referat-ok.com.ua

Для тих хто прагне знань!

Обґрунтування стратегії збільшення прибутковості підприємницької діяльності підприємства

Розділ 1. Теоретико-методологічна основа підвищення прибутковості підприємницької діяльності.

1.1. Економічна сутність та класифікація прибутку підприємства.

1.2. Методи визначення сум прибутку та показників прибутковості фірми.

1.3. Основні стратегії збільшення прибутковості підприємницької діяльності підприємства

Розділ2. ДіагностикаприбутковостіпідприємницькоїдіяльностіТОВНВП„Енертекс”.

2.1. Оцінка структури та динаміки прибутку підприємства.

2.2. Аналіз техніко-економічних показників підприємницької діяльності суб’єкта господарювання

2.3. Аналітична оцінка фінансово-економічного стану фірми та перспективи його підвищення

Список використаних джерел.

Розділ 1. Теоретико-методологічна основа підвищення прибутковості підприємницької діяльності

1.1. Економічна сутність та класифікація прибутку підприємства

Проблема достовірності постала перед обліком фінансових результатів з XX ст. Поки облік був суто практичною діяльністю (IX—XIII ст.), обчисленню фінансових результатів не приділяли належної уваги. Але пізніше, коли Ж. Б. Дюмарше увів економічне розуміння суті обліку та в практику впровадили заключний метод оцінки І» балансу (Баррем Б.Ф.) і відображення результату на спеціальних рахунках прибутки збитків і капіталу, виникла залежність результату від облікових прийомів[1].

Прибуток є центральною категорією в економіці кожного підприємства, а тоці навколо цього поняття завжди точилися дискусії як серед економістів, так і серея бухгалтерів.

Багато вчених приділяло і приділяє увагу процедурі визначення фінансових реї зультатів. І це не випадково, оскільки інтереси соціальних груп (власників, працівм ків, кредиторів, інвесторів тощо) по-різному оцінюють ті чи інші об'єкти обліку! неминучі неоднакові методологічні підходи у визначенні фінансових результаті Практика свідчить, що в усіх випадках методика обчислення прибутку (фінансови результатів) впливає на його суму а це визначає розмір податків, фондів, суми дні дендів і різних винагород. Зрозуміло, що процес визначення фінансових результат не можна пускати на самоплив…, на самодіяльність конкуруючих підприємств І у підходах до нього повинен існувати єдиний методологічний підхід"[2].

Аналіз останніх досліджень і публікацій показує, що даною проблемою займаються багато вчених: Ф.Ф. Бутинець, М.Я. Дем'яненко, Г.Г. Кірейцев, В.Г. Лінник, В.Б. Моссаковський, П.Т. Саблук, Л.К. Сук, але так і немає єдності думок щодо визначення фінансових результатів і соціально-економічного змісту категорії "прибуток". Зокрема, як зазначає Н.М. Малюга, по даній проблемі відсутня література монографічного характеру.

Головним показником, що характеризує фінансову результативність підприємства, є прибуток. Він визначає основну мету підприємницької діяльності. В умовах ринкової економіки прибуток розглядають як узагальнюючий показник фінансового ре-[зультату господарської діяльності підприємств.

Проблема визначення терміна "прибуток" належить до найскладніших, важких і виключно гострих проблем економічної теорії і господарської практики. "Термін "прибуток" — зазначає В.К. Полторигін, — напевно, витримав найзапеклішу полеміку в політекономії. Спочатку стверджувалось, що прибуток є категорією виключно шпіталізму… Потім економісти поступово стали визнавати необхідність вивчення пи-гання про прибуток при соціалізмі. Нарешті, усі дійшли висновку, що прибуток — необхідна умова успішного ведення господарства"[3].

Для пояснення сутності виникнення доходу і прибутку недостатньо лише однієї констатації фактів, необхідно проводити певні дослідження, які, в свою чергу, по-ребують концептуальної основи. Доцільно розглянути процеси формування, руху й розподілу доходу і прибутку, історію розвитку концепції прибутку, обліку фінансових результатів, сучасне розуміння та перспективи розвитку концепції прибутку, методологію визначення доходу і прибутку в Україні та в країнах з розвинутою ринковою Ікономікою.

У науковій економічній літературі прийнято розрізняти бухгалтерський і економічний прибутки.

Економісти-теоретики дають тлумачення прибутку і використовують його в різних значеннях. Економісти-практики і бухгалтери віддають перевагу методиці його розрахунку.

Прибуток як економічна категорія. Економічна сутність прибутку була опрацьо-іана багатьма економістами класичної школи. Перші спроби пояснити його сутність спостерігались вже в XVI—XVII ст. Меркантилісти в особі Томаса Мена стверджували, цо прибуток виникає у сфері кругообігу, тобто походження його пояснювалось ними Іродажем товару за ціною, вищою за його вартість. У XX ст. даної точки зору додержувався Д. М. Кейнс та інші. Фізіократи вважали, що прибуток створюється тільки ы сільському господарстві.

А. Сміт і Д. Рікардо вбачали джерело прибутку не в кругообігу, а у виробництві. і Сміт дійшов висновку, що прибуток — це вирахування з продукту праці робітника «а користь капіталіста, і є безоплатною працею робітників. Д. Рікардо розвинув наукове визначення прибутку. Його теорія базувалася на наступних основних положених: по-перше, всі товари продаються за вартістю, яка визначається робочим часом; по-друге, з вартості товару вираховуються всі витрати (в тому числі і заробітна пла-а); по-третє, залишок створює прибуток.

Найрозповсюдженішою теорією прибутку є теорія продуктивності капіталу як складова частина теорії трьох факторів — праці, капіталу, землі. Вона була розвинута французьким економістом Ж.-Б. Сеєм на початку XIX ст. Він запровадив поняття "послуги капіталу", за яким капітал вважається продуктивним, а прибуток у разі використання капіталу його власником (надання його в борг) є платою за виробничі послуги капіталу.

Принципово інший підхід має теорія прибутку американського економіста Шумпе тера. З його ім'ям пов'язана теорія підприємницького прибутку. Згідно з нею прибу ток є результатом специфічної природи підприємницької діяльності (впровадженні підприємцем нових комбінацій факторів виробництва).

Інша лінія аналізу розвивається Ф. Найтом, який зв'язує походження прибутку та кож із підприємницькою діяльністю, але з іншим її аспектом, а саме — з факторе» господарського ризику (підприємницький ризик). Відповідно до концепції Найта самі невизначеність є джерелом виникнення чистого прибутку або збитку.

К. Маркс вважав, що створення додаткового продукту можливе тільки у виробни цтві, а вже під час продажу товару втілена в ньому вартість додаткового продукі) реалізується як надлишок вартості над витратами, які використані для виготовленая товару, тим самим виникає прибуток, який ґрунтується на теорії додаткової вартості, Джерелом прибутку К. Маркс вважав додатковий продукт, створений у сфері виробництва і реалізований у сфері обігу[4].

У сучасній науці поняття "прибуток" має різне значення. Мова може йти про доходи, одержані підприємством, а також про задоволення, яке одержить спожива, або про зиск (вигоду), який має країна при проведенні того чи іншого заходу. В усік випадках мова йде про прибуток підприємства, споживача, суспільства[5].

В.О. Білик і П.Т. Саблук роблять висновок, що єдиним джерелом новостворено вартості, зокрема прибутку, є праця у її різновидах[6].

Г.В. Савицька відзначає: прибуток — це частина чистого доходу, створеногої процесі виробництва та реалізованого в сфері обігу, який безпосередньо одержу» підприємства[7].

Прибуток як економічна категорія являє собою абстракцію, теоретичне обґрунтування, адже економіка зародилася на основі бажання усвідомити принципи робоп господарського механізму. Для практичного ж застосування необхідна інтерпретація цієї категорії, що розглядається прикладними економічними науками, до яких належить бухгалтерський облік[8].

1.2. Методи визначення сум прибутку та показників прибутковості фірми

Показник прибутковості є дуже важливим для залучення капіталу та успішного фінансування розвитку підприємства. Інвестори, акціонери та фінансові менеджери приділяють значну увагу аналізу прибутковості підприємства. Ретельному дослідженню підлягає використання різних активів підприємства, оскільки підвищення їх віддачі дозволяє зменшувати його витрати.

Види прибутків, які відображаються у розділі 1 звіту про фінансові результати, є найбільш загальними показниками прибутковості підприємства і характеризують їх абсолютну величину. Проте при проведенні фінансового аналізу важливо знати, наскільки ефективно (прибуткове) використовувалися всі засоби, що забезпечили отримання конкретного доходу. Для ефективного комплексного вимірювання прибутковості використовується система відносних показників (коефіцієнтів), визначення яких базується на співвідношенні окремих статей фінансової звітності та даних бухгалтерського обліку.

1. Коефіцієнт прибутку на загальні інвестиції(П1) характеризує відношення суми прибутку від звичайної діяльності до оподаткування і сплачених відсотків (відсотки за довгостроковими зобов'язаннями) до загальних інвестицій (довгострокові зобов'язання і власний капітал) підприємства.

Цей коефіцієнт показує, наскільки ефективно використовувалися фінансові інвестиції, тобто який дохід одержує підприємство на грошову одиницю (тис. грн) інвестованих у нього коштів:

Коефіцієнт П1 також характеризує ефективність управління фінансовими інвестиціями та побічно — досвід і компетенцію керівництва. Оскільки сума податку на прибуток від звичайної діяльності визначається за правилами, встановленими державою, і не залежить від конкретного підприємства, найбільш коректним для розрахунку коефіцієнта П1 є використання саме прибутку від звичайної діяльності до його оподаткування. Крім того, прибуток повинен включати компенсацію з виплати відсотків за довгостроковими зобов'язаннями, тому що розміри процентних ставок також установлюються поза підприємством. Ці обставини відображені в чисельнику вищенаведеної формули.

Деякі фінансові аналітики використовують показник чистого прибутку в чисельнику цієї формули, визначаючи тим самим кінцеві результати ефективності використання загальних інвестицій.

2. Коефіцієнт прибутку на власний капітал(коефіцієнт окупності власного капіталу) (П2) характеризує відношення чистого прибутку до власного капіталу підприємства:

Цей коефіцієнт показує, наскільки ефективно використовувався власний капітал, тобто який дохід одержало підприємство на грошову одиницю (тис. грн) власних коштів. Показник особливо важливий для акціонерів, оскільки характеризує рівень ефективності використання вкладених ними грошей, а також служить основним критерієм прихрцінці рівня котирування на фондовій біржі акцій даного підприємства.

3. Коефіцієнт прибутку на загальні активи(ПЗ) характеризує відношення чистого прибутку до загальної суми активів підприємства:

Цей коефіцієнт є вимірником ефективності використання всіх активів (фондовіддачі), якими володіє підприємство, і показує дохід, одержаний на грошову одиницю активів. Слід зазначити, що якщо ПЗ, виражене у відсотках, менше процентної ставки на довгострокові кредити, то ситуація повинна розглядатися як несприятлива.

4. Коефіцієнт валового прибутку (валова маржа)(П4) характеризує відношення різниці між чистим доходом (виручкою) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) та собівартістю реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) до чистого доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) підприємства:

Цей коефіцієнт показує «межу валового прибутку», тобто його частку, яка припадає на грошову одиницю чистого (без урахування цінових податків) доходу від реалізації продукції, й є одним з найважливіших для менеджерів підприємства. Він дозволяє визначити суму, яка залишається після вирахування собівартості реалізованої продукції на покриття інших витрат (інших операційних витрат, відсотків за кредит, податку на прибуток) та утворення чистого прибутку. Визначивши коефіцієнт П4, можна легко знайти частку собівартості реалізованої продукції, що припадає на грошову одиницю чистого доходу від реалізації продукції, яка дорівнює (1 — П4).

Слід зазначити, що цей показник відображає взаємодію декількох факторів, таких як ціни, обсяги виробництва і собівартість. Його підвищення може бути наслідком зниження собівартості продукції або свідчити про сприятливу кон'юнктуру ринку.

5. Коефіцієнт прибутку від операційної діяльності(операційна маржа) (П5) характеризує відношення прибутку від операційної діяльності до чистого доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) підприємства:

Коефіцієнт П5 є приблизною мірою рівня операційного ліверіджу (використання боргів для фінансування інвестицій), якого може досягти підприємство. Він визначає, який операційний прибуток припадає на грошову одиницю чистого доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг). Високі операційні прибутки можуть вказувати на ефективний контроль за собівартістю продукції або на те, що виручка зростає швидше, ніж операційні витрати. Аналізу підлягають причини, наслідком яких є зростання чи падіння величини П5, щоб визначити, наскільки ефективно працює підприємство й чи швидше від витрат зростають ціни на продукцію.

6. Коефіцієнт чистого прибутку(П6) характеризує відношення чистого прибутку до чистого доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) підприємства:

Цей коефіцієнт показує величину чистого прибутку, одержаного підприємством на грошову одиницю чистої виручки від реалізації продукції. Коефіцієнт П6 належить до показників прибутковості, які зумовлюються всією діяльністю підприємства. Як правило, підприємства, де менеджмент на високому рівні, мають вищі прибутки, оскільки вони краще розпоряджаються своїми ресурсами. Коефіцієнт П6 буде підвищуватись, коли підприємство зменшуватиме свої витрати за будь-якого обсягу товарообігу.

Види прибутків, які відображаються у розділі 1 звіту про фінансові результати, е найбільш загальними показниками прибутковості підприємства і характеризують їх абсолютну величину. Проте при проведенні фінансового аналізу важливо знати, наскільки ефективно (прибуткове) використовувалися всі засоби, що забезпечили отримання конкретного доходу.

1.3. Основні стратегії збільшення прибутковості підприємницької діяльності підприємства

Кожен суб'єкт підприємницької діяльності визначає загальну філософію розвитку, тобто свою генеральну стратегію, акцентує увагу на сферах вкладення капіталу, географічному їх розміщенні, необхідності освоєння нових ринків, перспективі розвитку виробництва.

Кінцевою метою діяльності підприємства в ринкових умовах є отримання прибутку. Тому дуже важливо під час стратегічного планування врахувати усі фактори й аспекти подальшого розвитку для повного і обгрунтованого визначення величини прибутку та забезпечення певного рівня прибутковості. Водночас при стратегічному плануванні маємо низку особливостей, специфічних аспектів, які треба враховувати для фінансового забезпечення насамперед сталого розвитку підприємства.

У науковій літературі останніх років стратегії економічного розвитку приділено значну увагу.

Формування теорії стратегії підприємств поклали наукові праці 60-х років минулого століття, що давали перші визначення основних положень стратегічного планування, хоча вони й прив'язувались до теорії інституціоналізму. Існувало кілька підходів до розгляду стратегії підприємств, проте усі вони трактували поняття стратегії здебільшого з огляду на економічний потенціал.

І все ж поняття стратегії багато разів уточнювалось. А.Чандлер, зокрема, писав: "Стратегія… є визначенням основних довгострокових цілей підприємства та адаптацією курсів дій і розміщенням ресурсів, необхідних для досягнення цілей".

Друге ключове визначення стратегії зробив на початку 70-х років К. Ендрю, який до базової дефініції А. Чандлера додав ідентифікацію чотирьох складових:

— ринкової можливості, або що фірма могла б робити;

— загальної компетентності та ресурсів, або що фірма була б спроможна робити;

  • власних цінностей та прагнень, або що фірма хотіла б робити;
  • підтверджених зобов'язань перед суспільством та його членами, або що фірма повинна була б робити[9].

Нерідко поняття стратегії тлумачать саме в аспекті довгостроковості. На нашу думку, період, на який визначається стратегія, є похідною величиною і залежить від мети підприємства, сутності та обсягу стратегічних дій, які передбачаються до реалізації. Тобто можна сказати, що стратегія не є функцією часу, а передовсім виступає функцією змісту, напрямку розвитку. На відміну від довгострокових планів, стратегія може бути переглянута в будь-який момент.

Можна стверджувати, що стратегія — це довгостроковий, якісно визначений напрям розвитку організації, спрямований на зміцнення її позицій, задоволення споживачів та досягнення поставлених цілей. Його розробляють, щоб визначити курс розвитку компанії. Основне завдання, яке вирішує стратегія діяльності підприємства, — забезпечення впровадження інновацій і змін в організації шляхом розподілу ресурсів, адаптації до зовнішнього середовища, внутрішньої координації та передбачення майбутніх змін у діяльності. Стратегія підприємства постійно розвивається і повинна поєднувати в собі заплановану й продуману лінію поведінки, а також можливість реагування на все нове, ще незаплановане.

Стратегії виступають як інструменти досягнення цілей, а для успішної реалізації обраного стратегічного набору необхідно, щоб підприємство функціонувало відповідно до обраної концепції управління. Реалізація концепції, в якій поєднуються цільовий та інтегральний підходи до діяльності підприємства, дає можливість встановлювати цілі розвитку, порівнювати їх з наявними можливостями підприємства і приводити їх у відповідність шляхом розробки й реалізації системи стратегій у межах стратегічного управління.

Для вирішення питань стратегічного управління на підприємствах створювались штаби стратегічного розвитку як підсистема при керівництві. Метою стратегічного планування на кожному підприємстві було перетворення самого стратегічного планування у своєрідну конкурентну перевагу.

Стратегічне планування є складовою частиною стратегічного управління. Процес стратегічного управління складається з кількох взаємопов'язаних етапів, які подано на рисунку 1.3.1[10].

Добре обгрунтована, правильно сформульована місія має реальну цінність для діяльності підприємства, оскільки:

— формує погляди вищого керівництва щодо довгострокових планів підприємства;

— знижує ризик недалекоглядного управління та прийняття необгрунтованих рішень;

— виражає цілі організації та служить для працівників стимулом до сумлінного виконання роботи;

— допомагає менеджерам середньої ланки сформулювати завдання, цілі та прагнення відділу, поєднувати основну політику відділів із політикою й напрямом розвитку усієї компанії;

— полегшує підготовку підприємства до майбутньої діяльності.

При формуванні цілей слід пам'ятати, що на практиці використовується досить широкий їх діапазон: від простого їх переліку, до побудови дерева цілей із характеристиками їхніх пріоритетів. Цілі повинні мати конкретні трактування і кількісні характеристики, за якими можна буде судити про ступінь їх досягнення. Відомі фахівці стратегічного управління А.А. Томпсон та А.Дж. Стрікленд вважають, що визначення цілей необхідне для встановлення певного результату, який для менеджерів найважливіший у досягненні успіху підприємства. На їхню думку, найважливішими для досягнення успіху є стратегічні та фінансові цілі. Стратегічні цілі треба фокусувати на конкуренції та створенні сильних конкурентних позицій у будь-якій сфері діяльності. Фінансові цілі — цілі, яких організація має досягнути у фінансовій сфері. Різновиди таких цілей подано в таблиці 1.3.1.

У процесі визначення цілей постає проблема вибору серед них пріоритетних. Хоч і фінансовим, і стратегічним цілям належить найвищий пріоритет, труднощі виникають тоді, коли необхідно зробити вибір між діями, спрямованими на підвищення короткострокових фінансових показників, та зусиллями щодо зміцнення становища підприємства у довгостроковій перспективі.

Після сформованої місії та цілей підприємства переходять до аналізу зовнішнього середовища з метою виявлення сильних та слабких сторін. При цьому доцільно розглядати зовнішнє середовище з точки зору його поділу на мікро- та макросередовище із наявними, відповідно, внутрішніми й зовнішніми чинниками впливу на діяльність підприємства[11].

Відмінність між зовнішніми і внутрішніми факторами, що впливають на діяльність підприємства полягає в тому, що внутрішніми чинниками менеджери підприємства можуть управляти самостійно відповідно до своїх цілей, а зовнішні чинники підприємство сприймає як такі, що вже склалися, і тільки пристосовується до них. Класифікацію внутрішніх факторів подано в таблиці 1.3.3.[12]

Для розробки адекватної стратегії особливого значення набуває ефективно проведений фінансовий аналіз діяльності підприємства, результати якого використовуються для прийняття управлінських рішень щодо попередження збитковості і забезпечення розвитку підприємства. Фінансовий аналіз є ланкою, яка поєднує розробку управлінських рішень і діяльність підприємства. Саме за допомогою фінансового аналізу можна визначити величину і динаміку фінансових ресурсів, здатність підприємства виконувати свої зобов'язання, виплачувати дивіденди, здійснювати інвестиції в основні засоби, покривати поточні фінансові потреби, тобто можна проаналізувати ефективність грошових потоків, де б доходи пере

Наведені вище характеристики стратегічного управління однаковою мірою впливають на планування прибутку в стратегічній перспективі. Проте сфера стратегічних рішень при формуванні прибутку підприємств переробних галузей промисловості багатопланова: вибір напрямів діяльності, пріоритету ресурсів, довготривалого партнерства, його організаційної форми, способів розвитку потенціалу, можливостей використання сильних сторін організації, зниження негативних наслідків слабких сторін і загроз зовнішнього середовища, конкурентної та інноваційної антикризової політики.

Систематизація та аналіз отриманих даних дасть змогу визначити сукупність альтернатив, варіантів, способів, засобів досягнення поставлених цілей. З метою вибору генеральної стратегії здійснюється аналіз стратегічних альтернатив, пропускаючи їх через різні обмеження (ресурсні, юридичні, соціальні, морально-етичні та інші).

Формування й реалізація генеральної стратегії базується на взаємозв'язку інших видів стратегій (див. рис. 1.3.2).

Формування виробничої стратегії дуже тісно переплітається із виробничою функцією. Можна сказати, що саме виробнича функція є основою або передумовою формування виробничої стратегії. За економічним словником-довідником виробнича функція — це економіко-математичний метод аналізу господарської діяльності як на макро-, так і на мікрорівні, який дає змогу прогнозувати економіку, виявляти шляхи підвищення ефективності виробництва. Так стверджують його автори, американські економісти П. Дуглас і Ч. Кобб. Метод виробничої функції дає змогу встановлювати функціональну залежність між затратами факторів виробництва та результатами (продуктами)[13].

Найважливішим інструментом формування виробничої стратегії є ланцюг цінностей, що визначає діяльність, функції та процеси розробки, виробництва, маркетингу, доставки й підтримки продукту або послуги. Цей ланцюг, що створює вартість діяльності, розпочинається із забезпечення сировиною та продовжується в процесі виробництва частин або компонентів випуску продукції, оптового й роздрібного продажу продукту кінцевим споживачам. Ланцюг цінностей компанії відображає набір пов'язаних між собою напрямів діяльності та функцій, що виконуються всередині підприємства. У цілому ланцюг цінностей складається з різних елементів основних і допоміжних процесів. Основні процеси включають ресурсо-технічне забезпечення, виробництво, товаророзподіл, маркетинг та продаж, післяпродажний сервіс. Допоміжні процеси включають технологічний розвиток, організацію трудового менеджменту та інфраструктуру підприємства.

Нерозривно пов'язаною з генеральною стратегією виступає фінансова стратегія. Під фінансовою стратегією слід розуміти формування системи довгострокових цілей фінансово-господарської діяльності і вибір найефективніших шляхів їх досягнення, зважаючи на тенденції розвитку фінансового ринку. Процес формування фінансової стратегії товариства проходить низку етапів (рис. 1.3.3).

Визначення загального періоду формування фінансової стратегії залежить від багатьох умов. Головною умовою його визначення є тривалість періоду, який прийнятий для формування загальної стратегії розвитку підприємства — оскільки фінансова стратегія має підпорядкований характер щодо генеральної стратегії, вона не може виходити за межі цього періоду (коротший період формування фінансової стратегії допускається).

Важливою умовою при визначенні періоду формування фінансової стратегії підприємства є можливість передбачити розвиток економіки в цілому, а кон'юнктура тих сегментів фінансового ринку, з якими пов'язана майбутня фінансова діяльність підприємства, в умовах нинішньої нестабільності розвитку економіки країни не може бути довгою, у середньому в межах трьох років. Умовами визначення періоду формування фінансової стратегії є також галузева належність підприємства, його розмір, стадії життєвого циклу тощо.

При формуванні стратегічних цілей фінансової діяльності підприємства основна увага акцентується на підвищенні рівня добробуту власників капіталу (підприємства) та максимізації його ринкової вартості. Водночас така головна ціль потребує певної конкретизації з урахуванням завдань та особливостей майбутнього фінансового розвитку підприємства. Система стратегічних цілей повинна забезпечити формування належних обсяжних фінансових ресурсів та високорентабельне використання власного капіталу; оптимізацію структури активів і капіталу; допустимий рівень фінансового ризику у процесі реалізації майбутньої фінансової діяльності підприємства й таке інше.

Систему стратегічних цілей фінансового розвитку підприємства слід формувати чітко й коротко, відображаючи кожну з цілей у конкретних показниках — цільових стратегічних нормативах. У ролі таких стратегічних нормативів з окремих аспектів фінансової діяльності підприємства можуть бути:

— середньорічний темп зростання власних фінансових ресурсів, які формуються з власних джерел;

— мінімальна вартість власного капіталу в загальному обсязі використаного капіталу підприємства;

— коефіцієнт рентабельності власного капіталу підприємства;

— співвідношення оборотних та необоротних активів підприємства;

— мінімальний обсяг грошових активів, що забезпечить поточну платоспроможність підприємства;

— мінімальний рівень самофінансування інвестицій;

— допустимий рівень фінансових ризиків у розрізі основних напрямків господарської діяльності підприємства.

Найвідповідальнішим у формуванні фінансової стратегії підприємства є розроблення фінансової політики, яка є формою реалізації фінансової ідеології і фінансової стратегії підприємства в розрізі найважливіших аспектів фінансової діяльності на окремих етапах її реалізації. На відміну від фінансової стратегії в цілому, фінансова політика формується лише за окремими напрямками фінансової діяльності підприємства, що потребують найефективнішого управління для досягнення головної стратегічної цілі такої діяльності.

Формування фінансової політики з окремих аспектів фінансової діяльності підприємства може мати багаторівневий характер. Так, наприклад, у межах політики управління активами підприємства може бути розроблена політика управління оборотними та необоротними активами. У свою чергу, політика управління оборотними активами може включати як окремі блоки політики управління окремими їх видами і так далі.

Конкретизація цільових показників фінансової стратегії здійснюється за періодами її реалізації. У процесі цієї конкретизації забезпечується динамічність представленої системи цільових стратегічних нормативів фінансової діяльності, а також їхня внутрішня та зовнішня синхронізація в часі. Зовнішня синхронізація передбачає узгодження в часі реалізації розроблених показників фінансової стратегії з показниками загальної стратегії розвитку підприємства, а також з прогнозними змінами кон'юнктури фінансового ринку. Внутрішня синхронізація передбачає узгодження в часі усіх цільових стратегічних нормативів фінансової діяльності між собою.

У системі забезпечення реалізації фінансової стратегії передбачається формування на підприємстві центрів відповідальності різних видів; визначення прав, обов'язків та відповідальність їхніх керівників за результати їхньої діяльності; розробки системи стимулювання працівників за їхній внесок у підвищення ефективності фінансової діяльності тощо.

Оцінка напрацьованої фінансової стратегії є прикінцевим етапом розробки фінансової стратегії підприємства і проводиться за такими елементами:

— узгодження фінансової стратегії підприємства із загальною стратегією розвитку. У процесі такої оцінки виявляють ступінь узгодженості цілей, напрямків та етапів у реалізації стратегії;

— узгодження фінансової стратегії підприємства з прогнозними змінами зовнішнього фінансового середовища. У процесі такої оцінки визначають якою мірою розроблена фінансова стратегія відповідає прогнозному розвитку економіки

країни та змінам кон'юнктури фінансового ринку в розрізі окремих її сегментів;

— внутрішня фінансова збалансованість стратегії. При проведенні такої оцінки визначають наскільки узгоджені між собою окремі цілі та цільові стра

тегічні нормативи майбутньої фінансової діяльності; наскільки узгоджені між собою за напрямком та в часі заходи щодо забезпечення її реалізації;

— можливість реалізації фінансової стратегії. У процесі такої оцінки насамперед розглядають потенційні можливості підприємства у формуванні власних фінансових ресурсів. Крім того, оцінюється рівень кваліфікації фінансових менеджерів та їхня технічна оснащеність з позиції завдань реалізації фінансової стратегії;

— допустимий рівень ризиків при реалізації фінансової стратегії. У процесі такої оцінки необхідно визначити, наскільки рівень прогнозованих фінансових ризиків, пов'язаних з діяльністю підприємства, забезпечує достатню фінансову рівновагу в процесі його розвитку і відповідає фінансовому менталітету її власників та відповідальних фінансових менеджерів. Крім того, треба оцінити, наскільки рівень цих ризиків допустимий для фінансової діяльності такого підприємства з позицій можливого розміру фінансових втрат та з позицій прогнозування загрози банкрутства;

— результативність розробленої фінансової стратегії. Оцінка результативності фінансової стратегії може бути оцінена насамперед на підставі прогнозованих розрахунків системи основних фінансових коефіцієнтів. Воднораз можуть бути оцінені і нефінансові результати реалізації розробленої фінансової стратегії — зростання ділової репутації підприємства (гудвіл); підвищення рівня управління фінансовою діяльністю структурних підрозділів (при створенні центрів відповідальності); підвищення рівня матеріального та соціального задоволення фінансових менеджерів (за рахунок ефективної системи матеріального стимулювання за результатами фінансової діяльності; вищого рівня технічної оснащеності робочих місць).

Соціальна стратегія підприємства — генеральна лінія, що охоплює систему заходів у галузі соціального розвитку колективу й охорони навколишнього середовища як компонентів системи менеджменту. Соціальна стратегія спрямована на досягнення цілей у галузі створення нормальних умов праці та відпочинку працівників, гарантування безпеки на виробництві, в дорозі і побуту, задоволення й розвитку потреб працівників, зміцнення їхнього здоров'я, збереження екосистеми.

Ступінь реалізації соціальної стратегії підприємства визначається певними показниками, котрі залежать від безлічі факторів: характеру продукції, що випускається, комплексності і складності технології, розміщення підприємства, його складності, географічного розташування підприємства і віку, кількості працівників, їхніх демографічних характеристик і таке інше.

До інфраструктури підприємства входить загальний менеджмент, планування, контроль якості, бухгалтерський облік, формування фінансової стратегії. Фінансова стратегія визначає найоптимальніші варіанти формування, розподілу та використання ресурсів на підприємстві.

Кожен із процесів такого ланцюга цінностей є потенційним джерелом конкурентної переваги на ринку.

Розділ2. ДіагностикаприбутковостіпідприємницькоїдіяльностіТОВНВП„Енертекс”

2.1. Оцінка структури та динаміки прибутку підприємства

ТОВ НВП „Енертекс” була заснована учредителями. Очолює підприємство директор Сидоренко Олександр Миколайович.

Директору підпорядковані головний бухгалтер, головний інженер, страший науковий співробітник, а їм начальники виробничих цехів та допоміжних служб.

ТОВ НВП „Енергтекс” займається розробкою та виготовленням фільтрів, їх реалізацією та встановленням.

Майнова та організаційна структура ТОВ НВП „Енергтекс” зображена на рис. 2.1.

Контроль за відповідністю сировини і готової продукції вимогам стандарту здійснює акредитована виробнича лабораторія з наявністю обладнань і спеціалістів, серед яких спеціалісти по визначенню розробок нового типу.

Питання охорони навколишнього середовища контролюється спеціалістами, екологічної небезпеки підприємство не несе, про що свідчить екологічний паспорт встановленого зразка.

Майже всі види виробничої діяльності підприємства пройшли ліцензування.

Проаналізуємо прибутковість (рентабельність) ТОВ НВП „Енергтекс”, для цього насамперед проаналізуємо склад та динаміку валового прибутку. Спочатку, за даними “Звіту про фінансові результати” здійснимо загальну оцінку виконання плану підприємства з валового прибутку. Для цього побудуємо аналітичну табл. 2.2.

Як видно з табл. 2.2 порівняно з 2002 роком у 2003 році валовий прибуток зменшився на 76,5 тис. грн., а у 2004 році збільшився на 138 тис. грн. Найбільшу долю у валовому прибутку займає прибуток від реалізації продукції у 2004 році він складав 97,58%, а у 2003 році ми бачимо зниження долі цього показника відповідно 94,31%, це викликано збільшенням долі покупної продукції, та долі реалізації власної продукції через фірмові магазини.

2.2. Аналіз техніко-економічних показників підприємницької діяльності суб’єкта господарювання

Основну частину прибутку підприємство отримує від реалізації продукції. В процесі аналізу вивчається динаміка, а також визначаються фактори зміни її суми. Прибуток від реалізації в цілому по підприємству залежить від чотирьох факторів першого рівня підпорядкованості: обсяг реалізації продукції (VРП); її структури (УДі); собівартості (Сі) та рівня середньо реалізаційних цін (Ці).

Розрахунок впливу цих факторів на суму прибутку можна визначити використовуючи данні табл. 2.3

Сума прибутку порівняно з 2002 роком у 2003 році зменшилась на 76,5 тис. грн., або на 66,5%, а у 2004 році вона зросла на 138 тис. грн., що складає 81,5%. Якщо порівнювати суму прибутку фактичну та умовну, розраховану виходячи з фактичного обсягу та асортименту але за плановими собівартістю продукції, дізнаємось, на скільки вона змінилась за рахунок обсягу та структури реалізованої продукції. Щоб знайти вплив тільки обсягу продажу, необхідно базовий прибуток помножити на відсоток збільшення (зменшення) базових показників по реалізації продукції в оцінці за плановою собівартістю.

Вплив зміни повної собівартості на суму прибутку встановлюється порівнянням суми витрат фактичної з базовою, перерахованою на фактичний обсяг продажу. Зміна суми прибутку за рахунок відпускних цін на продукцію визначається співставленням фактичної виручки з умовною, яку б підприємство отримало б за фактичного обсягу реалізації продукції за плановими цінами.

Аналіз динаміки валюти балансу та його структури

Аналіз проводився шляхом порівняння даних загальної вартості майна підприємства на початок і кінець звітного періоду.

Валюта балансу на 2002 р. – 37 тис. грн.; на 2003 р. – 2,4 тис. грн.; а на.2004 р. – 109,1 тис. грн.

Якщо за 2003 р. валюта балансу скоротилася на 64,38%, то за 2004 р. відбулось збільшення на 84% у порівнянні із 01.01.2003 р. та на 4,64% по відношенню до початку року 2005 р.

Така тенденція свідчить про значне скорочення підприємством виробничо-господарської діяльності, що призвело до його неплатоспроможності у 2003 році.

При проведенні аналітичних робіт особлива увага була спрямована на аналіз росту дебіторської заборгованості, використання прибутків та вивчення порядку погашення кредиторської заборгованості.

Детальніший аналіз цих статей надано далі за текстом.

Аналіз кредиторської заборгованості дає уявлення про те, з якими підприємствами і організаціями завод розраховувався у першу чергу, з якими розрахунки розтягувалися у часі, із якими були описані.

Аналіз джерел власних коштів

Однією з важливих характеристик фінансового підприємства є його фінансова незалежність від зовнішніх джерел фінансування.

Для цього обчислюється коефіцієнт фінансової незалежності "автономії" (Кавт) як відношення загальної суми власних коштів до підсумку балансу, якій склав на 2002 р. — 0,54, на 2003 р. — 0,68, на 2004 р. — 0,62.

Практикою встановлено, що загальна сума заборгованості не повинна перевищувати суму власних джерел фінансування, тобто критичне значення Кавт = 0,5; чим більше значення коефіцієнту, тим кращий фінансовий стан підприємства (менша залежність від зовнішніх джерел).

Отже як ми бачимо протягом останніх років підприємство не втратило свою фінансову незалежність.

Для визначення фінансової стійкості вираховують коефіцієнт фінансової стабільності (Кфс), який характеризує співвідношення власних та позикових коштів і складає станом на 2002 р. — 1,2%; на 2003 р. — 0.3%; на 2004 р. — 0,39% позикових коштів від суми власних коштів.

Перевищення власних коштів над позиковими зазвичай указує на те, що підприємство має достатній рівень фінансової стійкості і відносно незалежне від зовнішніх фінансових джерел.

Важливе значення у процесі аналізу джерел власних коштів має показник фінансового лівериджу (Фл), який характеризує залежність підприємства від довгострокових зобов’язань і визначається як відношення довгострокових зобов'язань до джерел власних коштів. Цей показник становить на 2002.- 1,2%; на 2003 — 0,3 %; на 2004 — 0,3 %.

Зменшення значення Фл свідчить про зменшення фінансового ризику.

Для вирішення питання щодо забезпечення підприємства власними коштами розраховується коефіцієнт забезпечення власними оборотними засобами (Кз). Цей коефіцієнт розраховується як відношення різниці між обсягами джерел власних та прирівняних до них коштів, і позикових коштів до позикових коштів.

Цей показник становить на 2002 р. – (-0,11), 2003р. — 0.20, на 2004 р. — 0.07.

Зменшення значення цього показника свідчить про те, що на підприємстві відбувається зменшення майна за рахунок зменшення як необоротних так і оборотних коштів.

Цей показник повинен становити більше — 1.

Аналіз структури кредиторської заборгованості

Аналізу підлягають дані IVрозділу пасиву балансу ''Поточні зобов’язання", при цьому визначається частка окремих статей розділу в загальній сумі кредиторської заборгованості, а також динаміка цих статей.

Довгострокових зобов’язань дане підприємство за 2002-2004 роки не має.

•Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги становила в сумарному та відсотковому значенні до загальної суми поточних зобов'язань:

2002 — 15 тис. грн.

2003 —

2004 – 141,5 тис. грн

2005 – 51,1 тис. грн.

•Борг перед бюджетом склав :

2002 – 11,8 тис. грн.

2003 — 1,1 тис. грн.

2004 – 4,2 тис. грн

2005 – 0,2 тис. грн.

•Заборгованість по страхуванню відповідно становила :

2002 – 0,1 тис. грн.

2003 —

2004 —

2005 – 0,4 тис. грн.

•Заборгованість підприємства перед працівниками на :

2002 – 1,1 тис. грн.

2003 —

2004 —

2005 – 0,7 тис. грн.

На цей час зарплата затримується працівникам, але повністю погасити є можливість, після завершення розробки нових типів фільтрів, на яку зараз направлені основні кошти.

2.3. Аналітична оцінка фінансово-економічного стану фірми та перспективи його підвищення

Аналізу підлягали всі розділи активу балансу.

Активи підприємства та їх структура вивчалися як з точки зору їх участі у виробництві. так і з точки зору оцінки їх. ліквідності. Безпосередньо з'ясовувалася участь у виробничому циклі основних фондів, запасів і витрат, грошових коштів. При цьому враховувалося, що найбільш ліквідні активи підприємства — це грошові кошти на рахунках, а також короткострокові цінні папери, а найменш ліквідні активи — основні фонди, що знаходяться на балансі підприємства та інші позаоборотні активи.

Аналіз структури активів показав, що основні фонди підприємства знаходяться у стадії стагнації, тобто їх оновленням на підприємстві не приділялось належної уваги, що призвело до їх старіння як морального, так і фізичного. З урахуванням того, що експлуатація основних засобів не зупинялася, виріс лише їх знос, а залишкова вартість зменшилась. Коефіцієнт зносу протягом усього періоду зростав, що свідчить про негативність майнового стану підприємства.

Аналіз основних засобів та інших позаоборотних активів

Враховуючи те, що питома вага основних засобів та позаоборотних активів може змінюватись внаслідок впливу зовнішніх факторів (наприклад, порядок їх обліку, при якому коригування вартості основних фондів в умовах інфляції здійснюється із запізненням, в той час як ціни на матеріали та товари можуть збільшуватися досить високими темпами).

Аналіз власних оборотних засобів

Власні оборотні засоби — це робочий капітал (Рк).

Робочий капітал (Рк) — різниця між оборотними активами підприємства та його короткостроковими зобов'язаннями. Тобто, робочий капітал є тією частиною оборотних активів, яка фінансується за рахунок власних коштів та довгострокових зобов'язань[14]. Наявність робочого капіталу свідчить про те, що підприємство не тільки здатне сплатити власні поточні борги, а й має фінансові ресурси для розширення діяльності та інвестування.

Визначена величина Рк за станом на 2002 р. дорівнює 53,5 тис.грн на 2003 р. — 31 тис.грн., на 2004 р. – 47,6 тис. грн., на 2005 – 37,7 тис. грн.

Платоспроможність підприємства визначається передусім величиною й маневреністю його робочого капіталу. Як нестача робочого капіталу, так і його надлишок може бути негативною ознакою. Оптимальний розмір Рк залежить від сфери діяльності, обсягу реалізації, кон’юнктури ринку тощо.

При зменшенні Рк необхідно з’ясувати, за рахунок чого це відбулося і як це вплинуло на маневреність робочого капіталу.

Важливим показником платоспроможності підприємства є коефіцієнт покриття (Кп). Він визначається співвідношенням усіх поточних активів (за вирахуванням витрат майбутніх періодів) до поточних зобов’язань і характеризує достатність оборотних коштів підприємства для погашення своїх боргів протягом року.

Кп показує, скільки грошових одиниць оборотних коштів припадає на кожну грошову одиницю короткострокових зобов'язань. Критичне значення Кп — 1.

Оскільки у підприємства значення Кп вище 1, це свідчить про те, що підприємство має можливість своєчасно ліквідувати борги.

Аналіз структури оборотних засобів

Оборотні засоби підприємства складаються із запасів і затрат та грошових коштів, розрахунків та інших активів.

Швидкість обороту оборотних засобів підприємства е однією з якісних характеристик фінансової політики підприємства. Чим більша швидкість обороту, тіш ефективніше працює підприємство.

Тому абсолютне чи відносне зростання оборотних засобів може свідчити не тільки про розширення виробництва або дію факторів інфляції, але й про уповільнення їх обороту, що викликає збільшення їх маси[15].

Для визначення тенденції оборотності оборотних засобів розраховується коефіцієнт оборотності (Ко).

Коефіцієнт оборотності оборотних засобів (Ко) — це відношення виручки (валового доходу) від реалізації продукції, без урахування податку на додану вартість та акцизного збору, до суми оборотних засобів підприємства.

Значення його у відповідності з балансом за 2002 рік складає 0,67; за 2003 рік 0,57, за 2004 р. цей показник дорівнює 0,73.

Зменшення значення Ко свідчить про уповільнення обороту оборотних засобів.

Коефіцієнт оборотності запасів (Коз) визначається як відношення собівартості реалізованої продукції до середньої вартості запасів. За 2003 р. він склав 0,9; за 2004 р. 0,53.

Значення Коз указує, скільки разів у середньому поповнювались запаси підприємства протягом звітного періоду. На підприємстві запаси протягом останніх років поповнюються незадовільно.

При аналізі розділу "Грошові кошти, розрахунки та інші активи" активу балансу проаналізовані темпи росту дебіторської заборгованості. Зростання цих статей балансу свідчить про надання підприємством товарних позик для споживачів своєї продукції. Кредитуючи їх, підприємство фактично ділиться з ними частиною свого прибутку. На підприємстві за період, який був проаналізований, дебіторська заборгованість протягом 2002 р. не було, за 2003 р. на 29,5 тис.грн збільшилося, 2004 р. – 29,9, а за 6 місяців 2005 року зменшилась до 0,1. Зменшення заборгованості за рахунок її погашення (сплати) є позитивним фактором, так як з’являються оборотні активи, які можна спрямувати на погашення боргів. Зменшення заборгованості за рахунок її списання є негативний фактор, який свідчить про те, що на підприємстві не в повному обсязі проводиться претензійно-позовна робота про повернення дебіторської заборгованості.

Важливим показником ліквідності підприємства є коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кал), який характеризує готовність підприємства ліквідувати короткострокову заборгованість і визначається як відношення суми грошових коштів підприємства та короткотермінових фінансових вкладень до суми короткотермінових (поточних) зобов'язань. Цей показник за весь період, що вивчався, дорівнював нулю.

Значення Кал є достатнім у межах 0,2 – 0,35, а менше 0.2 – це зовнішня ознака неплатоспроможності підприємства.

Аналіз витрат на виробництво

Аналізу підлягають витрати підприємства, які безпосередньо пов'язані з виробництвом і збутом продукції , виконанням робіт та наданням послуг.

Значні витрати несе підприємство на придбання матеріалів для виробництва. Їх питома вага у загальному обсязі витрат становить 38%.

Аналіз витрат на виробництво готової продукції свідчить про те, що виробництво матеріально містке і для того, щоб знизити фактичну собівартість, потрібно зменшити матеріальні витрати.

Аналіз прибутковості підприємства

Прибутковість підприємства характеризується сумою прибутку та рівнем рентабельності визначається як відношення прибутку від реалізації до собівартості продукції (робіт, послуг)[16].

Коефіцієнт рентабельності по випуску продукції не був запланований зовсім, але згідно форми №2 видно, що вся продукція реалізована із збитком.

Аналізувався вплив на балансовий прибуток підприємства таких показників, як виручка від реалізації, ПДВ, собівартість реалізованої продукції, а також прибуток (збиток) від іншої реалізації та позареалізаційних операцій.

Аналіз абсолютних показників свідчить про те, яких фінансових результатів у господарській діяльності досягло підприємство в порівнянні з фактичними даними базового періоду[17]. Так, фінансовий стан за результатами роботи за 2003 р. був менш стабільним і результативнішим. Адже прибуток – це кінцевий результат діяльності підприємства, характеризує абсолютну ефективність його роботи. Однак аналізуємо підприємство в поточному році спрацювало не ефективно, що стверджується отриманням збитків у сумі 9,9 тис. грн.

Загальнаоцінка динамічності розвитку підприємства оцінюється темпами приросту, який спостерігається на підприємстві, що аналізує лише за 2004 р. на 5,4% по виручці від реалізації продукції, та в отриманні 580 тис. грн. чистого прибутку в порівнянні із збитками за 2003 рік. Однак за 6 місяців поточного року в порівнянні з відповідним періодом минулого року спостерігається спад, що пояснюється меншою завантаженістю потужностей підприємства.

Аналіз виробничо-господарської діяльності

При перевірці виявлено, що ТОВ НВП „Енертекс” є спеціалізованим підприємством, основною діяльністю якого є виготовлення й реалізація приладів, зокрема свердлувальних станків, навісок до факторів, кормоподрібнювачів, кукурудзолущилок, картоплесаджалок;токарних, фрезерних, свердлувальних, шліфувальних, хонингувальних, слюсарних та інших робіт; фільтрів.

Виробництво готової продукції на КП НВП „Енертекс” проходить повний виробничий цикл. Необхідно відмітити, що продукція, яка виготовляється на підприємстві відрізняється особливою трудоємкістю, у зв'язку зі значним обсягом роботогодин, що витрачаються у виробництві.

Структура виробництва ТОВ НВП „Енертекс” складається з наступних ділянок:

1. Заготівельні ділянки — ковальсько-пресова (штампування: ковка, різка металу, лиття) ливарна, ремонтно-інструментальна (виготовлення й ремонт деталей і виробів);

2. Механічний цех (механічна обробка деталей і заготовок);

3. Механо-збиральний цех №1 (механо-збиральні роботи з послідуючим пофарбуванням і здачею на склад готової продукції);

4. Механо-збиральний цех №3 (зварювальні, свердлувальні, токарні, і збиральні роботи з подальшим випробуванням виробів);

5. Допоміжні дільниці (ремонт і обслуговування станкового устаткування, електрообладнання, виготовлення й ремонт столярних виробів, монтажно-будівельні роботи, транспортне обслуговування міжцехових перевезень, ремонт автомобілів). Технологічний цикл виробничого процесу.

Матеріали, напівфабрикати, комплектуючі і сировина відповідно затверджених норм витрат матеріалів і відомостей покупних комплектуючих поступають на склад. Зі складу матеріали, комплектуючі та сировина поступають на ковально-пресову дільницю, де проходить їх розкрій на заготівки згідно технологічних процесів на кожен вид продукції. На цій же дільниці проводиться пресова обробка заготовок і деталей (штампування деталей холодним методом, ковальська обробка з підігрівом деталей ). виготовлення гумотехнічннх деталей та деталей з пластмаси.

Ливарна дільниця проводить лиття заготовок деталей з чавуну та кольорових металів.

Заготовки деталей із ковальсько-пресової й ливарної дільниць поступають у механічний цех, де проходить їх механічна обробка різанням (токарні, фрезерні, свердлувальні, шліфувальні роботи) до розмірів відповідно конструкторської документації за затвердженими технологічними процесами.

Деталі після механічної обробки, а також комплектуючі вироби зі складу поступають у цех:

  • МЗЦ 1 – механо-зборочний цех, у якому виконуються збирання наступних виробів: маслороздаточних колонок та ін.;

Готова продукція надходить на склад готової продукції.

Для забезпечення основного виробничого процесу на заводі існують цехи і дільниці допоміжного виробництва:

  • РІУ –виготовлення й ремонт технологічного оснащення (штампів, прес-форм, ріжучого й вимірювального інструменту та ін.);
  • ОГМ – виконання ремонтних робіт та обслуговування обладнання;
  • ОГЕ — енергосилове забезпечення виробництва;
  • РБУ – ремонтно-будівельні роботи, виготовлення тари й упаковки для продукції, що випускається.

Виготовлення окремих деталей, збирання їх у вироби на підприємстві регламентуються відомостями технологічних маршрутів виробу, що затверджуються головним інженером за узгодженням із заступником директора з виробництва.

На виробництво продукції на підприємстві існує калькуляція на виготовлення кожного виду продукції.

Аналіз використання трудових ресурсів

Аналіз використання трудових ресурсів проводимо на підставі даних статистичних форм звітності 1-ПВ, 3-ПВ з відображенням його результатів у таблиці 2.5.

Детально проведено аналіз причин, які призвели до втрат робочого часу: відсутність численних замовлень, перебої з постачанням сировини та інших матеріально технічних ресурсів, низька покупна спроможність потенційних покупців (продукція підприємства для сільського господарства), низька конкурентоспроможність продукції, незадовільна робота обладнання.

Витрати робочого часу за 2004 рік в порівнянні з 2002 роком значно збільшилися, це пояснюється тим, що хоча середньо-облікова численність штатних працівників в зв'язку із скороченням обсягів виробництва знизилась, але для того, щоб не втрачати спеціалістів скорочення штатів відбувалося недостатньо. Тому втрати робочого часу на сьогоднішній день пов'язані зі зменшенням обсягів виробництва.

В порівнянні з минулим роком середньомісячна заробітна плата знизилась, плинність кадрів також знизилась.

На сьогоднішній день численність працівників відповідає потребам виробництва.

Заключні положення

Усі дані, отримані за результатами аналізу, я саме: основні фінансово-економічні показники та коефіцієнти, приведені в таблиці 2.6.

Список використаних джерел

  1. Бандурка А.М., Червяков И.М., Посылкина О.В. Финансово-зкономический анализ:Учебник. — Харьков: Ун-т внутр. дел. — 1999.
  2. Бухгалтерський фінансовий облік: Підруч. / За ред. проф. Ф.Ф. Бутинця. – Житомир: ПП „Рута”, 2002. – 688 с.
  3. Економічний словник-довідник / За ред. док. екон. наук Мочерного С.В. — К.: Феміна. -с. 41
  4. Корінєв В.Л. Дослідження впливу ціни на прибутковість діяльності підприємства/ В.Л. Корінєв // Актуальні проблеми економіки. — 2005. — № 2. — C. 92 — 98.
  5. Кривицька О. Р. Планування прибутку підприємства при визначенні стратегії його розвитку/ О. Р. Кривицька // Фінанси України. — 2005. — № 3. — С.138 – 146
  6. Малюга Н.М. Прибуток як економічна категорія та об’єкт бухгалтерського обліку // Вісник ЖДТУ. – 2004. — №2 (28). – С. 119-130
  7. Наливайко А.П. Теорія стратегії підприємства. Сучасний стан та напрямки розвитку:Монографія. — К.: КНЕУ. — 2001. — С. 18.
  8. Нємцов В.Д., Довгань Л.Є. Стратегічний менеджмент. — К. — 2001. — С. 35.
  9. Полторыгин В. К. Экономические методы расчета эффективности производства. — М.: Финансы, 1968. — С. 28.
  10. Саблук П.Т., Коваленко Ю.С. Управление затратами сельскохозяйственного предприятия в условиях рынка // Экономика сельскохозяйственных и перерабатывающих предприятий. — 1994.-№ 5. — С. 11-15.
  11. Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятий АПК: Учеб. – М.: Новое знание, 2002. – 687 с.
  12. Савчук В. Вплив інфляції на оцінку показників прибутковості підприємства/ В.Савчук // Фінанси України. -2002. -№ 1. — С. 50-60
  13. Слав'юк Р.А. Фінанси підприємств: Підручник. — К. — 2002. — С. 38.
  14. Соколов Я.В. История развития бухгалтерского учета. – М.: Финансы и статистика, 1985. – 367 с.
  15. Тамошина Г.И., Смольянова Е.П. Прибыль, формирование, распределение, налогообложение. – Воронеж: Центр. чернозем. книжн. изд-во, 2000. – 153 с.
  16. Тиравська, Галина Як проаналізувати показники прибутковості (рентабельності)/ Галина Тиравська // Податкове планування. — 2005. — № 1. — C. 42-44
  17. Янок Д.А. Економічний зміст фінансових результатів діяльності підприємств // Економіка АПК. – 2003 . — № 11. – С. 91-95