1. Види ремонтів

2. Основні поняття і показники якості

Список використаної літератури

1. Види ремонтів

Відомо, що всі види ремонтів об’єктів ОФ у податковому обліку визнаються їх поліпшеннями, які в установленому порядку розподіляються на частину, що може бути віднесена до ВВ, і частину, що збільшує балансову вартість відповідних об’єктів або груп. Це призводить до різниці між даними бухгалтерського і податкового обліку та численних практичних помилок. Однак, з іншого боку, як віднесення частини вартості поліпшень до ВВ, так і збільшення балансової вартості відповідних груп ОФ, у податковому обліку можуть бути використані підприємством як засіб податкового планування.

Ремонт дає можливість усунути фізичний знос і втрачені в ході експлуатації деякі параметри, а модернізація компенсує моральний знос обладнання.

Ремонт ділиться на:

• малий
• середній
• капітальний

Малий (поточний ремонт) передбачає заміну швидкозношувальних деталей і регулювання механізму.

Середній ремонт – частковий розбір агрегату, заміна і ремонт окремих вузлів і механізмів, послідуюче зібрання, регулювання і дослідження під нагрузкою.

Капітальний ремонт – повний розбір агрегату, заміна або ремонт збірних одиниць з наступним їх зібранням, регулювання і випробування на всіх режимах роботи[2, c. 167-168].

Ремонт може здійснюватись в трьох формах: 1. Централізована форма організації ремонтів. При централізованій формі управління ремонтним господарством всі види ремонтних робіт та виготовлення запасних частин проводяться на спеціалізованих ремонтних базах, спеціалізовано-ремонтно-механічних заводах, центрально-ремонтно-механічних майстернях, центральних БВО. При цьому спеціалізовані ремонтні бригади проводять як ремонти, так і міжремонтне обслуговування. Переваги цієї форми: 1. ефективне застосування передової технології та сучасних досягнень практики організації ремонтних робіт; 2. повне і рівномірне завантаження ремонтних баз незалежно від погодних умов та періоду року; 3. рівномірне розміщення ремонтних баз по найважливіших районах; 4. нормальні умови по підвищенню кваліфікації робітників; 5. підвищення спеціалізації та кооперування по виготовленню деталей вузлів, виконанню окремих технологічних операцій; 6. підвищення ПП та зниження собівартості ремонтних та інших робіт; 7. скорочення планових строків простою обладнання в ремонті. Отже, централізована форма організації ремонтів дає можливість краще організовувати робочі місця, оснастити їх необхідним обладнанням, що забезпечить проведення ремонту на високому технічному рівні. Але дана форма має два досить істотні недоліки. Це великі затрати часу та грошових коштів на доставку обладнання на ремонтну базу і назад, неможливість проведення ремонтів великогабаритного обладнання в закритих приміщеннях. Можна зробити висновок, що цю форму доцільно використовувати, коли ремонтні бази розміщенні відносно недалеко та коли підприємство має належний фонд запасного обладнання.

2. Децентралізована форма організації ремонтів. При цій формі всі види ремонтного обслуговування, включаючи і виготовлення необхідних запчастин, проводяться силами і технічними засобами власної ремонтної бази, тобто силами окремих цехів. В порівнянні з централізованою дана форма має ряд недоліків: необхідність розміщення ремонтних засобів по окремих об’єктах, відсутність кваліфікованого керівництва та матеріально-технічного постачання, низький рівень спеціалізації ремонтних робітників, низький коефіцієнт використання верстатного парку та іншого ремонтного обладнання, зниження якості робіт. Ці недоліки звужують сферу використання даної форми організації ремонтів. Найчастіше цю форму можна використати при значних віддалях між підприємством та ремонтними базами і тому така форма є найхарактернішою для геологорозвідувальних і бурових підприємств, що працюють в нових або віддалених районах.

3. Змішана форма організації ремонтів. При змішаній формі різні види ремонтного обслуговування виконуються по різному. Капітальні ремонти звичайно проводяться на спеціалізованих ремонтних базах, а технічне обслуговування і поточні ремонти безпосередньо в цехах. Даній формі притаманні всі недоліки децентралізованої форми і тому використовується на крупних та середніх підприємствах, що мають міцну ремонтну базу. Крім того, її можна використовувати і в інших підприємствах як проміжний варіант при переході до централізованої форми організації ремонтів[4, c. 75-78].

В залежності від масштабів робіт, видів використованого обладнання та місцевих конкретних умов ремонту обладнання може бути виконаним одним з таких методів: 1.Метод післяоглядового ремонту. Суть даного методу ремонту полягає в тому, що обладнання підлягає періодичним оглядам, на основі яких визначається термін і вид чергового ремонту. Періодичність оглядів встановлюється, виходячи з орієнтованих строків служби деталей і вузлів обладнання. В результаті оглядів складається відомості дефектів, що включають детальні відомості про ступінь зносу вузлів, а також опис виявлених несправностей і перелік робіт по їх усуненню. Ці дані є основою для планування обсягів та термінів проведення ремонтних робіт. Строки між двома плановими оглядами є непостійними і встановлюються в залежності від складності обладнання, його технічного стану та річного графіку завантаження. Цей метод організації ремонту обладнання має ряд істотних недоліків, головні з них: неможливість планування ремонтів та завантаження ремонтних баз на тривалий період часу; суб’єктивність технічного стану машин, обладнання; індивідуальний підхід до організації ремонтів; труднощі в визначенні необхідної кількості робочої сили, матеріалів, інструментів, оснастки. Цей метод використовується дуже рідко. Найчастіше його можна зустріти при ремонті нестандартного спеціального, нового обладнання, яке до того ж використовується в індивідуальному порядку[1, c. 135-136].

2.Метод періодичних ремонтів. Основні види ремонтних робіт при цьому методі проводяться в точній послідовності. Обсяг і порядок послідовності ремонтів визначається тривалістю служби змінних деталей та вузлів. За строками служби деталі та вузли кожної машини, кожного верстата, кожного виду обладнання класифікуються і групуються. В залежності від середнього періоду часу їх служби встановлюють термін та обсяг ремонтних робіт. При кожному черговому ремонті всі вузли і деталі, що підлягають ремонту уважно оглядають, зношені частини замінюють, а ті, що ще придатні до роботи, встановлюють знову. При цьому для організації ремонту особливе місце має своєчасне та якісне встановлення змінних та запасних частин. Головною перевагою даного ремонту обладнання є його економічність та можливість досить детального планування наступних видів ремонтів і їх фізичних обсягів. Цей метод найхарактерніший для універсального обладнання, що використовується широко у всіх підрозділах підприємства.

3.Метод планово-попереджувальних ремонтів. Даний метод на відміну від двох попередніх базується на обов’язковому періодичному плановому оновленні обладнання шляхом заміни частини деталей та вузлів незалежно від їх технічного стану. Головне в цьому методі його профілактичний характер, що дозволяє значно продовжити строки служби обладнання; зберегти високу якість його роботи, а також прискорити затрати на планові ремонти. В основі даного методу лежить проведення різних видів ремонтного обслуговування через точні, заздалегідь визначенні періоди часу на протязі ремонтного циклу. Під ремонтним циклом розуміють період часу між двома капітальними ремонтами (для діючого обладнання) або період часу від ремонту введення в експлуатацію обладнання до першого капремонту (для нового обладнання). Ремонтний цикл ділиться на міжремонтні періоди, тривалість яких визначається строком служби змінних деталей. Тривалість циклу та міжремонтних періодів визначається системою ТО і ПР. Із перерахованих методів останній є найпрогресивнішим і характеризується такими позитивними рисами: система профілактичних заходів дає можливість уникнути непланових зупинок; з’являється можливість точного планування ремонтів та завантаження ремонтних баз на весь плановий період; точного визначення потреби в робочій силі, матеріалах, інструменті; забезпечується високий рівень спеціалізації ремонтних бригад та використання прогресивних способів ремонту обладнання; підвищується загальна ефективність ремонту за рахунок зростання ПП, повного використання ремонтного обладнання, раціонального використання матеріальних ресурсів. Метод планово-попереджувальних ремонтів найкращий для обладнання, що працює при сталому режимі. Також використовують при ремонтах обладнання, від безперебійної роботи яких залежить безперервність технологічних процесів та безпека людей. Найчастіше зустрічаються різні комбінації всіх трьох видів[3, c. 112-114].

2. Основні поняття і показники якості

Якість – як економічна категорія, відбиває сукупність властивостей продукції, що зумовлюють ступінь її придатності задовольняти потреби людини відповідно до свого призначення.

Якість продукції— сукупність властивостей, які відображають безпеку, новизну, довговічність, надійність, економічність, ергономічність, естетичність, екологічність продукції тощо, які надають їй здатність задовольняти споживача відповідно до її призначення.

Якість як економічна категорія — це суспільна оцінка, що характеризує ступінь задоволення потреб у конкретних умовах споживання тієї сукупності властивостей, що явно виражені або потенційно закладені в товарі [13, с. 368].

Потреби зазвичай виражаються у властивостях, у їх порівнянні з аналогічними властивостями базового, або еталонного зразка.

Для забезпечення належної якості у процесі проектування, виготовлення і використання нових виробів у виробничо-господарській діяльності підприємства важливо застосовувати певну систему показників, що дасть можливість визначити і контролювати рівень якості усіх видів продукції.

Рівень якості— це кількісна характеристика міри придатності того чи іншого виду продукції для задоволення потреб споживачів. Оцінювання якості продукції передбачає визначення абсолютного, відносного, перспективного та оптимального її рівнів.

Абсолютний рівень якостітого чи іншого виробу визначають обчисленням вибраних для його характеристики показників, не порівнюючи їх із відповідними показниками аналогічних виробів.

Для отримання порівняльних характеристик якості поряд з абсолютним визначають відносний рівень якості окремих видів продукції, що виробляється (проектується), порівнюючи її показники з абсолютними показниками якості найкращих вітчизняних та зарубіжних аналогів. Проте рівень якості продукції під впливом науково-технічного прогресу і вимог споживачів має постійно зростати. Тому виникає необхідність визначення перспективного рівня якості, який враховує пріоритетні напрями і темпи розвитку науки й техніки. Для нових видів продукції доцільно визначати також оптимальний рівень якості, тобто такий її рівень, за якого загальна величина суспільних витрат на виробництво й використання продукції за певних умов споживання була б мінімальною.

Усі показники якості продукції поділяють на такі групи:

1) диференційовані (одиничні, комплексні) показники, що характеризують одну або кілька властивостей одиниці продукції. Система одиничних показників наведена в табл. 1. [3, с. 369];

2) загальні — показники якості всього обсягу продукції, що її виробляє підприємство, незалежно від її виду і призначення.

До цієї групи належать такі показники:

— співвідношення сертифікованої і несертифікованої продукції;

— питома вага;

— нової продукції в загальному її обсязі;

— продукції вищої категорії якості;

— продукції, що відповідає міжнародним стандартам;

— продукції, що експортується.

Крім двох розглянутих груп існує третя група непрямих показників якості продукції, яка характеризується штрафами за неякісну продукцію; обсягом і питомою вагою забракованої продукції; втратами від браку тощо. Показниками якості цієї групи є:

• гарантійний термін роботи, кількість і вартість гарантійних ремонтів у розрахунку на один виріб;
• наявність рекламацій, їх кількість і вартість;
• рівень попиту на даний виріб тощо.

Система показників якості продукції наведена на рис. 1. Складна система показників застосовується для оцінки якості знарядь праці. Вона охоплює більшість груп одиничних показників і майже всі комплексні вимірники якості. Якість знарядь праці характеризується також низкою загальних показників, до яких належать:

— надійність;

— довговічність;

— ремонтопридатність;

— продуктивність.

Надійність— властивість виробу виконувати свої функції зі збереженням експлуатаційних показників у встановлених межах протягом відповідного проміжку часу. Кількісно вона характеризується середньою тривалістю роботи між двома несправностями.

Довговічність— властивість виробу тривалий час зберігати свою роботоздатність (експлуатаційну придатність).

Ремонтопридатність— можливість техніки швидко виявляти й усувати несправності.

Якість продукціїґрунтується на порівнянні значень показників якості даної продукції з відповідними показниками якості базової продукції або іншими показниками, що встановлені діючими стандартами та нормами [13, с. 370].

Механізм визначення рівня якості продукції проходить три етапи. Перший етап — вимірювання показників якості, для чого використовуються такі три методи:

1) експериментальний метод — безпосереднє вимірювання показника за допомогою спеціальних технічних засобів, інструментів і людських органів. Цей метод застосовується лише для отримання одиничних показників.

2) розрахунковий метод полягає в обчисленні якості на основі одиничних показників;

3) експертний метод передбачає підрахунок та аналіз думок експертів про якість даної продукції.

Другий етапполягає у виборі базових показників для порівняння. Базовими показниками можуть бути:

1) проектні показники;

2) зразки світового рівня;

3) показники вітчизняних чи закордонних стандартів.

В окремих випадках у підприємства виникає необхідність порівняти нову продукцію з тією, що випускалася раніше. У цьому разі важливо, щоб прототип не був морально застарілим.

Третій тип— це порівняння показників якості нової продукції з базовими і визначення доцільності виробництва нової продукції.

За продукцією, якість якої характеризується сортом, розраховується частка продукції кожного сорту в загальному обсязі виробництва та середній коефіцієнт сортності [3, с. 372].

Середній коефіцієнт сортностірозраховується як відношення вартості продукції всіх сортів до можливої вартості продукції за ціною першого сорту.

Зміна якості продукції суттєво впливає на основні фінансово-економічні показники підприємства. При розрахунку величини впливу зміни якості на зміну випуску товарної продукції (∆ТП), зміну виручки від реалізації (∆В) і прибутку (∆П) можна використовувати такі формули:

∆ТП = (Ц1 – Ц0) х ОВ1

∆В = (Ц1 – Ц0) х ОP1

∆П = [(Ц1 – Ц0) х ОP1] — [(В1 – В0) х ОP1]

де Ц0 іЦ1 — відповідно ціна виробу до і після зміни якості;

В0, В1— рівень витрат на виробництво і збут виробу до і після зміни якості;

ОВ1— обсяг виробленої продукції підвищеної якості;

ОР1— обсяг реалізації продукції підвищеної якості [5, с. 264].

Список використаної літератури

1. Гевко І. Операційний менеджмент: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.. — К. : Кондор, 2005. — 228с.
2. Гэлловэй Л. Операционный менеджмент. Принципы и практика. — СПб.: Питер, 2000. — 320 с.
3. Менеджмент организации: Учеб. пособие / Под ред. З.П. Румянцева, Н.А. Саломатин. — М.: ИНФРА-М, 2004. — 432 с.
4. Мескон М., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента. -М.: Дело, 2002.
5. Омельяненко Т. Операційний менеджмент: Навч.-метод. посібник для самост. вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т — К. : КНЕУ, 2003. — 236с.
6. Плоткін Я.Д., Пащенко І.Н. Виробничий менеджмент. — Львів: ІВЦ «ШТЕЛЕКТ+», 2001.
7. Прыкин Б.В., Прыкина Л.В., Эриашвили Н.Д., Усман З.А. Общий курс менеджмента в таблицах и графиках: Учебник. — М.: :,ЮНИТИ, 2003.
8. Савченко В. Операційний менеджмент: Навч. посібник / Харківський національний аграрний ун-т ім. В.В.Докучаєва. — Х., 2006. — 274с.
9. Соснін О. Виробничий і операційний менеджмент: Навч. посіб. / Європейський ун-т. — К. : Видавництво Європейського університету, 2001. — 148с.
10. Сотник І. Операційний менеджмент: навч. посібник / Сумський держ. ун-т. — Суми : Видавництво СумДУ, 2007. — 165c.
11. Школа І. М., Михайловська О. В. Операційний менеджмент: Практикум: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Київський національний торговельно-економічний ун-т; Чернівецький торговельно-економічний ін-т. — Чернівці : Книги-ХХІ, 2004. — 375с.