1. Поняття внутрішнього простору.

2. Прийоми використання просторового і прикладного видів мистецтв в інтер’єрі рекреаційного закладу.

Список використаної літератури.

1. Поняття внутрішнього простору

Інтер`єр — це організація внутрішнього простору будівлі, яке представляє собою створене середовище, яке забезпечує умови життєдіяльності людини.

Інтер`єр — поняття складне, яке володіє естетичною психофізіологічною силою на людину.

Дизайн — це творча діяльність, метою якої є формування гармонічного, предметного середовища для задоволення матеріальних і духовних потреб людини.

В житті людини є два протилежні бажання — прагнення отримати нових вражень і комфорту. Нові враження отримують, як правило, від подорожей, але не завжди вони асоціюються з комфортом. Скрасити незручність може одне — мрія про затишний готель.

Якість обслуговування туристів — проблема комплексна. ЇЇ вирішення передбачає ефективне використання всіх важелів, різних форм і методів впливу. В основу вирішення цієї проблеми покладено системний підхід: єдність і взаємодія організаційних, технічних, економічних, соціологічні правових заходів. Якість обслуговування — це сукупність властивостей і ступеню корисності послуг, що обумовлює здатність усе повніше задовольняти потреби туристів.

Глибинно-просторова композиція складається з матеріальних елементів, об'єктів, поверхностей та простору, а також інтервалів між ними.

Одним із найважливіших засобів приведення різноманітних елементів форми до єдності, упорядкування їх розташування є ритм, який притаманний різноманітним явищам і формам природи, трудовим процесам і т.д.

Ритм — це рівномірне чергування розмірених елементів, порядок поєднання ліній, об'ємів, площин. Ритм діє на наші почуття. Ми сприймаємо не тільки оком, але й на слух. Ритм притаманний і статичним предметам. Наприклад, в архітектурних спорудах — ритмічний розподіл вікон по горизонталі і вертикалі. Ритм можна помітити і в площинному зображенні (орнамент).

Закономірне чергування об'ємів, граней, а також упорядкована зміна характерних елементів, форми — все це використовується в якості специфічного засобу композиції, як для окремих предметів і споруд, так і для комплексів.

Ритм може бути спокійний і не спокійний, може бути направлений в одну сторону, або збігатися до центру, направлений як по горизонталі так і по вертикалі.

Бажане враження від предмета можна досягти правильним використанням всіх можливостей ритма, продуманим чергуванням елементів, об'ємів, кольорових плям, як би направляючих рухатись око в співвідношенні з вибраним ритмом.

Широко використовується кольоровий ритм. Кольоровий ритм створює своєрідний кольоровий ритм.

Ми не можемо зорово сприймати виріб закінченим, якщо його маси конструктивно не врівноважені. Воно повинно бути не тільки фізично, а й зорово стійким. Отже, важливе місце в композиції займає рівновага.

Рівновага — це такий стан форми, при якому всі елементи збалансовані між собою. Вона залежить від розподілу мас композиції відносно її центру. Рівновага, як і ритм притаманна рослинному і тваринному світу. Рівновага об'ємів, або частин любого предмета викликає почуття спокою, упевненості і стійкості.

Динаміка — це зорове сприймання руху, стрімкості, форми. Динамічна форма може бути притаманна як нерухомим так і рухомим об'єктам. Динамічність робить форму активною, помітною, виділяючи її серед інших.

Статика — це стан спокою, рівноваги форми, стійкість у всьому її ряду, в самій геометричній основі. Статичність вимагає рівних спокійних ліній: мас, чітких членувань по горизонталі та вертикалі[2, c. 34-36].

Симетрія є одним з важливих засобів досягнення єдиності і художньої виразності форми. Симетрія — принцип організації, де елементи розташовані правильно відносно осі площини, або центру. Симетрія є дзеркальна і осьова.

Широко застосовується також асиметрія — розташування елементів, при якому вісь симетрії відсутня. Асиметрія — принцип організації площини, який базується на динамічній врівноваженості елементів, на враженні руху їх в межах цілого.

Симетрія і асиметрія допомагають досягти художньої виразності статичних і динамічних композицій.

Застосування принципів гармонії в художньому оформленні інтер'єру має велике значення. Гармонійна композиція полегшує сприйняття естетичної і змістовоної інформації. На принципах гармонії ґрунтується композиційна побудова шрифтового, ілюстративних матеріалів.

Принципами, які визначають естетичну якість стендів, композиційну гармонійність, є повторення цілого в його частинах, відповідність розмірів, рівновага, ритм, пропорції. Принцип повторення цілого в його частинах полягає в наявності провідної ознаки в елементах композиції. Він забезпечує послідовність її сприймання й полегшує зміну зон уваги при переході від одних елементів до інших.

Принцип відповідності розмірів вимагає визначити спільну закономірність співвідношення частин і цілого в процесі сприймання. Цей принцип враховують при застосуванні планшетів прямокутної форми із співвідношенням 2 : 3, 3 : 4, 3 : 5 (близько до золотого перерізу), 9 : 10 (динамічний квадрат).

Принцип рівноваги забезпечує зрівноваження частин і цілого відносно просторової осі, головним чином по вертикалі, оскільки на сприймання впливає на?? земне тяжіння. Найпоширенішим способом забезпечення зрівноваження стендів є симетричне їх розташування відносно вертикальної або горизонтальної осі. Така композиція створює враження статичності. Центральний елемент композиції стає головним.

Також поширеною є асиметрична композиція. Вона дає можливість знаходити багатоваріантні рішення.

Важливе значення для будь-якої композиції мають такі художні засоби як пропорція — зв'язки між розмірами і ритм — повторення елементів, зв'язок відстаней[7, c. 138-140].

Термін "архітектурний простір" використовується в професійній діяльності дизайнерів і архітекторів, наприклад, стосовно відкритих міських просторів. Простір важливо й в інших областях архітектури й дизайну, особливо в дизайні інтер'єра. Проблема архітектурного простору є основною для дизайнера й архітектора. Сутність архітектури полягає в штучному відмежуванні природного простору.

Архітектура — це штучно створена людиною матеріально-просторове середовище, що володіє естетичними якостями. Архітектурне середовище складається з компонентів — маси, простору, стану середовища, освітленості, акустики, руху повітря. Поняття "архітектурний простір" складається із просторової форми, площин огородження й предметів устаткування. Архітектурний простір візуально обмежений у вигляді конкретної просторової форми.

Абсолютна величина простору в інтер'єрі подумки порівнюється з кількістю людей, які будуть перебувати в приміщенні. Для кожної людини виділяється "моторний простір", — це умовно обмежена частина загального простору для конкретної людини. Індивідуальне (моторне) простір вивчається ергономікою.

Як складова частина архітектурного простору, індивідуальний простір людини утворить групи й зони. Наприклад, у готелі виділяються зони адміністратора, зона очікування. Архітектурний простір завжди соціально виразно, у його основі лежить процес — торгівля, навчання, проживання, побут.

Поняття закритий або відкритий простір визначає взаємини архітектурних просторів і природних. "Закритий простір" означає фізичну ізольованість створеного простору від природного для забезпечення захисних функцій. "Відкритий простір" перебуває безпосередньо в природних умовах.

Поняття внутрішнього й зовнішнього простору визначає положення місця одного простору щодо іншого. Наприклад, вулиця — зовнішній простір стосовно будинку. Існує термін "міський інтер'єр", або "інтер'єр відкритих просторів". Навіть внутрішній простір будинку може мати розподіл на внутрішні й зовнішні зони.

Архітектурний простір має важливу властивість орієнтації й спрямованості, динаміки свого розвитку. Орієнтація пов'язана з фізичними особливостями людини гравітацією, положенням у фізичному просторі, з поняттями низ, верх, спереду, позаду, збоку. Спрямованість простору виражається поняттями "низьке-високе", "вузьке-широке", " коротке-витягнуте"[4, c. 137-139].

2. Прийоми використання просторового і прикладного видів мистецтв в інтер’єрі рекреаційного закладу

Термін "декоративно-прикладне мистецтво" прийнятий мистецтвознавством поряд з такими термінами, як "художня промисловість", "декоративне мистецтво", "мистецтво речі" і "прикладне мистецтво". Поняття "декоративно-прикладне мистецтво" характеризує двоїсту природу цього виду мистецтва. Добутку його найчастіше пов'язані з побутом людей і доповнюють внутрішню обстановку будинку, у якому людина живе, працює або відпочиває. Вони не тільки підлеглі процесам, що протікають у будинку, але і є певною мірою необхідними елементами архітектури, посередниками між нею й людиною.

Завдання декоративно-прикладного мистецтва — створювати гарні речі, що постійно оточують людини, удосконалювати матеріальну, побутову й художню культуру, сприяючи, таким чином, естетичному вихованню широких мас населення.

Гарному враженню від інтер'єра рекреаційного закладу сприяє наявність художніх елементів архітектурно-будівельного встаткування (вентиляційних і інших ґрат і вставок, деталей обробки прорізів і полотен дверей), форми й види віконної й дверної фурнітури, електроустановочних і інших виробів. Предметом художнього оформлення служать і деталі дрібного встаткування: покажчики, номери кімнат, назви приміщень, сигналізаційні пристрої, дзвінки, а також різні періодично й постійні вставлені оголошення для готельної клієнтури й обслуговуючого персоналу, інформації й т.п.. До оформлювального мистецтва відносять розміщення й художню композицію всіляких написів, шрифти, орнаментацію, прийоми й способи висвітлення окремих предметів декоративного оздоблення й архітектурних деталей.

В оздобленні інтер'єра особлива роль приділяється декоративному мистецтву в обробці архітектурних деталей і елементів. Ажурна металева або візерункова перегородка, що відокремлює хол, вітальню, приймальню або выделяющая яку-небудь зону вестибюля, може стати пануючої в оздобленні, головним елементом його художнього сприйняття.

У побудові композиції інтер'єра приміщень готелю бере участь і такий елемент, як кольорова візерункова підлога, особливо у вестибюлях, проходах, коридорах, де площа його відкрита. Різні рівні підлоги або підвісні стелі, що створюють перепади висот підлоги й стелі, можуть стати засобами декоративного оздоблення й за допомогою таких компонентів інтер'єра, як світло й колір, розділити простір на окремі по функціональному призначенню зони й приміщення, а також виконувати інші завдання просторової, світловий і колористичної композиції.

Для роботи обслуговуючого персоналу й зовнішнього вигляду вестибюля велике значення має зручне розміщення й художнє оформлення різноманітних допоміжних службових крапок, торговельних кіосків, рекламних вітрин і стендів. Кольорові пластики, прозорі матеріали й метал у пристрої відкритих і закритих торговельних вітрин створюють великий художній ефект. Легкі конструкції із цих матеріалів не завантажують приміщення, однак при установці вітрини або кіоску їхню форму необхідно прив'язати до архітектури конкретного приміщення готелю, величині й конфігурації відведеної площі.

У таких приміщеннях, як бюро обслуговування іноземних громадян, з рекламних видань (найцікавіші архітектурні пам'ятники й мальовничі пейзажі краю, району або міста) іноді готовлять постійну експозицію. Фотографії або малюнки для такого показу варто робити одного розміру й форми. Підвішувати їх треба на висоті 130-150 див на невидимої оком волосіні, що прив'язують до металевого прута, прикріпленому до стіни під стелею. Кольорові зображення, особливо різні по змісту й колірному рішенні, варто вішати з певними проміжками, тим більшими, ніж більше їхня відмінність[10, c. 164-166].

Раніше на стіни віталень, холів і інших приміщень готелів вішали більші картини, писані маслом у золочених рамах. У сучасних готелях станковий живопис в інтер'єрі замінили інші види декоративного оздоблення (невелика акварель, естамп, декоративна тарілка, рельєф і т.п. ). Картини в більш-менш пишних рамах залишаються в готелях старої архітектури, у високих прикрашених ліпленням кімнатах з вікнами подовженої форми, з більшими кришталевими люстрами, панелями, килимами й важкими меблями.

Розвішуючи картини, акварелі й естампи, узяті під скло, треба звернути увагу на те, щоб висвітлення не створило на склі відблисків. Правильно висвітлює живопис верхній рівномірно розсіяний світло, а скульптуру — подсвет.

На стіни номерів, віталень або холів часто вішають або встановлюють металеві або керамічні невеликі панно або вставки різних форм, тематики й розмірів, у тому числі декоративні тарілки, скульптурні добутки, барельєфи й горел’єфи, різьблення й т.д. Предмет варто підібрати так, щоб він підійшов до характеру інших декоративних предметів обстановки. Місце його розташування треба погоджувати з розміщенням меблів і значенням самої декоративної деталі залежно від того, чи є він важливим акцентом всієї композиції або тільки доповнює який-небудь фрагмент, а також вирішити, чи належний він бути видний при вході й т.д.

Допоміжним художнім засобом оформительско-прикладного мистецтва є орнамент, що не існує сам по собі, внаслідок чого його не можна розглядати у відриві від орнаментируємого предмета, хоча він має свої закономірності колірної й ритмічної побудови. Орнаментацією можна виділити конкретний предмет із середовища інших, показати його значимість, привернути увагу до особливостей форми, виявити характер поверхні, розвити й збагатити художньо-образний зміст.

Рекламні й інформаційні написи в інтер'єрі рекреаційного закладу — помітні, яскраві, зроблені зі смаком. Важливий момент при складанні написів, крім вибору самого шрифту й масштабу, — тло, його колір. Тло повинен бути контрастним, різкість якого розраховують виходячи з відстані його оптимальної кругозорості. Найбільшу контрастність чорних букв дає біле й жовте тло, червоних — солом'яно-жовтий і білий, синіх — білий, зелених — білий і чорний, білих — синій.

Художня якість оформлення залежить від графічної чіткості й чистоти малюнка або силуету, скромності декоративних засобів. Головне завдання при виборі масштабу малюнка й кольору виробу — зберегти єдність стилю й колориту, шрифту цифр і написів, пропорційності й строго витриманої домірності. Увага повинне бути приділене й самої редакції інформації, вказівок і положень, ясності виражень і точності мови.

Все дрібне внутрікімнатне встаткування вимагає свого декоративно-художнього оформлення. Воно покликано привертати увагу, не порушуючи закономірностей взаємозв'язку з іншими елементами, зберігати, а не дробити ансамбль.

У будівництві, особливо при реконструкції й ремонті, часто доводиться зіштовхуватися з декоративною обробкою стовпів і колон, пілонів і прогонів. Основне для вибору — це визначення місця й значення цих елементів у композиції, їхня участь у створенні ансамблю: потрібно чи його виділити або, навпроти, сховати й затушувати.

У першому випадку колону або стовп обробляють інакше, чим стіни, — іншим кольором і матеріалом, у другому так само — тим же кольором і видом обробки, що стіни й стелі. При виділенні колон треба врахувати їхню кількість у приміщенні, висоту й загальні пропорції. Як правило, горизонтальні членування (кольором, об'ємним або лінійним малюнком) створюють враження могутнішої опори. Колони, облицьовані блискучим матеріалом, наприклад, глазурованою керамічною плиткою, мармуром або полірованим деревом, виглядають як виразні й значні елементи композиції.

Це положення ставиться й до обробки прогонів, пілонів і інших архітектурно-художніх елементів, які можна виділяти або маскувати. Так, що відповідає напрямком світла, малюнком і розцвіченням прогін можна використовувати як елемент функціонального значення, для поділу простору або коректування форми приміщення. Наприклад, поперечні прогони у вузьких і довгих коридорах візуально скорочують довжину й поліпшують пропорції. Несподівані кути, ніші й западини, що вийшли при реконструкції старих будинків, можуть завдяки обробці ефектними декоративними елементами збагатити інтер'єр[6, c. 213-216].

Величезне значення в декоративній виразності будь-якого оформлення має світло, його сила й кольоровість. Так, в експозиції варто особливо виділити світлом вітрини й робити спеціальні підсвітлювач із джерел схованого світла в макетів, скульптур і інших експонуємих художніх творів. Іноді можна користуватися сильним спрямованим світлом для виділення особливо важливих елементів експозиції або декоративного оздоблення.

Круглу скульптуру (погруддя або фігура), внесену в інтер'єр сучасного готелю, бажано висвітлювати несиметрично: зверху, але трохи збоку, праворуч ліворуч або ліворуч праворуч, щоб тіні були м'які й однобічні. Таким же прийомом висвітлюють інші, великі й пластичні за формою предмети або елементи архітектури, наприклад, круглі колони. Зводи також добре виявляти несиметричним висвітленням. Щоб ілюзорно підняти звід, яскравість світла повинна зростати від периферії до центра, і навпаки, якщо бажано опустити звід, максимальну яскравість дають у периферії. У стельових кесонах світло треба дати по центрі, щоб площини були освітлені рівномірно. При симетричному висвітленні вертикально розташованих і високих елементів рекомендується створити на них яскравості, що рівномірно убувають зверху долілиць.

Художник-оформитель, користуючись різними прийомами, може вплинути на сприйняття поверхні: підсилити враження грубої, шорсткуватої фактури й рельєфу, зробити поліровану блискучу поверхню матової, срібло — тьмяним, кришталь – неблискучим й т.д.

До оформлення інтер'єра рекреаційного закладу ставиться пристрій постійних торговельних точок і рекламних вітрин усередині будинку. Убудовані й окремо варті вітрини виставок і торговельних крапок служать для пропаганди експонуємих добутків або виробів промислового виробництва. Одночасно ці вітрини в приміщеннях готелю, залах виставок і вестибюлів є значним декоративним елементом оздоблення інтер'єра.

При оформленні вітрини насамперед треба мати на увазі, що показ різних предметів вимагає індивідуального підходу. Це особливо важливо в готелі, де бувають вітрини-експозиції (виставочні) і вітрини торговельних крапок, основу яких становить товар, його реклама й інформація про нього. При відкритому продажі вони часто перетворюються в склад товарів, чого не можна допускати. Для потрібної кількості товарів може бути відведена закрита нижня полиця-підставка або внутрішній обсяг столика-прилавка.

Вітрина, оформлена відповідно до сучасної архітектури інтер'єра, повинна бути лаконічна, вирішена образно, виразно й просто, без великої кількості складних аксесуарів. При виготовленні вітрин застосовують найрізноманітніші матеріали: стекло, дерево, фанеру, сталеві, алюмінієві й дюралюмінієві трубки, прутки й дріт, а також різні синтетичні матеріали: пластики, пінопласт і ін. Для пристрою експозиції у вітринах користуються не тільки полками й поличками, але й різними легенями підставками й підвісками.

В оформленні вітрини використовують квіти, сухі гілки з ягодами й без них, іноді й штучні. Дуже важливим елементом є художні написи, рекламні тексти, для яких розроблені спеціальні шрифти — рельєфні, прості, ясні, чита_ легко. Ефектні об'ємні написи, цифри й букви з пінопласту, іноді пофарбовані.

При висвітленні вітрин треба домогтися, щоб світло не давало різких тіней і один предмет своєю тінню не заважав огляду іншого. Для виділення окремих предметів підсвічуванням можна використовувати спеціальні рефлектори. Підсвічування до вставлених предметів роблять, користуючись чорним або дзеркальним тлом, кольоровістю висвітлення й інших засобів. Високі віконні вітрини висвітлюють світильниками, схованими в підвісному (помилковому) стелі, або підвісними лампами в непрозорих плафонах, що дають спрямований прямій світло.

Прикладне мистецтво безпосередньо пов'язане із творчістю попередніх поколінь народних майстрів і вмільців, вона є істотною стороною національної художньої культури. Твору прикладного мистецтва мають багато загальних рис із добутками скульптури, з, графіки. Загальними є зорове сприйняття, об'ємний або площинний характер предмета, використовувані матеріали й способи виготовлення. Проте вони істотно відрізняються друг від друга. Специфіка творів прикладного мистецтва — це синтетичність. Прикрашаючі наш побут твори беруть участь у створенні комплексу обстановки інтер'єра. У той же час кожний окремий предмет теж синтетичний і з'єднує в собі різні види художньої творчості й технічної майстерності — об'ємну форму й розпис, рельєф і орнамент, тематичне зображення й силует, різні матеріали — дерево й тканина, метал і стекло й т.д.[1, c. 65-67].

Основною же відмінністю (відбитим у самій назві декоративно-прикладного мистецтва) від всіх інших видів мистецтв є сполучення двох функцій — утилітарної й естетичної.

До творів декоративно-прикладного мистецтва, виробам промислового виробництва, що має художню цінність, можуть бути віднесені різні речі — меблі, знаряддя праці, посуд, зброя, килими й тканини, господарська начиння й т.п.

Область прикладного мистецтва — сама багатих і різноманітна із всіх областей художньої творчості. По суті, у всіх областях виробничої діяльності людини можуть бути створені художні цінності. Кожна галузь має свої закономірності побудови художньої форми, свої особливі матеріали, конструктивні й технологічні прийоми виготовлення, особливі зв'язки з образотворчим мистецтвом і своєрідність застосовуваних засобів.

Деякі вироби втратили із часом своє практичне призначення, змінилася їхня сутність. Проте вони не перестали бути виробами декоративно-прикладного мистецтва (наприклад, декоративні вази й панно або тарілки на стінах і ін.)

Виробу прикладного мистецтва — меблі й декоративні тканини (занавеси, килими й ін.) є основними елементами побутового встаткування й вносять в інтер'єр приміщень готелів колір і малюнок, доповнюють ансамбль і світильники, і різноманітні дрібні предмети побуту.

Органічним може стати внесення в сучасну строгу архітектуру бетону й скла творів декоративного мистецтва: мальовничої, барвистої майоліки, дерев'яних і тканих виробів народного художнього виробництва, карбування й інших виробів з металу (невеликих вставок, картини або рельєфу на стіні, попільниці на столі) або серветки на прикроватній тумбочці, маленького прикроватного килимка, панно, витканого або виконаного технікою батік. Один, максимум два таких предмети створюють колірний і художній акцент всієї обстановки номера. Більша писана ваза може прикрасити вітальню, висяче майолікове кашпо або декоративні тарілки — стіну холу й т.д..

Вносячи декоративний елемент в оздоблення інтер'єра, треба стримувати бажання ще більше підсилити "нарядність" і "багатство" його збільшенням кількості художніх виробів. Це може викликати протилежний ефект — строкатість і перевантаження — і погубити цілісність створюваного образа.

Твори декоративно-прикладного мистецтва впливають на людей головним чином тоді, коли перебувають в ансамблі, що поєднує архітектуру інтер'єра і його внутрішнє оздоблення; художня якість предмета тоді виступає особливо яскраво й чітко.

В ансамблі інтер'єра сучасних готелів значну роль грають вази для квітів, кашпо для рослин, настільна скульптура різних видів і настінні рельєфи — орнаментальна й тематичні, — гротескна фантастична скульптура — іграшка й барельєфи на складні сюжети, усілякі вставки на стіни, панно — плоскі й рельєфні. В оформленні приміщень суспільного призначення варто віддавати перевагу більшим художнім предметам. Прикрасою може стати, наприклад, більша декоративна ваза, поставлена на підлогу або низьку підставку. В інтер'єрі готельного номера ставлять тільки необхідні декоративні речі: графин і склянка для води, невелику вазу для квітів, попільницю, вішають рельєф або керамічну вставку, кашпо з кучерявою рослиною й т.д. Одне з головних вимог до цих речей — їхня художня якість, бездоганна старанність виконання й чистота обробки, тонкість малюнка, відточеність форми й силуету[11, c. 44-46].

У сучасному російському декоративно-прикладному мистецтві усе ширше використовуються традиції народної художньої творчості. Якщо в минулому художники механічно переносили візерунки народної орнаментики на нові зразки всіх видів прикладного й декоративного мистецтва й малюнок з тими самими пропорціями й ритмом побудови вносили й в архітектуру фасаду багатоповерхового будинку, і в поліграфію, порцелянові вироби, стінний розпис і плафони, то сучасні художники — прикладники не обмежуються формальними, зовнішніми прикметами. Народне мистецтво перестало бути мертвим зводом законів, незмінних принципів і елементів. Воно стало еталоном, зразком глибокого зв'язку мистецтва з побутом і життям народу. Добутки його вивчаються в тісному зв'язку зі звичаями, побутовим укладом, національними рисами характеру й фольклором.

Сутність і принципи народної творчості стали співзвучні завданням нашого сучасного декоративно-прикладного мистецтва. Вони полягають, насамперед, у його доцільності й відповідності сучасним потребам і смакам, у розумінні специфіки матеріалу, способу й засобів його обробки, у взаємозв'язку всіх елементів.

Сучасне декоративне мистецтво, відгукуючись на нові умови й зростаючі запити побутової культури, розширює й постійно розвиває номенклатуру художніх виробів у всіх галузях виробництва — будь те меблі, тканини, світильники, посуд. Художники прагнуть створити форми, що повністю відповідають призначенню: прості, виконані гармонії й добірності, лаконічні по строгості відбору декоративних прийомів і засобів. Оскільки кожний виріб прикладного мистецтва розглядається й створюється не самостійним добутком, а як частина єдиного цілого, інтер'єри не виглядають перевантаженими й сприймаються більше строгими й спокійними.

У Російській Федерації широко розвинено, крім декоративної тканини, різноманітне по техніці виконання й асортиментам мистецтво художньої кераміки, майоліки й теракоти, фаянсу й скла.

Успішно працюють художники над створенням нового, сучасного художнього скла. Багато років досконалістю краси й добірності вважалася алмазна грань кришталю з її блискаючим блиском. Тепер, поряд з різьбленим кришталем, узвичаїлися прості по пластиці форми гладкі вироби з кольорового скла, більше співзвучні сучасному інтер'єру. Вони мають нескінченну розмаїтість форм і ніжних відтінків квітів. Збагачує майстерність художників широка палітра барвників і різноманітні технічні можливості завдяки роботі наших хіміків і інженерів. У різних регіонах РФ, що здавна займаються кустарним художнім склом, — "гутою", розвивається високомистецьке технічно прогресивне виробництво кольорового скла, використовуваного багатьма готелями й ресторанами в оформленні кольорових вітражів.

У кожну епоху прийоми художнього оформлення речей і критерії якості були різні, але загальним принципом завжди залишалася міра декоративного оформлення. Розуміння її криється в розходженні світогляду й світовідчування. Декоративна міра сучасного мистецтва — правдивість, стругаючи простота, уміння користуватися закономірностями застосування художніх засобів побудови предмета.

Відчуття спокою й стійкої рівноваги може дати симетрія, і навпаки, асиметрія викликає занепокоєння, неврівноваженість. Таке ж дія ритму: відчуття спокою викликає рівномірна повторюваність елементів, а порушення й нервовий стан — плутаний ритм.

Емоційність сприйняття ліній і форм характеризується самими термінами: "суха" форма, "соковита", "млява" або "напружена" лінія й т.д. Орнамент, малюнок або візерунок на поверхні предмета й інших прикрас є засобами виразності, вони розширюють і збагачують образний зміст добутку, вносячи елементи більше гнучкі, рухливі, чим основна форма[9, c. 41-43].

Художня творчість у прикладному мистецтві розвивається у двох напрямках: декоративно-сюжетному й орнаментальному. Розходження їх — в ідейній значимості й внутрішнім співвідношенні форм і прикрас. Прикраса з більшим соціальним або історичним змістом іноді перевершує значення самої речі й підкоряє собі форму предмета, впливає на зміну його функції.

Так, зміною форми й пропорцій невеликої вазочки для квітів при відповідному художнім трактуванні й прикрасі вона "виростає" у значний декоративний добуток і може стати основним естетичним елементом інтер'єра.

Реалістична правдивість твору прикладного мистецтва полягає тім, що всім своїм виглядом і художньою формою воно говорить про свою функцію, техніка виготовлення й матеріал; не підробляючись під що-небудь інше, майстри надають матеріалу властиву йому форму й вид.

Закономірністю застосування образотворчих засобів у прикладному мистецтві є їхня залежність від призначення, конструктивного рішення (повне підпорядкування конструктивній логіці), матеріалу й технології обробки. Неодмінна умова такого синтезу — пристосування до матеріально-технічних можливостей даного жанру.

Майстри прикладного мистецтва шукають подальші шляхи розвитку художніх прийомів і нові форми, опановуючи новими матеріалами й прогресивною технологією. До таких матеріалів насамперед ставляться пластмаси й сплави металів.

У пошуках форм художники прикладного мистецтва не повторюють у пластмасах уже відомі традиційні форми предметів, не імітують природні матеріали, а розкривають своєрідні естетичні якості самої пластмаси, використовують її абсолютно гладкі поверхні й площини, більшу пластичність, прозорсть і різноманітну кольорність. Критерій якості предмета із пластмаси — враження нової форми, яку не можна одержати ні в якому іншому матеріалі.

Щоб створити нові оригінальні форми в прикладному мистецтві, майстер повинен змусити матеріал "заговорити" власною декоративною мовою. Одночасно з роботами над новими матеріалами йдуть пошуки способів, що дозволяють виявити красу самих звичайних грубих, дешевих — цементу, кругляка, цегли, глини, пресованих плит з деревної стружки й інших.

У народній творчості образність прикладного мистецтва виражена з особою силою і ясністю. Реалістичний образ у народній творчості дається в гранично узагальненому характері, видовий — часто переходить у геометризовані фігури, які створюються повторенням, чергуванням і зіставленням.

Прийом узагальнення відповідає матеріалу й техніці. Зустрічаються написи й емблеми, рідко — алегорії.

Художня емблематика ставиться до області прикладного мистецтва, у станковому живописі й у скульптурі до неї прибігають відносно рідко. Художня емблема має велике суспільне й політичне значення, принцип неї — виразити ціле по досить простої частковості.

Алегорії, застосовувані в монументальному живописі, носять трохи інший характер. Вони мають більше складну форму — звичайно фігури з відповідними атрибутами емблематичного характеру. Зв'язок між формою й змістом тут умовна, побудована на складних асоціаціях (наприклад, правосуддя зображується у вигляді жінки, у якої в одній руці меч, а в іншій — ваги)[5, c. 37-39].

Список використаної літератури

1. Байлик С.И. Гостиничное хазяйство: оснащение, ремонт, эксплуатация. – К.: «Дакор», 2003.
2. Веремеенко О. Архитектоника комфорта // Гостиничный бизнес. – 2000. – с. 50-51.
3. Волкотруб И.Т. Основы художественного конструирования. – К.: "Вища школа", 1982.
4. Гопкало Л.М. Організація готельного господарства: Опорний конспект лекцій. – К., 2002.
5. Егупова К. Почему холодно в синей комнате // Отель. — № 6. – 2001.
6. Кропотов В.Н., Мажура Н.В. Отелочные материалы в интерьере. – К.: "Вища школа", 1981.
7. Мунін Г.Б., Змійов А.О. Управління сучасним готельним комплексом: Навчальний посібник. – К.: „Консалт-ком”, 2005.
8. Роглєв Х.Й. Основи готельного менеджменту. – К.: „Кондор”, 2005.
9. Уренев В.П. Архитектура предприятий общественного питания. – К.: "Будівельник", 1981.
10. Уренев В.П. Интерьер и оборудование предприятий общественного питания. – К.: „Будівельник”, 1988.
11. Чикалова Л. Зеленый оазис ресторана // Гостиничный и ресторанный бизнес. – 2002.
12. Шпара П.Е. Техническая естетика и основы художественного конструирования. – К.: "Вища школа", 1978.
13. Шумера С.С. Дизайн: Історія зародження та розвитку дизайну. Історія дизайну меблів та інтер’єру. – К., 2004.