Вступ.

1. Робота з обдарованими дітьми в загальноосвітній школі.

2. Форми і методи роботи з обдарованими дітьми.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Розвиток самосвідомості обдарованої дитини є одним із вирішальних чинників гармонійного становлення її як особистості. На основі підвищення рівня усвідомлення обдарованими дітьми власних здібностей і можливостей зазвичай створюються сприятливі умови для їхньої самоактуалізації. Водночас, як свідчить педагогічна практика, висока оцінка обдарованими дітьми самих себе, сформована під впливом оточуючих і разом з тим недооцінювання ними інших, породжує певні труднощі в системі соціальних стосунків. Ці труднощі стають на заваді якнайповнішій реалізації обдарованими дітьми їхнього власного творчого потенціалу, провокують зверхнє, нетолерантне ставлення до однолітків – партнерів по спільній діяльності. Завищений рівень домагань у багатьох видах діяльності та невиправдані очікування щодо ровесників зумовлюють появу комунікативних труднощів. Організація роботи з розвитку здібностей і талантів учнів здійснюється у три етапи: діагностичний: виявлення дітей, які мають здібності до певних видів діяльності; відрізняються нестандартністю мислення та творчим підходом до вирішення проблем; формуючий: створення умов для повноцінного інтелектуального, фізичного, духовного розвитку обдарованих дітей; мотиваційно-стимулюючий: стимулювання учнів до саморозвитку та самовдосконалення.

Узагальнення педагогічного досвіду роботи з розвитку обдарованості показало, що виділені компоненти пов’язані між собою, взаємозумовлені та становлять єдиний комплекс, системоутворюючим фактором якого є діяльність учителя. Саме тому в школах великої уваги надають удосконаленню педагогічної майстерності та розвитку творчості кожного педагога, який так чи інакше спілкується з обдарованою дитиною, адже ще В.Сухомлинський підкреслював, що лише творчий учитель здатен запалити в учнях жагу до знань.

1. Робота з обдарованими дітьми в загальноосвітній школі

У педагогіці виділяють кілька типів обдарованості: раціонально-мислительний (необхідний вченим, політикам, економістам); образно-художній (необхідний дизайнерам, конструкторам, художникам, письменникам); раціонально-образний (необхідний історикам, філософам учителям); емоційно-почуттєвий (необхідний режисерам, літераторам).

Російський педагог Ю. Гільбух виділяє загальну (розумову) і спеціальну (художню, соціальну, спортивну) обдарованість. Кожен з типів охоплює по кілька видів обдарованості, а кожен вид тлумачиться як спеціальні здібності.

В умовах загальноосвітньої школи важливо правильно організувати роботу учителя з обдарованими дітьми, не тільки створюючи необхідні умови для їх розвитку, а й психологічно готуючи їх до наполегливої праці, самовиховання.

Обдаровані діти — діти, в яких у ранньому віці виявляються здібності до виконання певних видів діяльності.

Вони вирізняються серед однолітків яскраво вираженими можливостями в досягненні результатів на якісно вищому рівні, який перевищує певний умовний “середній” рівень. їх успіхи не є випадковими, а виявляються постійно.

Обдаровані діти характеризуються порівняно високим розвитком мислення, тривким запам'ятовуванням навчального матеріалу, розвинутими навичками самоконтролю в навчальній діяльності, високою працездатністю тощо, їм властива висока розумова активність, підвищена схильність до розумової діяльності, неординарність, свобода самовияву, багатство уяви, сформованість різних видів пам'яті, швидкість реакції, вміння піддавати сумніву і науковому осмисленню певні явища, стереотипи, догми.

Вони завжди виявляють уважність, зібраність, готовність до напруженої праці, що переростає в працелюбність, в потребу працювати безустанно, без відпочинку. Мислення їх відзначається високою оперативністю (продуктивністю). Коло їх пізнавальних інтересів не обмежується однією проблемою, постійно розширюється, що є стимулом розумової активності.

Тому учні повинні мати сприятливі морально-психологічні умови для активної навчальної діяльності, виконуючи роботу більшу за обсягом та інтенсивністю [3, c. 15-16].

Взаємодія учителя з обдарованими дітьми повинна базуватися з урахуванням таких психолого-педагогічних принципів:

— формування взаємин на основі творчої співпраці;

— організація навчання на основі особистісної зацікавленості учня, його індивідуальних інтересів і здібностей (сприяє формуванню пізнавальної суб'єктивної активності дитини на основі його внутрішніх уподобань);

— превалювання ідеї подолання труднощів, досягнення мети в спільній діяльності педагога та учнів, самостійній роботі учнів (сприяє вихованню сильних натур, здатних виявити наполегливість, дисциплінованість);

— вільний вибір форм, напрямів, методів діяльності (сприяє розвитку творчого мислення, вміння критично оцінювати свої можливості й прагнення самостійно вирішувати все складніші завдання);

— розвиток системного, інтуїтивного мислення, вміння “згортати” і деталізувати інформацію (дисциплінує розум учня, формує творче, нешаблонне мислення);

— гуманістичний, суб'єктивний підхід до виховання (передбачає абсолютне визнання гідності особистості, її права на вибір, власну думку, самостійний вчинок);

— створення нового педагогічного середовища (будується на основі співдружності педагогів, колег, однодумців у творчому вихованні дітей).

Втілення цих принципів у життя потребує творчого підходу до організації навчання як інтегрованого процесу, який сприяє формуванню цілісної картини світу, дає змогу учням самостійно обирати “опорні” знання з різних наук при максимальній орієнтації на власний досвід.

Складна та багатоаспектна проблема роботи з обдарованими дітьми потребує якісних нововведень на рівні теорії та практики [9, c. 12-13].

Навчання дітей з високим розумовим потенціалом у звичайній загальноосвітній школі можна здійснити на підставі стратегії прискорення та стратегії збагачення навчання.

Організаційними формами прискорення є:

· достроковий вступ до школи;

· прискорення в звичайному класі;

· знання з окремих предметів в інших класах;

· «перестрибування» через клас;

· достроковий вступ до ВНЗ.

Як радять учені, основними вимогами залучення учнів до навчання на підставі прискорення мають бути:

· зацікавленість учня в прискоренні, підвищенні здібності в окремій сфері;

· достатня зрілість у соціально-емоційному плані;

· згода батьків тощо.

Прискорення навчання пов’язане зі змінами швидкості навчання, а не його змісту.

Таких дітей у загальноосвітніх школах міста обмаль.

Стратегія збагачення дає дитині змогу в середовищі своїх однолітків розвивати інтелектуальні здібності на відповідному рівні.

Розвиток індивідуальних здібностей і обдарованості дітей, забезпечення умов їхньої самореалізації є одним із завдань управлінців, яке потребує конкретної розробки практичних заходів. На шкільному рівні вчителі та класний керівник повинні:

· визначити мету, створити план (програму) і режим роботи школяра, забезпечити циклічність, тривалість навчання згідно з віковими та індивідуальними особливостями обдарованої дитини;

· забезпечити наукову насиченість змісту освіти відповідно до можливостей, нахилів, інтересів та потреб обдарованого учня;

· розробити і впровадити індивідуально-розвивальні стратегії та форми організації навчально-виховного процесу, різнорівневі програми;

· модернізувати методи, засоби навчання, віднайти нові дидактичні технології, спрямовані на активізацію пізнавально-творчих потенцій обдарованих дітей;

· стимулювати постійний самоаналіз та самоосвітню діяльність учня;

· сприяти психолого-педагогічній освіті батьків обдарованих дітей;

· створювати умови для отримання додаткової освіти в позашкільних закладах з певного напрямку обдарованості.

Обов’язок адміністрації школи:

· побудувати систему пошуку, відбору та діагностування рівня розвитку обдарованої дитини;

· забезпечити організацію педагогічного процесу так, щоб максимально розвинути здібності обдарованих дітей [2, c. 67-68].

2. Форми і методи роботи з обдарованими дітьми

Робота з обдарованими дітьми вимагає належної змістової наповненості занять, зорієнтованості на новизну інформації та різноманітні види пошукової аполітичної, розвиваючої, творчої діяльності. Вона під силу висококваліфікованим, небайдужим до свого предмета вчителям.

Завдання ж учителя – створити таку навчальну ситуацію, яка б максимально навантажувала провідну здібність конкретної дитини (інтелектуальну чи спортивну).

Необхідно зауважити, що в дидактичному підході до навчання обдарованих дітей, як правило, недостатньо використовують психологічні знання, тому часто залишаються відкритими питання:

1. Якщо результати навчання досить високі, то кому належить заслуга – вчителю, що побудував курс навчання, чи природній обдарованості учня?

2. Якими можуть бути психологічні наслідки даної програми для особистісного розвитку дитини?

3. Якими можуть бути наслідки даної програми для здоров’я учнів у фізіологічному та психологічному відношенні?

Тому необхідно:

· сформувати у вчителя певний рівень психологічних знань та вмінь, розуміння структури здібностей та особистості в цілому, закономірностей побудови окремих навчальних програм та навчально-виховного процесу взагалі;

· створити експериментальні навчальні програми з урахуванням психологічних закономірностей розвитку та навчання обдарованої особистості;

· розуміти характер та Рось освітянського середовища, в якому відбувається навчання (воно може сприяти розвитку обдарованості або шкодити проявам здібностей учня).

Формами роботи можуть бути групові та індивідуальні заняття на уроках і в позаурочний час, факультативи. Зміст навчальної інформації має доповнюватись науковими відомостями, які можуть одержати в процесі виконання додаткових завдань у той же час, що й інші учні, але за рахунок вищого темпу обробки навчальної інформації.

Серед методів навчання обдарованих учнів мають превалювати самостійна робота, пошуковий і дослідницький підходи до засвоєних знань, умінь і навичок. Контроль за їх навчанням повинен стимулювати поглиблене вивчення, систематизацію, класифікацію навчального матеріалу, перенесення знань у нові ситуації, розвиток творчих елементів у їх навчанні. Домашні завдання повинні мати творчий, диференційований характер [8, c. 5-6].

Вищеперелічені аспекти, які мають бути органічно вплетеними в уроці, доповнюються системою позакласної та позашкільної роботи: виконання учнем позанавчальних завдань; заняття у наукових товариствах; відвідування гуртка або участь у тематичних масових заходах (вечорах любителів літератури, історії, фізики, хімії та ін.); огляди-конкурси художньої, технічної та інших видів творчості, зустрічі з ученими тощо.

Індивідуальні форми позакласної роботи передбачають виконання різноманітних завдань, участь в очних і заочних олімпіадах, конкурсах на кращу науково-дослідну роботу. Вчителі повинні послідовно стежити за розвитком інтересів і нахилів учнів, допомагати їм в обранні профілю позашкільних занять.

Помітна роль у розвитку інтелектуально обдарованих дітей належить Малій академії наук України, її територіальним відділенням.

У зарубіжній школі найчастіше використовують такі форми навчання обдарованих дітей: прискорене навчання; збагачене навчання; розподіл за потоками, сетами, бендами; створення спеціальних класів і спеціальних шкіл для обдарованих дітей (відокремлене та спеціальне навчання).

Прискорене навчання. Враховує здатність обдарованих дітей швидко засвоювати навчальний матеріал. Прискорене навчання може відбуватися завдяки більш ранньому початку навчання дитини у школі, “перестрибуванню” через класи, переходу до старшої вікової групи, але тільки з деяких предметів, більш ранньому вивченню курсу, який пізніше вивчатиметься всім класом, тимчасовому переведенню обдарованих учнів у спеціальну групу. Але такий темп навчання нерідко породжує нові проблеми, оскільки інтелектуальна перевага дитини не завжди супроводжується психологічною зрілістю. Часто виявляються прогалини у знаннях дитини, які стають помітними на пізніших стадіях навчання.

Збагачене навчання. Використовують у роботі з класами, в яких навчаються діти з різними здібностями. Збагачена якісно програма має бути гнучкою, передбачати розвиток продуктивного мислення, індивідуальний підхід при її використанні, створювати умови, за яких учень міг би навчатися з притаманною йому швидкістю, самостійно вибирати навчальний матеріал, методи навчання.

Розподіл за потоками, сетами, бендами. Передбачає розподіл дітей на однорідні групи (потоки). У таких групах діти не відчувають дискомфорту, спричиненого конкуренцією, темп навчання відповідає їх здібностям, є більше можливостей для надання допомоги тим, хто її потребує. Але з часом ці групи знову стають неоднорідними, виникають проблеми, зумовлені внутрішньою диференціацією. Серед негативних рис такого підходу — відбір до груп за соціальними критеріями, зниження мотивації у навчанні, послаблення змагальності в класі. У британській школі практикують розподіл учнів за здібностями: бенди (три—чотири групи по 120—140 учнів, де відсутня внутрішня диференціація навчання) і сети (об'єднання учнів, котрі виявили здібності у вивченні одного предмета). Відповідно один предмет учні вивчають в одній групі, що працює з певною швидкістю, інший предмет — в іншій, яка працює з іншою швидкістю) [1, c. 16-17].

Створення спеціальних класів і спеціальних шкіл для обдарованих дітей. Зумовлене тим, що обдаровані діти краще почуваються з рівними собі за інтелектуальним розвитком. Проте більшість зарубіжних учених вважають це недоцільним, оскільки за такої форми навчання певною мірою відбувається соціальна дезінтеграція обдарованих особистостей: навчання ізольовано від ровесників може мати негативні наслідки для їх загального, соціального та емоційного розвитку.

Робота з обдарованими дітьми відбувається за спеціальними програмами, які акцентують увагу на певних сильних сторонах особистості (посилююча модель), або на слабких (коригуюча модель), посилюють сильні сторони, щоб компенсувати слабкі (компенсуюча модель).

Творчість як характер діяльності – процес, який не обов’язково дає творчий продукт. Вона може проявитися в особистості повною мірою в процесі практичного усвідомлення життя. В період навчання в школі, на наш погляд, доцільніше ставити завдання розвитку здібностей створювати продукт, тобто креативності. Обов’язковими елементами креативної педагогіки є:

· сприятливий емоційний зміст навчального процесу: позитивні емоції, інтелектуальне піднесення, натхнення;

Трансформація задатків у здібності може здійснюватися згідно зі змістом освіти в такій послідовності:

· оволодіння на уроках необхідними знаннями для користування;

· стихійне надбання знання в процесі соціальної, культурної, художньої діяльності;

· планомірне надбання нових знань.

Дослідницький підхід у навчанні – це шлях ознайомлення учнів з методами наукового пізнання.

Які ж функції науково дослідницької роботи?

· виховання пізнавального інтересу;

· створення позитивної мотивації навчання й освіти;

· формування глибоких, міцних і діючих знань;

· розвиток інтелектуальної сфери особистості;

· формування вмінь і навичок самоосвіти;

· розвиток пізнавальної активності та самостійності.

Вибір форми навчання залежить від можливостей викладацького колективу, його здатності й уміння налагодити навчання відповідно до результатів діагностичного обстеження дітей, стимулювати їх когнітивні (лат. cognitio — знання, пізнання) здібності, індивідуальні особливості кожної дитини [7, c. 78-79].

Висновки

Для сучасної України створення системи розвитку обдарованої особистості є необхідною умовою досягнення успіху на шляху розбудови незалежної держави. Із двох можливих напрямів вирішення проблеми забезпечення господарства обдарованими спеціалістами в нашій державі обрано шлях самостійної підготовки талановитої молоді в межах національної системи освіти на основі розробки та реалізації загальнодержавних, регіональних, місцевих, шкільних та індивідуальних програм. Вирішенню цієї проблеми певним чином сприяє діяльність закладів нового типу: ліцеїв, гімназій, гуманітарних колегіумів тощо. Такі навчальні заклади мають більше можливостей для створення умов, за яких самовираження, творча самореалізація стають внутрішньою потребою кожного учня. Їх досвід може бути використаний у загальноосвітніх школах, де сьогодні навчається більшість українських дітей.

Перспективним вирішенням проблеми, на нашу думку, може стати організація такого педагогічного процесу, який започаткує технологію пошуку й відбору обдарованих учнів та створить умови для розвитку їхніх природних творчих потенцій. А така цілеспрямована, систематична робота можлива лише за умови створення та поетапної реалізації спеціально розроблених програм пошуку, навчання, виховання і розвитку обдарованих дітей.

Список використаної літератури

1. Бабенко М. Особливості роботи з обдарованими дітьми //Школа. — 2008. — № 10. — C. 16-17

2. Бажутіна С. Деякі особливості обдарованих школярів //Директор школи, ліцею, гімназії. — 2005. — № 1. — C. 67-71

3. Віловата В. Робота з обдарованими учнями //Зарубіжна література в школі. — 2007. — № 22. — C. 15-19

4. Волчанова Н. Індивідуальна робота з обдарованими дітьми //Рідна школа. — 2000. — № 6. — C. 77-79

5. Глушак Г. Групове заняття з обдарованими учнями //Біологія і хімія в школі. — 2005. — № 6. — C. 41-45

6. Обдарована дитина. Із досвіду роботи //Школа. — 2009. — № 1. — C. 50-53

7. Обдарована дитина //Школа. — 2008. — № 3. — C. 78-81

8. Сергієнко Н.О. Робота з обдарованими дітьми в умовах сільської школи/ Н. О. Сергієнко //Фізика в школах України. — 2009. — № 9-10. — C. 4-7

9. Щорс В. Робота з обдарованими дітьми в загальноосвітній школі //Школа. — 2008. — № 10. — C. 12-15.