РОЗДІЛ І. НАДЗВИЧАЙНІ СИТУАЦІЇ, ЩОЗАГРОЖУЮТЬ ДОБРОБУТУ ЛЮДИНИ ТА СУСПІЛЬСТВА

Тема 1. Надзвичайні ситуації природного походження

1. 1. Тектонічні: землетруси, вулкани, цунамі

1.2. Топологічні: повені, селі, зсуви

1.3. Метеорологічні: бурі, грози. Пожежі (лісові, торф’яні, степові). Гасіння пожеж. Дії при пожежі

Тема 2. Надзвичайні ситуації технологічного(техногенного походження)

2.1. Виробничі небезпеки. Хімічні небезпеки

2.2. Технологічні небезпеки

2.3. Небезпеки транспортного походження: на залізниці; дорожньо-транспортні; на водному транспорті; авіаційні небезпеки

2.4. Пожежі на виробництвах і в населенихпунктах

2.5. Наслідки аварій і катастроф

Тема 3. Захист людей від небезпек

3.1. Поведінка людей у надзвичайних ситуаціях

3.2. Невідкладна допомога потерпілим

Допомога при травмах. Допомога при утопленні та опіках

Отруєння

Радіаційне ураження

Електротравма

3.3. Методи і прийоми надання допомогипотерпілим

Клінічна смерть

Гостра серцево-судинна недостатність

Гостра дихальна недостатність

Аптечки невідкладної допомоги

РОЗДІЛ ІІ. ГРОМАДЯНСЬКА БЕЗПЕКА

Тема 1. Надзвичайні ситуації, що загрожуютьбезпеці громадян

1.1. Право на життя

Соціальне страхування

1.2. Відповідальність

1.3. Соціальні небезпеки

Хуліганство

Шахрайство

Крадіжки

Зґвалтування

Тема 2. Вміння володіти собою

2.1. Право на самозахист

2.2. Природна система самозахисту людини

Розділ 1Надзвичайні ситуації,що загрожують добробутулюдини та суспільства

Тема 1Небезпеки природногопоходження

1.1 Тектонічні небезпеки

Землетруси, виверження вулканів, цунамі

Небезпечний чинник землетрусу – підземний удар, внаслідок якого розповсюджуються пружні сейсмічні подовжні та поперечні хвилі. Вони спричиняють обвалення споруд, пожежі, вибухи і ураження електричним струмом внаслідок руйнування електричних мереж. Землетруси в місцях мешкання людей призводять до катастроф – загибелі людей.

Центр осередку землетрусу – умовно виділена точка, що називається гіпоцентром. Осередок розташовується на глибині до 100км нижче поверхні Землі, а в деяких випадках на глибині

600 – 700 км. Проекція цієї точки на поверхню Землі називається епіцентром. На поверхні Землі, в усі боки від епіцентру, розходяться поверхневі сейсмічні хвилі. Здебільшого коливання земної кори спостерігаються у вигляді поштовхів (хвиль), кількість їх і проміжки часу між ними різні й ще мало передбачувані. Інтенсивність землетрусу зменшується в напрямку від центру. Землетруси супроводжуються безліччю звуків різної інтенсивності. У деяких випадках має місце миттєва, локальна зміна електричного та магнітного полів Землі, що супроводжуються спалахами світла. Зони на поверхні Землі, де виникають землетруси називають сейсмічними зонами.

Дія землетрусу. Землетруси охоплюють великі території від тисяч до мільйонів квадратних кілометрів. При сильних землетрусах порушується цільність грунту, руйнуються споруди, будинки, електричні, газові, нафтові, комунальні та інші комунікації. У горах відбуваються обвали і лавини.

Цунамі – землетруси під водою. Вони утворюють величезні хвилі, що призводять до великих руйнувань на суші.

Вулкани викидають пару, воду, дим, вулканічну лаву. Вони спричиняють травмування і загибель людей.

Інтенсивність землетрусу вимірюють за 12-бальною шкалою.

Заходи і засоби захисту від землетрусу.Захист від землетрусу досягається двома шляхами:

1. Профілактика землетрусів. На планеті Земля діє велика кількість сейсмічних станцій. Складено карту сейсмічності Землі. Сейсмічні станції прогнозують і розраховують можливість виникнення осередків землетрусів.

2. Підвищення стійкості будівель і споруд. Наведене дозволяє при проектуванні і будівництві будинків і споруд враховувати необхідність підвищення їх міцності з урахуванням додаткового навантаження сейсмікою.

Рятувальні роботи при землетрусах зводяться до визволення людей і надання їм невідкладної допомоги. У рятувальних роботах, крім спеціалізованих загонів і служб надзвичайних ситуацій і пожежників, бере участь населення. Використовуються будівельні і дорожні машини (крани, екскаватори, бульдозери тощо).

Запам‘ятай

Якщо ти опинився у сейсмічній зоні:

1. землетрус важко передбачити, він може трапитися будь-коли;
2. якщо про землетрус сповістили засоби масової інформації, виконуй їхні рекомендації;
3. якщо повідомлення не було і ти відчув дзвін посуду, розгойдування висячіх предметів, поштовхи в одноповерховому будинку, негайно з усіма присутніми (дітьми, людьми похилого віку і дорослими) вийди з приміщення. Потурбуйся про тварин. Відчини хлів. Дай худобі врятуватися. Відійди від будинку на відстань не менше 1/3 його висоти. На це є 15-20с, і це може врятувати життя у разі руйнування будови. Збереження життя залежить від швидкості евакуації з будови.

У багатоповерхових будинках поштовхи краще перестояти у двірному прорізі товстої капітальної стіни, розчинивши двері. Можна скористатися кутом, що створюють товсті капітальні стіни. Після перших поштовхів негайно залиш помешкання. Не користуйся ліфтом – це збільшує ризик;

1. якщо під час землетрусу ти опинився на вулиці, відійди від будов і споруд на відстань не менше 1/3 їх висоти. Прямуй до широких вулиць, майданів, скверів. Це умова запобігання твоєму пошкодженню у разі руйнування будов;
2. не торкайся обірваного проводу, він може бути під електричною напругою;
3. опинившись у громадському транспорті, дочекайся зупинки і вийди. Відійди на безпечну відстань;
4. якщо ти опинився під завалами будови – не панікуй. Допомога обов‘язково прийде. Пам‘ятай, людина може довгий час жити без води та їжі;
5. знай, що після перших поштовхів можуть бути повторні. Будь до цього готовий;
6. всі вищезгадані умови потребують спокійного їх вирішення. Збережи спокій;
7. якщо землетрус стався, наберись мужності надати допомогу потерпілим, головним чином, звільненню людей з-під завалів.

1.2. Топологічні небезпеки.

До топологічних небезпек відносяться такі, що пов‘язані з порушенням окремих ділянок земної поверхні.

Повені

Повінь – це гідрологічне явище.

Небезпечний чинник повені – вода вище рівня, що природно встановилися для даної місцевості.

Природа повенів — тимчасове затоплення значної частини суші водою, що спричиняється великою кількістю опадів, інтенсивного таяння снігу (льодовиків), спільною дією паводкових вод і крижаних заторів, нагонів води вітром, підводним землетрусом (цунамі).

Дія повенів – затоплення будинків, споруд і людей, що опинилися в них. Руйнування гідротехнічних споруджень, дамб, гребель, насипів, шляхів, мостів.

Профілактика повенів – прогнозування гідрометеослужбою характеру і розмірів повенів (повені легко прогнозуються). Це дозволяє організувати попереджувальні заходи -–евакуацію людей і і матеріальних цінностей, улаштування насипів і дамб, створити сприятливі умови для проведення рятувальних робіт.

Рятувальні роботи зводяться до пошуку людей на затопленій території й евакуації їх у безпечні місця. Потерпілим надають невідкладну допомогу. При проведенні рятувальних робіт використовують плавальні засоби, човни, катери, баржі та інше залежно від масштабів і місця повенів. Повінь у період льодоходу попереджають ліквідацією крижаних заторів. Рятувальні роботи ведуться службою порятунку на водах, загонами служби з надзвичайних ситуацій і місцевим населенням.

Запам‘ятай

Твоя поведінка під час повені

Якщо ти опинився у воді, май на увазі, що плисти можна і в одежі. Не пливи проти течії. Течію перебороти неможливо. Використай напрямок течії, щоб наблизитись до берега. Найкращий засіб пересування на воді – лежачи на спині і працюючи ногами. Якщо хтось опинився у воді, подай потерпілому будь-який предмет, що плаває. Це допоможе йому доплисти до небезпечного місця.

Якщо ти на крижині чи біля ополонки, надавай допомогу потерпілому лежачи на льоду. Подай потерпілому предмет, за який він може ухопитися, навіть свій одяг.

У випадку швидкого виникнення повені, знаходячись у будинку, перейди на верхній поверх чи дах. Якщо під час повені ти опинився в лісі чи степу, вийди на високе місце або залізь на дерево.

Ти – мужня людина. Допомагай слабким вийти з біди.

Сельові потоки

Сельовий потік — це типове явище для карпатських гірських рік.

Небезпечний чинник – тимчасовий потік (різновид повені), який раптово утворюється в річищах гірських рік і характеризується різким підйомом рівня води з високим утримнням у ній твердого матеріалу.

Природа селю. Сель виникає в результаті інтенсивних і тривалих злив, бурхливого таяння льодовиків або снігового покрову і звалення в річища водойомищ великої кількості розсипчастого відламкового матеріалу. У межах басейну річок сельові потоки можуть утворюватися на окремих ділянках або поширюватися на все русло.

Дія селів. Сель може рухатись зі швидкістю до 15 км/год, кількома хвилями. Маючи велику масу і швидкість пересування, селі руйнують будинки, споруди, дороги тощо на шляху руху. Небезпека селів пов‘язана з раптовістю їх виникнення.

Захист від сельових потоків. У місцях можливого виникнення сельових потоків створюється протиселева служба. Захист від селів досягається будівництвом гідротехнічних споруд; закріпленням ґрунтового покрову гірських схилів рослинністю, зменшенням організованого стоку поверхневих і талих вод, правильним розміщенням на схилах гір інженерних гідротехнічних споруджень, уловлюванням сельового потоку водою.

Рятувальні роботи. Протиселева служба прогнозує утворення селів. Рятувальні роботи ведуть аврійно-технічні протиселеві формування (евакуація людей, відновлення енергопостачання, доріг тощо). Для великих обсягів робіт залучається місцеве населення та служби Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій.

Запам‘ятай

Твоя поведінка в зоні можливого виникнення сельового потоку полягає у тому, щоб завжди бути готовим до евакуації.

Якщо ти помітив ознаки зароджуваного сельового потоку – накопичилася вода у балках або почалася сильна злива, то попередь людей, які можуть опинитися у зоні руху потоку. Допоможи евакуювати дітей та старих.

Зсуви

Небезпечний чинник — зсуви гірських порід, що сповзають схилом.

Природа зсувів. Зсуви виникають на схилах або укосах внаслідок порушення рівноваги гірських порід через зміни гідрогеологічних умов. Вода змінює силу зчеплення, питому вагу і щільність ґрунту. Ґрунт змінює міцність і руйнується від своєї ваги.

Запобігання зсувам можливо у разі виконання протизсувових заходів: улаштування постійних водостоків, дренажів, тимчасових снігових каналів і валів для виведення талих і дощових вод; планування поверхні стоку із вирівнюванням пагорбів, заповненням ям і каналів, замазуванням тріщин; озеленення схилів; улаштування підпірних споруджень.

Захист від зсувів. При загрозі зсуву – негайна евакуація населення з району можливого лиха.

Рятувальні роботи зводяться до розшуку і звільнення людей з-під завалів зруйнованих будинків і споруд, надання їм невідкладної допомоги, до ліквідації пожеж і наслідків зсуву. Рятувальні роботи виконують формування Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій із залученням місцевого населення.

1.3.Метеорологічні небезпеки

Бурі та урагани

На Україні бурі та урагани виникають по кілька разів на рік. Це вітер великої сили, що діє протягом тривалого часу. Це стихійне явище, яке за руйнівною дією дорівнюють землетрусу.

Небезпечний чинник бурь та ураганів – рух повітряних мас (вітер).

Природа небезпечного чинника – велика швидкість вітру, що виникає при проходженні глибоких циклонів. Циклон – ураган, атмосферний вихор великих розмірів.

Дія небезпечного чинника. Буря (шторм) швидкістю 18-20 м/с. Зриває дахи будинків, вириває дерева з корінням, призводить до значних або великих руйнувань.

Ураган (тайфун) – вітер зі швидкістю понад 29 м/с, який призводить до спустошення.

Профілактика і захист від бурь та ураганів полягає у попереджувалних, рятувальних і аврійно-відбудованих роботах.

У районах частих ураганів попереджувальні роботи складаються із заходів щодо побудови будинків і споруджень з підвищеною витривалістю, низькою парусністю.

Штормове попередження про ураган здійснює гідрометеорологічна служба за кілька годин до наближення урагану.

Перед ураганом населення вживає профілактичних заходів: відключають газ, воду, електроенергію, закривають вікна, двері, люди ховаються в захистках (сховищах). Після урагану підрозділи служби з надзвичайних ситуацій разом з населенням проводять рятувальні і аврійно-відбудовні роботи.

Твоя дія. Якщо ти опинився на вулиці, сховайся у найближчій будівлі, заглибленому приміщення, природному захистку. На відкритій місцевості треба лягти на дно ями, канави, будь-якого заглиблення.

Грози

Гроза на Україні супроводжує бурі та урагани чимало разів на рік.

Гроза – це атмосферне явище, пов‘язане з бурхливою конденсацією водяної пари в атмосфері, що супроводжується електричними розрядами (блискавками), дощем, зливою, градом, часом – снігом.

Небезпечні чинники грози – блискавка, опади, злива, град.

Блискавка – це процес перетворення енергії електричних зарядів у світлову і механічну енергію зі швидкістю, що перевищує швидкість поширення звуку в атмосфері. Блискавка – це електричний вибух.

Природа блискавки. Природу блискавки ви вивчали у курсі фізики.

Грози бувають теплові і фронтальні.

Т е п л о в і виникають у гірських районах при потужній вертикальній течій повітря, що нагрівається сонцем. Ці грози охоплюють незначний простір, мають малу інтенсивність і підвищену кількість зарядів між хмарами.

Ф р о н т а л ь н і грози виникають при зіткненні великих мас вологого повітря з неоднаковими температурами. Це грози великої сили. Підіймаючись з області низьких температур, вертикальні потоки вологого повітря утворюють вихори, які супроводжують утворенням електричних зарядів у хмарі. при зосередженні у хмарах електричних зарядів виникають грозові розряди. Потенціал такої хмари може сягати від 100 млн. до 1 млрд. вольт.

Блискавка – це електричний розряд довжиною в кілька кілометрів. Вона розвивається між грозовою хмарою і Землею або наземними спорудами.

Струм у каналі блискавки змінюється від сотень ампер до 500 кА. Час спалаху коливається від 0,2 до 1,5 с.

Заряд протягом спалаху блискавки може бути від одиниць до сотень кулон.

У середньому на 1 км² поверхні Землі припадає у рік 2-4 грозових розряди.

Дія блискавки. Грозові розряди, які влучають у будинки і споруди, викликають пожежі. Люди або тварини, що знаходяться у середині або поблизу споруди, яка не має блискавкозахисту, уражаються електричним струмом і можуть одержати поранення від пожежі і механічного руйнування споруди.

Дії блискавки, що уражають наземні об‘єкти, мають такі прояви:

1. прямий удар блискавки (ураження блискавкою, безпосередній контакт блискавки з об‘єктом і проходження струму крізь нього);
2. повторний прояв – наведення потенціалів на наземних предметах з незамкнутими металевими контурами;
3. занесення високого потенціалу – перенесення в будинок високих електричних потенціалів по трубопроводах, електричних кабелях, монорейках, що створює небезпеку іскріння у середині будинку.

Блискавкозахист. Дія блискавковідводу заснована на властивості блискавки з великою імовірністю уражати більш високі і добре заземлені предмети порівняно з розташованими поруч об‘єктами меншої висоти. Тому на блискавковідвід, що підіймається над захищуваним обо‘єктом, покладається функція перехоплення блискавок, що у разі відсутності блискавковідводу уразили б об‘єкт.

Пристрій, який викликає (стягує) на себе удари блискавки і забезпечує контакт каналу блискавки з Землею, називається блискавковідводом.

Конструктивно блискавковідводи розділяють на:

• стрижневі із вертикальним розташуванням блискавкоприймача;
• тросові (протяжні) – із горизонтальним розташуванням блискавкоприймача, закріпленого на двох заземлених опорах;
• сітки – горизонтальні блискавоприймачі з дроту Ø 6 мм, який укладається на покриття будинку перпендикулярно один одному у вигляді кліток 6 м х 6 м.

З а з е м л ю в а ч б л и с к а в к о в і д в о д у – це заглиблені в землю провідники, що забезпечують контакт блискавки з землею. Заземлювачі бувають природні та штучні.

Природні заземлювачі– заглиблені в землю металеві і залізобетонні конструкції будинків і споруд.

Штучні заземлювачі – спеціально прокладені в землі контури із смугової або круглої сталі.

С т р у м о п р о в і д – елемент блискавкоприймача, який з‘єднує блискавкоприймач із заземлювачем. Струмопровід виконують із сталі Ø 6-10 мм або використовують натуральні тоководи (арматура будинків, зовнішні східці тощо).

Запам‘ятай

• блискавка – це електричний вибух;
• розряди блискавки виникають або між хмарами, або між хмарами і землею;
• струм у каналі блискавки досягає 500 кА;
• довжина блискавки доходить до кількох кілометрів;
• за ураженням блискавки мають три прояви; прямий удар, наведення потенціалів на металевих предметах, занесення в будинок високих потенціалів;
• блискавкозахист забезпечується стягуванням і перехопленням блискавок електроприймачем на великій території.

Твоя дія під час грози.

У містах і населених пунктах знаходитись під час грози безпечно, бо усі будови обладнані блискавкозахистом.

Запобігай можливості ураження блискавкою на відкритому просторі. Не ховайся від блискавки на пагорбах та під високими деревами, а також у копицях і скиртах, у річці. Блискавка влучає в найвищу точку. Ховайся під пагорбом у низині.

Снігові замети

Небезпечний чинник. Сніговий замет будинків (особливо в сільській місцевості), споруд, транспортних комунікацій, низька температура, погіршення видимості.

Природа снігових заметів – велика кількість опадів у вигляді снігу протягом тривалого часу, що супроводжується хуртовинами.

Профілактика снігових заметів здійснюється у населених пунктах комунальними службами з використанням снігоочисної техніки. У разі потреби використовується міський вантажний транспорт і навантажувальна техніка, залучається населення.

Заледеніння

Небезпечний чинник – заледеніння проводів ліній електропередач, антенно-щоглових конструкцій, ожеледь.

Природа заледеніння – опади у вигляді снігу і дощу при коливанні температури близько 0°С. Це дуже поширене явище на Україні, тому що протягом осінньо-зимового періоду температура буває переважно близько О°С.

Дія заледеніння – ожеледиця на дорогах, заледеніння і обрив проводів у зв‘язку із збільшенням їхньої ваги. При ожеледиці збільшується кількість дорожньо-транспортних пригод, травмування людей внаслідок падіння. Коливання температури навколо 0°С руйнує покриття доріг, фасадів будинків тощо. Його називають “підступний” нуль.

Профілактика заледеніння полягає у повідомленні населення метеослужбою про погоду.

Ліквідація заледеніння здійснюється трьома засобами: механічним, тепловим та із застосуванням антизледенювачів. Притрушування доріг піском із сіллю, збивання замерзлого льоду і снігу з дротів. Суть теплового засобу – у прогріванні ліній електропередач струмом.

Снігові лавини

В Україні на схилах Карпатських гір часто накопичується багато снігу. Це зумовлює можлвість виникнення снігових лавин.

Небезпечний чинник – снігова лавина.

Природа лавини — це накопичення снігових мас на схилах гір із подальшим їхнім зваленням і перетворенням у сніговий потік – снігову лавину.

Дія снігової лавини поляає в її великій руйнівній силв. Лавина рухається зі швидкістю до 100 км/год, зносячи на своєму шляху перешкоди, руйнуючи будинки і споруди, накриваючи їх своєю вагою і призводячи до людських жертв.

Профілактика і захист від сходу лавин носять попереджувальний характер. У районах постійної загрози сходу лавин організують лавинні станції, що ведуть спостереження і попереджають про небезпеку.

Небезпечні ділянки, де накопичується сніг, обстрілюють з артилерійських снарядів і мінометів. У місцях снігонакопичення встановлюють щити і паркани, на шляху можливого сходу лавин споруджують відбійні дамби, лавинорізи, навіси і галереї. На схилах гір для утримання снігу висаджують ліси.

Рятувальні роботи при сході снігових лавин проводяться спеціальними формуваннями служби з надзвичайних ситуацій. У разі потреби залучається місцеве населення. Рятувальні роботи зводяться до розшуку і звільнення людей з-під завалів і наданні їм невідкладної допомоги. Твоя дія. Якщо ти мешкаєш або потрапив в місце можливого сходу лавин (на гірський курорт у Карпати, Альпи чи на Кавказ), будь уважним. Слідкуй за станом снігу в горах. Будь уважним до повідомлень лавинної служби. Побачивши схід лавин, попередь голосом людей. Сам зійди з напрямку руху лавин – поперек руху.

Потрапивши в лавину, покинь важкі речі. Спробуй опинитися на її поверхні, рухаючись вгору, начебто пливеш. Коли лавина зупиниться, спробуй звільнити обличчя і груди від тиску, забезпеч можливість дихання.

Пожежі

Пожежа – неконтрольоване горіння поза спеціальним вогнищем, що завдає матеріальних збитків.

За місцем виникнення пожежі бувають лісові, троф‘яні, степові, у містах і населених пунктах.

Лісові пожежі – некероване горіння рослинності на площі лісу. Їх поділяють на низові, верхові і підземні.

Н и з о в і пожежі поширюються на приґрунтовому покрові зі швидкістю 1-3 м/хв.

В е р х о в і – суцільною стіною від приґрунтового покрову до крон дерев рухаються із швидкістю до 8 км/год. Верхові пожежі поділяють на швидкі і стійкі. Швидкі виникають при сильному вітрі, вогонь поширюється по лісовій підстилці зі швидкістю до 25 км/год, він випереджує фронт низової пожежі. Стійкі пожежі – це догоряння.

П і д з е м н і (г р у н т о в і ) лісові пожежі є розвитком низової пожежі. Вони виникають на ділянках із торф‘яним прошарком або потужною підстилкою. Горіння відбувається біля стовбурів дерев без полум‘я. Підгоряють корені дерев, дерева падають, створюючи завали.

Торф‘яні пожежі виникають у місцях видобутку торфу від блискавки або самозаймання. Торф горить на всю глибину його залягання. Торф‘яні пожежі важко гасяться.

Степові пожежі, а також пожежі на сільськогосподарських ланах виникають як наслідок спеки і посухи від блискавки або необережної поведінки людей. Степ горить швидко у напрямку вітру.

Пожежна профілактика лісових, торф‘яних і степових пожеж полягає у нагляді за лісами, торфовищами і ланами особливо у пожежнонебезпечні періоди і залежить від своєчасного виявлення і швидкого вживання заходів до обмеження і ліквідації пожеж.

Гасіння пожеж полягає у припиненні поширення вогню, гасіння рештків пожежі і сторожуванні. Г а с і н н я л і с о в и х п о ж е ж складається із захльостування або закидування країв пожежі, улаштування загороджувальних і мінералізованих смуг і каналів, гасіння пожежі водою або розчинами вогнегасних хімікатів, пускання зустрічного вогню. Використовується пожежна авіація.

Г а с і н н я т о р ф ‘ я н и х п о ж е ж полягає в обкоруванні території торфу, що горить, канавами глибиною 0,7 – 1 м до мінерального ґрунту або ґрунтових вод. Для проведення цих робіт широко використовується техніка, канавокопачі, екскаватори та ін.

Г а с і н н я с т е п о в и х п о ж е ж. Загасити їх практично неможливо, поки не вигорить уся ділянка. Профілактика степових пожеж полягає в утворенні оранкою негорючих меж. Пожежа припиняє свій рух біля цієї межі.

При гасінні пожеж використовують також потужні струмені води, заливаючи місця горіння під землею і на поверхні.

Збитки, завдані пожежею, оцінюються вартістю урожаю на ділянках пожеж.

Рятувальні роботи і гасіння пожеж здійснюють пожежні формування і команди служб з надзвичайних ситуацій. У разі потреби залучається місцеве населення. Завдання рятувальних робіт полягає в порятунку і евакуації людей та матеріальних цінностей, в наданні потерпілим невідкладної допомоги.

Як треба діяти, опинившись у лісі під час пожежі.

По-перше, не панікуй, збережи спокій. Застерігатися треба відкритого вогню, високої температури повітря, задимленості, падіння підгорілих дерев, провалів у прогорілий ґрунт.

При низовій пожежі треба перейти фронт горіння назустріч вітру, закривши голову обличчя верхнім одягом.

Відходити з будь-якої лісової пожежі треба в навітряний бік, використовуючи відкритий природний простір – такий, що не горить або горить повільно (галяви, просіки, дороги тощо).

Що треба робити, якщо на тобі горить одежа? Лягай на землю та перекочуйся. Бігти не можна – згориш увесь.

Тема 2Надзвичайні ситуації технологічного(техногенного) походження

Техногенні надзвичайні ситуації виникають тільки внаслідок людської діяльності. Це антропогенні небезпеки. Доказом є такі міркування.

Машина чи технічна споруда – людське творіння. У природі вони не існують. Якщо на них з будь-яких причин трапилось лихо, то це наслідок людської діяльності.

Є дві причини виникнення катастроф на машинах чи спорудах:

1. будування споруд у місцях з невідомими властивостями природного походження (землетруси, селі, повені тощо);
2. конструктивна недосконалість, порушення режиму експлуатації та технологічних процесів (керування).

В усіх випадках це людські недоробки.

Детальним вивченням небезпек і захистом

від них на машинах, виробництвах, спорудах, будовах тощо займається дисципліна “Охорона праці”.

Усі недоліки машин, споруд, технологічних процесів і виникнення на них небезпек належать людині і залежать від її якостей. До них відноситься пам‘ять, увага, мислення, ризик і обережність, сенсомоторні реакції, воля (дисциплінованість, недисциплінованість, самоволодіння, рішучість, наполегливість), здібності, емоції, моральна свідомість.

У катастрофах техногенного походження повинні люди.

До технологічних (техногенних) надзвичайних ситуацій відносяться:

— надзвичайні ситуації на виробництві, що виникають внаслідок вивільнення енергії:

механічної;

термічної;

хімічної;

радіаційної;

— надзвичайні ситуації, які трапляються на транспорті:

залізничному;

автомобільному;

авіаційному;

на воді.

Розглянемо деякі з них.

2.1. Виробничі небезпеки з вивільненням сильнодіючих отруйних речовин

Хімічні небезпеки

За міжнародним реєстром, сьогодні у світі в промисловості, сільському господарстві та для побутових цілей використовується до 6 млн. токсичних речовин, 60 тис. з них виробляється у великих кількостях, у тому числі 500 речовин, що відносяться до групи сильнодіючих отруйних речовин (СДОР), — найбільш токсичні для людини.

Щороку в світі спалюють до 10 млрд.т. викопного палива (кам‘яне вугілля, сланці, нафта та газ), через що в атмосферу надходить 100 млн. т сажі, 150млн. т сірчаного ангідриду, 50 млн. т оксиду азоту, всього до 70 різновидних речовин.

Внаслідок такого хімічного впливу на навколишнє середовище створилась надзвичайно несприятлива екологічна ситуація, в тому числі в Україні. На території України існують понад 1100 промислових підприємств, які виробляють, зберігають та використовують більше 280 тис. т різноманітних СДОР. В зонах цих об‘єктів мешкають близько 22 млн. чоловік.

До об‘єктів, які мають, використовують та транспортують СДОР, відносяться:

• підприємства хімічної промисловості, нафтопереробної, нафтоперегінної та інших видів подібної промисловості;
• підприємства, що оснащені холодильними установками, водопровідні станції та очисні споруди, які використовують аміак та хлор;
• залізничні станції, які мають місця для рухомих ешелонів із СДОР;
• склади та бази із запасами отруйних хімікатів, які використовуються в сільському господарстві;
• склади та бази із запасом речовин для дезінфекції, дезінсекції та дератизації сховищ із зерном та продуктами його переробки.

Небезпечний та шкідливий чинник –

СДОР, пожежі, руйнування.

При катастрофах з вивільненням хімічних речовин виникають руйнування виробничих будівель, сховищ, ємкостей, технологічних ліній, трубопроводів тощо. Велика кількість СДОР потрапляє у довкілля – на поверхню ґрунту, будинків, в атмосферу, поширюється на території населених пунктів і стає причиною масових отруєнь людей.

Джерело і природа хімічних катастроф. Виникнення катастрофи на хімічному підприємстві може бути наслідком технологічної аварії, пов‘язаної з порушенням режиму експлуатації обладнання і технологічного процесу або втручанням зовнішніх факторів (землетрус, блискавка, повені тощо).

В результаті попадання в навколишнє середовище СДОР на території аварійного об‘єкта утворюється зона хімічного зараження, всередині якої виникає вогнище хімічного зараження. У зону хімічного зараження входить також територія, над якою пройшла хмара, заражена СДОР вражаючої концентрації.

Вогнище хімічного ураження – це територія, в межах якої виникли масові ураження людей СДОР. У зоні зараження може бути одне або кілька вогнищ хімічного ураження. Характеристикою вогнища хімічного ураження є стійкість СДОР та швидкість дії її на організм.

Дія СДОР та труйних речовин (ОР) на людину. Дія СДОР на організм залежить від їх концентрації у навколишньому середовищі – повітрі, воді (в міліграмах на метр кубічний – мг/м³). Для нормування обсягу шкідливих речовин у повітрі введене поняття гранично допустимої концентрації (ГДК). ГДК – це така концентрація шкідливих речовин у повітрі, яка не пошкодить стану здоров‘я теперішнього покоління і його нащадків.

Шкідливі речовини за дією на організм людини поділяють на:

• токсичні – отруйні (свинець, ртуть, миш‘якові сполуки);
• подразнюючі (сірчаний газ, сірководень, хлор);
• сенсибілізуючі – наркотичні (бензол, бензин, фенол, метилкрилат);
• канцерогенні, що породжують рак;
• мутагенні, що справляють вплив на нащадків;
• впливаючі на репродуктивну функцію – розмноження, здатність мати нащадків.

Хімічний вплив СДОР на клітини тканин призводить до руйнування систем клітин, порушення їх діяльності, що спричиняє їх загибель.

Хімічна речовина індиферентна (байдужа) до оргізму людини. Залежно від того, в якій кількості діє та чи інша речовина, вона може або зцілити, або отруїти (це трапляється здебільшого при значних перевищеннях дози певної лікарської речовини).

Шляхи надходження СДОР до організму. Основні шляхи надходження шкідливих речовин до організму людини – через органи дихання (інгаляційні), через шкірний покрив та кон‘юктиву ока, стравохід, а також через опікові поверхні та рани.

Швидкість процесу отруєння, тяжкість стану, місце дії отрути та різниця в характері отруєння також залежить від шляхів надходження.

Концентрація СДОР у повітрі, воді, продуктах харчування тощо обумовлює шляхи надходження ОР в організм, при цьому виділяють:

— порогові концентрації (дози) – найменша кількість токсичної речовини, яка викликає початкові симптомти отруєння;

• середньосмертельні дози, які спричиняють загибель 50% уражених;
• абсолютну смертельну концентрацію дози, що призводить до загибелі 100% уражених.

При викидах в навколишнє середовище за характером ураження виділяють 7 груп СДОР, які можуть викликати масові ураження:

• — речовини переважно задушливої дії: хлор, трихлористий фосфор, фосген, хлоропікрин, хлорид сірки;
• – речовини переважно загальноотруйної дії: оксид вуглецю, синильна кислота, динітрофенол, етиленхлорид тв ін.;
• – речовини, які мають задушливу та загальноотруйну дію: акрилонітрил, сірководень, оксид азоту, сірчистий ангідрид;
• – нервові отрути, тобто речовини, які порушують функції ЦНС та периферійної нервової системи (ФОС – фосфороорганічні сполуки – хлорофос, карбофоси, ДДТ тощо);
• – речовини задушливої та нейротоксичної дії (аміак);
• – речовини, які порушують обмін речовин та структуру клітини (діаксин);
• – метаболічні отрути (етиленоксид, диметилсульфат).

Профілактика катастроф на хімічних підприємствах починається з проектування будинків і споруд, технологічних процесів, устаткування та обладнання. У проектах враховують сейсмічні та кліматичні умови місцевості забудови та вимоги охорони праці. При експлуатації підприємств безпека їх роботи забезпечується суворим дотриманням технологічних процесів та правил експлуатації обладнання. Контрольним показником є ГДК.

Рятувальні роботи та ліквідація хімічних катастроф. Стратегія рятувальних робіт. Надання невідкладної допомоги полягає у запобіганні і зменшенні надходження отрути в організм і на шкірний покрив людини.

Рятувальні роботи при хімічних катастрофах починаються з поівдомлення про аварію сигналом сирени, гудків підприємств і транспортних засобів. Це сигнали цивільної оборони “Увага всім”. Почувши цей сигнал, ввімкніть радіо або телевізор і слухайте повідомлення місцевої влади. Дійте відповідно до отриманої інформації.

Ліквідацію наслідків хімічних катастроф починають керівництво і рятувальні підрозділи підприємства, на якому виникла аварія. Вони залучають підрозділи Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій, пожежні та медичні заклади. У роботах беруть участь також робітники підприємства та місцеве населення.

Під час великих катастроф залучаються міжнародні служби надзвичайних ситуацій.

Твої особисті дії. Отримав повідомлення про хімічне зараження:

• надінь засоби індивідуального захисту органів дихання (протигаз, респіратор або ватно-марлеву пов‘язку). Одягни засоби захисту шкіри;
• сховайся у сховищі або вийди з району хімічного ураження;
• допоможи це зробити дітям і слабким людям.

При відсутності сховища залишайтесь у житлі. Герметизуйте приміщення – зачиніть вікна, двері, димоходи, вентиляційні канали. Заклейте вікна, двері, запакуйте їх тканинами (ковдри, постільна білизна тощо). Герметизація приміщення зменшить проникнення отруйних речовин у житло.

Покидаючи житло, вимкніть газ, електрику, загасіть вогонь в печі. Виходьте з зони хімічного ураження перпендикулярно напрямку вітру. Не біжить. Не спускайтеся в низини, шляхопроводи, підземні тунелі, переходи тощо.

При відсутності засобів захисту органів дихання змочіть водою носовик або будь-яку ганчірку, закрийте нею ніс і дихайте носом.

Вийшовши із зони зараження, зніміть верхній одяг, промийте очі і відкриті ділянки тіла водою.

При підозрі на отруєння вживайте багато чаю або молока. Зверніться за допомогою до медичного працівника.

2.2. Технологічні небезпеки

Технологія будь-якого вирбництва передбачає концентрацію на певному просторі мтериалів, енергії та людей. Цей факт і сам технологічний процес обумовлюють можливість виникнення такої ситуації, яка спричинятиме аварію. Величезне різноманіття таких умов. Усі вони не можуть бути наведені в одному підручнику. Це специфіка галузей виробництва, але типовим прикладом може бути вугільна шахта.

Небезпеки на вугільних шахтах

Небезпечні та шкідливі чинники при аваріях у шахті:

• вибух метану;
• вибух вугільного пилу;
• обвали породи та конструкцій;
• отруйна речовина (монооксид вуглецю, що утворюється внаслідок горіння, вибуху).

Наслідки в шахті посилюються тим, що

ударна хвиля розповсюджується по шахтній виробці на велику відстань (наче по трубі) і руйнує усе на своєму шляху.

Ураження робітників шахти:

• травми, у тому числі внутрішніх органів (легенів, шлунку, кишечнику, печінки та ін.), від прямої дії ударної хвилі;
• травми, у тому числі тривале стиснення тіла, від обвалу породи та конструкцій;
• баротравми від раптового викиду вугільного пилу або рудникового газу, вибуху.

У більшості потерпілих (до 97%) поєднеються усі види уражень, що зумовлює втрату свідомості, слуху, мови, параліч кінцівок, розлад дихальної, серцево-судиної та нервової систем, шок. У багатьох випадках – смерть.

2.3. Небезпеки транспортногопоходження

Транспорт є складовою частиною сучасної економіки. Він забезпечує зв‘язок промисловості, сільського господарства та населених пунктів. Його діяльність – це переміщення вантажів та людей. Цим він завершує виробничий цикл.

Кількісно характеризує транспорт той факт, що він споживає близько 30% енергії, що виробляється. Основні види транспорту: залізничний, автомобільний, водний, повітряний, трубопровідний.

Небезпеки на залізницях

Постійний рух поїздів – це основна причина можливості виникнення залізничних катастроф.

Умови виникнення катастроф:

• порушення вимог технічної експлуатації шляхового майна;
• порушення правил безпеки при перевезенні вибухових, легкозаймистих, токсичних, радіаційно-активних та інших вантажів;
• дії зовнішніх факторів – стихійних лих, техногенних аварій на підприємствах газової і нафтової промисловості, вибухів, пожеж та інших;
• помилкові дії (бездіяльність) локомотивних бригад і чергового персоналу станції.

Небезпечні та шкідливі чинники. Внаслідок наведених умов виникають зіткнення пасажирських і вантажних поїздів між собою, зіткнення зі сторонніми перешкодами (автомобілями, людьми, тваринами тощо), сходження поїздів з рейок, виникнення пожеж та вибухів.

Види ураження, що виникають при залізничних катастрофах:

• механічні травми людей, термічні та хімічні опіки, гострі отруєння і радіаційні ураження.

Твоя поведінка. У випадку аварії закріпись за що-небудь, щоби не рухатись у вагоні чи купе. Безпечніше бути на нижній полиці спиною до напрямку руху поїзда. Евакуація з вагона може бути через двері на сторону, де немає руху, або через вікна – це аварійний вихід. У разі пожежі треба захистити органи дихання щільною тканиною, шарфом, картузом тощо.

Виконуй такі правила:

• не відкривай під час руху поїзда двері, не стій на підніжці;
• не висовуйся з вікон;
• закріпи багаж на верхніх полицях;
• не вози вибухові і легкозаймисті речовини;
• не зривай без потреби стоп-кран;
• при з‘явленні диму або запаху горілої гуми сповісти провідника.

Дорожньо-транспортні небезпеки

Світовий парк автомобілів – 600 млн. одиниць. Зрозуміло, що стільки і водіїв – операторів машин. Машини обладнані двигунами, які дозволяють рухатись зі швидкістю понад 100 км/год. Здатність водія безаварійно управляти автомобілем в умовах інтенсивного дорожнього руху обумовлюється перепускною здатністю аналізаторів та кількістю інформації, що надходить. (Ергономіка. Інформаційне сполучення.) Безумовно, така здатність у людей різна. Якщо кількість інформації, наданої водію під час руху, перевищує здатність її переробити, виникає ситуація, яка називається “не упорався з керуванням”. Це – аварія, яка у разі травмування або загибелі людей стає катастрофою.

Небезпечні та шкідливі чинники. Головним небезпечним чинником при аваріях машин є механічна дія на водія та пасажирів внаслідок наїзду, зіткнення або падіння автомобіля з висоти. Крім того, має місце дія шкідливих речовин, шуму, вібрації, нервовопсихічна напруженість.

Детально цією проблемою займається “Охорона праці”.

На дорогах України щорічно виникають десятки тисяч автомобільних аварій та катастроф.

Види ураження.При автомобільних аваріях виникають головним чином механічні ураження – травми: черепно-мозкові, поранення грудної клітини та живота, переломи довгих трубчастих кісток, рани м‘яких тканин. Травми часто супроводжуються термічними опіками. Травми у дітей не відрізняються від травм у дорослих. Потерпілі часто знаходяться у стані шоку.

Твоя поведінка при аварії автомобіля. Найнебезпечніше місце – за спиною водія. Пристебни ремінь безпеки. У разі аварії це зменшить пересування тіла у салоні. Закрий голову руками, звались на бік і не розслаблюйся до повної зупинки автомобіля. Після удару зорієнтуйся, як швидше залишити автомобіль. Він може загорітися. Якщо двері не відчиняються, лобове і заднє скло можна видавити впершись в нього ногами.

Небезпеки на водному транспорті

Небезпечні та шкідливі чинники. Катастрофи виникають у порту, на причалі, на плаву (Річці, морі, озері). Виникають вибухи, пожежі, витікання хімічних речовин, зіткнення пароплавів один з одним або з перешкодами, мостами, мілинами чи швидкі затоплення пароплава. Ускладнює умови швидкий перебіг аварій, особливо у відкритому морі.

Види уражень: механічні травми, термічні опіки, гострі хімічні отруєння, переохолодження у воді, втоплення.

Заходи на пароплаві,який зазнає катастрофи, включають:

• подання сигналу SOS, тривоги для екіпажу, пасажирів і потенційних рятувальників;
• оцінку обставин та захист людей – підготовку рятувальних засобів, засобів пожежогасіння і механізмів захисту судна від затоплення.

Будь-яка катастрофа на воді характеризується можливістю виникнення паніки серед потерпілих, ізольованістю людей, відсутністю достатньої кількості рятувальних засобів, а також можливістю самостійно звільнитися від небезпеки.

Твоя поведінка.

По-перше, ти повинен вміти плавати. По-друге, займи місце в рятувальному засобі і виконуй команду старшого. Допоможи тим, хто за бортом.

Авіаційні небезпеки

Останнія часом якісно змінився парк літаків. Кількість перевезень пасажирів на сучасних літаках значно збільшилась. Зросла і кількість жертв під час авіакатастроф.

Аварії літальних апаратів можуть виникнути з моменту запуску двигуна і до його зупинки. Статистика свідчить, що половина аварій трапляється на льотному полі при зльоті та посадці, а половина – у повітрі, часто над малонаселеною територією землі або над водою. Падіння літака у населених районах призводить до жертв як на його борту, так і на землі. Особливо небезпечно падіння літака на АЕС та хімічні підприємства. В цьому випадку катастрофа літака посилюється катастрофою на землі – у навколишнє середовище потрапляють РР і СДОР.

Небезпечні та шкідливі чинники. Конструктивні недоліки та несправність елементів літака. Вплив зовнішніх умов (гроза, сильний вітер). Невиконання правил експлуатації, пілотажу та наземного забезпечення польоту. Пожежа. Вибух.

Види ураження пасажирів та екіпажу – травми і термічні опіки, при розгерметизації літака – кисневий голод, баротравми.

Твоя поведінка в літаку з метою особистої безпеки:

• після посадки у літак уважно вислухай стюардесу. Запам‘ятай правила безпеки і де знаходиться аварійний вихід;
• пристебни і припасуй ремні безпеки. Вони повинні бути щільно закріплені біля стегон;
• при аварії групуйся. Зігнись і щільно зчепи руки під колінами. Ногами обіприся у підлогу. В момент удару сильно напружся і підготуйся до значних перевантажень;
• при пожежі захистися від полум‘я і отруєних газів (токсинів), які утворюються при горінні облицювального матеріалу і крісел. Для цього приклади до рота і носа вологу тканину, серветку, носовичок;
• після зупинки літака негайно залиш його через найближчий вихід;
• допоможи тим, хто не може вийти сам;
• відійди від літака на відстань більше 100 м.

2.4.Пожежі на виробництвах і в населених пунктах

Пожежі, які виникають як природні явища, ми розглянули у § 3.Пожежі, що виникають в житлі та на підприємствах, відрізняються від попередніх великою кількістю людських жертв.

У житлі та на виробництві основною умовою запобігання катастрофі при пожежі є примусова евакуація великої кількості людей з приміщення.

Пожежа – це неконтрольоване горіння поза спеціальним вогнищем, що завдає матеріальних збитків.

Пожежна безпека – стан об‘єкта, при якому виключається можливість пожежі, а у випадку її виникнення попереджується вплив на людей небезпечних чинників пожежі і забезпечується захист матеріальних цінностей.

Захист від пожеж – обов‘язок всіх громадян і проводиться в загальнодержавному масштабі.

Заходи щодо попередження виникнення і обмеження пожеж називаються пожежною профілактикою.

Небезпечні і шкідливі чинникі пожежі – вогонь та іскри; дим; завалення і ушкодження будинків, споруд; підвищена температура повітря, предметів тощо; токсичні продукти горіння; знижена концентрація кисню; вибух.

Тобі відомо, що 1756 року М.В.Ломоносов установив, що процес горіння є хімічним процесом з‘єднання повітря з хімічною речовиною. Вчений Лавуазьє 1773 року довів, що в процесі горіння бере участь тільки кисень. Російський академік А.Н.Бах у 1897р. розробив перекисну теорію горіння. Академік А.А.Семенов створив теорію ланцюгових реакцій (1937р.), розвинувши перекисну теорію, чим істотно доповнив загальну теорію горіння.

Горінням називають будь-яку хімічну реакцію, що швидко перебігає і супроводжується виділенням великої кількості тепла і випромінюванням світла. Залежно від швидкості, горіння може відбуватися у формі власне горіння, вибуху і детонації. Для виникнення і перебігу процесу горіння потрібна пальна речовина, окислювачі (кисень) і джерело запалення.

Для пожежі обов‘язковою умовою є поширення полум‘я – розповсюдження пожежі.

Існують два види поширення полум‘я – лінійне та об‘ємне.

Швидкість поширення полум‘я залежить від пальних речовин і їх розташування.

Засоби гасіння пожеж. Припинення горіння досягається:

• припинення надходження повітря;
• припинення надходження пальної речовини;
• зниження або підвищення концентрації горючих речовин до негорючих концентрацій;
• охолодження зони горіння до температури нижче самозапалювання або запалювання.

На цьому засновані засоби і прийоми гасіння пожеж. У практиці застосовують такі первісні засоби пожежегасіння: вогнегасники, пісок, ковдри, лопати, сокири, та ін.

Вогнегасники бувають пінні, порошкові та вуглекислотні.

1 – п і н н і (ОХП –10), містять лужний розчин соди з лакричним екстрактом. Щоб вогнегасник запрацював, його перевертають догори дном і спрямовують струмінь у джерело вогню. Перед використанням вогнегасника важіль запуску перевертають на 180°, проколюють мембрану і прочищають отвір обприскування. Довжина струменя – 6 м, час дії – 60 с. Цей вогнегасник не можна застосовувати для гасіння електроустановок та людей.

2 – п о р о ш к о в і (ОП, ОП-1) застосовують для гасіння магнію та його сплавів, лужних металів, металоорганічних сполук, а також тоді, коли не можна подавати воду, піну або вуглекислий газ. Ці вогнегасники гасять усе.

3 – в у г л е к и с л о т н і (ОУ-2, ОУ-5). Це сталевий балон, заповнений зрідженим діоксидом вуглецю під тиском 7 МПа. При відкриванні вентиля зріджена вуглекислота викидається з балона по сифонній трубці у вигляді снігу. Довжина струменя – 2 –3 м. Час дії 30-40 с. Вогнегасники можна використовувати для гасіння електроустановок під напругою.

Причини виникнення пожеж. Необережна поведінка людей з вогнем, бензином, газом, електрикою.

Твоя поведінка щодо попередження пожеж:

• не залишай увімкнутими електроприлади (праску, електричну плитку, паяльник тощо);
• не вмикай в одну розетку одночасно кілька потужних споживачів електроенергії, не перевантажуй розетку;
• не використовуй бенгальські вогні, хлопавки, свічі та інші піротехнічні вироби в квартирі;
• не грайся з сірниками та іншими предметами, що легко самозаймаються;
• не використовуй бензин для розпалювання печі;
• не заправляй гасові прилади під час їх горіння;
• не залишай увімкненим газ.

Твоя поведінка при пожежі:

• якщо в житлі почалася пожежа, спокійно, але швидко вимкни електроприлади;
• вимкни газ;
• не відчиняй вікна та двері, потік повітря посилить горіння;
• накрий осередок пожежі будь-якою тканиною (краще мокрою). Обіжми осередок з усіх боків тканиною, ліквідуй доступ повітря до вогню;
• якщо пожежа посилюється, дзвони в пожежне відділення 01. Чітко повідом ім‘я і домашню адресу;
• швидко виведи з житла дітей, старих людей, домашніх тварин, Починай гасити пожежу. Клич на допомогу людей.

Всі пожежі, крім вибуху, починаються з малих осередків, які легко гасяться. Існує думка, що в першу мить для гасіння пожежі досить однієї склянки води, в другу – три відра. У третю хвилину може не вистачити цистерни. Тому слід швидко реагувати на запалювання, використовуючи всі наявні засоби гасіння вогню (вода, мокра тканина, покривало, пісок).

Легкозаймисті рідини, що горять, гасити водою безглуздо. Краще використати мокру ганчірку.

2.5. Наслідки впливу аварій і катастроф на життєдіяльність населення України

Наслідки аварій і катастроф (НС) щорічно наводяться в аналізі Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій.

В Україні протягом 1997 – 2000 рр. зареєстровано близько 6,4 тис. надзвичайних ситуацій. З них від небезпек природного виникнення скоїлося понад 1 тис. НС, решта – від антропогенного виникнення, у тому числі 2 тис. НС техногенного походження.

За цей час у різних надзвичайних подіях – в побуті, на транспорті, на воді та на виробництві загинуло близько 50 тис. осіб, з них у 2003 році – 10 тис. осіб.

Наведені надзвичайні ситуації внаслідок впливу небезпек завдали народному господарству України матеріальних збитків понад 3,1 млрд. грн.

Тема 3Захист людейвід небезпек

3.1. Поведінка людей унадзвичайних ситуаціях

У процесі розвитку у людини вдосконалюється мозок і його основні функції – інтелект і психоемоційні реакції, формується розум. Людина стає розумною. В умовах матеріального життя людина постійно наражається на зовнішні впливи. У більшості дорослих здорових людей виникають психоемоційні розлади під впливом фізичних, хімічних та психологічних чинників. Внаслідок змінюється психоемоційний стан, порушується поведінка людини.

Серед фізичних чинників, негативно діючих на психіку людини, можна назвати електромагнітні випромінювання.

Серед хімічних чинників – це наркотики, спирти і різноманітні хімічні препарати. З фармакологічних препаратів тикам впливом володіють так звані психотропні засоби.

Психологічні чинники — це, передусім, вплив слова. Словом можна підтримати людину, змінити психоемоціний стан у важких ситуаціях, Словом можна здійснити психотерор над особистістю і людьми. Психологічні чинники викликають разлад в емоційній і інтелектуальній сферах діяльності мозку.

Свідомість здорової людини функціонує завдяки впливу на нервові клітини чинників матеріального світу – це рух, тиск, енергія, час, простір, звук, запах, смак, світло – вони складають код матерії. Органи почуттів – індикатори нервової системи: нюх, дотик, зір, слух, болюча, тактильна і мускульна чутливість – є основним “постачальником” для мозку інформації про зміну цих чинників. Надмірний вплив чинників матеріального світу на органи почуттів веде до змін у функціонуванні свідомості і підсвідомості, що проявляється у зміні поведінкових реакцій. Виникає стан стресу (напруга – захисна реакція на зовнішні фактори).

Стресовий стан у людини виникає за будь-яких життєвих ситуацій у побуті, під час користування транспортом, у разі катастроф та за інших надзвичайних обставин.

Реакція різних людей в надзвичайних ситуаціях різна, наприклад:

• 10 –12 % людей з екстремальних ситуацій виходять без психоемоційних розладів. У звичайному житті це лідери у тій чи іншій сфері людської діяльності. Як правило, вони вміють керувати своїми почуттями (емоціями), схильні приймати рішення, діяти рішуче, керувати людьми;
• у 60 – 70 % людей виникає паніка. Такі люли за відсутності лідера можуть виявляти розгубленість та інші психоемоційні реакції аж до значних порушень поведінки. Вони покладаються на компетенцію тих, хто ними керує, і можуть бути гарними помічниками лідерів;
• у 12 – 15 % спостерігається істеріка, гальмування ЦНС: скованість, психогенний шок, з‘являється відчуття нереальності того, що відбувається. Психологічна безпорадність посилюється втратою правильної оцінки ситуації і свого стану. Це безвільні люди. Вони потребують сторонньої допомоги.

Допомога при психічних розладах. У повсякденному житті кожна людина повинна приділяти увагу психологічній підготовці, основний зміст якої – ознайомлення із заходами відновлення нормального психологічного стану в умовах екстремальної ситуації, навчання само – і взаємодопомоги, виховання впевненості у собі і взаємовиручки, необхвдності підтримання гарного психологічного настрою в колективі. У повсякденному житті кожна людина повинна постійно піклуватися про зміцнення своєї нервової системи, тоді й екстремальні ситуації будуть переборюватися більш успішно.

Надання допомоги потерпілим в екстремальній ситуації може бути реалізоване психологічними засобами шляхом впливу на організм на фізіологічному, психологічному і психотерапевтичному рівнях, а також через застосування фармакологічних засобів.

Засоби психологічного захисту. На ф і з і о л о-

г і ч н о м у р і в н і найважливішим елементом психологічного самозахисту є уміння управляти своїми емоціями за принципом зворотного зв‘язку:

1. Необхідно часто посміхатися. Посмішка – щит душі. Яка міміка особи – такий настрій. Умій тримати свою особу на “замку”, — стверджують психологи.
2. Умійте розслаблюватися. У скованому тілі завжди гніздиться страх. Нормальний стан нервової системи залежить від періодичного розслаблення.
3. Рівне дихання – запорука спокійного реагування. Затримка дихання на вдосі і повільний, плавний видих гасять негативні емоції.
4. Коли працює шлунок, емоції затихають. Під час стресу необхідно добре харчуватися. Вживати їжу, багату на білки, вітаміни, солі кальцію, мікроелементи.
5. Емоції не люблять своїх імен. Якщо їх пізнав, вони втрачають силу. Розкласти будь-яку емоцію на складники – і вона зникне. При цьому завжди потрібно прагнути до того, щоб знизити у своїй свідомості значущість психодрами. Умійте вчасно сказати собі одне рятівне слово: “Пусте!” – розвиток негативної емоції уповільниться або її вираженість зменшиться.
6. У здоровому тілі – здоровий дух (стародавня мудрість).

На п с и х о л о г і ч н о м у р і в н і. Психологічний захист можна здійснити зміною негативної емоції на позитивну:

• за принципом раціональності наступних дій (“Не зміг уникнути повністю небезпеки – нічого, могло бути гірше, якщо б трапилось те й те”);
• за принципом відчуження переживань. Тобто з кимсь обговорити ситуацію, поглянути на ситуацію збоку або з позиції іншої людини;
• якщо перефокусувати свою увагу і думку на навколишній світ або на приємні події минулого.

На м е д и ч н о м у р і в н і ліквідація психоемоційних розладів полягає у психотерапевтичному впливі на людину. Через бесіду з потерпілим необхідно розумно вирішити психотравмуючу ситуацію та змінити його ставлення до навколишньої дійсності. Переконати таку людину, що у ситуації, яка склалась, між присутніми немає принципової різниці, бо всі відчувають вплив стресу. Необхідно “безжалісно” вимагати від такої людини співробітництва, а в багатьох випадках і допомоги. Сам процес психотерапії нагадує навчання учня вчителем. Протягом бесіди потрібно займати активну позицію – позицію схвалення або критики поведінки потерпілого. Слід виявляти пильність і чуйність, терпимість і серйозність, доброту і почуття гумору.

Груповий психотерапевтичний вплив може проводитись у групах з 10 – 30 осіб. В усіх випадках потрібно ясно і дохідливо пояснити потерпілим механізм походження виникнених у них порушень і підказати шляхи до їх ліквідації.

Фармакологічний вплив включає застосування трьох груп медикаментозних засобів:

• заспокійливих (бром, валеріана, пустирник та ін.);
• тонізуючих (чай, кава, китайський лимонник, женьшень тощо);
• психотропних (транквілізатори).

Наведене стосується дорослих здорових людей. У житті бувають винятки.

3.2. Невідкладна допомогапотерпілим

Фактори, що діють на людину при катастрофах

При нещасних випадках як під час праці, так і під час катастроф ураження людей пов‘язано з впливом на них однакових зовнішніх небезпечних та шкідливих чинників.

Розрізняють такі небезпечні та шкідливі чинники:

• психічні – переляк, страх, втома;
• механічні – удар, здавлювання, розтягнення;
• фізичні – тепло, холод, електричний струм, повітряний тиск, радіаційне випромінювання;
• хімічні – кислоти, луги, отрути.

Ураження від дії факторів катастроф

Внаслідок дії цих чинників на організм виникають:

• травми;
• опіки;
• електротравми;
• відмороження і переохолодження;
• перегрівання;
• утоплення;
• баротравми;
• радіаційне ураження;
• отруєння;
• психічні розлади.

Ці пошкодження можуть спричинити:

• клінічну смерть;
• гостру серцево-судинну недостатність;
• непритомність;
• колапс;
• шок;
• гостру дихальну недостатність.

Тяжкість ураження організму пропорційна силі та часу впливу зазначених чинників.

Невідкладна допомога при травмах

Травма – функціональне або анатомічне порушення тканин та органів, що є результатом впливу факторів зовнішнього середовища.

До травми відносять забиття, розтягнення та розрив зв‘язок, вивихи, здавлення, переломи, поранення.

Забиття

Забиття – пошкодження м‘яких тканин та органів внаслідок удару. На забитому місці швидко з‘являється припухлість, синець. При розриві великих судин під шкірою можуть виникнути гематоми (накопичення крові).

При забитті створити спокій пошкодженому органові. На місце забиття накласти стисну пов‘язку. Для зменшення болів та запалювальних процесів до забитого місця прикласти холод – пузир з льодом, холодні компреси (мокру тканину, ложку, металевий предмет).

Розтягнення, розрив зв‘язок та вивих

Розтягнення. Симптоми — різкий біль у місці травми та порушення функції суглоба. Допомога при розтягненні зв‘язок – накладання пов‘язки, що фіксує суглоб.

При розриві зв‘язок допомога полягає у створенні повного спокою, накладанні стисної пов‘язки на ділянку пошкодженого суглоба.

Вивих – пошкодження суглоба, при якому відбувається зміщення кінців кісток з виходом через розрив з порожнини суглоба в оточуючі тканини. Симптомами вивиху є біль у кінцівці, різка деформація (западання) ділянки вивиху, відсутність активних та неможливість пасивних рухів у суглобі, фіксація кінцівки у неприродному положенні, що не піддається випаравленню, змінення довжини кінцівки, часто її укорочення.

Переломи

Перелом – порушення цілісності кістки. Він може мати всі ознаки як забиття, здавлення, так і поранення.

Допомога: надання нерухомості кісткам у місці перелому. Для цього необхідно зафіксувати перелом за допомогою спеціальних шин або підручних засобів. Припинити кровотечу, якщо вона є. Дати знеболювальні ліки.

Поранення

Рана – порушення цілісності шкірних покривів, слизових оболонок, поверхні внутрішніх органів. Рана характеризується просочуванням крові безпосередньо на поверхню тіла через рану. При внутрішніх кровотечах кров поступає в порожнини тіла, навколишні тканини.

Артеріальна кровотеча – кровотеча з пошкоджених артерій. При цьому кров яскраво-червоного кольору викидається сильним пульсуючим струменем.

Венозна кровотеча виникає при пошкодженні вен. Тиск у венах значно нижче, ніж у артеріях, тому кров витікає повільно, рівномірним струменем. Кров при такій кровотечі темно-червоного кольору.

Капілярна кровотеча трапляється при пошкодженні найдрібніших кровоносних судин – капілярів.

Паренхіматозна, внутрішня кровотеча буває при пошкодженні печінки, селезінки, нирок та інших органів, які мають дуже розвинену сітку артеріальних, венозних судин та капілярів.

Допомога при кровотечах

До засобів тимчасового припинення кровотечі відносяться:

1. надання пошкодженій частині тіла підвищеного положення відносно тулуба;
2. притискання судин у місці пошкодження або притискання магістральних артерій рукою чи за допомогою стисної пов‘язки;
3. зупинка кровотечі фіксуванням кінцівки у положенні максимального згинання або розгинання у суглобі;
4. кругове стискання вище рани кінцівки джгутом.

Капілярнукровотечу зупиняють натисканням рукою або накладанням звичайної пов‘язки на рану.

Венозну кровотечу припиняють накладанням стисної пов‘язки. При пораненні кінцівки венозну кровотечу можна припинити накладанням джгута нижче рани.

Артеріальну кровотечу з невеликої артерії зупиняють за допомогою стисної пов‘язки. При пораненні великих артерій необхідно притиснути пальцями судину вище місця поранення або накласти джгут.

Самий надійний засіб припинення кровотечі – це накладання джгута (еластичної гумової трубки або ременя). Джгут може бути імпровізованим – з мотузки, тканини та ін. Джгут накладають поверх одежі, щоб не защемити шкіру. Необхідно записати дату та час накладання джгута. Якщо через 30 хв. не надано медичну допомогу, джгут необхідно послабити або зняти на 15 – 20 хв. У цей час судину притискають пальцем. Час стиснення кінцівки джгутом не повинен перевищувати 2 год., при цьому кожну годину (а взимку кожні 30 хв.) необхідно притискувати судину пальцями на декілька хвилин і послабляти джгут для відновлення кровообігу у кінцівці.

Носова кровотеча

При носовій кровотечі кров витікає через носові отвори, глотку та ротову порожнину.

Допомога. Усунути причини, що викликають кровотечу. Потерпілому надати положення, при якому менше крові надходить у носову порожнину. Покласти на ділянку носа та перенісся холодний предмет (пузир з льодом, загорнутий у хустину, шматочок снігу, змочену холодною водою хустину та ін.). Зупинити кровотечу можливо сильним притисканням обох половинок носа до носової перегородки.

Замість притискання можна провести тампонування носових проходів сухим шматочком вати, змоченим розчином перекису водню. У цьому випадку голову хворого нахиляють вперед.

Кровотеча у грудну порожнину

Проникливе поранення грудної клітки дуже небезпечне для життя внаслідок западання легенів та можливої внутрішньої кровотечі. Внаслідок втарти крові та вимикання легенів з акту дихання стан хворого швидко погіршується: ускладнюється дихання, шкіра стає блідою з синюватм відтінком.

Допомога складається із надання хворому напівсидячого положення та охолодження грудної клітки.

Кровотеча у черевну порожнину

Поранення черевної порожнини небезпечні через пошкодження внутрішніх органів. Кровотеча у черевну порожнину супроводжується сильними болями у животі. Шкіра бліда, пульс частий. при значній кровотечі можлива втрата свідомості.

Допомога. Потерпілого слід покласти. Охолодити живіт.

При пораненні у живіт потерпілому не можна давати їжу, пиття.

Поранення голови

При пораненні голови виникають кровотечі, підшкірні гематоми, черепно-мозкові травми (забиття, струс).

Допомога. Пораненого необхідно покласти на рівну поверхню, зупинити кровотечу за допомогою притискання пальцями судин, забезпечити спокій, прикласти холодний компрес до голови.

Гостре недокрів‘я

Гостре недокрів‘я розвивається при значній втраті крові. Одноразова втрата 2 –2,5 л крові є смертельною. Втрата 1 –1,5 л крові дуже небезпечна. Симптоми недокрів‘я: порушення кровообігу та поява кисневого голодування; виникнення слабкості; запаморочення; спрага. Шкіра та слизові оболонки стають блідими. Якщо негайно не вжити відповідних заходів, настає смерть.

Допомога. Потерпілого покласти на рівну поверхню. При значній втраті крові потерпілого кладуть у положення, щоб голова була нижче тулуба.

Травматичний шок

Важкі травми часто супроводжуються втратою свідомості та шоком. Шок – важкий стан, що призводить до порушення життєво важливих функцій організму. Розвивається внаслідок сильного болю, значної втрати крові, пошкодження органів. Сприяють розвитку травматичного шоку нервова та фізична перевтома, охолодження, дія радіації.

Виділяють дві фази травматичного шоку:

• перша – виникає у момент травми (різке збудження нервової системи);
• друга – фаза гальмування (пригнічення діяльності нервової системи, серця, легенів, печінки, нирок).

Другу фазу шоку поділяють на чотири ступені:

• шок Iступеня (легкий) – потерпілий блідий, свідомість ясна, іноді легке запаморочення. Пульс частий – 90 – 100 ударів за хвилину;
• шок IIступеня (середньої важкості). Пригнічений стан і млявість. Пульс – 120-140 ударів за хвилину;
• шок IIIступеня (важкий). Свідомість зберігається, але оточення потерпілим не сприймається. Шкірний покрив землисто-

сірого кольору, вкритий холодним потом, синюшність губ, носа та пальців. Пульс – 140 – 160 ударів за хвилину;

• шок IVступеня (передагонія або агонія). Свідомість відсутня. Пульсу немає.

Допомога полягає в усуненні причин шоку (зняття або зменшення болю, припинення кровотечі, проведення заходів для покращення дихання та серцевої діяльності).

Лікарська допомога потерпілому з травмою полягає у припиненні дії травмуючого фактора; підтримці життєво важливих функцій (в першу чергу кровообігу і дихання); закритті ран асептичними пов‘язками; знеболюванні; іммобілізації і транспортуванні пацієнта з активним проведенням інтенсивної терапії (лікуванням препаратами).

Невідкладна допомога при утопленні,баротравмах та опіках

Утоплення та ядуха

Неповне надходження кисню у легені називається асфіксією. Асфіксія може настати внаслідок стиснення гортані та трахеї (ядуха), заповнення повітропрохідних шляхів водою (утоплення) слизом, блювотними масами, землею, паралічу дихального центру від дії токсичних речовин або прямої травми головного мозку.

Допомога на воді. Підплисти до утопаючого ззаду, ухопити за волосся. Повернути догори обличчям та плисти до берега.

Допомога на березі. Будь-яким шматком матерії видалити з порожнини рота та глотки воду, блювотні маси. Витягти язика. Для цього обгорнути його тканиною (бинтом, хусткою) і утримувати язик на підборідді. Покласти потерпілого животом на зігнуте коліно таким чином, щоб голова була нижче грудної клітини. Кількома енергійними натисканнями на спину (на поперек) видавити воду з трахеї та бронхів.

Параліч дихального центру настає через 4-5хв, а серцева діяльність може зберігатися до 15 хв. Після звільнення повітропрохідних шляхів від води потерпілого кладуть на рівну поверхню. За відсутності дихання починають робити штучне дихання одним з відомих способів з ритмом

16 – 20 разів за хвилину. У разі відсутності серцевої діяльності одночасно необхідно проводити зовнішній масаж серця. Для більшої ефективності штучного дихання треба звільнити потерпілого від одягу. Штучне дихання та зовнішній масаж серця слід проводити доти, доки не відновиться самостійне дихання, нормальна серцева діяльність або не з‘являться безсумнівні ознаки біологічної смерті.

При поверненні свідомості зігріти тіло потерпілого: розтерти, накрити теплим одягом, прикласти до ніг теплі предмети (пляшку з гарячою водою).

Аналогічно надають допомогу при ядусі.

Баротравма

Баротравма (кесонна хвороба) – ураження, викликане різкою зміною (перепадом) атмосферного тиску. Масові ураження можливі при корабельній аварій, аварії на підводних човнах, у шахтах, літаках при їх розгерметизації на великій висоті.

при кесонній хворобі в результаті переходу газів крові і тканин із розчиненого стану у вільний стан утворюються газові бульбашки, які порушують нормальний кровообіг, подразнюють нервові закінчення.

Допомога. Для зменшення ризику попадання бульбашок повітря у судини головного мозку і кінцеві артерії серця, потерпілого кладуть обличчям вниз, злегка повернувши на лівий бік, і трохи підіймають нижні кінцівки.

Радикальним методом лікування кесонної хвороби є термінова рекомпресія за спеціальним режимом.

Опік

Опік – пошкодження тканин, що виникають від місцевого, теплового, хімічного, електричного, сонячного або радіаційного впливу. Розрізняють чотири ступені опіку:

• Iступінь (еритема) – проявляється почервонінням шкіри, набряканням та болем;
• IIступінь (поява пухирів) – характеризується розвитком більш різко вираженого болю;
• IIIступінь (некроз) – це відмирання всіх шарів шкіри;
• IVступінь (обвуглювання) – виникає при впливі на тканини дуже високих температур.

Термічні опіки

Термічні опіки на тілі виникають внаслідок дії високої температури (полум‘я, окріп та ін.). Ступінь пошкодження залежить від температури, тривалості дії, розміру та місця опіку. Опік третини поверхні тіла призводить до смерті.

Допомога при опіках.

1. Припинити дію високої температури на потерпілого – загасити полум‘я на одязі, винести потерпілого з зони високої температури, зняти обгорілий одяг. Одяг, що приліпився до шкіри, слід обрізати по краях, щоб не травмувати поверхню опіку. При опіках гарячою рідиною потерпілого потрібно облити холодною водою, щоб охолодити одяг.
2. Накласти асептичну пов‘язку для запобігання інфікуванню опікової поверхні. Для зменшення болю прикласти пов‘язку, змочену 96%-ним спиртом або розчином марганцевокислого калію.
3. Потерпілого покласти у положення, при якому менше відчутно біль. тепло накрити. при широких опіках потерпілого краще загорнути у чисте простирадло. Напоїти. Дати знеболювальні ліки.

Не слід промивати ділянку опіку, доторкатись до обпеченого місця руками, проколювати пухирі, відривати прилиплі до опіку частини одягу, а також змащувати обпечену поверхню жиром чи присипати порошком.

Хімічні опіки

Хімічні опіки на тілі виникають внаслідок дії концентрованих кислот (соляна, сірчана, азотна, оцтова), лугів (їдкий калій, їдкий натрій, негашене вапно), фосфору та деяких солей важких металів (нітрат срібла, хлорид цинку та ін.). Під впливом кислот на шкірі та слизових оболонках виникає сухий темно-коричневий або чорний струп. Луги викликають вологий сіро-брудний струп.

Допомога при хімічних опіках залежить від хімічної речовини.

При опіках концентрованими кислотами (окрім сірчаної) поверхню опіку протягом 10-15 хв. обмивають холодною водою, а після цього – розчином питної соди (1 чайна ложка на склянку води), По закінченні на обпечену поверхню необхідно накласти асептичну пов‘язку.

Опіки лугами також обмивають водою з подальшою обробкою розчином 2%-ної оцтової або лимонної кислоти.

Опіки, викликані фосфором, обмивають водою або занурюють у воду пошкоджену поверхню, під водою змиваючи шматки фосфору. Після цього поверхню опіку слід обробити 5%-ним розчином мідного купоросу та накласти стерильну суху пов‘язку.

Опіки негашеним вапном потрібно обробити жиром, механічно зняти шматки вапна та накласти пов‘язку. Суворо заборонено обмивати такий опік водою! Водою або будь-якою іншою рідиною (молоком, слабим розчином натрію гідрокарбонату) слід промити очі при опіках очей.

Вплив на організм метеофакторів

Тепловий удар

Тепловий удар – швидко прогресуючий хворобливий стан внаслідок перегрівання, що зумовлений тривалою дією високої температури навколишнього середовища на організм.

Допомога. Потерпілого слід перенести у прохолодне місце. Покладіть його на спину, до голови треба прикласти холодний компрес.

Сонячний удар

Сонячний удар – це дія на головний мозок прямого сонячного опромінення, що спричиняє його перегрівання.

Симптоми. Спочатку у потерпілого з‘являється втома, головний біль, слабкість, інколи блювота, задишка, серцебиття, підвищується температура тіла. Якщо відразу не вжити заходів, у потерпілого порушиться дихання, кровообіг, внаслідок чого людина гине.

Допомога. Потерпілого слід розмістити у тіні, покласти на спину або на правий бік, створити йому спокій, весь час охолоджувати голову та ділянку серця. Дати випити прохолодної води. При порушенні дихання розпочати штучне дихання. Транспортувати потерпілого краще у положенні лежачи.

Обмороження

Розрізняють місцеве і загальне обмороження. Ці явища спостерігаються як при аваріях, так і повсякденно, наприклад, при катанні на ковзанах та лижах.

Місцеве обмороження.

Залежно від умов розрізняють три вида обморожень:

• при температурі нижче 0°С, обмороження кінцівок пальців, вух, носа, шок, підборіддя;
• при температурі вище 0°С, у поєднанні з високою вологістю, обморожуються ступні ніг у мокрому взутті або інші частини тіла в аналогічних умовах;
• контактне обмороження, дотик до дуже холодних металевих предметів.

Залежно від ураження тканин, обмороження розділяють на 4 ступені:

• I– ураження поверхневого шару шкіри із оборотними розладами кровообігу. при зігріванні блідий колір шкіри змінюється на багряно-червоний з темно-синіми плямами, спочатку шкіра болюча з подальшою затерплістю;
• II– ушкодження нижнього шару шкіри. При зігріванні утворюються пухирці, покриті тонким шаром шкіри. Шкіра темно-синюшнього кольору з багряними плямами;
• III– змертвіння шкіри і підшкірної основи. Виникає набряк тканин, темно-багряні пухирі з кристалами льоду;
• IV– змертвіння шкіри і прилеглих тканин, включаючи кістки.

Допомога. Потерпілого слід занести до теплого приміщення, обморожену частину тіла краще занурити у воду +30-44°С на

15-20 хв. Можна зігрівати тіло розтиранням спиртом або горілкою. У жодному випадку не можна розтирати тіло снігом! Кристали льоду травмують шкіру та інфікують сніговим брудом.

Загальне замерзання настає при охолодженні всього організму. Воно є наслідком тривалого перебування людини при температурі нижче -14°С. З‘являються втома, байдужість. При зменшенні температури тіла до -34°С виникає запаморочення з подальшим припиненням дихання та кровообігу.

Допомога. Потерпілого треба занести до теплого приміщення. Зняти мокрий одяг і загорнути потерпілого в ковдру, зігрівати, при появі рожевого кольору шкіри можна починати дії щодо оживлення організму – штучне дихання, масаж серця. З появою свідомості потрібно дати гарячу каву, чай, тепле молоко.

Отруєння

Отруєння є наслідком впливу на організм отруйних речовин. Дія отрути залежить від її походження. Після отруєння їжею з‘являються загальна слабкість, блювота, підвищення температури, судоми. У разі отруєння чадним газом потерпілий відчуває млявість, головний біль, шкіра червоніє, посилюється серцебиття.

Допомога. Якщо отрута надійшла з їжею, потрібно:

• промити шлунок на місці через зонд (10 – 12 л теплої води). Для цього покласти потерпілого у фізіологічне положення (на правий бік, права нога витягнута, ліва підібгана, голова на правій руці).

Якщо отрута надійшла через органи дихання, необхідно:

• винести потерпілого із зони зараження;
• забезпечити надходження кисню до легенів.

Радіаційне ураження

Дія на організм надмірного іонізуючого випромінювання спричиняє розвиток промененвої хвороби. Перші ознаки опромінення: блювота, головний біль, підвищення температури тіла, загальна слабкість, почервоніння уражених ділянок шкіри.

Для запобігання ураженню під час перебування у зоні підвищеної (порівняно з нормальним рівнем) радіації необхідно:

• якнайшвидше покинути зону зараження;
• органи дихання захистити респіратором або пов‘язкою з тканини (до виходу із зони);
• рухатись перпендикулярно до напрямку повітря (вітру) за межі зони.

Після виходу із зони зараження слід:

• стати обличчям до вітру та очистити одежу, обличчя і руки від пилу;
• розвернутися спиною до вітру, зняти одежу та витрясти пил;
• обмити обличчя, руки, волосся водою, прийняти душ, змінити одежу та взуття;
• пройти дозиметричний контроль.

Електротравма

При аваріях на виробництві, під час землетрусів, під час праці та в побуті мають місце ураження людей електричним струмом. Під елктротравмою розуміють дію електричного струму на організм, яка викликає функціональні розлади ЦНС, серецево-судинної і дихальної систем та місцеві ураження. Електричний струм може уразити весь організм або окремі його тканини.

Електротравма становить 1 – 1,5% всіх видів травм, а за кількістю летальних наслідків займає одне з перших місць. Кількість загиблих від дії елктричного струму в світі щорічно сягає 25 000 осіб.

Ступінь тяжкості функціональних розладів і ушкоджень людини залежить від умов ураження; сили, напруги електричного струму, тривалості його дії, виду (постійний, змінний), шляху проходження, електропровідності шкіри, загального фізіологічного стану організму, характеру навколишнього середовичща – сухого чи вологого.

При силі струму 0,9 – 3,5 мА у людини з‘являється відчуття дії на організм; 3,5 –

4,5 мА — легкі судомні скорочення м‘язів пальців рук; 13 – 14 мА – самостійне звільнення від провідника можливе з великими зусиллями; 15 мА і більше – самостійне вивільнення з-під дії струму неможливе; 25 – 30 мА – виникає параліч дихальних м‘язів; 100 мА – фібриляція або зупинка серця. Низький опір тканини у вологому середовищі, наявність ушкоджень на шкірі можуть сприяти електротравмі навіть при напрузі струму 36 В, оскільки сили струму (згідно з законом Ома) прямо пропорційна напрузі і обернено пропорційна опору. Характер струму (постійний або змінний) має значення тільки при його напрузі до 500 В. У цьому діапазоні небезпечнішим є змінний струм, а при більш високій напрузі небезпека ушкоджень внаслідко дії змінного і постійного струму – однакова. Найбільш небезпечний шлях проходження струму (петля струму) – через серце, легені, ЦНС, тому що при цьому існує велика загроза порушення функцій цих органів і систем з подальшм розвитком термінального стану. Мокрий одяг, взуття, волога, пітлива та ушкоджена шкіра роблять мінімальний опір струмові і небезпека ураження значно зростає.

Проте чим більш опір шкіри, тим слабша загальна дія струму і більш виражені місцеві ушкодження.

Для виникнення електротравми не обов‘язковий безпосередній контакт з струмонесучим предметом. Струм може уражати людину при високій напрузі через дуговий розряд на відстані. При падінні і контакті з землею високовольтного дроту електричний струм “розтікається” на певній ділянці. У цих випадках виникає “крокова” напруга при підході до місця падіння дроту, яке знаходиться в радіусі близько 10 кроків.

У момент проходження струму через організм, залежно від вищеперерахованих факторів, виникають порушення чотирьох ступенів:

• I– судомні скорочення м‘язів без втрати свідомості;
• II– судомні скорочення м‘язів із втратою свідомості; дихання і серцева діяльність при цьому не порушені;
• III– судомні скорочення м‘язів із втратою свідомості, настає порушення дихання і серцевої діяльності;
• IV– клінічна смерть.

Втрата свідомості при електротравмі спостерігається у 71% випадків. Частіше вона продовжується від декількох хвилин до 1 год. Однак у окремих потерпілих свідомість може бути відсутньою більше доби. Ознаки ураження ЦНС проявляються судомами, головним болем, сонливістю, ретроградною амнезією (випадінням пам‘яті). Під впливом електричного струму, в момент його проходження через організм, іноді виникають переломи і вивихи внаслідок різкого скорочення м‘язів.

Найнебезпечнішим проявом електротравми є зупинка кровообігу і дихання.

Проте навіть після тривалої зупинки кровообігу серцеву діяльність можна відновити. Відновлення її у осіб молодого віку не більше ніж через 44-50 хв. після припинення приводить до повного одужання; в осіб похилого і старечого віку цей час менший. Якщо заходи щодо серцево-легеневої і церебральної (мозкової) реанімації почати пізніше, серцеву діяльність, можливо, і вдасться відновити, але з‘являться необоротні порушення вищої нервової діяльності.

Вплив струму на певні тканини проявляється у вигляді опіків. Розрізняють такі форми уражень:

1. Контактні – у місці входу і виходу і на шляху проходження струму (справжні електричні опіки).
2. Ураження від полум‘я вольтової дуги або одягу, що загорівся від нього (термічні опіки).
3. Змішані опіки.

Електричні опіки виникають при безпосередньому контакті тіла з джерелом струму. а при опіку полум‘ям вольтової дуги контакт відсутній.

Біль при електричних опіках помірний, шкіра має білий або темно-сірий колір. Тканини можуть обвуглюватися, площа опіку обмежена, в ділянці ураження знижена чутливість.

Для електричних опіків характерна поява “знаків струму” у вигляді жовто-сірих крапок або великих вдавлень в центрі кратерів діаметром 1-3 см з валиком на периферії без ознак запалення.

Опіки полум‘ям вольтової дуги не відрізняються від звичайних термічних опіків.

Опіки від вольтової дуги, температура якої досягає 4000°С, нерідко супроводжуються ушкодженням очей (опік роговиці, кон‘юктиви і навіть атрофія зорового нерва).

Невідкладна допомога при ураженні електричним струмом поділяється на два етапи:

• усунення контакту потерпілого з джерелом електричного струму;
• надання медичної допомоги.

Усунення контакту потерпілого з джерелом можна здійснити вимикачем електричного струму, або перерубанням проводу, або відтягненням потерпілого від джерела струму. Той, хто надає допомогу, повинен подбати про себе, щоб не потрапити під напругу. Відтягувати потерпілого слід за його сухий одяг не торкаючись частин його тіла руками.

Медична допомога при електротравмі визначається, в першу чергу, тяжкістю ураження. У легких випадках, коли не настала повна зупинка кровообігу, а спостерігаються тільки загрудний біль, спад серцевої діяльності та порушення серцевого ритму, досить застосувати терапевтичні засоби. Вкласти хворого, розстебнути стягуючі гудзики, ремінь, дати валідол, валокардін, нітрогліцерин, інші серцево-судинні засоби. При порушеннях дихання проводять допоміжну вентиляцію, інгаляцію киснем, а у разі наявності ознак зупинки кровообігу і дихання – серцево-легеневу реанімацію. Місцеве лікування елктричних опіків не відрізняється від загальноприйнятих методів лікування опіків.

3.3. Медичні методи і прийоминадання допомоги потерпілим

Клінічна смерть

Найсерйознішим ускладненням при важких т р а в м а х, о т р у є н н я х, у т о п л е н н і,

п е р е о х о л о д ж е н н і та інших критичних ситуаціях є зупинка кровообігу та дихання.

До недавнього часу зупинка кровообігу та дихання була рівноцінна діагнозу смерті.

На сьогодніі встановлено, що при раптовій зупинці кровообігу та дихання настає етап оборотного вмирання – перехідний період між життям і смертю. Цей період називається

к л і н і ч н а с м е р т ь. Він визначає стан, який переживає організм протягом кількох хвилин після зупинки кровообігу та дихання. В цей період повністю зникають всі зовнішні прояви життєдіяльності, але ще не відбулися необоротні зміни в уражених тканинах. Швидкі заходи до оживлення – ш т у ч н и й к р о в о о б і г т а

ш т у ч н а в е н т и л я ц і я л е г е н і в (ШВЛ) можуть забезпечити максимально можливе постачання кисню до мозку, тобто подають надію на врятування.

Клінічна смерть настає через припинення кровообігу та дихання.

Ознаки зупинки кровообігу:

1. Відсутність пульсу.
2. Відсутність свідомості.
3. Відсутність дихання.
4. Розширення зіниць (на 30-40 с).
5. Загальна агонія (їй може передувати короткий приступ судом).

Наявність будь-яких трьох ознак із п‘яти в будь-якому поєднанні дає право поставити діагноз зупинки кровообігу та необхідності проведення серцево-легеневої реанімації.

Ознаки зупинки дихання – відсутність руху грудної клітки, надчеревної області, руху повітря через ніс та рот.

Причини припинення дихання:

1. Порушення функцій дихального центру (пошкодження ЦНС, гостре отруєння, передозування лікарських засобів).
2. Порушення прохідності дихальних шляхів (ядуха, утоплення та ін.).
3. Пошкодження апарата зовнішнього дихання (розчавлення грудної клітини).
4. Порушення функцій дихальної мускулатури.

Встановити діагноз клінічної смерті слід за 8 – 10 с!

Ефективність відновлення життєво важливих функцій визначається швидкістю надання допомоги. Якщо серцево-легенева реанімація розпочата протягом перших 2 хв. після зупинки кровообігу, успіх може бути досягнутий у 92% випадків. При збільшенні цього терміну ефективність оживлення зменшується. Отже, допомога повинна бути розпочата на місці виникнення клінічної смерті – це негайний етап серцево-легеневої реанімації.

З підключенням до роботи спеціалізованої бригади розпочинається спеціалізований етап серцево-легеневої реанімації. Після відновлення кровообігу потерпілого госпіталізують, де здійснюється лікування післяреанімаційної хвороби – відкладений етап серцево-легеневої реанімації.

Невідкладан допомога – це негайний етап серцево-легеневої реанімації

Завдання цього етапу – встановлення діагнозу клінічної смерті, підтримання дихання та кровообігу.

Серцево-легенева реанімація виконується в такій послідовності:

1. Встановлення діагнозу клінічної смерті.
2. Забезпечення прохідності дихальних шляхів для проведення штучної вентиляції легень.
3. Укладення потерпілого на тверду поверхню в положенні лежачі на спині.
4. Проведення закритого (зовнішнього) масажу серця в поєднанні з ШВЛ.

Методи підтримання дихання. По-перше, перевіряють наявність у роті потерпілого предметів і звільняють рот за допомогою пальця, обгорнутого хусткою, від слизу, блювотних мас або їжі. В стані клінічної смерті у потерпілого, що знаходиться в положенні на спині, корінь язика перекриває гортанний відділ глотки, тому для проведення ШВЛ необхідно забезпечити прохідність верхніх дихальних шляхів. Це досягається розгинанням хребта в атланто-потилочному суглобі. при цьому язик витягають наперед, відкриваючи вхід у гортань.

Той, хто надає допомогу, підкладає під шию потерпілого руку, що приводить до закидання його голови. Долонею другої руки він натискає на лоб потерпілого, підсилює розгинання в шийному відділі хребта і двома пальцями цієї руки затискує ніс. Звільненою з-під потилиці потерпілого рукою він захоплює знизу нижню щелепу, витягає і трохи піднімає, відтягуючи її донизу, першим пальцем руки трохи відкриває рота. при проведенні дихання через ніс рука, яка підтримує нижню щелепу, зміщує її, закриваючи рота, і повітря вдувається через ніс.

При переломі чи вививху у шийному відділі хребта (дорожні катастрофи, падіння з висоти) розгинання в атланто-потиличному суглобі неприпустимі! В таких випадках для забезпечення прохідності дихальних шляхів потерпілого той, хто надає допомогу, витягає вперед нижню щелепу. Голову потерпілого він підтримує у стабільному положенні долонями, спираючись на тім‘яні зони. і забезпечує обережне витягання голови вздовж осі тіла.

Для проведення ШВЛ той, хто надає допомогу, робить глибокий вдох, широко відкриває рот потерпілого і щільно охоплює своїми губами його рот (або охоплює губами його ніс) і вдуває повітря в його легені. Одночасно краєм ока він спостерігає, як підіймається грудна клітка або надчерев‘я потерпілого при вдуванні.

ШВЛ методом “із рота в ніс” проводиться у разі, коли щелепи потерпілого щільно стиснуті або важко досягнути герметизації при проведенні дихання методом “із рота в рот”, а також при пораненні губ, язика, нижньої щелепи.

Видих виникає пасивно – внаслідок повернення до вихідного положення еластичних структур легенів. при видиху зберігається розігнуте положення голови, відкривають рот та ніс потерпілого. У випадках, коли вдування повітря неефективне, доцільно пальцем, обгорнути у носову хустину, звільнити порожнину рота від слизу, блювотних мас. У разі виникнення блювоти потерпілого повертають на бік, звільняють його рот від шлункового вмісту пальцем, обгорнутим носовою хустиною, і продовжують ШВЛ.

Підтримання та відновлення кровообігу. Найпростішим та ефективним засобом відновлення кровообігу є масаж серця, що проводиться одночасно з ШВЛ і забезпечує достатню циркуляцію крові. при цьому відновлення кровотоку та механічне подраз- нення міокарда сприяє відновленню серцевої діяльності. Масаж проводиться не тільки при зупинці серця, а й при різкому послабленні серцевої діяльності. Прогноз сприятливий, якщо масаж починається не пізніше як через 4 хв. з моменту раптового припинення кровообігу. Існують два види масажу серця: закритий (зовнішній, непрямий) та відкритий (внутрішній, прямий).

Мета закритого масажу зводиться до того, що кров із порожнин серця виганяється в судини великого та малого кіл кровообігу; крім того, при натискуванні на грудну клітку із судин легенів кров надходить у системний кровотік. Після припинення натискання грудна клітка, завдяки своїй еластичності, розширюється і серце знову наповнюється кров‘ю. У більшості випадків це дозволяє підтримувати артеріальний тиск на рівні

60-70 мм рт ст. протягом декількох годин. масаж серця, у сполученні з ШВЛ та деякими іншими лікувальними заходами, дозволяє зберегти життєдіяльність організму протягом декількох годин.

При ефективному масажі серця кровотік мозку відповідає 90% його нормального рівня, серця – 35, нирок – 16, підшлункової залози – 14%.

Техніка проведення закритого масажу серця: потерпілому надають лежаче положення на спині на жорсткій основі (частіше всього на підлозі), розстібають або розрізають одяг, якщо він стягує грудну клітину та живіт.

Перед тим, як почати проведення масажу серця, рекомендується підняти нижні кінцівки потерпілого вертикально і утримувати їх в такому положенні протягом 5-15с. Це збільшує венозне повернення до серця близько 1000 мл крові. Маніпуляція протипоказана при переломі трубчастих кісток нижніх кінцівок.

Якщо серцево-легеневу реанімацію виконує один реаніматор, то до неї приступають після опускання нижніх кінцівок потерпілого, які утримувалися у вертикальному положенні лише 5 с; якщо присутні два чи більше реаніматори, серцево-легеневу реанімацію необхідно почати терміново, продовжуючи утримувати нижні кінцівки потерпілого у вертикальному положенні протягом 15 с. Потім їх відпускають, залишаючи у трохи піднятому (під кутом 15°) положенні.

Під час утримання нижніх кінцівок у вертикальному положенні реаніматор проводить різкий удар тильною стороною затиснутого кулака у нижню частину грудини потерпілого. Це може відновити серцебиття. Якщо це не допомагає, рекомендується почати закритий масаж серця. При цьому той, хто надає допомогу, розташовується збоку від потерпілого на колінах і кладе кисть руки на нижню третину грудини, а кисть другої руки -–зверху, впоперек першої, для збільшення тиску. Правильний вибір місця для натискування на грудину попереджає небезпечне ускладнення: при натисканні на середину грудини можливий її перелом; при натисканні на ребра в ділянці серця – переломи ребер, пошкодження плеври, легенів.

Ритмічними поштовхами, що здійснюються лише проксимальною частиною кисті (пальці не повинні натискувати на ребра), проводять натисканням на грудину з метою зміщення її в напрямку до хребта приблизно на 4-5 см. Під час масажу дорослої людини доцільно використовувати не тільки силу верхніх кінцівок, а й всю масу тулуба, для чого руки залишаються випрямленими.

Після натискання на грудину руки не відривають від грудної клітки, але натискання повністю припиняють, щоб надати можливість грудній клітці повернутися у вихідне положення. Тривалість періодів натискання і розслаблення однакова.

Кількість стискань грудної клітки повинна бути в межах 80 – 100 на 1 хв. Дітям у віці

10 –12 років закритий масаж серця можна проводити лише однією рукою (частота поштовхів також 80 – 100 на 1 хв.). Можна виділити два варіанти проведення негайного етапу серцево-легеневої реанімації: у першому – реанімація здійснюється однією людиною. В цьому випадку після кожних 2 –3 вдувань потрібні 10 – 15 натисків на грудну клітку; у другому варіанті – серцево-легенева реанімація проводиться двоа реаніматорами: один з них здійснює ШВЛ, другий – закритий масаж серця (після 1-го вдуавння здійснюють 5 натискань на грудину. Правильність виконання масажу контролюється реаніматором, який проводить ШВЛ (наявність пульсових поштовхів на сонній або стегновій артерії, синхронних з натискуванням на грудину).

Ефективність невідкладного етапу серцево-легеневої реанімації підтверджується такими ознаками:

1. звужуються зіниці;
2. синхронно з натискуванням на грудину на сонній або стегновій артерії пальпується пульсова хвиля;
3. відновлюється тонус повік (закривається очна щілина);
4. з‘являється спонтанний рух глотки;
5. настає деяке “покращення” кольору шкіри та слизових оболонок.

Через кожні 2 хв. серцево-легеневу реанімацію необхідно на кілька секунд припинити, щоб перевірити, чи не з‘явився пульс на магістральних судинах.

Масаж серця та ШВЛ необхідно продовжувати до відновлення серцевої діяльності або протягом періоду, поки вдається забезпечувати кровообіг, достатній для підтримки життєдіяльності вищих відділів головного мозку.

У тих випадках, коли протягом 30 – 40 хв, не дивлячись на правильно проведену серцево-легеневу реанімацію, ознаки кліноічної смерті зберігаються, реанімаційні заходи припиняються. Слід відзначити, що далеко не у всіх випадках навіть досвідчений фахівець може з достатнім ступенем достовірності засвідчити безперспективність реанімації, тому при наявності навіть найменших сумнівів в цьому питанні необхідно надавати повноцінну реанімаційну допомогу.

Припинити серцево-легеневу реанімацію можливо тільки у разі появи ознак смерті:

а) трупних плям чи трупного окочення;

б) деформації зіниць при натисненні на них.

Спеціалізований етап серцево-легеневої реанімації проводиться спеціальною бригадою з моменту прибуття її на місце з використанням спеціальних діагностичних та лікувальних заходів.

Відкладений етап серцево-легеневої реанімації відбувається в умовах клініки фахівцями з використанням спеціального обладнання.

Клінічна смерть – це період між життям і смертю, який переживає організм після зупинки кровообігу і дихання протягом декількох хвилин.

Ознаки зупинки кровообігу – відсутність пульсу, відсутність свідомості, відсутність дихання, розширення зіниць, тотальна агонія з попереднім приступом судом.

Ознаки зупинки дихання – відсутність руху грудної клітки, надчеревної області, глотки, руху повітря через ніс та рот. Встановити діагноз клінічної смерті слід за

• – 10 с.

Відновлення життєво важливих функцій досягається за рахунок серцево-легеневої реанімації.

Розрізняють три етапи серцево-легеневої реанімації:

I– терміновий, який здійснюють люди, оточуючі потерпілого. Ефективність відновлення життя досягає 92%, якщо допомога починається протягом перших двох хвилин;

II– спеціалізований, здійснюють бригади невідкладної допомоги;

III– відкладений – це лікування післяреанімаційноїї хвороби.

Терміновий етап серецево-легеневої реанімації складається з закритого зовнішнього масажу серця і штучної вентиляції легенів (ШВЛ).

Закритий масаж серця здійснюється натисненням на нижню третину грудини, з частотою 80 – 100 натискувань за одну хвилину. ШВЛ здійснюється вдуванням в легені потерпілого повітря того, хто надає допомогу.

Масаж серця і ШВЛ припиняють тільки за наявності ознак біологічної смерті.

Гостра серцево-судинна недостатність

Серцево-судинна недостатність виникає у людини в екстремальних ситуаціях під дією надмірних подразників (біль, страх, холод, інтоксикація).

Серцево-судинна недостатність має такі форми, як непритомність, колапс та шок.

Непритомність – серцево-судинна недостатність з раптовою короткочасною втратою свідомості, зумовлена гострою недостачею кровопостачання мозку.

Непритомність може розвиватись раптово, іноді їй передує “напівнепритомність”, різка загальна слабість, запаморочення, шум у вухах, “мушки” перед очима, потемніння в очах, відчуття порожнечі у голові, похолодання та оніміння кінцівок, нудота, бліде обличчя, спітнілість. В подальшому потерпілий втрачає свідомість, падає.

Невідкладна допомога. Потерпілого вкладають у горизонтальному положенні, з дещо опущеною головою та припіднятими ногами (щоб посилився приток крові до головного мозку). Звільняють від незручної одежі, збризкують обличчя та груди холодною водою, дають понюхати 10%-ний розчин аміаку (нашатирний спирт).

Як правило, непритомність триває від кількох секунд до кількох хвилин, рідко 10-15 хв. Після відновлення свідомості дають гарячий чай. У важких випадках потрібна термінова госпіталізація потерпілого.

Колапс – один із видів гострої, судинної недостатності, який виникає при порушенні діяльності нервової системи, внаслідок чого зменшується венозний приплив: серцевий викид, мозковий кровотік.

Причини:

1. Синдром чекання болю.
2. Різка зміна положення тіла.
3. Отруєння.
4. Застосування наркотичних препаратів, анестетиків.
5. Анестезія.

Колапс починається з появи почуття загальної слабості, запаморочення, шуму у вухах. Шкіра покривається холодним липким потом, блідніє, іноді у потерпілого спостерігається позіхання, тошнота, блювання; зниження кров‘яного тску, уповільнюється пульс, зменшується діурез (сечовипускання). У більш важких випадках виникає порушення свідомості.

Невідкладна допомога. Найчастіше для виведення із колапсу достатньо надати потерпілому горизонтальне положення, трохи підняти нижні кінцівки, дати понюхати 10%-ний розчин аміаку, звільнити від стисного одягу, покропити обличчя холодною водою, розтерти тіло, припинити введення препаратів, які спричинили колапс. Необхідно також укрити та зігріти потерпілого, усунути всі несприятливі фактори, які можуть бути причиною колапсу.

У важких випадках колапс супроводжується розвитком шокового стану. Для подальшого лікування потрібна госпіталізація потерпілого.

Шок – це нервово-рефлекторна реакція організму на сильне подразнення зовнішніми факторами, кінцевим механізмом якого є порушене постачання кисню до клітин.

Шок є наслідком травми, кровотечі, сепсису та інших пошкоджень, за яких збільшується потреба міокарда у кисні. Крім цього порушуються процеси транспортування кисню органами та тканинам.

Види шоку:

• циркуляторний, причиною якого є припинення циркуляції крові;
• геморагічний та травматичний, основою яких є кровотеча, втрата рідин та кровообігу;
• токсико-інфекційний, який спричиняє інфекція;
• електричний, настає в результаті нервово-рефлекторної реакції організму на сильне подразнення електричним струмом;
• опіковий шок.

Шок супроводжується глибокими розладами кровообігу, дихання, обміну речовин тощо. Шок має дві фази:

• збудження;
• гальмування і виснаження нервової системи. У цій фазі з‘являється байдужість до навколишнього оточення, але зберігається свідомість

Шоковий стан продовжується від декількох десятків хвилин до доби. Після цього може відбутися повне одужання організму або його загибель внаслідок припинення життєвих функцій.

Признаки шоку: блідість шкірних покривів. холодна на дотик, волога шкіра. Неадекватна поведінка: потерпілий або збуджений, або надмірно спокійний, не дивлячись на важкий стан. Пульс частий, м‘який, кров‘яний тиск знижений. Ці симптоми є показником для вжиття термінових протишокових заходів. Боротьба з шоком – термінова проблема, тому що процес швидко прогресує, терапевтичні можливості швидко втрачаються.

Виведення з шокового стану вирішується методами реанімації: поновлення дихання, серцевої діяльності біохімічних процесів та електролітичного балансу.

Гостра дихальна недостатність

Гостра дихальна недостатність

(ГДН) – це патологічний стан, зумовлений порушенням обміну газів між організмом та навколишнім середовищем.

Легені виконують функцію газообміну між кров‘ю та повітрям і фунуції метаболічного та механічного характеру. Недостатність газообміну завжди супроводжується ураженням функцій легенів. Через ці обставини розвиток гострої дихальної недостатності є постійним компонентом практично кожного критичного стану.

ГДН виникає у разі:

1. порушення прохідності верхніх дихальних шляхів;
2. розладу механіки дихання;
3. погіршення дифузії газів;
4. порушення легеневого кровообігу;
5. зміни вентиляції легень.

Кінцевим результатом дії кожного з цих механізмів є кисневе голодання (гіпоксія).

При ГДН з‘являється аритмія, пітливість, посилене слиновиділення, сильний кашель, багряно-червоний колір шкірних покривів та видимих слизових оболонок. При пораненнях посилюється кровотеча (СО2 розширює капіляри). Тривала ГДН призводить до набряку мозку.

Невідкладна допомога. Забезпечення прохідності дихальних шляхів. У разі западання язика, що виникає, як правило, у потерпілих в непритомному стані, у першу чергу необхідно покласти потерпілого на спину, закинути голову і шляхом розгинання в атланто-потиличному суглобі перевірити ротоглотку пальцем. Видалити стлоронні предмети з ротоглотки можна використавши такі прийоми: постукування в міжлопатковій зоні, ручне стскання грудної клітки на рівні її нижньої третини та пальцеве видалення цих предметів. Якщо ГДН була зумовлена попаданням сторонніх предметів, то після цих прийомів має негайно наступити видиме покращення стану потерпілого.

Методика: лівою рукою захоплюють нижню щелепу і виводять її вперед. Другим пальцем правої руки ковзають по внутрішній поверхні щоки до кореня язика, а потім, зігнувши палець у вигляді гачка, намагаються захопити та витягти сторонній предмет або, в крайньому випадку, змістити його вбік (обережно, щоб не змістити сторонній предмет вглиб!). Рідкий вміст (вода) видаляється наданням потерпілому дренажного положення, при якому рідина витече.

Використання аптечки невідкладної допомоги

У більшості нещасних випадків при надання невідкладної допомоги потерпілому може бути використана аптечка невідкладної допомоги. Найбільш поширеною є “Автомобільна аптечка невідкладної допомоги, тип АА – 1”.

Автомобільнааптечка невідкладної допомоги

1. Засоби для зупинки кровотечі, накладання пов‘язок при травмах

1. Джгут для зупинки кровотечі 1 од.

2. Бинт стерильний 5 см х 10 см 1 од.

3. Серветки з хлоргексидином 2 од.

4. Серветки кровоспинні з фурагіном 2 од.

1. Пакет перев‘язочний стерильний 1 од.
2. Лейкопластир у рулоні 5 м х 5 см 1 од.
3. Пластир бактерицидний 4 од.
4. Косинка медична перев‘язна

50 см х 50 см 1 од.

9. Медичний “маячок” 1 од.

1. Антисептичні засоби

10. Розчин йоду 5%-ний, 10 мл 1 фл.

III. Знеболювальні та серцеві засоби

11. Буторфанолу тартрат 0,2%-ний, 1 мл,

шприц-тюбику 2 од.

1. Нітрогліцерин 1%-ний, у капсулах

(0,0005) 20 капс

1. Додаткові засоби
2. Ножиці з тупими кінцями 1 од.
3. Рукавички медичні № 8 1 пара.
4. Плівка (клапан) для проведення

штучної вентиляції легенів 1 од.

1. Сульфацил-натрій, 20%-ний,

1 мл, у шприц-тюбику 2 од.

17. Булавки англійські 6 од.

Рекомендації щодо застосування

• Джгут гумовий

Використовують для тимчасового припинення кровотечі із судин кінцівок. Накладають вище місця поранення. При артеріальній кровотечі досить туго обгорнути кілька разів навкруги кінцівуи і закріпити. Джгут не повинен бути накладений довше ніж на 1,5 год.

• Медичний “маячок”

Кріпиться на джгуті, який застосовується для тимчасового зупинення кровотечі. На “маячку” зазначається дата і точний час накладання джгуту.

• Нітрогліцерин

Застосовується при болях у серці по 1 капс. під язик до повного розчинення.

• Пластир бактерицидний

Зняти захисну плівку. Марлевим тампоном накласти на рану і приклеїти.

• Лейкопластир

Для фіксації серветок.

• Буторфанол, шприц-тюбик

Знеболювальний засіб, вводиться внутрішньом‘язово.

• Сульфацил-натрій, 20%-ний (альбуцид) у шприц-тюбику

Очні краплі. Застосовують при кон‘юнктивіті по 1-2 краплі в кожне око.

• Розчин йоду спиртовий 5%-ний

Застосовують як антисептичний засіб при порізах, ссадинах, запалювальних хворобах шкіри.

• Серветки з хлоргексидином

Знеболює та прискорює загоєння ран, має виражену антимікробну дію. Змочити серветку водою або водним розчином для обробки ран і накласти на рану. Фіксують серветку бинтом або пластиром. Періодично змочують пов‘язку водою. При великій кровотечі додатково на рану накладають серветку з фурагіном, а зверху – марлеву серветку для збільшення всмоктування та зменшення підсихання пов‘язки.

• Серветки з фурагіном

Знеболює та прискорює загоєння ран. Має виражену гемостатичну (кровоспинну) дію. Змочити одну або кілька серветок водою і накласти на рану. Накласти зверху марлеві серветки для збільшення об‘єму всмоктування та зменшення підсихання пов‘язки. Фіксують серветку бинтом або пластиром.

Розділ 2Громадянська безпека

Тема 1Надзвичайні ситуації,що загрожують безпецігромадян

1.1. Право на життя

Виходячи з положень екології окрема жива істота існувати не може. Живі істоти існують тільки у формі популяцій (сукупність осіб одного виду в одному просторі). Це стосується і людини. Людина існує у громаді, суспільстві (соціумі). Кожна людина є громадянином. Її життя проходить в оточенні людей – рідних, друзів, однокласників, співробітників, знайомих та незнайомих. Усі ці люди складають соціальне середовище, в якому минає і від якого залежить наше життя.

Існування суспільства базується на генетичних і екологічних засадах. Ці умови породжують виникнення в суспільстві різних відносин, які формуються у вигляді соціальних небезпек, що впливають на життя та здоров‘я громадян, створюючи різноманітні надзвичайні ситуації. Для регулювання цих відносин кожна держава розробляє та використовує закони.

Відповідно до зазначеного Конституція України наголошує:

Стаття 3. Людина, її життя і здоров‘я, честь і гідність, недоторканність і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Стаття 21. Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах.

Стаття 27. Кожна людина має невід‘ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов‘язок держави – захищати життя людини.

Кожен має право захищати своє життя і здоров‘я, життя і здоров‘я інших людей від протиправних посягань.

Стаття 29. Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканість.

Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду, і тільки на підставах та в порядку, встановленому законом.

Стаття 41. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної діяльності.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності.., а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов‘язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків…

Стаття 55. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Соціальне страхування

Соціальне страхування– це забезпечення державою грошові виплати громадянам у випадках втрати працездатності, захворював, у старості, а також виплати матері при народжуванні дитини.

Обов’язково страхуються робітники, що працюють по трудовому договору або контракту. При цьому страхувальники (підприємства) відраховують певні суми страховикам, тобто страховим фондам.

Сам розмір страхових внесків при загальнообов’язковому державному соціальному страхуванні кожен рік встановлюється Верховною Радою України.

Формисоціального страхування діляться на дві основні групи:

1. пенсії та грошові допомоги;
2. пільгові і безплатні послуги;

У свою чергу слід розрізняти трудові пенсії від соціальних пенсій.

Трудові пенсіїпризначаються за віком громадянам, які працюють і яким (як правило) виповнилось 60 років для чоловіків і 55 років – для жінок.

Але є громадяни, які по тім чи іншим причинам не можуть працювати; таким громадянам призначають соціальні пенсії (інвалідам з дитинства і ін.).

Виплати на допомогуназначаються у разі тимчасової непрацездатності матері при вагітності та доглядом за дитиною.

Безробітним громадянам можуть бути призначені виплати з безробіття.

Крім соціального страхування, законом України „Про страхування” передбачене і особисте страхування.

Якщо при соціальному страхуванні джерелами страхових фондів є кошти підприємств, то при особистому – це кошти самих громадян, які можуть страхуватися від нещасних випадків, страхувати своє життя, а також добровільне медичне страхування.

1.2. Відповідальність

Розрізняють такі відповідальності фізичних та юридичних осіб:

• громадянська – це відповідальність за виконання своїх обов‘язків;
• кримінальна – відповідальність за злочинні, кримінальні (карні) дії;
• адміністративна – відповідальність за незначні правопорушення.

Права і свободи людини та її гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов‘язком держави.

Відповідальність за порушення конституційних прав і свобод громадян регулюється Кримінальним кодексом України (ККУ. Новий Кримінальний кодекс вступає в дію з 01.09.2001р.). За статтею 1, ККУ має завданням охорону суспільного ладу України, його політичної та економічної систем, власності особи, права і свобод громадян і всього правопорядку від злочинних посягань.

Для здійснення цього завдання ККУ визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинними, і встановлює покарання, яке застосовують до осіб, що вчинили злочин.

Право на життя та гарантії свобод забезпечує тобі держава, а стаття 68 Конституції України, наголошує, що незнання законів не звільнює від юридичної відповідальності.

1.3. Соціальні небезпеки

До небезпек, за виникнення яких відповідає суспільство (соціум), відносяться:

• війна;
• епідемія (холера, чума, СНІД, туберкульоз тощо);
• суспільне безладдя;
• бандитизм;
• піратство;
• хуліганство;
• шахрайство;
• проституція;

Виникнення цих небезпек та породження ними надзвичайних ситуацій, їх кількість та жорстокість цілком залежить від соціального рівня і устрою держави, освіченості громадян, матеріального стану членів суспільства та його правового забезпечення.

Вихід з надзвичайних ситуацій, що трапляються внаслідок перерахованих соціальних, кримінальних небезпек, в багатьох випадках залежить від психологічної та фізичної освіченості і можливостей людини, що опинилася в такій ситуації.

Розглянемо надзвичайні ситуації, які утворюються кримінальними елементами і в яких може опинитися кожна людина. Це хуліганство, шахрайство, крадіжки, зґвалтування, проституція.

Хуліганство (ст.296 ККУ)

Хуліганство – це злочин, який скоюється у більшості випадків підлітками.

Природа хуліганства – заздрість – є наслідком виховання, різного матеріального рівня, духовності хулігана і жертви.

Небезпечний чинник хуліганства – дратування жертви, схилення до бійки, влаштування бійки, частіше кількома нападаючими.

Захист від хуліганства – запобігання зустрічі з хуліганом. Психологічний прийом – зміна емоційного настрою з агресивного на будь-який інший.

Використання засобів самозахисту (див. далі).

Відповідальність.Хуліганство, тобто злочин, — дії, що грубо порушують громадський порядок і виражають явну неповагу до суспільства, — карається позбавленням волі на строк до 3 років, або штрафом до 50 мінімальних розмірів заробітної плати.

Злісне хуліганство карається строком від одного до п‘яти років. Особливо злісне карається строком до семи років.

Шахрайство (ст.190 ККУ)

Шахрайство – це заволодіння індивідуальним майном громадян або набуття права на майно шляхом обману чи зловживання довір‘ям.

Природа шахрайства – авантюристичний склад характеру шахрая.

Дія шахрайства – це обдурення, що широко застосовується в різноманітних іграх. Гравці-шахраї пропонують громадянам взяти в нібито чесній грі, притому технічно або морально так впливають на жертву, що вона програє усе. Шахрайство зустрічається також в торгівлі. Продавці замилюють очі покупцеві і продають товар, який не коштує тих грошей, які за нього заплатили. Прикладів шахрайства можна навести безліч. Це гадання. Це лікування по телевізору або в концертному залі.

Відповідальність.Шахрайство карається позбавленням волі на строк до трьох років з штрафом від 50 до 100 мінімальних розмірів заробітної плати або виправними роботами на строк до двох років. В тяжких випадках із рецидивом карається на строк до 12-ти років з конфіскацією майна.

Як захиститися від шахрайства

Запобігайте спілкуваню і зустрічі з шахраями. Не будьте легковажними при купівлі дорогих речей, виконуйте це з рідними або друзями. Запобігайте авантюрним заходам.

Крадіжки (ст.185 ККУ)

Таємне викрадання майна громадян.

Природа крадіжки. Крадіжка з точки зору злочинних елементів – це один з шляхів перерозподілу матеріальних цінностей. З точки зору потерпілого – це забезпечення паразитичного способу життя злочинця за рахунок потерпілого.

Кишенькові крадіжки. Злодії крадуть гроші та інші цінні речі, які має при собі людина. Злочини здійснюються в місцях з великою кількістю людей: у транспорті, на ринку, у чергах тощо. Злочинці можуть виступати групами, створювати штовханину для досягнення своєї мети.

Захист від кишенькової крадіжки:

• не носіть з собою велику кількість грошей;
• не тримайте велику суму в одному місці;
• сумку з грішми притисніть до грудей і слідкуйте, щоб її не висмикнули;
• гаманець кладіть на дно господарської сумки, а зверху інші речі;
• у разі викрадення ключів замініть замки у квартирі.

Квартирні крадіжки. У квартирахвикрадають дорогий одяг, гроші, дорогоцінні вироби, відео- та аудіоапаратуру, продукти харчування, усе, що має будь-яку цінність.

Квартирні злочинці діють групами по два-три чоловіки. Скоюють квартирні крадіжки удень, коли хазяї знаходяться на роботі.

Проникнення у квартиру: підбирання ключів; проникнення через вікно, виламування дверей, обдурювання господарів.

Захист від квартирної крадіжки:

• надійно зачиняти вікна та двері;
• обладнати квартитру спеціальною охоронною сигналізацією, що зв‘язана з відділенням міліції;
• подбати, щоб за квартирою був постійний нагляд сусідів і знайомих;
• не пускати до житла чужих осіб (вас можуть обдурити);
• непогано мати собаку;
• не залишати ключ від квартири “у надійному місці”.

Як діяти під час квартирної крадіжки?

• якщо у квартирі двері відчинені і там хтось є не входьте у квартиру. Викличте міліцію або зверніться до сусідів. Якщо можливо, закрийте двері на ключ і залиште його у замку;
• якщо в обкраденій квартирі нікого нема, залишайте все на місці і викличте міліцію.

Крадіжки на робочих місцях, в місцях відпочинку, побутового та культурного обслуговування, в гуртожитках, при занятті спортом тощо.

Запобігання крадіжці – не беріть з собою цінні речі, документи, гроші. При наявності таких речей здавайте їх на збереження відповідальним особам.

Крадіжки транспортних засобів – велосипедів, мотоциклів, автомобілів.

Запобігання крадіжці – усі транспортні засоби бажано обладнувати індивідуальними сторожовими засобами – замками на педалі чи на кермо, електронним пристроєм-сигналізацією. Не залишайте транспортний засіб без догляду на довгий час.

Зґвалтування (с.152 ККУ)

Зґвалтування – статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози або використання безпорадного стану потерпілої. Жертвами в більшості стають дівчата та молоді жінки. За кримінальними даними, цей злочин має тенденцію до зростання. Через страх громадського оголошення потерпілі в міліцію не звертаються, що тягне за собою нові злочини.

Природа зґвалтування – безперервне статеве незадоволення чоловіка внаслідок порушення психічного стану і насильницьке задоволення статевих потреб.

Відповідальність. За цей злочин ст.152 ККУ передбачає покарання позбавлення волі на строк від трьох до п’яти років, а в особливо тяжких випадках – на строк позбавлення волі до п‘ятнадцяти років.

Захиститись від ґвалтівника допоможе така поведінка:

• не створюйте для незнайомих осіб умов для залицяння;
• при небажаному залицянні на вулиці зайдіть у натовп; зайдіть в житло; вигукніть будь-яке ім‘я неначебто знайомому; при загостренні ситуації кричіть все, що прийде до голови;
• якщо гвалтівник діє силою, можна дати такий фізичний опір: удар ногою в пах нападаючого; зігнутими вказівним та середнім пальцями затиснути кінчик носа гвалтівника, підняти його уверх і різко опустити руку. Створити враження відірваного носа;
• створити сильний біль у ділянці обличчя, шиї, живота. Вкусити за ніс, губу, вухо, ткнути пальцями в очі;
• використати обман – заманити ґвалтівника в місце, де є потенційний захист;
• бажано, щоб жінка володіла прийомами самбо, карате тощо;
• можна мати при собі газовий балончик та вміти користуватися ним так, щоб струм газу не спрямувати на себе;
• дівчатам-підліткам бажано повідомляти батьків, куди, до кого і з ким вона йде. Не ходіть через темні двори, сквери, парки. Бажано, щоб вас проводжали та зустрічали;
• користуйтеся телефоном. Про своє місце перебування повідомляйте близьких;
• у разі нападу (це може коштувати життя) захищатися треба усіма засобами.

Тема 3Вміння володіти собою

2.1. Право на самозахист

Боротьба із злочинністю є складовою частиною діяльності держави щодо покращення життя українського народу.

Злочинність у будь-якому суспільстві є наслідком:

• економічного стану держави, від якого залежить особисте життя різних верств населення, і бажання деяких поліпшити рівень свого життя переділом матеріальних цінностей (шляхом крадіжки, бандитизму, шахрайства, грабежів тощо);
• наявності правової бази, яка допускає свавілля в економічній і соціальній сферах, що сприяє безмежному збагаченню окремих людей;
• рівня національної культури, яка не стимулює високий рівень добрих стосунків між людьми;
• впливу на свідомість людей масової зарубіжної культури, яка пропагандує насильство, розбій, секс.

В умовах сьогодення кожна людина нашої країни може стати жертвою злочину. У цих умовах захистом від посягань на особистість є самозахист.

Самозахист (ст.36 ККУ)

Самозахист – законні дії громадян при необхідній обороні.

Необхідна оборона – це захист шляхом заподіяння шкоди тому, хто посягає.

Самозахист використовують при:

• соціально-небезпечних посяганнях на інтереси суспільства та держави;
• посяганнях на суспільні чи особисті інтереси того, хто захищається.

Оборона буде враховуватися як правомірна, якщо:

• заподіяно шкоду тільки нападаючому;
• захист не перевищує межі необхідності.

Методи самозахисту

Самозахист – це фізична та психологічна готовність до крайніх заходів. Самозахист необхідний за умови. що небезпека від дій нападаючого не могла бути усунена без ненадання йому шкоди. Є такі засоби самозахисту:

• застосування фізичної сили – рукопашний бій (найпоширеніша форма);
• психологічний захист;
• застосування спеціальних засобів (газовий пістолет, газовий балончик);
• застосування спеціально тренованого собаки.

Рукопашний бій складається з ударів руками, ногами, головою, коліном, усім тілом. Особа, що захищається, може використовувати будь-який прийом, бо їй невідома сила злочинця. При захисті використовуй прийоми самбо, карате тощо. При груповому нападі слід скористатися прийомами та ударами, які вивели б з ладу першого нападника, а потім діяти залежно від ситуації.

Важливапорада. Не піддавай необґрунтованому ризику своє життя чи здоров‘я. Завжди замислись: чи не можна запобігти фізичному опору – піти від злочинця, навіть втекти, а потім знайти спосіб покарати його законним шляхом.

Психологічний засіб самозахисту. У стосунках між людьми завжди складається емоційний настрій (психологічний клімат), він впливає на активність особи, на рівень її безпеки. Благодійний психологічний клімат в школах, сім‘ї та на виробництві сприяє попередженню фізичного та психологічного травматизму. І навпаки, конфліктні ситуації сприяють агресивним актам, виникненню травм і аварійних ситуацій. Створюй навколо себе благодійний психологічний клімат, навіть у надзвичайній ситуації у разі нападу. Відчуття повноти життя, радощів, впевненості у собі, щастя викликають у оточуючих добре до вас ставлення. Ніколи не провокуй супротивника на загострення конфлікту, не відповідай на грубість грубістю.

Захист з використанням зброї. До засобів самозахисту відносять таку зброю:

• газові пістолети;
• газові балончики;
• холодну зброю;
• нарізну зброю.

Право на використання зброї. Постановою Кабінету Міністрів України

№ 706 від 07.09.1993 дозволено громадянам придбання і зберігання газових пістолетів та патронів до них, як спеціальнихзасобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та подразливої дії. Придбати ці засоби можуть громадяни, які досягли

18-річного віку. Для придбання необхідна довідка медичного закладу про те, що за станом здоров‘я громадянин може володіти спеціальними засобами самооборони, та ознайомлення з порядком застосування і зберігання зброї. Такий дозвіл видають

за місцем проживання.

Власник зброї може застосовувати газовий пістолет для:

• захисту від злочинних посягань на життя і здоров‘я, житло та майно особисте чи інших громадян;
• захисту від нападу на приміщення організації, установи та суб‘єкта підприємницької діяльності за місцем праці;
• затримання особи, яка скоїла злочин і намагається вчинити опір чи втекти.

Якщо у разі застосування зброї нападник отримав тілесне ушкодження або помер, власник зброї зобов‘язаний викликати медичну допомогу та сповістити органи внутрішніх справ.

Аналогічні умови існують щодо порядку продажу, придбання, реєстрації, обліку і застосування вогнепальної зброї.

3.2. Природна система самозахисту людини

Діяльність – це вся сукупність людської активності. Вона відрізняє людину від інших живих істот, є необхідною умовою існування людського суспілсьтва. Від народження до смерті людина діє. Це головна її риса. В діяльності виявляються всі властивості і якості людини: і ті, що одержані в спадщину при народженні, і ті, які придбані протягом життя. У своїй діяльності людина користується як безумовними, так і умовними рефлексами.

Розглянемо властивості та якості особистості, від яких залежить безпека життєдіяльності.

Пам‘ять – це сприймання, закріплення, збереження, у мозку, узнавання та відтворення того, що відбувалося в минулому досвіді людини. Наслідок пам‘яті – знання.

Виділяють такі види пам‘яті:

• рухова– запам‘ятання рухів;
• образна– запам‘ятання і відтворення образів природи, запахів тощо;
• емоційна– зберігання переживань, сприяє співчуттю;
• словесна– зберігає слова, що почуті або прочитані;
• слухова – зберігає і контролює звук. Музична пам‘ять;
• зорова – запам‘ятання простору, розмірів і обставин.

За якістю пам‘ять поділяють на довготривалу, що використовується для засвоєння фундаментальних знань даної людини, і короткочасну для реагування на події, які цікавлять людину протягом короткого часу.

Якістю пам‘яті є також об‘єм – це кількість інформації, що може бути відтворена людиною, і точність відтворення – ступінь відповідності засвоєного матеріалу відтвореному.

Недоліком пам‘яті є забування. Забування – це не втрата знання, а втрата здатності його пригадати. Повторення є основним засобом проти забування.

Пам‘ять виконує головний зв‘язок людської свідомості з зовнішнім світом, реальною дійсністю.

Відносна перевага того чи іншого виду пам‘яті складає індивідуальну змістову різницю між людьми.

Людина зберігає величезну кількість знань і вражень, проте у кожну окрему мить вона відтворює лише окреме знання і приводить до дії необхідні навички та вміння. Залежно від умов відповідно до безпеки життєдіяльності, людина може використати пам‘ять як для забезпечення безпеки, так і навпаки.

Увага – це спрямованість і зосередженість психічної діяльності на певному об‘єкті або діяльності.

Людина в кожну мить зосереджена на певній думці, діяльності чи об‘єкті.

Увага буває пасивна, що виникає під впливом зовнішніх подразників без свідомого зусилля людини, і активна, яка волею людини спрямована з наперед поставленою метою на відповідний об‘єкт. Активна увага втомлює людину, бо вимагає вольового зусилля.

• швидкість переключення уваги – здатність швидко міняти об‘єкт уваги і переходити від одних видів діяльності до інших;
• інтенсивність уваги – із збільшенням інтенсивності уваги сприйняття стає повнішим і чіткішим;
• Стійкість уваги – це підтримання уваги впродовж тривалого часу.

Увага знижується зі втомою. Однією з причин помилок (аварій, катастроф) є неуважність, тобто перевтома.

Мислення – це здатність пізнання, невід‘ємна властивість мозку людини.

Здатність мислити дає людині можливість пізнавати те, що вона безпосередньо не спостерігає, передбачати хід подій, результати своїх вчинків.

До якостей мислення відносяться:

• глибина мислення – вміння дошукуватися до основ явищ і всебічно зв‘язувати їх з іншими явищами;
• послідовність мислення– вміння мислити так, щоб думки випливали одна з одної;
• самостійність мислення – вміння самостійно ставити питання, знаходити нову інформацію і підходи, нові, ще невідомі рішення – це новаторство;
• критичність мислення – це здатність переглядати теорії і положення, що склалися, змінювати їх, якщо вони суперечать сьогоденному розумінню питань;
• гнучкість мислення – це вміння розв‘язувати проблеми новими способами, бути вільним від шаблону, враховувати конкретні обставини. Противага гнучкості – інертність мислення;
• швидкість мислення – це час, протягом якого людина вирішує питання. Це цінна риса людини в усіх галузях діяльності.

Надбання таких якостей мислення , як винахідливість, кмітливість, точність за зміни обставин потребує спеціального тренування як в реальних умовах, так і з допомогою засобів навчання.

Ризик – це міра можливої небезпеки, дія навмання, прояв сміливості і відваги у сподіванні на щасливий кінець.

Кількісна характеристика ризику – це ступінь ризику, визначається як відношення уявлення про небезпеку до уявлення про фактори, які протистоять небезпеці.

Обережність — це набутапсихічна якість, результат свідомого і дисциплінованого ставлення людини до своїх дій. Необережними вважаються дії, які виходять за рамки вимог безпеки. Необережна дія може викликати небезпечну ситуацію.

Воля – це психічна якість людини, спрямована на досягнення поставленої мети. Усяка вольова дія мотивована. Мотив – це те, що побуджає до дії, це відповідь на запитання, чому людина хоче досягти поставленої мети.

Волю характеризують такі якості:

• дисциплінованість – підкорення своїх дій вимогам суспільного життя, а також безпеки;
• недисциплінованість– свідоме порушення правил суспільного життя і безпеки;
• самоволодіння – це вміння володіти розумовою діяльністю, почуттям і вчинками у бцдь-яких умовах. Це основа мужності і сміливості;
• рішучість – здатність швидко оцінювати ситуацію, приймати рішення, виконувати їх. Це важлива умова діяльності людини в небезпечних умовах. Нерішучість – це розгубленість, це дії неосвічених людей;
• наполегливість – здатність до кінця виконувати прийняте рішення. З наполегливістю пов‘язане терпіння.

Вольові якості розвиваються і виховуються. Вони залежать від світогляду людини, її моралі і духовності.

Здібності – це істотні психофізіологічні властивості особистості, що проявляються в цілеспрямованій діяльності і зумовлюють її успіх.

Розрізняють загальні та спеціальні здібності. Загальні здібності притаманні багатьом людям, завдяки цьому одна і та ж людина може успішно оволодіти різними видами діяльності. Спеціальні здібності – мистеціькі, наукові, спортивні. Найвищий ступінь розвитку здібностей називають геніальністю.

Організаторські здібності відіграють важливу роль в житті і діяльності суспільства, його стані.

Комунікабельність – це риса людини, схильної до встановлення контактів і зв‘язків. Комунікабельність передбачає вміння спілкування.

Соромливість – незручність у присутності інших людей, острах начальства, незнайомих осіб протилежної статі, відчуття сорому за свою провину. Соромлива людина здебільшого спрямовує свою агресивність проти себе, у неї з‘являється почуття неповноцінності, непотрібності, нікчемності, що веде до зруйнування особистості. Але кожна людина здатна до адаптації, і соромливість можна перебороти.

Компетентність – досвідченість у будь-якому питанні, повноважність, повноправність у розв‘язанні певної проблеми.

Моральна свідомість– це моральна вихованість людини, якій притаманні моральні ідеали у вигляді задач, цілей, уявлень про майбутнє. Морально свідома людина – самостійна людина, якій притаманні незалежність, творча ініціатива, критичність.

До наведених властивостей людини слід додати відоме вам поділення особистостей за темпераментом.

Темперамент – це особливості психічної діяльності людини, основою якої є фізіологічний тип нервової системи. Він характеризується силою, швидкістю, напруженістю й урівноваженістю. Перший розподіл людей за темпераментом належить давньогрецькому лікарю Гіпократу.

Сила – це здатність нервової системи витримувати великі навантаження (працездатність, витривалість).

Рухливість нервових процесів – легкість переходу від стану збудження до стану гальмування і навпаки.

Врівноваженість– це самоволодіння та відсутність підвищеної роздратованості (важлива для забезпечення безпеки).

Характер – це сукупність основних найбільш стійких психічних властивостей людини, які виявляються в її діях і вчинках.

Особливості характеру дають змогу певною мірою передбачити поведінку людини в життєвих ситуаціях.

Риси характеру поділяють на чотири групи:

I– виражає відношення людини досуспільних явищ і подій (мужність – боягузтво, принциповість – безпринциповість, оптимізм – песимізм тощо);

II– визначає ставлення людини до інших людей (товариськість – замкнутість, відвертість – скритність, чуйність – черствість, довірливість – підозрілість, ввічливість – грубість, правдивість – брехливість та ін);

III– виражає відношення людини до праці (працелюбність – лінощі, акуратність – недбалість, ініціативність – рутинність, добросовісність – безвідповідальність);

IV– визначає ставлення людини до себе(висока вимогливість – самозакоханість, соромливість, егоїзм – альтруїзм).

Характер людини різнобічний. Риси характеру перебувають у складному взаємозв‘язку. Поведінку людини в надзвичайній ситуації визначають риси характеру. Залежно від них та від обставин, що склалися, людина обирає самозахист чи надання допомоги. Функцію вибору здійснює ЦНС. Вона має симпатичний відділ – систему тривоги, захисту, систему мобілізації резервів, тобто забезпечує активну взаємодію людини з середовищем життедіяльності.

Головним механізмом діяльності ЦНС є рефлекс.

Рефлексом (відображенням) називають будь-яку реакцію організму, на яку реагує ЦНС і яка у разі небезпеки максимально мобілізує рухову і інтелектуальну активність та вводить в дію усі ресурси організму.

За біологічним значенням, рефлекси прийнято поділяти на харчові, оборонні, статеві, статокінетичні і локомоторні, орієнтовні, підтримуючі гомеостаз.

Наслідком рефлекторного подразнення ЦНС є емоції – це реакція організму на дію зовнішніх і внутрішніх подразників, що сильно впливають на людину, охоплюючи усі види чутливості. Цей стан називається стресом. Емоції виникають в усіх випадках, коли требі діяти. Коли перед людиною постає задача, проблема, небезпека, коли треба вижити, перемогти, а засобів для вирішення може не вистачити.

Засобами захисту виступають:

1. інформація, вміння, досвід, навички;
2. енергія;
3. час.

За затратами людиною енергії або станом напруження, емоції (стрес) поділяють на чотири ступені.

П е р ш и й с т у п і н ь емоцій характеризуєтья тим, що при зосередженні уваги, мобілізації активності стан напруги організму підвищується і дозволяє вирішити поставлене питання.

У цьому стані організм тренується, підвищується працездатність, мобілізуються інтелектуальні і фізичні ресурси. Це корисний стан.

Д р у г и й с т у п і н ь характеризується тим, що мобілізація ресурсів організму є недостатньою для досягнення мети. Виникає негативна емоція. Психологічно цей стан викликає лютість, гнів, обурення, що супроводжується максимальним збільшенням ресурсів, підвищенням працездатності для вирішення питання.

Т р е т і й с т у п і н ь — це ситуація, коли мобілізації ресурсів організму знов-таки не вистачає для вирішення проблеми. Подальша зосередженість сил вимагає набагато більше ресурсів, ніж є в розпорядженні організму. Психологічно це прояв страху, жаху, туги. Спостерігається зниження інтелектуальних і енергетичних ресурсів людини. Це шкідливий стан. Він руйнує тіло і психіку.

Ч е т в е р т и й с т у п і н ь – це умови, за яких організм не може виконати свою функцію. Задача невирішувана. Людина у безвихідному положенні. У надзвичайних ситуаціях такого стану зазнають і боязливі, і мужні люди. Наступає невроз, що призводить до прийняття невірних рішень, людина втрачає здоровий глузд, перестає боротися, гине.

Описане наводить психологічні межі людини, які характеризують її психологічну надійність. Межі надійності можна поширювати навчанням та тренуванням.

Наведені властивості і якості людини є запорукою й умовою забезпечення її життєдіяльності.

З другого погляду, зазначені властивості людина спрямовує на самоствердження. Якості, здобуті внаслідок самоствердження, — гордість, ревнощі, заздрість, мстивість, владолюбство і честолюбство – можуть бути і корисними, і небезпечними, залежно від виховання і мети діяльності людини. Ці якості можуть бути

м о т и в о м як для з л о ч и н у, так і для п о д в и г у.

Завдання полягає у тому, щоб суспільство навчилося відрізняти позитивні дії і вчинки людини від негативних і цим запобігати виникненню малих і великих небезпек – соціальних катастроф.

Це є профілактика небезпек, природна система самозахисту людини.