1. Наукові розробки та їх характеристика.

2. Система підготовки наукових кадрів

Список використаної літератури.

1. Наукові розробки та їх характеристика

Досвід розвинутих індустріальних держав світу свідчить, що необхідною умовою налагодження виробництва наукоємної конкурентоспроможної продукції як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках є всебічна охорона та комерціалізація інтелектуальної власності. Результати наукової діяльності складають велику групу об'єктів такої власності, які передусім сприяють підвищенню технічного рівня суспільного виробництва, його ефективності, продуктивності тощо. Охороноспроможна тематика в університеті протягом трьох років залишається стабільною і складає в середньому 25% від загальної кількості науково-дослідних робіт. За темами, виділеними як охороноспроможні, складено і затверджено план подачі заявок на об'єкти промислової власності. Науковий потенціал таких тем відповідає світовому рівню, і вони можуть знайти застосування у відповідних галузях науки і виробництва як товар — саме під таким кутом зору сьогодні розглядається ефективність наукових розробок.

Більшість фундаментальних та прикладних досліджень супроводжуються створенням конкретних наукових розробок, що захищаються патентами України і спрямовані на вирішення тих чи інших проблем в різних галузях виробництва.

Основними завданнями наукової та науково-технічної діяльності є:

• актуалізація змісту фундаментальних і прикладних наукових досліджень, спрямованих на розв'язання найбільш важливих проблем практичної діяльності органів внутрішніх справ відповідно до їх функцій та компетенції, визначених законодавством;
• підвищення наукового рівня експертизи проектів законодавчих та нормативно-правових актів з питань боротьби зі злочинністю, забезпечення громадської і державної безпеки відповідно до компетенції органів внутрішніх справ;
• активізація розроблення новітніх технологій і технічних засобів захисту безпеки працівників у штатних та екстремальних ситуаціях;
• розроблення правових, організаційних, технологічних, економічних, інформаційно-аналітичних, фінансових та інших методів удосконалення діяльності органів внутрішніх справ;
• пошук нових форм організації наукової та науково-технічної діяльності, сприяння впровадженню її результатів у практику;
• удосконалення системи підготовки та перепідготовки наукових і науково-педагогічних кадрів;
• використання сучасних інформаційних технологій у діяльності органів внутрішніх справ.

З метою успішного розв'язання поставлених завдань наука повинна виконувати такі основні функції:

• науковий супровід та інформаційно-аналітичне і науково-технічне забезпечення правоохоронної діяльності;
• спрямування науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт на розв'язання актуальних проблем практичної діяльності ОВС;
• підготовку висококваліфікованих фахівців для органів внутрішніх справ;
• впровадження в практику діяльності органів внутрішніх справ сучасних вітчизняних та зарубіжних науково-дослідних методик і технологій.

Реформування наукової діяльності повинне здійснюватись на таких принципах:

• органічна єдність науки, освіти і практики;
• збалансованість співвідношення фундаментальних і прикладних наукових досліджень;
• комплексність підходу до розв'язання наукових проблем правоохоронної діяльності;
• плановість проведення наукових досліджень;
• економічна доцільність та ефективність наукових досліджень і впровадження їх результатів.

Наукова діяльність в потребує здійснення комплексу організаційних та науково-дослідних заходів.

Організаційні заходи спрямовуються на удосконалення структури, форм та змісту організації наукової діяльності, науково-дослідні — на розроблення науково обґрунтованих шляхів підвищення якості, удосконалення, планування та організації наукових досліджень та науково-дослідної діяльності.

Наукові дослідження в Університеті проводяться на кафедрах та в науково-дослідних лабораторіях відповідно до їх спеціалізації, а також шляхом залучення практичних працівників органів внутрішніх справ.

Подальший розвиток наукової діяльності повинен спрямовуватися, насамперед, на формування кадрового забезпечення для належного наукового розв'язання актуальних проблем функціонування органів внутрішніх справ.

Для проведення наукових досліджень можуть утворюватися тимчасові творчі колективи (у тому числі на контрактній основі) у складі науковців, найбільш досвідчених працівників та висококваліфікованих спеціалістів у відповідних галузях правоохоронної діяльності.

Впровадження наукових розробок у практику здійснюється на планових засадах. План впровадження повинен передбачати конкретні організаційні, навчальні, методичні, практичні заходи, а також їх авторський супровід.

Організація планування фундаментальних та прикладних наукових досліджень повинна здійснюватися за умови ретельного вивчення питань, які вирішуються, а також чіткого визначення кінцевих результатів та шляхів їх подальшого використання з попереднім прогнозом ефективності.

Результати наукових розробок впроваджуються в практику діяльності органів внутрішніх справ на основі укладених між замовниками і виконавцями угод щодо проведення конкретних досліджень, а також шляхом прийняття відповідних нормативно-правових актів, управлінських рішень, надання методичних рекомендацій тощо.

Потрібно розробити методику оцінювання результатів наукових досліджень з визначенням їх ефективності, а також базових підрозділів з їх впровадження.

Ефективність наукової діяльності головним чином визначається можливістю доступу до науково-технічної інформації. Розвиток процесів поділу наукової праці привів до різкої інтенсифікації інформаційного обміну, перетворивши науково-інформаційну діяльність на один з найважливіших елементів наукової інфраструктури. Одним з основних напрямів удосконалення наукових досліджень у Університеті визначено інформатизацію.

Основною метою інформатизації наукової діяльності є забезпечення ефективної координації наукових досліджень і оптимізація використання інформації в структурі Університету для забезпечення концентрації наукових ресурсів на пріоритетних напрямах діяльності органів внутрішніх справ.

Основними напрямами розвитку інформаційного забезпечення наукової діяльності є:

• уніфікація правових, методичних, програмно-технічних і технологічних підходів, пріоритетність забезпечення наукових підрозділів сучасною комп'ютерною технікою, розвиток і вдосконалення інформаційного обліку та системи гарантування інформаційної безпеки;
• розроблення з урахуванням вимог Закону України "Про державну таємницю" спеціалізованих інформаційних технологій для їх впровадження під час формування інтегрованих баз даних колективного користування та локальних інформаційних мереж структурних підрозділів Університету;
• широке використання можливостей глобальної мережі Інтернет з метою апробації наукових досліджень (розміщення на веб-сторінках результатів наукових досліджень для широкого обговорення їх фахівцями).

Необхідно всебічно підтримувати новітні форми наукової діяльності, в яких використовуються сучасні інформаційні технології — електронні журнали, телеконференції, експерименти з віддаленими та розмежованими інформаційними ресурсами тощо.

Використання сучасних інформаційних технологій дасть змогу проводити безперервний моніторинг процесу організації розвитку науки, включаючи такі аспекти, як статистика у сфері науки та інновацій, реструктуризація системи наукових установ, їх фінансування, інтеграція вітчизняної вищої освіти і науки у світову, оцінка результатів реформування тощо.

Застосування сучасних інформаційних технологій повинне спрямовуватися насамперед на забезпечення взаємозв'язку між наукою, освітою та практикою, а також на підвищення якості і прискорення реалізації наукомістких проектів.

2. Система підготовки наукових кадрів

Тенденції розвитку світової науки зумовлюють зростання її ролі і значення у розвитку людства. Для того, щоб посісти належне місце серед інших країн світу та стати на шлях інноваційного розвитку економіки, Україна має визнати національним пріоритетом саме розвиток її науково-технічного потенціалу. Це зумовлює необхідність вдосконалення правового регулювання суспільних відносин у сфері підготовки та атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації.

Для цього Центром досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім.Г.М.Доброва НАН України були організовані відповідні дослідження і сформована робоча група з числа авторитетних науковців, яка розробила проект Закону України «Про підготовку та державну атестацію наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації».

Аналіз системи підготовки та атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації виявив, що за деякими параметрами вона прогресивніша у порівнянні з аналогічними системами ряду розвинутих країн світу, саме :

— кожен громадянин України може реалізувати своє конституційне право на наукову діяльність і здобуття наукового ступеня зручним для себе шляхом незалежно від раси, статі, місця роботи і проживання тощо;

— діє на всьому просторі країни єдина база нормативно-правових документів, в рамках яких функціонує ця система;

— організаційно систему підготовки наукових кадрів вищої кваліфікації віднесено до сфери науково-технічної діяльності;

— функціонує центральний орган виконавчої влади – Вища Атестаційна Комісія, яка реалізує державну політику щодо розвитку наукового потенціалу;

— економічна доцільність державної атестації наукових кадрів вищої кваліфікації очевидна. Державне фінансування вищої та післядипломної освіти, виконання наукових досліджень, доплат за науковий ступень і вчене звання, наукових пенсій потребує адекватної віддачі та контролю за якістю функціонування наукового потенціалу.

Разом з тим, виконаний аналіз виявив наступні суттєві системні проблеми, які обумовлені ускладненням ситуації у науково-технологічній сфері та наростанням загроз науково-технологічній безпеці держави.

По-перше, треба констатувати існуючу наявність розриву між реальним процесом наукових досліджень і підготовкою наукових кадрів вищої кваліфікації. Після набуття державою незалежності спостерігається стрімкий розвиток мережі наукових закладів, що здійснюють підготовку наукових кадрів вищої кваліфікації. В період 1991-2004 рр. кількість наукових закладів, що мають аспірантуру щорічно зростала і збільшилася в 1,7 рази Найвищі темпи зростання кількості аспірантур були у вузівському секторі науки. Відповідно в 2,1 рази зросла і кількість аспірантів. Кількість наукових закладів, що мали докторантуру збільшилася в 2,6 рази, а чисельність докторантів в 2,5 рази. При цьому останні п’ять років чисельність докторантур у науково-дослідних інститутах, тобто в академічному та галузевому секторах науки, залишалася незмінною, а у вищих навчальних закладах щорічно зростала на 10 докторантур.

В іншій ситуації цей факт свідчив би про зростання обсягів наукових досліджень та розширення фронту наукових та науково-технічних робіт. Проте насправді в ці роки відбувалося прямо протилежне – загальний обсяг фінансування науки в Україні скоротився майже втричі, настільки ж скоротилася чисельність виконавців наукових і науково-технічних робіт.

За даними Держкомстату України галузь технічних наук, яка в найбільшій мірі пов’язана з високотехнологічними галузями економіки, особливо відрізняється негативними тенденціями зміни всіх параметрів науково-технічного потенціалу вищої кваліфікації. Період 1995 –2004 роки характерізується негативною структурною динамікою наукового потенціалу як з науковим ступенем доктора наук ( зменшення з 26% в 1995р. до 18% в 2004 р.) при зменшенні абсолютної кількості на 30%, так із науковим ступенем кандидата наук ( з 38% до 24% відповідно) при зменшенні абсолютної чисельності на 53%. Це пояснюється як зменшенням на 11% кількості наукових організацій, що виконували науково-технічні роботи в цій галузі, так і відтоком науковців в інші сфери діяльності, особливо в бізнесові структури технічного спрямування. Якщо співставити кількість виконаних наукових і науково-технічних робіт і кількість докторантів за галузями наук, то виявиться,що в 2004 році найбільша кількість таких робіт належить галузі технічних наук (69,8% всіх виконаних робіт в країні), але підготовка докторів наук тут у незрівнянно менших масштабах , ніж в інших. До того ж в галузі технічних наук середня чисельність докторів наук в одній організації у порівнянні з іншими галузями наук найменша і становить 1 особу, а кандидатів наук – 5 осіб.

В цей же період відбувся спад абсолютної кількості наукового потенціалу з ступенем доктора наук в таких галузях наук, що безпосередньо зв’язані з високотехнологічними галузями економіки, як фармацевтичні ( на 36%), хімічні ( на 13%) та біологічні ( на 8%) науки.

Отже зростання чисельності аспірантур і докторантур зовсім не було пов’язане з розвитком наукового пошуку, а підготовка кандидатів і докторів наук все частіше перетворювалася у псевдонауковий процес для отримання відповідних дипломів.

Офіційна статистика підтверджує цей факт. Особливе занепокоєння викликає вузівський сектор науки. Так, кількість вищих навчальних закладів, які мали аспірантуру (235 в 2004р.), перевищувала кількість закладів вузівського сектору науки, які виконували наукові та науково-технічні роботи (168 в 2004 р.) майже на 30%. Вибіркова перевірка також підтвердила факт, що в ряді наукових закладів всіх секторів науки, які навіть виконували певні наукові та науково-технічні роботи, готувалися кандидатські та докторські роботи та захищалися дисертації за науковими напрямами, з яких дана організація не мала жодної зареєстрованої дослідницької теми.

Все це призводить до того, що аспіранти та докторанти, не маючи необхідної наукової та експериментальної бази для підготовки дисертації, готують компілятивні роботи, які не додають нових знань і не мають наукової цінності. Тому головним напрямом реформування системи підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації в Україні має стати приведення у відповідність мережі її осередків до реального процесу виконання наукових і науково-технічних робіт.

По-друге, загрозою для розвитку якісного наукового потенціалу є існування аспірантур, докторантур і спеціалізованих вчених рад, які в достатній мірі не забезпечені керівним, консультативним та експертним науковим потенціалом вищої кваліфікації.

Аналіз стану справ з науковим керівництвом аспірантів в різних секторах наук свідчить, що у вузівському секторі науки ця загроза особливо небезпечна. Так, в 2004 році в вузівському секторі науки кожний фахівець вищої кваліфікації , який виконував наукові та науково-технічні роботи, мав керувати 8 – 9 аспірантами на рік. Але це не тільки не реально ( не кожний фахівець вищої кваліфікації має право бути науковим керіником), але і фізично не можливо для того, щоб плідно здійснювати керівництво.

Безумовно, в таких умовах сподівання на високу якість наукового та науково-педагогічного потенціалу, підготовленого у вищих навчальних закладах, безпідставні.

Другим напрямом реформування системи підготовки наукових та науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації є акредитація її осередків тільки в тих наукових закладах, які виконуючи наукові та науково-технічні роботи з певних наукових напрямків, забезпечені належним чином відповідним науковим потенціалом вищої кваліфікації, який за прийнятими нормами має право здійснювати наукове керівництво, консультування та експертизу дисертаційних робіт.

По-третє, почастішали випадки відхилення від норм наукової етики. Плагіат і недостовірність результатів досліджень – це прямий результат двух попередніх вад існуючої системи підготовки наукових кадрів вищої кваліфікації. До того ж не рідко недостатньо висока відповідальність наукових експертів і членів спеціалізованих вчених рад при прийнятті рішень щодо присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань, які також бувають поза науково-дослідним процесом відповідного наукового напрямку, сприяють цим явищам.

Спроби ВАК України розв’язати проблему належного рівня підготовки та атестації наукових кадрів шляхом створення нових формальних перепон не дають бажаних результатів. Найчастіше такі перепони важко долаються сумлінними науковцям і практично не стають на заваді імітаторами науки. Це викликає пропозиції щодо ліквідації ВАК України та державного контролю за підготовкою наукових кадрів вищої кваліфікації, передачі функцій присудження вчених ступенів та присвоєння вчених звань спеціалізованим вченим радам наукових установ. Проте, виходячи з вищенаведених фактів, ясно, що такі заходи для нашої країни частково можливі, але в повному обсязі передчасні.

Враховуючи, що присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань у нашій країні є форма визнання державою наукової квліфікації вчених, необхідно акцентувати, що визначення рівня наукової кваліфікації вимагає високої наукової компетентності. Тому наступним напрямом реформування системи державної атестації має бути демократізація процесу формування спеціалізованих вчених рад наукових установ, експертних рад та Президії ВАК України, посилення їх відповідальності, підвищення прозорості всіх процедур атестації, забезпечення їх постійного зв’язку з науковим співтовариством.

До основних функцій ВАК України мають належати оптимізація мережі осередків здобуття наукових ступенів, акредитація спеціалізованих вчених рад та контроль за їх діяльністю, присудження найвищих наукових ступенів і присвоєння найвищих вчених звань державного рівня та видача відповідних документів.

Все вищенаведене закладено в запропонованому в ЦДПІН НАН України проекті Закону України “Про підготовку та державну атестацію наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації”, в якому також зроблено ряд уточнень функцій органів управління розвитком науково-технологічної сфери, передбачені заходи для стимулювання підвищення кваліфікації молодими науковцями, зафіксована можливість видачі дипломів англійською мовою тощо.

Основні концептуальні засади запропонованого проекту Закону полягають у наступному:

— підготовка та атестація наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації здійснюється під патронатом держави;

— держава доручає ВАК України виконання функцій загальної організації системи та процесу підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації;

— держава визнає наукову громадськість ( спеціалізовані вчені ради, експертні ради) головним осередком у проведенні атестації;

— науковими ступенями вищої кваліфікації вважаються ступені доктора наук та атестованого доктора наук, а вченими званнями – звання асоційованого професора та професора;

— основною формою організованої підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації є докторантура ( очна та заочна); самостійною формою підготовки атестації є здобувацтво;

— підготовка та атестація наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації мають бути органічно пов’язані з процесом виконання наукових і науково-технічних робіт та не можуть бути організовані у відриві від нього;

— право на організовану підготовку наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації надається виключно тим науковим установам і вищим навчальним закладам

У рівня акредитації різного підпорядкування і всіх форм власності, які постійно проводять наукові дослідження за державно зареєстрованою тематикою та мають розвинуті наукові школи та наукові напрямки досліджень у відповідних галузях науки;

— докторантури, спеціалізовані вчені ради із визначеним науковим профілем і статусом створюються за рішенням ВАК України в наукових установах та вищих навчальних закладах ІУ рівня акредитації різного підпорядкування і всіх форм власності, які здійснюють фундаментальні, прикладні дослідження та науково-технічні розробки за державно-зареєстрованою тематикою і мають в своєму складі певний науково-кадровий потенціал;

науковий ступінь доктора наук і вчене звання асоційованого професора остаточно присуджується та присвоюється спеціалізованою вченою радою наукової установи, де відбувся процес атестації;

науковий ступінь атестованого доктора наук та вчене звання професора присуджується та присвоюється спеціалізованою вченою радою наукової установи, де відбувся процес атестації, підтверджується (не підтверджується) експертною радою та затверджується (не затверджується) Президією ВАК України;

— за ВАК України закріплюються функції: відповідальність за створення нормативних документів, регламентуючих організацію системи підготовки та атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації; оптимізація мережі докторантур та спеціалізованих вчених рад в наукових установах; контроль за діяльністю спеціалізованих вчених рад; організація діяльності експертних рад; затвердження рішень експертних рад, видача відповідних дипломів та атестатів.

Для впровадження запропонованого закону необхідно внести зміни в відповідні нормативні документи ВАК, МОН, НАН України, галузевих державних академій.

Міністерств і відомств, а також розробити та затвердити в КМ України нові нормативно-правові документи, а саме: Положення про ВАК України, Перелік наукових галузей та спеціальностей, за якими відбувається підготовка та атестація наукових кадрів вищої кваліфікації, Положення про докторантуру та здобувачів наукових ступенів, Порядок присудження наукових ступенів в Україні, Порядок присвоєння вчених звань в Україні.

Впровадження запропонованого закону не потребує додаткових витрат з Державного бюджету України.

Запропонований правовий режим підготовки та атестації наукових кадрів вищої кваліфікації дасть можливість усунути існуючі недоліки системи підготовки та атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації, буде сприяти на законодавчому рівні підвищенню якості наукового потенціалу української науки та удосконаленню управління науково-технологічним розвитком країни.

Список використаної літератури

1. Артюх С. Основи наукових досліджень: [підручник] / Українська інженерно-педагогічна академія. — Х. : УІПА, 2006. — 277с.

2. Афанасьєв А. Основи наукових досліджень: Навч. посібник / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : ХНЕУ, 2005. — 96с.

3. Білоусова Т. Основи наукових досліджень: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Кам'янець-Подільський держ. ун-т. — Кам'янець-Подільський, 2004. — 120с.

4. Габович А. Основи наукових досліджень: Підруч. для студ. вищ. навч. закл., які навч. за напрямом "Інформаційна безпека" / Державний ун-т інформаційно-комунікаційних технологій / Володимир Олексійович Хорошко (ред.). — К. : ДУІКТ, 2006. — 174с.

5. Грищенко І. Основи наукових досліджень: Навч. посібник / Київський національний торговельно-економічний ун-т. — К. : Вид-во КНТЕУ, 2001. — 185с.

6. Ковальчук В. Основи наукових досліджень: Навчальний посібник/ Володимир Ковальчук, Лев Моїсєєв; Під наук. ред. В. О. Дроздова; М-во науки і освіти України, Акад. пед. наук України, Південний наук. центр АПН України. — 3-є вид. перероб. і доп.. — Київ: ВД "Професіонал", 2005. — 238 с.

7. Крушельницька О. Методологія та організація наукових досліджень: Навчальний посібник/ Ольга Крушельницька,. — К.: Кондор, 2003. — 189 с.

8. Малюга Н. Наукові дослідження в бухгалтерському обліку: Навчальний посібник/ Наталія Малюга,; Ред. Ф. Ф. Бутинець; М-во освіти і науки України, ЖДТУ. — Житомир: ПП "Рута", 2003. — 475 с.

9. Микитюк О. Наукові дослідження: Навчально-методичний посібник/ Олександр Микитюк, Володимир Соловйов, Світлана Васильєва,; За загальною ред. І. Ф. Прокопенка. — Харків: Скорпіон, 2003. – 77 с.

10. П’ятницька-Позднякова І. Основи наукових досліджень у вищій школі: Навчальний посібник/ Ірина П’ятницька-Позднякова,; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2003. — 115 с.

11. Пілюшенко В. Наукове дослідження: організація, методологія, інформаційне забезпечення: Навчаль-ний посібник/ Віталій Пілюшенко, Ірина Шкрабак, Едвін Славенко,. — К.: Лібра, 2004. — 342 с.

12. Романчиков В. Основи наукових досліджень: Навчальний посібник/ Володимир Романчиков; Українська академія бізнесу та підприємництва. — К.: Центр учбової літератури, 2007. — 254 с.

13. Філіпенко А. Основи наукових досліджень: Конспект лекцій/ Антон Філіпенко,. — К.: Академвидав, 2004, 2005. — 207 с.

14. Федунець А. Методологія виконання наукового дослідження, написання, оформлення, захисту дисертації: Навчально-практичне вид./ Анатолий Федунець,. — Кіровоград: Реклама, 2001. — 297 с.

15. Цехмістрова Г. Основи наукових досліджень: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Галина Цехмістрова,; М-во освіти і науки України, КУТЕП. — К.: Слово, 2003. — 235 с.

16. Шломчак Г. Основи наукових досліджень: Навчальний посібник/ Георгій Шломчак,; Мін-во освіти і науки України, Нац. металургійна академія України. — Дніпропетровськ: Пороги, 2005. — 161 с.