Вступ.

1. Розслідування вбивств.

1.1. Криміналістична характеристика вбивств.

1.2. Початковий етап розслідування.

2. Методики розслідування вбивств.

2.1. Особливості розслідування деяких видів вбивств.

2.2. Особливості розслідування вбивств залежно від способу їхнього здійснення.

2.3. Розслідування вбивств, пов'язаних зі зникненням людини й розчленовуванням трупа.

2.4. Тактичні комплекси та їх роль у розслідуванні вбивств, пов`язаних із заволодінням матеріальними цінностями.

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

Із літератури відомо, що вбивство належить до одного із найдавніших видів злочину. Згідно із законом, воно є найтяжчим злочином проти особи.

Розслідування вбивства, звичайно, являє собою значну складність, оскільки злочинці застосовують багато способів скоєння, маскування та приховування злочину, використовують різноманітні заходи протидії встановленню істини.

При вчиненні вбивства злочинець може діяти відкрито, в присутності оточуючих, і таємно, приховуючи чи намагаючись приховати як сам і злочинні дії, так і їх результати.

Криміналістичною характеристикою вбивств визначено, що до найбільш поширених підстав для відкриття кримінальної справи належать:

а) повідомлення про виявлений труп;

6) заяви очевидців та потерпілих про вбивство;

в) заяви осіб, що залишилися живими, чи від їх близьких;

г) заяви про зниклих людей.

Вирішити питання про відкриття кримінальної справи в перерахованих випадках (крім зникнення) не являє собою особливої складності, хоча слід враховувати можливість смерті від нещасного випадку чи природних причин (хвороби, старості тощо, що з'ясовується під час огляду трупа).

Тема:„Оперативно-розшукові заходи при розслідуванні вбивств у випадках зникнення людини”

Мета: охарактеризувати оперативно-розшукові заходи при розслідуванні вбивств, зокрема у випадках зникнення людини.

Завдання:

• показати розслідування вбивств (кримінологічна характеристика, початковий етап розслідування);
• визначити методики розслідування вбивств.

1. Розслідування вбивств

1.1. Криміналістична характеристика вбивств

Вбивство є злочином проти життя особи і являє собою умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині (ст. 155 КК). Найважливішим завданням оперативно-розшукових та слідчих органів є швидке розкриття таких злочинів, встановлення причин і умов, що сприяють їх вчиненню. Складність розслідування вбивств зумовлена відсутністю, як правило, свідків, великою кількістю версій розслідування, характером речових доказів, а у деяких випадках інсценуванням обставин події злочину.

Ефективному розслідуванню злочинів сприяє з'ясування даних, що складають криміналістичну характеристику вбивств, тобто сукупності криміналістичне значущих елементів, які допомагають найбільш швидкому розслідуванню. До елементів криміналістичної характеристики вбивств належать:

1) спосіб вчинення;

2) спосіб приховання;

3) місце, час та обстановка;

4) «слідова картина»;

5) особа злочинця;

6) особа потерпілого [7, с. 216].

Так, при розгляді першого елемента характеристики — способу вчинення злочину — важливо з'ясувати, як саме вбивство було вчинено — в умовах неочевидності або очевидності. З'ясування цієї обставини впливає на планування та організацію розслідування. У першому випадку факт вчинення вбивства неочевидний, і особа, яка вчинила цей злочин, невідома. Завданням розслідування є встановлення особи злочинця, обставин вчинення злочину та особи потерпілого.

Вбивство, вчинене в умовах очевидності, характеризується тим, що особа злочинця відома, злочин вчинено в присутності інших осіб. Завданням розслідування є встановлення обставин злочину, виявлення речових доказів, встановлення особи потерпілого і мотивів убивства.

Розглянемо основні елементи криміналістичної характеристики вбивств.

Спосіб вчинення. Такі способи надзвичайно різноманітні: застосування вогнепальної і холодної зброї, удавлення зашморгом, дія високої температури, утоплення та ін. Спосіб вчинення часто вказує на особу злочинця і дозволяє висувати версії як щодо вбивці, так і щодо мотивів учинення злочину. Спосіб вчинення злочину орієнтує слідчого на комплекс слідів і речових доказів, що можуть бути виявлені у процесі розслідування. Крім того, спосіб вчинення може сприяти встановленню особи потерпілого (мається на увазі характер попередніх стосунків потерпілого зі злочинцем).

Спосіб приховання. Найбільш традиційними способами приховання є: знищення слідів злочину; приховання чи знищення знарядь і засобів; інсценування вбивства під нещасний випадок чи самогубство; знищення трупа (спалювання, утоплення, розчленування, закопування); спотворення трупа з метою приховання особи потерпілого. Як правило, такі дії пов'язані з бажанням вбивці уникнути відповідальності, приховати свою причетність до злочину.

Час, місце та обстановка події злочину. Звичайно злочинець обирає час, коли немає свідків, коли потерпілий один у будинку чи в офісі або в іншому місці, нерідко вечірній або нічний. Місце вчинення вбивства — це найчастіше безлюдна місцевість чи квартира, в якій потерпілий може бути один. Також це може бути транспорт (автомобільний чи залізничний), зруйновані будинки або такі, що будуються, інші місця, куди з різних обставин потрапляє потерпілий. Місце злочину, як і обстановка, є надзвичайно важливим джерелом інформації, бо воно містить чималу кількість слідів і речових доказів, що визначають напрям розслідування і висунення слідчих версій.

«Слідова картина» події. «Слідову картину» утворюють обставини і сліди події злочину. Виявлення їх, аналіз, встановлення причинних зв'язків дозволяють побудувати картину події, сформувати уявні або дійсні моделі злочину, механізм його вчинення. Дослідження таких слідів і речових доказів може вказати на особу злочинця, особу потерпілого та обставини події, виявити негативні обставини, сліди приховання злочину.

Особа злочинця. Соціальний і психологічний портрет вбивці має різноманітні риси залежно від того, чи є злочин умисним або з необережності. Злочинець, який вчинив вбивство навмисно, характеризується негативно, має такі якості, як агресивність, жорстокість, егоїзм, цинізм, зневага до чужих інтересів, розпущеність тощо. Серед злочинців цієї категорії переважають наркомани, сексуальні психопати, особи з психічними відхиленнями. У випадках необережних вбивств злочинці, як правило, не мають таких якостей. Дії злочинця на місці події дозволяють дійти висновків щодо його обережності, продуманості дій, наявності фахових навичок, сили, жорстокості та ін.

Особа потерпілого. Особа потерпілого нерідко вказує на особу злочинця (зв'язки потерпілого зі злочинцем, характер їхніх стосунків, мотиви вчиненого злочину). Тому вивчення особи потерпілого дозволяє висунути версії щодо вбивці, мотивів учинення злочину, в окремих випадках щодо віктимного поводження потерпілого.

Приводами до порушення кримінальної справи є:

а) виявлення трупа з ознаками насильницької смерті;

б) заяви очевидців вбивства;

в) зникнення людини за наявності обставин, що вказують на можливість її вбивства;

г) явка з повинною;

ґ) безпосереднє виявлення органом "дізнання, слідчим, прокурором ознак злочину.

1.2. Початковий етап розслідування

У процесі розслідування вбивств необхідно з'ясувати низку обставин, що сприяють встановленню істини.

До них належать:

1) безпосередня причина смерті;

2) що мало місце — насильницьке заподіяння смерті чи

смерть сталася з інших причин (нещасний випадок, хвороба);

3) яким способом, за допомогою яких знарядь вчинено вбивство;

4) час настання смерті (має важливе значення для встановлення багатьох обставин, зокрема часу вчинення злочину, визначення кола можливих свідків, організації оперативно-розшукових заходів, пов'язаних з пошуком злочинця, та ін.);

5) місце вчинення вбивства;

6) обставини, за яких вчинено вбивство;

7) особа жертви (може бути встановлена у разі виявлення документів, які посвідчують особу, а також пред'явлення для впізнання особам, котрі першими виявили потерпілого, або тим, які проживають поруч з місцем події; особа жертви може бути встановлена шляхом звернення до криміналістичних обліків, зокрема, до дактилоскопічного і обліку осіб, що безвісти зникли);

8) співучасники вбивства і роль кожного з них у вчиненні злочину;

9) особа вбивці (може бути встановлена шляхом опитування свідків, складання суб'єктивного портрета, його показу по телебаченню);

10) мотиви вбивства (помста, користь, ревнощі, бажання усунути конкурента, «розборки» мафіозних груп);

11) обставини, що сприяли вбивству (умисному чи необережному), заходи, яких треба вжити для попередження таких злочинів [1, с. 183].

Перелічені обставини є основними питаннями при розслідуванні вбивств, але не вичерпують їх.

Первісні дії при розслідуванні вбивств включають невідкладні слідчі дії та оперативно-розшукові заходи. До оперативно-розшукових заходів належать організація переслідування злочинця, опитування громадян, які першими виявили труп, або тих, котрі перебували на місці злочину, організація спостереження на вокзалах, пристанях, улаштування засідок тощо.

Первісною невідкладною слідчою дією є огляд місця події і трупа. Особливості огляду місця події по справах цієї категорії випливають із специфіки характеру вбивства (застосування вогнепальної зброї, удавлення зашморгом, отруєння тощо). Важливими є також пошук і огляд слідів та речових доказів. Характер вбивства орієнтує слідчого на пошук слідів, характерних для застосування тих чи інших знарядь і засобів вчинення злочину. Так, слідами застосування вогнепальної зброї можуть бути гільзи, стріляні кулі, іноді пістолет, а також сліди крові, сліди опору (боротьби) і, що особливо важливо, мікросліди й сліди нашарування. Аналіз таких слідів дозволить дійти висновку про вид зброї, з якої було зроблено постріл; при дослідженні мікрослідів (крупинок, ниток) можна встановити групову належність тканини одягу злочинця.

У випадках, коли наявні ознаки отруєння, на місці події необхідно вилучити посуд із залишками харчів, лікарські препарати (порошки, пляшки з ліками), виділення потерпілого.

При удавленні зашморгом чи повішенні особливу увагу слід зосередити на матеріалі зашморгу, його формі, способі в'язання, бо це часто пов'язано з фаховими навичками особи, яка вчинила злочин, і вказує на певне коло осіб, які можуть бути причетними до події.

Так, при розслідуванні вбивства шляхом удавлення зашморгом жінки, труп якої був виявлений у водосховищі, дослідження характеру в'язання зашморгу вказувало на те, що воно притаманно фаховим, діям телятників — саме так зв'язують телят. Зять потерпілої був телятником. Незважаючи на висунуте їм неправдиве алібі, вину його було доведено.

Огляд місця події і трупа здійснюється з участю судово-медичного експерта, який виконує у цьому випадку функції фахівця. Він допомагає слідчому в здійсненні огляду, зосереджуючи свою увагу на огляді трупа. Проте це не означає, що огляд трупа здійснюється тільки судово-медичним експертом, слідчий бере в ньому найактивнішу участь. Огляд трупа здійснюється в певній послідовності. Саме у такій же послідовності фіксуються в протоколі його результати. При огляді трупа в протоколі зазначаються:

а) загальні дані (зріст, вік, стать, поза, положення);

б) одяг (його стан, ознаки, наявність слідів впливу знаряддя вбивства);

в) будова тіла, колір шкіри, особливі прикмети;

г) ушкодження, що є на тілі (розмір, форма, місце розташування) [7, с. 190].

Велике значення має огляд ложа трупа (тобто місця його виявлення). Тут можуть бути виявлені документи, предмети, загублені злочинцем, знаряддя вбивства та інші сліди, що мають значення для з'ясування характеру вчиненого злочину.

У процесі огляду місця події внаслідок аналізу виявленого слідчий у процесі моделювання картини злочину може виявити негативні обставини — такі, що суперечать даним про природний розвиток подій. Зокрема, це може бути посмертний характер странгуляційної борозни при заяві про самогубство потерпілого, відсутність крові при чималій кількості ножових поранень тощо.

До первісних слідчих дій належить призначення до провадження судово-медичної експертизи. Серед питань, що розв'язуються судово-медичною експертизою, можуть бути такі: причина смерті, час її настання; характер та послідовність ушкоджень; чи міг постраждалий сам нанести собі ушкодження; прижиттєвість або посмертність ушкоджень трупа; його резус-фактор, що сприяє визначенню особливостей крові, сліди якої можуть бути виявлені на одязі підозрюваного. Судово-медична експертиза відкриває можливість для індивідуальної ідентифікації особи по крові, частках м'язів, фрагментах кісток тощо. Поряд із судово-медичною експертизою можуть призначатися й інші експертизи, в тому числі судово-балістична, трасологічна, дактилоскопічна, біологічна та ін.

До невідкладних слідчих дій належить пред'явлення трупа для впізнання. Необхідність у цьому виникає тоді, коли іншим шляхом особу постраждалого встановити неможливо. Пред'явлення для впізнання здійснюється у морзі особам, які заявили про зникнення, або можливому вбивці. Пред'явленню для впізнання передує допит заявників про прикмети зовнішності та одягу постраждалого, а також здійснення туалету трупа з метою надати зовнішності прижиттєвого вигляду. Результати пред'явлення для впізнання фіксуються у протоколі.

При розслідуванні вбивств особливе місце посідає допит свідків. До плану допиту включаються всі питання, що характеризують склад злочину. Особливе значення має деталізація показань, бо вона може містити необхідну інформацію для контрольних запитань і перевірки показань як свідків, так і обвинувачених. Показання свідків можуть мати значення для розшуку злочинця (опис прикмет зовнішності) та наступного пред'явлення для впізнання.

При розслідуванні вбивств однією із важливих слідчих дій є обшук, метою якого є виявлення слідів і речових доказів причетності особи до злочину. В процесі обшуку слідчий повинен бути орієнтований на пошук: одягу і взуття злочинця, що були на ньому під час події; знарядь і засобів заподіяння смерті; цінностей і предметів, що належали потерпілому; зброї і боєприпасів; листування, фотознімків та інших даних, що можуть пояснити характер стосунків між злочинцем і потерпілим; слідів крові.

При проведенні обшуку в будинках, надвірних будівлях і на дворових ділянках можуть бути виявлені сліди розчленування і останків розчленованого трупа.

Успіх розслідування вбивств визначається його плануванням, яке в своїй основі передбачає висунення версій, виявлення доказів внаслідок логічного аналізу їх походження, ролі та значення. Висунення загальних версій є важливим етапом планування і має місце на тій стадії розслідування, коли вже проведені основні невідкладні слідчі дії. Аналізуючи одержані докази, слідчий висуває найбільш ймовірні версії, серед яких суттєве значення мають версії про осіб, які вчинили вбивство, і мотиви вчинення злочину. Залежно від одержаних матеріалів можуть бути висунуті такі слідчі версії:

а) смерть є наслідком вбивства;

б) смерть є наслідком самогубства;

в) смерть є наслідком нещасного випадку;

г) природна смерть.

Щодо мотивів вбивства можуть бути висунуті наступні версії:

а) вбивство з метою заволодіння майном потерпілого;

б) вбивство із помсти;

в) вбивство з метою приховання іншого злочину і страху викриття;

г) вбивство з метою позбавитися необхідності турбуватися про потерпілого чи з метою одержати свободу дій (вступити в інший шлюб, не сплачувати аліменти та ін.);

ґ) вбивство у сварці, бійці;

д) вбивство з необережності;

е) вбивство при необхідній оборот [7, с. 204].

Неприпустимо перебувати в полоні однієї версії, якою б правдоподібною вона не здавалася.

Висунення слідчих версій сприяє вирішенню наступних питань:

1) чи вчинено вбивство в місці виявлення трупа;

2) шляхи проникнення вбивці до місця злочину або виявлення трупа;

3) діяла на місці злочину одна людина чи декілька;

4) які зміни на місці події залишив вбивця;

5) тривалість перебування вбивці на місці події;

6) час вчинення вбивства (час доби);

7) положення жертви і вбивці в момент вбивства;

8) які дії, крім вбивства, вчиняв злочинець на місці злочину;

9) які предмети залишив вбивця на місці злочину;

10) які сліди з місця події могли залишитись на вбивці;

11) хто і звідки міг бачити і чути, що відбувалося [7, с. 209].

2. Методики розслідування вбивств

2.1. Особливості розслідування деяких видів вбивств

У загальній методиці розслідування вбивств виділяють кілька особливих методик, що відрізняються специфікою, яка визначається ситуацією. До них належать методика розслідування вбивств, що маскуються під нещасний випадок, методика розслідування вбивств за відсутності трупа потерпілого, методика розслідування вбивств, пов'язаних із розчленуванням трупа, методика розслідування вбивств на замовлення. Кожна з названих методик має особливості в організації провадження первісних слідчих дій і оперативно-розшукових заходів.

Вбивства, що маскуються під нещасний випадок чи самогубство. Найважливішою слідчою дією при розслідуванні таких вбивств є огляд місця події і трупа. При огляді особливу увагу звертають на обставини виявлення трупа, його положення, стан одягу, сліди боротьби чи опору. В процесі огляду можуть бути виявлені певні невідповідності (негативні обставини), характер яких дозволяє висунути версію про те, що мало місце інсценування події. До таких належать сліди, що суперечать загальній картині події або явно вказують на те, що подія відбувалася в іншому місці чи мала інший характер. Так, при огляді місця автотранспортної події наявність різаних ран на тілі постраждалого внаслідок наїзду є обставиною, що вказує на вбивство, інсценоване як нещасний випадок. Виявлення посмертної странгуляційної борозни на трупі як наслідок наїзду поїзду також є результатом інсценування і вказує на інший характер події, ніж той, що передбачався. Вбивства, що маскуються під нещасний випадок на виробництві, також вимагають ретельного аналізу слідів при огляді місця події, їх розміщення, співвідношення з частинами механізмів, що рухаються, співвідношення з часом вмикання чи вимикання механізмів. У цих випадках дуже важливим є зіставлення показань свідків з результатами огляду і даними судово-медичної експертизи, що можуть виявити невідповідність, яка вказує на вбивство.

При розслідуванні вбивств, які інсценуються під самогубство, дійсна картина того, що сталося, може бути з'ясована внаслідок проведення як невідкладних, так і наступних слідчих дій. Так, при огляді місця події важливо встановити, чи міг загиблий сам собі нанести поранення, зав'язати зашморг (останнє може вказати на фахові навички), чи мають місце сліди боротьби або опору, що знайшли відображення як на трупі, так і в обстановці події (розбиті меблі, сліди крові на предметах обстановки). У разі застосування вогнепальної зброї важливо встановити дистанцію, з якої був зроблений постріл, виявити на пістолеті сліди пальців руки, що належать потерпілому або іншій особі.

Судово-медичне дослідження трупа дозволяє встановити сліди прижиттєвого або посмертного ушкодження, головним чином странгуляційної борозни. У випадках самогубства шляхом повішення слідчим експериментом з використанням вантажу, рівного вазі тіла загиблого, необхідно встановити, чи витримує мотузка вагу тіла.

У практиці розслідування нерідкі випадки, коли особа, яка вчинила самогубство, залишає перед смертю листи, записки. Якщо факт написання листа загиблим викликає сумнів, необхідно призначити почеркознавчу експертизу. При розслідуванні самогубства важливо зібрати дані про спосіб життя загиблого, встановити його психологічний стан, з'ясувати, чи не було заяв про прагнення піти із життя. У необхідних випадках можна призначити судово-психіатричну або судово-психологічну експертизу за матеріалами справи.

Вбивства за відсутності трупа потерпілого.

У випадках зникнення особи, коли обставини вказують на можливість вбивства, приводом для порушення кримінальної справи і розслідування є заяви чи інші дані про її зникнення. Первісною слідчою дією в цій ситуації є допит заявника і свідків по справі. Під час допиту з'ясовуються час уходу (від'їзду) особи, яка зникла (години і хвилини), можливий шлях її слідування, прикмети зовнішності, одягу, мета уходу (від'їзду), місце, куди особа мала прибути, дані про стан здоров'я, психічний стан, настрій. Слід з'ясувати також наявність у зниклого цінностей, грошей, документів, що засвідчують особу, дрібних речей — брелоків, запальничок, ключів та ін.

Оперативним шляхом необхідно перевірити місця можливого перебування особи — місце роботи, проживання, місця проживання родичів і знайомих, лікарняні заклади, морги, місця затримання органами міліції та ін.

Допит свідків має на меті з'ясувати певні дані про зниклу особу, зокрема, її стосунки у сім'ї, наміри виїхати в певному напрямку, стосунки із знайомими, друзями, інтимні зв'язки, що приховуються. За показаннями свідків можна скласти приблизний маршрут руху особи до її зникнення, а в місцях можливого її перебування провести огляд з метою виявлення трупа. Рекомендується направити окремі запити до місць проживання родичів та друзів зниклої особи з метою з'ясувати її перебування.

У процесі розслідування слідчий повинен скласти план розшуку трупа відповідно до місця його можливого приховання. Разом із цим, складаючи реєстраційну карту особи, яка зникла безвісти, слідчий робить запити в органи міліції інших областей про можливе виявлення невпізнаного трупа, прикмети якого схожі з прикметами особи, яка зникла. Необхідно також вилучити якомога більшу кількість фотознімків особи, яка зникла, здебільшого близьких до часу зникнення.

За злочинами цієї категорії заявники нерідко є особами, які вчинили вбивство. З метою встановлення їх можливої причетності слідчий після порушення кримінальної справи повинен зробити огляд можливого місця події. Це може бути квартира, надвірні будівлі, підвали, присадибна ділянка. Підставами для огляду можуть бути показання свідків про неприязнені стосунки, погрози, майнові домагання тощо. При огляді слід виявляти негативні обставини (пішла взимку до крамниці — шапка і пальто на місці; поїхала до родичів — не взяла носильних речей і взуття), а також на сліди крові, розкопування в надвірних будівлях І на присадибній ділянці.

Так, у справі про зникнення громадянина Б., який начебто поїхав до своєї дочки, слідчий при огляді звернув увагу на свіжопофарбовані панелі кухні в квартирі зниклого. За словами свідків, ремонт був зроблений за тиждень до зникнення особи, при цьому панелі він фарбував сам блакитною фарбою, що різко відрізнялася від нового — коричневого — покриття. Проведені зіскоби та їх дослідження підтвердили наявність слідів крові. За свідченням свідків, жінка зниклого пересаджувала смородину на ділянці під час її цвітіння, що викликало подив сусідів. При проведенні розкопок було виявлено труп [15, с. 366].

Вбивства, пов'язані з розчленуванням трупа.

При порушенні кримінальної справи, пов'язаної із виявленням частини чи частин трупа, огляд місця події має своєю метою виявлення всіх частин трупа, огляд прилеглої місцевості, пакувальних матеріалів, а також засобів доставки частин трупа до місця їх виявлення. Для виявлення інших частин трупа необхідно надіслати запити до сусідніх областей, вказавши приблизно час і спосіб розчленування. Виявлені частини трупа повинні зберігатися в морзі в період можливого виявлення інших частин. Треба зазначити, що пакувальні матеріали мусять бути не тільки ретельно оглянуті (мали місце випадки, коли на газетах були виявлені адреси причетних осіб), а й сфотографовані та залучені до справи як речові докази, що можуть бути пред'явлені для впізнання.

Однією з невідкладних слідчих дій при виявленні частин трупа є призначення судово-медичної експертизи, в процесі якої можуть бути поставлені і вирішені наступні питання:

1) чи є виявлене частинами тіла людини;

2) чи належать усі виявлені частини одному трупу;

3) стать, вік, зріст потерпілого, чи є ознаки (шрами, татуювання), що можуть сприяти встановленню особи;

4) причина смерті, час настання смерті, прижиттєве або посмертно було зроблено розчленування трупа;

5) яким предметом завдана смерть, яким знаряддям (припустимо) зроблено розчленування трупа, чи залишились на кістках і хрящах трупа сліди знаряддя розчленування, що мають індивідуальні ознаки;

6) чи не має особливостей спосіб розчленування трупа, який вказує на фахові навички злочинця;

7) чи не був потерпілий хворим; ознаки захворювання [15, с. 369].

Разом з призначенням судово-медичної експертизи мають виконуватися дії, пов'язані з ідентифікацією особи загиблого, зокрема, демонстрація фотографії по телевізору, дактилоскопіювання з метою перевірки за криміналістичними облікам попередньої судимості, заповнення карти невпізнанного трупа з метою її зіставлення з картами осіб, які зникли безвісти, пред'явлення частин тіла для впізнання особам, які заявили про зникнення їх рідних чи близьких. При встановленні особи вбитого подальші слідчі дії спрямовані на з'ясування його родинних, дружніх, інтимних зв'язків для встановлення осіб, причетних до злочину, і місця його вчинення.

У процесі проведення обшуків слід зосереджувати увагу на пошуку слідів крові, знарядь розчленування, пакувальних матеріалів (їх частин), які в подальшому можуть бути використані для встановлення причетності особи до вчиненого злочину.

При затриманні та освідуванні підозрюваного необхідно фіксувати увагу на слідах крові, а також слідах боротьби чи опору.

2.2. Особливості розслідування вбивств залежно від способу їхнього здійснення

Особливості розслідування вбивств, зроблених різними способами, найбільше яскраво проявляються в плануванні й тактику виробництва окремих слідчих дій. Розслідування вбивств, зроблених із застосуванням вогнепальної зброї. При огляді місця події основна увага приділяється точної фіксації об'єктів, що оглядаються, на місці події й відшуканню слідів і інших речовинних доказів, пов'язаних із застосуванням вогнепальної зброї. З метою перевірки версії про можливе самогубство потерпілого, нещасному випадку, а також для дозволу ряду інших питань, пов'язаних з використанням вогнепальної зброї, виробляється слідчий експеримент і призначається судово-балістична експертиза.

При плануванні заходів щодо розшуку винного враховуються дані реєстраційних органів (пулегільзотеки, криміналістичного обліку нарізної вогнепальної зброї). У випадку затримки підозрюваного виробляється огляд для виявлення на його тілі й одязі слідів пострілу. За результатами огляду й огляду призначається судово-хімічна експертиза. Для виявлення зброї в житло й на роботі підозрюваного проводиться обшук. Розслідування вбивств, зроблених із застосуванням вибухових речовин. У ході огляду місця події по справах даної категорії зусилля слідчого зосереджують на встановленні епіцентру вибуху, виявленні його продуктів, що збереглися частин вибухового пристрою. Для встановлення виду використаного злочинцем вибухової речовини й відтворення моделі (схеми) вибухового пристрою призначаються судово-хімічна й піротехнічна експертизи. У підозрюваного виробляється обшук з метою виявлення вибухових речовин або їхніх компонентів, чорнових записів, схем і т.п. плануються слідчі дії й оперативно-розшукові заходи для встановлення джерела походження вибухової речовини і його придбання підозрюваним. Розслідування вбивств, зроблених із застосуванням колючо-ріжучих знарядь і тупих предметів. У ході огляду місця події особлива увага приділяється виявленню й фіксації слідів, що свідчать про механізм здійснення злочину і його знарядді. На прилягаючій до місця події території організують пошуки знаряддя вбивства. При затримці підозрюваного його одяг і взуття вилучаються й оглядаються, а сам він піддається огляду й пред'являється для впізнання очевидцям злочину. За місцем його проживання й роботи виробляється обшук. Призначаються судово-медична, біологічна й трасологічна експертизи, а при необхідності — криміналістична експертиза матеріалів, речовин і виробів, ґрунтознавча експертиза й ін.

Розслідування вбивств, зроблених шляхом удушення. При огляді місця події й трупа відшукуються сліди, що свідчать про конкретний спосіб позбавлення життя потерпілого (повішення, здавлювання шиї петлею, руками, здавлювання грудної клітки, перекриття дихальних шляхів м'якими предметами й т.д. ), а дорівнює самогубства, що вказують на інсценівку, і інших некримінальних причин смерті. При огляді трупа, що висить у петлі, особлива увага приділяється фіксації положення тіла, відстаней від поверхні підлоги до ніг трупа й опори, на якій він висить, розмірів мотузки, про вода, з яких виготовлена петля, вивченню петлі й з у місці їхнього кріплення, наявних вузлів і странгуляціонної борозни на шиї трупа. Зняття трупа з петлі здійснюється способом, що забезпечує збереження наявних на ній вузлів.

Поряд із судово-медичною експертизою, що грає істотну роль у встановленні конкретного способу вбивства, у ході розслідування проводяться трасологічні й матеріалознавські дослідження. Так, на основі вивчення петлі й опори в місці їхнього зіткнення, характеру наявних вузлів у результаті трасологічної експертизи може бути зроблений висновок про механізм повішення, про наявність у злочинця певних професійних навичок. З по міццю товарознавчої експертизи може бути встановлена однорідність матеріалу петлі зі зразками, вилученими в підозрюваного. А для ідентифікації цих об'єктів проводиться трасологічна експертиза визначення цілого вроздріб . При виникненні сумнівів у тім, що потерпілий у силу своїх фізичних властивостей міг у конкретній обстановці місця події зробити самогубство, виробляється слідчий експеримент.

Розслідування вбивств, зроблених шляхом скидання з висоти. При розслідуванні подібних убивств у якості першочергової слідчої дії виробляється огляд трупа, місця його падіння й місця, звідки був скинутий потерпілий. У ході огляду трупа й місця його виявлення звертається увага на позу трупа, характер і розташування тілесних ушкоджень, фіксується відстань від трупа до об'єкта, з якого відбулося падіння, і до інших нерухливих орієнтирів. При огляді місця, з якого відбулося падіння, вивчається його обстановка, відшукуються й фіксуються сліди рук, ніг, боротьби. З метою ідентифікації цих слідів, залишених у результаті нещасного випадку або в силу власної необережності, проводиться слідчий експеримент із використанням манекена, що відтворює основні фізичні характеристики потерпілого. При негативних результатах експерименту й підтвердженні версії про скидання потерпілого або його трупа з висоти питання про наявність і величину первісного прискорення й траєкторії падіння трупа дозволяється за допомогою фізико-математичної експертизи.

Розслідування вбивств, чинених шляхом отруєння. У ході огляду трупа докладно фіксуються трупні явища (деякі з них характерні для дії певних отрут), опіки й ушкодження на одязі й тілі потерпілого, викликані їдкими речовинами, сліди блювотних мас і інших виділень організму. Уважно вивчається обстановка місця події, для наступного експертного дослідження вилучаються залишки їжі, посуд, що використався потерпілим, що зберігаються в житло їдкі й отруйні речовини, лікарські препарати, що можуть викликати отруєння. Для виявлення в тканинах трупа отруйних речовин і встановлення їхньої природи призначаються судово-хімічна, фізико-хімічна або фармакологічна експертизи. У числі дій, спрямованих на виявлення підозрюваного, плануються заходи щодо вивчення оточення потерпілого, що нерідко веде до встановлення вбивці. При виявленні цієї особи в його житлі виробляється обшук. Здійснюються слідчі дії й оперативно-розшукові заходи, спрямовані на встановлення джерела придбання підозрюваним отрути.

2.3. Розслідування вбивств, пов'язаних зі зникненням людини й розчленовуванням трупа

Зникнення людини може з'явитися підставою для порушення кримінальної справи лише в сполученні з даними, що дозволяють припустити, що він був убитий. У зв'язку із цим заява про зникнення людини підлягає ретельній перевірці, до якого при необхідності залучаються оперативно-розшукові органи. Її ціль — з'ясувати причини зникнення й безвісної відсутності людини, установлення місць його можливого перебування, збір даних, що свідчать про те, що зниклого немає в живі. В основі перевірки лежать версії про те, що зниклий живий, але в силу яких-небудь причин не повідомляє про себе (бажання з відносини з певними особами, побоювання мести з або сторони, острах бути притягнутим до судової відповідальності, знаходження на лікуванні або під стражів), або про те, що зниклого немає в живі (у результаті вбивства, самогубства, нещасного випадку, хвороби).

З метою перевірки цих припущень опитуються родичі, знайомі, товариші по службі зниклого, у яких з'ясовуються обставини й можливі причини зникнення, прикмети зниклого й ознаки речей, що перебували при ньому, відомості біографічного характеру, особистісні дані, наявність родичів і знайомих в інших населених пунктах, а також інші дані, що сприяють розшуку, вивчаються особисті справи, переписка, щоденники зниклі. На основі зібраної інформації даються доручення органам дізнання, запитуються лікувальні установи, військкомати, паспортні столи, реєстраційні установи МВС, органи міліції в місцях можливої появи зниклого: на безвісно відсутню особу складається реєстраційна карта й направляється в картотеки без звістки зниклих і невпізнаних трупів.

У необхідних випадках для одержання відомостей про зниклу особу використаються засоби масової інформації. При одержанні даних, що вказують на вбивство зниклого, слідчий порушує кримінальну справу й приступає до розслідування.

Планування розслідування по кримінальних справах, відведеним у зв'язку зі зникненням людини, здійснюється з урахуванням розриву в часі між довершенням злочину й моментом порушення кримінальної справи, відсутності даних про місце вбивства, способах його здійснення й приховання, особистості винного. У якості першочергових у плані розслідування передбачаються заходи, спрямовані на одержання інформації про можливі причини й обставини зникнення, відомостей, що забезпечують розшук зниклої особи, установлення фактів, що безперечно свідчать про вбивство.

Виробляються огляди житла й робочого місця зниклого, вилучення й огляд документів, пов'язаних з його особистістю, допити родичів, знайомих, товаришів по службі цієї особи, перевірки місць його можливого перебування, установлюються зв'язки зниклі і його взаємини з іншими особами, виробляються пошуки трупа на місцевості, оперативно-розшукові заходи щодо збору даних про особистість і поводження запідозрених осіб. При допитах як свідків осіб, що добре знали зниклого, уточнюються його прикмети й ознаки речей, що перебували при ньому, установлюються події, що передували зникненню, з'ясовуються його відносини з іншими особами, місця його можливого знаходження й причини зникнення.

При необхідності допитуваним можуть бути задані питання про міри, які були ними початі для пошуку зниклого, про поводження запідозрених осіб до й після зникнення, про дії, що вказують на їхню поінформованість про те, що потерпілого немає в живі. У випадку пред'явлення свідком листів або іншої кореспонденції, отриманої їм від імені потерпілого після його зникнення, вони вилучаються й оглядаються.

Для рішення питання про виконавця цих документів призначається судово-почеркова експертиза. При огляді житла й робочого місця без звістки зниклої особи вилучаються щоденники, записні книжки, переписка, групові фотографії з його участю й інші документи, вивчення яких може вказати на причини зникнення й напрямок пошуків зниклого, а також об'єкти, що забезпечують надалі виробництво ідентифікаційних досліджень, — фотознімки потерпілого, предмети з відбитками його пальців, зразки волось, предмети одягу, що становлять єдиний комплекс із одягом, що з на ньому в момент зникнення, і т.п. Звертається увага на наявність у приміщенні документів, особистих речей і предметів побуту, які повинні були б перебувати при потерпілому, якби він був живий.

По закінченні огляду при наявності інформації про вбивство потерпілого за місцем його проживання, а дорівнює у випадку виявлення в ході огляду ознак злочину, виробляється обшук для виявлення схованих слідів, знарядь убивства й інших речовинних доказів у даному житлі, надвірних будівлях і на присадибній ділянці. Пошуки при цьому спрямовані в першу чергу на виявлення слідів крові й інших слідів біологічного походження, які, як правило, у значній кількості утворяться на місці події при здійсненні й прихованні вбивства. Зазначені сліди можуть бути виявлені на стінах приміщення, на меблях і інших предметах обстановки, у пазах між дошками підлоги, за плінтусами.

При розчленовуванні трупа сліди крові, частки тканин організму можуть зберегтися у фільтрах-відстійниках раковин, зчленуваннях зливальних труб ванн і унітазів, куди зливалася кров потерпілого. Якщо труп був знищений шляхом спалювання в печі, то в золі шляхом її просівання можуть бути виявлені залишки незгорілих костей. Особлива увага в ході обшуку приділяється обстеженню об'єктів, що несуть ознаки приховання (знищення) слідів, — ділянок стін з переклеєними шпалерами, вичищеної м'яких меблів і т.п..

За результатами обшуку можуть бути призначені судово-медична, судово-біологічна й криміналістична експертизи. Якщо буде потреба виробництва пошуків трупа на значній території (у поле, у лісі) до здійснення цього заходу можуть бути притягнуті представники громадськості. При виявленні трупа він пред'являється для впізнання особам, що добре знали потерпілого. Якщо по якихось об'єктивних причинах виробництво такого впізнання неможливо, ідентифікація особистості потерпілого здійснюється за допомогою судово-медичної, судово-біологічної, фотопортретної, дактилоскопічної й іншої експертиз [1, с. 176].

Винними в здійсненні вбивств, пов'язаних зі зникненням людини, нерідко виявляються особи, близькі потерпілому й проживали разом з ним. Їхні допити в якості підозрюваних (обвинувачуваних) будуються з обліком того, що ці особи раніше допитувалися про обставини зникнення потерпілого як свідків. Ефективним засобом перевірки фактів, повідомлюваних цими особами в ході допитів, служить перевірка їхніх показань на місці. При виявленні частин розчленованого трупа основне завдання слідчого на початковому етапі розслідування складається у встановленні особистості потерпілого, місця вбивства, способу його здійснення й даних про особистість винного. У зв'язку із цим особливе значення при огляді місць виявлення частин трупа здобувають пошук слідів рук, взуття злочинця, транспортних засобів, ретельне фіксація особливих прикмет, наявних на частинах трупа, індивідуальних ознак їхнього впакування, виявлення на оглядаються об`єктах, що, сторонніх часток, волокон, забруднень. Здійснюються оперативно-розшукові заходи, спрямовані на встановлення осіб, що бачили злочинця поблизу місць виявлення частин трупа.

Для дозволу питання про приналежність виявлених у різних місцях частин тіла одному трупу й з'ясування інших істотних для справи питань призначається судово-медична експертиза. Плануються й здійснюються заходи, спрямовані на встановлення особистості потерпілого. З метою встановлення місця здійснення злочини вивчаються прилеглі транспортні комунікації, маршрути, розклади й графіки руху міського й залізничного транспорту. Для дослідження наявних на трупі сторонніх часток і забруднень виробляються хімічні, фізико-хімічні, біологічні дослідження, а також експертиза матеріалів, речовин і виробів. За допомогою товарознавчої експертизи встановлюється місце виробництва предметів, за допомогою яких злочинець упаковував частини трупа. При затримці підозрюваного він із для впізнання особам, що бачили його поблизу від з виявлення частин трупа. У його житлі виробляється обшук, за результатами якого можуть бути призначені судово-медична, медико-криміналістична й судово-біологічна експертизи. Дані підозрюваним показання про місця залишення (приховання) їм частин трупа й про маршрути руху до них від місця здійснення злочини досліджуються шляхом перевірки показань на місці

2.4. Тактичні комплекси та їх роль у розслідуванні вбивств, пов`язаних із заволодінням матеріальними цінностями

Об’єктивна повторюваність ситуацій, які виникають на різних етапах розслідування переважної більшості кримінальних справ, показує, що з метою оптимізації їх розслідування у типових ситуаціях можуть ефективно застосовуватися типові комплекси дій і прийомів, які дозволяють забезпечити чітку узгодженість, раціональність та ефективність діяльності суб’єктів розслідування при поєднанні критеріїв загальної і локальної оптимальності.

Завдяки дотриманню названих умов підвищується результативність праці в різних галузях. Основні положення методу програмно-цільового планування зародилися і розвивалися в ході проведення економіко-математичних досліджень. Вони дедалі ширше використовуються, наприклад, у соціально-економічній сфері.

У працях багатьох учених-криміналістів висловлено думку про необхідність і можливість розробки та впровадження у слідчу практику певних структурних систем, застосування яких могло б надати слідчим реальну допомогу у розв’язанні завдань при розкритті злочинів, які б стали справжнім керманичем слідчого в складних умовах. Йдеться про розробку методик, заснованих на визначених, відповідних цим завданням методах, що складаються з низки прийомів, операцій, дій, взаємозалежних у певній послідовності, і які виконуються з дотриманням певних режимів.

Ці питання розглядаються у працях О.Я. Баєва, Р.С. Бєлкіна, Л.Г. Відонова, А.Н. Васильєва, І.Ф. Герасимова, Г.А. Густова, Л.Я. Дранкіна, А.В. Дулова, Є.І. Іщенка, А.Н. Колесниченка, В.Є. Коновалової, Г.Н. Мудьюгіна, У.А. Образцова, Н.А. Селіванова, Н.Д. Трубачова, В.І. Шиканова, Н.І. Яблукова та інших авторів [19, с. 211]. Обґрунтованими є висновки щодо створення схем, які включають основні елементи планування розслідування; прийомів, що складають тактику окремих слідчих дій; рекомендацій з методики планування розслідування окремих видів злочинів; організації взаємодії слідчих із працівниками оперативних служб органів внутрішніх справ тощо. Такі схеми є типовими програмами і методиками розслідування на основі вчення про криміналістичні характеристики злочинів, при розслідуванні типових слідчих ситуацій та здійсненні типових тактичних операцій.

Аналіз матеріалів слідчої практики показує, що за справами про злочини окремих видів можливо "певною мірою запрограмувати (алгоритмізувати) дії слідчого". Питання про розробку таких програм неодноразово порушувалося раніше. Першим з радянських криміналістів таку спробу зробив Н.І. Якімов, розробивши схему розслідування злочинів, елементами якої є групи дій по встановленню вагомих обставин на етапах розслідування справи, що послідовно змінюють один одного. Зазначена схема-програма була названа загальним методом розкриття злочинів. До неї надавались детальні пояснення відповідно до особливостей розслідування найбільш типових злочинів. Типові схеми розслідування окремих видів злочинів містились у підручнику з криміналістики, виданому в 1935 р.[19, с. 214]

Ще наприкінці XIX — на початку XX століття створенню типових схем розшуку приділяли увагу відомі зарубіжні криміналісти Е. Анушат, А. Вейнгардт та інші. У передмові до однієї зі своїх книг А. Вейнгардт зазначав, що слідчий повинен, і у важливих випадках це — головне, усвідомити, які питання треба розглядати, які труднощі подолати, і відповідно до цього, скласти повний план своїх дій[19, с. 218].

Нині питання програмування розслідування також обговорюється. Розроблено низку методик розслідування окремих видів злочинів, що, по суті, представляють такі програми, як систематизовані переліки рекомендацій для з’ясування ситуації, визначення мети та вибір засобів розв’язання деяких слідчих завдань. Велика увага приділяється проблемам використання в криміналістиці ідей, понять та засобів кібернетики. Це є вагомим внеском у методологію криміналістики та процес наукового мислення, сприяє зв’язку юридичних наук з багатьма природничими та технічними науками. Кібернетика — це наука про керування у складних системах оптимальним чином. Криміналістична кібернетика — це окрема криміналістична теорія, яка за своєю природою є комплексною галуззю знання про загальні закономірності та конкретні методики математизації та автоматизації інформаційних процесів у сфері діяльності з розкриття та розслідування злочинів. Головне завдання кібернетики у криміналістиці полягає у використанні всього арсеналу ідей, засобів та методів кібернетики для оптимізації зазначених процесів [19, с. 220].

Серед криміналістичних методів Р.С. Бєлкін та А.І. Вінберг виділяють структурно-криміналістичні, тобто методи побудови систем, тактичних прийомів, що утворюють тактику окремих слідчих дій, систем рекомендацій, які належать до окремих методик розслідування різних видів злочинів тощо. До таких методів належить і моделювання. Досвід свідчить, що при розслідуванні складаються специфічні прийоми моделювання та особливі види моделей. Залежно від сфери застосування І.М. Лузгін, наприклад, наводить таку класифікацію криміналістичних моделей за сферами їх застосування:

а) при проведенні слідчих дій з метою отримання доказової

інформації;

б) в експертній практиці;

в) в оперативно-розшуковій діяльності;

г) в організаційно-управлінській діяльності, що забезпечує організацію процесу розслідування в оперативно-розшуковій діяльності [19, с. 224].

Прикладом успішного використання типових криміналістичних моделей та типових програм їх реалізації є застосування розроблених Г.А. Густовим моделей та програм розслідування кримінальних справ про розкрадання об’єктів власності, про умисні вбивства. У цих програмах наочно показано основні напрями розслідування таких справ, сформулювано його проміжні та кінцеві завдання.

Позитивно зарекомендувало себе застосування в практичній діяльності системи типових версій щодо осіб, які вчинили умисні вбивства без очевидців, розробленої Л.Г. Відоновим та Н.А. Селівановим [19, с. 225].

Розроблені та використовуються практичними працівниками інші посібники, в яких з певним ступенем алгоритмізації висвітлені питання методики встановлення та викриття осіб, які вчинили умисні вбивства.

Як ми вже зазначали, у справах про вбивства, пов’язаних із заволодінням матеріальними цінностями, можуть бути виділені такі ситуації, характер і частота повторюваності яких дають підстави стверджувати про можливість та необхідність розробки і використання типових комплексів дій для їх розслідування. Такий метод, на нашу думку, є найбільш ефективним для розслідування справ про злочини окремих видів з метою оптимального знаходження можливих рішень у конкретних ситуаціях. Зазначені комплекси, на нашу думку, варто називати тактичними, оскільки вони мають визначену обумовленість та спрямованість, є доцільними, а їх виконання означає оптимальне досягнення конкретних цілей розслідування. Уперше поняття "тактичний комплекс" сформулював Н.А. Селиванов [19, с. 226].

Протягом ряду років у криміналістичній літературі обговорюються проблеми застосування в розслідуванні тактичних операцій і тактичних комбінацій. Уперше ідею про тактичні операції висловив А.В. Дулов, який визначив її як сукупність слідчих, оперативних та інших дій, розроблюваних і виконуваних у процесі розслідування за єдиним планом під керівництвом слідчого з метою розв’язання такої тактичної задачі, що не може бути розв’язана при проведенні окремих слідчих дій.

В.І. Шиканов визначає тактичну операцію як систему погоджених дій (слідчих, оперативно-розшукових тощо), які виконують при дотриманні режиму законності повноважні посадові особи органів слідства та спеціальних служб органів внутрішніх справ для розв’язання порівняно автономних тактичних завдань, підпорядкованих загальним цілям розслідування злочинів [19, с. 227].

Л.Я. Дранкін вважає, що це — комплекс слідчих, оперативно-розшукових, організаційно-підготовчих та інших дій, виконаних за єдиним планом і спрямованих на розв’язання окремих проміжних завдань, підпорядкованих загальним цілям розслідування кримінальної справи [19, с. 227].

Думки інших авторів стосовно визначення поняття "тактична операція" майже збігаються. Отож, тактична операція — це комплекс узгоджених між собою слідчих та інших дій, орієнтованих на розв’язання якого-небудь тактичного завдання у певній слідчій ситуації. Існують й інші її визначення як системи дій і тактичних прийомів, спрямованих на розв’язання більш-менш значного завдання розслідування; як системи слідчих дій та оперативно-розшукових заходів, що вживаються органами слідства і дізнання з метою найбільш раціонального та швидкого розслідування злочинів.

На наш погляд, наведені визначення тактичної операції мають вади, що утруднює розуміння її сутності та визначення сфери застосування. Зокрема, Л.Я. Дранкін та В.І. Шиканов не враховують таку важливу і невід’ємну ознаку, як зумовленість слідчою ситуацією [19, с. 229]. Немає єдності і в думках щодо сфери застосування тактичних операцій. Одні автори вважають, що вони можуть проводитися тільки на стадії розслідування кримінальної справи, інші думають, що тактичні операції можуть здійснюватися і до її порушення.

Р.С. Бєлкін та інші автори серед прийомів розслідування називають тактичну комбінацію — певне поєднання тактичних прийомів для слідчих дій, метою якого є розв’язання конкретного завдання, зумовленого як цією метою, так і слідчою ситуацією [19, с. 230]. При цьому тактичні комбінації можуть бути прості — обмежені рамками однієї слідчої дії, і складні — ті, що відбуваються у межах конкретного акту розслідування, якщо його метою є створення умов, необхідних для проведення успішного розслідування, тобто вплив на слідчу ситуацію для зміни її у сприятливому для слідства напрямі. Тактична комбінація може складатися з однойменних чи різнойменних слідчих дій.

В.П. Гмирко розглядає тактичну комбінацію не як варіант чи вид тактичної операції, а як самостійний тактичний засіб впливу на слідчу ситуацію шляхом виконання системи слідчих дій, тактичних прийомів та вжиття оперативно-розшукових заходів, спрямованих на формування в протидіючої сторони стану невизначеності або на усунення його для того, щоб спонукати її до певних дій, необхідних слідчому для розв’язання тактичного завдання [19, с. 234].

Слід зазначити як певну неточність використання у визначенні тактичної операції А.В. Дулова терміна "сукупність". Більш правильним є термін "система", який конкретно виражає упорядкованість і спрямованість виконуваних дій [19, с. 234]. Як відомо, система — це упорядкована сукупність взаємозалежних та взаємодіючих елементів, що закономірно утворюють єдине ціле, яка має властивості, відсутні в окремих елементів та співвідношень, що її утворюють. Щоб пізнати ту чи іншу систему, потрібно, насамперед, вивчити її внутрішню будову, тобто встановити, з яких компонентів вона складається, якими є її структура та функції, а також сили і фактори, що забезпечують її цілісність, відносну самостійність. Такий підхід допомагає встановити відмінності між поняттями "тактична операція", "тактична комбінація" і "тактичний комплекс". Термін "тактична операція", як зазначалось, асоціюється з поняттям оперативної роботи. Тому її доцільно визначити як сукупність прийомів, що застосовуються в оперативно-розшуковій діяльності [19, с. 235].

Терміни "тактичний комплекс" і "тактична комбінація" за своєю суттю є однозначними. Це — система взаємозалежних тактичних прийомів, виконуваних або в ході однієї слідчої дії, або в рамках кількох дій, хоча б одна з яких є слідчою. Перший з цих термінів є більш повним та чіткім і, отже, виразнішим. Таким чином, тактична операція, з одного боку, тактична комбінація, тактичний комплекс, з іншого, — це близькі за своїм характером та криміналістичною природою, але не тотожні поняття, що позначають сукупності прийомів у рамках різних дій [19, с. 235].

Тактичний комплекс можна розглядати, як модель поведінки слідчого та інших суб’єктів кримінального процесу, які взаємодіють у реально існуючих обставинах на певному етапі розслідування конкретної справи. Так, на стадії досудового слідства процес викриття обвинуваченого з використанням предметів, якими він заволодів у результаті вбивства, завершується ретельним аналізом доказів їх належності потерпілому і заволодіння ними злочинним шляхом у відповідній частині обвинувального висновку. Одним із недоліків, виявлених при вивченні кримінальних справ такої категорії, є неповне відображення в обвинувальних висновках доказів, що стосуються об’єктів заволодіння, недостатнє маніпулювання ними поряд з іншими викривальними доказами, нечітке формулювання висновку про їх належність потерпілим або відсутність такого висновку взагалі, а також відсутність описання ознак викрадених об’єктів, на підставі чого слідчий доходить висновку про доказове значення викраденого.

Як правило, відповідна організація та продумане здійснення комплексу перелічених дій стосовно об’єктів, що підлягають перевірці, забезпечує позитивний результат у встановленні та викритті злочинця.

Використання тактичних комплексів досліджуваного виду не вичерпує всі можливості дальшої їх розробки та практичного використання з диференціацією за іншими підставами. Цілком здійсненна, на наш погляд, розробка тактичних комплексів, спрямованих на встановлення та пошук засобу злочину, доказування факту його виготовлення або придбання конкретною особою, використання викривального доказу. У свою чергу, дальший поділ подібних комплексів може бути виконано залежно від характеру засобу злочину тощо.

Отже, подальше удосконалення тактичних засобів розслідування — одна з умов підвищення рівня слідчої роботи

Висновки

Відкриттю кримінальної справи по факту зникнення людини повинна передувати детальна перевірка, в ході якої вживаються заходи по розшуку зниклого, і тільки після отримання даних про можливе вбивство відкривається кримінальна справа.

До криміналістичної характеристики вбивств входять типові дані про склад злочину, що визначають коло тих обставин, які необхідно довести в процесі розслідування. Отже, криміналістичною характеристикою складу вбивств необхідно встановити:

а) об'єкт злочину — хто жертва вбивства чи проти кого був спрямований злочинний намір; чи настала смерть потерпілого (якщо труп вбитого не знайдений); що стало причиною смерті — вбивство, самогубство, нещасний випадок, смерть з природних причин та ін.;

б) об'єктивну сторону — де було вчинено вбивство, чи виявлені його сліди; коли, яким способом і за допомогою яких засобів вчинено злочин; спосіб приховування вбивства; які кваліфікуючі обставини і обставини, що сприяли вчиненню злочину, та який збиток від злочину;

в) суб'єкт — хто вчинив вбивство; якщо вбивць декілька, то яка роль кожного з них; чи не володіє злочинець кваліфікуючими ознаками; чи досяг він 14-літнього віку;

г) суб'єктивну сторону — які мотиви і мета злочину, форма вини (прямий чи непрямий намір).

Список використаних джерел

1. Бандурка О. М. Оперативно-розшукова діяльність: Підручник. 2002 — Ч.1. -2002. -334, с.
2. Белкин Р. С. Курс криминалистики: В 3 т. -М.: Юристъ, 1997 — Т.1 -1997. — 408 с.
3. Белкин Р. С. Курс криминалистики: В 3 т. -М.: Юристъ, 1997 — Т.2: -1997. -463 с.
4. Белкин Р. С. Курс криминалистики: В 3 т. -М.: Юристъ, 1997 -Т.3. -1997. -478 с.
5. Белкин Р. С. Криминалистика: проблемы, тенденции, перспективы. От теории — к практике. -М.: Юрид. лит., 1988. -302, с.
   1. Белкин Р.С. Криминалистика. Краткая енциклопедия.- М., 1993
   2. Васильев А. Н. Предмет, система и теоретические основы криминалистики. -М.: Изд-во МГУ, 1984. -143 с.
   3. Гора І. В. Криміналістика: Навчальний посібник. — К.: Алерта, 2005 -Ч. 1: Криміналістична техніка. -2005. -316 с.
   4. Дудник Л. М. Коментар до Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" у таблицях і схемах: (Із змінами та доповненнями): Навчалиний посібник. -К.: Ірпінь, 2003. -50 с.
   5. Клименко Н.И. Кириченко А.А. Криминалистика как наука и учебная дисциплина.- Днепропетровск, 1994.- 200 с.
   6. Колдин В. Я. Информационные процессы и структуры в криминалистике. -М.: Изд-во МГУ, 1985. -133 с.
   7. Криминалистика / Под ред. Н.П.Яблокова.- М., БЕК, 1995.- 708 с.
   8. Криминалистика: Підруч. Для слухачів, ад’юнтів, викладачів вузів системи МВС України /П.Д.Біленчук, О.П.Дубовий, М.В.Салтевський, П.Ю.Тимошенко, За ред. акад. П.Д.Біленчука.- К.: АТІКА, 1998.- 416 с.
   9. Криминалистический словарь. -М.: Юрид. лит., 1993. -192 с.
   10. Криміналістика (криміналістична техніка): Курс лекцій. -К.: МАУП, 2001. -215 с.
   11. Криміналістика: Підручник для вузів системи МВС/ За ред. Петра Біленчука,. -К.: Атіка, 2001. -542, с.
   12. Криміналістика: Підручник для студ. юридичн. спец. вузів. -К.: Ін Юре, 2001. -682 с.
   13. Кузьмічов В.С. Криміналістика: Навч. посіб. -К.: Юрінком Інтер, 2001. -366 с.
   14. Салтевський М. В. Криміналістика (у сучасному викладі): Підручник. -К.: Кондор, 2005. -590, с.
   15. Скригонюк М. І. Криміналістика: Підручник. -К.: Атіка, 2005. -495, с.
   16. Шепитько В. Ю. Криминалистика: Курс лекций. — Харьков: Одиссей, 2003. -351, с.