Вступ.

1.Розвиток оподаткування доходів з громадян України.

2. Діючий порядок стягнення податку з доходів громадян.

3. Шляхи вдосконалення податку з доходів громадян.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Податок з доходів — це основний вид прямих податків, який стягується з доходів фізичних і юридичних осіб (із заробітної плати, іншого доходу) та є одним із джерел доходів державного бюджету.

Податок з доходів громадян України займає особливе місце в системі оподаткування, відрізняється від інших видів податків як за суб'єктом, так і за об'єктом оподаткування.

Головною рисою податку з доходу є те, що він становить рівень оподаткування у пряму залежність від джерела сплати податків — доходу.

Головні умови, яких потрібно дотримуватись при визначенні об'єкту оподаткування і ставки податку з доходу — це забезпечення справедливого розподілу податкового тягаря між верстами населення з різними рівнями доходів та максимізація ролі податку з доходу фізичних осіб в доходах бюджету.

В умовах ринкової економіки важливим питанням, пов`язаним із ефективністю виробництва і загальним економічним розвитком країни є правильна побудова і організація податкових відносин господарюючих суб`єктів і громадян з державою. Податки повинні стати суттєвим важелем державного регулювання, за допомогою якого можна досить ефективно впливати на процеси економічного зростання та соціального розвитку.

В структурі податкових систем більшості розвинутих країн світу провідні місця посідають особистий прибутковий податок, податок (внески) на соціальне страхування, а також податки на споживання, що існують залежно від країни в різних формах (на додану вартість, з обороту).

Українська держава розпочала створення власної податкової системи, яка не є простим копіюванням досвіду інших країн.

Проблеми оподаткування фізичних осіб в Україні, а також в інших країнах, являються актуальними і потребують всебічного дослідження.

1.Розвиток оподаткування доходів з громадян України

Реальні податки становляться більш невигідними як з фіскальної так і політико-економічної точки зору.

На Україні функціонування системи прибуткового оподаткування громадян залежить від того, які підходи покладені в основу її побудови.

Визначення основних елементів системи прибуткового оподаткування громадян, конкретно і суб’єкта, об’єкта і ставок податку, проводиться на основі диференційованого або єдиного підходу.

Відносно суб’єкта і об’єкта оподаткування суть диференційованого підходу складається в тому, що всі платники і отримані ними доходи розподіляються на категорії або групи, для кожної з них встановлюються різні умови оподаткування. Критерієм диференціації, як правило, виступає вид діяльності, яку здійснюють громадяни, і характер отриманого доходу.

На сьогоднішній день в Україні оподаткування доходів громадян проходить на основі диференційованого підходу.

При єдиному підході оподаткування громадян розмір податку не залежить від характеру і способу отримання доходу. При цьому встановлюються єдині ставки для всіх категорій платників і видів доходів, які підлягають оподаткуванню.

Прибутковий податок стягується по податковій декларації, або “у джерела”, тобто в момент отримання заробітної плати. Як правило, прибутковий податок по декларації сплачують власники капіталу, а “у джерела” – наймані працівники.

Деклараційний спосіб оподаткування виник з розвитком особистих податків і в сучасних умовах має широке розповсюдження.

Робітники і службовці, технічна інтелігенція, наукові робітники і інші платники податків з фіксованим доходом, сплачують податок “у джерела”, тобто безпосередньо під час отримання заробітної плати.

Платниками прибуткового податку (суб’єктами оподаткування) в Україні виступають громадяни України, іноземні громадяни і особи без громадянства, які мають і не мають постійного місця проживання в Україні.

До громадян, які мають постійне місце проживання в Україні, відносяться громадяни України, іноземні громадяни і особи без громадянства, які проживають в Україні в цілому не менше 183 днів в календарному році[4, c. 15-17].

Об’єктом оподаткування у громадян, які постійно проживають в Україні, виступає сукупний доход за календарний рік (який складається з місячних сукупних неоподаткованих доходів), які отримані із різних джерел як на території України, так і за її межами.

Об’єктом оподаткування у громадян, які не мають постійного місця проживання в Україні, виступає доход, отриманий із джерела в Україні.

При визначенні сукупного оподаткованого доходу враховуються доходи, які отримані як в натуральній формі, так і в грошовій національній або іноземній валюті/формі.

В Україні прибуткове оподаткування доходів громадян проводиться по складній прогресії, відповідно до якої доход поділяється на частини, для кожної з яких встановлюється податкова ставка. При цьому більш високою ставкою оподатковується на весь доход, а лише кожна наступна частина доходу.

Прибутковий податок з сукупного оподатковуваного доходу громадян за місцем основної роботи нараховується за ставками, які наведені в табл.

Нарахування, утримання і перерахування в бюджет прибуткового податку проводиться підприємства, організаціями всіх форм власності і також фізичними особами – суб’єктами підприємницької діяльності, які проводять виплати доходів.

По закінченню календарного року визначається сума сукупного річного оподаткованого доходу. Прибутковий податок з річного доходу визначається по середньомісячному доходу з врахуванням сплаченого (утриманого) на протязі року податку з помісячних доходів. Нарахування податку і перерахунок проводиться до 1 лютого наступного за звітним роком, а до 15 лютого ці відомості до податкової адміністрації по місцю проживання[6, c. 54-56].

1 січня 2004 року набув чинності Закон України від 22.05.2002 N 889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб" (далі — Закон N 889), який містить чимало новацій, які без перебільшення, стосуватимуться кожного громадянина.

Перш за все необхідно зазначити про зміну ставок оподаткування доходів громадян. З 1 січня по 31 грудня 2006 року основну ставку податку з доходів фізичних осіб встановлено на рівні 13 відсотків незалежно від розміру та місця отримання доходу. З 1 січня 2007 року ця ставка становитиме 15 відсотків.

Нагадаємо, що доходи фізичних осіб, отримані за місцем основної роботи, до 1 січня 2004 року підлягали оподаткуванню за прогресивною шкалою ставок прибуткового податку з громадян (від 10 до 40 відсотків). Доходи, отримані громадянами не за основним місцем роботи, оподатковувались за єдиною ставкою — 20 відсотків.

Таким чином, з метою оподаткування з 1 січня 2006 року вже не має значення місце отримання громадянами доходу (основне або неосновне місце роботи) та його розмір.

Безперечно, установлення фіксованої 13-відсоткової ставки прибуткового податку спрямовано не тільки на суттєве зменшення податкового навантаження на громадян України, а також на забезпечення максимального позитивного впливу на розвиток економіки держави, легалізації суб'єктами підприємницької діяльності коштів на заробітну плату персоналу та посилення соціального захисту найманих працівників. Законом N 889 чітко визначено платників податку з доходів фізичних осіб, об'єкти оподаткування та перелік доходів, які включаються та не включаються до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу.

Важливою особливістю для громадян, визначеною в новому законі, є встановлення права платника податку на податковий кредит за наслідками звітного податкового року, який є сумою витрат, фактично понесених платником податку у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів — фізичних або юридичних осіб протягом звітного року (крім витрат на сплату податку на додану вартість та акцизного збору). На суму податкового кредиту дозволяється зменшення суми загального річного оподатковуваного доходу. Підстави для нарахування податкового кредиту із зазначенням конкретних сум відображаються у річній податковій декларації.

Оподаткування доходів фізичних осіб, отриманих від здійснення операцій з продажу та обміну об'єктів нерухомого майна, а також операцій, пов'язаних з іпотечним житловим кредитуванням, передбачено з 1 січня 2005 року. З наступного року набуватимуть також чинності положення Закону N 881 щодо оподаткування доходу, отриманого платником податку внаслідок прийняття ним у спадщину коштів, майна, майнових чи немайнових прав та доходу, отриманого як подарунок (або внаслідок укладення договору дарування)[11, c. 105-106].

2. Діючий порядок стягнення податку з доходів громадян

22 травня 2003 року прийнято Закон України "Про податок з доходів фізичних осіб" за № 889-ІV, від 22 травня 2003 р., який введено в дію з 1 січня 2004 року і відповідно втратив чинність Декрет Кабінету Міністрів України № 13-92 від 26 грудня 1992 р. "Про прибутковий податок з громадян" крім розділу IV у частині оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницької діяльністю, який застосовується з урахуванням положень п. 9.12 ст. 9 Закону України № 889-ІV від 22.05.1993 р. та діє до набрання чинності спеціальним законом з питань оподаткування фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності. (Довідка: Пункт 9.12 ст. 9 "Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою — суб'єктом підприємницької діяльності або фізичною особою, яка сплачує ринковий збір").

Крім того необхідно зазначити, що в даний Закон внесено зміни згідно з Законом України “Про внесення змін доЗакону України “Про державний бюджет України” та деяких інших законодавчих актів України” від 25 березня 2005 року № 2505-ІV.

Згідно з прийнятим Законом України поняття “неоподатковуваний мінімум доходів громадян” кануло у вічність і замінено поняттям "єдина соціальна пільга".

Під терміном "заробітна плата", згідно з вказаним Законом, потрібно розуміти також інші заохочувальні та компенсаційні виплати або інші виплати та винагороди.

Дохід фізичних осіб — це сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих не законним шляхом у випадках, якщо кошти або майно (немайнові активи), отримані платником податку як хабар, викрадені чи знайдені як скарб, не зданий державі згідно із законом, у сумах, підтверджених обвинувальним вироком суду, незалежно від призначеної ним міри покарання, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Починаючи з 1 січня 2004 року і до 31 грудня 2006 року ставка податку з доходів фізичних осіб становить 13% від об'єкта оподаткування, визначена п. 7.1 ст. 7 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" ст. 22 цього Закону і п. 22.4 ст. 22 (з урахуванням встановлених розмірів податкової соціальної пільги;

— з 1 січня 2007 року ставка оподаткування -15% від об'єкта оподаткування (п. 7.1 ст. 7 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб").

Об'єкт оподаткування — це заробітна плата, яка включається у загальний місячний оподатковуваний дохід фізичної особи[8, c. 32-33].

При нарахуванні доходів у вигляді заробітної плати об'єкт оподаткування визначається як сума такої заробітної плати, зменшена на суму збору до пенсійного фонду України чи внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, які відповідно до Закону справляються за рахунок доходу найманої особи.

До складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються:

(пункти 4.2, 4.3, 4.4 з відповідними підпунктами ст. 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб "[1, c. 5-12])

— доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані, виплачені платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору;

— доходи від продажу об'єктів прав інтелектуальної (промислової) власності; доходи у вигляді сум авторської винагороди, іншої плати за надання права на користування або розпорядження іншим особам нематеріальним активом (творами науки, мистецтва, літератури або іншими нематеріальними активами), у тому числі, одержувані спадкоємцями власника такого нематеріального активу;

— сума (вартість) подарунків у межах, що підлягають оподаткуванню. Згідно з нормами ст. 14 цього Закону (не підлягають оподаткуванню доходи як кошти або майно, майнові чи не майнові права), подаровані одним членом подружжя іншому, у межах їх частин спільної часткової чи спільної сумісної вартості згідно із Законом;

— сума страхових внесків (страхових премій) за договором добровільного страхування, сплачена будь-якою особою — резидентом, іншою ніж платник податку, за такого платника податку чи на його користь, крім сум, вказаних у п. П. 4.2.4: а), б), в) ст. 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб";

— сума страхових виплат, страхових відшкодувань або викупних сум, отриманих платником податку за договорами довгострокового страхування життя та недержавного пенсійного страхування, у випадках та розмірах, визначених п. 9.8 ст. 9 цього Закону (податковий агент утримує та сплачує (перераховує) до бюджету податок за ставкою 13% від об'єкта оподаткування (п. 7.1 ст. 7):

а) 60% суми одноразової страхової виплати за договором недержавного пенсійного страхування або довгострокового страхування життя при досягненні застрахованою особою певного віку, обумовленого у такому страховому договорі, чи при її дожитті до закінчення строку такого договору;

б) 60% сум регулярних та послідовних пенсійних виплат (додаткової пенсії) за договором недержавного пенсійного страхування чи регулярних та послідовних виплат за договором довгострокового страхування життя, крім:

суми регулярних та послідовних пенсійних виплат (додаткової пенсії), за договором недержавного пенсійного страхування чи регулярних та послідовних виплат за договором довгострокового страхування життя, одержувані платником податку — резидентом, що має вік, не менший 70 років;

суми страхової виплати за договором довгострокового страхування життя, якщо внаслідок страхового випадку застрахована особа отримує інвалідність І групи;

— частина доходів від операцій з майном, розмір якої визначається згідно з положенням статті II "Оподаткування операцій з продажу або обміну об'єкта рухомого майна";

— дохід від надання майна в оренду або суборенду (строкове володіння та/або користування), визначений у порядку, встановленому пунктом 9.1 статті 9 "Оподаткування доходів від надання нерухомості в оренду (суборенду), житловий наїм (піднаїм);

— дохід (прибуток), не включений до розрахунку загальних оподатковуваних доходів попередніх податкових періодів та самостійно виявлений у звітному періоді платником податку або нарахований податковим органом згідно із законом;

— дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятком доходів, які не включаються до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу — ст. 4.3), а саме у вигляді:

а) вартості використання житла, інших об'єктів матеріального або нематеріального майна, наданих платнику податку у безоплатне користування (за винятком обумовлених у трудовому договорі чи контракту);

б) вартості майна та харчування, безоплатно отриманого платником податку;

в) вартості послуг домашнього обслуговуючого персоналу, безоплатно отриманих платником податку, включаючи працю підпорядкованих осіб, а також осіб, що перебувають на військовій службі чи є заарештованими або ув'язненими, та ін. (ст. 4 п. п. 4.2.9);

— дохід у вигляді неустойки, штрафів або пені, фактично одержаних платником податку як відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що спрямовуються на відшкодування прямих збитків, понесених платником податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди; крім процентів, одержаних від боржника внаслідок прострочення виконання ним грошового зобов'язання у розмірі, прямо встановленому цивільним законодавством, якщо інший розмір не встановлено таким цивільно-правовим договором; крім пені, яка сплачується на користь платника податку за рахунок бюджету (цивільного страхового фонду) внаслідок несвоєчасного повернення надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів) або інших сум бюджетного відшкодування; крім сум шкоди, завданої платнику податку актами і діями, визнаними неконституційними, або завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду, яка відшкодовується державою у порядку, встановленому законом;

— сума заборгованості платника податку, за якою минув строк позовної давності, крім сум позовної давності, за якими минув строк давності згідно з законом, що встановлює порядок стягнення заборгованості з податків, зборів (обов'язкових платежів) та погашення податкового боргу;

— дохід у вигляді процентів (дисконтних доходів), дивідендів та роялті, виграшів, призів; інші доходи, крім доходів, які не включаються до складу загального місячного або річного оподаткування доходу;

— інвестиційний прибуток від здійснення платником податку операцій з цінними паперами та корпоративними правами, випущеними в інших, ніж цінні папери, формах; крім суми доходів, отриманих платником податку від розміщення ним коштів у цінні папери, емітовані Міністерством фінансів України, виграшів у лотерею; крім дивідендів, які нараховуються на користь платника податку у вигляді акцій (часток паїв), емітованих юридичною особою — резидентом, що нараховує такі дивіденди, за умови, коли такі нарахування ніяким чином не змінюють пропорцій (часток) участі всіх акціонерів (власників) у статутному капіталі емітента, та внаслідок чого збільшується статутний капітал такого емітента на сукупну номінальну вартість таких нарахованих дивідендів;

— дохід у вигляді вартості успадкованого майна, у межах, що підлягає оподаткуванню цим податком згідно зі ст. 13 "Оподаткування доходу, отриманого платником податку внаслідок прийняття ним у спадщину коштів, майна, майнових чи немайнових прав";

— сума надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені законодавством строки;

— кошти або майно (немайнові активи) отримані платником податку як хабар, викрадені чи знайдені як скарб, не зданий державі згідно із законом, у сумах, підтверджених обвинувальним вироком суду незалежно від призначеної ним міри покарання[2, c. 167-169].

3. Шляхи вдосконалення податку з доходів громадян

Щодо питання використання податків як інструментів економічного стимулювання необхідно зазначити наступне. Стимулююча роль податкової системи може полягати лише у мінімізації негативного впливу податкової системи на діяльність господарюючих суб'єктів. Мінімізація такого впливу може у певній мірі слугувати стимулом зростання підприємницької активності. Проте такий підхід не варто абсолютизувати. Не потрібно забувати про необхідність наповнення бюджету держави, забезпечення виконання державою її функцій, фінансування соціальних програм тощо.

Система податкових пільг є недосконалою, вони далеко не завжди досягають інноваційно-інвестиційних цілей, заради яких, власне, і запроваджувались. Однією з проблем є наявність великої кількості податків та пов'язана з цим необхідність ведення значних обсягів обліку та звітності, витрат на адміністрування тощо.

Дискусія, яка точиться навколо шляхів подальшого удосконалення податкової системи України, має на меті визначення засад її побудови, а метою роботи щодо удосконалення системи оподаткування є, в кінцевому результаті, прийняття Податкового кодексу. Проте Податковий кодекс не є самодостатнім документом. Це має бути єдиний національний продукт суспільної згоди та взаєморозуміння, філософію і принципи побудови якого повинен розуміти кожен громадянин.

На думку промисловців і підприємців та з врахуванням досвіду побудови діючої системи оподаткування, доцільним видається поетапне прийняття Податкового кодексу. Метою зміни діючого податкового законодавства є його приведення до вигляду, придатного для включення в Податковий кодекс.

Одним із напрямів удосконалення податкової системи є встановлення законодавчо визначеного переліку податків і зборів та спрощення процедур адміністрування.

Удосконалення системи оподаткування доходів фізичних осіб має відбуватися одночасно з реформуванням системи соціальних зборів. Разом зазначені заходи дозволять зробити суттєвий крок у напрямі легалізації доходів громадян, розширення податкової бази.

На початковому етапі доцільним видається запровадження єдиної ставки податку на доходи фізичних осіб на рівні 13-15 % з поступовим збільшенням неоподатковуваного мінімуму доходів громадян до прожиткового мінімуму на протязі 3-5 років.

Потребує удосконалення і система спрощеного оподаткування суб'єктів підприємницької діяльності. Запровадження зазначених систем мало безумовно позитивний вплив на розвиток малого та середнього бізнесу. Відбулося суттєве зростання надходжень до бюджету від суб'єктів малого та середнього бізнесу. Тому спрощені системи оподаткування необхідно на даному етапі соціально-економічного розвитку країни зберегти. Проте вони потребують суттєвого доопрацювання у зв'язку з їхньою неузгодженістю з діючим податковим законодавством, наявністю можливостей для ухилення від оподаткування та невирішеністю питань, пов'язаних з внесками до соціальних фондів[10, c. 44-46].

Ведення Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та Єдиного банку даних про платників податків юридичних осіб надасть можливість органам державної податкової служби ефективніше виконувати свої функції по контролю за обчисленням, своєчасністю сплати податків, а також оперативно виявляти порушників податкового законодавства.

Податкові пільги на прибутковий податок з громадян закладено переважно в системі прогресивного оподаткування, що містить механізм вирівнювання доходів. Податкові пільги на доходи громадян потрібно доповнити системою знижок для сімей, які мають утриманців — дітей, інвалідів.

Податкова система України має спиратися на досвід країн як з розвиненою ринковою економікою, так і з перехідною, а також ураховувати стан вітчизняної економіки. Теоретично держава у відносинах із платниками податків може ставити такі цілі:

• повне невтручання в економічне життя суспільства, зняття з себе відповідальності за розподіл суспільного продукту та економічний розвиток;
• абсолютна влада над суспільством, включаючи його економіку та розподіл виробничих товарів і послуг;
• одночасна максимізація особистого багатства платників податків і податкових надходжень до бюджету.

Держава прямує до послідовного спрощення та лібералізації порядку і процедур нарахування та справляння податків, спираючись при цьому на чинні міжнародні стандарти обліку, нарахувань, звітності й оприлюднення податкових даних. Вона дотримується спрощення вимог щодо ведення податкового обліку та звітності суб'єктами господарювання. Вона ототожнює і уніфіковує вимоги до бухгалтерсько-статистичної та податкової звітності.

Держава запроваджує і підтримує спрощений порядок оподаткування та знижене податкове навантаження на представників малого бізнесу, індивідуального та сімейного підприємництва, сільського господарювання.

Отже, основними шляхами удосконалення податкової системи, на думку автора, повинно бути:

— зменшення податкового навантаження;

— зменшення державних видатки та вирівнювання податкового навантаження;

— більш простіше законодавство, послідовне та прозоре;

— реформувати податкової системи не лише на загальнодержавному рівні, але й на регіональному рівні;

— зміна розміру неоподаткованого мінімуму доходів громадян;

— поліпшення адміністрування податків[3, c. 3].

Висновки

В Україні широко використовуються як прямі, так і не прямі податки якими оподатковуються як фізичні, так і юридичні особи.

Серед різного роду прямих податків (прибуткового, майнового, земельного, на спадщину і дарування, на грошовий капітал) за своїм фіскальним і регулюючим значенням переважає прибуткове оподаткування, тобто оподаткування прибутку (доходу) громадян.

До доходу можна віднести суму будь-яких засобів, вартість матеріальних і нематеріальних цінностей (активів), цінних паперів, інших об`єктів матеріальної й нематеріальної власності, які отримані платником податку на протязі оподатковуваного періоду.

З отриманих доходів фізичні особи, які являються громадянами України, особами без громадянства або громадянами іноземної держави, повинні сплачувати певну суму податків.

Фізичні особи — громадяни України, особи без громадянства або громадяни іноземної держави.

Платники податків здійснюють свої зобов'язання, керуючись чинним законодавством з питань оподаткування, затвердженим Верховною Радою України. Підзаконні акти і рішення, видані державними органами влади (постанови, накази, розпорядження та інструкції Кабінету Міністрів України, міністерств, податкових органів і т.п.) регулюють діяльність підпорядкованих їм державних установ, закладів, організацій.

Список використаної літератури

1. Закон України “Про податок з доходів громадян” від 22 травня 2003 р. // Урядовий кур’єр, 2003, №127 від 12 липня. – С. 5-12.
2. Василик О. Д. Податкова система України. — К. : ВАТ "Поліграфкнига", 2004. — 447с.
3. Єфименко Т. Про основні напрями реформування податкової системи України: проблеми теорії і практики//Збірник наукових праць НДФІ. — 2003. — №4. -с.3.
4. Жарко Р.П. Окремі аспекти оцінки податкової системи України як інструменту регулювання розвитку підприємницької діяльності. -"Економіка, фінанси, право ", №5, 2005.
5. Захарін А.В. Удосконалення механізму податкового регулювання сталого економічного розвитку, Фінанси України, № 2 '2005.
6. Іголкін І.В. Податкова реформа як об'єктивна необхідність зміцнення дохідної частини державного бюджету, Фінанси України, №8'2005.
7. Лагцак В.В. Удосконалення системи прямого оподаткування в Україні. Фінанси України, №11, 2004.
8. Лекарь С. Оподаткування доходів фізичних осіб: що і як удосконалювати // Економіка. Фінанси. Право — 2001.- № 11.- C.32-35
9. Марченко В. Б., Легкова М. Ф. Податкове право. — К. : КНЕУ, 2004. — 225с.
10. Петрович Й. Проблеми розвитку та шляхи вдосконалення податкової політики в Україні // Банківська справа.- 2000.- № 6.- C.43-48
11. Соколовська А. М. Податкова система держави: теорія та практика становлення — К. : Знання-Прес, 2004. — 454с.