Вступ.

Розділ І. Теоретичні засади організації дозвілля дітей.

1.1. Поняття, функції та специфіка дозвіллєвої діяльності дітей.

1.2. Принципи організації вільного часу підростаючого покоління.

Розділ ІІ. Діяльність закладів культури в організації дозвілля дітей.

2.1. Форми і методи дозвіллєвої роботи з дітьми.

2.2. Організації вільного часу дітей в країнах Європи і США.

Розділ ІІІ. Напрями поліпшення організації дозвілля дітей в закладахкультури.

3.1. Організація дозвіллєвої роботи в клубних закладах.

3.2. Функції менеджера як організатора дозвілля.

3.3. Організація дозвілля дітей в закладах культури.

Висновки.

Список використаних джерел

ВСТУП

Актуальність теми. Організація дозвіллєвої діяльності має надзвичайний вплив на формування особистості у дитячому віці. Всебічний і гармонійний розвиток людини є не лише високим соціальним ідеалом, а й необхідною умовою для вирішення завдань, що стоять на сучасному етапі розвитку суспільства. Заклади культури дають дітям можливість задовольнити свої духовні, пізнавальні, розважальні, фізичні, художні, аматорські та ін. потреби. Тому проблема поліпшення якості дозвіллєвої діяльності дітей в закладах культури є актуальною і соціально важливою.

Стан розробленості проблеми. До цієї проблеми зверталися представники класичної педагогічної думки: С.Т.Шацький [47], К.Д. Ушинський, розкрив значення гри в розвитку морально-вольових сторін особистості, визначав діагностичний і прогностичний характер ігор, піднімав питання про озброєння педагогічних кадрів теорією і практикою ігрової діяльності [45]. Видатний педагог А.С. Макаренко надає великого значення виховним функціям гри, яку вважав школою підготовки до життя, роботи [26].

В.О. Сухомлинський, висуваючи вимоги до педагога, однією з основних його умінь вважав уміння проникнути в духовний світ дитини, пов’язуючи вільний розвиток особистості з правильною організацією її життєдіяльності, ураховуючи фактор вільного часу [38-41].

Про вплив дозвіллєвої діяльності на особистість дитини в процесі виховання й навчання неодноразово писала А.П. Усова [44].

Великий інтерес становлять роботи сучасних учених, які зробили вагомий внесок у розробку проблеми організації вільного часу дітей: І.С. Кон [22], Г.О.Євтєєва [14], Д.С. Махов [28], С.А.Шмаков [48-49]. В їх працях висвітлено проблеми раціонального використання вільного часу дітей, визначено критерії культури вільного часу, розроблені нові форми й методи культурно-дозвіллєвої діяльності тощо.

Залишається не достатньо досліджена роль менеджера в поліпшенні організації дозвілля дітей. Також ця проблема не отримала висвітлення у науковій і методичній літературі.

Об’єкт дослідження – дозвіллєва діяльність дітей.

Предмет дослідження – організація вільного часу дітей в закладах культури.

Мета дипломної роботи. Полягає в тому, щоб обґрунтувати роль менеджера в поліпшенні організації дозвілля. Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

○ розкрити функції, специфіку та принципи дозвіллєвої діяльності;

○ визначити форми і методи дозвіллєвої роботи в закладах культури;

○ вивчити організацію дозвілля дітей в закладах культури України та світу;

○ охарактеризувати сучасні підходи до організації дозвілля в закладах культури клубного типу;

○ визначити функції менеджера як організатора дозвілля;

○ проаналізувати організацію дозвіллєвої діяльності в закладах культури.

Методологія дослідження. Відповідно до предмета, мети і завдань дослідження були використані такі методи:

— теоретичні: аналіз, синтез, порівняння та узагальнення теоретичних даних;

— емпіричні: ігрові методики діагностики, констатуючийформуючий експерименти, аналіз організаторського досвіду, кількісна обробка та якісна інтерпретація експериментальних даних.

Практичне значення дипломної роботи полягає у тому, що її висновки і рекомендації можуть бути використані в роботі з дітьми у закладах культури клубного типу, в навчальному процесі менеджерів СКД та організаторів дозвіллєвої діяльності, педагогами-організаторами в освітніх закладах, фахівцями культурно-дозвіллєвих установ, менеджерами СКД у вдосконаленні організації дозвіллєвої та ігрової діяльності.

Структура та обсяг дипломної роботи.Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Обсяг дипломної роботи складає 64 сторінки.

РОЗДІЛ І.
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ ДОЗВІЛЛЯ ДІТЕЙ

1.1. Поняття, функції та специфіка дозвіллєвої діяльності дітей

Сучасна цивілізація досягла такого ступеню розвитку, коли подальший рух уперед повністю залежить від проблеми вдосконалення людини. Всебічний розвиток особистості стає не тільки гуманним ідеалом, а й набуває характеру закономірного розвитку суспільства

Поліфонічність вільного часу сприяла розробці різних методологічних підходів, концепцій, дослідницьких напрямів у теоретичному осмисленні його сутності. Вона визначається станом усього комплексу соціально-економічних, політичних і культурних чинників, що забезпечують життя суспільства.

Перш ніж приступити до характеристики виховних можливостей вільного часу, шляхів його раціональної організації, слід чітко й зрозуміло осмислити, що ж варто розуміти під вільним часом дітей. Серед праць, присвячених проблемі організації вільного часу, поняття „вільний час дітей” тлумачиться по-різному. Дехто з вчених розглядає його як час для забав і розваг, або як час, який треба чимось заповнити. Тому вільний час дитини розглядають як частини загального бюджету часу, що залишається після виконання нею навчальних обов’язків, задоволення природно-фізіологічних потреб. Він використовується за власним розсудом людини. Зміст його визначається рівнем духовного розвитку. На думку Н.Ф. Аксютіна,за цілеспрямованого педагогічного керівництва вільний час сприяє здійсненню основної мети виховання – всебічного гармонійного розвитку особистості [2, 71–74].

Отже, вільний час – це частина часу дитини, в період якого проходить формування особистості, спрямованого на її всебічний і гармонійний розвиток.

Культурно-дозвіллєва діяльність є процесом створення, розповсюдження й множення духовних цінностей. Ця думка підтверджується таким визначенням: «Культурно-дозвіллєва діяльність є спеціалізованою підсистемою духовно-культурного життя суспільства, що функціонально об'єднує соціальні інститути, покликані забезпечувати розповсюдження духовно-культурних цінностей, їх активне творче освоєння людьми у сфері вільного часу з метою формування творчо активної особи [2, 21].

Аналізуючи сутність вільного часу, Н.Ф. Аксютин виділив ознаки, які розкривають його сутність [2, 43-46]:

Перша ознакаполягає в можливості мати у своєму розпорядженні вільний час, звільнений, умовно кажучи, від необхідної діяльності. Це ознака містить у собі важливу характеристику як самоцінність проведення часу, що відчувається особою як вільна діяльність. В організаційному плані важливо мати на увазі, що основною цінністю вважається не сама можливість «робити, що хочу» в процесуальному аспекті, а об'єктивний зміст і суспільна цінність, тобто якою мірою вільна діяльність сприяє всебічному розвитку особистості.

Друга ознакаприпускає, що свобода вибору занять на власний розсуд більша, ніж в інших сферах життєдіяльності людини. Інакше — вільний час не має жорсткої правової, технологічної й соціальної регламентації, характерної для сфери робочого часу.

Третя ознака характеризується зміною видів діяльності у вільний час, взаємозамінністю занять, їх вільним чергуванням і послідовністю. Ця ознака багато в чому обумовлена пошуком різних форм самореалізації, необхідністю зміни емоційно-духовних станів, фізичного й інтелектуального напрямів

Четверта ознака – безпосередня спрямованість вільного часу на саморозвиток особи як узагальнююча, інтеграційна характеристика її сутності, у якій міститься вся решта ознак.

Дозвілля – це діяльність людини, що обирається за власним правом, обмежена часом і вільна від необхідності працювати для задоволення матеріальних потреб.

Жорж С’ю вважав, що дозвілля має чотири різновиди: рекреаційне, практичнее, культурнее, соціальне [34, 45].

Рекреаційне дозвілля передбачає заняття пов’язані із фізичними та розумовими навантаженнями, сприяє фізичному розвитку.

Практичне дозвілля – це створення предметів ужиткового характеру, речей декоративно-ужиткового характеру (одяг, ремонт квартири, удосконалення інтер’єру, квітникарство, садівництво).

Культурне дозвілля – спрямоване на інтелектуальний розвиток особистості, наближення людей до естетичних, духовних цінностей.

Соціальне дозвілля передбачає, перш за все, здійснення комунікації в процесі сімейного дозвілля, виховання дітей, спілкування за межами дому, що сприяє соціалізації людини.

Дозвілля виконує такі функції [34, 49]:

— психологічну: полягає в тому, що дозвілля є розвагою, грою, а також немалу роль відіграє у розвитку особистості;

— соціальну: залежно від економічного статусу проведення дозвілля та від фінансового стану людини, що є показником її престижу;

— терапевтичну: полягає в тому, що дозвілля забезпечує відновлення, оздоровлення, реабілітацію людського організму;

— економічну: активного розвитку набула індустрія дозвілля, найбільше вона розвинена у ігровому дозвіллі.

Для кожного елементу в структурі вільного часу характерним є відпочинок і відновлення сил. В організації і проектуванні тих або інших форм вільного часу людина повинна чітко уявляти, що є визначальним, домінуючим у цьому процесі, а що виконує допоміжну, підлеглу роль. Не тільки зміст впливає на структуру вільного часу, а й структура впливає на зміст. Якщо творча діяльність є провідним компонентом структури, то це гармонізує весь зміст вільного часу, робить його насиченим більш прогресивними видами діяльності. І навпаки, якщо основним компонентом структури є дозвілля, пов'язане переважно з різними видами відпочинку й розваг, то це збіднює зміст вільного часу. Природно, що соціальна сутність вільного часу при такому розмежуванні не змінюються, обидві складові частини необхідні для розвитку людини (дитини).

Спрямований на всебічний та гармонійний розвиток особистості, вільний час у кожному конкретному випадку виконує специфічні функції. У перекладі з латинської мови слово „функція” означає «обов’язок, коло діяльності, призначення, ролі» [34, 53].

Розуміння функцій вільного часу допоможе уникнути стихійності, випадковості в його організації, повніше використовувати його потенційні можливості.

Аналіз сутності вільного часу дітей визначає його функції [5, 49]:

Розвиваюча функція– спрямована на духовний, моральний, фізичний розвиток особистості.

Орієнтаційна- ставить за мету здійснення соціальної й професійної орієнтації дітей.

Комунікативна – спрямована на задоволення однієї з провідних потреб особистості, особливо підростаючої, потреби в спілкуванні.

Рекреаційна– передбачає відновлення фізичних, духовних і психічних сил, витрачених у процесі навчання, суспільної діяльності, забезпечення дітей зарядом бадьорості, енергії, життєрадісності.

Одним з найважливіших завдань розвиваючої функції є духовне збагачення дітей, розширення їх загального, естетичного кругозору, розвиток здібностей, інтересів, умінь і навичок. Розвиваюча функція вільного часу припускає вирішення ще одного важливого завдання – формування моральних цінностей дитини.

Заклади культури мають невичерпні можливості у вирішенні цього завдання, за допомогою різних форм творчої діяльності: екскурсії, читацькі конференції, предметні вечори, читання науково-популярної літератури, технічна творчість і робота в гуртках.

Психологічні особливості дітей шкільного віку роблять значущою орієнтаційну функцію вільного часу. Домінуючим мотивом поведінки й діяльності особистості є прагнення визначити своє місце в житті. У структурі орієнтаційної функції вільного часу дітей можна виділити два, певною мірою, самостійних аспекти: соціальну орієнтацію і професійну орієнтацію. Методи соціальної орієнтації включають в себе: бесіди, диспути, зустрічі, активну участь в суспільно-трудовій роботі тощо. Професійній орієнтації дітей сприяють зустрічі з цікавими людьми, робота в гуртках технічної творчості, майстернях, учнівських кооперативах.

Комунікативна функціявільного часу реалізується у процесі спілкування з товаришами по школі, класу, групі, гуртку.

Рекреаційна функція вільного часу спрямована на зняття розумового, фізичного навантаження, відновлення втрачених сил. Важливими засобами цього є ігри та забави, жарти та розваги, спортивні ігри й туризм тощо [4, 54].

Специфіка структури вільного часу дітей обумовлена двома обставинами: характером праці та їх віковими особливостями. У загальному бюджеті часу дітей шкільного віку домінує навчальна діяльність. Вона впливає на вільний час дітей. Специфіка організації вільного часу виявляється у формуванні в дитині [4, 58]:

1. Позитивної «Я» -концепції, що характеризується трьома чинниками:

— упевненістю в доброзичливому ставленні до нього інших людей;

— переконаністю в успішному оволодінні тим або іншим видом діяльності;

— відчуттям власної значущості.

Позитивна Я-концепція характеризує позитивне ставлення дитини до самого себе й об'єктивність його самооцінки. Вона є основою подальшогорозвитку індивідуальності дитини. Сфера вільного часу надає можливість реалізовувати нерозкритий творчий потенціал і позитивне сприйняття підлітком себе.

2. Навичок співпраці, колективної взаємодії. Для найшвидшого соціального пристосовування дитина повинна позитивно ставитися не тільки до себе, але й до інших людей. Якщо в дитини за наявності позитивної Я-концепціі сформоване вміння домовлятися з товаришами, розподіляти обов'язки, ураховувати інтереси й бажання інших дітей, виконувати спільні дії, надавати необхідну допомогу, позитивно вирішувати конфлікти, поважати думку іншого і т.п. Повністю позитивна Я-концепція у сфері вільного часу формується тільки в колективній взаємодії.

3. Потреби в продуктивній, соціально-схвалюваній діяльності через безпосереднє знайомство з різними видами діяльності, формування інтересу до них відповідно до їх індивідуальності, необхідних умов і навичок. Інакше кажучи, у свій вільний час підліток повинен навчитися займатися корисною діяльністю, він повинен уміти включатися в різні види діяльності, які пов'язані з організацією культурно-дозвіллєвої діяльності й самостійно організовувати її.

4. Етичного, емоційного, вольового компонента світогляду дітей-школярів. Емоційна сфера формується в дітей через естетичні уявлення у творчій діяльності.

Отже, для організації дозвілля з дітьми слід чітко й зрозуміло осмислити, що ж варто розуміти під вільним часом дітей, а вільний час – це частина часу дитини, в період якого проходить формування особистості, спрямованого на її всебічний і гармонійний розвиток. Також менеджеру, як організатору дозвілля необхідне розуміння функцій вільного часу, його специфіки.

Будь-яка діяльність будується на закономірностях її розвитку. Дозвілля дітей розвивається за своїми законами і принципами, теоретично обґрунтованими й апробованими на практиці.

1.2. Принципи організації вільного часу підростаючого покоління

Принципи складають теоретичні, соціальні, культурні, політичні, організаційні засади, на яких ґрунтується дозвіллєва діяльність. Вони відбивають вимоги, що ставляться суспільством перед дозвіллєвою сферою. Існує декілька класифікацій принципів дозвілля.Зокрема І.І. Гармаш визначає такі принципи дозвіллєвої діяльності: інтересу; єдності рекреації й пізнання; спільності діяльності [10, 43].На його думку, головним принципом є інтерес. Це зумовлено тим, що дозвіллєва діяльність диктується особистими потребами людини, а інтерес виступає її домінуючим мотивом.Принцип єдності рекреації і пізнання полягає у тому, що дозвілля розширює кругозір людини, підвищує її культурний рівень і може стати спонукальною основою для саморозвитку або самоосвіти, фахової діяльності в новій для неї сфері. Повною мірою принцип єдності рекреації і пізнання реалізується в тих формах, які є джерелом масового поширення інформації. Серед них (за рангом місць) – телебачення, радіо, преса, популярні лекції, зустрічі.І.І. Гармаш стверджує, що дозвільна діяльність, як і будь-який інший вид діяльності, може здійснюватися людиною як індивідуально, так і разом з іншими людьми. Але "разом" не означає "спільно". Спільність діяльності – така взаємодія, у процесі якої люди знаходяться у певних стосунках взаємної залежності і взаємної відповідальності. Спільна діяльність формує ціннісно-орієнтаційну єдність групи, народжує традиції, організаційну структуру, емоційну ідентифікацію і веде до підвищення рівня дозвільної діяльності, реалізуючи закладений в ній виховний потенціал [10, 51].У класифікації, запропонованої І.Петровою, виділені такі принципи дозвіллєвої діяльності підростаючого покоління [32-34]:– системність, як цілеспрямована, системна організація дозвіллєвої діяльності з метою раціонального використання вільного часу, розвитку соціальної активності та індивідуальної ініціативи людини, відволікання її від асоціальної поведінки;– добровільність як певна незалежність дозвілля, відсутність регламентації з боку держави та інших структур, вільний вибір людиною дозвіллєвих занять;– доступність та якісність дозвіллєвих послуг як задоволення потреб і запитів клієнтів дозвіллєвого закладу, систематичне вивчення їхніх бажань, прогнозування розвитку дозвіллєвої сфери;– відповідність дозвіллєвих послуг місцевим умовам – соціально-демографічним, економічним, культурно-освітнім, політичним, практичній діяльності людини.І.Петрова також вважає провідним у дозвіллєвій діяльності принцип інтересу. На її думку, він враховує інтереси особистості, їх задоволення, формує нові духовні цінності та пробуджує нові потреби і запити людини.Аналіз наукових підходів, проведений А.Д. Жарковою та Е.М. Чижиковою, дозволив визначити такі принципи організації дозвіллєвої діяльності [17, 60-63]:– загальності і доступності, тобто можливість заохочення, залучення усіх без винятку дітей в сферу діяльності дозвіллєвих установ з метою задоволення їх творчого потенціалу, дозвіллєвих запитів та інтересів;– самодіяльності, який реалізується на всіх рівнях дитячого дозвілля: від любительського об'єднання до участі в масовому святі. Як суттєва властивість особистості, вона забезпечує високий рівень досягнень у будь-якій індивідуальній і колективній діяльності. Принцип самодіяльності ґрунтується на творчій активності, захопленні й ініціативі дітей;– індивідуального підходу, який враховує індивідуальні запити, інтереси, схильності, здібності, можливості, психофізіологічні особливості й соціальне середовище існування дітей в процесі дозвілля. Диференційований підхід забезпечує комфортний стан учасника дозвіллєвої акції;– систематичності і цілеспрямованості – передбачає діяльність на основі планомірного і послідовного поєднання безперервності і взаємозалежності в роботі всіх соціальних інститутів, покликаних забезпечувати дозвілля дітей, підлітків і юнацтва. Важливо направляти дітей, підлітків і юнацтво на справи суспільно значущі, оскільки багатство творчих сил індивіда залежить від всестороннього і повного прояву цих сил в житті суспільства. Це процес перевтілення людини в суспільного індивіда, в активну і творчу особу, що живе повним життям у згоді з самим собою і суспільством;– спадкоємності – забезпечує культурну взаємодію і взаємовплив поколінь. Він передбачає активну діяльність батьків, усіх дорослих у передачі дітям соціального знання і досвіду у проведенні розумного дозвілля. Принцип спадкоємності означає також підтримку норм і традицій у переході дітей з однієї вікової спільності в іншу, з однієї соціально-виховної установи в іншу;– цікавості – полягає у створенні невимушеного емоційного спілкування, яке виникає в результаті організації дозвілля на основі гри і театралізації. Сухість, безбарвність, відсутність емоційної привабливості можуть звести нанівець будь-які форми і методи роботи. Дитяче дозвілля повинно бути барвисто оформлене і доповнене найрізноманітнішою атрибутикою. Все це перетворює дозвілля дітей, підлітків і юнацтва в свято.Як бачимо, вчені виділяють у якості провідного принцип інтересу. Якщо особистості не буде цікаво, то вона не стане брати участь у тому чи іншому виді дозвіллєвої діяльності. Тому, організовуючи дозвілля, слід враховувати індивідуальні особливості, інтереси та запити учасників.Принципи дозвілля не є чимось регламентованим. Вони постійно змінюються, що пояснюється розвитком суспільного життя.Таким чином, реалізація принципів організації дитячого дозвілля за своїми масштабами впливає на особу виходить за межі проведення вільного часу. Це — великомасштабна соціальна акція, мета якої – різносторонній розвиток підростаючого покоління.

Основи поведінки формуються в дитинстві. В процесі різних видів діяльності діти ознайомлюються з елементарними нормами поведінки в колективі, набувають навичок спілкування з ровесниками і з дорослими. Спостереження показують, що діти, які не підкоряються вимогам дорослих в звичайні обстановці, сумлінно виконують їх під час гри. Додержуючи правил, вони вчаться стримувати свої емоції, викликані бажанням виграти, засвоюють норми поведінки.

Саме гра – це серія логічно побудованих подій,які гравець виконує за правилами, здійснюючи різноманітні розумові або фізичні дії для отримання певного задоволення. Гра завжди супроводжується піднесенням фізичних і духовних сил, приносить людині радість і розрядку [13].

Дітей однаковою мірою приваблюють усі види ігор. В даному розділі мова піде саме про ті ігри, які сприяють соціалізації дитини, вихованню її як особистості, сприяють прищепленню навичок суспільної поведінки, розвитку ініціативи і самостійності тощо.

Структура даних ігор (ігор з правилами) дозволяє опосередковано керувати поведінкою дітей. Гравцеві здається, що він виконує ігрові дії і правила за своїм бажанням, насправді він виконує вказівки організатора, які сформовані у вигляді цікавого завдання або умов гри.

Коли хтось із дітей порушує правило, намагаючись швидше і без зусиль виграти, інші протестують проти цього і в в наступних іграх діти

виконують вимоги друзів.

Поступово діти привчаються оцінювати свої дії і вчинки. Дитина усвідомлює значення своїх вчинків у процесі активного спілкування з дорослими і друзями під час ігор. Засвоївши критерії вимог до поведінки гравця, діти об’єктивно оцінюють вчинки своїх товаришів і правильно реагують на них.

Важливу роль у справі формування в дитини вміння об’єктивно оцінювати свої дії відіграє колектив. Адже у взаєминах з колективом, іншими дітьми складається особистість дитини.

За допомогою різних видів діяльності реалізуються взаємовідносини дитини з об’єктивною дійсністю. Тому від змісту і характеру діяльності й залежить надбання дитиною конкретних властивостей, її психологічний розвиток.

Під час гри розвивається фізична сила, моторні вміння, швидкість і точність рухів, координація. У грі її учасники вчаться думати, працювати, творити, набуває досвід в різних ігрових ситуаціях і навіть такий, що допоможе в різних життєвих ситуаціях [13].

У грі дитина вчиться не лише швидко спостерігати, але й успішно діяти, критично думати й оцінювати те, що кругом неї діється. Особливо сприятливим для цього середовищем є організовані ігри з правилами, в яких гравці вчаться змагатися, перемагати в ситуаціях якими регулюють правила. Гравці вчаться також контролювати свої бажання, критично оцінювати дійсні обставини гри, додержуватися її правил, що є дуже важливим для морального виховання. В ігрових ситуаціях відбуваються зміни, у гравців формується їхня особистість, їхній характер, розвиваються суспільні риси, як чесна гра, дружнє ставлення один до одного, намагання бути щораз кращим [50, 53].

Гра творить місток до дійсності, сприяє усуспільненню дитини, її підпорядкуванню ігровій спільності з тенденцією дати особистий вклад для успіху певної групи.

Психологічний розвиток дитини, формування її особистості є процесом засвоєння нею суспільного досвіду, виробленого людством і зафіксованого в продуктах його матеріальної і духовної культури.

Так, наприклад, ігри проведені та організовані у “Витівній майстерні” КМПДЮ (Київський Міський Палац Дітей та Юнацтва) завжди проходили цікаво, викликали в дітей піднесений настрій. Організатор завжди заохочувала ініціативу й винахідливість гравців, задовольняла їх потребу в активній ігровій діяльності. Навіть назнаючи, яку гру їм запропонують, діти були впевнені, що вона буде цікавою. Це пояснюється тим, що в попередніх іграх організатор неодноразово задовольняла їх потребу весело пограти, і в них сформувався стійкий інтерес до гри. Слово “гра” стало для дітей сигналом до захоплюючої діяльності. Тому вони з радістю зустрічають пропозицію й активно включаються в будь-яку гру.

Отже, ігровими заняттями можна вивчити все: мову, історію, географію, культуру, техніку та ін. Але найважливіше те, що в ігровій ситуації формується характер.

Розділ ІІ. Діяльність закладів культури в організації дозвілля дітей

2.1. Форми і методи дозвіллєвої роботи з дітьми

Термін „форма” вживається в різних значеннях. Форма (узагалі) – пристрій, структура, зовнішнє вираження чого-небудь, система організації чого-небудь. Форма не може існувати ізольовано від змісту. Поняття форми стосовно діяльності у сфері вільного часу може мати різне значення. Насамперед, форма є вираженням змісту культурно-дозвіллєвої діяльності, формами називають способи організації вільного часу [24, 67].

Сьогодні клубні об’єднання захоплюють мільйони людей і вже тому представляють собою значущий факт, що потребує детального вивчення і пильної уваги громадськості. За розумної організації вони здатні сприяти вирішенню важливих соціально-політичних завдань, що стоять перед нашим народом.

Основу клубного об’єднання становить спільність людей на ґрунті таких інтересів, задоволення яких потребує спільних дій. Дитина, що має інтерес до музики, філателістки, літератури і т.д., може реалізувати його індивідуально: читати вдома книги, збирати марки, слухати музику. Такий спосіб задоволення інтересів не приведе до виникнення об’єднання Але якщо у дитини є потреба в колективному прослуховуванні музики, в спільному переживанні емоціонального потрясіння, якщо він хоче поділитися з ким-небудь радістю власного відкриття, обговорити з однодумцями прочитане, посперечатися з однолітками на рахунок хвилюючих проблем, — тут їй на допомогу приходить клубне об’єднання.

Своєрідність організації дозвілля з дітьми в клубах полягає в тому, що вона представляє собою колективну діяльність. Характерною ознакою дозвіллєвої діяльності є відсутність будь-якого тиску ззовні. Психологічно вільна діяльність сприймається як задоволення.

Отже, клуб (з англ. – „club”) – це громадська організація, яка об’єднує групи людей (дітей) з метою спілкування, комунікації, пов’язаною з політичними, науковими, художніми, спортивними, професійними та іншими інтересами, а також для спільного відпочинку та розваг (проводиться у позаробочий час) [37, 28].

У незалежній Україні клуби та клубні об’єднання максимально адаптовані до сучасного життя. Значно знизилась цінність громадських клубів з культурно-просвітницькими програмами. На перше місце виходять клубні заклади, які виконують рекреаційну, оздоровчу, комунікативну, соціальну, пізнавальну функції та ін., що є абсолютним відтворенням клубної діяльності людей за прикладом розвинених країн західної Європи і США. Отримали розвиток клуби соціального престижу. Дуже поширеними стали клуби за віковою категорією, до яких можна віднести і дитячі клуби, що виконують пріорітетно-рекреаційну, творчу, виховну функції. Збільшилась чисельність клубів за інтересами [34, 45]

Музеї – джерело знань та емоційних вражень, місце спілкування має великі можливості для того, щоб зробити дозвілля дитини активним, змістовним, насиченим пізнавальною діяльністю [9, 38].

Музеї можуть бути різного профілю: історичні, краєзнавчі, літературні, художні тощо.

Організація культурно-дозвіллєвої діяльності дітей в музеї дозволяє дати їм деякі базові поняття про духовні цінності, відносини людини з предметним світом. Державні та народні музеї, у яких зосереджено історико-культурну спадщину, пам’ятки, які документують процес розвитку людства, сприяють розвитку естетичного смаку, свідомості.
Завдання музеїв з організації культурно-дозвіллєвої діяльності дітей полягають в активному залученні підростаючого покоління до музейних цінностей. Музей повинен планувати роботу так, щоб у дітей була можливість приходити туди для спілкування, діалогу з культурою й один з одним. Це вимагає подальшого розвитку форм об’єднань за інтересами, що стали традиційними для музеїв: гуртків, клубів, факультативів, студій, пошукових груп. Тому необхідно поширювати такі нетрадиційні для музею, дозвіллєві форми, як музичні свята, концерти, вернісажі тощо, на яких спілкування дітей здійснюється більш природно й невимушено [9, 42].

Музей – це храм культури, він повинен бути еталоном гарного смаку. Роль музею у формуванні творчих здібностей визначається тим, що його вплив великою мірою заснований на зверненні до емоцій. Він розвиває здатність бачити очима іншої людини, відчувати свою причетність до історії й культури. Ці властиві музеям ознаки, особливості повинні цілеспрямовано й значно більш активно використовуватися в організації дозвіллєвої роботи з дітьми та молоддю.

До форм організації культурно-дозвіллєвої діяльності дітей поза музеєм належать виїзні уроки, бесіди, зустрічі, дні музею в школах, організація пересувних виставок; читання лекцій, організація конкурсів вікторин [33, с.51].

Для ефективності пересувних позамузейних форм роботи необхідні такі умови: дотримання музейної специфіки (організація роботи повинна проходити на підставі музейних оригіналів); комплексність (велике значення мають тривалі контракти зі школярами); використання різноманітних форм роботи з дітьми [9, 53].

Таким чином, роль державних і народних музеїв в організації вільного часу дітей та молоді досить значна. Адже кожен предмет у музеї виступає стимулятором творчих умінь, несе в собі духовний зміст, є результатом творчої думки. Цінність музеїв для організації вільного часу – в їх змісті, який задовольняє вікові й індивідуальні потреби й інтереси дітей.

Невід’ємною складовою організації дозвілля є діяльність парків. Парки – комплексні установи культури, що мають багатомільйонну аудиторію. Це найбільш відвідувані, найбільш масові місця відпочинку, особливо учнівською молоддю. Сьогодні парки культури й відпочинку – на початку складного шляху великої роботи, яка потребує від усіх адміністративних структур, як парку, так і міста, граничної наполегливості, енергійних дій, а головне – капіталовкладень у перебудову бази й удосконалення всієї культурно-масової роботи, пов’язаної з правильною організацією вільного часу як дітей, так і дорослих. Для того, щоб у цьому напрямку парки могли працювати в повну силу, насамперед, необхідно вивчити інтереси й потреби своїх відвідувачів, застосовуючи методи анкетування, проведення вечорів „питань і відповідей”, присвячених діяльності парку, а також залучення місцевих органів друку [21, 57].

В системі установ культури, які займаються проблемою організації дозвілля людей, особливе місце посідають парки культури й відпочинку. Однією з особливостей, яка відрізняє парк культури і відпочинку від інших установ, є його організоване за певними законами середовище. Природне середовище взагалі і парки культури відпочинку, зокрема, складається з ряду різних за характеристикою елементів: алеї, зелені насадження, дитячі майданчики, тераси, водоймища тощо. В цілому вони складають простір парку і формують його зовнішній архітектурний вигляд.

Парки – це багатофункціональні установи, покликані задовольняти попит різних верств населення у різних формах відпочинку, їх діяльність спрямована на реалізацію рекреативної, культурно-просвітницької, розважальної, комунікативної, екологічної, санаторно-оздоровчої функції [21 60].

Головною вимогою при організації паркового середовища є створення оздоровчого клімату і зовнішнього естетичного вигляду. Роль зелених насаджень парку проявляється в її взаємодії з аудиторією в двох напрямках: оздоровчому і психологічному.

Дослідження, які були проведені різними установами, показали, що спеціально підібрані і певним чином посаджені зелені насадження в парку впливають оздоровлююче на дитину, тому що виділяють кисень, поглинають вуглекислий газ, пом’якшують коливання температури, силу вітру, шуму, виділяють фітонциди, що згубно діють на хвороботворні організми. Та все це впливає не лише на оздоровлення людини, а й на її психологічний стан.

Таким чином, парк культури і відпочинку – складний комплекс природного середовища, який впливає на дозвілля дитини різними своїми елементами рекреаційно, оздоровлююче та естетично.

Окрім того, простір парку вміщує комплекс культурно-освітніх, художньо-видовищних, розважальних, спортивно-оздоровчих та інших об’єктів, які дають можливість організувати в ньому специфічні види дозвіллєвої діяльності відвідувачів.

Як відомо, відпочинок дітей передбачає різні види діяльності, в тому числі спрямовані на їх духовний розвиток. Цей напрям дозвілля являє собою комплекс програм і послуг, запропонованих парком для задоволення різних потреб відвідувачів: пізнавальних, розважальних, художніх, аматорських і таке інше.

Однією з форм дозвіллєвої діяльності дітей в парках є проведення концертів та святкування різноманітних свят. Так, з самого початку існування парків культури і відпочинку найбільш розповсюдженим видом дозвіллєвої діяльності відвідувачів стала їх концертна діяльність. Вона відбувалася на спеціальних паркових об’єктах: в зелених театрах, на естрадних майданчиках. Відомо, що концерти – це форма пропаганди всіх видів і жанрів мистецтва. Всі види концертів проходять у парку: збірні, сольні, хорові, музичні, театральні, циркові, танцювальні програми. Вони відповідають різним інтересам і потребам людей, їх уподобанням і характерам [21,67].

Свята ж в діяльності парків культури і відпочинку, організації в них індустрії дозвілля посідають теж одне з головних місць. Як показали дослідження проведені в парках Києва, Харкова з метою виявлення інтересів і потреб різних верств населення, що відвідували парки, театралізовані свята і атракціони, обрали найбільший процент респондентів. Святкове дозвілля приваблює яскраво вираженими розважальними системами, а також мистецькими програмами, можливістю для дітей брати участь у багатьох акціях (соціальних, громадських, розважальних). Маються на увазі активізуючі прийоми: ігри, масовки, театралізовані рухи, хорові співи, танці і багато інших [23,84].

Таким чином, на сьогодні інфраструктура дозвілля розвивається досить стрімко й успішно. Існує широкий спектр місць для проведення дозвілля на будь-який смак і характер, де діти можуть задовольнити духовні, пізнавальні, розважальні, фізичні, художні, аматорські та ін. потреби.

Методами культурно-дозвіллєвої діяльності прийнято називати способи, прийоми, способи дій з використання засобів впливу на аудиторію.

У культурно-дозвіллєвій діяльності виділяють такі основні методи:

Гри й ігрового тренінгу. Гра – самостійний і законний для дітей, дуже важливий вид їхньої діяльності. Гра виявляє знання, інтелектуальні сили. Вона показує рівень організаторських здібностей дитини, розкриває творчий потенціал кожного учня.

Театралізації. Дозвілля дітей має нескінченну безліч сюжетів і соціальних ролей. Метод театралізації реалізується через особливий словник спілкування, обряди, ритуали. Театралізація знайомить молоду людину з різноманітними сюжетами життя.

Змагання. Змагання – внутрішня „пружина” розкручування творчих сил, стимулювання до пошуку, відкриття, перемог над собою.

Рівноправного духовного контакту. Він заснований на спільній діяльності дітей і дорослих „на рівних” у цьому. Організатори, соціальні педагоги, учні – рівноправні члени шкільного клубу, драмгуртка, творчих об’єднань, заснованих на демократичному, гуманізованому спілкуванні [2].

Імпровізації. Дія, не усвідомлена й не підготовлена заздалегідь, експромт. Імпровізація виводить на практичну й творчу заповзятливість. Мистецтво імпровізації – це породження спокуси творчого зусилля. Імпровізація базується на синдромі наслідування з привнесенням свого авторського початку [2, 64].

Отже, менеджеру, як організатору дозвілля, важливо усвідомити сутність поняття „метод”, залежність методу від змісту роботи, необхідність творчого підходу до вибору методів і прийомів до діяльності закладів культури, якими накопичений великий досвід використання різних засобів, форм і методів залежно від обстановки й розв’язуваних завдань. Фахівцю необхідно опанувати ними, навчитися їх творчо застосовувати.

2.2. Організації вільного часу дітей в країнах Європи і США.

Дозвіллєві центри для дітей в зарубіжних країнах відрізняються від вітчизняних своїми можливостями, територією, обсягом діяльності. Деякі з них діють як клуби мікрорайону, інші – як комплекси–гіганти. Вони характеризуються варіативністю розміщення і використовують для своєї діяльності шкільні приміщення, старі будівлі або ж зводять нові споруди відповідно до потреб дозвіллєвого обслуговування всіх верств населення. Центри дозвілля, маючи спільну мету, диференціюються відповідно до традицій, потреб, смаків конкретної групи населення і відрізняються за структурою, архітектурно-просторовою композицією, видами діяльності.
Дозвіллєву сферу сучасності умовно можна поділити на державний, комерційний та добровільний сектори.

Значна кількість закладів дозвілля та розваг належить до державного сектору. У розпорядженні місцевих органів влади знаходяться землі, ліси, парки, водоймища, будови. Фінансування закладів культури проводиться з місцевого бюджету. Наприклад, на державному забезпеченні у Великобританії знаходиться більше 12 тисяч бібліотек, серед них 4 тисячі дитячих бібліотек, 500 картинних галерей і музеїв, майже 2 тисячі центрів дозвіллядля дітей та спортивних залів [31,39].

До компетенції державних органів влади входить захист національних цінностей культури, збереження та розвиток культурно-історичних

пам'яток сприяння у формуванні інфраструктури культурно-дозвіллєвої діяльності вирішення питань оподаткування та пільг у контексті дозвіллєвої організації розробка національних програм для задоволення дозвіллєвих потреб різних соціально-демографічних верств населення [31, 139].

Дозвіллєва діяльність в країнах Європи та США має системний характер, являє собою чітку сформовану сферу морально-етичних та духовних цінностей, у центрі якої перебуває вже не економічна діяльність, а людина з її здібностями, запитами та інтересами.

Зарубіжні практики впевнені в необхідності встановлення контактів з дітьми та підлітками, налагодженні активної співпраці у сфері вільного часу.

У більшості західних країн дозвіллєва діяльність здійснюється через добровільні асоціації локального, національного, міжнародного рівнів, що забезпечує демократизм та певну автономію від офіційних владних структур. Дозвілля за рубежем, так як і в Україні, розглядається як сфера розвитку особистості та соціальної культури, формування громадянської позиції, розкриття духовного потенціалу дітей та молоді, відображення та збереження національних традицій, культурної спадщини народу. Культурні ініціативи дітей реалізуються в екозаповідниках, паркових установах, музеях, бібліотеках, виставочних залах, картинних галереях[34, 165].

У кожній країні створюються умови для художнього й естетичного розвитку дітей, для її творчої самореалізації в системі мистецтв (музика, живопис, хореографія, література) через велику кількість культурно-мистецьких гуртків, клубів, об’єднань.

У Німеччині, Італії та Іспанії, Франції та Великобританії створені фонди та організації для розвитку естетичного виховання. Головними завданнями таких організацій є підтримка дослідницької діяльності в галузі гуманітарних знань, проведення культуротворчих заходів, надання допомоги в реалізації програм з естетичного виховання та художньої творчості, підтримка функціонування дозвіллєвих закладів у сільській місцевості [34,95].

Спільним в роботі закладів культури перелічених країн Європи та Сполучених Штатах Америки є те, що за останні десятиліття підтримується тенденція щодо ущільнення вільного часу шляхом інтенсифікації діяльності та економії часу, шляхом зосередження дозвіллєвих занять на одному об’єкті, що має різноманітні дозвіллєві можливості. Діяльність численних закладів культури, оздоровчих закладів, рекреаційних центрів, парків, спортивних закладів, проведення різноманітних заходів та акцій за підтримки влади свідчать про поступову переорієнтацію зарубіжного суспільства на активний відпочинок, адаптації дітей до змінюваних соціальних та природних умов, зменшення психологічної напруги особистості.

У зарубіжних країнах дозвілля розглядається як суттєва складова національного прибутку країни та є критерієм економічного та соціального розвитку держави, а рівень дозвіллєвого обслуговування визначає якісність життя людини. З’явились нові форми кооперації між дозвіллєвою сферою та економікою. Це виявляється у відкритті в дозвіллєвих закладах прибуткових творчих майстерень, у наданні комерційних послуг, виконанні дозвіллєвих закладів на замовлення, у створенні великої кількості робочих місць шляхом відкриття дозвіллєвих центрів з їх розгалуженою інфраструктурою.

Дозвіллєва сфера розвинених зарубіжних країнах має розгалужену інфраструктуру, складну технічну матеріальну базу, потужні кадри. Помітне місце в дозвіллєвій сфері зарубіжних країн посідають дозвіллєві комплекси та центри, які поділяються на однопрофільні та багатофункціональні заклади. Якщо однопрофільні дозвіллєві установи дотримуються конкретного напряму діяльності, то багатопрофільні функціонують як культурно-дозвіллєві комплекси та центри, у межах яких діють різноманітні гуртки секції, об'єднання, творчі майстерні, ігрові кімнати. Серед багатопрофільних центрів (Центри Краутрі, Сандерлендау у Великій Британії, Сан-Дієго у Каліфорнії, США, Центри Дамосло, Карачонде, Центр ім. Чере Януса у м.Печ в Угорщині). Багатопрофільний центр в Угорщині, що в м.Печ, розташований у новому мікрорайоні. До складу цього центру входять: три дитячі садки, три школи, гімназія, інтернат, Будинок культури, бібліотека, блок харчування, спорткомплекс з басейном. У центрі працює відділ ментальної гігієни (психолого-педагогічна служба). Усі заклади Центру працюють у автономному режимі, мають свою ієрархію управління, але підкоряються генеральному директору та працюють за єдиним планом. [34, 176].

Навчально-виховна діяльність Центру проводиться за п’ятьма напрямами [34, 179]:

— навчання;

— праця, яка створює цінності;

— суспільно-політична діяльність;

— формування здорового способу життя та розвитку організму;

— культурне використання вільного часу.

За рахунок навчання і праці створюються цінності не тільки матеріальні, а й духовні. У Центрі створені необхідні умови для суспільно корисної та продуктивної праці. Школярі на практиці набувають досвід роботи в кооперації, суспільного значення трудових зусиль. Великий інтерес становить розподіл доходів від роботи, де одна третина зароблених коштів іде на розвиток виробництва, інша – на організацію вільного часу (екскурсії, поїздки, пересувні табори та ін.) і, нарешті, третя частина – перераховується індивідуально кожній дитині на ощадну книжку. Після закінчення школи, разом з атестатом, школяр одержує достатньо велику суму грошей.

Третій напрямок роботи – суспільно-політична діяльність. Величезне значення для виховання активної цивільної позиції має участь у самоврядуванні. Участь у самоврядуванні розвиває в дітях відчуття власної гідності й відповідальності перед колективом. У цьому відображається характерний для угорського суспільства розвиток процесу демократизації.

Четвертий напрямок – формування здорового способу життя й розвитку організму. Спрямований на підвищення фізичної культури до рівня духовної. Тут прагнуть створити умови для руху й відпочинку (у ці умови входять тиша й можливість побути наодинці). Відділ ментальної гігієни – має у своєму складі психологів, логопедів та інших фахівців, працює над забезпеченням такої атмосфери й способу життя, які були б в той же час засобами ранньої профілактики психічного неблагополуччя. Велика увага приділяється розвитку культури руху, усіляким заняттям різних видів спорту.
П'ятий напрямок – це культурне використання вільного часу. У Центрі проводиться величезна робота з метою навчити дітей користуватися своїм вільним часом, надати широкий вибір занять, розвинути інтереси, проявити й розвинути таланти різноманітної спрямованості [34, 145].

У Центрі працюють 143 творчі майстерні (музики, руху, пластики, графіки, кераміки, спорту, суспільних наук, екології тощо). Керують ними по-справжньому захоплені своєю справою педагоги. Центр працює для всього мікрорайону. На його базі проводяться різні заходи як камерного, так і масового характеру. Силами фахівців центру для дітей та молоді організовуються захоплюючі творчі заняття. За допомогою кабельного телебачення Центр пов'язаний з кожною сім'єю, що дозволяє їм одержувати консультації фахівців. Комплексний характер такого центру збагачує й роль педагога, роблячи її плановою й різноманітною. Поле дії колективного життя теж стає різноманітнішим, можливість цікавіше проводити вільний час створює сприятливі умови для залучення підлітків та їх батьків до спільної діяльності у вільний час.

У зарубіжному дозвіллєзнавстві кінця XX сторіччя утверджується таке поняття як „клубна культура”, яка охоплює сукупність традицій, звичаїв, етичних правил, цінностей, вироблених членами клубу в процесі тривалої клубної діяльності. Необхідно відмітити, що в зарубіжних країнах перевага надається розвитку культурно-дозвіллєвих закладів клубного типу. Наприклад, у Чехії розповсюджена клубна форма організації вільного часу дітей. Клуби утворюються при школах, Будинках культури, нових мікрорайонах. Клубна мережа є досить розгалуженою, а професіоналізм і методична база кадрового складу високі завдяки тому, що в країні немає жодного відомства, що відчуває себе вільним від турбот про виховання. У його організації беруть участь громадськість найширших прошарків, установи культури й спорту, органи народної освіти й охорони здоров'я. Обов'язковим початковим етапом створення клубів є попереднє вивчення інтересів і потреб дітей. Найбільш поширеними формами роботи визначені клубні вечори відпочинку, тематичні зустрічі з діячами науки, мистецтва, творчих союзів за програмами, які наперед домовляються з членами клубу. Діяльність клубів направлена в цілому на сімейне, естетичне виховання, заняття спортом, спілкування й відпочинок.

Цікавий досвід роботи підліткових клубів у Швеції. У Стокгольмі їх налічується більше сімдесяти. Підліткові клуби – найважливіша ланка у вихованні й соціалізації молоді, центри розвитку начал демократичного самоврядування й формування діяльної людської солідарності щодо однолітків. У Стокгольмі апробований „Демократичний проект”. У нього включилися десять підліткових центрів дозвілля. В основі експерименту лежала ідея про необхідність переходу до педагогіки співпраці й самоврядування членів клубу, де вони отримали рівні права з організаторами, менеджерами. В основу діяльності клубів покладені три „ні” – расизму, насильству й наркотикам.

Такий демократичний стиль відносин, побудований на принципах солідарності й співпраці, не заважає організації та проведенню таких форм дозвілля, як вечори відпочинку, дискотеки, зустрічі з цікавими людьми, туристичні походи й екологічні екскурсії, навпаки, підлітки поводилися більш розкутими й невимушеними, бачили в педагогах співвиконавців, яким не байдужі їх інтереси, смаки [34, 103].

У практиці роботи закладів культури Великобританії з’явилися нові клуби для дітей, у яких знаходить ідея втілення в практичній діяльності популярних серед молоді кібер-клубів системи віртуальної реальності „Cyberseed” (м. Лондон), які анонсують програму „катання на хвилях людської душі”. Вона передбачає живе виконання японської музики стилю „нового століття”, низку атракціонів (зокрема, машини „Віртуальна реальність”), комп’ютерні ігри, зустрічі з ученими, акторами [31, 184]. Атракціони розміщено у трьох суміжних приміщеннях: перша зала створює враження віртуальної реальності завдяки настінним графічним та фотографічним зображенням, що постійно змінюються; у другій кімнаті розташовано дитячий бар та ігрові автомати; персональні комп’ютери встановлено в третій кімнаті. Основною метою засновників таких клубів є демонстрація комерційних цінностей систем віртуальної реальності.

В Австралії існують загальнонаціональні дитячі клуби книги у всіх школах країни. Мета клубів – сформувати читача, який систематично читає, думає, аналізує, прищепити йому навички читання й підняти загальну культуру. Для школярів інститутом дитячої та юнацької літератури видаються щорічники, серії клубних книг, книжкові касети. Членство в клубах дає можливість учням придбати книги зі знижкою 25% [34, 142].

Набула поширення хореографічна любительська творчість. Хореографічні школи, клуби створюються при культурно-просвітніх та дозвіллєвих закладах дл дітей. Учасники хореографічних клубів, гуртків беруть участь у міжнародних фестивалях та конкурсах.

Уся система роботи закладів культури США робить великий внесок у вирішення завдань із соціалізації дітей. Особливе місце в системі дозвіллєвої діяльності дітей займають скаутські союзи, яких, нажаль немає в Україні. Вони пристосовують свою діяльність до нових історичних умов, переглядають форми й методи роботи. У даний час скаутизм широко розвиває клубну діяльність. Американські клуби сьогодні – не тільки центри дозвілля для дітей. Вони стали найважливішими компонентами середовища, що ефективно беруть участь у соціалізації особистості, залученні її до норм і цінностей соціального мікросередовища. Завдання клубів полягає в посиленні впливу школи на особистість школяра, її емоційне середовище. Найбільш популярними клубами в США є віртуальні, комп’ютерні, клуби „любителів ораторського мистецтва, клуб банківських та фінансових справ, клуб “аеронавтики та астронавтики” [34, 192].

Серед сільського населення популярні клуби сільських фермерів, в яких діти також активно навчаються та практикуються. Число таких клубів зростає не тільки в сільській місцевості, але й у містах. У зміст роботи цих клубів входить: вирощування молодняку на фермах, консервація овочів, фруктів.

Члени клубів займаються електронікою й автосправою. Сьогодні у цих клубах зайнято біля 4,5 млн. чоловік; у т.ч. є клуби для хлопчиків (такі клуби відвідують біля 1 млн. чоловік) і для дівчаток (близько 200 тис. чоловік). Американські клуби привертають дітей своєю зовнішньою символікою – емблемою, значками, формою. Так, наприклад, у клубі – Каре «horsehol» (Сан-Франциско», який рекламує і має зв’язок з технологією віртуальної реальності через комп’ютер, члени клубу одягнені в спеціальний одяг (сорочки темного кольору, розмальовані фантастичними картинками). У клубах проводяться зустрічі з цікавими людьми, вечори, аукціони, фестивалі, виставки художньої творчості, концерти та ін.

У США діяльність дитячих і юнацьких клубів різних напрямів служить ефективним засобом профілактики правопорушень неповнолітніх. Американські вчені свідчать про благотворний вплив клубів на підлітків та їх поведінку.

Створюється низка програм для професійної орієнтації дітей, у формуванні й реалізації яких беруть участь державні організації, заклади клубного типу, представники ділових культурно-мистецьких і наукових кіл Німеччині.

У м. Оберхаузен з ініціативи місцевих органів влади створено мережу центрів для підготовки й працевлаштування молоді, що для дітей є перспективою на майбутнє. „Вербундсистем”, метою яких є : надання послуг для поглиблення професійної підготовки, набуття професійних необхідних знань, умінь, навичок для пошуку роботи. „Вербундсистем” складається з таких базових елементів, як школа, місцевий комітет з працевлаштування, молодіжна служба, система навчання на виробництві.

Німецький учений Р.Трептов, вивчаючи досвід дитячих клубів Німеччини, підкреслює, що потенціал клубної роботи залежить від систематичності дозвіллєвої діяльності, комплексності, багатопрофільності закладу. Принципами, що визначають ефективність клубної діяльності з дітьми, є принципи добровільності та систематичності [34, 166], а пріоритетним завданням клубу має бути поєднання зусиль культурного, соціального, дозвіллєвого характеру, спрямованих на адаптацію та соціалізацію особистості.

Для проведення вільного часу, канікул на природі, у горах в Австрії діють соціальні молодіжні об'єднання, які організовують відпочинок своїх однолітків, організовуючи цікаві екскурсії, захоплюючі турпоходи й різні заходи розважального характеру.

Цікавий та незвичайний загальнонаціональний музичний союз для дітей (з акціями в різних містах) створений в Австрії. За незначну платню організовується до 300 концертів за участю молодих дарувань (музикантів, композиторів).

Також в Австрії набув популярності проект „Мальовниче місто”, ініціатором якого є Віденський відділ освіти та Гільдія торговців фарбами. Проект реалізується у формі конкурсу під відкритим небом на краще оформлення дитячими малюнками торговельних павільйонів, стендів. Цікава робота проводиться в дитячому зоопарку міста Відень, розрахована на дітей різного віку та батьків: маленькі знайомляться з тваринами, старші вивчають значення тваринного світу в житті людини, особливості тваринного життя. У дитячому зоопарку передбачені розважальні та рекреаційні програми для батьків і дітей.

Проблему зайнятості дітей у вільний час у Франції вирішують шляхом створення центрів канікул і дозвілля, що забезпечує повноцінний відпочинок і виховання дітей у їх вільний час. Створення таких центрів багато років тому стало інновацією у США, а на сьогоднішній день – спільність роботи закладів культури Франції та Сполучених Штатів Америки. Центрами організовуються турпоходи з ночівлями з відвідинами історичних місць. Основна мета Центрів – фізичний, етичний і культурний розвиток дитини.

У розпорядженні дітей знаходяться гімнастичні зали, ігрові й спортивні майданчики, басейни, бібліотеки, різні майстерні, спеціально обладнані кухні для вивчення куховарського мистецтва. Особлива увага приділяється створенню ігротек – спеціальних ігрових кімнат. У даний час їх у Франції близько п’ятдесяти.

При Центрі створена Французька Федерація мотоциклістів, що захищає права байкерів. Федерація вирішує проблеми навчання водіння дітей на мотоциклах, оплачує податкові мита, видає права на водіння, проводить змагання. Разом з дорослими здійснюються тривалі подорожі на мотоциклах.

У різних містах країни створені бази для відпочинку мотоциклістів. На спеціально підготовлених майданчиках аніматори знайомлять дітей з природними особливостями різних районів, вивчають спортивні ігри.

Різноманітні форми й методи виховання в Центрах охоплюють усі сторони дозвілля дітей, що сприяє культурному збагаченню підростаючого покоління.

Необхідно також відзначити, що у Північній Америці, Європі, Японії активно будуються штучні зони дозвілля для дітей (сентитичні тропіки, емітовані середземноморські поселення, казкові тематичні парки, технічні ярмарки). Такі нововведення в організації дозвілля ознайомлять дітей зі світовими надбаннями „вдома”, покататися на ковзанах та лижах влітку, оглянути голландське селище в Нагасакі (Японія) тощо [34, 201].

Таким чином, організація вільного часу дітей в країнах Європи та США при всьому своєму різноманітті має спільні риси, обумовлені приблизно однаковим рівнем розвитку і схожістю проблем у сфері організації вільного часу.

Розділ ІІІ. Напрями поліпшення організації дозвілля дітей в закладах

культури

3.1. Організація дозвіллєвої роботи в клубних закладах.

Зміни, що відбуваються у соціально-культурній сфері, мають важливі наслідки. Від них залежить духовне майбутнє підростаючого покоління, оскільки головний капітал країни — це її культурний потенціал, людина, як його творець і носій.

Сучасна цивілізація розглядає розвиток соціально-культурної сфери як пріоритетний спосіб ефективного рішення глобальних, регіональних, локальних проблем.Для українського суспільства потрібні нові підходи в рішенні правових, господарських, соціальних проблем функціонування установ культури.На думку респондентів, найважливішими причинами виникнення інновацій у соціально-культурній сфері є: культурні запити споживачів соціально-культурних послуг (45,5% респондентів назвали цю причину); конкурентна боротьба на ринку соціально-культурних послуг (37,5%); внутрішні проблеми, що виникають у діяльності соціально-культурних організацій (40,3%) та ін. До відмінних рис інноваційних форм роботи ставляться так: їх особлива соціальна значимість (63,2% респондентів); широка сфера застосування (46,5%); тісний зв'язок із системою цінностей і традицій (43,4%); особливий творчий підхід новаторів (26,8%) і ін. [51].

Перетворення в соціально-культурній сфері впливає на діяльність закладів культури й дозвілля у таких напрямах: економічному; нормативно-правовому; організаційно-управлінському; виробничо-творчому; технології й методики культурно-дозвіллєвої діяльності; технологія й методика освітньої діяльності. У ході проведеного соціологами опитування населення виявлено, що особливо швидко змінюються технологія й методика культурно-дозвіллєвої діяльності (21,8%) і зміст виробничо-творчої діяльності (19,3%). Економічні й правові основи не змінюються настількишвидко. У процесі розробки нововведень необхідно виходити з того, що зміст інноваційної форми діяльності повинен відповідати сформованому на даній території соціокультурному середовищу.Вибір напрямків (так само, як і форм) інноваційної діяльності повинен перебувати в руслі загальних тенденцій соціально-культурної діяльності, опиратися на обставини, що склалися в регіоні. Цей вибір буде визначатися такими факторам, як: — досягнення реальної творчо-підприємницької економічної самостійності організацій, наявність достатньої кількості фахівців, що бажають впроваджувати інноваційні форми роботи, особливо роботи з дітьми, готовність управлінських органів, творчої інтелігенції виступити суб'єктом інноваційної діяльності в регіоні, соціально-культурні потреби населення [51].

Інноваційні форми роботи в клубних установах можна розділити на три групи: пов'язані з перетвореннями в системі організації й керування; соціально-управлінські; виробничо-творчі. Інновації, спрямовані на споживачів культурних послуг, приводять до підвищення якості обслуговування населення, розширенню асортиментів наданих соціально-культурних послуг.Інновації, спрямовані на працівників культури, пов'язані з поліпшенням умов й удосконаленням організації їх праці, зі створенням більш творчого соціально-психологічного клімату в колективі.Ці нововведення мають свою специфіку, пов'язану з особливостями самої сфери, специфікою праці працівників, їх здібностями, діловими й особистими якостями [51].

Таким чином, для розв’язання проблеми нововведень у соціально-культурній сфері необхідно: визначити основні напрямки діяльності інноваційних процесів; планування й прогнозування соціально-культурних процесів; виявлення факторів зовнішнього середовища й внутрішнього стимулювання. Вивчити потреби, мотивації трудової діяльності, професійно-ціннісні орієнтації працівників у процесі адаптації до змін, що відбуваються; координація зусиль всіх суб'єктів керування інноваційною діяльністю; об'єктивне інформаційне забезпечення інноваційних процесів; створенняорганізаційно-управлінських, соціальних й економічних умов для розгортання інноваційної діяльності в організаціях соціально-культурної сфери; облік соціально-культурних особливостей територій і ступінь розвиненості культурних потреб населення при здійсненні інноваційної діяльності.

Нововведенням в соціокультурній сфері є впровадження маркетингу.

Становлення ринкових відносин передбачає комплекс змін як у виробничій сфері, так і у сфері культури, вимагає якісно нових підходів у вирішенні проблем для задоволення культурно-дозвіллєвих потреб населення.

Маркетинг сьогодні є важливим напрямком в теорії та практиці управління діяльністю підприємств, установ. На його принципах базується діяльність практично усіх корпорацій, фірм, підприємств, організацій та установ [52].

Впровадження маркетингу сприяє повнішому врахуванню потреб ринку, особливостей діяльності конкурентів, підвищенню якості послуг, які надаються населенню. Але для цього необхідна організація постійного і систематичного аналізу потреб ринку, що сприяє розробці нових послуг з особливими властивостями, призначених для різних груп споживачів. Маркетинг дає можливість виявляти нові технології та сприяє прискоренню їх впровадження у виробництво.

Маркетингова діяльність у сучасному розумінні включає в себе дослідження й аналіз ринків збуту, їх рекламування, ціноутворення, вивчення і формування попиту покупців. Маркетинг вже став основною функцією управління, що складається з комплексу заходів, спрямованих на завоювання ринку кожним підприємством або закладом для зміцнення позицій на ринку.

У загальному визначенні маркетинг представляє собою комплексну систему організації та управління діяльністю підприємства або закладу, яка спрямована на забезпечення своєчасного виробництва послуг, їх просування від виробника до споживача з метою збуту й одержання прибутку.

Все це потребує насамперед всебічного вивчення ринку, попиту, потреб, активного впливу на ринок, формування потреб і споживацьких переваг.

В США компанії і фірми стали використовувати маркетинг в50-60-х роках ХХ століття. В Європі ж маркетинг почав застосовуватись у середині 70-х років ХХ ст.

В Україні й Росії маркетинг з’явився на початку 90-х років ХХ ст., насамперед у фінансово-банківській сфері. Широке впровадження маркетингу вітчизняними товаровиробниками почалось у 1995-1999 роках. Нині на черзі проникнення маркетингової ідеології у сфері культури, освіти, охорони здоров’я, усіх галузей соціально-культурної сфери. Відомо, що командно-адміністративна економіка стримувала формування маркетингу та його впровадження на підприємствах, організаціях і в закладах культури[52].

Перехід до ринкових відносин та поява нових технологій створили умови для інтенсивного розвитку і впровадження маркетингу, активного завоювання ринкових позицій.

Маркетинг у закладах культури, включаючи заклади клубного типу, пов'язаний як з їхньою основною діяльністю, так і з послугами, що надаються населенню. Але впровадження маркетингу в закладах культури має власну специфіку і пов'язане з особливостями їх діяльності, яка насамперед стосуються цілей, що стоять перед закладами, а також зумовлена невизначеністю ситуації під час організації заходів.

Тому головним стратегічним напрямком маркетингу в діяльності закладів культури клубного типу є глибоке вивчення попиту населення, підприємств і організацій в інтелектуальному продукті (спектаклях, виставах,концертах, лекціях-бесідах, зустрічах із творчою інтелігенцією тощо), а також в культурно-дозвіллєвих розважально-ігрових заходах. Це може досягатись шляхом систематичного аналізу ринку в кожному регіоні, пошуку нових форм і методів задоволення попиту споживачів, створення умов для розвитку самостійної творчої діяльності та самовдосконалення особистості.

Сучасний стан галузі вимагає детального вивчення маркетингу та розробки шляхів його впровадження у діяльність закладів культури. Це потребує детального вивчення кон’юнктури ринку, попиту населення в послугах, які можуть надаватися закладами культури, виявлення незадовільного попиту, а також сприяння активному розвитку нових видів дозвіллєвої діяльності та організації нових послуг для населення. Поряд з цим необхідно розробляти більш дієві методи управління закладами культури, забезпечувати маркетинговий менеджмент з метою підвищення ефективності їх діяльності.

Сучасний маркетинг має єдину програму організації роботи управління – це система взаємопов`язаних заходів, які визначають дії підприємств, організацій та закладів культури по всіх блоках маркетингу.

Тактика маркетингу повинна забезпечити стійкий рівень прибутку, активну поведінку на ринку, ініціативність працівників, прийняття заходів у відповідності з діями конкурентів.

Маркетинг передбачає виконання ряду функцій, основними з яких є:

— аналіз внутрішнього і зовнішнього середовища, в яких діють підприємства, організації та заклади;

— аналіз ринкової ситтуації, споживачів;

— вивчення наявних конкурентів, їх товарів і послуг;

— планування виробництва товарів і надання послуг, освоєння нових видів

товарів і послуг;

— формування попиту і стимулювання збуту;

— розробка і розповсюдження реклами;

— інформаційне забезпечення маркетингу;

— управління маркетингом, тобто планування, реалізація, контроль за

підприємствами, оцінка ризику, прибутків, ефективності [52].

Впровадження маркетингу на підприємствах, в організаціях і закладах культури потребує врахування умов і факторів навколишнього середовища.

У сфері послуг можуть використовуватись практично всі види маркетингу. Але при цьому необхідно врахувати особливості їх роботи. В галузі культури це пов’язано з вільним часом населення, організацією дозвіллєвих та інших послуг для населення, формування потреб в цих послугах.

Маркетинг може здійснюватися як з комерційною, так і некомерційною метою. Комерційний маркетинг спрямований на збільшення обсягів продажу товарів і надання послуг та одержання високих прибутків підприємствами, установами. Некомерційний маркетинг здійснюється в суспільних інтересах, але на його впровадження необхідно передбачити відповідні асигнування (бюджетні, госпрозрахункові або спонсорські кошти).

Споживачі впливають на діяльність підприємства, організацій та закладів культури через зміну попиту. Безпосередній вплив здійснюють конкуренти, в результаті чого виникаєпоширення асортименту та поліпшення якості продукції послуг населенню.

Внутрішнє середовище підприємства, закладу культури включає:

— функціональні структури, пов'язані з управлінням підприємства,

закладом культури, розробкою власних виробничих та творчих програм;

— забезпечення підрозділів матеріальними та фінансовими

ресурсами;

— впровадження нового обладнання та прогресивних технологій;

— систему забезпечення кадрами, використання та підвищення їх

кваліфікації;

— прибуткову діяльність та освоєння нових ринків;

— систему збору інформації, її обробку та використання з метою

прийняття рішень з підвищення ефективності їх діяльності[52].

У сфері культури поки що запроваджуються лише окремі маркетинговізаходи. Це стосується і клубних закладів. Але найкращі результати діяльності заклади культури можуть отримати лише при комплексному застосуванні всіх складових маркетингу.

Пошук і освоєння нових видів послуг залежить від необхідності попиту споживача та шляхів його задоволення. Тут скоріше за все потрібно врахувати те, для кого будуть запропоновані послуги. Кожне підприємство, заклад може збільшити обсяг послуг, змінюючи форми обслуговування, що здатні приваблювати як нових споживачів, так і підтримувати інтерес постійних. Мова може йти про поліпшення якості послуг. Якість послуги зумовлюється різними факторами залежно від того, до якого типу послуг вона належить. На якість продукту і послуг культури впливають такі фактори[18, 82]:

— рівень кваліфікації працівників, які виробляють послугу;

— якість матеріально-технічної бази, яку має у своєму
розпорядженні заклад;

— умови проведення (освітлення, звукове оформлення,
комфортність для глядача);

— врахування індивідуальних особливостей споживача;

— наявність і якість супутніх послуг;

— підвищення зручності надання послуги для споживача.

Не менш важливим у процесі управління є встановлення ділових контактів із промисловими та комерційними фірмами, а також силами масової інформації, які зацікавлені у використанні ринку культурних послуг для реалізації власних економічних інтересів. Такі контакти стають можливими лише у разі забезпечення високого рівня споживчої якості послуг.

На промислових підприємствах, де маркетингу з кожним роком приділяється все більше уваги, створюються спеціальні відділи і сектори, які розробляють нові технології вивчення попиту, реклами, сервісу з продажу.

Їх роботу координує заступник директора з маркетингу. В закладах культури і дозвілля, що надають платні послуги населенню, таких відділів та спеціальних працівників, які б займалися маркетингом, поки що немає. Тому кожний працівник, причетний до їх надання, повинен бути компетентним у питаннях маркетингової діяльності. А для цього важливо погоджувати дії працівників закладів з авторами, режисерами, керівниками груп, координаторами кожного підрозділу.

Говорячи про маркетинг не можливо не сказати про роль реклами, так як успіх підприємств і закладів культури в реалізації і наданні послуг населенню пов’язаний з активним використанням реклами, розповсюдження якої необхідно для ознайомлення споживачів новими товарами та послугами, що з`являються на ринку.

Реклама – це спеціальна інформація про продукцію чи послугу, яка поширюється в будь-якій формі та в будь-якій спосіб з метою прямого або опосередкованого отримання кінцевого результату (прибутку). При цьому, відповідно до Закону України "Про рекламу" суб'єкти господарювання мають дотримуватися таких принципів рекламної діяльності, як законність, точність, достовірність використаних джерел, які не завдають споживачам моральної, фізичної або психологічної шкоди [52].

Щоб ефективно втілювати ці принципи на практиці, Закон встановлює деякі обмеження щодо реклами, зокрема забороняє [52]:

— поширення інформації щодо продукції, виробництво
реалізації якої заборонено законодавством України;

— використання інформації, яка є дискримінаційною за ознаками і
походженням, соціального та майнового стану, расової і національної
приналежності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і
характеру занять, місця проживання або такої, що дискредитує
продукцію інших виробників;

— надання відомостей, які можуть спричинити порушення
законодавства, завдати шкоди здоров'ю, життю людей або
навколишньому середовищу, а також спонукати до нехтування
засобами безпеки;

— використання засобів і технологій, які діють безпосередньо на
підсвідомість споживача;

— поширення інформації, що дискримінує осіб, які не
користуються продукцією, що рекламується;

— використання або імітація зображення Державного герба,
Державного прапора та звучання Державного гімну України,
зображення державних символів інших держав та міжнародних
організацій, а також офіційні назви державних органів України крім
випадків, передбачених законодавством;

— рекламування продукції, яка підлягає обов'язковій
сертифікації або виробництво якої вимагає наявності спеціального

дозволу (ліцензії);

— розміщення зображень фізичної особи або використання її імені без згоди останьої. Закон також наголошує, що реклама в засобах мас-медіа має бути чітко відокремлена від інших потреб.

Висока результативність рекламної діяльності досягається за умов вибору ефективних каналів розповсюдження реклами. В кожному конкретному випадку заклад культури обирає для себе найбільш прийнятий засіб донесення інформації до конкретного споживача. Передусім це такі канали, як: друковані та електронні засоби інформації (преса, радіо і телебачення), вистави, презентації, проведення індивідуальної роботи зі споживачами.

Дуже важливо, щоб реклама була ефективною, тобто помітною й яскравою, позитивно впливала на емоції споживачів, збуджувала у них інтерес та бажання відвідати пропоновані заходи або скористатися послугами клубних заходів.

Для рекламної діяльності в певній місцевості використовуються такі засоби масової інформації як: афіші, преса, радіо та Інтернет. Крім того працівники установи постійно підтримують контакт із населенням. Вони доводять до їх відома інформацію про заходи, які проводяться в міському Палаці культури, і разом з тим вивчають попит населення.

Дітей більше цікавлять конкурсно-розважальні та розважальні програми, такі як:

— «Валентин єднає серця» до дня святого Валентина;

— «Міс школи»;

— «Мамо, тато і я – дружна в нас сім`я» до дня молоді;

— «Панночка школярочка»;

— « КВН»;

— «Нумо хлопці, козаки»;

— «Зорепад» — фестиваль дитячої народної творчості;

— «О, спорт – ти життя» до Дня фізкультури і спорту;

— дискотеки [29, 71].

В своїй роботі працівники Палацу культури співпрацюють з структурними підрозділами райдержадміністрації, такими як: відділ в справах сім`ї та молоді, управління юстиції, відділ у справах неповнолітніх, районний відділ міліції. Крім цього співпрацюють з іншими державними та недержавними установами, зокрема, з Центром соціально-психологічної реабілітації та інформування, що працює за міжнародною програмою «ЮНЕСКО-Чорнобиль» в основі діяльності якого соціальна та психологічна підтримка населення, що постраждало внаслідок аварії на ЧАЕС. (Бородянський район належить до 4 зони посиленого радіаційного контролю), Центром соціально-економічного розвитку Бородянського регіону (СЕРБР). Робота в команді дає можливість більш багатогранно та плідно вирішувати актуальні проблеми різновікового населення регіону. Результатом такої співпраці стало розробка і впровадження таких програм, як «Запобігання злочинності»; «Правова освіта»; «Державна молодіжна політика»; «Попередження злочинності та правопорушень»; «Діти України»; «Моє майбутнє а моїх руках».

Все більше й більше людей здобувають знання шляхом тривалих років формальної освіти, самі стають менеджерами або працівниками певної галузі знань, професіоналами з прямою відповідальністю за виконання певних завдань і за результатами організації праці [32, 56-40].

3.2. Функції менеджера як організатора дозвілля

Узагальнюючи наукові дослідження в області управлінської праці, Г. Мінцберг визначив роботу менеджера як послідовний ряд ролей, які він бере на себе в процесі досягнення організаційних цілей. Виконуючи міжособистісні, інформаційні, організаційні ролі, менеджер виступає в різних якостях: офіціального глави, лідера трудового колективу, сполучної ланки міжособистісних відносин, споживача й розповсюджувача інформації, ініціатора й координаторадій [52].

Менеджер— це людина, яка займає постійну управлінську посаду й наділена повноваженнями ухвалювати рішення щодо певних видів діяльності закладів культури. Термін "менеджер" може вживатися стосовно[4, 48]:

— керівника закладу культури будь-якого рівня керування, якщо адміністративні функції здійснюються тимчасовими методами;

— організатора конкретного виду робіт (наприклад, методичної допомоги, маркетингових досліджень);

— керівника стосовно підлеглих.

До сучасного менеджера пред'являються перш за все вимоги високого професіоналізму й компетентності саме в області керування. Недостатньо бути фахівцем в галузі дозвілля. Необхідно знати закономірності й принципи керування, теорію й практику сучасного менеджменту, теорію організації й методи моделювання організаційних структур функціонування закладів культури клубного типу, форми й методи мотивації цілеспрямованого поводження людей у процесі цієї праці, сучасні парадигми мотиваційного керування, системний підхід до проектування маркетингових структур, методи комплексного аналізу діяльності закладів культури клубного типу.

Діяльність сучасного керівника здійснюється в соціально-психологічних, організаційних, правових, економічному напрямках, кожен з яких вимагає сукупності основних знань й вмінь [4, 51].

Керівництво спільною діяльністю людей складається у взаємозв'язку, з одного боку, єдиноначальності, що припускає й самостійність, і відповідальність, і ініціативність, а з іншого боку, — самоврядування колективу, для чого керівникові необхідно мислити й діяти творчо, множачи свої інтелектуальні зусилля за рахунок сил підлеглих. Уміння управляти людьми, рівень впливовості менеджера становить сьогодні основу керівництва. Тому він повинен досконало володіти соціально-психологічною методикою керування, його функціями є визначення норм поводження підлеглих, задоволення в міру можливостей їхніх потреб і захист їхніх інтересів. Соціально-психологічний напрямок діяльності керівника базується на знанні основ формування організаційної культури, принципів розвитку соціальних відносин, традицій, звичаїв.

Самостійне керування вимагає глибокого, вдумливого й послідовного освоєння. Це не просто окрема дисципліна, а міждисциплінарна область знань, що теоретики називають "управлінською думкою" яка сполучає в собі науку від нормального функціонування перш, ніж виникнуть кризові явища або буде нанесений серйозний збиток діяльності закладів культури..

У процесі своєї діяльності менеджерові доводиться здійснювати складні

функції управління. Серед них [4, 98]:

стратегічне планування — набір дій і рішень менеджера, що ведуть до розробки специфічних стратегій, які призначені для того, щоб допомогти організації скласти комплексний план, спрямований на забезпечення організації і досягнення її мети;

організація — важлива функція пов’язана з процесом створення структури підприємства, закладу, яка дає можливість людям ефективно працювати для досягнення поставленої мети;

координація— регулювання, за допомогою якого забезпечується інтеграція всіх підрозділів організації заради кінцевої мети, здійснення соціальної ролі виробництва чи діяльності закладів;

мотивація— процес спонукання себе та інших до діяльності для досягнення власної мети чи мети організації;

контроль— зіставлення кінцевих результатів діяльності організації, конкретного підрозділу чи окремого працівника.

Кінцевим результатом роботи менеджерає розробка і прийняття рішень. Причому ці рішення приймаються під впливом великої кількості внутрішніх і зовнішніх факторів. Внаслідок цього менеджер повинен володіти знаннями економіки, організації та управління виробництвом, підприємництва, мікро і макроекономіки, фінансово-кредитної та комерційної діяльності, соціальної політики. Він також повинен уміти застосовувати математичні методи, працювати на сучасному комп'ютері.

До числа найважливіших завдань менеджерів, які повинні вміти поєднувати знання, поведінку і досвід, входять: уміння реалізовувати поставлену мету; вміння делегувати повноваження та відповідальність; здібності до організації та мотивації групової роботи, встановлених пріоритетів, до самопізнання та самооцінки, переконання, до аналітичного мислення, розпізнавання найвагоміших факторів, до систематизованої обробки та формування інформації, розробки програм, виявлення тенденцій, розподілу зусиль та часу.

Щоб показати роботу менеджера в закладах культури, розглянемо підготовку до проведення свят та концертів в рамках цих установ.

На початку року завідуючі відділів у закладах культури пишуть річні плани роботи.

На підставі цих планів складається один єдиний план роботи, в якому чітко визначені дата проведення і відповідальний за проведення заходу. План роботи затверджує директор і начальник відділу культури (додаток А).

Заздалегідь до проведення заходу творчі колективи при закладі культури на чолі з директором обговорюють форму та зміст проведення заходу. Художній керівник пише сценарій, обговорюючи його з працівниками методичного кабінету. Наступний етап — це підготовка та проведення заходу.

Для підготовки та проведення заходу директор скликає організаційний комітет у складі: художнього керівника, відповідального за проведення заходу, головного інженера, завідуючого господарством, художника-оформлювача та звукооператора. До відома колективу доводиться дата та час проведення заходу. Під час обговорення вирішуються такі питання:

— обговорюється оформлення сцени і матеріали, які необхідні для виготовлення декорацій;

— музичне оформлення;

— визначаються дати та час проведення репетицій;

— визначається кількість технічних працівників, задіяних для підготовки та проведення заходу;

— складається примірний кошторис.

Що ж стосується менеджера як організатора дозвілля, то для нього обов’язковим є проведення практичних занять, показових культурно-дозвіллєвих заходів.

Для того, щоб цікаво й змістовно проходив вільний час дітей, менеджер як організатор дозвілля, повинен оволодіти навичками написання сценаріїв, а також режисера-постановника, які необхідні для проведення вечорів, дитячих ранків, виставок, конкурсах і т.п. [6].

Приступаючи до роботи над сценарієм, необхідно перш за все мати уявлення про те, для кого і з якою метою проводитиметься захід: з метою розваги, освіти або надання безпосереднього виховного впливу.

Перед організатором постає завдання, яке обумовлює вибір форми масової дозвіллєвої діяльності. Так, вирішуючи завдання залучення дітей до пізнання образотворчого мистецтва, можна піти шляхом популярної лекції й екскурсії в художній музей. Але результативнішим для цієї вікової групи буде, наприклад, проведення вечора, в основу якого покладено конкурс „ігрових картин”, під час якого самі діти відтворюватимуть те або інше жанрове живописне полотно, а суперники будуть угадувати його назву й автора.

Далі слід мати уявлення про те, де й коли буде проводитися захід, його тривалість, яка кількість людей буде задіяна, яких фінансових витрат воно зажадає, який потрібен буде реквізит.

Наступний етап роботи над сценарієм – це його композиційне рішення, тобто побудова, розташування складових дії компонентів, установлення між ними смислової й хронологічної залежності – порядок їх включення в дію.

Композиційно сценарій може бути побудований як монтаж окремих блоків, епізодів, кожен із яких сюжетно самостійний і об'єднаний лише місцем, часом і темою.

Окрім загального композиційного рішення, у сценарію розробляються й композиції кожного з вхідних у нього елементів – конкурсів ігор, концертів, вистав, атракціонів, оскільки кожна форма масової дозвіллєвої діяльності є дією організованою, то ця дія будується на основі загальних драматургічних принципів. Сценарій повинен мати зав’язку, розвиток, кульмінацію, яка фактично є фіналом, розв'язкою дії, його вищою емоційною точкою. Окрім опису сюжетного ходу, складових компонентів та їх наповнення, сценарій включає тексти ведучих.

У практиці організації й проведення масової діяльності у створенні сценарію особливо важливий другий етап роботи над сценарієм – розробка плану постановки, який складається з двох частин. Перша містить розробку структури й змісту вузлових блоків дії, ігрових майданчиків, послідовність епізодів, світла, звукової апаратури.

План постановки вимагає послідовності наступних дій:

— найменування епізоду;

— перелік учасників;

— місце проведення;

— художнє оформлення;

— фінансове забезпечення заходу;

— характер і зміст звукового супроводу;

— відповідальний за проведення заходу [12, 74].

Друга частина – віддзеркалення загальних, таких, що відносяться до всього вечора в цілому, моментів. До них належать: оформлення приміщення, музичний супровід, розробка запрошень, якщо це необхідно, а також розподіл обов'язків кожного. І при задумі заходу, і при створенні його сценарію необхідно розрахувати майбутній обсяг роботи й кількість часу, що потрібно витратити на його підготовку. Необхідно врахувати, що той, хто прийшов на вечір, не повинен бути свідком організаційної суєти, доробок. Сприяє цьому монтажний лист, у якому похвилинно розписується хід заходу, тобто скільки часу виділяться на кожен епізод.

Отже, виконання роботи поділяється згідно посадових обов’язків кожного з працівників.

Протягом усього часу підготовки та проведення заходу директор повинен контролювати процес підготовки і надавати необхідну допомогу при потребі.

Після проведення заходу обов’язково проводиться обговорення і зазначаються як позитивні так і негативні сторони його проведення.

Таким чином, правильно спланована й організована робота дає 100% успіх проведення заходу. Слід зазначити, що колектив працівників закладу культури повинен бути й “колективом однодумців” – професіоналів з творчим підходом до роботи.

3.3. Організація дозвілля дітей в закладах культури

Реалізація державної політики в організації дозвілля, задоволення культурно-дозвіллєвих потреб особистості здійснюють заклади і установи, які підпорядковуються органам освіти, культури, спорту, органам у справах сім'ї та молоді. Це діяльність дитячо-підліткових фізкультурно-спортивних клубів, дитячо-юнацьких центрів, клубних закладів, центрів дозвілля, бібліотек, театрів, музеїв тощо. Яскравим прикладом одного із таких закладів є Київський палац дітей та юнацтва.

В.О.Сухомлинський вважав заняття дітей у вільний час важливою умовою розвитку індивідуальності дітей: “Задатки та обдарованість дитини розкриваються лише за умови, якщо у неї кожного дня є час для занять улюбленою справою за своїм вибором…” [41, 17].

Місце та роль закладів культури базуються на таких основних завданнях, як забезпечення потреб особистості в самореалізації, підвищення інтелектуального, духовного, фізичного, емоційного рівня вихованців шляхом їх участі у різних видах творчої діяльності; створення найбільш сприятливих умов для емоційно-психологічної захищеності та душевного комфорту, які дозволяють не тільки розумно провести дозвілля, а й компенсувати потреби вихованців у позитивних емоціях: радості, доброзичливості, успіху, творчості, самоствердження; організація змістовного дозвілля дітей з урахуванням особистих та колективних інтересів [17, 23].

На фоні загальної кількості гуртків, груп, творчих об'єднань, клубів, палаців культури та зокрема КПДЮ, де займаються діти, найбільший їх інтерес виявився до художньо-естетичного, науково-технічного, еколого-натуралістичного, туристсько-краєзнавчого, фізкультурно-спортивного напрямів.

Водночас нестійкою в організації змістовного дозвілля дітей закладами культури є тенденція до зменшення кількості гуртків, клубів, творчих об'єднань, що функціонують за кошти батьків.

На сучасному етапі заклади дозвілля для дітей відчувають нестачу коштів на придбання матеріалів, інструментів, спортінвентарю. Як наслідок та як показує практика роботи в КПДЮ їх діяльність зорієнтована в основному на заняття із соціально адаптованими дітьми, особливо дівчатками молодшого та середнього шкільного віку. Часто неохопленими організованим, цікавим, змістовним дозвіллям залишаються діти кризових категорій населення, хлопці-підлітки.

Серед основних напрямів діяльності закладів культури виділяється дозвіллєво-розважальний, який передбачає організацію культурного дозвілля дітей, спілкування з однолітками у різних формах ігрової та дозвіллєво-розважальної діяльності, поліпшення психологічного здоров’я, зняття психологічної напруги. В КПДЮ для цього діють такі форми дозвілля як самостійні об'єднання по інтересах, ігрові програми, масові свята (бали, концерти, конкурси, свята, гуляння, змагання, фестивалі) та інші – сприятлива сфера для усвідомлення себе, своїх якостей, достоїнств і недоліків порівняно з іншими людьми. Діти оцінюють себе, орієнтуючись на соціально прийняті критерії і еталони, бо самосвідомість соціальна за своїм змістом, за своєю суттю і неможлива поза процесом спілкування. Саме в умовах дозвілля формуються спільності, що дають дітям, підліткам і юнацтву можливість виступати в найрізноманітніших соціальних амплуа.

Напрями роботи центру «Дозвілля» (при КПДЮ).

Масова культурно-дозвіллєва діяльність:

— реалізація театралізованих ігрових програм;

— розробка та проведення навчальних та розвиваючих дозвіллєвих програм;

— організація розважальних програм для гуртківців КПДЮ;

— впровадження культурно-дозвіллєвих проектів та програм для різновікових категорій дітей;

— проведення масової частини Новорічних свят у КПДЮ.

Соціальний напрямок:

— щотижневі відвідування дитячої лікарні № 7 м. Києва з ігровими заняттями та програмами;

— запрошення у Палац на масові свята дітей незахищеної соціальної категорії;

— виїзди з ігровими театралізованими програмами, концертами до шкіл-інтернатів м. Києва;

Навчальна робота:

— розробка навчальних програм та складання тематичних планів занять;

— робота гуртків для дітей від 6 до 16 років;

— шоу-театр гри та естрадних мініатюр «Дивограй»;

Методична робота:

— міське методичне об’єднання фестивалю «Гра скликає друзів»;

— міське методичне об’єднання організаторів дозвілля;

— щорічний семінар з організації новорічних свят «Школа Дідусів Морозів» (спільно з КМЦСС для дітей, сім’ї та молоді);

— проведення майстер-класів та семінарів з ігрової та дозвіллєвої діяльності для менеджерів-організаторів, методистів та культорганізаторів позашкільних навчальних закладів;

— випуск презентаційних буклетів, методичних збірок та порадників;

— практична робота зі студентами ВНЗ та професійно-технічних навчальних закладів.

Протягом кожного навчального року співробітниками центру «Дозвілля» при КПДЮ проводяться масові заходи, які можна класифікувати за напрямками: розважально – пізнавальні програми;

· театралізовані ігрові програми;

· комплексні програми та проекти центру „Дозвілля”;

· фестиваль ігрових програм “Гра скликає друзів”;

· різноманітні програми для гуртківців Палацу;

· засідання молодіжного клубу „Арт-старт”;

· турніри з настільних ігор та „Веселе будівництво”;

· корпоративні свята для дітей.

Відвідувачі заздалегідь можуть ознайомитися з перспективний планом масових заходів центру „Дозвілля” на 2008-2009 навчальний рік, який подано у додатку А.

Співробітники та вихованці Центру «Дозвілля» плідно співпрацюють з усіма відділами Палацу під час організації культурно-дозвіллєвих заходів:

допомога у розробці сценаріїв та безпосереднє надання методичної, практичної та технічної допомоги відділам Палацу під час проведення масових свят; робота культорганізаторів: зустріч учасників різноманітних заходів Палацу; робота ведучих концертних програм та масових заходів Палацу; організація ігрових майданчиків.

У 2007-2008 навчальному році центр «Дозвілля» виступив ініціатором нових проектів і святкових програм для гуртківців Палацу. Вперше було проведено розважально-пізнавальну програму для молодших школярів міста Києва «Юніор», конкурс краси та творчості серед дівчат вихованок Палацу — «Веснянка» та впроваджено щомісячні майстер-класи з організації ігор КВН — «Формула жарту».

Традиційно Київський Палац дітей та юнацтва збирає дітей всього міста на осінні, весняні, зимові та літні канікули. Програма КПДЮ «Канікули» проходить під девізом «Відпочивай весело, безпечно, корисно».

На осінніх та весняних канікулах для дітей міста представлено цілий калейдоскоп пізнавальних, розважальних та театралізованих ігрових програм на будь-який вік та смак. До їх складу увійшли: театралізована ігрова програма «Острів Небувальщина», «Таємниці Смарагдового міста”, «Команда «Ай-болить» вирушає на допомогу»; пізнавальна програма з правил дорожнього руху «Пригоди тітоньки «Аварії»; турнір з настільних ігор та «Веселе будівництво» із конструктором «Лего»; свято книги «У королівстві Кмітливих»; тематичні розважальні вечори для старшокласників тощо.

На зимових канікулах Палац традиційно запрошує всіх бажаючих на феєричне святкування Новорічних Ялинок. Центр «Дозвілля» забезпечує роботу ігрових майданчиків у холах ІІ поверху та проведення масової частини – ігрової дискотеки на «Площі Ялинковій».

На літніх канікулах центр «Дозвілля» вже багато років поспіль запрошує дітей літніх шкільних таборів на розважальні програми, а також виступає координатором всіх заходів, що проводяться у Палаці для дітей.

З кожним навчальним роком організатори вдосконалюють роботу над практичним використанням навичок, набутих дітьми протягом року у гуртках. Вихованці під час заходів, що проводить центр «Дозвілля», виступають не лише помічниками, а й головними героями, співавторами, тощо.

Гуртківці центру «Дозвілля» неодноразово були запрошені на виїзні програми за межі Палацу: брали участь у майстер-класі для волонтерів КМЦСС, забезпечували анімаційну програму на ХVІІІ зборі-поході „Козацькими шляхами”, організовували ігрові майданчики на Міжнародному благодійному фестивалі „Чарівна Свічка” , проводили святкову програму до 5-річного ювілею Обласного притулку для неповнолітніх, тощо.

Культурно-масова робота, яку проводить КПДЮ, має велике соціально-культурне значення, як засіб відродження та активізації різноманітних форм соціальної, пізнавальної та ігрової діяльності не тільки серед дітей, а й учнівської та студентської молоді.

У процесі колективного проведення часу відбувається зміцнення відчуття товариства, зростання ступеня консолідації, стимулювання трудової активності, вироблення життєвої позиції, навчання нормам поведінки в суспільстві. Саме такі можливості дає дозвіллєва робота з дітьми в КПДЮ.

Київський Палац дітей та юнацтва сьогодні — це державний заклад з професійним педагогічним колективом та складом професійних менеджерів-організаторів. Навчання у Палаці поглиблює знання, які діти отримують у школі, розвиває навички комунікації та сприяє процесу виховання.

У Палаці існує 200 напрямків навчальної та культурно-дозвіллєвої роботи. Діти віком від 5 до 21 року мають можливість обрати свій освітній та культурно-пізнавальний маршрут.

Для вихованців Палацу існують три рівні навчальної програми. Початковий — знайомство з Палацом і його можливостями. Основний — вибір свого освітнього та культурно-пізнавального маршруту. Вищий — отримання професійної підготовки.

Діти мають можливість обрати програму, рівень освіти, форму об'єднання: гурток, клуб, студія, агентство, творча майстерня, секція, лабораторія, школа тощо.

Мала Академія наук "Дослідник", агентство "Юн-Прес", Бізнес-центр, Центр молодіжної дипломатії "Unitis", Центр "Дозвілля", університет математиків, юних психологів, Центр інформаційних технологій, медична школа, авіа-космічний центр дають можливість сьогодні для більш глибокого вивчення спеціалізованих предметів, практичного знайомства з майбутньою професією.

Палац проводить олімпіаду "Юні математичні таланти", конкурс науково-дослідних робіт членів Малої Академії Наук, фестивалі музичних колективів "Золота осінь", хорових колективів "Співає Київ весняний", "Прем'єра", театральних колективів "Срібне джерело", виставки дитячої творчості "Барви весни", гра-конкурс "Екологічні проблеми великого міста", "Інтелект-турнір" тощо.

Щорічно серед гуртківців Палацу проходить конкурс "Сузір'я Палацу", а для педагогів та організаторів конкурс педагогічної майстерності "Кришталеве яблуко".

До складу КПДЮ входить хорова капела хлопчиків та юнаків "Дзвіночок", хор "Вогник", хореографічний ансамбль "Квіти України", дитячо-юнацький цирк “Але-ап”, театр юнацької творчості "Incunabula", ансамбль спортивного бального танцю "Фаворит" — мають звання "Народний". Ансамбль народної музики "Первоцвіт", естрадно — духовий оркестр “Юність”, ансамбль класичного танцю "Арабеск", шоу-гурт "Сонях" — мають звання "Зразковий".

Колектив Палацу розробляє і проводить у життя довгострокові, комплексні програми, які зорієнтовані на розвиток творчого потенціалу, інтелекту, соціальну адаптацію та активність дітей та юнацтва: "Творча обдарованість", "Київ — місто моє", "Крок до природи", "Інформаційна культура", "Дивосвіт", "Турбота юних" тощо.

Палац веде велику міжнародну діяльність, є колективним членом Європейської Асоціації закладів, які займаються організацією вільного часу дітей та юнацтва (EAICY), до якої входять 58 організацій з 18 країн Європи.

З 1986 року директором Палацу працює Заслужений працівник освіти України Свирська Тетяна Іванівна.

Культурно-дозвіллєва діяльність є спеціалізованою підсистемою духовно-культурного життя суспільства. Вона функціонально об'єднує соціальні інститути, покликані забезпечувати поширення духовно-культурних цінностей, їх активне творче освоєння людьми у вільний час з метою формування творчо активної особи.

Дозвілля – це діяльність людини, за власним вибором, обмежена часом і вільна від необхідності працювати на задоволення матеріальних потреб.Будь-яка діяльність будуєтьсяяна загальних закономірностях її розвитку. Дозвілля дітей розвивається за своїми законами і принципами, теоретично обґрунтованими і апробованими на практиці.

В незалежній Україні організація дозвіллєвої діяльності дітей максимально адаптована до сучасного життя. На перше місце виходять клубні заклади, які виконують рекреаційну, оздоровчу, комунікативну, соціальну, пізнавальну функції та ін., що є абсолютним відтворенням клубної діяльності людей за прикладом розвинених країн західної Європи і США. Дозвіллєва діяльність в цих зарубіжних країнах та в нашій державі має системний характер, являє собою чітку сформовану сферу морально-етичних та духовних цінностей, у центрі якої перебуває вже не економічна діяльність, а людина з її здібностями, запитами та інтересами.

У зарубіжних країнах дозвілля розглядається як суттєва складова національного прибутку країни та є критерієм економічного та соціального розвитку держави, а рівень дозвіллєвого обслуговування визначає якісність життя людини. З’явились нові форми кооперації між дозвіллєвою сферою та економікою. Це виявляється у відкритті в дозвіллєвих закладах прибуткових творчих майстерень, у наданні комерційних послуг, виконанні дозвіллєвих закладів на замовлення, у створенні великої кількості робочих місць шляхом відкриття дозвіллєвих центрів з їх розгалуженою інфраструктурою. Такий зарубіжний досвід варто запозичити фахівцям з дозвіллєвої роботи з дітьми в закладах культури України.

Організація дозвіллєвої діяльності дітей може відбуватися у клубних заклади, музеях, бібліотеках, театрах, дитячо-юнацьких центрах, центрах дозвілля, парках культури і відпочинку і ще дуже широкий спектр місць для дозвілля на будь-який смак і характер, де діти можуть задовольнити свої духовні, пізнавальні, розважальні, фізичні, художні, аматорські та ін. потреби.Місце та роль цих закладів базуються на таких основних завданнях, як забезпечення потреб особистості в самореалізації, підвищення інтелектуального, духовного, фізичного, емоційного рівня вихованців шляхом їх участі у різних видах творчої діяльності; створення найбільш сприятливих умов для емоційно-психологічної захищеності та душевного комфорту, які дозволяють не тільки розумно провести дозвілля, а й компенсувати потреби вихованців у позитивних емоціях: радості, доброзичливості, успіху, творчості, самоствердження; організація змістовного дозвілля дітей з урахуванням особистих та колективних інтересів

У таких закладах діяльність менеджера як організатора дозвілля повинна бути зорієнтована на роботу з усіма категоріями населення: дорослими, їх сім'ями, людьми похилого віку та особливо дітьми. Їх робота повинна бути направлена на активізацію соціокультурних функцій суспільства, сім’ї, громади та особи. Організатор дозвілля дітей покликаний допомагати розвитку і саморозвитку особистості, створювати умови найбільшого сприяння психологічному комфорту.

До числа найважливіших здібностей менеджерів, котрі вміють поєднувати знання, поведінку і досвіду, входять: уміння реалізовувати поставлену мету; вміння делегувати повноваження та відповідальність; здібності до організації та мотивації групової роботи, встановлених пріоритетів, до самопізнання та самооцінки, переконання, до аналітичного мислення, розпізнавання найвагоміших факторів, до систематизованої обробки та формування інформації, розробки програм, виявлення тенденцій, розподілу зусиль та часу.Менеджер, як організатор дозвіллєвої діяльності – це професіонал, який з реально оцінює майбутнє закладів культури і вміє знаходити раціональні шляхи виходу із різних кризових ситуацій.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. „Воспитание увлечением: формирование и деятельность клубных объединений”, Профиздат, Москва, 1987;

2. Аксютин Н.Ф. Культурно-досуговая деятельность. – Казань, 1995.

3. Белая Л.Л. Клуб в жизни ребенка. – М., 1984.

4. Вейл П. Искусство менеджмента.- М.:Планета 1993.-231с.

5. Виховання життєвих перспектив старшокласників засобами соціокультурної діяльності у вільний від навчання час: Метод. посібник для вихователів, соціальних працівників та вчителів старших классів, студентів педагогічних навчальних закладів / Укл. О.Л.Чуланова. – Кіровоград, 2000.

6. Вишняк А.И., Тарасенко В.И. Культура молодежного досуга. – К., 1988.5. 7. Вудкок М., Фрэнсис Д. Раскрепощенный менеджер. Для руководителя – практика : -М.: «Дело», 1991.-320с.

8. Галагузова М.А., Комский Д.М., Назаров В.Л. Муниципальные детские социально-педагогические учреждения // Педагогика. – 1994. – №4.

9. Ганнусенко Н.І., Лепін О.В. Шкільні музеї: Посібник для вчителя. – К., 1991.

10. Гармаш I.I. У годину дозвілля. – К., 1992.

11. Гросс Э. Душевная жизнь ребенка. – М., 2001.

12. Добринская Е.И., СоколовЭ.В. Свободное время и развитие личности. – М., 1983.

13. Донченко Н.П. Мистецтво гри:/Теорія і практика ігрової діяльності в умовах дозвілля : Навч. посібник.-К.: ДАКККіМ, 1999.-176с.

14. Евтеева Г.А. Психолого-педагогические основы использования свободного времени. – Л.,1979.

15. Еколина Е. Четырнадцать нестандартных моделей детского досуга. –Волгоград, 2002.

16. Ермоченкова С, Лакомова Н. Уроки окончены. Что же дальше? // Нар. образование. – 1989. – №2.

17. Жарков А.Д., Чижиков E.M. Культурно-досуговая деятельность: Учебник. – М., 1998.

18. Загадарчук Г. Соціально-педагогічні проблеми удосконалення культурно-дозвіллєвої діяльності в закладах культури України // Укр. культура. – 1998. – № 6.

20. Зюзина Т.А. Формирование нравственной культуры личности в клубных объединениях для юношества: Метод. рекомендации. – К., 1990.

21. Ковтун В. Зустрінемось у парку? Парки культури і відпочинку України на сучасному етапі: деякі моменти соціологічного аналізу // Укр. культура. – 1999. – №2.

22. Кон И.С. Психология ранней юности: Кн. для родителей. – М., 1989.

23. Косенко I. С., Храбан Г. Е., Мітін В. В., Гарбуз В. Ф. Дендрологічний парк " Софіївка" .— К.: Наукова думка, 1996.— 155 с.

24. Культурно-досуговая деятельность: Учебник.-М.: МГУК, 1998.-461с.

25. Левина Л.А. Свободное время как фактор формирования развития личности: Автореф. дис. канд. филос. наук. – М., 1984.

26. Макаренко А.С. Лекции о воспитании детей. – Соч. в 7 тт. – Т. 4. – М., 1968.

27. Массовая культура : Учебное пособие .-М.: Альфа – М; ИНФРА –М, 2004.-304с.

28. Махов Ф.С. Подросток и свободное время. – Л., 1982.

29. Меренков А., Кленова Н., Ломова В. Саморазвитие детей в досуговой деятельности // Нар. образование. – 1999. – №9.

30. Мид М. Культура и мир детства. – М., 1988.

31. Петрищев В.І. Великобритания: социальная сфера и досуг молодёжи. – Красноярск, 1999

32. Петрова І. Культурно-дозвіллєві центри: виникнення та розвиток // Рід. шк. – 2000. – №7.

33. Петрова І. Соціальні функції клубів та їх трансформація на сучасному етапі // Рід. шк. – 2003. – №7.

34. Петрова І.В. Дозвілля в зарубіжних країнах. – К., 2005.

35. Разноцветный мир детства: Детские общественные организации:

36. Учеб.пособие для студ. сред. и высш. пед. учеб. заведений / И.И.Фришман, Л.В. Байбородова, А.В. Волохов, М.И.Рожков и др. – М., 1999.

37. Романов А.Т. Детские клубы – центры внешкольной и внеклассной работы. – К., 1982.

38. Сухомлинський В. Избранные пед. соч. в3-х т. – Т.2. – М., 1980. – 640с.

39. Сухомлинский В.А. Методика воспитания коллектива. – М., 1981.

40. Сухомлинский В.А. Сочинения. В 2-х тт. – Т. 1. – М., 1979.

41. Сухомлинский В.А. Творческая игра и ее роль в воспитании пионеров. Методика воспитания коллектива. – М., 1981.

42. Терский В.Н. Клубные занятия и игры в практике А.С. Макаренко. – М., 1962.

43. Третяк Т.М. Робота у гуртках – джерело дитячої творчості // Обдарована дитина. – 1999. – №5.

44. Усова А.П. Роль игры в воспитании детей. – М., 1976.

45. Ушинський К.Д. Педагогические сочинения. В 6 т. / Сост. С.Ф. Егоров. – Т.4. – М., 1990.

46. Фирсов М.В., Студенова Е.Г. Социальная работа в системе КДД // Теория социальной работы. – М., 2001.

47. Шацкий С.Т. Избранные педагогические сочинения: В 2 т. – М., 1980.

48. Шмаков С.А. Волшебное слово «сам». – М., 1988.

49. Шмаков С.А. От игры к самовоспитанию. – М., 1993.

50. Яценко ВА. Игра и выбор профессии. – М., 1990.

51. www.textref.com.ua

52. //http//market.center.org.ru