Вступ.

1. Оцінка житлових будинків.

2. Загальні методи оцінки.

3. Порядок використання об’єктів-аналогів.

Висновки.

Список викоритсаної літератури.

Вступ

Інститут професійної оцінки об'єктів нерухомості в нашій країні почав формуватися наприкінці 90-х pp. і продовжує розвиватися у наступних напрямах:

1. Державна оцінка об'єктів нерухомості і контроль за її здійсненням.

2. Діяльність громадських (саморегулюючих) оцінних організацій.

Саморегулюючі організації оцінювачів спроможні: захищати інтереси оцінювачів; сприяти підвищенню рівня професійної підготовки оцінювачів; сприяти розробці освітніх програм професійного навчання оцінювачів; розробляти власні стандарти оцінки; розробляти та підтримувати власні системи контролю якості здійснення оціночної діяльності.

3. Діяльність незалежних оцінювачів і оцінювачів, що діють у рамках спеціалізованих юридичних організацій.

Розвиток ринкових відносин в Україні забезпечують приватизація державного майна, інститути експертної оцінки. І це закономірно: вільний рух власності неможливий без свободи ціноутворення. Сьогодні вже сміливо можна сказати, що наша економіка не може існувати без оціночної діяльності.

Процес оцінки вартості пов'язаний із проведенням аналізу великої кількості інформації. Основні поточні витрати під час проведення конкретних оцінок пов'язані з пошуком і обробкою різної інформації, необхідної для реалізації мети оцінки. Тому розвиток інформаційного забезпечення роботи оцінювачів є одним із найважливіших чинників успішного розвитку оцінної діяльності.

Оцінна діяльність є складовою частиною загального процесу реформування економіки та створення правової держави.

1. Оцінка житлових будинків

Оцінка стала невід'ємною нормою в процесі приватизації та розпорядження державним і комунальним майном. Проведення експертної оцінки є обов'язковим у випадках:

• створення підприємств на базі державного (комунального) майна;

• реорганізації, банкрутства, ліквідації державних комунальних підприємств та підприємств з державною (комунальною) часткою;

• виділення або визначення частки майна у спільному майні, в якому є державна (комунальна) частка;

• визначення вартості внесків учасників та засновників господарського товариства, якщо до зазначеного товариства вноситься майно господарських товариств з державною часткою (часткою комунальною майна), а також у разі виходу (виключення) учасника або засновника із складу такого товариства;

• приватизації та іншого відчуження у випадках, установлених законом, оренди обміну, страхування державного (комунального) майна, а також повернення цього майна на підставі рішення суду.

Хвиля недобросовісної оцінки зумовлена й внутрішніми чин-никами. Зокрема ще не склалася культура оціночної діяльності, не завжди високий професійний рівень оцінювачів, не сформувалося високо конкурентне середовище на ринку оціночної діяльності тощо.

Під оціночною діяльністю розуміється діяльність суб'єктів оціночної діяльності, спрямована на встановлення відносно об'єктів оцінки ринкової або іншої вартості.

Суб'єктами оціночної діяльності є всі фізичні та юридичні особи, визнані ліцензованими оцінювачами, а також споживачі їх послуг.

Об'єкти оцінки, перераховані в Законі, прийнято класифікувати таким чином: рухомі й нерухомі об'єкти, об'єкти інтелектуальної власності, підприємство (бізнес) як об'єкт оцінки. Кожна з перерахованих груп має як загальні принципи, підходи і методи оцінки, так і свої особливості, що залежать від економічних характеристик об'єктів оцінки.

Оцінка об'єктів нерухомості. Найбільш важливим аспектом питання оцінки об'єктів є оцінка земельних ресурсів, яка виконується з метою визначення ринкової вартості:

• права забудовника земельної ділянки;

• земельної ділянки для розрахунку вартості заставного забезпечення кредиту;

• земельної ділянки для внесення в статутний капітал;

• земельної ділянки як найбільш ймовірної ціни продажу на другорядному ринку.

Оцінка нерухомості вкрай важлива для забезпечення ефективності будь-яких інвестицій у неї.

Вартість нерухомості визначається цілим рядом факторів (місцем розташування, наявністю і якістю інфраструктури, транспортною доступністю, характером навколишньої забудови, фізичними характеристиками й об'ємно-параметричними рішеннями самого об'єкта оцінки й т.д.). Фахівці нашої компанії гарантують, що при оцінці нерухомості будуть враховані всі фактори, що впливають на вартість об'єкту. Ця впевненість заснована на їхньому багаторічному досвіді оцінки нерухомості.

Оцінка нерухомості може проводитися для наступних цілей:

• для здійснення угод купівлі-продажу;
• для внесення в статутний капітал;
• оцінка об'єкта нерухомості з метою визначення заставної вартості для цілей кредитування;
• оцінка вартості нерухомості з метою страхування;
• з метою здачі в оренду;
• незалежна оцінка нерухомості з метою поділу майна;
• з метою оптимізації оподатковування;
• з метою реструктуризації компанії;
• з метою утилізації підприємства;
• ринкова оцінка нерухомості для цілей судочинства

Оцінка житлової нерухомості містить у собі наступні види робіт:

• оцінка квартир
• оцінка заміських будинків

Процедура аналізу вартості квартир принципово відрізняється від процедури аналізу вартості заміських будинків тим, що витратний підхід до розрахунку вартості квартир не може застосовуватися. Викликано це тим фактом, що неможливо виділити витрати на будівництво конкретної квартири з витрат на будівництво всього будинку. На відміну від заміських будинків квартири мають стандартне планування, тому що будинки в основній своїй масі типові. Це робить підбор аналогів при оцінці порівняльним підходом більше точним. Відповідно оцінка квартир здійснюється порівняльним і дохідним підходом без використання витратного підходу.

Оцінка житлової нерухомості заміської ускладнюється індивідуальністю заміських будинків. Практично кожен будинок має власне планування, що значно ускладнює підбір аналогів й, відповідно, знижує вагу порівняльного підходу при узгодженні результатів. Розрахунок вартості заміських будинків ураховує правові відносини із землею, що приводить до аналізу двох об'єктів: земельної ділянки з усіма її особливостями й будов, розташованих на цій ділянці. Відповідно оцінка заміських будинків із використанням всіх трьох підходів, але при узгодженні результатів порівняльний підхід має трохи менша вагу, чим при оцінці квартир.

2. Загальні методи оцінки

Основою для проведення оцінки є договір між оцінювачем і замовником, на який розповсюджуються загальні норми Цивільного кодексу України.

Як правило, договір обов'язково містить:

• точний опис об'єкта із зазначенням його виду;

• тип вартості;

• дані про наявність у оцінювача відповідної ліцензії;

• дані про те, що оцінювач є належним професійним оцінювачем (якщо договір укладає професійний оцінювач);

• суму винагороди оцінювача в грошовому вираженні.

При здійсненні своєї діяльності оцінювач має право:

• обирати методи проведення оцінки об'єкта нерухомості відповідно до стандартів і правил проведення оцінки;

• вимагати від замовника забезпечення доступу до об'єкта оцінки та надання необхідної документації;

• запитувати в письмовій формі у третіх осіб, включаючи органи влади, інформацію, необхідну для проведення оцінки, за винятком відомостей, що належать до державної або комерційної таємниці;

• залучати на договірній основі до участі в оцінці об'єкта інших фахівців й оцінювачів, за дії (бездіяльність) яких він несе відповідальність;

• відмовитися від проведення оцінки об'єкта, якщо замовник порушив умови договору.

Оцінювач зобов'язаний:

• дотримуватися у своїй діяльності вимог законодавства України й принципів етики оцінки об'єктів нерухомості;

• забезпечувати збереження документів, що отримуються від замовника та третіх осіб під час проведення оцінки, й повернути замовнику отримані від нього документи одночасно з передачею йому звіту про оцінку;

• повідомити замовнику про неможливість своєї участі в проведенні оцінки об'єкта у випадках, передбачених законодавством, а також при виникненні обставин, що перешкоджають проведенню об'єктивної оцінки;

• надавати на вимогу замовника документ про освіту, який підтверджує отримання професійних знань у сфері оціночної діяльності;

• надавати замовнику інформацію про положення, правила, статут, кодекс етики уповноваженого органу саморегулюючої організації, на дійсність акредитації або членство, на які він посилається у своєму звіті, а також надавати на прохання замовника іншу інформацію про вимоги законодавства з оціночної діяльності;

• ознайомити замовника з ліцензією на здійснення оціночної діяльності;

• у термін, визначений договором, не розголошувати конфіденційну інформацію, отриману від замовника під час проведення оцінки об'єкта нерухомості, за винятком випадків, передбачених законодавчими актами;

• зберігати копії складених звітів про оцінку об'єкта нерухомості протягом трьох років.

• у випадках, передбачених законодавчими актами, надавати інформацію, що міститься у звіті про оцінку, правоохоронним, судовим, іншим спеціально уповноваженим державним органам на їх офіційну законну вимогу.

Закон передбачає механізм захисту майнових інтересів осіб, що професійно займаються проведенням оцінки різних об'єктів — страхування цивільної відповідальності оцінювачів. Законом установлено, що оцінювач не має права займатися оціночною діяльністю без укладення договору страхування, і дається визначення страхового випадку: "Страховим випадком є спричинення збитків третім особам у зв'язку із здійсненням оцінювачем своєї діяльності, встановлене рішенням суду, що вступило в законну силу, арбітражного суду або третейського суду". Страхування може здійснюватися у формі укладення договору страхування на конкретний вид оцінної діяльності (залежно від об'єкта оцінки) або конкретного договору про оцінку об'єкта.

Розвиток інституту оцінки в Україні відбувається у напрямі створення єдиної централізованої системи.

Основою такої системи може стати єдиний методологічний простір, принцип якого закладений у концепції розвитку оціноч-ної діяльності в державі. Вказаний простір передбачає:

• створення системи національних стандартів у сфері оцінки;

• уніфікацію вимог до змісту навчальних програм та інших напрямів підготовки оцінювачів;

• створення умов з уніфікації вимог із ліцензування послуг у сфері оцінки;

• розробку уніфікованих вимог до інформаційного забезпечення діяльності оцінювачів.

Вибираючи оцінювача, рекомендується керуватися такими критеріями: членство оцінювача в саморегулюючих організаціях оцінювачів, наявність документа про отримання професійних знань, професійний досвід, наявність поліса про страхування професійної (цивільної) відповідальності.

Оціночна діяльність забезпечує інформаційну основу для прийняття господарських та управлінських рішень, сприяє структурній перебудові економіки, формуванню конкурентного ринкового середовища, активізації інвестиційних процесів. Основним напрямом розвитку оціночної діяльності є визначення оцінки як інструмента ефективного управління об'єктами нерухомості.

Найбільшим власником ще й досі залишається держава (за даними Фонду державного майна України близько 50% вартості основних фондів підприємств державні). Оцінка вартості об'єктів нерухомості та прав користування ними є необхідною умовою ефективного управління державною власністю. У разі здійснення операцій з об'єктами оцінки, належних повністю або частково державі, проведення оцінки є обов'язковим.

Під час визначення вартості об'єктів нерухомості, що володіють унікальними особливостями, передусім визначаємо вартість, що враховує конкретну структуру попиту на об'єкт нерухомості, що оцінюється. Як правило, визначення, аналіз і облік оцінювачем вартості індивідуальних (суб'єктивних) вигод контрагентів в операціях з об'єктом нерухомості дозволить збільшити прибутки від його використання.

Оцінюючи об'єкти нерухомості, що належать державі, необхідно також використати масову оцінку, яка являє собою метод отримання оцінок ринкових вартісних показників однорідної групи об'єктів без урахування їх незначних індивідуальних особливостей.

Розвиток масової оцінки пов'язаний з розвитком ринку нерухомості. Через відсутність інформації про достатню кількість ринкових операцій у групі однорідних об'єктів нерухомості, результати, що отримуються з використанням цього методу, можуть призвести до істотних помилок.

Оцінка об'єктів оцінки нерухомості та прав користування ними, формування реєстру державного майна, дозволять не тільки збільшити бюджетні надходження, але й надати інформацію для розробки різних варіантів управління об'єктами нерухомості. Нині найчастіше використовується тільки один підхід на основі здавання об'єктів нерухомості в оренду.

Оцінка вартості об'єктів нерухомості забезпечує об'єктивну характеристику ефективності управління в ринковій економіці. Збільшення вартості підприємства (бізнесу) за період часу є одним із основних критеріїв оцінки роботи керівника. У зв'язку з цим необхідно здійснити розробку методики визначення зміни вартості об'єкта управління для оцінки роботи менеджерів, у тому числі державних підприємств.

Оцінка об 'єктів нерухомості для цілей застави та іпотечного кредитування. Розвиток іпотечного кредитування, введення механізму незалежної оцінки об'єкта застави вимагають розробки методології визначення заставної вартості.

Як показує міжнародний досвід, під час проведення операцій застави, як правило, базою для визначення заставної вартості об'єкта нерухомості є ринкова вартість об'єкта застави. При цьому для оцінки рівня ризику, який бере на себе кредитна установа, забезпечуючи собі можливість відшкодувати достатню суму коштів у випадку неповернення позичальником кредиту, необхідно визначити відносини між ринковою вартістю застави й параметрами кредиту.

Згідно із Законом України „Про заставу" застава — це забезпечення зобов'язань. її предметом є майно та майнові права, на які відповідно до чинного законодавства України може бути здійснено стягнення.

Сьогодні в Україні заставні відносини знаходяться в стадії становлення й використовуються переважно у разі кредитування, зокрема операцій з великим ступенем ризику, для зниження якого банками використовується застава. Проте проблемних кредитів у кредитних портфелях банків залишається досить багато.

Інвестиційна вартість визначається у разі оцінки нерухомості, що приносить дохід на індивідуальній основі, хоча в низці випадків кредитним установам може знадобитися оцінити вартість об'єкта нерухомості як частини портфеля активів.

Нерухомість, яку займає власник, слід оцінювати на базі вакантного володіння, виходячи з найбільш ефективного використання.

Спеціалізована власність має обмежений ринок. Вона має вартість насамперед, як складова частина підприємства. Об'єкти такого типу, якщо вони виступають як застава кожний окремо або в сукупності, мають оцінюватися за рівнем найбільш ефективного використання, виходячи з припущення вакантного володіння.

До власності, оцінюваної як самостійної економічної одиниці, належать деякі види власності, включаючи готелі й рекреаційні підприємства, які, звичайно, оцінюються відповідно до ретельної оцінки рівня дохідності, який реально можна підтримати.

Нерухомість у стадії будівництва — це нерухомість, яка не приносить дохід і призначена для перебудови або являє собою цінність як простір для забудови, у сукупності з неспеціалізованими будівлями. Вона має оцінюватися, виходячи з існуючих і потенційних прав на будівництво.

З урахуванням вищевикладеного набувають певної специфіки методи, що використовуються для оцінки, — метод затрат, метод оцінки за доходом і метод аналогів продажів.

Затратний метод базується на тому положенні, що вартість об'єкта оцінки не перевищує затрат на заміну його новим (тобто відновної вартості) в цінах, які діють на момент оцінки.

Для оцінки більшості об'єктів, що пропонуються під заставу (квартири, гаражі, автотранспортні засоби) доцільно застосовувати метод аналогів продажу, оскільки ці об'єкти високоліквідні й на них на ринку склалися ціни. Під час проведення розрахунків з визначення вартості об'єктів, що передаються під заставу, цей показник необхідно наводити в поточний час, виходячи з того, що є періоди примусової реалізації.

Вищенаведений аналіз методів оцінки свідчить про обмежений перелік об'єктів, що можуть бути розглянуті банками як об'єкти застави. Фактично перелік об'єктів, які оформляються банківськими й іншими організаціями, що кредитують (зокрема інноваційним фондом), як застава, значно ширший. Наприклад, досить часто, як об'єкти застави, оформляють промислову нерухомість, специфічне обладнання промислових підприємств і навіть об'єкти незавершеного будівництва.

3. Порядоквикористання об’єктів-аналогів

"Методикою оцінки вартості майна під час приватизації", яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2000р. №1554, визначено (п. 42), що для визначення залишкової вартості заміщення будинків та споруд експерт використовує витратний підхід і переважно дані проектів (у тому числі типових) найбільш раціональних функціональних аналогів. При цьому підкреслюється, що проектно-кошторисна документація на будівництво об’єктів-аналогів в цінах базового року може використовуватись для визначення вартості об’єктів оцінки, якщо функціональні аналоги не відрізняються від них за виробничою потужністю, конструктивними та планувальними характеристиками.

В межах витратного методу на практиці при визначенні вартості заміщення будівель та споруд в поточних цінах (на дату оцінки) широко використовуються показники одиничної вартості об’єктів-аналогів (м3 чи м2 будівлі), що затверджені Держбудом СРСР для переоцінки основних фондів в усіх галузях народного господарства. В ході оцінки експерт на основі уточнених даних щодо функціонального призначення, об’ємно-планувальних рішень та характеристик конструктивних елементів об’єкту, що підлягає оцінці, відшукує у відповідному збірнику "Укрупненных показателей восстановительной стоимости" (УПВС) найбільш близький по параметрах ( функціональне призначення, потужність, об’ємно-планувальні та конструктивні рішення, капітальність) об’єкт-аналог, встановлює одиничну вартість і з урахуванням місцевих умов та необхідних загальних поправок визначає вартість заміщення об’єкта в цілому. Одночасно показники питомої ваги вартості основних конструктивних елементів в процентах в загальній вартості об’єкта-аналога розповсюджуються на об’єкт оцінки, які в подальшому використовуються при визначенні його фізичного зносу і залишкової вартості заміщення.

Разом з тим повну відповідність конструктивно-технологічних характеристик об’єктів оцінки і об’єктів-аналогів віднайти досить проблематично. Це обумовлено тим, що об’єкти одного функціонального призначення і однакової потужності, навіть побудовані за одним і тим же типовим проектом, можуть суттєво відрізнятися за своїми вартісними показниками внаслідок наступних факторів:

— різні умови і вимоги до прив’язування типових проектів будівель та споруд: на рельєфі, на насипних чи осідаючих ґрунтах, з підвалом чи без нього, з місцевим чи централізованим опаленням і таке інше;

— використання різних матеріалів для одних і тих же конструктивних елементів, як варіантів конструкторських рішень, передбачених в типових проектах (наприклад, покрівлі зі збірних залізобетонних чи металевих конструкцій, стіни з залізобетонних панелей чи цегляні, перекриття залізобетонні монолітні чи дерев'яні, тощо);

— здійснення фундаментальних “поліпшень” окремих конструктивних елементів будівель та споруд під час проведення капітальних ремонтів шляхом заміни зношених конструкцій із застарілих матеріалів сучасними (наприклад, заміна хвилястих азбестових листів на сучасні покрівельні матеріали, дерев'яних вікон старих серій на металопластикові вікна зі склопакетами і таке інше);

— приведення огороджувальних конструкцій будівель до сучасних норм енергозбереження та зовнішнього оздоблення шляхом доповнення їх новими теплозахисними фасадними та покрівельними системами;

— проведення різних заходів по забезпеченню додаткових вимог з охорони праці, поліпшення виробництва, захисту навколишнього середовища і таке інше.

В цілях визначення обґрунтованої оціночної вартості будівель, наближення її значення до дійсної вартості об’єктів на дату оцінки за рахунок врахування означених вище та інших факторів повинна бути відпрацьована і діяти методика внесення відповідних поправок до одиничної вартості об’єктів-аналогів та їх конструктивних елементів.

Для можливості введення коригуючих коефіцієнтів на конструктивні рішення і їх матеріал, на укрупнений вид робіт, інженерне забезпечення та благоустрій можемо скористатися показниками питомої ваги конструктивних елементів та основного інженерного оснащення (далі структурних елементів) в загальній вартості об’єкта-аналога.

В загальному вигляді вартість об'єкта В може бути представлена через вартість його структурного елемента наступною залежністю:

В = f (x,y) , (1)

де:

x – загальна вартість структурного елементу даного об'єкту;

y — питома вага вартості структурного елементу в загальній вартості об'єкту, %.

Значення поправки Dі в процентах до вартості об'єкта-аналога за рахунок відмінностей і відповідно різної вартості і-го структурного елемента об'єкта-аналога і об'єкта оцінки може бути визначена за формулою:

(Вio — Вia) * 100%

Таким чином, при визначенні уточненої питомої ваги конкретного структурного елемента по об'єкту оцінки досить знайти відношення одиничних вартостей цього структурного елемента для об'єктів, що співставляються — Кі, яке і буде необхідним поправочним коефіцієнтом до питомої ваги даного структурного елемента в загальній вартості об'єкта-аналога. В практичній оціночній діяльності для визначення Кі може використовуватись база даних одиничної вартості найбільш поширених варіантів використання різних матеріалів, технологій та конструктивних рішень в конкретних типах будівель. При необхідності показники одиничної вартості структурних елементів будівель можуть бути отримані від спеціалізованих будівельних організацій, що виконують відповідні роботи та послуги.

Впровадження системи поправок по урахуванню відмінностей об'єктів оцінки і об'єктів-аналогів є одним з основних напрямків забезпечення обґрунтованого і якісного визначення вартості відтворення будівель та споруд в поточних цінах на основі укрупнених ресурсних кошторисних нормативів.

Важливість проблеми вимагає нагального розвитку нормативно-довідкової бази даних для оцінки будівельної продукції за рахунок:

— створення актуалізованого банку даних різних за функціональним призначенням видів об'єктів-аналогів, в тому числі сучасних будівель та споруд;

— формування нормативної бази одиничної вартості видів робіт і інженерного оснащення, конструктивних елементів і частин будівель та споруд, в тому числі з використанням сучасних матеріалів і технологій.

Укрупнені кошторисні норми як на частини будівель і споруд, конструкції та види робіт, так і на будівлі і споруди в цілому доцільно використовувати на підготовчих етапах інвестиційних проектів, насамперед при розробці тендерних пропозицій, а також при визначенні вартості відтворення чи заміщення нерухомого майна в процесі приватизації, включаючи об'єкти незавершеного будівництва та об'єкти під розбирання. Використання таких норм передбачається і Державними будівельними нормами “Правила визначення вартості будівництва” ДБН Д1.1-1-2000. Тому створення бази даних укрупнених кошторисних нормативів є важливою науково-прикладною проблемою, що вимагає невідкладного вирішення за спеціальною державною програмою з використанням напрацювань підрядних, проектних і науково-дослідних організацій будівельної галузі.

Означена проблема може вирішуватись шляхом її фінансування з цільового фонду, створеного зусиллями зацікавлених структур Мінекономіки, Фонду державного майна, Держбуду, Держкомзему і провідних будівельних корпорацій України за рахунок як бюджетних так і позабюджетних коштів. На жаль, на розвиток кошторисної нормативної бази в будівництві в останні 5-6 років кошти практично не вкладаються, а вирішення означеної нами проблеми навіть не започатковано.

Разом з тим зазначимо, що від приватизації державного майна в казну держави за останні три роки перераховано біля 4,8 млрд. гривень. Така сума повідомлялась під час парламентських слухань Фонду державного майна України в лютому 2003 року. Цільове направлення незначної частки з цієї суми (в межах 1/5000) могло зарадити формуванню укрупнених кошторисних норм, актуалізованих банків даних різних функціональних об'єктів-аналогів, а також відповідних методичних засад щодо їх використання як основи для обгрунтованого і якісного визначення вартості нерухомого майна при його приватизації. Створення сучасної нормативно-довідкової і методичної бази для оцінки нерухомості зможе значно підняти рівень ефективності приватизаційних процесів і суттєво вплинути на додаткове поповнення бюджету України.

Висновки

Рушійною силою розвитку оціночної діяльності є ринкові перетворення в економіці. Тому об'єктивно постала проблема поширення обов'язкової експертної оцінки й на відносини поза межами приватизації та з метою захисту інтересів суспільства, інвесторів, дрібних власників тощо. Окрім того, проведення експертної оцінки, стосується:

• переоцінки основних засобів для цілей бухгалтерського обліку;

• оподаткування майна та визначення розміру державного мита згідно із законом;

• передачі майна під заставу;

• визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, установлених законом;

• в інших випадках за рішенням суду або у зв'язку з необхідністю захисту суспільних інтересів.

Оцінка проводиться також у випадках, установлених міжнародними угодами, на підставі договору, а також на вимогу однієї із сторін угоди та за згодою сторін.

Оціночна діяльність віддзеркалює стан української економіки разом з усіма її перекрученнями. На жаль, темпи розвитку економічних відносин, інфраструктури ринку, фінансових механізмів набагато випереджають відповідне законодавство та методичну базу. Довгий час законодавці ігнорували бурхливий розвиток відносин щодо визначення вартості в процесі приватизації, на ринку нерухомості та інших сферах. Але, з прийняттям Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", роль і місце оцінки в правовому полі держави значно зростає.

Список використаної літератури

1. Грибовский С. Оценка доходной недвижимости: Учеб. пособие для вузов/ Сергей Викторович Грибов-ский,. — СПб.; М.; Харьков: Питер, 2000. — 334 с.
2. Євтух О. О. Оцінка неруховості в Україні //Фінанси України. — 2006. — № 6. — С.86-99.
3. Мухін О. Вплив ринку нерухомості на розвиток експертної оцінки майна в Україні //Економіка України. — 2002. — № 4. — C. 43-50
4. Нерухомість як об'єкт оцінки: сутність і класифікація //Актуальні проблеми економіки. — 2005. — № 3. — C. 90 — 96.
5. Оцінка майна в Україні: Монографія/ Л. І. Воротіна, В. Є. Воротін, В. Г. Лісняк та ін.; Європейський ун-т. — К.: Вид-во Європейського ун-ту. – 2004 — Т. 1: Нерухоме майно. — 2004. — 216 с.
6. Ринок нерухомості: навчальний посібник / Анатолій Асаул, Володимир Павлов, Іван Полипенко та ін. ; Держ. акад. статистики, обліку та аудиту, Нац. ун-т водного госп-ва та природокористування. — 2-е вид. — К. : Кондор, 2006. — 333 с.
7. Фридман Д. Анализ и оценка приносящей доход недвижимости = Income property appraisal and analysis: учбовий посібник/ Джек Фридман, Николас Ордуэй; Пер. с англ. В.Н.Лаврентьева, Л.В.Познанской, О.В.Тихонова; Академия н/х при Правительстве РФ. — М.: Дело, 1997. — 461 с.