Вступ.

1. Система органів ДРЕ.

2. Принципи організації ДРЕ.

3. Характеристика і функції Міністерств, відомств державних комітетів.

4. Функції та повноваження Президента, Верховної Ради, Кабінету Міністрів.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Зростання усуспільнення виробництва веде до зростання втручання держави в економіку. Держава бере на себе забезпечення загальних умов функціонування ринкової економіки: організацію конкуренції, приймає заходи щодо нейтралізації монополістичних дій, проводить антикризові та антиінфляційні заходи. Значна роль держави у створенні інфраструктури (транспорт, зв’язок, енергетика, фундаментальні наукові дослідження тощо ). Вкладання капіталу в інфраструктуру нерідко не приносять достатнього прибутку, але вони необхідні для того, щоб забезпечити нормальне функціонування та розвиток економіки, її конкурентоздатність на світовому ринку. Деякі галузі не витримують конкуренції з боку нових виробництв, які випускають товари-субститути, але збереження цих галузей є умовою нормального функціонування економіки. Так, в повоєнний період в кризовому стані опинилися залізниці Англії (не витримали конкуренції з автомобільним транспортом), вугледобувна промисловість ( не витримала конкуренції з нафтою та нафтопродуктами). Оскільки економіка Англії без цих галузей обійтись не могла, ці галузі були націоналізовані, держава взяла на себе їх утримання і реконструкцію.

Держава створює нові підприємства або навіть галузі, які необхідні для розвитку економіки, забезпечують науково-технічний прогрес, якщо приватний капітал не ризикує вкладати капітал для їх організації.

1. Система органів ДРЕ

Державне регулювання економіки здійснюється центральними та місцевими органами державного управління. Держави різняться між собою формами управління, державним устроєм, політичною системою, функціями органів влади.

Державна влада в Україні реалізується за принципом її розподілу на законодавчу, виконавчу і судову. Функції, права та обов’язки державних органів України окреслені Конституцією, законами України та іншими нормативно-правовими актами.

У сучасній українській державі інтегруючу функцію щодо гілок влади надано Президенту — главі держави. Президент України повинен сприяти узгодженості у діяльності органів державної Влади, їх взаємодії з органами місцевого самоврядування. При будь-якій формі державного правління президент країни має безпосереднє відношення до виконавчої та законодавчої влади.

Як глава держави Президент виступає у вирішенні внутрішніх проблем країни, арбітром при виникненні непорозумінь між законодавчою та виконавчою владою, має значні повноваження щодо виконавчої влади, є ініціатором з утворення, реорганізації та ліквідації міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, вирішує кадрові питання.

Уряд України значною мірою залежить від Президента, який згідно з Конституцією призначає і звільняє його членів, у тому числі і прем'єр-міністра. Залежні від Президента і місцеві органи управління економікою — місцеві державні адміністрації.

Президент формує стратегію соціально-економічного розвитку країни, основні положення якої висвітлюються у посланнях до народу та щорічних посланнях Президента до Верховної Ради України.

Президент здійснює правове регулювання економічних відносин. У межах своїх повноважень видає укази, декрети, розпорядження з господарських питань, неврегульованих чинним законодавством, затверджує ухвалені Верховною Радою закони, використовує право вето щодо ухвалення законів і повертає їх у парламент зі своїми пропозиціями.

Апаратом Президента України є Адміністрація Президента України, яка здійснює організаційне, правове, консультативне, інформаційне, експертно-аналітичне забезпечення діяльності Президента[4, c. 36-37].

2. Принципи організації ДРЕ

Головний принцип державного втручання в економіку: держава бере на себе те, що не може здійснити приватний бізнес. Вона не конкурує з бізнесом, а допомагає йому.

“Концепція переходу УРСР до ринкової економіки” визначає функції і засоби державного регулювання ринкових відносин. Таким чином, метою державного регулювання економіки є досягнення ефективного поступального та стабільного економічного, соціального, наукового розвитку України. Державне регулювання забезпечується управлінською, плануючою та контрольною діяльністю міністерств, державних комітетів та інспекцій України і виключає втручання у діяльність підприємств та інших господарюючих суб’єктів, не передбачене законодавством.

Основними принципами державного регулювання економіки є :

— мінімальне втручання державних органів в економічні процеси : ним делегуються тільки ті функції, які не можуть бути забезпечені безпосередньо суб’єктами ринкових відносин ;

— системний вплив на розвиток соціально-економічних процесів з урахуванням тісних взаємних зв’язків ринку капіталів, фінансів, товарів, праці та інших на базі формування необхідних нормативниж регуляторів і нормативів, методичної бази та відповідальних державних органів.

Функції держаного регулювання економіки в Україні включають формування системи економічних інститутів державного управління; розробку і погодження стратегії економічної, соціальної та науково-технічної політики ; зміцнення умов функціонування ринку, активізацію ринкових відносин, пом’якшення впливу кризових явищ шляхом використання прав та можливостей, які уряд має в своєму розпорядженні, включаючи матеріально-технічні та фінансові ресурси ; регулювання пропозиції та попиту на товари шляхом дотування їх споживання; перерозподіл доходів населення і суб’єктів господарювання, спрямований на пом’якшення соціальної нерівності ; стимулювання виробництв, що створюються на базі нових технологій, розвиток експортного виробництва, економічний захист стратегічно важливих виробництв; розробку і реалізацію шляхом бюджетного фінансування регіональної економіки; розробку і реалізацію системи соціального захисту населення; вироблення та забезпечення дотримання вимог по охороні навколишнього середовища та його відтворення.

Державне регулювання економіки здійснюється за допомогою нормативного, фінансового та адміністративного методів.

Правовою основою державного регулювання економіки є законодавчі і нормативні акти, що визначають формування та функціонування елементів ринкового господарства[7, c. 26-28].

3. Характеристика і функції Міністерств, відомств державних комітетів

Кабінет Міністрів України:

1) забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави;

2) виконання Конституції і законів України, актів Президента України;

3) забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики;

4) політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;

5) розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України;

6) забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності;

7) здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону;

8) розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання;

9) організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи.

Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Особливості здійснення виконавчої влади у містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України. Склад місцевих державних адміністрацій формують голови місцевих державних адміністрацій. Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України[1, c. 22-24].

Голови місцевих державних адміністрацій при здійсненні своїх повноважень відповідальні перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня. Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними районними чи обласними радами. Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня.

Рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України, можуть бути відповідно до закону скасовані Президентом України, або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня. Обласна чи районна рада може висловити недовіру голові відповідної місцевої державної адміністрації, на підставі чого Президент України приймає рішення і дає обґрунтовану відповідь. Якщо недовіру голові районної чи обласної державної адміністрації висловили дві третини депутатів від складу відповідної ради, Президент України приймає рішення про відставку голови місцевої державної адміністрації[3, c. 18-19].

4. Функції та повноваження Президента, Верховної Ради, Кабінету Міністрів

Верховна Рада України розглядається як вищий законодавчий орган країни, який розробляє і приймає закони та інші законодавчі акти щодо регулювання економіки в цілому та окремих її сфер.

Відповідно до Конституції України на Верховну Раду покладено виконання таких основних функцій щодо регулювання економіки:

— прийняття законів;

— затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього;

— контроль за виконанням Державного бюджету;

— визначення засад економічної політики держави;

— затвердження державних програм економічного, науково-технічного, соціального розвитку;

— здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України;

— затвердження переліку об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації.

З метою здійснення законодавчих робіт, підготовки і попереднього розгляду питань, що належать до повноважень Верховної Ради України, утворені і постійно діють комітети — економічної політики, бюджету, фінансів, банківської діяльності, соціальної політики та праці, власності та інвестицій тощо.

Система органів виконавчої влади включає структурні ланки трьох рівнів:

1. Вищий рівень — Кабінет Міністрів України.

2. Центральний рівень — міністерства, державні комітети, центральні органи виконавчої влади, прирівняні до державних комітетів, органи центральної влади зі спеціальним статусом.

3. Місцевий або територіальний рівень, на якому діють органи виконавчої влади загальної компетенції — Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; органи галузевої та функціональної компетенції, які безпосередньо підпорядковані органам виконавчої влади або знаходяться у подвійному підпорядкуванні.

Кабінет Міністрів України — вищий орган виконавчої влади, якому підпорядковуються міністерства, комітети, центральні органи, наділені спеціальним статусом. Кабінету Міністрів належить основна роль в управлінні економікою, забезпеченні реалізації законів, постанов та інших законодавчих актів[5, c. 32-33].

Основними міністерствами в Україні є міністерства економіки та з питань європейської інтеграції, фінансів, праці та соціальної політики, екології та природних ресурсів, транспорту, юстиції, освіти і науки, охорони здоров'я тощо.

У структурі виконавчої влади важливе значення має Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції, основними функціями якого є:

— участь у реалізації соціально-економічної стратегії держави, визначення економічної політики;

— формування пріоритетів розвитку національної економіки;

— розробка програм розвитку країни;

— координація зусиль міністерств і відомств.

До складу державних комітетів входять комітети: енергозбереження, промислової політики, земельних ресурсів, водного господарства, зв'язку та інформації, стандартизації, метрології та сертифікації, регуляторної політики і підприємництва, телебачення та радіомовлення тощо. Вони здійснюють регулювання економіки в певній сфері чи галузі.

Центральні органи виконавчої влади, наділені спеціальним статусом, представлені: антимонопольним комітетом, державною податковою адміністрацією, фондом державного майна, фондом комунального майна, державною митною службою, Пенсійним фондом, Державним казначейством, державною комісією з цінних паперів та фондового ринку тощо (табл. 1)[12, c. 52-54].

Місцеві органи виконавчої влади наділені всією повнотою державної влади на своїй території. Вони здійснюють розпорядження та користування природними ресурсами території; управляють місцевими бюджетами, формують регіональну політику; створюють умови для виконання державних та регіональних програм; самостійно здійснюють зовнішньоекономічні зв'язки; забезпечують соціальний захист населення території, дотримання соціальних норм і стандартів.

Конституційний суд — вищий орган судової влади в Україні, який стежить за виконанням законів, розглядає конфліктні ситуації між гілками влади. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. До судів спеціальної юрисдикції належать Господарський та Адміністративний суди.

Крім державних органів влади, регулювання економіки здійснюють недержавні структури управління економікою. До них відносять асоціації, об'єднання, спілки, фонди, центри тощо — молодіжні, ветеранів, за професійним спрямуванням, захисту прав споживачів тощо.

Характерною ознакою сучасного стану органів державного управління і влади є те, що рівень їх організуючого впливу (регулювання) на суспільні процеси не задовольняє потреби динамічного розвитку громадянського суспільства, формування нового соціально-економічного укладу та демократичної правової держави. За останні роки не вдалося досягти такого рівня організації влади, за якого її суб'єкти забезпечували б функціонально достатню і структурно несуперечливу систему управління та регулювання. Це виявляється у недосконалому стані всіх складових державного управління. Зокрема, Президент не став єдиним центром державного управління, оскільки не керує роботою уряду і не несе відповідальності за стан соціально-економічних процесів в державі. Уряд, в свою чергу, як центр виконавчої влади не здатний керувати дієво, оскільки не має міцного і стабільного політико-правового становища в державному апараті і не спирається на підлеглі місцеві органи. До того ж створений при Президентові апарат (Адміністрація Президента) дещо дублює діяльність урядових структур.

Міністерства і відомства залишилися без належного керівництва зверху і без відповідальних виконавців на місцях. При цьому декларований функціональний принцип діяльності міністерств фактично заперечується створенням центральних відомств галузевого типу, внаслідок чого загальна чисельність підвідомчих уряду органів зараз є надто велика і приблизно така, як у Російській Федерації.

Місцеві органи державного управління недостатньо дієздатні, оскільки внаслідок політики автономізації та незалежності місцевих рад фактично не вписуються у владно-виконавчу вертикаль.

У той же час державний вплив центру через місцеві держадміністрації послаблений, а місцеве самоврядування не знаходить достатнього розвитку.

Верховна Рада України як вищий законодавчий орган держави, який забезпечує правове регулювання господарських процесів, не завжди сприяє прийняттю законодавчих актів, які б відповідали принципам реалізму, науковості, прагматизму та демократизму. В своїй діяльності Верховна Рада допускає лобіювання інтересів окремих верств суспільства, яке не сприяє задоволенню загальнонаціональних інтересів; приймає популістські рішення, не забезпечені фінансовими і матеріальними ресурсами; не йде на певні компроміси між гілками влади та всередині парламенту[9, c. 36-38].

Висновки

Оцінка діяльності органів державного управління всіх рівнів дає підстави для висновків про відсутність принципової згоди між органами виконавчої та законодавчої влади з ключових питань розбудови держави, нестабільність в організації виконавчої влади, втрати нею управлінських якостей. Тому проведення адміністративної реформи в Україні має важливе значення. Нова адміністративна система повинна будуватися на засадах єдності системи органів державної виконавчої влади; розумної централізації та децентралізації в їх відносинах; стабільності і політичної незалежності управлінського апарату від будь-яких впливів; посиленого розвитку законодавства; достатнього матеріально-технічного, фінансово-економічного та іншого забезпечення.

Проведення адміністративної реформи обумовлює необхідність нових підходів до цільового призначення державного контролю, який має не лише захисне, стримуюче значення при неправомірних діях, а й забезпечує зворотний зв'язок, дає оцінку ефективності реалізації прийнятих рішень та відповідності певним ситуаціям.

Адміністративна реформа — це вид політико-правової реформи у сфері виконавчої влади, спрямованої на вдосконалення її організаційної структури, функцій, кадрового та інформаційного забезпечення, взаємовідносин з органами місцевого самоврядування.

Список використаної літератури

1. Антошкіна Л. І. Державне регулювання економіки України: методологія, напрями, тенденції, проблеми / Науково-дослідний економічний ін-т Міністерства економіки України / М.М. Якубовський (ред.). — К., 2005. — 410с.

2. Архієреєв С. Державне регулювання економіки: Навч. посібник для студ. екон. спец., що вивчають курси "Державне регулювання" та "Економічна політика" / Національний технічний ун-т "Харківський політехнічний ін-т" / Сергій Ігоревич Архієреєв (ред.), Н.Б. Решетняк (ред.). — Х. : НТУ "ХПІ", 2004. — 205с.

3. Воротін В. Державне регулювання економіки України: політекономічний аспект //Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. — 2002. — № 2.

4. Галиця І. Державне регулювання в умовах ринкових відносин //Економіка України. — 2002. — № 6. — C. 52-58

5. Гриньова В. Державне регулювання економіки: підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : ВД "ІНЖЕК", 2007. — 736c.

6. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник/ Сергій Чистов, Анатолій Никифоров, Тамара Куценко та ін.; М-во освіти України; КНЕУ. — 2-ге вид., доопрац. і доп.. — К.: КНЕУ, 2005. — 316 с.

7. Державне регулювання економіки: Підручник для студ. вуз./ Іван Михасюк, Алла Мельник, Михайло Крупка, Зіновій Залога; За ред. І.Ммхасюка. — Львів: Українські технології, 1999. — 639 с.

8. Дідківська Л. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник/ Любов Дідківська, Людмила Головко,. — 5-те вид., стереотип.. — К.: Знання , 2006. — 213 с.

9. Могильний О. Державне регулювання економіки: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Інститут підготовки кадрів держ. служби зайнятості України. — К. : ІПК ДСЗУ, 2006. — 490с

10. Черевко Г. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник/ Георгій Черевко,. — К.: Знання , 2006. — 339 с.

11. Чернюк Л. Державне регулювання економіки: Навч. посіб. для дистанційного навчання / Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". — К. : Університет "Україна", 2007. — 322с

12. Швайка Л. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник/ Любов Швайка,. — К.: Знання , 2006. — 435 с.