Вступ.

1. Схильність та професійна готовність індивіда до ризику.

2. Визначення ступеня ризику та його оцінка.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Люди істотно відрізняються за готовністю до прийняття ризику, розумінням своїх можливостей і ступенем самостійності в ухваленні рішення, ступенем чутливості до сприйняття ризику в ситуації прийняття рішення.

У прийнятті ризику важливу регулятивну роль виконують так чи інакше зрозумілі властивості «схильності до ризику» і «готовності до ризику». Суб'єктивні репрезентації фактора ризику в ситуації також впливають на готовність суб'єкта відповідати за наслідки виборів.

У концепції функціонально-рівневої регуляції ухвалення рішення про «прийняття ризику» можна розглядати як акт інтеграції на рівні особистісної самосвідомості мотиваційних передумов і репрезентацій властивостей ситуації. Віднесеність до рівня самосвідомості особистості концепту «прийняття ризику» не означає ствердження усвідомлення суб'єктом тих базисних процесів, які здійснюються при підготовці або реалізації ризикованих виборів як рішення, так і дій. Це означає лише те, що суб'єкт може усвідомлювати необхідність вирішення питання про те, здійснювати вибір чи ні, як його здійснювати в умовах ризику.

У певному сенсі «прийняття ризику» -— особистісне самовизначення, дозвіл самому собі прийняти ризик (в думках або в реальності при прийнятті рішення).

1. Схильність та професійна готовність індивіда до ризику

Кількісна калькуляція ризику загалом орієнтується на суб'єктивне розуміння і суб'єктивне очікування корисності, але з результатами калькуляції ризику погоджуються лише доти, доки вони не сягнуть певної суб'єктивної межі, або порогу катастрофи. Так, сільське господарство, що функціонує на межі виживання, намагається уникати ризику, бо і без ризикованих рішень загроза неможливості продовжити виробництво завжди є досить великою (типова проблема полягає ще й у специфічному менталітеті людей, які постійно живуть у селі на межі виживання).

У фінансовій діяльності спостерігаються подібні умови: підприємці, які повинні постійно зважати на проблеми ліквідності, менше готові до ризику, ніж ті, для кого ця проблема є несуттєвою. Поріг «катастрофи» по-різному оцінюють ті, хто приймає рішення, і ті, кого ці рішення зачіпають.

Погляд, згідно з яким найкращими рішеннями є рішення з мінімальним ризиком, відповідає кількісному підходу. Проте якщо стосовно ситуацій соціального характеру відмовитися від одностороннього трактування ризику (ризик ототожнюється з невдачею), то можна переконатися в тому, що реальне життя сповнене ситуацій, коли раціональним може бути будь-яке рішення з будь-яким ступенем ризику.

На ризик найчастіше йдуть тоді, коли цього вимагають зовнішні обставини. Таку діяльність іноді називають пасивною діяльністю з елементами ризику. У цьому випадку на ризик ідуть заради мінімізації втрат, а не заради збільшення прибутку. Для господарника така позиція є неділовою і негнучкою.

Разом з управлінням суспільними процесами, що передбачає відмову від ризику або вибір рішень з мінімальним ризиком, у реальній управлінській практиці зустрічаються і рішення, що містять максимальний ризик. В екстремальних ситуаціях такі рішення можуть бути виправданими.

Проте поза екстремальними умовами такі рішення припустимі лише як доповнення до рішень з раціональним ризиком, оскільки орієнтація на максимальний ризик рідко враховує всю різноманітність об'єктивних умов і закономірностей процесів, що відбуваються.

Феномен раціонального ризику є частиною загальнішої проблеми, що термінологічно фіксується як «раціональна людська діяльність». Елементом такої діяльності є прийняття рішень.

Стосовно проблеми соціального ризику зміст поняття «раціональне» може розглядатися як властивість людської діяльності, що грунтується на пізнанні суспільних і природних законів та закономірностей.

Структура соціальних чинників, що впливають на вибір суб'єктом лінії поведінки, альтернативи, рішень, має складну ієрархію. Особливу роль тут відіграють загальносоціологічні явища. До них належать історично визначена організація суспільства, його соціально-економічна і соціальна структура, рівень розвитку і т. ін. Вони створюють той фон, на якому розгортається діяльність соціальних суб'єктів, й опосередковано впливають на процеси вибору рішень, ризикованих альтернатив, прийняття того або іншого ступеня ризику.

Соціальна схильність індивіда, групи, колективу до прийняття ризику або до відмови від нього багато в чому залежить від управлінської структури, що склалася, організаційного середовища, специфіки поширення інформації і т. ін.

До чинників соціального характеру, що впливають на формулювання мети, вибір рішення в умовах невизначеності, належать конкретні матеріальні, фінансові, людські, природні ресурси, які є в розпорядженні людей, і резерви.

Украй рідко в практичному житті складається ситуація, коли вибір здійснюється за наявності відразу всіх необхідних ресурсів, тому на вибір конкретного рішення і ступінь його ризикованості впливають адміністративні, юридичні й інші повноваження, які має суб'єкт, що ухвалює рішення.

Якість і спрямованість вибору суб'єктом конкретної альтернативи, орієнтація при цьому на ризик або неприйняття його детермінується не лише впливом зовнішнього середовища. Вибір завжди в тій чи іншій мірі відбиває індивідуальність, психічні процеси, стан суб'єкта у момент вибору.

Ризик характеризують як суб'єктивні, так і об'єктивні моменти. Ризик як свідомо-вольова діяльність суб'єкта означає прояв з боку суб'єкта активності і прагнення досягти позитивного, оптимального результату, зокрема перевершити те, що очікувалося і передбачалося.

Ступінь ризику, ухвалюваного суб'єктом у процесі вибору рішення, залежить і від того, які дії належить виконати людині — з добровільним ризиком (спорт, куріння) чи з недобровільним (хірургія, транспорт).

Завдяки низці досліджень встановлено, що люди схильні ухвалювати рішення в сотні разів ризикованіші порівняно з діями, пов'язаними з недобровільним ризиком. Істотний вплив на вибір тієї або іншої альтернативи мають також суб'єктивні уявлення про величину ризику і переваги, що стосуються ризику.

Разом із соціальними й психологічними чинниками на спрямованість вибору і ставлення суб'єкта до ризику справляють певний вплив і соціально-психологічні чинники.

До них відносять належність особистості до групи (соціальної або референтної), специфіка взаємодії між членами групи, боротьба мотивів, ступінь узгодженості особистих і групових інтересів та ін.

Отже, специфіка діяльності суб'єктів соціальної дії залежить від того, хто суб'єкт, де (у якій сфері) здійснюється ризикована діяльність, які чинники і як впливають на вибір ризикованих альтернатив або на відмову від ризику.

Соціальні антропологи, політологи вказують, що оцінка ризику і готовність прийняти ризик — це проблема не лише ментальна, а й передусім соціальна. Поведінка в цих випадках відповідає або очікуванням щодо поведінки референтних груп, або характерові соціалізації.

Переважно всі економіко-психологічні дослідження у галузі ризику відправною точкою вважають індивіда. Можна виділити цілий клас досліджень, що ставлять за мету виявлення порогу, коли індивіди, котрі недооцінювали ризик у попередніх ситуаціях (наприклад, коли справи йшли добре), у новій ситуації підходять, нарешті, до усвідомлення ризику. Як правило, саме специфічна комунікація доповнює психологічну інтуїцію, але характер такої комунікації стає зрозумілим тільки в разі усвідомлення соціального контексту ситуації прийняття ризику.

У класичних для економічної психології дослідженнях у галузі «переміщення до ризику» у процесі групового обговорення інформації наголошується саме на зміщенні оцінки наслідків ризикової або непередбачуваної дії на оцінку цієї дії як цілком припустимої.

Усі чинники ризику можна розбити на три основні групи за ознакою належності до однієї із сфер життєдіяльності суб'єктів:« природний ризик, соціальний ризик, економічний ризик. Відповідної до чинників виділяють і форми (типи) ризиків.

Група чинників соціального ризику включає чинники, обумовлені причинами соціального, психологічного, етнографічного, політичного, релігійного, національного характеру.

Група чинників економічного ризику, у свою чергу, поділяється на такі підгрупи: промислового ризику, господарського ризику.

Група чинників екологічного ризику включає чинники, обумовлені господарською діяльністю людей — надмірними викидами і скидами в навколишнє середовище відходів господарської діяльності, необґрунтованим відчуженням територій під господарську діяльність, надмірним залученням у господарський обіг природних ресурсів та іншими подібними негативними процесами.

У навколишньому світі в кожен даний момент навколо будь-якого суб'єкта та об'єкта існує система ризиків, обумовлена як характеристиками самого суб'єкта (об'єкта), так і параметрами його життєдіяльності.

Ризик може бути індивідуальним чи груповим або ж існувати в масштабах усього суспільства на різних рівнях (на рівні регіональних утворень, на рівні нації, а також для всього людства).

Залежно від ризикової події ризики поділяються на:

• чисті (можливість отримання негативного або нульового результату);

• спекулятивні (можливість отримання як позитивного, так і негативного результату). До них належать фінансові ризики.

А. Тягунов [117] відзначає, що існують страховані і нестраховані ризики.

За ступенем допустимості для індивіда розрізняють незначний (котрим можна знехтувати), прийнятний, гранично допустимий і надмірний ризики. У цьому поділі відображене аксіоматичне визнання головного факту, що будь-який вид діяльності містить певний ризик для здоров'я людини і якості життєдіяльності, який хоча і можна зменшити, але насправді досягти «нульового ризику» — «абсолютної безпеки» — не можна.

Незначний рівень виражає нижчий ступінь; він має дуже малі значення для індивідуума, оскільки перебуває в межах флуктуації природного (фонового) рівня ризику.

Гранично допустимий рівень — той, який не слід перевищувати незалежно від переваг, що дає певна господарська діяльність. Він повинен бути настільки низьким, щоб це не викликало занепокоєння індивіда. Метою при цьому є не обмеження ризику, обумовленого окремими видами діяльності, а обмеження сукупного ризику для індивіда від усієї діяльності в цілому.

Прийнятний рівень — прийнятний для регулюючого органу. Він перебуває в діапазоні між двома вищезазначеними і повинен бути настільки низьким, наскільки це можливо з економічних і соціальних міркувань.

Залежно від характеру ризики прийнято поділяти на такі категорії: об'єктивні і суб'єктивні, індивідуальні й універсальні, політичні, екологічні, технічні і т.ін.

Особливу групу складають специфічні ризики: аномальні і катастрофічні.

2. Визначення ступеня ризику та його оцінка

Ціна ризику теж визначається різними способами. Зазвичай під нею розуміють вартість втрат, пов'язаних з імовірністю небажаної події, втраченої вигоди і збитку. Наприклад, ціна ризику від впровадження проекту є різницею між планованим, максимальним прибутком і прибутком імовірним, з урахуванням ризику.

Аналізуючи варіанти, треба враховувати такі правила:

• щодо кожного з альтернативних варіантів потрібно визначити можливі його результати;

• визначити ймовірність результатів; к

• обчислити суму добутків ймовірностей, помножених на відповідні результати; і

• обрати той варіант, який має найбільшу суму добутків — максимальну очікувану цінність. Ризикова ситуація залежить від статистичних процесів; її супроводжують три взаємопов'язані умови:

• наявність невизначеності;

• необхідність вибору альтернативи (при цьому потрібно мати на увазі, що відмова від вибору також є альтернативою вибору);

• можливість при цьому оцінити ймовірність обраних альтернатив. Ризикова ситуація — різновид невизначеності, коли настання і

подій імовірне і може бути визначене, тобто об'єктивно існує можливість імовірної оцінки подій, що можуть виникнути в результаті спільної діяльності партнерів, контрдій конкурентів, впливу природи, впровадження науково-технічних досягнень і т. ін.

Прагнучи «зняти» ризиковану ситуацію, суб'єкт робить вибір і прагне реалізувати його. Цей процес і знаходить своє вираження в понятті «ризик». Останній існує як на стадії вибору рішення, так і на стадії його реалізації. І в першому, і в другому випадку ризик постає як модель «зняття» суб'єктом невизначеності шляхом практичного вирішення суперечності в разі альтернативного розвитку протилежних тенденцій за конкретних обставин.

Ризик характеризується такими рисами, як суперечливість і альтернативність.

Суперечливість як межа соціального ризику виявляється в різних аспектах. Будучи різновидом діяльності і виконуючи специфічні соціальні функції, ризик, з одного боку, орієнтований на отримання суспільно значущих результатів неординарними способами в умовах невизначеності в ситуації неминучого вибору. Тим самим він дає змогу долати консерватизм, психологічні бар'єри, що перешкоджають упровадженню нових, перспективних видів діяльності, стереотипи, що стримують суспільний розвиток, і забезпечує здійснення соціальних експериментів, спрямованих на досягнення успіху.

З іншого боку, ризик веде до авантюризму, суб'єктивізму, гальмування соціального прогресу, якщо в умовах неповноти початкової інформації альтернатива обирається без належного врахування об'єктивних закономірностей розвитку соціального явища, стосовно якого приймається рішення.

Суперечлива природа ризику виявляється в зіткненні об'єктивно існуючих ризикованих дій з їх суб'єктивною оцінкою. Так, людина, що зробила вибір і здійснює цілеспрямовану дію, може вважати її ризикованою, а інші особи можуть розцінювати її як обережну, і навпаки.

Така властивість ризику, як альтернативність пов'язана з тим, що він передбачає необхідність вибору з двох або декількох можливих варіантів, рішень, напрямів, дій.

Ризик є одним із шляхів усунення невизначеності, яка є відсутністю однозначності. Акцентувати увагу на цій властивості ризику важливо у зв'язку з тим, що оптимізувати на практиці процеси соціального управління і регулювання, ігноруючи об'єктивні і суб'єктивні джерела невизначеності, безперспективно. Причому йдеться не про те, щоб знайти кошти, які дають змогу повністю убезпечитися впливу чинників невизначеності (що неможливо), а про необхідність урахування ризику з метою відбору раціональних альтернатив.

Ризик пов'язаний з вибором певних альтернатив, розрахунком імовірності їх результату — у цьому його суб'єктивний бік. Крім цього, він виявляється й у тому, що люди неоднаково сприймають одну і ту ж величину соціального ризику через відмінність початкових настанов. Проте величина ризику не тільки суб'єктивна, а й об'єктивна, оскільки вона є формою якісно-кількісного виразу реально існуючої невизначеності.

Об 'єктивність ризику виявляється й у тому, що це поняття відображає реально існуючі в суспільному житті явища, процеси, сторони діяльності. Причому ризик існує незалежно від того, усвідомлюють його наявність чи ні, враховують його чи ігнорують. Так само як люди не в змозі відмінити природно-історичні закони (хоча можуть і не знати про них), не можна відмінити ризик у деяких ситуаціях.

Об'єктивність ризику пов'язана і з тим, що він породжується процесами не лише суб'єктивного характеру, а й такими, існування яких, урешті-решт, не залежить від свідомості людини.

Практично всі ситуації, результат яких напряму залежить від дій людини і які визначаються її рішенням та актуальною дією, належать до ситуацій ризику.

Поняття ризику слід протиставляти поняттю надійності. Професійний досвід фахівців з надійності говорить про те, що абсолютна надійність недосяжна. Тому експерти все частіше використовують поняття ризику, щоб математично уточнити своє прагнення до надійності в межах досяжного. Поняття надійності за своєю суттю є соціальною фікцією." воно функціонує тільки як поняття рефлексії або як поняття-віддушина для соціальних вимог, які залежно від змінного рівня домагань потрапляють до калькуляції ризику. У результаті виникає пара понять «ризик/надійність», і ця дихотомія робить можливою калькуляцію всіх рішень з точки зору їх ризикованості, отже, ця форма універсалізує поняття ризику.

Поняття ризику релевантне поняттю небезпеки.

Протиставлення ризику небезпеці засноване на тому, що є два способи оцінити причину збитків. Якщо збитки трактуються як наслідок рішення, то говорять про ризик рішення.

Розрізнення «ризик/надійність» і «ризик/небезпека» побудовані асиметрично. В обох випадках поняття ризику означає складний комплекс обставин, з якими звичайно доводиться мати справу. Протилежна сторона виступає лише як поняття рефлексії, чия функція — прояснити, що ж у конкретному випадку акцентується в самому ризику, проблема точності вимірювання в першому випадку чи ступінь відповідальності власне за збитки — у другому. Стосовно обох відмінностей правильним буде твердження, що поведінки, позбавленої ризику, просто не існує. Для першої форми це означає, що не існує абсолютної надійності, для другої — що якщо рішення взагалі приймається, то ризику уникнути не можна.

Якщо не існує рішень, гарантовано вільних від ризику, слід відмовитися від сподівань, що збільшення знань і досліджень дасть змогу перейти від ризику до надійності. На практиці збільшення знань розширює і горизонти невідомого. Чим більше раціональності, тим більше граней проблеми потрапляє в поле зору. У цьому розумінні майбутнє завжди невизначене, а тому завжди існує ризик.

Ступінь ризику можна оцінювати під кутом зору кількісного, якісного, аксіологічного й інтеграційного підходів.

Розглянемо суть кількісного підходу у визначенні критерію ступеня ризику. Рішення, обране в умовах невизначеності, містить певну ймовірність досягнення бажаного результату («успіху»), імовірність невдачі («неуспіху») і ймовірність відхилення від передбачуваної мети. Кількісна величина цих видів імовірності в діапазоні від 0 до 1 і визначає ступінь ризику. Отже, ступінь ризику залежить від міри врахованої невизначеності, яка оцінюється тим чи іншим способом.

У деяких ситуаціях можна з успіхом використовувати кількісний підхід до визначення ступеня ризику і його оцінки. Проте коли йдеться про аналіз процесів суспільного життя, вибір економічних, політичних і соціальних рішень, що враховують інтереси як окремих людей, так і соціальних груп, кількісний підхід має явний недолік. Адже суспільне життя незмірно багатше, і тому вимагає складніших моделей. Розуміння цього створює передумови для подолання технократизму.

Висновки

Готовність до ризику можна трактувати як особистісну детермінацію прийняття рішень — готовність виходити за межі ситуативних обмежень, ставити цілі, що передбачають перевірку особистісних можливостей, займати позицію усвідомленого контролю над можливостями її перетворення своїми рішеннями.

Отже, імовірнісна структура середовища, в яку постійно «занурена» людина, статистичний характер і багатоваріантність, властиві більшості явищ навколишньої дійсності, а також людської діяльності, породжують такий феномен, як ризик. Підкреслимо ще раз, що існування ризику безпосередньо пов'язане з наявністю невизначеності, яка неоднорідна за змістом і формою прояву.

Ризик визначається як діяльність, пов'язана з подоланням невизначеності в ситуації вибору, у процесі якої є можливість кількісно і якісно оцінити ймовірність досягнення передбачуваного результату, невдачі, відхилення від мети.

Ризик пов'язаний з вибором певних альтернатив, розрахунком імовірності їх результату — у цьому його суб'єктивний бік. Крім цього, він виявляється й у тому, що люди неоднаково сприймають одну і ту ж величину соціального ризику через відмінність початкових настанов.

Обґрунтований ризик є складовою частиною раціональної людської діяльності в умовах невизначеності. Інтегративна оцінка ризику пов'язана з виявленням ступеня обґрунтованості рішення, прийнятого в ситуації ризику.

Список використаної літератури

1. Бурега В. Економічна психологія в схемах і таблицях: Навч.-метод. посібник / Донецька держ. академія управління. — Донецьк : ДонДАУ, 2003. — 63с.

2. Козаков В. Психологія діяльності та навчальний менеджмент: Підручник: У 2 ч./ Віталій Андрійович Козаков; Віталій Козаков,; М-во освіти і науки України; КНЕУ. — К.: КНЕУ. – 2000. Ч.1: Психологія суб'єкта діяльності. — 2000. — 243 с.

3. Крушельницька Я. Фізіологія і психологія праці: ПІдручник/ Ярослава Крушельницька; М-во освіти України, КНЕУ. — Київ: КНЕУ, 2003. — 367 с.

4. Ложкін Г. Економічна психологія: Навчальний посібник/ Георгій Ложкін, Валерій Спасєнніков,; М-во освіти і науки України. — 2-ге вид., переробл. і доп.. — К.: ВД "Професіонал, 2006. — 397 с.

5. Максименко С. Економічна психологія: Навчальна програма та комплекс діагностичних методик для підготовки економістів, менеджерів та практичних психологів / Інститут психології ім. Г.С.Костюка АПН України. Лабораторія організаційної психології ; Українська асоціація організаційних психологів та психологів праці. — К. : Міленіум, 2004. — 36с.

6. Москаленко В. Соціальна психологія: підручник для студентів вищих начальних закладів/ Валентина Москаленко; М-во освіти і науки України, АПН України, Ін-т психології ім. Г.С.Костюка. — 2-ге вид., доп. і випр.. — К.: Центр учбової літератури, 2008. — 687 с.

7. Наумік К. Економічна психологія: навч. посіб. / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : ХНЕУ, 2007. — 276с.