Становлення України як незалежної та суверенної держави можливе лише за умови надійного, узгодженого та цілеспрямованого проведення внутрішньої та зовнішньої фінансової політики.

Від стану державних фінансів та ефективності використання державної власності значною мірою залежать загальна економічна ситуація в країні, умови розвитку вітчизняного виробництва, інвестиційний клімат, стан бізнесу і т. п.

Саме тому державний фінансовий контроль є однією із найважливіших функцій державного управління, значення якої дедалі зростає. Тільки належне використання контролю в управлінні державними фінансовими ресурсами дасть можливість створити необхідні передумови для здійснення в державі ефективної економічної політики. Отже, розбудова системи органів фінансового контролю є важливим кроком у забезпеченні функціонування державної влади й викликає особливе зацікавлення як у теоретичному, так і в практичному плані [1].

У перші роки незалежності не було приділено належної уваги розбудові сукупності органів державного фінансового контролю, що призвело до тривалої затримки формування його цілісної системи. Для реформування та вдосконалення системи органів фінансового контролю України необхідно вивчити та вирішити такі питання: як ця система фактично організована в Україні; як теоретично вона повинна бути організована; що треба зробити, аби створити ефективну систему органів фінансового контролю в країні.

Розпочнемо дослідження з визначення терміна „фінансовий контроль” – це діяльність державних органів і недержавних організацій із забезпечення законності, фінансової дисципліни і доцільності при мобілізації, розподілі та використанні грошових коштів і зв’язаних з цим матеріальних цінностей [2].

Контроль – невід’ємна частина системи управління та регулювання, метою якої є виявлення відхилень від прийнятих стандартів і порушень принципів законності, ефективності та економії витрачання матеріальних ресурсів, аби мати можливість вжити заходів коригування, в окремих випадках – притягнути порушників до відповідальності, відшкодувати завдані збитки, здійснити заходи для недопущення таких порушень у майбутньому.

Щодо практичної діяльності, то сьогодні робота фінансово-контрольних установ здійснюється за відсутності чіткої взаємодії. По суті, фінансовий контроль на практиці діє не як єдина система, а існує у формі відокремлених ланок. Останні, як правило, в автономному режимі виконують властиві їм завдання і функції, які визначаються численними нормативно-правовими актами. В таких умовах трапляються неузгодженість, дублювання, відсутність взаємодії, а іноді й суперечності. Це призводить до недостатньої ефективності в діяльності органів фінансового контролю, розпорошення та надмірного витрачання людських і фінансових ресурсів, правового та методологічного хаосу. В результаті одні й ті ж об’єкти контролю протягом року перевіряються неодноразово, а деякі взагалі не контролюються.

Так, трапляються протиріччя в сфері контролю за дотриманням бюджетного законодавства, в якому не досить чітко визначені функції суб’єктів контролю.

Не достатньо погоджені умови взаємодії між органами законодавчої влади та органами виконавчої влади. Адже згідно із Законом України „Про Рахункову палату України” цей орган контролює ефективність управління грошима державного бюджету Державним казначейством, має право витребувати інформацію від інших органів. Однак жодної процедури контролю за діяльністю Рахункової палати з боку органів виконавчої влади не існує. Фактично підтверджується існуючий на практиці статус Рахункової палати як вищого органу фінансового контролю в Україні. Це суперечить статті 98 Конституції України, де вказано, що Рахункова палата – орган, який здійснює контроль за використанням коштів державного бюджету. Таке положення звужує значення фінансового контролю, оскільки він розглядається не тільки як контроль на стадії використання фінансових ресурсів держави, а також як контроль за їх мобілізацією та розподілом.

Верховною Радою України було прийнято зміни до цієї статті, що значно розширило повноваження Рахункової палати у частині контролю за формуванням державного і місцевого бюджетів та виконанням місцевих бюджетів. Проте Президентом України було застосовано право вето щодо цього закону, яке й досі не подолано, що є істотною перешкодою вдосконалення системи органів державного фінансового контролю.

Іноді суб’єктам фінансового контролю не надані важливі для їхньої діяльності права. Наприклад, податкова служба має право на звернення до суду є метою захисту інтересів держави, а Державній контрольно-ревізійній службі таке право не надане.

Таким чином, діюча система органів фінансового контролю в Україні далека від досконалості, що обумовлено рядом причин.

Однією з найбільших проблем у системі фінансового контролю є невизначеність певного переліку суб’єктів, які здійснюють цей контроль. Ані законодавець, ані вчені не дійшли висновку щодо того, які суб’єкти включати до системи, а які ні. Існує багато суперечностей щодо значної кількості органів.

Якщо систематизувати усі ці державні органи і недержавні організації, то до системи органів фінансового контролю належать: Верховна Рада України, Рахункова палата України, Президент України (як глава держави), Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України, Державне казначейство, Державна контрольно-ревізійна служба, Державна пробірна палата України, Державна податкова служба України, Національний банк України, Державна митна служба України, Міністерство зв’язку України, різноманітні фонди держави (Пенсійний Фонд, Фонд соціального страхування та ін.), органи місцевого самоврядування, аудиторська служба (як недержавна організація) і т. д.

Отже, по-перше, для створення належної системи органів фінансового контролю треба дійти обґрунтованого та практичного висновку: які органи є суб’єктами, що здійснюють фінансовий контроль, та закріпити це у нормативному акті повним вичерпним переліком цих органів, служб, організацій.

З цією метою необхідно вивчити, проаналізувати два розуміння системи органів фінансового контролю.

Широке розуміння – це усі державні та недержавні установи, організації, об’єднання, особи, що забезпечують законність та фінансову дисципліну, доцільність при мобілізації, розподілі та використанні централізованих і децентралізованих фондів, враховуючи як утворені спеціально для цього органи, так і наділені повноваженнями здійснювати фінансовий контроль щодо визначених об’єктів поруч з іншими основними функціями.

Вузьке розуміння – система органів фінансового контролю розглядається як сукупність спеціально утворених та наділених необхідним статусом суб’єктів з забезпечення законності, фінансової дисципліни при мобілізації, розподілі та використанні централізованих та децентралізованих фондів. Тобто це лише ті органи, які покликані здійснювати фінансовий контроль як основну функцію, при тому що й інші функції будуть орієнтовані на головну.

Треба вирішити, яку систему ми бажаємо мати в країні (в широкому чи в вузькому розумінні), та зафіксувати це нормативно.

Отже, розглянемо правову базу системи органів фінансового контролю.

Правовою основою здійснення фінансового контролю є Конституція України від 28 червня 1996 р.; закони України (найважливіші в цій сфері – „Про Державну контрольно-ревізійну службу України” від 26 січня 1993 р., „Про Рахункову палату України” від 11 липня 1996 р., „Про Державну податкову службу Украіни” від 5 лютого 1998 р. та ін.), інші акти Верховної Ради України; укази Президента України (наприклад „Положення про Міністерство фінансів України”, затверджене Указом Президента України від 26 серпня 1999 р.); постанови та декрети Кабінету Міністрів України; інструкції, накази, статути та інші акти, які регламентують правове положення державних органів, громадських організацій, органів місцевого самоврядування.

Основним міжнародним документом у сфері державного фінансового контролю є Декларація про керівні принципи фінансового контролю, яка була прийнята у жовтні 1977 року на IX конгресі Міжнародної організації вищих органів фінансового контролю у місті Ліма (Лімська декларація). У декларації йдеться не про розроблення нових напрямів контролю, а про систематизацію загальноприйнятих основних принципів фінансового контролю за державними фінансами. І хоча Лімська декларація з погляду міжнародного права не має обов’язкового характеру, не можна недооцінювати її вплив на розвиток вищих органів фінансового контролю в окремих країнах (це стосується і України)

На нашу думку, саме за відсутності систематизованого закону про фінансовий контроль та розпорошення норм у вигляді окремих актів породжується неузгодженість, дублювання повноважень та інші недоліки на практиці. Норми чинних законів та нормативно-правових актів у сфері державного фінансового контролю не завжди узгоджуються між собою. Методичні рекомендації та інструкції охоплюють лише окремі аспекти.

Наприклад, на сьогодні стан інформаційного і програмного забезпечення системи державного фінансового контролю характеризується відсутністю єдиного інформаційного центру органів фінансового контролю та організаційною розпорошеністю наявних інформаційних ресурсів. Склад та наповнення інформаційних ресурсів не відповідає сучасним вимогам до організації роботи органів системи фінансового контролю. Методологічна неузгодженість процесів обміну інформацією, відсутність єдиної системи класифікації та кодування інформації виникають саме за відсутності відповідного механізму, який повинен бути закріплений у нормативному акті.

Таким чином, необхідно прийняти закон про фінансовий контроль, який би встановлював основні поняття у цій сфері, чітко розподіляв завдання, функції і повноваження між відповідними органами, регламентував відносини між суб’єктами та об’єктами контролю, визначав відповідальність і незалежність відповідних уповноважених посадових осіб [3].

Як висновок, можна визначити основні причини недосконалості системи органів фінансового контролю: невизначеність чіткого кола суб’єктів, які здійснюють фінансовий контроль; застаріла та розпорошена нормативно-правова база; відсутність єдиного систематизованого закону про фінансовий контроль; пасивність державних діячів щодо вирішення цих питань.

Необхідно дійти консенсусу щодо головних проблем; розробити механізм взаємодії суб’єктів фінансового контролю між собою, з об’єктами та з третіми особами; розробити чітке розмежування повноважень між органами фінансового контролю; прийняти закон про фінансовий контроль та взагалі вдосконалити правову базу системи фінансового контролю. Таким чином, ми реформується система органів фінансового контролю, що сприятиме становленню міцної, економічно стабільної і розвинутої держави, ім’я якій – Україна.

Список використаних джерел

1. Головань М. М. Державний фінансовий контроль і його реформування //Фінанси України.– 2003.–№9.– С.133.
2. Воронова Л. К., Бекерська Д. А. Фінансове право: Навч. посіб. для студ. юрид. вузів та фак.– К.: Вентурі, 2001.–С.65.
3. Іванова І.М. Реформування системи державного фінансового котролю//Фінанси України.– 2005. –№6.– С.145.
4. Шутов М. І., Бабенко В. А., Стоянова Н. М. Державний фінансовий контроль в Україні (теорія та практика): Монографія.–Одеса: Юридична література, 2004. – 136 с.