Вступ.

1. Характеристика системи права та її елементів.

1.1. Поняття системи права як внутрішньої його організації.

1.2. Інститут права як елемент системи права.

1.3. Галузь права – структурний елемент системи права.

2. Структурні елементи системи права.

2.1. Особливості структурних елементів системи права.

2.2. Співвідношення системи права і системи законодавства

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Відносини, до яких вступають люди, об'єднання громадян, держава і суспільство знаходяться в тісному взаємозв'язку між собою, створює єдине ціле. Відповідно й право, відображає суспільні відносини, їх сталі ознаки, властивості, є цілісним утворенням, системою.

Система права характеризується об'єктивністю. Вона не може створюватись за суб'єктивним розсудом людей, оскільки вона обумовлена реально існуючою системою суспільних відносин. Право має відображати потреби суспільства. Якщо право своїми нормами неадекватно відображає потреби суспільного життя, воно становиться гальмом суспільного прогресу. Так звані “мертві” закони або норми є результатом правотворчості, що не враховує або не познає об'єктивних потреб суспільного життя.

Для системи права характерні єдність і взаємозв'язок норм, які її складають. Вони не можуть функціонувати ізольовано. Їх регулююча сила полягає у взаємоузгодженності і загальної цільоспрямованності. Будь який структурний елемент, витягнений із системи права, втрачає системні функції, а з ними і соціальне значення.

Як цілісне утворення, система права охоплює всі норми, які діють в одній або інший державі, і є складним багаторівневим комплексом, що складається із норм права, правових інститутів і галузей права. В системі права діють зв'язки чотирьох рівнів: 1) між елементами норми права; 2) між нормами, які поєднанні в правові інститути; 3) між інститутами відповідної галузі права; 4) між окремими галузями права.

1. Характеристика системи права та її елементів

1.1. Поняття системи права як внутрішньої його організації

Регулювання й охорону суспільних відносин право здійснює через відповідну систему. Система права — це внутрішня форма права, яка має об'єктивний характер своєї побудови, що відображається в єдності та узгодженості всіх її норм, диференційованих за правовими комплексами, галузями, підгалузями, інститутами й нормами права.

Право складається з численних правових норм. Аби правильно вибрати ту чи ту правову норму для їх реалізації, треба знати, що вони об'єднуються не за випадковими ознаками; між ними існує конкретна схожість і відмінності. Завдяки цій об'єктивній зумовленості й характерним ознакам схожості, відмінностей правових норм усе право можна подати як визначену систему.

Об'єктивна зумовленість права характеризується тим, що, по-перше, воно є явищем другорядним відносно економіки і входить до надбудови суспільства. По-друге, право включається до ширшої системи, що зветься правовою. Тому праву притаманні такі об'єктивні властивості:

— воно розвивається через правовідносини, породжувані економічними відносинами, а вже потім установлювані чи санкціоновані державою;

— під впливом правовідносин і правосвідомості розвивається не тільки норма права, право, а й правова система і правова надбудова;

— право не слід зводити тільки до правових норм, його належить розглядати у взаємодії з іншими елементами правової системи (наприклад, правове регулювання та його механізм, правовідносини, правосвідомість та ін.);

— система норм права є елементом системи правового регулювання, взаємодії об'єктивного та суб'єктивного права, правовідносин і правосвідомості. Водночас у правових джерелах існують і антисистемні тенденції (як-от конкуренція норм права);

— ступінь розвиненості системних властивостей права багато в чому залежить від розвиненості всієї правової системи. Це означає, що систему права слід вивчати в межах певної правової системи. До основних ознак системи права слід віднести: поділ усієї сукупності норм права на взаємозв'язані правові комплекси, галузі, підгалузі, інститути права;

— єдність і узгодженість між собою норм права, що складають систему права; об'єктивний характер побудови системи права.

Отже, для будь-якої держави право функціонує як єдина, юридичне цілісна, внутрішньо узгоджена система загальнообов'язкових правил поведінки. Важливим аспектом такої внутрішньої узгодженості є структура права, як закономірна організація його елементів [5, c. 71-72].

Первинним ланцюжком системи права є нормативно-правовий припис (норма права). Це загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки суб'єкта права, що криє в собі державно-владне веління нормативного характеру, встановлюється, санкціонується і забезпечується державою для регулювання суспільних відносин.

Ознаки норм права, що відрізняють їх від індивідуально-правового припису:

— вони узагальнюють типові, тобто такі, що неодноразово повторюються, життєві ситуації;

— розраховані на невизначену кількість суспільних відносин;

— адресовані неперсоніфікованому колу суб'єктів, дозволяють окреслити межі поведінки всіх суб'єктів, що підпадають під таку ситуацію;

— діють в часі та просторі неперервно;

— чинність дії правової норми припиняється або скасовується уповноваженими суб'єктами.

Стаття нормативно-правового акта виступає зовнішньою формою норми права і нормативно-правового припису як цілісного, логічно завершеного державно-владного веління нормативного характеру. Стаття нормативно-правового акта і норма права часто збігаються, коли всі структурні елементи норми права відображені в статті закону. Проте здебільшого в статті викладаються не всі елементи норми права. Залежно від цього розрізняють прямий, посилальний чи бланкетний (відсильний) способи викладення норми в статті.

Прямий спосіб має місце тоді, коли всі елементи норми права містяться в статті нормативно-правового акта. Посилальний — коли робиться посилання на іншу статтю чи статті. Відсильний (бланкетний) спосіб має місце тоді, коли стаття відсилає до іншого нормативно-правового акта.

Норма права має внутрішню структуру, яка виражається в її внутрішньому поділі на окремі елементи, що зв'язані між собою: гіпотезу, диспозицію, санкцію.

Гіпотеза — частина норми права, яка містить умови, обставини, з настанням яких можна чи необхідно здійснювати правило, що міститься в диспозиції.

Диспозиція — частина норми, що містить суб'єктивні права та юридичні обов'язки, тобто само правило поведінки.

Санкція — така частина норми права, в якій подано юридичні наслідки виконання чи невиконання правила поведінки, зафіксованого в диспозиції. Санкції можуть бути каральними (штрафними), відновними чи заохочувальними (позитивними).

Диспозиції, гіпотези і санкції за складом поділяються на прості й складні та альтернативні, а за ступенем визначеності змісту — на абсолютно чи відносно визначені.

Правові норми можна групувати залежно від підстав у різні види. Залежно від суб'єктів, що прийняли нормативно-правовий акт, норми права можуть бути прийняті законодавчими, виконавчими, судовими, контрольно-наглядовими органами, громадськими об'єднаннями, трудовими колективами, всім населенням [1, c. 64-65].

Залежно від галузі права розрізняють конституційні, адміністративні, фінансові, цивільні, кримінальні та інші правові норми; за характером диспозиції — уповноважувальні, зобов'язальні, заборонні; за способом виразу правила в диспозиції — імперативні, диспозитивні; за функціями у правовому регулюванні — матеріальні та процесуальні (процедурні); за терміном дії в часі — такі, що діють постійно і тимчасово;

за терміном дії у просторі — загальнодержавні та місцеві; за колом осіб, на яких норма поширює свою дію, — загальні (що діють на всіх громадян), спеціальні (що діють на певне коло осіб), виняткові (усувають дію норм щодо певних суб'єктів). Можна розглядати й інші підстави для класифікації норм права.

Норми права, як первинні ланцюжки системи права, можуть об'єднуватися в інститути і галузі права. Є різні визначення інституту права. Його розглядають як:

— певну сукупність правових норм, що регулюють однорідні суспільні відносини, зв'язані між собою як якісно самостійна відокремлена група;

— сукупність норм права, таких суттєвих і самостійних, що утворюють окремий інститут права в межах комплексної галузі права (наприклад, морського права);

— сукупність правових норм, що регулюють окремий вид чи рід суспільних відносин і становлять відокремлену частину галузі права [11, c. 65-66].

1.2. Інститут права як елемент системи права

До ознак інституту права належать: наявність сукупності нормативних приписів; юридична однорідність названих приписів; об'єднання правових норм стійкими закономірностями і зв'язками, які відбиваються в юридичних приписах і в цілому в юридичній конструкції.

Отож, правовий інститут можна визначити як відокремлену групу взаємозв'язаних правових норм (приписів), що регулюють певний вид чи рід суспільних відносин і утворюють самостійний елемент системи права.

Залежно від підстав розрізняють групи правових інститутів: за галузями права (державні, кримінальні, цивільні, сімейні, житлові та ін.); за роллю, яку вони виконують (предметні й функціональні); залежно від відносин, що ними регулюються (матеріальні, процесуальні); залежно від закріплення загальних понять, принципів, завдань, функцій чи спеціальних складів, угод чи зобов'язань (загальні та спеціальні).

Важливим є також питання об'єднання правових інститутів, розгляд комплексних інститутів. Загальновизнано, що між галузями права не існує закритих кордонів, які роз'єднували б галузі на винятково ізольовані. Правові інститути, як і нормативно-правові приписи, об'єднуються між собою. Такі об'єднання також називають правовими інститутами.

У теорії права розглядають загальні та предметні об'єднання інститутів права. Об'єднання в загальні інститути має місце тоді, коли кожен простий інститут, як комплекс правових приписів, визначає предмет, завдання, принципи, межі дії, функції галузі (підгалузі) права. Предметне об'єднання — це об'єднання двох чи більше правових інститутів, що характеризують окремі збільшення різних інститутів за родовим критерієм у межах конкретного предмета правового регулювання.

Найбільш розвиненою формою об'єднання правових інститутів є підгалузь права — об'єднання інститутів права в межах конкретної галузі права, яке містить загальний і предметний інститути чи їхні асоціації.

Отже, інститут права, об'єднання інститутів права можна розглядати як самостійний елемент системи права та в межах галузі права [3, c. 57-58].

1.3. Галузь права – структурний елемент системи права

Наступним структурним елементом системи права є галузь права, ознаками якої є:

— сукупність юридичних норм (приписів) і правових інститутів;

— регульована такою сукупністю певна сфера суспільних відносин;

— критерієм відмежування однієї галузі від іншої є предмет і метод правового регулювання;

— урахування принципів, завдань, мети правового регулювання.

Отже, галузь права — це сукупність правових норм (приписів) інститутів права, що регулюють певну сферу суспільних відносин у межах конкретного предмета і методу правового регулювання з урахуванням принципів і завдань такого регулювання.

Галузі права можна класифікувати за різними підставами. Залежно від предмета і методу правового регулювання розрізняють право: державне; адміністративне; фінансове; земельне; цивільне.

За місцем, що його галузі права посідають у правовій системі, вони діляться на основні та комплексні.

Основні галузі права — такі, що утворюють головний масив права у правовій системі держави. Серед них розрізняють профілюючі (традиційні); процесуальні; спеціальні та ін.

Профілюючі галузі утворюють юридичну основу, обов'язкову частину системи права (конституційне, адміністративне, цивільне, кримінальне право).

Процесуальні галузі — такі, що закріплюють порядок застосування матеріального права (цивільний, кримінальний, адміністративний та інші процеси).

До спеціальних галузей відносять ті, які на базі профілюючих розвивають основні галузі права і забезпечують спеціальний правовий режим для певного виду суспільних відносин (трудове, аграрне, екологічне, земельне, сімейне, фінансове право).

Комплексні галузі — це нашарування, надбудова над основними галузями, що зовні обособлюються значно менше, ніж основні галузі (скажімо, страхове, банківське, морське, залізничне, гірниче, податкове, житлове, авторське, винахідницьке, виправно-трудове право). Отож, внутрішня форма права характеризується відповідною сукупністю правових норм, що об'єднуються в інститути, підгалузі та галузі права [9, c. 105-106].

2. Структурні елементи системи права

2.1. Особливості структурних елементів системи права

Першим елементом системи права є норма права, яка регулює типові суспільні відносини, створюючи первинний елемент системи права.

Норма права – це похідний елемент всієї системи права певної держави. З таких елементів складаються інститути в регулятивній, в правоохоронній галузях, від яких в свою чергу походять більші системні утворення.

Правовий інститут – це система взаємопов'язаних норм, які регулюють відносно самостійну сукупність суспільних відносин або їх компоненти. Наприклад, в сфері трудових відносин виділяються відносини, пов'язанні з укладенням трудового договору, встановленням і виплатою заробітної платні, притягненням порушників трудової та виробничої дисципліни до відповідальності. Відповідно в трудовому праві утворюються інститути трудового договору, заробітної платні, трудової дисципліни.

Подібним чином відокремлюються й інші правові інститути. Саме специфічність однієї групи суспільних відносин в порівнянні з іншими є причиною виникнення відповідних нормативно-правових інститутів. Поряд з цим є й інститути, які регулюють одне відокремлене специфічне суспільне відношення або навіть один з його елементів. Так, в кримінальному праві відомі інститути потерпілого, підозрюємого, звинуваченого, цивільного позивача, цивільного відповідача, що визначають правовий статус одного із суб'єктів кримінально-процесуальних відносин. В цивільному праві наявна низка інститутів, яка регламентує яку-небудь загальну для всіх цивільно-правових відносин окрему сторону. Це інститути представництва, позовної давності, захисту гідності і честі громадянина, що регламентують такі принципово важливі моменти всіх цивільно-правових відносин, як порядок призначення і права представників суб'єктів правовідносин, визначення строків позивної давності, порядок і способи захисту честі і гідності громадянина від будь-яких інформувань, які його кривдять [7, c. 82-84].

Як правило правовий інститут – це відносно невелика спільність норм, специфіка і автономність якої не виходять за межи однієї галузі права. При цьому окремі так звані змішані інститути можуть містити норми, характерні для різних галузей права. Наприклад, інститут, що встановлює відповідальність за вчинення дисциплінарних порушень, відноситься до сфери трудового права. В основі інституту лежать владні повноваження адміністрації підприємства, її повноваження накладати дисциплінарні стягнення на винуватих робітників. Однак трудові спори з питань накладення таких стягнень можуть розглядатися судовим органом за правилами цивільно-процесуального законодавства, тобто іншої галузі права. Наявність змішаних інститутів пояснюється тим, що однорідність відносин, які регулює галузь права, зовсім не є стерильною. В ній завжди присутня певна кількість відносин, які відрізняються за сутністю і формою, але близько пов'язані за своїм призначенням. Так, в цивільному праві завжди присутні норми конституційного, адміністративного, фінансового та інших галузей законодавства. В трудовому праві – норми конституційного, адміністративного, цивільного і цивільно-процесуального законодавства.

Таким чином інститути, як такі, що близько взаємопов'язані, утворюють новий компонент системи права – галузь права.

Галузь права – це головний підрозділ системи права, який відрізняється специфічним режимом юридичного регулювання і охоплює цілі ділянки, комплекси однорідних суспільних відносин. Галузь права не є механічним об'єднанням норм кількох інститутів права. Вона є цілісним утворенням, якому притаманні низка ознак, рис, які не властиві правовим інститутам. Галузь права регулює суспільні відносини, пов'язанні зі здійсненням будь-якої широкої сфери предметної діяльності суспільства, держави, громадян та інших суб'єктів права. Наприклад, цивільне право регулює всі майнові і пов'язанні з ними немайнові відносини, сімейне право – відносини, пов'язанні зі шлюбом і належністю людини до сім'ї. Здатність регулювати поширену сферу суспільних відносин відрізняє галузь права від будь-якого правового інституту, регулятивні функції якого обмежені певною відносно вузькою сукупністю відносин. Крім того, на відміну від інституту галузь права містить вичерпний набір юридичних засобів, методів правової дії, які встановлено державою в процесі регулювання відносин відповідної сфери.

Галузь права містить повний набір юридичних засобів, що покликані забезпечувати ефективну дію як галузі в цілому, так і кожного окремого її компонента на рівні правових інститутів і конкретних норм права. При цьому для кожної галузі характерний специфічний, тільки їй властивий набір юридичних засобів правового регулювання, який дозволяє їй не тільки поєднувати норми права в одне ціле, надавати їм упорядкованості, системності, але й відрізняти одну галузь права від іншої. В великих і складних за побудовою галузях права є й ще один компонент – підгалузь права – цілісне утворення, який регламентує специфічний вид відносин в межах сфери правового регулювання відповідної галузі права. Так, в цивільному праві виділяють як підгалузі житлове, транспортне, авторське, спадкове право. Є підгалузі також в трудовому, кримінальному, інших галузях права. На відміну від правового інституту, підгалузь не є обов'язковим елементом кожної галузі права. В невеликих і тісно консолідованих галузях (кримінально-процесуальне, цивільно-процесуальне право) підгалузей немає зовсім. Таким чином, система права являє собою сукупність діючих норм права, поєднаних за інститутами, підгалузями і галузями у відповідності до характеру і специфіки врегульованих ними суспільних відносин.

На рис.1 зображені основні галузі права, які об'єднує система права сучасного суспільства [7, c. 113-114].

2.2. Співвідношення системи права і системи законодавства.

Система права – це об'єктивне правове явище, яке формується на підставі загальних закономірностей суспільного життя. Як віддзеркалювання реально існуючої системи суспільних відносин, система права будується не за розсудом людей, а на основі об'єктивної дійсності. З одного боку, норми права – це продукт суб'єктивної, розумово-вольової діяльності правотворчих органів. З іншого, норми права лише тоді стають природним елементом системи права, коли вони є відгуком потреб суспільного життя, визначають оптимальний рівень свободи і справедливості в соціальних відносинах. Правотворчий орган не може на свій розсуд віднести норму права, яку він виданий до однієї чи іншої галузі права, бо якщо норма створена для регулювання певного типу суспільних відносин вона вже належить до певної галузі права.

Система законодавства будується за іншими принципами. Законодавець має враховувати об'єктивні потреби суспільного життя в своєї суб'єктивній правотворчій діяльності, але не може змінювати зміст правових норм, які регулюють певний галузевий вид суспільних відносин.

Система законодавства – це сукупність джерел права, які є формою вираження правових норм. Тому право не існує поза межами законодавства. Вони співвідносяться як форма та зміст. Саме в законодавстві (джерелах права) правові норми і їх структурні утворення набувають свого реального вираження, зовнішнього прояву. В такому розумінні система права і система законодавства цілком співпадають.

Але система права і система законодавства розрізняються за структурними елементами і за змістом. Первинним елементом законодавства є стаття нормативно-правового акту, яка на відміну від норми права, як первинного елемента системи права, не містить одночасно гіпотезу, диспозицію і санкцію, навпаки, частіше вона містить лише окремі властивості цих елементів. Крім того, нормативно-правовий акт може водночас регулювати різні за своїм змістом види суспільним відносин, норми декількох галузей права [14, c. 59-61].

Розмаїтість і взаємопов'язаність соціальних явищ, які виникають в різних сферах суспільного життя, необхідність їх ефективної організації обумовлює створення в системі законодавства таких структурних елементів, які не співпадають із системою права. Тому галузі права не завжди відповідають галузям законодавства.

Система законодавства містить в собі такі основні галузі законодавства:

Галузеве законодавство містить норми, які регулюють якісно визначений вид суспільних відносин, що є предметом однієї галузі права. Тут галузь законодавства співпадає з галуззю права (земельне, сімейне, кримінальне законодавство).

Внутрігалузеве законодавство виражає норми підгалузі або інституту права, які регулюють різновиди галузевих суспільних відносин (авторське законодавство у складі галузі цивільного законодавства; банківське законодавство у складі фінансового).

Комплексне законодавство включає норми декількох галузей права, які регулюють різні за своїм видовим змістом суспільні відносини, що складають відносно самостійну сферу суспільного життя (господарське, транспортне, військове законодавство) [1, c. 48].

Висновки

Система права складається з галузей права, які мають свій предмет і метод правового регулювання, а система законодавства включає галузі законодавства, в яких відсутній метод регулювання, а предмет регулювання не завжди однорідний, як у галузей права.

Система права має лише галузеву, горизонтальну будову, а система законодавства може мати будову і горизонтальну (галузеве), і вертикальну (ієрархічне). У федеративних державах існує законодавство федерації і законодавство її суб'єктів (вертикальна будова).

Первинний елемент системи права — норма права зі своєю структурою: гіпотеза, диспозиція, санкція, а первинний елемент системи законодавства — стаття закону, яка містить нормативне розпорядження, котре, як правило, не містить у собі всі три структурні елементи логічної правової норми. Нормативне розпорядження нерідко складається лише з гіпотези і санкції; диспозиція може міститися або в іншій статті даного закону (відсильний спосіб викладу), або в іншому правовому акті (бланкетний спосіб викладу). Закони, що включають норми різних галузей права, забезпечуються санкціями, які викладені в інших нормативно-правових актах (наприклад, закони про власність, про підприємницьку діяльність та ін.).

Структурні елементи системи права не мають зовнішніх реквізитів: назв розділів, статей, глав та інших частин, властивих закону. Структурні елементи системи законодавства (нормативно-правові акти), як правило, мають назви розділів, глав, статей. Вони можуть містити преамбули, формулювання цілей і принципів, загальні нормативні визначення, що складають загальну частину тощо.

Список використаної літератури

1. Андрусяк Т. Теорія держави і права: Навчальний посібник/ Тарас Григорович Андрусяк,; Фонд сприяння розвитку української правової думки та пропаганди державницьких традицій "Право для України". — Львів: Фонд "Право для України", 1997. — 198 с.

2. Волинка К. Теорія держави і права: Навчальний посібник/ Катерина Волинка,; Міжрегіональна акад. упр. персоналом. — К.: МАУП, 2003. — 238 с.

3. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник/ М-во освіти України, Укр. держ. пед. ун-т ім.М.П.Драгоманова; За ред. В.В.Копєйчикова. — К.: Юрінком, 1997. — 317 с.

4. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник для вузів/ М-о освіти і науки України, Нац. юридична академія України ім. Ярослава Мудрого ; За ред. М. В. Цвік, В. Д. Ткаченко, О. В. Петришин. — Х.: Право, 2002. — 427 с.

5. Кельман М. Загальна теорія держави і права: Підручник для вузів/ Михайло Кельман, Олександр Мурашин. — К.: Кондор, 2006. — 475 с.

6. Кравчук М. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права: Навч. посібник для підгот. до держ. іспитів/ Микола Кравчук,; М-во освіти і науки України, Юрид. ін-т Терноп. акад. нар. госп.. — 3-тє вид., змін. і доп.. — Тернопіль: Карт-бланш, 2002. — 243 с.

7. Лисенков С. Л. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник/ С. Л. Лисенков. — К.: Юрискон-сульт: КНТ, 2006. — 355 с.

8. Олійник А. Теорія держави і права України: Навчальний посібник/ Анатолій Олійник, Станіслав Гусарєв, Олена Слюсаренко,. — К.: Юрінком Інтер, 2001. — 174 с.

9. Основи теорії держави і права: Навчальний посібник для вузів/ Т.І. Бабак, О.Д. Брайченко, К.В. Манжул, Л.В. Сорока; М-во освіти і науки України, Кіровоград. держ. пед. ун-т ім. В. Винниченка. — Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2004. — 89 с.

10. Рабінович П. Основи загальної теорії права та держави: Посібник для студ. спец. "Правознавство"/ Петро Рабінович,. — К., 1993. — 172 с.

11. Скакун О. Теорія держави і права: (Енциклопедичний курс): Підручник/ Ольга Скакун,. — Харків: Еспада, 2006. — 775 с.

12. Сухонос В. Теорія держави і права: Навчальний посібник/ Володимир Сухонос,. — Суми: Університетська книга, 2005. — 536 с.

13. Теорія держави і права України: Навчальний посібник/ А. М. Колодій , В. В. Копєйчиков, С. Л. Лисенков та ін.; За заг. ред. В. В. Копєйчикова, С. Л. Лисенкова; М-во освіти і науки України, Акад. адвокатури України. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — 367 с.

14. Теорія держави і права України: Навчальний посібник/ М-во освіти і науки України; Упор. Людмила Шестопалова,. — К.: Прецедент, 2004. — 223 с.

15. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник/ О. В. Зайчук, А. П. Заєць, В. С. Журавський та ін.; Ред. Н. М. Оніщенко; Мін-во освіти і науки України. — К.: Юрінком Інтер, 2006. — 685 с.