Вступ.

1. Поняття та сутність електронної комерції.

2. Інструменти електронної комерції.

3. Основні види електронної комерції та їх подальший розвиток.

Висновки.

Вступ

Останнім часом, у зв'язку з бурхливим розвитком комп'ютерної техніки і комп'ютерних мереж загального доступу, виникла можливість перенесення частини діяльності господарюючих суб'єктів і державних органів управління в так званий “кіберпростір”, під яким варто розуміти циркуляцію вмісту локальних і глобальних мереж, об'єднаних Інтернетом.

У результаті виникло таке нове поняття як “електронна комерція”. Проведене дослідження дозволяє зробити та обґрунтувати висновок про те, що електронну комерцію можна розглядати як одну із сучасних форм організації і здійснення господарської, переважно банківської і торговельної, діяльності. Відмінною рисою даної форми діяльності є використання загальнодоступних інформаційних систем та комп'ютерних мереж, об'єднаних Інтернетом. Електронна комерція має ряд переваг в економічному відношенні, але в Україні вона ще не одержала достатнього розвитку. Дослідження правового забезпечення розвитку даної форми спрямовано на удосконалення законодавства і практики його застосування таким чином, щоб вони сприяли цьому розвиткові.

Найбільш важливим стримуючим фактором розвитку електронної комерції є відсутність документального оформлення угод, проведених за допомогою Інтернету. Дана ситуація робить актуальною проблему оформлення і використання електронного документа (документа в електронній формі). Для виконання електронним документом функцій, що покладаються на нього, використовується електронно-цифровий підпис (ЕЦП), який являє собою вид аналога власноручного підпису.

1. Поняття та сутність електронної комерції

Електронна комерція (E-commerce) — це сфера цифрової економіки, що включає всі фінансові та торгові транзакції, що проводяться за допомогою комп'ютерних мереж, та бізнес-процеси, пов'язані з проведенням цих транзакцій.

До електронної комерції відносять електронний обмін інформацією (Electronis Data Interchange, EDI), електронний рух капіталу (Electronic Funds Transfer, EFS), електронну торгівлю (E-Trade), електронні гроші (E-Cash), електронний маркетинг (E-Marketing), електронний банкінг (E-Banking), електронні страхові послуги (E-Insurance), тощо.

Оскільки в даній роботі використано американську методологію дослідження електронної комерції, то до електронної комерції слід відносити лише дві галузі електронної комерції: B2B (Busines-to-Busines) та B2C (Busines-to-Consumer). Європейські дослідники виокремлюють ще дві галузі: B2A (Busines-to-Administrarion) та C2A (Consumer-to-Administration). З точки зору нашої методології ці галузі відносяться до поняття електронного бізнесу, що ширше за електронну комерцію.

В даному розумінні електронна комерція вже існує майже 30 років, починаючи з тих часів, коли вперше комп'ютерна система Рейтерс стала використовуватись для здійснення операцій на фондових біржах. Але перші продажі товарів через Інтернет були зафіксовані лише у 1995 р., отже глобального характеру електронна комерція набула лише 6 років назад.

Суб'єктами електронної комерції виступають:

— домашні господарства;

— фірми;

— держава;

— постачальники мережевих послуг (провайдери, електронні платіжні системи (у технічному аспекті), тощо);

Основними перевагами електронної комерції є:

— оперативність отримання інформації, особливо при міжнародних операціях;

— зниження невиробничих витрат (торгових витрат, витрат на рекламу, витрат пов'язаних з сервісним обслуговуванням та інформаційною підтримкою споживачів);

— скорочення циклу виробництва та продажі, оскільки відпадає потреба повторного підтвердження інформації і знижується вірогідність помилок при введенні інформації;

— значно знижуються затрати пов'язані з обміном інформацією, за рахунок використання більш дешевих засобів телекомунікації;

— більша відкритість компаній до споживачів.

Після появи терміну "електронна комерція", завдяки її швидкої популяризації, багато дослідників відносили до неї будь яку бізнес діяльність в глобальних комп'ютерних мережах. Але згодом, дослідники почали відокремлювати електронну комерцію від електронного бізнесу.

Електронний бізнес (E-business) — це ведення будь-якої бізнес діяльності у глобальних телекомунікаційних мережах, зокрема в Інтернет.

Зрозуміло, що електронний бізнес поняття значно ширше, і що електронна комерція є складовою частиною електронного бізнесу. Оскільки електронний бізнес, в даному розумінні, не такий розвинений як його складова частина, то визначення місця електронної комерції в електронному бізнесі є досить проблематичним.

2. Інструменти електронної комерції

Хоча системи віддалених платежів успішно функціонують протягом кількох десятиріч, стрімкий розвиток електронної комерції та електронного бізнесу призвів до того, що електронні гроші почали розглядати не лише в технічному аспекті, а й як торгово-фінансовий інструмент.

Окрім ставших вже традиційними кредитних карток значну роль у електронних платежах відіграють і електронні (цифрові) гроші. І якщо з вже традиційними для електронної комерції кредитними картками ситуація зрозуміла, то поняття "цифрові гроші" є новим, і його часто плутають з електронним банкінгом та кредитними картками. Цифрові гроші відносяться до "другої хвилі" електронних платіжних систем.

Електронні (цифрові) гроші мають два розуміння — матеріальне та віртуальне, котрі тісно пов'язані, але все ж різні. У матеріальному розумінні цифрові гроші — це т.з. smart-картки, в котрих можна зберігати цифрову готівку. Ці пристрої по розмірам не відрізняються від звичайних кредитних карток, але, на відміну від останніх є повноцінними обчислювальними пристроями.

У віртуальному розумінні цифрові гроші — це різноманітні електронні платіжні системи для забезпечення транзакцій у телекомунікаційних мережах, іншими словами це "мережеві гроші". В поняття цифрові гроші не входять кредитні картки та електронний банкінг. Перші, в силу своїх особливостей не здатні забезпечити ефективне здійснення мікроплатежів, друга послуга є традиційною, вона мало відрізняється від звичайних банківських послуг, і лише частково використовує телекомунікаційні мережі.

Цифрові гроші мають ряд переваг перед традиційними кредитними картками у галузі електронної комерції:

— висока ціна транзакції за допомогою кредитної картки. Для функціонування систем кредитних карток потрібно підтримувати гігантську інфраструктуру: банкомати та криптопроцессори, спеціальні канали зв'язку та сервери, тощо. Тому ціна однієї транзакції за допомогою кредитної картки сягає 20-30 центів. А електронна комерція призвела до появи нової сфери платежів — мікроплатежів — платежів за невеликі обсяги потрібної користувачу інформації. Велика кількість таких транзакцій покриває низьку ціну (від 1 центу до 1 долару). Для обслуговування цієї сфери електронної комерції кредитні картки не придатні;

— вищий, порівняно з кредитними картками, рівень безпеки. Стандарти для кредитних карток розроблялися майже два десятиріччя тому. Для забезпечення надійності цифрових грошей використовуються найновіші технології;

— цифрові гроші, на відміну від кредитних карток, не використовують принципу банківського рахунку. Вони, як і справжня готівка, поділені на "порції" і мають вигляд криптографічних файлів різного номіналу. Підробити такі файли практично неможливо, і навіть у випадку, якщо зловмисник зумів це зробити, він отримає доступ не до всієї суми на рахунку користувача, а лише до її певної частини;

— на відміну від кредитних карток, цифрові гроші забезпечують повну анонімність їх користувачу.

Electronic Data Interchange (EDI, Електронний обмін даними) — це важлива складова електронної комерції, що являє собою обмін бізнес-даними стандартизованого формату по принципу "комп'ютер-комп'ютер" між торговими партнерами.

На сьогоднішній день EDI є найбільш відпрацьованою технологією. Цей метод кодування послідовних транзакцій та їх опрацювання в онлайн режимі існує вже понад 25 років. Складовою частиною електронної комерції EDI став тоді, коли замість дорогих VAN мереж його стали використовувати у WWW Мережах. Найважливіший результат використання EDI — зменшення невиробничих витрат.

Не зважаючи на те, що EDI — це прерогатива закритих бізнес мереж, компанії, що займаються електронною комерцією все в більшій степені асоціюють EDI з мережею Інтернет. З 74,6% американських компаній, що впровадили EDI лише 17,7% використовують VAN мережі. І хоча мережа Інтернет не може забезпечити такого ж гарантованого рівня доставки інформації, що VAN мережі, програмні засоби дозволяють компенсувати такі недоліки режимом подвійного контролю інформаційних потоків.

3. Основні види електронної комерції та їх подальший розвиток

Електронна комерція є важливою складовою частиною електронного бізнесу. Електронну комерцію прийнято визначати як ділову активність, що передбачає взаємодію сторін на основі інформаційних мереж – тобто електронним шляхом, без безпосереднього фізичного контакту. Часто така взаємодія передбачає операції купівлі-продажу, але поняття електронної комерції є більш широким і не обмежується тільки цим.

До основних видів бізнес-активності, які охоплюються поняттям електронної комерції, можна віднести:

· продаж товарів (як матеріального, так і нематеріального характеру), надання послуг;

· рекламно-маркетингові заходи: надання інформації; реклама товарів і послуг, збір замовлень, перед- і післяпродажна підтримка тощо;

· продаж товарів і послуг; перед- і післяпродажну підготовка;

· електронна оплата; в тому числі з використанням електронних платіжних систем;

· розповсюдження продуктів, у тому числі керування доставкою і її відстеження для фізичних продуктів та безпосередню доставку продуктів, які можуть розповсюджуватися по мережі (файли, інформація і т.п.);

· обмін інформацією та встановлення контактів, наприклад між потенційними постачальниками та замовниками;

· сумісне здійснення бізнес-процесів, зокрема, організація віртуальних підприємств – груп спеціалістів або компаній для ведення сумісної комерційної діяльності через мережу;

· дистанційне навчання, консультації;

· проведення тендерів, конкурсів і т.п.;

· банківські та фінансові послуги;

· виконання адміністративних та управлінських функцій.

Виокремлюють такі напрямки електронної комерції:

— B2B (business-to-business) – взаємодія бізнесових структур між собою; до цього напрямку можна віднести підтримку ланцюгів постачання продукції (виробник – дистриб’ютор – дилер – мережа роздрібної торгівлі); вибір постачальників на основі проведення тендерів; електронні біржі тощо;

— B2С (business-to-customer) – взаємодія бізнесових структур з кінцевими споживачами; характерними представниками цього напрямку є електронні крамниці, які останнім часом набули значного поширення;

— G2B (government-to-business) — взаємодія державних структур з бізнесовими компаніями;

— G2C (government-to-customer) — взаємодія державних структур з громадянами країни;

— C2C (customer-to-customer) – взаємодія користувачів між собою. До цього напрямку часто відносять Інтернет-аукціони, а також обмін досвідом використання того чи іншого товару, мережний маркетинг і т.п.

Замість літери G часто використовується літера А (адміністрація).

Електронна комерція передбачає використання Інтернет-засобів як інструменту для здійснення тих чи інших бізнес-операцій. В той же час інтенсивно розвивається ринок послуг, спрямованих на безпосередню підтримку використання Інтернет-засобів, які в цьому випадку виступають як товар. До таких послуг в першу чергу відносяться:

· провайдерські послуги;

· хостинг;

· розподіл доменних імен;

· веб-студії;

· promotion-послуги – просування і реклама веб-сайтів;

· платіжні системи.

Існує і вторинний ринок таких послуг, найбільш характерними для нього є:

· сквотерство – захоплення доменних імен, в тому числі з метою їх подальшого перепродажу;

· продаж існуючих веб-ресурсів.

· До очевидних переваг електронної комерції слід віднести:

· порівняно низька вартість;

· оперативність та зручність здійснення операцій;

· зняття територіальних обмежень;

· потужний рекламний потенціал.

Водночас з електронною комерцією пов’язано ряд проблем. Зокрема, стають все більш актуальними проблеми безпеки та захисту інформації, а також довіри між партнерами, фінансових та інших гарантій. Технології є новими і недостатньо відпрацьованими; крім того, технологічна основа електронної комерції швидко змінюється. Не вирішено ряд юридичних питань, пов’язаних з електронною комерцією.

Зняття територіальних обмежень – це не тільки перевага, але й проблема, пов’язана з посиленням конкуренції.

Взагалі, в основі електронного бізнесу лежать ті ж закони, що й в основі звичайного бізнесу. Якщо компанії нічого запропонувати потенційним клієнтам, або якщо немає чіткого бізнес-плану – бізнес, швидше за все, буде приречений на невдачу, і ніякі Інтернет-технології тут не допоможуть. В кращому разі сайт такої компанії буде просто займати місце на сервері, в гіршому – перетвориться на антирекламу або буде приносити прямі збитки (затрати на створення, підтримку і т.п).

З огляду на це слід зазначити, що на ранніх стадіях розвитку електронної комерції (середина-кінець 90-х років минулого століття) комерційний потенціал Інтернету був значно переоцінений. Бум Інтернет- комерції супроводжувався створенням величезної кількості Інтернет-компаній, поки в 2000 р. не виникла криза, яка ввійшла в історію під назвою “крах дот-комів”. Акції Інтернет-компаній стрімко пішли вниз, і багато цих компаній була закрита.

Помітне пожвавлення на ринку, за оцінками спеціалістів, почалося в середині 2004 р., і зараз домінує більш прагматичний і реалістичний підхід до електронної комерції.

Зрозуміло, що електронна комерція повинна розвиватися в певному правовому полі і підпорядковуватися діючому законодавству. Але Інтернет-комерція — це дуже нове явище, і це породжує ряд юридичних проблем. Характерною є недостатня відпрацьованість законів, які регулюють використання Інтернет. Часто традиційні правові механізми не в повній мірі можуть бути перенесені на Інтернет, і тому вони повинні бути модифіковані; необхідно також розробити ряд нових юридичних норм. Обговоренню цих проблем присвячено ряд джерел [1-5].

Інтернаціональний характер Інтернет викликає ряд проблем, пов'язаних з застосуванням національних законодавств. Наприклад, якщо ділові партнери живуть в різних країнах і ведуть бізнес через Інтернет, законодавством якої саме країни повинні регулюватися пов'язані з цим аспекти? Якщо громадянин України живе в Німеччині, зареєстрував підприємство в США, а веб-сайт — у колумбійській зоні, його партнери знаходяться в Таїланді, а сайт використовується для торгівлі наркотиками — за законодавством якої країни він повинен відповідати за скоєне?

Лише один приклад, взятий з [3]: у 1999 році проти Amazon.com був поданий судовий позов, який звинувачував компанію в продажі забороненої літератури на території Німеччини (в цій країні заборонена книга Гітлера "Майн Кампф" та інші нацистські твори). Компанія відповідала на позов тим, що клієнти з інших країн, які замовляють книги на її сайті, повинні розглядатися як туристи, які самі відповідають за ввезення книжок до своєї країни.

Таким чином, укладання договору в Інтернеті має транснаціональний характер і потрапляє до сфери міжнародного права [2,4]. Традиційно для вирішення питання про застосування того чи іншого законодавства приймається місце укладання договору. Але в Інтернеті часто не є можливим визначити, на території якої країни укладено договір. Тому, якщо в договорі не вказано місце його укладення, таким місцем вважається місце проживання фізичної особи або перебування юридичної особи оферента (того, хто робить пропозицію).

Висновки

Останнім часом комерційні організації звертають все більше уваги на можливості Інтернет як засобу для отримання додаткового прибутку. Вони намагаються використовувати потужний рекламний потенціал глобальної мережі; з’являється все більше сайтів, які забезпечують купівлю та продаж товарів та надання послуг тощо. При цьому ділові партнери можуть знаходитися в будь-якій точці земної кулі.

Поняття електронного бізнесу (e-business) та електронної комерції (e-commerce) займають все більше місця в нашому повсякденному житті. Інколи ці поняття ототожнюють; але, мабуть, більш правильно вважати, що електронний бізнес є більш широким поняттям, який включає електронну комерцію як важливу складову частину.

В літературі існує ряд визначень електронного бізнесу ; основна їх суть зводиться до такого: електронний бізнес – це бізнес, ефективність та конкурентноздатність якого базуються на використанні інформаційних та телекомунікаційних технологій. Можна виділити такі характерні риси електронного бізнесу:

автоматизація основних бізнес-процесів компанії (облік ресурсів, бухгалтерський облік, документообіг, підтримка прийняття управлінських рішень) на основі створення АРМ’ів (автоматизованих робочих місць), призначених для автоматизації окремих операцій та їх об’єднання в корпоративну інформаційну мережу;

реорганізація структури і основних бізнес-процесів компанії на основі інформаційних та телекомунікаційних технологій;

реорганізація зовнішніх зв’язків компанії; розвиток мережної взаємодії з існуючими та потенційними бізнес-партнерами, а також з клієнтами;

поява нових товарів і послуг, спрямованих на розвиток і підтримку електронного бізнесу.

Список використаної літератури

1. Біленчук П.Д., Романюк Б.В., Цимбалюк В.С. та ін. Комп'ютерна злочинність. Навчальний посібник. — К.:Атіка, 2002. — 240 с.

2. Жовтенко В.В. Продвижение веб-сайта. — К.:ООО "Деловая книга", 2002. — 200 с.

3. Киселев Ю.Н. Электронная коммерция: практическое руководство. — СПб: ООО "ДиаСофтЮП", 2001. — 204 с.

4. Макарова М.В. Електронна комерція. Посібник для студентів вищих навчальних закладів. — К.:Видавничий центр "Академія", 2002. — 272 с.

5. Плескач В.Л. Технології електронного бізнесу. -К.: Київ.нац.торг.-екон.ун-т, 2004. — 223 с.

6. Эймор Д. Электронный бизнес: эволюция и/или революция. — М.:Изд.дом "Вильямс", 2001. — 752 с.

7. Юрасов А.В. Электронная коммерция. Учебное пособие. — М.:Дело, 2003. — 480 с.

8.