Вступ.

1. Фінансування реалізації інвестиційного проекту.

2. Методи та джерела фінансування реалізації інвестиційних проектів.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Формування структури джерел фінансування — це дуже складний процес, який залежить від потужності кожного джерела в той чи інший період часу, фінансового стану та перспектив розвитку акціонерних товариств, а також кон'юнктури ринку й актуальності інвестиційного проекту в перспективі.

У залежності від виду коштів існують такі методи фінансування інвестиційної діяльності, як самофінансування, акціонування, боргове фінансування, фінансування за рахунок дотацій, змішане фінансування.

Вибираючи той чи інший метод фінансування інвестиційних проектів треба враховувати їх особливості. Зокрема, внутрішні (власні) кошти такі як амортизація та прибуток мають певні позитивні сторони, а саме:

• простота та швидкість залучення;

• висока віддача за критерієм норми прибутковості інвестиційного капіталу (непотрібно виплачувати відсотки та дивіденди);

• суттєве зниження ризику неплатоспроможності та банкрутства підприємства при їх використанні;

• повне збереження управління в руках засновника підприємства. У той же час, обсяг таких джерел у підприємства обмежений, крім того, відсутній зовнішній контроль за їх ефективним використанням.

Зовнішні (боргові та залучені) кошти навпаки мають високі можливості залучення та можливості зовнішнього контролю за ефективністю їх використання. Однак є і негативні сторони, а саме:

• складність із залученням та оформленням;

• значний строк залучення;

• необхідність надання гарантій (на платній основі);

• втрата частини прибутку від інвестиційної діяльності у зв'язку з необхідністю платити відсотки та дивіденди.

1. Фінансування реалізації інвестиційного проекту

Фінансування проекту (хоча сьогодні в умовах фінансово-податкової й економічної нестабільності це зробити непросто), і головним завданням для підприємства (проектної команди) є залучення додаткових фінансових ресурсів.

Фінансування реалізації інвестиційного проекту може здійснюватися за рахунок різних джерел. У залежності від рівня розвитку економіки та її особливостей може бути та чи інша модель фінансового забезпечення інвестиційних процесів. Слід зазначити, що в жодній країні не вироблено чітких інструкцій щодо співвідношення окремих джерел інвестування.

Джерела інвестування можна класифікувати за такими ознаками:

— за відносинами власності;

— за видами власності;

— за рівнями власників.

За відносинами власності джерела фінансування поділяють на власні, залучені та позикові.

До власних джерел інвестування належить прибуток, що залишається у розпорядженні підприємства; амортизаційні відрахування; суми, що сплачуються органами страхування у вигляді відшкодування за збитки внаслідок втрати майна; а також інші види активів (основні фонди, земельні ділянки, промислова власність).

Залученими джерелами інвестування вважається емісія акцій, інвестиційних сертифікатів, внески сторонніх вітчизняних та зарубіжних інвесторів у статутний фонд, безоплатне надання державними органами та комерційними структурами засобів на цільове інвестування.

До позикових джерел інвестування належать кредити банківських та інших фінансово-кредитних установ; емісія облігацій фірми; цільовий державний кредит, спрямований на конкретний вид інвестування; податковий кредит; інвестиційний лізинг.

За видами власності джерела фінансування інвестицій поділяються на:

— державні інвестиційні ресурси (бюджетні кошти та кошти позабюджетних фондів, державні позики, пакети акцій, інші основні та оборотні фонди і майно державної власності);

— інвестиційні ресурси суб'єктів господарювання комерційного та некомерційного спрямування, громадських об'єднань, фізичних осіб, утому числі й іноземних інвесторів. Ці інвестиційні ресурси включають власні та залучені кошти підприємств, у тому числі інвестиційних фондів та компаній, недержавних пенсійних фондів, страхових компаній;

— інвестиційні ресурси іноземних інвесторів (іноземні держави, міжнародні фінансові та інвестиційні інститути, окремі підприємства, інституційні інвестори, банки та кредитні установи).

За рівнями власників розрізняють джерела фінансування інвестицій на рівні держави, підприємства та інвестиційного проекту. На рівні держави джерелами інвестування є:

— власні кошти бюджетів та позабюджетних фондів;

— залучені кошти державної кредитно-банківської та страхової системи;

— позикові кошти у вигляді міжнародних запозичень (зовнішній борг держави), державних облігацій, боргових товарних та інших позик (внутрішній борг держави).

На рівні підприємства джерелами інвестування є:

— власні засоби (прибуток, амортизаційні відрахування, страхові суми відшкодування збитків, іммобілізовані залишки основних та оборотних фондів, нематеріальних активів та ін.);

— залучені кошти, у тому числі і внески та пожертвування; кошти, отримані від продажу акцій та ін.;

— позикові кошти у вигляді банківських, бюджетних та комерційних кредитів (на відсотковій та безвідсотковій основі).

Нарівні інвестиційного проекту джерела фінансування бувають:

— за рахунок коштів державного, обласного та місцевого бюджетів, позабюджетних фондів;

— за рахунок коштів суб'єктів господарювання;

— іноземні інвестиції в різних формах[2, c. 65-68].

2. Методи та джерела фінансування реалізації інвестиційних проектів

Далі більш детально зупинимося на кожному методі фінансування інвестиційних проектів.

Самофінансування — здійснюється виключно за рахунок власних коштів. Цей метод є основним для реалізації невеликих інвестиційних проектів індивідуальних інвесторів. Головна роль серед власних джерел фінансування інвестиційних проектів, безумовно, належить прибутку, який залишається у підприємства після сплати податків та інших обов'язкових платежів.

Пч = (В-3)-Нбюдж-Фвід-Шс,

де Пч — чистий прибуток підприємства;

В — виручка від реалізації продукції;

З — виробничі витрати, у тому числі амортизаційні відрахування і відсотки за кредит;

Н6юдж — усі податкові нарахування в республіканський та місцевий бюджети;

Фм — відрахування у фонди соціального захисту;

Шс — штрафні санкції (сальдо).

Виходячи з цього розрахунку зрозуміло, що у підприємства якщо і залишається в розпорядженні прибуток, то в невеликих обсягах. Тому як основне джерело фінансування він найчастіше використовується для невеликих інвестицій — банківські депозити, придбання цінних паперів, вкладення в інтелектуальний капітал підприємства (робочу силу). Крім того, прибуток є найкращим джерелом для фінансування інвестицій, для яких важко визначити строк окупності та рівень доходності. Це можуть бути високо ризикові інноваційні інвестиції або заходи, які носять соціальний характер (будівництво санаторіїв, баз відпочинку, дитсадків тощо).

У зв'язку з цим, серед основних джерел фінансування інвестиційних проектів, зокрема реальних, постійно зростає роль економічна та податкова роль амортизаційних відрахувань, які формуються в результаті переносу вартості основних фондів на вартість продукту та в сукупності складають амортизаційних фонд. Економічна роль амортизації полягає у фактичному відшкодуванні вартості діючих основних засобів, крім того, відповідні амортизаційні відрахування відображають реальне знецінення основного капіталу в процесі виробництва та надання послуг і відносяться на витрати діяльності суб'єктів господарювання, а податкова роль амортизації полягає у фінансовому відшкодуванні основного капіталу за рахунок зменшення оподатковуваного прибутку на суму амортизаційних відрахувань (податкова амортизація) та одержання податкової знижки.

З метою активізації інвестиційних процесів в економіці та відповідно до Указу Президента України " Про Концепцію амортизаційної політики" від 7 березня 2001 року № 169/2001 амортизаційна політика в Україні має бути спрямована на підвищення фінансової заінтересованості суб'єктів господарювання у здійсненні інвестицій в основний капітал за рахунок коштів власних амортизаційних фондів.

З прийняттям цієї Концепції в Україні проводиться амортизаційна реформа, тобто змінюється порядок нарахування амортизаційних відрахувань:

• Об'єктом нарахування амортизації є основні засоби (крім землі), але нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об'єкту, який встановлюється підприємством при зарахуванні його на баланс та призупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання або консервації.

• Амортизація об'єкту основних фондів нараховується щомісячно, виходячи з нового строку корисного використання, починаючи з місяця, наступного за місяцем зміни строку корисного використання.

• Суму нарахувань амортизації усі підприємства відображають збільшенням суми витрат підприємства та зносу необоротних активів.

• Застосовуються нові методи нарахування амортизаційних відрахувань: прямолінійний, зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивний, виробничий.

• Метод амортизації вибирається підприємством самостійно з урахуванням очікуваного способу одержання економічних вигод від його використання та переглядається у випадку зміни очікуваного способу одержання економічних вигод від його використання, нарахування амортизації новим методом починається з місяця, наступного за місяцем прийняття рішення про зміну метода амортизації, але і воно проводиться щомісячно[4, c. 56-58].

Під методом нарахування амортизації розуміють розподіл вартості основних засобів за роками їх служби у певному системному порядку.

Залежно від того, що вкладається в зміст методу нарахування амортизації, вони також можуть класифікуватися на:

— методи, що базуються на терміні використання основних засобів. До них відносять:

• методи рівномірної амортизації — які передбачають нарахування амортизації в залежності від строку нормальної експлуатації об'єкта основних засобів, як правило, рівномірно, виходячи з первісної вартості цього об'єкта, тобто — це метод прямолінійного списання (або лінійний метод нарахування амортизації);

• методи прискореної амортизації, які базуються на прискоренні амортизаційного процесу, виходячи з різних систем прискорення на основі залишкової вартості. До них відносять — метод суми чисел (цифр) років (кумулятивний метод); метод зниження залишку; метод подвійного зменшення вартості; модифікаційний (метод залишку, який зменшується з переходом на рівномірний);

• методи уповільненої амортизації, які передбачають уповільнення процесу нарахування амортизації, що збільшує строк використання об'єкту. Це метод амортизаційного фонду та метод ануїтету;

— методи, що базуються на кількості одиниць продукції, одержаної від використання об'єкту основних засобів. Це метод суми одиниць продукції (виробничий метод), який не можна використовувати при відсутності певного очікуваного обсягу виробництва продукції.

Як правило, перелік можливих конкретних методів нарахування амортизації регулюється державою, але кожне підприємство з переліку вибирає ті методи, які економічно доцільні саме для нього.

Акціонування — метод, який використовується для фінансування великих інвестиційних проектів із значними строками окупності витрат.

Акціонерний капітал можна придбати шляхом випуску звичайних та привілейованих акцій, що розміщуються серед юридичних та фізичних осіб або через випуск варантів. Їх потенційними покупцями можуть бути майбутні замовники продукції, яка буде вироблятися в результаті введення в експлуатацію об'єкта інвестування, а також зовнішні інвестори, що зацікавлені в окупності вкладених коштів, отриманні прибутку або прирості вартості основного капіталу. Таким чином, акціонерне фінансування представляє собою форму отримання додаткових інвестиційних ресурсів шляхом емісії цінних паперів[1, c. 72-74].

Акціонерне фінансування здійснюється за рахунок додаткової емісії цінних паперів під конкретний інвестиційний проект, що забезпечує інвесторові участь у статутному капіталі підприємства, при цьому інвестор проводить:

— емісію акцій і розміщення їх серед зацікавлених інвесторів, включаючи державу, інших вітчизняних та зарубіжних суб'єктів підприємницької діяльності;

— емісію боргових зобов'язань у вигляді інвестиційних сертифікатів, облігацій;

— формування спеціалізованих інвестиційних компаній, у тому числі пайових, у формі акціонерних товариств з емісією цінних паперів та інвестування одержаних коштів в інвестиційні проекти.

У світовій практиці акціонерного фінансування інвестиційних проектів найбільш суттєву роль відіграє розширення акціонерного капіталу та випуск акцій. Розширення акціонерного капіталу є основною формою залучення коштів для розвитку ринкової економіки.

Привабливість акціонерної форми фінансування полягає в тому, що основний обсяг необхідних ресурсів (фінансових та ш.) надходить на початку реалізації або в ході здійснення інвестиційних проектів. Використання цієї форми фінансування дозволяє перенести виплату заборгованості на більш пізні строки, коли зростає здатність об'єкта інвестування генерувати доходи, а затрати і результати будуть більш точними.

Разом з тим, при визначенні потреби в акціонерному капіталі для фінансування інвестиційного проекту слід враховувати, що від прийняття рішення про додаткову емісію акцій до надходження коштів пройде не менше 6—8 місяців. Крім того, не існує гарантії, що кошти за цей час будуть зібрані в необхідному обсязі. Переваги та недоліки залучення коштів за рахунок збільшення акціонерного капіталу можна узагальнити таким чином:

Акціонерному фінансуванню надають перевагу при створенні нових підприємств або реалізації нових інвестиційних проектів, оскільки використання банківського кредиту для таких проектів є досить ризикованим через жорстку систему платежів, що забезпечують виплату відсотків та погашення основної суми боргу. Отже, акціонерне фінансування є альтернативою кредитному фінансуванню.

Через акціонування може залучатися не тільки грошовий капітал, але й матеріальні та нематеріальні цінності.

Привабливість акціонерної форми фінансування інвестиційних проектів виявляється в тому, що основний обсяг необхідних ресурсів надходить на початку його реалізації, тобто дає можливість профінансувати нові підприємства, в яких ще немає прибутків, амортизації, немає заставного майна, щоб одержати кредиту банку. Крім того, такий метод фінансування (емісія простих акцій) не зобов'язує підприємство повертати капітал і виплачувати дивіденди через певний проміжок часу.

Акціонерна форма фінансування інвестиційних проектів значно полегшує процес інтеграції економіки країни в систему світових господарських зв'язків, залучаючи інвестиції іноземних підприємств. Випуск та реалізація цінних паперів національними підприємствами на світових ринках має сприяти залученню додаткових валютних ресурсів для здійснення технічного розвитку, переозброєння та реконструкції виробничої бази. Використання фінансового ринку дає змогу керувати значно більшими обсягами знеособлених продуктивних інвестицій дрібних акціонерів (у тому числі іноземних) порівняно з механізмом створення спільних підприємств.

Досвід зарубіжних країн підтверджує подолання з допомогою випуску акцій збитковості ряду державних підприємств, діяльність яких нерентабельна і потребує постійних дотацій з бюджету, а ліквідація неможлива через монопольне становище, яке вони посідають у національній економіці. Ця проблема може бути розв'язана реорганізацією підприємств в акціонерні товариства з більшою чи меншою часткою участі держави[6, c. 81-83].

Боргове фінансування — застосовується при фінансуванні інвестиційних проектів з високою нормою прибутковості (яка перевищує ставку позичкового відсотка) та незначними строками окупності витрат. Основою боргового фінансування є інвестиційний кредит, який представляє собою економічні відносини між кредитором та позичальником з приводу фінансування інвестиційних заходів на засадах повернення і, як правило, із виплатою відсотка. Ці відносини характеризуються рухом вартості (позичкового капіталу) від кредитора до позичальника та в протилежному напрямку.

Необхідність інвестиційного кредиту пов'язана з об'єктивною розбіжністю у часі руху матеріальних і грошових потоків, що виникає в процесі відтворення суспільного продукту. Потреба в інвестиційному кредиті виникає через різницю у величині і термінах повернення капіталу, авансованого у виробництво, атакожу зв'язкуз необхідністю одночасної інвестиції великих грошових коштів для розширення виробничого процесу.

Поряд з необхідністю, внаслідок утворення тимчасово вільних капіталів та їх руху формується й можливість інвестиційного кредиту, тобто розвинуті кредитні відносини, пов'язані зі створенням відповідного інституціонального середовища — мережі спеціальних кредитних інституцій, які спеціалізуються на кредитуванні інвестиційних заходів (проектів). Кредитні установи організовують й обслуговують рух позичкового капіталу, забезпечують його залучення, акумуляцію та перерозподіл у ті сфери народного господарства, де виникає дефіцит коштів.

З огляду на те, що інвестиційний кредит представляє собою економічні відносини між кредитором та позичальником, то він може функціонувати в таких формах:

• банківський інвестиційний кредит;

• державний інвестиційний кредит;

• міжнародний інвестиційний кредит;

• податковий інвестиційний кредит;

• товарний інвестиційний кредит (лізинг);

• андеррайтинг (викуп корпоративних облігацій).

Банківський інвестиційний кредит — це основна форма інвестиційного кредиту, при якій грошові кошти на фінансування інвестиційних проектів надаються банківськими установами у тимчасове користування та з виплатою відсотку. Основними формами банківського інвестиційного кредиту є строкові кредити підприємцям, револьверні кредитні лінії та проектні кредити (проектне фінансування).

Строкові кредити підприємцям призначаються для фінансування довго- та середньострокових інвестицій, таких як покупка обладнання, або будівництво споруд, строком більше одного року.

Як правило, боржник звертається за великим кредитом, виходячи з кошторису на проект, а потім зобов'язується його погасити серіями платежів. Строкові кредити підприємцям базуються на потоці майбутніх платежів підприємців, із допомогою яких буде здійснюватися поступове погашення кредиту. Графік поступового погашення складається на основі нормального циклу притоку та відтоку готівки боржника. Забезпеченням строкових кредитів є основний капітал (споруди, обладнання), які належать боржнику, і по них установлюється або фіксована, або плаваюча процентна ставка. Така ставка перевищує ставку за короткостроковими кредитами внаслідок більшого ризику, який притаманний подібним кредитам.

Револьверне кредитування — або револьверна кредитна лінія — дозволяє фірмі-боржнику запозичити кошти в межах визначеного ліміту, погашати всю суму запозичень або її частку та проводити при необхідності повторне запозичення в межах строку дії кредитної лінії. Як одна з найбільш гнучких форм інвестиційного кредитування вона часто надається без спеціального забезпечення і може бути короткостроковою або видаватися на 3-5 років. Така форма кредитування особливо часто використовується у випадках, коли клієнт не може достатньо точно визначити майбутні надходження готівки або розмір майбутніх потреб у кредитуванні. Револьверне кредитування дозволяє вирівняти коливання в рамках інвестиційного циклу проекту, надаючи можливість запозичувати додаткові суми в період скорочення обсягів продажів та виплачувати їх протягом періоду, коли надходження готівки є значним. Основними видами кредитних ліній є:

а) поновлювальна (револьверна), тобто клієнт, використавши та погасивши всю заборгованість по кредитній лінії, може знову користуватися нею;

б) не поновлювальна, після видачі та погашення позички, у межах кредитної лінії, відносини між позичальником та банком закінчуються;

в) "рамкова" кредитна лінія відкривається банком для оплати ряду поставок певних товарів у межах одного контракту, який реалізується протягом року або іншого періоду, наприклад, фінансування поставки обладнання при здійсненні інвестиційного проекту;

г) кредитна лінія "із повідомленням" клієнту про верхню межу кредитування, перевищення межі, або недопустимо, або за перевищення стягуються більші відсотки;

д) "підтверджена" — щоразу клієнт узгоджує умови конкретної суми позички в межах кредитної лінії[5, c. 69-72].

Проектні кредити (проектне фінансування) — є найбільш ризикованими кредитами — або кредитами на фінансування поповнення основного капіталу, яке в майбутньому забезпечить надходження готівки, Вони нерідко надаються декількома банками, які спільно реалізують проект. Вони також надаються кількома кредиторами, якщо проекти значні за розміром та мають чимало ризиків. Проектні кредити можуть надаватися:

• без права регресу на позичальника;

• з частковим регресом на позичальника;

• з повним регресом на позичальника;

• на консорціальних засадах.

Кредитування на консорційних засадах — здійснюється за схемою: "створюй — володій — експлуатуй". Така схема передбачає угоду між учасниками проекту щодо створення (будівництва) підприємства, його акціонування або корпоратизації та експлуатації власником на пайових засадах. Звичайно на умовах консорціуму банк або декілька банків конвертують боргові зобов'язання в акції позичальника. Власниками проекту стають також підрядники, страхові компанії тощо.

Для реалізації великих проектів можуть створюватися ПФГ та консорціуми, учасники яких, утому числі банки, стають інвесторами та здійснюють безпосереднє кредитування і розподіляють між собою всі інвестиційні ризики.

Банківський консорціум надає інвестиційний кредит позичальнику в такі способи: шляхом акумулювання кредитних ресурсів у визначеному банку з подальшим наданням кредитів суб'єктам господарської діяльності; шляхом гарантування загальної суми кредиту провідним банком або групою банків — кредитування здійснюється при цьому залежно від потреби у кредиті; шляхом зміни гарантованих банками-учасниками квот кредитних ресурсів за рахунок залучення інших банків для участі в консорціумній операції.

Банківські консорціуми створюються з метою акумуляції кредитних ресурсів як у національній, так і в іноземній валюті, для здійснення кредитування господарських інвестиційних програм із значними обсягами фінансування, зменшення кредитних ризиків, дотримання нормативного показника максимального розміру ризику на одного позичальника.

На основі багатосторонніх банківських кредитів з'являється можливість здійснювати великі довгострокові кредитні проекти для задоволення потреб інвестиційної сфери.

Державний інвестиційний кредит — це сукупність кредитних відносин, у яких кредитором є держава, а позичальником підприємства, які належать до державної форми власності. Він надається на капітальні вкладення виробничого призначення шляхом надання бюджетних позик безпосередньо міністерствам та відомствам, іншим державним органам виконавчої влади для фінансування підприємствами, організаціями та об'єднаннями через банківські установи об'єктів, будівництво яких тільки починається на конкурсній основі, а також для фінансування раніше початих перспективних будов, технічного переоснащення та реконструкції діючих підприємств, які належать до державної власності, за пріоритетними напрямками економіки України.

Міжнародний інвестиційний кредит — це економічні відносини між державами, іноземними банками і фірмами з приводу фінансування інвестиційної діяльності на засадах повернення у певні строки та, як правило, із виплатою процента.

Податковий інвестиційний кредит — це відстрочка сплати податку на прибуток, що надається суб'єкту підприємницької діяльності на визначений строк із метою збільшення його фінансових ресурсів для здійснення інвестиційних (інноваційних) програм із наступною компенсацією відстрочених сум у вигляді додаткових надходжень податку через загальне зростання прибутку, що буде отриманий згідно з чинним законодавством унаслідок реалізації інвестиційних програм. Інвестиційний податковий кредит має цільове призначення. Його надання доцільно здійснювати переважно під інноваційні програми, які забезпечують реалізацію таких науково-технічних пріоритетів, як:

• науково-технічне оновлення виробництва з підвищенням його техніко-економічних показників і забезпеченням конкурентно-спроможності на світовому ринку;

• прискорення розвитку наукомістких та високотехнологічних галузей і виробництв, здатних кардинально змінити економічний та науково-технічний потенціал України;

• розширення виробництва в найбільш пріоритетних і ефективних для національної економіки секторах ринку.

Товарний інвестиційний кредит існує у вигляді лізингу — як довгострокової здачі в оренду з правом викупу основних коштів, куплених орендодавцем для орендатора з метою їх виробничого використання. Така форма інвестиційного кредиту використовується інвестором унаслідок недостатності власних фінансових коштів або неможливість одержати банківський кредит для реального інвестування, а також при інвестиціях у реальні проекти з невеликим строком експлуатації або з високим ступенем зміни технологій. Лізингодавачами можуть бути спеціалізовані лізингові компанії, фінансові компанії, а також комерційні банки.

Однією з форм інвестиційного кредиту в товарній формі є фінансовий лізинг — це договір лізингу, у результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, за який амортизується 60% вартості об'єкту лізингу, визначеної у день укладення договору. Після закінчення строку договору фінансового лізингу об'єкт лізингу, переданий лізингоодержувачу згідно з договором, переходить у власність лізингоодержувача, або викупається ним за залишковою вартістю[7, c. 59-63].

До фінансового лізингу належать, як правило, контракти, що передбачають сплату протягом чітко встановленого строку лізингових платежів, величина яких є достатньою для повного відшкодування витрат лізингодавця, пов'язаних із придбанням майна та реалізацією прав власника, а також для забезпечення йому певного прибутку.

Особливими ознаками такого виду лізингу є:

• довготерміновий характер такої послуги;

• господарське ставлення до об'єкта як до власності;

• виключне право лізингоотримувача на користування майном протягом усього терміну дії лізингової угоди;

• можливість придбання об'єкта за залишковою вартістю після закінчення строку лізингової угоди;

• страхування та відповідальність за майно, як правило, несе лізингоотримувач;

• можливість реалізації опціону на купівлю лізингоотримувачем об'єкта лізингу за залишковою вартістю після закінчення основного терміну лізингу.

Комерційний банк може брати участь у лізинговому бізнесі прямо та опосередковано (шляхом фінансування лізингової компанії).

Якщо з метою фінансування лізингового проекту банківська установа бере опосередковану участь у лізинговому бізнесі, то, як правило, створюється власна дочірня лізингова компанія й банк здійснює її кредитне обслуговування.

Відмінністю такої схеми фінансування від прямого кредитування є наявність фінансового посередника між банком та лізингоотримувачем, однак загальновизнана практика кредитування тут повністю зберігається. Безпосередньо банківський позичальник — лізингова компанія — розглядається як фінансовий посередник. Реальним позичальником вважається лізингоотримувач, що використовує свої активи з виробничою метою для отримання грошових надходжень, щоб виплатити лізингові платежі та ти м сам и м забезпечити погашення боргу за позич кою л ізи н гової фірми.

Новою формою кредитування капітальних вкладень, що впроваджуються у фінансових установах, є надання коштів клієнтам для реалізації ними довгострокових широкомасштабних проектів, шляхом повного викупу випусків промислових облігацій, які емітуються цими клієнтами. У міжнародній практиці така операція називається андеррайтинг. Вона має широке розповсюдження в діяльності спеціалізованих інвестиційних банків за кордоном.

Найчастіше банкам надається право здійснювати операції андеррайтингу тільки для провідних підприємств пріоритетних галузей України (літакобудування, суднобудування, хімічна промисловість і т.д.), продукція яких має попит на світовому ринку. Кожна операція андеррайтингу узгоджується з Департаментом інвестицій, Координаційною Радою банку з інвестиційної діяльності й отримує спеціальний дозвіл Кредитного Комітету, затверджений Правлінням комерційного банку.

Андеррайтинг надається, як правило, тільки підприємствам, які не мають перед банком зобов'язань за раніше отриманими позичками, та тільки для єдиного виду цінних паперів — іменних промислових облігацій з плаваючою процентною ставкою, номінал яких узгоджений з динамікою ринкової вартості монетарного металу (наприклад, золота), забезпеченихдоговором застави майна позичальника, яке не є заставним забезпеченням іншого зобов'язання (боргу), і для яких умовами випуску передбачена можливість конвертації облігацій у звичайні акції підприємства. Такі облігації вважаються у світовій практиці найбільш привабливими для інвестора і надійно захищають права останнього з урахуванням інфляційних процесів.

У зв'язку з нерозвиненістю фондового ринку в Україні, а також з тим, що сума ліміту андеррайтингу для одного підприємства не може перевищувати 10 відсотків власного капіталу банку і повинна відповідати вимогам закону України " Про цінні папери і фондову біржу", згідно якого акціонере товариство може випускати облігації на суму не більше 5 відсотків від розміру свого статутного фонду і лише після повної оплати усіх випущених акцій, така форма фінансування інвестиційних проектів майже не використовується.

Фінансування інвестиційних проектів шляхом надання дотацій — цей метод використовується для підтримки інвестиційних проектів урядовими чи неурядовими організаціями шляхом надання дотацій, грантів, субвенцій, спонсорської та донорської допомоги. Основним джерелом фінансування інвестиційних проектів у цьому методі є кошти державного та місцевого бюджетів, а також кошти централізованих державних фондів. Інвестиційні проекти, які передбачають залучення цих коштів, вибираються на конкурсній основі і мають відповідати стратегії економічного й соціального розвитку та пріоритетним напрямкам структурної перебудови економіки. Перевага надається інвестиційним проектам у паливно-енергетичному комплексі, машинобудуванні, соціальній сфері, агропромисловому комплексі, а також на подолання наслідків Чорнобильської катастрофи.

Фінансування інвестиційних проектів неурядовими організаціями здійснюється переважно у вигляді грантів та спонсорської допомоги. Як правило об'єктами таких інвестицій є соціальна інфраструктура чи соціально-політичні програми. Таке фінансування часто має вигляд гуманітарної допомоги.

Змішане фінансування — базується на комбінаціях різних методів фінансування інвестиційних проектів, і тому може бути використаним для фінансування будь-яких інвестиційних проектів[4, c. 44-47].

Висновки

Будь-який проект потребує джерел фінансування. Аналіз структури пасиву бухгалтерського балансу, що характеризує джерела коштів, лежить в основі класифікації джерел фінансування проекту. Вони поділяються на такі види:

· власний капітал;

· нерозподілений прибуток;

· позиковий капітал;

· державні субсидії.

Власний капітал включає статутний фонд і фонди власних коштів.

Статутний фонд спершу формується як стартовий капітал, необхідний для створення підприємства. При цьому власники або учасники підприємства формують його з огляду на власні фінансові можливості і в розмірі, достатньому для виконання тієї діяльності, заради якої воно створюється.

Фонди власних коштів (амортизаційний фонд, ремонтний фонд, фонд розвитку виробництва, резервний фонд, страхові резерви тощо) можуть формуватися без зміни статутного фонду. По суті вони є відкладеним прибутком, що формується і використовується за рішенням органів управління підприємства. Винятком є резервний фонд, вимоги до формування якого визначено законодавством.

Нерозподілений прибуток як джерело фінансування відділяється від власного капіталу тільки тому, що ще не відомо, чи буде він приєднаний до нього. Рішення по прибутку приймається органом управління підприємства.

Позиковий капітал характеризується тим, що має бути повернутий в певні строки.

Державні субсидії теж можуть розглядатися як джерело фінансування проекту, якщо такі субсидії передбачено рішенням державних органів.

Список використаної літератури

1. Афанасьєв М. Управління проектами: навч.-метод. посібник / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : ІНЖЕК, 2007. — 271с.

2. Кобиляцький Леонід Сергійович. Управління проектами: Навч. посібник / Міжрегіональна академія управління персоналом (МАУП). — К. : МАУП, 2002. — 198с.

3. Нефьодов Л. Управління проектами: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл., які навч. за напрямом "Автоматизація та комп'ютерно-інтегровані технології" / Харківський національний автомобільно-дорожний ун-т / Леонід Іванович Нефьодов (ред.). — Х. : ХНАДУ, 2004. — 200с.

4. Пан Л. Управління проектами: Навч.-метод. забезпечення курсу:Для студ. напряму підготовки 0501:Економіка та підприємництво / Національний ун-т "Києво- Могилянська академія". Кафедра економічної теорії. — К. : Видавничий дім "КМ Академія", 2004. — 140с.

5. Словник-довідник з питань управління проектами / Українська асоціація управління проектами / С.Д. Бушуєв (ред.). — К. : Видавничий дім "Деловая Украина", 2001. — 640с.

6. Тарасюк Галина Миколаївна. Управління проектами: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл.. — К. : Каравела, 2004. — 344с.

7. Тян Р. Управління проектами у виробничих системах / Гуманітарний ун-т "Запорізький ін-т держ. та муніципального управління". — Запоріжжя : ГУ "ЗІДМУ", 2006. — 208с.