Вступ.

1. Становлення ринку цінних паперів в Україні.

2. Механізм функціонування ринку цінних паперів в Україні.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

У сучасних умовах розвинений ринок цінних паперів є необхідним елементом ефективно функціонуючої національної економіки. Ринок цінних паперів – це специфічна сфера ринкових відносин, де об’єктом операцій є цінні папери. На ньому здійснюється емісія, купівля-продаж цінних паперів, формується ціна на них, урівноважуються попит і пропозиція.

Як і будь-який інший, ринок цінних паперів формується, виходячи з попиту і пропозиції, а також урівноважуючої ціни. Попит створюється державою та суб’єктами господарської діяльності, яким не вистачає власних доходів для фінансування інвестицій. Держава та бізнес виступають на ринку цінних паперів чистими позичальниками (змушені більше позичати в інших), а чистим кредитором є населення, в якого з різних причин доходи перевищують суму витрат.

Завданням ринку цінних паперів є створення умов та забезпечення, якщо можливо, більш повного та швидкого переливу заощаджень в інвестиції за ціною, яка задовольняла б обидві сторони. Через ринок цінних паперів акумулюються грошові нагромадження кредитно-фінансових інститутів, корпорацій, підприємств, держав, приватних осіб і спрямовуються на виробниче та невиробниче вкладення капіталів. Ринок цінних паперів об’єднує частину кредитного ринку (ринок боргових інструментів позики або боргових зобов’язань) і ринок інструментів власності. Іншими словами, цей ринок охоплює операції з випуску і обертання інструментів позики, інструментів власності, а також їх гібридів і похідних. До інструментів позики відносять облігації, векселі, сертифікати; до інструментів власності – всі види акцій; до гібридних інструментів – цінні папери, що мають ознаки як облігацій, так і акцій; до похідних інструментів – варанти, опціони, ф’ючерси та інші аналогічні цінні папери. Отже, ринок інструментів позики як елемент кредитного ринку має справу з позичковим капіталом, у той час як ринок інструментів власності – з власним капіталом, тобто з частками (паями) власників у власному капіталі компанії.

1. Становлення ринку цінних паперів в Україні

Аналіз деяких концептуальних питань змісту ринку цінних паперів є основою його подальшого дослідження. Головне в цьому — критерії, яким має відповідати ринок цінних паперів. Якщо керуватися головною ідеєю Концепції Верховної Ради, то це має бути ринок, на якому жорстко врегульовано всі дії з купівлі-продажу, про прибуток і спекуляції нема й мови, а основним є первинний ринок цінних паперів. При цьому позиція інвестора нікого не цікавить, оскільки йому належить вкласти гроші в цінні папери і сподіватися на дивіденди, які невідомо чи будуть. По суті, інвестор має зайняти пасивну позицію, а емітент — активну.

Але в умовах ринку таке неможливе, як неможливий і безкризовий розвиток, бо це — банкрутство і розорення інвесторів та емітентів, поляризація держателів акцій, самих інвесторів та емітентів. Можна говорити про те, що пропонована Концепція ринку цінних паперів хоче поєднати соціалістичне планування та регулювання економіки з розвитком ринкової системи на зразок капіталізму, однак в соціалістичних умовах. Подібний підхід ставить додатково численні проблеми і дозволяє зрозуміти, чому ринок цінних паперів в Україні ще не сформовано, чому він робить лише перші кроки, незважаючи на роки біржової діяльності в країні. До того ж у нас до цінних паперів подвійне ставлення. За Концепцією цінні папери належить випускати в безготівковій формі, тоді як у світовій практиці цінні папери виступають у фізичній формі, а обертаються як у фізичній, так і в безготівковій формі. У нас же замість цінних паперів пропонують сертифікати акцій, котрі не є цінними паперами і не можуть обертатися на ринку. Виникла перша і суттєва суперечність — сформовано біржову структуру, є емітенти та інвестори, але немає біржового ринку: депозитарію, розрахункової палати, клірингової системи розрахунків, чекового обігу, системи телекомунікаційного зв'язку на базі новітніх засобів зв'язку. Отже, обіг цінних паперів відбувається тільки на локальному, місцевому рівні, не охоплюючи всього економічного простору країни, що значно звужує сферу дії ринку цінних паперів. Інакше кажучи, є об'єкт ринку — цінні папери, та немає інфраструктури, яка забезпечує їх рух і переміщення в економічному просторі. Саме й це обмежує розвиток цінних паперів.

Друга суперечність — біржовий та позабіржовий ринки. Позабіржовий ринок розвивається швидшими темпами, ніж біржовий, незважаючи на прагнення монополізувати біржову діяльність в країні.

Третя суперечність — брак економічної мотивації залучення інвесторів до цінних паперів. Проблему прибутку в Концепції обійдено мовчанням.

Четверта суперечність — немає умов для розвитку вторинного ринку цінних паперів, переливання і концентрування капіталів, а в підсумку — немає умов формування ринку капіталів, умов його функціонування.

П'ята суперечність — емітенти та їхні цінні папери не пройшли апробації на позабіржовому ринку (біржовий ринок просто не працює, його нема), не підтвердили своєї спроможності і не викликають довіри в інвесторів.

Шоста суперечність — за законом усі цінні папери мають бути, як правило, іменними, а це призводить до того, що ринок цінних паперів є фактично закритим ринком. При цьому закритість ринку має два аспекти: для нових інвесторів своєї країни та для інвесторів зарубіжних країн. Таким чином, фактично законодавчо обмежено рух цінних паперів на ринкових засадах[3, c. 14-22].

Оформлення біржової діяльності в самостійну сферу обігу капіталу послужило свого часу фактором першопочаткового накопичення капіталу через акціонерні товариства. Одночасно з цим фондова біржа стала первинним ринком цінних паперів, тобто, ринком, на якому їх розміщують, а потім — і вторинним, на якому ними уже спекулюють, а самі цінні папери мали вже примарний зв'язок з першопочатковим емітентом, оскільки ними могли торгувати будь-які фізичні та юридичні особи. Акціонерна компанія на випадок банкрутства не приймала цінних паперів прямо, а могла, за певних умов, тільки їх скупити за цінами, набагато нижчими за номінал, через біржу. Важливим фактором біржової діяльності стало те, що біржа перетворилась на апарат тривалого інвестування вільних грошових коштів під проценти, залежно від умов кон'юнктури господарського життя країни в цілому чи певного акціонерного товариства. Одночасно фондова біржа стає об'єктом короткострокових вкладень капіталів. Звідси випливає певна закономірність: чим вища кон’юнктура господарського життя країни, тим вища швидкість обігу цінних паперів на фондовій біржі і тим вища їх котирувальна ціна порівняно з номіналом, і навпаки. З падінням господарської діяльності оборот фондової біржі завмирає, курс цінних паперів падає до номіналу і нижче. Інакше кажучи, фондова біржа стає господарським барометром економічної кон’юнктури країни.

Поряд з фондовою біржею широкого розвитку набуває позабіржовий ринок цінних паперів, на якому основою його діяльності є система міжбанківських зв'язків, робота посередницьких контор, котрі представляють інтереси акціонерних товариств, банків, фізичних та юридичних осіб. Цей ринок більш мобільний, на ньому сильніше проявляються спекулятивні угоди, ризики, коливання курсів, пропонується більше цінних паперів сумнівних емітентів.

У нас останнім часом склалась цікава ситуація. При значній кількості фондових відділів на товарних біржах усе активніше працюють контори торгівців цінними паперами, які пропонують дедалі більшу кількість акцій та облігацій. В усьому світі діє закономірність: якщо господарська кон'юнктура слабне, падає виробництво і зростає інфляція, то різке знецінення цінних паперів пояснюється: а) падінням дивідендів за акціями; б) підвищенням норми процента в банках; в) перевищенням пропозиції цінних паперів над їх попитом.

В умовах першопочаткового накопичення капіталів, першопочаткової приватизації, першо-початкового аукціонування в Україні розвиваються непривабливі тенденції, а саме — боротьба міністерств і відомств за створення такої системи власності, котра дозволяла б їм на засадах дискриминаціних способів управляти виробництвом старими, що пережили себе, методами, — за допомогою голого адміністрування, без врахування вимог ринкових відносин. А звідси й інше явище — акціонування галузі як способу забезпечення собі пріоритетів та додаткових благ. У цих умовах навіть не йдеться про те, щоб ринок цінних паперів став джерелом фінансування та інвестування виробництва, щоб він став дійсним сегментом ринку позичкових капіталів, орієнтованих на виробництво.

Зовні все гаразд, але серед підприємств безліч управлінських контор, які стали AT, дрібні місцеві підприємства, об'єднання фермерів. Якщо їх не брати до уваги, то кількість підприємств, що відіграють значну роль в економіці України та її потенціалі, скоротиться приблизно до 3%, якщо не менше. Багато підприємств свідомо занизили свою вартість, щоб полегшити собі процес власної приватизації та аукціонування. Тому загальна кількість акцій цих підприємств на ринку дуже незначна.

Кількість емітентів з ряду інвестиційних компаній, торгових боргів, банків, фінансових компаній становить 51%, що свідчить: у сфері виробництва немає достатніх коштів. Усі кошти йдуть у ті сфери, де можливий швидкий оборот, накопичення капіталу, а головне — швидке збагачення.

Таким чином, можна констатувати: йде процес первинного накопичення капіталу, ще не склались умови для роботи ринку цінних паперів (біржового та позабіржового), не склався ринок позичкових капіталів. Процес приватизації та аукціонування ще не сприяв розвитку ринкових відносин та організації ринку цінних паперів. Однак пожвавлення, яке почалося на ринку цінних паперів, свідчить, що процес пішов і для його активізації необхідна нова законодавча база, котра зняла б обмеження, внесла б необхідні корективи у взаємодію біржового та позабіржового ринків[8, c. 116-121].

2. Механізм функціонування ринку цінних паперів в Україні

Ринок цінних паперів в Україні нині складається з ринків акцій, державних та муніципальних облігацій внутрішньої позики, облігацій підприємницьких структур, казначейських зобов’язань, векселів, інвестиційних, ощадних, майнових і компенсаційних сертифікатів, житлових чеків, облігацій зовнішньої позики.

Залежно від стадії обігу цінних паперів розрізняють первинний та вторинний ринок. На первинному ринку розміщуються вперше випущені (емітовані) цінні папери, відбувається мобілізація капіталів корпораціями, товариствами, підприємствами і запозичення коштів ними та державою.

На вторинному ринку обертаються цінні папери, які вже реалізовані на первинному, тобто тут продаються та купуються раніше випущені цінні папери, відбувається зміна їх власників. З точки зору організації, вторинний ринок поділяється на позабіржовий (вуличний) та біржовий. Термін «вуличний ринок» (торгівля з прилавку) зберігається з тих далеких часів, коли лондонські брокери укладали угоди просто на вулиці чи в кафе. Позабіржовий ринок ще називають децентралізованим, на відміну від біржового – централізованого.

Біржовий ринок пов’язують з поняттям фондової біржі як особливо організованого, як правило, вторинного ринку цінних паперів, що сприяє підвищенню мобільності капіталу і виявленню реальних ринкових цін активів. Історично позабіржовий ринок передує біржовому. Позабіржовий ринок охоплює ринок операцій із цінними паперами поза біржею: первинне розміщення, а також перепродаж цінних паперів тих емітентів, що не бажають потрапити на біржу.

У країнах з ринковою економікою біржі природно виростали з вуличного ринку в міру того, як збільшувалися масштаби фондових операцій, множилися емітенти цінних паперів, удосконалювалася техніка брокерської справи. На позабіржовому ринку обертаються цінні папери молодих, маловідомих, невеликих компаній, які не одержали допуску до операцій на фондовій біржі. Проте на ньому можна зустріти й цінні папери відомих компаній, які з тієї чи іншої причини віддають перевагу позабіржовому ринку.

Структура цінних паперів, що обертаються на позабіржовому ринку, розрізняється за країнами. Наприклад, у США, на відміну від Франції, Англії, державні цінні папери обертаються, головним чином, на позабіржовому ринку. На цей же ринок у США, як правило, потрапляють і корпоративні облігації, навіть якщо вони випущені великими корпораціями.

Позабіржовий ринок є мережею брокерських та дилерських фірм, які часто є членами біржі і пов’язані між собою та з найбільшими інституціональними інвесторами телефоном, телетайпом та телексом. Існують автоматизовані системи позабіржової торгівлі. Наприклад, у США, де позабіржовий обіг цінних паперів значно перевищує біржовий, функціонує комп’ютеризована система NASDAQ, яка інформує брокерів та дилерів про котирування цін на цінні папери, що продаються поза біржею. Отримавши від свого клієнта замовлення на купівлю чи продаж цінних паперів, посередницька фірма шукає відповідного продавця чи покупця. Інформацію про заявки, ціни фірми одержують, головним чином, один у одного за допомогою телефону чи через комп’ютерну мережу.

Здійснення операції на позабіржовому ринку коштує дешевше, ніж на фондовій біржі. Проте компанії, як правило, прагнуть того, щоб їх цінними паперами торгували на біржі. Обіг цінних паперів на біржі підвищує престиж компанії в інвесторів, покращує купівлю-продаж паперів на ринку, тобто підвищує їх ліквідність, поліпшує умови кредитування під заставу цінних паперів[6, c. 113-117].

Крім вказаної класифікації, ринок цінних паперів може поділятися на наступні сегменти:

— за категоріями емітентів (ринок цінних паперів підприємств, державних цінних паперів тощо);

— за термінами випуску (ринок безтермінових цінних паперів, термінових цінних паперів із встановленим терміном обертання та без встановленого терміну обертання тощо);

— за територією розповсюдження (світовий, національний, регіональний);

— за видами (категоріями) цінних паперів (ринок акцій, у тому числі за їх видами, облігацій тощо);

— за формою організації (організаційні і розподільчі ринки);

— за принципом повернення фінансових активів, що підлягають поверненню (ринок боргових зобов’язань і ринок інструментів власності).

Необхідною умовою існування ринку цінних паперів є його інфраструктура та наявність державного органу, що регулює обіг цінних паперів і забезпечує необхідну нормативно-правову базу його функціонування.

Для функціонування ринку цінних паперів необхідна наявність: емітентів, зацікавлених у мобілізації вільних коштів; інвесторів, що мають вільні кошти і шукають розміщення, яке їм вигідне; посередників, що забезпечують обмін зобов’язань (цінних паперів) емітентів на грошові кошти інвесторів. Саме емітенти цінних паперів, інвестори (покупці) та фінансові посередники при укладанні угод є основними суб’єктами операцій на ринку цінних паперів.

У ролі емітентів на ринку цінних паперів виступають компанії, товариства, підприємства та держава в особі національного уряду і місцевих органів управління. Відповідно й ринок цінних паперів можна поділити на ринок цінних паперів, що випускаються юридичними особами, та ринок державних цінних паперів.

Суб’єктами ринку цінних паперів України є:

— Державна комісія із цінних паперів та фондового ринку;

— Національний банк України;

— емітенти;

— депозитарії;

— реєстратори власників іменних цінних паперів;

— зберігачі цінних паперів;

— банки;

— організатори торгівлі цінними паперами;

— торговці цінними паперами.

Важливу роль на ринку цінних паперів та, зокрема, на ринку державних цінних паперів відіграє центральний банк. Разом з Міністерством фінансів (Казначейством) він вирішує питання про доцільність випуску нових боргових зобов’язань, визначає умови їх обігу, розробляє заходи щодо забезпечення сталого курсу державних цінних паперів. Крім того, центральний банк, здійснюючи операції з цінними паперами на відкритому ринку, впливає на розмір резервів комерційних банків і, таким чином, на стан кредиту та грошового обігу. Банк купує цінні папери, коли дотримується курсу на стимулювання кредитної діяльності комерційних банків та ринку в цілому, і продає цінні папери, коли має намір обмежити активність банків. Різноманітні операції із цінними паперами здійснюють комерційні банки.

Особливості формування ринку цінних паперів в Україні. Формування цивілізованого ринку цінних паперів в Україні є центральною ланкою ринкових перетворень, що сприяє оздоровленню економіки України, інвестуванню її пріоритетних галузей та об’єктів, прискоренню процесу приватизації державного майна.

Моделі ринків цінних паперів розвинених країн є результатом їх еволюції. Характер будь-якої моделі ринку цінних паперів визначається багатьма факторами. З одного боку, це конкретні історико-національні особливості певної країни, а також особливості ментальності її населення. З іншого – ринок цінних паперів є складною сукупністю правовідносин щодо цінних паперів, яка від них не залежить.

На формування ринку цінних паперів в Україні значний вплив має той факт, що на відміну від «американської» моделі, де банк має значні обмеження на операції із цінними паперами, в українській практиці, по суті, склалась європейська модель універсального комерційного банку. Тому змішана, проміжна модель ринку цінних паперів, що стихійно обрана в Україні, призвела до того, що на ньому одночасно та з рівними правами присутні і комерційні банки, які мають усі права на операції із цінними паперами, і небанківські інститути[4, c. 34-41].

Головними передумовами становлення ринку цінних паперів в Україні є:

– масштабна приватизація і пов’язаний з нею масовий випуск цінних паперів;

– створення і діяльність комерційних утворень, які залучають кошти на акціонерній основі;

– розширення практики акумуляції коштів через боргові цінні папери загальнодержавними та муніципальними органами;

– використання підприємствами і регіонами облігаційних позик, які є більш дешевим видом ресурсів порівняно з банківськими кредитами;

– поява похідних цінних паперів у процесі розвитку національних ринків товарів, послуг, нерухомості;

– використання цінних паперів у міжнародних взаєморозрахунках, доступ до міжнародних ринків капіталу;

– швидке становлення інфраструктури фондового ринку, покращання його технологічної бази;

– динамічний розвиток і усталена мотивація професійних учасників ринку цінних паперів.

Процес розвитку ринку цінних паперів стимулюють наступні фактори:

– активна приватизація;

– діяльність державних інститутів, спрямована на збільшення обсягів ринку облігацій внутрішньої державної позики та вдосконалення його організаційно-економічного механізму;

– створення позабіржової фондової торговельної системи;

– поява інституту незалежних реєстраторів;

– вихід України на міжнародний ринок капіталів.

До основних тенденцій розвитку ринку цінних паперів в Україні можна віднести:

– розширення спектра фондових інструментів, які знаходяться в обігу;

– становлення інфраструктури його обслуговування;

– цілеспрямоване формування адекватної сучасним потребам нормативно-правової бази функціонування фондового ринку.

Основними факторами, які сьогодні стримують розвиток ринку цінних паперів, є:

– недосконала податкова нормативна база;

– звужений, непрозорий позабіржовий ринок;

– інертний вторинний ринок;

– нерозвинені похідні фінансові інструменти;

– не вирішено проблеми надання гарантій щодо доставки корпоративних цінних паперів та їх перереєстрації в режимі, який не перевищує Т+3 (режим, за якого гроші в обмін на цінні папери реально повинні бути поставлені на третій день після укладення угоди);

– відсутній механізм «поставки проти оплати», внаслідок чого левова частка угод здійснюється на умовах передоплати або передпоставки[7, c. 134-140].

Пріоритетні напрями розвитку ринку цінних паперів України визначені Концепцією функціонування та розвитку фондового ринку України, схваленою Постановою Верховної Ради України від 22 вересня 1995 року № 342 / 95[2, c. 7]. Відповідно до Концепції створення і функціонування ринку цінних паперів повинні будуватися на принципах соціальної справедливості, надійності захисту інвесторів, урегульованості, контрольованості, ефективності, правової упорядкованості, прозорості, відкритості та конкурентності. Цілісність ринку забезпечується функціонуванням єдиної біржової системи, що діє під егідою Національної фондової біржі, систем Національного депозитарію та клірингу (розрахунків) за цінними паперами. Принцип цілісності потребує впровадження єдиних основних правил щодо ціноутворення на ринку цінних паперів на всій території України[7, c. 142].

Висновки

Аналіз ринку цінних паперів дозволяє зробити декілька принципових висновків:

1. Формування ринку цінних паперів проводиться тільки на основі створення первинного і ринку шляхом розміщення акцій акціонерних товариств і підприємств, що приватизуються.

2. Первинний ринок цінних паперів формується двома шляхами:

а) вільним аукціонуванням і пропозицією акцій;

б) шляхом аукціонів через ЦСА, котрий про дає майно країни за ваучери та готівкові кошти, видаючи акції підприємств, що приватизуються.

3. Брак інфраструктури біржового та позабіржового ринків стримує їх розвиток, оскільки гальмує зростання обігу цінних паперів.

4. Вторинний ринок цінних паперів не функціонує, у нього немає законодавчої бази, а кількість акцій, що виставляються на торги на позабіржовому ринку, не відповідає попиту на них і не є привабливими для інвесторів.

5. Формується первинний облігаційний ринок шляхом аукціонів чи розміщенням облігацій у банках за допомогою електронних записів.

6. Кількість цінних паперів зростає, але ще не працює ринок капіталів, котрі можна використати з метою портфельних інвестицій і для проведення спекулятивних операцій, що законодавчо не визначені.

Список використаної літератури

1. Про цінні папери та фондовий ринок: Закон від 23 лютого 2006 року/ Україна. Закон //Голос України. — 2006. — 14 квітня. — C. 8-12; Урядовий кур'єр. — 2006. — 19 квітня: Орієнтир. — C. 1-8; Офіційний вісник України. — 2006. — № 13. — C. 61-84
2. Концепція функціонування та розвитку фондового ринку України // Постанова Верховної Ради України від 22 вересня 1995 року № 342 / 95 // Голос України. – 1995. – № 06 – с. 7.
3. Барановський О. Ринок цінних паперів в Україні:стан,проблеми,перспективи //Банківська справа. — 1997. — № 6. — C. 14-22
4. Державне регулювання ринку цінних паперів в Україні //Ринок цінних паперів. — 1997. — № 1. — C. 34-41
5. Кондрашихін А. Регіональні особливості функціонування ринку цінних паперів //Актуальні проблеми економіки. — 2003. — № 3. — С.34-38
6. Кондрашихін А. Фінансові аспекти відносин учасників ринку цінних паперів //Фінанси України. — 2003. — № 12. — С.113-117
7. Підхомний О.М. Актуальні проблеми контролю вітчизняного ринку цінних паперів/ О.М. Підхомний //Фінанси України. — 2004. — № 9. — С.134-142
8. Рак Р. В. Ринок державних цінних паперів та його ліквідність //Фінанси України. — 2005. — № 9. — С.116-121.
9. Ринок цінних паперів: циклічність випуску акцій //Урядовий кур'єр. — 2005. — 7 червня. — C. 12