1. Принципи оподаткування: порівняльний аналіз класичних принципів А.Сміта та існуючих принципів оподаткування в Україні.

2. Земельне та майнове оподаткування: загальна характеристика та елементи податків.

Список використаної літератури.

1. Принципи оподаткування: порівняльний аналіз класичних принципів А.Сміта та існуючих принципів оподаткування в Україні

Зміст принципів оподаткування, що включають в себе матеріальні та процесуальні основи побудови та функціонування системи оподаткування, є однією з головних проблем теорії податкового права. При виборі та законодавчому закріпленні об’єкта оподаткування, як одного з обов’язкових елементів правового механізму податку, особливу увагу слід звернути на такий принцип оподаткування як принцип економічної основи податків.

Принципи оподаткування в Україні знайшли свої правове регулювання в ст.3 Закону України „Про систему оподаткування”, яка має назву „Принципи побудови та призначення системи оподаткування” та включають 11 принципів. [1,1997. – №16. – Ст.119]. Слід зазначити, що в даній статті йдеться не тільки про побудову системи оподаткування, як це визначив законодавець у назві, але і про її функціонування, забезпечення надходження коштів від податків і зборів до бюджетів. Логічним представляється розподіл всієї системи цих принципів на такі групи: (1) принципи формування і функціонування податкової системи; (2) закріплення правового механізму податку та виконання податкового обов'язку; (3) основні засади податкового законодавства, а також включення в першу групу принципів такої підсистеми як принципи податку [2, 50].

Слід зауважити, що багато положень статті 3 Закону України «Про систему оподаткування» носять досить нечіткий характер. Прикладом невизначеності норм вищезгаданої статті, можна назвати пункт 8, що визначає принцип економічної обгрунтованості як „встановлення податків і зборів (обов'язкових платежів) на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами”. При цьому чинне законодавство України не розкриває зміст і значення даного принципу, а також такого поняття як „фінансові можливості”.

Вважаємо, що принцип економічної обґрунтованості оподаткування включає такі основні три складові: (1) принцип економічної основи об’єкта оподаткування; (2) принцип сорозмірності оподаткування (вимога сорозмірності оподаткування платіжним здібностям платника); (3) принцип сорозмірності встановленої системи податкових платежів потребам бюджетів.

Такий підхід до визначення принципу економічної обґрунтованості оподаткування практично повною мірою відповідає характеристиці даного принципу, викладеному в ст.3 Закону України «Про систему оподаткування». Це значить, що при виборі та закріпленні об'єкту оподаткування, законодавець повинен виходити з наявності потенційної можливості того або іншого об'єкту використовуватися в економічній (господарської) діяльності платника податків або приносити йому дохід, а також виключати невиправданий фінансовий тягар для платника податків. При цьому, вважаємо, що цей принцип є визначальним критерієм саме при виборі об'єктів оподаткування такого виду обов'язкових платежів як податок і не застосовується, або застосовується опосередковано щодо інших видів податкових платежів (зборів, плат тощо).

З огляду на вищенаведену класифікацію принципів, вважаємо, що принцип економічної основи об’єкта оподаткування входить до підсистеми принципів податку і має системоутворююче значення як для принципів закріплення правового механізму податку, так і для принципів податкового законодавства. А неврахування законодавцем даного принципу податку створює передумови для безпідставного позбавлення особи грошових коштів і закладає можливість подвійного оподаткування.

Звичайно, ефективність регулятивного впливу на економічні процеси за допомогою податкових важелів значною мірою залежить від податкової політики, яку проводить держава.

Податкова політика — це діяльність держави у сфері встановлення і стягнення податків. Саме через податкову політику держави відбувається становлення і розвиток її податкової системи.

Основні принципи податкової політики: фіскальна і економічна ефективність, соціальна справедливість.

Принцип фіскальної і економічної ефективності передбачає такі елементи: достатність доходів, мінімізацію видатків на збирання доходів і запобігання ухиленню від сплати платежів до бюджету, еластичність податкової системи, рівномірний розподіл податків.

Принцип соціальної справедливості означає, що платниками податків повинні виступати всі члени суспільства, які отримують доходи. Прямі і непрямі податки у вирішенні цієї проблеми мають різне значення. Традиційним є відношення до непрямих податків як до регресивних у соціальному плані. Переваги прямих податків у вирішенні проблем соціальної справедливості полягають у тому, що рівень оподаткування прямо пов'язаний з доходами, які отримують фізичні та юридичні особи.

2. Земельне та майнове оподаткування: загальна характеристика та елементи податків

В умовах реформування сільськогосподарського виробництва, розвитку господарських структур, які ґрунтуються на засадах приватної власності на землю, серед комплексу проблем, що потребують наукового обґрунтування та практичного вирішення, важливе місце посідають питання створення для виробників галузі сприятливих податкових умов. Враховуючи специфіку галузі, дослідження питань земельного оподаткування у сільському господарстві набуває особливої ваги, оскільки даний вид є не лише обов’язковим атрибутом податкової системи, а й центральним стрижнем системи прямого оподаткування.

Питання удосконалення земельного оподаткування потребують невідкладного вирішення в умовах напруженого стану галузі та тієї ролі (чи не єдиного виду обов’язкових платежів державі), яку відводять йому окремі науковці та самі виробники. Якщо ще й взяти до уваги, що діючий спеціальний режим прямого оподаткування – фіксований сільськогосподарський податок — є тимчасовим і використовує базу земельного податку, то дослідження механізму земельного оподаткування, його місця в системі прямого оподаткування виробників галузі та засад справляння на найближчу перспективу набувають особливої актуальності.

Питання земельного оподаткування знаходяться на межі двох наук: фінансової та науки про земельні відносини. Фінансисти, досліджуючи принципи та особливості функціонування земельного податку в сільському господарстві, детально не розглядають окремі важливі для оподаткування аспекти (зокрема, методику визначення бази оподаткування та її диференціації). Водночас, вчені-аграрники, при дослідженні питань оцінки землі в цілях оподаткування чи диференціації сум податку, недостатньою мірою досліджують принципи земельного оподаткування та його економічну природу.

Економічна природа земельного податку у сільському господарстві відзначається подвійністю. З одного боку, цей вид виступає різновидом оподаткування доходів від використання землі (яка у сільському господарстві виступає основним засобом виробництва) і в цьому відношенні є повноцінним податком. З іншого боку, він являє собою плату за користування ресурсом – землею і в цьому відношенні йому притаманні ознаки плати (ресурсних платежів). Земельний податок в частині оподаткування рентних доходів є класичним податком, адже відповідає практично всім характерним ознакам податку. Єдине, що пом’якшує його податкову природу – це специфічний об’єкт оподаткування (земельна рента), власність на частину якої належить всьому суспільству. В залежності від побудови механізму податку та вибору бази оподаткування земельний податок може мати ознаки як податків на майно, так і податків на доходи. У разі оподаткування на основі цінності землі (наприклад, якщо в основі оцінки землі в цілях оподаткування лежить її ринкова вартість), цей вид має ознаки майнового оподаткування, у разі оподаткування на основі визначення дійсного (нормативного) рентного доходу від землі – прибуткового оподаткування.

Оскільки земельне оподаткування у сільському господарстві має специфічний об’єкт, в процесі дослідження приділено увагу питанням особливостей утворення та оподаткування окремих видів земельної ренти в зв’язку з необхідністю розробки більш об’єктивних основ оподаткування, диференціації ставок податку.

В результаті дослідження встановлено, що об’єктом земельного податку повинна виступати диференціальна рента. Оскільки розділення диференційної ренти по її формах (I, II) є досить складним, то найдоцільнішим бачиться такий підхід, коли земельне оподаткування (незалежно від форм диференціальної ренти, що лежать в його основі) співвідноситься з прибутковим. Причому, при встановленні бази оподаткування диференційну ренту слід відрізняти від так званого організаційно-господарського доходу, що обумовлений кращим управлінням підприємством, використанням ресурсів, організацією виробництва. Такий доход повинен оподатковуватись податком на прибуток.

До майнових податків, які справляються в Україні та які тільки передбачається ввести, належать: податок на майно підприємств, податок на нерухоме майно громадян, податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів. Із цих трьох податків поки що стягується лише останній, два інших готуються до введення. Як свідчить назва цих податків, об’єктом оподаткування тут є майно. Що перебуває у власності юридичних осіб та громадян, при цьому перший податок справлятиметься виключно з юридичних осіб, другий – з фізичних осіб (громадян), третій стягується і з юридичних і фізичних осіб.

Джерелами сплати цих податків є особистий дохід громадян або доход (прибуток) підприємств. Податки цієї групи поповнюють дохідну базу бюджетів усіх рівнів. Так, податок із власників транспортних засобів надходить до бюджетів Республіки Крим, областей та міст Києва та Севастополя. Податок на нерухоме майно громадян має надходити виключно до бюджетів місцевого самоврядування. Податок на майно підприємств розподіляється між державним бюджетом, бюджетами Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя у порядку, що визначається в Законі України про державний бюджет України на відповідний рік.

При введені одночасно і прибуткового, і майнового оподаткування необхідно, по-перше, застосовувати помірковані ставки для обох податків. По-друге, можливе виключення із оподаткованого доходу сум майнових податків. Такий підхід має врівноважити податковий тягар для всіх членів суспільства. Звісно, в умовах, коли особиста і приватна власність проголошувались мало не протизаконними, і податки на майно були відповідно дискримінаційно спрямовані. Однак у нинішніх умовах постала необхідність створити повноцінного власника, багатство якого – основа багатства суспільства. Тому майнові податки мають застосовуватись як доповнення до прибуткового оподаткування і тільки як інструмент повнішого стягнення податків, а не як фінансовий важіль, спрямований проти формування власника і власності.

На відміну від прибуткового при майновому оподаткуванні можливості приховування об’єкта оподаткування й ухилення від повної сплати податку незначні (якщо, звичайно, об’єкти власності суттєві – будівлі, транспортні засоби, а не дріб’язок). Крім грошової оцінки, об’єкт оподаткування може мати фізичний вимір, що спрощує його облік і нарахування податку. Для стягнення цих податків не обов’язкова наявність високопрофесійного податкового апарату, тому ця форма податків широко застосовується при місцевому оподаткуванні.

Недоліком майнових податків є обмежена регулююча функція. Якщо вона і діє, то тільки як фінансовий тиск проти власника, бо для того, щоб не платити такі податки, треба не бути власником.

Платниками передбачуваного податку на майно підприємств є виключно юридичні особи, що розташовані на території України та здійснюють підприємницьку діяльність в Україні, а саме:

юридичні особи, створені згідно із законодавством України, включаючи підприємства з іноземними інвестиціями, а також банки та інші кредитні установи (крім Національного банку України);

філії, відділення та інші відособлені підрозділи вказаних суб'єктів підприємницької діяльності, що мають окремий баланс і рахунок в установах банків;

міжнародні неурядові організації й міжнародні об'єднання, що здійснюють підприємницьку діяльність в Україні;

постійні представництва та інші відособлені підрозділи іноземних юридичних осіб, що розташовані на території України,

Об'єктом оподаткування є майно підприємства у вартісному виразі, яке перебуває на балансі цього підприємства і являє собою сукупність основних засобів, нематеріальних активів, незавершеного будівництва, устаткування, виробничих запасів, тварин на вирощуванні та відгодівлі, малоцінних і швидкозношуваних предметів, незавершеного виробництва, готової продукції і товарів.

Для цілей оподаткування визначається середньорічна вартість зазначеного майна підприємства шляхом ділення на 4 суми, одержаної від складання половини вартості майна за станом на 1 січня звітного року і на 1 січня наступного року, а також повної суми вартості майна на 1 квітня, 1 липня та 1 жовтня звітного року.

Вартість основних засобів, нематеріальних активів, малоцінних і швидкозношуваних предметів визначається за залишковою вартістю, товарів – за купівельною вартістю, незавершеного будівництва – за фактичними витратами, іншого майна – за фактичною собівартістю.

Вартість майна підприємства, обчислена для оподаткування, зменшується на балансову (нормативну) вартість:

• об’єктів житлово – комунальної та соціально – культурної сфер;
• об’єктів, що використовуються для охорони природи й пожежної безпеки, а також охорони й захисту лісу;
• продуктопроводів, шляхів сполучення (включаючи автомобільні дороги) і таке інше;
• супутників зв’язку;
• основних виробничих фондів, законсервованих в установленому порядку і т. д.

Ставки податку на майно підприємств (в одному із запропонованих варіантів) – 1% річних оподатковуваної бази та 6% для незавершеного будівництва.

Щодо цього податку планується встановити ряд пільг. Наприклад, не оподатковується майно:

• бюджетних установ і організацій, державних органів;
• релігійних організацій та об’єднань, яке безпосередньо використовується для здійснення культових обрядів;
• спеціальних протезно – ортопедичних підприємств і т. д.

Податок на майно підприємств має обчислюватися й сплачуватися до бюджету щоквартально, у 5 – денний термін від дня, встановленого для подання бухгалтерського звіту за квартал, а за річним розрахунком – у 10 – денний термін.

Обчислення податку передбачається проводити наростаючим підсумком із початку року, виходячи із фактичної середньої вартості майна за перший квартал у розмірі ¼ , за перше півріччя – ½, за 9 місяців – ¾ установленої ставки податку без сплати авансових платежів.

Платники податку та їх посадові особи несуть відповідальність за правильність обчислення і своєчасну сплату податку до бюджету відповідно до чинного законодавства. Контроль за надходженням податку має здійснюватися державними податковими інспекціями.

У Законі України «Про систему оподаткування» передбачений податок на нерухоме майно суб'єктів господарювання. Законодавчих актів щодо вказаного податку поки що не прийнято.

Структурно-логічну схему останнього варіанта проекту Закону «Про податок на нерухоме майно (нерухомість) подано на рис.2

Мета введення названого податку — забезпечити збалансування доходів і витрат консолідованого бюджету держави та сприяти підвищенню ефективності використання нерухомості суб'єктами господарювання. Були підготовані кілька варіантів закону стосовно цього податку. Останній його варіант, опрацьований 1997 року, передбачав, що об'єктом оподаткування є земля, а також постійні будівлі і споруди, що конструктивно й технологічно зв'язані з землею, на якій їх розміщено.

Платники податку на нерухоме майно громадян — виключно фізичні особи (громадяни). При цьому громадяни, які постійно проживають на території України (незалежно від їхнього громадянства), виступають платниками податку на нерухоме майно, що перебуває в їх власності й розташоване як на території України, так і за її межами. Громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які постійно проживають поза межами України, є платниками податку на нерухоме майно, яке перебуває в їх власності, тільки в тому випадку, якщо воно знаходиться на території України.

Податок на нерухомість має бути загальнодержавним податком і є різновидом податку на майно. Податок на нерухомість складається з суми податків на землю, будівлі і споруди.

Нерухомість — це земля і постійно розміщені на ній будівлі та споруди. Будівлі — це житлові будинки, офіси, гаражі, дачі. Споруди — це об'єкти які підпадають під визначення першої групи основних фондів, за винятком будівель. Якщо об'єкт, який належить до основних фондів першої групи, використовується одночасно як споруда та як будівля, платник податку має звернутися до податкової адміністрації із заявою про розмежування напрямів використання такого об'єкта з метою окремого визначення податкових баз і строків оподаткування.

Слід звернути увагу на те, що в розглянутому варіанті проекту закону щодо податку на нерухомість передбачається для розрахунків бази оподаткування застосовувати індексацію бази оподаткування на рівень інфляції. Така індексація можлива, коли рівень інфляції, розрахований на базі податкового року, дорівнює або перевищує 110 відсотків.

Нерухоме майно громадян підлягає обов’язковій державній реєстрації, яка здійснюється органами державної реєстрації за місцем знаходження цього майна.

Список використаної літератури

1. Іванов Ю. Податкова система: Підручник/ Юрій Іванов, Андрій Крисоватий, Оксана Десятнюк,; Міністерство освіти і науки України. — К.: Атіка, 2006. — 918 с.

2. Буряк П. Податкова система: теорія і практика застосування активних методів навчання: Навчальний посібник/ Петро Буряк, Катерина Беркита, Богдана Ярема,; М-во освіти і науки України. — Київ: ВД "Професіонал", 2004. — 222 с.

3. Довгалюк В. І. Податкова система/ В. І. Довгалюк, Ю. Ю. Ярмоленко; М-во освіти і науки України. — К.: Центр учбової літератури, 2007. — 315 с.

4. Крисоватий А. Податкова система: Навчальний посібник/ Андрій Крисоватий, Оксана Десятнюк,; М-во освіти і науки України, Тернопільська акад. нар. госп-ва. — Тернопіль: Карт-бланш, 2004. — 331 с.

5. Олійник О. Податкова система: Навчальний посібник/ Олександр Олійник, Ігор Філон,; М-во аграрної політики України, Харківський нац. аграрний ун-т ім. В. В. Докучаєва. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 452 с.

6. Онисько С. Податкова система: Підручник/ Стефанія Онисько, Іван Тофан, Оксана Грицина,. — 3-є вид., випр. і доп.. — Львів: Магнолія плюс: Видавець В. М. Піча, 2006. — 333 с.

7. Піхоцький В. Податкове законодавство в запитаннях та відповідях: Навчальний посібник/ Володимир Піхоцький,; Мін-во освіти і науки України , Львівська державна фінансова академія. — К.: Вид-во "Ірина-прес", 2006. — 591 с.

8. Система оподаткування та податкова політика: Навчальний посібник/ В. Б. Захожий, Я. В. Литвиненко, К. В. Захожай та ін.; Під керівн. та наук. ред. В. Б. Захожая, Я. В. Литвиненка; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 465 с.

9. Соколовська А. Податкова система держави: Теорія і практика становлення: Монографія/ Алла Соколовська,. — К.: Знання-Прес, 2004. — 454 с.