Вступ

Грамотне використання наукової літератури є однією з найважливіших вимог, що пред’являються до наукової роботи, чи то студентський реферат, курсова робота, наукова стаття чи монографія. Вміння автора працювати з науковою літературою, коректно вживати цитати і оформляти посилання на використані джерела виступає одним з показників рівня його академічної підготовки.

Плагіат — привласнення авторства на чужий твір науки, літератури, мистецтва або на чуже відкриття, винахід чи раціоналізаторську пропозицію, а також використання у своїх працях чужого твору без посилання на автора.

Отже, плагіат в будь-якому разі розглядається як шахрайство, суть якого — у крадіжці чужої роботи або її частини і представленні її як власної. Загалом, плагіат можна поділити на три основні типи.

1. Копіювання чужої роботи (як без, так і з відома) та оприлюднення її під своїм іменем.
2. Представлення суміші власних та запозичених в інших аргументів без належного цитування джерел.
3. Перефразування чужої роботи без належно оформленого посилання на оригінального автора або видавця.

На сьогоднішній день розвиток інформаційних технологій, з одного боку, дає можливість швидкого багаторазового використання твору, (фотографування, копіювання, сканування, і нарешті, розповсюдження в мережі Інтернет), з іншого — створює умови для швидкого виявлення плагіату. Якщо раніше, автор міг не здогадуватися про неправомірне використання його твору, то тепер приховати цей факт досить складно. Наприклад, достатньо набрати характерний вислів з твору, який за підозрою автора використаний плагіатором, в Інтернет-пошуковій системі Google. 

1. Загальні правила цитування і посилання на використані джерела

Наукова робота повинна містити посилання на джерела, матеріали або окремі дані, ідеї і висновки, на основі яких розробляють проблеми, задачі, питання, що досліджують у роботі. Наявність посилань свідчить про наукову обізнаність автора, обґрунтованість положень дослідження. Посилання також дають змогу знайти документи для підтвердження достовірності цитованого тексту. Посилатися слід на останні видання публікацій, на більш ранні видання можна посилатися лише в тих випадках, коли в них наявний матеріал, який не ввійшов до останнього видання.

Використовуючи відомості, матеріали з монографій, оглядових статей, інших джерел з великою кількістю сторінок, у посиланні необхідно точно вказувати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул із джерела, на яке є посилання в науковій роботі.

Посилання на джерела в тексті наукової роботи слід зазначати порядковим номером за переліком посилань, виділеним двома квадратними дужками, наприклад «…у працях [2—6]…».

Коли в тексті наукової роботи необхідно зробити посилання на складову частину або на конкретні сторінки відповідного джерела, їх можна наводити у виносках або у квадратних дужках. При цьому номер посилання має відповідати його бібліографічному опису за переліком посилань.

Посилання на ілюстрації наукової роботи слід вказувати порядковим номером ілюстрації, наприклад «рис. 1.2», а посилання на формули наукової роботи — порядковим номером формули в дужках, наприклад «…у формулі (2.1)».

На всі таблиці наукової роботи повинні бути посилання в тексті, при цьому слово «таблиця» пишуть скорочено, наприклад «…у табл. 2.1».

У повторних посиланнях на таблиці та ілюстрації треба вказувати скорочено слово «дивись», наприклад «див. табл.3.2».

Для підтвердження власних аргументів посиланням на авторитетне джерело або для критичного аналізу друкованого твору слід наводити цитати. Цитований текст повинен відтворюватися точно, бо найменше скорочення може спотворити зміст, закладений автором.

Загальні вимоги до цитування:

а) цитати беруться в лапки, а інші розділові знаки ставляться як при прямій мові;

б) слова цитати наводяться в тій граматичній формі, в якій вони подані у джерелі, зі збереженням особливостей авторського написання;

в) цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і без перекручень думок автора;

г) скорочення цитати допускається без перекручення авторського тексту. На місці пропуску (на початку, всередині, в кінці) ставлять три крапки. Якщо перед пропущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;

ґ) кожна цитата обов’язково супроводжується посиланням на джерело;

д) непряме цитування (переказ, виклад думок інших авторів своїми словами) має бути гранично точним у передаванні думок автора;

є) якщо при цитуванні були виділені деякі слова, то в дужках подається спеціальне застереження, яке пояснює виділення, наприклад «виділено мною». Після цих слів ставиться крапка, потім — дефіс і вказуються ініціали автора наукової роботи.

Розміщення посилань у тексті щодо цитат та авторського коментаря нерідко викликає складності у студентів. Розглянемо основні форми розміщення посилань у тексті.

1. Посилання ставиться після цитати, якщо пояснювальний текст передує їй або вставлений в середину.
2. Схема: _Пояснення автора: «Текст цитати» [5].

Наприклад: Слід погодитися з положенням, висунутим М. М. Коченовим, що теорія судово-психологічної експертизи має справу з психологічним змістом деяких юридичних понять, «описують поведінку людей і його внутрішні механізми, які фіксують тимчасові психічні стани, зміни свідомості під впливом різних чинників» [18, с. 7].

2. Схема: _ «Текст цитати, — пояснення автора, — текст цитати» [5]).

Наприклад: Відповідно до цієї теоретичної позиції «вихідною основою для розвитку соціальності, — як зазначає А. В. Брушлінский, — виступає спільна практична діяльність в єдності з усією психікою людини — громадською і індивідуальною свідомістю та несвідомим» [5, с. 5].

2. Посилання ставиться після пояснювального тексту, якщо він слідує за цитатою.

Схема: «Текст цитати», — пояснення автора [5].

Наприклад: «Той тип, який мислить собі в якості суб’єкта, прагне до організації цілісного контуру діяльності, виступає її ініціатором, тоді як той, хто мислить про себе як про об’єкт, здійснює її як простий виконавець», — пише К. А. Абульханова [1, с. 49-50], розвиваючи уявлення про рубінштейнівскі категорії суб’єкта.

3. Посилання ставиться після слів, до яких відноситься бібліографічне посилання (за відсутності цитати), або в кінці речення, якщо посилання важко віднести до конкретних слів.

Наприклад:

1. Деякі автори [19; 46] схильні вважати, що в цілях дослідження сучасної сім’ї , що має світський характер, слід визначати поняття ритуалу відповідно до функцій і поведінкових шаблонів, які він передбачає, а не містичними та релігійними складовими.
2. Згідно А. Руффо, будь-яка сімейна група створює ритуали, що стосуються повсякденного життя, знаменних подій, деяку сукупність звичок, які стосуються кожного члена групи [38].

При оформленні посилань розстановка пробілів і розділових знаків підпорядковується загальним правилам пунктуації. При включенні посилання в текст роботи пробіл ставиться між текстом і відкриваючою квадратною дужкою «[«, потім без пропусків слід поставити номер посилання, далі без пропусків ставиться закриваюча квадратна дужка «]», після якої ставиться пробіл, якщо конструкція речення не вимагає знаку пунктуації.

Основні правила пунктуації при оформленні посилань:

1. Посилання на номер джерела береться в квадратні дужки та ставиться після цитованого фрагменту без знаків пунктуації.

Схема: Текст або цитата [8] текст. (Текст або цитата — пробіл — посилання в квадратних дужках — пробіл — текст роботи).

Наприклад:

(Вірно) Так, підлітки з низьким рівнем самоповаги прагнуть знайти визнання у групі хакерів і за рахунок цього підвищити свій соціальний статус [2].

(Невірно) Так, підлітки з низьким рівнем самоповаги прагнуть знайти визнання у групі хакерів і за рахунок цього підвищити свій соціальний статус: [2].

(Невірно) Так, підлітки з низьким рівнем самоповаги прагнуть знайти визнання в групі хакерів і за рахунок цього підвищити свій соціальний статус — [2].

2. Якщо конструкція речення вимагає знаку пунктуації, він ставиться після посилання без пропусків. Така пунктуація діє для всіх знаків пунктуації, крім тире.

Схема: Текст або цитата [8], текст. (Текст або цитата — пробіл — посилання в квадратних дужках — розділовий знак — пробіл — текст).

Наприклад:

(Вірно) Однією з провідних у сучасних дослідженнях міжгрупових відносин являється концепція соціальної ідентичності [41; 42], а в етнічній психології — соціокультурної чи національної ідентичності.

(Невірно) Однією з провідних … є концепція соціальної ідентичності [41; 42], а в етнічній психології — соціокультурної чи національної ідентичності.

(Невірно) Однією з провідних … є концепція соціальної ідентичності, [41; 42] а в етнічній психології — соціокультурної чи національної ідентичності.

3. Знак тире у всіх випадках з двох сторін відмежовується пробілами, в тому числі, якщо він стоїть після посилання.

Схема: Текст або цитата [8] — текст. (Текст або цитата — пробіл — посилання в квадратних дужках — пробіл — тире — пробіл — текст).

Наприклад:

(Вірно) У цьому зв’язку Х. Ф. Харлоу [55] постулював, наприклад, існування «маніпулятивного потягу», К. С. Монтгомері [38] — «дослідницький потяг», а Р. А. Батлер [13] — потяг до «зорового обстеження».

(Невірно) У цьому зв’язку Х. Ф. Харлоу [55] постулював, наприклад, існування «маніпулятивного потягу», К. С. Монтгомері [38]- «дослідницький потяг», а Р. А. Батлер [13] — потяг до «зорового обстеження».

4. Якщо посилання ставиться в кінці речення, крапка ставиться після посилання без пробілу.

Схема: Текст або цитата [8]. (Текст або цитата — пробіл — посилання в квадратних дужках — крапка).

Наприклад:

(Вірно) Уотсон вважав, що люди діють, як машини, і що їх поведінку в якості споживачів можна контролювати і передбачати так, як і поведінку інших машин [13].

(Невірно) Уотсон вважав, що люди діють, як машини, і що їх поведінку в якості споживачів можна контролювати і передбачати як і поведінку інших машин. [13]

Такі знаки пунктуації, як три крапки, знак питання, або знак оклику в наукових текстах після посилань вживаються вкрай рідко. Пунктуація при їх вживанні така ж, як і при вживанні інших розділових знаків.

Наприклад:

(Вірно) Чим це не опис «стокгольмського синдрому»? І чим не варіант «ідентифікації з агресором», описаної мало не сторіччям пізніше Анною Фрейд [6]?

(Невірно) Чим це не опис «стокгольмського синдрому»? І чим не варіант «ідентифікації з агресором», описаної мало не сторіччям пізніше Анною Фрейд? [6].

2. Оформлення посилань і цитат

Обов’язковим компонентом будь-якої наукової роботи є наукове цитування. У наукових роботах наводяться посилання на джерело, з якого запозичено матеріали або окремі результати, або на ідеї та висновки яких розробляються проблеми, завдання, питання, вивченню яких присвячена робота. Такі посилання дають можливість знайти відповідні джерела, перевірити достовірність цитування, одержати необхідну інформацію про ці джерела (його зміст, мову, об’єм).

Цитата – це дослівне відтворення фрагменту якогось тексту з обов’язковим посиланням на джерело.

Посилання– це вказівка на джерело інформації, що приводиться у приклад (зовнішнє посилання) або запис, що пов’язує між собою частини документа – посилання на розділи, малюнки, таблиці, формули, додатки і т. д. (внутрішнє посилання).

Бібліографічне посилання– це бібліографічний опис джерела цитати або інформаційного джерела, яке обговорюється в тексті роботи. У студентських наукових роботах бібліографічні посилання являють собою список використаних джерел.

Використання бібліографічних посилань у наукових роботах обов’язкові і вживаються в наступних випадках:

– при цитуванні фрагментів тексту, формул, таблиць, ілюстрацій;

– при запозиченні положень, формул, таблиць, ілюстрацій і т. п. не у вигляді цитати;

– при перефразуванні, недослівному відтворенні фрагмента чужого тексту;

– при аналізі в тексті змісту інших публікацій;

– при необхідності посилання читача до інших публікацій, де матеріал, який підлягає обговоренню є в більш повному об’ємі.

Відсутність посилання являє собою порушення авторських прав, а неправильно оформлене посилання розглядається як серйозна помилка. На всі джерела, наведені в списку використаної літератури, обов’язково повинні бути вказівки в тексті статті.

Поява в тексті роботи цитат і посилань, які не представлені у списку літератури, і навпаки, поява в списку літератури джерел, на які немає посилань у тексті роботи, є грубою помилкою.

У наукових документах можна зустріти різне оформлення бібліографічних посилань. За місцем розташування у документі розрізняють такі види посилань:

• внутрішньотекстові (інформація про джерело вказується в тексті документу);
• підрядкові (інформація про джерело виноситься з тексту вниз документу, в зноску);
• затекстові (інформація про джерело виноситься за текст документу або його частини, у виноску).

У наукових студентських роботах слід застосовувати тільки затекстові посилання.

Прийняті на факультеті соціології та управління вимоги до оформлення бібліогрфічних посилань у студентських наукових роботах відповідають вимогам Міністерства освіти та науки, молоді і спорту України і включають такі основні положення:

1. Посиланням на джерело в тексті роботи є вказівка його номеру у відповідності зі списком використаних джерел. Номер джерела береться у квадратні дужки. Знак «№» при цьому не ставиться.

Схема: Текст або цитата [8]. (Текст — пробіл — відкриваюча квадратна дужка — номер посилання — закриваюча квадратна дужка).

Наприклад:

(Вірно) Іноді елементарний обман, заснований на спотворенні інформації, на необґрунтованих перебільшеннях, маніпулюванні співрозмовником під час переговорів також відносять до психології реклами [14].

(Невірно) Іноді елементарний обман … відносять до психології реклами

(14).

(Невірно) Іноді елементарний обман … відносять до психології реклами

{14}.

(Невірно) Іноді елементарний обман. відносять до психології

реклами¹⁴.

2. При цитуванні окремого фрагменту тексту слід вказувати номер сторінки (або сторінок), на якій знаходиться цитата. У квадратних дужках спочатку дається посилання на номер джерела, потім через кому вказується номер сторінки із скороченням «с.».

Схема: Текст [14, с. 5]. (Текст — пробіл — відкриваюча квадратна дужка — номер посилання — кома — пробіл — «с» — крапка — пробіл — номер сторінки — закриваюча квадратна дужка).

Схема для інтервалу сторінок: Текст [14, с. 5-6]. (Текст — пробіл — відкриваюча квадратна дужка — номер посилання — кома — пробіл — «с» — крапка — пробіл — номери сторінок — закриваюча квадратна дужка). Наприклад:

(Вірно) П. Я. Гальперін, вперше запропонувавши розглядати увагу як функцію психічного контролю, спеціально підкреслював, що «… не кожен контроль є увагою, але будь-яка увага є контролем» [1, с. 224].

(Невірно) П. Я. Гальперін, вперше запропонувавши розглядати увагу як функцію психічного контролю, спеціально підкреслював, що «… не всякий контроль є увагою, але будь-яка увага є контролем» [1, 224].¹

3. При посиланні на окремі фрагменти джерела (цитати, таблиці, ілюстрації і т. д.) слід вказувати номер сторінки, а також номер ілюстрації або таблиці.

Схема: _Текст [14, с. 5, таблиця 2]. (Текст — пробіл — відкриваюча квадратна дужка — номер посилання — кома — пробіл — «с» — крапка — пробіл — номер сторінки — кома — пробіл — «таблиця» — пробіл — номер таблиці — закриваюча квадратна дужка).

Наприклад: «[14, с. 26, таблиця 2]» (тут 14 — номер джерела в бібліографічному списку, 26 — номер сторінки, 2 — номер таблиці).

4. Якщо в тексті подається посилання відразу на кілька джерел, їх номери оформляються через крапку з комою в одних квадратних дужках.

Схема: Текст [1; 5] (Текст — відкриваюча квадратна дужка — номер першого посилання — крапка з комою — пробіл — номер другого посилання — закриваюча квадратна дужка).

Наприклад: Роль ритуалів у становленні людського суспільства підкреслювалася неодноразово не тільки антропологами і етнографами, а й психологами [4; 22; 23].

В студентських наукових роботах не допускаються посилання на одне і те ж джерело під різними номерами або заміна номера на вираз «там же». 

3.  Якісні та кількісні характеристики бібліографічних посилань

Одним з параметрів, що дозволяє судити про якість наукової роботи, є її бібліографічний апарат. Його оцінку можна провести за кількісними та якісними характеристиками.

Кількість бібліографічних посилань у роботі дозволяє судити про масштаби теоретичного аналізу досліджуваного питання. Навіть найменш розроблені в науці теми (якщо такі вдається знайти) мають свої наукові витоки, вбудовуються в існуючу систему наукових уявлень, які необхідно висвітлити в роботі. Труднощі, які виникають у дослідників-початківців при пошуку наукової літератури з теми, часто викликані переважно недосконалим використанням інструментів пошуку, а не відсутністю відповідної літератури.

У прагненні збагатити науковий текст цитатами і посиланнями з робіт інших авторів, не варто забувати про необхідність їх теоретичного аналізу та подання авторської позиції з досліджуваного питання.

При оцінці бібліографічного апарату роботи не меншу увагу приділяється якості цитованих джерел. Основними вимогами до тих джерел, що приводяться в роботі, є їх авторитетність і відповідність досліджуваній теми. Найбільш авторитетними джерелами інформації для наукових робіт визнаються новітні наукові статті та монографії (в тому числі, іноземні). При посиланні на ці джерела слід звертати увагу на наукову кваліфікацію авторів, а також на авторитетність журналу, в якому опублікована стаття.

При теоретичній розробці наукової проблеми, студенту важливо показати знайомство з класичними працями, пославшись в роботі на відповідні джерела. Про найбільш відомі наукові праці в досліджуваній області можна отримати інформацію в довідковій і навчальній літературі, в бібліографіях наукових статей та монографій, а також у наукового керівника.

Якщо один і той же матеріал перевидається не одноразово, то слід посилатися на його останнє видання. На більш ранні видання можна посилатися лише в тих випадках, коли в них є потрібний матеріал, не включений в останні видання.

Цитування в наукових роботах навчальних та довідкових видань повинно бути обмеженим. Слід уникати посилань на популярні видання, а також матеріали, авторство яких неможливо встановити, навіть якщо та інформація, яка в них приводиться, відповідає темі наукової роботи.

Якість і авторитетність бібліографічного джерела можна визначити за його заголовком, інформації про автора та видання, а також за стилем написання та оформлення тексту.

Авторитетність наукових статей можна визначити, в тому числі, по авторитетності (імпакт-фактору) журналу, в якому опублікована стаття, а також за індексом цитування статті та індексом цитованості її автора.

У наукових роботах з соціології, політології, соціальної роботи та філософії, очевидно, слід уникати цитування видань із серії «Популярна психологія», «Популярна філософія», «Психологія для кожного», «Соціологія для чайників», «Сам собі політолог» і т.д. Статті з таких популярних журналів, як «Psychologies», «Психологія на кожен день», «Філософ за 15 хвилин» тощо також не є авторитетними джерелами наукової інформації. При необхідності, їх слід цитувати як публіцистичні видання.

Не рекомендується посилатися на матеріали, розміщені в мережі Інтернет, якщо вони доступні в традиційних виданнях. У випадках цитування Інтернет-публікацій (які не мають друкованих аналогів) посилання повинні бути оформлені відповідно до вимог до оформлення посилань на ресурси віддаленого доступу (див. Додаток В).

Вказівка в науковій роботі посилання на бібліографічне джерело припускає, що автор роботи особисто ознайомився з цим виданням і може, якщо буде потрібно, підтримати наукову дискусію (наприклад, при захисті наукової роботи) з приводу змісту даного джерела.

Якщо посилання на джерело вказується в роботі іншого автора, посилання слід оформляти за правилами цитування з вторинних джерел (детальніше про це читайте в розділі «Цитування за вторинними джерелами»).

Для підтвердження власних аргументів посиланням на авторитетне джерело, або для критичного розбору того чи іншого друкованого твору, слід наводити цитати. Академічний етикет вимагає точної репрезентації цитованого тексту, так як найменше скорочення може спотворити зміст, який був закладений у текст автором.

Загальні вимоги до цитування:

1. Текст цитати береться в лапки і наводиться в тій граматичній формі, в якій він даний в джерелі, із збереженням особливостей авторського написання.
2. Цитування повинно бути повним, без довільного скорочення цитованого тексту і без перекручень думки автора.
3. При цитуванні кожна цитата повинна супроводжуватися посиланням на джерело, бібліографічний опис якого наводиться відносно з вимогами до оформлення списку використаних джерел.

Незважаючи на суворі правила дослівності цитування, в рідкісних випадках допускається зміна тексту цитати, а також пропуск слів, речень, абзаців без спотворення сенсу цитованого тексту (про це докладніше читайте в розділі «Зміна тексту, коментарі і скорочення в цитатах»).

Дослівне викладення цитат є «козирем» наукового огляду, але їх застосування в роботі повинно бути обґрунтованим. Особливу увагу треба приділити кількості, обсягу та науковій значущості наведених цитат.

Надто велика кількість прямих цитат на кожній сторінці, слідування цитат одна за одною без належного авторського аналізу створює (найчастіше, виправдано) враження несамостійності всієї роботи в цілому.

Не рекомендується починати абзаци з цитати, а також вміщувати одну цитату відразу після іншої.

Щоб не допустити дослівного переписування чужого тексту, слід варіювати форму цитування. Цитування не обов’язково має бути прямим. Пряма цитата необхідна там, де важливо все сказане автором аж до інтонаційних нюансів і стилю:

—         коли в цитованому джерелі представлений оригінальний погляд на питання, міститься широке визначення, авторське трактування предмета дослідження;

—         коли використовується поширена цитата на підтвердження особистих висловлювань.

—         коли позиція автора піддається критиці або повністю наводяться найбільш характерні і вразливі місця його творів;

—         Коли аналізується сам текст, особливості авторського стилю (наприклад, у літературознавчих і філологічних роботах);

В інших випадках цитування може бути непрямим, тобто близьким до тексту переказом думок автора.

Слід уникати цитат, авторство яких є неперевіреним, або в яких міститися загальновизнані або банальні твердження.

Наприклад:

1)       (грамотна цитата) На думку І. М. Сєченова, м’яз є аналізатором не тільки простору, але й часу: «Близькість, далечінь і висота предметів, шляхи і швидкість їх рухів — все це продукти м’язового почуття… Будучи у нестабільних рухах дробовим, те ж саме рефлективно почуття стає вимірювачем або нестабільним аналізатором простору і часу» [25, с. 38].

2)       У своїй роботі С. В. Свєтлаков стверджує: «Краса врятує світ!» [6, с. 13] (неграмотна цитата, автор цієї відомої фрази не С. В. Свєтлаков).

3)       На думку Г. Ю. Мартиросяна, «соціальні групи можна розділити на малі і великі групи» [8, с. 17] (неграмотна цитата, поділ на малі і великі соціальні групи широко поширений в гуманітарних науках, фраза вимагає цитати тільки в тому випадку, якщо робота присвячена історії розвитку поглядів на соціальні групи і якщо Г. Ю. Мартиросян стояв біля витоків дослідження даного питання).

При використанні в роботі дослівних цитат слід звертати особливу увагу на обсяг цитованого тексту. Розмір цитати не повинен бути великим — передбачається, що цитований текст являє собою компактний виклад, короткий, але при цьому інформативний фрагмент тексту. Стислість цитати досягається за рахунок ретельного відбору в тексті першоджерела найбільш характерних і яскравих авторських висловлювань, а також за рахунок скорочення цитованих фрагментів (про правила грамотного скорочення цитат читайте в розділі «Зміна тексту, коментарі та скорочення в цитатах»).

Прийнято вважати, що в наукових текстах цитати не повинні перевищувати 25% загального обсягу роботи.

Відомий вчений і письменник У. Еко так коментує це питання: «… Якщо цитата для аналізу довша, ніж півсторінки, значить, щось не в порядку. Напевно, ви вибрали для аналізу надто широкий шматок і, отже, не подужаєте досконального його розбору. А може, вас цікавить не уривок, а весь текст цілком, тобто не розбір, а загальна оцінка… У подібних випадках, тобто, коли текст важливий, але надто великий, краще відправити його цілком у додаток, а в тексті розділів цитувати тільки окремі фрази». 

Висновки

Цитати, а також усі запозичені дані (нормативи, цифри та ін.), повинні мати бібліографічне посилання на первинне джерело.

Можна процитувати малооб’ємні твори повністю (фотографія або малюнок), можна компілювати думки різних авторів і створювати таким чином власні «твори». У будь-якому випадку нормативні числові параметри не визначені. Не визначені вони і судовою практикою, що створює своєрідний простір для судових рішень. Порушення може зводиться до відсутності за-значення автора і джерела запозичення (приховане цитування). У невеликих уривках таке цитування досить складно визначити, особливо в творах науки, оскільки стиль наукових текстів має велику кількість шаблонів, які можна зустріти практично в усіх наукових статтях. Так, наприклад, юристи не можуть не використовувати формулювання законів і правових доктрин.

Якщо ж використано фрагменти чужих текстів, які мають творчий характер, відрізняються оригінальністю і мають авторський стиль, то такі запозичення можна визначити тільки шляхом авторознавчої експертизи.

Отже, цитата — це точний дослівний витяг із якого-небудь твору одного автора і включення його у твір іншого автора для ілюстрації тези, підтвердження того чи іншого припущення, заперечування якогось аргументу або ж для критики цитованого твору. Варто зазначити, що використання цитат стосується не тільки фрагментів літературних творів, а й інших творів — фотографій, відеозаписів, звукозаписів, креслень, даних у графічній формі тощо.

Виділяють такі способи використання даних, ідей, слів із інших творів у своєму тексті: 1) анотація або резюмування; 2) непряме цитування; 3) пряме або дослівне цитування; 4) запозичення формул, положень, ілюстрацій, таблиць і ін.

Кожен із цих способів включення запозичень до свого тексту необхідно супроводжувати бібліографічним посиланням на джерело. Відсутність такого посилання вважається плагіатом.

Існують певні випадки цитування: цитування за вторинними джерелами, згадка іноземних авторів і термінів, самоцитування, цитування законодавчих актів.

Цитування за вторинними джерелами можливо тільки на етапі ознайомлення з темою і проблематикою дослідження.

Самоцитування — це часта практика в наукових роботах. Раніше опубліковані дослідження автора можуть бути джерелом цитати. Такий вид цитування дає змогу уникати дублювання інформації та самоплагіату. Він допомогає направити зацікавленого читача до попередніх і пов’язаних робіт. Власні цитати повинні бути оформлені за всіма правилами цитування. Необхідно пам’ятати, що цитування власних робіт повинно бути доречним і обґрунтованим, доповнювати наукову роботу і відповідати її завданням.

Цитування законодавчих актів необхідно здійснювати за первинними джерелами, тим більше, що всі законні і підзаконні акти є публічною і загально-доступною інформацією. Цитати з вторинних джерел будуть невиправданими, а імовірно й некоректними. Потрібно переконатися в тому, що документ набув чинності, а посилання здійснюється саме на чинну його редакцію.

Міжнародно-правова та законодавча регламентація правил цитування. Бернська Конвенція містить комплекс положень, які передбачають різні обмеження виключних прав, закріплених у вигляді мінімального рівня охорони, до яких належить і цитування. 

Список використаної літератури

1. Основні вимоги до дисертацій та авторефератів дисертацій. Бюлетень ВАК України. 2007. № 6 (зміни: 2008. № 3). URL: http://old.niss.gov.ua/Aspirant/vymog2.htm.
2. ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 «Система стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи. Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання (ГОСТ 7.1—2003, IDT)», ДСТУ 3582—97 «Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові в бібліографічному описі.
3. Загальні вимоги та правила. ГОСТ 7.12—93 «СИБИД. Библиографическая запись. Сокращение слов на русском языке. Общие требования и правила», ГОСТ 7.11—78 «СИБИД. Сокращение слов и словосочетаний на иностранных европейских языках в библиографическом описании».
4. Кудінов І.О. Основи наукового цитування. URL: https://www.donnu.edu.ua/wp-content/uploads/sites/8/2019/08/Kudinov-I.O.-Osnovi-naukovogo-czituvannya.pdf
5. Шахбазян К. Застосування в наукових публікаціях цитат із опублікованих творів, права на які належать іншим авторам / К.С. Шахбазян // Наука України у світовому інформаційному просторі. — Вип. 14. — К.: Академперіодика, 2017. — С. 51-58.