Народився 4 лютого 1922 р. Василь Пилипович  Маслов у с. Піщанці Красноградського району Харківської області.

Учасник Великої Вітчизняної війни. У 1948 р. закінчив Харківський юридичний інститут. У 1948-1951 рр. навчався в аспірантурі, потому працював на посадах старшого викладача, доцента, професора кафедри цивільного права. У 1951 р. захистив кандидатську дисертацію «Право особистої власності на житловий будинок в СРСР», у 1968 р. — докторську «Цивільно-правові проблеми особистої власності в період будівництва комунізму в СРСР».

Опублікував понад 50 наукових праць, зокрема: «Право особистої власності на житловий дім у місті й робітничому селищі», «Здійснення і захист права власності в СРСР», «Питання спільної власності у судовій практиці», «Основні проблеми права особистої власності в СРСР», «Захист житлових прав громадян», «Майнові відносини у сім´ї», «Діюче законодавство про шлюб та сім´ю», «Правові проблеми науково-технічного співробітництва», «Правове становище виробничих об´єднань у сільському господарстві».

В. Маслов створив наукові школи з питань права власності, житлового та сімейного права. Під його науковим керівництвом було захищено дев´ять кандидатських дисертацій.

З 1962 р. до останнього дня життя (помер 1 червня 1987р.) В. Маслов був ректором Харківського юридичного інституту (нині — Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого). За 25 років на посаді ректора професор В. Маслов своєю організаторською діяльністю зробив великий внесок у розвиток цього наукового і навчального закладу.

Тривалий час Василь Пилипович очолював Раду ректорів вищих навчальних закладів Харківського регіону, входив до складу Президії Північно-Східного центру АН УРСР, був членом Науково-консультативної ради Верховного Суду УРСР.

Він нагороджений орденами «Знак Пошани», Вітчизняної війни II ступеня, Жовтневої революції, Трудового Червоного Прапора, сімома медалями.

На одному із зібрань, де відзначалися досягнення Харківського юридичного інституту і вшановувалася діяльність В. Маслова як керівника цього юридичного закладу, він скромно зазначив: «Моя заслуга полягає лише в тому, що я не заважав працювати моїм проректорам».