Змістовний модуль 1.

Тема 1: Система ЗМІ.

1. Визначення понять «засоби масові інформації» та «засоби масової комунікації» .

2. Характеристика інформаційного потоку.

3. Журналістика як система, складові системи ЗМІ країни, регіону, їхнє місце і роль у житті суспільства.

Підготуйте повідомлення «Свобода преси та її втілення в сучасних умовах»

Тема 2. Етичні норми діяльності журналіста.

1. Підготуйте повідомлення «Інформація. Основні вимоги до неї».

2.Підготуйте повідомлення «Історія виникнення кодексів професійної етики».

3. Охарактеризуйте Кодекс професійної етики українського журналіста.

Тема 3. Законодавчі основи діяльності ЗМІ:

1. Історичні аспекти правового регулювання масової інформаційної діяльності.

2. Основні законодавчі акти, присвячені засобам масової інформації, їх зміст і характеристика:

• Конституція України;

• Кримінальний кодекс України щодо журналістики:

• Цивільний кодекс України щодо журналістики;

• Закон України «Про інформацію»;

• Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»;

• Закон України «Про телебачення і радіомовлення»;

• Закон України «Про інформаційні агентства».

• Закон України «Про рекламу»;

• Закон України «Про авторське право і суміжні права»;

• Закон України «Про державну таємницю»;

• Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів»;

• Закон України «Про захист суспільної моралі»;

• Міжнародні правові норми журналістики.

Змістовний модуль 2.

Тема 4. Основні функції і принципи журналістики.

1. Функції та їх місце і роль у журналістській діяльності.

2. Характеристика функцій журналістської діяльності, їх прояви у практиці засобів масової діяльності.

3. Принципи та їх місце і роль в журналістиці.

4. Історичний досвід визначення принципів журналістики у різних типах суспільства.

5. Дотримання принципів у журналістиці

Тема 5. Особливості журналістської творчос

1. Особливості та складові журналістської творчості

2. Факт, вимисел і домисел у журналістській творчості

3.Засоби, прийоми та особливості стилю викладу.

4. Оперативність та актуальність публікацій.

5. Специфіка мови та стилю матеріалів для преси, телебачення і радіомовлення

1. Підготуйте повідомлення «Відомий журналіст України».

Список використаної літератури.

Змістовний модуль 1

Тема 1: Система ЗМІ

1. Визначення понять «засоби масові інформації» та «засоби масової комунікації»

Засоби масової інформації, мас медіа (Mass media) — преса (газети, журнали, книги), радіо, телебачення, кінематограф, звукозаписи і відеозаписи, відеотекст, телетекст, рекламні щити і панелі, домашні відеоцентри, що поєднують телевізійні, телефонні, комп’ютерні та інші лінії зв’язку. Всім цим засобам притаманні якості, що їх об’єднують – звернення до масової аудиторії, доступність багатьом людям, корпоративний характер виробництва і розповсюдження інформації.

В Україні діяльність ЗМІ регулюється законами «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про інформацію», «Про рекламу», «Про телебачення та радіомовлення» та низкою інших.

Характерні риси засобів масової інформації:

• публічність (необмежене, неперсоніфіковане коло споживачів);

• наявність спеціальних технічних засобів;

• непряма, розділена в просторі та часі взаємодія комунікаційних партнерів;

• непостійний характер аудиторії;

• переважна односпрямованість впливу від комунікатора до реципієнта.

Польський комуніколог T. Goban-Klas у своєму підручнику "Засоби масової комунікації і масова комунікація" наводить сім типових визначень комунікації: комунікація як трансмісія (трансляція, передача) інформації, ідей, емоцій, умінь; комунікація як розуміння інших, коли ми й самі прагнемо, щоб нас зрозуміли (комунікація як порозуміння); комунікація як вплив за допомогою знаків і символів на людей; комунікація як об’єднання (творення спільноти) за допомогою мови чи знаків; комунікація як взаємодія за допомогою символів; комунікація як обмін значеннями між людьми, які мають спільне в сприйманні, прагненнях і позиціях; комунікація як складник суспільного процесу, який виражає групові норми, здійснює громадський контроль, розподіляє ролі, досягає координації зусиль тощо.

2. Характеристика інформаційного потоку

Вимірюється інформаційний потік кількістю обробленої або переданої інформації за одиницю часу. Інформаційний потік ґрунтується на переміщенні паперових або електронних документів. Залежно від цього, він може вимірюватися або кількістю оброблених і переданих одиниць паперових документів або сумарною кількістю документорядків у цих документах, або кількістю інформації (біт), яка міститься в тому чи іншому повідомленні.

Інформаційний потік характеризується такими параметрами:

— джерело виникнення;

— напрямок руху потоку;

— періодичність;

— вид існування;

— швидкість передачі та прийому;

— інтенсивність потоку та ін.

Управління інформаційним потоком можна здійснювати таким чином:

— змінюючи напрямок потоку;

— обмежуючи швидкість передачі до відповідної швидкості прийому;

— обмежуючи обсяг потоку до величини пропускної здатності окремого вузла або ділянки шляху.

3. Журналістика як система, складові системи ЗМІ країни, регіону, їхнє місце і роль у житті суспільства

Сучасна журналістика являє собою складну систему органів масової інформації, що дедалі ускладнюється.

Система — це сукупність якісно визначених елементів (зміст системи), між якими існує закономірний зв'язок чи взаємодія (структура системи). Найважливішими рисами системи є її розчленованість і цілісність. Система — це єдність, що складається з взаємодіючих елементів. Предмет чи явище матеріального чи духовного життя, що самі є системами, можуть виступати елементами системи вищого рівня.

Система органів масової інформації — це єдність компонентів, які виникли в різні історичні періоди (спочатку періодична преса, потім телеграфні комунікації, фотографія, кіно, радіо, телебачення і, нарешті, новітні аудіовізуальні та комп'ютерні технології). Сучасна журналістика як система — це сукупність усіх наявних у даний історичний момент органів масової інформації, функціонування яких спричинене суспільними потребами в інформації і попитом аудиторії. Органи масової інформації взаємодіють між собою і в цілому як єдиний соціальний інститут, якнайтісніше пов'язані з конкретно-історичним станом суспільства, що створило дану систему журналістики.

Основне призначення системи журналістики — безперервне відображення суспільного життя в усіх його розмаїтих взаємозв'язках, суперечностях і конфліктах. А відтак журналістика входить як елемент (складова частина) до системи вищого рівня, а саме: до системи соціальних інститутів, за допомогою яких здійснюється суспільне самоуправління, а саме суспільство існує як саморегулівна єдність.

Журналістика складається з двох головних великих підсистем:

1) друкованих ЗМІ,

2) електронних ЗМІ.

Першу підсистему, яку ще називають пресою, складають у свою чергу газети й журнали. Другу підсистему складають радіомовлення й телебачення. Але розвиток сучасної журналістики рухається саме в напрямку розширення й удосконалення електронних органів масової інформації.

ЗМІ класифікуються за різними ознаками. Головні засади типології ЗМІ такі:

1.За регіоном обслуговування: центральні, регіональні, обласні, міські, районні, міськрайонні, відомчі (виробничих підприємств, навчальних закладів тощо);

2. За тематичною чи галузевою спеціалізацією: загально-інфор-маційні (універсальні), спортивні, ділові, юридичні, про здоров'я, рекламні, автомобільні, жіночі, комп'ютерні, городньо-садівничі, телегазети, розважальні, еротичні, "кримінальні", сенсаційні, партійні органи, фахово-галузеві;

3. За періодичністю: щоденні, щомісячні, квартальні, щорічники;

4. За типами аудиторії: жіночі, молодіжні, дитячі, студентські і т.д. У сучасній журналістиці як системі органів масової інформації головне місце займають преса, радіомовлення і телебачення. З появою електронної журналістики дехто прогнозував занепад друкованої. Але цього не сталося. Виявилося, що кожна з підсистем виконує в системі журналістики свою, пов'язану з її специфікою функцію, обслуговує цілком визначені суспільні потреби в інформації. Радіомовлення вважається найбільш всюдисущим, найбільш проникним засобом масової інформації; телебачення має найсильніший вплив на людське сприйняття, переносить людину на місце події, домагається ефекту її присутності в самому її епіцентрі; преса запишається найбільш аналітичною, роз'яснюючою формою масової інформації.

Завдання навибір:

Підготуйте повідомлення «Свобода преси та її втілення в сучасних умовах».

Свобода преси вважається однією з основних конституційних свобод. Найбільш важливою передумовою існування свободи преси та інших політичних свобод є саме конституціоналізм, бо "регулювання основних засад журналістики правом здійснюється через конституційні норми". Конституційні гарантії свободи преси є невід'ємною ознакою демократичної системи ЗМІ.

Формулювання щодо свободи слова в Конституції України також є далеко не досконалими й не бездоганними. Конституція України визначає політико-правовий зміст свободи слова. У Статті 34 Основного Закону записано, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір.

Конституційні гарантії свободи слова в Україні базуються на відповідних нормах міжнародного права, являють собою їх своєрідне логічне продовження. Зафіксовані в Конституції України принципи, норми і положення щодо прав на свободу слова загалом відповідають загальноприйнятим міжнародним правовим стандартам, міжнародним конвенціям з прав і свобод людини.

Нова Конституція України зафіксувала право кожного на свободу думки, слова, переконань. Однак поняття "свобода преси" залишилося поза межами Основного Закону, "що є ущемленням свободи масової інформації". Цей факт, по суті, означає, що свобода преси в Україні конституційно не гарантується, особливо, якщо враховувати вищеназвані обмеження свободи слова, встановлені другою частиною статті 34. Окремі представники лівої опозиції розглядають чинну Конституцію України навіть як найбільш реакційну у Європі.

Свобода ЗМІ передбачає відповідальність журналістів за матеріали, вплив на аудиторію. Її регламентують міжнародні, національні правові норми, котрі диференційовано як зобов’язувальні, обмежувальні й заборонні.

Правове регулювання свободи ЗМІ могли б здійснювати Закон про мораль, Закон про свободу масової комунікації, де були б відображені статті про свободу політичних дискусій, свободу оцінки в ЗМІ.

Стан свободи слова в країні демонструє рівень розвитку відносин між мас-медіа та владою. Що більше кожна зі сторін усвідомлює важливість для успішного існування співпраці з іншою, то рівень вищий. Коли влада намагається взяти мас-медіа під свій контроль, автоматично падає рівень довіри і до ЗМІ, і до влади. Щорічні рейтинги стану свободи слова у світі оприлюднює міжнародна організація «Репортери без кордонів». Як засвідчує звіт 2006 року, добре почуваються мас-медіа лише в державах Євросоюзу. До п'ятірки країн, де преса існує вільно, входять Фінляндія, Ісландія, Ірландія, Нідерланди та Чехія. Скандинави стабільно відзначаються високим рівнем свободи преси.

Сучасний розвиток суспільства потребує постійних корективів у відносинах між владою та засобами масової інформації. Запровадження інформаційних технологій дає змогу мас-медіа почуватися вільніше, що дратує політичні сили. Водночас уміння керувати інформаційними потоками та впливати на громадськість за допомогою ЗМІ виводить політичну діяльність на якісно новий рівень.

Тема 2. Етичні норми діяльності журналіста

1. Підготуйте повідомлення «Інформація. Основні вимоги до неї»

Інформація фіксується в друкованому тексті. Це найважливіша атрибутивна ознака друкованої журналістики. При цьому слід враховувати універсальну могутність слова як такого, що не тільки здатне передавати інформацію про факти, але й бути носієм думок і художніх образів. Мова є основою масово-інформаційної діяльності, у якому б типі сучасної журналістики вона не відбувалася. Друковане слово на перший погляд ніби позбавлене сили слова розмовного та зображального ряду, яким воно супроводжується на телебаченні, але воно містить у собі можливість зображати всі факти і явища, що відбуваються в світі, змальовувати картини дійсності, передавати характеристики та розмови героїв, їхні почуття та внутрішні монологи. У цьому відношенні друковане слово значно потужніше й гнучкіше, ніж слово розмовне, позначене властивостями приблизності й неточності внаслідок імпровізованого характеру мовлення. І цими його перевагами на повну силу користується сучасна друкована журналістика.

2.Підготуйте повідомлення «Історія виникнення кодексів професійної етики»

Перші кодекси з'явилися на світ на початку XX ст.: протягом першого десятиліття — в США4, а починаючи з 10-х років — в Європі. Водночас були засновані перші ради преси, призначені для регулювання практичної професійної діяльності. В Європі найпередовішими виявились скандинавські країни. У Швеції вже 1916 року засновано трибунал честі й укладено кодекс етичних законів, ухвалений 1923 року. У Фінляндії прийнято рішення організувати аналогічний орган 1919 року, одразу після обнародування закону про свободу преси. Кодекс законів розроблено 1924 року, та тільки 1927 була заснована рада преси; 1968 року — цей орган перетворено на раду ЗМІ. У Норвегії раду створено 1928 року, тоді як журналісти розробили свій перший кодекс 1936 року; рада була перетворена 1972 року.''

Порівняно зі скандинавськими першопрохідцями Франція вигідно відрізняється. Вже в липні 1918 року Національна професійна спілка журналістів оприлюднила "Хартію французьких журналістів", котру переглянуто 15 січня 1938 року. Ця Хартія є найстарішим документом з журналістської етики, яким досі користуються. Вона була доповнена новішими положеннями, такими як Покажчик (Vade mecum) до Професійної спілки щоденної регіональної преси.

У Сполучених Штатах перший великий нормативний документ затвердила 1923 року Американська асоціяція головних редакторів (The American Society of Newspaper Editors). В Канонах журналістики (Canons of Journalism) визначені основні принципи достовірності інформації, справедливості та відповідальності. Головна американська асоціяція професійних журналістів (Society of Professionnal Journalists, Sigma Delta Chi) прийняла їх 1926 року; однак, врешті-решт, вона розробила 1973 року свій власний кодекс за прикладом інших професійних асоціацій у журналістиці чи в ЗМІ. У Сполученому Королівстві перший кодекс під керівництвом Національної спілки журналістів (National Union of Journalists) було затверджено 1938 року. Він зазнав багатьох змін. У перших версіях було наголошено на захисті професії. За реформи, проведеної в 70-х роках, етичні принципи були поставлені вище від захисту професійного статусу. У цей час, 1953 року, затверджено Раду преси, яку згодом європейські журналісти взяли за модель. 1991 року її замінено новою структурою — Комісією зі скарг на пресу (la Press Complaints Commission), призначеною розглядати скарги на газети.

І, нарешті, в Італії 1928 року, за правління Мусоліні, створено раду Ордена журналістів. Ця назва пережила часи фашизму ціною нового заснування організації 1963 року[10, c. 14-16].

3. Охарактеризуйте Кодекс професійної етики українського журналіста

Сучасна українська журналістика функціонує в суспільстві, що переживає перехідний період, який мало чим відрізняється від аналогічних періодів в історії багатьох сучасних країн. Ця ситуація характеризується переходом з однієї політичної системи в іншу, яка передбачає демократичний розвиток, плюралізм думок, наявність суспільно-правових засобів інформації.

Сьогодні кодекси журналістської етики та ради преси відповідають трьом основним критеріям:

• забезпечення людей точною, достовірною й повною інформацією, на яку вони мають право очікувати; надання захисту від правопорушень і відхилень;

• захист зайнятих інформуванням від усіх форм тиску чи примушування, що заважатимуть їм оприлюднювати певну інформацію чи спонукатимуть їх діяти всупереч власній совісті;

• щонайкраще забезпечення поширення інформації в суспільстві, відповідно до основної місії преси в умовах ліберального правлення.

У демократичній державі люди мають право висловлювати свої погляди, переконання. Але відстоювати Ії можна, не створюючи словесних бійок, не вдаючись до мітингових мотивів, а інтелігентним способом спів розмови. І, безперечно, кожний виступ журналіста, хоч які б ідеї він сповідував, має бути спрямований не на роз’єднання, а на згуртування людей. Система глобального спілкування, незважаючи на різні платформи і напрями, має виражати засади загальнолюдських вартостей, політичного плюралізму, сприяти розкриттю творчого потенціалу громадянського суспільства.

Тема 3. Законодавчі основи діяльності ЗМІ:

1. Історичні аспекти правового регулювання масової інформаційної діяльності

Питання юридичної регламентації ЗМІ в Україні на сьогодні є надзвичайно актуальним. Це пояснюється в першу чергу відсутністю впродовж багатьох десятиліть правової бази щодо діяльності вітчизняної преси. Будучи складовою частиною авторитарного режиму, журналістика за часів колишнього СРСР у своїй діяльності спиралась на партійні постанови та вказівки, а не правові документи, як це прийнято в усіх цивілізованих країнах світу. І лише з проголошенням демократії та гласності після 1986 року, з прийняттям у 1990 році у колишньому СРСР Закону "Про пресу та інші засоби масової інформації" поступово почали розв'язуватися нормативні проблеми функці- онування журналістики.

Важливого значення вони набули в Україні після проголошення її самостійності, прийняття Декларації про державний суверенітет України, Акта проголошення її незалежності. Правова регламентація в нашій державі, яка почалася з 1990 року, надала правову основу для подальшої діяльності ЗМІ України. Важливі положення щодо цього були закріплені в Основному Законі нашої держави – Конституції України, прийнятій на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. Так, у ст. 15 цього документа підкреслюється, що суспільне життя в нашій державі ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова. Цензура заборонена. Держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України.

Розвиває ці положення ст. 34 Основного Закону України. В ній підкреслено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в іншій спосіб – на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілі- сності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Законодавство нашої держави, спираючись на Конституцію України, Кримінальний та Цивільний кодекси, починаючи з 1992 року, увело цілу низку спеціальних законів стосовно різних галузей діяльності ЗМІ. Серед них – Закони України "Про інформацію", "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", "Про телебачення і радіомовлення", "Про авторське право і суміжні права", "Про інформаційні агентства", "Про рекламу", "Про державну таємницю", "Про внесення змін і доповнень до положення законодавчих актів України, що стосуються захисту честі, гідності та ділової репутації громадян і організацій", Закон України "Про зв'язок", Закон України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення", Закон України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", Закон України "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації", "Про науково-технічну інформацію", "Про захист інформації в автоматизованих системах", "Про видавничу справу", "Про професійних творчих працівників та творчі спілки", "Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України", "Про вибори народних депутатів" та деякі інші.

2. Основні законодавчі акти, присвячені засобам масової інформації, їх зміст і характеристика:

• Конституція України;

Українське законодавство, спрямоване на регламентацію діяльності ЗМІ, досить розвинене і доволі ліберальне. Та основна проблема, віч-на-віч з якою стикнулися ЗМІ, — це невідповідність правових засад реаліям життя через нерозвиненість і нереформованість судової системи, покликаної регулювати конфліктні ситуації відповідно до принципу верховенства права.

Почнемо з Конституції, яка регламентує питання свободи слова статтею 34: "Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір".

• Кримінальний кодекс України щодо журналістики:

Уперше в історії правовідносин у новому Кримінальному кодексі України було введено 171 статтю "Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів". У ній, зокрема, зазначається, що умисне перешкоджання законній професійній діяльності журналістів карається штрафом до п'ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років. Переслідування журналіста за виконання професійних обов'язків, за критику, здійснюване службовою особою чи групою осіб за попередньою змовою, карається штрафом до двохсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням права обіймати певні посади на строк до трьох років Як уже було підкреслено, положення цієї статті чинного Кодексу є новим. Введення кримінальної відповідальності за перешкоджання законній діяльності журналіста зумовлене необхідністю подальшого розвитку свободи слова відповідно до норм Конституції України. Нагадаємо, що згідно зі статтею 34 Основного Закону кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір. Для журналістів поширення інформації професійний обов'язок.

Діяльність журналіста засобу масової інформації без державної реєстрації цього засобу є незаконною, так само, як і діяльність журналіста після припинення державної реєстрації засобу масової інформації в порядку, встановленому законом (за рішенням засновників або рішенням суду). Кваліфікований вид злочину відповідно до ст. 171 Кримінального кодексу — переслідування журналіста за виконання професійних обов'язків, за критику, здійснюване службовою особою або групою осіб за попередньою змовою. Переслідуванням є умисні дії, спрямовані на ущемлення особистості (наприклад, публічна образа, рекомендація не приймати особу на роботу, не надавати житло тощо). Формою переслідування може бути застосування погроз або насильства. В таких випадках матиме місце сукупність злочинів, передбачених ст. 171 та відповідними статтями (їх частинами) Особливої частини Кодексу, що передбачають відповідальність за злочини проти життя та здоров'я особи.

• Цивільний кодекс України щодо журналістики;

З 1 січня 2004 р. набрав чинності Цивільний кодекс України, ст. 277 якого передбачено, що друкована інформація, поширювана про особу, є недостовірною. Застосування цієї статті, було наголошено Уповноваженим, могло стати в Україні зашморгом для засобів масової інформації і свободи слова, на що, можливо, хтось цілком свідомо розраховував. Це питання викликало занепокоєння не тільки у журналістів, а й у широкої громадськості, яка також вбачала в цьому реальну загрозу свободі слова.

У зв'язку з цим Уповноважений ініціювала спільну зустріч з головою Верховної Ради України В.Литвином і головою Національної спілки журналістів України І.Лубченком, під час якої спікер парламенту погодився з необхідністю невідкладного внесення поправок до цілої низки законів України.

Під шквалом критики, яку спрямувала преса на консервативну редакцію ч. 3 ст. 277 Цивільного кодексу України, Законом України “Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо права на інформацію” від 22 грудня 2005 р., було прийнято законодавчу поправку: “Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного”.

• Закон України «Про інформацію»;

Відповідно до статті 471 Закону України „Про інформацію” ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Особа звільняється від відповідальності за розголошення інформації з обмеженим доступом, якщо суд встановить, що ця інформація є суспільно значимою.

• Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»;

У ньому встановлюються принципово важливі для діяльності журналіста процедури реєстрації та припинення діяльності друкованих ЗМІ, висвітлюються права й обов'язки журналістів.

Ми не будемо детально зупинятися на тексті закону, адже очевидно, що він відомий кожному фаховому журналісту, журналісту-практику. Звернемо увагу лише на декілька моментів, а саме на регламентацію прав та обов'язків журналістів, випадків обмеження свободи ЗМІ та етично-моральні вимоги до змісту друкованих мас-медіа.

Згідно ст.32 Закону „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” забороняється розповсюдження продукцію друкованого засобу масової інформації (газети, журналу) без вихідних даних. Крім цього в статті вказано, що два примірники газети надсилаються: один – засновнику, інший — реєструючому органу, тобто тому, який видав свідоцтво про реєстрацію газети.

• Закон України «Про телебачення і радіомовлення»;

Статтею 5 Закону України „Про телебачення і радіомовлення” встановлено, що цензура інформаційної діяльності телерадіоорганізації забороняється.

Телерадіоорганізація є незалежною у визначенні змісту програм та передач.

Не вмотивоване законодавством України втручання органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, громадських чи релігійних об’єднань, їх посадових осіб чи працівників, а також власників у сферу професійної діяльності телерадіоорганізацій не допускається.

Статтею 17 цього ж Закону встановлено відповідальність за посягання на життя і здоров’я журналіста, інші дії проти нього та відповідальність журналіста за завдану ним моральну (немайнову) шкоду

Так, відповідальність за скоєння злочину проти журналіста у зв’язку з виконанням ним професійних обов’язків або перешкоджання його службовій діяльності прирівнюється до відповідальності за скоєння таких же дій проти працівника правоохоронного органу.

• Закон України «Про інформаційні агентства»;

Інформаційним агентством, згідно з законом, є зареєстрований як юридична особа суб'єкт інформаційної діяльності, що діє з метою надання інформаційних послуг.

Свобода діяльності інформаційних агентств гарантується Конституцією України та чинним законодавством.

Забороняється цензура інформації, поширюваної інформаційними агентствами.

Інформаційні агентства не мають права у своїх матеріалах розголошувати дані, що становлять державну таємницю, або іншу інформацію, яка охороняється законодавством, закликати до насильницької зміни або повалення існуючого конституційного ладу, порушення територіальної цілісності України, підриву її безпеки, вести пропаганду війни, насильства і жорстокості, розпалювати расову, національну, релігійну ворожнечу, розповсюджувати порнографію або іншу інформацію, яка підриває суспільну мораль або підбурює до правопорушень, принижує честь і гідність людини, а також інформацію, яка ущемляє законні права й інтереси громадян, давати оцінку щодо винуватості осіб у здійсненні злочину, вказувати на особу, яка ніби скоїла злочин до рішення суду, публікувати матеріали, які розкривають тактику і методику розслідування.

• Закон України «Про рекламу»;

Реклама має бути чітко відокремлена від іншої інформації, незалежно від форм чи способів розповсюдження, таким чином, щоб її можна було ідентифікувати як рекламу.

Реклама у теле- і радіопередачах, програмах повинна бути чітко відокремлена від інших програм, передач на їх початку і наприкінці за допомогою аудіо-, відео-, комбінованих засобів, титрів, рекламного логотипу або коментарів ведучих з використанням слова "реклама".

Обсяг реклами у друкованих засобах масової інформації визначається ними самостійно. Друковані засоби масової інформації, що розповсюджуються за передплатою, зобов'язані в умовах передплати зазначати кількість реклами в загальному обсязі видання.

Друкована площа, відведена на політичну рекламу впродовж виборчого процесу в друкованих засобах масової інформації, у тому числі рекламних, не може перевищувати 20 відсотків обсягу друкованої площі кожного номера видання чи додатка до нього. Це обмеження не поширюється на друковані засоби масової інформації, засновниками яких є політичні партії.

• Закон України «Про авторське право і суміжні права»;

Вільне використання твору із зазначенням імені автора без згоди автора (чи іншої особи, яка має авторське право), але з обов'язковим зазначенням імені автора і джерела запозичення, допускається:

1) використання цитат (коротких уривків) з опублікованих творів в обсязі, виправданому поставленою метою, в тому числі цитування статей з газет і журналів у формі оглядів преси, якщо воно зумовлено критичним, полемічним, науковим або інформаційним характером твору, до якого цитати включаються; вільне використання цитат у формі коротких уривків з виступів і творів, включених до фонограми (відеограми) або програми мовлення;

2) використання літературних і художніх творів в обсязі, виправданому поставленою метою, як ілюстрацій у виданнях, передачах мовлення, звукозаписах чи відеозаписах навчального характеру;

3) відтворення у пресі, публічне виконання чи публічне сповіщення попередньо опублікованих у газетах або журналах статей з поточних економічних, політичних, релігійних та соціальних питань чи публічно сповіщених творів такого ж самого характеру у випадках, коли право на таке відтворення, публічне сповіщення або інше публічне повідомлення спеціально не заборонено автором.

Договори про передачу прав на використання творів укладаються у письмовій формі. В усній формі може укладатися договір про використання (опублікування) твору в періодичних виданнях (газетах, журналах тощо).

• Закон України «Про державну таємницю»;

Певні обмеження на поширення інформації накладаються законом "Про державну таємницю". Стаття 8 його визначає відомості, що можуть бути віднесені до категорії державних таємниць:

1) у сфері оборони:

— про зміст стратегічних і оперативних планів та інших документів бойового управління, підготовку та проведення військових операцій, стратегічне та мобілізаційне розгортання військ, а також про інші найважливіші показники, які характеризують організацію, чисельність, дислокацію, бойову і мобілізаційну готовність, бойову та іншу військову підготовку, озброєння та матеріально-технічне забезпечення Збройних Сил України та інших військових формувань;

— про напрями розвитку окремих видів озброєння, військової і спеціальної техніки, їх кількість, тактико-технічні характеристики, організацію і технологію виробництва, наукові, науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, пов'язані з розробленням нових зразків озброєння, військової і спеціальної техніки або їх модернізацією, а також про інші роботи, що плануються або здійснюються в інтересах оборони країни;

— про сили і засоби Цивільної оборони України, можливості населених пунктів, регіонів і окремих об'єктів для захисту, евакуації і розосередження населення, забезпечення його життєдіяльності та виробничої діяльності об'єктів народного господарства у воєнний час або в умовах надзвичайних ситуацій;

— про геодезичні, гравіметричні, картографічні та гідрометеорологічні дані і характеристики, які мають значення для оборони країни;

2) у сфері економіки, науки і техніки:

— про мобілізаційні плани і мобілізаційні потужності господарства України, запаси та обсяги постачання стратегічних видів сировини і матеріалів, а також зведені відомості про номенклатуру та рівні накопичення, про загальні обсяги поставок, відпуску, закладення, освіження, розміщення і фактичні запаси державного резерву;

— про використання транспорту, зв'язку, потужностей інших галузей та об'єктів інфраструктури держави в інтересах забезпечення її безпеки;

— про плани, зміст, обсяг, фінансування та виконання державного замовлення для забезпечення потреб оборони та безпеки;

— про плани, обсяги та інші найважливіші характеристики добування, виробництва та реалізації окремих стратегічних видів сировини і продукції;

— про державні запаси дорогоцінних металів монетарної групи, коштовного каміння, валюти та інших цінностей, операції, пов'язані з виготовленням грошових знаків і цінних паперів, їх зберіганням, охороною і захистом від підроблення, обігом, обміном або вилученням з обігу, а також про інші особливі заходи фінансової діяльності держави;

— про наукові, науково-дослідні, дослідно-конструкторські та проектні роботи, на базі яких можуть бути створені прогресивні технології, нові види виробництва, продукції та технологічних процесів, що мають важливе оборонне чи економічне значення або суттєво впливають на зовнішньоекономічну діяльність та національну безпеку України;

3) у сфері зовнішніх відносин:

— про директиви, плани, вказівки делегаціям і посадовим особам з питань зовнішньополітичної і зовнішньоекономічної діяльності України, спрямовані на забезпечення її національних інтересів і безпеки;

— про військове, науково-технічне та інше співробітництво України з іноземними державами, якщо розголошення відомостей про це завдаватиме шкоди національній безпеці України;

— про експорт та імпорт озброєння, військової і спеціальної техніки, окремих стратегічних видів сировини і продукції;

4) у сфері державної безпеки та охорони правопорядку:

— про особовий склад органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність;

— про засоби, зміст, плани, організацію, фінансування та матеріально-технічне забезпечення, форми, методи і результати оперативно-розшукової діяльності; про осіб, які співпрацюють або раніше співпрацювали на конфіденційній основі з органами, що проводять таку діяльність; про склад і конкретних осіб, що є негласними штатними працівниками органів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність;

— про організацію та порядок здійснення охорони адміністративних будинків та інших державних об'єктів, посадових та інших осіб, охорона яких здійснюється відповідно до Закону України "Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб";

— про систему урядового та спеціального зв'язку;

— про організацію, зміст, стан і плани розвитку криптографічного захисту секретної інформації, зміст і результати наукових досліджень у сфері криптографії;

— про системи та засоби криптографічного захисту секретної інформації, їх розроблення, виробництво, технологію виготовлення та використання;

— про державні шифри, їх розроблення, виробництво, технологію виготовлення та використання;

— про організацію режиму секретності в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, державні програми, плани та інші заходи у сфері охорони державної таємниці;

— про організацію, зміст, стан і плани розвитку технічного захисту секретної інформації;

— про результати перевірок, здійснюваних згідно з законом прокурором у порядку відповідного нагляду за додержанням законів, та про зміст матеріалів дізнання, досудового слідства та судочинства з питань зазначених у цій статті сфер;

— про інші засоби, форми і методи охорони державної таємниці.

• Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів»;

Цей Закон визначає правові, економічні, організаційні засади державної підтримки засобів масової інформації та соціального захисту журналістів.

Як складова частина законодавства України про свободу слова та інформаційну діяльність цей Закон посилює систему правового регулювання в інформаційній сфері.

• Закон України «Про захист суспільної моралі»;

Цей Закон встановлює правові основи захисту суспільства від розповсюдження продукції, що негативно впливає на суспільну мораль.

Змістом державної політики у сфері захисту суспільної моралі є створення необхідних правових, економічних та організаційних умов, які сприяють реалізації права на інформаційний простір, вільний від матеріалів, що становлять загрозу фізичному, інтелектуальному, морально-психологічному стану населення.

• Міжнародні правові норми журналістики.

Це передовсім Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод та Хартія вільної преси. Принагідно зауважимо, що тоді як багато країн, в тому числі європейських, давно ратифікували ці міжнародні документи і почали їх дієво застосовувати, то в Україні, парламент якої хоч і ратифікував Європейську конвенцію з прав людини (це відбулося 17 липня 1997 року), суди й досі не можуть спиратися на її норми у своїй діяльності. Цей документ у нас не діє вже більше чотирьох років з дуже простої причини: він невідомий широкому загалу. Отже, для введення в дію його потрібно всього лише… опублікувати. Адже згідно з Конституцією міжнародні договори стають частиною українського законодавства після оприлюднення в офіційних виданнях.

Стаття 10 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод, підписаної в Римі 4 листопада 1950 року, гласить:

1. Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу додержуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і не зважаючи на кордони. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.

2. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати певним формальним процедурам, умовам, обмеженням або санкціям, установленим законом в інтересах забезпечення національної безпеки, територіальної цілісності та громадської безпеки, для охорони порядку і запобігання злочинам, охорони здоров'я та моралі, захисту репутації і прав інших осіб, запобігання розголошенню конфіденційної інформації і підтримання авторитету та безсторонності суду, і є необхідними в демократичному суспільстві.

Разом із тим зазначимо, що згідно з цією конвенцією українці отримали право звертатися до Європейського суду[14, c. 142-144].

Змістовний модуль 2.

Тема 4. Основні функції і принципи журналістики

1. Функції та їх місце і роль у журналістській діяльності

До загальних функцій належать:

1.Інформаційна функція, яку виконують усі періодичні видання. Навіть розважальні газети інформують свою аудиторію в галузі певним чином окресленої тематики.

2.Формування громадської думки. Цю функцію журналістка виконує в демократичному суспільстві, організовуючи на своїх сторінках обговорення важливих соціальних проблем, надаючи можливість виступу для всіх зацікавлених громадян з широкого кола актуальних питань. У силу цього громадяни дістають змогу сформувати свою соціально-політичну позицію.

2. Характеристика функцій журналістської діяльності, їх прояви у практиці засобів масової діяльності

До спеціальних функцій належать такі функції:

1. Організаційна функція журналістики виявляється в тому, що суспільство само організовується й структурується завдяки журналістиці. Через журналістику суспільство здійснює управління державними, господарськими та громадськими установами й організаціями, домагається розробки й прийняття необхідних рішень, здійснює роз'яснення прийнятих державних ухвал і постанов. Журналістика згруповує людей за інтересами: політичними, економічними, фаховими, художніми.

2. Функція «сторожового собаки» (соціальної критики).

Цей термін виник в американській теорії журналістики. Він спертий на образ сторожового собаки, що пильно охороняє спокій господаревого дому і голосно гавкає при наближенні небезпеки. Сутність цієї функції полягає в боротьбі журналістики з суспільними вадами чи хворобами,у захисті законності й правопорядку від тих, хто намагається їх порушувати, від корумпованого чиновництва і тому подібне. Іншими словами, у межах цієї функції журналістика здійснює широкомасштабну соціальну критику, що відкриває шляхи до стабілізації чи поліпшення суспільного життя, стає необхідним елементом вдосконалення суспільства.

3. Ідеологічна функція журналістики.

На відміну від функції формування громадської думки, в основі якої лежить інформаційна діяльність, ідеологічна функція журналістики пов'язана з пропагандою певних життєвих цінностей та агітацією на їх підтримку. Ідеологічна Функція журналістики полягає у всебічній соціальній орієнтації читацької аудиторії. Кожна людина прагне бути правильно зорієнтованою, зрозуміти себе і своє місце в соціальній структурі, уміти розбиратися в навколишньому світі, правильно оцінювати суспільні явища і у зв'язку з цим визначати свої цілі, напрям і характер діяльності.

4. Культурна функцій журналістики.

Журналістика сама с частиною духовної культури суспільства. Дана функція може бути розглянута в трьох аспектах:

— по-перше, журналістика виконує функцію поширення культури, журналістика поруч з книгою, с найважливішим носієм культури;

— по-друге, журналістика подає широку хроніку мистецького життя, інформує про події у світовій культурі;

— по-третє, журналістика є руслом, у якому рухається мистецька критика. Критика, зародившись виключно як явище журналістики, і сьогодні, за деяким виключенням існування книжкового різновиду, залишається в значній мірі складовою частиною діяльності ЗМІ.

5. Розважальна функція журналістки.

Вона є об'єктивно необхідною, оскільки людина не може працювати цілодобово, перебувати повсякчас у напруженні, а потребує розслаблення й відпочинку. Розважальна функція виявляється у публікації на сторінках преси кросвордів, анекдотів, сторінок гумору.

6. Рекламна функція журналістики.

Реклама — це популяризація товарів, видовищ, послуг тощо за допомогою друкованих ЗМІ, електронних органів масової інформації з метою підвищення їхнього авторитету, привернення суспільної уваги. Найважливішим носієм реклами с журналістика. Реклама в сучасних ЗМІ — важливий чинник їхнього фінансування.. За оцінками фахівців навіть найслабші ЗМІ покривають не менш як третину своїх витрат за рахунок реклами.

3. Принципи та їх місце і роль в журналістиці

Об’єктивність як принцип журналістики випливає з її загальної функції – поширювати соціально значущу інформацію, яка за визначенням має бути об’єктивною. Це вимагає від журналіста відображати обрані ним фрагменти реальності максимально наближено до оригіналу, віддзеркалюючи життя у його різноманітності, складності, суперечності. Цей принцип протилежний суб’єктивності, тобто вільному поводженню за матеріалами, взятими до опрацювання. Він вимагає, щоб журналісти в цілому прийняли як основні правила дії:

— науковість, тобто строгу вірогідність фактів, неспростовність висновків, логічність міркувань, істинність методології, системність уявлень про предмет вивчення і т.п., інакше кажучи, журналістика бере від науки її дані, досвід, методи пошуку істини та її висновки;

— достовірність як складова принципу об'єктивності вимагає від журналіста використовувати в роботі інформацію, підтверджувану особистими враженнями, документами або іншими авторитетними, заслуговуючими довіри джерелами;

— точність вимагає особливої ретельності в деталях, власних іменах, топонімах, датах, кількісних даних тощо;

— правдивість є складовою, яку надзвичайно важко визначити: вимога дотримуватися істини відразу висуває запитання, а що, власне, є істиною: те, що знає кореспондент? Те, що вважають істиною інші люди? Через мить після того, як кореспондент переконався, що він знає правду, може надійти телефонний дзвінок, який неспростовно доведе, що його спритно обдурили. Тому слід іти "від зворотного" та визначати принцип правдивості як неможливість для журналіста брехати, навмисно спотворювати факти або стверджувати те, у чому він не впевнений беззастережно;

— діалектичність, тобто відображення життя в його розвитку, у реальній боротьбі суперечностей і в їхній єдності, у запереченні старого, віджилого і ствердженні нового, потрібного суспільству;

— історизм, що означає неодмінне вивчення історії питання, коренів явища чи причин факту, він вимагає показувати предмет вивчення в його попередньому розвитку;

— прогностичність розвиває попередній принцип у майбутнє: історія предмета вивчення дає підстави для припущень про те, якими можуть бути результати чи перспективи факту, явища в майбутньому.

Гуманізм як принцип преси витікає з її основних соціальних функцій: сприяти розвитку соціального процесу. Шлях, притаманний пресі, органічний їй — це шлях через свідомість, та саме це змушує журналістику слідувати таким основним правилам, як:

— відданість загальнолюдським цінностям;

— справедливість;

— демократизм;

— народність;

— реалізм;

— прогресивність;

— рівноправність усіх громадян, їхня рівність перед законом у правах, обов’язках та відповідальності.

4. Історичний досвід визначення принципів журналістики у різних типах суспільства

Сьогодні важливим питанням є визначення принципів журналістики. На відміну від законів принципи мають нормативний, директивний характер, хоча теж є відображенням об'єктивних процесів. Закони існують об'єктивно, незалежно від людей; принципи формуються, встановлюються людьми на основі осмислення законів. Принцип — це те, що завжди, за всіх умов, без будь-якого винятку властиве певному явищу, в даному випадку — журналістиці. Увесь комплекс властивих пресі якостей, рис, напрямів, об'єднаних спільністю методів і мети, становить зміст її принципів. Усі принципи преси так чи інакше тісно пов'язані з нормами службової або професійної етики журналіста.

Слід підкреслити, що шляхи до здійснення принципів сучас-ної журналістики слід шукати принаймні у трьох площинах: прав-дивість та добросовісність; аналітичне та суб'єктивне трактування дійсності; професійна мораль.

5. Дотримання принципів у журналістиці

В умовах сучасної української преси все це може нагадувати добрі побажання, однак не можна не визнати справедливості такої постановки такого питання.

Викривлення та порушення принципів преси приводять до її самознищення: на місці правдивості виникає облудність, замість науковості — антинауковість, об'єктивності — суб'єктивність автора, замість гуманізму — проповідь насильству тощо. Часопис втрачає аудиторію, а відтак перестає існувати.

Навпаки, глибоке вивчення викладених вище принципів та непохитне наслідування їх привертає увагу до видання, підносить його авторитет, аудиторію, допомагає пресі краще виконувати основні соціальні функції.

Таким чином, принципи журналістики відкривають нам майбутнє через демонстрацію ідеального. А це дає професіоналам інструментарій до справи наближення цього майбутнього, до втілення його у сьогоденну практику через доволі простий, хоч і надзвичайно важкий для реалізації шлях — визначення принципів журналістики.

Тема 5. Особливості журналістської творчості

1. Особливості та складові журналістської творчості

Творчість поєднує репродуктивні и продуктивні форми діяльності.

Мета нетворчої, репродукт. діяльності виступає як уявлення про вже існуючі об’єкти дійсності, створені попередниками. Творча діяльність абсолютних аналогів не має. Мета творчості не задається готовими зразками, а створюється самим творцем, коли для автора наступає насиченість необхідною інформацію, яка є продуктом діяльності для переробки. Специфіка виникає як наслідок особливостей самого предмету (основи, на якій формується мета і яка є уявленням про родові і видові риси майбутнього твору). В теорії журналістики це має назву “породжуюча модель творчості”, яка безпосередньо впливає на формування способу творчості.

Рівень творчості визначає співвідношення "складових", в яких і проявляється міра і характер творчих здібностей, вмінь і навичок ж-та. Творчі пошуки можливі и необхідні у всіх боках і кроках діяльності, що вимагають повного використання. в конкретній творчій ситуації напрацьованих прийомів, а також максим. включення особистісно-унікального компонента. При чому унікальні властивості виникають на базі впевненого володіння накопиченим в кожній сфері творчості "технологічним" знанням в різних галузях жур. праці. Свобода творчості проявляється в тому, що на базі володіння знаннями в сфері необхідності здійснюється "прорив" у сферу творчих знахідок і відкриттів як в семантичної галузі (як відображення дійсності), так і в синтаксич. (як будується твір).

На всіх рівнях журналістської діяльності знаходять застосування репродуктивні, звичні, рутинні форми праці, збагачені оригінальними знахідками, унікальними прийомами і результатами діяльності. Без використання рутинних форм плодотворна діяльність неможлива. Але використання ж-том тільки репродукт. форм і відомих технологій на рівні користувача, не повністю вимагає вимогам творчої діяльності.

2. Факт, вимисел і домисел у журналістській творчості

Загальноприйнятим є постулат, що журналісту, на відміну від письменника, має право на домисел, але не вимисел. Вимисел при цьому трактується як абсолютно абстрагована від дійсності подія або образ у художньому творі. У домислі журналіста можуть бути деякі нюанси, які привносить він у матеріал, зображуючи вже реальні події, реальних героїв. Тема ця дуже делікатна, бо межу між домислом і вимислом слід проводити в кожному конкретному випадку, залучаючи до цього спеціальну експертизу.

У деяких жанрах журналістики, як вважається, не може бути ані домислу, ані вимислу. Це, насамперед, інформаційна замітка, репортаж, інтерв’ю, звіт. Категорично заборонено вживати елементи вимислу і домислу в сатиричних жанрах, бо це однозначно може стати не тільки образою, а й послужити приводом для судового позову.

Слід зазначити, що в сучасній практичній журналістиці набули розвитку такі оригінальні інтерпретації факту, про які доводиться говорити з певною часткою умовності. Йдеться про свідоме ігнорування самого факту в системі порівняльного аналізу. Факт, вирваний із контексту, часом справляє на читача прямо протилежне враження, ніж взятий у відповідному подієвому ланцюжку. Можливий і інший варіант перекручування фактів, підтасовки їх під певну ідею, настанову. Факти, насамперед в аналітичних матеріалах, можна подавати хаотично, як мозаїку, досягаючи цим псевдоефекту достовірності з одного боку, і фактично приховавши інформацію з іншого. Такою системою штучного приховування реальних фактів, що мають вплив на ситуацію, часто користуються у своїх аналітичних публікаціях економічні радники опозиційних партій, недбалі урядовці та ін.

3.Засоби, прийоми та особливості стилю викладу

Система жанрів сучасної журналістики є унікальною за інформаційно-художньою структурою і такою, що постійно розвивається видозмінюючись. Як категорія узагальнена, масштабна, жанр не стільки і не тільки відображає дійсність. Жанр – це завжди певна точка зору, можливість адекватного сприймання об’єкта, засоби відображення, методологія підходу. У кожному жанрі сучасної журналістики по-різному віддзеркалюється авторська думка, кожний жанр не тільки інтерпретує подію з певної точки зору, а й самим фактом цієї інтерпретації – публікації в пресі, передачі на телебаченні, програми на радіо – впливає на подальший розвиток подій.

Манера викладу — це, власне, є літературне редагування, яке передбачає удосконалення мови і стилю твору, виправлення наявних граматичних, синтаксичних і стилістичних помилок.

На цьому етапі роботи є також свої особливості. Передусім редакторові слід розрізняти явні мовностилістичні помилки, які виходять за межі правописних норм, і особливості індивідуальної манери письма автора. Коли така різниця усвідомлюється, тоді легко можна буде уникнути непорозумінь з автором через занадто часті й не завжди виправдані смакові редакторські правки. Деякі редакції газет, в яких вправно працює літературний редактор, нерідко "грішать" зайвим причісуванням індивідуальної манери письма авторів. Це і є смакова правка, яка усереднює, уніфіковує, згладжує особливості викладу матеріалу одного автора від іншого.

Натомість слід лише підтримувати спроби редактора спрощувати складні конструкції в тексті, уникати малопоширених термінів. Якщо такий термін все ж вводиться в текст, то незайвим буде дати його доступне тлумачення.

4. Оперативність та актуальність публікацій

Найхарактернішими жанровими особливостями інформаційних публікацій є оперативність, подієвість, актуальність, достовірність, конкретність. Ці ознаки визначають особливості збору матеріалу, методику його опрацювання, зміст і жанрову форму радіоповідомлення.

Оперативність, подієвість, новизна публікацій вимагають від журналіста професійної орієнтації в усіх сферах життєдіяльності району, області, краю, держави, а також великої мобільності. Адже потрібно оперативно повідомляти про те, що відбулося, відбувається чи буде відбуватися: щойно, сьогодні, вчора, завтра. Якщо вимога достовірності виключає з інформаційного повідомлення таку ознаку, як домисел, то вимога оперативності відділяє повідомлення від таких жанрів, наприклад, як нарис, бесіда, які також достовірні, але їм не притаманна ознака оперативності.

Змістовою основою інформаційного повідомлення, предметом зображення є факти живої дійсності, тобто конкретні події. Вище уже йшлося, що подія – це переміна, а факт зміни є подієвою новиною. У цьому простежується дещо спільне з репортажем. Однак у змістовій основі цих двох жанрів є і суттєва різниця. В інформаційному повідомленні мовиться головно про те, що уже трапилося. Автор репортажу розповідає про те, що відбувається зараз, у цей момент; він є очевидцем чи учасником події, безпосередньо реагує на те, що відбувається. Щоб підготувати інформаційне повідомлення, не обов’язково бути на місці події.

5. Специфіка мови та стилю матеріалів для преси, телебачення і радіомовлення

"Мова газети" — поняття багатогранне, оскільки на шпальтах газети присутні всі стилі літературної мови: інформаційна хроніка витримана у діловому стилі, урядові постанови, дипломатичні документи і т. д. — в офіційно-документальному, численні статті про науково-технічні досягнення, статистично-економічні огляди тощо відповідають вимогам наукового стилю. Деяким жанрам властива найбільше публіцистичність (пропагандистські матеріали), в інших "гібридних" жанрах поєднуються риси публіцистичного і літературно-художнього стилів (нарис, фейлетон), а ще в інших переважають ознаки усного розмовного мовлення (інтерв'ю, репортаж) тощо.

Отже, реалізуючи такі різноаспектні функції, як повідомлення і вплив, мова газети не може обмежитися рамками одного якогось стилю. А це свідчить про те, що особливості функціонування мови у сфері журналістики визначають багато чинників. Наприклад, поліфункціональність преси вимагає від мови гнучкості, масовість — універсалізації, постійна динаміка розвитку суспільства — оновлення. Тому можна стверджувати, що форма повідомлення, яку читач не лише дістає, а й активно сприймає через газету, є складним актом мовної комунікації, що дозволяє розглядати мову періодичного видання як явище, в якому відбуваються важливі динамічні процеси у зв'язку з її функцією бути засобом спілкування в умовах дальшої демократизації суспільства і піднесення рівня культури, в умовах усунення негативних явищ у багатьох сферах суспільного життя.

Але слід зважати на те, що преса становить особливу сферу для функціонування мови, і всі процеси, які тут проходять, не тільки відбивають мовленнєву ситуацію взагалі, а й впливають на структуру самої мовної системи, що, у свою чергу, вимагає всебічного знання мови, уміння користуватися нею і як засобом пізнання, і як знаряддям спілкування й передачі інформації, і як джерелом естетичного розвитку — невід'ємної ознаки освіченої, усебічно розвиненої людини, а особливо працівників ЗМК.

Проте у газетному мовленні, на жаль, трапляються численні відхилення від мовностилістичних норм на рівні лексики, фразеології, у системі граматики, що є показником певних тенденцій, які виникають в умовах білінгвізму та виявляють здатність до переходу в закономірності внаслідок складних соціопсихічних процесів, що постають через взаємодію двох контактуючих мов — української та російської. Аналіз причин таких відступів у лінгвістичному та екстралінгвістичному планах засвідчує, що вони зумовлюються, зокрема, недостатнім опануванням норм літературної мови, впливом просторічних елементів, усного мовлення, діалектного оточення, в якому перебуває чи з якого вийшов журналіст, міжмовною інтерференцією, особливо на лексичному рівні.

Мають рацію дослідники, коли стверджують, що виникнення пуристичних тенденцій, так само як і практика необмеженого розширення літературної мови, спричиняються тими самими явищами: незадовільним становищем літературної мови щодо виконуваних нею суспільних функцій, відсутністю природних умов саморегулювання літературних норм, яке забезпечується постійним і різноманітним функціонуванням літературної мови в суспільстві.

Тому соціальна суть виступів журналістів осмислюється сьогодні на всіх рівнях. Претензії до мови преси висловлюють читачі, критично намагаються переглядати свій словесний багаж, актив публіцистичних засобів самі журналісти.

1. Підготуйте повідомлення «Відомий журналіст України»

Табачник Дмитро Володимирович

Народився 26.11.1963 (м. Київ); українець; батько Володимир Ігорович (1940) — інженер-авіабудівельник, пенсіонер; мати Алла Вікторівна (1938) — інженер-будівельник, пенсіонер; дружина Назарова Тетяна Євгенівна (1960) — народна артистка України та Росії, актриса Національного академічного театру російської драми ім. Лесі Українки; брат Михайло Володимирович (1970) — президент корпорації "ТіКо"; .

Освіта: Київський університет ім. Т. Шевченка (1986), історик; аспірант Інституту історії України АН України (1986-1989); кандидатська дисертація "Масові репресії в Україні в другій половині 30-х — на початку 40-х рр." (1991); докторська дисертація "Феномен тоталітарно-репресивного суспільства в Україні в 20-х — наприкінці 50-х рр." (1995).

Автор (співавтор) понад 400 наукових праць, зокрема монографій, книг: "Італійці та італійська культура в Україні" (2005), "Шляхи інноваційного розвитку України" (2005), "Українська дипломатична енциклопедія" (2004-2005, у 2 т.), "Міжнаціональні відносини і національні меншини України" (2004), "Історія української дипломатії в особах" (2004), "Міжнаціональні відносини в Україні: стан, тенденції, перспективи" (2004), "Технологічні парки: світовий та український досвід" (2004), "Україна — діаспора: можливості економічної співпраці. Довідник" (2004, у 2 т.), "Українська військова символіка" (2004), "Українська фалеристика. З історії нагородної спадщини" (2004), "Памятники русской истории и культуры в Украине XVII-XXI вв." (2003), "Україна: проблеми самоорганізації" (2003, у 2 т.), "Україна: третій шанс" (2002), розділів у понад 20 колективних монографіях.

Член Національної спілки журналістів України (з 1986). Лауреат премії Спілки журналістів України "Золоте перо" (1989), премії ім. М. Островського (1991). Член редколеґій журналів: "Національна безпека", "Воєнна історія", "Губернатор", "Політика і час", "Український часопис міжнародного права", "Пам'ятки України". Президент товариства "Україна-Іспанія" (з 12.1993). Дипломатичний ранґ — Надзвичайний і Повноважний Посол (2004).

Список використаної літератури

1. Закони України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналісті" ; "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні": За станом на 1 грудня 2006 року / Верховна Рада України. — Офіц. вид. — К. : Парламентське вид-во, 2006. — 40с.

2. Бебик В.М., Сидоренко О.І. Засоби масової інформації посткомуністичної України. – К.: Либідь, 1996. – 124 с.

3. Владимиров В. Вступ до спеціальності "Журналістика": навч. посібник / Міжрегіональна академія управління персоналом. — К. : МАУП, 2007. — 166с.

4. Владимиров В. Журналістика, особа, суспільство: проблема розуміння / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. Інститут журналістики. — К., 2003. — 220с.

5. Гвоздєв В. Свобода преси і свобода інформації: проблеми співвідношення // Публіцистика і політика: Зб. наук. пр. / За заг. ред. проф. В.І. Шкляра. – К., 2000. – С. 45-47.

6. Гвоздєв В.М. Конституціоналізм і свобода преси // Українське журналістикознавство / Гол. ред. В. Різун. – К.: Ін-т жур-ки, 2000. — Вип. 1. – С. 19-21.

7. Гвоздєв В.М. Поняття “свобода преси”: визначення, зміст, структура // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Журналістика. – К.: ВПЦ “Київський університет”, 2001. — Вип. 9. – С. 31-32

8. Гвоздєв В.М. Поняття “свобода преси”: генезис, зміст, структура // Наукові записки Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка / Гол. ред. В. Різун. – К., 2000. — Т. 1. — С. 140-141.

9. Городенко Л. Засоби масової інформації у контексті громадської думки: формування, функціонування, жанрові прийоми: Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.01.08 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка; Інститут журналістики. — К., 2003. — 19с.

10. До проекту Кодексу етики журналіста України // Укр. журналістика: історія і сучасність: Вісн. Львів. ун-ту. – Сер. журналістика. – 1997. – Вип. 20. – С.21-25.

11. Етика: Малахов В. А. Курс лекцій: Навч. посібник — 3-те вид.— К.: Либідь, 2001. — 384 с

12. Етична журналістика: короткий посіб. за матеріалами тренінгів "Вивчення стандартів журналістської етики" / Міжнародний фонд "Відродження"; Агентство з міжнародного розвитку США / Сергій Томіленко (упоряд.), Тетяна Бондаренко (упоряд.). — Черкаси : Медіапрофесіонал, 2007. — 56с.

13. Етичний кодекс українського журналіста // Медіа — навігатор. — 2002. — № 9. — С. 9

14. Журналістська етика та етикет: основи теорії, методики, дослідження трансформації незалежних видань України, регулювання моральних порушень: Монографія. – Львів: Світ, 1998. – 412 с.

15. Кагановська О. Засоби масової інформації: Навч. посібник для студ. II-V курсів (фр. мова) / Київський держ. лінгвістичний ун-т. — К., 1997. — 124с.