Вступ.

1. Класифікація підприємств та її практичне значення.

2. Організаційно-правові форми підприємств, їх особливості.

3. Об'єднання підприємств.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми дослідження. Трансформація економічної системи до ринкової моделі господарювання зумовлює появу принципово нових задач у галузі управління, які спрямовані на активний пошук теоретичних, методологічних та практичних рекомендацій щодо розробки ефективного механізму функціонування основної структуроутворюючої ланки економіки – підприємства. У свою чергу, формування постіндустріальних тенденцій розвитку економіки, зміна у структурі попиту, загострення конкурентної боротьби передбачають зміну цільової орієнтації суб’єктів господарювання, розробку нової стратегії розвитку, а це, в свою чергу, перетворює управління в неперервний у часі процес інформаційних комунікацій і взаємодій між окремими структурними підрозділами підприємства. Тобто, індикатором життєдіяльності і ефективності підприємства виступає його організаційна структура, яка забезпечує одночасно і стійкість, і динамічність системи управління, що у певній мірі висуває особливі вимоги щодо принципів її формування, напрямків розвитку, критеріїв оцінки.

Питання загальної організації системи та структури управління підприємствами викладені у працях зарубіжних вчених М.Альберта, І.Ансоффа, М.Армстронга, С.Біра, Дж. Грейсон, М.Х.Мескона, Дж.Обер-Крие, Карла ОДелла, Дж.ОШоннессі, Ф.Хедоурі. На теренах постсоціалістичного простору побудові ефективної моделі управління підприємствами присвячені праці Б.М. Андрушкова, О.С. Віханського, В.М. Геєця, В.І. Голікова, В.С. Єфремова, О.Є. Кузьміна, В.М. Мельника, Б.З. Мільнера, А.В. Попова, Г.Х. Попова, З.П. Румянцевої, А.В. Шегди, Ф.І. Хміля. В умовах ринкових відносин центр економічної діяльності переміщується до основної ланки всієї економіки – підприємства.

Підприємство як об'єкт вивчення є відособленою виробничо-господарською одиницею, що має права юридичної особи, та займається виробництвом і реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг з метою задоволення суспільних потреб і одержання прибутку.

В даний час статус підприємства, порядок його створення і ліквідації, умови утворення і використання майна, господарська, економічна і соціальна діяльність, відносини підприємства з органами державного управління і місцевого самоврядування в основному регулюються Законом України «Про підприємства в Україні» від 27.03.91р. № 887-Х11із змінами і доповненнями.

Відповідно до Закону України "Про підприємства в Україні" підприємство — основна організаційна ланка народного господарства України.

Підприємство – самостійний господарюючий статутний суб'єкт, що має права юридичної особи і здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу).

Метою дослідженняє узагальнення теоретичних концепцій, наукове обґрунтування методичних підходів щодо механізму формування та функціонування організаційних структур управління підприємствами. Реалізація вищезазначеної мети передбачає розв’язання наступних завдань:

· визначення соціально-економічної сутності та обґрунтування категорії “організаційна структура управління підприємством”, дослідження напрямів її трансформації, підходів щодо оцінки ефективності шляхом узагальнення здобутків вітчизняної та зарубіжної науки і практики;

· визначення напрямів взаємодії чинників зовнішнього та внутрішнього середовища і характеру їх впливу на процес формування організаційної структури управління підприємствами;

· обґрунтування теоретичних підходів щодо формування організаційно-економічної структури підприємств.

Об’єктом дослідженняобрані процеси функціонування підприємств, з різним організаційно-правовим статусом. Предметом дослідження є сукупність теоретичних і практичних аспектів формування та розвитку організаційних структур управління підприємствами.

1. Класифікація підприємств та її практичне значення

Для забезпечення ефективної діяльності в сучасних умовах, кваліфікованого управління підприємствами важливою є повна класифікація підприємств за певними ознаками.

Класифікація підприємств– це їх угруповання за певною ознакою (табл. 1).

Згідно з чинним законодавством в Україні можуть створюватися і функціонувати два типи об’єднань підприємств та організацій (інтеграційних утворень):

— добровільні (рис. 1),

— інституціональні [15, c. 25-26].

Інституціональні об’єднання – підприємства, діяльність яких започатковується в директивному порядку міністерствами чи Кабінетом Міністрів України: виробничі, науково-виробничі, науково-технічні, виробничо-торговельні об’єднання (комплекси, центри).

2. Організаційно-правові форми підприємств, їх особливості

Наявність різних організаційно-правових форм господарювання, як показала світова практика, є найважливішою передумовою для ефективного функціонування ринкової економіки в будь-якій державі.

Вибір організаційної форми бізнесу залежить від багатьох факторів, у т.ч. від особливостей сфери майбутнього бізнесу і персональних якостей підприємця. ( Чи досить коштів для фінансування? Що буде у випадку банкрутства? Чи буде рости ваш бізнес? Як ви оцінюєте рівень своєї професійної підготовки в області техніки, технології, організації, економіки? Як можуть уплинути зміни в зовнішнім середовищі? Чи можна швидко згорнути чи переорієнтувати свій бізнес?)

У першу чергу необхідно зробити вибір між підприємництвом індивідуальним і колективним.

Індивідуальнечи одноособове володіння — це підприємство, власником якого є одна особа /чи родина/. У даному випадку підприємець володіє матеріальними ресурсами необхідними для виробничої діяльності, особисто контролює діяльність підприємства, одержує доход, несе відповідальність по боргах, зобов'язанням і іншій заборгованості фірми.

Переваги одноособового володіння:

1. Високий ступінь самостійності, волі й оперативності дії (підприємець — сам собі бос). Тому дана форма пасує людям з чітко вираженими індивідуальними підприємницькими якостями.

2. Одержуваний доход цілком залежить від успішної діяльності підприємця. У даній формі підприємства задіяний максимум спонукальних мотивів діяльності, у тому числі моральна задоволеність своєю роботою.

3. Одноособове володіння дає можливість краще зберігати секрети щодо технології, техніки, організації виробництва і т.п.

4. Спрощена система оподатковування, обліку і звітності.

5. У багатьох західних країнах прийнята не дозвільна, а заявна форма реєстрації одноособових володінь, що дозволяє легко почати і припинити бізнес, оскільки це не вимагає значних витрат часу і коштів на юридичні послуги і виключає бюрократичну тяганину.

Недоліки одноособового володіння:

1. Труднощі в залученні великих фінансових коштів.

2. Одноособовий власник є суб'єктом необмеженої відповідальності (ризик утратити не тільки активи фірми, але і своє особисте майно).

3. Труднощі поділу праці і спеціалізації у виробництві і менеджменті. Підприємець повинний мати здатності, необхідні для ефективної професійної діяльності у всіх напрямках.

4. Невизначеність термінів діяльності (обмежується дієздатністю самого підприємця).

5. Великі фізичні і психологічні навантаження на підприємця в зв'язку з необхідністю особистого здійснення усіх функцій управління.

6. Функціональні недоліки (невдале розташування підприємства, необладнані будинки, застаріле обладнання, труднощі в залученні кваліфікованої робочої сили, неможливість придбання матеріалів у достатніх кількостях у зв'язку з труднощами в одержанні фінансових коштів) [20, c. 53-55].

Комерційні організації (юридичні особи, що переслідують отримання прибутку як основну мету своєї діяльності) можуть створюватися у формі товариств, виробничих кооперативів, державних і комунальних підприємств.

Найбільше поширення, як в Україні, так і у світовій практиці, одержали господарські товариства.

Господарське товариство — це об'єднання учасників, що домовилися організувати яку-небудь справу, іншими словами, об'єднання капіталів. Товариство створюється і діє на основі установчого договору і статуту, що є установчими документами.

Відповідно до українського законодавства господарські товариства бувають п'яти видів:

· акціонерне товариство;

· товариство з обмеженою відповідальністю;

· товариство з додатковою відповідальністю;

· командитне товариство;

· повне товариство.

Порядок утворення, реєстрації, розмір і формування статутного фонду, відносини між засновниками й учасниками товариств строго регламентуються Законом України "Про господарські товариства" від 19.09.91р. №1576-Х11 із змінами і доповненнями.

Повним товариством визнається таке товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність по зобов'язаннях суспільства усім своїм майном.

Переваги повного товариства:

1. Можливість акумулювання значних коштів у відносно короткий термін.

2. Кожен член повного товариства має право займатися підприємницькою діяльністю від імені товариства нарівні з іншими.

3. Повні товариства більш привабливі для кредиторів, тому що їхні члени несуть необмежену відповідальність по зобов'язаннях суспільства.

Недоліки повного товариства:

1. Між повними товаришами повинні бути особливі довірчі відносини.

2. Повне товариство не може бути "компанією однієї особи".

3. Кожен член повного товариства несе повну і солідарну необмежену відповідальність по зобов'язаннях цієї організації, тобто у випадку банкрутства кожен член відповідає не тільки внеском, але й особистим майном.

Командитним товариством визнається товариство, що включає поряд з одним чи більшістю учасників, що несуть відповідальність по зобов'язаннях товариства усім своїм майном (повні товариші), також одного чи більш учасників, відповідальність яких обмежується внеском у майні товариства (командити).

Командитні товариства мають ті ж переваги, недоліки, що і повні товариства. Додатковою перевагою є те, що для збільшення капіталу повні товариші можуть залучити кошти вкладників[16, c. 37-39].

Товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники товариства несуть відповідальність у межах їхніх внесків.

Переваги товариства з обмеженою відповідальністю:

1. Можливість швидкого акумулювання значних коштів.

2. Члени товариства несуть обмежену відповідальність по зобов'язаннях товариства.

Недоліки:

1. Статутний капітал не може бути менше величини, установленої законодавством (еквівалентної 625 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, що діє на момент створення товариства).

2. Товариство менш привабливе для кредиторів, тому що члени суспільства несуть тільки обмежену відповідальність по його зобов'язаннях.

Товариством з додатковою відповідальністю визнається товариство, статутний фонд якого розділений на частки визначених установчими документами розмірів. Учасники такого товариства відповідають по його боргах своїми внесками в статутний фонд, а при недостатності цих сум — додатково приналежним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника, (наприклад, у двох-, трьох-, п'ятикратному і т.д.). Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих документах.

Перетворення державних підприємств в акціонерні товариства – один з напрямків роздержавлення власності, передбачені в законі «Про власність в Україні».

Акціонерним товариством визнається товариство, що має не менш чим два учасники, статутний фонд якого розділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і яке несе відповідальність по зобов'язаннях тільки майном товариства. Акціонери відповідають по зобов'язаннях товариства тільки в межах приналежних їм акцій[22, c. 44-45].

Акціонерні товариства поділяють на:

· відкриті акціонерні товариства, акції яких поширюються шляхом відкритої підписки і купівлі-продажу на біржах;

· закриті акціонерні товариства, акції яких розподіляються між засновниками і не можуть поширюватися шляхом підписки, купуватися і продаватися на біржі.

Переваги акціонерного товариства:

1. Акціонерна форма довела свою раціональність там, де необхідні великі капітали, великомасштабне виробництво, великий ступінь ризику.

2. Акціонерні товариства гарантовані від того, що при виході його учасників основний капітал товариства буде зменшений. Організація капіталу за допомогою відчужених цінних паперів — акцій дає можливість швидкого відчуження і придбання акцій, особливо за допомогою біржового механізму, тобто можливість швидкого переливу великого капіталу з однієї сфери діяльності в іншу у відповідності з кон'юнктурою, що складається

3. Акціонерні товариства є провідниками прискорення НТП, тому що вони можуть здійснити весь цикл «наука-виробництво».

4. Акціонер несе обмежену відповідальність (у межах своїх акцій) у випадку банкрутства товариства.

Недоліки акціонерного товариства:

1. Відсутність можливості у всіх власників акцій брати участь у управлінні акціонерним товариством, тому що для реального контролю необхідно мати близько 20% акцій.

2. У руках окремих осіб зосереджується величезний капітал, що при відсутності належного законодавства і контролю з боку акціонерів може привести до зловживання і некомпетентності при його використанні.

Під кооперативом мається на увазі організаційно-правова форма підприємства, що має наступні відмінні ознаки:

· кооператив створюється фізичними особами /громадянами/, яких повинно бути не менш 3 чоловік;

· засновники кооперативу зобов'язані самі продуктивно трудитися в цьому кооперативі;

· засновники і члени кооперативу несуть підвищену матеріальну відповідальність за фінансово-господарську діяльність кооперативу — у межах усього майна кооперативу і свого особистого майна в розмірі не менш річного заробітку;

· існують деякі обмеження по найму працівників і т.д.

За родом діяльності кооперативи підрозділяються на виробничі, споживчі, збутові, постачальницькі, кредитні, житлово-будівельні й ін. Кошти кооперативу складаються з пайових і членських внесків, а також з прибутку від господарської діяльності. Кооперативи являють собою колективні підприємства, однак від товариств відрізняються тим, що основною метою їхньої діяльності є не отримання максимального прибутку, а забезпечення споживчих, виробничих і інших економічних потреб своїх членів. Кооператив на відміну від акціонерних товариств, що поєднували капітали, є об'єднанням осіб, що користуються їхніми послугами чи приймають участь у їхній діяльності. Кооперативу присущий більш демократичний характер управління і господарювання: поза залежністю від кількості паїв діє принцип "один член — один голос"

(Уперше кооперативи з'явилися в Англії наприкінці ХУШ століття. В даний час на частку споживчої кооперації в Англії, Норвегії, Данії, Швейцарії приходиться 8 – 11% загальної суми роздрібного товарообігу, у Швеції — 14%. в Ісландії — 30%, у Фінляндії — 36%)[9, c. 41-43].

Державні (комунальні) підприємства в порівнянні з іншими комерційними організаціями мають ряд особливостей:

1. Відповідна комерційна організація не наділяється правом власності на закріплене за нею майно. Власником цього майна залишається засновник, тобто держава.

2. Майно такого підприємства є неподільним і ні при яких умовах не може бути розподілене по внесках, часткам і паям, у т.ч. між працівниками підприємства.

3. Право відповідальності зберігається за засновником, і майно за підприємством закріплюється лише на обмеженому речовому праві (господарського ведення або оперативного управління).

4. На чолі підприємства — одноособовий керівник, що призначається власником або уповноваженим їм органом і їм підзвітний.

Право власності — це урегульовані законом суспільні відносини по володінню, розпорядженню і користуванню майном.

Право господарського ведення — це право державного чи комунального підприємства користуватися і розпоряджатися майном власника в межах, установлених законом чи іншими правовими актами.

Право оперативного управління — це право установ користуватися і розпоряджатися закріпленим за ним майном власника в межах, установлених законом, у відповідність з цілями його діяльності, завданнями власника і призначенням майна.

Орендне підприємство – самостійний суб'єкт, що господарює, переданий у повне ведення колективу. Володіння власністю залишається в руках держави, а функції розпорядження і використання передаються трудовому колективу на безоплатній і відшкодованій основі[7, c. 48-49].

3. Об'єднання підприємств

Підприємства мають право на добровільних засадах поєднувати свою виробничу, наукову, комерційну й інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України.

Підприємства згідно з Законом України ”Про підприємства в Україні” можуть поєднуватися в (рис.2.3):

1. Асоціації — договірні об'єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність кожного з учасників.

2. Корпорації — договірні об'єднання, створені на основі поєднання спільних виробничих, наукових і комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників.

3. Концерни — статутні об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі на основі повної фінансової залежності від одного чи групи підприємців.

3. Концерни — статутні об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі й ін. на основі повної фінансової залежності від одного чи групи підприємців.

4. Консорціуми — тимчасові статутні об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення загальної мети.

5. Інші об'єднання по галузевих, територіальних і інших принципах[16, c. 43].

Законодавством України передбачене також створення таких форм об'єднання підприємств, як промислово-фінансові групи. Відповідно до Закону України “Про промислово-фінансові групи в Україні” від 21.11.95р. №437/95-ВР промислово-фінансова група (ПФГ) являє собою об'єднання промислового, сільськогосподарського, банківського, наукового, страхового і торгового капіталів, а також інтелектуального потенціалу підприємств і організацій, що мають на меті отримання прибутку, та яке створюється за рішенням Уряду України на певний термін з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми згідно з міждержавними договорами, а також виробництва кінцевої продукції.

ПФГ не має статусу юридичної особи. Право діяти від імені ПФГ має виключно головне підприємство ПФГ. Головне підприємство та його учасники укладають Генеральну угоду про спільну діяльність щодо виробництва кінцевої продукції ПФГ, яка підлягає затвердженню постановою Кабінету Міністрів України [19, c. 28-29].

У світовій практиці відомі:

Синдикат– організаційна форма існування різновиду картельної угоди, що передбачає реалізацію продукції учасників через утворений спільний збутовий орган або збутову мережу одного з учасників об’єднання.

Картель- це угода між підприємствами переважно однієї галузі для здійснення спільної комерційної діяльності – регулювання збуту виготовленої продукції.

Трести– монополістичні об’єднання підприємств, які раніше належали різним підприємцям, в єдиний виробничо-господарський комплекс. При цьому підприємства повністю втрачають свою юридичну й господарську самостійність, оскільки інтегруються всі напрямки їхньої діяльності.

Холдинги –специфічна організаційна форма об’єднання капіталів, яка представляє собою інтегроване товариство, що безпосередньо не займається виробничою діяльністю, а використовує свої кошти для придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств, які є учасниками концерну або іншого добровільного об’єднання.

Конгломерат- велике об'єднання різнорідних фірм і виробництв, не зв'язаних ні технологією, ні ринком і не мають профілюючої спеціалізації.

Фірма– це організація, яка здійснює діяльність на одному або декількох підприємствах з метою отримання прибутку.

Велика сучасна фірма:

· з погляду характеру концентрації капіталу — це корпорація зі складною системою фінансової залежності між її структурними одиницями;

· з погляду характеру концентрації виробництва — це багатогалузевий концерн, у якому структурні одиниці виступають як підприємства різних галузей економіки,

· з погляду прикладення капіталу — це транснаціональна чи багатонаціональна корпорація, що має філії в інших країнах.

За правовим режимом членства виділяють такі типи об’єднань:

1. Договірні об’єднання (асоціації, корпорації) створюються за принципом добровільного членства. Їх засновники укладають між собою багатосторонній установчий договір, в якому визначають усі необхідні умови діяльності членів об’єднання.

2.Статутні об’єднання (концерн, консорціум ) діють на підставі статуту, часто на основі високого ступеня централізації управлінських функцій і фінансової залежності від засновників.

3.Інституціональні об’єднання, діяльність яких започатковується в директивному порядку міністерствами чи безпосередньо Кабінетом міністрів. До них належать виробничі, науково-виробничі, виробничо-торговельні та інші об’єднання, які інтегрують стадії створення, реалізації та післяпродажнього сервісного обслуговування виробів тривалого користування [5, c. 27-29].

Зараз в Україні зареєстровані у встановленому порядку фізичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи та є офіційними суб'єктами підприємництва.

Товариство (партнерство) як форма організації бізнесу часто є логічним продовженням розвитку одноосібного володіння. Така організаційно-правова форма підприємницької діяльності передбачає об'єднання капіталів двох і більше окремих фізичних або юридичних осіб за умов розподілу ризику, прибутку і збитків на основі рівності; спільного контролю результатів бізнесу; активної участі в його веденні. Основою взаємин між сторонами, що вступають у партнерство, є договір.

Подальше об'єднання коштів, капіталів, зусиль, управління веде до великих інтегративних форм колективного підприємництва у вигляді синдикатів, корпорацій тощо.

Корпорація (акціонерне товариство) є зараз домінуючою формою підприємницької діяльності. Її власниками вважаються акціонери, що мають обмежену відповідальність у розмірі свого внеску в акціонерний капітал корпорації. Весь прибуток корпорації належить її акціонерам. Виокремлюють дві його частини. Одна частина розподіляється серед акціонерів у вигляді дивідендів, друга — це нерозподілений прибуток, що використовується на реінвестування. Функції власності та контролю поцілені між акціонерами (власниками акцій) і менеджерами.

Якщо ж до підприємництва приєднуються державні структури, то в ньому беруть участь підприємства і організації, засновані на державній формі власності, тоді існують всі підстави говорити про державне підприємництво. Державне і особливо комунальне підприємництво (як різновид державного підприємництва) може здійснюватися у формі оренди власності відповідної територіальної громади (адміністративно-територіальної одиниці) та державної власності підприємцями.

У вітчизняній практиці, згідно з Законами України “Про господарські товариства” [3], “Про кооперацію” типовими формами організації підприємницьких об’єктів є: індивідуальна трудова діяльність, сімейні підприємства, малі підприємства, кооперативи, спільні підприємства. Залежно від форми правління та власності малі підприємства можуть розподілятись на приватні одноосібного володіння, товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ), товариства з додатковою відповідальністю (ТДВ), повні товариства (ПТ), командитні товариства (КТ), акціонерні товариства (AT). Різниця між переліченими товариствами – у різних організаційних засадах управління виробничо-господарською діяльністю, розподілу доходів та відповідальності за результати роботи підприємства [6, c. 36-37].

Висновки

Підприємництво може набувати різноманітних форм залежно від того, чи діє підприємець самостійно, особисто або в партнерстві з іншими підприємцями, користується лише своїм майном або водночас і майном інших осіб, використовує свою працю або залучає найманих працівників.

У підприємницькій діяльності одним з найважливіших є питання про форму її організації. Організаційно-господарською одиницею (первинною структурною ланкою) бізнесу є фірма (підприємство, організація, установа тощо), або компанія. Фірма (компанія) — це загальна назва, що використовується щодо будь-якого підприємства. Вона відбиває лише той факт, що підприємство або організація мають права юридичної особи, проте поняття “фірма” не відображає організаційно-правового статусу підприємства. Тому, крім назви фірми, будь-якому підприємцю важливо вибрати конкретну організаційно — правову форму своєї діяльності, тобто зафіксовану нормами права єдність організаційних і економічних засад діяльності господарюючого суб’єкта.

Найбільш значущими ознаками, що відрізняють якусь одну організаційно-правову форму від інших, доцільно вважати:

· кількість учасників створюваного господарського суб'єкта (об'єднання);

· хто є власником використаного капіталу;

· джерела майна як матеріальної основи господарської діяльності;

· межі майнової (матеріальної) відповідальності;

· спосіб розподілу прибутку і збитків;

· форма управління суб'єктом господарювання. Вибір організаційно-правової форми підприємства залежить від багатьох чинників:

· відповідальність (необмежена, обмежена, необмежена генерального партнера і обмежена молодшого партнера);

· оподаткування (податків фізичних осіб, подвійне оподаткування у корпораціях);

· потреба у фінансових коштах (власних, позичкових);

· управлінські здібності підприємця (команди менеджерів фірми);

· передбачувана тривалість існування фірми;

· можливість зміни власника.

Широко відомі три основні організаційно-правові форми підприємницької діяльності:

· одноосібні володіння;

· товариства;

· корпорації.

Список використаної літератури

1. “Про підприємництво”: Закон України від 7 лютого 1991 p.

2. “Про підприємства в Україні”: Закон України від 27 березня 1991 p.

3. “Про господарські товариства”: Закон України від 19 вересня 1991p.

4. Ареф'єва О. Економіка підприємства: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Європейський ун-т. — К. : Видавництво Європейського ун-ту, 2005. — 238с.

5. Афанасьєв М. Економіка підприємства: Навч.-метод. посіб. / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : ВД "Інжек", 2007. — 320с.

6. Бойчик І. Економіка підприємства: навч. посіб.. — Вид. 2-е, доп., перероб. — К. : Атіка, 2007. — 528c.

7. Бондар Н. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Наталія Бондар, Валерій Воротін, Олег Гаєвський,; За заг. ред. А. В. Калини; Міжрегіональна академія управління персоналом . — К.: МАУП, 2006. — 350 с.

8. Вихрущ В.П. Основи бізнесу: Підручник. – Том 1. – Тернопіль: Збруч, 1998.

9. Гетьман О. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Оксана Гетьман, Валентина Шаповал,; Мін-во освіти і науки України, Дніпропетровський ун-т економіки і права. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 487 с.

10. Головінов М. Економіка підприємства: навч. посіб. для студ. екон. спец. вищ. навч. закл. / Донецький національний ун-т економіки і торгівлі ім. Михайла Туган- Барановського. — Донецьк : ДонНУЕТ, 2008. — 266c.

11. Дацій О. Економіка підприємства: Навч. посіб. / Гуманітарний ун-т "Запорізький ін-т держ. та муніципального управління". — Запоріжжя : ГУ "ЗІДМУ", 2004. — 224с.

12. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ П. В. Круш, В. І. Подвігіна, Б. М. Сердюк та ін.. — К.: Ельга-Н: КНТ, 2007. – 777 с.

13. Економіка підприємства: Підручник/ ред. : Й. М. Петрович. — 2-ге вид., виправл.. — Львів: Магнолія 2006, 2007. — 579 с.

14. Ковальчук І. Економіка підприємства: навч. посіб.. — К. : Знання, 2008. — 679с.

15. Кондратюк О. Економіка підприємства: навч.-метод. посібник / Європейський ун-т. — К. : Видавництво Європейського ун-ту, 2006. — 287c.

16. Покропивний С. Економіка підприємства: Структурно-логічний навч. посіб. / Київський національний економічний ун-т / Сергій Федорович Покропивний (ред.). — К. : КНЕУ, 2001. — 457с.

17. Пуцентейло П.Р., Шлійко А.В., Організація підприємництва на ринку товарів і послуг/ Навчальний посібник. – Тернопіль: НІКЦ „ДОБРІ СПРАВИ”. – 2005.

18. Селезньов В. Основи ринкової економіки України: Влада. Право. Підприємство. Фінанси. Податки. Маркетинг. Менеджмент. Торгівля. Реклама: Посібник/ Володимир Селезньов. — К.: А.С.К., 2006. — 687 с.

19. Семенов Г. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Григорій Семенов, Марина Панкова, Андрій Семенов,; М-во освіти і науки України, ГУ "ЗІДМУ". — 2-е вид., перероб. та доп. . — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 324 с.

20. Семернікова І. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Ірина Семернікова, Наталія Мєшкова-Кравченко,. — Херсон: ОЛДІ-плюс, 2003. — 311 с.

21. Сідун В. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Вікторія Сідун, Юлія Пономарьова,; М-во освіти і науки України, Харківський держ. ун-т харчування і торгівлі. — К.: Центр навчальної літератури, 2003. — 435 с.

22. Шваб Л. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Людмила Шваб,. — 3-є вид.. — К.: Каравела, 2006. — 583 с.