Актуальність теми дослідження полягає у дослідженні перспектив оновлення соціально-економічного розвитку України, які визначаються реаліяцми сьогодення: економічною політикою держави, її нормативно-правовим забезпеченням, стабільністю політичної ситуації, рівнем життя населення тощо.

1.РЕГІОНАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ

Сучасний стан вітчизняної економіки характеризують ознаки затяжної економічної кризи, які поєднують у собі як закономірні, первинного походження кризові явища: падіння обсягів виробництва, деградація господарської структури, втрата ринків збуту здебільшого обробної промисловості і відповідно звуження ринку продукції високотехнічних виробництв, так і наслідкові кризові явища, зокрема: фінансова нестабільність, недостатня активність інвестиційних процесів, скорочення податкової бази, нарощення внутрішнього та зовнішнього державного боргу тощо.

Слід також відмітити існуючу територіальну диференціацію регіонів країни за обсягами валового внутрішнього продукту, рівнями інвестиційної активності, зайнятості, соціального забезпечення. Так, найбільші обсяги ВВП в 2003 році припадають на Донецьку область (19,9% до підсумку), Дніпропетровську (16,4%), а найменші обсяги зафіксовані в Закарпатській (0,5%) та Волинській (0,6%) областях.

Наведені ознаки окреслюють масштаби соціально-економічної кризи, характеризуючи існуючу ситуацію в країні як сприяючу руйнації української економіки.

За існуючих соціально-економічних умов одним із позитивно діючих стратегічних напрямків оздоровлення економіки країни, як визначається в наукових розробках Київської, Львівської, Донецької, Харківської та інших наукових шкіл регіоналістики, а також різними рівнями управлінських структур, є формування потужного економічного каркасу території України через реалізацію в державі ринкової моделі регіональної політики.

В основі цієї моделі, яка виступає як самостійна політико-економічна категорія і водночас є складовою національної стратегії соціально-економічного розвитку України повинні бути закладені суспільні теорії регіонального росту. Крім того, при формуванні модель регіонального розвитку країни необхідно враховувати принципи посткейсіанської теорії регіонального розвитку і теорії життєвого циклу товару. Згідно з наведеними теоріями регіонального розвитку в різних регіонах України потрібно сформувати структуровизначальні для всього національного комплексу базові виробництва, які і стануть джерелом підвищення рівня економічного розвитку кожного регіону, держави в цілому.

Для реалізації даного стратегічного напрямку економічної політики необхідно після проведення економічної діагностики, тобто аналізу господарської специфіки регіонів, а саме їх природно-ресурсного потенціалу, наявних фінансових та трудових ресурсів, враховуючи реальні можливості та обмеження їх оптимального використання і основні проблеми регіону, здійснити вибір пріоритетних для кожного регіону матеріальних виробництв, завдяки розвитку яких стане можливим підвищення ефективності їх функціонування. Варто лише додати, що в умовах сьогодення особливу увагу слід приділяти зміцненню потенціалу регіонів експортно-орієнтованої спеціалізації.

Реалізація вищенаведеної стратегічної мети регіональної політики на сучасному етапі вимагає дотримування двох обов’язкових умов. Перша стосується збереження територіальної цілісності господарського комплексу країни, а друга, згідно за Концепцією сталого розвитку, полягає у дотриманні принципу енергетичної та економічної збалансованості у розвитку окремих регіонів.

Суть цього принципу полягає в тому, що наявний ресурсний потенціал регіону визначає та обмежує його енергетичну потужність і відповідний рівень його можливостей (резервів розвитку). Паралельно треба зазначити, що реалізація заходів, направлених на досягнення стабілізації виробництва в регіонах, повинна супроводжуватись мінімально можливими негативними наслідками в соціальній та екологічній сферах.

Важливим елементом, що має бути задіяним у реформуванні економічних відносин в державі є, насамперед, людський капітал. В умовах зниження економічної активності населення і відповідно його життєвого рівня ця складова ця складова стартового потенціалу регіонів зазнає найглибшого впливу. Цей факт підтверджується обмеженням ринку потреб населення внаслідок зниження його доходів, збільшенням категорій населення, які потребують соціальної допомоги, погіршенням здоров’я людей тощо.

Слід зазначити що специфічні особливості демографічних та професійно-кваліфікаційних процесів того чи іншого регіону України виступають у якості допоміжного орієнтиру при визначенні виробничої спеціалізації регіону, структурно-територіальної трансформації господарського комплексу країни.

Врахування таких особливостей як ментальність різних етнічних груп, проживаючих у регіоні, до тих чи інших видів діяльності, впливатиме не тільки на регулювання зайнятості населення регіону, а й відіграватиме відповідну роль при визначенні конкретних заходів, направлених на підвищення економічної активності населення, у вирішенні проблем розміщення та раціонального використання трудових ресурсів, при корегуванні господарської спеціалізації регіонів.

Для подолання деструктивних явищ у розвитку регіонів необхідно залучати загальні та специфічні, відповідно до особливостей регіону, методи реалізації регіональної політики, які охоплюватимуть весь спектр її складових і враховуватимуть індивідуальні характеристики регіону. Серед таких методів можна назвати такі:

застосування режимів пільгового оподаткування та кредитування кризових територій (наприклад у СВЕЗ);

складання та реалізація регіональних інвестиційних програм у тісному зв’язку з питаннями реорганізації діючих виробництв і створення нових, з врахуванням ситуації на локальному ринку праці в адміністративних районах;

надання пріоритетного значення мобілізації внутрішніх фінансових ресурсів регіону через розвиток іпотечних відносин, концентрацію доходів від приватизації, надання муніципальних позик, продаж об’єктів незавершеного будівництва тощо;

надання додаткових пільг закордонним інвесторам, які сприятимуть розширенню сфери прикладання праці та виробництву конкурентноспроможної продукції;

стимулювання розвитку дрібного підприємства через заохочення приватного бізнесу, що створює нові робочі місця, та стимулювання додаткового найму робочої сили і використання нетрадиційних форм зайнятості;

перетворення соціальної політики з засобу у ціль усіх економічних перетворень, що сприятиме гармонізації взаємовідносин центру і регіонів та забезпечуватиме умови для регіонального підвищення добробуту населення;

надання державної підтримки через реалізацію довгострокових державних регіональних соціально-економічних програм, що підвищить ефективність управління регіонами і сприятиме ліквідації міжрегіональних диспропорцій;

вдосконалення існуючої міжрегіональної статистики з метою підвищення рівня інформаційно-статистичного обґрунтування цілей і важелів регіональної політики, що дозволить створювати моніторингові системи соціально-економічного стану регіону для обґрунтування заходів державної та корпоративної політики щодо прийняття рішень стосовно розподілу державних ресурсів (субсидій) між регіонами і ідприємствами, вкладені інвестицій, проведення політики ресурсозбереження і захисту природного середовища регіонів;

створення “полюсів (центрів) соціально-економічного росту” в соціально-економічних районах, які допоможуть створити потужний економічний каркас території, дозволять зекономити частину національних коштів та оптимізувати міграційні процеси;

2.ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ ТУРИСТСЬКО-ІНФОРМАЦІЙНИХ ЦЕНТРІВ У РЕГІОНІ

Важливим чинником розвитку сучасної туристичної та курортної індустрії є покращення інформаційного забезпечення цього процесу. Одним з ефективних інструментів управління сферою туризму та курортів в регіонах може стати формування мережі міських туристсько-інформаційних центрів, яке буде сприяти підвищенню туристичної привабливості міста та активізації туристсько-екскурсійної діяльності на йоготериторії [1, с. 18].

Туристсько-інформаційний центр повинен стати елементом системи управління сферою туризму на території міста (області) [2, с. 35; 3, с. 15; 4, с. 149]. Він може здійснювати інформаційне забезпечення системи державного регулювання та управління туризмом у регіоні, оскільки потрібно постійно оновлювати нормативно-правову та інформаційно-аналітичну бази, які забезпечують ефективне управління розвитком сфери туризму та курортів.

На основі створюваних баз даних можливо регламентувати порядок використання території і об’єктів міста в цілях організації та здійснення туристсько-екскурсійного обслуговування; процедури створення та благоустрою екскурсійних маршрутів і туристичних об’єктів на території міста; порядок контролю та рівень відповідальності за порушення діючих у місті норм і правил здійснення туристичної діяльності й екскурсійного обслуговування.

Як організаційна структура системи управління сферою туризму та курортів туристсько-інформаційний центр повинен виконувати широкий спектр послуг для підприємців у сфері туристичного бізнесу, відпочиваючих, а також потенціальних споживачів. За замовленням зацікавлених організацій він може проводити маркетингові та соціологічні опитування; виконувати роботи щодо збору і систематизації статистичної та іншої інформації про результати туристсько-екскурсійної діяльності на території міста; аналізу ринків збуту послуг для майбутніх інвестиційних проектів; контроль якості туристичних послуг, які надаються на території міста.

Обґрунтовано варіанти створення регіональних інформаційних туристичних центрів у вигляді комунальних підприємств та господарчих товариств, основними напрямами діяльності яких є туристична діяльність [5, с. 8–10]. Комунальне підприємство утворюється органом місцевого самоврядування на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Господарські товариства утворюються юридичними та фізичними особами у формі повних акціонерних, командитних товариств, товариств з обмеженою чи додатковою відповідальністю.

В сучасному світі 30–50% населення в більшості розвинених країн мають доступ до Інтернету з домашнього комп’ютера або з мобільного телефону. Тому при розробці регіональної маркетингової політики щодо просування туристичних продуктів треба приділяти багато уваги засобам візуальної презентації в Інтернеті. У зв’язку з цим при підтримці Бюро з освітніх і культурних програм США і Ради з міжнародних досліджень і обміну IREX створено веб–сайт “Екологія і туризм. Соціально-економічні, екологічні та гуманітарні проблеми розвитку туристичного бізнесу” [6, с. 15–17; 7, с. 170].

Наявність у місті структури, яка реалізує послуги з надання інформації про можливості організації рекреації, відпочинку та розваг, дозволить підвищити якість туристсько-екскурсійного обслуговування, рівень його сервісу, а також туристичний імідж міста. Велике значення має освітньо–виховна роль туристсько-інформаційного центру, а також можливість зв’язків зі споживачами та громадськістю міста.

Результати проведених наукових досліджень показали, що з метою розвитку рекреаційно-туристичної інфраструктури доцільно створювати туристсько-інформаційні центри, які стануть органічною складовою регіональної системи управління та регулювання сфери туризму та курортів. Здійснення перелічених завдань їх діяльності сприятиме підвищенню ефективності управління та регулювання сфери туризму та курортів за рахунок забезпечення погодження дій щодо реалізації заходів з розвитку туристичної інфраструктури, створення нових робочих місць, а також збільшенню наповненості міського бюджету за рахунок активізації туристичноїдіяльності.

3. ПЕРЕДУМОВИ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТНОЗДАТНОСТІ САНАТОРНО-КУРОРТНОЇ ГАЛУЗІ УКРАЇНИ

Скорочення чисельності закладів, що надають санаторно-курортні послуги в Україні (майже на 2% щороку), зміни в структурі споживачів цих послуг (зменшення питомої ваги соціальних фондів як первісних споживачів та посилення ролі кінцевого споживача), процеси глобалізації в економіці країни та ряд інших явищ свідчать про ускладнення конкурентного середовища в санаторно-курортній галузі.

Окремі аспекти конкурентноздатності санаторно-курортних закладів, рекреаційно-туристичних комплексів, туристської сфери взагалі досліджували вітчизняні та російські науковці Давиденко І.В., Лужанська Т.Ю., Вельгош Н.З., Гальперіна С.Н., Рогачов А.Ф., Скопіна І.В., Ополченов І.І. та ін. Однак проблема підвищення конкурентноздатності курортів України ще недостатньо розроблена та потребує подальшого вивчення. Для її вирішення, по-перше, необхідне формування сучасної концепції санаторно-курортної діяльності; по-друге, потребують перегляду існуючі підходи до трактування в управлінні санаторно-курортною діяльністю таких функцій та понять, як організація, планування, мотивація, контроль, ціноутворення, якість послуг, ефективність функціонування, економічна безпека та ін.

Ключовим фактором забезпечення конкурентноздатності є наявність конкурентних переваг. Порівняльно-історичний аналіз дозволяє виявити логічний зв'язок між конкурентними перевагами вітчизняної санаторно-курортної галузі та передумовами її виникнення та становлення. Так, перші санаторно-курортні заклади в Україні виникли лише на початку ХХ ст., в той час, як європейські курорти – у 13-17 ст.; капітальні лікувальні спорудження з’явилися у бронзовому столітті (швейцарські курорти, водолікарні Давньої Греції); а перші згадки про джерела цілющих вод можна знайти у стародавніх пам’ятках літератури (наприклад, у Старому та Новому Завітах повідомляється про Силоамську купіль, священне оз. Бетесда під Єрусалимом) [1]. Курорти України початково відрізнялись від закордонних й ринковою орієнтацією: вони виникли паралельно з законодавчим введенням страхування (1912 р.) для застрахованих осіб, пізніше була створена мережа санаторіїв на базі робочої страхової медицини; європейські курорти виникали як місця відвідування представниками заможних верст населення, часто – при монастирях; а у 19 – на початку 20 ст. вони взагалі перетворилися з лікувальних комплексів на місця відпочинку та туризму.

Сучасна ринкова ситуація виявила слабкі та сильні сторони українських курортів, сформовані саме у вищезазначених історичних умовах. Наприклад, сильні сторони, або конкурентні переваги – це доступність лікування для широких верст населення; лікувальна спеціалізація і призначення санаторно-курортних закладів, потужний науковий потенціал; слабкі сторони: послаблений фактор «історичної унікальності» у брендах деяких вітчизняних курортів порівняно з закордонними, фактично відсутність широко відомих вітчизняних брендів санаторно-курортної галузі, за винятком декількох курортних об’єднань; низький рівень сервісу та диверсифікації послуг; низька прибутковість діяльності внаслідок «спадкової» низької ціни. Ситуація ускладнюється тим, що в процесі становлення галузі в Україні можна виділити три основні етапи її розвитку, що свідчить про сталість та надзвичайно глибокі коріння сучасних проблем, при цьому останній, новітній етап, на якому закладаються основи для подальшого розвитку, розпочався не більше, як чотири роки тому, з активізацією діяльності державних органів управління галуззю.

Глибинність названих проблем підтверджує необхідність системних, науково обґрунтованих підходів до їх вирішення саме в рамках сучасної концепції санаторно-курортної діяльності. Виходячи з визначення, наведеного у [2], конкурентноздатність санаторно-курортної галузі може бути визначена як рівень цінності продукту (або послуг), що їх пропонують СКЗ споживачам. Це твердження дає підстави для формування сучасної концепції санаторно-курортної діяльності на основі ціннісного та ринкового підходів як діяльності зі створення доданої цінності для задоволення індивідуальних потреб диверсифікованих за різними ознаками груп споживачів. Таке визначення сутності досліджуваної сфери діяльності, на нашу думку, є цілком виправданим, адже значно розширює можливості для ефективного стратегічного та оперативного управління СКЗ. Наприклад, діяльність з резервування та нагрівання грязі з метою збереження та доведення її до кондиційних нормативних фізико-хімічних показників є досить важливою в технологічному ланцюзі санаторно-курортного обслуговування, так як від рівня її виконання залежить якість та ефект від застосування лікувального ресурсу, ефективність санаторно-курортного лікування в цілому; результат від такої діяльності зі створення доданої цінності може бути оцінений в двох аспектах: 1) підвищується цінність (додається цінність природному лікувальному ресурсу) в даному випадку грязьової процедури для споживача; 2) СКЗ виграє, так як може підвищити ціну з урахуванням розходження між оцінкою вартості послуги споживачем та фактичною вартістю послуги, тобто максимізувати прибуток, або пропонувати свої послуги якомога більшій кількості споживачів та максимізувати частку ринку. При підході до визначення санаторно-курортної діяльності як такої, що створює додану цінність, необхідно враховувати, що один і той же вид діяльності може для однієї групи споживачів створювати додану цінність, а для іншої – ні. Це може пояснюватися різними цілями відвідування курортів, рівнем доходів споживачів, іншими психографічними та соціодемографічними факторами, що визначають специфіку груп споживачів. Наприклад, для споживача, який приїхав на курорт з метою відпочинку та купання на морі, діяльність з розробки дієт, виготовлення дієтичних блюд не створює ніякої доданої цінності, а навпаки, може знижувати цінність обслуговування, за чим може слідувати втрата лояльності такого споживача. Величина, характер створюваної доданої цінності також залежить від сезону, що особливо виражене на приморських курортах: наявність плавального басейну на території санаторію додасть цінності обслуговуванню в зимовий період та може мати нульовий ефект з підвищення оцінки вартості обслуговування споживачем влітку; діяльність з покращення комфортності лікування необхідна для додання цінності санаторно-курортному обслуговуванню в осінньо-зимовий період, а в літній, знову ж таки, акценти зміщуються на рекреаційну складову санаторно-курортної діяльності.

Запропонований підхід до визначення сутності концепції санаторно-курортної діяльності відкриває можливості для посилення конкурентних переваг СКЗ України шляхом впровадження адекватних їй сучасних механізмів управління.

4. ПЛАНУВАННЯ СТРАТЕГІЧНИХ ЗМІН НА ПІДПРИЄМСТВІ РЕКРЕАЦІЙНОГО ТИПУ

При здійсненні в Україні історично необхідної реформи в соціальному, політичному і економічному житті виникає багато складних проблем. Зовнішнє середовище, в якому діють нині підприємства рекреаційного типу, стає якісно іншим: постійно підвищується ступінь його невизначеності, з'являються невраховані чинники ризику. Управління повинне бути тепер більш пристосованим до ринкової саморегуляції. Все частіше говорять про нові підходи до стратегічного планування і управління підприємствами рекреаційного типу. Стратегічний менеджмент отримує все більше значення в управлінні фірмою. В рамках стратегічного менеджменту велика увага приділяється процесу виконання стратегії, де виникає необхідність проведення стратегічних змін. Проведення змін в організації призводить до того, що в ній створюються умови, необхідні для здійснення діяльності, відповідної вибраної стратегії.

Стратегічний менеджмент — це програмний спосіб мислення і управління, забезпечуючий узгодження цілей, можливостей підприємства і інтересів працівників. Він припускає не тільки визначення генерального курсу діяльності (поведінки) підприємства і організацію справи на його основі, але і підвищення мотивації, зацікавленості всіх працівників в його реалізації.

Стратегія для сучасних рекреаційних підприємств виступає не тільки як інструмент обгрунтування, вироблення і реалізації довгострокових цілей і задач виробничого, науково-технічного, економічного, організаційного і соціального характеру, не тільки як чинник, регулюючий діяльність організації до тих пір, поки намічені цілі і задачі не будуть досягнуті, але одночасно і як засіб зв'язку підприємства із зовнішнім ринковим середовищем.

Процес формування стратегії рекреаційного підприємства умовно можна розділити на два етапи: розробка і вибір стратегії, виконання стратегії.

Проведення змін в на підприємстві рекреаційного типу призводить до того, що в ньому створюються умови, необхідні для здійснення діяльності, відповідної вибраної стратегії. Необхідність і ступінь змін залежать від того, наскільки підприємство готово до ефективного здійснення стратегії. Проведення стратегічних змін є дуже складною задачею. Труднощі рішення цієї задачі в першу чергу пов'язані з тим, що всяка зміна зустрічає опір, який іноді може бути таким сильним, що його не вдається подолати тим, хто проводить зміни.

Основною стратегією конкурентоспроможності підприємства рекреаційного типу може бути комплексна стратегія по зниженню цін, підвищенню якості і підвищенні рівня обслуговування з метою проникнення на ринок і розширенню об'єму продажів.

Найбільш доречним при плануванні стратегічних змін є використання моделі “Калейдоскоп”. В новій організаційній структурі за основний принцип її побудови прийняте прагнення керівництва додати системі завершеність тих або інших научно-функціональних (економічних, фінансових, виробничо-технічних) циклів. Такий принцип додає чіткість виконуваним функціям, відповідальності за схвалювані управлінські рішення і забезпечує своєчасність і достовірність одержуваної генеральним директором інформації. Важливо і те, що керівник підприємства може оперативно ухвалювати коректуючи управлінські рішення.

Другий напрямок проведення стратегічних змін на підприємстві стосується організаційної культури. У результаті реалізації запропонованих заходів буде сформований чітко структурований і орієнтований на результат план роботи. Це дасть можливість підвищити зацікавленість усіх працівників та буде сприяти одержанню додаткового прибутку за рахунок залучення і комплексного продажу санаторно-курортних послуг.

5. РОЗВИТОК ТУРИЗМУ В КОНТЕКСТІСОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО ВІДРОДЖЕННЯ ПРИКАРПАТТЯ

В наш час індустрія туризму в світі динамічно розвивається і є найбільшою формою міжнародної торгівлі послугами. Протягом останніх 20 років середньорічні темпи росту чисельності туристів у світі перевищують 5%, а валютних надходжень від туризму — 14%. За нашими прогнозами, бурхливий розвиток туризму буде продовжуватися і далі. При збереженні таких темпів росту до 2010 року ця галузь стане головною експортною галуззю у світі, а чисельність туристів перевищить 1 млрд. осіб.

Україна, маючи багатющі природно-рекреаційні ресурси й історико-культурні цінності, на жаль, поки що не використовує їх належним чином для розвитку туристичної галузі. Однак, останнім часом активізувалися чинники, що сприятимуть прогресивному розвитку цієї сфери і в нашій країні:

демократизація та відкритість українського суспільства, процеси міжнародної інтеграції поступово ведуть до поширення в нашій країні цінностей розвинутих країн, орієнтованих на всебічний людський розвиток, важливими напрямами якого є зміцнення здоров’я та розширення світогляду, а це сприяє зростанню попиту на туристично-рекреаційні послуги;

розвиток міждержавної міграції, міжнародних зв'язків і культурних обмінів між країнами призводить до розширення й активізації міжособистісних зв'язків;

економічне зростання і поступове підвищення рівня життя населення ведуть до розширення обсягів ділових поїздок і можливостей поїздок із пізнавальними та оздоровчими цілями;

удосконалення усіх видів транспорту, відносне здешевлення транспортних послуг, спрощення візових та митних процедур, розвиток сфери послуг роблять туризм дедалі доступнішим для населення;

демократизація в сфері праці розширює можливості працівників самим планувати свої відпустки тощо.

Значення туризму у соціально-економічному відродженні Прикарпаття постійно зростає, і це пов’язано із зростанням впливу туризму як на економіку, так і на культуру регіону. В розвитку Прикарпаття туризм виконує ряд важливих функцій:

туризм, в т.ч. міжнародний, є важливим джерелом грошових надходжень;

в сфері туризму найдинамічніше створюються малі підприємства й нові робочі місця;

туризм сприяє диверсифікації економіки, розширюючи галузі, що обслуговують туристів;

як один із чинників залучення туристів розвиваються традиційні народні промисли, зберігаються давні звичаї, прогресує національна культура;

великі туристично-рекреаційні об’єкти стають найбільшими інвестиційними проектами в регіоні (наприклад, ТК“Буковель”, за деякими оцінками, став найбільшим інвестиційним проектом в Україні);

з ростом зайнятості в сфері туризму зростають доходи населення і підвищується рівень добробуту нації;

розвиток туризму приводить до розвитку економічної інфраструктури регіону та ін.

Значення туризму як джерела грошових надходжень, забезпечення зайнятості населення, розширення міжособистісних контактів, розвитку культури і т.ін. зростає. Разом з тим, не можна не помічати, що активний розвиток туризму з лише економічними намірами, без огляду на необхідність збереження й розширеного відтворення природного біорізномаїття, може завдати непоправної шкоди перлині Європи – Карпатам. Зберегти їх природну красу й багатство, розвинувши водночас туристично-рекреаційну галузь – важливе завдання місцевого й державного управління.

6. ПРОБЛЕМИ, ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ТУРИСТИЧНОЇ ІНДУСТРІЇ В РЕГІОНАХ УКРАЇНИ

Туристична індустрія є однією з важливих напрямків для розвитку економіки регіонів України.

Розвиток галузі туризму впливає на розвиток інших галузей економіки, збільшенню надходжень до державного бюджету, створенню нових робочих місць.

За останні роки в індустрії туризму україни відбулися позитивні зміни: удосконалення та розширення управління сферою туризму, підвищення ефективності роботи туристичних комплексів, більше уваги приділяється рекламі туристичних комплексів на комп’ютерних сайтах, розвивається система професійної туристичної освіти.

Система управління туризмом не є відокремленою, а існує як важливий елемент регіональної системи управління. Тому слід звернути увагу на вирішення питань, пов’язаних з туристичним комплексом в регіонах: відсутність потрібного фінансування, потреба у відповідному кваліфікаційному рівні освіти спеціалістів туристичної галузі, недостатній рівень реклами туристичних баз та неефективне управління туристичною галуззю.

Туристична галузь діє у відриві від природного середовища, тим самим гальмує її перетворення у ефективну галузь економіки.

Якщо кожен санаторій, який використовує в своїй діяльності земельну ділянку, природні ресурси буде спроможний захистити природне середовище, саме тоді відбудеться перетворення туристичної сфери в один з пріоритетних напрямів регіонального розвитку.

Наступним кроком, повинна виступати реклама туристичної сфери, завдяки якої зросте інтерес до туристичних комплексів України з боку українських та іноземних громадян, що призведе до необхідного інвестування в розвиток туризму України.

Великим недоліком є достатньо низький рівень кваліфікації спеціалістів туристичної галузі. Рішення зазначеної проблеми пов’язана з необхідністю підвищення якості навчання в даній галузі. Необхідною умовою підвищення якості підготовки менеджерів з туризму є узгодженість навчальних програм, раціональність дисциплін, закріплення теорії на практиці, створення центрів перепідготовки на підвищення кваліфікації працівників туристичної сфери.

Створення високоефективної туристичної індустрії в регіонах сприятиме економічному та соціальному розвитку регіонів, збереженню навколишнього середовища, залученню інвестицій, створенню нових робочих місць.

Таким чином саме комплексний підхід дозволить аналізувати туристичну індустрію, забезпечить можливість уникнути помилок, сприятиме формуванню розвитку туризму, посилить його вплив на економічний розвиток регіонів та України в цілому.

Висновки.

Таким чином слід зазначити, що для забезпечення економічної та політичної безпеки держави, досягнення сталих темпів росту соціально-економічних процесів необхідно активізувати дії вищих владних структур щодо реалізації регіональної політики в Україні.

Література

1. Близнюк А.М., Давиденко Л.И., Конищева Н.И. Совершенствование взаимоотношений органов местного самоуправления с субъектами предпринимательства в сфере туризма // Вісник ДІТБ. – 2003. – № 7. – С. 17–26.
2. КонищеваН.И., ЛяховаЛ.С., Рудь Д.В.Концепция формирования региональной сети туристско-информационных центров // Матеріали наук.–практ. конференції «Стратегія розвитку вітчизняних підприємств» (23–24жовтня 2003 р., м.Тернопіль). – Тернопіль: Тернопільська академія народного господарства, 2003. – С.34–41.
3. ДавиденкоЛ.И., КонищеваН.И., КузьменкоА.В., ЛяховаЛ.С., РудьД.В. Обоснование целесообразности создания городского туристско-информационного центра // Материалы первой респ. науч.–практ. конф. «Туризм, курорты и наука» (24–25октября 2003 г., г. Алушта). – Симферополь: Таврический нац. ун–т им.В.И.Вернадского, 2003. – С. 14–18.
4. КоніщеваН.Й., РудьД.В. Пропозиції щодо створення міських інформаційних туристичних центрів // Матеріали V Міжнар. наук.-практ. конф. “Наукові і практичні проблеми створення і функціонування туристичних центрів і тематичних парків” (27–28травня 2005 р., м.Донецьк). – Донецьк: Донецький ін–т туристичного бізнесу, 2005. – С.148–151.
5. КоніщеваН.Й., РудьД.В. Варіанти створення регіональних інформаційних туристичних центрів // Матеріали доповідей Міжнар. наук.–практ. конф. „Інформаційні технології в управлінні туристичною і курортно-рекреаційною економікою та проблеми підготовки фахівців” (15–16 вересня 2005р., м. Бердянськ). – Бердянськ: Академія управління та інформаційних технологій „АРІУ”, 2005. – С. 7–10.
6. КоніщеваН.Й., РудьД.В. Віртуальний інформаційний центр як каталізатор розвитку екологічного туризму в Україні // Праці Другого Міжнар. Конгресу “Інформатизація рекреаційної та туристичної діяльності: Перспективи культурного та економічного розвитку” (6–9 жовтня 2003 р., м.Трускавець). – Львів: Держ. науково-дослідний ін–т інформаційної інфраструктури, 2003. – С.15–17.
7. КоніщеваН.Й., ШаталовВ.Н., НогаІ.В., РудьД.В., ЛяховаЛ.С., КозакО.О. Створення віртуального інформаційного центру для розвитку туризму на територіях природно-заповідного фонду України // Социально-экономические, экологические и гуманитарные проблемы развития туристического бизнеса: Сб. науч. тр. – Донецк: Донецкий ин–т туристического бизнеса, 2003.– С. 169–174.