Вступ

Актуальність теми. В сучасних умовах розбудови незалежності в Україні, невід’ємною складовою національного і духовного відродження стає краєзнавчо-екскурсійна справа як важливий фактор освіти, підвищення культурного рівня, виховання, екологічного оздоровлення українського суспільства.

Екскурсійна діяльність – невід’ємна складова туристичної сфери, без якої сучасний туризм не може повноцінно існувати. Однак, сьогодні цей важливий напрямок туристичної індустрії потребує оновлення, осучаснення, перетворення на гнучку до потреб туристів форму обслуговування. Одним із шляхів вирішення цих завдань є оновлення змісту, форм екскурсійної діяльності, пошук засобів надання екскурсії як базовій туристичній послузі пізнавального внутрішнього та в’їзного видів туризму, більшої ефективності, привабливості, динамізму.

Значимість екскурсії як особливого соціокультурного феномену потребує його соціально-філософського осмислення, заснованого на дослідженні матеріальних, культурних і духовних потреб людини, а також взаємодії їх світоглядних і ціннісних орієнтацій. Екскурсія є однією з форм використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля, задоволення пізнавальних інтересів населення. Вона стала важливим засобом вивчення історії рідного краю, залучення широких верств населення, насамперед, учнів, молоді до пізнання історико-культурної спадщини, яку залишили нам попередні покоління. Зараз, на етапі формування національної свідомості народу це значною мірою сприяє розбудові культурно-просвітницької діяльності.

Сучасна екскурсологія враховує такі важливі складові як:

• перехід до основних методів розвитку екскурсійної галузі; впровадження системи стандартів якості та культури екскурсійного обслуговування;
• проведення екскурсійних послуг безпосередньо в систему туристських програм та маршрутів.

Екскурсологія є складовою найбільш специфічної галузі невиробничої сфери — культури і сприяє всебічному вихованню людини, розвитку її творчих здібностей, створенню умов для раціонального використання її вільного часу. Ось чому так важливо вивчення духовних потреб широких верств населення, перш за все школярів і молоді, створення інтелектуального потенціалу, задоволення цих потреб на високому та художньо-естетичному рівні.

1. Історія розвитку екскурсійної справи та її розвиток в Україні

Відзначаються такі етапи історії екскурсійної справи в Україні: 20-ті – 50-ті роки; 60-ті – 80-ті роки, 90-ті роки ХХ ст. і 2000-ні  роки ХХІ ст.

Основу першого етапу складають праці 1920-х років. Написані переважно фахівцями краєзнавчо-екскурсійної справи, вони торкалися питань організації екскурсій, певною мірою розкривали процес розвитку краєзнавчо-екскурсійної роботи. При цьому слід відзначити, що на початку 1920-х років публікації з питань теорії і практики екскурсійної справи, в основному, з’являлися в Російській Федерації. Вони розповсюджувалися в інших республіках, в тому числі і в Україні, і використовувалися екскурсійними і навчальними закладами. Освітнє значення екскурсійного методу, видів екскурсій, а також методику їх проведення, їх класифікацію розкрив у своїх працях педагог і методист Б.Є. Райков.

Значну увагу основам теорії та практики краєзнавчо-екскурсійної справи приділив М.П. Анциферов. Аналітичний підхід до цих питань простежується в його праці “Теория и практика экскурсий по обществоведению”. Автор відмічає інтенсивність розвитку екскурсійної справи, акцентує увагу на роботі керівника екскурсійної групи, подає розроблену ним екскурсійну програму. Екскурсійна програма, на його думку, не повинна бути простим переказом матеріалу про краєзнавчі об’єкти. Завдання полягає в тому, щоб допомогти екскурсанту виробити навички самостійного бачення навколишнього світу і вміння визначати в ньому найцінніше і найцікавіше. Ряд публікацій 1920-х років ХХ ст. розкривають тему практики екскурсійної справи. Серед авторів М.М. Макаров, П.А. Іпполітов, Д.О. Степанов, група авторів за відзначаються такі етапи її наукової розробки: 20-ті – 50-ті роки; 60-ті – 80-ті роки, 90-ті роки ХХ ст. і 2000-ні  роки ХХІ ст.

Розширення краєзнавчо-екскурсійних маршрутів зумовило випуск регіональних видань таких авторів, як С. Голосовський, В.А. Вороніхін.

У працях О.Є. Константиновича, Б.М. Завадовського, М.Г.Тарасова йшлося про шкільні та позашкільні екскурсії і загальні питання з краєзнавчо-екскурсійної справи. Організаційні основи краєзнавчо-екскурсійної справи узагальнив у своїх роботах В. Антонов-Саратовський. Він дав загальну характеристику екскурсійної справи, розробив класифікацію екскурсій відповідно до поставленої мети: освітньої, суспільно-політичної, військово-оборонної, науково-дослідної. Його книга має підзаголовок “Азбука пролетарского туризма” і розкриває сторінки становлення однієї з керівних структур екскурсійної справи – Товариства пролетарського туризму і екскурсій. Агітаційно-пропагандистською була праця Л.М. Гурвіча “Социалистическое строительство и пролетарский туризм”. Звертаючись до екскурсійних термінів і даючи своє визначення „екскурсії”, автор на перше місце в екскурсійній справі ставить активну участь в соціалістичному будівництві [6, c. 32-33].

В середині 20-х років література краєзнавчо-екскурсійного спрямування почала видаватися в Україні. Значна увага в ній приділялася шкільному краєзнавчому екскурсознавству. П.І. Духно розкривав роль екскурсій у вивченні учнями свого села, його населення, господарства, перспектив розвитку. Л. Миловидов показав взаємозв’язок шкільних екскурсій і краєзнавства, розробив нову класифікацію екскурсій. М. Година – у книзі “Екскурсії та туризм у шкільній та піонерській роботі” зосередив увагу на включенні екскурсій до шкільних програм з природознавства, проведенні виробничих екскурсій. Р. Черановський аналізував процес використання екскурсій на уроках з суспільствознавства.

Ґрунтовно висвітлював загальні питання розвитку та організації краєзнавчо-екскурсійної справи М. Погребецький. Він розробляв основи теорії екскурсійної справи, акцентував увагу на залученні екскурсантів до пам’яткоохоронної роботи, порушував питання про пільгове забезпечення екскурсантів. М. Філянський, як автор путівника, детально описував екскурсійні маршрути по Дніпру до Чорного моря.

Екскурсійно-краєзнавча література 20-х років містила опис багатьох визначних регіонів України: Харкова та його околиць, Чернігівщини21, Прилуччини, Одеси, Кременчуга, Уманщини та інших.

В літературі 30-х – 50-х і 60-х – 80-х років питання розвитку краєзнавчо-екскурсійної справи в 20-х роках ХХ ст. в Україні окремо не розглядалося. В 1981 році у видавництві Центрального рекламно-інформаційного бюро “Турист” в Москві вийшов короткий навчальний посібник Р.А. Дьякової “История экскурсионного дела в СССР”. Праця присвячена розвитку туристсько-екскурсійної справи з XVIII століття до 80-х років ХХ століття. В ній є матеріали про становлення екскурсійної справи в 1920-х роках, але в них відсутній практичний матеріал по Україні. В такому ж плані побудовано праці В. Дворніченко “Развитие туризма в СССР (1917-1983)”, Л.М. Логінова і Ю.В. Рухлова “История развития туристско-экскурсионного дела”.

В 1990-х – 2000-х роках, коли наша Україна є незалежною державою, питання розвитку краєзнавчо-екскурсійної справи в 20-х роках ХХ століття розглядаються та обговорюються на науково-практичних конференціях. Потрібно відмітити, що наукові дослідження авторів, учасників конференцій висвітлюють питання розвитку туризму та екскурсій в 1920-х роках на рівні регіонів: О.Б. Коваленко “З історії туристично-екскурсійної роботи на Чернігівщині”, Л.В. Шевченко “Шарлемань М.В. – один з організаторів природознавчих екскурсій та популяризатор науки”, Я. Верменич “Висвітлення в ході екскурсій внеску Д.М. Щербаківського в розбудову музеїв Києва в 20-х роках ХХ ст.”, Т. Демченко, В. Онищенко, В.Ткаченко, “Краєзнавчо-екскурсійна робота на Чернігівщині в 20-ті рр. ХХ ст.” [11, c. 65-66]

Цікавими та змістовними є матеріали Л.В. Яковлєвої і С.В. Грибанової про архівні документи, які розкривають питання екскурсійної роботи в Україні в 20-х роках, В.О. Савчука про взаємодію туризму і краєзнавства. Проблеми розвитку краєзнавчо-екскурсійної справи розглядаються у виданнях Київського університету туризму, економіки і права, в наукових збірниках Київського інституту туризму федерації профспілок України: “Розвиток туризму в Україні”, “З історії вітчизняного туризму”, “Туристично-краєзнавчі дослідження”. Важливою віхою в історіографії розвитку краєзнавчо-екскурсійної справи є наукові видання Інституту історії України НАН України і Всеукраїнської Спілки краєзнавців: “Історія України, маловідомі імена, події, факти”.

Екскурсійна діяльність зароджується в Україні у другій половині XIX ст. Процес становлення і розвитку вітчизняної екскурсійної діяльності був зумовлений піднесенням національно-культурного відродження українського народу, розвитком освіти і наукових знань.

Виникнення вітчизняної теорії та методики екскурсійної діяльності припадає на другу половину XIX – на початок XX ст. В цей період екскурсійна діяльність набула значного поширення в Україні, проте ще не мала масового характеру.

Отже, розвиток екскурсійної діяльності в 20-30-х роках в Україні був тісно пов’язаний із розгортанням культурного будівництва. Нова влада всі його сфери брала під свій контроль. Але всупереч політичним тенетам, на Україні відбувалося національно-культурне відродження. Йшло формування національної науки, освіти, музейної справи, краєзнавства, пам’ятко-охоронної роботи. У всіх цих напрямках активно був задіяний екскурсійний метод.

У період “українізації” (1923-1933 рр.) спостерігалось стрімке піднесення краєзнавства. Краєзнавчі дослідження було покладено в основу наукових пізнавальних екскурсійних маршрутів, тематика яких постійно розширювалася. Екскурсійна справа також зі своєї сторони сприяла розвитку музеєзнавства і краєзнавства, особливо, пам’ятко-охоронної роботи. Екскурсанти мали можливість вивчати найвіддаленіші місця України і Союзу, складати кадастри пам’яток історії, культури й природи.

У радянський період екскурсійна справа розвивалась, відбиваючи в тематиці екскурсій досягнення Радянської держави у будівництві розвинутого соціалізму. Комуністична партія Радянського Союзу постійно контролювала і спрямовувала розвиток екскурсійної діяльності. За 40 післявоєнних років було прийнято понад 70 партійних і урядових постанов із питань туристсько-екскурсійної діяльності [12, c. 26-27].

2. Особливості екскурсійного маркетингу в екскурсивній справі

Екскурсійна діяльність — це діяльність організації ознайомлення туристів і екскурсантів з екскурсійними об’єктами без надання послуг розміщення (нічлігу). Організована екскурсійна діяльність повинна здійснюватися кваліфікованими працівниками, які знають вимоги до технології створення екскурсійних послуг і обслуговування екскурсантів, і зачіпати самі широкі верстви населення.

Екскурсія – це методично продуманий показ визначних місць, пам’яток історії та культури, що базується на аналізі побачених об’єктів та розповіді про події, які пов’язані з ними [6]. Тривалість екскурсії може складати від академічної години (45хв.) до доби. Короткострокові тури (від 1 до 3-4 днів) називають маршрутами вихідного дня й вони можуть містити у собі кілька екскурсій різної тривалості. Протягом 2005-2008рр. суб’єктами туристичної діяльності в Україні було обслуговано 8,3 млн. екскурсантів, у 2008р. кількість екскурсантів зросла на 41,1% у порівнянні з 2005р. [5] (табл. 1).

Таблиця 1

Динаміка потоку екскурсантів в Україні за 2005-20011рр.

Кількість екскурсантів, осіб
2005	2006	2007	2008	2009	2010	2011
1704562	1768790	2393064	2405809	1909360	1953497	1322941

У 2009р. було обслуговано 1,9 млн. екскурсантів, що на 20,8% менше ніж у 2008р. У 2010р. відбулося зростання кількості екскурсантів на 2,3% у порівнянні з 2009р., а у 2011р. – зменшення на 32, 28% у порівнянні з 2010 р.

Використання маркетингових механізмів конче потрібно в екскурсійній діяльності через трудомісткість і наукоємність такого виду послуги як екскурсія, що спричиняє неможливість нескінченного розширення пакету надаваних тем екскурсій. Сфокусувати свої зусилля, розробити мінімально необхідний пакет екскурсійних програм — одне із завдань маркетингу на туристсько-екскурсійних підприємствах.

Особливості екскурсійного маркетингу:

• більш важливим є не стільки стимулювання попиту, скільки направлення його в потрібне русло;
• великого значення набуває старанність розробки диференційованих екскурсійних програм;
• у процесі керування маркетингом варто враховувати не тільки матеріальні аспекти, але й психологію, духовно-емоційний стан, місцеві й регіональні особливості споживача;
• важливим є комунікаційний аспект роботи з клієнтами як для їхнього утримання так і для контролю якості обслуговування;
• є можливість координації маркетингу учасників ринку туристсько-екскурсійних послуг.

Практика показує, що на туристсько-екскурсійних підприємствах використовується не повний комплекс маркетингу, а лише певні його частини. Для новостворюваного підприємства для початку екскурсійної діяльності слід обмежитися дослідженням ринку екскурсійних послуг певного регіону й розробити на його основі пакет екскурсійних програм [4, c. 22-23].

Створення нової екскурсії за будь-якою темою — складний трудомісткий процес. Екскурсія — це результат двох найважливіших процесів: її підготовки й проведення. Вони зв’язані між собою, взаємообумовлені. У процесі підготовки нової екскурсії, з огляду на практику роботи екскурсійних установ склалася певна послідовність етапів роботи.

До проведення екскурсії допускаються особи які мають спеціальну підготовку підтверджену свідоцтвом державного зразка про присвоєння кваліфікації «екскурсовод» володіють необхідними навичками і вміннями.

Реклама є найважливішим інструментом роботи фірми в сучасних умовах. Особливо це актуально в умовах жорсткої конкуренції туристсько-екскурсійного ринку України. Для екскурсійної діяльності рекомендується використовувати методи особистих рекламних звернень до потенційних організацій-споживачів екскурсійних послуг й застосовувати традиційні види реклами.

Комунікаційна діяльність з організації екскурсійного обслуговування складається з: 1) роботи із замовниками; 2) роботи з постачальниками й посередниками щодо надання екскурсійних послуг; 3) документального оформлення взаємин.

У роботі із замовниками туристські підприємства при наданні екскурсійних послуг повинні керуватися вимогами чинного законодавства і державних стандартів.

Так, діючим туристським законодавством [1] при наданні екскурсійних послуг туристичній організації необхідно:

• укласти договір на екскурсійне обслуговування.
• зробити обов’язкове страхування екскурсантів (медичне й від нещасного випадку).

Екскурсійне обслуговування — безпосереднє проведення екскурсій для груп екскурсантів або для індивідуалів. Якість екскурсійного обслуговування залежить від багатьох складових: якісне транспортне обслуговування; підготовленість екскурсантів до прослуховування і сприйняття теми екскурсії; якісно підготовлена методична розробка екскурсії; професійна майстерність екскурсовода. дотримання правил техніки проведення екскурсії. диференційований підхід до обслуговування різних груп екскурсантів.

При правильній організації екскурсійної роботи підготовка до неї повинна відбуватися заздалегідь. Екскурсовод попереджається про склад екскурсантів, а екскурсант повинен знати тему екскурсії. Важливо, щоб покупка екскурсійної путівки була відділена від екскурсії одним — двома днями. Це істотно в тому відношенні, що за цей проміжок часу відбудеться певна психологічна установка екскурсанта. Він встигне вдуматися й ужитися в сюжет екскурсії.

З 90-х років ХХ ст. екскурсійна діяльність в Україні розвивається як складова туристичної галузі самостійної незалежної держави. Зазнала кардинальних змін тематика екскурсійних маршрутів, спрямованих на вивчення історико-культурної спадщини українського народу.

 З метою створення цілісного комплексу екскурсійних маршрутів розроблено Національну систему туристсько-екскурсійних маршрутів «Намисто Славутича».  Проте екскурсійна діяльність у сучасній Україні ще не набула обсягів колишніх радянських часів.  Недостатньо залучаються до екскурсій школярі, студенти, сільські трудівники. Туристські фірми у більшості орієнтуються на виїзний туризм, більш прибутковий. Потребує вдосконалення система підготовки та перепідготовки кадрів екскурсоводів [1, c. 120-122].

3. Шляхи вдосконалення системи екскурсійної діяльності на сучасному етапі

Одним з ключових питань є кадрове забезпечення та професійна підготовка спеціалістів, розробка реалістичних вимог до кваліфікації та акредитації фахівців, контролювання якості надаваних екскурсійних послуг на фоні приведення у відповідність законодавчих та підзакон- них актів в туристській галузі.

Завданням даної статті є висвітлення питання щодо:

—          визначення в законодавчій базі чітких термінів туристсько-екскурсійної галузі, зокрема понять “туристській супровід”, “керівник туристської групи”, “гід-перекладач”, “екскурсовод”;

—          підготовки і кваліфікаційних вимог та визначення установ спроможних вести навчання вищезазначених спеціалістів;

—          розробки механізмів контролю якості надання екскурсійних послуг.

Нормативна база, яка регулює надання екскурсійних послуг в Україні, далека від досконалості. Так, Закон України «Про туризм» визначає лише основні напрямки, а деталі прописуються в підзаконних актах. Фактично в Законі визначені лише учасники відносин, що виникають при здійсненні туристської діяльності, положення про договір на екскурсійне обслуговування та вірогідна відповідальність за порушення законодавства в галузі туризму [2]. Провідні підзаконні акти як то «Положення про порядок видачі дозволів на право здійснення туристичного супроводу фахівцями туристичного супроводу» (далі «Положення») та Міждержавний стандарт СНД «Туристско-экскурсионное обслуживание. Проектирование туристских услуг ГОСТ 28681.1-95 (п.5.8.3. «Проектирование услуги экскурсия»)».

На наш погляд, первинною підготовкою екскурсійних кадрів на даному етапі розвитку туризму повинні займатися лише ВНЗ, які готують спеціалістів культурно-просвітницької діяльності вищої кваліфікації, а також ВНЗ, які мають спеціалізовані кафедри туризму. Навчання на курсах професійної підготовки екскурсоводів повинна проводитися без відриву від роботи в обсязі від 144 до 288 годин для осіб, які мають повну вищу освіту, а перепідготовка, підвищення кваліфікації та підготовка осіб з науковим ступенем — від 72 до 144 годин. Крім того, пропонуємо після закінчення курсів обов’язкове проходження стажування — проведення екскурсій в обсязі не менше 70 годин протягом року під наглядом досвідчених екскурсоводів зі стажем роботи не менше п’ яти роки. Після цього стажеру видається характеристика і він отримує право проходити акредитацію. В разі негативної характеристики стажер повинен пройти повторну підготовку на курсах [3, c. 102].

Для більш чіткої координації роботи курсів бажано їх створювати під егідою підрозділів Держтуризмкурортів при облдержадміністраціях (по місцю роботи акредитаційних комісій і методичних рад) з обов’язковим запрошенням до підготовки спеціалістів-практиків.

Екскурсовод повинен знати:

—          нормативну базу і стандарти, які регулюють надання екскурсійних послуг в Україні;

—          історію, культуру, географію регіону;

—          основні екскурсійні об’єкти і місцевості регіону           в

історичному, географічному особистісному і культурному аспекті, в тому числі експозиційний матеріал музеїв та виставково-культурних центрів;

—          правила обслуговування на пішохідних, транспортних та комбінованих екскурсійних маршрутах;

—          правила обслуговування на міських та позаміських екскурсійних маршрутах;

—          інструкції о правилах поведінки туристів на транспортних засобах;

—          схему дій на випадок непередбачуваних ситуацій;

—          іноземну мову (основної клієнтури).

Екскурсовод повинен вміти:

—          використовувати методичні прийоми показу,  розповіді та спеціалізовані методичні прийоми;

—          використовувати прийоми техніки ведення екскурсії;

—          працювати в складі групи над створенням нової екскурсії;

—          складати індивідуальний текст екскурсії;

—          оформлювати необхідну документацію та складати звіти;

—          використовувати принципи диференційованого підходу до екскурсійного обслуговування;

—          користуватися спеціалізованою термінологією по туристсько-екскурсійній тематиці;

—          оказувати первинну медичну допомогу.

Екскурсовод повинен володіти:

—          основами протоколу та етикету;

—          граматикою та стилістикою української та російської мови;

—          теорією міжособистісних комунікацій;

—          технікою публічних виступів;

—          основами психології;

—          основами конфліктології;

—          основами організаційної культури;

—          основами педагогіки;

—          основами логіки.

Екскурсовод зобов’язаний:

—          постійно вдосконалювати знання та навички з професійної майстерності;

—          виконувати Правила внутрішнього трудового розпорядку;

—          виконувати Правила і норми охорони праці.

Іншим злободенним питанням екскурсійного обслуговування є контроль за якістю надаваних послуг, які значно погіршилися після скасування ліцензування екскурсійної діяльності. На ринку з досить жорсткими умовам ціновою конкуренції зросла кількість суб’єктів підприємництва, які, пропонуючи більш дешеві ціни, фактично перетворюють екскурсії на суто перевезення до об’єктів, практично не виконуючи духовну-пізнавальну та виховну задачі екскурсійної роботи.

У зв’язку з цим необхідним заходом є поновлення та жорсткість процедури ліцензування даного виду діяльності. Дієвим заходом для рішення проблем якості є також запровадження механізму сертифікації екскурсійних послуг, які доречно покласти на методичні ради, також створювані при підрозділах Держтуризмкурортів при облдержадміністраціях. Для сертифікації туристсько-екскурсійні підприємства повинні подавати до методичної ради пакет необхідних документів згідно з діючими нормами Міждержавного стандарту та список екскурсоводів, які мають право проводити екскурсії за відповідними темами з копіями трудових книжок або трудових угод.

Крім того, слід посилити контроль за дотриманням виконання вимог екскурсійної методики під час проведення екскурсій, наприклад, шляхом перевірок представниками методичних рад поводження екскурсоводів на маршруті [10, c. 362-363].

Висновки

Екскурсійна діяльність – це надзвичайно складна і проблемна сфера сучасної туристської галузі України. Особливої актуальності цей напрямок наукових і практичних досліджень отримав у зв’язку із зростанням обсягу екскурсійних послуг на ринку організованого туризму, що викликано різними причинами:

• по-перше – це підвищення культурного й освітнього рівня суспільства в цілому;
• по-друге – розширення цілей самого туризму, так відправляючись у туристську поїздку не завжди на перший план ставляться тільки рекреаційні цілі. Сучасні споживачі перебуваючи на відпочинку бажають також задовольнити й інтереси пізнання, освіти і духовного розвитку;
• по-третє – це пов’язане із тлумаченням самого поняття «турпродукт» як комплексу послуг надаваного туристові в ході подорожі.

Екскурсоводами можуть працювати особи, які мають вищу базову (бакалавр) або повну вищу (спеціаліст, магістр) освіту (Закон України «Про вищу освіту», розділ ІІ, ст.6) та відповідний диплом чи посвідчення (сертифікат) про спеціальну підготовку екскурсоводів.

Основа професійної майстерності – володіння методикою проведення екскурсії і вміння керувати групою в процесі пізнання. Вона будується на активномув використанні і вмілому поєднанні  показу і розповіді, участі в процесі сприйняття взаємодії екскурсовода, екскурсанта і екскурсійного об’єкту.

Отже, екскурсійна діяльність є одним з провідних видів туристичної діяльності, яка має свої особливості та спеціальні професійні вимоги до фахівця такого виду туристичного супроводу, як екскурсія.

Список використаної літератури

1. Бабарицька В., Малиновська О. Менеджмент туризму: Туроперейтинг. — К., 2004.
2. Державна програма розвитку туризму в Україні до 2010 року. — Київ, – 67 с.
3. Довженко Г. П. Экскурсионное дело: учебное пособие / Г.П. Долженко. – Ростов н/Д: Феникс; М.: ИКЦ «МарТ», 2009. – 272 с.
4. Екскурсознавсто. Організація екскурсійних послуг : опорний конспект лекцій з дисциплін / уклад. М.М. Поколодна. – Х. : ХНАМГ, 2007. – 80 с.
5. Емельянов Б.В. Экскурсоведение: учебник / Б.В. Емельянов. – М.: Советский спорт, 2008. – 216 с.
6. Історія екскурсійної діяльності в Україні: Навч. посібник. / [В.К.Федорченко, О.М. Костюкова, Т.А. Дьорова та ін.] – К., Кондор. – 2004. – 166 с.
7. Любіцева О. О., Бабарицька В. К, Мельник О. П. Організація туризму в Україні. Конспект лекцій. — К.: КДТЕУ, 1995. – 255 с.
8. Розвиток туризму в Україні. Проблеми і перспективи. – К.: Б.в., 1995. – 210 с.
9. Савина Н.В. Экскурсоведение: учебное пособие / Н.В. Савина. – Минск: БГЭУ, 2009. – 256 с.
10. Туризм ХХI століття. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. –К.: Б.в., 2002. – 560 с.
11. Федорченко. В.К, Костюкова О.М., Дворова Т.А, Олексійко М.М., Історія екскурсійної діяльності в Україні. — К., 2004.
12. Чагайда І.М., Грибанова С.В. Екскурсознавство: Навчальний посібник / І.М. Чагайда, С.В. Грибанова. – К.: Альтерпрес, 2004. – 240 с.