Людство пройшло довгий та важкий шлях від визнання самої ідеї належності особі прав через концепцію притаманності прав від народження кожній людині до юридичної парадигми невідчужуваності прав. Права людини є категорією, яка постійно розвивається, змінюється її зміст, юридичне наповнення та формулювання. Науковцями представлені різні концепції щодо класифікації, групування прав людини.

Однак, ураховуючи те, що в юридичній літературі відсутня єдина думка щодо визначення поняття «права людини і громадянина», існують різноманітні класифікації прав людини, спостерігається термінологічна неоднозначність, вважаємо за необхідне розглянути особисті немайнові права фізичної особи відповідно до різних концептуальних підходів щодо класифікації прав і свобод людини.

Однією з класифікаційних підстав є генераційна, згідно з якою права людини класифікують за поколіннями, тобто основними етапами їх розвитку. На сьогодні виокремлюють чотири покоління прав [1, 56-62]. Першим поколінням прав є громадянські та політичні — як результат буржуазних революцій у Європі й Америці, згодом конкретизовані на практиці та у законодавстві демократичних держав. Йдеться про особисті (громадянські) та політичні права, які виражають так звану негативну свободу — зобов’язують державу утримуватися від втручання у сферу особистої свободи і створювати умови участі громадян у політичному житті. Права першого покоління визнаються міжнародними і національними документами як невідчужувані та необмежувані.

Друге покоління — соціально-економічні права людини. Конституцією СРСР (1936 р.) були закріплені такі права: право на працю, відпочинок, освіту, медичну допомогу, соціальне забезпечення. В основі було позитивне розуміння свободи як реальної можливості здійснення своєї волі нарівні з іншими людьми, що передбачає не тільки відсутність примусу з боку інших людей, а й наявність певних можливостей, зокрема матеріальних ресурсів, — позаяк людина не зможе скористатися своїм правом.

Природа третього покоління прав людини є дискусійною. Одні автори називають їх колективними, які можуть здійснюватися спільнотою (асоціацією) (Є. Лукашова); які ґрунтуються на солідарності — право на
розвиток, мир, незалежність, самовизначення, територіальна цілісність, суверенітет, на здорове довкілля, загальний спадок людства, комунікацію (К. Васак). Інші (С. Полєніна) — називають ними права (спеціальні права) тих категорій громадян (дітей, жінок, молоді, осіб похилого віку, осіб з обмеженими фізичними можливостями, біженців, представників національних і расових меншин тощо), які за соціальних, політичних, фізіологічних та інших причин не мають рівних з іншими громадянами можливостей здійснення загальних для усіх людей прав і свобод, тому потребують певної підтримки держави та міжнародної спільноти загалом.

Четверте покоління прав почало формуватися у 90-х роках ХХ ст. Ці права покликані захищати людину від загроз, пов’язаних з експериментами у сфері генетики людини, відкриттями в біології (Ф. Рудинський). А. Венгеров називає це покоління прав правами людства (право на мир, ядерну безпеку, космос, екологічні та інформаційні права та ін.).

Основні права людини регулюються і захищаються різними галузями права, представники яких намагаються визначити ці права через предмет правового регулювання конкретної галузі права або науки загалом. Проаналізуємо класифікації особистих немайнових прав фізичних осіб, які привернули нашу увагу.

Одну з перших класифікацій особистих немайнових прав запропонував В. Рясенцев, виокремивши такі види цих прав: 1) особисті права, сутність яких становлять немайнові блага, невіддільні від особистості (життя, здоров’я, недоторканність особистості); 2) особисті права, в основі яких — немайнові блага, що індивідуалізують особу в колективі (ім’я, честь, гідність тощо); 3) особисті немайнові права у сфері шлюбно-сімейного права; 4) особисті немайнові права у сфері творчої діяльності, а також інтереси, що випливають з реалізації права на відпочинок, різноманітні культурні потреби та ін.; 5) особисті немайнові права, в основі яких — майновий інтерес [2, 26-27].

Л. Красавчикова вперше використала такий кваліфікаційний критерій як мету, на досягнення якої спрямоване відповідне особисте немайнове право. Обґрунтувала класифікацію особистих немайнових прав залежно від ієрархії потреб, які покликані забезпечити ці права. Такі потреби вона класифікувала на: а) фізіологічні (потреби першого рівня) — право на життя, здоров’я, безпечне довкілля, свободу та особисту недоторканність; б) соціальні (потреби другого рівня) — право на ім’я, честь, гідність, ділову репутацію, приватне життя, свободу пересування та ін. [3, 22-24].

Подібну до класифікації особистих немайнових прав В. Жакенова [4] пропонує М. Малеїна [5, 15], поділяючи особисті немайнові права на групи:

1) права, які забезпечують фізичне благополуччя особистості — право на життя, здоров’я, навколишнє середовище; 2) права, які формують індивідуальність особистості — право на ім’я, індивідуальний вигляд, честь і гідність; 3) права, які забезпечують автономію особистості — право на адвокатську таємницю, таємницю нотаріальних дій, лікарську таємницю, недоторканність документів особистого характеру; 4) права, спрямовані на охорону наслідків інтелектуальної та іншої діяльності, немайнові права авторів науки, літератури, мистецтва, винаходів, право на товарний знак.

Згідно з Цивільним кодексом України особисті немайнові права розмежовані на дві групи: 1) особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи;

2) особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи.

Загальну характеристику особистих немайнових прав становлять такі норми: особисті немайнові права фізичних осіб не мають економічного змісту; особисті немайнові права належать фізичним особам від народження або на підставі закону; особисті немайнові права тісно пов’язані з особою; фізична особа не може бути позбавлена своїх особистих немайнових прав; особистими немайновими правами фізична особа володіє довічно.

Крім загальних норм, передбачені й спеціальні, що регламентують кожне суб’єктивне право. За класифікацією особистих немайнових прав людина розглядається у двох аспектах, а саме як фізична істота та істота соціальна. Перша група прав — ті, що забезпечують фізичне існування — є елементарними, ними людина повинна володіти до самої смерті. Другу групу прав становлять ті, що індивідуалізують людину у суспільстві, їх можна назвати похідними або такими, які випливають із прав, що забезпечують фізичне існування. Останні займають привілейовану позицію.

Дискутується належність прав людини до невід’ємних чи подарованих державою. Цивілістична наука стверджує, що особисті права є правами людини з моменту її народження. Ш. Тагайназаров зазначав, що поняття «особисте право» відображає не тільки факт їх належності конкретній особистості, а й дещо більш значне, вагоміше. Особистими вони називаються тому, що вони наявні, а не подаровані державою [6, 27]. Автор класифікує особисті немайнові права за юридичною природою, галузевою специфікою їх прояву, особливостями реалізації, духовно-моральними засадами їх існування на: а) права, невід’ємні від особи; б) права на проявлення соціальних якостей особи; в) права на недоторканність сфери особистого життя та його таємниці; г) права на творчу діяльність та використання її результатів [6, 102].

У літературі [7, 112] представлений і поділ особистих немайнових прав за структурою зв’язків учасників відносин — це абсолютні та відносні права. М. Малеїна і Н. Устименко вважають більшість особистих немайнових прав правами абсолютними, однак при їх порушенні на правопорушника покладається обов’язок здійснити дії, спрямовані на відновлення абсолютного права; уповноважена особа вступає у відносні правовідносини з правопорушником [5, 14; 8, 48]. На думку

Н. Устименко, особисті немайнові права можна класифікувати за критеріями змісту на: а) комплексні, які є сукупністю певних повноважень (право на охорону особистого життя); б) окремі повноваження (право на охорону недоторканності особистого життя та право на таємницю особистого життя становлять комплексне право — право на охорону особистого життя) [8, 47, 85].

В основу класифікації особистих немайнових прав може бути покладена низка критеріїв, що характеризуватимуть різні сторони цих прав:

1) спосіб їх виникнення;

2) ступінь пов’язаності їх з майновими правами;

3) їх зміст;

4) залежність від структури зв’язку учасників у особистому немайновому відношенні;

5) цільова спрямованість [9, 201-203].

• За способами виникнення особисті немайнові права поділяють на: а) природжені — права, що належать людині внаслідок факту її народження. Творці вчення про права людини (Гроцій, Томазій, Вольф та ін.) визначали, що вже у момент своєї появи вона набуває природне право на захист елементарних благ — життя, здоров’я, тілесної недоторканості, свободи; вони становлять її природжені права, jura connata, права, що випливають із самої суті людини як особистості [10, 121-122]; б) придбані — це права, що визначають соціальне буття людини, тобто ті, які людина набуде у процесі своєї діяльності, коли бере участь у суспільному житті. Ці права автори поділяють на: права, якими людина наділяється на підставі закону, та ті, що людина набуває у процесі діяльності. Підставами виникнення цих прав можуть бути дії самої людини, спрямовані на виникнення певного особистого права, та інші юридичні факти.
• За ступенем пов’язаності з майновими правами на: а) особисті немай- нові права, не пов’язані з майновими правами, тобто особисті права «у чистому вигляді; б) особисті немайнові права, пов’язані з майновими правами — права, що виникають у зв’язку з написанням літературних, наукових творів, творів мистецтва, право на таємницю нотаріальних, банківських відомостей тощо.
• За їх змістом: особисті права як комплексні права, які є сукупністю певних повноважень (правомочностей) — право на охорону особистого життя, та особисті права як окремі повноваження — право на охорону недоторканності особистого життя і право на таємницю особистого життя.
• Залежно від структури зв’язку учасників у особистому немайновому відношенні поділяють на: абсолютні та відносні.
• За цільовою спрямованістю: а) особисті немайнові права, спрямовані на індивідуалізацію особистості; б) особисті немайнові права, що забезпечують фізичну недоторканність особи; в) особисті немайнові права, спрямовані на забезпечення недоторканності внутрішнього світу особистості, які забезпечують її автономне існування.

Л. Федюк пропонує класифікацію за: 1) сферою особистих немайнових прав — гуманітарні, особистісні, інформативні, соціально-культурні, демократизаторські; 2) призначенням у праві — первинні, похідні; 3) зв’язками з іншими галузями законодавства — конституційні, адміністративні, трудові, сімейні, житлові, екологічні, цивільні.

Р. Стефанчук поділяє особисті немайнові права фізичних осіб на загальні (спеціальні) та спеціальні (окремі). До загальних особистих немайнових прав фізичних осіб науковець відносить ті з них, які мають базовий характер та наділені універсальністю, тобто належать всім без винятку фізичним особам. Ця універсальність означає, що цими правами фізична особа наділена внаслідок свого існування як людина, що не пов’язано з виконанням нею певних соціальних функцій чи специфічним правовим статусом. Окремими (спеціальними) особистими немайновими правами він вважає ті з них, якими наділені не всі фізичні особи. Цими окремими особистими немайновими правами наділені лише окремі фізичні особи внаслідок виконання ними певних діянь (поведінки), або внаслідок спеціального правового статусу цієї фізичної особи, або іншими обставинами, що прямо передбачені законом. До окремих (спеціальних) особистих немайнових прав фізичної особи належать: а) особисті немайнові права фізичної особи у сфері інтелектуальної (творчої) діяльності (наприклад право авторства, право на недоторканність твору, право титулізації, номіналізації та сакрарезації твору тощо); б) особисті немайнові права фізичної особи у сфері сімейних відносин (право на материнство, батьківство, перебування у сім’ї, виховання дитини тощо); в) особисті немайнові права фізичної особи у сфері медичної діяльності (право на інформацію про стан здоров’я, право на таємницю про стан здоров’я, права фізичної особи, що перебуває у стаціонарі тощо); г) особисті немайнові права дітей та інших фізичних осіб, що мають вади в дієздатності (право на опіку, право на піклування, право на помічництво тощо), ґ) посттанативні особисті немайнові права (право членів сім’ї померлої особи або інших уповноважених померлим фізичних осіб бути присутніми при дослідженні причин її смерті та ознайомитись із висновками щодо причин смерті тощо) [11, 184-189].

Більшість науковців, класифікуючи особисті немайнові права, застосовують такий критерій, як цільова спрямованість особистих немайнових прав або взагалі розмежування відбувається без будь-яких критеріїв. Виокремлюють такі види особистих не- майнових прав:

1) права, спрямовані на індивідуалізацію особи, тобто індивідуалізують особу в суспільстві;

2) права, що забезпечують фізичну недоторканність особи;

3) права, спрямовані на забезпечення недоторканності внутрішнього світу;

4) права, спрямовані на автономне існування особи;

5) права, що забезпечують недоторканність особистого життя громадян;

6) права, спрямовані на особисту недоторканність, свободу, на життя та здоров’я;

7) права на нематеріальні блага, втілені в самій особі;

8) права захисту від протиправного втручання у сферу приватного життя;

9) права на охорону інтелектуальної та іншої діяльності;

10) права, що сприяють всебічному розвитку особистості;

11) права на свободу творчості.

Обізнаність щодо кількісних та якісних критеріїв класифікування особистих немайнових прав фізичних осіб сприятиме встановленню основних параметрів та відмінностей між цими правами, виокремленню притаманних їм ознак, визначенню їх ролі у системі цивільного права і права загалом.

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

1. ГоловистиковаА. Н. Права человека : учеб. / А. Н. Головистикова, Л. Ю. Грудцына. — М., 2008. — 448 с.
2. Рясенцев В. А. Неимущественный интерес в советском гражданском праве // Учёные записки Московского юридического института НКЮ Союза ССР. — М., 1939. — Вып. 1. — С. 22—49.
3. Красавчикова Л. О. Понятие и система личных, не связанных с имущественными прав граждан (физических лиц) в гражданском праве Российской Федерации : автореф. дис. . д-ра юрид. наук : спец. 12.00.03. — Екатеринбург, 1994. — 43 с.
4. Жакенов В. А. Личные неимущественные права в советском гражданском законодательстве : дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.03. — М., 1984. — 198 с.
5. Малеина М. Н. Защита личных неимущественных прав советских граждан : пособ. для слушателей народных ун-тов. — М., 1991. — 128 с.
6. Тагайназаров Ш. Т. Гражданско-правовое регулирование личных неимущественных прав граждан в СССР. — Душанбе, 1990. — 213 с.
7. Федюк Л. В. Система особистих немайнових прав у цивільному праві : моногр. — Івано- Франківськ, 2007. — 147 с.
8. Устименко Н. В. Тайны личной жизни человека и их гражданско-правовая охрана : дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.03. — Харьков, 2001. — 204 с.
9. Цивільне право України : підруч. : у 2 т. / В. І. Борисова, Л. М. Баранова, І. В. Жилінкова та ін. ; за заг. ред. В. І. Борисової, І. В. Спасибо-Фатєєвої, В. Л. Яроцького. — К., 2004. — Т. 1. — 480 с.
10. Покровский И. А. Основные проблемы гражданского права (по изданию 1917 г.). — М., 1998. — 353 с.