Передумовою набуття цивільного процесуального правового статусу, а також однією з підстав виникнення цивільних процесуальних правовідносин є цивільна процесуальна правосуб’єктність. Вона властива усім суб’єктам цивільного процесуального права. Зважаючи на це, цивільна процесуальна право- суб’єктність є невід’ємною юридичною властивістю й іноземних осіб, які беруть участь у цивільному процесі України.

Проблемні аспекти участі іноземних осіб у цивільному процесі завжди були предметом пильної уваги вчених-процесуалістів. Наукові розвідки з відповідної проблематики проводили М. Бо- гуславський, В. Комаров, Л. Лунц, Л. Фединяк, С. Фурса, М. Шакарян, М. Штефан, В. Ярков та ін. Утім, праці цих науковців здебільшого присвячені дослідженню загальних аспектів участі іноземних осіб у цивільному процесі без акцентування уваги на проблемних моментах такої їх юридичної властивості, як цивільна процесуальна правосуб’єктність.

Зазначене зумовлює актуальність теми цієї наукової статті, метою якої є дослідження юридичної природи цивільної процесуальної правосуб’єкт- ності іноземних осіб в Україні з подальшим виокремленням і дослідженням складових та формулюванням дефініції цієї правової категорії.

Відповідно до ч. 1 ст. 410 ЦПК України, ч. 1 ст. 73 Закону України «Про міжнародне приватне право» іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації (далі — іноземні особи) мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів.

Із змісту цього положення вбачається, що іноземними особами, які беруть участь у цивільному процесі, слід вважати: а) іноземців; б) осіб без громадянства; в) іноземних юридичних осіб; г) іноземні держави (їх органи та посадових осіб); ґ) міжнародні організації.

Передумовою набуття зазначеними особами цивільного процесуального правового статусу певного учасника цивільного процесу є цивільна процесуальна правосуб’єктність. При цьому цивільна процесуальна правосуб’єктність кожної іноземної особи в Україні залежить від завдань, які вона виконує, та інтересів, які вона переслідує під час розгляду і вирішення цивільної справи.

Зважаючи на юридичну природу та структуру загальної правосуб’єктності, ми розглядаємо цивільну процесуальну правосуб’єктність іноземних осіб в Україні як їх невід’ємну юридичну властивість, яка, структурно складаючись із правоздатності та дієздатності, виявляється у здатності іноземних осіб вступати у цивільні процесуальні правовідносини, набуваючи відповідного цивільного процесуального правового статусу учасника цивільного процесу (наприклад сторони, третьої особи, свідка та ін.).

Отже, структурними елементами цивільної процесуальної правосуб’єктності іноземних осіб в Україні є цивільна процесуальна правоздатність та цивільна процесуальна дієздатність.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Закону України «Про міжнародне приватне право» процесуальна правоздатність і дієздатність іноземних осіб в Україні визначаються відповідно до права України, тобто діє так зване правило «національного режиму». Разом із тим, якщо при вирішенні питання щодо цивільної процесуальної право- та дієздатності іноземних осіб в Україні виникають питання матеріального цивільного права, вони мають вирішуватися на загальних засадах колізійного права [4, 264]. Якщо ж неможливо визначити, яке колізійне право підлягає застосуванню, відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про міжнародне приватне право» застосовується право, яке має більш тісний зв’язок з приватноправовими відносинами.

Необхідно зазначити, що поширення національного режиму на цивільну процесуальну право- та дієздатність іноземних осіб є швидше винятком, ніж правилом у національних правових системах. Наприклад, у США, Німеччині, Франції, Італії, Російській Федерації право- та дієздатність іноземної особи визначаються з урахуванням норм її «особистого закону». Хоча інколи правило «особистого закону» доповнюється правилом «закону суду». Так, згідно з ч. 5 ст. 398 ЦПК Російської Федерації особа, яка на основі особистого закону не є процесуально дієздатною, може бути на території Російської Федерації визнана процесуально дієздатною, якщо вона відповідно до російського права наділена процесуальною дієздатністю. Подібним чином це питання вирішене і в § 55 ЦПК Німеччини [3, 434-436].

Як випливає зі ст. 28 ЦПК України, ч. 1 ст. 74 Закону України «Про міжнародне приватне право», цивільною процесуальною правоздатністю іноземних осіб в Україні є їх здатність мати цивільні процесуальні права та обов’язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи. При цьому законодавець уточнює, що цивільною процесуальною правоздатністю наділені всі фізичні та юридичні особи. Таким чином, нею наділені всі іноземці, особи без громадянства, а також іноземні юридичні особи.

Можна погодитися з Л. Фединяк, що здатність іноземців мати в Україні процесуальні права та обов’язки є такою ж рівною та невідчужуваною, як і процесуальна правоздатність громадян України, крім випадків застосування процесуальної реторсії [5, 6].

Наведені законодавчі положення одразу породжують два питання: 1) чи мають цивільну процесуальну правоздатність іноземні держави (їх органи та посадові особи) і міжнародні організації? 2) чи передбачає цивільна процесуальна правоздатність іноземних осіб мати цивільні процесуальні права та обов’язки інших, окрім визначених у ст. 28 ЦПК України, учасників цивільного процесу?

Нормативні правила, закріплені у ч. 1 ст. 410 ЦПК України, частинах 1, 2 ст. 73 Закону України «Про міжнародне приватне право», дозволяють стверджувати, що цивільна процесуальна правоздатність є властивою для всіх іноземних осіб в Україні без винятку, у тому числі для іноземних держав (їх органів та посадових осіб) та міжнародних організацій. Зазначені суб’єкти відповідно до ч. 2 ст. 410 ЦПК України є такими, що мають процесуальні права та обов’язки, а отже, володіють і здатністю їх мати — цивільною процесуальною правоздатністю.

Щодо другого порушеного нами питання слід знову ж таки звернутись до положення, закріпленого у ч. 2 ст. 410 ЦПК України, зауваживши: іноземні особи мають процесуальні права та обов’язки нарівні з фізичними і юридичними особами України, за винятками, встановленими Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. З огляду на це іноземні особи наділяються цивільною процесуальною правоздатністю, яка включає здатність мати цивільні процесуальні права та обов’язки усіх інших осіб, які беруть участь у справі, окрім перерахованих у ст. 28 ЦПК України, а також інших учасників цивільного процесу, за винятками, встановленими Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Разом із тим зміст правової норми, що її містить ч. 1 ст. 28 ЦПК України, якою обмежується цивільна процесуальна правоздатність, у тому числі іноземних осіб, здатністю мати цивільні процесуальні права лише визначеного кола учасників цивільного процесу, можна пояснити тим, що цивільна процесуальна правоздатність інших суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин виникає не автоматично, а за наявності встановлених у законі умов. Зокрема, для того, щоб іноземним фізичним особам в Україні отримати здатність мати цивільні процесуальні права та обов’язки представників, необхідно відповідати визначеним у законі вимогам: досягти 18 років, мати цивільну процесуальну дієздатність та належно посвідчені повноваження на здійснення представництва у суді, а також не входити до кола осіб, перелічених у ст. 41 ЦПК України, і не представляти іншу сторону, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору або беруть участь у справі на другій стороні (ст. 40 ЦПК України).

Найчастіше іноземні особи виступають у судах України як позивачі чи заявники. Водночас вони можуть мати у процесі цивільний процесуальний правовий статус відповідачів чи заінтересованих осіб. При цьому найбільш поширеними є випадки пред’явлення позовів до іноземців, які проживають в Україні, рідше — коли вони проживають за кордоном [1, 167-177].

При цьому необхідно пам’ятати про наявність так званого судового імунітету, положення щодо якого закріплені у ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право».

Так, пред’явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Акредитовані в Україні дипломатичні представники іноземних держав та інші особи, зазначені у відповідних законах України і міжнародних договорах України, підлягають юрисдикції судів України лише в межах, що визначаються принципами та нормами міжнародного права або міжнародними договорами України.

Міжнародні організації підлягають юрисдикції судів України у межах, визначених міжнародними договорами України або законами України.

Хоча у тих випадках, коли на порушення норм міжнародного права України, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечено такий же судовий імунітет, який згідно з частинами 1, 2 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України можуть бути вжиті до цієї держави, її майна відповідні заходи, дозволені міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру недостатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.

Другою складовою цивільної процесуальної правосуб’єктності іноземних осіб є цивільна процесуальна дієздатність, якою відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦПК України є їх здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати цивільні процесуальні обов’язки в суді.

Системно проаналізувавши ст. 29, ч. 2 ст. 410 ЦПК України, ч. 1 ст. 74 Закону України «Про міжнародне приватне право», можна визначити, що цивільною процесуальною дієздатністю наділяються такі іноземні особи:

1) іноземці та особи без громадянства: а) які досягли повноліття, усвідомлюють значення своїх дій і можуть керувати ними; б) які не досягли повноліття, але зареєстрували шлюб; в) яким надано повну цивільну дієздатність за рішенням суду; г) неповнолітні або цивільна дієздатність яких обмежена, у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом.

Окремо необхідно зазначити, що цивільну процесуальну дієздатність у неповному обсязі мають також малолітні та неповнолітні іноземці та особи без громадянства, які, окрім прав та обов’язків, визначених у ст. 27 ЦПК України, також мають право особисто здійснювати цивільні процесуальні права, передбачені у ч. 1 ст. 27¹ ЦПК України;

2) іноземні юридичні особи. Цивільна процесуальна дієздатність юридичних осіб виникає і припиняється одночасно з цивільною процесуальною правоздатністю, тобто відповідно з моменту їх створення або з дня їх припинення.

Згідно з ч. 2 ст. 74 Закону України «Про міжнародне приватне право» на вимогу суду, який розглядає справу, іноземна юридична особа має пред’явити документ, що є доказом право- суб’єктності юридичної особи (сертифікат реєстрації, витяг із торгового реєстру тощо). При цьому документи, видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні у разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України (ст. 13 Закону України «Про міжнародне приватне право»);

3) іноземні держави (їх органи та посадові особи). Цивільна процесуальна дієздатність виникає в іноземних державах з моменту їх створення і припиняється з моменту припинення їх функціонування як самостійних політико-територіальних організацій влади у суспільстві.

Враховуючи той факт, що іноземні держави є абстрактно-формальними суб’єктами цивільних процесуальних правовідносин, теоретичне обґрунтування їх участі у цивільному процесі підтверджується концепцією представництва. Суть останньої полягає у тому, що органи іноземних держав та їх посадові особи здійснюють цивільні процесуальні права та виконують цивільні процесуальні обов’язки іноземних держав у суді;

4) міжнародні організації. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про міжнародні договори України» міжнародна організація — це міжнародна міжурядова організація.

Із цього визначення випливає, що з кола вказаних суб’єктів законодавець виключив усі інші міжнародні організації, які не мають міжурядового характеру. Таке тлумачення є доцільним з огляду на те, що останні (в теорії міжнародного права вони називаються міжнародними неурядовими організаціями) за своєю сутністю є звичайними юридичними особами [2, 11-17; 6, 15-19].

Цивільна процесуальна дієздатність міжнародної міжурядової організації визначається її установчим документом, законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Слід враховувати, що міжнародними договорами України та законами України можуть бути встановлені особливості участі у процесі дипломатичних агентів, персоналу міжнародних організацій та інших осіб (ч. 2 ст. 73 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Ми дослідили окремі актуальні аспекти інституту цивільної процесуальної правосуб’єктності іноземних осіб в України. За результатами цього дослідження можна дійти таких висновків:

1. Цивільною процесуальною правосуб’єктністю іноземних осіб є їх невід’ємна юридична властивість, яка, структурно складаючись із правоздатності та дієздатності, виявляється у здатності іноземних осіб вступати у цивільні процесуальні правовідносини, набуваючи відповідного цивільного процесуального правового статусу учасника цивільного процесу (наприклад сторони, третьої особи, представника та ін.).
2. Цивільна процесуальна правосуб’єктність властива усім іноземним особам без винятку, у тому числі іноземним державам і міжнародним організаціям.
3. Цивільна процесуальна правоздатність і дієздатність іноземних осіб в Україні визначаються відповідно до права України, тобто діє так зване правило «національного режиму».

Усі інші проблеми, пов’язані з дослідженням цивільної процесуальної правосуб’єктності іноземних осіб в Україні (зокрема більш детальне дослідження принципів її дії), які існують у теорії і на практиці, виходять за межі цієї статті й становлять перспективні напрями подальших наукових розвідок.

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

1. Бігун В. А. Підсудність цивільних справ за участю іноземного елемента // Вісник Академії правових наук України. — 1998. — № 4 (15). — С. 167-177.
2. Міжнародні неурядові організації : навч. посіб. / за заг. ред. В. В. Балабіна. — 2-ге вид., допов. — К., 2009. — 129 с.
3. Нешатаева Т. Н. Международное частное право и международный гражданский процесс : учеб. курс : в 3 ч. — М., 2004. — 619 с.
4. Проблемы науки гражданского процессуального права / под ред. В. В. Комарова. — Харьков, 2001. — 440 с.
5. Фединяк Л. С. Право іноземців на звернення до суду в Україні (цивільно-процесуальні аспекти): автореф. дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 / Львів. нац. ун-т ім. I. Франка. — Л., 2000. — 19с.
6. Циганкова Т. М., Гордєєва Т. Ф. Міжнародні організації : навч. посіб. — 2-ге вид., переробл. і допов. — К., 2001. — 340 с.