Предмет регулювання будь-якої галузі права є певною сукупністю суспільних відносин. Предметом цивільного права є сукупність немайнових і майнових відносин, заснованих на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Безумовно, предметом цивільного права є лише частина суспільних відносин, що виникають, тривають і припиняються з приводу матеріальних благ, соціальних цінностей, таких як життя і здоров’я, честь і гідність тощо. Завдання норм цивільного права має полягати не тільки в охороні та захисті немай- нових відносин, а й у позитивному їх регулюванні. Відправною точкою є, у цьому сенсі, аналізування та виокремлення основних ознак цих прав із метою формулювання поняття особистих немайнових прав фізичних осіб.

Насамперед з метою виокремлення ознак особистих немайнових прав фізичних осіб як суб’єктивних цивільних прав необхідно розглянути різні підходи щодо кількісного та якісного складу цих ознак. Слід констатувати, що усі дослідники єдині в тому, що цих ознак є декілька, оскільки однієї універсальної ознаки, характерної для цього виду суб’єктивних цивільних прав, виокремити неможливо.

На зорі дослідження поняття та юридичної природи особистих немайнових прав (К. Флейшиц) було виокремлено такі їх ознаки: особистий характер цих прав; спрямованість на охорону інтересів особистості як носія індивідуальних рис, здатностей, прагнень; невіддільність від особи носія; здатність «переживати» свого носія [1, 5-14].

Надалі й інші дослідники (З. Ромовська) доповнювали перелік ознак цієї категорії прав такими, як: а) відсутність економічної цінності, економічного змісту, що передбачає неможливість звернення стягнення на об’єкт особистого права, а також неможливість визначення грошового еквівалента, що дорівнював би моральній шкоді, завданій внаслідок порушення цього права; б) невідчужуваність від особи їх володільця, що унеможливлює їх передачу іншій особі та укладення інших правочинів з цього приводу; в) виникнення із настанням певної події, наприклад народження, становлення людини як особистості, досягнення певного віку тощо (для особистих прав, що не пов’язані з майновими) чи дії, наприклад, затрата певної кількості творчої праці (для особистих прав, що пов’язані з майновими); г) неможливість їх припинення впродовж життя особи внаслідок їх органічного зв’язку із особистістю суб’єкта; ґ) абсолютний характер для особистих прав, що не пов’язані з майновими, та абсолютний чи відносний характер для особистих прав, що не пов’язані з майновими. Враховуючи ці ознаки, особисті немайнові права визначалися як такі, що виникають з приводу благ, позбавлених економічної цінності, тісно пов’язаних з особою уповноваженого, що унеможливлює їх передачу та відчужуваність від нього [2, 8-10].

На залежності ознак особистих немайнових прав від ознак нематеріальних благ, які є їх об’єктами, будувала схему загальних ознак Л. Красавчикова. Основними з них вважала: позаекономічну природу; набуття людиною від народження, природну індивідуальність кожної людської особистості; невіддільність особистих благ (честі, імені, здоров’я, життя) від їх носія [3, 23]. Враховуючи це, можна сформувати специфічні властивості, риси особистих прав, що виникають з особистих нематеріальних благ.

1. Немайнові права невіддільні від особи — їх носія. Нерозривний зв’язок немайнових прав з особою їх носія сприяє розмежуванню суб’єктів права, індивідуалізації людини, збереженню і захисту її неповторності та своєрідності. Комплекс особистих немайнових прав може змінюватися залежно від віку, рівня освіти та ін.
2. Наслідком поєднання немайнових прав з особою їх носія є відсутність можливої передачі та відчуження цих прав. Без особистих прав сама людина (особистість) перестає існувати, її права можуть бути порушені, принижені, але людина їх цілком не втрачає. Однак невідчужуваність цих прав не унеможливлює їх здійснення і захисту іншими, третіми особами.
3. Особисті права є абсолютними, що означає — у цих відносинах відомий тільки один суб’єкт (носій особистого права), інший (інші) — не відомі, їхня кількість є невизначеною, і кожний з них зобов’язаний не порушувати особисте право, яке охороняється законом, і тільки у випадку порушення особистого права з’являється порушник, який і є суб’єктом відповідальності.

Щодо останнього, розподіляючи особисті права на комплексні права, які є сукупністю певних повноважень, і окремі повноваження, А. Савицька [4, 31-32] зазначала, що комплексні права завжди абсолютні за характером, а окремі повноваження можуть бути відносними, тобто повноваження у структурі особистих немайнових прав є їх частиною, елементом, відносним за характером, і лише у сукупності з іншими однопорядковими повноваженнями, у комплексі з ними, стають правами абсолютними.

До когорти дослідників ознак особистих немайнових прав особи належать також В. Жакенов [5], Н. Давидова [6], Р. Стефанчук [7], О. Пунда [8] та інші, які представили більш чи менш розгорнуті переліки таких ознак.

Український законодавець у ст. 269 ЦК України констатував такі ознаки особистих немайнових прав: 1) належність кожній фізичній особі; 2) моментом виникнення є її народження чи інший юридичний факт, вказаний у законі; 3) відсутність економічного змісту; 4) тісний зв’язок із фізичною особою; 5) неможливість відмови від цих прав, а також неможливість позбавлення цих прав; 6) довічне володіння фізичною особою цими правами.

Враховуючи усе наведене, сформулюємо власний перелік ознак особистих немайнових прав фізичної особи, який дасть змогу сформулювати поняття «особисте немайнове право фізичної особи». На нашу думку, характерними ознаками цієї категорії прав є: а) неекономічність; б) особистісність; в) їх об’єктом є особисті немайнові блага; г) вони існують для задоволення особистих потреб.

Отже, насамперед, особисті права позбавлені матеріального (майнового) змісту. Однак існує думка, що оскільки цивільним законодавством передбачена можливість стягнення грошової компенсації за завдану моральну шкоду, то такі особисті права, як честь, гідність, ділова репутація, слід визнавати правами, що є майновими за змістом [9, 2]. Зважаючи на цю позицію виплата грошової компенсації здатна перетворити порушення будь-якого особистого немайнового права в майнове. Однак із цим не можна погодитися, оскільки за своєю природою особисті немайнові права не передбачають виникнення майнових відносин. Зокрема, Л. Красавчикова зазначає: «ім’я, честь, гідність, здоров’я, особиста недоторканність як такі через належність їх особі не породжують права на винагороду в уповноваженої особи за їх використання третіми особами. До того ж громадянин не може передати ці блага для використання іншим особам через невіддільність їх від носія. Таким чином, вимоги про виплату грошової компенсації у випадках завдання моральної шкоди сигналізують не про «норму», а про «патологію» у розвитку особистого немайнового відношення» [10, 19]. Навіть якщо втручання у сферу особистих прав призвело до вкрай негативних наслідків економічного характеру для їх носія, особисті права не наповнюються матеріальним змістом. До того ж грошова сума за заподіяні моральні страждання не є майновим еквівалентом порушеного права, оскільки саме право не має вартісної оцінки.

Особистісність як ознака особистих немайнових прав фізичної особи проявляється, насамперед, у нерозривному зв’язку з особою носієм. Особистісний — це усе, що стосується кого-небудь як особистості, індивідуальності; пов’язаний із виявом чиїх-небудь особистих, індивідуальних рис, особливостей. Власне фундаментальність та непорушність особистих немайнових прав особи свідчить про нерозривний зв’язок з особою носієм, тобто невіддільність від особи носія цих прав. Особисті немайнові права належать усім без винятку фізичним особам незалежно від віку, дієздатності, інших обставин, зокрема від того, де й у зв’язку з якими подіями життя вони перебувають. Зокрема, С. Алєксєєв зазначав: «Необхідно забезпечити високе становище кожної людини — те, що останнім часом можна називати суверенітетом особистості, а у більш точних поняттях може бути визначено як високий статус автономної особистості, як ствердження невід’ємних, непорушних та абсолютних прав людини, її високої гідності» [11, 2]. Особисті немайнові права, за словами В. Синенка [12], здебільшого є невід’ємними від особистості й такими, які неможливо передати. Ця особливість зумовлена сутністю нематеріальних благ як їхніх об’єктів. Власне нематеріальні блага є невід’ємними від особи, вони полягають у самому суб’єкті. Невід’ємність (невідчужуваність) цих благ від людини пояснюється ще й тим, що більшість з них належать до природних. Природні права виникають з моменту народження людини і припиняються зі смертю. Відповідно, ті суб’єктивні права, які виникають з приводу цих благ, також не можуть бути відділені від особи.

Із зазначеного випливає, що ще однією ознакою особистих немайнових прав, яка виокремлена нами в контексті їх видової характеристики як різновиду суб’єктивних цивільних прав, є специфічний об’єкт, тобто те, на що спрямоване певне право. Таким об’єктом є особисте немайнове благо. У літературі [13, 64] поняття «благо» має такі значення: існуючі матеріальні та ідеальні блага або процес їх створення; матеріальні блага у їх природному стані або створені людьми; цінності, притаманні особистості, тобто ці блага мають велике значення для кожної людини, держави і суспільства загалом; певна реально існуюча субстанція, тобто наша свідомість бачить і використовує благо, оскільки це «об’єктивна реальність, притаманна нам у відчуттях». Отже, особисті немайнові блага притаманні фізичній особі від природи, вони існують незалежно від вольової реалізації чи намагання впливати на них (забороняти, унеможливлювати тощо), вони можуть бути використаними свідомо і безпосередньо людиною.

Щодо такої ознаки особистих немайнових прав фізичної особи, як задоволення особистих потреб. Особисті потреби визначають структуру блага, індивідуалізують та конкретизують його для кожного окремого суб’єкта у кожних конкретних правовідносинах, тобто самі блага не регулюються правом, однак можуть регулюватися процеси задоволення певних особистих потреб. Такі потреби спричинені умовами існування суспільства та формують зміст певного блага, визначаючи можливості поводження з благом як із певною соціальною цінністю. На основі особистих немайнових благ у фізичної особи формуються особисті немайнові інтереси, що виникають внаслідок необхідності задоволення потреб. Особисте немайнове благо підлягає правовому регулюванню тією мірою, якою можна регулювати порядок задоволення певних особистих потреб людини, що становлять зміст цього блага.

Підсумовуючи викладене, доходимо висновку, що зазначені ознаки у сукупності дають можливість охарактеризувати відповідне суб’єктивне цивільне право як особисте немайнове. А також, враховуючи наведені ознаки, можна визначити поняття особистого немайнового права фізичних осіб як: суб’єктивного цивільного права, тісно та нерозривно пов’язаного з його носієм; неекономічного за природою та змістом; об’єктом якого є особисте немайнове благо; такого, що покликаний задовольнити особисті потреби індивіда.

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

1. Флейшиц Е. А. Личные права граждан в гражданском праве Союза ССР и капиталистических стран. Ученые труды Всесоюзного института юридических наук НКЮ СССР. — Выпуск VI. — М., 1941. — 207 с.
2. Ромовская З. В. Личные неимущественные права граждан СССР (понятие, виды, классификация, содержание, гражданско-правовая защита) : автореф. дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.712. — К., 1968. — 20 с.
3. Красавчикова Л. О. Понятие и система личных, не связанных с имущественными, прав граждан (физических лиц) в гражданском праве Российской Федерации : дис. … д-ра юрид. наук : спец.12.0.03. — Екатеринбург, 1994. — 435 с.
4. Савицкая А. Н. Гражданская ответственность государственных органов за вред, причиненный их должностными лицами : автореф. дис. … канд. юрид. наук. — М., 1953. — 18 с.
5. Жакенов В. А. Личные неимущественные права в советском гражданском законодательстве : автореф. дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.03. — М., 1984. — 27 с.
6. Давидова Н. О. Цивільно-правова охорона особистих немайнових прав фізичної особи, що забезпечують її природне існування : автореф. дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.03. — К., 2005. — 14 с.
7. Стефанчук Р. О. Особисті немайнові права фізичних осіб у цивільному праві України : дис. … д-ра юрид. наук : спец. 12.00.03. — К., 2007. — 541 с.
8. Пунда О. О. Поняття та проблеми здійснення особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування людини : моногр. — Хмельницький ; К., 2005. — 436 с.
9. Молочков Ю. В. Защита чести и достоинства в гражданском процессе : автореф. дис. … канд. юрид. наук. — Екатеринбург, 1993. — 15 с.
10. Красавчикова Л. О. Понятие и система личных, не связанных с имущественными прав граждан (физических лиц) в гражданском праве Российской Федерации : дис. … д-ра юрид. наук : спец.12.0. 03. — Екатеринбург, 1994. — 435 с.
11. Алексеев С. С. Теория права. — М., 1994. — 224 с.
12. Синенко В. С. Гражданско-правовая защита личных неимущественных прав : дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.03. — Белгород, 2002. — 153 с.
13. Ермолова О. Н., Трофименко А. В. Проблемы теории нематериальных благ : науч. моногр. — М.,2008. — 288 с.