Вступ.

1. Опишіть чинники макросередовища, що визначають ситуацію на ринку.

2. Складіть детальний план дослідження з метою визначення рівня короткострокового опиту на ринку.

3. Підготуйте анкету для проведення опитування за для досягнення мети поперед завдання.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Розпочиналося все в далекому 1994-му, коли генеральний директор першого українського акціонерного товариства «Оболонь» Олександр Слободян після одного зі своїх закордонних відряджень, де в барі (тоді для України це було ще зовсім невідоме явище) скуштував коктейль та запропонував зробити готовий варіант і продавати його у пляшках. Ця ідея виявилася новою не тільки для України. Фактично український ринок слабоалкогольних напоїв (САН) з'явився майже одночасно з європейським.

Основними споживачами САН була молодь 20-25 років (студентство). Ціновий сегмент — середній. Основна потреба, яку задовольняв цей продукт, — полегшення спілкування та покращання настрою за рахунок невеликого «градусу». Слабоалкогольні коктейлі — це, в основному, солодкі напої, що теж імпонує цільовій аудиторії. Пиво, хоча й відіграє таку ж роль, але має специфічний смак, до якого треба звикнути. Та, безперечно, це знаковий продукт, до якого, як кажуть, треба прийти.

Ідея виявилася вдалою, і було започатковано абсолютно новий ринок. Настільки новий, що він не підходив під жодну з класифікацій відповідних державних нормативних документів. До останнього часу цей ринок майже був поза увагою відповідних державних служб, отже, інформація щодо нього була дуже розрізнена і несистематизована. Лише коли даний ринок по-справжньому зацікавив виробників міцних лікеро-горілчаних напоїв, ним зацікавилася й держава.

Впливові ділові видання почали активно писати про ринок САН з 2000-2002 років. Звичайно, повну бібліографію підготувати на сьогодні важко. Але тон публікацій і ставлення ділових кіл до цього ринку в цілому можна простежити.

1. Опишіть чинники макросередовища, що визначають ситуацію на ринку

Виробництво та споживання слабоалкогольних напоїв у більшості країн світу — Америці, Канаді та Західній Європі — вже давно набуло свого апогею. З часом, у міру розвитку ринкових відносин, й інші країни світу (Східної Європи, Азії), у тому числі й нетрадиційного споживання для останніх, наприклад, такого напою як пиво, приєдналися до світового співтовариства виробників напоїв. А деякі з них, приміром, Китай, за темпами розвитку пивоваріння займають лідируючі місця серед виробників.

Не лишилося осторонь тенденцій розвитку пивоварної індустрії країни Африки та ряду інших регіонів, для яких історично зовсім не притаманне, за різними ознаками, споживання слабоалкогольних та алкогольних напоїв. Тут простежуємо тенденцію до виробництва та широкого споживання безалкогольного пива та інших безалкогольних напоїв. Ринки цих країн ще ненасичені, а отже, привабливі для інвестицій крупних компаній. Саме тому численні гіганти-виробники напоїв спрямовують туди свої капіталовкладення.

Водночас пошук нових неординарних рішень по залученню споживачів напоїв, становлення та розвиток малого й середнього бізнесу в останні два десятиріччя посприяли народженню та широкій появі міні-індустрії з виробництва та споживання безалкогольних та слабоалкогольних напоїв — міні-броварень, міні-пивоварень, міні-пивзаводів, міні-квасоварень, міні-цехів з виробництва безалкогольних напоїв тощо. Так, за повідомленнями від Дайджест преси Союзу російських пивоварів, лише в Празі, столиці Чехії, одній з найбільш розвинених країн світу з виробництва та споживання пива, останнім часом з'явилося понад 50 міні-пивоварень різної потужності.

У Києві ж, багатомільйонній столиці України, функціонує близько десяти міні-пивоварень, ряд — на стадії проектування та впровадження. Якщо враховувати загальну кількість міні-пивоварень по Україні — приблизно 100-150 (у Росії — не менше 1000, Німеччині — понад 680, у США — більше 1300), то це тільки початок розбудови міні-індустрії пивоваріння. Аналогічна ситуація щодо зростання міні-виробництв спостерігається і в споріднених сферах цієї галузі — виробництві безалкогольних напоїв. Як свідчить практика, бажаючих мати такі власні засоби виробництва багато. Але основний стримуючий стимул до їх широкого впровадження — висока вартість обладнання.

Міні-пивоварне виробництво — не конкурент чи противага великим підприємствам. їх порівняння просто некоректне. Вони мають свій сектор у сфері розподілу бізнесу, ідеально підходять для малого та середнього виробництва. Виступаючи як самостійні засоби, для одних вони є власними засобами виробництва напоїв, для інших — розширюють та підсилюють сегмент свого бізнесу — індустрії харчування та розваг. Водночас вони роблять існуючі кав'ярні, бари, ресторани, казино, готелі тощо більш привабливими та неординарними, залучаючи широке коло клієнтів.

Малі структури займають свій певний сегмент у ринку пивоіндустрії різних країн — від 3 до 5%, але в основному виконують функцію наближення виробництва напоїв до споживача, доповнюють його своїм різноманіттям, свіжістю та цілющістю напоїв. Цей факт — незаперечний і не потребує доказу. Можна сказати, що мі-ні-пивоварні виступають ще й стимулом для великих підприємств у пошуку нових рецептур, розвиткові асортименту напоїв, реклами своєї продукції через реалізацію напоїв своєї торгової марки в умовах власних міні-пивоварень тощо.

На жаль, незважаючи на досить тривалий термін існування та ши-роке впровадження міні-пивовар-них комплексів, поки що не існує чіткого визначення, розподілення та класифікації засобів міні-пиво-варного виробництва або інших мі-ні-харчових комплексів з виробниц-тва напоїв. Щодо пивоваріння, то в країнах-виробників обладнання і там, де вони набули найбільшого впровадження, міні-пивоварнями та міні-пивзаводами називають комплекси різної потужності — від 300 до 6000 л/добу і більше. У деяких країнах взагалі всі малі виробництва (до 10000 л/добу) — міні-пивзаводи. Наприклад, у Німеччині прийнято класифікувати малі виробництва за функціональним призначенням та розподіляти їх на дві групи:

■ домашні пивзаводи (або любительські міні-пивзаводи) і мікро-пивоварні потужністю до 100-200 л/добу, що переважно виробляють пиво для власних потреб, а не для продажу;

■ ресторанні або "барні" міні-пивзаводи та виробничі міні-пивзаводи відповідно потужністю від 300 до 2000 та від 2000 до 4000 л/добу, що виробляють та продають пиво. Відмінність між ними в тому, що перші виготовляють і продають пиво, а другі — тільки його виробляють.

У США взагалі розрізняють тільки "мікрорайонні пивзаводи" потужністю більше 6000 л/добу, вони забезпечують та задовольняють потребу в даному напої невеликий район міста або поселення, та всі інші засоби виробництва (від 500 до 6000 л/добу) як міні-пивзаводи.

Дещо інший підхід, у чомусь подібний до прийнятого в Німеччині, спостерігаємо в Чехії. Міні-виробництва потужністю від 50 до 500 л/добу тут називають мікро-пивоварнями, а більше 500 л/добу — міні-пивзаводами.

Аналогічно — в Україні та інших країнах СНД, де останнім часом з'явилися ще й притаманні тільки для них змішанні варіанти різної потужності. Тобто такі, де пиво виготовляють, частково споживають, а решту реалізують за межами даного закладу.

Такий різноплановий підхід до класифікації засобів виробництва в різних країнах пов'язаний із суто власною специфікою виробництва та реалізації напоїв (законодавчими положеннями та нормативами, особливістю умов існуючого ринку напоїв тощо), власних практичних міркувань, властивими тільки для них. Тож вони, отже, не мають якогось узагальненого напрямку.

Крім того, існує певна проблема, пов'язана з міні-харчовими виробництвами. Так, у пивоварінні, наприклад, незважаючи на продуктивність пивоварних комплексів, оскільки вони є засобами виробництва пива, останні підлягають проектуванню та розміщенню згідно з Нормами технологічного проектування підприємств пивоварної промисловості. Дані норми поширюються на підприємства, не уточнюючи їх потужності, тобто від найменшого, наприклад, 1500 дал пива на рік, добова потужність — від 50 л/добу і вище.

Подібна ситуація ситуація простежується і з іншими міні-виробництвами напоїв. Звісно, що переносити всі вимоги проектування, що висуваються до великих підприємств, на малі виробництва не зовсім доречно й коректно. Але, на жаль, іншого офіційного документа щодо проектування міні-харчових комплексів, у тому числі міні-пивоварень, міні-пивзаводів тощо не існує. Натомість у наших сусідів (Росія) такі норми з появою міні-виробництв було розроблено й вони діють, що сприяє ефективнішому та ширшому їх впровадженню.

Таким чином, як бачимо, єдиного, чітко прийнятого підходу до визначення, назви та класифікації малих виробництв, тобто засобів виробництва міні-індустрії, не існує. Відсутність чіткого визначення та розподілення засобів міні-виробництв, їх класифікації призводить до різних тлумачень, плутанини та непорозумінь щодо їх продуктивності, апаратурно-технологічного оснащення, проектування, а в продавців та замовників такого обладнання — до повної некомпетентності щодо вимог до таких комплексів, їх експлуатації тощо. Тому-то розв'язання даної проблеми — надто актуальне завдання.

Аналіз і практика існування діючих вітчизняних міні-пивовар-них комплексів та аналогічних об'єктів з виробництва квасу, медовухи тощо дає змогу запропонувати для наших умов доцільну узагальнену класифікацію (див. схему) та назву засобів міні-харчових комплексів з виробництва безалкогольних та слабоалкогольних напоїв (продуктів бродіння) за їх головною ознакою —

продуктивністю: до 500 л/добу — міні-броварні, від 500 до 2000 л/добу— міні-пивоварні, міні-квасоварні, міні-медоварні і т.п. Від 2000 до 10000 л/добу — міні-пив-заводи, міні-заводи з виробництва квасу, міні-заводи з виробництва медовухи тощо.

Класифікація за ознакою продуктивності та прийнята назва, що пропонується до засобів міні-виробництва безалкогольних та слабоалкогольних напоїв (продуктів бродіння), дає змогу легко й швидко асоціювати та визначити масштабність їх виробництва, а отже, ухвалювати правильні рішення з різних питань. Наприклад, міні-броварня або міні-пивоварня, відповідно продуктивністю до 500 та від 500 до 2000 л/добу, сприймається як нескладний інженерний об'єкт — кухня, ресторан тощо із своїми специфічними вимогами, але як такі, що не потребують такого ж підходу та вирішення питань щодо їх розміщення та облаштування, як міні-пивзавод. Останній, як правило, характеризується не тільки своєю об'єктивною техніко-технологічною складністю, умовною масштабністю (на відміну від перших), а й потребує вже вирішення значно складніших та специфічних завдань, що висуваються до проектування великих підприємств (як-от утилізація відходів, стічні води, захист від шуму обладнання, створення зеленої зони тощо).

За ознакою продуктивності впровадження в практику такого умовного розподілення засобів міні-виробництв безалкогольних та слабоалкогольних напоїв за ознакою їх продуктивності, їх класифікація та чітке визначення дають змогу менш проблематично, легко та швидко:

■ здійснити більш чітке та конкретне проектування підприємства малої потужності (обрати правильний та раціональний підхід);

■ надати правильного уявлення щодо продуктивності, відповідного апаратурно-технологічного оснащення комплексу та його складності;

■ з наближеною точністю охарактеризувати техніко-економічні, технологічні та експлуатаційні можливості комплексу;

■ чітко визначитися з вимогами щодо його розміщення, проектування та умов експлуатації, його перевагами й недоліками;

■ прорахувати економічну ефективність та доцільність впровадження.

2. Складіть детальний план дослідження з метою визначення рівня короткострокового опиту на ринку

2002 рік. В Україні було вироблено 8,3 млн дал. слабоалкоголки, з яких 59,5 % припадало на різну продукцію компанії «Оболонь». Це є закономірним, оскільки саме «Оболонь» заснувала вітчизняний слабоалкогольний ринок, випустивши перші напої в 1994 році. Друге місце з часткою 21,1 % посідав «Союз-Віктан», третє — компанія «Росинка» (10,2 %). А загалом у 2002-му слабкого алкоголю в Україні випустили на 23 % більше, ніжу попередньому, 2001 році. Для порівняння: приріст виробництва пива в цей період склав 17,5 %.

У 2003 році на сторінках газет і журналів, а також за телеповідомленнями простежувалося досить позитивне ставлення до ринку, хоча проти попередніх років воно погіршилося. З виходом на цей ринок слабоалкогольних коктейлів компанії «Оболонь» практично всіма ЗМІ прогнозувалося його (ринка) значне зростання й розширення. Таке розширення відбулося. Проте воно стосувалося не загального обсягу випуску напоїв, а появи на ринку нових торговельних марок.

У вартісному виразі обсяг ринку САН складав у 2003 році не менше 13,5 млн дол. США, у фізичному — 9,0-9,5 млн дал. Два роки перед тим можливості цього ринку було значно переоцінено, і тому багато компаній почали тоді випускати САН. Однак фізичного зростання ринок не продемонстрував, і його місткість в найближчі роки істотно не змінилася.

Вже давно — з 1998 року — на слабоалкогольному ринку працює потужна алкогольна компанія «Союз-Віктан». У цьому ж році її приклад наслідувала виробнича група «Княжий Град». Обидва виробники запропонували альтернативу напоям, які вироблялися з використанням не зовсім натуральних, але ідентичних їм і нешкідливих ароматизаторів і смакових домішок — «джинам з тоніком» і «рому з колою».

Так, «Союз Віктан» випустив на ринок особливу марку «Лонгер», а «Княжий Град» (точніше, компанія «Міленіум», яка входить до складу зазначеної компанії) — «Ф-1» — негазовані напої з вмістом натурального соку.

Протягом наступних двох років масштаби рекламних кампаній слабоалкогольних марок порівнювали з масштабами рекламної підтримки пива. У зимовий сезон 2002/2003 до слабоалкогольного сектора проштовхався ще один великий виробник горілки — торговий дім «Мягков» з маркою «220 V».

Того же року, незважаючи на щорічне розширення асортименту слабоалкогольних напоїв, ринкова частка «Оболоні» зменшилася до 50 %. Це пов'язано частково зі збільшенням загального обсягу ринку САН, частково — з переорієнтацією виробничої стратегії «Оболоні» на користь пива, проте частка слабкого алкоголю від «Союз-Віктану» з його «Лонгером» у цей же період наблизилася до 30 %. Позиції «Росинки» не змінилися — як були, так і залишилися в межах 10 %. Однак частковий відхід гіганта «Оболоні» з ринку САН призвів до того, що у перше півріччя 2003 року приріст ринку склав лише 4,2 %.

Це дозволило вийти на ринок новим слабоалкоголкам. Так, компанії, які випускали лише міцний алкоголь, у першій половині 2003 року збільшили обсяги розливу готових коктейлів на 50-70 % і суттєво розширили власний асортимент. Спочатку весною горілчана компанія «Олімп» вивела на ринок за допомогою потужної рекламної кампанії соковмісний слабоалкогольний напій «Самба». Майже одночасно компанія «Алкотрейд» вивела торговельну марку Shake.

2004 рік. Наймолодший український ринок коктейлів продовжує радувати, дивувати і розчаровувати. Радує він споживача — різноманітністю пропозиції та якістю продукту. А розчаровує виробника — попри значні зусилля і немалі кошти, вкладені у виробництво і просування марки, до багатьох принад бренду, який пропонується, український споживач залишається байдужим.

Цей рік видається неуспішним для виробників, про що починають широко повідомляти ЗМІ. У 2004 році «час збирати каміння» прийшов для харківської «Арго» (марка Submarine) і київського «Орлану» (серії «Джинсер» і Ваг. net). Hi та, ні інша компанія не мають наміру далі працювати на ринку САН. Незрозумілою також залишається доля ТМ «220 V», яку неодноразово безрезультатно намагалися розкрутити на рівні як регіонального, так і загальнонаціонального ринку. Зовсім коротким було життя оболонської «Торсіди», яка з'явилася на початку літа і вже восени вийшла з ринку. На цьому прикладі чітко відслідковується, що при неправильному підході до просування продукт не врятує ні поважне ім'я виробника, ні відмінна дистрибуція, ні конкурентоспроможна ціна, ні великі інвестиції в рекламу.

Ще однією невдачею завершується випущена на початку 2004 року лідером українського алкогольного ринку Nemiroff ТМ Spy. Для успіху двох нових серій коктейлів — демократичної газованої та дорожчої тихої — спочатку були всі умови: оптимальний набір найпопулярніших смаків, випробуваних іншими виробниками, чудовий дизайн пляшок, чітка загальнонаціональна дистрибуція і потужна протягом усього сезону рекламна підтримка. Коли б не одне «але» — висока вартість, зумовлена, за словами творця марки, високою якістю горілки Nemiroff. Маркетологи компанії мали намір стати засновниками нового преміального класу на ринку слабоалкоголки. Споживачі лякалися такої ціни, а ті, хто спромігся купити і спробувати напій були розчаровані — смак був ідентичний смакам інших, дешевших марок. Така помилка коштувала компанії дуже дорого — у новий проект було вкладено рекордні для ринку САН бюджети. Споживач виявився неготовим платити за продукт, який нічим не відрізняється від аналогічної продукції конкурентів, і Spy просто застряг на торгових полицях.

Уже згадуваний «Лонгер» протягом кількох років не втрачає свої позиції та почувається в цей період занепаду більше ніж впевнено. «Союз-Віктан», який вирішив поекспериментувати з літражами (якось «Лонгер» випускався в об'ємі 0,275 і 0,375 л), вчасно відмовився від цієї ідеї. Проте в 2004 році на ринку з'явився таки новий проект «Союз-Віктана» «Шамани», орієнтований на жіночу аудиторію. Сьогодні доля цієї серії невідома, поки що марку знято з виробництва.

Єдиною компанією, якій вдається не лише залишатися засновниками українського слабоградусного продукту преміальної категорії, але й обминати всі труднощі, є компанія «Алкотрейд». У 2004 році вона була єдиним негорілчаним виробником-експортером. У Росії брендове ім'я Shake так само відоме, як і на батьківщині.

2005 рік відзначається просто небаченим занепадом ринку САН. Випуск слабоалкогольних коктейлів зменшується на 70 %. Експерти пояснюють таке стійке падіння інтересу до слабого градусу просто. «Ще в минулому році ми підозрювали, що далеко не всі об'єми, задекларовані як вироблені, реально існували — значну частину Л ВЗ використовували як спосіб доступу до акцизних марок, які в подальшому йшли на легалізацію «сірої» горілки. Сьогодні більш-менш солідні обсяги коктейлів випускають «Оболонь», «Союз Віктан», «Росинка», «Імідж-Холдинг». Розширення цього списку в подальшому експерти не прогнозують, відзначаючи, крім зниження привабливості самого ринку, зменшення прибутковості виробництва і жорстку конкуренцію в даному сегменті.

Напрошується висновок про стагнацію ринку САН. Але, аналізуючи обсяги продажу САН лідером ринку AT «Оболонь» і ринкову частку цієї компанії, яка, внаслідок зростання ринку та загострення конкуренції, змінилася від 100 до 33 %, можна дійти більш поміркованого висновку. На сьогоднішній день ринок САН перебуває у фазі зрілості (як мінімум, чотири роки).

На рис. 1 відбито динаміку ринку САН протягом 1994-2005 років. Крива 1 показує обсяг споживання САН. Крива 2 — збільшення обсягу виробництва САН під час експансії напоїв виробництва лікеро-горілчаних заводів (ЛГЗ).

Резюмуючи усі процеси, які проходили на ринку, можна подати таку хронологію подій:

1. AT «Оболонь» випустила на ринок серію САН за демократичною ціною в новій для ринку пляшці із коктейлями «Ром кола», «Джин тонік» та, трохи згодом, «Бренді кола» (ця лінійка з часом змінювалася, розширювалася але основні «ударні» напої збереглися).

2. Скориставшись дефіцитом на САН виробництва AT «Оболонь» і технічними можливостями, на ринок вийшов ПБЗ «Росинка» з напоями-аналогами в деяких варіаціях.

3. Ринком зацікавилися ЛГЗ, у 1998 році вийшла серія нових негазованих напоїв на основі соку під ТМ «Лонгер». Ціна на напої суттєво перевищувала ті, що вже склалися на ринку САН, але завдяки інноваційності підходу, гарній пляшці та етикетці вони змогли досить швидко захопити значну частку ринку. Поява «Лонгера» стимулювала подальше зростання ринку. У цей період ЗМІ почали активно цікавитися даним ринком, пророкуючи йому великі перспективи.

4. З 1999 по 2003 роки ринок продовжує рости за рахунок збільшення обсягів випуску основних операторів. Час від часу на ринку з'являються нові напої, але всі вони не змогли себе проявити, щоб відігравати помітну роль в маркетингових процесах. Це сталося, насамперед, через те, що напої були аналогами вже відомих на ринку виробників, які, до того ж, себе добре зарекомендували.

5. У 2003 році на ринок, який, здавалося, вже ніхто не зможе змінити, увірвалась нова торговельна марка Shake.

Вдалий дизайн, несхожі смаки, точне позиціонування агресивне використання нових каналів маркетингової комунікації, таких, як музичне телебачення, принесло свої результати. Shake дуже швидко зміг зайняти третю за розмірами частку ринку. Але зростання цієї торговельної марки, на відміну від «Лонгера», відбувалося не за рахунок зростання ринку, а за рахунок конкурентів, більшою мірою за рахунок напоїв AT «Оболонь».

6. Гучний успіх ТМ Shake надихнув багатьох операторів ринку лікеро-горілчаних напоїв на спробу увійти до ринку САН. 2002-2003 роки називали золотими роками для САН, їм пророкували велике майбутнє. За значної маркетингової підтримки на ринок намагалися вивести понад десяток брендів. Деякі з них розробляли з «нуля», деякі намагалися перепозиціонувати. Можливо, спроби були б більш запеклими, але в 2004 році вийшло обмеження на трансляцію ТВ-реклами САН удень. Саме в цей час стався найбільш гучний провал на ринку. Попри великі рекламні бюджети, потужну дистрибуцію, спеціально налагоджене виробництво компанії Nemiroff з ТМ Spy не вдалося преступити 2 %-й бар'єр.

На сьогодні, після бурхливих подій 2004 року з перевиробництвом, ринок САН в Україні оцінюється приблизно в 7,5 — 8,0 млн дал. на рік. Уже чітко визначилися компанії-лідери, які займають близько 80 % ринку, — це «Оболонь», SV, «Алкотрейд». За даними MEMRB розподіл ринку має вигляд, як подано на рис. 2.

У майбутньому від ринку САН можна очікувати темп в 1-5 % на рік, а основна боротьба точитиметься серед найбільших операторів ринку в площині торговельного та товарного маркетингу. Турбуватися щодо згортання ринку ще зарано, оскільки слабоалкогольні напої мають високу маржинальність.

3. Підготуйте анкету для проведення опитування за для досягнення мети попередзавдання

Анкета – опитування з вживання слабоалкогольних напоїв

1. Чи часто Ви вживаєте слабоалкогольні напої?

· так, щодня;

· декілька разів на тиждень;

· по вихідним та святам;

· рідко;

· не вживаю взагалі.

2. Якщо ви хочете спробувати щось невідомої торгівельної марки, на що звертаєте увагу?

· На зовнішній вигляд етикетки

· На продукт, який видно через етикетку

· На торгівельну марку

· На ціну

· На назву

3. Яким торговим маркам слабоалкогольних напоїв Ви віддаєте перевагу?

· Лонгер

· Бірмікс

· Shake

· Самба

· Icelife

4. Чи влаштовує вас цінова категорія на слабоалкогольні напої?

· так;

· ні.

5. Який вид тари Вам зручніше купувати:

· скляна пляшка;

· банка.

6. Де найчастіше Ви купуєте слабоалкогольні напої?

· в магазині

· в кафе

· на дискотеках.

Висновки

Донедавна ринок слабоалкогольних напоїв був майже однорідним: смакові напрями були універсальними, кількість гравців обмеженою, цінової сегментації не було взагалі. Усе це характеризує новонароджений ринок. Однак останні рік-два ситуація різко змінилася: на ринку масово почали з’являтися нові марки, кожна з яких розширювала уявлення споживача про можливі смаки «слабоалкоголки».

Напевно, каталізатором став пригнічений стан легального горілчаного ринку. Спад легального виробництва лікеро-горілчаних виробів триває, хоча співвідношення легального й тіньового ринків залишається майже незмінним — 50/50. Як вважає чимало експертів, поступово скорочується український горілчаний ринок загалом. Вони наводять такі цифри: якщо торік його обсяги оцінювали на рівні 35 млн дал, то цього року — лише 30—32 млн дал. Горілчані компанії змушені шукати додаткові джерела прибутків. А випуск «слабоалкоголки» обіцяє непогані перспективи.

По-перше, слабоалкогольні коктейлі користуються дедалі більшою популярністю (що, до речі, також сприяє зниженню попиту на міцний алкоголь і скороченню обсягу його споживання).

По-друге, на відміну від пивзаводів і безалкогольних комбінатів, які раніше домінували на ринку, лікеро-горілчані заводи мали в своєму розпорядженні хороший вибір якісних спиртів та кваліфікований персонал. А щодо вибору продукту та його смаків, то тут можна було успішно співпрацювати з іноземними компаніями, які охоче діляться найсучаснішими розробками — ринок України й Росії для них у категорії слабоалкогольних напоїв найперспективніший.

Список використаної літератури

1. Удодов С. Міні-індустрія: класифікація засобів виробництва безалкогольних і слабоалкогольних напоїв // Харчова і переробна промисловість. — 2009. — № 1. — С. 13-15

2. Шевчук П. Ринок слабоалкогольних напоїв // Маркетинг и реклама. — 2006. — № 4. — С. 40-43