Вступ

У практиці музейної справи нині широко розповсюджені обміни експозиціями та тематичними виставками. Це дає змогу музеєві «мандрувати» до масового споживача й актуалізувати у суспільстві увагу до визначних колекцій світової культурної спадщини.

Культурно-освітній аспект такої діяльності полягає в можливості для музею широко розрекламувати й презентувати громадськості інших регіонів і країн свої колекції культурних цінностей, ознайомити набагато більший сегмент іноземних відвідувачів з місцевими культурно-мистецькими традиціями й історією свого рідного краю.

Комерційний аспект «виїзної» діяльності має не менш важливе значення для музеїв. Адже виїзні експозиції здатні залучити набагато більшу чисельність відвідувачів, зацікавити мешканців найбільших міст світу і, як наслідок, сприяти накопиченню значних фінансових (валютних) надходжень. На ці кошти адміністрація музею може не лише підтримувати обслуговуючу інфраструктуру, систему безпеки, виплачувати заробітну плату працівникам, за ці кошти музей здатен закуповувати нові раритети й поповнювати свої фонди, оплачувати наукові експертизи та реставрації музейних предметів, здійснювати видавничо-промоційну та рекламну діяльність тощо.

Музейні збірки накопичуються й систематизуються не лише з метою вивчення та централізованого зберігання. Найважливіші функції сучасних музеїв: пізнавально-інформаційна, популяризаційна, навчально-просвітницька. Всі ці функції реалізуються завдяки експозиційній діяльності музеїв.

1. Формування тематичної структури  та тематико – експозиційного плану

Організація експозиції – це процес добору та логічної наукової композиції експонатів, що складається з кількох технологічних етапів (рис. 1).

Перший етап формування музейної еспозиції має науково-концептуальний характер. Дирекція та відповідальні експерти музею на цьому етапі генерують ідеї щодо вигляду та змісту майбутньої експозиції, особливостей її компонування і розміщення. Ідеї формуються в цілісну концепцію, і вже у руслі цієї концепції триває науковий пошук та здійснюються додаткові експертні дослідження, аналізується власний музейний фонд та ведуться переговори із спорідненими музейними інституціями.

Рис. 1. Технологічні етапи організації музейної експозиції

Проектування експозиції відбувається за трьома напрямами: науковим, художнім та технічним.

У науковій концепції експозиції формулюється тема і провідна ідея експозиції, мета і методи досягнення її; вимоги до архітектурно-художнього вирішення й експозиційного устаткування; визначається місце задуманої експозиції в системі експозицій музею. Після схвалення наукової концепції чи одночасно з нею розробляється художня концепція.

В архітектурно-художній концепції експозиції кристалізується провідна художня ідея, палітра художніх образів, в яких повинна втілитися наукова концепція; визначається модель просторової побудови експозиції, задаються тонально-кольорні й дизайнерські рішення. Обов’язковим є аналіз приміщення майбутньої експозиції, особливо якщо це пам’ятка архітектури.

Технічне оформлення експозиції передбачає розробку проектів сучасного експозиційного устаткування та технічних засобів (підсвітка, світлоілюмінація, звукові ефекти тощо). Сучасний рівень розвитку технічних засобів є важливим чинником сприйняття експозиції, дає змогу впливати на емоційну сферу відвідувачів.

Наступний етап діяльності музейних працівників – це розробка тематично-експозиційних планів, найскладніший та найтриваліший у часі етап формування експозиції.

У практиці української музейної справи історично склалися уніфіковані вимоги щодо побудови тематично-експозиційних планів. Такий план оформляється як таблиця й повинен мати такі обов’язкові розділи:

Зміст експозиції (подається вступне обґрунтування та перелік назв розділів, тем і підтем спроектованої експозиції).

Перелік експонатів (входять назви експонатів й інвентарні відомості про них).

Місцезнаходження експонатів в експозиції (подається «прив’язка» індивідуальних шифрів експонатів до загальної нумерації експозиційних залів і стендів).

Примітки (додаткові відомості та пояснення).

Загалом тематико-експозиційний план містить вичерпний опис майбутньої експозиції із зазначенням її мети, завдань, послідовним переліком тем, підтем, комплексів і груп пам’яток, каталожним переліком затверджених експонатів.

2. Підбір експозиційного матеріалу

Етап підбору експонатів важливий у плані дотримання принципів атракційності й репрезентативності предметів, що обираються з фондосховища для експонування. Якщо предмети (скажімо, монети) є в кількох екземплярах, для експозиції обирається той з них, який зберігся краще чи яскравіший і привабливіший на вигляд.

Доволі відповідальним етапом підготовки музейної експозиції є складання пояснювальних текстів. Адже для пересічного відвідувача більшість експонатів, позбавлених відповідних супровідних пояснень, – «німі», а отже, привертатимуть до себе набагато менше уваги.

При складанні текстового супроводу експозиції важливо здивувати читача, зацікавити його маловідомими фактами, пробудити в ньому інтерес першовідкривача.

Пояснювальні тексти експозиції прийнято поділяти на дві складові:

• провідні тексти, або експлікації (від лат. – «пояснюю»). Ці тексти містять основні характеристики та
• пояснення палітри пам’яток, представлених у тому чи іншому залі музею. їхня мета – ввести відвідувача у відповідну епоху, роз’яснити її особливості, пояснити, що об’єднує зібрані в одному залі експонати. Тексти-експлікації зазвичай обсягом не перевищують одного аркуша друкованого тексту, вони вкладаються у рамки і вивішуються на початку кожного експозиційного залу чи тематичної групи пам’яток;
• етикетаж – це короткі підписи під кожним експонатом та над кожним стендом. Виділяють етикетаж анотаційний (підписи до експонатів із зазначенням їх назви, часу створення чи появи, автора, матеріалу, походження тощо), номенклатурний (заголовки стендів, назви розділів і тем) та орієнтувальний (покажчики порядку огляду експонатів, таблиці й маршрути залів).

Добір матеріалів для експозиції здійснюється відповідно до тематико-експозиційного плану. Експозиції всіх музеїв будуються, в першу чергу, на оригінальних матеріалах, які найбільш важливі і мають велике наукове і пізнавальне значення. Основними вимогами до них є достовірність і добра збереженість. Оригінальні пам’ятки у поганому стані, які не можуть дати уявлення про їх первісний вигляд, а також безпаспортний матеріал в експозиції використані бути не можуть. Під час добору основних матеріалів вибирають типові зразки, унікальні і найбільш виразні. Оскільки в жодному музеї немає можливості побудувати всю експозицію лише на оригінальних матеріалах, для більш повного розкриття тем експозиції, для глибшого пояснення та ілюстрації певних подій використовують допоміжні матеріали (макети, моделі, діорами, мапи, фотографії, схеми, діаграми, таблиці, копії та ін.).

3. Музейний етикетаж та його види

На цьому етапі складають пояснюючі матеріали, які допомагають розкрити перед відвідувачем більш повно зміст експозиції і кожного експонату. Тексти можуть бути: провідні (розташовуються на початку розділів або тем експозиції і мають скеровуючу роль), пояснювальні (використовуються для пояснення певної групи експозиційних матеріалів), у вигляді цитат. Етикетаж — це система текстових матеріалів, яка організовує і об’єднує експонати, показує їх взаємозв’язки, доповнює та пояснює їх. Етикетаж буває: номенклатурний (дає назву розділам експозиції, допомагає розчленувати її на певні частини для кращого огляду і сприйняття), пояснювальний (підписи або анотації під експонатами), орієнтаційний (слугує для показу порядку огляду експозиції музею і являє собою назви експозиційних залів).

На основі художнього проекту розробляються елементи обладнання (вітрини, столики, тумби, подіуми, перегородки, декоративно-просторові установки, освітлення, вузли кріплення експонатів та підтекстовок). Визначаються конструктивні вузли, матеріали конструкцій, їх фактура і кольорова палітра –з одного боку, а з іншого — відпрацьовуються стилістичні елементи, відповідно раніш обраного стилю. Весь матеріал подається у графіці та кресленнях.

Відповідно художнього проекту та розробленого дизайнерського обладнання складаються масштабні розгортки площин, які призначені для розміщення експонатів. Під час компоновки матеріалів виникає композиціна необхідність доповнення або заміни експозиційних матеріалів (чергове уточнення ТЕПу). Тематика та стиль викладки експонатів зобов’язані відповідати сценарію, режисурі та художньому задуму майбутньої експозиції. Якщо  досягається максимальне співвідношення цілей і можливостей, тоді виконуються графічні розгортки експозиційних площин з розміщенням на них експонатів, декору або супутніх елементів з формуючого історичного відрізка часу або процесу.

Комп’ютерні  програми дозволяють робити пропорційне та маштабне збирання ілюстративно-текстового матеріалу для окремих плакатів-банерів. На основі монтажної сітки, обраної модульної системи та стильового декоративного напрямку в погодженні з сценарно-тематичним планом складаються графічні композиції плакатів-банерів в габаритах виділених плоскостей. Далі виконується друк.

Паралельно з виготовленням монтажних листів розробляються ескізи рекламної продукції до експозиції (плакат, буклет, запрошення), виявляються та виконуються реставраційні роботи запланованих до експозиції матеріалів.

4. Монтаж експозиції. Основні прийоми групування та розміщення експозиційних матеріалів. Експозиційний пояс

На цьому етапі продумують співвідношення окремих експонатів із загальним оформленням експозиційних залів. Оформлення експозиції повинно сприяти полегшеному сприйняттю і кращому запам’ятовуванню її змісту. Монтаж експозиції полягає у розстановці та розвішуванні експонатів згідно з тематико-експозиційним планом. Монтаж різних видів матеріалів зазвичай має свої особливості, але є і загальні положення монтажу експозицій. Так, розташування експонатів на стінах доцільне лише в межах так званого експозиційного поясу. Це найбільш зручна для огляду частина стіни, яка починається на висоті 80 см від підлоги, її ширина 170 см. Вище експозиційного поясу розміщують тільки дуже крупні експонати образотворчого характеру (картини, панно). Центральна лінія експозиційного поясу — це лінія рівня очей, яка проходить на висоті 140-150 см. Тут монтують головні матеріали експозиції, їх розташовують у вертикальному положенні, а матеріали, які знаходяться вище, розташовують з нахилом до глядача. Для кращого споглядання експонатів їх розміщують в експозиції, залишаючи навколо вільну площу не меншу тієї, яка ними зайнята.

Монтажне (технічне) проектування експозиції полягає в розробці групою музейних працівників (науковцями, дизайнерами, інженерами, мистецтвознавцями) комплексу документації, необхідної для виготовлення і збирання експозиційного устаткування, науково-допоміжних матеріалів, освітлювальної апаратури і технічних засобів.

Монтажний проект включає цілу низку документів: світлотехнічний проект; креслення, за яким виготовляються окремі деталі устаткування; складальні креслення, за якими здійснюється монтаж устаткування; монтажні аркуші – креслення ділянок експозиційної поверхні з точною вказівкою розташування експозиційних матеріалів; шаблони – монтажні аркуші, виконані в масштабі 1:1; документи з облаштування систем опалення, вентиляції, охоронної і пожежної сигналізації; ескізи макетів, діорам, монументально-декоративних елементів оформлення й інших допоміжних матеріалів. Спеціальна технічна документація розробляється на всі системи технічних засобів, що застосовуються в експозиції: звуковідтворюючі засоби, голографію, поліекрани, діапроектори. У сучасних музеях ці засоби поєднуються єдиною автоматичною системою управління (для аудіовізуального супроводу показу експозиції відвідувачам).

На основі монтажних аркушів та шаблонів виготовляється необхідне устаткування, кріплення, планшети для анотацій тощо і здійснюється монтаж експозиції. Для уточнення і корекції можливих помилок перед остаточним монтажем багато музеїв проводять розкладку – «прикидочне» розміщення експонатів відповідно до монтажних аркушів, у процесі якої перевіряється візуальна сумісність експонатів і загальне враження від експозиції, уточнюється тематико-експозиційний план.

Насправді монтаж експозиції – процес доволі складний і дискусійний, адже важливо так взаєморозташувати групи пам’яток, щоб підкреслити головні акценти експозиції, передбачити, в яких саме залах очікуватимуться максимальні скупчення зацікавлених екскурсантів, а в яких плинність екскурсійного потоку буде стандартною. Не менш важливо дотриматися принципів гармонійності при монтажі експозиційних стендів та залів, враховувати їх масштабні співвідношення, фактурні особливості й кольорову гаму. І, безумовно, у процесі монтажу експозиції враховується міра уразливості експонатів до дії прямого сонячного світла, фотоспалахів, найменших температурних коливань у періоди скупчень туристів. Для захисту таких уразливих предметів (скажімо, папірусних згортків чи манускриптів) використовують спеціальні технічні засоби захисту, а в окремих випадках узагалі замінюють оригінал пам’ятки на її точну копію.

Побудова експозицій сучасних музеїв ведеться за двома основними проектними схемами:

• лінійна схема – передбачає послідовне поздовжнє представлення горизонтальними рядами пам’яток і стендів у залах, що переходять одна в одну;
• комплексна схема – передбачає повне відтворення первісного середовища, де експозиційну цінність становить буквально все, що оточує відвідувача. За такою проектною схемою відтворюються інтер’єри гробниць-мавзолеїв, прадавніх храмів, жител, меморіальних кабінетів, природного ландшафту тощо).

Для оптимального компонування експозиційних матеріалів у тематичних чи ансамблевих комплексах науковий співробітник разом з художником вибирає експозиційні прийоми, тобто способи групування експозиційних матеріалів.

Існують такі найпоширеніші експозиційні прийоми:

• виділення експозиційних центрів і чільних експонатів, що мають максимальне сутнісне й образне навантаження;
• розрядка шляхом створення ділянок порожнього простору навколо найважливіших експонатів з метою акцентування на них уваги;
• виявлення логічних, образно-естетичних та сприйняттєво-візуальних зв’язків між предметами;
• зіставлення або протиставлення (прийом контрастного показу);
• «масований» показ однотипних предметів, сконцентрованих на невеликій площі;
• розташування експонатів, котрі вимагають розгляду з близької відстані, у межах найзручнішого для огляду експозиційного поясу – вздовж смуги вертикальної поверхні експозиційного приміщення на рівні від 70–80 см (нижня межа) до 200 –220 см (верхня межа) від підлоги;
• виділення першого і другого планів, а також створення схованого плану експозиції в турнікетах, касетних стендах тощо;
• застосування дзеркал, луп, обертових подіумів та інших технічних засобів.

Уміння побудувати цікаву експозицію, органічно «вписану» у простір виставкової зали, – це складне поєднання науки й естетично-мистецьких канонів. Адже від того, яким буде дизайн майбутньої експозиції, нерідко залежить її популярність серед екскурсантів. Проте в основі побудови музейних експозицій визначальним залишається принцип наукової репрезентативності.

В добу інформаційного «буму» актуальною проблемою експозиційної діяльності сучасних музеїв є прагнення утримати «планку» суспільної зацікавленості, актуальності й популярності установи серед відвідувачів. У таких реаліях трансформується сама ідея експозиції як чогось непорушного й сталого в часі.

Західні музеї вирішують цю проблему шляхом постійного оновлення експозиції (не плутати із частковою чи повною зміною теми й предметної суті експозиції та з тимчасовими виставками). Художники та дизайнери цих музеїв перебувають у невпинному творчому пошуку ідей видозміни тла, сюжетно-образної символіки, засобів емоційного відображення й анімації музейних експозицій, доповнення їх новими предметами з відповідною трансформацією логіки побудови всієї композиції та маршрутно-акцентного проведення и екскурсійного огляду.

Найактивніше в напрямку постійного обновлення своїх експозицій працюють американські музеї, керуючись кредом: сталість експозиції – це смерть музею як популярного публічного закладу. Тон музейних інновацій задають американські музеї сучасного мистецтва, в яких експозиції зазнають докорінних змін чи не через кожних три – п’ять років (і в той же час залишаються експозиціями, а не вервечкою постійно змінних виставок).

Висновки

Експозиційна діяльність – це ознайомлення відвідувачів з найцікавішими експонатами музею, розміщеними у певному логічному порядку, побудованому за хронологічним (еволюційним), географічним, етнокультурним чи предметно-тематичним критеріями. Це основна складова музейної комунікації і підвалина для реалізації культурно-освітньої діяльності музею.

Термін «експозиція» (від лат. – виклад, опис) нині вживається щодо предметів, котрі виставлені на огляд за вітринами (музеїв, книжкових крамниць тощо). Першими протомузейними експозиціями у світовій історії необхідно вважати виставки військових трофеїв, вивішені для всезагального огляду в залах палаців і замків, виставки пишних приношень жертводавців у прадавніх храмах (цей звичай зберігся й у низці сучасних християнських храмів), колекції скульптури та живопису у віллах римських патриціїв і палацах імператорів тощо.

Список використаної літератури

1. Україна. Закон. Про музеї та музейну справу: Затв. 29 черв. 1995 р. № 249/95-ВР // Відомості Верховної Ради. — 1995. — № 25. — С. 191.
2. Кабінет Міністрів України. Постанова від 30 березня 2002 р. № 442 Про затвердження Програми розвитку музейної справи на період до 2005 року. // Офіц. вісник України. — 2002. — № 14.
3. Бабарицька В. Екскурсознавство і музеєзнавство: навч. посібник. — К. : Альтерпрес, 2007. — 464с.
4. Гайда Л. А. Музеєзнавство в закладах освіти: Навч.-метод. посібник / Кіровоградський обласний ін-т післядипломної педагогічної освіти ім. Василя Сухомлинського. — Кіровоград : Видавництво КОІППО, 2006. — 106с.
5. Маньковська Р. В. Музейництво в Україні. – К.: Ін-т історії України НАН України, 2000. – 140 с.
6. Мезенцева Г. Музеєзнавство: (На матеріалах музеїв УРСР) / Галина Генргіївна Мезенцева,; Ред. С. М. Чайковський. — К. : Вища школа. Голов. вид-во, 1980. — 120 с.
7. Рутинський М. Й., Стецюк О. В. Музеєзнавство: Навч. посіб. — К.: Знання, 2008. — 428 с.
8. Шевченко В. Музеєзнавство: навч. посіб. для дистанц. навч. / Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини «Україна». Інститут дистанційного навчання. — К. : Унівеситет «Україна», 2007. — 288с.
9. Шевченко В.В., Ломачинська І.М. Музеєзнавство: Навч. посіб. [Текст] / В.В.Шевченко, І.М.Ломачинська. – К.: Університет “Україна”, 2007. – 288 с.
10. Юренева, Т. Ю. Музееведение : учеб. для высш. шк. / Т.Ю. Юренева. – 4-е. изд., испр. и доп.– М. : Академический Проект, 2007. – 560 с.