1. Склад інструментального господарства підприємства

2. Політика підприємств у сфері якості на сучасному етапі

Список використаної літератури

1. Склад інструментального господарства підприємства

Інструментальне господарство – забезпечує підприємство постачанням, проектуванням, плануванням, виготовленням, зберіганням, обліком і ремонтом необхідного підприємству інструмента з доставкою його на робочі місця.

Інструментальне господарство — це сукупність загальнозаводських та цехових підрозділів, що зайняті придбанням, проектуванням, виготовленням, відновленням та ремонтом технологічної оснастки, її обліком, зберіганням та видачею робочі місця. Поняття технологічної оснастки інструменту) поширюється на всі види ріжучого, овального та складального інструменту, а також на ,іи, пресформи, різноманітні пристрої. Інструментальне царство є одним з найважливіших елементів системи інструментного обслуговування виробництва. Витрати на інструмент у масовому виробництві досягають 25-30%, у великому — 10-15%, а у дрібносерійному та одиничному — вартості устаткування. Питома вага цих витрат у вартості продукції складає відповідно 8-15%, 6-8% та 1,5-4 %.

Підрозділи, що входять до складу інструментального господарства підприємства, виконують відповідні конкретні функції. Інструментальний відділ займається устаткуванням інструментів та пристроїв, що виготовляються спеціалізованих інструментальних заводах, та устаткуванням технологічної оснастки для власних потреб. інструментальний цех здійснює виготовлення, ремонт та відновлення спеціальної оснастки та інструменту загального користування. Весь придбаний, виготовлений і відремонтований власними силами інструмент надходить до центрального інструментального складу. Тут здійснюється його приймання, зберігання, облік та видача цехам-споживачам. Безпосереднє обслуговування робочих місць технологічною оснасткою забезпечують цехові інструментально-роздавальні комори. Вони отримують від центрального інструментального складу технологічну оснастку, зберігають її оборотний фонд, збирають та передають до центрального складу відпрацьований та зношений інструмент.

Керівництво інструментальним господарством здійснює головний технолог, якому підпорядковані інструментальний відділ (бюро), інструментальний цех та центральний інструментальний склад. Цехове інструментальне господарство підпорядковане начальнику відповідного цеху[2, c. 91-92].

Процес управління інструментальним господарством підприємства передбачає: визначення потреби в інструменті; організацію власного виробництва оснастки; організацію експлуатації інструменту.

Розрахунки річної потреби в інструменті здійснюють виходячи з запланованих обсягів виробництва продукції, номенклатури оснастки, що обумовлена технологією, та норм витрат інструменту. Норму витрат інструменту встановлюють в залежності від типу виробництва. В масовому виробництві цю норму розраховують на операцію, деталь або виріб. В одиночному та дрібносерійному виробництві норма витрат інструменту встановлюється узагальнено (наприклад, на 100 верстаті годин роботи даного устаткування).

Обсяги власного виробництва технологічної оснастки обумовлені загальною річною потребою в інструменті та можливостями розміщення замовлень на виготовлення інструменту на стороні. При цьому враховують, що потреби в інструменті на підприємстві частково покриваються за рахунок його відновлення.

В комплекс робіт по експлуатації технологічної оснастки входять: організація отримання, зберігання, видачі та обліку руху оснастки; організація заточки, ремонту та оновлення інструменту; нагляд за станом технологічної оснастки та додержанням правил її експлуатації.

Інструментальне господарство має велике значення на підприємстві, яке випускає складну і трудомістку продукцію. На таких підприємствах є дуже великих комплекс інструментальних цехів, від успішної роботи яких залежать результати діяльності всього підприємства.

Завдання інструментального господарства:

• Визначення потреби в інструменті
• Планування його купівлі і виготовлення
• Виробництво інструменту нових прогресивних конструкцій
• Забезпечення інструментом виробничого процесу і технічної підготовки виробництва нових виробів
• Організація його раціональної експлуатації і технічний нагляд
• Ремонт і відновлення інструменту
• Організація, облік і зберігання
• Аналіз ефективного використання інструменту
• Вдосконалення організації і планування
• Методи організації і управління інструментальним господарством:
• Централізований
• Децентралізований
• Змішаний[1, c. 87-88]

При централізованому створюється інструментальний відділ підприємства, в склад якого входять інструментальні цехи, ділянки, відділення і склади, які своїми силами і засобами забезпечують всі підрозділи підприємства необхідним інструментом.

Децентралізований метод – кожний цех самостійно забезпечує своє виробництво необхідним інструментом.

Змішаний метод – коли роботи діляться між підрозділами – виготовленням інструменту займається інструментальний цех, його утримання і розподіл – ЦУС, а ремонт і відновлення – цехи основного і допоміжного виробництва.

Структура органів управління інструментального господарства залежить від розміру підприємства, типу виробництва і кількості робочих.

Раціональне розміщення і зберігання інструменту на складі забезпечує облік, хороше зберігання і швидке знаходження, для цього використовують шафи, стелажі з спеціальними полками, які розміщені згідно індексації інструменту. Велика кількість і різноманітність інструменту обумовлює їх класифікацію.

Під класифікацією розуміють розподіл всіх інструментів на відповідні групи по найбільш характерних признаках[6, c. 119].

2. Політика підприємств у сфері якості на сучасному етапі

Ціллю політики підприємства у сфері якості є:

Максимально повне задоволення вимог та очікувань замовників щодо якості продукції, інформованості про застосування.

Безумовне виконання всіх законодавчих нормативно-правових нормативних актів України щодо охорони навколишнього середовища в процесах діяльності підприємства.

Досягнення національного, європейського та міжнародного визнання репутації та поваги в сфері господарсько-економічної діяльності, як доказу можливостей підприємства та ділового успіху національного товаровиробника.

Забезпечення управління діяльністю та відповідними ресурсами з позицій взаємопов’язаних процесів, дотримання послідовності, відтворюваності, взаємоузгодженості й простежуваності процесів управління, виробництва та контролю на всіх рівнях, що сприяє стабільному розвитку підприємства.

Впровадження нової техніки та прогресивних технологій для виготовлення етикеткової продукції.

Безумовне забезпечення відповідності кожного виготовленого виробу з номенклатури продукції, що випускає підприємство, вимогам чинних нормативних документів.

Виконання всіх замовлень на продукцію, що випускається підприємством, в строки на умовах, погоджених з замовником.

Створення передумов, залучення та ефективного використання стратегічних інвестицій та кредитів для забезпечення якості та конкурентоспроможності продукції, якості обслуговування, розширення виробничих можливостей, в тому числі за рахунок оновлення основних фондів, розвитку дистриб’юторської мережі, покращення економічної, організаційної, технічної, виробничої та соціальної діяльності підприємства.

Постійне забезпечення раціонального використання сировини матеріалів, та максимального завантаження технологічного обладнання з повним використанням всіх його технічних можливостей — як засобу підвищення ефективності виробництва.

Забезпечення ефективного функціонування вдосконалення системи управління персоналом, як базового елемента загальної системи управління якістю шляхом застосування сучасних методів підготовки та підвищення персоналу, належного оцінювання його зусиль та досягнень, стимулювання творчої та активності, піклування про соціальні потреби працівників.

Якість — це "сукупність властивостей об'єкта, які стосуються його здатності задовольняти проголошені та неочікувані вимоги". Найважливішим аспектом управління якістю проекту є необхідність перетворення на стадії управління проекту неочікуваних вимог на проголошені[3,c. 154-156].

Команда менеджерів проекту повинна чітко розмежовувати поняття "якість" і "сорт". Сорт — це "категорія, або ранг, що призначається об'єктам, які мають одне й те саме функціональне використання, але різні вимоги до якості". Низька якість завжди є проблемою, а низький сорт може і не бути нею. Наприклад, продукт — програмне забезпечення може бути високої якості (немає явних похибок, ретельно підготовлене керівництво для користувача) і низького сорту (обмежена кількість властивостей) або воно може бути низької якості (багато похибок, погано впорядкована призначена для користувача документація) і високого сорту (велика кількість властивостей). Визначення і забезпечення необхідних рівнів якості та сорту є обов'язком менеджера проекту і команди управління проектом.

Крім того, ініціативи організації, що виконує проект, з удосконалення якості (наприклад, ТQМ, безперервне удосконалення тощо) можуть поліпшити якість управління проектом і якість продукту проекту.

Проте, існує важлива ознака, яку має чітко усвідомлювати команда менеджерів проекту — тимчасовість природи проекту, а це означає, що Інвестиції на поліпшення якості продукту, особливо на запобігання дефектам і зайвій оцінці, мають бути відшкодовані виконавчою організацією, оскільки проект може не дожити до "збирання своїх плодів".

Забезпечення постійного удосконалення методів та засобів управління підприємством, орієнтованих на забезпечення необхідного рівня якості та підвищення системи управління якістю, як основи успіху та процвітання підприємства.

Політика у сфері якості — це "загальні цілі й напрями організації з акцентом на якість, формально виражені менеджментом верхнього рівня". Політика у сфері якості виконавчої організації часто може пристосовуватися для використання у проекті. Проте, якщо в організації, що виконує проект, відсутня офіційна політика у сфері якості або до проекту залучено багато виконавчих організацій (як у спільному підприємстві), то команді управління проектом необхідно негайно розробити політику у сфері якості для даного проекту,

Незалежно від джерела політики у сфері якості, команда менеджерів проекту відповідає за те, що зацікавлені особи проекту повністю ознайомлені з нею.

2. Описання змісту проекту. Описання змісту проекту є основним параметром при плануванні якості, оскільки в ньому задокументовані головні результати проекту та цілі — необхідна інформація для визначення основних вимог зацікавленої особи.

3. Описання Продукту. Хоч елементи описання продукту можуть бути включені в описання змісту проекту, описання продукту часто містить подробиці технічних результатів та інші важливі деталі, які можуть впливати на планування якості.

4. Стандарти та норми. Міжнародна організація із стандартизації розрізняє стандарти й норми так: стандарт – це документ загального та багаторазового використання, затверджений відповідною організацією, в якому зведені правила, керівництва чи характеристики для продуктів, процесів або послуг і який не є обов’язковим для дотримання.

Норма – це документ, який лежить в основі необхідних властивостей продукту, процесу чи послуги, включаючи застосовувані адміністративні процедури, причому цей документ є обов’язковим для дотримання.

Стандарти часто починають діяти як керівництво, де описаний найкращій підхід, а пізніше, після їх прийняття, вони практично стають нормами.

Слід відмітити, що сучасна концепція TQM (Total Quality Menegment) передбачає перехід від встановлення норм до управління цілями, це дозволяє спрямувати енергію людей на досягнення реальних інтересів компанії та зниження витрат. Більшість успішних компаній світу використовують механізм цілей для управління якістю.

5. Результати інших процесів планування. Для описання змісту проекту та продукту результати процесів в інших галузях використання знань з проектного менеджменту повинні розглядатися як частина планування проекту. Наприклад. планування закупівель може визначати вимоги підрядчика з якості, що мають бути відображені в загальному плані управління якістю[1, c. 176-178].

Для відродження економіки України необхідно поліпшити якість і конкурентоспроможність продукції, створити умови для повного розкриття потенціалу підприємств, досягнення ділової досконалості, надавати всіляку підтримку та сприяти розвитку сфери управління якістю.

Тобто забезпечення поліпшення якості має стати завданням загальнодержавної ваги, а основним шляхом його розв'язання — державна підтримка сучасних методів управління якістю та діловою досконалістю, розробки і впровадження систем управління якістю та довкіллям відповідно до стандартів ISO серії 9000 та 14000, принципів всеохоплюючого управління якістю, визнаних у Європі та світі.

Метою Концепції є визначення стратегічних напрямів, пріоритетів, а також політичних, соціально-економічних і техніко-технологічних засад реалізації державної політики у сфері управління якістю. Основними завданнями Концепції є:

— визначення стратегічних напрямів, методів і механізмів реалізації державної політики у сфері управління якістю;

— формування загальної культури якості;

— постійне вдосконалення управління якістю в усіх галузях економіки. Державна політика у сфері управління якістю повинна ґрунтуватися на оптимальному поєднанні інтересів держави і товаровиробників щодо випуску якісної та конкурентоспроможної продукції.

Завдання державної політики у сфері управління якістю полягає у створенні необхідних правових, економічних, організаційних умов для:

• виробництва якісної продукції, конкурентоспроможної на внутрішньому та зовнішньому ринках;
• задоволення попиту на безпечну та якісну продукцію;
• збереження й відновлення безпеки довкілля;
• збільшення доходів бюджету за рахунок інтенсифікації розвитку економіки;

— зростання зайнятості та підвищення життєвого рівня громадян;

— піднесення авторитету країни у світовому співтоваристві, забезпечення стабільного розвитку її економіки та посилення обороноздатності.

Державна політика у сфері управління якістю ґрунтується на таких принципах всеохоплюючого управління якістю:

— орієнтація на споживача;

— провідна роль керівництва підприємств у вирішенні питань якості;

— залучення працівників підприємств до процесів управління якістю;

— процесний підхід до управління ресурсами і діяльністю підприємств;

— системний підхід до управління діяльністю підприємств;

— постійне навчання працівників, впровадження інновацій та вдосконалення виробничих процесів;

— прийняття рішень з урахуванням конкретних фактів;

— розвиток партнерських стосунків із постачальниками [3, с. 137-138].

Економічні заходи державного регулювання у сфері управління якістю спрямовуються на стимулювання діяльності товаровиробників щодо поліпшення якості продукції, підвищення їх відповідальності за виготовлення та реалізацію неякісної продукції.

З метою активізації роботи з впровадження систем управління якістю необхідно забезпечити державну підтримку підприємств шляхом компенсації (на конкурсній основі} частини їх витрат на розробку і впровадження цих систем за рахунок цільового кредитування та інших джерел фінансування. Органи виконавчої влади повинні керуватися при цьому таким критерієм, як здатність підприємства до забезпечення конкурентоспроможності своєї продукції.

Підприємства можуть довести своє право на одержання державної підтримки шляхом обґрунтування власних програм поліпшення якості та забезпечення конкурентоспроможності продукції.

З метою активізації роботи з впровадження систем управління якістю необхідно забезпечити державну підтримку підприємств шляхом компенсації (на конкурсній основі} частини їх витрат на розробку і впровадження цих систем за рахунок цільового кредитування та інших джерел фінансування. Органи виконавчої влади повинні керуватися при цьому таким критерієм, як здатність підприємства до забезпечення конкурентоспроможності своєї продукції[4, c. 254-256].

Список використаної літератури

1. Гевко І. Операційний менеджмент: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.. — К. : Кондор, 2005. — 228с.
2. Гэлловэй Л. Операционный менеджмент. Принципы и практика. — СПб.: Питер, 2000. — 320 с.
3. Омельяненко Т. Операційний менеджмент: Навч.-метод. посібник для самост. вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т — К. : КНЕУ, 2003. — 236с.
4. Плоткін Я.Д., Пащенко І.Н. Виробничий менеджмент. — Львів: ІВЦ «ШТЕЛЕКТ+», 2001.
5. Савченко В. Операційний менеджмент: Навч. посібник / Харківський національний аграрний ун-т ім. В.В.Докучаєва. — Х., 2006. — 274с.
6. Соснін О. Виробничий і операційний менеджмент: Навч. посіб. / Європейський ун-т. — К. : Видавництво Європейського університету, 2001. — 148с.
7. Сотник І. Операційний менеджмент: навч. посібник / Сумський держ. ун-т. — Суми : Видавництво СумДУ, 2007. — 165c.
8. Школа І. М., Михайловська О. В. Операційний менеджмент: Практикум: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Київський національний торговельно-економічний ун-т; Чернівецький торговельно-економічний ін-т. — Чернівці : Книги-ХХІ, 2004. — 375с.