Вступ.

1. Бюджетний устрій та бюджетна система держави.

2. Організація міжбюджетних відносин в Україні.

3. Шляхи вдосконалення міжбюджетних відносин в Україні.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Державні фінанси є основою економічного життя держави, зростання матеріального добробуту населення. Переважна частина державних фінансових ресурсів зосереджується в бюджетах різних рівнів, які створюють бюджетну систему держави.

Бюджет завжди був важливим інструментом впливу на розвиток економіки і соціальної сфери. За його допомогою держава, здійснюючи розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту, могла змінювати структуру виробництва, впливати на результати господарювання, здійснювати соціальні перетворення.

Актуальність теми. В умовах переходу до ринку бюджет не втрачає своєї ролі, він є основним інструментом регулювання соціально-економічних процесів. Надходження до бюджету прямо залежать від стану виробництва. У свою чергу, можливість утримувати соціальну сферу, забезпечувати соціальні гарантії населенню залежить від стану надходжень до бюджету. Формування дохідної та видаткової частини бюджету пов'язане з основними макропоказниками економічного і соціального розвитку держави на відповідний рік.

Саме в бюджеті переплітаються великий спектр різнорівневих інтересів та суперечностей. Бюджет є досить потужною і подеколи небезпечною зброєю в руках державної влади. Він є об'єктом боротьби ідеологій, наукових концепцій, політичних переконань, уявлень про справедливість.

У країнах з розвиненою ринковою системою нині сформувалися досить ефективні моделі функціонування бюджетної системи. Воднораз трансформаційні процеси, які сьогодні відбуваються в Україні, мають свої особливості й потребують вивчення надбань світової фінансової науки та пошуку шляхів ефективного використання цього досвіду.

1. Бюджетний устрій та бюджетна система держави

Бюджетна система України — це сукупність державного бюджету й місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного та адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права.

Бюджетна система України складається з державного бюджету й місцевих бюджетів.

Бюджетами місцевого самоврядування визнаються бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їхніх об'єднань.

Місцевими бюджетами визнаються бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах і бюджети місцевого самоврядування.

Зведений бюджет є сукупністю показників бюджетів, що використовуються для аналізу і прогнозування економічного й соціального розвитку держави.

Зведений бюджет України включає показники Державного бюджету України, зведеного бюджету Автономної Республіки Крим і зведених бюджетів областей та міст Києва й Севастополя.

Зведений бюджет Автономної Республіки Крим включає показники бюджету Автономної Республіки Крим, зведених бюджетів її районів і бюджетів міст республіканського значення.

Зведений бюджет області включає показники обласного бюджету, зведених бюджетів районів і бюджетів міст обласного значення цієї області.

Зведений бюджет району включає показники районних бюджетів, бюджетів міст районного значення, селищних і сільських бюджетів цього району.

Зведений бюджет міста з районним поділом включає показники міського бюджету й бюджетів районів, що входять до його складу. У разі, коли місту або району в місті адміністративно підпорядковані інші міста, селища чи села, зведений бюджет міста або району в місті включає показники бюджетів цих міст, селищ і сіл.

Бюджетна система України ґрунтується на таких принципах:

— принцип єдності бюджетної системи України — єдність бюджетної системи України забезпечується єдиною правовою базою, єдиною грошовою системою, єдиним регулюванням бюджетних відносин, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю порядку виконання бюджетів і ведення бухгалтерського обліку й звітності;

— принцип збалансованості — повноваження на здійснення витрат бюджету повинні відповідати обсягу надходжень до бюджету на відповідний бюджетний період;

— принцип самостійності — Державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними. Держава коштами державного бюджету не несе відповідальності за бюджетні зобов'язання органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування коштами відповідних бюджетів не несуть відповідальності за бюджетні зо-бов'язання одне одного, а також за бюджетні зобов'язання держави. Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів, правом відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на визначення напрямів використання коштів відповідно до законодавства України, правом Верховної Ради Автономної Республіки Крим і відповідних рад самостійно і незалежно одне від одного розглядати й затверджувати відповідні бюджети;

— принцип повноти — до складу бюджетів мають бути включені всі надходження до бюджетів і витрати бюджетів, що здійснюються відповідно до нормативно-правових актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування;

— принцип обґрунтованості — бюджет формується на реалістичних макропоказниках економічного і соціального розвитку держави та розрахунках надходжень до бюджету й витрат бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методик і правил;

— принцип ефективності — при складанні й виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення запланованих цілей при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів і досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів;

— принцип субсидіарності — розподіл видів видатків між державним бюджетом і місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами повинен ґрунтуватися на максимально можливому наближенні надання суспільних послуг до їх безпосереднього споживача;

— принцип цільового використання бюджетних коштів — бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями;

— принцип справедливості й неупередженості — бюджетна система України будується на засадах справедливого й неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами;

— принцип публічності та прозорості — Державний бюджет України й місцеві бюджети затверджуються, а рішення щодо звіту про їх виконання приймаються відповідно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і відповідними радами;

— принцип відповідальності учасників бюджетного процесу — кожен учасник бюджетного процесу несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу.

Бюджетний устрій — це організація і принципи побудови бюджетної системи держави, взаємозв'язок окремих її елементів. Поняття бюджетного устрою не знайшло відображення в Бюджетному кодексі України. На нашу думку, цей недолік повинен бути виправлений.

Бюджет може складатися із загального та спеціального фондів.

Загальний фонд бюджету включає:

— усі доходи бюджету, крім тих, що призначені для зарахування до спеціального фонду;

— усі видатки бюджету за рахунок надходжень до загального фонду бюджету;

— фінансування загального фонду бюджету.

Спеціальний фонд бюджету включає:

— бюджетні призначення на видатки за рахунок конкретно визначених джерел надходжень;

— Гранти або дарунки (у вартісному обчисленні), одержані розпорядниками бюджетних коштів на конкретну мету;

— різницю між доходами і видатками спеціального фонду бюджету.

Розподіл бюджету на загальний та спеціальний фонди визначається законом про Державний бюджет України. Джерела формування спеціального фонду визначаються тільки законами України.

Підставою для рішення відповідної ради про створення спеціального фонду у складі місцевого бюджету може бути виключно закон про Державний бюджет України.

Передача коштів між загальним і спеціальним фондами бюджету дозволяється тільки в межах бюджетних призначень шляхом внесення змін до закону про Державний бюджет України чи рішення відповідної ради.

Платежі за рахунок спеціального фонду здійснюються в межах коштів, що надійшли до цього фонду на відповідну мету.

Створення позабюджетних фондів органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування та іншими бюджетними установами не допускається.

Структуру бюджетної системи України характеризують дані таблиці 1.

Для характеристики бюджетної системи України в цілому важливе значення має зведений бюджет як сукупність усіх її складових. На стадії складання проекту державного бюджету йому передує розроблення основних показників зведеного бюджету України як аналітичного розрахунку для визначення основних параметрів мобілізації бюджетних ресурсів до кожної із складових бюджетної системи, тобто до Державного бюджету України і місцевих бюджетів, та їхнє використання відповідно до основних напрямів фінансової політики держави.

Показники зведеного бюджету дають можливість ще на стадії розроблення державного бюджету внести відповідні корективи і уточнення щодо побудови ефективнішого бюджетного механізму. На стадії виконання бюджетів зведений бюджет використовується для аналізу й активнішого використання бюджетних показників при оцінці загальної економічної ситуації в державі.

2. Організація міжбюджетних відносин в Україні

Міжбюджетні відносини є основною складовою взаємин різних рівнів влади в галузі державних фінансів. Головну роль у формуванні міжбюджетних відносин відіграють як державний устрій (унітарний чи федеративний), так і ступінь централізації управління. В Україні, яка є унітарною державою, існує необхідність забезпечення самодостатності бюджетів різних рівнів та поліпшення правових відносин в умовах бюджетного унітаризму.

В даний час відбуваються процеси децентралізації державної влади, які змінюють взаємини органів управління у бюджетній сфері. У зв'язку з цим існує необхідність розробки нових підходів до визначення організації та вдосконалення системи міжбюджетних відносин. Вимагають наукового обґрунтування положення про економічні основи застосування різних методів і інструментів міжбюджетних відносин, їх вплив на рівень економічного розвитку регіонів.

Теоретичне обґрунтування окремих аспектів організації міжбюджетних відносин в Україні знайшло відображення у працях українських вчених: О. Василика, В. Зайчикової, І. Луніної, К. Павлюк, С. Слухая, І. Чугунова, В. Швеця та інших.

У Конституції України бюджетну систему визначено як унітарну, яка включає дві ланки — державний і місцевий бюджети. Державний унітаризм країни відіграє вирішальну роль у міжбюджетних відносинах, організація яких визначається центральними органами влади відповідно до законодавства. Для реалізації фінансових відносин у сфері міжбюджетних відносин використовується механізм, який є сукупністю способів організації міжбюджетних відносин. Цей механізм включає моделі, форми, методи, інструменти, а також інституціонально-правові структури організації міжбюджетних відносин.

Модель міжбюджетних відносин — це інституціональний підхід до визначення організаційних основ взаємин між державою і місцевими органами влади, який пов'язаний з політикою уряду або регіональної влади у вирішенні питання розподілу доходів і видатків за рівнями бюджетної системи. Розрізняють дві основні моделі міжбюджетних взаємин: централізовану і децентралізовану.

Централізована модель характеризується: відсутністю або формальною наявністю розподілу функціональних обов'язків між ланками державного управління; обмеженням прав місцевих органів формувати місцеві бюджети; підпорядкованістю регіональних і місцевих інтересів національним; владним розподілом державою податкових повноважень і наданням фінансової допомоги місцевим органам влади; залежністю від форми державного ладу.

Позитивними рисами централізованої моделі міжбюджетних відносин є: єдність організації управління; дієвий контроль і координація спеціалізованих видаткових повноважень місцевих органів влади; спрямування фінансових ресурсів на прискорення досягнення встановлених цілей. До негативних рис централізованої моделі слід віднести такі: послаблення ефективності діяльності центральних органів влади щодо фінансового забезпечення розвитку соціально-культурної сфери; невраховування місцевих інтересів, що «часто спричинює авторитарну бюрократію» [4]; втрату зацікавленості місцевих органів влади у розвитку власної фінансової бази.

Політичною передумовою впровадження децентралізованої моделі міжбюджетних відносин є забезпечення демократичних прав для громадян країни та територіальних громад, адже децентралізоване прийняття рішень зменшує навантаження на центральний уряд, покращує і прискорює виконання урядових рішень. Децентралізована модель характеризується: невтручанням держави у хід бюджетного процесу регіонів; підтримкою фінансової автономії місцевого самоврядування; чітким законодавчим розмежуванням видаткових повноважень між різними рівнями управління; незалежністю від форми державного устрою.

До переваг цієї моделі слід віднести те, що відпрацьовані рішення безпосередньо враховують найважливіші політичні пріоритети суспільного вибору. Одним з основних недоліків децентралізованої моделі міжбюджетних відносин є ускладнення координації дій уряду для досягнення макроекономічних цілей і забезпечення балансу фінансових можливостей.

Ключовим принциповим положенням, яке характеризує різницю між обома моделями міжбюджетних відносин, є їхня залежність від державного устрою. За кількістю та змістом форм державного устрою розрізняють дві основні організаційні форми міжбюджетних зв'язків: унітарну (бюджетний унітаризм) та федеральну (бюджетний або фінансовий федералізм).

Бюджетний унітаризм — форма міжбюджетних взаємин у країнах з унітарним державним устроєм, які базуються на засадах єдиних законодавчо закріплених державою принципів, інструментів та методів, що використовуються для регулювання інтересів соціальних груп і забезпечення єдності, економічної і політичної цілісності держави. Бюджетний федералізм характерний для країн з федеративним державним устроєм, у яких відносини між бюджетами ґрунтуються на розподілі компетенції федеральної влади і суб'єктів федерації на засадах економічної доцільності й ефективності, соціальної справедливості та політичної консолідації.

Методи міжбюджетних відносин — це способи впливу цих відносин на соціально-економічний стан у регіоні. До їх числа належать: трансфертний, метод регулюючих, власних та закріплених доходів, функціональний, делегуючий і балансовий методи.

Централізована модель в управлінні міжбюджетними відносинами щодо дохідного забезпечення передбачає використання трансфертного методу і методу регулюючих доходів, а у видатковому плані — делегуючої методики розподілу відповідальності за надання державних послуг, за якої всі функції нижніх рівнів виконавчої влади спрямовуються згори вниз. Децентралізована модель щодо забезпечення доходів передбачає використання методів власних та закріплених доходів, а при плануванні видатків — функціонального методу (конкретне розмежування компетенцій і видаткових повноважень між усіма рівнями влади та введення делегування деяких видаткових повноважень).

Система трансфертів дає змогу збалансувати міжбюджетні відносини в разі виникнення дефіциту в бюджетах територіальних громад при їх низькій податкоспроможності. Трансферти досить широко використовуються у побудові централізованої моделі міжбюджетних відносин, проте у бюджетній практиці Радянського Союзу вони не набули популярності і вважалися додатковим засобом до основного методу бюджетного регулювання — процентних відрахувань від державних доходів і податків.

Метод податкових розщеплень від загальнодержавних податків та зборів у вітчизняній бюджетній практиці почав використовуватися ще у 1931 р. у здійсненні податкової реформи і характеризувався такими перевагами [7]:

— створював стимули щодо повної мобілізації як власних, так і загальнодержавних податків на території;

— посилював бюджетний контроль шляхом підвищення відповідальності місцевих органів влади за своєчасність та повноту надходжень від загальнодержавних податків і зборів;

— збільшував ефективність збалансування місцевих бюджетів, адже як регулюючі податки використовувалися такі гнучкі податкові джерела, як надходження від ПДВ, акцизного збору, податку на прибуток підприємств та прибуткового податку з громадян.

Трансфертному методу фінансування надають перевагу країни, які застосовують у галузі міжбюджетних відносин децентралізовану модель. Під трансфертами вони розуміють усі центральні доходи, які закріплюються на постійній або тимчасовій основі, а також передаються у фіксованій сумі. Тому показники за цими джерелами фінансування у них є завищеними і коливаються в межах від 24 до 98% доходів локальних бюджетів демократичних країн Європи.

Як елемент організації міжбюджетних відносин в Україні використовувалися міжбюджетні взаєморозрахунки — розрахунки, які виникають між бюджетами в процесі планування та виконання місцевих бюджетів. У сфері міжбюджетних відносин ці розрахунки з'являються при зміні адміністративно-територіального розподілу, чинного законодавства, підпорядкованості бюджетних установ та організацій або в інших випадках, передбачених законодавством. Взаємні розрахунки між бюджетами підлягали погашенню до кінця бюджетного року [5].

Інституціональною основою організації бюджетного процесу є бюджетні процедури. Це «не стільки формалізація прийняття рішень, скільки узгодження інтересів усіх соціально-політичних і економічних груп щодо використання державних фінансових ресурсів» [8]. Бюджетні процедури охоплюють регламентацію взаємин усіх учасників бюджетного процесу, розподіл податкових і видаткових повноважень, відповідальності, дохідних джерел, формалізацію механізмів фінансового вирівнювання.

Бюджетні процедури, які регламентують процес визначення обсягів дотації вирівнювання та коштів, що передаються до державного бюджету з місцевих, визначаються Бюджетним кодексом України, законом про Державний бюджет України на відповідний рік та постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Формули розподілу обсягів міжбюджетних трансфертів між державним бюджетом та місцевими бюджетами».

Організація міжбюджетних відносин в Україні передбачає використання досить розвинутого інструментарію залежно від обраних методів: власні доходи, регульовані доходи, дотації вирівнювання, інші дотації, субвенції, кошти, які передаються до Державного бюджету України та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів. До прийняття Бюджетного кодексу регулюючі доходи були головним інструментом міжбюджетних відносин. їхнім головним недоліком була щорічна зміна нормативів відрахувань від загальнодержавних податків до місцевих бюджетів, що ускладнювало фінансування місцевих видатків та бюджетне планування.

Бюджетний кодекс України вперше чітко розмежував дохідні джерела між ланками бюджетної системи і визначив склад доходів місцевих бюджетів. Вони представлені закріпленими за бюджетами місцевого самоврядування податками та зборами, що враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, і доходами, які не враховуються при визначенні таких трансфертів. При цьому обсяг трансфертів місцевим бюджетам визначається згідно з формулою на основі об'єктивної оцінки видаткових потреб та доходної спроможності територій. Також спостерігається суттєве зменшення у доходах державного бюджету частки трансфертів, які надаються з місцевих бюджетів до державного бюджету, що пов'язано з більш швидким зростанням обсягу видатків місцевих бюджетів на виконання делегованих повноважень порівняно зі зростанням доходів, які враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів.

Аналіз структури місцевих бюджетів України щодо доходів показав, що дохідні джерела, які не враховуються при розрахунку обсягів трансфертів, у місцевих бюджетах незначні, що свідчить про високий рівень перерозподілу доходів в рамках бюджетної системи України. На нашу думку, регулюючі податки неправомірно включати до переліку власних доходів місцевих бюджетів, оскільки органи місцевого самоврядування не можуть впливати на базу і ставки цих податків. Тому необхідно уточнити зміст власних і регулюючих доходів, що дозволить забезпечити порівняння показників усіх рівнів бюджетної системи.

У даний час міжбюджетні відносини в Україні регулюються переважно трансфертним методом. Для забезпечення фінансування в повному обсязі делегованих повноважень доцільно перейти до закріплення за адміністративно-територіальними одиницями довгострокових нормативів відрахувань від податку на додану вартість, акцизного збору та податку на прибуток, а трансферти надавати лише депресивним регіонам, які не мають джерел власних фінансових надходжень.

3. Шляхи вдосконалення міжбюджетних відносин в Україні

Автори Бюджетного кодексу подбали про те, щоб закріпити за місцевими бюджетами лише ті податки, надходження від яких порівняно стабільні й прогнозовані. До того ж усі ці джерела доходів повинні відносно легко ідентифікуватися з конкретною адміністративно-територіальною одиницею, що з'ясовує, у чий же бюджет їх зараховувати. Усі податки, що надходять сьогодні до місцевих бюджетів, поділяються у визначених пропорціях, затверджених кодексом, між областями і районами. Така позиція, закріплена в кодексі, справді принесла місцевим бюджетам порівняну стабільність і визначену незалежність. У частині власних доходів місцеві бюджети і далі перевиконуються, незважаючи на деяке погіршення ситуації у сфері державних фінансів у цілому.

Аби реально збільшити витрати місцевих бюджетів, є, за великим рахунком, два способи: до їхнього обмеженого обсягу доходів можна додати деякі інші джерела податкових надходжень чи збільшувати трансферти. Однак конкретні джерела доходів уряд на місця передавати поки не збирається, а всі головні проблеми, які в минулому мали бюджети окремих адміністративно-територіальних одиниць, пов'язані передовсім із невиконанням своїх зобов'язань перед ними саме державним бюджетом.

Це призвело до того, що в міські бюджети перерахована лише незначна частина від запланованої суми трансферту. А в деяких містах ситуація з перерахуванням субвенцій у бюджет міста оцінюється як критична. Потерпають від цього насамперед незахищені соціальні групи населення: родини з дітьми, інваліди дитинства і діти-інваліди — усі вони залишилися без державної підтримки, тому що з передбачених містам субвенцій надійшла тільки незначна частина. Заборгованість у деяких випадках сягає 2,5 місяця. Така сама ситуація з надходженням компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян у міському електротранспорті й метро. Таким чином, реальність виконання місцевими бюджетами делегованих їм зобов'язань викликає певне занепокоєння.

Місцеві влади і бюджетні організації налаштовані проти збільшення частки місцевих бюджетів у зведеному бюджеті, запланованому урядом. Особливе їхнє невдоволення викликає те, що пропонується залишити нинішню схему фінансування місцевих бюджетів — делегування на місця державних повноважень з наступним їх фінансуванням у вигляді субвенцій.

Бюджетні організації здебільшого за забезпечення свого фінансування прямо з державного бюджету. Оскільки фінансування соціальної сфери з державного бюджету належить до захищених статей, то й проблем тут значно менше. В установах і організаціях, що фінансуються з держбюджету, зараз немає труднощів з виплатою заробітної плати. Переходити на фінансування з обласного бюджету ці організації не хотіли б, оскільки бояться значної кількості посередників у передачі державних грошей. Самостійно ж місцевий бюджет забезпечити фінансування цих об'єктів просто не в змозі.

Склалася ситуація, коли регіони не мають ілюзій щодо виконання держбюджетом своїх зобов'язань. Багато регіональних керівників уже висловлюють думку, що передбачувані в бюджеті асигнування лише наполовину задовольняють потребу в коштах. Головною проблемою залишається неврегульованість передачі трансфертів і повноважень з державного бюджету до місцевих.

Я думаю, для поліпшення ситуації у цій сфері треба здійснити:

1. Насамперед процес збільшення частки місцевих бюджетів у бюджетній системі відповідає загальноєвропейській тенденції фінансової децентралізації бюджетного процесу. Для нормального здійснення цього плану треба реально передати місцевим бюджетам нові джерела фінансових надходжень, зокрема запровадити податок на нерухоме майно, розширити перелік місцевих податків і зборів за рахунок провадження податків із цільовим використанням одержаних коштів.

2. Для збільшення витрат місцевих бюджетів є два способи: до їхніх доходів треба додати деякі інші джерела податкових надходжень або слід збільшувати трансферти.

3. Під час проведення реформ у цій сфері треба максимально забезпечити фінансування соціальної сфери. Тому, плануючи дохідну частину місцевих бюджетів, слід критично підходити до прогнозних показників. Інакше кажучи, через завищення прибуткового податку, що є головним джерелом доходів для місцевих бюджетів, під загрозою невиконання можуть опинитися такі найбільші статті витрат, як виплата зарплати бюджетникам та ін.

4. Треба вже нині піклуватися про культуру фінансової самостійності місцевих органів влади. Йдеться про професіоналізм регіональних менеджерів. Сьогодні місцеві влади й бюджетні організації налаштовані проти збільшення частки місцевих бюджетів у зведеному бюджеті. їхнє невдоволення викликане тим що і в 2006 році залишалася схема фінансування місцевих бюджетів — делегування на місця державних повноважень з наступним їх фінансуванням у вигляді субвенцій. Виявляється, що відповідальність за державні повноваження пере даються, а реальні фінансові ресурси відсутні. Це призводить до того, що регіональні керівники, котрі працюють ефективно, стають винуватцями, що може спричинити деградацію адміністративного ресурсу на місцях. Чого допусти ти держава не має права.

5. Ефективність реформ за фінансової децентралізації залежить безпосередньо від виконання зобов'язань держави перед регіонами.

Невиконання цих зобов'язань у попередніх роках — яскравий тому приклад. Ось чому при невиконанні державою своїх зобов'язань у частині дотацій і трансфертів до місцевих бюджетів треба вживати твердих каральних заходів щодо посадових осіб, з вини яких відбулися ці порушення.

Висновки

Отже, можемо зробити такі висновки: бюджетна система являє собою сукупність бюджетів країни, створених на різних рівнях на основі прийнятого бюджетного устрою. Розвиток бюджетної системи в умовах ринкової економіки передбачає, що кожна її ланка певною мірою є автономною щодо інших ланок.

Розвиток бюджетної системи України останнім часом характеризується зміцненням тенденції до централізації. Сьогодні в Україні бюджет і проблеми надійного управління ним належать до найгостріших як в економічному й соціальному, так і в політичному контексті. Поки що фінансовий потенціал і реального, і фінансового секторів економіки, і доходи громадян та держави суттєво обмежені. Зведений бюджет нашої держави значно менший за обсягом від бюджетів окремих європейських країн, що за територією поступаються багатьом областям України. На жаль, як не прикро це констатувати, але нинішня українська бюджетна практика багато в чому продовжує ґрунтуватись на старих засадах адміністративно-командної системи. Бюджетна децентралізація зводиться до реформування бюджетної системи у напрямку формування усіх її ланок як відносно автономних і фінансово спроможних для виконання прийнятих бюджетних повноважень.

Проведення бюджетної децентралізації в Україні потребує перегляду розмежування повноважень між урядами, реформування системи оподаткування (як на рівні регіонів, так і місцевого самоврядування), збільшення можливостей для фінансово спроможних територій у залученні коштів, зокрема на умовах позик.

Зміцнення автономії місцевих бюджетів не можна розглядати як основу послаблення функцій центрального уряду. Навпаки, вони мають посилюватися. Але це повинно досягатися шляхом використання не адміністративних, а переважно ринкових механізмів.

Список використаної літератури

1. Конституція України // zakonl.rada.gov.ua.

2. Бюджетний кодекс України // zakonl.rada.gov.ua.

3. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21 травня 1997 р. №280/97-ВР // zakonl .rada.gov.ua.

4. Про бюджетну систему України: Закон України від 29 червня 1995 р. №253/95 // zakonl. rada.gov.ua.

5. Порядок казначейського обслуговування місцевих бюджетів: Наказ Державного казначейства України від 4 листопада 2002 р. №205 // zakonl.rada.gov.ua.

6. Багачева О. Бюджетные механизмы в мировой практике развития депрессивных и отсталых регионов// Вопросы экономики,- 1996,- №6. — С. 100—112.

7. Бутурлакіна Т. Податкові розщеплення та їх роль у збалансуванні місцевих бюджетів (на матеріалах Закарпатської області) // Регіональна економіка.- 2004.- №4. — С. 162—174.

8. Бушмин Е. Роль и место бюджетных процедур в системе государственных финансов // Вопросы экономики.- 2003.- №5. — С. 43.

9. Бюджет України за 2005 рік: Статистичний збірник / A.I. Мярковський, І.Я. Чугунов, 1.Ф. Книшенко та ін. — К.: Міністерство фінансів України, 2004.

10. Бюджет України за 2006 рік: Статистичний збірник/ М.М. Шаповалова, Л.М. Калінічен-ко, І.А. Жак та ін. — К.: Міністерство фінансів України, 2005.

11. Бюджет України за 2005 рік: Статистичний збірник/В.О. Парнюк, О.П. Жак, Л.М. Калініченко та ін. — К.: Міністерство фінансів України, 2006.

12. Василик О.Д., Павлюк К.В. Бюджетна система України: Підручник. — К.: Центр навчальної літератури, 2004.

13. Герчаківський С.Д. Місцеве оподаткування в Україні: традиції, реали та напрями удосконалення // Фінанси України.- 2003,- №2. — С 44-49.

14. Годме П.М. Финансовое право / Пер. с фран. — М.: Прогресе, 1978.

15. Державні фінанси: Теорія і практика перехідного періоду в Центральній Європі / Ред. Ю. Немец та Г. Райт (пер. з англ.). — К.: Основи, 1998.

16. Європейська Хартія про місцеве самоврядування. — Страсбург: Рада Європи, 1990.

17. Зайчикова В.В. Фінансова регіональна політика держави // Фінанси України.— 2005,— №6. — С 29-35.

18. Луніна І. О. Бюджетні відносини між рівнями державного управління та місцевими органами влади // Україна: Формування основи для стабільного зростання. — Меморандум про економічний розвиток. — Т. 2. — К.: Світовий банк, 2004. — С 169—200.

19. Максюта А.А. Напрями вдосконалення міжбюджетних відносин в Україні // Україна: Формування основи для стабільного зростання. — Меморандум про економічний розвиток. — Т. 2. — К.: Світовий банк, 2004. — С 111-168.

20. Павлюк К.В. Концептуальні підходи до вдосконалення системи міжбюджетних відносин на засадах конкурентного федералізму // Наукові праці НДФ1.- 2006.- №1(34). — С 23—34.

21. Павлюк К.В. Формування доходів місцевих бюджетів // Фінанси України.- 2006.— №4. — С 24-37.

22. Швець В.Я. Концептуальні підходи до вдосконалення системи міжбюджетних відносин // Фінанси України.- 2005.- №3. — С 23-31.