Аналіз чинного КК показує, що в ньому є чимало понять, які неодноразово повторюються у різних статтях, характеризують ознаки різних інститутів загальної частини кримінального законодавства та багатьох складів злочинів. Прикладами таких понять (які пропонується називати наскрізними) є «збут», «насильство», «службова особа», «тяжкі наслідки». Оскільки вони позначені однаковими термінами, є підстави вважати, що вони мають і однаковий зміст. У більшості випадків це дійсно так.

«Наскрізний» звичайно розуміють як такий, що повністю охоплює якийсь предмет, явище, який зберігається на всьому протязі чого- небудь від початку до кінця. Тому наскрізними поняттями слід вважати такі, які використовуються неодноразово і мають одне і те ж значення, які зберігають своє значення незалежно від того, щодо якого інституту кримінального права вони використовуються.

Наскрізні поняття здатні відігравати різноманітні функції в кримінальному праві. Вони, зокрема, підтверджують наступність законодавства. Якщо одні і ті ж поняття в одному і тому ж значенні, до того ж будучи позначені одними і тими ж термінами, «переходять» з попереднього кодексу у наступний, то це однозначно свідчить про зв´язок між цими нормативно-правовими актами. І, навпаки, якщо одні і ті ж поняття позначаються різними термінами, якщо у відповідні поняття вкладається різний зміст та їм надається різний обсяг, якщо відбувається більш-менш істотна зміна кола наскрізних понять, то про наступність законодавчих актів говорити не доводиться. Проведений свого часу порівняльний аналіз КК України 1960 р. та чинного КК 2001 р. дав підставу для висновку про незмінність понятійного апарату та, відповідно, про наступність між цими актами.

Такі поняття можуть свідчити про стабільність правової системи. Незмінність змісту основних кримінально-правових понять краще будь-яких інших факторів вказує на те, що дотримується послідовність і незмінність законодавства та правозастосовної практики. У той же час, свавільні зміни щодо змісту понять та їх обсягу вказують на мінливість законодавства, навіть за умови відсутності формальних змін у тексті статей КК. Яскравим підтвердженням цього є перипетії зі змінами в понятті «істотний розмір розкрадання».

Далі. Використання наскрізних понять є показником якості законодавства. Послідовне дотримання правила, згідно з яким поняття, позначені однаковими термінами, мають однаковий зміст, вказує на те, що законодавець у межах усього кримінального закону дотримується однакових підходів, орієнтує на дотримання законності у правозастосуванні та створює передумови для цього, оскільки забезпечується єдність законодавчого регулювання, досягаються єдині підходи у правозастосуванні, закон стає зрозумілим і передбачуваним. Не буде перебільшенням твердження про те, що правильне і послідовне використання наскрізних понять найбільш яскраво демонструє системність кримінального законодавства, відображає ступінь його досконалості. Та й систематичне тлумачення кримінального закону врешті-решт базується саме на цьому положенні.

Якщо ж, чи то на момент кодифікації, чи в ході поточної законотворчості в КК вводяться статті, які не є взірцем понятійної культури, то такий закон важко оцінити позитивно, оскільки він не здатний виконати поставлених перед ним завдань.

Важливим призначенням наскрізних понять є забезпечення законності у правозастосуванні. Воно стає зрозумілим і передбачуваним за умови, коли однакові поняття дістають однакове тлумачення й наповнюються тотожним змістом щодо конкретних ситуацій. І, навпаки, різнобій щодо наскрізних понять, збільшує ймовірність правозастосовних помилок та можливостей для зловживань, усуваються передумови для неоднакового застосування кримінального закону з урахуванням місцевих умов, особи винного і тому подібних факторів.

Нарешті, наскрізні поняття покликані спростити вивчення кримінального права. Засвоївши один раз значення певного поняття, можна потім не повертатися до нього неодноразово, а зосередитися на глибшому засвоєнні нових положень. Тим самим економляться зусилля як викладачів, так і студентів в ході викладання і вивчення кримінального права, більш плідними стають і потуги науковців.

Важливість і багатогранність наскрізних кримінально-правових понять (а характеристику їх значення можна продовжувати і урізноманітнювати) не супроводжується поки що пильною увагою до них з боку законодавця, працівників правозастосовних органів, науковців.

Відомо також, що в українському кримінальному законодавстві досі не виділений розділ (чи бодай стаття), де б був витлумачений зміст термінів. Звісно, що такий стан законодавства відображається і на навчальному процесі. Адже викладання кримінального права традиційно майже цілком зводиться до коментування законодавчих положень. Відсутність же систематизації дефінітивних кримінально-правових норм має своїм наслідком відповідні дидактичні підходи.

Традиційно в ході викладання кримінального права вказані поняття окремо не виділяються і не вивчаються. Навпаки, десятки разів викладачі і студенти повертаються до встановлення їх значення при вивченні тих складів злочинів, у статтях про які зустрічаються ті чи інші терміни. Звісно, цьому є певні пояснення. Згадують і про всім відому «матір навчання», апелюють до того, що не можна відривати певний термін від контексту, у якому він вжитий для позначення ознак конкретного складу злочину.

Варто згадати й те, що Верховний Суд України свої постанови також будує за типом коментарів КК, по суті не вдаючись до узагальнення роз’яснень. Не випадково однакові терміни в різних постановах тлумачаться неодноразово, причому нерідко по різному. Цьому є численні приклади.

У теорії кримінального права останнім часом все більш виявляється тенденція до проведення досліджень не лише окремих складів злочинів, а й більш загальних питань. Насамперед, з’явилися видання словникового чи енциклопедичного характеру, які містять характеристику не окремих посягань, а основних кримінально-правових термінів. Крім того, це видно з тематики дисертаційних досліджень, які все частіше присвячуються і наскрізним поняттям. Такий підхід видається плідним, оскільки дозволяє як показати те спільне, що є між різними кримінально-правовими нормами, так і виявити необгрунтовані відмінності у вирішенні однорідних питань.

Постановка питання про значення та функції наскрізних кримінально-правових понять потребує й наступного кроку — визначення їх кола, класифікацію. Очевидно, що до наскрізних слід відносити будь-які поняття, які зустрічаються, принаймні, неодноразово. Разом із тим, першочергове значення мають ті із них, які повторюються десятки разів, стосуються положень як Загальної, так і Особливої частини КК. За моїми підрахунками таких понять чинний КК використовує щонайменше дві сотні.

Класифікувати ж їх можна за різноманітними критеріями. Однак найбільше значення має їх поділ за елементами та ознаками складу злочину, які позначають відповідні поняття. З урахуванням того, що найбільш повно у статтях КК відображені ознаки об´єктивної сторони складу злочину, очевидно, що переважна кількість наскрізних ознак стосується діяння, способу вчинення злочину, наслідків.

Відзначене вище значення наскрізних кримінально-правових понять, недостатня увага до їх законодавчої регламентації та тлумачення потребує низки нових підходів. Без їх використання розвиток кримінального законодавства й надалі продовжуватиметься екстенсивним шляхом, його суперечності будуть наростати. Тому пропонується:

— з´ясувати, з яких слів зараз складається текст чинного КК України (включаючи як терміни, так і «службові» слова). Очевидно, це можна зробити шляхом використання відповідної комп´ютерної програми;

— уніфікувати словник, максимально обмеживши кількість слів та зворотів, використаних у КК. Ця робота може бути предметом дисертаційних досліджень, очевидно не лише юристів, а й філологів;

— домагатися, щоб у ході поточної правотворчості законодавець обмежувався рекомендованим словником. Те ж саме рекомендувати авторам законопроектів. Вихід за межі словника — доповнення його новими словами, зворотами — вважати можливим за умови детального обґрунтування такої потреби. Навряд чи можливе прийняття відповідного нормативного акта, але рекомендації професійної спільноти у державі, яка прагне стати правовою (а, отже, повинна мати авторитетні громадські організації) могли б відіграти належну роль;

— врешті-решт подолати стереотипи, які перешкоджають створенню «термінологічного» розділу КК, долучитися до роботи, яку ініціював профільний комітет Верховної Ради України;

— змінювати підходи до викладання кримінального права, яке досі побудоване на коментуванні закону. Намагатися акцентувати увагу на наскрізних поняттях;

— вважати теоретичне дослідження наскрізних понять (а не «обжовування» статей чинного КК) перспективними напрямками наукових розробок у сфері кримінального права.