Вступ.

1. Поняття основного питання філософії.

2. Основне питання і проблема методу в філософії.

3. Матеріалізм і ідеалізм.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

В історії філософії була спроба виділити основне питання філософії. Фоно було в найбільш узагальненому вигляді сформульоване Ф.Енгельсом у праці “Людвіг Фейєрбах і кінець німецької класичної філософії”. За Енгельсом основне питання філософії – це питання про відношення мислення до буття, свідомості до матерії, природи. Основне питання філософії, згідно з працею Енгельса, розглядається з двох сторін:

· що є первинним – мислення чи буття, природа чи дух, що кого породжує і визначає, тобто, що чому передує: матеріальний світ свідомості чи свідомість матеріальному світові?

· як стосуються наші думки про світ, що нас оточує, власне цього світу? чи спроможне наше мислення пізнати дійсний світ, дати правильне відображення дійсності? Іншими словами: доступний чи недоступний навколишній світ для пізнання?

Залежно від розв’язання основного питання філософії в історії філософії виділяються дві основні лінії, два основних табори – матеріалізм та ідеалізм.

Звертаючись до питання про те, пізнаний чи непізнанний світ, Ф.Енгельс зазначав, що більшість філософів стверджує пізнаванність світу. філософи, які заперечують пізнання світу, агностики.

Важливо звернути увагу на те, що сутність філософського світогляду визначається не тільки тим, що вважається первинним і чи визнається пізнаванність світу. Філософію завжди цікавили такі питання. Змінюється, рухається світ чи перебуває у спокої, у незмінному стані? І якщо світ змінюється, розвивається, то як і через які причини, у якому напрямку відбуваються рух і зміни у світі? Ці питання, як і питання про взаємини свідомості та матерії, також є світоглядними і мають методологічне значення. Залежно від відповіді на них у філософії є два погляди на стан та розвиток світу: діалектичний та метафізичний. Необхідно запинитися на визначенні та сутності основних течій в філософії: об’єктивному ідеалізмі, суб’єктивному ідеалізмі, матеоріалізмі, діалектиці, метафізиці.

В залежності від вирішення першої частини основного питання філософії філософи поділяються на два великих табори -матеріалістів та % ідеалістів. Матеріалістична філософія виходить з того, що первинним, вихідним є матерія, природа, а мислення, свідомість, дух є вторинним, похідним від матерії. Іншими словами, дух та свідомість виникають завдяки еволюції матерії. Ідеалістична філософія, навпаки, вважає первинним свідомість, мислення, дух. Відтак ідеалізм стверджує, що матерія — це продую; похідне, наслідок дії свідомості, мислення. Історія філософії більшою своєю частиною була історією боротьби матеріалізму та ідеалізму як протилежних філософських світоглядів.

1. Поняття основного питання філософії

Основним питанням філософії головним чином з точки зору діалектичного матеріалізму є відношення свідомості до буття (об’єктивної дійсності) та духовного до матеріального. Матеріалісти вважають одержувані людиною знання, котрі найповнішою мірою відповідають об’єктивній реальності, цілком адекватним віддзеркаленням об’єктивної дійсності, ідеалісти – ж, визнаючи у тій чи іншій мірі пізнавальність світу, ототожнюють віддзеркалювану у свідомості реальність з духом, у випадку – ж заперечення ними пізнавальності світу вони примикають до агностицизму чи до філософського скептицизму, інколи межуючи навіть з відвертим соліпсизмом.

Духовність з точки зору матеріалістів – властивість організованої особливим чином матерії, з погляду – ж ідеалістів усе є якраз навпаки – матерія є віддзеркаленням абстракції – надприродної свідомості, Вищого Розуму, Першопричини, тощо. Ідеалістична філософія поділяється на об’єктивний та суб’єктивний ідеалізм. Згідно з об’єктивним ідеалізмом, першооснова буття – безликий універсальний вселенський Дух; за суб’єктивним ідеалізмом (соліпсична концепція буття) – уся доступна нашому спостереженню реальність є лише віддзеркаленням людської свідомості. Зважаючи на велику різноманітність філософських уявлень про концепцію буття, можливість та адекватність світосприймання, існує цілком реальна можливість заблукати у цьому конгломераті теорій, тому основне питання філософії слід вважати першочерговим, крім того, вибір стежки надання відповіді на це питання виявляє приналежність людини до тієї чи іншої філософської течії. Найбільш відповідним об’єктивній реальності, тим, що найбільш адекватно віддзеркалює її, є світобачення, відоме як свідомий реалізм.

У той час коли ідеалісти, сприймаючи щось як незаперечний наслідок дії невідомих потойбічних сил, помиляючись так само як й матеріалісти, котрі те саме сприймають як цілком закономірний наслідок тих чи інших цілком з’ясовних причин, реалісти можуть сприймати те саме як наслідок сукупності тих чи інших причин, виступаючи у ролі своєрідних третейських суддів поміж різними філософськими куренями. З точки зору реалізму відповідь на основне питання філософії не може бути цілковито однозначною, так само як й одні й ті самі фізичні та інші закони не можуть бути придатними за інших умов, адже, приміром, згідно з теорією відносності існують й інші реальності, інші виміри з іншими законами буття, тощо.

Окрім звичного нам матеріального буття є речі, котрі можуть існувати лише у сфері ідеального, а іноді їх існування обмежується виключно свідомістю. Числа, думки та зміст символьних позначень – речі надзвичайно високої абстракції. Хоч немає сумнівів у об’єктивності існування цих речей, їх виключно ідеалістичне буття виявляють примат ідеального перед матеріальним, з іншого боку, поняття суті ідеальних речей входить у поняття субстанції, духовної матерії, отже, як висновок, відповідь на основне питання філософії не може бути цілковито однозначною, адже вона найпершим чином залежить від того, що саме мається на увазі під поняттям матеріальної субстанції.

Відповідь на основне питання філософії, котре надає діалектичний матеріалізм, ґрунтується на упевненості в абсолютності й незмінності матеріальної субстанції, але така упевненість не має під собою твердого підґрунтя, адже, як виявилось, елементарні частинки, „цеглинки” атомів – протони, нейтрони, електрони, тощо, складаються з кварків, а останні є не чим іншим, аніж згустками енергії. Чиста енергія – поняття вельми абстрактне, ідеальне, отже, ідея – чиста енергія – є основою буття будь – якої відомої матерії. Як відомо, енергія у будь – якому вигляді не може існувати сама по собі, не переходячи зрештою у якісну зміну матерії, отже, існування кварків можливе лише за умови наявності у енергії, котра є їх суттю, інформації про форму свого буття. Фактично, можна твердити, що, оскільки усі атоми побудовані з кварків, які є згустками насиченої інформацією енергії, уся фізична матерія складається з ідеї буття, але ця – ж фізична матерія є передумовою буття свідомості, крім того, між мисленням та матерією є ще й зворотній зв’язок, адже свідомість, маючи певну ступінь самостійності буття у відриві від зовнішнього об’єктивного світу, у свою чергу генерує ідеї, які згодом шляхом екстраполяції на матеріально – духовну дійсність, відповідним чином змінюють її.

Буття за визначенням – категорія широкої абстракції, тож ототожнення буття з матерією та об’єктивною реальністю не є розважним. Усе, що існує, поза залежністю від категорії, до якої воно належить, знаходиться у сфері буття, отже, буття не може обмежуватись матерією, втім, твердження у об’єктивності існування лише матерії має у собі раціональне зерно, адже поряд зі звичною матерією, яку можна сприймати на дотик, запах, смак, тощо, існує й духовна матерія, адже, приміром, ніхто не сумнівається у реальності думок, понять, тощо. Поняття, думки, алегорії, ідеї – це сфера об’єктивно – ідеальної матерії. Річ, яка існує у об’єктивній реальності, є такою, що існує поза залежністю од існування реципієнта, який знає про існування тієї чи іншої речі чи існування якої є найбільш очевидним й безперечним саме для нього.

Зрештою, основне питання філософії – така – ж ідея, як й усі інші. Щодо застосовності основного питання філософії на практиці, слід зазначити, що у повсякденних розмовах не надто приділяється увага до категоріальної приналежності об’єкту розмови, поряд з тим ця приналежність враховується майже на підсвідомому рівні.

У розмовах, повсякденних й будь – яких інших, поняття (ідея) предмету розмови ототожнюється з об’єктивним предметом, втім, інакше бути й не може, адже, приміром, кажучи про дерево, ми оперуємо його ідеєю, яка згодом у поєднанні з іншими ідеями може екстраполюватися у об’єктивну зміну цього дерева як матеріального предмету.

Для розумiння сутностi фiлософiї, окрiм знання її внутрiшньої структури, певне значення має i розумiння структури самої фiлософської культури, фiлософської науки як складової частини суспiльної свiдомостi. Довгий час в iсторiї фiлософської культури Європи iснував подiл на матерiалiстичне та iдеалiстичне фiлософствування. Матерiалiстична концепцiя пiдтримувалась природодослiдниками, iдеалiстична — тогочасними суспiльниками та частково i опосередковано церквою. Звiдки взявся цей подiл? Справа в тому, що онтологiчна проблема — походження свiту i людини була сформульована як загальнофiлософська: "Що первинне: матерiя чи свiдомiсть, природа чи дух?" Для розумiння сутностi природи та сутностi людської свiдомостi це дiйсно важливе питання.

Особливо гострого характеру проблема спiввiдношення матерiї i духу набирає в добу просвiтництва i Нового часу. Йде своєрiдне змагання природодослiдницького свiторозумiння з свiторозумiнням, яке вiдстоювали гуманiтарiї того часу, якi взяли собi в спiльники теологiю, хоча нiколи з нею не зливались. В марксистській фiлософiї подiл на матерiалiзм та iдеалiзм догматизувався. Звiдси вся фiлософська мудрiсть минулого i сучасного розглядалась пiд кутом зору подiлу на ма-терiалiзм та iдеалiзм.

Матерiалiзм розглядався як наукова фiлософiя, iдеалiзм як антинаукова. А вiдтак фiлософськi теорiї, якi й не претендували на новi онтологiчнi розробки в галузi природи, космосу обов'язково квалiфiкувались як матерiалiстичнi, або iдеалiстичнi. Лише з позицiй матерiалiзму визначався і рiвень науковостi фiлософiї.

Та в iсторiї фiлософiї багато, навiть бiльшiсть фiлософiв, не визнавали й не визнають питання спiввiдношення матерiї та свiдомостi головним для всiєї фiлософської науки. В свiй час I. Кант сформулював три основнi питання, на якi мусить вiдповiсти фiлософiя: "Що я можу знати?", "Що я повинен робити?", "На що я можу надiятись ?". Заперечувати нiмецькому фiлософу немає пiдстав. Питання, якi вiн поставив, є дiйсно важливими фiлософськими проблемами, та справа в тому, що не лише цi проблеми вирiшує фiлософiя. Видатний французький фiлософ ХХ ст. А. Камю основне питання фiлософiї сформулював так: " Вирiшити, чи варте життя працi, бути прожитим, чи воно не варте цього, — це означає вiдповiсти на основне питання фiлософiї" . На користь такого способу постановки основного питання фiлософiї орiєнтує аксиологiя. Як бачимо, якоїсь чiткої єдиної орiєнтацiї в основному питаннi фiлософiї рiзнi фiлософськi школи не мають. Та якi б питання не розглядались i не вирiшувались представником того чи iншого фiлософського напрямку, нiхто в iсторiї фiлософської культури ще не поминув людини та її вiдношення до себе й до оточуючої реальностi.

На сьогоднiшньому рiвнi розвитку фiлософської культури не варто було б шукати й видiляти одного — єдиного основного питання фiлософiї, однієї проблеми, котра могла б охопити собою в теоретичному планi все поле людського свiтогляду. Мало ймовiрно, щоб така проблема виникла й оформилась в найближчiй iсторичнiй перспективi розвитку фiлософської культури. В соцiально-полiтичному розвитку суспiльства може скластись ситуацiя, за якої на перший план вийде конкретна фiлософська проблема. Скажiмо, проблема життя i смертi в людськiй духовностi надзвичайно актуалiзується в перiод другої свiтової вiйни. В фiлософiї А.Камю i вiдобразилась мудрiсть епохи. Але проходить час i змiнюються фiлософськi акценти свiтогляду, змiнюється й iєрархiчна структура основної фiлософської проблематики. Та змiна актуальностi зовсiм не означає появи принципово нових фiлософських питань чи вихiд в тираж iнших. Фiлософськi проблеми з розряду вiчних. Кожен етап розвитку фiлософської культури лише ставить та розглядає їх у вiдповiдностi з особ-ливостями суспiльно iсторичної дiйсностi.

Стосовно основної фiлософської проблематики слiд зауважити, що кожен роздiл фiлософiї розглядає важливi свiтоглядовi проблеми. Онтологiя, розкриваючи сутнiсть буття, як мiнiмум, повинна дати вiдповiдь на питання:"Що таке реальний свiт природи?", “Що таке людина?", "Що таке людська духовнiсть?", " Що таке Бог?". Якщо в процесi фiлософського дослiдження вдається розкрити суть цих питань /по сутi свiтоглядових проблем/, то формується певна картина свiту, розкривається сутнiсть буття. Тобто, мова йде про свiторозумiння, науково-iнформацiйну сторону /базу/ свiтогляду. А традицiйне питання: " Що первинне — матерiя чи свiдомiсть?" похiдне вiд перелiчених ранiше.

Гносеологiя розширяє наш свiтогляд, пiдкрiплюючи наше розумiння свiту впевненiстю в iстинностi знань. Звiдси кантiвське:" Що я можу знати?", або " Чи може людина пiзнати свiт?" /саме так це питання поставлено в марксизмi /. Це ще одна свiтоглядова проблема, вагома та значуща.

Краще поставити основну проблему аксиологiї, нiж те зробив А.Камю, важко. В цiй постановцi сконцентрована вся система людських цiнностей та закладена їх iєрархiя. В тезi "Вирiшити, чи варте людське життя працi бути прожитим, чи воно не варте цього, — це означає вiдповiсти на основне питання фiлософiї" закладено сенс людського буття. До такої постановки проблеми є лише одне зауваження. Камю має на увазi фiлософiю взагалi, а реально мова йде про ту її частину, що займається теорiєю цiнностей. Та людське життя як цiннiсть може бути визначене лише у спiвставленнi з iншими сторонами реальної дiйсностi, хоча в кiнцевому планi все останнє в фiлософськiй культурi так чи iнакше виходить на аксиологiю, на найдорожчу цiннiсть — людське життя. Тому заперечувати А. Камю можна лише в певних рамках та за певних умов iсторичного розвитку фiлософської культури.

Засновник аксиологiї грецький фiлософ Сократ основну аксиологiчну проблему сформулював так: "Що є благо?". Така постановка проблеми двi тисячi рокiв тому аж нiяк не суперечить сучасним його модифiкацiям.

Нарештi праксиологiя повинна допомогти людинi усвiдомити на теоретичному рiвнi:" Що таке людська дiяльнiсть?" в найширшому аспектi розгляду цiєї проблеми (суть, функцiя, можливостi, перспективи). Звiдси традицiйне — "що робити"? — в поєднаннi з аналiзом людської дiяльностi основна проблема праксиологiї.

Фiлософiя як наука розглядає комплекс проблем, без освоєння яких сформувати теоретичний рiвень свiтогляду просто неможливо. Намагання звести всю фiлософську проблематику до одного, єдиного, навiть найважливiшого питання, обов'язково звузить, а звiдси певним чином обкарнає /критинiзує/ фiлософську науку.

В данiй темi ми вже розглянули об'єкт i предмет фiлософського дослiдження, розглянули складовi частини фiлософiї як науки, з'ясували проблематику, якою займається фiлософiя. Для остаточного визначення фiлософiї як науки нам ще треба зрозумiти способи та принципи побудови фiлософської теорiї.

Як відомо, основним питанням філософії є питання про відношення мислення до буття, свідомості людини до природи. Основне питання філософії має два напрями. Перший з них — питання про те, що первинне: матерія, природа чи мислення, дух, свідомість Філософи, котрі визначають первинність природи, матерії, буття і вторинність духу, свідомості, мислення людини, складають різні школи матеріалізму. Ті ж філософи, коли за первинність беруть дух, мислення, а природу, матерію вважають вторинним, похідним від духу, — становлять табір ідеалізму.

Другим напрямком основного питання філософії є питання про те, чи здатна людина пізнавати світ, чи може наше мислення давати нам правильну картину світу, забезпечувати об'єктивно істинне пізнання світу Чимало філософів, розв'язуючи це питання, визначають за можливе пізнання світу, але деякі з них заперечують цю можливість.

Єдино правильним поглядом на світ є погляд матеріалістичний Матеріалізм спирається на науку, узагальнює її досягнення і в той же час сприяє її розвиткові. Побудувати логічну систему, науково витлумачити питання логіки можна тільки з позицій діалектичного матеріалізму. За своїми завданнями, за своїм відношенням до інших наук формальна логіка є наукою філософською.

2. Основне питання і проблема методу в філософії

Адекватність відповіді на основне питання філософії визначається передумовами сфери оцінювання, максимально наближеними до об’єктивної реальності.

Як уже підкреслювалося, світогляд, а отже й філософія як його теоретична серцевина, завжди звертаються до проблеми "людина — світ". Однак від світу, від природи людина суттєво відрізняється, і в першу чергу тим, що їй притаманна свідомість. Ця властивість обумовлена її активним, діяльно перетворюючим ставленням до світу і, в свою чергу, служить передумовою такого ставлення.

Свідомість — це не просто властивість матерії, а щось відносно протилежне їй. Сутність свідомості — її ідеальне відображення матеріального світу в мозку людини. Завдяки свідомості світ починає існувати "для себе". Активність свідомості, яка реалізується в практичній діяльності людини, стає дедалі більш значним фактором саморозвитку матерії, і вплив його не знає принципових меж.

Матерія і свідомість — об'єктивне й суб'єктивне — це найширша єдність протилежностей, якою коли-небудь оперувала філософія.

У процесі розвитку філософії, відокремлення від неї конкретно-наукового знання, визначення нею свого предмета, питання про відношення свідомості і матерії оформилось як основне її питання. Його зміст чітко визначив у свій час Ф.Енгельс у праці "Людвіг Фейербах і кінець класичної німецької філософії": "Велике основне питання всієї, особливо новітньої, філософії є питання про відношення мислення до буття…".

Сьогодні деякими філософами, особливо ідеалістами, це визначення все більше ставиться під сумнів. Вони по-різному формулюють основне питання філософії, проте, здається, що вони поступаються сформульованому Енгельсом.

Основним питанням філософії має бути саме людина в її ставленні до природи й до інших людей, тобто відношення "суб'єкт — об'єкт". Розв'язання цього питання і визначає тип та характер світогляду, відношення до природної і соціальної дійсності, життєві орієнтації. Воно пронизує постановку і розв'язання всіх світоглядних питань — про сутність руху, простору й часу, про причинність, співвідношення необхідності й свободи тощо.

В межах свого основного питання філософія виділяє дві взаємопов'язані між собою сторони.

Перша сторона: що саме — матерія чи свідомість, дух є первинним, має самобуття і що є вторинним, залежним у своєму бутті? 11ю сторону називають онтологічною.

Друга сторона: чи може людина пізнавати світ, зокрема його сутність, чи існують якісь нездоланні перепони на цьому шляху? Цю проблему називають гносеологічною.

Залежно від розв'язання першої сторони виділяються філософські напрями — матеріалізм і ідеалізм.

Ті, хто за первинне вважав природу, приєднались до різних шкіл матеріалізму. Останній у своєму розвитку пройшов три основні історичні форми, які обумовлені як соціальними, так і гносеологічними причинами:

Наївний матеріалізм стародавнього світу (рабовласницький лад), нерідко поєднаний з такою ж наївною (стихійною) діалектикою. Метафізичний матеріалізм філософії Нового часу (в основному XVII-XVIII ст.). Діалектичний матеріалізм (ХІХ-ХХ ст.), в якому матеріалізм і діалектика органічно поєднані. Ті, хто стверджував, що дух існував до природи і в кінцевому рахунку визнавав створення світу, становили ідеалістичний напрям. Ідеалізм має дві основні форми: об'єктивний і суб'єктивний. Об'єктивний ідеалізм — це вчення про первинність якогось позалюдського духовного начала (думка, воля, "світовий розум", "абсолютна ідея"), яке начебто має самобуття, субстанціональність.

Суб'єктивний ідеалізм визнає єдино існуючою свідомість суб'єкта, "Я" і заперечує об'єктивне існування матеріального світу. Речі, явища розглядаються ним як комплекси відчуттів, уявлень, ідей суб'єкта. Послідовне проведення суб'єктивно-ідеалістичної лінії приводить до соліпсизму, тобто такого розуміння, ніби існує лише "Я", а навколишній світ, інші люди — це продукт моєї свідомості. Та слід відмітити, що й самі суб'єктивні ідеалісти прагнуть уникати такого висновку.

Усі форми ідеалізму об'єднує визнання первинності духовного начала.

Матеріалізм історично і по суті пов'язаний з наукою, оскільки прагне осягнути світ таким, яким він є, без будь-яких сторонніх доповнень Ідеалізм, у свою чергу, переплітається з релігією, оскільки їх поєднує вчення про первинність духу стосовно матерії, природи, заперечення самобуття матеріального світу. Не будучи тотожним релігії, філософський ідеалізм все ж немовби є її теоретичним підґрунтям.

Друга сторона основного питання філософії — проблема пізнаваності світу (гносеологічна) теж розв'язувалася різними філософами по-різному.

Всі послідовні матеріалісти визнавали й визнають пізнаваність світу. Складніше визначити позицію ідеалістів з цього питання. Частина з них вирішують це питання позитивно, хоч і сутність пізнання тлумачать невірно. Наприклад, для об'єктивних ідеалістів пізнання світу є пізнанням людиною в речах і явищах якоїсь надприродної ідеї ("духу", "розуму"), яка втілена в них. Та й сама людина зі своїм людським розумом розглядається ними як втілення цього ж духовного начала.

Для суб'єктивних ідеалістів пізнання — це відображення суб'єктом своєї власної свідомості, встановлення зв'язків між елементами її змісту.

Таким чином, кожна форма ідеалізму заперечує в пізнанні саме те, що з матеріалістичної точки зору є головним: відображення в свідомості людини існуючої незалежно від неї матеріальної дійсності.

Зараз же важливо підкреслити, що філософський метод діалектики Маркса і Енгельса розвивався з позицій матеріалізму на відміну від ідеалістичної діалектики Гегеля. Це необхідно враховувати, оскільки у визначенні предмета філософії суттєвими є питання про співвідношення матерії та свідомості, або, що по суті те ж саме, природи та духу. Це питання Енгельс назвав "основним питанням філософії".

Похідним від такої універсальної постановки питання є питання про співвідношення суб'єкта та об'єкта пізнання. Визнання первинності матерії і вторинності свідомості — це визнання матеріалізмом того, що основою світу є об'єктивна реальність, що саме її розвиток — умова виникнення і розвитку свідомості. У 13 визначенні Енгельсом предмета філософії поєднується матеріалізм та діалектика. Таким предметом є загальні закони розвитку природи, людського суспільства та мислення. Це визначення в своїй основі зберігає право бути ядром узагальнень особливостей сучасного стану конкретних наук та філософії, сучасного стану вирішення питання про предмет філософії. Наприкінці XX ст. виявились аж ніяк не суб'єктивні труднощі пошуку критеріїв оцінки особливостей взаємодії філософії і науки. А від наслідків цих пошуків залежить характер відповіді на питання, що таке філософія сьогодні, що таке її предмет?

Ці критерії є сьогодні нетривіальні, самоочевидні для будь-якого серйозного філософського вчення; вони — нестатичні, мінливі. Якщо питання про статус філософії Кант намагався вирішити шляхом пошуку метафізичних апріорних синтетичних суджень і, не знайшовши їх, наділив філософію регулятивною функцією відносно наук, моралі і т. д., то сьогодні проблемне поле пошуку рішення і ширше, і складніше, ніж за часів Канта, Гегеля, Енгельса. При чому не тільки через величезний масив якісно різноманітних наук, в тому числі міждисциплінарних (фізична хімія, космічна біологія і т.п.), а й у зв'язку з стрімкою динамікою революційних змін у науці і філософії.

3. Матеріалізм і ідеалізм

Матеріалістична філософія у тому чи іншому різновиді охоплює усі сфери людського буття, адже кожна людина, як фізичний індивід, поза залежністю од її особистісних світоглядних переконань, об’єктивно є стихійним матеріалістом у повсякденному житті, адже навіть тоді, коли думки людини носяться у позахмарних висотах, вона залишається матеріальним індивідом, тому з погляду прямолінійного (механістичного) матеріалізму усе категоріально приналежне до „високої матерії”, усе, що підіймається понад побутовою свідомістю, є сущим абсурдом, однак автентичний матеріалізм не обмежується механіцизмом, навпроти, матеріалізм – це всеохоплююча філософія. Філософська традиція поділяє світоглядні системи на приналежні до ідеалізму й матеріалізму, проте такий поділ об’єктивно є надто штучним, надуманим й занадто формалістичним, адже такий умовний поділ філософських доктрин ґрунтується на обмеженнях, які накладає та чи інша філософська система на загальні поняттєві категорії, проте саме правильне розуміння справдешньої суті категорії матерії дощенту плюндрує усякі розділення філософій за їх ідейним спрямуванням.

Матерія (з латинської: „Materia” – буквально „речовина”) – дуже містке, широке поняття. Точне визначення матерії є дуже розпливчастим, адже є різні форми матерії, тому найбільш адекватно вона визначається як одна з форм філософської субстанції. Матеріальними прийнято вважати об’єкти, які складаються з того чи іншого різновиду тієї чи іншої речовини. Матеріальними вважаються не тільки прості, а й конгломератні об’єкти, які складаються з визначених пропорцій тих чи інших різновидів тих чи інших речовин. Ідеальним прийнято вважати усе, що не межує з матеріальним, проте існує безліч різноманітностей об’єктів, які не можна рішуче віднести до матеріальної чи до ідеальної сфери. Найпростішим з таких об’єктів є світло – воно веде себе одночасно і як потік матеріальних частинок, і як хвилі; радіохвилі теж не можна безапеляційно віднести до матеріальних об’єктів, адже поняття енергії – суто абстрактне, а радіохвилі якраз й являють собою потік насиченої інформацією енергії – матерії. Розважно буде віднести енергію, електромагнітні поля, світло, тощо, до проміжної категорії поміж ідеальним й матеріальним. З цих небагатьох наведених тут наочних прикладів з об’єктивного світу стає зрозуміло, що традиційне поділення філософій на ідеалістичні й матеріалістичні течії суперечить фактам об’єктивної реальності – фактам, у яких кожна людина може особисто пересвідчитись.

Оскільки чіткої межі поміж матерією й ідеальним немає, оскільки категоріальне поняття матерії як філософської субстанції є дуже широким й дозволяє відносити до неї не тільки матерію у звичному розумінні цього слова, обґрунтовано можна поширити її й на сферу ідеального – думок, абстракцій, понять, інакше кажучи, на сферу інформації, адже вона, як й енергія, існує проміжно між матеріальними у звичному розумінні об’єктами й неабиякою мірою справляє вплив на об’єктивну дійсність – матеріально конгломератний у звичному розумінні світ, у якому живуть усі філософи поза залежністю од їх сприйняття дійсності.

Згідно діалектичного матеріалізму основним питанням філософії є відношення свідомості до буття й духовного до матеріального й з сформульованих вище передумов відповідь на нього може бути виражена приблизно так: Оскільки духовне, ідеальне – це різновид матерії, філософської субстанції, інакше кажучи, духовне тотожне матеріальному, свідомість варто вважати одночасно і як унікальною функцією особливим чином організованої матерії, і одночасно як самостійним субстанціональним об’єктом, який входить до складу конгломератного об’єкту – людини як носія свідомості; з цієї найбільш вірогідно об’єктивної точки зору зміст людської свідомості – знання (ідеї) слід вважати цілком адекватним віддзеркаленням об’єктивного зовнішнього світу, чімсь на кшталт відбитку золотого карбованого грифу на воску. Визначення матеріалістичної філософії, однак, не обмежується стрижневим ідеологічним базисом, адже поряд з гносеологічною стороною є й діалектична, інакше кажучи, формуляр матеріалістичної логіки.

Матеріалістичне мислення, матеріалістична діалектика розподіляється на вульгарну й автентичну. Вульгарний матеріалізм характеризується як спосіб мислення, сконцентрований сугубо навколо повсякденного життя, тимчасом як автентичний матеріалізм унівець виключає таку обмеженість й характеризується сприйняттям усієї сукупності існуючих об’єктів, у тому числі й зі звичної усім сфери ідеального як категоріально віднесеними до різновидів філософської субстанції, інакше кажучи, матеріаліст – це особа, яка вважає усі об’єкти матеріальними поза їх загальноприйнятої належності до інших категорії різновидностей буття. Крім того, згідно автентичного матеріалізму, у кожної події є матеріальна причина й усяка подія є не чимось іншим, як та чи інша кількісно – якісна зміна того чи іншого об’єкту чи визначеної сукупності об’єктів у тому чи іншому напрямку, інакше кажучи, автентичний матеріалізм ґрунтується на припущеному фаталізмові, який у свою чергу ґрунтується на уявленні системи взаємозв’язаних у часі й просторі об’єктів, категоріально належних до поняття філософської субстанції – матерії у автентичному й справдешньому її розумінні. Свобода волі у цій системі теж виявляється причинно обумовленим явищем, адже те, що людина думає, планує, втілює у життя, тощо, залежить від її особистісних переконань, індивідуального характеру, світогляду, тощо, що є результатом складних взаємодій вищого порядку усього розмаїття існуючих об’єктів.

Важливою соціальною передумовою виникнення ідеалізму було відокремлення розумової праці від фізичної при переході від первісного до класового суспільства, панування людей, що монополізували розумову, духовну працю, над людьми, справою яких була фізична й виконавська праця. Це породжувало в представників панівного класу переконання, що духовна діяльність, думка є щось важливіше, ніж діяльність матеріальна, і тому дух передує матерії, породжує її.

Це питання було й залишається складним, оскільки свідомість не тільки є властивістю високоорганізованої матерії (залежна від неї), але й має відносну самостійність, і тому передує фізичній діяльності людини (не тільки відображає світ, а й творить його).

Гносеологічні корені ідеалізму В.І.Ленін характеризує у "Філософських зошитах" — зокрема у фрагменті "До питання про діалектику". Він пише, що "Філософський ідеалізм є тільки нісенітницею з точки зору матеріалізму грубого, простого, метафізичного. Навпаки, з точки зору діалектичного матеріалізму філософський ідеалізм є односторонній, перебільшений… розвиток (роздування, розпухання) однієї з рисочок, сторін, граней пізнання в абсолют, відірваний від матерії… Прямолінійність і однобокість… суб'єктивізм… гносеологічне коріння ідеалізму.

Таким чином, гносеологічна передумова ідеалізму криється в самій складності й суперечливості процесу пізнання, в тих моментах суб'єктивності, які в ньому присутні. До ідеалізму приводить невиправданий відрив будь-якої ланки або сторони пізнання від інших його сторін і від практики: перебільшення, роздування, абсолютизація цієї окремо взятої сторони. Так відчуття — це необхідне начало пізнання, його джерело. Проте, якщо його розглядати як "єдине дане", як те, за межі якого вийти принципово неможливо, то це призводить до агностицизму або суб'єктивного ідеалізму.

Висновки

Основне питання філософії має різне вирішення: матеріалістичне, ідеалістичне, моністичне, дуалістичне, плюралістичне. Потрібно зазначити, що в рамках основного питання філософії по-різному вирішується і питання, що саме розуміти під матеріалістичним, а що під ідеалістичним. Саме цим пояснюється те, що існують різні форми матеріалізму /наприклад, вульгарний, споглядальний, метафізичний тощо/ та ідеалізму /об’єктивний, суб’єктивний /.

По-різному філософи і відповідають і на питання про можливість пізнання світу. Послідовний матеріалізм доводить, що світ в принципі можна пізнати. Найвищим критерієм і гарантом цього є практика. Об'єктивні ідеалісти зосереджують увагу на пізнанні людської свідомості через пізнання відчуттів, понять тощо. Течія, представники якої в принципі заперечують можливість пізнання сутності речей і закономірностей розвитку дійсності, дістала назву агностицизму.

Основне питання філософії дає можливість правильно орієнтуватись а історико-філософському процесі, визначати сутність будь-якої філософської системи. Основне питання філософії підкреслює, що всі явища світу умовно поділяються на дві основні сфери — матеріальну і духовну. Вони утворюють єдність /дихотомію/, якою характеризується все, що існує в світі. Ці сфери нерозривні, але, кожна має свою специфіку і займає своє місце, відіграє свою роль. Матеріальній сфері належить вирішальна роль лише в кінцевому розумінні, в гносеологічному плані. Значення основного питання філософії і в тому, що, поширюючи його на розуміння суспільного життя, воно дає основу для матеріалістичного розуміння історії.

Коли поставлене питання про пізнання світу, його сутність, то при цьому не менш важливим є питання про вибір правильного методу пізнання як способу вивчення, явищ світу, як набір засобів, прийомів, що роблять пізнання успішним. Кожна наука має свої методи. Філософія озброює всі науки знанням найбільш загального методу пізнання: метафізичного та діалектичного. Вище ми визначили діалектику як теорію розвитку, а тут говоримо про діалектику як про метод пізнання. Протиріччя тут немає. Теорія стає методом тоді, коли вона спрямовується на пояснення практики, на здобуття нового знання, необхідного для теоретичного освоєння світу.

Тільки глибоко засвоївши весь цей матеріал, можна зрозуміти суть кожної з функцій філософії, через які проявляється відношення філософії до конкретних наук. Основні функції філософії: світоглядна, гносеологічна, методологічна, логіка, критична, практично-перетворювальна та інші.

Список використаної літератури

1. Андрущенко В. Філософія: Підруч. / Микола Іванович… Горлач (заг.ред.). — 2.вид., перероб. та доп. — Х. : Консум, 2000. — 672с.

2. Арутюнов В. Філософія: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т. — 2-е вид.,перероб.і доп. — К. : КНЕУ, 2001. — 221с.

3. Афанасенко В. Філософія: Підруч. для вищої школи / Василь Григорович Кремень (заг.ред.), Микола Іванович Горлач (заг.ред.). — 3.вид., перероб. та доп. — Х. : Прапор, 2004. — 735с.

4. Білодід Ю. Філософія : Український світоглядний акцент: Нав-чальний посібник/ Юрій Білодід,. -К.: Кондор, 2006. -355 с.

5. Бичко І. Філософія: Підручник для студ. вищих закладів освіти. — 2. вид., стер. — К. : Либідь, 2002. — 408с.

6. Бойченко І. Філософія історії: Підручник для студ. вищ. навч. закладів. — К. : Знання, 2000. — 724с.

7. Буслинський В. Філософія: Навч. посібник для студ. і аспірантів вищ. навч. закладів / Київський славістичний ун-т / Володимир Андрійович Буслинський (ред.). — К., 2002. — 315с.

8. Воронкова В. Філософія : Навчальний посібник/ Валентина Воронкова,; М-во освіти і науки України. -Київ: ВД "Професіонал, 2004. -460 с.

9. Губерський Л. Філософія: Навч. посібник для студ. і аспірантів вищих навч. закл. / І.Ф. Надольний (ред.). — 5. вид., стер. — К. : Вікар, 2005. — 516с.

10. Ільїн В.Філософія : Підручник. В 2-х ч./ Володимир Васильович Ільїн. -К. : Альтерпрес. -2002. — Ч.1 : Історія розвитку філософської думки/ Авт.передм. А.А. Мазаракі. -2002. -463 с.

11. Кирильчук В.Т. Філософія : Навчально-метод. посібник/ В.Т.Кирильчук, О.О.Решетов, З.В.Стежко; М-во освіти і науки України; КДТУ. -Кіровоград: КДТУ, 2000. -110 с.

12. Кремень В. Філософія: Мислителі. Ідеї. Концепції:Підручник. — К. : Книга, 2005. — 525с.

13. Петрушенко В. Філософія : Навчальний посібник для вузів/ Віктор Петрушенко,. -4-те вид., перероб. і доп.. -Львів: Новий Світ-2000, 2006. -503 с.

14. Сморж Л. Філософія : Навчальний посібник/ Леонід Сморж,. -К.: Кондор, 2004. -414 с.

15. Філософія: Підручник для студентів вищих закладів освіти/ Ігор Бичко, Іван Бойченко, Віталій Табачковський та ін.. -2-е вид., стереотип.. -К.: Либідь, 2002. -405 с.

16. Філософія : Курс лекцій. Навч. посіб. для студ. вищ. закл. освіти/ Віктор Петрушенко,. -К.: Каравела; Львів: Новий Світ-2000, 2001. -444 с.