Вступ

Наука сьогодення в її взаємодії з іншими соціальними інститутами виконує у суспільстві певні функції, зокрема:

• культурно-світоглядну;
• виробничу;
• прогнозуючу тощо.

Великі вчені минулого прагнули від науки відповіді на питання про сенс життя, його місце у всесвіті тощо. Світоглядна функція сучасної науки визначається специфікою часу, його потребами, впливом науки на людину й суспільство, у якому актуалізуються ці питання.

Наукове знання — це завжди новий крок у непізнане. Наукова діяльність — це завжди діяльність цілеспрямована, усвідомлена, що набуває морально-етичного, ціннісного змісту. Тож наука виступає як пізнання людиною і самої людини, у чому сфокусовано усі тенденції сучасної науки. Розглядаючи той чи інший феномен культури минулого, дослідник ставить перед собою завдання не лише з’ясувати той чи інший конспект проблематики, не лише дати характеристику тому чи іншому явищу, а й з’ясувати середовище, у якому цей процес відбувається, і саму особистість, яка творила це середовище.

Наука — це не лише сума знань, але й творчість. Відповідно до цього наука пов’язана із основними етичними категоріями, зокрема істиною та гармонією. Наука хоча сама по собі не створює етичні цінності, але розкриваючи об’єктивну істину дає принципи, які слугують людині для певних цілей.

1. Основні особливості наукових революцій

Термін «наукова революція» став звичним у спілкуванні вчених і спеціалістів. Виникнення у ХVІІ ст. природознавства було глибочезною науковою революцією (після першої інтелектуальної революції античного світу). Вона здійснила великий вплив на історію людства. 3 цього періоду наука набула історичної сили і наукові знання почали займати місце попереду техніки. У цей період наукова уява про навколишній світ стала у різку суперечність з віковими творіннями релігійних, філософських, або щоденних уявлень. Наукова революція ХVІІ ст. внесла докорінний злам ідей про будову Всесвіту і місце в ньому людини. Це був закономірний процес у розвитку науки. Період спокійного розвитку змінився вибуховою хвилею наукової  творчості.  Вчені  торкнулись  незайманих  полей дослідження.

Наукова революція мала свої особливості. (Ці особливості властиві для всіх наукових революцій). Які ж вони?

Перша особливість наукової революції проявилась в тому, що вона  мала  яскраво  виражений творчий  характер. Старі  знання  не руйнувались, а висвітлювались новим розумінням.

Другою особливістю наукової революції є те, що старі знання, зберігаючись у науці, “перетворювались” згідно нових уявлень і одержали нові пояснення. У період наукової революції нове створюється, переробляючи старе. Несподівано виявляється, що у старому вже давно визрівали елементи нового. Таким чином, наукова революція не є миттєвий переворот. Нове не зразу входить у науку і одержує визнання.

Третя особливість наукової революції – одночасна поява протягом 1–3  поколінь великої кількості талановитих осіб. Вони піднімають цілий пласт знань на величезну висоту і тривалий час не мають собі рівних.

І нарешті четверта особливість наукової революції – наявність соціальних і політичних умов, які сприяють появі творчого потенціалу.

У розвитку науки чергуються екстенсивні (пов’язані зі збільшенням обсягу досліджень, розширенням їх) і революційні періоди — цілі наукові революції, що призводять зміну структури науку й принципів її пізнання, категорій, методів і форм організації, а як і корінним зламом сформованих поглядів на світі.

Наукові революції зазвичай зачіпають світоглядні і методологічні підстави науки, нерідко змінюючи і саме стиль мислення. Тому за значенням можуть виходити далеко за межі тієї конкретної області, де їх сталися, можна казати про частковонаукових і загальнонаукових революціях.

Виникнення квантової механіки — це яскравий загальнонаукової революції, бо її значення виходить далеко межі фізики. Квантово-механічні  уявлення про рівні аналогій чи метафор проникли в гуманітарний мислення. Ці уявлення зазіхають на форумі нашу інтуїцію, здоровий глузд, впливають на світосприйняття. Дарвінівська революція за своїм значенням вийшла далеко межі біології. Вона докорінно змінила наші ставлення до місці людини у Природі. Вона мало дуже великий методологічне вплив, повернувши мислення вчених у бік еволюціонізму.

Нові методи дослідження можуть спричинить далекосяжних наслідків: до зміни проблем, до зміни стандартів наукової праці, до появи нових сфер знання. І тут впровадження означає наукову революцію.

Для наукової революції характерні такі риси як:

1) катастрофа і відкидання невірних ідей, раніше пануючих у науці;

2) швидке розширення наших знання природі, вступ до нові її ділянці, раніше недоступні для пізнання; відзначимо, що саме є створення нових інструментів, і приладів;

3) наукову революцію викликає саме собою відкриття нових фактів, а радикально нові теоретичні слідства їх; інакше кажучи, революція відбувається у сфері теорій, понять, принципів, законів науки, формулювання яких піддаються корінній ломці.

Щоб викликати революцію у науці, нове відкриття має бути принциповий, методологічний характер, викликаючи корінну ломку самого методу дослідження, підходу і тлумачення явищ природи.

2. Універсальні етапи наукового дослідження

Методи наукового дослідження поділяють на групи відповідно до їх функціональних можливостей: етапні, тобто пов’язані з певними етапами дослідження, й універсальні, які використовуються на всіх етапах. До першої групи відносять спостереження, експеримент, а до другої – абстрагування, узагальнення, дедукцію та індукцію та ін.

Абстрагування або абстракція (лат. — відвертання) — це процес уявного відділення окремих або загальних властивостей, ознак і відношень від конкретного предмета, що цікавлять людину  у даний час, а також уявного відвертання їх від множини усіх інших  ознак. Арістотель розглядав абстрагування як процес, в результаті якого відкидається усе часткове, випадкове, другорядне і відділяється загальне. Термін «абстрагування» або «абстракція» у сучасній логіці вживають у таких значеннях: як метод буденного та наукового пізнання, як алгоритм або наказ процедури відвертання, тобто правила абстрагування, як побудова в науці абстрактних об’єктів. Сутність методу абстрагування полягає у дослідженні реальних предметів, явищ, процесів, вичленуванні в них різноманітних властивостей, ознак, якостей, в уявному відвертанні їх та фіксуванні за допомогою слів і словосполучень природної мови. Термін «абстрагування» вживають у значеннях: процесу пізнання, як результат цього процесу. Абстрагування як процес — це дослідження, вивчення предметів і явищ з метою виявлення їх специфічних характеристик, а абстракція як результат — це певне знання у формі понять, категорій, суджень, ідей, законів, теорій. Приклади абстрагування:

а) логіка як наука абстрагується від індивідуальних особливостей мислення конкретної людини і вивчає інваріанти мислення, тобто те загальне, що притаманне всім суб’єктам мислення, а саме — структуру мислення і закони, яким підпорядковується їх мислення;

б) юрист, мислення якого регламентується нормами права, абстрагується від різноманітних проявів суспільних відношень і вивчає, насамперед, правовідношення, тобто такі відношення, які регулюються і санкціонуються правом.

Узагальнення (від гр.) як метод дослідження означає формування та розвиток знання шляхом переходу: а) від думки про індивідуальне, яке міститься в понятті, судженні, нормі, гіпотезі, питанні та ін., до відповідної думки про загальне; від думок про загальне до думок більш загальних; б) від окремих фактів, ситуацій, подій, предметів та явищ до ототожнення їх в думках і до створення щодо них загальних понять і суджень. Такий процес ототожнення стає необхідною умовою формування відповідних  гіпотез, теорій концепцій. У правовому пізнанні метод узагальнення використовується у формі: а) узагальнення професійного досвіду на підставі аналізу конкретних випадків (справ); б) теоретичного узагальнення практики державного будівництва і реалізації права в діях суб’єктів правовідносин (створення теорії права); в) узагальнення емпіричних, галузевих теорій права.

Дедукція та індукція як логічні методи пізнання використовуються у процесі пошуку виводу з вихідних даних (засновників). У цьому значенні дедукцію та індукцію можна розглядати як методи, які забезпечують пошук необхідного матеріалу для узагальнення і одержання нових висновків. Методи дедукції та індукції органічно взаємопов’язані. Дедукція використовується для виведення із таких вихідних висновків, які існують у формі теоретичного закону, ідеї, принципу та ін. Дедукція в даному випадку пов’язана з побудовою ідеалізованих об’єктів науки, а індукція використовується як метод узагальнення емпіричних закономірностей. Знання, здобуте методом індукції, в мисленні вченого є передумовою для побудови нового «демонстративного» знання, яке, в свою чергу, стає основою обґрунтування часткових істин на теоретичному рівні мислення.

3. Окреслення проблематики та побудова плану-проспекту майбутнього дослідження

Перший етап науково-дослідної роботи студента — це вибір дослідження, що обумовлений як об’єктивними факторами (актуальністю, новизною, перспективністю), так і суб’єктивними (досвідом, науковими та професійними інтересами дослідників тощо).

Суттєву роль у виборі теми відіграють ознайомлення з аналітичними статтями у спеціальній періодиці, бесіди та консультації зі спеціалістами-практиками, що допоможе виявити питання, які є маловивченими або отримали неповне висвітлення.

Робочий план майбутнього дослідження розробляється за безпосередньою участю наукового керівника. В основу плану може бути покладена гіпотеза, заснована на інтуїції або вже розробленій версії.

На першій стадії робочий план лише в загальних рисах подає характеристику предмета дослідження. У подальшому він повинен бути уточненим, але кардинальний напрям наукового пошуку залишається незмінним. Перший варіант робочого плану може складатися з переліку головних завдань, що потребують свого розв’язання, але побудованих у динаміці його розкриття за схемою: історія-теорія-практика.

Наступний етап — складання плану-проспекту, що є реферативним викладенням матеріалу, розташованим в логічній послідовності, у відповідності до якого буде систематизовано увесь опрацьований фактичний матеріал. Саме план-проспект є основою для подальшої оцінки науковим керівником відповідності роботи її цілям, завданням дослідження, побудови та співвідношення її складових.

Власне, план-проспект майбутнього дослідження — це чорновий варіант з реферативним розкриттям його змісту. У подальшому введення нових даних допоможе довести до завершення структурно-фактологічної схеми наукового дослідження.

Конспект — універсальна форма запису накопичених знань, що сприяє їх розумінню та засвоєнню, допомагає відпрацювати навички змістовного викладання найважливіших питань з різних джерел, умінню лаконічно й чітко викласти зміст власними словами та швидко відновити зміст опрацьованого раніше матеріалу.

Конспект включає як власні роздуми з питань, що підлягають осмисленню, так і вже відомі аргументи, пояснення з різних джерел. Особливу увагу слід приділяти структуруванню обробленого матеріалу, побудуванню логічних схем, за якими чітко виступають набуті дослідником знання.

Під час опрацювання джерелознавчої бази дослідження студентом конспектуються основні положення з обраної проблематики, цитатний виклад деяких праць, власні міркування з цього приводу. Конспект не може бути об’ємним, але повинен бути змістовним, оскільки конспектування — це не переписування джерела, а його творче осмислення.

Конспект може бути тематичним, у якому за однією тематикою ведеться конспектування кількох джерел. Найважливішим у такому конспекті є власна творча оцінка оброблених джерел, співставлення різних тлумачень одних й тих самих процесів, що вивчаються. Такий конспект є основою для підготовки наукової доповіді, написання курсової та дипломної робіт, статей і тез наукових конференцій тощо.

Єдиного методу конспектування не існує, оскільки кожен керується власним досвідом та набутими навичками. Попри все, існують певні правила конспектування. Так, у конспекті необхідно фіксувати вихідні дані опрацьованого джерела, зокрема прізвище, ім’я та по батькові автора, назва джерела, місце видання, рік та кількість сторінок.

Найбільш змістовним та зручним у подальшому науковому дослідженні є конспект, який ведеться у зошиті, сторінки якого розділені навпіл, де ліворуч конспектується необхідне джерело, а праворуч дослідник записує власні думки, що виникли у нього під час опрацювання інформації. Саме такі думки нерідко складають основний зміст майбутнього наукового дослідження, що і визначається оригінальністю суджень, новизною підходів, сміливістю висунутих гіпотез.

У плані-конспекті повинно бути чітко виокремлено мету та шляхи її досягнення з урахуванням поетапності дослідження. Загалом план-конспект — це схема майбутнього дослідження, що у процесі дослідження буде корегуватися, але не підлягатиме кардинальним змінам.

Обрати тему дослідження допоможуть наступні основні рекомендації:

• огляд каталогів вже існуючих досліджень в обраній галузі та ознайомлення із вже виконаними на кафедрі роботами;
• опрацювання результатів дослідження як в обраній, так і у суміжних галузях науки;
• перегляд вже відомих рішень за допомогою нових методів, теоретичних позицій та включення нових фактів, виявлених магістрантом.

Не слід починати зі вступу, що досить часто спостерігається під час написання роботи. Навпаки, вступ пишеться наприкінці дослідження, так само як і висновки, коли дослідник усвідомлює і вповні охоплює дослідження в цілому та в змозі зробити власні узагальнення.

Зміст наукового дослідження повинен мати динамічний характер і надавати ідеям та задумам автора простір для пошуку, не замикаючись на вузькому колі питання. План повинен бути гнучким задля вміщення в нього нових аспектів дослідження, виявлених у процесі опрацювання теми.

Науковий керівник повинен:

• рекомендувати джерелознавчу базу дослідження, архівні матеріали для опрацювання їх студентом;
• керувати науковим пошуком, проводити консультації, надавати методичну допомогу;
• оцінювати зміст виконаної роботи як в окремих напрямках, так і в цілому, передбачаючи подальшу перспективу розвитку дослідження;
• надати (або не надати) право для захисту роботи з обґрунтованою характеристикою виконаного дослідження.

Висновки

Наукове дослідження — особлива форма процесу пізнання, систематичне цілеспрямоване вивчення об’єктів, в якому використовують засоби і методи науки і яке завершується формулюванням знання про досліджуваний об’єкт.

Формою здійснення розвитку науки є наукове дослідження, тобто цілеспрямоване вивчення за допомогою наукових методів явищ і процесів, аналіз впливу на них різних факторів, а також вивчення взаємодії між явищами з метою отримання переконливо доведених і корисних для науки і практики рішень. Воно характеризується об’єктивністю, відтворюваністю, доказовістю і точністю.

Метою наукового дослідження є всебічне, об’єктивне і ґрунтовне вивчення явищ, процесів, їх характеристик, зв’язків на підставі розроблених у науці принципів і методів пізнання, а також отримання корисних для діяльності людини результатів, упровадження їх у виробництво для підвищення його ефективності. При науковому дослідженні важливо враховувати все, концентруючи увагу на основних, ключових питаннях теми.

Список використаної літератури

1. Крушельницька О. Методологія та організація наукових досліджень: Навчальний посібник/ Ольга Крушельницька,. — К.: Кондор, 2003. — 189 с.
2. Малюга Н. Наукові дослідження в бухгалтерському обліку: Навчальний посібник/ Наталія Малюга,; Ред. Ф. Ф. Бутинець; М-во освіти і науки України, ЖДТУ. — Житомир: ПП «Рута», 2003. — 475 с.
3. Микитюк О. Наукові дослідження: Навчально-методичний посібник/ Олександр Микитюк, Володимир Соловйов, Світлана Васильєва,; За загальною ред. І. Ф. Прокопенка. — Харків: Скорпіон, 2003. – 77 с.
4. П’ятницька-Позднякова І. Основи наукових досліджень у вищій школі: Навчальний посібник/ Ірина П’ятницька-Позднякова,; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2003. — 115 с.
5. Пілюшенко В. Наукове дослідження: організація, методологія, інформаційне забезпечення: Навчаль-ний посібник/ Віталій Пілюшенко, Ірина Шкрабак, Едвін Славенко,. — К.: Лібра, 2004. — 342 с.
6. Романчиков В. Основи наукових досліджень: Навчальний посібник/ Володимир Романчиков; Українська академія бізнесу та підприємництва. — К.: Центр учбової літератури, 2007. — 254 с.
7. Філіпенко А. Основи наукових досліджень: Конспект лекцій/ Антон Філіпенко,. — К.: Академвидав, 2004, 2005. — 207 с.
8. Федунець А. Методологія виконання наукового дослідження, написання, оформлення, захисту дисертації: Навчально-практичне вид./ Анатолий Федунець,. — Кіровоград: Реклама, 2001. — 297 с.
9. Цехмістрова Г. Основи наукових досліджень: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Галина Цехмістрова,; М-во освіти і науки України, КУТЕП. — К.: Слово, 2003. — 235 с.
10. Шломчак Г. Основи наукових досліджень: Навчальний посібник/ Георгій Шломчак,; Мін-во освіти і науки України, Нац. металургійна академія України. — Дніпропетровськ: Пороги, 2005. — 161 с.