Організація професійної підготовки працівників органів внутрішніх справ до дій в екстремальних умовах

Вступ

Розділ І. Діяльність працівників органів внутрішніх справ в екстремальних умовах

1.1.Загальна характеристика екстремальних ситуацій при виконанні службових обов’язків працівників органів внутрішніх справ

1.2.Правове регулювання діяльності працівників органів внутрішніх справ в екстремальних умовах

1.3.Міжнародний досвід правоохоронної діяльності в екстремальних умовах

Розділ ІІ. Зміст професійної підготовки працівників органів внутрішніх справ України до дій в екстремальних умовах

2.1.Поняття професійної підготовки працівників ОВС та її особливості щодо дій в екстремальних умовах

2.2.Суб’єкти професійної підготовки працівників органів внутрішніх справ

2.3.Концепція професійної підготовки працівників органів внутрішніх справ до дій в екстремальних умовах

2.4.Моделювання екстремальної ситуації та його використання у процесі здійснення професійної підготовки

Розділ ІІІ. Підвищення рівня професійної підготовки працівників органів внутрішніх справ до дій в екстремальних умовах

3.1.Міжнародні тенденції розвитку професійної підготовки працівників правоохоронних органів

3.2.Експериментальні дослідження ступеня готовності працівників ОВС до дій в екстремальних умовах

3.3.Шляхи удосконалення професійної підготовки працівників органів внутрішніх справ до дій в екстремальних умовах

Висновок

Додатки

Список використанних джерел

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Розбудова України як правової, демократичної держави на засадах забезпечення і зміцнення законності й правопорядку, дотримання прав і свобод громадян, передбачених Конституцією і чинним законодавством, значною мірою залежить від діяльності міліції як державного озброєного органу виконавчої влади, який захищає життя, здоров’я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань [204]. Роль органів внутрішніх справ у суспільному житті держави реалізується, насамперед, через адміністративну діяльність міліції. Від її ефективності суттєво залежить стан правопорядку в цілому, охорона громадського порядку, боротьба зі злочинністю, захист прав і законних інтересів громадян. Реформування державного механізмувладинеможливе без посилення правоохоронної діяльності взагалі і, зокрема, органів внутрішніх справ, особливо їх головної ланки – міліції. Виходячи із сучасної ситуації, органам внутрішніх справ важливо чітко визначити шляхи і засоби протистояння кримінальній експансії, подолання злочинного тиску, розробити на основі реалістичної, виваженої оцінки закономірностей, можливостейі тенденційсуспільного розвитку, стратегію щодо приборкання злочинності, суттєвого впливу на зміну її динаміки [57].

Надзвичайної актуальності набувають проблеми, пов’язані із захистом життя і здоров’я правоохоронців, які постійно піддаються впливу низки небезпечних факторів від злочинних посягань. Втрати особового складу ОВС (загибель, поранення, травмування, втрата свідомості, професійні захворювання) можуть виникати не лише як наслідок дій злочинців, а й в разі необачності, неузгодженості та невдало спланованих дій працівників ОВС, учасників охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, попередження й припинення злочинів та інших правопорушень [277]. Такі та інші небезпечні фактори також можуть бути викликані недотриманням заходів особистої безпеки, незнанням специфіки виниклої ситуації та протидії їй за рахунок слабкої професійної підготовки працівників міліції.

Стратегію реформування системи органів внутрішніх справ неможливо вирішити без нової кадрової політики, основна мета якої має полягати у створенні організаційно-правових, соціальних, виховних, психологічних, матеріально-технічних, фінансових, економічних та інших передумов для формування високопрофесійного персоналу органів внутрішніх справ, здатних ефективно, на високому рівні вирішувати завдання правоохоронного характеру в новому тисячолітті [70].

Ступінь поширеності небезпечних подій і ситуацій в тій чи іншій мірі відображається на повсякденній діяльності органів державної влади, тим самим визначаючи особливості їх функціонування. Разом з цим виникає потреба в нормалізації всіх сфер життя шляхом підтримання надійного громадського порядку й громадської безпеки, з обов’язковим підвищенням ефективності залучених сил та засобів органів внутрішніх справ.

Необхідність вдосконалення професійної підготовки працівників органів внутрішніх справ до дій в екстремальних умовах визначає актуальність і важливість глибокого і всебічного наукового дослідження широкого кола питань, пов'язаних з діяльністю різних підрозділів ОВС, які забезпечують охорону громадського порядку та боротьбу зі злочинністю. Підвищення рівня підготовки персоналу ОВС, забезпечення його життєдіяльності в екстремальних умовах дозволить успішно вирішувати поставлені перед ними завдання.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до п.п. 1.2, 5.2 «Тематики пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльністьорганів внутрішніх справ на період 2004 –2009 років», затверджених наказом МВС України №755 від 5 липня 2004 р., п. 3.4 «Пріоритетних напрямків наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006 – 2010 р.р.», схвалених Вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ 12 грудня 2005р.

Мета і завдання дослідження.Мета дослідження полягає в тому, що на основі наукового аналізу системи професійної підготовки в органах внутрішніх справ визначити заходи підвищення ефективності професійної підготовленості працівників органів внутрішніх справ України до дій в екстремальних умовах. Мета і завдання дослідження мають як науково-теоретичний аспект, який полягає у всебічному аналізі основних фундаментальних положень сучасних досягнень у галузі професійної підготовки працівників ОВС, так і практичний – розробка конкретних практичних рекомендацій та наукових обґрунтованих пропозицій щодо удосконалення системи професійної підготовки працівників ОВС до дій в екстремальних умовах.

Відповідно до сформульованої мети завдання дослідження полягають в наступному:

здійснити загальну характеристику екстремальних ситуацій при виконанні службових обов’язків працівниками органів внутрішніх справ;
проаналізувати правове регулювання діяльності працівників органів внутрішніх справ в екстремальних умовах;
дослідити міжнародний досвід правоохоронної діяльності в екстремальних умовах;
визначити повноваження суб’єктів професійної підготовки працівників органів внутрішніх справ;
виявити найбільш оптимальні форми організації професійної підготовки працівників органів внутрішніх справ до дій в екстремальних умовах;
вивчити міжнародні тенденції розвитку професійної підготовки правоохоронних органів;
провести експериментальні дослідження ступеня готовності персоналу ОВС до дій в екстремальних умовах;
запропонувати шляхи удосконалення професійної підготовки працівників органів внутрішніх справ до дій в екстремальних умовах.

Об’єктом дослідження виступають суспільні відносини, що виникають в процесі здійснення професійної підготовки працівниками органів внутрішніх справ до дій в екстремальних умовах праці.

Предмет дослідження становить організація професійної підготовки працівників ОВС до дій в екстремальних умовах.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є сукупність методів і прийомів наукового пізнання, яка зумовлена системним підходом у їх застосуванні. Під час вивчення, аналізу та узагальнення матеріалів, наукового обґрунтування теоретичних положень і висновків, розробки практичних рекомендацій автор керувався методом філософської діалектики. Для дослідження вітчизняного та зарубіжного досвіду професійної підготовки працівників правоохоронних органів в екстремальних ситуаціях, встановлення рівня розвинутості нормативно-правової бази досліджуваної проблеми застосовувався порівняльно-правовий метод (підрозділи 1.1, 1.2, 1.3, 2.1, 3.1). Методи аналізу і синтезу використовувалися під час усієї роботи над проблемою, починаючи від добору фактичного матеріалу для дисертаційного дослідження, вивчення праць науковців та аналізу нормативної й емпіричної бази до обґрунтування висновків. За допомогою логіко-семантичного методу та методу сходження від абстрактного до конкретного визначено сутність і місце професійної підготовки правоохоронців в діяльності міліції (підрозділи 2.1, 2.3). Процеси становлення та розвитку нормативно-правового регулювання професійної підготовки персоналу ОВС вивчалися за допомогою історичного методу (підрозділи 1.2, 2.1). Широко використовувався метод соціологічного опитування для з’ясування ефективності застосовуваних заходів при професійній підготовці працівників ОВС. За допомогою методу документального аналізу й узагальнення законодавства з’ясовувалась специфіка впливу окремих заходів професійної підготовки на рівень виконання поставлених завдань (підрозділи 2.3, 3.2). Статистичний метод використовувався при характеристиці якості роботи органів та підрозділів в екстремальних ситуаціях. Метод експериментального дослідження використовується з метою підтвердження теоретичних положень в практичній діяльності (підрозділ 3.2). Метод моделювання використовувався під час конструювання та надання практичних рекомендацій для здійснення ефективного несення служби правоохоронцями в екстремальних ситуаціях (підрозділи 2.2, 3.2). Застосування такого широкого спектру методик обумовлює, по-перше, досить високу обґрунтованість та надійність одержаних результатів, по-друге, формує багатий масив первинного наукового матеріалу, тому висновки та надані рекомендації носять об’єктивний характер.

Науково-теоретичне підґрунтя для дисертаційного дослідження склали наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених, які присвячені проблемам, що вирішувалися автором у процесі дослідження: М.І.Ануфрієва, О.М.Бандурки, А.В.Басова, О.К.Безсмертного, В.С.Венедіктова, Ю.В.Дубко, М.І.Іншина, Р.А.Калюжного, С.В.Ківалова, А.Т.Комзюка, Я.Ю.Кондратьєва, Ю.Ф.Кравченко, М.В.Корнієнко, С.О.Кузніченко, В.Г.Лукашевича, Н.П.Матюхіної, О.І.Остапенко, В.П.Пєткова, С.В.Пєткова, Г.О.Пономаренко, О.П.Рябченко, О.Ю.Синявської, В.К.Шкарупи, О.Н.Ярмиша тощо; зарубіжні – К.Вацлава, М.Жейвотса, Р.Калеснікаса, А.Мейкаліші, А.М.Матвеєвса, А.П.Назаретяна, П.Рісто, Ф.Флурі та інші.

Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна одержаних результатів визначається сучасною постановкою проблеми, застосуванням відповідного теоретико-методологічного апарату та практики реалізації норм чинного законодавства щодо організації професійної підготовки працівників органів внутрішніх справ до дій в екстремальних умовах. Дисертаційна робота є одним з перших в Україні комплексних досліджень, яке присвячене проблемам підвищення ефективності професійної підготовленості працівників органів внутршніх справ до дій в екстремальних умовах шляхом вдосконалення організації цієї діяльності.

У результаті проведеного дослідження отримано такі наукові результати:

уперше запропоновано методику моделювання професійної підготовки працівників ОВС, у тому числі і до дій в екстремальних умовах;
уперше визначено головний критерій стану професійної підготовки персоналу ОВС України – застосування рівня травматизму;
уперше надана класифікація негативних умов впливу на співробітників міліції в процесі виконання службових завдань за ознакою особливостей несення служби в екстремальних умовах;
набули подальшого розвитку:
поняття “екстремальної ситуації в діяльності працівника ОВС”;
поняття професійної підготовки працівників ОВС до дій в екстремальних умовах;
систематизація особливостей суб’єктів організації професійної підготовки, діяльність яких пов’язана з екстремальними умовами впливу;
удосконалено методику навчання особового складу ОВС до дій в екстремальних умовах шляхом визначення структури навчання та її змістовного наповнення;
визначено шляхи комплексного вдосконалення системи професійної підготовки працівників ОВС до дій в екстремальних умовах.

Практичне значення одержаних результатів.Результати дисертаційного дослідження, сформульовані і обґрунтовані висновки та пропозиції можуть бути використані у:

науково-дослідній роботі, при підготовці монографій, науково-практичних посібників, методичних рекомендацій тощо;
правотворчості, при удосконаленні Закону України «Про міліцію», діяльності Департаменту з питань освіти та науки МВС України, при підготовці проекту Закону України «Про органи внутрішніх справ України», внесенні змін і доповнень до нормативних актів, які регулюють практичну діяльність органів та підрозділів ОВС, наказу МВС України «Про організацію професійної підготовки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України», «Інструкції про порядок відбору, вивчення, проведення спеціальної перевірки відносно осіб, які приймають на службу в органи внутрішніх справ України», «Настанови з організації професійної підготовки рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України», «Положення про проходження служби рядового та начальницького складу ОВС» тощо;
правозастосуванні, для вдосконалення практичного застосування норм чинного законодавства;
навчально-виховному процесі, при організації та професійній підготовці та навчанні курсантів ВНЗ МВС України з метою покращення їх адаптації до екстремальних умов несення служби, під час підготовки навчальних програм та планів вивчення дисциплін, пов’язаних з організацією службової діяльності та професійної підготовки ОВС України;
практичній діяльності, при вдосконаленні професійної підготовки працівників ОВС до проходження служби в екстремальних умовах.

Окремі положення та висновки дисертаційного дослідження впроваджені у практичну діяльність органів внутрішніх справ України («Акт впровадження результатів наукових розробок у діяльність Апарату Міністра внутрішніх справ України» від 20.09.2006р., «Акт впровадження результатів наукових розробок у діяльність Відділу державного нагляду за охороною праці МВС України» від 31.01.2007р., «Акт впровадження результатів наукових розробок у діяльність Навчального центру підготовки працівників органів внутрішніх справ при ГУМВС України в Харківській області» від 9.02.2007р., «Акт впровадження результатів наукових розробок у діяльність кафедри екології та охорони навколишнього середовища Харківського інституту соціального прогресу» від 26.04.2007р.).

Дисертант приймала участь у розробці нового Закону України «Про міліцію» та проектів «Статуту патрульної служби міліції», «Дисциплінарного Статуту органів внутрішніх справ України», спрямованих на підвищення професійної підготовленості працівників практичних органів та підрозділів ОВС України.

Апробація результатів дисертації.Основні положення дисертації були обговорені і відображені в доповідях на науково-практичних конференціях, у тому числі й міжнародних: Х науково-практичній конференції “Актуальні проблеми сучасної науки і правоохоронної діяльності” (м.Харків, 2003 р.), ХІ науково-практичній конференції “Актуальні проблеми сучасної науки і правоохоронної діяльності” (м. Харків, 2004 р.), ХІІ науково-практичній конференції “Актуальні проблеми сучасної науки і правоохоронної діяльності” (м. Харків, 2005 р.), І-му міжнародному семінарі студентів Вищих навчальних закладів поліцейського профіля “За єдине майбутнє” (Латвія, 2005 р.), міжнародній науково-практичній конференції “Реформування поліції в Центральній та Східній Європі” (м. Харків, 2005 р.), міжнародній навчальній сесії Ради Європи “Європейська конвенція щодо юридичного захисту прав людини” (м. Одеса, 2005 р.),науково-практичній конференції “Місце і роль внутрішніх військ у забезпеченні внутрішньої безпеки держави” (м. Харків, 2005 р.), науково-практичній конференції “Забезпечення правопорядку та безпеки громадян у контексті реформування міліції громадської безпеки” (м. Харків, 2006 р.), міжнародно-навчальній програмі “StudyTourstoPoland” (Польща, 2006 р.),науково-практичній конференції “Актуальні проблеми сучасної науки” (м. Харків, 2006 р.),міжнародній науково-практичній конференції “Освіта поліції в Латвії та Європі” (Латвія, 2006 р.), звітно-виборчій конференції за 2001 – 2006 роки Спілки юристів України в Харківській області (м.Харків, 2006 р.), міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми управління процесом вищої освіти поліції” (Латвія, 2007 р.).

Публікації. Основні результати дисертації викладені у 14наукових працях, серед яких: 6 статей у наукових журналах та збірниках наукових праць, визначених Вищою атестаційною комісією України фаховими виданнями з юридичних наук, 2 з яких – у співавторстві із І.В. Власенко; 8праць, які додатково відображають наукові результати дисертації. Ідеї, що належать співавторам, у роботі не використовувались.

Структура дисертації. Дисертація складається з переліку умовних позначень, вступу, трьох розділів, які об’єднують 10 підрозділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Повний обсяг дисертації становить 213сторінок, з яких основний текст – 166 сторінок. Додатки займають 17 сторінок. Список використаних джерел складається із 316 найменувань і займає 30 сторінок. Структура дисертації зумовлена завданнями та внутрішнім логічним дослідженням обраної проблеми.

РОЗДІЛ 1 ДІЯЛЬНІСТЬ ПРАЦІВНИКІВ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ В ЕКСТРЕМАЛЬНИХ УМОВАХ

1.1. Загальна характеристика екстремальних ситуацій в діяльності працівників органів внутрішніх справ

Адміністративну діяльність міліції визначають як специфічну, виконавчо-розпорядчу, підзаконну, державно-владну діяльність щодо організації та здійснення охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, попередження й припинення злочинів та інших правопорушень [4, с. 3]. Це стосується, насамперед, організаційно-правової основи діяльності окремих підрозділів і правоохоронної системи МВС в цілому.

Органи внутрішніх справ України здійснюють адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, виконавчу й охоронну функції [204]. Адміністративна функція посідає перше місце, тому що є найбільш значною й великою за обсягом, до її реалізації залучена більшість працівників ОВС. Вона здійснюється за допомогою адміністративно-правових засобів й спрямована, перш за все, на охорону громадського порядку, забезпечення громадської безпеки [4, с.3]. Особливе значення має надаватись профілактичній діяльності, яка полягає у створенні максимально сприятливих умов щодо підтримки та забезпечення гарантій правомірної поведінки громадян, виявлення причин, умов вчинення правопорушень та їх нейтралізації. Ця складова, насамперед, залежить від ефективності системи професійної підготовки. Від професійної підготовленості працівників міліції залежить правильне вирішення та ефективне виконання поставлених перед ними задач.

Під час службової діяльності працівнику міліції доводиться діяти в умовах, які значно впливають на його стан здоров’я, життя, рівень працездатності та якість виконання поставлених завдань. В діяльності органів внутрішніх справ надзвичайно часто виникають обставини, що створюють значні труднощі в службовій діяльності і в той же час вимагають від представників влади швидких, точних і безпомилкових дій. Ефективність діяльності співробітників ОВС у напружених ситуаціях значною мірою визначається високим рівнем їх професійної усталеності, одним із важливих компонентів якої і є правильні дії в екстремальних ситуаціях [61]. Попередити негативний вплив, зменшити ступінь ризику можна різними шляхами: удосконалювати законодавчу базу, посилювати соціальний захист працівників міліції, підвищувати матеріальне та технічне забезпечення тощо. Однак перелічені способи потребують великих коштів, витрат часу, а головне – Міністерство внутрішніх справ України не може безпосередньо керувати розв’язанням цих питань одночасно і ефективно. Найбільш доцільним є зменшення рівня травматизму в цілому, використовуючи комплексно всі засоби МВС. Цього можна досягти шляхом підвищення ступеня професійної підготовки працівників міліції.

Системний підхід по вдосконаленню методів професійної підготовки в діяльності міліції дає можливість створити ефективну систему, яка відповідає загальнодержавним вимогам до діяльності органів внутрішніх справ, а у підсумку надає найбільш суттєву віддачу – кваліфікованого, послідовно діючого, з аналітичним складом розуму фахівця-правоохоронця.

З метою поглибленого розуміння суті, поняття та необхідності вдосконалення професійної підготовки в діяльності працівника міліції доцільно ознайомитися з основними термінами Закону України “Про міліцію” [204].

Міліція України– це державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров’я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань [204, с. 48].

Згідно зі ст. 10 Закону України “Про міліцію” до основних обов’язків міліції відносяться:

забезпечення безпеки громадян і громадського порядку;
виявлення, запобігання, припинення та розкриття злочинів, вживання з цією метою оперативно-розшукових та профілактичних заходів, передбачених чинним законодавством;
приймання та реєстрування заяв, повідомлень про злочини та адміністративні правопорушення, своєчасне прийняття по них рішень;
здійснення досудової підготовки матеріалів за протокольною формою, провадження дізнання у межах, визначених кримінально-процесуальним законодавством;
припинення адміністративних правопорушень і здійснення провадження у справах по них;
виявлення причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень, вживання в межах своєї компетенції заходів до їх усунення; прийняття участі у правовому вихованні населення;
проведення профілактичної роботи серед осіб, схильних до вчинення злочинів, здійснення адміністративного нагляду за особами, за якими воно встановлено, а також здійснення контролю засуджених до кримінальних покарань, не пов’язаних з позбавленням волі;
виконання в межах своєї компетенції кримінальних покарань та адміністративних стягнень;
розшук осіб, які переховуються від органів дізнання, слідства і суду, ухиляються від виконання кримінального покарання, пропали безвісти, та інших осіб у випадках, передбачених законодавством;
проведення криміналістичних досліджень за матеріалами оперативно-розшукової діяльності, забезпечення у встановленому порядку участі спеціалістів криміналістичної служби у слідчих діях;
виконання прийнятих в установленому законом порядку і в межах своєї компетенції рішень прокурора, слідчого, суду;
забезпечення в межах своєї компетенції безпеки дорожнього руху, додержання законів, правил і нормативів у цій сфері, здійснення реєстрації та обліку автомототранспортних засобів, приймання іспитів на право керування транспортними засобами і видавання відповідних документів; запобігання забруднення повітря, водоймищ транспортними засобами та сільськогосподарською технікою; здійснення контролю за утриманням у належному технічному стані та чистоті доріг, вулиць, майданів;
видання відповідно до законодавства дозволу на придбання, зберігання, носіння і перевезення зброї, боєприпасів, вибухових речовин та матеріалів, інших предметів і речовин, щодо зберігання і використання яких встановлено спеціальні правила, а також на відкриття об’єктів, де вони використовуються, контролювання додержання зазначених правил та функціонування цих об’єктів;
контроль за додержанням громадянами та службовими особами вставлених законодавством правил паспортної системи, в’їзду, виїзду, перебування в Україні і транзитного проїзду через її територію іноземних громадян та осіб без громадянства;
повідомлення відповідним державним органам і громадським об’єднанням про аварії, пожежі, катастрофи, стихійні лиха та інші надзвичайні події, вжиття невідкладних заходів для ліквідації їх наслідків, порятунок людей і надання їм допомоги, охорони майна, що залишилось без нагляду;
приймання участі у проведенні карантинних заходів під час епідемій та епізоотій;
сприяння по забезпеченню відповідно до законодавства режиму воєнного або надзвичайного стану, зони надзвичайної екологічної ситуації в разі їх оголошення на всій території України або в окремій місцевості;
охорона на договірних засадах майна громадян, колективного і державного майна, а також майна іноземних держав, міжнародних організацій, іноземних юридичних осіб та громадян, осіб без громадянства;
забезпечення збереження знайдених, вилучених у затриманих і заарештованих осіб і зданих у міліцію документів, речей, цінностей та іншого майна, вживання заходів до повернення їх законним власникам; несе відповідальність за збереження зданих цінностей і майна;
забезпечення охорони, конвою та тримання затриманих і взятих під варту осіб;
у встановленому порядку виявлення та повідомлення закладам охорони здоров’я про осіб, які становлять групу ризику захворювання на СНІД, і здійснення за поданням закладу охорони здоров’я та з санкції прокурора привід цих осіб, а також інфікованих вірусом імунодефіциту людини, хворих на венеричні захворювання, хронічний алкоголізм і наркоманів, які вводять наркотичні засоби шляхом ін’єкцій, для обов’язкового обстеження і лікування;
здійснення приводу до відповідних державних органів або установ згідно з чинним законодавством та з санкції прокурора громадян, які ухиляються від призову на військову службу;
надання у межах наданих прав допомоги народним депутатам, представникам державних органів і громадських об’єднань у здійсненні їх законної діяльності, якщо їм чиниться протидія або загрожує небезпека з боку правопорушників;
надання у межах наявних можливостей невідкладної, у тому числі медичної, допомоги особам, які потерпіли від правопорушень і нещасних випадків, перебувають у безпорадному або небезпечному для життя і здоров’я стані, а також неповнолітнім, які залишились без опіки;
забезпечення у порядку, встановленому законодавством України, безпеки особам, взятим під захист, у разі надходження від них заяви, звернень керівника відповідного державного органу чи отримання оперативної та іншої інформації про загрозу їх життю, здоров’ю, житлу чи майну;
забезпечення виконання загальнообов’язкових рішень місцевих Рад народних депутатів, прийнятих ними в межах своєї компетенції, з питань охорони громадського порядку і правил торгівлі у невстановлених місцях, правил утримання тварин у домашніх умовах, а також контролювання та утримання в належній чистоті територій дворів і прибудинкових територій у містах та інших населених пунктах;
забезпечення громадського порядку під час проведення масових заходів комерційного характеру на кошти організацій або осіб, які їх проводять;
забезпечення згідно із законом підтримання порядку в суді, припинення проявів неповаги до суду, а також охорону приміщень суду, виконання функцій щодо державного захисту суддів, працівників суду, забезпечення безпеки учасників судового процесу.

Враховуючи вказані вище обов’язки працівників ОВС щодо охорони громадського порядку, охорони об’єктів, захисту життя та здоров’я громадян в різноманітних ситуаціях, охорони правопорядку в державі тощо, автор приходить до висновку, що вся діяльність працівників міліції, переважно, пов’язана з ризиком для життя та здоров’я і здійснюється в умовах, небезпечних для життя, тобто в екстремальних умовах.

Поняття екстремальної ситуації та її умов впливу має як наукове, так і практичне значення, оскільки зміст негативних факторів екстремальної ситуації значною мірою впливає на ефективність, здатність та стабільність виконання службових завдань працівниками органів внутрішніх справ.

Для дослідження проблем охорони громадського порядку, удосконалення правоохоронної діяльності органів державної влади, визначення змісту поняття “екстремальна ситуація” в правоохоронній діяльності, його взаємозв’язку з іншими суспільними явищами багато зробили відомі вітчизняні вчені: В.Б.Авер’янов, М.І.Ануфрієв, О.М.Бандурка, О.К.Безсмертний, В.С.Венедіктов, М.І.Іншин, Р.А.Калюжний, С.В.Ківалов, Я.Ю.Кондратьєв, Ю.Ф.Кравченко, М.В.Корнієнко, С.О.Кузніченко, В.Г.Лукашевич, Н.П.Матюхіна, О.І.Остапенко, В.П.Пєтков, С.В.Пєтков, О.П.Рябченко, О.Ю.Синявська, В.К.Шкарупа, О.Н.Ярмиш тощо; зарубіжні – К.Вацлав, М.Жейвотс, Р.Калеснікас, А.Мейкаліша, А.М.Матвеєвс, А.П.Назаретян, П.Рісто, Ф.Флурі та інші. Цінність їхніх досліджень визначається внеском в осмислення системи понять цієї сфери, формуванні найважливіших для законодавства, теорії та практики дефініцій у сферах адміністративної діяльності, теорії управління та організації цієї діяльності, оскільки у чинному законодавстві відсутні не лише тлумачення поняття екстремальної ситуації, а й перелік екстремальних умов. Зазначені поняття не розкриті належним чином в нормативно-правових актах, наказах МВС України, розпорядженнях МВС України, рішеннях колегії МВС України, інструкціях МВС України, в численній методичній та науковій літературі, хоча досить часто вживаються.

Розв’язання цієї проблеми має і прикладне значення для організаційної діяльності відповідних органів державної влади, на які покладені завдання щодо охорони та забезпечення громадського порядку, гарантування безпечного життя та здоров’я громадян, в тому числі і працівників міліції, робота яких пов’язана з виконанням службових обов’язків в небезпечних умовах.

Динамізм напружених ситуацій, нерідко занадто жорсткі вимоги до своєчасності і адекватності дій, зумовлюють необхідність підготовки працівника ОВС до раптово виникаючих ускладнених завдань професійної діяльності. Така підготовка – суттєва передумова цілеспрямованості, усталеності регуляції та ефективної діяльності в занадто ускладнених обставинах [61].

Від того, який зміст вкладається в поняття “екстремальна ситуація” та “екстремальні умови”, від точного їх формулювання залежить мета та рівень професійної підготовки працівників ОВС до дій в екстремальних умовах, визначення компетенції та порядок дій органів внутрішніх справ в екстремальних умовах, їх соціальний захист. Зміст поняття екстремальної ситуації охоплює всю сукупність обставин ускладнення оперативної обстановки, що можуть виникнути в процесі діяльності працівників правоохоронних органів.

В науковій літературі та у відомчих нормативних актах досить широко розглядається питання щодо здатності людини, яка перебуває на службі, виконувати свої службові обов’язки у ситуаціях, коли її життю і здоров’ю загрожує небезпека.

Під діяльністю людини в екстремальних умовахрозуміються всі дії, спрямовані на збереження життя, здоров’я і працездатності в умовах екстремального оточення. Ці дії залежать від можливості людини протистояти психологічним стресам, виявляти винахідливість, ефективно використовувати наявне спорядження і підручні засоби для допомоги постраждалим, самодопомоги, захисту від несприятливих впливів природного середовища, забезпечувати потреби власного організму [38, с. 225 – 226].

Загаломусі умови несення служби працівниками ОВС пропонується класифікувати наступним чином:

Несення служби в нормальних умовах: патрулювання місцевості в пішому порядку і на транспортних засобах, охорона громадського порядку, огляд приміщень, бесіда зі свідками і підозрюваними, охорона об’єктів і фізичних осіб, встановлення особистості, забезпечення пожежної безпеки і вибухобезпеки на об’єктах.

Несення служби в складних умовах: важкі погодні умови, недолік освітлення, служба в нічний час, умови можливого нападу, потрапляння в засідку, перебування в небезпечному соціальному середовищі, доставка підозрюваних у відділи міліції, надання першої медичної допомоги, служба в умовах інтенсивного дорожнього руху.

Несення служби в умовах стихійного лиха: оперативна оцінка обстановки, охорона громадського порядку в небезпечних умовах, припинення мародерства, охорона об’єктів, карантинні та обсерваційні заходи, ліквідація наслідків надзвичайної ситуації, евакуація з небезпечного району, надання першої медичної допомоги, захист від небезпечних факторів стихійного лиха, дії в умовах масової чи групової загибелі населення, використання засобів індивідуального та колективного захисту.

Несення служби в умовах аварії: невідкладна оцінка обстановки і прийняття рішень, охорона громадського порядку в небезпечних умовах, охорона об’єктів, ліквідація наслідків аварії, захист від небезпечних факторів аварії, оперативно-розшукові та слідчі заходи на об’єкті, надання першої медичної допомоги.

Несення служби в умовах масового безладу: оцінка обстановки, ліквідація безладу без силового впливу, використання особового складу підрозділів, використання засобів технічного захисту, тактика дій в різних умовах.

Несення служби при проведенні спецоперації: оцінка обстановки, планування операції, розрахунок сил та засобів проведення операції, дії груп, вогневий контакт, переслідування збройних злочинців, заходи та дії по розшуку озброєних злочинців, огляд місцевості й приміщень, використання засобів індивідуального бронезахисту та маскування.

Несення служби в умовах підготовки теракту чи вчинення теракту: оцінка обстановки, планування дій, ведення переговорів, звільнення заручників, вибухотехнічні роботи, надання першої медичної допомоги, огляд приміщень та місцевості, дії при можливому застосуванні токсичних речовин, дії в умовах масової загибелі населення.

З урахуванням наведеної класифікації майже усі складові (окрім першої) підпадають під термін “екстремальні умови” несення служби. В цих випадках виконання службових обов’язків працівниками міліції сполучено з підвищеною небезпекою для особистого життя та здоров’я.

В екстремальних умовах працівник міліції піддається великому негативному впливу (фізичному, хімічному, енергетичному, психологічному, біологічному), що в значній мірі впливає не тільки на результати виконання завдань, але і на особисті властивості людини. На скільки суттєвий такий вплив, можна орієнтуватися з визначення основних термінів.

З точки зору юриспруденції, екстремальна ситуація – це стан життєдіяльності людини, суб’єктивно усвідомлюваний нею як такий, що загрожує її фізичному та психічному здоров’ю. Основними зумовлюючими її чинниками є: час, інформація, зміст діяльності тощо. Існують такі різновиди екстремальних ситуації [286, с. 351 – 352]:

швидкоплинна– виникає у зв’язку з браком часу для прийняття та здійснення ефективних рішень та дій;
тривала– визначається поступовим нарощенням напруженості, сталою дією певних подразників;
з елементами невизначеності– зумовлюється дефіцитом інтонації, динамічних стереотипів прийняття рішень в умовах дії різнозначних спонукань тощо;
з елементами очікуваності розвитку подій– характеризується станом постійної готовності працівників ОВС до вирішення складної ситуації, яка передбачається (передстартова лихоманка, очікування надмірних навантажень і впливів);
“домінантного стану”– з’являється через неадекватність сприйняття дійсності та усвідомлення необхідності певних дій внаслідок попереднього впливу надпорогових подразників (неадекватність реакцій, прийняття помилкових рішень);
критична– виникає при усвідомленні небезпеки для фізичного чи психологічного здоров’я або життя людини.

Інше визначення екстремальної ситуації дають В.О.Лефрентов та О.В.Тимченко. В рамках правоохоронної діяльності під цим визначенням розуміється неочікувана критична ситуація з обов’язковою присутністю компонентів зовнішнього середовища, яка характеризується наявністю безпосередньої фізичної загрози життю і здоров’ю працівника ОВС [107].

Російські науковці О.Н.Русак, К.Р.Малаян, Н.Г.Занько стверджують, що екстремальна ситуація – це зовнішня обстановка, яка виникає в природі або в процесі діяльності людини, при якій психофізіологічні параметри можуть перевищити ланку компенсаційних властивостей організму, що призводить до порушення безпеки життєдіяльності людини. Наприклад, високі та низькі температури, фізичне навантаження, вражаючі токсичні дози сильнодіючих отруйних речовин (СДОР), високі дози опромінення тощо [258, с. 366].

З точки зору психології, використовуються чотири основних поняття, за допомогою яких психологи характеризують так звані критичні (екстремальні) ситуації: стрес, фрустрація, конфлікт та криза [282,с. 199 – 203].

Стрес– це стан загальної напруженості, який виявляється у відповідних фізіологічних зрушеннях та емоційних реакціях [8, с. 195].

Фрустрація– це стан переживання протидії та неможливості досягти потрібної мети в діяльності через реальні або уявні перешкоди [8, с. 195].

Конфлікт – напруженість при суперечливості позицій, протиборстві поглядів, думок та дій за екстремальних умов [8, с. 195].

Криза – це напружений стан, який призводить до радикальної перебудови особистості, це своєрідне переломлювання позицій, світогляду, спрямованості, формування протилежних сталих якостей [8, с. 195].

В.Г.Андросюк визначає екстремальною таку ситуацію життєдіяльності людини, яка небезпечна для її життя і здоров’я та за умови усвідомлення значущості такої ситуації викликає стан напруженості. Звичайно, вважається, що за певних зовнішніх обставин та індивідуального сприйняття їх людиною екстремальні ситуації викликають появу окремих напружених психічних станів, які суттєво впливають на діяльність людини. Це, за твердженням науковця, ті ж самі стреси, фрустрації, конфлікти, кризи, тривоги тощо [8].

І.В.Власенко, А.Ю.Федоркін визначають [32, с. 177 – 179], що екстремальна ситуація є раптово виникаюча та часто змінювана ситуація, що представляє найбільшу небезпеку, до якої людина не адаптована. Вона виникає, як правило, під час виконання працівником ОВС оперативних завдань, призводить до дестабілізації поведінки людини, зриву поставленого завдання при проведенні оперативної роботи та, у зв’язку з цим, до можливого травматизму і загибелі. Найбільш небезпечними, на їх погляд, вважаються такі екстремальні ситуації:

неочікуваний напад на працівників міліції (засідки);
масові безладдя;
стихійні лиха;
затримання озброєних злочинців та підозрюваних;
застосування вогнепальної зброї та спеціальних засобів;
штурмова операція по затриманню групи озброєних злочинців;
переслідування злочинців чи підозрюваних на автотранспорті;
звільнення заручників тощо.

Поняття і класифікація екстремальних ситуацій, запропонована І.В.Власенком та А.Ю.Федоркіним, доволі змістовна, однак, на думку дисертанта, вимагає деякого переосмислення та доповнення.

Я.Я.Белік вказувала [21, с. 14], що термін “екстремальний вплив” являє собою передумову “екстремального, стресового стану”. Дійсно, стрес являє собою психологічний стан людини і його обов’язково слід враховувати при розробці рекомендацій з професійної підготовки працівникам, службова діяльність яких пов’язана з екстремальними умовами впливу [23, с. 143 – 165]. Можна погодитись з даним твердженням, оскільки психологічний фактор являє собою основу фізіологічного стану людини. Страх загибелі, поранення, стрес при вигляді травмованих, загиблих, їх родичів, близьких, стрес від постійного почуття тривоги – накопичення стресових факторів призводить до різноманітних фізіологічних та соматичних порушень в організмі людини: серцево-судинних захворювань, розвиненню інфекцій, артритів, атеросклерозу, діабету, раку. Погана адаптація співробітника ОВС до стресу позитивно впливає на розвиток алкоголізму та депресії.

На думку С.Д.Філатова, Н.М.Малівської та П.О.Тітаренко, екстремальна ситуація – це ситуація, яка виникає в процесі проведення операцій по затриманню озброєних злочинців, припиненні масових безладів при надзвичайному стані [277, с. 3]. Загальні запобіжні заходи в професійній підготовці працівників міліції повинні бути спрямовані на захист життя та здоров’я особового складу при виникненні перелічених екстремальних ситуацій, бути упорядкованими та ефективно використовуватися за різних обставин. З визначенням можна погодитись частково. По-перше, дана теза охоплює тільки частину екстремальних умов, при яких може виникнути екстремальна ситуація, і вимагає уточнення та значного доповнення; по-друге, науковці стверджують, що екстремальна ситуація виникає тільки при надзвичайному стані. З даним твердженням важко погодитись. На думку окремих авторів, поняття надзвичайної ситуації значно ширше, ніж визначення екстремальної ситуації. Екстремальна ситуація може виникати щоденно, в порівнянні з надзвичайною, вона є більш розповсюдженою в діяльності працівника міліції.

Надзвичайна ситуація– це порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об’єкті або території, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом чи іншою небезпечною подією, яка призвела (може призвести) до загибелі людей та/або значних матеріальних втрат [226]. Дане визначення підтверджує думку автора щодо більш ширшого та поглинаючого поняття надзвичайної ситуації відносно визначення екстремальної ситуації.

При упорядкуванні переліку усіх небезпек необхідно також звернути увагу на вплив негативних чинників на здоров’я людини, до яких відносяться:

кліматичні умови;
стан навколишнього середовища;
забезпечення продуктами харчування і їх цінність;
соціально-економічні умови;
медичні умови (неефективність медично-профілактичних заходів, низька якість медичної допомоги);
соціальне середовище;
демографічна ситуація;
духовний та культурний рівень;
матеріальний стан;
соціальні відносини;
засоби масової інформації;
урбанізація;
конфлікти тощо [65, с. 112 – 113].

Інше визначення екстремальної ситуації дають Ю.Бабенко та Л.Ішичкіна [11, с. 31], які узагальнюють поняття надзвичайної та екстремальної ситуацій і визначають такі ситуації, як надзвичайні, виникаючі зненацька та стрімкого розвитку. На перший погляд, дані поняття мають споріднені значення, однак вимагають суттєвого уточнення. Надзвичайна ситуація представляє собою більш загальне та виняткове поняття. Екстремальна ситуація може призвести до надзвичайної, але не навпаки.

За природою свого виникнення екстремальна ситуація, зазвичай, викликається екстремальними умовами праці.

Умови праці– це сукупність факторів середовища і процесу виконання службових обов’язків, які впливають на здоров’я і працездатність людини під час її професійної діяльності [19, с. 44].

За своєю специфікою умови праці поділяються на чотири основних групи [19, с. 45]:

оптимальні умови праці, при яких зберігається стан здоров’я працюючих і їх працездатність підтримується на високому рівні;
допустимі умови праці, при яких параметри факторів виробничого середовища не перевищують встановлених гігієнічних нормативів;
шкідливі умови праці, які характеризуються наявністю факторів середовища і процесу праці, рівні яких перевищують гігієнічні нормативи і можуть мати негативний вплив на організм працюючого, появи професійного захворювання, зниження працездатності;
небезпечні (екстремальні) умови праці, що характеризуються таким рівнем небезпечності факторів, коли їх вплив протягом робочої зміни створює великий ризик виникнення важких форм гострих професійних захворювань та раптового погіршення стану здоров’я, отруєнь, ушкоджень, загрози для життя.

Відповідно, до умов праці відноситься – сукупність факторів, які впливають на людину в робочому процесі. Слід зауважити, що кожна людина, перебуваючи на робочому місці, постійно знаходиться під впливом низки небезпечних факторів, ризиків (токсичні речовини, електромагнітні поля тощо). Абсолютної безпеки просто не існує, однак її можна вчасно ідентифікувати та запобігти наслідкам.

А.Ф.Майдиков [111] узагальнює та надає власне поняття особливих умов. Науковець стверджує, що особливі умови становлять підвищені за ступенем небезпеки для життя та здоров’я людей, збереження матеріальних та культурних цінностей, обстановку, яка викликається явищами природного, біологічного, технічного та соціального характеру та яка потребує від органів влади та управління для її паралізування правових, організаційних, тактичних та інших заходів та їх ресурсного забезпечення. Дисертант погоджується з наданим поняттям, однак, слід зауважити його узагальнюючий характер.

Гранню, відокремлюючою особливі умови праці від екстремальних, будемо вважати ситуації, які виникають під дією психогенних факторів, службових напружених моментів у зв’язку з вичерпанням резервних можливостей людини, які зумовлюються неадекватним відображенням регулярної людської діяльності.

У ст. 3 Основного закону України [81] сказано, що “людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека є в Україні вищою соціальною цінністю”. У ст. 43 Конституції України [81] уточнюється, що “кожний має право на нормальні, безпечні і здорові умови праці…” Як показує практика, під час виконання працівниками міліції службових обов’язків трапляються нещасні випадки, наслідками яких дуже часто стають травмування та загибель працівників, діючих в екстремальних умовах. Кількість та інтенсивність дії небезпечних чинників останнім часом різко зростає. В таких умовах міліціонер перестає якісно контролювати середовище навколо себе. Тому в екстремальних умовах ризик загибелі, поранення та травмування теж зростає. Забезпечити абсолютну безпеку в таких випадках зовсім неможливо, однак можливо знизити ступінь ризику до безпечних умов праці.

Безпечні умови праці– умови праці, за яких вплив шкідливих і небезпечних виробничих факторів на працюючих виключено чи їх рівні не перевищують гігієнічних норм [19, с. 43].

Небезпечні та шкідливі фактори обумовлюють негативний вплив на життя і здоров’я людей.

Небезпечнимиє фактори в трудовій діяльності, вплив яких на працюючу людину може призвести до травми чи до іншого раптового погіршення здоров’я [19, с. 42].

Шкідливими називаютьсяфактори, вплив яких на працюючу людину призведе за певних умов до захворювання чи зниження працездатності [19, с. 42].

Негативні факторина робочому місці класифікуються за видами впливу:

фізичні небезпечні фактори;
хімічні небезпечні і шкідливі фактори:
за характером дії:
небезпечні,
шкідливі,
отруйні,
токсичні,
канцерогенні,
мутагенні;
за шляхами проникнення в організм людини:
через органи дихання,
через шкіру,
через органи травлення;
біологічні небезпечні та шкідливі фактори;
психофізіологічні небезпечні та шкідливі фактори:
травми,
нещасні випадки тощо [19, с. 42 – 43],
емоційна та психологічна напруженість.

Одним із завдань дослідження є вивчення шляхів зменшення впливу існуючих небезпечних факторів до мінімального рівня, забезпечивши при цьому відносний, але цілком ймовірний ступінь безпечності праці. Підвищуючи рівень професійної підготовки працівників ОВС до дій в екстремальних умовах, автоматично підвищується і рівень безпечності під час несення служби в нормальних умовах.

В.М.Гнесь, оцінюючи вплив оперативної обстановки на працівників ОВС, вважає, що екстремальні умови вимагають від особового складу значного додаткового фізичного та морально-психологічного напруження [40, с. 2]. В процесі проведення тренувань та тактичних навчань з працівниками ОВС необхідно створювати необхідні умови для автоматичного опрацювання набутої бази знань. В процесі ускладнення навчальної обстановки дії працівників міліції, після багаточисельних тренінгів, повинні виконуватись швидко і злагоджено, що буде зменшувати шкідливий вплив умов праці на співробітників.

У дослідженнях В.І.Медвєдєва [120]визначено два основних типи умов, які роблять ситуацію екстремальною:

фізичні (холод, спека тощо);
інформаційно-семантичні (відповідальність, брак часу, інформаційний пресинг тощо).

Однак цей підхід не відображає окремі складові діяльності працівників міліції в екстремальних ситуаціях. Важливо при розробці рекомендацій враховувати можливості адаптаційних якостей людини.

З психологічної точки зору пропонується враховувати наступні компоненти: інтелектуальний – розуміння завдання, обов’язків, знання засобів досягнення мети, прогнозування діяльності; мотиваційний – інтерес, прагнення домогтися успіху, потреба успішно виконати поставлене завдання; вольовий – мобілізація сил, зосередженість на завданні, відволікання від перешкод, подолання сумнівів; емоційний – комунікативна культура службовця, впевненість в успіху, наснага, почуття відповідальності. Крім того, при розробці рекомендацій по підвищенню адаптивних властивостей людини до екстремальних ситуацій слід враховувати гуморальний фон організму. В кожній ЕС у людини виробляється адреналін (підвищуючи емоційний стан в позитивному значенні) та норадреналін (активізатор гніву, ненависті тощо).

А.Г.Маклаков вважає, що екстремальні умови – це такі особливі умови, які з’являються під дією факторів соціального, технологічного і клімато-географічного характеру на людину [114, с. 16 – 24]. Цей підхід відображає ступінь адаптації людини до дій небезпечних чинників, враховує причини їх виникнення і впливу. Однак, на думку автора, не враховується ступінь негативних наслідків для службовців.

Досліджуючи фактори, негативно впливаючі на життєдіяльність людини (співробітника ОВС) під час виконання нею службових обов’язків, дисертант пропонує своє бачення поняття “екстремальної ситуації”, а саме: екстремальна ситуація в діяльності ОВС – це службова ситуація для працівників органів внутрішніх справ, яка зумовлюється ускладненням нормальної повсякденної життєдіяльності правоохоронців, населення, оперативної обстановки та призводить до порушень у службовій діяльності міліції, громадського спокою, роботі державних підприємств, організацій та установ і характеризується сильним фізіологічним та морально-психологічним напруженням працівників міліції й високим ступенем громадської небезпеки, що може призвести до погіршення стану здоров’я або загибелі людей та пошкодження матеріальних цінностей, об’єктів.

Враховуючи вищевказане поняття, можна запропонувати відповідну класифікацію екстремальних умов в діяльності міліції за впливом негативних факторів:

а) балістичні (вогнепальна зброя та ін.);

б) фізичні (тупі та гострі предмети, предмети вогнепальної зброї та ін.);

в) психологічні (наслідки психологічної травми та ін.);

г) інші умови (пожежі, газові речовини, іонізуюче випромінювання тощо).

За даними соціологічних досліджень, проведених у 2005 році в ХНУВС, працівники слідчих підрозділів в 50% службових ситуацій знаходяться в екстремальних умовах, працівники міліції громадської безпеки – в 52%, працівники кримінальної міліції – 60% та працівники спецпідрозділів МВС – 64% [32, с. 177 – 179].

В сучасних умовах діяльності органів внутрішніх справ України нагального вирішення потребує проблема попередження екстремальних подій серед особового складу і, в першу чергу тих, які призводять до травматизму та загибелі співробітників ОВС. На актуальність проблеми наголошується, зокрема, в рішеннях колегії МВС України від 21.10.2000 р. №7Км/9 “Про стан професійної підготовки та безпеки особового складу ОВС України та заходи щодо їх вдосконалення відповідно до завдань Президента України з питань забезпечення належного громадського порядку та протидії злочинності в державі”, від 15.05.2001 р.№1Км/1 “Про стан дисципліни і законності в діяльності органів внутрішніх справ та заходи щодо їх зміцнення” та рекомендаціях міжнародної науково-практичної конференції “Актуальні проблеми роботи з персоналом ОВС”, (Харків, 17-18 червня 1999 р.). На виконання доручення Департаменту роботи з персоналом МВС України №6/3-712 від 22.02.2002 р. в навчально-дослідному інституті Національної академії внутрішніх справ України проведено експрес-дослідження, пов’язане з вивченням причин травматизму та загибелі працівників ОВС.

Аналізуючи тенденції, які вказані на рис. 1.1 та 1.2, можна зробити висновок, що найбільш небезпечні наслідки у надзвичайних подіях під час несення служби спостерігаються серед особового складу в органах та підрозділах ОВС у віковій категорії від 30 до 40 років; менший ризик втрати працездатності у віковій категорії від 25 до 29 років. З точки зору професійної підготовки дана тенденція має логічне пояснення. Працівники міліції віком 30 – 40 років до професійної підготовки ставляться поверхово, покладаючись на свій попередній досвід. На думку автора, у групі ризику знаходиться перша, більш досвідчена категорія співробітників. Молоді правоохоронці більш ґрунтовно відносяться до теоретичних та практичних занять з професійної підготовки. Слід відмітити обережність в їх діях, постійне навчання у досвідчених фахівців, самостійну активність щодо підвищення професійного рівня. Отже, травматизм в цій категорії прослідковується рідше. Небезпека для працівників міліції віком більше 40 років не суттєва, це – фахівці, які займають керівні посади, тому рівень травмування в даній категорії значно менший.

З аналізу даних, вказаних на рис. 1.3 та 1.4, за кількістю загиблих та поранених працівників ОВС при виконанні службових обов’язків (на 1000 чоловік) з врахуванням стажу роботи прослідковується логічна закономірність. Найбільші втрати серед особового складу ОВС спостерігаються у працівників міліції зі стажем від 3 до 10 років. Це пояснюється тим, що співробітники вважають себе досвідченими й недооцінюють небезпеку, в якій вони знаходяться. Крім того, слід відмітити фактор адаптації до небезпеки, коли самовпевненість і необережність призводять до негативних наслідків. Працівники міліції зі стажем роботи до 3 років більш обережно ставляться до виконуваних завдань, спостерігають за діями досвідчених товаришів, самостійно підвищують свій професійний рівень, тому їх травматизм найменший. Працівник міліції з великим стажем роботи (більш ніж 10 років) у меншій мірі знаходиться під впливом різних небезпек за рахунок відповідних посад, свої дії виконує автоматично, роблячи менше помилок.

Проведений аналіз наслідків екстремальних подій серед особового складу ОВС вказує на організаційні недоліки, які виникають у системі службової підготовки, при підвищенні кваліфікації, при стажуванні окремих вікових груп працівників міліції. Цей факт необхідно враховувати при розробці рекомендацій щодо організації системи професійної підготовки в ОВС для зниження рівня травматизму та підвищення професіоналізму особового складу ОВС.

Екстремальні умови несення служби впливають, насамперед, на психофізіологічний стан працівника міліції, який, в свою чергу, зменшує здатність виконувати поставлену задачу в подальшому.

Фактор залежності фізіологічних даних від специфіки професії підтверджують опубліковані лондонською газетою “Санді таймс” результати психологічного дослідження [21, с. 9], які були представлені у вигляді таблиці, де відмічалась залежність частоти серцевих скорочень від професії за десятибальною шкалою оцінки. Були отримані наступні результати: професія шахтаря – 8.3; поліцейського – 7.7; пілота цивільної авіації, робочого-машинобудівника, журналіста – 7.5 балів та інші, що характеризує елемент впливу службового статусу на нервово-емоційне навантаження та фрустракційні реакції, тобто на поведінку людини в екстремальних ситуаціях [105, с. 194 – 207]. Тому при організації професійної підготовки необхідно враховувати й удосконалювати психофізіологічні властивості та здатності працівників міліції.

Слід відзначити, що при аналізі щорічних наказів, рішень колегії МВС України про стан професійної підготовки, зміцнення дисципліни і законності серед особового складу органів внутрішніх справ України [175; 219; 194; 241; 243 тощо], розпоряджень, вказівок, директив МВС України [154; 245; 199; 221; 130; 220 тощо] встановлено, що основна увага керівників та провідних науковців Міністерства внутрішніх справ України зосереджується на професійній підготовці працівників міліції. Така увага цілком логічна, тому що організація системи професійної підготовки фактично не змінюється і залишається на рівні, якою була з перших років незалежності нашої держави. Злочинність тим часом активно розвивається.

В екстремальних ситуаціях працівник ОВС, виконуючи поставлене перед ним завдання, має керуватися передусім набутою базою знань. В моменти сильної психічної та емоційної напруги – поняття “знання”, “розуміння даної проблеми” в його мисленні стають другорядними. “Страх” перед виконанням службового завдання під час екстремальної ситуації в його поведінці займає головну позицію. Дії працівника міліції в екстремальній ситуації визначаються рефлексами та відпрацьованою інтуїцією – емоційною керованістю, “інстинктом самозбереження”. Працівник під загрозою смерті, небезпеки для власного життя позбавляється чіткого мислення.

Це стверджують І.В.Власенко та А.Ю.Федоркін [32, с. 177 – 179], говорячи про ситуації, в яких виникає пряма загроза життю працівника міліції, інстинкт самозбереження стає набагато сильнішим; співробітник починає діяти неадекватно ситуації. В ряді випадків виникають втрата спостережливості, боягузтво (втеча з місця події), переляк, неконтрольований страх, жах, оціпеніння, паніка.

За даними В.Г.Андросюка, більшість опитуваних працівників міліції (приблизно 70 %) орієнтуються на тактику попередження й уникнення ситуацій, які можуть негативно вплинути на їх фізичний або психологічний стан. Отже, існує велика ймовірність того, що при виникненні екстремальної ситуації співробітник ОВС буде займатися не вирішенням проблеми, а забезпеченням власної безпеки [8, с.191. – 198]. Як свідчать консультації з провідними психологами Центру практичної психології при ГУМВС України в Харківській області, цій проблемі на даний час приділяється належна увага. Фахівці пояснюють це відсутністю попередньої якісної професійної підготовленості та стабільних отриманих навичок на практиці дій в екстремальних ситуаціях.

Отже, виконання службових обов’язків працівником міліції постійно пов’язане з екстремальними ситуаціями, які негативно впливають на його стан здоров’я і виконання завдань в складі підрозділу. Для зменшення цього впливу необхідно впровадити комплекс організаційно-методичних заходів. Як показав аналіз першоджерел, найбільш раціонально вдосконалювати ступінь професійної підготовки працівників міліції до дій в екстремальних умовах. Підготовлений до більшості несподіваних ситуацій міліціонер діє швидко і рішуче. Крім того, такі кваліфіковані дії здатні психологічно впливати на правопорушників та злочинців, повністю нейтралізувати їх опір та спонукати їх припинити протиправні дії

1.2. Правове регулювання професійної підготовки працівників органів внутрішніх справ до дій в екстремальних умовах

Україна як незалежна, суверенна держава прикладає зусилля для розбудови правового, демократичного суспільства, створення ринкової економіки і входження до європейської та світової спільноти. Перехідний період у житті держави потребує наукового обґрунтування стратегії і тактики вирішення внутрішніх і зовнішніх проблем, створення ґрунтовної економічної, правової, соціальної, ідеологічної і моральної бази й на цій основі активної протидії злочинності, тому що стан злочинності є найбільш характерним показником правопорядку в державі, захищеності життя і здоров’я, честі і гідності, прав і свобод людини [126, с. 13 – 14].

Значне зростання кількості техногенних катастроф, надзвичайних ситуацій природного характеру, соціально-політичних подій (проведення масових заходів, вчинення групових порушень громадського порядку та масових безладів), військових негараздів та проявів тероризму викликає необхідність посилення протидії загибелі, травматизму, професійним захворюванням в підрозділах системи МВС України, пов’язаних з виконанням службових обов’язків, кількісні показники яких помітно зростають. Враховуючи вищевказане, особливого значення набуває правове забезпечення системи професійної підготовки працівників ОВС, зокрема, до дій в екстремальних умовах. У випадках несподіваної появи психологічної та фізичної небезпек брак знань у правоохоронців перетворюється у невиконання важливих завдань і, як наслідок, – травмування, поранення чи навіть загибель.

Системний підхід до вирішення питання щодо вдосконалення системи професійної підготовки працівників міліції передбачає комплексне вивчення усіх видів професійної підготовки на різних етапах і в різних ситуаціях.

Організаційні засади діяльності, в першу чергу, залежать від нормативних актів, якими встановлюється порядок та правила службової діяльності, і які забезпечують внутрішньо-організаційну діяльність. За цільовою направленістю ці нормативні документи поділяються на: накази, плани оперативно-службової діяльності, постанови, розпорядження, дозволи, приписи тощо. Важливе місце посідають плани оперативно-службової діяльності, насамперед це стосується планів щодо професійної підготовки працівників міліції.

Різноманітний характер діяльності підрозділів органів внутрішніх справ в умовах ускладнення оперативної обстановки під час охорони громадського порядку, специфіка виконуваних ними різнопланових завдань потребують належного рівня професійної підготовки працівників міліції до дій в екстремальних умовах та налагодженого механізму їх взаємодії як невід’ємної складової всього процесу управління ОВС. Чим досконалішими є диспозиції норм права та порядок їх застосування, тим з більшою результативністю функціонують усі ланки правоохоронної системи. Система професійної підготовки повинна бути спрямована на посилення правових відносин (міліціонер – громадянин, міліціонер – правопорушник, міліціонер – злочинець і т.п.), норм права відносно небезпек, засобів ураження, спеціальних засобів тощо і, у підсумку, вдосконалення правового регулювання у сфері правоохоронної діяльності в різних умовах, особливо тих, що стосуються умов несення служби.

При ускладненні оперативної обстановки регулююча та організуюча роль нормативних документів ще більше зростає, оскільки без чіткого правового регулювання значно збільшується ступінь ризику при прийнятті управлінських рішень, значення яких за таких умов є досить високим [256, с. 217].

Органи внутрішніх справ наполегливо працюють над створенням сприятливих правових умов для працівників, діяльність яких пов’язана з виконанням своїх службових обов’язків в екстремальних умовах.

До організаційних заходів діяльності міліції відносяться, перш за все, заходи по підвищенню професійної підготовки на різних етапах, зокрема, первинна підготовка, перепідготовка, стажування, підвищення кваліфікації, інструктажі, вивчення документів, досвіду, навчання особового складу безпечним діям при виконанні службових обов’язків.

Одним з ефективних методів діяльності міліції щодо забезпечення правопорядку є метод переконання у спілкуванні з населенням та окремими громадянами. В практичній діяльності міліції цей метод реалізується у різних формах, до яких належить і поширення та популяризація передового досвіду в боротьбі з порушеннями громадського порядку тощо.

Правові основи управління силами і засобами, організацією професійної підготовки органів внутрішніх справ являють собою складну систему правових документів законодавчого характеру, підзаконних актів органів державної влади, відомчих нормативних актів, які безпосередньо регламентують діяльність підрозділів органів внутрішніх справ у сфері охорони громадського порядку при ускладненні оперативної обстановки [256, с. 217].

Важливим моментом є виділення основних, більш загальних норм законодавства щодо працівників органів внутрішніх справ, виконання обов’язків яких пов’язане з діяльністю в екстремальних умовах. Завдання і зміст навчання працівників органів внутрішніх справ визначаються вимогами Конституції України [81], Законами України “Про міліцію” [204], “Про освіту” [216], “Про професійно-технічну освіту” [235], “Про оперативно-розшукову діяльність” [209], “Про охорону праці” [217], “Про державний бюджет України” [162], підзаконними актами Президента України, Кабінету Міністрів, міжнародними угодами, ратифікованими Україною, нормативними актами МВС України, зокрема, “Настановою з організації професійної підготовки рядового і начальницького складу ОВС” [124], “Статутом патрульно-постової служби міліції України” [268], а також безпосередніми нормативно-правовими документами, які відбиваються в навчальних, тематичних планах, програмах, розкладахзанять.

Головним базовим актом для всієї структури законодавства є Конституція України, в якій закріплені основи суспільного ладу й політики України, структура державної влади та управління, концептуальні положення, які відображають правовий статус особи, конституційні норми, які визначають права й обов’язки державних органів щодо забезпечення правопорядку [256, с. 219].

Так, у статтях Конституції України визначені підстави та правові основи окремих обмежень прав і свобод (ст. 34. 35, 39, 60, 64, 68), право громадян на проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій (ст. 39), компетенція Кабінету Міністрів України щодо здійснення заходів, спрямованих на забезпечення порядку, охорону життя і здоров’я людини, її безпечне існування, гарантування конституційних прав і свобод в державі [81].

Окрім цього в ст. 9 Конституції України [81] закріплено, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. І Закон України “Про дію міжнародних договорів на території України” від 10.12.1991 р. [165] заклав основні принципи їх дії.

Багато вчених, аналізуючи правову базу професійної діяльності ОВС в екстремальних умовах різного характеру, основну увагу приділяють законам [123; 44; 9; 74; 112; 15 тощо]. Безумовно, основою правового регулювання повинен бути закон, однак спроба обійтися в правовому регулюванні без створення підзаконних нормативно-правових актів практично неможлива.

Проведене опитування в Харківському національному університеті внутрішніх справ в 2004 – 2005 роках працівників міліції підтвердило цей факт.

На питання: “В чому співробітники ОВС бачать замалу ефективність своєї діяльності в забезпеченні правопорядку в Україні?” Більшість вказали на мале фінансування – 19,88%; погане забезпечення технічними засобами – 18,69% і на третьому місці – 15,66% – незадовільна правова база.

Як вдалося встановити, працівники міліції вважають, що відповідно законодавча та нормативна база в державі може суттєво сприяти попередженню злочинним нападам на працівників органів внутрішніх справ.

Велике значення в даному випадку мають міжнародні правові норми, які регулюють функціонування правоохоронних органів в особливих умовах. До таких можна віднести: Резолюцію 217 “А” Генеральної Асамблеї ООН “Загальна декларація прав людини” від 4 грудня 1948 року [37, с. 1 – 57]; Резолюцію 34/169 Генеральної Асамблеї ООН від 17 грудня 1979 року “Кодекс поведінки посадових осіб з підтриманням правопорядку” [78, с. 358–364]; “Основні принципи застосування сили і вогнепальної зброї посадовими особами при підтримці правопорядку” (прийняті VIIКонгресом ООН з попередження злочинності і поводження з правопорушниками, що відбувся 27 серпня – 7 вересня 1990 року в Гавані) [134, с. 365 – 372]; Європейська конвенція з прав і свобод людини [291] тощо.

Характерна риса міжнародних нормативних актів полягає в тому, що вони встановлюють лише загальнолюдські права громадян та основні принципи відповідальності за їх порушення. Кожній окремій державі надається можливість самій приймати відповідні правові норми, виходячи з конкретних національних умов, специфіки державного устрою та інтересів народу держави.

Професійна підготовка працівників органів внутрішніх справ до дій в екстремальних умовах регулюється законами, підзаконними актами, інструкціями та рішеннями Колегії МВС України, серед яких Закони України: “Про міліцію” [204], “Про оперативно-розшукову діяльність” [209], “Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України” [160], “Про загальну структуру і чисельність Міністерства внутрішніх справ України” [168], “Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру” [191], “Про правовий режим надзвичайного стану” [231]; “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” [210], “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” [163], “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві” [166], “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ” [218], “Про державну службу” [164], “Про освіту” [216]; положення “Про порядок проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ України” [227]; “Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України” [56]; “Про Положення про Міністерство внутрішніх справ України” [224]; “Настанова з організації професійної підготовки рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ” [124] тощо.

Проаналізувавши загально-правовий статус працівників міліції в контексті Закону України “Про міліцію”, можна побачити, що з законодавчої точки зору в ньому існують деякі неточності щодо соціального захисту прав та обов’язків, гарантій та відповідальності працівників ОВС тощо.

У розділі І Закону України “Про міліцію” ст. 9 “Залучення до виконання завдань міліції інших працівників органів внутрішніх справ” вказано: до виконання завдань по охороні громадського порядку, громадської безпеки і боротьби зі злочинністю можуть залучатись … курсанти навчальних закладів системи МВС України. Однак не можна залучати курсантів до охорони громадського порядку, підтримання громадської безпеки, які ще не склали Присягу працівника органів внутрішніх справ України, та які є неповнолітніми. Тому в ст. 9 Закону України “Про міліцію” пропонується внести уточнення щодо осіб, які мають право залучатись до охорони громадського порядку.

Невизначеним залишається правовий та соціальний статус, соціальний захист, права та обов’язки, гарантії та відповідальність в період початкової підготовки громадян України, які ще не є працівниками міліції: курсантів, які проходять первинну підготовку чи вже навчаються в ВНЗ системи МВС України; осіб, які проходять навчання в училищах професійної підготовки, курсах первинної підготовки з моменту зарахування до прийняття Присяги працівника ОВС України.

Розглядаючи розділ 4 Закону України “Про міліцію” – “Служба в міліції”, автор вважає за необхідне в редакцію статті 16 даного закону “Особовий склад міліції” зробити наступні термінологічні зміни з доповненням поняття “працівник міліції” та внести уточнення щодо присвоєння статусу “працівника міліції” після проходження ним відповідного професійного навчання.

“Стаття 16. Особовий склад міліції викласти в наступному змісті.

Особовий склад міліції складається з працівників, які проходять державну службу в органах та підрозділах міліції, яким, відповідно до чинного законодавства, присвоєно спеціальні звання міліції.

Працівник міліції це державний службовець, займаємий відповідну посаду в органах внутрішніх справ України, який склав службову присягу, має присвоєне спеціальне звання міліції та який в межах своїх повноважень здійснює права та обов’язки ОВС України .

Працівники міліції мають єдиний формений одяг, зразки якого затверджуються Кабінетом Міністрів України, що видається безкоштовно, і відзнаки. Працівникам міліції видається службове посвідчення після проходження відповідного навчання.

Використання спеціальних звань, відзнак, форми одягу і службового посвідчення працівника міліції особою, яка не є працівником міліції, тягне за собою відповідальність за законом”.

Із розділу 4 Закону України “Про міліцію”, видно, що логічна послідовність викладення змісту в даному розділі порушена. Виходячи із змісту Закону, по-перше, визначається особовий склад міліції; по-друге, відображається зміст прийняття на службу в міліцію; по-третє, розкриваються основні моменти при проходженні служби в міліції та висвітлюються аспекти грошового утримання працівників міліції. Однак, в цьому переліку не відображене головне – розкриття змісту, ролі, поняття, переліку видів, форми реалізації, періодичність проходження всіх видів професійної підготовки (навчання) в міліції. Вважаємо за доцільне доповнити Закон України “Про міліцію” розділ 4 статтею щодо запропонованого переліку у наступній редакції:

“Стаття 18 (1). Система професійної підготовки міліції.

Професійна підготовка рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України – це організований, безперервний і цілеспрямований процес по оволодінню знаннями, спеціальними уміннями і навичками, необхідними для успішного виконання оперативно-службових завдань.

Система професійної підготовки включає основні організаційні види навчання, які забезпечують його безперервність:

початкова підготовка (вказати строк проходження);
підвищення кваліфікації (вказати періодичність);
перепідготовка (вказати періодичність);
стажування (вказати періодичність та строк проходження);
службова підготовка (функціональна підготовка; тактика дій особового складу в типових та екстремальних ситуаціях; вогнева підготовка; фізична підготовка; психологічна підготовка; загальнопрофільна (медична підготовка, засоби зв’язку і спеціальної техніки, цивільна оборона) підготовка);
навчання в аспірантурі, ад’юнктурі та докторантурі (вказати строк проходження);
самостійна підготовка”.

Розділ 4 стаття 17 Закону України “Про міліцію” вказує: “на службу до міліції приймаються на контрактній основі громадяни …” Згідно з законодавством України, контракт повинен укладатися на добровільних засадах тощо, в двох екземплярах на початку службової діяльності міліціонера. Однак, затверджена форма контракту на службу в органи внутрішніх справ України відсутня, і, як висновок, практична реалізація даного положення не виконується.

Розділ 4 стаття 19 Закону України “Про міліцію” вважаємо за доцільне запропонувати наступні доповнення щодо стимулювання працівників міліції при досягненні високих результатів не тільки у службовій діяльності, а й при перевірці стану професійної підготовки працівника. Даний засіб повинен контролюватися додатками до особової справи кожного працівника (див. Додаток 12) за рахунок оцінки результатів кожної складової професійної підготовки. Пропонуємо внести відповідні зміни й викласти статтю у наступній редакції:

“Форми і розміри грошового утримання працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування якісного особового складу міліції, диференційовано враховувати характер і умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності та професійній підготовці і компенсувати їх фізичні та інтелектуальні затрати.

Місцеві ради можуть провадити для працівників міліції додаткові виплати понад встановлені Кабінетом Міністрів України розміри.”

Зокрема, враховуючи практичну спрямованість дисертаційного дослідження, пропонується вивчити питання щодо матеріального та морального стимулювання безпосередніх виконавців оперативних завдань, які постійно піддаються впливу низки небезпечних факторів під час службової діяльності та працюють в екстремальних умовах, шляхом аналізу оперативних матеріалів зафіксованих правопорушень.

Безпосередніми виконавцями оперативних завдань вважаються службові особи, які фактично приймали участь у виконанні оперативного завдання та сприяли отриманню позитивних результатів в розслідуванні правопорушень (слідчі, оперативні співробітники ОВС, дільничні інспектори тощо).

Аналізуючи правове забезпечення органів внутрішніх справ, було зроблено висновки щодо обов’язкового відображення в Законі України “Про міліцію” загальних положень системи освіти та науки МВС.

Вивчивши нормативно-правове регулювання щодо професійного добору персоналу в окремі служби, можна зробити висновок, що в МВС України відсутні вимоги щодо визначення кваліфікаційно-фахових моделей працівників: кримінальної міліції, міліції громадської безпеки, транспортної міліції, державної автомобільної інспекції, міліції охорони, судової міліції, спеціальної міліції. В кваліфікаційно-фахових вимогах мають бути закріплені: статус працівника відповідної служби, вимоги до кандидатів кожного відомства (антропометричні дані, соціальні, психологічні, морально-ділові якості та професійні навики), порядок відбору кандидатів, вимоги до загальноосвітньої і спеціальної підготовленості кандидатів, правовий та соціальний захист працівників ОВС.

Досліджуючи стан правового забезпечення була виявлена непослідовність і недостатність матеріальних виплат членам сімей працівників, постраждалих від нещасних випадків зі смертельними наслідками. Розглядаючи зміст цих подій можна поділити його на:

а) травматизм, пов’язаний з виконанням службових обов’язків;

б) травматизм, не пов’язаний з виконанням службових обов’язків;

в) суїцид.

На даний час, матеріальні виплати здійснюються однаково при перших двох видах травматизму. В випадку – суїцид – грошове утримання не здійснюється. Доцільно провести більш детальну матеріальну градацію з врахуванням причин смертельних випадків працівників міліції. Автор пропонує власне бачення рішення даної проблеми. По-перше, матеріальна компенсація у випадку, пов’язаному з виконанням службових обов’язків, повинна здійснюватись разово в розмірі 10-річного грошового утримання постраждалого. По-друге, матеріальна компенсація у випадку, не пов’язаному з виконанням службових обов’язків, повинна бути зменшена на 25%. Це пояснюється тими обставинами, що в момент смертельного травмування працівник ОВС займався особистими справами, був в нетверезому стані та керував автомобільним транспортом тощо. Тому прирівнювати матеріальну компенсацію в перших двох випадках нелогічно. По-третє, автор вважає необхідність грошової виплати і в окремих випадках суїцидального характеру в ОВС. З точки зору дисертанта, суїцид є сукупністю зовнішньо-впливаючих факторів на психологічний стан людини: службового, побутового, особистого характеру тощо. Тому, враховуючи вищевикладене, доцільно переглянути існуючу систему матеріальної компенсації.

Особливе профілююче значення в організації системи професійної підготовки працівників ОВС має наказ МВС України № 1444 від 25 листопада 2003 року “Про організацію професійної підготовки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України” з внесенням доповнень [214]. На даний момент цей єдиний нормативний документ регулює організацію всієї системи професійної підготовки співробітників. Однак, його зміст не в повному обсязі відповідає вимогам до служби, які склалися на сучасному етапі професійної діяльності працівників ОВС. До суттєвих недоліків цього наказу слід віднести:

проблему підготовки працівників міліції по вогневій та фізичній підготовці. В наказі підготовка по цих навчальних напрямках не пов’язана з можливістю маневрування, динамічними діями та ведеться без урахування впливу екстремальної ситуації на працівника міліції;
перелік тренувальних вправ не відповідає вимогам, які висуваються до працівників міліції у сучасній службовій діяльності;
не розкриті інші види підготовки, зокрема психологічна підготовка, готовність до умов несення служби у екстремальних ситуаціях;
не відповідає градація службовців в залежності від їх службової діяльності, обов’язки працівника райвідділу прирівнюються до обов’язків викладачів вищих навчальних закладів системи МВС тощо;
не відокремлені види тренувальних, практичних занять для різних підрозділів ОВС, існує загальна підготовка, яка не відповідає сучасним вимогам, – загальновійськова, міліцейська та кінологічна у сукупності. Вважається не раціонально поєднувати дані види підготовки, тому що це різні направлення діяльності;
не передбачений механізм навчання працівників міліції практичним вмінням з надання першої медичної допомоги в системі професійної підготовки, хоча, згідно з Конституцією України та Законом України “Про міліцію”, надання якісної долікарняної допомоги працівником ОВС обов’язкове, відсутні навчальні кабінети з медичної допомоги;
зміст наказу не задовольняє спеціалістів за окремими напрямками службової підготовки, наведені в наказі вправи, за даними фахівців, застарілі та потребують модернізації відповідно до вимог сучасності.

Цим проблемам були присвячені рішення колегії МВС України №2км/1 від 29.02.1996 р. “Про стан роботи по забезпеченню особистої безпеки працівників органів внутрішніх справ під час виконання ними службових обов’язків та заходи щодо її посилення”, №6км/2 від 15.07.1997 р. “Про стан та заходи щодо удосконалення професійної підготовки серед особового складу органів внутрішніх справ України”, №10км/1 від 05.10.2004 р. “Про підсумки роботи за 9 місяців 2004 року” тощо, однак вони залишились нерозв’язаними.

На сучасному етапі правове регулювання управлінських відносин, викликаних особливістю екстремальних ситуацій, ускладнюється рядом обставин:

а) неузгодженістю між різними службами в організації системи управління екстремальною ситуацією одразу після її виникнення;

б) великою кількістю протиріч змісту правових та нормативних документів щодо організації професійної підготовки та діяльності працівників ОВС до дій в екстремальних умовах;

в) швидкоплинністю екстремальної ситуації, що призводить до необ’єктивної оцінки оперативної обстановки;

г) великою кількістю небезпек, особливостей, зміст яких неможливо врегулювати за рахунок нормативних документів та врахувати під час надзвичайних ситуацій

1.3. Міжнародний досвід професійної підготовки працівників правоохоронних органів в екстремальних умовах

Проблема збереження миру у всьому світі, захист держав і громадян від загрози війни, тероризму, боротьба з міжнародною організованою злочинністю, наркобізнесом, торгівлею людьми і зброєю, контрабандою на даний момент є головним об’єктом уваги міжнародної громадськості вже протягом тривалого часу.

На сьогоднішній день відомо, що організована та міжнародна злочинність набирає досить швидкого розвитку і, на жаль, інколи за рівнем професійності набагато перевищує ступінь службової підготовки правоохоронних органів. Цей відрив стає все більш помітним майже у всіх країнах світу. Вдосконалюється тактика дій та професійна підготовка бойових груп організованої злочинності: вже зараз в багатьох державах ці формування по ступеню професійної підготовленості і спорядженню (зброя, екіпіровка, засоби зв’язку тощо) на порядок перевищують підрозділи правоохоронних органів. В розвиток міжнародної злочинності та тероризму вкладаються великі кошти. Для підготовки терористів створені спеціалізовані тренувальні бази, де їх навчання ведеться на сучасному технологічному рівні. До складу злочинних груп та угруповань входять не тільки бойові підрозділи, але й аналітичні. Професійне навчання майбутніх правоохоронців значно відстає в своєму розвитку.

Тероризм, ставши “чумою ХХІ століття”, кожен день забирає десятки, сотні людських життів, не роблячи різниці між поліцейськими та цивільним населенням. Перелік терактів у світі та кількість загиблих постійно зростає. Наприклад, наведемо перелік декількох з них, які відбулися у новому тисячолітті:

11.09.2001 р. м. Нью-Йорк (США) – спрямування літаків у дві споруди Всесвітнього торговельного центру та Пентагон, загинуло 3.533 чоловік;
23.10.2002 р. м. Москва (Норд-Ост, Росія) – захоплення заручників чеченськими бойовиками у театральному комплексі, загинуло 129 чоловік;
03.07.2003 р. м. Москва (Тушино, Росія) – вибух, зроблений двома терористками-смертницями під час святкування на аеродромі, загинуло 16 чоловік, отримали порання 48 чоловік;
11.03.2004 р. м. Мадрид (Іспанія) – одночасна серія вибухів у залізничних потягах, загинули 191 чоловік, поранено 1.800 чоловік;
01.09.2004 р. м. Беслан (Дагестан, Росія) – захоплення чеченськими бойовиками заручників у школі, загинули 331 чоловік, з них 186 дітей;
07.07.2005 р. м. Лондон (Великобританія) – серія вибухів у місті, загинули 41 чоловік;
09.07.2006 р. м. Бомбей (Індія) – серія вибухів у густонаселених районах, загинуло більш ніж 190 чоловік, 250 одержали поранення;
30.07.2006 р. м. Кама (Ліван) загинуло більш ніж 60 чоловік (з них 37 – діти);
16.10.2006 р. – Шрі-Ланка, загинуло більш ніж 100 чоловік, понад 150 чоловік одержали поранення та інші.

Термін “тероризм” характеризує, як правило, діяльність підпільних напіввійськових організацій, втягнутих в соціальні конфлікти середньої та низької інтенсивності. Тероризм як метод застосовується стосовно невеликої кількості населення, з метою утримання всього суспільства в остраху та напруженні. За оцінкою міжнародних експертів в теперішній час, за винятком Іраку, щорічно гине в терористичних актах приблизно 5 тис. чоловік.

Терористичні організації мають відмінне фінансування, їх бойові підрозділи проходять посилену професійну підготовку на спеціалізованих тренувальних базах, а також “стажування” в “гарячих точках” планети (Афганістан, Ірак, Чечня, Косово, Східний Тимор тощо). Криваві теракти в таких великих містах як Нью-Йорк, Мадрид, Москва, Лондон, Париж, Бомбей, інших містах, які мають досить важливе стратегічне та економічне значення, показують, на скільки професійна підготовленість правоохоронних органів у всьому світі в екстремальних умовах не відповідає вимогам сучасності.

Актуальність міжнародної складової професійної підготовки правоохоронців обумовлена передусім тим, що в умовах, коли злочинність набуває все більш міжнародний, транснаціональний й організований характер, неможливо вести ефективну боротьбу з нею без тісної взаємодії держав та їх відповідних інститутів, взаємного осмислення накопиченого в цій області як позитивного, так і негативного досвіду. В сучасних умовах однією з найголовніших сил, які протидіють злочинності, є правоохоронні органи (міліція / поліція). Дані служби являють собою не тільки виконавчий орган в механізмі влади тої чи іншої держави, який відповідає за підтримання правопорядку згідно з вимогами діючих нормативних актів своєї країни, але виступає ще й як спеціалізовано-правова служба в суспільстві, яка виконує спеціальні цілі і завдання. Саме тому в даній роботі автором проаналізовано та узагальнено деякий досвід окремих зарубіжних країн в сфері організації професійної підготовленості працівників правоохоронних органів.

Міжнародний досвід в системі професійної підготовки працівників правоохоронних органів автор пропонує розглянути в двох площинах:

досвід українських правоохоронних органів у миротворчій діяльності ООН;
досвід правоохоронних органів інших країн світу.

Перша складова виникла і розвивається порівняно нещодавно. Немає необхідності говорити про те, що Україна – молода держава і розвивається в умовах активних громадських й політичних перетворень при наявності порушень громадської безпеки, масових безладів (8 – 09.03.2001 р. м. Київ, протягом 2004 – 2005 років), масових заходів з порушенням громадського спокою (велика кількість випадків), терактів (м. Харків, 22 квітня 2006 р.) та інших резонансних правопорушень. В таких випадках працівники правоохоронних органів – як частина системи державного управління – відіграють головну роль в суспільстві по підтриманню миру, спокою та правопорядку. Від ефективності їх роботи, рівня професійної підготовленості, виконання управлінських рішень залежить підтримання надійності та безпеки у державі, економічної, політичної та соціальної стабільності.

Історія формування сучасної системи глобальної колективної безпеки в усьому світі – це історія безпристанного пошуку нових засобів і форм по розв’язанню конфліктів, які представляють загрозу міжнародному миру й безпеці [269, с. 374]. Для більш повного уявлення щодо формування колективної безпеки слід звернутись до історії цього питання.

Першим кроком до створення об’єднаної системи, як гаранта миру та безпеки, було заснування в 1919 році Ліги Націй, до якої входило 44 держави. Це була перша спроба в історії людства створення організації міжнародного масштабу, метою якої було підтримання миру, безпеки та розвиток співробітництва між народами світу [54, с. 145]. Однак відсутність у складі Ліги Націй таких великих держав, як Сполучені Штати Америки та Радянський Союз, ставили під сумнів принцип виконання основної ролі цієї організації в світі. Минали роки, проходили війни, найкровопролитнішою з яких стала Друга Світова війна, яка забрала майже 55 млн. людей. Кримська (Ялтинська) конференція глав держав антигітлерівської коаліції (4 – 11 лютого 1945р.) прийняла рішення про створення Організації Об’єднаних Націй (далі – ООН), що свідчило про взаємопорозуміння країн-союзників по підтриманню миру та безпеки на планеті. Засновниками Організації Об’єднаних Націй виступили більш ніж 50 країн в тому числі і Українська РСР. 24 жовтня 1945 року вважається днем народження ООН [46, с. 37]. Саме ООН приймає рішення про проведення міжнародних операцій по підтриманню миру.

Відомо, що перші працівники правоохоронних органів прийняли участь в міжнародних діях по підтриманню миру ще 150 років тому, однак систематичне використання поліцейських сил в миротворчих операціях почалась з 1989р. Міністерство внутрішніх справ України приймає активну участь в міжнародних миротворчих місіях з травня 1994 року.

Миротворчість (від англ. peacemaking)– дії дипломатичного характеру, які направлені на урегулювання вже існуючого конфлікту з використанням мирних засобів, передбачених ст. 33 глави VIУставу ООН: переговорів, опосередкування, обстеження, примирення, звернення до регіональних органів тощо [276, с. 7 – 33].

Чисельна кількість українських правоохоронців в миротворчості ООН зростає з кожним роком [269, с. 3]. Більш детальні дані щодо участі українських правоохоронців МВС України в миротворчих місіях приводиться на рис. 1.5.

Приведені статистичні дані вказують, що кількість співробітників, які залучаються до складу миротворців МВС України, зростає щороку. Проведені співбесіди з фахівцями по відбору кандидатів для участі в миротворчих місіях свідчать про велику зацікавленість міліцейського персоналу України прийняти участь в такій відповідальній справі, як допомога багатостраждальним народам у влаштуванні миру і спокою в їх державах. Критерії відбору в міжнародні місії досить високі. Значна кількість персоналу ОВС його не витримує. Це пояснюється недостатнім рівнем професійної підготовки до дій в екстремальних умовах та неготовністю діяти в складних ситуаціях.

Відомі випадки, коли окремі працівники ОВС пройшли відбір для участі в спецопераціях, однак неготовність (фізична, моральна, психологічна) та непристосованість до кліматичних умов призводили до усунення їх від виконання службових завдань і, як висновок, повернення в Україну. Іноді, неготовність і бездіяльність співробітників ОВС у скрутній ситуації призводила до поранень та загибелі правоохоронців.

Головним чинником в підготовці співробітників органів внутрішніх справ до участі в миротворчих місіях є рівень їх професійної підготовки. Термін додаткової підготовки правоохоронців, які готуються до виконання службових завдань у миротворчих місіях, збільшено у 2006 році з 2 до 4 місяців.

Миротворчі підрозділи складаються з представників різних держав, які входять до складу ООН, це 202 країни-члени Організації Об’єднаних Націй. В кожній окремій країні до питання організації професійної підготовленості працівників правоохоронних органів в екстремальних умовах мається свій підхід, але в специфічних умовах миротворчої місії весь досвід – в співвідношенні – теорія / практика – об’єднується, не в залежності від національності, віку, релігії, країни-представника, а на основі професіоналізму. Тому професійна підготовка до дій в екстремальних умовах, особливо в даному випадку, займає головну позицію.

За період з 1948 року по 31 березня 2002 року у місіях миру ООН загинуло 1758 миротворців з різних країн, з цього числа втрати українського контингенту склали 16 чоловік. Статистичні дані щодо надзвичайних подій у миротворчих місіях ООН зі смертельним наслідками за період з 1948 по 31 березня 2002 року наведені у таблиці 1.1 та 1.2.

Таблиця 1.1.

Статистика надзвичайних подій у миротворчих місіях ООН зі смертельними наслідками за період з 1948 по 31 березня 2002 року

Кількість місій	Нещасні випадки	Ворожий напад	Захворювання	Інше	В цілому
49	749	581	317	111	1758

Таблиця 1.2.

Склад миротворчих місій ООН, який загинув за період з 1948 по 31 березня 2002р.

Збройні сили	Поліцейські сили	Спостерігачі	Цивільна поліція	Місцеві служби	Інші	В цілому
1499	69	56	77	49	8	1758

Виходячи з наведених даних, поліцейські сили зазнали 8.3% втрат від загальних втрат миротворчих сил ООН. Відсоток поліцейських сил у місіях значно менший і коливається від 2.7% до 5.9% від загальної кількості миротворчих сил ООН. Тому можна зробити висновок, що, хоча поліцейські підрозділи не приймають участь у бойових діях, небезпека при несенні служби досить велика. Серед незворотних втрат на першому місці знаходяться нещасні випадки, на другому – ворожі напади на миротворців. В першому і в другому випадку втрати можна знизити за рахунок удосконалення системи професійної підготовки. Тому професійній підготовці майбутніх миротворців необхідно приділяти значно більше уваги: збільшувати термін спеціальної підготовки, впровадити навчальний напрямок з професійної підготовки в екстремальних умовах, відкоригувати перелік і склад дисциплін під час проходження цієї підготовки, враховувати специфіку несення служби в окремо обраній країні тощо.

З цього приводу необхідно вказати на забезпечення громадського порядку як головне завдання миротворчих місій. Досягнення високого професійного рівня гарантує зменшення втрат серед миротворців, підвищує їх авторитет серед населення у країнах, де проводиться гуманітарна допомога тощо. В ООН впроваджена система організації професійної підготовки особового складу, який приймає участь у миротворчій місії (цивільна поліція). В системі управління та організації професійної підготовки особового складу Цивільної поліції ООН (UNCIVPOL)розроблено ефективне управління та організацію діяльності, які перевірені часом.

Цивільна поліція ООН (далі ЦП)– це головний суб’єкт правоохоронної діяльності місії Організації Об’єднаних Націй по підтриманню миру [269, с. 162].

Професійна підготовка підрозділів ЦП, цілі, завдання, зміст та її структура за умови відсутності відповідних директивних документів Секретаріату ООН, як правило, носить рекомендаційний характер – це навчально-методичні посібники, які готуються Департаментом операцій по підтриманню миру [наприклад: 290; 313; 314]. Алгоритм загальної організаційної структури професійної підготовки особового складу ЦП ООН – це розгалужена система, контроль якої виконується на кожному етапі (див. рис. 1.6). Загальна система професійної підготовки ООН передбачає корегування знань та навичок у разі, коли контроль знань вказав на недоліки професійної підготовки країни-відправника.

В процесі підготовки особового складу підрозділів Цивільної поліції (ЦП) можна виділити три етапи:

а) Загальний (Generic Peacekeeping Training);

б) Предмісіонний (Mission Specific Peacekeeping Training);

в) Місіонний (In – Theatre Training).

Правовою основою для підготовки кандидатів в миротворчі місії з числа працівників органів внутрішніх справ України є положення Закону України “Про участь України в міжнародних миротворчих операціях” [247], міжнародні договори, ратифіковані Верховною Радою України та діючі положення національного законодавства щодо формувань і професійної підготовки миротворців. Загальна відповідальність та предмісіонна підготовка належить національним урядам та відповідним відомствам.

Зміст загальної підготовки складається з вивчення цілей, задач, структури міжнародних організацій по підтриманню та відновленню миру, структури формувань підрозділів Цивільної поліції, правового статусу персоналу ЦП та правоохоронних структур місій.

Зміст предмісіонної підготовки включає вивчення історії конфліктів, цілей та завдань даної місії, культури, мови, особливостей місцевості, кліматичних умов, соціального стану країни прибуття та проводиться за декілька тижнів до відправки в місію.

Для більш повної адаптації до умов життєдіяльності в миротворчій місії для щойноприбувших місіонними центрами професійної підготовки може видаватись спеціалізована література [наприклад, 310].

Вік кандидатів на посади в миротворчих місіях залежить від посади, на яку за своїми професійними якостями тестується кандидат. Положення про критерії відбору кандидатів у місію затверджено міжнародними професійними стандартами ООН [30; 66; 228]. В цих нормативних документах надаються правові основи залучення правоохоронців різних країн до миротворчих місій (основні цілі, завдання, принципи тощо).

Вивчивши стан професійної підготовки Цивільної поліції ООН та загальні засади діяльності цієї структури, ми бачимо, що організація та управління системою професійної підготовки Цивільної поліції ООН має розгалужену структуру і передбачає постійну підготовку. При цьому основні вимоги приділяються професійному відбору та первинній підготовці кадрів. Позитивний ефект з’являється при постійному контролі рівня професійної підготовки кандидатів на службу. Враховуючи попередній аналіз, замало часу надається підготовці до дій з місцевими особливостями, на даний вид підготовки відводиться лише 2 тижні.

Інша складова міжнародного досвіду безпосередньо стосується правоохоронних органів різних держав. В багатьох першоджерелах вказуються пріоритетні напрямки розвитку правоохоронної системи, окремо це стосується підвищення рівня загальної та професійної освіти поліцейських [137; 136; 141 тощо]. Життя та здоров’я поліцейських в розвинутих країнах світу є пріоритетом їх службової діяльності. Професійна підготовка в деяких країнах передбачає тривалий термін навчання, складні іспити та щорічне підтвердження знань відповідно до займаємої посади.

Актуальність удосконалення системи професійної підготовки правоохоронних органів різних країн підтверджується збільшенням втрат поліцейського персоналу. В деяких країнах світу кількість загиблих працівників правоохоронних органів коливається у широких межах. Наприклад, за 40 років до 2001 року в Англії загинуло 6 поліцейських, в Росії щорічно у середньому гине 300 міліціонерів, в США щорічно у середньому гине 166 поліцейських.

У рамках реформування правоохоронних органів країн Європейського Союзу одним з пріоритетних напрямів вказано на підвищення рівня професійної підготовки поліцейських сил. Сам підхід, способи, методи та методики цієї підготовки відрізняються в залежності від країни і виду підрозділу.

Оскільки у межах дисертаційної роботи неможливо охопити питання професійної підготовки правоохоронців всіх країн світу, доцільно розглянути систему професійної підготовки правоохоронних органів розвинутих держав, особливо країн Європи, тому що Україна географічно, економічно та політично пов’язана з цими країнами.

Автором вивчений досвід підготовки поліцейських до дій в екстремальних умовах ряду країн, зокрема, Сполучених Штатів Америки, Великобританії, Франції, Німеччини та ряду інших.

Не дивлячись на те, щоза останні роки рівень злочинності в Сполучених Штатах Америки знижується, стан криміногенної обстановки продовжує хвилювати американське суспільство. Статистичні дані свідчать, що у 1997році в США вчинялись: кожні 19 секунд – один тяжкий злочин; кожні 29 секунд – одне вбивство; кожні п’ять хвилин – одне зґвалтування; кожну хвилину – один розбійний напад при обтяжувальних обставинах; кожні 3 секунди – злочин проти власності; кожні 13 секунд – крадіжка зі зломом; кожні 4 секунди – викрадення власності; кожні 23 секунди – викрадення автотранспорту [281, с. 38 – 39].

За думкою М.Т. Чарльза, спеціаліста в сфері підготовки поліцейських штату Іллінойс, основним елементом поліцейського апарату, від якого в рівній мірі залежить ефективність його функціонування, є кадри, їх чисельність та якісний склад [281, с. 39]. З цим твердженням можна бути цілком згодним, тому що головним змістом професійної підготовки залишається кількість персоналу і якість його підготовки.

Діяльність поліцейських як у Сполучених Штатах Америки, так і інших країнах світу пов’язана з постійними стресовими факторами: врегулювання громадських безладів, втручання в сімейні конфлікти, крики поранених, шуми сирен, напруженність дорожнього руху – ці фактори являють собою внутрішні стресори, які поступово накопичуються та призводять до послаблення трудової діяльності поліцейського [299].

Професійна підготовка США складається з трьох складових: рекрутування, відбір та первинна підготовка кадрів поліції.

Першим складовим етапом формування кадрового поліцейського потенціалу є рекрутування. Отже, рекрутування – це процес залучення кандидатів, які відповідають опрацьованим в даній національній чи регіональній поліцейській системі вимогам, для участі у відборі по отриманню робочого місця в поліції, створенню необхідного фонду заявників, з числа яких буде проводитись відбір [281, с. 40]. Метою рекрутування є пошук найбільш талановитих та кваліфікованих кандидатів на проходження служби в поліції. Його проводять місцеві поліцейські органи штатів США. В цьому процесі вони повинні відповідати зазначеним стадіям:

визначення типу кандидата;
відбір необхідної кількості кандидатів протягом декількох місяців, на протязі року;
працевлаштування кандидатів;
прогнозування можливого бажання кандидата змінити місце роботи після отримання поліцейської освіти [281, с. 41].

Однак слід зауважити, що вимоги в кожному окремому штаті до системи рекрутування та прийому на службу відрізняються. Наприклад, переважна більшість поліцейських департаментів США приймають на роботу тільки громадян США, однак є випадки прийому на роботу в деякі підрозділи іноземців, які не мають обмежень за умовами перебування в країні; деякі поліцейські сили вимагають, щоб заявник мешкав певний час на території того департаменту, в який він подає документи на проходження служби. Так, департамент поліції Міссісіпі вимагає проживання на своїй території не менше 5 років, поліцейський департамент Буфало – 2 роки. Віковий стандарт до вступаючих теж викликає багато зауважень, в більшості випадків поліцейські департаменти США допускають до служби рекрутів з 21 року, однак є випадки мінімального віку і в 18 років. Верхня ланка у прийомі на службу складає 32 – 38 років для різних штатів. Пояснюється це тим, що основна категорія пенсійного віку складає 50 – 60 років, тому заявники, яким вже виповнилося 38 років, не наберуть достатнього стажу для пенсійного забезпечення. Деякі департаменти встановили: освітній ценз при прийомі на роботу – диплом про 4-річну вищу освіту, однак існує велика кількість зауважень, що це призведе до браку заявників з вищою освітою; політика дискримінації національних меншин; стандарт росту кандидата, однак, декілька департаментів програли судові позови щодо цього питання, тому що зріст не впливає на результативність праці тощо.

Американські дослідники Р.Бойд та А.Даттон [289] розрізняють дві системи рекрутування: відкриту та закриту. Зміст першої базується на більш відкритому формуванні демографічного та соціального різновиду масиву кандидатів. Закрита система – це модель передачі інформації про початок прийому “із вуст в уста”. Хоча, як відмічають науковці, інформування населення про початок процедури відбору на службу в поліцію – це вимога закону.

Ці два методи відбору, безперечно, цікаві, однак потребують уточнення. Справа полягає в тому, що закрита процедура відбору може існувати, але тільки при прийомі на службу в Федеральне Бюро Розслідувань та інші спеціалізовані (таємні) служби, які вимагають від кандидатів вже наявних у них природних даних, відповідної тактики поведінки, сформованих цінностей, професійних якостей тощо. Рекрутування в поліцію, на думку автора, повинно бути відкритим. Всі громадяни мають рівні права на зайняття державних посад, якщо в них є необхідні здібності до служби, особисті якості та бажання проходити службу в поліцейських органах. Застосовуючи закритий метод рекрутування, система місцевих органів поліції заздалегідь позбавляє можливості окремих кандидатів присвятити все своє життя вибраній справі.

В 1973році Національна наглядова комісія США за правоохоронними органами зобов’язала всі поліцейські департаменти враховувати три основних стандартних підходи до рекрутування, це:

загальне відкрите поліцейське рекрутування;
направлення в прилеглі коледжі, університети на постійній основі співробітників поліції для виявлення можливих кандидатів;
рекрути з числа національних меншин повинні мати постійне місце проживання на території департаменту.

До загальних вимог до кандидатів на службу в поліцію відноситься: стандартизоване визначення здоров’я, враховуючи особливості поліцейської служби; характер рекрута, виходячи з обов’язків офіцера поліції; психологічна стійкість, виходячи з необхідності роботи в умовах постійного стресу; освіта, виходячи з розумових здібностей та знань, необхідних для виконання поліцейських функцій.

Відбір– являє собою процес вибору тих кандидатів, яких можна прийняти на службу в поліцію.

Для більш ретельної професійної підготовки правоохоронних кадрів в системі поліції Сполучених Штатів Америки використовуються вузько направлені курси підвищення кваліфікації.

Третя складова професійної підготовки правоохоронців США, а саме первинна підготовка кадрів поліції організується одразу після прийому поліцейського персоналу на роботу. Дисципліни, які вивчаються, та розклад занять повинні віддзеркалювати основні функції роботи поліцейського. Програми навчання постійно переглядаються та оновлюються відносно вимог сучасності. В залежності від потрібного спеціалізованого курсу навчання, професійна освіта існує з відривом від служби та без відриву від виконання службових обов’язків. Позитивним моментом в професійній підготовці поліцейських США слід відмітити використання керівництвом в департаменті кадрової роботи спеціальних особистих листків. Це оцінюючий документ діяльності поліцейського, в якому фіксуються всі його помилки, скарги на нього громадян. Цю інформацію департамент використовує для подальшого планування курсу підвищення кваліфікації індивідуально для кожного поліцейського.

Узагальнюючи інформацію по системі правоохоронців США, можна вказати на велику різницю у підготовці кадрів та у підвищенні професійного рівня наших країн. Загалом, система професійної підготовки США вважається найнадійнішою. Термін первинної підготовки складає 1 рік, конкуренція на посідання нової посади проходить з дуже серйозним добором, з високими критеріями професійного відбору. Однак існують певні недоліки:

відсутність єдиної методики підготовки правоохоронців поліції, різні штати впроваджують свої розробки;
відсутність методики вивчення окремих засобів захисту, озброєння, які знаходяться на балансі в інших штатах;
під час проходження курсів підвищення кваліфікації не враховується можливість подальшого посадового зростання поліцейського;
не опрацьовується питання щодо забезпечення резерву посад;
відпрацювання дій в екстремальних ситуаціях проводиться по завчасно розробленим шаблонам, якщо оперативна ситуація раптово змінюється поліцейський не готовий до несподіваних дій тощо.

В Англії та Уельсі вимоги до поліцейських встановлює міністр внутрішніх справ Великобританії. Поліцейські формування (крім столичної поліції) підпорядковуються місцевим органам влади. На службу в поліцію приймаються громадяни, яким на момент вступу виповнилося 18.5 років, але виконувати свої службові обов’язки в повному обсязі вони можуть лише з 19 років. Співробітники рядового складу поліції зараховуються на службу віком до 30 років. Виключення можливе лише за особливих обставин, за особистою згодою міністра внутрішніх справ. Для жінок в Англії та Уельсі віковий ценз складає 19 – 35 років.

Претенденти на службу в поліцію повинні чітко відповідати встановленим вимогам та мати задовільний стан здоров’я. Чоловіки повинні мати зріст не менший 172см. Загальноосвітній рівень встановлюється в залежності від роду майбутньої професійної діяльності, але не повинен бути нижчим повного курсу середньої школи.

У Франції в поліцію можуть бути прийняті громадяни Франції, придатні до служби в денний та нічний часи, які пройшли військову службу (чи звільнені від неї) та досягли на момент подачі документів віку 21року, але не старше 28 років, мають права на керування автотранспортом. Особа кожного працівника поліції затверджується міністром внутрішніх справ Франції.

В Німеччині особи, які поступають в федеральні поліцейські органи, повинні задовольняти вимогам, які пред’являються до федеральних чиновників (паралель США) та службовців поліції. На момент подачі документів на вступ громадянин Німеччини повинен досягнути 18-річного віку, але бути не доросліше 24 років, мати освіту в обсязі “народної школи”. Строк служби співробітників, які отримують статус – “на час”, визначається при вступі, цей строк коливається від 2 до 12 років. Офіцери поліції, які зараховуються на постійну службу, мають право служити до 60років.

За останній час при відборі співробітників поліції в США, Німеччині, Японії, Туреччині, Фінляндії передусім враховуються психологічні дані особистості. Для цього всі кандидати на вступ проходять психологічні випробування на здібність, увагу та реакцію, з урахуванням особливостей кожної поліцейської системи. В цих дослідженнях вивчається їх моральна стійкість, етичний рівень, фізична підготовка. Проходять вони й контрольне тестування на виявлення схильності до вжиття наркотичних речовин [271].Наприклад, в Туреччині у кандидатів, які вступають на службу в правоохоронні органи, виявляється схильність до вживання спиртних напоїв, гри в карти та інші негативні якості, які принижують гідність людини. Крім цього, кандидати здають письмові та усні екзамени на рівень грамотності, ясність мислення та точність вираження думки, на здібність моментальної оцінки ситуації та прийняття рішення. Враховується здатність та вміння встановлювати контакти з людьми, ведення пояснювальної роботи серед населення. В залежності від результатів тестування, кандидату на вступ в поліцію пропонується аналітична, технічна або слідчо-оперативна робота.

Реформування правоохоронної системи Латвійської республіки розпочалося з 2005року. Особливу допомогу в цій сфері латвійські поліцейські отримують з боку німецьких правоохоронців, тому і темпи цього реформування дуже високі. Основна “школа”, на базі якої розвивається правоохоронна система Латвії, розроблялася у радянські часи і зараз, на перший погляд, подібна на ту систему, що поширена в Україні. Однак, різниця між ними дуже велика. Латвійська поліція зараз вже “європейська” поліція. Значні зрушення є і у системі професійної підготовки Латвії.

Головним навчальним закладом підготовки співробітників поліції є Академія поліції Латвії [295], в програмах якої передбачені спеціальні курси навчання поліцейських до дій в екстремальних умовах.

Майже в усіх зарубіжних поліцейських системах головним критерієм для відбору поліцейських і їх професійної підготовки до дій в екстремальних умовах є професійна надійність.

Професійна надійність поліцейського персоналу – це його готовність діяти відповідно до устівної системи, моральної стійкості у різноманітних ситуаціях взаємодії з мінімальними витратами для здоров’я. Професійна надійність є основним показником ефективної діяльності працівника поліції (міліції) і його ефективності взаємодії з іншими людьми.

Основу професійної надійності фахівця, у тому числі і працівника міліції, складають, щонайменше, три рівні:

психофізіологічний (працездатність, здоров’я);
соціально-психологічний (устанність, сумісність, спрацьованість);
соціально-моральний (сформованість системи моральних цінностей).

Європейський досвід для правоохоронних органів України – це вже реальна тенденція підвищення рівня професійної підготовки. Географічне розташування України обумовлює її схильність до європейських цінностей. До одних з основних центрів, який відноситься до громадських організацій, незаангажованих професійними традиціями, є Женевський центр демократичного контролю над збройними силами (DCAF).

Женевський центр демократичного контролю над збройними силами (ДКЗС) [300]був заснований за ініціативою швейцарського уряду у 2000році. Центр підтримує ініціативи держав по укріпленню громадського контролю над збройними силами та іншими силовими структурами, а також сприяє реформуванню та демократизації цих структур.

Центр збирає інформацію та проводить дослідження щодо виявлення проблем, аналізу накопиченого досвіду та пропонує оптимальні рішення в області реформування силових структур, в тому числі і в правоохоронних органах, а також сприяє демократизації органів управління цих структур; здійснює експертну підтримку та надає практичну допомогу всім зацікавленим органам та гілкам державної влади, науково-дослідним установам.

СтруктурноДКЗС представляє собою міжнародний фонд, в Раді якого приймають участь 45 держав (в т.ч. і Україна). В склад консультативного відділу входять 60 провідних експертів в області оборони, безпеки та демократичного контролю над силовими структурами. Штат ДКЗС нараховує близько 50 співробітників більш ніж із 30 країн світу.

Аналітичний відділ ДКЗС проводить дослідження, результати яких лежать в основі практично-орієнтованих програм Відділів зовнішніх зв’язків та міжнародних проектів.

Фінансування ДКЗС здійснюється, загалом, з бюджету Міністерства оборони та Міністерства закордонних справ Швейцарії[300].

Увагу автора центр привернув як велика міжнародна дослідна лабораторія, яка проводить дослідження в сфері реформування стандартів та норм силових структур, займається моделюванням професійної підготовки працівників правоохоронних органів, реформуванням в сфері управління силовими структурами, вивченням правового аспекту та взаємодії з органами законодавчої влади з метою допомоги в реформуванні силових структур тощо.

Комплексний підхід, який застосовується в реформуванні професійної підготовки в даному Центрі, широко використовується в різних країнах. ДКЗС займає позицію фундаментальної бази по збиранню та дослідженню інформації з багатьох країн світу в питаннях реформування правоохоронної системи. Особливу увагу в своїх дослідженнях Центр приділяє країнам Східної Європи, таким як Україна та Росія, країнам з не досить стабільною економікою та політичною системою в державі. Даній проблемі присвячено наукову збірку “Реформування поліції в країнах Центральної та Східної Європи: Процес та прогрес” [254], в якій висвітлюються погляди та доводяться аргументи щодо необхідності реформування системи органів внутрішніх справ в цих країнах.

Досліджуючи проблеми професійної підготовки правоохоронних органів світу, небезпечний і досить загрозливий стан криміногенної обстановки в багатьох державах, враховуючи можливість радіаційного, хімічного чи бактеріологічного ураження та аргументоване бажання держав до взаємної співпраці з метою підтримання миру, слід використовувати досвід організації, головною ціллю якої є здійснення боротьби з міжнародною злочинністю.

Інтерпол(TheInternationalCriminalPoliceOrganization) – це найбільша в світі міжнародна поліцейська організація (створена в 1923 р.), яка забезпечує міжнародне поліцейське співтовариство, підтримку та допомогу державним організаціям у боротьбі з транснаціональною злочинністю. До членства в Інтерполі входять 184 держави [304]. Правовою основою цієї організації виступає Загальна Декларація з прав людини [66], Статут Інтерполу [303], міжурядові домовленості країн-учасниць та національне законодавство.

Згідно з ст. 5 Статуту Інтерполу [303], ця організація має наступну систему управління (див. рис. 1.8):

Генеральна Асамблея та Виконавчий комітет Інтерполу формують систему управління цією організацією.Генеральна Асамблея– це вищий керівний орган Інтерполу, який складається з делегатів, призначених кожною країною-членом цієї організації. Виконавчий комітет складається з представників 13 країн-учасниць даної організації, який обирається Генеральною Асамблеєю, і включає Президента, трьох віце-президентів та дев’ять делегатів. Генеральний Секретаріат – постійно діючий орган Інтерполу розташовано в Ліоні (Франція), виконує штабні функції міжнародної поліцейської організації. Офіційними мовами є арабська, англійська, французька та іспанська. Національні Центральні Бюро – це органи координації і взаємозв’язку поліцейських систем країн-членів Інтерполу, які служать контактуючою ланкою між Генеральним Секретаріатом та місцевими поліцейськими органами при розслідуванні злочинів. Радники – це експерти в галузі поліцейської діяльності, які можуть призначатись Виконавчим комітетом та бути затвердженими Генеральною Асамблеєю Інтерполу.

Інтерпол збирає та поширює інформацію з питань розшуку міжнародних злочинців та розкриття небезпечних злочинів, тобто інформує поліцейські системи різних країн про екстремальну ситуацію, пов’язану з цією діяльністю.

Найбільш ефективною професійною підготовкою слід вважати підготовку спеціальних підрозділів. Логічно передбачити, що аспекти їх професійного навчання і підготовки більш розвинені, ніж в інших підрозділах. З метою вдосконалення рівня професійної готовності в спеціальних підрозділах впроваджується їх спільне навчання, тренування та обмін досвідом.

Для більш ефективної та скоординованої протидії тероризму на сучасному етапі розвитку йде тенденція консолідації сил світової спільноти. У зв’язку з цим 50 держав створили спеціальні антитерористичні підрозділи. Найбільш відомими з них є: RAIDі GIPN(Франція), GEO(Іспанія), EKAM(Греція), SWAT(США), СОБР та ОМОН (Росія), OMEGA(Латвія). Спецпідрозділи створюються не завжди в структурі поліції, але й в числі збройних сил більшості країн, наприклад: DELTA(США), SAS(Великобританія), BBE(Голландія), KSK(ФРГ) тощо. Багатоцільове використання таких універсальних підрозділів полягає в тому, що у відповідності до законодавства ряду країн (США, Японія тощо) юрисдикція поліції діє не тільки на території даної держави. Підрозділи спеціального призначення сформовані і в інших структурах, які мають статус напіввійськових, наприклад: жандармерія “Кобра” (Австрія), GING(франція), GIS(Корпус карабінерів Італії), GSG-9 (Федеральна митна поліція ФРГ), військова поліція та інше. Як вказує світовий досвід, ці підрозділи ефективно протидіють не тільки терористам, але і різним формам організованої злочинності.

Оскільки Україна займає позицію противника тероризму в усіх його проявах, наша держава активно співпрацює в рамках світової спільноти щодо консолідації зусиль боротьби з цим злом. Протидія тероризму являє собою одну із складових Концепції національної безпеки України. При формуванні стратегії розвитку взаємовідносин з Європейським Союзом питання боротьби з міжнародним тероризмом й транснаціональною організованою злочинністю включені в перелік пріоритетних напрямків розвитку й укріплення партнерства й співтовариства між Україною та Європейським Союзом. За роки незалежності Україна створила національну нормативно-правову базу для боротьби з тероризмом. У відповідності з Законом України “Про боротьбу з тероризмом” [153] були створені штатні підрозділи спеціального призначення: “Альфа” (СБУ), “Барс”, “Беркут”, “Сокіл” (МВС).

Підсумовуючи інформацію по системі професійної підготовки спеціальних підрозділів поліції, слід звернути увагу на значні вимоги до такої підготовки, починаючи з добору кадрів, критеріїв цього добору і, закінчуючи, щорічним контролем щодо підтвердження їх професійного рівня. Звісно, підготовка спеціальних підрозділів [266] обов’язково повинна відрізнятися від підготовки інших підрозділів, це робота для талановитих, розвинутих в більшості сфер особистостей. Однак насторожує той факт, що професійний рівень спеціальних підрозділів різних країн не однаковий. Це підтверджує проведення в серпні 2005р. змагань підрозділів спеціального призначення країн СНД. На жаль, серед 13 учасників команда Служби безпеки України посіла передостаннє місце, що визначило недоліки у системі професійної підготовки. Ще один факт, який підтверджує зниження рівня професійної підготовки саме при діях в екстремальних ситуаціях, можна побачити з динаміки загибелі серед особового складу підрозділу “Альфа” (Росія). В період з 1974 по 1991р.р. загинуло 7 працівників цього підрозділу, а з 1991 по 2004р.р. – 32 спецназівців.

Вдосконалення професійного рівня працівників поліції визнається однією з найголовніших функцій правоохоронних систем в усьому світі. Досягнення статусу професійного співробітника є основним суб’єктивним стимулом кожного захисника правопорядку. Однак, часто професіоналами вважається значна частина спеціалістів, які є лише забезпечуючою складовою ланкою даного правоохоронного підрозділу, відділу і безпосередньо охороною правопорядку не займаються. По-справжньому професійним правоохоронцем може бути тільки той, хто відповідає існуючим стандартам та відповідному статусу професіонала, виходячи із його обов’язків і рівня підготовленості.

В деяких країнах розроблені зовнішні ознаки високого рівня професіоналізму. Наприклад, в Росії для елітно підготовлених бійців внутрішніх військ та спеціального підрозділу “Витязь” є статус “крапового берету”. Власник такого аксесуару приймається до лав еліти професіоналів, але й отримати цей статус неймовірно важко [73, с. 20 – 21; 261, с. 12 – 15] .

Безперечно, слід відмітити, що процес відбору та підготовки співробітників поліції в різних країнах світу обов’язково буде відрізнятися. Це пояснюється різними кліматичними умовами, особливостями законодавства, релігійними традиціями суспільства, відмінностями місцевостей (велике місто та сільська місцевість) тощо. Однак, залишається незмінним той факт, що департаменти поліції повинні дотримуватись мети виявити в кожному кандидаті на службу такий тип людини, який би в повній мірі відповідав стандартам співробітника-правоохоронця, який може стати при відповідній підготовці професіоналом.

З аналізу систем професійної підготовки працівників поліції деяких країн, видно, що ряд департаментів використовує запозичені застарілі способи вивчення кандидатів при прийомі на службу, не використовуються сучасні методи відбору. Це пояснюється і недостатньою інформацією про набір кандидатів, слабкою їх професійною початковою підготовкою, відсутністю належно підготовленого персоналу кадрових апаратів.

Вивчаючи систему професійної підготовки співробітників правоохоронних органів до дій в екстремальних умовах деяких держав Європейського Союзу, СНД, Сполучених Штатів Америки можна зробити висновок, що професійна підготовка працівників правоохоронних органів в кожній державі базується на суміжних критеріях відбору персоналу, проходження служби, і як головний чинник – залежить від соціального та економічного розвитку країни. В кожній системі професійної підготовки є свої позитивні та негативні моменти. До позитивних моментів відносяться практичне освоєння розроблених методик професійної підготовки поліцейськими на заняттях, впровадження в навчання предметних курсів вузької направленості, посилення індивідуальної підготовки, придбання стійких навиків та вмінь працювати з населенням, вести переговори, проявляти психологічну стійкість, здатність автоматично реагувати на відповідну обстановку. До негативних моментів слід віднести: “плинність” кадрів, непрофесіоналізм окремих правоохоронців, соціальну незахищеність поліцейських, недостатню заробітну плату, низький соціальний статус, корупцію, перевищення службових повноважень. Потрібно змоделювати та вдосконалити професійну підготовленість співробітників органів внутрішніх справ до дій в екстремальних умовах в Україні, використовуючи як власний, так і зарубіжний досвід.

Висновки по Розділу 1

Виконання службових обов’язків працівником міліції в процесі діяльності постійно пов’язане з екстремальними ситуаціями, негативний вплив яких на стан його здоров’я і виконання завдань в складі підрозділу очевидний. Для зменшення цього впливу необхідно впровадити комплекс організаційно-методичних заходів, і, перш за все, раціонально вдосконалювати ступінь професійної підготовки працівників міліції до дій в екстремальних умовах діяльності.

Отже, підсумовуючи результати вивчення діяльності працівників органів внутрішніх справ в екстремальних умовах, дисертант приходить до висновків щодо необхідності:

забезпечення системного підходу до вдосконалення методів професійної підготовки правоохоронців;
розробки практичних рекомендацій з врахуванням адаптивних особливостей людини;
врахування в психологічній професійній підготовці наступних її компонентів: інтелектуального, мотиваційного, вольового, емоційного.

На думку дисертанта, екстремальною ситуацією слід вважати службову ситуацію для працівників ОВС, яка зумовлюється ускладненням нормальної повсякденної життєдіяльності правоохоронців, населення, оперативної обстановки та призводить до порушень у службовій діяльності міліції, громадського спокою, роботі державних підприємств, організацій та установ і характеризується сильним фізіологічним та морально-психологічним напруженням працівників міліції й високим ступенем громадської безпеки, що може призвести до погіршення стану здоров’я або загибелі людей та пошкодження матеріальних цінностей, об’єктів.

Враховуючи приведене поняття, пропонується відповідна класифікація екстремальних умов діяльності міліції за впливом негативних факторів:

а) балістичні (вогнепальна зброя та ін.);

б) фізичні (тупі та гострі предмети, предмети вогнепальної зброї та ін.);

в) психологічні (результати психологічної травми, наслідки та ін.);

г) інші умови (пожежі, газові речовини, іонізуюче випромінювання тощо).

Дослідивши причини отримання фізичних ушкоджень в залежності від віку та виробничого стажу під час несення служби персоналом ОВС, можна виділити “групи ризику” співробітників: віком від 25 до 29 років; 30 – 40 років; більш 40 років служби в ОВС. На думку дисертанта, дана організаційна модернізація системи професійної підготовки повинна враховуватись при розробці змісту практичних рекомендацій, з метою зниження травматизму та підвищення професійного рівня працівників МВС.

Вивчивши правовий статус працівників міліції в контексті Закону України “Про міліцію”, слід зауважити існування деяких неточностей щодо термінологічних визначень, соціального захисту, прав та обов’язків, гарантій та відповідальності працівників міліції, про що наголошувалось в розділі І і ІІ, по них було запропоновано внести відповідні зміни.

Зокрема, враховуючи практичне значення дисертаційного дослідження, пропонується вивчити питання щодо матеріального та морального стимулювання безпосередніх виконавців оперативних завдань, які постійно піддаються впливу низки небезпечних факторів під час службової діяльності та працюють в екстремальних умовах, шляхом аналізу оперативних матеріалів зафіксованих правопорушень.

Проаналізувавши ряд нормативно-правових актів щодо професійного добору персоналу в спеціалізовані служби, можна зробити висновок, що в МВС України відсутні визначення кваліфікаційно-фахових моделей до працівників служб кримінальної міліції, міліції громадської безпеки, транспортної міліції, державної автомобільної інспекції, міліції охорони, судової міліції, спеціальної міліції. В фахових моделях повинні закріплюватися: статус працівника відповідної служби, вимоги до кандидатів (антропометричні дані, соціальні, психологічні, морально-ділові якості та професійні навики), порядок відбору кандидатів в кожну службу, вимоги до загальноосвітньої і спеціальної підготовленості кандидатів окремо, правовий та соціальний захист працівників різних служб ОВС.

З метою розвитку та впровадження міжнародного досвіду в систему професійної підготовки працівників міліції України, пропонується здійснити його поділ на дві взаємопов’язані складові:

досвід українських правоохоронних органів у миротворчій діяльності ООН;
досвід правоохоронних органів окремих країн світу.

Враховуючи статистичні дані по травматизму та досвід українських правоохоронців у миротворчій діяльності, пропонуємо внести зміни в підготовчі програми навчання миротворців:

збільшити термін спеціальної підготовки, переосмислити перелік і склад дисциплін під час проходження цього виду підготовки;
враховувати специфіку несення служби в окремо обраній країні;
збільшити термін підготовки до дій з місцевими особливостями до 4 тижнів;
впровадити вузько направлені навчальні курси підвищення кваліфікації щодо вивчення основ використання сучасної вогнепальної зброї, засобів ураження, засобів індивідуального та колективного захисту тощо.

Пріоритетним напрямком дослідження слід виділити міжнародний досвід правоохоронних органів різних держав. Основною відмінністю є: термін навчання, важкість іспитів та щорічне підтвердження знань відповідно до займаємої посади.

Крім того, доцільно відокремити етап формування кадрового міліцейського потенціалу місцевими органами внутрішніх справ. До нього слід віднести: процес залучення кандидатів, які відповідають опрацьованій національній чи регіональній системі, посадовим вимогам, створення необхідного фонду заявників, з числа яких буде проводитися відбір з метою пошуку найбільш талановитих та кваліфікованих кандидатів для проходження служби в ОВС. На даному етапі обов’язково слід враховувати:

тип кандидата;
визначення необхідної кількості кандидатів;
встановлення майбутнього працевлаштування;
прогнозування можливого бажання кандидата змінити місце роботи після отримання міліцейської освіти.

Використовуючи міжнародний досвід зарубіжних колег пропонується:

залучати досвідчених фахівців органів внутрішніх справ (начальників управлінь, відділів, центрів практичної психології МВС тощо) до викладацької діяльності в університетах, академіях, інститутах, професійних училищах;
запровадити використання керівництвом кадрової роботи спеціальних особистих листків. Це оцінюючий документ діяльності кожного міліціонера, в якому фіксується інформація щодо всіх його помилок, скарг на нього громадян, позитивних відгуків громадян тощо;
при відборі кандидатів на службу (навчання) в ОВС в залежності від результатів тестування кандидата пропонувати йому аналітичну, технічну або слідчо-оперативну роботу;
впровадити при відборі на службу в ОВС методику по вивченню здібностей кандидатів на моментальну оцінку ситуації та прийняття рішення з урахуванням вказаних факторів.

Підготовлений до всіх несподіванок міліціонер в усіх випадках діє швидко і рішуче. Крім того, такі кваліфіковані дії здатні психологічно впливати на правопорушників та злочинців, повністю ліквідовувати їх опір та спонукати їх припинити протиправні дії.

РОЗДІЛ 2 ЗМІСТ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ПРАЦІВНИКІВ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ ДО ДІЙ В ЕКСТРЕМАЛЬНИХ УМОВАХ

2.1. Поняття професійної підготовки працівників ОВС та її особливості щодо дій в екстремальних умовах

Сучасна складність завдань, що вирішується органами внутрішніх справ, насамперед у боротьбі зі злочинністю, котра дедалі стає все поширенішою і небезпечнішою, винятково важкі умови, в яких ведеться ця робота, вимагають постійного зростання професіоналізму кадрів правоохоронців, високого рівня наукового забезпечення процесів їх підготовки та практичної діяльності [126, с. 3].

Ефективність діяльності працівників правоохоронних органів багато в чому залежить від їх здібностей своєчасно приймати правильні рішення в екстремальних ситуаціях [282, с. 199 – 203], що залежать від належної професійної підготовленості та індивідуального досвіду. Професійні вміння надають можливість швидко та ефективно проводити необхідні службові дії та забезпечувати додаткову безпеку для працівників міліції.

Професійна підготовка рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України– це організований, безперервний і цілеспрямований процес по оволодінню знаннями, спеціальними уміннями і навичками, необхідними для успішного виконання оперативно-службових завдань [124, с. 22].

Більш ширше поняття професійної підготовки формулюють російські науковці І.О.Каіров та Ф.М.Петрова. Згідно з їх формулюванням, професійна підготовка визначається як сукупність спеціальних знань, вмінь та навичок, якостей, трудового досвіду та норм поведінки, які забезпечують можливість успішної роботи у певній галузі, а також процес доведення тим, хто навчається, відповідних знань та вмінь [25].

З точки зору психологічної підготовки поняття професійної підготовки працівників міліції трактується досить неоднозначно. По-перше, дана підготовка розглядається як практична підготовка працівників ОВС до професійно грамотного вирішення оперативно-службових завдань, успішного подолання психологічних труднощів службової діяльності та вірного врахування її психологічних аспектів, підвищення інтенсифікації та забезпечення ефективності кінцевих результатів праці [48, с. 52]. По-друге, як надання співробітникам основних “азів” психологічних знань, навичок та вмінь, використовуючи сучасний досвід професійної психології у різноманітних життєвих ситуаціях [277, с. 5]. По-третє, як комплекс взаємопов’язаних заходів, спрямованих на формування та розвиток психологічних якостей та стану працівника ОВС [84, с. 7]. Найбільш змістовним, на нашу думку, є поняття психологічної підготовки як організованого та систематичного процесу, спрямованого на формування і розвиток системи знань, умінь, навичок та професійно значущих психологічних якостей, які забезпечують ефективне розв’язання професійних завдань, успішне подолання психологічних труднощів службової діяльності, а також правильне врахування її психологічних аспектів [98, с. 9].

У підсумку необхідно казати про систему оволодіння спеціальними та загальними знаннями та навичками. Для цього раціонально розглядати систему професійної підготовки, як складовий елемент професійної освіти.

Професійна освіта – це оволодіння визначеними знаннями та навичками для конкретної професії або спеціальності.

Для отримання професійної освіти впроваджені основні шляхи її отримання: у професійно-технічних навчальних закладах, у середньо-спеціальних навчальних закладах та у вищих навчальних закладах. Окрім цього практикується перепідготовка, підвищення кваліфікації і підготовка кадрів на місцях.

Завдання і зміст навчання працівників органів внутрішніх справ визначаються вимогами законів України «Про міліцію», «Про освіту», «Про професійно-технічну освіту», міжнародними угодами, ратифікованими Україною, нормативними актами МВС України, а також «Настановою з організації професійної підготовки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України» і безпосередньо відображаються у навчальних, тематичних планах, програмах, розкладах занять [214].

Система професійної підготовкивключає основні організаційні види навчання, які забезпечують його безперервність:

початкова підготовка;
підвищення кваліфікації;
перепідготовка;
стажування;
службова підготовка;
навчання в аспірантурі, ад’юнктурі та докторантурі;
самостійна підготовка [124, с. 22].

Основними завданнямипрофесійної підготовки є :

оволодіння необхідними знаннями і спеціальними навичками для успішного виконання обов’язків по охороні громадського порядку і боротьбі зі злочинністю та інших оперативно-службових завдань;
підвищення професіоналізму працівників органів внутрішніх справ шляхом удосконалення спеціальних навичок;
зміцнення зв’язків з населенням, забезпечення працівникам міліції прав людини в ході виконання ними службових обов’язків, підвищення рівня загальної культури рядового і начальницького складу;
розвиток у працівників ОВС особистих високих моральних якостей, патріотизму і відповідальності, здатності до ініціативних дій, сумлінного виконання професійного обов’язку [124, с. 22 – 23].

Середовище функціонування органів внутрішніх справ за останні роки суттєво ускладнилося, динаміка і структура злочинності істотно змінилися. Загальна кількість криміногенних ситуацій, виникнення нових видів злочинності, вчинення правопорушень організованими кримінальними групами, використання злочинцями новітніх технічних засобів, а також зростання корупційних тенденцій в суспільстві ускладнили діяльність працівників органів внутрішніх справ [131].Виконуючи вимоги закону України «Про міліцію» працівники міліції зобов’язані при виконанні своїх службових обов’язків, якщо виникає необхідність, застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і вогнепальну зброю.

Стрімкі зміни, які відбуваються в повсякденному житті, обумовлені зростанням кількості техногенних катастроф, надзвичайних ситуацій природного характеру, соціально-політичних подій (проведення масових заходів, вчинення групових порушень громадського порядку та масового безладдя), військових негараздів та проявів тероризму. Окремі надзвичайні ситуації характеризуються активною діяльністю організованих злочинних груп та іншими акціями кримінального плану, які вчиняються із застосуванням вогнепальної зброї, вибухових пристроїв, шкідливих для життя та здоров¢я населення речовин, захопленням заручників тощо і супроводжуються, як правило, людськими жертвами. В цьому випадку працівники міліції піддаються особливій психологічній та фізичній небезпеці – в екстремальних умовах брак їх знань перетворюється у невиконання важливих завдань і, як наслідок у травми, поранення та навіть загибель.

Аналіз надзвичайних подій, що спричинили загибель або поранення працівників міліції, свідчать про їхню неготовність адекватно діяти під час екстремальної ситуації.

Ефективне виконання завдань, які стоять перед органами внутрішніх справ, значною мірою залежить від належно організованої в органах та підрозділах системи МВС професійної підготовки персоналу та відповідного нормативно-правового забезпечення її функціонування [131]. Чим досконалішими є диспозиції норм права і порядок їх застосування, тим з більшою результативністю функціонують усі ланки правоохоронної системи. При ускладненні оперативної обстановки регулююча та організуюча роль нормативних приписів ще більше зростає, оскільки без чіткого правового регулювання збільшується ступінь ризику при прийнятті управлінських рішень, значення яких за таких умов є досить високим [256].

Аналіз практики та застосування чинного законодавства України свідчить, що готовність системи виконання правоохоронної функції до дій в екстремальних умовах не завжди реалізується і, перш за все, через нечітко визначений механізм організаційного і правового регулювання управління державними органами, конкретизації їх відповідальності як організаторів охоронних заходів у такій обстановці. Ця проблема є складною, її вирішення можливе лише шляхом удосконалення управління та підвищення ефективності правоохоронної діяльності працівників органів внутрішніх справ.

На неготовність поліцейських систем до дій в екстремальних умовах вказує і зростання проявів міжнародного тероризму. Правоохоронні органи ряду закордонних країн не змогли належним чином протидіяти злочинам та терористичним актам з тяжкими наслідками. Події у містах: Нью-Йорку (США) 2001рік, Лондоні (Велика Британія) 2004 р., Мадриді (Іспанія) 2004 р., Новому Орлеані (США) 2005р., Парижі (Франція) 2005 р., Бомбеї (Індія) 2006 р., Будапешті (Угорщина) 2006 р. підтверджують, що навіть такі розвинені держави не готові до двобою з екстремістськими угруповуваннями. Наприклад, у Парижі у 2005 році тактика бойових груп молодих людей, яка постійно змінювалася, не дала змоги на протязі двох тижнів великій кількості поліцейських взяти ситуацію під контроль.

Організовані злочинні акти, пов’язані з насильницькими діями проти правоохоронців, нещасні випадки, виробничі травми мають місце і на теренах нашої держави, кількість втрат працівників міліції не зменшується. Незважаючи на вимоги керівництва МВС України щодо підвищення рівня професіоналізму кадрів, пріоритетності безпеки працівників при виконанні ними службових обов’язків та дій в екстремальних ситуаціях, стан справ на даному важливому напрямку діяльності ОВС викликає серйозну занепокоєність як у населення, так і в органах влади. Аналіз щорічних статистичних звітів Відділу державного нагляду за охороною праці МВС України, вивчення рішень Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, результати науково-практичних досліджень [251; 93; 250], проведених фахівцями з професійної підготовки кадрів органів внутрішніх справ України за останні роки, дозволяють зробити висновки, що система професійної підготовки кадрів для органів внутрішніх справ діє неефективно. У службовій діяльності почастішали випадки виникнення екстремальних ситуацій, під час яких життя і здоров’я працівників міліції знаходились у небезпеці. Кількість випадків травматизму від небезпечних факторів серед рядового та начальницького складу при виконанні службових обов’язків зросла з 1998 по 2004 роки більше, ніж на 55%. В середньому за роки незалежності України щорічно травмується 1050 та гине 74 працівника міліції. Зростає необхідність підвищення рівня підготовки особового складу органів внутрішніх справ під час ліквідації масових порушень громадського порядку та підтримання громадської безпеки. Наприклад, 9 березня 2001 року в місті Києві 55 працівників міліції отримали травми різної складності під час групових порушень громадського порядку. Як свідчить проведене у 2001 – 2006 роках анкетування особового складу органів внутрішніх справ м.м.Харкова, Керчі, Мелітополя та ін., головними небезпечними чинниками є нечіткість формулювання правового застосування використання засобів захисту, нераціональність цільового використання засобів спеціального призначення працівниками міліції, повільне реагування в нештатних ситуаціях та низький рівень професійної підготовленості і майстерності працівників ОВС. Найбільше таких випадків припадає на Донецьку, Дніпропетровську, Миколаївську, Одеську, деякі інші області та Автономну Республіку Крим [242]. 88,6 % респондентів, які прослужили в ОВС не менше 4-х років, при опитуванні вказали, що їм часто при екстремальних ситуаціях не вистачає знань по забезпеченню особистої безпеки та безпеки підлеглих, усі 100 % опитаних вказали, що вже знаходилися у життєво небезпечних ситуаціях, що вимагає адекватних дій з боку органів внутрішніх справ для попередження та припинення таких ситуацій. 92% респондентів вказали на необхідність додаткового навчання, особливо для накопичення навичок до дій в екстремальних ситуаціях.

Сучасні умови діяльності працівників органів внутрішніх справ характеризуються наявністю великої кількості стрес-факторів, які негативно впливають на психічний стан працівників міліції, що підтверджує недостатній рівень професійної майстерності, та призводять до травмування чи загибелі. Про це свідчать проведені дослідження [67] щодо визначення «групи ризику» серед підрозділів ОВС. До даної категорії слід віднести працівників громадської безпеки, кримінальної міліції, патрульно-постової служби, дільничних інспекторів, карного розшуку. Крім того визначено, що в загальні структурі втрат особового складу переважна кількість надзвичайних подій з фізичними наслідками виникає при дорожньо-транспортних пригодах, затриманні, раптовому нападі та фізичній протидії з боку правопорушників і злочинців. Близько 60 – 70% випадків має місце комбінація травмуючи факторів, наприклад, фізична протидія і використання зброї злочинцем під час його затримання [67].

За частотою виникнення надзвичайні події, що призвели до загибелі працівників ОВС, перші три посідають: дорожньо-транспортні пригоди на особистому транспорті, дорожньо-транспортні пригоди на службовому транспорті та раптовий напад однієї чи кількох осіб [67].

Фізичні ушкодження в свою чергу виникали в ході: фізичної протидії правопорушників, затримання однієї чи кількох осіб, дорожньо-транспортної пригоди на особистому транспорті [67].

З огляду на специфіку професійної діяльності міліції необхідно враховувати і такий показник, як випадкові втрати особового складу, тобто таких, що сталися в ситуаціях, які не можуть бути передбачені чи усвідомлені людиною. Встановлено, що майже третина випадків поранень та загибелі працівників ОВС відбувалася у ситуаціях запланованих дій – 28.3%; фізичні втрати у несподіваних ситуаціях становлять 18.6%, а у випадкових – 22.3% [67].

Аналіз приведених даних дозволяє стверджувати про тенденцію зростання втрат особового складу та кількості екстремальних ситуацій в діяльності працівників ОВС. Непристосованість та професійна неготовність співробітників міліції призводить до зниження якості виконання виробничих функцій та прийняття помилкових рішень, що часто призводить до травмування та загибелі працівників ОВС.

Очевидно, що рівень професійної підготовки працівників міліції до безпечного виконання службових обов’язків не відповідає вимогам сьогодення і потребує докорінного поліпшення. Про це свідчать такі дані: за матеріалами спецповідомлень визначені як некваліфіковані заплановані дії працівників у 67.0% випадків. Є підстави вважати, що цей показник може бути і дещо вищим, оскільки у 28% випадків були відсутні відомості щодо конкретної ситуації з фізичними втратами [67].

Особливості надзвичайних подій, що закінчилися пораненнями працівників, проявилися у ситуаціях запланованих дій – частка поранених при спільних діях (22.9%) значно перевищує частку поранених працівників, які діяли самостійно (9.6%); також частіше реєструються фізичні ушкодження при некваліфікованих діях у парі (у складі групи) [67].

Практична складова дослідження засвідчує та підтверджує основне значення професійної підготовки працівників органів внутрішніх справ у екстремальних ситуаціях. Саме система професійної підготовки, її організація займає важливе місце в службовій діяльності міліції. Екстремальні умови щоденного впливу на працівників, в свою чергу, додають актуальності щодо рішення даного питання.

Враховуючи вищевикладене, дисертант пропонує виділити особливості професійної підготовки працівників органів внутрішніх справ щодо дій в екстремальних умовах:

комплексність вивчення та відпрацювання складових елементів професійної підготовки;
зменшення негативних умов впливу на працівників міліції при виконанні службових обов’язків в екстремальних ситуаціях;
застосування методики професійної підготовки працівників ОВС до дій в екстремальних умовах;
використання навчального напрямку «ситуаційне тренування» та «принципу наглядача»;
збільшення годин навчального навантаження при проведенні практичних занять у спеціалізованих класах та полігонах;
відпрацювання штатних та позаштатних екстремальних ситуацій в діяльності працівників ОВС при професійній підготовці тощо.

Згідно з висновками досліджень, що були проведені науково-дослідним інститутом Київського національного університету внутрішніх справ, 3/5 випадків фізичного травматизму та 1/3 випадків загибелі особового складу ОВС трапляється під час безпосереднього виконання ними своїх службових обов’язків [67], саме в службових екстремальних ситуаціях.

Крім того, слід враховувати висновки експерименту, що проходив в Академії МВС СРСР ще в 1989році. Метою тодішнього дослідження була перевірка соціальної адаптації співробітників ОВС до екстремальних умов та найбільш сприятливий вік та стать людини до початку її службової діяльності [21, с. 10]. В дослідженні приймали участь працівники практичних підрозділів зі спеціальною освітою. Були отримані наступні висновки:

працівники-чоловіки були більш активні та стресостійкі, ніж працівники-жінки, але менш самокритичні;
працівники з вищою спеціальною освітою більш активні, стресостійкі та самокритичні, ніж працівники з середньою та середньо-спеціальною освітою;
самим сприятливим для роботи в екстремальних умовах є вік від 31 до 40 та від 41 до 50 років;
більшою мірою пристосовані до екстремальних умов керівники зі стажем від 5 до 10 років (далі проглядається професійна деформація), а виконавчі працівники зі стажем до 5 років. В даній категорії спостерігається більш адекватне реагування на екстремальні ситуації.

Як відомо, професія міліціонера належить до однієї з найбільш небезпечних і тому – найбільш стресових. Діяльність багатьох служб органів внутрішніх справ, перш за все оперативних, проходе в мінливих небезпечних умовах, характеризується частим виникненням екстремальних ситуацій, пов’язаних з ризиком для життя. Вплив цих умов, психічні перевантаження призводять працівників до стресового стану. Він виникає в період небезпеки, страху, невдач, втрати надії, перспективи, спричиняє вкрай негативний вплив на організм, гальмує продуктивність діяльності працівника ОВС, травмує психіку, інші системи організму, і в цілому веде до психологічної та професійної деформації [22, с. 71 – 72].

Проведені автором дослідження в сфері професійної підготовки кадрів показали, що усі етапи підготовки потребують вдосконалення. Наприклад, під час первинного навчання відсутня психологічна підготовка до майбутньої служби, небезпек, екстремальних ситуацій. Складається враження, що екстремальні та потенційно небезпечні ситуації в процесі життєдіяльності для співробітників ОВС повинні ставати скоріш нормальним явищем, ніж виключенням з правил.

В той самий час за даними закордонних досліджень у результаті психологічного навантаження, яке викликано екстремальною ситуацією, лише 12 – 25% працівників поліції можуть зберегти самовладання й, оцінивши правильно оперативну обстановку, діяти рішуче та розумно. Близько 50 – 75% перебувають у стані приголомшення так званої “панічної реакції”, хоча вони відносно спокійно реагують на події. У 12 –25% працівників поліції спостерігаються істеричні реакції (ступор, цілковита байдужість тощо). Отже, більшість людей в екстремальних ситуаціях перебувають у стані підсвідомого автоматизму [11, с. 31]. Якщо працівника ОВС навчили заздалегідь правильної тактики дій в таких випадках та довели їх дії до стадії автоматизму, – він здатен буде забезпечити власну безпеку та безпеку оточуючих його людей.

Аналіз показників травматизму та загибелі працівників ОВС приводить до висновку, що головним мотивуючим чинником в необґрунтованих діях є професійна неготовність працівників міліції до кваліфікованих дій, насамперед, в екстремальних ситуаціях. Все це обумовлює пошук нових методів та заходів щодо вдосконалення професійної підготовки працівників органів внутрішніх справ і, в першу чергу, професійної готовності до дій в екстремальних умовах.

2.2. Суб’єкти професійної підготовки працівників органів внутрішніх справ

Питання підготовки кадрів для органів внутрішніх справ завжди було одним з пріоритетних напрямків підвищення професійного рівня працівників ОВС. Як досягти того, щоб працівник міліції щороку ставав більш підготовленим і через декілька років мав би визначення “фахівець своєї справи”. Над вирішенням цього питання багато років працюють науковці, дослідники, працівники кадрового апарату правоохоронних органів.

Для того, щоб усунути недоліки в системі професійної підготовки, необхідно систематизувати знання, сформулювати їх у точній послідовності, визначити категорію суб’єктів професійної підготовки, надати характеристику їх компетенції та повноважень. Все це можливо зробити за рахунок вдосконалення організаційних засад суб’єктів професійної підготовки.

Організаційне і методичне керівництвопідготовки та комплектування кадрів, надання допомоги і контроль за її станом у департаментах, головних управліннях, самостійних управліннях та відділах МВС України, ГУМВС, УМВС, УМВСТ, навчальних закладах і науково-дослідних установах МВС України, училищах професійної підготовки здійснює Департамент по роботі з персоналом (ДРП) МВС України [214].

Організаційне і методичне забезпеченняпрофесійної підготовки, надання допомоги і контроль за її станом з галузевими службами здійснюють підрозділи, які є структурними підрозділами Департаменту по роботі з персоналом МВС України управлінь (відділів по роботі з особовим складом) ГУМВС, УМВС, УМВСТ. У службах, органах і підрозділах внутрішніх справ ці функції покладаються на заступників начальників (командирів) по роботі з особовим складом, а там, де їх немає – на одного найбільш підготовленого працівника з числа осіб середнього або старшого начальницького складу[214].

Облік професійної підготовкив галузевих службах, міськрайлінорганах та підрозділах внутрішніх справ здійснюється заступниками начальників по роботі з особовим складом, а де їх немає – працівниками, яким доручена ця робота (облік ведеться за посадами і прізвищами) [214].

Як було вказано раніше, систему професійної підготовки складають: початкова підготовка; підвищення кваліфікації; перепідготовка; стажування; службова підготовка; навчання в аспірантурі, ад’юнктурі та докторантурі; самостійна підготовка [124, с. 22].

Початкова підготовка –це первинний вид навчання, який здійснюється з метою оволодіння початковими знаннями та одержання професійної майстерності в органах внутрішніх справ.

Управління початковою професійною підготовкою працівників органів внутрішніх справ здійснюється на базах вищих навчальних закладів МВС України та училищ професійної підготовки на підставі заявок галузевих служб МВС України, ГУМВС, УМВС, УМВСТ, які щорічно подаються до ГУРОС МВС України та затверджуються керівництвом МВС України.

Початкова підготовка дозволяє окреслити поняття та загальну уяву про функції та завдання системи органів внутрішніх справ, підготувати до несення служби у підрозділах ОВС майбутніх працівників міліції.

Кандидати на службу в органи внутрішніх справ проходять курсову початкову підготовку. Курси початкової підготовки працюють на базі вищих навчальних закладів МВС України, училищ професійної підготовки та в навчальних центрах (пунктах) підготовки. Порядок прийняття на курси початкової підготовки кандидатів на службу, їх фінансове та матеріальне забезпечення визначаються “Інструкцією про порядок прийому на курси початкової підготовки кандидатів на службу в органи внутрішніх справ на посади працівників міліції”, затвердженої наказом МВС України № 662 від 31.08.99 р.

Тривалість та курс навчання для кожної окремої категорії працівників визначаються окремими навчальними планами та програмами. Під час проходження курсової початкової підготовки категорично забороняється видавати кандидатам бойову вогнепальну зброю, залучати до проведення оперативно-службових заходів [124, с. 25 – 26]. Після закінчення початкової підготовки кандидатам на службу в ОВС видається сертифікат про закінчення початкової підготовки [див. Додаток 1].

Недоліками системи професійної підготовки є відсутність єдиного підходу до даного виду підготовки. В регіонах України викладаються різні освітні напрямки, не визначений єдиний тематичний план дисциплін, використовується різний час навчального навантаження, недостатньо наукових кадрів залучається до підготовки зазначеної категорії громадян. А головне, початкова підготовка не розглядається зовсім, як кінцевий етап професійного добору.

Підвищення кваліфікації– це вид навчання, який спрямований на послідовне оволодіння новими знаннями та вдосконалення професійної майстерності, підвищення морально-ділових якостей, вивчення новітніх досягнень науки і техніки, використання позитивного досвіду у роботі. Працівники ОВС направляються на навчання в інститути, на факультети, курси підвищення кваліфікації з відривом від роботи по конкретній спеціалізації або посаді один раз на 5 років.

Працівникам органів внутрішніх справ, які призначені на керівні посади, надається підготовка з питань адміністративного управління ті управління людськими ресурсами.

Навчання працівників ОВС у навчальних закладах інших міністерств проводиться за їх навчальними, тематичними планами і програмами [124, с. 29].

Недоліками цього виду професійної підготовки є відсутність чіткого контролю за результатами підвищення кваліфікації, як правило, це навчання має суто теоретичний напрямок, та, що найгірше, має поверхневий характер.

Перепідготовка– це вид навчання, який здійснюється з метою одержання особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ нової спеціальності або в разі переміщення їх на іншу роботу, виконання якої потребує нових знань, умінь і навичок [214].

Перепідготовка організовується у вищих навчальних закладах МВС України або інших міністерств і відомств, в училищах професійної підготовки, навчальних центрах підготовки працівників органів внутрішніх справ ГУМВС, УМВС, ДДСО та за місцем служби працівника [214].

Строки перепідготовки у навчальних закладах, училищах професійної підготовки, навчальних центрах підготовки ГУМВС, УМВС, ДДСО для рядового і начальницького складу встановлюються до 1 місяця з відривом від роботи[214].

Стажування – це вид навчання, який здійснюється з метою набуття працівниками органів внутрішніх справ необхідних знань, практичних навичок та умінь, для успішного виконання функціональних обов’язків на займаній або новій посаді [214].

Стажування проходять: курсанти ВНЗ на посадах, на які їх передбачається призначити після закінчення навчального закладу; молоді фахівці, які закінчили ВНЗ МВС України ,після призначення їх на посади; випускники курсів початкової підготовки (перепідготовки) після призначення їх на посади; працівники, зараховані в резерв кадрів для просування по службі; особи, новопризначені на посади керівного, викладацького та наукового складу; інші працівники рядового і начальницького складу ОВС при призначенні на нову посаду[214].

Організація стажування покладається на начальників департаментів, головних управлінь, самостійних управлінь і відділів МВС України, начальників ГУМВС, УМВС, УМВСТ, керівників навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України, училищ професійної підготовки, навчальних центрів підготовки, органів і підрозділів внутрішніх справ [214].

Тривалість стажування встановлюється безпосереднім начальником залежно від досвіду роботи, рівня професійно-ділових якостей стажиста строком до двох місяців[214].

Службова підготовка – це вид навчання, який охоплює систему підвищення професіоналізму працівників органів внутрішніх справ шляхом удосконалення спеціальних навичок з метою успішного виконання оперативно-службових завдань і функціональних обов’язків [124, с. 32].

Службова підготовка включає в себе:

функціональну підготовку;
тактику дій особового складу в типових та екстремальних ситуаціях;
вогневу підготовку;
фізичну підготовку;
психологічну підготовку;
загальнопрофільну (медичну підготовку, засоби зв’язку і спеціальної техніки, цивільну оборону) підготовку.

Службова підготовка в ОВС організується начальниками головних управлінь, самостійних управлінь та відділів МВС України, ГУМВС України в Криму, м.Києві та Київській області, УМВС України в областях та на транспорті, керівниками навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України, училищ професійної підготовки та навчальних центрів (пунктів) підготовки, служб, органів і підрозділів внутрішніх справ у робочий час і у встановлений наказами зазначених керівників день тижня. Заняття починаються з 1 вересня і проводяться на протязі 9 місяців, з вогневої та фізичної підготовки тривають протягом усього календарного року. Завершується рік тестуванням усього рядового та начальницького складу ОВС з усіх видів службової підготовки [124, с. 35].

Слід відзначити, серед усіх складових елементів службової підготовки саме тактиці дій особового складу в типових та екстремальних ситуаціях приділяється недостатньо уваги. І якщо так звані “штатні ситуації” відпрацьовуються на місцях не тільки у системі службової підготовки, але й під час проведення інструктажів, нарад, за рахунок інституту наставництва, то екстремальні умови розглядаються нецілеспрямовано та методично.

Система службової підготовки також має деякі недоліки, наприклад, не враховуються усі складові службової діяльності працівників міліції. Відсутній напрямок “Засоби та заходи особистої безпеки”.

Найбільш суттєвий недолік: заняття проводяться поверхово. Проведене опитування офіцерського складу підрозділів ОВС різних регіонів України у 2004 – 2006роках [див. Додаток 2]показало, що в середньому 60.6% опитаних не вистачало знань щодо особистої безпеки під час екстремальних ситуацій. Однак, більш чітко видно ефективність службової підготовки, якщо розглянути відповіді офіцерів з урахуванням віку та стажу роботи в ОВС. Результати цього опитування надані на рис. 2.9 та 2.10.

Проаналізовані дані на рис. 2.9 вказують на тенденцію браку спеціальних знань в залежності від збільшення віку працівника міліції. Це відбувається за рахунок того, що зі збільшенням віку працівник міліції все частіше потрапляє в екстремальні ситуації і йому, як правило, бракує знань щодо забезпечення особистої безпеки. На рис. 2.10 рівень браку знань майже не змінюється від стажу роботи. Це вказує на те, що службова підготовка діє неефективно.

Навчання в аспірантурі, ад’юнктурі і докторантурі – це вид навчання працівників ОВС, який здійснюється у відповідності із Законом України “Про освіту” [216] і “Положенням про підготовку науково-педагогічних кадрів у вищих навчальних закладах і науково-дослідних установах МВС України” [144, с. 40].

Актуальними питаннями цієї складової стали, насамперед, розрив між проблемами, які виникають в органах та підрозділах ОВС, та напрямками наукових досліджень. Окрім цього проглядається деякий консерватизм у основних наукових “школах”, не впроваджуються результати дисертаційних робіт у практичну діяльність.

Самостійна підготовка – це один з найважливіших видів навчання, який проводиться самостійно працівником протягом усього терміну служби в органах внутрішніх справ з метою безперервного, систематичного поповнення і поглиблення знань, умінь і навичок, необхідних для успішного виконання функціональних обов’язків [124, с. 41].

На жаль, система самостійної підготовки найбільш не розвинена, майже не піддається контролю та і, взагалі, поки не є обов’язковою. Цей вид підготовки вважається питанням етичним та підлягає нормі самоповаги особистості. Для інтенсифікації цього виду підготовки необхідно опрацювати її методи та методики.

Як зазначає М.І. Шопіна, аналіз системи самостійної підготовки, способів та методів її проведення показує, що в ній представлені лише окремі елементи структури особистості, до того ж, різні, що не можуть не викликати протиріччя під час організації та здійснення заходів даного виду професійної підготовки. При досліджуванні даного аспекту, постає необхідність врахування складових характеристик особистості для самостійного оволодіння знаннями кожним індивідом [285, с. 204]. Можна погодитись з думкою І.М.Шопіної. Крім того, обов’язково слід враховувати елемент мотивації, бажання працівника виконувати певну роботу.

З метою підвищення рівня професійної підготовки вкрай важливо вказати на організаційні засади системи управління професійною підготовкою. Зміни назріли і у цій сфері. Наприклад, функції управління та контролю не повинні забезпечуватись і виконуватись одними органами. Важливим аспектом управління є створення органів, які виконують дані функції, формують нормативну базу, яка регулює їх роботу.

На місцях система професійної підготовки для ефективної роботи повинна мати просту, але в той же час чітку структуру для продуктивної праці, тому з прикладної точки зору основним етапом цієї діяльності є її організація.

Професійну підготовкукадрів організують:

управління (відділи, відділення, групи) професійної підготовки, які є структурними підрозділами головних управлінь (управлінь, відділів) по роботі з особовим складом МВС, ГУМВС, УМВС, УМВСТ, вищі навчальні заклади МВС України;
в органах і підрозділах внутрішніх справ – заступники начальників ОВС по роботі з особовим складом та інспектори з професійної підготовки [124, с. 41].

На думку дисертанта,загальними недоліками суб’єктів професійної підготовки щодо дій в екстремальних умовах є:

недостатня нормативна база з питань професійної підготовки працівників органів внутрішніх справ до дій в екстремальних умовах;
знижена відповідальність керівного складу підрозділів за незадовільний стан підлеглих з професійної підготовки в ОВС;
порушення правил щодо дотримання техніки безпеки на об’єктах МВС;
недостатня кількість спеціалістів з професійної підготовки в цілому, та до дій в екстремальних умовах, зокрема;
відсутність методологічного та методичного забезпечення щодо професійної підготовки працівників ОВС до дій в екстремальних умовах;
недостатньо опрацьовані та не закріплені на законодавчому рівні юридичні питання складових елементів професійної підготовки щодо дій в екстремальних ситуаціях, зокрема, не визначено поняття, предмет, ознаки екстремальної ситуації, несення служби у екстремальних ситуаціях, визначення поняття небезпека в діяльності органів внутрішінх справ та ризику тощо.

Підрозділи професійної підготовки у своїй практичній діяльності керуються чинним законодавством України та нормативними актами МВС України.

Головне завдання підрозділів професійної підготовки– це втілення у життя заходів, спрямованих на вдосконалення професійної майстерності, знань, спеціальних умінь і навичок особового складу органів внутрішніх справ [124, с. 41].

Останнім способом підвищення ефективності системи професійної підготовки є контроль суб’єктів професійної підготовки, неупереджений та незалежний, за діяльністю та результатами цієї діяльності. Контроль повинен проводитися на усіх етапах підготовки.

Контрольза організацією і станом професійної підготовкиособового складу органів внутрішніх справ має здійснюватися систематично. Метою контролю є перевірка організації і якості навчання на всіх видах курсової підготовки, у системі службової підготовки і самостійного навчання, а також стажування, засвоєння працівниками програмного матеріалу та вміння застосовувати здобуті знання та практиці, наявності і стану навчально-матеріальної бази.

Для забезпечення систематичного контролю за станом професійної підготовки необхідно, щоб контроль не відволікав від основної мети професійної підготовки та в той же час сприяв підвищенню її рівня. Для цього необхідно проводити контроль у певний момент.

Перевіркастану професійної підготовкикадрів ОВС здійснюється під час:

інспектування органу (підрозділу) внутрішніх справ;
контрольних перевірок;
підсумкових перевірок стану службової підготовки особового складу;
цільових перевірок.

За результатами перевірки стану професійної підготовки розробляється план усунення виявлених недоліків, надається практична допомога, проводяться спеціальні дослідження з метою з’ясування основних способів та методик щодо покращення стану професійної підготовки.

Основне управління професійною підготовкою працівників органів внутрішніх справ України здійснює новостворений у 2007 році Департамент з питань освіти і науки МВС України [189] та Департамент по роботі з персоналом МВС України. З метою підвищення рівня професійної підготовки працівників ОВС та більш тісного зв’язку наукової та практичної діяльності дисертантом було переглянуто основні положення, задачі та цілі Департаменту з питань освіти і науки МВС України та запропоновано деталізувати та розширити деякі положення діяльності цього Департаменту:

розробити Програму організації Наукової Ради МВС України по різним напрямкам дослідження;
розробити основні положення навчання у вищих навчальних закладах МВС України по напрямкам початкової підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації;
вдосконалити з урахуванням новітніх технологій структуру та методику проведення навчально-методичної підготовки працівників ОВС;
поетапно організувати систему комплексної професійної підготовки працівників ОВС;
враховувати міжнародні проекти в сфері освіти і науки й професійної підготовки працівників ОВС (на приклад, підготовка поліцейських-миротворців);
організувати міжнародне співробітництво з вищими навчальними закладами системи правоохоронних органів різних країн світу, контроль по налагодженню взаємовигідних контактів між вузами;
впровадження наукових розробок в практичну діяльність міліції;
участь в навчально-тренінгових секціях представників зарубіжних країн;
обмін фахівцями правоохоронних органів з метою вивчення передового досвіду тощо.

Створення ефективної системи управління професійною підготовкою працівників ОВС дуже складний процес, який потребує від суб’єктів організації кожного виду діяльності глибокого вивчення її складових елементів, які впливають на організацію та проведення цієї підготовки. Однак, якщо йдеться про реформування системи правоохоронної діяльності в Україні, необхідно розпочати зі зміни складової, яка майже не піддавалася еволюції з радянських часів, – системи професійної підготовки.

Удосконалення організаційної діяльності системи професійної підготовки повинно розпочинатися зі зміни вимог, підходів, завдань, принципів до рівня підготовки. Це можливо з впровадженням зміненої нормативної бази. Для цього необхідні більш глибокі комплексні дослідження, особливо у тих напрямках, які стосуються питань, які вважалися традиційно неюридичними напрямками, наприклад, розробка напрямку стосовно екстремальних ситуацій. Тільки тоді, маючи тверде підґрунтя у вигляді експериментальної бази, можливо складати нормативно-правове забезпечення. Тому, враховуючи існуючий досвід, накопичені попередні результати, пропонується провести комплексне дослідження з метою вдосконалення системи професійної підготовки працівників МВС України для ефективного функціонування органів внутрішніх справ та уникнення розбіжностей у взаємопов’язаних складових елементах – теорія / практика.

2.3. Концепція професійної підготовки працівників органів внутрішніх справ до дій в екстремальних умовах

Органи внутрішніх справ України, виконуючи широке коло завдань щодо забезпечення законності та правопорядку, захисту прав і свобод громадян, прав і законних інтересів юридичних осіб від різних протиправних посягань використовують систему різноманітних форм управління [113, с. 66] та адміністративно-правових засобів, які спрямовані на охорону громадського порядку та забезпечення громадської безпеки.

Для більш глибокого розуміння актуальних аспектів організації професійної підготовки органів внутрішніх справ необхідно звернутись до визначення окремих понять управлінського процесу, які в подальшому будуть використовуватись в дисертаційному дослідженні.

Управління – це елемент, функція організованих систем різного походження (біологічного, соціального, технічного), яка забезпечує зберігання їх визначених структур, підтримання режиму діяльності, реалізацію їх програм [26].

Контролінг(англ. – controlling) – систематичний контроль, спостереження за ходом виконання поставлених задач з одночасною корекцією роботи. Здійснюється на основі виконання встановлених стандартів та нормативів, постійного регулювання та моніторингу.

Оптимальне управліннядозволяє при заданих умовах досягнути встановленої мети найкращим чином. Наприклад, за мінімальний час, з найбільшим економічним ефектом, з максимальною точністю.

Оптимальне управління професійною підготовкою працівників ОВСспрямоване на проведення зваженої політики у сфері професійної підготовки щодо підвищення ефективності правоохоронної системи.

Організація(від французького organisation, від старолат. organize – повідомляю, стрункий вид, влаштовую) – це сукупність процесів чи дій, що ведуть до утворення й удосконалення взаємозв’язків між частинами цілого.

Процес організації професійної підготовки працівників ОВС, особливо до дій в екстремальних умовах, –це дуже відповідальна робота та вирішальна точка відліку, як для самих кандидатів на службу в ОВС, так і для організації всієї системи професійної підготовки в органах внутрішніх справ України в цілому. Ця робота потребує максимальної концентрації та бездоганної досвідченості тих, хто відповідає за організацію професійної підготовки в системі МВС України.

Організаційні засади системи професійної підготовки систематизують знання, які отримуються слухачами, і забезпечують контроль цих знань. В свою чергу, організація системи професійної підготовки представляє собою порядок та способи отримання професійних вмінь та знань, необхідних у подальшій службовій діяльності, та передбачає широкий спектр дій, заходів, які впроваджуються й передбачають ефективне оволодіння знаннями.

Цей процес розпочинається з цілеспрямованих наукових досліджень і розроблення практично орієнтованих посібників, методичних рекомендацій, функціонально-зручних збірників алгоритмів щодо основних напрямків професійної діяльності. Підсумком наукових досліджень є методичні рекомендації щодо організації занять з особовим складом, особлива роль при цьому приділяється практичному опрацюванню основних питань та дій.

Все це акумулюється та постійно змінюється під час навчання у вищих навчальних закладах системи МВС. Основні питання щодо організації професійних знань залежать від освітньо-професійних програм підготовки, структурно-логічних схем підготовки, навчальних програм дисциплін, інших нормативних актів органів державного управління освітою та вищих навчальних закладів, які повинні відображатися у відповідних підручниках й навчальних посібниках, методичних матеріалах та дидактичних засобах, а також при проведенні навчального процесу у ВНЗ. Особливістю організації навчального процесу в системі МВС є існування подвійної впорядкованості, а саме:

а) по відношенню до навчального процесу – відповідність вимогам Міністерства освіти та науки України;

б) по відношенню до питань службової діяльності – МВС України.

Навчальний процесбазується на принципах науковості, гуманізму, демократизму, наступності та безперервності, незалежності від втручання будь-яких політичних партій, інших громадських та релігійних організацій. Навчальний процес організується з урахуванням можливостей сучасних інформаційних технологій навчання та орієнтується на формування досвідченої, гармонійно-розвиненої особистості, здатної до постійного оновлення наукових знань, професійної мобільності та швидкої адаптації до змін і розвитку в соціально-культурній сфері, в галузях техніки, технологій, системах управління та організації праці в умовах ринкової економіки [181].

Аналізуючи сучасний стан навчання, логічно організувати професійну підготовку працівників ОВС із залученням досвідчених в кожній конкретній науковій та практичній області професіоналів, які мають досвід практичної діяльності та досвід роботи в органах внутрішніх справ не менше 10 років.

Організація навчального процесу у вищих навчальних закладах базується на Законі України “Про освіту” [216], державних стандартах освіти, інших актах законодавства України з питань освіти.

Науково-методичне забезпечення включає:

державні стандарти освіти;
навчальні плани;
навчальні програми з усіх нормативних і вибіркових навчальних дисциплін;
програми навчальної, виробничої й інших видів практик;
підручники і навчальні посібники;
інструктивно-методичні матеріали до семінарських, практичних і лабораторних занять;
індивідуальні семестрові завдання для самостійної роботи студентів з навчальних дисциплін;
контрольні завдання до семінарських, практичних і лабораторних занять;
контрольні роботи з навчальних дисциплін для перевірки рівня засвоєння студентами навчального матеріалу;
методичні матеріали для студентів з питань самостійного опрацювання фахової літератури, написання курсових робіт і дипломних проектів.

Навчальний процес у вищих навчальних закладахсистеми МВС України– це система організаційних і дидактичних заходів, спрямованих на реалізацію змісту освіти на певному освітньому або кваліфікаційному рівні відповідно до державних стандартів освіти. В деяких питаннях організація професійної підготовки, особливо, якщо це стосується тактики дій у екстремальних умовах, забезпечується нормативною базою, яка підготовлена МВС України.

Проведена робота спрямована, насамперед, на вдосконалення професійних здібностей практичних працівників ОВС. Поліпшення рівня професійної підготовки працівників ОВС може відбуватися тільки за рахунок поглиблення їх знань та вмінь. В даному випадку необхідно концентрувати увагу на необхідності зміни традиційних підходів в організації системи професійної підготовки в ОВС. Ці зміни назріли давно, огляд елементів професійної підготовки в системі МВС, який ми проводили раніше, виявив, що деякі її види мають ефективність менш 15% [висновки проведених опитувань працівників ОВС].

Злочинний світ постійно вивчає можливі дії, знання, вміння і здатності працівників міліції, деякі організовані злочинні групи мають у своєму складі аналітичні структури, що планують операції з урахуванням дій підрозділів ОВС. Має місце і той факт, що в окремих злочинних групах беруть участь колишні і діючі співробітники силових структур.

Ситуація, що динамічно змінюється,не повинна призводити до неадекватних дій працівників міліції. У такій ситуації вони повинні швидко й оперативно оцінювати обстановку, приймати рішення і діяти. Існуюча система професійної підготовки не стимулює розвиток таких вмінь. Статичні вправи, вправи без урахування екстремальних ситуацій, привілеювання теоретичних знань над практичними, безініціативність при проведенні занять зробили цю складову не тільки рутинною, але і непотрібною. Чинний наказ МВС України №1444 від 25.11.2003 р. “Про затвердження настанови про організацію професійної підготовки рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України” [214] не задовольняє вимоги багатьох фахівців, що беруть участь у підготовці особового складу підрозділів ОВС.

Необхідно вдосконалювати організацію професійної підготовки працівників міліції, розробляти нові методики, способи для покращання цієї підготовки. Нові методики повинні враховувати всі сучасні напрямки в науці і педагогіці, і обов’язково розглядати практичний досвід, як серйозний резерв поліпшення підготовки працівників міліції. Пропонуються наступні елементи такого навчання:

загальний алгоритм навчання для всіх підрозділів системи МВС України;
комплексний підхід до рішення задач;
динамічність освіти;
навчання працівників ОВС з врахуванням екстремальних факторів впливу;
практичне опрацьовування службових дій (транспортний засіб, приміщення, зброя, екіпірування, спецзасоби);
навчання з врахуванням допущених раніше помилок тощо.

Проаналізувавши існуючий досвід організації системи професійної підготовки, розглянувши в цьому зв’язку установлені вимоги до цієї підготовки, враховуючи необхідність вдосконалення її шляхів, пропонується загальний алгоритм навчання в системі професійної підготовки МВС України, що показаний

Дана методика є загальною і охоплює підготовку всіх підрозділів ОВС. Принципи й підхід у навчанні залишаються однаковими для всіх, зміні підлягає тільки зміст та кількість відведених годин на вивчення курсів. Перші заняття кожного курсу навчання повинні починатися з теоретичних основ і юридичних аспектів діяльності.

Контингент осіб, які навчаються, і види підготовкив даній роботі розглядати не доцільно, оскільки ці складові алгоритму існували і раніше. Виключенням є тільки екстремальне водіння транспортними засобами.

Умови несення службиє новим в організації навчання і вкрай корисним додатком. Це вимагає теоретичних обґрунтувань і відпрацювання практичних вмінь. Кожен пункт алгоритму має свої складові.

Основні принципи, зазначені раніше, обов’язково повинні враховуватися в запропонованій методиці. Загальний алгоритм пропонованої методики дозволяє значно спростити підготовку до занять та їх проведення. Такий підхід значно спрощує рішення величезної кількості питань за рахунок взаємного доповнення різних видів підготовки.

Зміст комплексного підходудо рішення поставлених задач складається в тому, що кожне заняття по визначених умовах несення служби проводиться з обліком декількох видів підготовки. Наприклад, дії по переслідуванню озброєних злочинців опрацьовуються з урахуванням фізичної підготовки, тактико-спеціальної підготовки, заходів особистої безпеки, вогневої підготовки, психологічної підготовки. Особи, які проходять навчання, таким чином більш суттєво отримують знання та розуміють їх значимість.

Динамічність освітивиключає повне звикання до стаціонарних умов. Постійно змінюються вправи, тренувальні ситуації шліфують й вдосконалюють вміння міліціонера та дозволяють використовувати їх в будь-якій ситуації. Наприклад, діставати пістолет з кобури за певний час можна в положенні стоячи в спокійній обстановці. Однак, якщо запропонувати виконати цю вправу в положенні сидячи, в бронежилеті, при відволікаючих голосних звуках (пострілах) – раніше придбані вміння будуть не завжди ефективними.

Крім цього в екстремальних умовах йде тренування адаптації до впливу екстремальних факторів. Накопичений у цьому випадку психо-вольовий досвід дозволяє використовувати свої уміння й в інших небезпечних ситуаціях. Так, наприклад, першими, хто вийшов зі стану шоку і приступив до дій при землетрусі 1988р. в містах Спітаке і Ленінакане (Арменія, СРСР) були пожежні, військовослужбовці і міліціонери, тобто ті люди, які раніше зустрічалися з іншими екстремальними ситуаціями. Опрацювання дій в екстремальних умовах дозволяє підготувати працівників міліції до різних несподіванок.

Практична складовазапропонованої методики не викликає сумніву, практичне відпрацювання з використанням реальних транспортних засобів, приміщень, зброї, екіпірування, спецзасобів, пристроїв дозволяють наблизити заняття до реальної екстремальної ситуації в правоохоронних органах. В цьому випадку працівник міліції при несенні служби буде більш впевнено володіти навичками й застосовувати всі перелічені елементи.

Остання складова, відпрацювання можливих помилок, дозволяє проаналізувати та переосмислити отримані знання та вміння. Цим заходом запобігається повторення аналогічних помилок в подальшому. Максимальну ефективність усунення недоліків можна досягти за рахунок використання відео та аудіо техніки. Записані дії тих, хто навчається, після огляду ними з поясненнями викладача надають курсантам необхідний практичний досвід.

Приведений алгоритм навчання дає змогу комплексно вирішувати і питання кожної окремої дисципліни. Наприклад, наведемо організацію системи професійної підготовки щодо дисципліни “Заходи особистої безпеки” [див. Додаток8].

Приведена структура дисципліни дає повний набір необхідних знань, детально структурована і має логічну послідовність підготовки. Змінюючи зміст занять та об’єм інформації, можна використовувати цю схему у всіх видах професійної підготовки. В цьому випадку можна надавати як суто теоретичні знання, так і опрацьовувати їх на практиці у вигляді тренінгових занять.

Практичне опрацювання основних питань призводить до високого рівня вивчення матеріалу. Загальний алгоритм навчання працівників міліції також передбачає проведення практичних занять, тренувань, навчань. Для більшої структуризації способів надання практичних вмінь у вигляді тренінгової системи, доцільно надати алгоритм тренінгу [див. Додаток9].

З урахуванням прикладу системи професійної підготовки щодо дисципліни “Заходи особистої безпеки” доцільно навести приклад тренінгової системи з цієї дисципліни [див. Додаток7].

Загальний алгоритм навчання для всіх підрозділів системи МВС України не являє собою догму. Навпаки, ця організаційна структура має властивість розвитку та модернізації в залежності від підрозділу, виконуваних завдань тощо. Наприклад, можна запропонувати нові способи підготовки особового складу ОВС залежно від оперативної обстановки, досвіду навчаємих, матеріальної бази навчання тощо.

Для підвищення ефективності організації професійної підготовки працівників ОВС, особливо що стосується підготовки до дій в екстремальних умовах, необхідно враховувати основні вимоги до наведеної методики:

а) відпрацювання практичного матеріалу після викладення теоретичного;

б) комплексний підхід до рішення завдань;

в) динамічність навчання;

г) природне відпрацювання (на місцевості);

д) дослідження екстремальних факторів впливу;

є) обов’язковість самостійного опрацювання дій кожним працівником;

ж) тестові завдання;

з) візуалізація матеріалу навчання (показ відео, фото);

і) обговорення помилок;

к) рейтингова оцінка дій навчаємого контингенту;

л) запис занять (контроль).

Професійна підготовка особового складу на теперішній час, як ми вже наголошували раніше, складається з фізичної, вогневої, спеціальної, медичної, психологічної та дій в екстремальних умовах. В процесі спільного наукового співробітництва з фахівцями кафедри ТСП ХНУВС починаючи з 2002 року було розроблено пробну методику реабілітації працівників ОВС при діяльності в екстремальних умовах.

Емоційна реабілітаціяособового складу представляє собою досить молоду та мало досліджену сферу підготовки працівників міліції, які виконують свої завдання в екстремальних умовах. Досить яскравим елементом підвищення службової діяльності є емоційний настрій.

Використання методики емоційної реабілітації є позитивним додатком до психологічної та фізичної підготовок. Однак, організаційно така підготовка буде враховуватися тільки для тих підрозділів, які певний час знаходяться під дією екстремальних ситуацій.

Як було зазначено раніше, на працівника ОВС великий вплив здійснює ситуація, в якій він знаходиться. Працівник може добре бігати, стріляти, виконувати прийоми рукопашного бою, а в результаті мати численні травми. За рахунок рівня травматизму та його причин можна отримати ще один критерій оцінювання ефективності системи професійної підготовки. Наприклад, при нападі на працівників міліції частіше всього застосовуються тверді предмети, отже, потрібно обґрунтовано модифікувати професійну підготовку у певному напрямку – вмінню уникати ударів при нападі, захисту від твердих предметів, протидії, робота з гумовим кийком при такому нападі тощо. Критерій травматизму здатний вказати на недоліки професійної підготовки. Якщо рівень травматизму не змінюється або збільшується, то необхідно змінювати організаційні засади професійної підготовки.

Найбільш розповсюдженим при вивченні травматизму є статистичний метод, що заснований на складанні статистичних таблиць, які відображають всі обставини нещасного випадку. У результаті можна зробити висновки: який контингент працюючих, при яких обставинах, з яких причин піддається нещасним випадкам. Монографічний метод заснований на детальному вивченні устаткування, інструмента, процесу роботи, наявності і рівня небезпечних і шкідливих факторів, особливостей режиму праці і відпочинку. Відтворюється обстановка й обставини нещасних випадків, що дозволяє виявити не тільки причини нещасного випадку, але і потенційно існуючі небезпеки.Топографічний метод оснований на побудові картограм, де відзначені ділянки, на яких мали місце нещасні випадки, формується карта травматизму. Економічний метод заснований на аналізі й обліку економічного збитку за рахунок утрат від нещасного випадку, професійних захворювань, оплати втрати працездатності, відшкодування втрат постраждалим, витрат на відновлення здоров’я, врахування вартості зіпсованого устаткування. Статистичний метод містить у собі визначення двох показників: коефіцієнта важкості травматизму (К_В) і коефіцієнта імовірності (частоти) травматизму (К_І). Усі перелічені методи визначення рівня травматизму можна використовувати як критерії ефективності професійної підготовки.

Розрахункові коефіцієнти загибелі та поранень працівників (кількість відповідних НП на 1000 осіб особового складу) по службах за чотири останні роки дозволяють визначити ієрархію останніх в залежності від ступеня “вразливості”

З урахуванням двох коефіцієнтів на основі комплексного коефіцієнту травматизму можна визначити найбільш небезпечну службу в системі МВС [див.Додаток6]. За умовами негативних наслідків під час несення служби найбільш небезпечними є служба дільничних інспекторів, карний розшук та патрульна служба міліції. Виходячи з інформації, яка наведена у табл. 2.3, можна вказати на підрозділи ОВС, підготовку яких необхідно вдосконалювати.

Критерій травматизму здатний змінювати організацію не тільки однієї вогневої або фізичної підготовки, а з урахуванням небезпечного фактору впроваджувати вже безпосереднє комплексне навчання.

2.4. Моделювання екстремальної ситуації та його використання у процесі здійснення професійної підготовки

Національна безпека України як єдина система захисту інтересів громадян і суспільства вимагає поліпшення діяльності органів внутрішніх справ, забезпечення якісною кадровою складовою – спеціалістами, за допомогою яких ефективно та кваліфіковано буде підтримуватись громадський порядок в державі. Успішне виконання завдань, що стоять перед органами внутрішніх справ, можливе лише за умови формування у міліцейського персоналу нових підходів до організації професійної підготовки. Моделювання екстремальної ситуації належить саме до цього напрямку дослідження.

З практичної точки зору моделювання екстремальної ситуації та опрацювання дій під час цих ситуацій не є новим заходом у системі професійної підготовки фахівців, які працюють у небезпечних для життя умовах. Навчання працівників ОВС в умовах, наближених до бойових, – це основний принцип службової підготовки.

Для визначення основних напрямків та задач щодо опрацювання питань, які розглядаються в цій главі, необхідно ознайомитися з основними термінами.

Модифікація– це видозміна предмета або явища, що характеризується появою у нього нових ознак, властивостей при збереженні сутності [263, с. 777].

Моделювання– це створення моделі чого-небудь[263, с. 777].

Виходячи з цього, моделювання екстремальної ситуації – це створення моделі ситуації, яка загрожує фізичному або психічному здоров’ю людини, до якої вона не адаптована.

Для ефективного моделювання необхідно знати рівень фізичної та психологічної підготовленості працівника міліції та оцінити його попередні результати під час виконання аналогічного оперативного завдання. Постає питання: чи зможе працівник міліції використовувати свою фізичну та психологічну готовність в даних ситуаціях? З цієї метою необхідно провести моделювання ситуації та оцінити готовність працівника ОВС в цьому випадку. Яким чином це моделювання необхідно враховувати під час професійної підготовки, дуже важливе питання, вирішення якого може значно підвищити рівень професійної підготовки.

Під час моделювання обов’язково слід враховувати:

небезпечні фактори (світло, шум, вібрації) та чинники їх відновлювання;
різноманітні ситуації (наявність людей, транспортні засоби, їх кількість);
замкнуте середовище – відкрите середовище;
соціологічну поведінку людей у різних ситуаціях;
готовність працівника міліції до виконання поставленого завдання.

Наведемо приклад. Працівник міліції в момент переслідування злочинця приймає рішення про застосування вогнепальної зброї проти правопорушника з метою попередження небажаних наслідків його дій відносно громадян. В даному випадку, проаналізувавши порядок дій міліціонера, ми стверджуємо застосування працівником ОВС комплексного підходу до виконання завдання. Це – знання нормативно-правового забезпечення щодо законності його дій, фізична, вогнева та психологічна підготовки. Слід зауважити, що окреме знання та виконання цих складових може мати відмінний результат, однак, під впливом негативних факторів на працівника ОВС виникає проблема щодо недостатності фізичної, психологічної, емоційної готовності. Тільки система навчання, коли всі дії працівника міліції будуть доведені до автоматизму, забезпечить йому успіх.

Під час впливу на людину небезпек, вона діє рефлекторно, тому під час моделювання екстремальних ситуацій у системі професійної підготовки дії необхідно відпрацьовувати неодноразово. Доведення дій до автоматизму позбавляє людину від страху та нерішучості. Дана підготовка характеризується наявністю в людини:

знань щодо екстремальних ситуацій та їх особливостей;
вмінь виконувати службові дії під час впливу екстремальних умов;
спеціально розвинених якостей щодо успішного виконання службових обов’язків в екстремальних ситуаціях.

В процесі дисертаційного дослідження було проведено моделювання складових частин професійної підготовки, а саме: початкової підготовки; підвищення кваліфікації; перепідготовки; стажування; службової підготовки (яка включає функціональну підготовку; тактику дій особового складу в типових та екстремальних ситуаціях; вогневу підготовку; фізичну підготовку; психологічну підготовку; загальнопрофільну (медичну підготовку, засоби зв’язку і спеціальної техніки, цивільну оборону) підготовку); навчання в аспірантурі, ад’юнктурі та докторантурі; самостійної підготовки.

Особливу увагу необхідно приділяти виду навчання, де можна проводити вказане моделювання, враховуючи екстремальні ситуації. Від виду професійної підготовки залежать: способи, методи, інтенсивність проведення моделювання самої екстремальної ситуації, а також складових елементів професійної підготовки.

Початкова підготовка – це первинний етап професійної підготовки, який займає визначне місце у підготовці професійних кадрів для роботи в органах та підрозділах системи МВС України. Під час цієї підготовки особовий склад підрозділів отримує основні та початкові знання та навички щодо своїх майбутніх службових обов’язків, здійснює ознайомлення зі специфікою майбутньої служби.

В процесі проведеного анкетування з працівниками підрозділів ОВС ГУМВС України в Харківській області, курсантами та слухачами ХНУВС у 2002 – 2007роках [див. Додаток 2]були отримані досить вагомі результати. Метою анкетування було з’ясування рівня відповідності сучасним вимогам служби організації професійної підготовки співробітників ОВС, визначення ступеня готовності персоналу до дій в екстремальних умовах. Були зроблені висновки щодо неповної відповідності системи професійної підготовки працівників ОВС сучасним вимогам, недостатньо якісний добір кандидатів на службу, відсутність відповідальності за свої дії, свої підрозділи. В результаті опитування працівників ОВС, які проходили початкову підготовку, ефективною професійну підготовку визнали 13.46% опитаних. Майже 87% респондентів заявили про її недостатність для самостійного виконання службових обов’язків.

Стажування – це вид професійної підготовки, під час якого опрацьовуються питання щодо специфіки виконуваних робіт на робочому місці. В цьому випадку керівником цього виду підготовки є досвідчений фахівець.

Ефективність проведення стажування дуже висока. Людина, яка проходить стажування під керівництвом досвідченого фахівця, набуває практичного досвіду. Проведене анкетування серед працівників ОВС, які проходили стажування, показало, що майже 100% вважає цей вид підготовки доцільним та вкрай необхідним.

Перепідготовка. Під час цього виду навчання враховуються питання набуття нових знань та навичок, а також вдосконалення існуючих знань після довгого періоду роботи на займаній посаді.

Проведене опитування серед працівників ОВС, які проходили перепідготовку, вказало, що 15.7% вважає цей вид підготовки доцільним та необхідним.

Підвищення кваліфікації. Під час цього виду навчання опрацьовуються питання щодо оволодіння новими знаннями та вдосконалення набутих навичок з урахуванням можливості професійного та службового зросту.

Проведений аналіз серед працівників ОВС, які проходили перепідготовку, показав, що лише 11.4% з них відзначає доцільність на необхідність цього виду підготовки.

Як бачимо, перепідготовка та підвищення кваліфікації вважаються необхідними тільки незначною частиною опитаних. Певне, що ці види навчання були організовані неякісно.

Службова підготовка –підготовка по цьому напрямку здійснюється на протязі всієї службової діяльності міліціонера. Вона повинна проводитися протягом усього строку служби працівника міліції, тому необхідно більше уваги приділяти саме цьому виду підготовки. Службова підготовка дає можливість постійно підвищувати свій професійний рівень.

В 2005 році на цей аспект було вказано і з боку МВС України [67; 68]. Отримані дані шляхом комплексного аналізу надзвичайних подій, що спричинили загибель та поранення працівників міліції, свідчать про неготовність співробітників ОВС адекватно діяти під час екстремальної ситуації. Фахівцями було відмічено, що сучасні умови діяльності правоохоронців характеризуються наявністю великої кількості стрес-факторів, що призводять до травматизму чи загибелі. Як було вказано раніше, були визначені “групи ризику” – працівники громадської безпеки і кримінальної міліції – ПС, ДІМ, ДАІ, КР, визначено відсоткове співвідношення травмуючих факторів в залежності від виду службової діяльності та частоти виникнення надзвичайних подій.

Проведене анкетування особового складу органів та підрозділів ОВС [див. Додаток 3]вказало на велику різницю результатів в залежності від підрозділу, стажу роботи в ОВС та від віку співробітників.

В залежності від підрозділу особовий склад по різному оцінює рівень професійної підготовки. Наприклад, працівники ОВС лінійного відділу в аеропорту “Харків” ГУМВС України в Харківській області вважають, що рівень професійної підготовки влаштовує їх на 66.6%, однак, з усіх опитаних ніхто не був у смертельній небезпеці. В той самий час 53.3% вважає, що їм бракує знань та вмінь при діях в екстремальній ситуації. В середньому ефективність службової підготовки у якісних показниках, які були отримані під час опитування, лежить у межах приблизно 50%.

Службова підготовка складається з:

Функціональної підготовки:

Функціональна підготовка повинна здійснюватися:

в залежності від органу чи підрозділу органу внутрішніх справ;
в залежності від функціональних завдань даних органів;
в залежності від поставленого наказу, який ставиться при виконанні завдання;
від обов’язків, які закріплені за керівниками системи МВС, особовим складом;
із застосуванням чіткого нагляду при виконанні поставлених завдань при перевірках.

Існуюча практика в органах та підрозділах ОВС на місцевому рівні свідчить, що перелічені пункти мають часткове відображення в наказах, однак виконуються тільки на “паперовому” рівні. Перевірка особового складу здійснюється поверхово.

Автор вважає, що на кожному етапі професійної підготовки функціональна підготовка повинна здійснюватися відповідно до поставлених завдань. Наприклад, в ВНЗ: для співробітників кадрового апарату – перевірка роботи на персональних комп’ютерах; для курсової ланки – здатність керувати особовим складом; для викладачів – вміння надавати доступно інформацію курсантам і студентам та навчати їх використовувати її на практиці тощо. В даний момент для всіх працівників ОВС функціональна підготовка здійснюється майже однаково.

2.Тактики дій особового складу в типових та екстремальних ситуаціях

Дії особового складу ОВС в типових та екстремальних ситуаціях є напрямком професійної підготовки, який здатний докорінно змінити рівень професійної підготовки. Однак, за рахунок браку фахівців та опрацьованих науково-обґрунтованих методик такої підготовки її ефективність невисока.

Змоделювати екстремальну ситуацію під час навчального процесу – найефективніший спосіб цієї складової службової підготовки. На заняттях необхідно використовувати різні чинники зі зміною їх інтенсивності: час роботи, швидкість дій, шум, загазованість, освітлення, швидкість вітру, опади, дії у воді, дії у замкненому просторі, використання зброї та засобів індивідуального захисту тощо.

З метою візуалізації даної інформації наведемо приклад одного з досліджень, під час якого було вивчено вплив носіння засобів індивідуального бронезахисту на людину. Ми змогли змоделювати та проаналізувати цей негативний вплив для розроблення методики комплексних практичних занять з використанням засобів захисту.

Використання засобів індивідуального бронезахисту (ЗІБ) знижує ймовірність поранення та гибелі працівників міліції, але і знижує рівень їх працездатності. Під час динамічних дій (масові безладдя, операція по звільненню заручників або затриманню озброєних злочинців) носіння ЗІБ знижують час нормальної роботи працівника міліції, збільшують його втому, підвищують негативні відчуття (потовиділення, потертості, болі в м’язах тощо). Некомфортність та незручність носіння бронежилетів викликають у деяких працівників міліції негативне ставлення до цих засобів захисту та призводять до відмови їх використання. На думку 30% опитаних працівників міліції, бронежилет заважає виконувати нахили, 24% – вільно плазувати, 25% – присідати, 12% – користатися зброєю,6% – бігти, 3% – піднімати руки.

Різні рухи людини у різних видах бронежилетів не однаково впливають на комфортність людини. Наприклад, при дослідженні ергономічності ряду бронежилетів (ПанцирУніверсал, Панцир3 –95, Горіх, Корсар-1, ЖЗТ-71М) нами було встановлено, що найбільш суттєво знижується амплітуда нахилу тулубу вбік. В середньому амплітуда нахилу знижується в цьому випадку на 33.54%. Друге місце по зменшенню амплітуди рухів належить поворотам тулубу – 20.03%. Третє місце – нахилам тулубу вперед – 14.3%. Зниження амплітуди рухів людини обов’язково необхідно враховувати при плануванні оперативних заходів (можливість рукопашного бою, динамічного пересування, застосування спеціальних засобів та зброї). Найкращі результати по ергономіці спостерігалися при використанні так званих “м’яких” бронежилетів, однак такі вироби мають тільки І або, у кращому випадку, ІІ клас захисту. У випадку використання правопорушниками автоматичної стрілецької та мисливської зброї це є суттєвим обмеженням.

З метою дослідження експлуатаційних особливостей ЗІБ при використанні їх працівниками ОВС в Харківському національному університеті внутрішніх справ був розроблений план експерименту, в якому збільшення маси бронеодягу відбувалось за рахунок використання різних видів бронежилетів та бронешоломів. Було проведено 4 серії експериментів, в яких визначалися основні параметри: час бігу на 100 метрів та кількість віджимань за 20 секунд. При цьому вимірювалась частота серцевих скорочень (ЧСС) “до” та “після” випробувань. В першій серії учасники експериментів не використовували бронеодяг, у другому – використовували бронежилет ЖЗЛ-74 та шолом СШ-68, у третьому – бронежилет Панцир3-95 та шолом “Сфера” і у четвертому – бронекуртку “Міраж” та шолом “Сфера”.

До основних технічних характеристик засобів індивідуального бронезахисту відносяться: маса, площа захисту основна та загальна, габарити та товщина, поверхнева щільність, об’ємна щільність. Проведений аналіз показав, що на експлуатаційні властивості бронеодягу, насамперед, впливає його маса [див. Додаток5]. Вона є вирішальним параметром при проведенні будь-яких дій (час носіння, швидкість проведення дій). Інші приведені характеристики впливають на ергономіку не так значно, на що вказали в подальшому знімання показників ЧСС учасників експериментів. Маса бронежилетів, в свою чергу, залежить від класу захисту, площі захисту, товщини захисної структури, матеріалів, з яких виготовлений бронежилет.

Дослідження показали, що при збільшенні маси бронеодягу погіршуються результати учасників експериментів. Залежність проглядається відносно чітко. На рис.2.11 вказана залежність погіршення результатів досліджень у відсотках в порівнянні з результатами без використання бронеодягу від маси ЗІБ.Бронеекіпіровка з масою приблизно до 9кг однаково впливає на м’язове навантаження на руки та ноги, але при масі більш ніж 9кг більш відчутно зростає негативний вплив на працездатність м’язів ніг. Можна передбачити, що під час спеціальної операції навантаження на руки та ноги працівника міліції будуть приблизно однакові, а тому відсоток зниження результатів буде приблизно дорівнювати їх сумі.

Повністю відокремити вплив на працездатність людини маси від інших технічних характеристик ЗІБ ці експерименти не дозволили. Однак, проведені заміри ЧСС вказали, що комфортність ЗІБ впливає на функціональні здібності людини. Конструкційні особливості бронеодягу (застібки, кріплення до тулубу, форма бронеелементів тощо) впливають на почуття зручності. У порівнянні з результатами вправ без ЗІБ, ЧСС при використанні бронежилета ЖЗЛ-74 та шолома СШ-68 збільшилася на 34.7%, при використанні бронекуртки “Міраж” та шолома “Сфера” – на 1.41%, а при використанні бронежилета “Панцир3-95” та шолома “Сфера” результат ЧСС навіть покращився на 9.41%, що вказує на вдалу конструкцію, насамперед, бронежилета.

Проведені дослідження показали, що до моделювання екстремальних умов в навчальному процесі необхідно підходити дуже зважено, в іншому випадку можна тільки травмувати працівника, а не навчити його. Під час цього процесу необхідно вивчити характеристики екстремальної ситуації, їх вплив на людину, відрізок часу, за рахунок якого працівник ОВС зможе знаходитися під впливом факторів екстремальної ситуації тощо. Крім того слід зауважити, що навчання за програмою “Заходи особистої безпеки” має бути обов’язковим, оскільки захист та безпека працівників міліції при виконанні ними службових обов’язків обґрунтовує не тільки якісне та швидке виконання поставленого завдання, а також збереження власного життя в екстремальних ситуаціях.

3. Вогневої та фізичної підготовки

Забезпечення особистої безпеки кожної людини, суспільства і держави є метою діяльності органів внутрішніх справ. Працівники міліції виконують численні функції з охорони громадського порядку, боротьби зі злочинністю, забезпечення безпеки дорожнього руху, захисту прав і свобод людини, проголошених Конституцією України. Під час охорони правопорядку працівникам правоохоронних структур доводиться обмежувати, а іноді й тимчасово позбавляти окремих осіб особистих прав, застосовуючи примусові силові заходи до правопорушників. При виконанні цих функцій на працівника міліції покладається відповідальність за точне і неухильне дотримання встановлених законом допустимих дій фізичного та вогневого впливу.

Одна з вимог до працівника силових структур, який працює в екстремальних умовах, – чіткість дій. Вона ґрунтується на здатності регулювати свій емоційний стан, переборювати небажані почуття, мобілізувати себе на досягнення поставленої мети. Істотним компонентом вольової підготовки працівника міліції є його спроможність впливати на самого себе, переконувати, примушувати себе.

В системі професійної підготовки працівників ОВС фізична підготовка займає достатньо важливе місце. Значна частина навчальних програм з фізичної підготовки працівників міліції відводиться на освоєння прийомів заходів примусового фізичного впливу.

Аналіз наукової та методичної літератури, результати тестування, яке було проведене в ХНУВС у 2006 році, свідчить про низький рівень фізичних можливостей більшості курсантів. Підтвердженням цієї тези є проведений аналіз результатів вступних іспитів абітурієнтів у ХНУВС за останні роки. Результати складання абітурієнтами вступного іспиту з фізичної підготовки щороку погіршуються. Так, в минулому році на вступних іспитах понад 270 абітурієнтів не змогли отримати позитивну оцінку.

Ознайомившись з рядом внутрішніх наказів та розпоряджень, рішеннями колегії МВС України, методичною літературою щодо фізичного стану та шляхів вдосконалення даного напрямку професійної підготовки можна зробити висновок, що загальна спрямованість виданих рекомендацій, методик розроблена для спортивної підготовки або підготовки спецпідрозділів ОВС. Як в першому, так і в другому випадках, умови та завдання дій значно відрізняються від завдань та дій звичайного міліціонера.

У зв’язку з вищевикладеним, вважається за необхідне:

враховуючи специфіку кожного окремого виду підготовки в системі МВС (в ВНЗ, професійних училищах, на курсах підготовки та підвищення кваліфікації тощо), розробити та затвердити обов’язкову програму фізичної підготовки для співробітників ОВС з урахуванням вимог, яким має відповідати кандидат на зайняття певної посади. В змісті програми рекомендується провести градацію на теоретичний курс підготовки, загальну фізичну підготовку, спеціальну фізичну підготовку (оволодіння прийомами примусового фізичного впливу, дій працівників ОВС в модельованих ситуаціях затримання, супроводу);
в ВНЗ на першому році навчання приділяти близько 20–30% від загального навантаження дисципліні “Засоби фізичного впливу”, метою якої буде розвиток витривалості сили та координації рухів у курсантів;
обов’язковим є введення навчальної дисципліни з плавання у ВНЗ та на курсах початкової підготовки, оскільки 12–15% курсантів не володіють навіть вміннями триматися на воді;
впровадження сумісних занять з кафедрами вогневої підготовки та тактико-спеціальної підготовки (ТСП);
під час занять з фізичної підготовки проводити контроль фізичного стану курсантів та осіб, які проходять первинну підготовку, зі зніманням функціональних показників серцево-судинної системи: частоти серцевих скорочень та артеріального тиску, з метою контролювання фізичного стану людини до адаптації навантаження (не менше 6 разів контролю за 1 заняття);
розробити методичні вказівки щодо впровадження в професійне навчання з фізичної підготовки методик по вдосконаленню швидкості рухової реакції, на концентрацію та переключення уваги із реєстрацією електрокардіограми.

Розглянемо ситуацію, в якій наглядно видно взаємозв’язок цих форм підготовки. Було проведено експеримент із залученням підготовленої групи ТСП “Щит” ХНУВС. Курсанти повинні були пробігти 3км та виконати спаринг (рукопашний бій) на протязі 1 хвилини. Справа полягає в тому, що виконати це завдання в комплексі досить складно. Однак саме в таких умовах, зазвичай, здійснюється виконання службового оперативного завдання. Проаналізувавши динаміку виконання, ми прийшли до висновку, що професійно не підготовлена людина, після такого навантаження не в змозі виконати ці вправи. Курсантам важко було виконувати необхідні дії. Проведений експеримент вказав, що з 11 курсантів жоден дані випробування не витримав, навіть тоді, коли біг відбувався з малою швидкістю. Це вказує на те, що, якщо людина добре розвинена фізично, знає конструктивні особливості бронежилета, – її дії будуть дуже відрізнятися від дій особи, яка не має достатніх знань та вмінь. Для вдосконалення дій працівників ОВС необхідно розробити та затвердити в МВС України програму комплексної підготовки при різних ситуаціях впливу: вогнева підготовка + фізична підготовка; вогнева підготовка + психологічна підготовка; фізична підготовка + психологічна підготовка тощо. Цей комплекс вправ повинен бути рекомендований для застосування на всіх етапах професійної підготовки в системі МВС.

Систематизовані великі навантаження під час навчання та професійної підготовки дозволяють формувати у працівників міліції морально-психологічну витримку, здатність тривалий час працювати у складних умовах нервово-психічної напруги та великого фізичного навантаження.

4.Психологічної підготовки

Питаннями психологічної підготовки займаються різні психологічні центри в залежності від району, підрозділу проходження служби. На першій стадії – у вищих навчальних закладах, професійних училищах – психологічні служби, у практичній діяльності – центри практичної психології при управліннях МВС України. Працюють вони автономно та незалежно один від одного. Підпорядковуються безпосередньо Центру практичної психології при Міністерстві внутрішніх справ України в м. Києві.

Дослідження в цій області ми вирішили проводити наступним чином: звернутися до психологічних аспектів при відборі в ОВС, дослідити якісні характеристики особистості, якими повинен володіти співробітник міліції, вивчити практичний досвід психологічних служб та розробити рекомендації щодо вдосконалення психологічної підготовки працівників міліції.

Психологічний відбір застосовується в органах внутрішніх справ з 1993року, однак його повсюдне використання у відділеннях психологічного забезпечення в ОВС України почалося тільки з 1995 року. Минуло вже багато років з моменту його впровадження, однак, постає питання: чи ефективні застосовані методики при відборі в ОВС, зважаючи на великий відсоток плинності кадрів в міліції та на кількість зростання випадків загибелі працівників ОВС внаслідок самогубств [156].

Головним психологічним фактом при відборі в міліцію є професіограма. Професіограма – це перелік якостей (критерії, вимоги, нормативи), які висуваються до людини при відборі на службу в ОВС. На сьогоднішній день не існує чіткої визначеної професіограми. Існує перелік якостей, однак належний рівень розвитку в особистості тієї чи іншої якості, яка характерна для слідчого, працівника кримінального розшуку, міліціонера патрульної служби, дільничного інспектора міліції та інших служб, не визначений. Слід зазначити, що міліція являє собою правоохоронний орган, який призваний захищати правопорядок та законність, однак у кожної служби (КР, слідство, дільничні інспектори тощо) існує своя специфіка роботи. Методики, які б виявляли та досліджували необхідні професійні якості при прийомі для кожної окремої служби та нормативна регламентація, як зазначають провідні фахівці Центру практичної психології при ГУМВС України в Харківській області, медичної служби ГУМВС України в Харківській області, існують тільки “візуально”.

Проблемою запобігання плинності кадрів в ОВС займаються вже давно. Основний відсоток звільнень з міліції припадає на перші роки службової діяльності. Це означає, що неефективно діють методики відбору на службу в ОВС, які не можуть забезпечити “відсіювання” непридатних осіб при відборі. Дослідивши нормативно-правову базу можна прийти до висновку, що на даний момент для підрозділів психологічного забезпечення, які здійснюють функцію відбору, існують тільки вказівки відносно методик відбору для кандидатів на службу в ОВС, але тільки тих, які направляються на навчання в ВНЗ МВС. Нормативно-правової бази для осіб, які проходять первинну підготовку, для навчання в професійних училищах МВС, чіткої, офіційної та регламентованої – немає взагалі.

тест Кетелла;
рівень творчих здібностей;
чисельні ряди;
мотивацію;
рівень суб’єктивного контролю.

Перші три методики використовуються для дослідження інтелекту, 4 і 5 – мотивації. Кандидат, який має низький показник рівня інтелекту або здатності до самоконтролю та якщо пріоритетними для нього є небажані типи мотивації бажання, до служби в ОВС є непридатним. Це означає, що рівень його здібностей та готовності недостатній для того, щоб в подальшому отримувати освіту в ВНЗ системи МВС України.

Наказ МВС України №1460 від 24.11.2003р. “Про організацію служби психологічного забезпечення оперативно-службової діяльності органів і підрозділів внутрішніх справ України та навчально-виховного процесу у відомчих навчальних закладах” [215] єдиний документ, в якому чітко визначені умови та критерії відбору кандидатів в ВНЗ системи МВС. Однак слід зауважити, що такий важливий момент в оцінюванні цими методиками, як рівень розвитку кожної окремої якості, наприклад, рівень комунікабельності для співробітника КР, слідства, дільничних інспекторів міліції, за декількома психологічними шкалами відсутній. Як пояснюють опитані нами фахівці, скласти таку методику дуже важко, оскільки об’єктивні обставини життя постійно змінюються, змінюються виховання та ціннісні орієнтації молодих людей. Враховуючи вищевикладене, професіограма повинна змінюватися разом з науково-технічним прогресом, соціумом. Використовувати досвід інших країн нераціонально, оскільки культурний рівень, традиції, рівень мислення, інтелекту та розвитку відрізняється.

Окремо слід сказати про психологічну підготовку працівників міліції до оперативно-службової діяльності в екстремальних ситуаціях. Міліціонер, який здатний швидко бігати, влучно стріляти, але психологічно непідготовлений, у смертельно-небезпечній ситуації зупиняється, впадає в паніку і, у підсумку – гине. Психологічна підготовка до небезпечних дій впроваджена тільки у спеціальних підрозділах. Пересічний міліціонер не має інструменту захистити свою психіку від небезпек. З цих причин дуже часто працівники міліції звільняються з лав правоохоронних органів. Знаходження у зоні з численною загибеллю людей, при отриманні травм і поранень, загибель товаришів психологічно травмує працівника міліції, а бездіяльність або некваліфікована робота груп психологічної підтримки призводить до ще одного негативного явища – суїциду серед особового складу в органах та підрозділах ОВС, який на теперішній час є досить суттєвим.

Проаналізувавши отриманий матеріал, автор приходить до висновку, що одними з найголовніших завдань, які повинні вирішити суб’єкти управління в системі МВС України з питань психологічного забезпечення, є :

розробка чітких критеріїв відбору кандидатів на службу в ОВС;
розробка психологічних методик відбору та критеріїв оцінювання якостей, необхідних для успішної роботи на різних посадах;
розробка методик для вивчення якостей особи, її індивідуальності, мотивації для служби в органах внутрішніх справ з метою визначення індивідуального підходу у виховній роботі з конкретним працівником:

а) при відборі кандидатів на службу;

б) при призначенні на певну посаду;

в) при первинній підготовці тощо.

Специфіка служби в ОВС потребує розробки методик з питань відновлення нервово-психологічної стійкості працівника, його психологічної реабілітації. Доцільно розробити методики психологічної підготовки працівників ОВС до дій в екстремальних умовах; в ВНЗ МВС України необхідно ввести навчальну дисципліну “Методи саморегуляції” для вивчення на всіх факультетах з метою навчання майбутнього правоохоронця методам забезпечення свого психологічного стану; з метою запобігання як протягом служби, так і за її межами.

Враховуючи сукупність отриманих результатів проведених анкетувань [див. Додаток 2 – 5], співбесід з працівниками органів та підрозділів ОВС, статистичних даних було прийнято рішення проаналізувати стан вивчення психологічних дисциплін у ВНЗ МВС та виявити рівень їх значимості в навчальному процесі в ХНУВС. Як свідчать статистичні дані, більш ніж 52% службових ситуацій працівники слідчих та інших підрозділів ОВС МВС України вважають екстремальними. Екстремальні ситуації стали звичайною нормою в роботі. Час вивчення психологічних дисциплін для курсантів юридичного факультету Харківського національного університету внутрішніх справ у 2005 – 2006 навчальному році склав всього 3.9% від загального навантаження часу. Це 3 навчальні дисципліни: “Основи психології та педагогіки” – 54години; “Психологія допиту” – 27 години; “Психологія слідчої діяльності” – 54 години, що становить 1.6% від всього часу навчального плану. Слід відмітити, що з кожним наступним навчальним роком йде тенденція скорочення годин вивчення цих дисциплін.

5.Загальнопрофільної (медичної підготовки, засобів зв’язку і спеціальної техніки, цивільної оборони) підготовки

В ст.10 Закону України “Про міліцію” викладено основні обов’язки міліції, де сказано: “надавати у межах наявних можливостей невідкладну, у тому числі медичну, допомогу особам, які потерпіли від правопорушень і нещасних випадків, перебувають у безпорадному або небезпечному для життя і здоров’я стані, а також неповнолітнім, які залишилися без опікування” [204]. Працівники міліції повинні надавати першу медичну допомогу під час оперативних дій, у побутових випадках (у 2004 році у Харківській області міліціонер вдало прийняв пологи, у серпні 2005р. в м.Миколаєві працівники ПСМ урятували з води дитину, зробили штучне дихання та непрямий масаж серця – дитина вижила). За даними Головного управління статистики МВС України в Х/о близько 52.4% загиблих у ДТП складають особи, яким була надана некваліфікована перша медична допомога працівниками міліції. Під час несення служби працівники ОВС отримують травми та поранення, про це свідчить зростання випадків травматизму в міліції.

Медична підготовка заслуговує досить прискіпливої уваги у зв’язку з тим, що з нестандартними життєвими випадками співробітники ОВС (такі, як надання першої допомоги при переломах, при захлинанні водою, при отруєннях, при раптових пологах, пораненнях) зіштовхуються неочікувано. Як свідчать статистичні дані, практичні знання займають основну роль в таких випадках.

Вивчаючи досвід ВНЗ, практичних органів та підрозділів системи МВС України, автор прийшов до висновку, що протягом всього курсу навчання працівники міліції зіштовхуються з вивченням цих питань суто теоретично та за досить обмежений термін часу за власною ініціативою викладачів в ВНЗ. В органах та підрозділах ОВС навчанням з основ надання першої медичної допомоги не займаються взагалі.

На основі проведеного експертного опитування нами був складений мінімальний набір вмінь, якими повинен володіти співробітник ОВС для надання першої медичної допомоги під час несення служби. У 2002 – 2005роках серед слухачів заочної форми навчання ХНУВС було проведено опитування, в якому приймало участь 232 працівника міліції, де їм надавалася можливість відповісти, мають вони перелічені вміння та знання, чи ні:

вмію робити внутрішньом’язові уколи;
вмію натисненням артерії затримати кровотечу;
вмію правильно накласти пов’язку;
знаю призначення більшості ліків, які знаходяться в аптечці;
вмію робити непрямий масаж серця;
вмію робити штучне дихання.

Динаміка службових вмінь, яка прослідковується на рис. 2.13, з роками вдосконалюється. Зниження даних вмінь після 10 років пояснюється тим, що офіцер після 10 років служби займає відповідні керівні посади і навички надання першої медичної допомоги зникають.

З урахуванням законів комбінаторики вірогідність того, що пересічний працівник міліції буде володіти усіма переліченими вміннями, складає всього 10.9%.

До квітня 2006 р. в ВНЗ системи МВС не було впровадження у навчальний процес дисципліни “Медична підготовка” взагалі. Тільки в 2007 році ВНЗ системи МВС отримали розпорядження МВС України щодо викладання в ВНЗ навчального курсу “Медична підготовка” [154]. Слід зауважити, що в наказі МВС ще за років Радянського Союзу даний напрямок присутній, однак тільки в програмі службової підготовки. Сам механізм організації навчання із залученням відповідних фахівців для професійного викладання цієї дисципліни не розроблений. Відповідальність за проведення навчання по даному курсу належить безпосередньому керівнику підрозділу. Не дивлячись на розроблені методичні вказівки Міністерством внутрішніх справ України по навчальній дисципліні “Надання першої медичної допомоги”, без відповідних фахівців оволодіти азами першої медичної підготовки за рахунок самостійного навчання неможливо. Для досягнення цілі щодо якісного навчання необхідно створити правовий механізм діяльності цього напрямку, залучати високоякісних спеціалістів в цій галузі та оснащувати кабінети навчання матеріально-технічною базою.

Спеціалісти, які можуть долучатися до викладання цієї дисципліни, – це виключно медичні працівники: медичний персонал ОВС, військовий, внутрішніх військ, цивільний тощо, вказані особи не зацікавлені займатися роботою за їх фахом, оскільки вона матеріально не забезпечується. У зв’язку з цим МВС України доцільно буде розробити механізм залучення кадрового медичного персоналу для більш глибокого вивчення основ “Першої медичної допомоги”.

Цивільна оборона. Згідно опитування, яке проводилося у 2003 – 2006 роках з атестованим складом підрозділів ОВС різних регіонів України [див. Додаток 2], 97.73% опитаних вважає, що працівники міліції повинні бути краще підготовленими до дій під час стихійних лих, ніж середньостатистичний громадянин держави. В той же час на аналогічне запитання 84% опитаних громадян України відповіли позитивно. Звідси висновок: працівники міліції бачать необхідність для себе в цих знаннях, а громадяни України мають меншу довіру до працівників міліції у цих випадках. Слід робити моделювання тих ситуацій, які ймовірно можуть статися під час виконання службових обов’язків працівником міліції. Наочним прикладом може бути проведення у ВНЗ чи міськрайвідділах ОВС навчань з цивільної оборони без “попереднього” оповіщення, із застосуванням протигазів, проведенням навчальних заходів в умовах, наближених до реальних. Однак, як показує практика, це відбувається з великими ускладненнями. У випадку, якщо буде наведена ситуація для наступних дій (стихійне лихо, аварія з викидом сильнодіючих отруйних речовин або з викидом радіоактивних речовин), особовий склад зовсім не здатний діяти у зв’язку з браком знань та навичок у відповідних ситуаціях. Поки алгоритм організаційної структури запрацює – пройде досить великий відрізок часу. Цивільну оборону слід моделювати за рахунок тих ситуацій, які можуть скластися на визначеній території. Наприклад, схеми залучення до ліквідації наслідків хімічного зараження чи аварій, які можуть виникнути, отримують негативні результати у зв’язку зі складністю виконання. Не відпрацьовані організаційно-правові питання керування підрозділами ОВС у цих ситуаціях. Командування здійснюється централізовано. Це – втрата часу. Доцільно здійснювати управління на місцевому рівні.

В деяких райвідділах не розроблений перелік можливих надзвичайних ситуацій і порядок дій в цих випадках. Заняття зі службової підготовки не здійснюють інформуючої функції по розробці плану дій особового складу при таких обставинах, не відпрацьований порядок сповіщення. Порядок дій в даних ситуаціях повинні знати всі працівники ОВС.

Наприклад, необхідно розробити плани дій особового складу ОВС у наступних надзвичайних ситуаціях:

повінь;
велика пожежа;
озброєний напад на райвідділ;
хімічне зараження;
мінування (погроза закладення вибухового пристрою) на об’єкті МВС;
дії при виявленні вибухових боєприпасів (на об'єкті МВС).

Навчання в аспірантурі, ад’юнктурі та докторантурі

Під час цього виду підготовки необхідна, з наукової точки зору, розробка відповідних планів діяльності органів внутрішніх справ в тій чи іншій екстремальній ситуації.

Самостійна підготовка – зводиться до самостійного поєднання теоретичного та практичного матеріалу, вивчення нормативно-правової бази та самокорекції своєї особистості.

У підсумку можна з впевненістю сказати про можливість підвищення рівня професійної підготовки за рахунок моделювання на заняттях екстремальних умов, ситуацій і практичних рішень цих ситуацій. Спочатку рекомендується проводити дії у тренувальному темпі, потім, з урахуванням небезпеки, – у швидкому. Перелік чинників екстремальних ситуацій, їх кількісні та якісні показники, інтенсивність дії необхідно науково обґрунтувати з урахуванням специфіки дій особового складу різних підрозділів ОВС. Під час створення складних умов у навчальному процесі необхідно в комплексі розглядати різні види підготовки (фізична, вогнева, спеціальна, медична тощо) працівників міліції. Найбільшу ефективність система професійної підготовки в ОВС матиме під час комплексного опрацювання усіх її складових на місцевості по рішенню визначених раніше проблем.

Висновок по Розділу 2

Вдосконалення системи професійної підготовки працівників ОВС повинне розпочинатися зі зміни вимог, підходів, завдань та принципів. Для цього необхідні більш глибокі комплексні дослідження. Вони здатні суттєво підвищити ефективність правоохоронної діяльності за рахунок підвищення рівня професійної підготовки правоохоронців. Тому автор провів комплексне дослідження з метою вдосконалення системи професійної підготовки працівників ОВС України до дій в екстремальних умовах для ефективного функціонування органів внутрішніх справ.

Особливостями професійної підготовки працівників органів внутрішніх справ щодо дій в екстремальних умовах слід вважати:

комплексність вивчення та відпрацювання складових елементів професійної підготовки;
зменшення негативних умов впливу на працівників міліції при виконанні службових обов’язків в екстремальних ситуаціях;
застосування методики професійної підготовки працівників ОВС до дій в екстремальних умовах;
використання навчального напрямку «ситуаційне тренування» та «принципу наглядача»;
збільшення годин навчального навантаження при проведенні практичних занять у спеціалізованих класах та полігонах;
відпрацювання штатних та позаштатних екстремальних ситуацій в діяльності працівників ОВС при професійній підготовці тощо.

Беручи до уваги вивчення нормативної бази, міжнародного досвіду пропонується переглянути, деталізувати й вдосконалити основні положення діяльності Департаменту з питань освіти і науки МВС України.

розробити загальну Програму навчання у вищих навчальних закладах МВС України з початкової підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації;
розробити з урахуванням новітніх технологій структуру та методику проведення навчально-методичної підготовки працівників ОВС;
поетапно вдосконалити систему комплексної професійної підготовки працівників ОВС;
координація міжнародних проектів в області освіти і науки й професійної підготовки (на приклад, підготовка поліцейських-миротворців);
міжнародне співробітництво з вищими навчальними закладами системи правоохоронних органів у різних країнах світу, контроль по налагодженню взаємовигідних контактів між вузами;
впровадження наукових розробок науковців ОВС в практичну діяльність міліції;
участь в навчально-тренінгових секціях представників зарубіжних країн;
обмін фахівцями правоохоронних органів з метою вивчення передового досвіду тощо.

Створення ефективної системи управління професійною підготовкою працівників ОВС дуже складний процес, який потребує глибокого вивчення її складових елементів, які впливають на організацію та проведення цієї підготовки. Ми вирішили зупинитися на стадії самої підготовки співробітників ОВС більш детальніше шляхом моделювання її складових частин. Отже, провівши низку експериментальних досліджень, пропонуємо:

враховувати під час проведення тренувань небезпечні фактори впливу та чинники щодо їх відновлювання;
моделювати соціологічну поведінку населення в екстремальних ситуаціях;
приймати до уваги характеристики життєвого середовища.

До питання моделювання екстремальних умов в навчальному процесі необхідно підходити дуже зважено, в іншому випадку можна травмувати слухача.

Враховуючи вищевикладене, вважаємо за необхідне:

враховуючи специфіку кожного окремого виду підготовки розробити та затвердити обов’язкову програму фізичної підготовки для співробітників ОВС з урахуванням займаємої посади;
на перших роках навчання персоналу приділяти більше уваги дисципліні “Засоби фізичного впливу”, метою якої буде розвиток витривалості сили та координації;
обов’язковим є введення навчальної дисципліни з плавання у ВНЗ та на курсах початкової підготовки системи МВС;
впровадження сумісних кафедральних занять;
протягом занять з фізичної підготовки проводити контроль фізичного стану співробітників зі зніманням функціональних показників серцево-судинної системи;
розробити методичні вказівки щодо впровадження в професійне навчання з фізичної підготовки методик по вдосконаленню швидкості рухової реакції, на концентрацію, на переключення уваги із реєстрацією електрокардіограми.

До загальних недоліків суб’єктів професійної підготовки щодо дій в екстремальних умовах слід віднести:

недостатню нормативну базу з питань професійної підготовки працівників органів внутрішніх справ до дій в екстремальних умовах;
знижену відповідальність керівного складу підрозділів за незадовільний стан підлеглих з професійної підготовки в ОВС;
порушення правил щодо дотримання техніки безпеки на об’єктах МВС;
недостатню кількість спеціалістів з професійної підготовки в цілому, та до дій в екстремальних умовах, зокрема;
відсутність методологічного та методичного забезпечення щодо професійної підготовки працівників ОВС до дій в екстремальних умовах;
недостатньо опрацьовані та не закріплені на законодавчому рівні юридичні питання складових елементів професійної підготовки щодо дій в екстремальних ситуаціях, зокрема, не визначено поняття, предмет, ознаки екстремальної ситуації, несення служби у екстремальних ситуаціях, визначення поняття небезпека в діяльності органів внутрішінх справ та ризику тощо.

Проаналізувавши матеріал, дисертант приходе до висновку, що одними з найголовніших завдань, які повинні вирішуватися головними суб’єктами управління системи МВС України, є :

створення та закріплення на законодавчому рівні правового забезпечення щодо дій працівників ОВС в екстремальних умовах;
розробка методики професійної підготовки працівників міліції до дій в екстремальних умовах;
опрацювання та систематизація методологічного та методичного забезпечення щодо професійної підготовки працівників ОВС до дій в екстремальних умовах;
розроблення більш гнучких методик для вивчення особливостей особи, її індивідуальних якостей, мотивації для служби в органах внутрішніх справ: при відборі, при призначенні на певну посаду, при первинній підготовці тощо.

Поліпшення рівня професійної підготовки працівників ОВС концентрує увагу на необхідність зміни традиційних підходів в організації системи професійної підготовки персоналу міліції в екстремальних ситуаціях. Пропонуються наступні принципи такого навчання: загальний алгоритм навчання для всіх підрозділів системи МВС України, комплексний підхід до рішення задач, динамічність навчання, опрацювання дій в екстремальних умовах, виправлення можливих помилок тощо.

Загальний алгоритм навчання для всіх підрозділів системи МВС України необхідно впровадити з однією метою – система професійної підготовки повинна розвиватися у різних підрозділах, регіонах, навчальних закладах за одним зразком. Пропонуємо своє бачення загального алгоритму навчання. Дана методика охоплює підготовку всіх підрозділів ОВС з урахуванням умов несення служби працівниками міліції: несення служби в нормальних умовах, несення служби в складних умовах, несення служби в умовах стихійного лиха, несення служби при аварії, несення служби в умовах масових безладів, несення служби при проведенні спецоперації, несення служби в умовах підготовки чи вчинення теракту.

Оцінити загальну структуру можна, звернувшись до додатку10. Загальний алгоритм пропонованої методики дозволяє значно спростити підготовку до занять та їх проведення. Така постановка питання значно спрощує й підхід до рішення великої кількості питань за рахунок взаємного доповнення різних видів підготовок. Зміст комплексного підходу складається з обліку декількох видів підготовок; динамічність навчання виключає звикання до стаціонарних умов. Крім того, в екстремальних умовах йде тренування щодо адаптації до впливу екстремальних факторів. Практична складова зумовлюється опрацюванням з використанням транспортних засобів, приміщень, зброї тощо, з наближенням занять до практичної діяльності в правоохоронних органах.

Остання складова, опрацювання можливих помилок, яка дозволяє проаналізувати та переосмислити отримані знання та вміння. Максимальну ефективність усунення недоліків можна досягти за рахунок використання відео та аудіо техніки.

Загальний алгоритм навчання працівників міліції передбачає проведення практичних занять, тренувань, навчань. З метою більшої структуризації способів надання практичних навичок у вигляді тренінгової системи доцільно надати алгоритм тренінгу [див. Додаток9].

З урахуванням прикладу системи професійної підготовки щодо дисципліни “Заходи особистої безпеки” [див.Додаток8]доцільно навести приклад тренінгової системи з цієї дисципліни [див.Додаток7].

Для підвищення ефективності організації професійної підготовки працівників ОВС, особливо що стосується підготовки до дій в екстремальних умовах, в розділі надані основні вимоги до наведеної методики.

Змінюючи підхід до організації професійної підготовки, необхідно враховувати комплексну оцінку ефективності роботи даної системи як окремого працівника, так і підрозділу в цілому. Пропонується враховувати головним критерієм оцінки стану системи професійної підготовки травматизм в ОВС та його причини. Критерій травматизму здатний вказати на недоліки професійної підготовки та необхідність суттєво змінювати її організацію з урахуванням небезпечного фактору при комплексному навчанні.

РОЗДІЛ 3 ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТВОКИ ПРАЦІВНИКІВ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ ДО ДІЙ В ЕКСТРЕМАЛЬНИХ УМОВАХ

3.1. Світові тенденції розвитку професійної підготовки працівників правоохоронних органів

Реформування правоохоронних систем в світовій практиці передумовлює активний пошук та впровадження нових підходів в управлінні відповідних правоохоронних інститутів, створення їх якісно нової професійної моделі у відповідності до стандартів, принципів та норм. Глобалізація міжнародних відносин та розвиток інтеграційних процесів у взаємодії між державами в сфері охорони та захисту основних прав і свобод людини й громадянина сприяли створенню міжнародного співробітництва в боротьбі зі злочинністю. Важливе теоретичне та практичне значення в цьому питанні займає досвід правоохоронних органів інших країн світу, міжнародних організацій, вивчення їх тенденцій та закономірностей змін, які передумовлюють сучасний стан й перспективи розвитку управління правоохоронними підрозділами.

Немає сенсу говорити про те, що боротьбу з міжнародними злочинними проявами не може вести один державний орган. Створення міцної та ефективної структури дій для будь-якої міжурядової організації є підсумком взаємоспівпраці державних інститутів різних країн. Це і Міністерства внутрішніх справ, і Міністерства оборони, Міністерства закордонних справ, митні служби тощо.

В даний час в Україні діє Рада національної безпеки та оборони – державний орган, в функціональні особливості якого входить цілий комплекс заходів координації з іншими Міністерствами та відомствами України.

Проблема боротьби зі злочинністю у всьому світі є однією з найбільших глобальних небезпек вже протягом багатьох сторіч. Функцію внутрішньої боротьби з даними небезпеками в державах, загалом, здійснюють Міністерства внутрішніх справ та аналогічні їм відомства. Зовнішню функцію боротьби з транснаціональною злочинністю на міждержавному рівні виконують ряд міжурядових організацій, метою дій яких є підтримання миру та безпеки у всьому світі, посилення прозорості, взаємної довіри та здатності до спільних дій. До провідних організацій відносяться:

Організація Об’єднаних Націй (ООН);
Організація Північноатлантичного договору (НАТО);
Європейський Союз (ЄС);
Інтерпол;
Європол;
Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ);
Співдружність незалежних держав (СНД).

Метою їхньої діяльності є:

створення європейської системи безпеки і оборони;
здійснення контролю над ядерною, біологічною і хімічною зброєю;
міжнародна співпраця правоохоронних органів для боротьби з організованою злочинністю, міжнародним тероризмом;
реалізація спільних освітніх програм щодо підвищення професійного рівня тощо.

З метою розробки пропозицій стосовно вдосконалення професійної підготовки працівників органів внутрішніх справ України, дисертантом були вивчені досвід та тенденції розвитку правоохоронної діяльності наступних організацій: Організації Об’єднаних Націй [307], Інтерполу [302], Європолу [301]. Вони виражаються в наступному:

Розширення зони діяльності і впливу цих організацій, участі їх структур в міжнародній спільноті.
Взаємодія всіх поліцейських служб різних країн.
Створення спільних комісій по репатріації правопорушників та злочинців.
Швидка передача інформації про теракти, що готуються.
Впровадження посади комісарів Інтерпола та Європола. На теперішній час дані правоохоронні органи співпрацюють тільки з представниками МВС України. Метою їх вдосконалення є взаємодія з усіма відомчими структурами в Україні в особі однієї людини.
Реформування та структурне оновлення поліцейських органів.
Вдосконалення професійної підготовки на високому інформаційному, технологічному рівні, в вимірах Web-простору. Наприклад, передача відбитків пальців на інфрачервоному слоті.
Вдосконалення тактично-спеціальних дій поліцейських підрозділів.
Поглибленні тенденцій розвитку колективної громадської безпеки.
Створення навчальної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців з питань охорони громадського порядку для забезпечення кадрових потреб вищих навчальних закладів поліцейської системи.
Збільшення частки цивільних працівників в департаментах і управліннях Міністерства внутрішніх справ України.
Боротьба з корупцією, легалізацією (відмиванням) доходів та незаконною економічною діяльністю шляхом економічних, правових, організаційних і правоохоронних заходів; вжиття заходів, необхідних для виключення України зі списку FATF (Групи з розроблення фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей), зокрема прийняття закону, який відповідає стандартам FATF.
Приведення законодавства України у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму у відповідності з міжнародними стандартами.
Розроблення проектів нормативно-правових актів, необхідних для реалізації Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму 1999 року.
Забезпечення ефективного функціонування Єдиної державної інформаційної системи у сфері запобігання та боротьби з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансування тероризму.
Участь делегацій України у засіданнях, семінарах, конференціях та інших заходах, що проводяться під егідою Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF), Ради Європи, Світового банку, Міжнародного валютного фонду, Едмонтської групи.
Забезпечення ефективності боротьби з корупцією у правоохоронних органах України.
Організація навчання працівників державних органів, які займаються питаннями боротьби з корупцією та легалізацією доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванням тероризму.
Запровадження у навчальні програми для працівників правоохоронних органів вивчення відповідних курсів стосовно боротьби з корупцією.
Оновлення засад зовнішньої політики і політики в галузі безпеки з метою відображення мети України щодо повної євроатлантичної інтеграції.
Затвердження України як ключового донора регіональної стабільності та безпеки, включаючи збільшення внеску України до міжнародного співробітництва з урегулювання конфліктів та підтримання миру.
Поліпшення стану підготовки працівників органів внутрішніх справ України для участі в міжнародних миротворчих операціях.
Посилення співробітництва з державами – членами Європейського Союзу та партнерами з питань спільної підготовки підрозділів правоохоронних сил до участі в міжнародних миротворчих операціях.
Участь у міжнародних операціях під егідою ООН.
Вдосконалення інституціонального забезпечення участі України в міжнародних миротворчих операціях.
Посилення співробітництва з недержавними громадськими організаціями, статутна діяльність яких пов’язана з аналізом проблем у галузі безпеки і оборони.
Розширення участі у боротьбі проти міжнародного тероризму, включаючи повне виконання всіх пов’язаних із цією проблемою резолюцій Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй, а також участь у заходах, передбачених Планом дій Партнерства проти тероризму.
Поглиблення двосторонніх контактів зі спецслужбами та правоохоронними органами європейських держав.
Опрацювання питання щодо укладення міжнародних договорів про видачу правопорушників, які звинувачуються у терористичній діяльності, та встановлення єдиних підходів до видів їх покарань.
Продовження практики спільних навчань та стажувань співробітників підрозділів, що займаються питаннями боротьби з міжнародним тероризмом.
Створення ефективного механізму співробітництва державних органів у боротьбі з тероризмом.
Створення єдиної автоматизованої системи управління, цифрової інтегральної мережі зв’язку, інтегрованої до телекомунікаційних мереж України в цілях її використання протидії екстремальним ситуаціям.
Запровадження безперервної ступеневої системи професійної підготовки фахівців правоохоронних органів.
Посилення міжвідомчої координації і співробітництва в сфері професійної підготовки працівників ОВС між Міністерством внутрішніх справ, Міністерством надзвичайних ситуацій, Міністерством оборони, Міністерством промислової політики, Держприкордонслужбою з метою поліпшення реагування на наслідки природних та антропогенних катастроф, терористичні акти.
Приведення системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів оперативно-рятувальної служби цивільного захисту у відповідність із вимогами і стандартами держав – членів Європейського Союзу.
Поліпшення мовної підготовки працівників МВС України.
Узагальнення вітчизняного і міжнародного досвіду реагування на надзвичайні ситуації цивільного характеру для підвищення ефективності операцій з подолання їх наслідків.
Розширення співробітництва України з НАТО в рамках програми “Безпека через науку”.
Налагодження міжнародного співробітництва у проведенні досліджень, розробок, випробувань у різних галузях науки і техніки, в т.ч. в галузі правоохоронної діяльності.
Впровадження в процес професійної підготовки фахівців правоохоронних структур України концепцій, процедур та стандартів європейського рівня.

Необхідність вдосконалення професійної підготовки працівників органів внутрішніх справ до дій в екстремальних умовах має об’єктивний характер і досить активно реалізується в різних країнах пострадянського простору. Однак, існують і недоліки в даних напрямках вдосконалення системи професійної підготовки:

По-перше, майже повністю відокремлюється накопичений правоохоронний досвід Радянського Союзу, навіть в тих державах, які були колишніми республіками СРСР.
Інтенсивна глобалізація в цій сфері руйнує деякі традиційні, політичні, економічні, суспільні особливості, особливо в невеликих державах.
Майже у всіх установчих документах поширюються норми, рекомендації тільки провідних країн світу, ігнорується власний досвід.

Враховуючи всі позитивні та негативні явища, можна з впевненістю казати, що система професійної підготовки в МВС України здебільшего виграє від залучення сфери міжнародного досвіду. Наша свідомість та незалежність мислення дає можливість використати позитивний міжнародний досвід з урахуванням національних здобутків.

3.2. Експериментальні дослідження ступеня готовності працівників органів внутрішніх справ до дій в екстремальних умовах

Експериментальні дослідження останніх років показують: від 7 до 12 відсотків потерпілих працівників органів внутрішніх справ гинуть, зазнають тяжких фізичних та психічних травм у ситуаціях, які виникають під час виконання службових обов’язків або гострих постситуативних переживань. Серед найбільш суттєвих причин цього, визначаються такі: безпосередній контакт з правопорушниками та злочинцями; надмірні фізичні та психічні навантаження; безглузді чи невиправдано ризиковані управлінські рішення; неконтрольоване та протиправне застосування вогнепальної зброї та спецзасобів або їх незастосування; суїциди [8, с. 191].

Статистика останніх років вказує на підвищення рівня травматизму серед особового складу органів та підрозділів ОВС. Згідно з даними Відділу державного нагляду з охорони праці МВС України, починаючи з 1998року, спостерігається тенденція до зростання травматизму (рис. 3.15).

За останній час кількість випадків застосування вогнепальної зброї в країнах колишнього СРСР теж зростає. Наприклад, в Росії щорічно від 12 до 14 тисяч злочинів скоюється з використанням вогнепальної зброї, вибухових пристроїв та вибухових речовин, і, як вкрай небезпечна тенденція, злочинці все частіше застосовують вогнепальну зброю проти працівників міліції. У Росії щорічно в сутичках з бандитами гинуть 300, в Україні (за роки незалежності) – від 14 до 32 працівників ОВС. Відповідно міліціонери також змушені все частіше застосовувати табельну зброю. Приблизно 42% смертельних випадків, що відбулися при зіткненні із озброєними злочинцями, можна було уникнути при наявності у працівників правоохоронних органів засобів особистої безпеки. З огляду на особливу запеклість швидкоплинних вогневих контактів із озброєними злочинцями, сьогодні необхідно підвищити увагу до вогневої підготовки й індивідуального захисту працівників ОВС, їх тактичної та професійної підготовленості [33, с. 387 – 394].

З метою встановлення основних шляхів до покращання становища у питаннях особистої безпеки, а також у системі професійної підготовки взагалі, для опрацювання основних напрямків розвитку у цій галузі було проведено ряд експериментальних досліджень.

Експеримент– це форма пізнання об’єктивної дійсності за допомогою спеціально обраних чи штучно створених контрольованих умов, які забезпечують точне вимірювання процесів, нагляд за якими необхідний для визначення закономірних зв’язків між явищами з метою перевірки гіпотез [142, с. 634].

Дослідження– це процес опрацювання нових наукових знань, один з видів пізнавальної діяльності [25, с. 542].

Експериментальні дослідження– це наукові, штучно створені контрольовані процеси, методи для перевірки експериментальних гіпотез за допомогою спеціально обраних експериментальних видів пізнавальної діяльності.

Наукове дослідження характеризується об’єктивністю, відтворюваністю, доказом та точністю. Воно має два рівня – емпіричний та теоретичний. Найбільш розповсюдженим є поділ досліджень на фундаментальні та прикладні, кількісні та якісні, унікальні та комплексні.

Експериментальні дослідження взмозі встановити закономірності та об’єктивно показати стан справ у галузі підвищення ступеня професійної підготовки працівників міліції. Окрім цього доцільно експериментально визначити значення управління системою професійної підготовки персоналом ОВС. Експериментальний підхід до вирішення суттєвих проблем широко використовувався дослідниками і раніше.

Наприклад, В.Г. Малишевим та А.Ф. Ануфрієвим в 1986 році проводилося експериментальне дослідження готовності працівників ОВС виконувати стрільбу при створенні учбової екстремальної ситуації, яка моделює реальну. Проти працівників міліції раптово застосовувалася вогнепальна зброя [116, с. 161 – 165]. В експерименті приймало участь 29 осіб. Експеримент проходив у два етапи і включав в себе підготовчу стадію – вивчення устрою пістолета Макарова (ПМ), включаючи збірку, розбірку та проведення контрольних і залікових стрільб. Експеримент проводився на протязі двох днів і складався з двох серій. В першій серії стрільба виконувалась в оптимальних (нормальних учбових) умовах. Перед її початком давалась настанова: “Вам потрібно виконати учбову вправу №1. Не поспішайте. Головне – влучність!” При виконанні цієї вправи оцінювалась влучність стрільби. Реєстрація фонових показників проводилась по методиках: оцінка інтервалів часу, частота серцевих скорочень, тиск, статичний тремор, склад чисел з переключенням. В другій серії стрільба виконувалась в ситуації, яка моделювала застосування вогнепальної зброї при неочікуваному нападі. Кожний співробітник повинен був пройти темний підвал, вивчений ним заздалегідь, вийти на вогневий рубіж та провести стрільбу на ураження мішені трьома пострілами. При проходженні тунелю раптово для кожного працівника міліції проводилась стрільба з автомату, лунав сильний крик, потім осліпляла яскрава блискавка та по досягненню вогневого рубежу раптово подавалась команда: “Час на стрільбу обмежений і складає десять секунд. Заряджай! Вогонь!”, відлік часу проводився в зворотному порядку (10, 9, 8, 7 і т.д.). В момент прицілювання співробітників лунало декілька пострілів з автомата. Методики оцінювання в обох випадках були однакові.

В результаті експерименту потрібно було вирішити дві задачі:

встановлення основних чинників, які негативно впливають на психофізіологічний стан працівників ОВС під час дії екстремальних умов;

проведення порівняльного аналізу оптимальних та екстремальних умов.

Отже, були отримані наступні результати. Співробітники, які покращили свої результати в екстремальних умовах, – 2 особи; результати залишились без змін – 6 чоловік; погіршились показники у 20 міліціонерів. Таким чином, коефіцієнт працівників ОВС, які готові діяти в екстремальних умовах, складає 28%; тих, у яких можуть виникнути труднощі, – 72%. Після проведеного експерименту були зроблені наступні висновки:

в групі, склад якої дорівнював 29особам, до стрільби в екстремальних умовах не були готові 72% особового складу. З них по причині психологічної стійкості – 69%, за показниками влучності – 3% (тобто 1 людина);
в першу чергу підготовка повинна підвищуватись саме в психологічному напрямку, оскільки загальну долю досліджуваних складають працівники з недостатньою емоційною стійкістю;
необхідно вести накопичення навичок у співробітників та досвіду емоційно-вольової поведінки в навчальних екстремальних умовах;
рекомендовано наближати навчальну обстановку тренувань до реальної, яка буде викликати у міліціонерів психічну напругу.

Як свідчать проведені дослідження готовності до дій в екстремальних ситуаціях, важливо вміло та правильно використовувати засоби особистої безпеки. Захищена людина почуває себе більш впевнено та діє більш рішуче у складній ситуації.

Сучасні дослідження дали можливість сформулювати положення про носіння бронеекіпіровки тільки при проходженні смуги перешкод [127, с. 64 – 69], однак, необхідно розробити методику підготовки особистого складу ОВС по вогневій, фізичній та спеціальній підготовці. Необхідно дати практичні рекомендації по проведенню динамічних операцій в екстремальних умовах.

Цей висновок можна зустріти в експериментах, які були проведені в Росії. Засоби індивідуального захисту здатні значно підвищити влучність працівника міліції у випадку вогневого контакту.

Прикладом цього є проведення Санкт-Петербурзьким університетом внутрішніх справ досліджень впливу на працівників органів внутрішніх справ носіння бронеодягу при проведенні спеціальних операцій та на ефективність їх стрільби [274, с. 39 – 40]. Отримані результати зосередили увагу на проблемі в сфері професійної підготовки та вказали на недостатню теоретичну базу щодо вивчення проблем по носінню та застосуванню засобів особистої безпеки. Однак, як зазначає дисертант, не був врахований план розробки методики даної підготовки та не були запропоновані рекомендації щодо стрільби в екстремальних умовах при динамічному навантаженні.

Використання експериментальних досліджень в наукових роботах впроваджується дуже широко. З точки зору правознавства, в організаційних дослідженнях тенденція застосування даного методу використовується вкрай рідко. Однак, саме цей метод здатний вказати на необхідні теоретичні дослідження, корегувати отримані результати та впроваджувати нові методи та способи управління.

З урахуванням вищевказаного, встановлено основну мету та задачі експериментальних досліджень. Метою єпідтвердження теоретичних положень на практиці. Завданнями слід вважати:

а) встановлення основних чинників, які діють під час несення служби на працівників міліції в екстремальних умовах;

б) встановлення впливу екстремальних умов на готовність та працездатність працівників ОВС;

в) розробка нових способів та напрямків підвищення рівня професійної підготовки;

г) встановлення критеріїв оцінювання системи професійної підготовки та ефективності управління цією системою.

Учасники експерименту, курсанти та працівники ХНУВС, обстежувались за допомогою медичного обладнання, визначався їх фізіологічний стан, знімались необхідні показники: верхній та нижній артеріальний тиск, частота серцевих скорочень в емоційно спокійній обстановці, без зовнішніх подразників – шум, розмови, погодні умови, вібрації тощо та після проведення дослідження.

В 2003 році в м.Харкові проходили командно-штабні навчання введення в дію плану “Хвиля” за участю представників всіх практичних органів та підрозділів ОВС МВС України м. Харкова та Харківської області. До участі в даних заходах була долучена група курсантів ХНУВС. В процесі даного заходу відпрацьовувались основні тактичні дії працівників міліції при масових заворушеннях, їх емоційно-вольова стійкість, простежувався рівень психологічної напруги, професійна готовність до впливу екстремальних дій та багато інших показників.

В результаті після проведення навчань частота серцевих скорочень у курсантів збільшилась на 12.7%, нижній артеріальний тиск збільшився на 11.2%, а верхній – на 30.8%. Враховуючи ці три основні показники, можна стверджувати, що за рахунок почуття страху фізіологічні показники погіршились приблизно на 46%. При проведенні експерименту повторно, простежувалося погіршення тільки на 22%. Отже, можна зробити висновок, що позитивний ефект з’являється при появі досвіду. Отримані знання та вміння забезпечують безпечне виконання своїх службових обов’язків, захисні засоби забезпечують достатню безпеку та в цілому практичне відпрацювання теоретичних знань в навчальній екстремальній ситуації тренує та адаптує.

Вищевказані результати були підтверджені наступними експериментами, в яких курсантам необхідно було пробігти дистанцію в 300, 600 та 900 метрів без засобів індивідуального захисту та в них. При цьому дослідники спостерігали більш інтенсивне зниження результатів в залежності від дистанції. Ці дані відображені на рисунку3.16. Слід відзначити, що зниження результатів відбувається в залежності від виду бронежилету. Ці закономірності обов’язково повинні враховуватись під час довготривалого носіння засобів індивідуального бронезахисту при проведенні спеціальних операцій, особливо керівниками цих операцій.

Під час проведення експерименту застосовувались засоби психологічного впливу на курсантів, які безпосередньо виконували тренувальні вправи та на тих, які чекали своєї черги та опрацьовувалися різні способи організації їх діяльності.

З метою дослідження готовності персоналу ОВС під впливом зовнішніх повсякденних факторів було проведене моделювання екстремальної ситуації в умовах професійного навчання за участю офіцерів та курсантів ХНУВС, працівників ОВС Харківської області. Зовнішнім показником була музика різних напрямків виконання: класична, російська, зарубіжна. Експеримент проводився в тирі ХНУВС в два етапи. Після кожного етапу експерименту знімалися фізіологічні показники: частота серцевих скорочень, нижній та верхній артеріальний тиск. Зміст дослідження полягав у наступному: проведення стрільб з дистанції 25 метрів; вмикання під час стрільби музичного супроводу середнього гучності. Після аналізу даних були отримані наступні результати. В перші хвилини після проведення стрільб у деяких співробітників відчувалося психологічне занепокоєння, знервованість, невпевненість, фізіологічні показники були комплексно підвищені. В порівнянні з попередніми дослідженнями цей факт не викликав несподіванки і був логічним й закономірним. Однак на другому етапі проведення експерименту, після вмикання музики, було виявлено зниження точності попадання у мішені тільки в частини групи. Проведені співбесіди з учасниками дослідження вказали, що на процес влучення у мішені спричинила музика. Частина групи, в якої точність стрільби збільшилася, в порівнянні зі стрільбою без музики, позитивно ставилася саме до аналогічної музики. Друга частина групи, в якої з’явилося нервування та знизилася точність стрільби, – негативно відносилися до музики того напрямку. Для підтвердження фактору зовнішнього впливу музики ми одразу вирішили продовжити експеримент з використанням гучної музики класичного стилю. Результати змінилася. В третини групи результати точності залишилися на тому ж рівні, у другої частини результати несподівано зросли, в останньої частини групи точність стрільби знизилася. Фізіологічні показники співробітників ОВС були підвищені у всіх випадках.

При виконанні оперативного завдання імовірність впливу шуму, вібрацій, криків, пострілів досить значна. Ці фактори будуть знижувати точність стрільби. В екстремальних ситуаціях неточність дій правоохоронця та його невміння концентруватись на оперативному завданні може мати несподівані наслідки. Рекомендується моделювати навчальні екстремальні ситуації з урахуванням зовнішніх подразників на заняттях зі службової підготовки.

Наступний проведений експеримент включав візуальний відволікаючий фактор [93, с. 91 – 95]. Офіцерам і курсантам ХНУВС було запропоновано провести стрільбу по різнокольорових мішенях стандартного розміру. Було включено мішені: білого, чорного, синього, зеленого та змішаного кольорів; у вертикальну, горизонтальну, під кутом 45°та пересічену лінії. В результаті проведеного дослідження були отримані наступні результати. Всі працівники вказували на візуальну непристосованість до мішеней таких різнобарвних кольорів, відволікання та незосередження. В результаті знижувалась точність стрільби. Серед найбільш незручних були мішені: фіолетового та чорного кольорів, на 3-му місці – рівні лінії з нахилом під кутом 45° справа наліво. Найбільш пристосованими до стрільби були мішені білого та зеленого кольорів.Враховуючи 8 критеріїв влучності при стрільбі по різних мішенях, порівнюючи найкращі результати (мішень білого кольору) та найгірший результат (мішень фіолетового кольору), – в цих випадках влучність відрізняється в 2.4 рази. Крім того, критерієм влучності є і кількість промахів.Серед 1-ої групимішеней відмічено по 1 – 2 промахи, у другій групі промахи відсутні взагалі.

Проведені дослідження дозволяють зробити висновок на користь необхідності модифікації підходів до професійної підготовки та освіти з використанням нестандартних методик навчання працівників міліції. Нестандартне та комплексне навчання зможе покращити ефективність виконання службових завдань. Необхідно приближувати тренувальну обстановку до бойової, при якій здійснюється виконання службових повноважень.

У 2003 – 2004 роках в Харківському національному університеті внутрішніх справ були проведені дослідження причин та умов зниження точності стрільби при застосуванні засобів бронезахисту. В результаті проведеного огляду літератури встановлено, що в 45% випадків проти працівників міліції застосовується пістолет Макарова (ПМ), у 40% випадків – пістолет Токарєва, вся інша вогнепальна зброя застосовується в 15% випадків. Тому для проведення балістичних експериментів був обраний ПМ. Учасники експерименту(офіцери і курсанти ХНУВС) забезпечувалися бронекурткою “Міраж” та бронешоломом “Сфера”. Кожна серія містила в собі п’ять пострілів. Було проведено 4 серії: без бронезахисту з однієї руки, без бронезахисту з двох рук, у бронезахисті з однієї руки й у бронезахисті з двох рук [274, с. 39 – 40].

Сам факт застосування вогнепальної зброї впливає на фізіологічний стан людини, а застосування бронезахисту збільшує цей шкідливий вплив. У результаті проведених експериментів були отримані наступні результати: при стрільбі без засобів захисту частота серцевих скорочень збільшилася в порівнянні з ЧСС до стрільби на 12%; при стрільбі в засобах захисту ЧСС збільшилася в порівнянні з ЧСС до стрільби на 16%. Вплив бронеодягу при стрільбі на пульс не єдиний несприятливий фактор. Співробітники відзначають дискомфорт, підвищення температури, втому. В результаті впливу цих факторів знижувалася точність стрільби: при стрільбі з однієї руки точність знизилася на 25%, при стрільбі з двох рук точність знизилася на 16.5% [35, с. 56 – 60].

Динамічне навантаження впливає на ефективність стрільби з вогнепальної зброї у засобах бронезахисту, однак під час швидкоплинної вогневої сутички попереднє навантаження несуттєво знижує точність стрільби.

При використанні вогнепальної зброї рекомендуємо використовувати конструкційні особливості бронежилетів, а саме: наявність шийно-коміркової секції, пахової секції, металевих і керамічних бронеелементів, сполучних і фіксуючих ременів тощо. Особливо ефективно можна використовувати тверду поверхню бронежилета при приготуванні і стрільбі [33, с. 387 – 394].

В результаті проведених експериментів були встановлені основні чинники, які впливають на ефективність дій працівника міліції під час екстремальних ситуацій. За цими факторами необхідно постійно спостерігати, контролювати та, у результаті аналізу обставин, враховувати під час оперативних дій.

До цих чинників можна віднести:

фактори зовнішнього середовища;
фактори фізичної готовності працівника ОВС;
фактори психологічної готовності працівника ОВС;
фактор часу;
фактор комплектності екіпіровки та озброєння.

Автор прийшов до висновку, що кожний вид службової підготовки та відповідні йому навчальні дисципліни, безумовно, дуже важливі складові. Однак необхідно проводити заняття, які будуть містити комплексні дисципліни по спеціальній, вогневій, фізичній підготовках. Це буде кращим підходом до організації навчання і дасть вагомі результати при використанні знань на практиці.

Приклад психологічної підготовки ми можемо спостерігати в наших зарубіжних колег зі Сполучених Штатів Америки, де вивчення психологічних дисциплін вважається одним з найпріоритетніших напрямків. Працівник поліції, починаючи службову діяльність з рядового звена й закінчуючи керівною ланкою в системі поліції США, повинен бути “обличчям” закону та порядку США, вміти налагоджувати доброзичливі стосунки з населенням країни, знаходити компроміси при вирішенні конфліктів, бути зразком для своїх співробітників в поліції та вміти контактувати. Цінність другої додаткової підготовки в області управління в ОВС пояснюється відпрацюванням в практичних бойових умовах організації проведення бойових операцій на випадок виникнення раптових змін в управлінні силами та засобами не тільки в надзвичайних умовах (стихійні лиха, епідемії, катастрофи, теракти, масові порушення правопорядку), але й у екстремальних умовах несення служби працівниками міліції. Час проведення дій, їх інтенсивність, ротація підрозділів, розміщення резерву, застосування транспортних та спеціальних засобів, вимоги до фізичного та психологічного стану міліціонерів повинні залежати від виду та небезпеки екстремальної ситуації.

Кожен працівник повинен вміти ефективно організувати роботу групи в неочікуваний екстремальний момент. Це можливо завдяки його відмінній підготовці. Крім того, слід звернути увагу на спеціальну підготовку керівної ланки ОВС з урахуванням менеджменту ситуації. Аналіз обстановки повинен закінчуватися визначенням протидії можливих наслідків. Непродуманість визначених дій дуже часто призводить до великої кількості загиблих серед населення, заручників: Норд Ост / Росія – 2001 р. та серед особового складу ОВС: Беслан / Росія – 2005 р.

З метою розробки нових способів та напрямків підвищення рівня професійної підготовки була проведена відповідна робота. Розглядати цю задачу необхідно під призмою небезпек, які виникають у екстремальних умовах та службово-бойової діяльності працівників міліції.

Засоби індивідуального бронезахисту, як свідчить практика, становлять основну складову частину збереження життя працівника ОВС при виконанні службових повноважень. Анкетування, яке проводилося в 2004 році з офіцерським складом підрозділів ОВС різних регіонів України [див. Додаток 2], вказало, що тільки 61.4% опитаних здатні правильно вибрати тип бронежилету в залежності від виду загрози, 58.3% – здатні встановити стан бронежилету та доцільність його подальшого використання, 73.6% респондентів здатні повністю оцінити захисні властивості бронежилетів. Ці цифри вказують на незадовільний стан у підтриманні особистої безпеки працівниками міліції при використанні засобів захисту. Враховуючи закони комбінаторики, навики практичного використання ЗІБ мають тільки 27.7 % опитуваних. Виходячи з того, що знання та вміння офіцерського складу перевищують рівень знань рядового працівника міліції, відсоток правильного застосування засобів захисту рядовим складом міліції буде ще меншим.

Працівники міліції вважають, що наявність засобів індивідуального захисту у міліціонера знижує імовірність злочинного нападу на нього, отже, раціонально знати та вміти правильно користуватися цими засобами захисту.

Проаналізувавши результати проведених досліджень, слід вказати на необхідність вдосконалення методик та надання рекомендацій при проведенні професійної підготовки підрозділів правоохоронних органів, особливо тих, які приймають участь в спеціальних операціях, пов’язаних з використанням засобів захисту. Деякі підрозділи ОВС повинні мати стійкі та більш суттєві практичні вміння у сфері забезпечення особистої безпеки: державна служба охорони, підрозділи спеціальної міліції, патрульна служба міліції тощо. Під час підготовки особового складу та плануванні спеціальних операцій слід враховувати особливості конструкцій, правила експлуатації та характеристики засобів захисту. У зв’язку з цим, для підвищення рівня професійної підготовки працівників ОВС необхідно проводити роботу відповідним службам по розробці багатофункціональних міліцейських бронекомплектів.

Як вказувалося раніше, засоби індивідуального бронезахисту є одними із самих перспективних і надійних способів захисту працівника міліції від вражаючих чинників: впливу вогнепальної зброї, холодної зброї, ударів тупими предметами. Підрозділи ОВС використовують, як правило, бронежилети армійського зразка. В нашій країні сучасних бронежилетів, призначених для широкого застосування в підрозділах ОВС,практично немає. Тому можна на підставі проведених досліджень і аналізу привести перелік якостей, яким повинен відповідати бронежилет для працівників міліції. Такими мають бути:

а) модульність конструкції, що дозволяє швидко трансформувати моделі бронеодягу, змінюючи при цьому їхній рівень захисту;

б) багатофункціональністьконструкції, що дає можливість трансформуватися і мати наступні варіанти: протикульові, спеціальні і протиударні;

в) захищенність від куль, у тому числі бронебійних;

г) забезпеченість захисту спереду, ззаду і з боків;

д) поєднуватись зіншим екіпіруванням працівника ОВС;

є) зручність і надійність у використанні.

Встановлення критеріїв оцінювання системи професійної підготовки та ефективності управління цією системою – вкрай необхідний аспект професійної підготовки. За рахунок цього можна визначити ступінь оволодіння знаннями та вміннями, їх значення, можливість використання у екстремальних ситуаціях.

Розробити принципово нову методику оцінки ефективності системи професійної підготовки в даній роботі недоцільно, але вказати на напрямки вирішення цього питання ми зобов’язані.

Згідно з наказом МВС України №1444 від 25 листопада 2003 р. “Про організацію професійної підготовки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України” [214] доцільно залишити визначення напрямків діяльності кожної окремої служби в міліції, однак необхідно визначити, розробити та впровадити нові способи та методики професійної підготовки для кожної категорії службової діяльності в ОВС, які здатні зробити роботу співробітників більш об’єктивною.

Пропонується розглядати як один із способів оцінювання якості системи професійної підготовки – “Ситуаційне опитування”.

Другий критерій оцінювання ефективності професійної підготовки витікає з умов небезпечної праці правоохоронців. Логічно передбачити, що недостатній рівень професійної підготовки обґрунтовує підвищений рівень травматизму.

Ми пропонуємо для оцінки рівня професійної підготовки враховувати рівень травматизму. Цей підхід дасть змогу бачити, яка складова професійної підготовки не відповідає вимогам (види травм, місце травмування, важкість травм тощо) і дозволить передбачати її інтенсифікацію або повну зміну

3.3. Шляхи удосконалення професійної підготовки працівників органів внутрішніх справ до дій в екстремальних умовах

Основне завдання кожної наукової праці є практичне удосконалення її складових елементів та всієї системи в цілому, тому в нашій роботі обов’язково необхідно надати напрямки та шляхи удосконалення системи професійної підготовки в правоохоронних органах, особливо в екстремальних умовах.

Враховуючи наведені теоретичні та експериментальні дослідження, необхідно говорити про втілення набутих знань в практичну діяльність. З одного боку, запровадження нових знань у практичну діяльність вкрай необхідний процес, з іншого – не розроблений ефективний механізм цього впровадження може викликати небажані результати, крім того існує стереотип впровадження нових тенденцій. Догматичні та консервативні наукові напрямки негативно сприймаються новими, яскравими ідеями та розробками. Однак з тим, що система професійної підготовки в правоохоронних органах України потребує термінового реформування, всі згодні.

Проаналізувавши питання практичної складової професійної підготовленості працівників міліції та підходи, які застосовуються в навчально-методичній роботі відносно підготовки майбутніх правоохоронців, стан професійної підготовки працівників органів внутрішніх справ до дій в екстремальних умовах на даному етапі, можна зробити висновок, що організація навчального процесу у тому числі і в вищих навчальних закладах, потребує кардинальних змін. Це пояснюється, насамперед, її неефективністю, незацікавленістю, низьким стимулюванням працівників і як самий головний чинник – необізнаністю.

Кваліфіковані дії здатні психологічно впливати на правопорушників та злочинців, повністю ліквідовувати їх опір та спонукати їх припинити протиправні дії.

Необхідно враховувати усі надбання в цій сфері, тому удосконалення системи професійної підготовки логічно розпочати з критеріїв та підходів до вирішення застарілих проблем.

Пропонується комплексний підхід до шляхів вдосконалення системи професійної підготовки працівників ОВС.

Вивчивши правовий статус правоохоронців в контексті Закону України “Про міліцію”, логічно стверджувати, що із законодавчої точки зору в ньому існують деякі неточності щодо термінологічних визначень, соціального захисту, прав та обов’язків, гарантій та відповідальності працівників міліції.

Залишається невизначеним правовий та соціальний статус, соціальний захист, права та обов’язки, гарантії та відповідальність громадян України в період між підготовчим курсом абітурієнтів та складанням Присяги на службу в органах внутрішніх справ.

У статті 9 Закону України “Про міліцію” пропонується внести уточнення щодо осіб, які мають право залучатись до охорони громадського порядку.

В редакцію статті16 Закону України “Про міліцію” запропоновано зробити термінологічні зміни з доповненням поняття “працівник міліції” та внести уточнення щодо присвоєння статусу “працівника міліції” після проходження ним відповідного професійного навчання:

“Стаття 16. Особовий склад міліції.

Особовий склад міліції складається з працівників, які проходять державну службу в органах та підрозділах міліції, яким відповідно до чинного законодавства присвоєно спеціальні звання міліції.

Розглядаючирозділ 4 Закону України “Про міліцію”, автор прийшов до висновку, що логічна послідовність викладення змісту в даному розділі порушена. Виходячи із змісту Закону пропонуємо внести доповнення в 4 розділ та викласти статтю у наступній редакції:

“Стаття 18 (1). Система професійної підготовки міліції.

початкова підготовка (вказати строк проходження);
підвищення кваліфікації (вказати періодичність);
перепідготовка (вказати періодичність);
стажування (вказати періодичність та строк проходження);
службова підготовка (функціональна підготовка; тактика дій особового складу в типових та екстремальних ситуаціях; вогнева підготовка; фізична підготовка; психологічна підготовка; загальнопрофільна (медична підготовка, засоби зв’язку і спеціальної техніки, цивільна оборона) підготовка);
навчання в аспірантурі, ад’юнктурі та докторантурі (вказати строк проходження);
самостійна підготовка”.

Розділ 4 стаття 17 Закону України “Про міліцію” вказує: “на службу до міліції приймаються на контрактній основі громадяни …” Згідно з законодавством України, контракт повинен укладатися на добровільних засадах тощо, в двох екземплярах на початку службової діяльності міліціонера. Однак, затверджена форма контракту на службу в органи внутрішніх справ України відсутня і практична реалізація даного положення не виконується.

Розділ 4 стаття 19 Закону України “Про міліцію”. Вважаємо за доцільне запропонувати наступні доповнення в формулювання щодо стимулювання працівників міліції при досягненні високих результатів не тільки у службовій діяльності, а й при перевірці стану професійної підготовки працівника. Даний засіб повинен контролюватися вкладишами до особової справи кожного працівника (див. Додаток12) за рахунок оцінки результатів кожної складової професійної підготовки. Пропонуємо внести відповідні зміни й викласти статтю у наступній редакції:

Ч. 2 даної статті залишається без змін.”

Аналізуючи правове забезпечення органів внутрішніх справ, автор прийшов до висновку щодо обов’язкового відображення в Законі України “Про міліцію” загальних положень системи освіти і науки МВС України.

Вивчивши ряд законодавчих та нормативно-правових актів щодо професійного добору персоналу в спеціалізовані служби, можна зробити висновок, що в МВС України відсутні вимоги щодо визначення кваліфікаційно-фахових моделей до працівників багатьох служб в ОВС:

кримінальної міліції;
міліції громадської безпеки;
транспортної міліції;
державної автомобільної інспекції;
міліції охорони;
судової міліції;
спеціальної міліції.

В даному положенні повинні закріплюватися: статус працівника відповідної служби, вимоги до кандидатів кожної відповідної служби (антропометричні дані, соціальні, психологічні, морально-ділові якості та професійні вміння), порядок відбору кандидатів на кожну службу, вимоги до загальноосвітньої і спеціальної підготовленості кандидатів на кожну службу окремо, правовий та соціальний захист працівників різних видів служб ОВС.

Враховуючи профілююче значення наказу МВС України №1444 від 25 листопада 2003р. “Про організацію професійної підготовки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України”, доцільно запропонувати деякі уточнення щодо вдосконалення даного наказу:

врахування можливості впливу екстремальної ситуації;
розкрити види психологічної підготовки працівників ОВС, зокрема, готовність до умов несення служби в екстремальних ситуаціях;
провести більш детальну градацію видів службової підготовки;
врахувати можливість комплексного проведення навчальних занять;
впровадити механізм навчання працівниками міліції основам з надання першої медичної допомоги.

Розглядаючи загальні правові питання складових елементів професійної підготовки, вважаємо за доцільне:

створення єдиного комплексного наказу по професійній підготовці працівників ОВС, службова робота яких пов’язана з діяльністю в екстремальних умовах;
посилення контролю за належним виконанням законодавчих та нормативно-правових актів з питань безпечної життєдіяльності, що знизить рівень травматизму в органах та підрозділах ОВС;
посилення контролю по обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах та підрозділах системи МВС України;
контролювання професійної підготовки особового складу ОВС з урахуванням рівня дисципліни в підрозділі та порушень правил дорожнього руху персоналом міліції;
встановлення додаткових прав та обов’язків співробітників міліції до дій в екстремальних умовах;
посилення соціального захисту працівників органів внутрішніх справ України, службова діяльність яких пов’язана з діями в екстремальних умовах;
розроблення правового механізму щодо соціального захисту громадян та співробітників ОВС, які втратили працездатність при виконанні та не при виконанні службових обов’язків в екстремальних умовах, з обов’язковим встановленням розмірів моральної, фізичної та матеріальної шкоди, розмірів матеріального відшкодування за часткову втрату (з детальним описом – наприклад, кінцівки ніг, рук, пальців, відрив ступні тощо) працездатності;
розроблення методик психологічної реабілітації працівників ОВС при виникненні загрозливих психологічних наслідків;
нормативно визначити поняття та навести класифікацію “екстремальної ситуації в ОВС”, “екстремальних умов праці” та “службової діяльності працівників ОВС в екстремальних умовах”.

Враховуючи надане поняття, доцільно запропонувати відповідну класифікацію екстремальних умов діяльності міліції за впливом негативних факторів:

а) балістичні (вогнепальна зброя та ін.);

б) фізичні (тупі та гострі предмети, предмети вогнепальної зброї та ін.);

в) психологічні (результати психологічної травми, наслідки та ін.);

г) інші умови (пожежі, газові речовини, іонізуюче випромінювання тощо).

Враховуючи проаналізовані тенденції по отриманню фізичних ушкоджень в залежності від віку та виробничого стажу під час несення служби особовим складом в ОВС, було виділено “групи ризику” співробітників. Деякі категорії службовців, враховуючи практичний стаж та досвід роботи, займану посаду, поверхово ставляться до службової діяльності, що спричиняє велику ймовірність травмування. З метою зменшення рівня травматизму в правоохоронних органах слід відокремити та модернізувати професійну підготовку для кожної категорії: працівників віком від 25 до 29 років; 30 – 40 років; більш 40 років служби в ОВС. На думку дисертанта, дана організаційна модернізація системи професійної підготовки повинна враховуватись при розробці змісту практичних рекомендацій з метою зниження травматизму та підвищення професійного рівня особового складу МВС в цілому. Підвищення ступеня професійної готовності працівників міліції шляхом зменшення впливу існуючих небезпечних факторів до мінімуму, забезпечивши при цьому відносний, але цілком ймовірний ступінь безпечності праці. Підвищуючи рівень підготовки до дій в екстремальних умовах автоматично підвищується і рівень безпечності під час несення служби у нормальних умовах.

Актуальною залишається вирішення проблеми комплектування особового складу, створення законодавчого забезпечення та правового механізму щодо застосування, легалізації засобів технічного прогресу (наприклад, поліграфу).

Пропонуємо деталізувати та розширити деякі положення діяльності Департаменту з питань освіти та науки МВС України, а саме:

розробити загальну Програму навчання у вищих навчальних закладах МВС України по напрямкам початкової підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації;
поетапно організувати систему комплексної професійної підготовки працівників ОВС;
враховувати міжнародні проекти в сфері освіти і науки й професійної підготовки працівників ОВС (на приклад, підготовка поліцейських-миротворців);
організувати міжнародне співробітництво з вищими навчальними закладами системи правоохоронних органів різних країн світу, контроль по налагодженню взаємовигідних контактів між вузами;
участь в навчально-тренінгових секціях представників зарубіжних країн;
обмін фахівцями правоохоронних органів з метою вивчення передового досвіду тощо.

Науково обґрунтувати та розробити методику оцінки ризику працівників міліції під час несення служби, особливо в екстремальних умовах, надати правовий аналіз та правове забезпечення цього елементу.

Враховуючи елементи правової складової, а також теоретичний аналіз та експериментальне дослідження цієї проблеми, важливо надати системі професійної підготовки шляхи практичного вирішення, врахувавши наступне:

на основі експериментальних досліджень доказано, що професійна підготовка працівників ОВС є базовою функціональною системою, первинним механізмом формування професійно-важливих якостей у працівників міліції;
проведені дослідження виявили основні критерії оцінки стану професійної підготовки працівників ОВС в державі: травматизм в органах та підрозділах ОВС та рівень дисципліни, показники службової діяльності підрозділів ОВС;
стан професійної готовності працівників міліції можна прогнозувати на основі посилення контролю за виконанням навчально-бойових тренувальних вправ на кожному етапі системи професійної підготовки співробітників ОВС;
аналіз рівня та причин травматизму серед працівників ОВС дозволяє знизити загальний відсоток отримання професійних травм під впливом екстремальних факторів;
в положеннях, інструкціях, наказах та інших нормативно-правових документах МВС України мають бути: закріплені основні завдання, функції та принципи кожного складового елементу професійної підготовки працівників ОВС; організаційно-штатна побудова даних системних органів; визначені правовідносини суб’єктів професійної підготовки на кожному її етапі; вказані найбільш раціональні підходи до більш якісної реалізації навчально-виховного процесу; аргументоване прийняття нормативно-правових актів, управлінських рішень та детальний механізм організації їх виконання; врахування МВС України передового світового досвіду правоохоронних систем при виконанні службових обов’язків, при навчанні, активне використання методів контролю за виконанням поставлених завдань Міністерством внутрішніх справ; поглибити контроль та збільшити критерії відповідальності за неналежне виконання та порушення службових обов’язків посадових осіб органів та підрозділів ОВС;
вивчати світові тенденції розвитку новітніх методів по вдосконаленню професійної підготовки, технічних засобів, засобів індивідуального захисту працівників правоохоронних органів з метою подальшої протидії криміногенним елементам;
провести оптимізацію навчального процесу з врахуванням майбутньої спеціальності та практичної спрямованості;
впровадити механізм зміни початкової підготовки щодо її проходження. Особи рядового та молодшого начальницького складу – в училищах професійної підготовки, особи середнього та начальницького складу – у вищих відомчих закладах освіти системи МВС України;
організувати в ГУМВС (УМВС) України в областях щорічну підготовку по підвищенню кваліфікації після відпустки терміном 1 – 2 тижні;
з метою розвитку та впровадження міжнародного досвіду в систему професійної підготовки працівників міліції України пропонуємо поділити його на дві взаємопов’язані складові:
досвід українських правоохоронних органів у миротворчій діяльності ООН;
досвід правоохоронних органів країн світу;
враховуючи статистичні дані травматизму та досвід українських правоохоронців у миротворчій діяльності, необхідно внести зміни в підготовчий комплекс миротворців:
збільшити термін спеціальної підготовки, переосмислити перелік і склад дисциплін під час проходження цього виду підготовки;
враховувати специфіку несення служби в окремо обраній країні;
збільшити термін підготовки до дій з урахуванням місцевих особливостей до 4 тижнів;
впровадити вузько направлені навчальні курси підвищення кваліфікації щодо вивчення основ використання сучасної вогнепальної зброї, засобів ураження, засобів індивідуального та колективного захисту.

Крім того, запровадити якісний контроль за виконанням кожного етапу предмісіонної підготовки та його відповідності до світових вимог.

пріоритетним напрямком дослідження слід виділити міжнародний досвід правоохоронних органів різних держав. Основною відмінністю є: термін навчання, важкість іспитів та щорічна перевірка знань відповідно до займаємої посади;
використовуючи міжнародний досвід правоохоронної діяльності доцільно:
при відборі кандидатів на службу (навчання) в ОВС, в залежності від результатів тестування кандидата, пропонувати йому аналітичну, технічну або слідчо-оперативну роботу;
впровадити при відборі на службу в ОВС методику вивчення здібностей кандидатів на моментальну оцінку ситуації та прийняття рішення з урахуванням вказаних факторів;
організувати більш ретельний відбір, посилити професійні вимоги для кандидатів з числа працівників правоохоронних органів МВС України до участі у миротворчих місіях.

Створення ефективної системи управління професійною підготовкою працівників ОВС дуже складний процес, який потребує глибокого вивчення її складових елементів, які впливають на організацію та проведення цієї підготовки. Дисертант вирішив зупинитися на стадії підготовки співробітників ОВС шляхом моделювання її складових частин. Отже, провівши низку експериментальних досліджень, пропонуємо:

враховувати під час проведення тренувань небезпечні фактори впливу та чинники щодо їх відновлювання;
моделювати соціологічну поведінку населення в екстремальних ситуаціях та готовність працівників міліції до виконання поставленого завдання в даних ситуаціях;
враховувати характеристику життєвого середовища тощо.

Розглядаючи характеристики стрес-факторів, тенденцію травматизму, пропонуємо виділення “груп ризику” співробітників ОВС з метою зменшення рівня загибелі та травматизму шляхом збільшення часу для їх професійної підготовки. На нашу думку, це: працівники громадської безпеки і кримінальної міліції – ПС, ДІМ, ДАІ, КР.

Одним з основних аспектів підвищення якості службової підготовки, якому слід приділяти увагу – це питання ролі мікроклімату в колективі. У зв’язку з цим рекомендуємо проводити поточну психологічну корекцію стану працівників ОВС, створення кімнат “психологічної реабілітації та розвантаження”. В процесі навчання збільшення дисциплін психологічної реабілітації, психологічних тренінгів щодо контролювання психологічного стану людини.

До питання моделювання екстремальних умов в навчальному процесі необхідно підходити дуже зважено. Під час цього процесу рекомендуємо вивчити характеристики екстремальної ситуації, їх вплив на людину, відрізок часу, за рахунок якого працівник ОВС зможе знаходитись під впливом факторів екстремальної ситуації тощо. Проаналізувавши вищевикладене, вважаємо за необхідне:

враховуючи специфіку кожного окремого виду підготовки в системі МВС (в ВНЗ, професійних училищах, на курсах підготовки та підвищення кваліфікації тощо), розробити та затвердити обов’язкову програму фізичної підготовки для співробітників ОВС з урахуванням займаємої посади. В змісті програми рекомендується провести градацію на теоретичний курс підготовки, загальну фізичну підготовку, спеціальну фізичну підготовку;
обов’язковим є введення навчальної дисципліни з плавання у ВНЗ та на курсах початкової підготовки;
протягом кожного заняття з фізичної підготовки проводити контроль фізичного стану курсантів та осіб, які проходять первинну підготовку, зі зніманням функціональних показників серцево-судинної системи: частоти серцевих скорочень та артеріального тиску;
розробити методичні вказівки щодо впровадження в професійне навчання з фізичної підготовки методик по вдосконаленню швидкості рухової реакції, на концентрацію, на переключення уваги із реєстрацією електрокардіограми.

Крім того, збільшення ефекту професійної підготовки можливе за рахунок тренувального комплексного підходу дій при різних ситуаціях на всіх етапах професійної підготовки: вогнева підготовка + фізична підготовка; вогнева підготовка + психологічна підготовка; фізична підготовка + психологічна підготовка тощо.

Оцінюючи стан ефективності психологічних методик при відборі кандидатів на службу в ОВС, слід зауважити, що рівень розвитку кожної окремої якості в психологічній шкалі залежності від майбутньої посади в міліції відсутній. Вважаємо за необхідне дослідити питання визначення рівня необхідних якостей в залежності від посади.

Проаналізувавши матеріал, можна прийти до висновку щодо основних завдань, які необхідно вирішувати органами управління системи МВС України з психологічної підготовки. До них належать:

розробка чітких критеріїв для відбору кандидатів на службу в ОВС всіх рівнів в сфері психологічного забезпечення;
необхідність розроблення психологічних методик відбору та критеріїв оцінювання якостей, необхідних для успішної роботи на тій чи іншій посаді;
розроблення більш гнучких методик вивчення особливостей особи, її індивідуальних якостей, мотивації для служби в органах внутрішніх справ:

а) при відборі;

б) при призначенні на певну посаду;

в) при первинній підготовці.

Розглядаючи мету збереження життя як головну та бездоганно виконаного завдання, необхідно зупинити увагу на загальнопрофільній підготовці. Пропонуємо розробити механізм залучення кадрового медичного потенціалу для більш глибшого вивчення основ “Першої медичної допомоги” та створити спеціалізовані навчальні кабінети з необхідним технічним оснащенням.

Питання щодо моделювання цивільної оборони слід визначати на основі тих ситуацій, які можуть статися на конкретній території, в конкретному регіоні, з врахуванням місцевих особливостей. В ВНЗ – необхідно створювати навчальні макети екстремальних чи надзвичайних життєвих ситуацій з метою теоретичного вирішення кожним курсантом даної ситуації.

Поліпшення рівня професійної підготовки працівників ОВС концентрує увагу на необхідності зміни традиційних підходів в організації системи професійної підготовки співробітників міліції в екстремальних ситуаціях. Ситуація, що динамічно змінюється,не повинна призводити до неадекватних дій працівників міліції. Співробітники повинні оперативно оцінювати обстановку та приймати правильні рішення. Існуюча система професійного навчання не стимулює розвиток таких вмінь. Статичні вправи, вправи без урахування екстремальних ситуацій, превілеювання теоретичних знань над практичними, безініціативність при проведенні занять зробили цю складову не тільки рутинною.

Нами пропонуються наступні принципи такого навчання:

загальний алгоритм навчання для всіх підрозділів системи МВС України;
комплексний підхід до рішення задач;
динамічність освіти;
навчання дій в екстремальних умовах;
практична складова даних дій;
відпрацьовування виправлення можливих помилок тощо.

Обов’язковим є зміна методик проведення кожного виду професійної підготовки. Розглянемо для прикладу початкову підготовку. Для цього необхідно встановити основні положення.

Розробки ведуться з урахуванням підрозділу ОВС та регіону.
Встановити перелік навчальних дисциплін.
Встановити навантаження по кожній дисципліні.
Виявити необхідне співвідношення теоретичних і практичних знань.
Розробити методику викладення дисциплін.
Розробити взаємозв’язок та алгоритм викладення дисциплін.

Методика проведення початкової підготовки повинна враховувати особливості особового складу, який навчається, – це кандидати на службу в ОВС. Навчання повинно бути інтенсивним, але не напруженим, з метою уникнення фізичних або психологічних перевантажень; збалансованим – постійне фізичне навантаження виснажує людину і потім проглядається тенденція зупинення оволодіння знаннями. Постійне теоретичне, інтелектуальне навантаження також негативно відбивається на працездатності слухача.

Наведемо методику проведення первинної підготовки для кандидатів у патрульну службу МВС України. Передбачаються наступні дисципліни: “Правові основи”, “Етика в правоохоронних органах”, “ТСП”, “Фізична та вогнева підготовки”, “Заходи і засоби особистої безпеки”, “Медична підготовка”, “Прикладна психологія”, “Спецзасоби МВС України”.

Порядок проведення первинної підготовки надано на рисунку 3.17. З цією метою рекомендується наступне співвідношення теоретичного і практичного курсу. Після проведення навчання терміном 3 місяці передбачається практика у підрозділах ОВС терміном 1 місяць. Після закінчення навчання передбачається складання заліків та іспитів.

Доцільно в особовій справі працівника міліції передбачити формуляр успішності під час проходження всіх видів професійної підготовки. Ці дані можна використовувати для аналізу відповідальності та професійної спрямованості, наполегливості працівника міліції. По цих даних також можна бачити слабкі та сильні сторони професійної підготовки та напрямки подальшої підготовки кожного міліціонера.

Висновки по Розділу 3

Запропонований дисертантом загальний алгоритм навчання для всіх підрозділів системи МВС України необхідно впровадити з однією метою – система професійної підготовки повинна розвиватися у різних підрозділах, регіонах, навчальних закладах за одним зразком. Пропонується своє бачення та опис загального алгоритму навчання. Дана методика охоплює підготовку всіх підрозділів ОВС з врахуванням умов несення служби працівниками міліції:

несення служби в нормальних умовах;
несення служби в складних умовах;
несення служби в умовах стихійного лиха;
несення служби в умовах аварії;
несення служби в умовах масових безладів;
несення служби при проведенні спецоперації;
несення служби в умовах підготовки чи вчинення теракту.

Загальний алгоритм пропонованої методики дозволяє значно спростити підготовку до занять та їх проведення. Це значно спрощує й підхід до рішення великої кількості питань за рахунок взаємного доповнення різних видів підготовок. Зміст комплексного підходу складається в обліку декількох видів підготовок, динамічність навчання виключає звикання до стаціонарних умов, постійно змінюються вправи, тренувальні ситуації шліфують й вдосконалюють навички міліціонера та дозволяють використовувати їх в будь-якій ситуації. Крім того, в екстремальних умовах йде тренування щодо адаптації впливу екстремальних факторів. Практична складова зумовлюється відпрацюванням з використанням реальних транспортних засобів, приміщень, зброї, екіпірування, спецзасобів, пристроїв тощо з наближенням занять до практичної діяльності в правоохоронних органах.

Змінюючи зміст занять та об’єм інформації, можна використовувати цю схему у всіх видах професійної підготовки.

Загальний алгоритм навчання працівників міліції передбачає проведення практичних занять, тренувань, навчань.

Для підвищення ефективності організації професійної підготовки працівників ОВС, особливо, що стосується підготовки до дій в екстремальних умовах, необхідно визначити основні вимоги до наведеної методики:

комплексний підхід до рішення задач;
динамічність навчання;
природне опрацювання;
навчання в екстремальних умовах впливу;
обов’язковість опрацювання дій кожним працівником;
тестові завдання;
візуалізація матеріалу навчання;
обговорення помилок;
оцінка дій учнівського контингенту;
запис занять.

Враховуючи негативний вплив екстремальної ситуації, починаючи з 2002року, нами ведеться робота по розробці нової методики емоційної реабілітації до дій в екстремальних умовах для співробітників ОВС.

Змінюючи підхід до організації професійної підготовки, необхідно враховувати комплексну оцінку ефективності роботи даної системи як для окремого працівника, так і підрозділу вцілому. Пропонується головним критерієм оцінки враховувати травматизм в ОВС та його причини. Критерій травматизму здатний вказати на недоліки професійної підготовки та суттєво змінювати її організацію з урахуванням небезпечного фактору при комплексному навчанні.

ВИСНОВКИ

У висновках викладені підсумки дисертаційного дослідження загальнотеоретичних і практичних проблем професійної підготовки працівників ОВС до дій екстремальних умовах, сформульовано пропозиції стосовно вдосконалення правового регулювання професійної підготовки, надання практичних рекомендацій з метою зменшення рівня травматизму в органах ОВС.

До основних висновків і пропозицій, одержаних внаслідок проведеного дослідження можна віднести:

Екстремальні ситуації при виконанні службових обов’язків працівниками органів внутрішніх справ пропонується класифікувати в залежності від основних умов впливу негативних факторів: балістичних, фізичних, психологічних, інших умов тощо.
Запропоновано внести зміни в правове забезпечення правоохоронної діяльності, а саме, в закони та нормативно-правові акти МВС України щодо необхідності поширення функцій, повноважень при здійсненні завдань працівниками ОВС при охороні громадського порядку, припиненню правопорушень і злочинів, затриманню злочинців, забезпечені їх особистої безпеки тощо.
Міжнародний досвід правоохоронної діяльності в екстремальних умовах пропонується використовувати з врахуванням двох взаємопов’язаних складових: досвід українських правоохоронних органів у миротворчій діяльності ООН тадосвід правоохоронних органів країн світу.
Систематизацію суб’єктів професійної підготовки працівників органів внутрішніх справ до дій в екстремальних умовах при їх підготовці рекомендовано здійснювати з використанням системного аналізу та врахуванням: комплесного підходу, динамічності навчання, індивідуального підходу, візуалізації навчання, оцінки дій начаємого контингенту та обговоренні помилок тощо.
Найбільш оптимальними формами організації професійної підготовки працівників органів внутрішніх справ до дій в екстремальних умовах слід вважати: впровадження на всіх етапах системи професійної підготовки впливу екстремальних умов; практичне застосування та використання стрес-факторів; проведення практичного опрацювання між різними суб’єктами професійної підготовки; комплексне вивчення навчальних дисциплін тощо.
Проведено експериментальні дослідження ступеня готовності персоналу ОВС до дій в екстремальних умовах та надані комплексі рекомендації щодо його покращення.
Автором обґрунтовано та сформульовано вживання в теорії і в практичній діяльності органів внутрішніх справ терміну “екстремальні ситуації в діяльності працівників ОВС” з наданням йому статусу легітимності.
Класифікація негативних умов впливу на співробітників міліції в процесі виконання службових завдань здійснюється за ознакою особливості несення служби в екстремальних умовах, а саме:
в нормальних умовах,
в складних умовах,
в умовах стихійного лиха,
в умовах аварії,
в умовах масового безладу,
при проведенні спецоперації,
в умовах підготовки теракту чи вчинення теракту.
Запропоновано загальну методику професійного навчання працівників всіх підрозділів системи МВС України.
Розроблено практичні рекомендації щодо впровадження нової методики навчання особового складу ОВС до дій в екстремальних умовах та визначено умови несення служби для підготовки по даній методиці.
Удосконалено алгоритм тренінгу з метою вивчення основних навчальних питань в системі професійної підготовки.
Запропоновано нову методику проведення початкової підготовки в системі МВС України.
Досліджено необхідність впровадження методики моделювання складових елементів професійної підготовки в правоохоронну діяльність працівників органів внутрішніх справ.
Обґрунтована доцільність розробки нових методик вивчення психологічних особливостей особи, її індивідуальних якостей, мотивації для служби в органах внутрішніх справ:
при відборі;
при первинній підготовці;
при призначенні на певну посаду.
Основними критеріями оцінки стану професійної підготовки працівників ОВС до дій в екстремальних ситуаціях запропоновано вважати:
травматизм в органах та підрозділах ОВС;
показники службової діяльності підрозділів ОВС.
Доведено вплив адаптаційних властивостей людини при: екстремальних умовах, психологічних компонентах впливу, психофізіологічному стані працівника міліції в екстремальних умовах.
Визначено залежність загибелі та отримання фізичних ушкоджень особового складу ОВС при виконанні службових обов’язків: від стажу роботи, віку працівника та його професійної підготовленості
Вивчено практичну складову функціонування об’єктів професійної підготовки та розроблено пропозиції щодо вдосконалення їх організаційної діяльності до дій в екстремальних умовах.
Експериментальним шляхом підтверджено, що професійна підготовка працівників ОВС є базовою функціональною системою, первинним механізмом формування професійно-важливих якостей у працівників міліції.
Функціональну підготовку дисертант пропонує здійснювати:
в залежності від завдань органу чи підрозділу органу внутрішніх справ;
в залежності від їх функціональних завдань.
З метою більш плідного міжнародного співробітництва між науковими потенціалом ВНЗ системи МВС України та правоохоронними закладами світу пропонуємо створення Електронної міжнародної освітньої і наукової школи по обміну досвідом в правоохоронній діяльності тощо.

Підсумовуючи проведене дослідження, дисертант робить висновок про те, що в професійній діяльності працівників органів внутрішніх справ накопичилося низка проблем, обумовлених як недосконалістю нормативно-правового регулювання, так і недоліками в функціонуванні самої міліції, проблемами кадрового, матеріального, організаційного забезпечення її правоохоронної діяльності та розробляє пропозиції по удосконаленню професійної підготовки працівників органів внутрішніх справ взагалі і до їх діяльності в екстремальних ситуаціях зокрема. Це дозволить співробітнику міліції ефективно виконувати свої професійні обов’язки з організації та здійснення охорони прав і свобод громадян, громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, попередження й припинення правопорушень, залишатися справжнім професіоналом своєї справи і на високому рівні вирішувати завдання правоохоронного напрямку.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Административнаядеятельность органов внутренних дел. Часть особенная. 3-е изд., испр. и доп.: Учебник / Под общ. ред. А.П. Коренева. – М. – 2002 г.;
Административно-правовые и организационные вопросы совершенствования деятельности органов внутренних дел по охране общественного порядка и общественной безопасности: Сборник научных трудов. – Академия МВД СССР. – М. – 1989. – С. 216;
Адміністративна відповідальність в Україні: Навч. посібник / За заг. ред. А.Т.Комзюка. – Х. – 1998 р.;
Адміністративна діяльність міліції / За заг. ред. акад АПрНУ, проф. О.М.Бандурки: Підручник. – Х: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2004. – С. 448;
Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ. Загальна частина: Підручник. – К. – 1995 р.;
Адміністративна діяльність. Частина особлива: Підручник / За заг. ред. О.М.Бандурки. – Х. – 2000 р.;
Адміністративна діяльність: Навч. посібник / За заг. ред. О.І. Остапенка. – Львів. –2002 р.;
Андросюк В.Г. Екстремальна ситуація: діяти обережно! // Науковий вісник УАВС. – № 2. – 1996. – С. 191 – 198;
Анисимов В.Л. Правовые и организационные основы деятельности органов внутренних дел в условиях чрезвычайных ситуаций техногенного характера: Автореф. дисс… к. ю. н. : 12.00.02 / ВНИИ МВД России. – М., 1997. – С. 25;
Ануфриев Н.И., Шестопалова Л.Ф., Свислоцкий Г.А., Теличкин А.А. Деятельность гражданской полиции ООН на территории бывшей Югославии (организационно-управленческие и социально-психологические аспекты): – К.: “Преса України”, 1999. – С. 192;
Бабенко Ю., Ішичкіна Л. Деякі аспекти психології поведінки людей в екстремальних умовах // Пожежна безпека. – № 8 (47). – 2003. – с. 31;
Бандурка А.М. Генерал милиции советует и предупреждает: Научно-популярное издание. – Х.: “Основа”; Ун-т внут. дел, 1998. – С. 258;
Бандурка О.М. Вступне слово: Актуальні проблеми управління персоналом ОВС України: Матеріали науково-практичної конференції від 24 жовтня 2002 року. – Х., Вид-во НУВС. – С. 3 – 6;
Бандурка О.М. Тема преступности в литературе и искусстве: Литературное издание. – Х.: Основа. 2006. – 416 с.;
Бандурка О.М. Управління в органах внутрішніх справ України: Підручник. – Х.: Ун-т внутр. справ, 1998. – С. 480;
Бандурка О.М., Вайнер В.Г., Аннопольський Д.В. Автоматизація управління діями підрозділів ОВС по підтриманню громадського порядку в екстремальних екологічних ситуаціях // Проблеми охорони громадського порядку і вдосконалення законодавства. Матеріали наук.-практ. конфер. – Х.: ХІВС. – 1994. – С. 121 – 123;
Бандурка О.М., Кузніченко С.О. Організація діяльності органів внутрішніх справ в умовах надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру: Наук.-практ. посібник. – Харків: Вид-во Ун-ту внутрішніх справ. – 2000. – С. 116;
Бандурка О.М., Соболєв В.О. Теорія та методи роботи з персоналом в органах внутрішніх справ: Підручник. – Х.: Вид-во Ун-ту внутр. справ. – 2000. С. 480;
Бандурка О.М., Шаша І.К., Власенко І.В., Бортнічук П.М. Охорона праці в діяльності ОВС України: Підручник. – Харків: Вид-во Націон. ун-ту внутр. справ, 2003. – С. 288;
Безпека у надзвичайних ситуаціях. Терміни та визначення основних понять. Державний стандарт ДСТУ 3891-99. – К. – 1999 р.;
Белик Я.Я. Психическая саморегуляция в экстремальных условиях деятельности. Обзорная информация. – Академия МВД СССР. – М. – 1989. – С. 47;
Беца О.В. Проблеми формування психологічної стійкості майбутніх працівників органів внутрішніх справ – Наукові розробки академії – вдосконалення практичної діяльності та підготовки кадрів органів внутрішніх справ (за результатами науково-дослідних робіт у 1993 році): Матеріали науково-практичної конференції. Київ, 1 – 2 лютого 1994 року. – Київ: Українська академія внутрішніх справ. – 1994. – С. 296;
Биндер Г. Психопатии, неврозы, патологические реакции // Клиническая психиатрия / Под ред. Г. Груде и др. – М.: Медицина. – 1967. – с. 143 – 165;
Бовин Б.Г., Рябов С.А. Профессиональный отбор сотрудников, работающих в условиях хронической экстремальности (психологический аспект) // Проблемы профилактики дезадаптации и профессиональной деформации у сотрудников органов внутренних дел : Сб. научных трудов. – М. – 1993. – С. 74 – 88;
Большая советская энциклопедия (в 30 томах) Т.10 (Ива – Италики). Гл. ред. А.М. Прохоров. – М.: Изд-во 3-е. М. – ”Советская энциклопедия”. – 1972. – С. 592;
Большая энциклопедия Кирилла и Мефодия;
Буганов В.И., Буганов А.В. Полководцы ХVIIIв. – М.: Патриот, 1992. – С. 432;
Венедиктов В.С. Правові питання проходження служби та соціально-правового захисту працівників органів внутрішніх справ // Вісник Ун-ту внутр. справ. Х. – 1999. – № 5. – С. 218;
Венедіктов, В.С. Організаційно-правові питання підбору персоналу на службу в ОВС України // Вісник Національного університету внутрішніх справ . – 2001 . – №14 . – Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ // Вісн. Нац. ун-ту внутр. справ. – 2001. – №14. – С. 151–156;
Венская конвенция о дипломатических сношениях 18 апреля 1961 г. // Сборник важнейших документовпо международному праву. Часть II. Особенная. – М. – 1997;
Відео-презентація Академії поліції Латвії. – Рига. – 2005 р.;
Власенко И.В., Федоркин А.Ю. Анализ эмоционального стимулирования работника милиции в экстремальных условиях // Право і безпека. – № 4 (3). – 2005. – с. 177 – 179;
Власенко І.В., Криворучко Л.С. Дослідження експлуатаційних властивостей засобів індивідуального бронезахисту та їх вплив на працівника міліції // Вісник НУВС. – № 30. – 2005. – С. 387 – 394;
Власенко І.В., Криворучко Л.С. Организация системы профессиональной подготовки в органах и подразделениях МВД// Наше право. – №2. – 2006. – С. – 24 – 28;
Власенко І.В., Федоров В.В., Чміль М.О. Засоби бронезахисту та їх вплив на ефективність стрільби з вогнепальної зброї // Вісник НУВС. №27. –Х. – 2004. С. 56 – 60;
Вопросы борьбы с преступностью за рубежом: Реф. сб. – М.: МВД России, ГИЦ, 1997. – Вып. 37. – С. 43;
Всеобщая декларация прав человека: Резолюция Генеральной Ассамблеи ООН №217 “А” от 4.12. 1948 г. // Сб. международных договоров. Том І. Ч.1. Организация объединенных наций, Нью-Йорк; Женева, – 1994.– С. 1 – 57;
Гайченко В.А., Коваль Г.М. Основи безпеки життєдіяльності людини: Навчальний посібник. – К.: МАУП, 2002. – С. 232: іл.;
Глоссарий современного русского образования. Под общей ред. В.И. Астаховой, А.Л. Сидоренко: Харьк. гум. инст.“НУА”, “ОКО”. – Х. – 1998. – С. 269;
Гнесь В.М., Кислов О.І. Методичні рекомендації щодо дій особового складу підрозділів особливого призначення під час виникнення надзвичайних ситуацій. – Державний департамент України з питань виконання покарань. –К. – 2001. – С. 20;
Голосніченко І.П. Адміністративне право України (основні категорії і поняття). – Межрегіон. Акад. управ. персоналом. – К., 1998. – С. 52;
Голосніченко І.П., Кондратьєв Я.Ю. Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ. – К. – 1995 р.;
Горшков В.П. Организационные вопросы совершенствования охраны общественного порядка и безопасности в экстремальных условиях на основе автоматической системы поддержки решений // Административно-правовые и организационные вопросы совершенствования деятельности ОВД по охране общественного порядка и общественной безопасности: Сборник. – М.: Акад. МВД СССР, 1989. – С. 107 – 113;
Громов М.А. Управление силами и средствами горрайлинорганов внутренних дел в экстремальных условиях. – М.: Акад. МВД СССР. –1990.– С. 16;
Губанов А.В. Основы организации и функционирования полиции зарубежных государств и использование их опыта для совершенствования деятельности органов внутренних дел России. Автореф. дис. … док. юрид. наук. М., 1997. – С. 30;
Давлетов А.Р., Космина В.Г., Мороко В.Н. Всемирная история. Новейший период. 1939 – конец 90-х годов: Учебное пособие для 11 класса средней общеобразовательной школы. – Запорожье: Просвіта, 2000. – С. 464;
Данилов В.А. Пути совершенствования профессиональной подготовки инспекторского состава уголовного розыска: ВНИИ МВД СССР. – М. – 1981. – С. 64;
Делікатний С.К. Професійно-психологічна підготовка працівників органів внутрішніх справ // Інформаційний бюлетень Республіканського навчально-методичного центру Української академії внутрішніх справ. – 1995. – № 3. – с.80;
Демидов Ю.Н. Особенности применения органами внутренних дел уголовно-правовых мер в экстремальных условиях // Совершенствование деятельности органов внутренних дел в условиях решительного усиления борьбы с преступностью. М., 1990. – С. 23 – 27;
Демичев Д. Органы государственного управления и правовая защита населения в экстремальных ситуациях // Юридический вестник. – 1998. – №1. – С. 78 – 83;
Державнапрограма підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері європейської та євроатлантичної інтеграції України на 2004 – 2007 роки: Указ Президента України від 13 грудня 2003 року №1433/2003 // Офіційний вісник України. – 2003. – №42. – Ст. 1774;
Державні тести і нормативи оцінювання фізичної підготовленості населення України: Постанова Кабінету Міністрів України від 15.01.1996 р. №80;
Джурканин Т., Негодченко А., Сергевнин В. Кадровое обеспечение полиции США: Монография. – Х.: Из-во НУВС; Д., Лира ЛТД, 2003. – С. 360;
Дипломатический словарь. – В 3 Т.– М. – 1984 – 1986;
Дипломатический словарь. Т. 2. – М.: Политиздат. – 1950. – С. 996;
Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України: Закон України від 22.02.2006 р. № 3460 – ІV// Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 29. – Ст. 245;
Дії дільничних інспекторів міліції в екстремальних ситуаціях: Методичні рекомендації / Укл.: М.І. Дмитренко, Д.Г. Заброда – Дніпропетровськ: Дніпропетровський юридичний інститут МВС України, 2001. – 20 с.
Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників органів внутрішніх справ / Довідник. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2001. – С. 44;
Довідник працівника міліції: У 2-х книгах. – Законодавчі та інші нормативно-правові акти з питань діяльності органів внутрішніх справ / Довід. видання. – Відп. ред. М.В. Білоконь: Упоряд. С.М. Гусаров, В.Г. Слободянюк, С.М. Калюк. – К.: Видавнича компанія “Воля”, 2003. – 584 с.;
Дьяченко И.О., Назаренко О.Н., Ярещенко О.А. Развитие двигательно-координационных способностей курсантов посредством обучения приемам физического воздействия на вооруженного ножом противника // Право і безпека. – 2005. – Т. 4 – № 5.– С. 186 – 189;
Дяченко В.І. Підготовка курсантів ВУЗу системи МВС до дій в екстремальних ситуаціях як компонент їх професійної діяльності // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 1999. № 2. – С. 198 – 203;
Ермолович Г.П. Население и полиция: противостояние преступности в США: Монография. – СПб.: Фонд поддержки науки и образования в области правоохранительной деятельности «Университет», 2004. – С. 284;
Європейський спецназ під Києвом // Іменем закону. – №25/5464. – 2005. – С.12 – 13;
Жейвотс М. Зачем полицейскому оружие? // Право і безпека. – 2005. – Т. 4 – № 5.– С. 68 – 72;
Желібо Є.П., Заверуха Н.М., Зацарний В.В. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник для студентів ВНЗ України І-ІVрівнів акредитації / За ред. Є.П. Желібо і В.М. Печі. – Київ „Каравела”, Львів „Новий світ-2000”, 2001. – С. 320;
Загальна декларація прав людини. Права людини і професійні стандарти в документах міжнародних організацій / Упоряд. Т. Яблонської. – К. – 1999;
Заходи щодо підвищення рівня професійної підготовки персоналу органів та підрозділів внутрішніх справ // Іменем закону. – № 45 (5483) від 11.11 – 17.11.2005 р. – С. 15;
Заходи щодо підвищення рівня професійної підготовки персоналу органів та підрозділів внутрішніх справ // Іменем закону. – № 46 (5484) від 18.11 – 24.11.2005 р. – С. 17;
Збірник нормативних актів України з питань правопорядку. – К. – 1993 р.;
Звіт перед українським народом “Про оперативно-службову діяльність органів внутрішніх справ України у 2000 році” // Богомольця, 10. – 2001. – № 4 (5236). – 26 січня. – С.1;
Інструкція про порядок переведення особового складу органів, підрозділів, установ, закладів системи МВС України на посилений варіант оперативно-службової діяльності: Наказ МВС України №662 від 05.10.1995р.;
Кадочников А.А. Русский рукопашный бой. Научные основы. – М.: “Грааль”, 2003. – С. 286;
Калинин В. Блюстители кодекса чести спецназа. // Журнал подразделения специального назначения “Братишка”. – Вып. № 10 (79). – 2004. – С. 20 – 21;
Караханов В.Е. Основы правового регулирования управления в органах внутренних дел: Учебное пособие. – М.: Акад. МВД СССР, 1987. – С. 67;
Кашкин С.Ю., Четвериков А.О. Шенгенские соглашения. – М.: “Профобразование”, 2000. – С. 192;
Князев В.В. Полиция Великобритании (структура и основные функции). – М. : ВНИИ МВД СССР, 1974. – С. 144;
Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 р. №322-VІІІ (станом на 20.06.2007 р.) // http: //zakon1.rada.gov.ua;
Кодекс поведения должностных лиц по поддержанию правопорядка: Резолюция Генеральной Ассамблеи ООН №34/169 от 17.12.1979 г. // Сб. международных договоров. Том І. Ч.1 Организация объединенных наций, Нью-Йорк; Женева, – 1994. – С. 358 – 364;
Кодекс України про адміністративні правопорушення з постатейними матеріалами: Станом на 1.01.2001 р. / Відп. ред. Е.Ф. Демський. – К. – 2001 р.;
Кондратьєв Я.Ю. На передовому краї // Іменем закону. – 1997. – №32. – С.7– 8;
Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст.141;
Концепція розвитку системи підвищення кваліфікації працівників органів внутрішніх справ України: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.03.2006 р. № 158-р;
Коренев А.П.Основы управления в органах внутренних дел: Учебник. – М. – 1996 г.;
Корнєв О.М. Професійно-психологічна підготовка працівників підрозділів швидкого реагування міліції України: Автореф. дис… канд. психол. наук (19.00.06). – К. : НАВС України. – 2001. – С. 18;
Корнієнко М.В. Роль органів внутрішніх справ України в охороні громадського порядку при ускладненні оперативної обстановки: Монографія. – Дніпропетровськ: “Україна”, 2001. – С. 430;
Кравченко Ю.Ф. Основні напрямки реформування кадрової політики в органах внутрішніх справ України // Вісник Унів. внутр. справ. – 1997. – №2. – С. 3 – 10;
Криворучко Л.С. Актуальність удосконалення професійної підготовки працівників органів внутрішніх справ до дій в екстремальних умовах : Місце і роль внутрішніх військ у забезпеченні внутрішньої безпеки держави: Збірник тез науково-практичної конференції 23 – 24 листопада 2005 р. ВІВВ України. – Х. – С. 119 – 120;
Криворучко Л.С. Дослідження впливу учбового процесу на ефективність професійної підготовки майбутніх правоохоронців ОВС України // Матеріали науково-практичної конференції “Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених”. – Харків. – 2006. – С. 189 – 193;
Криворучко Л.С. Исследовательский анализ уровняпрофессиональной подготовки органов внутренних дел к действиям в экстремальных условиях (международный аспект)//Сборник научных статей Латвийской Академии Полиции “Административная и Криминальная Юстиция”. – Рига. – 2006.– №2(35). – С. 48 – 51;
Криворучко Л.С. Міжнародна діяльність підрозділів спеціального призначення правоохоронних органів // Європейські перспективи. – 2007. – №1. – С. 50 – 55;
Криворучко Л.С. Місце і роль суб’єктів професійної підготовки в службовій діяльності органів внутрішніх справ // Наше право. – 2008. – №1. – С. 66 – 70;
Криворучко Л.С. Обучение работников полиции в зарубежных странах: Материалы международной научно-практической конференции «Образование полиции в Латвии и Европе». – Рига. – 2006. – С. 200 – 208;
Криворучко Л.С. Організаційні підходи модифікації професійної підготовки працівників ОВС України: Матеріали науково-практичної конференції “Забезпечення правопорядку та безпеки громадян у контексті реформування міліції громадської безпеки”. Харків, 17 березня 2006 р.: Вид-во ХНУВС, 2006. – С. 91 – 95;
Криворучко Л.С. Підвищення ефективності застосування засобів бронезахисту в оперативній діяльності працівників ОВС: Актуальні проблеми сучасної науки і правоохоронної діяльності: Вип. 12. Матеріали науково-практичної конференції курсантів та слухачів 21.05.2005 р. – Х. – С.100 – 102;
Криворучко Л.С. Проблемы управления профессиональной подготовкой работников правоохранительных органов: Материалы международной научно-практической конференции «Проблемы управления процессом высшего образования полиции». г.Рига, 23 – 24 августа 2007 г.: Изд-во Академии Полиции Латвии, 2007. – С. 99 – 111;
Криворучко Л.С. Роль экстремальных ситуаций в профессиональной деятельности сотрудников правоохранительных органов// Сборник Академии полиции Латвии. – Рига. – 2007. – №3. – С. 228 – 239;
Криворучко Л.С. Удосконалення професійної підготовки працівників органів внутрішніх справ до дій в екстремальних умовах // Наше право. – 2005. – № 4. – С. 102 – 105;
Кришевич О.В. психологічні аспекти розв’язання конфліктів у слідчій діяльності МВС України: Автореф. дис… канд. псих. наук (19.00.06). – К.: НАВС України. – 2002. – С. 16;
Крылов В.С. Полиция Великобритании. Основные черты организации деятельности : Учебное пособие. – М. : МВШ МВД СССР, 1974. – С. 48;
Крылов В.С. Полиция США. Основные черты организации деятельности: Учебное пособие. – М. : МВШ МВД СССР, 1972. – С. 79;
Курко М.Н. Організаційно-правові засади спільної політики України та Європейського Союзу у сфері юстиції та внутрішніх справ // Право і безпека. – 2004. – Т. 3. – № 3. – С. 25 – 30;
Лаптій В.А. Проблеми удосконалення управління ОВС в надзвичайних умовах // Проблеми охорони громадського порядку і вдосконалення законодавства: Матеріали науково-практичної конференції. – Х. – 1995. – С. 139 – 141;
Ларин В.В., Лесняк И.А., Никулин Г.С. Понятие и содержание особых условий // Совершенствование управления органами внутренних дел в особых условиях: Труды Акад. МВД СССР. – М. – 1991. – С. 2 –37;
Лебедев В.В., Тимошенко С.Э. Преступные посягательства осужденных на жизнь и здоровье сотрудников ИТК // Проблемы профилактики дезадаптации и профессиональной деформации у сотрудников органов внутренних дел : Сб. научных трудов. – М. – 1993. – С. 21 – 32;
Лебедев П.Н. Местное управление (человек и общество): Вып. ХХІІ ЛГУ. – Л. – 1987 г.;
Леженіна О.І. Організаційно-правові засади участі органів внутрішніх справ України у міжнародній правоохоронній діяльності: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.07 / НУВС. – Х, 2004. – С. 20;
Лефретов В.О., Тимченко О.В. Психологические детерминанты гибели и ранений работников органов внутренних дел: Монография. – Донецк: ДИВД МВД Украины. – 2002. – С. 324;
Лукашевич В.Г. Готувати фахівців відповідно до потреб замовника та на високому освітньому рівні // Інформаційний бюлетень Республіканського навчально-методичного центру України Академії внутрішніх справ. – 1995. – №1. – С. 18 – 24;
Лэннинг Л.М. Сто великих полководцев. – М.: Вече, 2000. – С. 480; (250-255)
Майдыков А.Ф. Предмет, задачи и система курса “Управление органами внутренних дел в экстремальных условиях” : Лекция. – М. : Акад. МВД СССР, 1989. – С. 25;
Майдыков А.Ф. Проблемы научного управления органами внутренних дел в особых условиях // Совершенствование управления ОВД в особых условиях. Труды Акад. МВД СССР. – М. – 1991. – С. 7– 18;
Майдыков А.Ф., Жижко А.А. Правовое регулирование управленческой деятельности ОВД в особых условиях: Лекция. – М.: Акад. МВД СССР, – 1989. – С. 31;
Макаренко О.М. Форми профілактичної діяльності органі внутрішніх справ України // Вісник НУВС. – № 30.– 2005. – С. 412;
Маклаков А.Г. Личностный адаптационный потенциал: его мобилизация и прогнозирование в экстремальных условиях // Психологический журнал: “Наука”, “МАИК “Наука / Интерпериодика”. – № 1 (Т. 22). – 2001. – с. 16 – 24;
Маліков В.В. Сутність та зміст громадського порядку. – Вісник НУВС. – № 30. – 2005. – С. 412;
Малышев В.Г., Ануфриев А.Ф. Экспериментальное исследование готовности сотрудников к стрельбе из пистолета Макарова в экстремальных условиях // Труды Академии МВД СССР: Психолого-педагогические проблемы совершенствования управления и оперативно-служебной деятельности органов внутренних дел. – М. – 1986. – С. 161 – 165;
Маноха О.Є. Соціологічне забезпечення поліпшення виховної роботи в органах внутрішніх справ. – Наукові розробки академії – вдосконалення практичної діяльності та підготовки кадрів органів внутрішніх справ (за результатами науково-дослідних робіт у 1993 році): Матеріали науково-практичної конференції. Київ, 1 – 2 лютого 1994 року. – Київ: Українська академія внутрішніх справ. – 1994. – С. 296;
Матюхіна Н.П. Сучасний погляд на управління правоохоронними органами Сполучених Штатів Америки // Право і безпека. – 2005. – Т. 4 – №5.– С. 7 – 9;
Матюхіна Н.П. Управління персоналом поліції: проблеми реформування // Право і безпека. – № 2. – 2002. – С. 94 – 96;
Медведев В.И. Исходные предпосылки профессионального психофизиологического отбора // Психофизиология труда операторов автоматизированного производства. – М. – 1974 г.;
Медведев И.М. Организация профессионально-прикладной физической подготовки в учебных заведениях МВД России: Автореф. дис. канд. пед. наук. – Волгоград, 1999. – С. 20;
Методичні рекомендації для проведення професійно-психологічного відбору кандидатів на навчання до вищих навчальних закладів МВС України: Вказівка МВС України від 26.12.2004 р. №1501/Лб;
Микеев А.К. Управление силами и средствами органов внутренних дел и внутренних войск МВД России при ликвидации последствий аварий на радиационных объектах: Учебное пособие. – М.: Акад. МВД РФ. – 1997. – С. 116;
Настанова з організації професійної підготовки рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України: Наказ МВС України від 21.10.2000 р. №759;
Настанова по організації професійної підготовки рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України: Наказ МВС України від 06.03.1992 р. №147;
Наукові розробки академії – вдосконаленню практичної діяльності та підготовки кадрів органів внутрішніх справ (за результатами науково-дослідних робіт у 1993 році): Матеріали науково-практичної конференції. Київ, 1– 2 лютого 1994 року. – Київ: Українська академія внутрішніх справ, 1994. – С. 296;
О полиции: Закон Латвийской Республики от 15.08.1991 г. // Zinotajs. – Nr. 31;
Озеровский Л., Тюрин М., Бояринцев В., Самойлов А. Береженого бог бережет. Тренировка мышечной выносливости с целью адаптации к бронежилетам // Журнал “Калашников. Оружие, боеприпасы, снаряжение”. – №4.– 2003. – С. 64 – 69;
Организация деятельности органов внутренних дел зарубежных стран: Управление полициями буржуазных стран / под ред. Б.С. Крылова. – М.: Академия МВД СССР, 1980. – С. 159;
Організаційно-методичні вказівки про підготовку цивільної оборони МВС України у 1999 році: Вказівка МВС України від 24.12.1998 р. №294;
Організаційно-правові засади професійної підготовки персоналу органів внутрішніх справ України: Науково-практичний посібник / Укл.: В.С. Венедіктов, М.І. Іншин, М.М. Клемпарський та ін. За заг. ред. проф. В.С. Венедіктова. – Х.: НУВС, 2003. – С. 212;
Організація роботи з персоналом в органах внутрішніх справ України: Методичний посібник. – К.: РВВ МВС України, 2002. – С. 348;
Орлов П.І. Інформація та інформатизація: Нормативно-правове забезпечення: Науково-практичний посібник. – Х.: Вид-во Унів. внутр. справ, 2000. – С. 576;
Основные принципы применения силы и огнестрельного оружия должностными лицами при поддержании правопорядка (принятые VII Конгрессом ООН по предупреждению преступности и обращением с правонарушителями, 27 августа – 7 сентября 1990 г. в Гаване) // Сб. международных договоров. Т. І. (ч. 1). Организация объединенных наций, Нью-Йорк; Женева, 1994. – С. 365 – 372;
Оспіщев Є.Я. Організаційно-правове забезпечення службової дисципліни курсантів вищих навчальних закладів МВС України: Автореф. дис… к. ю. н.: 12.00.07/НУВС. – Х., 2004. – С. 19;
Отбор и подготовка кадров для ФБР США // Борьба с преступностью за рубежом: Бюллетень / ВИНИТИ.—М., 1992. №11;
Отчет советской делегации, участвующей в работе VКонгресса ООН по предупреждению Преступности и обращению с правонарушителями. — М., 1957г.;
ПаронянцТ.П. Обоснование методов анализа влияния трудовой деятельности, проходящей в экстремальных условиях, на психику сотрудников // Право і безпека. – № 2. – 2002. – С. 193 – 195;
Питання службового етикету працівників органів внутрішніх справ України: Директива МВС України від 28.05.2004 р. №8;
Поволоцький О.В. Модель “CommunityPolicing” як майбутнє поліцейської діяльності (досвід Англії та Уельсу, США І Канади) // Вісник Ун-ту внутр. справ. – Х. – 1999. – № 8. – С. 294 – 302;
Подготовка полицейских кадров в Уругвае // Борьба с преступностью за рубежом: Бюллетень / ВИНИТИ. — М., 1992. – № 9;
Политическая энциклопедия в 2 томах. Т.2 (Н – Я). – М.: Изд-во “Мысль”. – 1999. – С. 704;
Положення про дозвільну систему: Постанова Кабінету Міністрів України від 12.10.1994 р. № 576 // Іменем закону. – 1993. – №44;
Положення про підготовку науково-педагогічних кадрів у вищих навчальних закладах і науково-дослідних установах МВС України: МВС України. – К.;
Порядок відбору та направлення працівників органів внутрішніх справ, військовослужбовців внутрішніх військ МВС України для участі в міжнародних миротворчих операціях: Наказ МВС України 07.12.2003 р. №1490 (з внесенням змін і доповнень наказом МВС України від 02.06.2004 р. №608);
Посметний В.В. Організаційно-правові аспекти початкової професійної підготовки персоналу ОВС України: Автореф. дис… канд. юр. наук: 12.00.07/Харків.нац.унів.внутр.справ. – Х., 2003. – С. 20;
Посметний В.В. Перепідготовка та підвищення кваліфікації працівників органів внутрішніх справ як невід’ємні складові їх безперервної освіти // Вісник НУВС. – № 30. – 2005. – с. 400 – 404;
Правила відбору та прийому до вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України: Наказ МВС України від 13.03.2006 р. №239;
Правила застосування спеціальних заходів при охороні громадського порядку в Україні: Постанова Ради Міністрів УССР від 27.02.1991 р.;
Приказ МВД РФ от 12.01.1996 г. №20 “О совершенствовании подготовки органов внутренних дел и внутренних войск МВД России к действиям при чрезвычайных обстоятельствах”;
Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі: Закон України від 01.12.1994р. №264/94-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – №52. – Ст.455 (із змінами, внесеними згідно із Законами від 15.02.1995 р., 21.06.2001р.);
Про боротьбу з корупцією: Закон України від 05.10.1995р. №356/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 34. – Ст. 266;
Про боротьбу з тероризмом: ЗаконУкраїни від 20.03.2003 р. № 638 – ІV// Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 25. – Ст. 180;
Про вдосконалення організації навчання курсантів навчальних закладів МВС та працівників органів внутрішніх справ навичок надання першої медичної допомоги: Розпорядження МВС України від 22.04.2005р. № 323;
Про вдосконалення системи підготовки особового складу патрульної служби МВС України: Розпорядження МВС України від 17.07.2006р. № 604;
Про випадки загибелі персоналу внаслідок самогубства у 2005 році та заходи щодо активізації профілактичної роботи: Вказівка МВС України від 27.04.2005 р. № 344;
Про внесення змін до Положення про конкурс з визначення кращого за професією, затвердженого наказом МВС України № 1444 від 25.11.2003 р.: Наказ МВС України від 08.07.2005 р. № 539;
Про внесення змін до Положення про Школи підвищення оперативної майстерності, затвердженого наказом МВС України № 1444 від 25.11.2003 р.: Наказ МВС України від 11.10.2004 р. № 1173;
Про внесення змін та доповнень до наказу МВС України від 25.11.2003 р. №1444 «Про організацію професійної підготовки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України»: Наказ МВС України від 11.07.2006р. №693 та Наказ МВС України від 14.11.2006 №1122;
Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України: Закон України від 26.03.1992 р. № 2235 – ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №29. – Ст. 397 (з наступними змінами та доповненнями);
Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави: Закон України від 19.06.2003р. №975- ІV// Відомості Верховної Ради. – 2003. – №46. – Ст. 366;
Про державний бюджет України на 2007 рік (із змінами станом на 1.06.2007р.): Закон України від 19.12.2006 р. №489-V// Відомості Верховної Ради України. – 2007. – №7-8. – Ст. 66;
Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів: Закон України від 23.12.1993 р. № 3781 – ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 11. – Ст. 50;
Про державну службу: Закон України від 16.12.1993 р. № 3723 – ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 52. – Ст. 490;
Про дію міжнародних договорів на території України: Закон України від 10.12.1991 р. № 1953 – ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №10. – Ст. 137;
Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві: Закон України від 23.12.1993 р. № 3782 – ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 11. – Ст. 51;
Про загальний військовий обов'язок і військову службу: Закон України від 25.03.1992 р. №2232-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №27. – Ст. 385;
Про загальну структуру і чисельність Міністерства внутрішніх справ України: Закон України від 10.01.2002р. №2925 – ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 16. – Ст. 115;
Про загибель та поранення співробітників ОВС: Розпорядження МВС України від 12.12.1992 р. № 4;
Про затвердження Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення: Наказ МВС України від 22.02.2001 р. №185;
Про затвердження Інструкції Про вимоги щодо оформлення документів у системі МВС України: Наказ МВС України від 20.01.2004 р. №55;
Про затвердження інструкції про відбір кандидатів на службу в ОВС України: Наказ МВС України від 31.01.1996 р. № 60;
Про затвердження Інструкції про порядок проведення атестування особового складу органів внутрішніх справ України: Наказ МВС України від 22.03.2005р. №181;
Про затвердження інструкції про порядок формування та організацію роботи з резервом кадрів на висунення в ОВС України:Наказ МВС України від 15.04.1993 р. № 223;
Про затвердження Комплексної програми вдосконалення бойової та психологічної підготовки особового складу органів та підрозділів внутрішніх справ України: Наказ МВС України від 26.05.2005 р. №385;
Про затвердження Концепції психологічного забезпечення оперативно-службової діяльності органів і підрозділів внутрішніх справ України: Рішення колегії МВС України від 05.02.1997 р. №2 км/2;
Про затвердження наставлення по організації професійної підготовки рядового і начальницького складу ОВС України: Наказ МВС України від 06.03.1992 р. № 147;
Про затвердження Плану додаткових робочих заходів МВС України до Комплексної програми кадрової політики в органах та підрозділах внутрішніх справ та забезпечення законності і дисципліни на 2001 – 2005 роки: Наказ МВС України від 05.04.2002 р. №345;
Про затвердження Положення про Головне управління адміністративної служби міліції МВС України: Наказ МВС України від 20.11.1997 р. №790;
Про затвердження положення про наставництво в ОВС України: Наказ МВС України від 31.01.1996 р. № 58;
Про затвердження Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах: Наказ Міністерства освіти України від 2.06.1993р. № 161;
Про затвердження положення про організацію оповіщення і зв’язку у надзвичайних ситуаціях: Постанова Кабінету Міністрів України від 15.02.1999р. № 192 // Офіційний вісник України. – 1999. – № 7. – С. 242;
Про затвердження Положення про порядок застосування вогнепальної зброї: Постанова Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 р. №575;
Про затвердження положення про службу державного нагляду за охороною праці системи МВС України: Наказ МВС України від 10.11.2003 р. № 1338;
Про затвердження Положення про службу дільничних інспекторів міліції в системі МВС України: Наказ МВС України від 20.10.2003 р. №1212;
Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах та підрозділах системи МВС України: Наказ МВС України від 27.12.2002 р. № 1346;
Про затвердження стандартів у системі МВС України: Наказ МВС України від 11.10.2004 р. № 1171;
Про затвердження Статуту патрульно-постовоїслужби міліції України:Наказ МВС України від 28.07.1994 р. №40 (із змінами та доповненнями);
Про затвердження структури Міністерського Апарату …. створення Департаменту з питань освіти і науки МВС України: Наказ МВС України від 6.04.2007р. №115;
Про затвердження типового положення і перевірки знань з питань охорони праці та Переліку робіт з підвищеною небезпекою: Наказ Держкомітету України з нагляду за охороною праці від 26.01.2005 р. № 15;
Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру: Закон України від 8.06.2000 р. № 1809 – ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 40. – Ст. 337;
Про заходи щодо вдосконалення організації підготовки фахівців у вищих навчальних закладів МВС України: Наказ МВС України від 18.12.2000 р. № 865;
Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні: Указ Президента України від 22.07.1998 р. №810/98 // Офіційний вісник України. – 1999. – №21. – Ст. 943;
Про заходи щодо забезпечення особистої безпеки персоналу та підвищення його професійного рівня: Наказ МВС України від 10.08.2004 р. № 716;
Про заходи щодо забезпечення особистої безпеки працівників міліції:Вказівка МВС України від 31.10.2006 р. №899;
Про заходи щодо зміцнення дисципліни і законності в органах внутрішніх справ та попередження надзвичайних подій, пов’язаних із загибеллю й травмуванням особового складу: Наказ МВС України від 16.03.2007 р. №81;
Про заходи щодо зміцнення дисципліни працівників та вдосконалення кадрової політики у правоохоронних органах: Розпорядження Президента України від 26.03.2002 р. №53/2002 // Юридичний вісник України. – 3.04.2002р.;
Про заходи щодо реалізації Угоди між МВС та Держнаглядохоронпраці України: Наказ МВС України від 02.08.2005 р. № 516;
Про заходи щодо удосконалення системи підготовки працівників оперативно-слідчого підрозділу ОВС: Розпорядження МВС України від 07.12.1994 р. № 121;
Про збільшення ефективності реагування на сигнали тривоги з охорони об'єкта та рівня професійної підготовки нарядів міліції: Наказ МВС України від 15.10.1992 р. №598;
Про звернення громадян: Закон України від 02.10.1996 р. №393/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 47. – Ст. 256 (із змінами та доповненнями);
Про концепцію відомчої системи підготовки кадрів МВС України і заходи щодо її забезпечення: Рішення колегії МВС України від 30.06.1993 р. №3км/2;
Про міжнародні договори України: Закон України від 29.06.2004 р. № 1306 – ІV// Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 50. – Ст. 540;
Про міліцію: Закон України від 20.12.1990 р. №565 – XІІ. Довідник працівника міліції: У 2-х книгах. – Законодавчі та інші нормативно-правові акти з питань діяльності органів внутрішніх справ / Довід. видання. – Відп. ред. М.В. Білоконь: Упоряд. С.М. Гусаров, В.Г. Слободянюк, С.М. Калюк. – К.: Видавнича компанія «Воля», 2003. – 584 с.;
Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію: Закон України від 21.10.1993 р. №3543-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 44. – Ст. 416;
Про мови в Україні: Закон України (проект) від 13.12.2006 р. №2634 // http: //zakon1.rada.gov.ua;
Про невідкладні заходи щодо запобігання випадкам загибелі та поранень працівників ОВС: Розпорядження МВС України від 26.10.1994 р. № 93;
Про оголошення рішення колегії МВС України “Про стан професійної підготовки та безпеки особового складу органів внутрішніх справ України та заходи щодо їх вдосконалення відповідно до завдань Президента України з питань забезпечення належення громадського порядку та протидії злочинності в державі”: Наказ МВС України від 21.10.2000 р. № 759;
Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України від 18.02.1992 р. №2135 – ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 22. – Ст. 303;
Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю: Закон України від 30.06.1993 р. № 3341 – ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 35. – Ст. 358;
Про організацію виконання доручення Уряду України від 08.05.2004 року № 20534/1/1-04: Розпорядження МВС України від 08.06.2004 р. № 476;
Про організацію діяльності остійно діючих мобільних груп з моніторингу забезпечення прав і свобод людини та громадянина в діяльності органів внутрішніх справ: Наказ МВС Украины від 31.08.2006 р. №894;
Про організацію підготовки фахівців у вищих навчальних закладах МВС України на госпрозрахунковій основі:Наказ МВС України від 18.01.1996 р. № 32;
Про організацію професійної підготовки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України: Наказ МВС України від 25.11.2003р. № 1444 (з внесенням доповнень наказом МВС України від 11.10.2004 р. №1173);
Про організацію служби психологічного забезпечення оперативно-службової діяльності органів і підрозділів внутрішніх справ України та навчально-виховного процесу у відомчих навчальних закладах: Наказ МВС України від 26.11.2003 р. №1460;
Про освіту: Закон України від 23.05.1991 р. № 1060 – ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 34. – Ст. 451;
Про охорону праці: Закон України від 14.10.1992 р. № 2694 – ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 49. – Ст. 668;
Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ: Закон України від 9.04.1992р. №2262 – ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №29. – Ст.399;
Про підвищення рівня фізичної підготовки працівників ОВС: Наказ МВС України від 30.06.2005 р. № 495;
Про підвищення рівня фізичної підготовленості працівників органів внутрішніх справ: Директива МВС України від 05.10. 2004 р. № 10;
Про підготовку співробітників органів внутрішніх справ України у США: Розпорядження МВС України від 21.12.1994 р. № 131;
Про підсумки перевірки рівня професійної підготовки особового апарату МВС України за 1994 – 1995 р.р.: Наказ МВС України від 14.08.1995 р. № 553;
Про повноваження начальників територіальних органів внутрішніх справ як старших оперативних начальників щодо керівництва силами і засобами органів і підрозділів внутрішніх справ: Наказ МВС України від 30.08.1993 р. №543;
Про Положення про Міністерство внутрішніх справ України: Указ Президента України від 17.10.2000 р. (із змінами) №1138/2000 // http: //zakon1.rada.gov.ua;
Про порядок здійснення професійно-психологічного відбору кандидатів на службу в ОВС: Вказівка МВС України від 04.03.2005 р. №2019/Фк;
Про порядок класифікації надзвичайних ситуацій: Постанова Кабінету Міністрів України від 15.06.1998 р. № 1099 // Офіційний вісник України. – 1998. – № 28. – Ст. 1062;
Про порядок проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ України: Постанова Кабінету Міністрів України від 05.02.1996 р. № 6/1/3 – 247;
Про Порядок розгляду пропозицій щодо участі України в міжнародних миротворчих операціях: Указ Президента України від 01.02.2000 р. № 153/2000р.;
Про посилення відповідальності керівників структурних підрозділів у випадках допущення надзвичайних подій серед підпорядкованого особового складу: Розпорядження Харківського національного університету внутрішніх справ МВС України від 11.09.2003 р. №1639;
Про правовий режим воєнного стану: Закон України від 06.04.2000 р. №1647-ІІІ // Голос України. – 2000. – № 84;
Про правовий режим надзвичайного стану: Закон України від 16.03.2000р. №1550 – ІІІ // Офіційний вісник України. – 2000. – № 15.– Ст. 588;
Про правові засади цивільного захисту: Закон Українивід 24.06.2004 р. №1859 – ІV// Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 39. – Ст. 488;
Про проведення в органах та підрозділах внутрішніх справ операції під умовною назвою “Чисті руки”: Наказ МВС України від 07.09.2002 р. №435;
Про проведення командно-штабних та тактико-спеціальних навчань по тактиці дій органів внутрішніх справ в умовах ускладнення оперативної обстановки: Розпорядження МВС України від 18.05.2000 р. № 119;
Про професійно-технічну освіту: Закон України від 10.02.1998 р. № 103/98 – ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 32. – Ст. 215;
Про профілактику нещасних випадків невиробничогохарактеру пов’язаних з самогубством серед персоналу ОВС та військовослужбовцями внутрішньої служби МВС України:Наказ МВС України від 09.02.2002 р. №131;
Про розвиток співробітництва МВС України та Російської Федерації в сфері підготовки кадрів: Рішення сумісного засідання колегій від 01.10.2004 р. №9 км/2, затверджене наказом МВС України від 01.10.2004 р. №1129/609;
Про серйозні недоліки в організації виконанняУМВС України в Черкаській області та на Львівській залізниці рішення колегії МВС України від 29.02.1996 р. і 15.07.1997 р. щодо забезпечення особистої безпеки працівників ОВС та підвищення рівня їх професійної майстерності, зміцнення дисципліни і законності: Наказ МВС України від 29.04.1998 р. № 299;
Про серйозні недоліки в організації професійної підготовки особового складу УВС Республики Крим та покарання винних: Наказ МВС України від 03.06.1993р. №333;
Про серйозні недоліки в організації професійної підготовки та забезпечення безпеки особового складу органів і підрозділів внутрішніх справ: Наказ МВС України від 21.10.2000 р. № 728;
Про стан професійної підготовки особового складу органів внутрішніх справ та заходів щодо її покращення: Рішення розширеного засідання Колегії МВС України від 27.11.2007 р. № 54;
Про стан роботи по забезпеченню особистої безпеки працівників органів внутрішніх справ під час виконання ними службових обов’язків та заходи щодо її посилення: Рішення колегії МВС України від 29.02.1996 р. № 2 км/1;
Про стан та заходи щодо удосконалення професійної підготовки, зміцнення дисципліни і законності серед особового складу ОВС України: Рішення колегії МВС України від 15.07.1997 р. № 6 км/2;
Про створення атестаційних комісій та проведення атестування робітників ОВС України:Наказ МВС України від 25.03.1993 р. № 92;
Про створення робочої групи по розробці нормативних актів з питань забезпечення особистої безпеки працівників міліції та тактики їх дій в екстремальних умовах: Розпорядження МВС України від 08.08.1996 р. № 173;
Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону: Закон України від 22.06.2000 р. №1835-ІІІ // Голос України. – 2000. – № 37;
Про участь України в міжнародних миротворчих операціях: Закон України від 23.04.1999 р. №613–ХІV// Відомості Верховної Ради України. – 1999. — №22-23. – Ст. 202;
Про формування позитивного іміджу міліції України на 2003 – 2007 роки:Рішення колегії МВС Українивід 10.01.2003 р. № 1 км;
Про цивільну оборону: Закон Українивід 03.02.1993 р. № 2974 – ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 14. – Ст. 124 (з наступними змінами та доповненнями);
Проблеми вдосконалення професійної підготовки фахівців з митної справи: Матеріали науково-практичної конференції. м. Дніпропетровськ. – 23 – 24 листопада 2006 р. – Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ. – 2006;
Проблеми підвищення рівня підготовки кадрів для органів внутрішніх справ: Матеріали науково-практичної конференції. Київ. – 10 – 11 грудня 1992р. – Українська академія внутрішніх справ, 1992. – С. 147;
Протокол Національної ради з питань безпечної життєдіяльності населення № 1 від 30.03.2004 р.;
Психолого-педагогические проблемы совершенствования управления и оперативно-служебной деятельности органов внутренних дел: Труды Академии МВД СССР. – М. – 1986. – С. 173;
Реформирование полиции в странах Центральной и Восточной Европы: Процесс и прогресс (книга) / П. Абрахам, Д. Бакрач, А. Бек и др.; под общ. ред. М. Капарини, О. Маренина; Предисловие А.Н. Ярмыша. – К.: Задруга. – 2005. – С. 296;
Родионов К.С. Интерпол: год нашего участия // Международная жизнь. – 1991. – № 12. – С. 39;
Роль органів внутрішніх справ України в охороні громадського порядку при ускладненні оперативної обстановки: Монографія / М.В. Корнієнко. – Дніпропетровськ: “Україна”, 2001. – С. 430;
Рудой Н.С., Сергиенко А.В. Состояние психического здоровья личного состава органов и войск в экстремальных условиях: Аналитический обзор / МВД Украины. Медицинское управление: Военно-медицинская академия. –К. – 1990. – С. 53;
Русак О.Н., Малаян К.Р., Занько Н.Г. Безопасность жизнедеятельности: Учебное пособие. 4-е изд., стер. / Под ред. О.Н. Русака. – СПб.: Издательство “Лань”, 2001. – С. 448, ил.;
Рябченко О.П. Держава і економіка: адміністративно-правові аспекти взаємовідносин: Монографія / За заг. ред. О.М. Бандурки. – Х.: Вид-во Ун-ту внутр. справ, 1999. – С. 304;
Савченко А.В. Федеральні правоохоронні органи США: місія, організаційна структура та застосування кримінального законодавства. –К.: “Текст”, 2003. – С. 122;
Сафронов И. Как и положено спецназу. //Журнал подразделения специального назначения “Братишка”. – Вып. № 3 (96). – 2006. – С. 12 – 15;
Свистович С., Криворучко Л. «Организационная структура Министерства внутренних дел Украины» // Материалы Будапештской рабочей группы – 2007 «Реформирование сектора внутренней безопасности». г.Будапешт: Изд-во Луганск «Книжковий світ», 2008 – С. 18 – 20;
Словник української мови. Т.4: І – М. – 1973 р. – С. 840;
Совгір І.М. Загальні тенденції правового регулювання початкової підготовки персоналу ОВС // Право і безпека. – 2005. – Т. 4 – № 5.– С. 103 – 105;
Сообщения центральной прессы случая пассивной формы реагирования при стрессе у населения после землетрясения в Армении. – К. – 2006 г.;
Специальные подразделения полиции стран Европы: Методическое пособие. – Нац. универ. внутр. дел. – Сумы, 2005г.;
Статут патрульної служби міліції України: Проект МВС України. – К. – 2006 р.;
Статут патрульно-постової служби міліції України: Наказ МВС України від 28.07.1994 р. №404;
Теличкин А.А. Управление Гражданской полицией ООН: Монография / Под общ. ред. А.М. Бандурки. – Харьков: Изд-во Нац. ун-та внутр. дел, 2003. – С. 425;
Теличкин А.А., Теличкин И.А. Европол: организационно-правовые основы деятельности // Право і безпека. – 2005. – Т. 4 – № 5.– С. 44 – 48;
Тестирование полицейских // Борьба с преступностью за рубежом: Бюллетень / ВИНИТИ. — М., – 1992. – № 8;
Тимчасове положення про стройовий підрозділ патрульної служби органу внутрішніх справ, затвердженої Наказом МВС України №214 від 28.02.2000р.;
Тимченко О.В. Проблема готовності військового фахівця до екстреної дії в стані емоційного стресу: Автореф. дисс… к. п. н. : 19.00.01 / Харків. унів. внут. справ. – Х., 1995. – С. 24;
Торопов В., Стасишин Е. Особенности стрельбы из пистолета в бронежилетах // Журнал “Профессионал”, №2. – 2001. – С. 39 – 40;
Умови прийому до вищих навчальних закладів України: Наказ Міністерства освіти і науки України від 05.02.2007 р. №84;
Устав ООН. Действующее международное право. В 3-х томах. Сост. Ю.М. Колосов и Э.С. Кривчикова. Т.1. – М.: Изд-во Моск. Независ. Института междун. Права, 1996. – С. 864;
Філатов С.Д., Малівська Н.М., Тітаренко П.О. Заходи щодо запобігання втрат особового складу під час проведення спеціальних операцій по затриманню озброєних злочинців та дій в екстремальних ситуаціях. – К.: РВВ МВС України. – 1996. – С. 32;
Хартия основных прав Европейского Союза: Ницца, 7 декабря 2000 года: www.lawmix.ru/abro.php?id=4103;
Цільмак О.М., Рассоха С.І., Ананьєв А.М. Психологічна підготовка працівників органів внутрішніх справ : Навчальний посібник. – Одеса. – 1999. – С. 52;
Цільовий план Україна – НАТО на 2006 рік у рамках плану дій Україна – НАТО: Указ Президента України від 07.04.2006 р. №295/206;
Чарльз М.Т. Профессиональная подготовка сотрудников полиции (милиции) США и России. Научное издание / Под общ. ред. В.П. Сальникова. – СПб: Санкт-Петербургский университет МВД России, издательство “Алетейя”, 2000. – С. 224;
Чуносов М.А. Моделирование факторов, влияющих на адекватное поведение работников ОВД в экстремальных ситуациях // Право і безпека. – № 4. – 2002. – с. 199 – 203;
Шайхлісламов З.Р. Прогнозування емоційної стійкості працівників органів внутрішніх справ в екстремальних умовах службово-оперативної діяльності: Автореф. дисс… к. п. н. : 19.00.01 / Унів. внут. справ. – Х., 1997. – С. 24;
Шамис А.В., Малыгин К.П., Артамонов В.В. и др. Проблемы профилактики дезадаптации и профессиональной деформации у сотрудников органов внутренних дел: Сборник научных трудов НИИ МВД России. – М. – 1993. – С.104;
Шопіна І.М. Проблеми професійної психологічної підготовки слідчих ОВС України // Право і безпека. – № 4. – 2002. – С. 203 – 206;
Юридична енциклопедія: 6 т. Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К.: “Укр.енцикл.”, 1998. Т.2: Д – Й. – 1999. – 744 с.: іл;
Юрченко А.В. Психологічні аспекти підготовки співробітників ОВС до застосування вогнепальної зброї в екстремальних умовах // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – № 2. – 1999. – С. 198 –211;
Boda, J. 2001. International education and training at the Hungarian law-enforcement organs. Review of Interior Affairs, vol. 10/2001.;
Boyd R.W. &Dutton A. Conducting affirmative recruitment in criminal justice agencies. USA, University of Maryland. 1981. P. 5;
Civilian Police Handbook. Ibid.;
Convention for the Protection of Human Right and Fundamental Freedom as amended by Protocol № 11, which entered into force on September 2003. – р. 39;
Fluri P.H., Gustenau G.E., Pantev P.I. The Evolution of Civil-Military Relations in South East Europe. Continuing Democratic Reform and Adapting to the Needs of Fighting Terrorism. – Heidelberg (Germany): Physica-Verlag, 2005. – P. 276;
http:// www.imzak.org.ua;
http:// www.mvs.gov.ua;
http:// www.polak.edu.lv;
http:// www.president.gov.ua;
http:// www.rada.gov.ua;
http://www.amia.nsys.by;
http://www.bodyguard.for.ru;
http://www.dcaf.ch;
http://www.europol.eu.int;
http://www.interpol.int/Public/ICPO.asp;
http://www.interpol.int/Public/ICPO/LegalMaterials/constitution/constitutionGenReg/constitution.asp;
http://www.interpol.int/Public/ICPO/Members/default.asp;
http://www.nato.int;
http://www.ombudsman.kiev.ua;
http://www.un.org;
http://www.univd.edu.ua;
http://zakon1.rada.gov.ua;
Induction Programme. Draft 26 July 1995. Zagreb: United Nations Peace Forces Headquarters, 1995;
Jobard, F. 2003. ‘Usages et ruses des temps. L’unification des polices berlinoises aprcs 1989. Revue Francaise de Science Politique, vol. 53, no. 3/2003. Paris;
Meikalisha A. Organization of professional training of Latvian police Akademia. – Baku. – 2006;
Peace-keeping Training Video Series. United Nations Department of Peace-keeping Operations;
Selection Standards and Training Guidelines for United Nations Civilian Police (UNCIVPOL). Ibid. P.6;
Szabo, L. 2001. The modernization of the education system of the Ministry of Interior Affairs, vol. 10/2001;
Walker S. The police in America. An Introduction. – New-York, 1992. – 412p.

referat-ok.com.ua

Організація професійної підготовки працівників органів внутрішніх справ до дій в екстремальних умовах

ВСТУП

РОЗДІЛ 1 ДІЯЛЬНІСТЬ ПРАЦІВНИКІВ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ В ЕКСТРЕМАЛЬНИХ УМОВАХ

1.1. Загальна характеристика екстремальних ситуацій в діяльності працівників органів внутрішніх справ

1.2. Правове регулювання професійної підготовки працівників органів внутрішніх справ до дій в екстремальних умовах

1.3. Міжнародний досвід професійної підготовки працівників правоохоронних органів в екстремальних умовах

Висновки по Розділу 1

РОЗДІЛ 2 ЗМІСТ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ПРАЦІВНИКІВ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ ДО ДІЙ В ЕКСТРЕМАЛЬНИХ УМОВАХ

2.1. Поняття професійної підготовки працівників ОВС та її особливості щодо дій в екстремальних умовах

2.2. Суб’єкти професійної підготовки працівників органів внутрішніх справ

2.3. Концепція професійної підготовки працівників органів внутрішніх справ до дій в екстремальних умовах

2.4. Моделювання екстремальної ситуації та його використання у процесі здійснення професійної підготовки

Висновок по Розділу 2

РОЗДІЛ 3 ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТВОКИ ПРАЦІВНИКІВ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ ДО ДІЙ В ЕКСТРЕМАЛЬНИХ УМОВАХ

3.1. Світові тенденції розвитку професійної підготовки працівників правоохоронних органів

3.2. Експериментальні дослідження ступеня готовності працівників органів внутрішніх справ до дій в екстремальних умовах

3.3. Шляхи удосконалення професійної підготовки працівників органів внутрішніх справ до дій в екстремальних умовах

Висновки по Розділу 3

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Розділи