Сільське господарство — галузь матеріального виробництва, що займається вирощуванням сільськогосподарських культур і розведенням сільськогосподарських тварин для забезпечення населення продуктами харчування, а промисловості — сировиною. Воно включає дві взаємозв´язані великі галузі — рослинництво (його ще називають землеробством) і тваринництво, які поділяються на менші галузі, підгалузі, виробництва.

Сільське господарство є первинною ланкою агропромислового комплексу (АПК), а разом із харчовою і деякими галузями легкої промисловості (текстильною, шкіряною, хутровою) становить його основу.

Рослинництво є базовою галуззю сільського господарства, яка дає 60%, а тваринництво виробляє близько 40% валової сільськогосподарської продукції.

З урахуванням особливостей та класифікаційних ознак сільське господарство є сукупністю процесів з вирощування та збору культур на сільськогосподарських угіддях, розведення й вирощування сільськогосподарських та інших тварин (свійських і диких) та виробництва їх продукції, надання послуг у сільськогосподарському виробництві, а саме виконання сільськогосподарських робіт і процесів спеціалізованими підприємствами.

Отже, розвиток рослинництва й тваринництва як складових галузі сільського господарства сприяє економічному зростанню держави через скорочення (в оптимальному варіанті — мінімізації) імпорту та максимізації прибутків від експорту цієї галузі й забезпечує необхідні умови для розв´язання багатьох соціальних проблем (головним чином — працевлаштування та поліпшення економічного становища селян). Але на сучасному етапі її розвитку говорити про конкурентоспроможність цієї галузі не уявляється можливим без урахування основних особливостей підгалузей. Адже лише за останні три роки намітилися позитивні тенденції в основних економічних показниках цієї галузі, оскільки за відсутності належного (якщо точніше — мінімального) рівня інвестицій у дану галузь і будь-якої суттєвої допомоги з боку держави сільське господарство після розпаду колишнього СРСР поступово втрачало свої позиції в структурі економіки України. Якщо на регіональному рівні чітко простежується верховенство господарських об´єднань певних областей, то на глобальному рівні сільське господарство України програє через брак необхідних структурних, організаційних та зовнішньоекономічних перетворень.

Конкурентоспроможність є однією з важливіших інтегральних характеристик, що використовуються для аналізу економічної ситуації як загалом у народному господарстві України, так і щодо окремого товаровиробника. Як правило, її використовують як критерій оцінки та ефективності економічної діяльності суб´єктів господарювання. Нині існує велика кількість літератури й різноманіття думок із приводу поняття „конкурентоспроможність», його розуміння, визначення як категорії та методів оцінки. Питанню підвищення конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції присвячено чимало праць вітчизняних і зарубіжних учених-економістів — В.Г. Андрійчука, В.Я. Месель-Веселяка, П.Т. Саблука, О.М. Шпичака та багатьох інших. Механізм дії конкуренції й значення терміна „конкурентоспроможність» розкривається в працях таких відомих науковців: Т. Мостенської, О. Гудзинського, С. Ілляшенка, Л. Смоляр, Р. Фатхутдінова, І. Чепурного, А. Юданова та ін. Цей список далекий від свого закінчення, тому що в теоретичному плані теорія конкурентної економічної поведінки загалом далека від завершення в багатьох аспектах. Тому на даному етапі її розвитку знайти певний механізм, покликаний забезпечити конкурентоспроможність підприємства, досить проблематично. У літературі не часто розглядаються конкретні підходи, методи та інструменти саме забезпечення конкурентоспроможності галузі.

Головна мета даного дослідження — обґрунтувати першочергову роль рослинництва та тваринництва для підвищення конкурентоспроможності, внести пропозиції щодо вдосконалення її розвитку, для підвищення глобальної й регіональної конкурентоспроможності на основі всебічного вивчення загальних і специфічних особливостей розвитку сільського господарства як галузі економіки України.

Ключові фактори успіху (або конкурентні переваги) — це характерний для певної галузі перелік чинників, що дають їй переваги перед іншими галузями (наприклад, у боротьбі за інвестиції за рахунок більшої прибутковості або швидкості обороту капіталу), а також одним підприємствам галузі над іншими. Ці фактори не є постійними, вони змінюються залежно від особливостей галузей; сегментів ринку, що обслуговуються, а також часу й етапу «життєвого циклу» галузі та підприємства. Ключові фактори успіху базуються на науково-технічному рівні виробництва та продукту; рівні маркетингу; рівні менеджменту; організаційно-технічному рівні виробничих процесів; фінансово-економічному рівні підприємства; рівні персоналу тощо.

Для кожної галузі є свої специфічні вимоги до комбінації наведених ключових факторів успіху, але для процвітаючого підприємства будь-якої галузі кожний із них може стати інструментом перемоги в конкурентній боротьбі. Ключові фактори успіху формують конкурентоспроможність об´єкта досліджень: товару, виробництва, підприємства, галузі, держави тощо.

Для визначення й поліпшення ключових факторів конкурентоспроможності галузі скористаємось аналізом потенційних можливостей сільського господарства за рисунком, який визначає співвідношення забезпечення сільського господарства за рослинництвом і тваринництвом. Так, потенційні можливості рослинництва з 2005 до 2007 року знизилися відповідно з 58,29 до 55,55%, а за прогнозом у 2008 році мають підвищитися до 57,42%; можливості тваринництва за відповідний період підвищилися з 41,71 до 44,45%.

Потенційні можливості галузі сільського господарства

Для докладнішого аналізу особливостей галузей скористаємося таблицями 1 і 2, які характеризують динаміку потенційних можливостей рослинництва й тваринництва за 2005-2008 роки. Дані таблиці 1 показують, що на загальний показник у структурі рослинництва найбільше впливають зернові культури, картопля, овочі, олійні культури, хоча по роках відбувається незначний спад. Що стосується винограду, плодів та ягід, баштанних культур та іншої продукції, то щодо попереднього року цей показник збільшується.

1. Потенційні можливості рослинництва за 2005-2008 роки, тис. грн.

На зміну впливають фізичне, технологічне й моральне зношення основних виробничих фондів: технологічна потреба сільськогосподарського виробництва у машинах та обладнанні задовольняється менш як наполовину, зниження родючості ґрунтів і зростання їх ерозії; невизначеність щодо перспектив розвитку земельних відносин. У 2008 році прогнозується підвищення значення показників, що значно збільшить потенційні можливості всієї галузі.

2. Потенційні можливості тваринництва за 2005-2008 роки, тис. грн.

Дані таблиці 2 свідчать, що найсуттєвіше на загальний показник впливають вирощування м´яса, надої молока, хоча по роках відбувається незначний спад, а що стосується вирощування м´яса, то обсяг його відносно попереднього року динамічно зростає. На зміну впливає зменшення поголів´я великої рогатої худоби в усіх категоріях господарств, реалізаційні ціни та надої молока.

До загальних факторів, які впливають на рослинництво і тваринництво, належать: низький рівень забезпечення інвестиційними та кредитними ресурсами в аграрному секторі; повільний розвиток інфраструктури збуту аграрної продукції; неспроможність наявної інфраструктури аграрного ринку забезпечити його ефективну діяльність. Зміна будь-якого з показників рослинництва або тваринництва впливає на результативні показники сільського господарства.

Для забезпечення поліпшення якісних характеристик продукції сільського господарства та її конкурентоспроможності необхідно: удосконалювати систему техніко-технологічних й агротехнічних заходів виробництва продукції та її збуту; впроваджувати у виробництво нові енергозберігаючі технології вирощування, транспортування, зберігання, переробки і реалізації продукції; здійснювати належний контроль за якістю продукції на всіх етапах її виробництва та збуту; впроваджувати у виробництво нові високоврожайні сорти й гібриди сільськогосподарських культур, високопродуктивні породи тварин і птиці; запроваджувати нові технологічні проекти, які базуються на сучасних досягненнях аграрної науки; інтенсифікувати виробництво за рахунок використання сучасних технологій; виконувати комплекс робіт, пов´язаних із відтворенням, підвищенням та охороною родючості ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення; розвивати інфраструктуру аграрного ринку, а також контролювати інноваційну спрямованість розвитку агропромислового комплексу.