Вступ

Наукове знання і процес його здобуття характеризуються системністю і структурованістю. У структурі наукового знання виділяють емпіричний (дослідний) і теоретичний рівні.

Сукупність дослідних заходів і методів забезпечують емпіричний і теоретичний етапи наукового дослідження. На емпіричному рівні дослідний об’єкт відображається здебільшого з позицій зовнішніх зв’язків і відносин. Емпіричному пізнанню притаманні збір фактів, первинне узагальнення, опис дослідних даних, систематизація і класифікація. Емпіричне дос­лідження спрямоване безпосередньо на об’єкт дослідження, відбувається на основі методів порівняння, виміру, спостеріганню, експерименту, аналізу та ін. Під емпіричним дослідженням розуміють також практичні аспекти наукової організації, збір емпіричної інформації, осмислення результатів спостереження і експериментів, відкриття емпіричних законів, формування класифікацій (розбивка класу об’єктів на підкласи) та ін. Отже, емпіричне дослідження — це особливий вид практичної діяльності, що існує в середині науки. Така діяльність потребує наявності специфічних здібностей: мистецтво експериментатора, спостережливості польового дослідника, особистої контактності і такту психологів і соціологів, які займаються проведенням досліджень та ін. Було б помилкою вважати, що емпіричне дослідження відбувається без впливу теорії. Важливо глибоко розуміти, що вихідним пунктом сучасної науки служать не факти самі по собі, а теоретичні схеми, концептуальні каркаси дійсності, тобто різного роду постулати, концептуальні моделі, аксіоми, принципи та ін. Англійський філософ Карл Поппер стверджував, що абсурдна віра в те, що людина може почати наукову діяльність з «чистих спостережень», не маючи «чогось схожого на теорію». Кожен крок експерименту становить дію, що планується і спрямовується теорією.

Неформальні методи базуються на інтуїції, їх перевага полягає в тому, що приймаються вони оперативно, недолік — неформальні методи не гарантують уникнення помилкових рішень та висновків, оскільки інтуїція може підвести.

Неформальні методи можуть, однак, принести користь у тому випадку, якщо фахівці усвідомлюють їхні слабкі сторони й можливі сфери застосування. Головна проблема — вибірки невідомої репрезентативності — є слідством способу визначення цих вибірок.

Неформальні (евристичні) методи прийняття рішень ґрунтуються на аналітичних здібностях осіб, що приймають управлінські рішення. Вони базуються на накопиченому досвіді та інтуїції менеджера, їхня перевага полягає в тому, що рішення приймаються оперативно, їхній недолік: вони не гарантують захисту від вибору помилкових рішень, тому що інтуїція може іноді підвести менеджера.

1. Загальна характеристика неформальних методів дослідження

Неформальні методи — це ті, що обходяться без особливо жорстких самообмежень, хоча й дотримуються кожен своїх правил і принципів. У світлі свого відносно вільного характеру кожна з груп неформальних методів може включати значну кількість більш часткових методів і методик.

Провідне місце серед неформальних методів належить історико-описовому методу, який є основою історії дипломатії, міжнародних відносин і зовнішньої політики окремих держав, численних праць з аналізу явищ і процесів поточного міжнародного життя (сутність історико-описового методу, полягає у визначенні процесів, що мали місце у минулих та поточних проявах міжсуспільної комунікації). Його різновидом виступає політико-описовий метод, який по суті часто зводиться до реферування документальних джерел. Обидва методи дають первинну фактологічну інформацію на основі якої ґрунтуються всі наступні теоретичні побудови. До цієї ж групи належить порівняльно-історичний метод — спосіб дослідження і пояснення змісту та характеру міжнародних відносин на різних етапах історичного розвитку; виявлення спільного і відмінного між різними стадіями становлення інформаційно-аналітичного дослідження як дослідження на основі їх співставлення (порівняння).

Неформальні методи прогнозування – коли керівництво покладається на різні джерела письмової та усної інформації як на допоміжний засіб з метою прогнозування та вироблення цілей. Методи збору вербальної (усної) інформації часто використовуються під час аналізу зовнішнього середовища. Сюди належать інформація, отримана з радіо- й телепередач, від споживачів, постачальників, конкурентів, консультантів, на торгових нарадах у професіональних організаціях. Джерела письмової інформації про зовнішнє оточення — це газети, торгові журнали, інформаційні бюлетені, професійні журнали та річні звіти. Деякі керівники використовують дані про дії конкурентів, одержані способом промислового шпіонажу.

Існують різні класифікації методів і прийомів аналізу діяльності суб’єкта. В основі такої класифікації лежать різні ознаки. Одним із найбільш інформативних є розподіл прийомів і методів за рівнем їхньої формалізації, тобто за тим, чи можливо взагалі й у якому ступені описати даний метод за допомогою деяких формалізованих (у першу чергу математичних) процедур. За цією логікою, всі аналітичні методи можуть бути поділені на неформальні і формалізовані. Класифікація методів і прийомів аналізу приведена на рис.1.

Суттєве місце в інформаційно-аналітичній діяльності належить також двом спорідненим методам — нормативно-ідеологічному та нормативно-гіпотезотворчому. Перший виводить положення з певної ідеології або не усвідомлюючи цього, або усвідомлюючи, але маючи непохитну впевненість у власній правоті (саме цей метод дав концепції «політичного реалізму» та геополітики). Другий дотримується логіки розуму, а не віри: знаючи про дефіцит емпіричного чи теоретичного матеріалу, він компенсує його побудованими на базі тих або інших концепцій гіпотезами, віддаючи при цьому відлік у можливих недоліках такого підходу (концепції зовнішньої політики держав, концепції міжнародної інтеграції).

Інтуїтивно-логічний і формально-логічний методи єдині в прагненні керуватися логікою, але надають перевагу різним її видам. Перший керується тим, що на момент проведення дослідження прийнято вважати «здоровим глуздом» — у науці, політиці, масовій свідомості. Цей метод на практиці іноді дуже важко відрізнити від нормативно-гіпотезотворчого. Другий, як випливає з назви, спирається на формальну логіку (наприклад, у дослідженнях внутрідержавних і міждержавних відносин поширений варіант, який базується на логіці права).

 

Ще одну групу споріднених неформальних методів становлять операційно-прикладний і аналітико-прогностичний. При багатьох відмінностях їх поєднує націленість на вирішення прикладних завдань і отримання результатів, які могли б знайти насамперед пряме політичне — як теоретичне, так і практичне застосування. До операційно-прикладних можна віднести різні методи аналізу ситуації (просте та включене спостереження, вивчення документів і об’єктивних матеріальних джерел, порівняльний аналіз), методи аналізу змісту (контент-аналіз, аналіз подвійних даних, когнітивне картування), методи аналізу варіантів поведінки (імітації, ситуаційні аналізи, ділові, штабні та стратегічні ігри).

Аналітико-прогностичні методи націлені на прогноз більш складних, ніж окремі ситуації та варіанти поведінки, процесів і явищ; динаміки міжнародної системи в цілому, її окремих географічних і проблемних напрямів тощо. При цьому треба мати на увазі, що сама прогностика — одна із сфер методології, яка розвивається найбільш динамічно і в якій дуже багато дискусійного. Останнім часом отримують визнання та поширення такі цікаві теоретичні її відгалуження, вкрай важливі для вивчення міжнародних відносин, як альтернативістика (вірогідні або можливі реально виконувані варіанти майбутнього), ретроальтернативістика (реально можливі, але втрачені варіанти минулого). З точки зору практичної значимості найкраще зарекомендували себе сценарний метод (побудова сценаріїв гіпотетичного ходу розвитку подій і надання принципових рекомендацій на випадок матеріалізації кожного із сценаріїв) і методи експертного аналізу («мозковий штурм», метод «дельфі» і т.п.).

Також можуть використовуватися чисто кількісні (статистичні) методи, зокрема при вивченні, наприклад, окремих сфер внутрішніх і міжнародних відносин (війни, конфлікти, матеріальний потенціал держав). Однак вони поки що не дали вагомих результатів, що пояснюється з відсутністю загальної теорії досліджуваних явищ і процесів, принциповою неможливістю порівняти багато їхніх важливих характеристик, складністю взаємозв’язків між зовнішніми проявами та сутнісними аспектами явищ і процесів суспільного життя.

Наслідком наукового осмислення методу як явища, а також сукупності конкретних методів і досвіду їх використання виступає методика. Це штучно створений на базі загальної методології й теоретико-методологічних положень конкретної науки комплекс методів, призначених для вирішення певного класу задач, щоб забезпечити високу ступінь стандартизації множини конкретних досліджень і отриманих на їх основі результатів з наступним використанням таких результатів у фундаментальній і прикладній науці та на практиці.

Безперечно, принципи і підходи мають важливе значення у вивченні минулого. Однак не меншу роль відіграють тут і методи історичного пізнання, тому що будь-який науково-пізнавальний процес складається з трьох компонентів: об’єкта пізнання, тобто минулого, пізнає суб’єкта, тобто історика і методу пізнання. За допомогою методу вчений пізнає досліджувану проблему, подію, епоху. Обсяг і глибина нових знань залежать насамперед від ефективності застосовуваних методів. Зрозуміло, кожен метод може бути застосований вірно чи невірно, тобто сам по собі метод не гарантує отримання нового знання, але без нього не можливо ніяке пізнання. Тому одним з найважливіших показників рівня розвитку історичної науки виступають методи дослідження, їх різноманітність і пізнавальна ефективність.

Методи дослідження є найбільш динамічним компонентом історичної науки, який рухає її вперед. Поява нових методів часто призводить до зміни співвідношення та ролі старих і нових методів, а не до втрати першими всякого значення. На відміну від конкретно-історичних фактів та концепції, що піддаються швидкому оновленню, методи дослідження відрізняються найбільшою «живучістю». [4]

Неформальні методи (ймовірно, більш правильно назвати їх важко формалізованими) засновані на описі процедур на логічному рівні без допомоги чітких аналітичних залежностей. Велику роль у застосуванні цих методів відіграють досвід та інтуїція аналітика. Формалізовані методи (іноді їх ще називають математичними) спираються на попередньо задані суворі залежності і правила. Не всі з них рівнозначні щодо складності використовуваного математичного апарата, можливості реалізації в практичній діяльності і ступеня поширеності в роботі аналітичних служб на підприємствах і спеціальних консалтингових фірмах.

У більшості випадків у процесі аналізу (в тому числі експрес-аналізу) фінансово-господарської діяльності підприємства застосовують у першу чергу неформальні методи, а також класичні методи економічного аналізу й статистики. Застосування комп’ютерів істотно розширило аналітичний інструментарій, підвищило можливості «старих» методів і дало аналітикам нові. Аналітичні пакети того чи іншого обсягу і складності є практично в будь – якій бухгалтерській програмі, а також у табличних процесорах для персональних комп’ютерів. Сьогодні робота з аналізу діяльності підприємства (банку) немислима без застосування комп’ютерів.

Застосування математичних методів в аналізі діяльності цих структур вимагає таких моментів:

1)       суспільного підходу до вивчення економіки підприємств, обліку всієї множини існуючих взаємозв’язків між різними сторонами діяльності підприємства;

2)       вимагає розробки комплексу економіко – математичних моделей, які відображають кількісну характеристику економічних процесів і задач, які розв’язуються за допомогою цього аналізу;

3)       вимагає удосконалення системи економічної інформації про роботу підприємства (або банку);

4)       вимагає наявності технічних засобів (ЕОМ) для здійснення, збереження , обробки і передачі економічної інформації в цілях проведення об’єктивного економічного аналізу;

5)       вимагає організації спеціального колективу аналітиків, який складався би з економістів виробничої сфери та інженерів математиків.

Методів практичної і теоретичної діяльності дуже багато. У логіко-методологічній літературі існують різні види класифікацій. Залежно від видів діяльності ( практична або пізнавальна) всі методи поділяються на практичні і пізнавальні. Пізнавальні методи або методи пізнання поділяються на наукові і буденні. В свою чергу методи наукового пізнання поділяються на теоретичні і емпіричні.

Всі теоретичні методи поділяються на всезагальні (універсальні), загальні і часткові (специфічні). Теоретичним методом може бути будь-яка наукова або філософська теорія, яка використовується як спосіб, прийом теоретичного дослідження предметів, явищ та процесів об’єктивного світу. Якщо певна теорія використовується в науковому пізнанні для дослідження природних, соціальних, психічних процесів і явищ, то така теорія набуває статусу всезагального (універсального) методу. Прикладами всезагальних методів наукового пізнання є системно-структурний метод, логічні методи.

На емпіричному рівні наукового пізнання до універсальних відносяться методи спостереження і експерименту.

До загальних методів відносяться методи, які застосовуються в певній сукупності наук, наприклад, в гуманітарних науках, юридичних науках і т.д.

До часткових методів відносяться методи, які розробляються в окремих науках для дослідження специфічних предметів, явищ і процесів. їх називають конкретно-науковими методами.

Методи юридичних наук (методи правового пізнання) визначаються специфікою предмету юридичної науки.

Юридична наука — система знань про об’єктивні закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави і права. Залежно від того, які сторони й форми діяльності держави і права вивчаються, розрізняють загальнотеоретичні та історико-юридичні, галузеві, міжгалузеві, спеціальні, прикладні та міжнародно-правові юридичні науки. Методи, які використовуються в науково-правовому пізнанні, можна поділити на всезагальні, загальні, часткові (специфічні).

До всезагальних методів науково-правового пізнання соціальних об’єктів, які досліджуються юридичними науками, відносяться: а) філософські методи (діалектичний, феноменологічний, метод герменевтики і ін.); б) логічні методи (методи формальної логіки); в) загально наукові методи (системний метод, метод експерименту, метод спостережень, метод структурно-функціонального аналізу та ін.).

Логічний метод — це засіб розумової діяльності людей (засіб мислення), який використовується у процесі пізнання і відтворення об’єкта, який досліджується.

Всі логічні методи поділяються на методи дослідження (пошуку, пізнання) і методи знаково-символічного зображення структури мислення і знання, як результату пізнавальної діяльності [1, c. 34].

Логічні методи є головними і необхідними засобами пізнання, тому кожна людина повинна добре оволодіти цими методами і використовувати їх у своїй розумовій діяльності. У правовому мисленні юриста свідоме використання логічних методів є необхідною умовою для вирішення специфічних теоретичних і практичних проблем у галузі права, для здобуття нового знання у процесі пізнавальної діяльності.

До логічних методів пізнання (дослідження) предметів, явищ, процесів об’єктивного світу відносяться: аналіз, синтез, абстрагування, ідеалізація, узагальнення, дедукція, індукція, аналогія, екстраполяція, моделювання, гіпотеза.

Узагальнення (від гр.) як метод дослідження означає формування та розвиток знання шляхом переходу: а) від думки про індивідуальне, яке міститься в понятті, судженні, нормі, гіпотезі, питанні та ін., до відповідної думки про загальне; від думок про загальне до думок більш загальних; б) від окремих фактів, ситуацій, подій, предметів та явищ до ототожнення їх в думках і до створення щодо них загальних понять і суджень. Такий процес ототожнення стає необхідною умовою формування відповідних гіпотез, теорій концепцій. У правовому пізнанні метод узагальнення використовується у формі: а) узагальнення професійного досвіду на підставі аналізу конкретних випадків (справ); б) теоретичного узагальнення практики державного будівництва і реалізації права в діях суб’єктів правовідносин (створення теорії права); в) узагальнення емпіричних, галузевих теорій права.

Дедукція та індукція як логічні методи пізнання використовуються у процесі пошуку виводу з вихідних даних (засновників). У цьому значенні дедукцію та індукцію можна розглядати як методи, які забезпечують пошук необхідного матеріалу для узагальнення і одержання нових висновків. Методи дедукції та індукції органічно взаємопов’язані. Дедукція використовується для виведення із таких вихідних висновків, які існують у формі теоретичного закону, ідеї, принципу та ін. Дедукція в даному випадку пов’язана з побудовою ідеалізованих об’єктів науки, а індукція використовується як метод узагальнення емпіричних закономірностей. Знання, здобуте методом індукції, в мисленні вченого є передумовою для побудови нового «демонстративного» знання, яке, в свою чергу, стає основою обґрунтування часткових істин на теоретичному рівні мислення.

Аналогія є надзвичайно ефективним методом у пізнавальному процесі, оскільки чимало великих відкриттів у науці було зроблено ( на підставі аналогії шляхом перенесення певних властивостей та ознак з одного досліджуваного об’єкта на інший, а також відношень і зв’язків між однією сукупністю предметів на інші сукупності.

Екстраполяція (лат. — префікс «над…», «зверх.», робити гладким, обробляти) є різновидом індукції, аналогії та узагальнення в їх взаємозв’язку і широко використовується в усіх науках. Сутність цього методу, за Д.П.Горським, полягає у поширенні: а) якісних характеристик з однієї предметної галузі на іншу, з минулого і сучасного на майбутнє; б) кількісних характеристик однієї галузі предметів на іншу, одного агрегату на інший на підставі спеціально розроблених для цієї мети методів; в) деякого рівняння на інші предметні галузі у межах однієї науки або на інші галузі знання, що пов’язане з їх певною модифікацією (метод математичної індукції).

Метод екстраполяції застосовується у прогнозуючих цілях, для обґрунтування поширення з однієї галузі в інші, при розробці управління економічними процесами та ін. Результатом застосування методу екстраполяції є перенесення знання в нові предметні галузі.

Метод екстраполяції в юридичній теорії і практиці використовується при перенесенні юридичних законів, норм права в нові предметні галузі (аналогія закону, аналогія права); при використанні юридичного знання, яке узагальнене в окремій галузі права, в інші галузі права [6, c. 61-62].

Моделювання як метод пізнання дуже активно застосовується у сучасній науці в процесі пошуку нових наукових результатів. Сутність цього методу полягає в побудові моделей, за допомогою яких досліджуються різноманітні природні та соціальні об’єкти. Термін «модель» (лат. — міра, ритм, величина, пов’язано зі словом — зразок) використовується в різних значеннях. Залежно від контексту в конкретному міркуванні під моделлю розуміють «метод», «аналог», «зразок», «систему», «теорію», «картину світу», «інтерпретацію», «репрезентацію», «алгоритм», «систему порівняння» та ін.

Метод моделювання використовується там і тоді, коли з якихось причин неможливо досліджувати об’єкт безпосередньо. Тоді замість нього виступає його аналог — модель, яку досліджують як імітацію оригіналу (об’єкта). На моделі вивчають властивості об’єкта, а потім нагромаджені знання переносять на оригінал. В основі такого перенесення лежить схожість, подібність моделі та оригіналу.

В юридичній теорії і практиці метод моделювання використовується при побудові наукової теорії права (теорія права як модель), системи нормативно-правових актів, в ситуації доведення юридичних фактів («слідчий експеримент» як аналог дій підозрюваних, потерпілих, свідків) та ін.

Термін «гіпотеза» (припущення) вживається у таких значеннях: а) як проблематичне знання (у широкому значенні); б) як припущення; в) як ідея, що дає змогу об’єднати деяку сукупність знань у систему знання (гіпотеза у вузькому значенні). У правовій діяльності термін гіпотеза використовується в усіх трьох значеннях. Гіпотеза як метод дослідження полягає у побудові о припущення (ймовірнісного висловлювання або сукупності висловлювань) відносно фактичних даних про певні явища, процеси, події, про причини їх виникнення та функціонування, а також при прогнозуванні майбутнього.

На підставі одних і тих же фактичних даних може створюватися декілька гіпотез, які називаються версіями. Умовою різних припущень (версій) є певна сукупність знань про досліджуваний предмет. Залежно від тієї ролі, яку відіграють гіпотези у процесі пізнання на шляху до нового знання, гіпотези поділяють на допоміжні (робочі) і основні (визначаючі) [4, c. 52-54].

2. Евристика та евристичне програмування

Під час проведення економічного аналізу слід враховувати те, що математичні методи є важливою, але не вичерпною основою прийняття рішення. Крім них слід враховувати інші фактори: мораль, традиції, звички, досвід, експертні оцінки тощо, які не піддаються формалізації та кількісній оцінці. Тому поряд з найбільш поширеними загальними, універсальними методами і прийомами аналізу доцільно застосовувати евристичні (логічні) методи аналізу, які ґрунтуються не на точних математичних розрахунках, а на досвіді та інтуїції дослідників.

Слово «евристика» трактується як метод пошуку, винаходів. Основи евристичних методів були закладені ще у філософській концепції Сократа. Проте тільки у XX ст. це поняття отримало широке наукове та практичне визнання як евристичного мислення, евристичні прийоми і методи, евристичні властивості. Хоча нині немає єдиного однозначного тлумачення евристики як такої, проте її повсюдно асоціюють з творчістю, творчим пошуком, кмітливістю, передбаченням.

Управлінська практика свідчить про те, що при ухваленні і реалізації рішень певна частина керівників використовує неформальні методи, які ґрунтуються на аналітичних особливостях осіб, що ухвалюють управлінські рішення. Це сукупність логічних прийомів і методики вибору оптимальних рішень керівником шляхом теоретичного порівняння альтернатив з урахуванням накопиченого досвіду. У більшій частині неформальні методи базуються на інтуїції менеджера. Їх перевага полягає в тому, що приймаються вони оперативно, недолік – неформальні методи не гарантують від вибору помилкових (неефективних) рішень, оскільки інтуїція іноді може підвести менеджера.

Евристичні методи – це спеціальні методи аналізу, що базуються на використанні досвіду, інтуїції фахівця та його творчого мислення. Евристичні методи поділяються на експертні та психологічні.

Експертні методи є комплексом логічних та математичних прийомів і процедур дослідження, в результаті яких від фахівців-експертів одержують інформацію, необхідну для прийняття зважених раціональних управлінських рішень.

У широкому значенні під методом формалізації розуміється створення особливої штучної (формалізованої) мови або мови знаків та символів, і зображення на цій мові абстрактних об’єктів науки і наукового знання як результатів пізнавального процесу. Використання особливих знаково-символічних засобів формалізованої мови дає можливість більш точно, однозначно і стисло зображати абстрактні об’єкти науки і наукове знання.

Виділяють такі види наукової формалізації: дескриптивна, математична, логічна.

Дескриптивна або описова формалізація означає зображення абстрактних об’єктів науки за допомогою особливих термінів. Дескриптивна формалізація використовується, по-перше, у гуманітарних науках, в тому числі юридичних науках. Наприклад, такі терміни як «право», «норма права», «закон» та ін., виконують функцію дескриптивної формалізації об’єктів, які вивчають юридичні науки.

Математична формалізація означає зображення абстрактних об’єктів науки і наукового знання за допомогою спеціальних (математичних) термінів, штучних знаків та символів-цифр, формул, знаків математичних операцій і т.д. Використання формалізованої мови математики в природничих і гуманітарних науках називається процесом математизації наук.

Логічна або дедуктивна формалізація означає зображення форм мислення — понять, висловлювань, умовиводів, взаємозв’язків між формами мислення, між структурними елементами теорії за допомогою спеціальних (логічних) знаків і символів, які утворюють певну систему. Така система називається формально-логічною системою знаків та символів, які створюються у такій послідовності: а) будується алфавіт або сукупність вихідних знаків і символів; б) формулюються правила побудови формул (виразів) на підставі даного алфавіту; в) встановлюються аксіоми як вихідні істинні формули; г) за допомогою правил виводу на підставі аксіом доводяться інші формули або теореми.

Евристика – сукупність прийомів дослідження, методика ставлення питань і їх рішення; метод навчання за допомогою навідних питань, а також теорія такої методики.

Евристичне програмування – методи вирішення завдань, що спираються на досвід прийняття рішень. Стосовно завдань управління евристичне програмування (евристичні методи) реалізується таким чином:

• використання інтуїтивного методу – метод розв’язання може витікати з практики минулих дій, яка себе виправдала в більшості випадків;
• завданням експертного варіанта – завдання управління полегшується, якщо спеціаліст пропонує опорний варіант вирішення завдання; поблизу нього можна перевірити зміну критерію ефективності при варіюванні окремих параметрів;
• заміною одного завдання іншим – в цьому випадку модель не буде чітко відтворювати суть ситуації, що розглядається, але для вироблення рішення можна використати алгоритм вирішення вибраного завдання;
• звуженням галузі дослідження – пошук оптимального варіанта може спроститися, якщо ввести додаткові обмежувальні умови.

Психологічні методи – сукупність правил і процедур, які забезпечують розв’язання проблем та вирішення творчих завдань.

Крім цього, всі евристичні методи поділяються на дві групи – методи ненаправленого пошуку та направленого пошуку. До групи методів ненаправленого пошуку належать методи: мозкового штурму, експертних оцінок, асоціацій та аналогій, контрольних запитань, колективного блокноту, ділові ігри і ситуації, кібернетичні наради тощо.

До складу групи направленого пошуку належать морфологічний метод, алгоритм розв’язання винахідницьких задач та ін. (рис. 2).

Рис. 2. Групування евристичних методів

Евристичні методи прийняття рішення — це система принципів і правил, які задають найбільш імовірнісні стратегії і тактики діяльності людини, яка приймає рішення, стимулюючі її інтуїтивне мислення в процесі рішення, генерування нових ідей і на цій основі рішення певного класу творчих завдань, що істотно підвищують ефективність.

Розробка прогнозного сценарію – це метод, за допомогою якого встановлюється логічна послідовність подій з метою показати, як, виходячи з існуючої ситуації, може крок за кроком розгортатися майбутній стан об’єкта дослідження. У результаті виникає необхідність генерації альтернативних послідовностей, необхідність формування різних уявних можливих послідовностей дій і подій, що з них випливають, тобто можливих продов­жень. Ці продовження визначаються кожним черговим станом системи і оточуючими обставинами на відповідний момент часу.

Розробка сценаріїв – висококваліфікована, клопітка і відповідальна робота. Крім того, ця робота – неформульована, творча, для неї нема вичерпного алгоритму проведення. Дуже важливо підкреслити, що альтернативи-сценарії повинні розроблятися на суворо логічних обґрунтуваннях, вони повинні бути досить надійними і реально можливими варіантами розвитку тих чи інших процесів залежно від прийнятих рішень керівника чи управлінця.

Процес розробки прогнозного сценарію нараховує в собі:

• сукупність діагностичного аналізу ретроспективи (минулого) розвитку компанії і галузі;
• аналізу існуючого становища компанії і зовнішнього середовища (фону) і розробку прогнозів розвитку компанії;
• фону на середньотривалий і довготривалий періоди.

Сценарій може бути поданий у вигляді окремого документа, в якому в якісно-кількісній формі розгортається послідовність картин майбутнього. Він, як правило, розробляється в різних варіантах залежно від альтернатив можливого розвитку.

3. Експертні методи дослідження

Досить часто при прийнятті рішень використовують так звані експертні оцінки. Сутність методу ек­спертних оцінок полягає в раціональній організації проведення експертами аналізу проблеми з кількісною оцінкою суджень і об­робкою їхніх результатів. Узагальнена думка групи експертів вважається як вирішення проблеми.

Експертні методи дослідження систем керування ґрунту­ються на ідеях, основу яких складає неформальний підхід до вирішення проблеми. Це розуміється так, тому що в багатьох практичних завданнях при системному підході до їхнього вирішення не вдається цілком формалізувати проблему таким чи­ном, щоб застосувати відомі математичні моделі для її строгого, тобто формального розв’язання.

При використанні експертних методів для аналізу соціотех­нічних систем передбачаються чотири групи осіб-учасників:

• клієнт – той, хто ставить проблему, замовляє і фінансує дослідження системи керування;
• особи, що приймають рішення, тобто керівники, від по­вноважень яких безпосередньо залежить вирішення проблеми;
• власне учасники, як ті, чиї дії будуть потрібні при вирішенні проблеми, так і ті, на кому позначаться позитивним чи негативним чином наслідки вирішення проблеми;
• системний аналітик і його співробітники.

Застосовувані методи експертної оцінки розділяють на: індивідуальні та колективні.

Індивідуальні експертні методи засновані на використанні думок експертів-фахівців відповідного профілю незалежно один від одного. Найчастіше застосовними є два методи прогнозу:

• інтерв’ю;
• аналітичні експертні оцінки.

Метод інтерв’ю означає бесіду прогнозиста з експертом, у ході якої прогнозист відповідно до заздалегідь розробленої програми ставить перед експертом питання щодо перспектив розвитку прогнозованого об’єкта. Успіх такої оцінки в значній мірі залежить від здатності експерта, що дає інтерв’ю, експромтом робити висновки до самих фундаментальних різних питань

Аналітичні експертні оцінки передбачають тривалу і ретельну самостійну роботу експерта над аналізом тенденцій, зміною стану і шляхів розвитку прогнозованого об’єкта. Цей метод дає можливість експерту використовувати всю необхідну інформацію про об’єкт аналізу. Свої розуміння експерт подає у вигляді доповідної записки.

Основними перевагами розглянутих методів є можливість максимального використання індивідуальних здібностей експер­та і обмеженість психологічного тиску, що робиться на окремого працівника. Однак ці методи мало придатні для прогнозування найбільш загальних стратегій через обмеженість знань одного фахівця-експерта про розвиток суміжних галузей науки.

Методи колективних експертних оцінок ґрунтуються на принципах виявлення колективної думки експертів про перспек­тиви розвитку об’єкта аналізу.

При використанні експертного методу часто використовується шкала порядку. Вирішується питання порівняння за принципом «краще-гірше», «більше-менше». Докладніша інформація про те, в скільки разів краще або гірше часто не потрібна.

Попарне порівняння (об’єкти порівнюються один з одним попарно). При побудові шкали порядку або так званого ранжованого ряду експерти використовують метод попарного зіставлення. У табл. 1 наведений приклад ранжування шести об’єктів шляхом попарного порівняння. Це результат роботи одного експерта, що оцінював об’єкти певним чином. Перевага одного об’єкта перед іншим позначена 1, зворотна ситуація – 0.

Таблиця 1 – Приклад ранжування шляхом попарного порівняння

Номер об’єкта	1	2	3	4	5	6	Результат
1	х	1	0	1	1	1	4
2	0	х	0	1	1	1	3
3	1	1	х	1	1	1	5
4	0	0	0	х	1	0	1
5	0	0	0	0	х	0	0
6	0	0	0	1	1	х	2

Ранжований ряд (шкала порядку) для об’єктів, порівняльна оцінка яких наведена в табл. 8.1, матиме вигляд:

Q₅ < Q₄ < Q₆ < Q₂ < Q₁ < Q₃ .                     (1)

Якщо використовувати декілька експертів, то можна отримати точніший результат.

Можна використовувати більш довершені критерії, наприклад, перевагу визначити оцінкою 1, гіршу якість визначити оцінкою -1, а рівноцінну якість визначити оцінкою 0. Механізм складання ранжованого ряду залишається тим самим.

Психологами доведено, що попарне зіставлення лежить в основі будь-якого вибору (тобто ви вибираєте продукти, порівнюючи їх попарно), проте, шкалу порядку часто складають наперед (неранжований ряд) і фіксують у ній опорні (репери) точки, які називають балами.

Так з’явилася дванадцятибальна шкала інтенсивності землетрусів, мінералогічна шкала Мооса, п’ятибальна шкала оцінки знань, бали у фігурному катанні і т.д.

При формуванні експертної групи доцільно провести тестування, оцінку експертів один одним і перевірку узгодженості думок.

Тестування полягає у вирішенні експертами завдань, з відомими організаторам тестування, але невідомими експертам результатами, і перевірці за критерієм Фішера гіпотези про приналежність оцінок різних експертів до однієї і тієї ж генеральної сукупності оцінок.

Самооцінка полягає в тому, що кожен експерт в обмежений час відповідає на запитання спеціально складеної анкети. Таке випробування проводять на комп’ютері і потім отримують бальну оцінку. Експерти можуть оцінювати і один одного, але для цього необхідна довірча обстановка і досвід спільної роботи. Узгодженість думки експертів можна оцінювати за величиною коефіцієнта конкордації:

(2)

де S – сума квадратів відхилень всіх оцінок рангів кожного об’єкта експертизи від середнього значення;

n – число експертів;

m – число об’єктів експертизи.

Коефіцієнт конкордації змінюється в діапазоні 0<W<1, причому 0 – повна неузгодженість, 1 — повна одностайність.

Висновки

Отже, неформальні методи засновані на аналітичних здібностях й полягають у сукупності логічних прийомів порівняння альтернатив з урахуванням накопиченого досвіду й інтуїції. Серед них застосовують методи:

— економічного аналізу шляхом порівняння поточних і одноразових витрат, рентабельності виробництва при різних варіантах техпроцесів

— платіжної матриці, що дозволяє за допомогою ймовірності настання подій вибрати по величині зваженої оцінки (добуток прибутку на коефіцієнт імовірності) найбільш вигідний варіант;

— анкетування експертів, обробки їхніх анкет, коректування варіантів рішень доти  , поки не вималюється єдине рішення;

— описового моделювання процесу ухвалення рішення по написаному різними фахівцями «сценарію».

Методи експертних оцінок – це спосіб прогнозування та оцінки майбутніх результатів дій на основі прогнозів фахівців.

Отже, методи експертної оцінки вимагають ретельної підготовки експертів, робота яких містить:

1) чітке визначення мети і завдань, а в деяких випадках об’єднання та систематизація висновків;

2) набір достатньо компетентних незалежних експертів в області відповідних об’єктів;

3) обговорення питання в групі експертів чи виключення безпосереднього спілкування між ними;

4) надання учасникам експертизи на кожному наступному етапі результатів і висновків попереднього етапу. Це дає змогу зробити певні висновки, які поділяють більшість експертів;

5) вибір оптимально підходящих методів обробки висновків експертів;

6) точне формулювання підсумкових висновків в експертній роботі.

Метод експертних оцінок – це фактично метод прогнозування, основоположним критерієм якого є досягнення згоди серед усіх членів експертної групи.

Метод контрольних запитань призначений для активізації творчого процесу щодо вирішення поставленого завдання шляхом надання відповідей на запитання згідно з попередньо складеним списком. Це сприяє всебічному розгляду проблеми та пошуку нових нетрадиційних підходів до її вирішення. Універсальність цього методу полягає в тому, що аналітик може ставити запитання собі і шукати на них відповіді, а також у процесі колективних обговорень, зокрема при мозковому штурмі, конференції ідей тощо.

Метод морфологічного аналізу має кілька різновидів і призначений для генерації нових неупереджених ідей щодо можливості і шляхів вирішення проблеми. Використовуючи цей метод, поставлене аналітичне завдання описують та аналізують як сукупність усіх можливих морфологічних (тобто структурних) зв’язків і відношень між складовими елементами.

Аналіз вимагає попереднього складання морфологічних таблиць або графіків.

Список використаної літератури

1. Аналітика, експертиза, прогнозування / С. А. Макаренко (відп.ред.). — К. : Науково-видавничий центр «Наша культура і наука», 2003. — 614с.
2. Аналітика, експертиза, прогнозування : Монографія/ Макаренко С.А., Рижков М.М., Ожеван М.А. та ін.. — К., 2003.- 612 с..
3. Вашедченко, А. Н.. Прогнозирование : Учеб. пособие для менеджера/ Нац. ун-т кораблебудування ім. Макарова. Ин-т последиплом. образования. —         Николаев, 2007. — 135 с.
4. Глівенко С. В., Соколов М. О. Економічне прогнозування: Навч. посіб. для екон. спец.. — 2.ВИД., перероб. та доп. — Суми : Університетська книга, 2001.—207с.: іл.
5. Інформаційно-аналітична діяльність в міжнародних відносинах: Матеріали наук.-практ. конф., 24-25 квіт. 2003 p.: [Збірник] / Нац. ун-т ім. Т.Шевченка, Ін-т міжнар. відносин, Технол. ун-т Поділля; [Редкол.: Скиба М.Є. та ін.] —г Хмельницький, 2003- Ч. 1: — 2003. — 102, [2] с.: іл., табл.
6. Ковальчук, Т. Т. Економічна безпека і політика : Із досвіду проф. аналітика. — К.: Знання, 2004.— 638 с.:
7. Макаренко, Т. І. Моделювання та прогнозування у маркетингу : [Навч. посіб. для студ. вищ. закл. освіти] / Міжнар. ун-т бізнесу і права. — К.: [Центр навч. л-ри], 2005. — 154 с.: іл., табл.
8. Моделі і методи соціально-економічного прогнозування : Підручник. / [Геєць В.М., Клебанова Т.С., Черняк О.І. та ін.]; Харк. нац. екон. ун-т. — X.: ВД «ІНЖЕК», 2005. — 392, [2] с.: іл., табл., портр
9. Пархоменко В.Д., Пархоменко О.В. Інформаційна аналітика у сфері науково-технічної діяльності: Монографія. — К.: УкрІНТЕІ, 2006. — 224 с.
10. Пархоменко О.В. Інформаційна аналітика як складова управління сферою науково-технічної діяльності // Науково-технічна інформація. — 2004.-№ 2.-С. 27-31.
11. Політичний аналіз і прогнозування : Посібник/ А.О. Коваленко. -К.: Наук, світ, 2002.-201 с.
12. Ребкало В. А., Валевський О. JL, Кальниш Юрій Григорович. Політична аналітика та прогнозування: Навч. посібник / Українська Академія держ. управління при Президентові України. — К. : Видавництво УАДУ, 2002.— 60с..
13. Свириденко С. С. Информационные технологии интеллектуальной деятельности. — М.: МНЭПУ, 1995.
14. Сурмін Ю. П. Аналітична діяльність: Посібник для аналітика неприбуткової організації. — К. : Центр інновацій та розвитку, 2002. — 96с.
15. Сурмін Ю.П. Аналітична діяльність у державному управлінні: технологічний аспект / Актуальні проблеми державного управління. — Дніпропетровськ: ДФ УАДУ,- 2000. — Випуск 3(3). — С.27 — 48.
16. Телешун С. О., Баронін А. С. Політична аналітика, прогнозування та політичні консультації: Курс лекцій і Благодійний фонд «Співдружність». — К. : Видавець Паливода А.В., 2011. — 112с.