Вступ.

1. Поняття та сутність кредитно-модульної системи навчання.

2. Модернізація форм і методів навчання у контексті кредитно-модульної системи.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Нині в усьому світі система вищої освіти є ключовою сферою розвитку суспільства, привертає до себе надзвичайно велику увагу і зазнає критики в контексті тенденцій розвитку світових освітніх систем, у тому числі європейських. Для України це особливо актуально, бо взяті зобов'язання країни — учасника Болонського процесу повертають вектор сучасної політики і стратегії держави в напрямку подальшого розвитку національної освіти, її адаптації до умов соціально-орієнтованої економіки, трансформації та інтеграції в європейське і світове співтовариство. Якщо говорити конкретніше, то цей процес включає не тільки приведення законодавчої та нормативно-правової бази національної вищої освіти у відповідність до нових вимог, упорядкування переліку спеціальностей, а й, перш за все, перегляд змісту вищої освіти, забезпечення високої якості, запровадження сучасних технологій навчання з високим рівнем інформатизації навчального процесу та удосконалення професійної підготовки, забезпечення можливості досягнення успіху в кар'єрі. Як бачимо, нам слід актуалізувати виховання громадянина держави України, гармонійний розвиток особистості, для якої потреба у фундаментальних знаннях та у підвищенні загальноосвітнього і професійного рівня асоціюється зі зміцненням своєї держави.

Сучасні вчені, теоретики і практики, прагнуть розробити довгострокову програму структурної адаптації національної освітньої політики до нових міжнародних умов, наголошують на пріоритетності реалізації програми навчання людини впродовж усього життя з широким доступом до багатоманітності освітніх і культурних надбань різних країн та збереженням кращих національних традицій. Здається, що нам треба об'єктивно поглянути на сьогоднішню вищу школу не тільки з позиції критики, а й з погляду тих позитивних змін, які відбуваються.

1. Поняття та сутність кредитно-модульної системи навчання

Входження національної вищої школи в Європейський освітній та науковий простір є складною та багатоаспектною задачею, яка вимагає вирішення багатьох питань як на державному рівні, так і в кожному окремому вищому навчальному закладі.

Однією з вимог Болонської декларації є забезпечення якості освіти та розроблення порівняльних критеріїв та методів оцінювання якості знань, запровадження кредитної системи. Пропонується запровадити у всіх національних системах освіти систему обліку трудомісткості навчальної роботи в кредитах. За основу слід прийняти Європейську кредитну трансферну систему (ECTS), зробивши її накопичувальною системою, здатною працювати в рамках концепції «навчання впродовж усього життя».

З цією метою на виконання рішення колегії Міністерства освіти і науки України від 24 квітня 2003 р. було розпочато педагогічний експеримент щодо запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах ІІІ-ІУ рівнів акредитації.

Робочою групою було розроблено Тимчасове положення про організацію навчального процесу в кредитно-модульній системі, який зараз впроваджується ВНЗ – учасниками експерименту.

Кредитно-модульна система – це модель організації навчального процесу, яка ґрунтується на поєднанні модульних технологій навчання та залікових трансферних кредитів (ECTS).

Основоположні засади Європейської кредитної трансферної системи (ECTS) були затверджені Європейською комісією 31 березня 1998 року.

За своєю суттю ECTS жодним чином не регулює зміст та структуру навчальних програм. Якість підготовки фахівців формується та визначається самим вищим навчальним закладом, головне щоб цей процес був прозорим і доступним.

Повне визнання навчання є необхідною умовою для втілення програми обміну студентами між країнами – учасниками Болонського процесу.

Повне визнання навчання означає, що період навчання за кордоном (включаючи іспити та інші форми оцінювання) заміняє порівняльний період навчання у місцевому університеті, хоча зміст погодженої програми навчання може відрізнятися.

Використання ECTS є добровільним і базується на взаємній довірі щодо якості навчальної роботи освітніх закладів – партнерів.

До компетенції закладів належить вирішення умов перезарахування кредитів та оцінок дисциплін, основним принципом ECTS є: «Ставитись до приїжджого студента так само, як до звичайного студента свого закладу».

Для забезпечення прозорості і порівнянності ECTS використовує такі засоби:

— кредити ECTS є числовим еквівалентом оцінки, що призначається розділам курсу, щоб окреслити навчальне навантаження студента.

Вони відображають кількість роботи (трудомісткість), якої вимагає кожна дисципліна (модуль курсу) відносно до загальної кількості роботи, необхідної для завершення повного року академічного навчання в університеті (лекції, практичні, лабораторні роботи, семінари, консультації, виробнича практика, самостійна робота, екзамени, дипломна робота)[11, c. 4-5].

Навчальне навантаження на один навчальний рік за вимогами ECTS становить 60 кредитів, і з них, як правило, 30 кредитів приходиться на семестр, чи 20 кредитів на триместр. При цьому в межах навчального року кількість кредитів в кожному триместрі може бути різна, але бакалавр 4 р. – 240 кредитів; магістр 5 р. – 300 кредитів.

Кредити ECTS призначаються всім розділам (дисциплінам) курсу – обов’язковим, вибірковим або факультативним. Як всім нам добре відомо, в наших навчальних планах обсяг вивчення дисциплін планується у кредитах навчального часу (54 год.).

Для переводу показників навчального плану у залікові кредити необхідно визначити ціну кредиту. На наш погляд, це доцільно зробити за формулою:

Визначення ціни залікового кредиту

де С – ціна кредиту

Т– навчальне навантаження на рік

N річ– норма залікових кредитів на рік (60).

Навчальне навантаження студента на рік визначається як добуток максимального тижневого навантаження (54 години) на кількість навчальних тижнів на рік. При середньорічній кількості навчальних тижнів – 40, ціна залікового кредиту дорівнює 36 годин. Або один кредит (заліковий кредит) приблизно дорівнює 2/3 кредиту навчального часу.

Кредити зараховуються студентам лише за успішні досягнення у навчанні (за позитивну оцінку виконаної роботи).

Тому, другим засобом для перерахування досягнень студентів є шкала оцінювання ECTS.

Результати екзаменів і заліків виражаються в оцінках. Однак в Європі співіснують багато систем оцінювання. Питання про перезарахування оцінок — одна з найсуттєвіших проблем студентів, оскільки тлумачення оцінок значно відрізняються в різних країнах та закладах освіти. З іншого боку помилка при перезарахуванні оцінки може мати серйозні наслідки для студентів, їх працевлаштуванні, тому вищі навчальні заклади в академічних довідках і додатках до диплому повинні засвідчувати академічні досягнення студентів за національною системою оцінювання та шкалою оцінювання ECTS[7, c. 6].

Європейська система полегшеної шкали оцінювання є поширеною і найбільш зрозумілою, бо ґрунтується на статистичному принципі, а не на критеріях оцінювання.

Однією із засад шкали оцінювання системи ECTS є те, що вона досить чітко визначена для того щоб заклади освіти прийняли свої рішення з приводу застосування цієї шкали.

Включення даних про незадовільні оцінки є необов’язковим.

Для впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу вищий навчальний заклад повинен мати три основні елементи ECTS[4, c. 5-6].

· інформаційний пакет –загальна інформація про університет, назва напрямів, спеціальностей,спеціалізацій спеціальностей, анотації (змістові модулі) із зазначенням обов'язкових та вибіркових курсів, методики і технології викладання, залікові кредити, форми та умови проведення контрольних заходів, система оцінювання якості освіти тощо;

· договір про навчанняміж студентом і вищим навчальним закладом (напрям, освітньо-кваліфікаційний рівень, порядок і джерела фінансування, порядок розрахунків);

· академічна довідка оцінювання знань, що засвідчує досягнення студента в системі кредитів і за шкалою успішності на національному рівні та за системою ECTS.

Впровадження в діяльність вищих навчальних закладів основних положень Болонської декларації – є передумовою входження України до єдиної Європейської зони вищої освіти.

Для цього необхідно негайне вирішення питань:

— гармонізації змісту та параметрів стандартів організації навчального процесу до міжнародних стандартів;

— розробки основних елементів кредитно-модульної системи організації навчального процесу;

— реорганізації навчального процесу на основі модульної побудови навчальних планів та технологій навчання,;

— введення паралельно до існуючої системи кредитів залікових трансферних кредитів, системи оцінювання успішності студентів;

— розробки моделей управління якістю освіти;

— організація моніторингу якості освіти за критеріями і оцінками стандартів міжнародних організацій;

— забезпечення впровадження міжнародного підходу до визначення кваліфікації випускника вищої школи з наданням додатку до диплому рекомендованого ЮНЕСКО[6, c. 66-68].

2. Модернізація форм і методів навчання у контексті кредитно-модульної системи

Вища освіта України нині характеризується динамікою поглиблення процесів удосконалення змісту, форм і методів навчання студентської молоді. Запровадження ступеневої системи вищої освіти й нових освітньо-кваліфікаційних рівнів "бакалавр" та "магістр" надає широкі можливості для задоволення освітніх потреб особистості, забезпечує гнучкість загальноосвітньої, загальнокультурної та наукової підготовки фахівців, підвищення їхнього соціального захисту на ринку праці та інтеграцію у світове освітянське співтовариство. З метою формування прозорих якісних показників освітньої діяльності відпрацьовано чіткий механізм її регулювання завдяки створенню Державної акредитаційної комісії, яка забезпечує дотримання вимог якості шляхом встановлення відповідних нормативних вимог до ліцензування та акредитації. Держава успішно здійснює контроль рівня якості фахової підготовки за допомогою показників якості вищої освіти, якої набуває випускник в результаті реалізації університетом освітньо-фахової програми підготовки за критеріями досягнення цілей вищої освіти.

Згідно з принципами Болонської декларації первинна відповідальність за якість одержуваних знань, умінь і навичок лежить на кожному навчальному закладі, а отже, саме університет, а в ньому — інститут чи факультет, в його межах — кафедра й окремий викладач несуть персональну відповідальність разом зі студентом за свою дисципліну, рівень її засвоєння. Так що все визначають зміст, форми і методи навчання, їх вибір, модернізація і вдосконалення. Перехід на кредитно-модульну технологію навчання дозволяє максимально якісно засвоювати навчальний матеріал за мінімальний термін, використовуючи структурно-логічний виклад найскладніших і найважчих елементів знань логічними частинами — модулями. Кредит спонукає студента добровільно вибирати ті чи інші навчальні дисципліни в структурно-логічній послідовності, визначає оптимальне навчальне навантаження, передбачене на вивчення обраного предмета, і зобов'язує студента проявити рівень засвоєння дисципліни під час заліку чи екзамену. Отже, введення до нової навчальної технології поняття кредиту висуває насамперед певні вимоги до формування освітньо-професійних програм.

В умовах традиційних форм навчання освітньо-професійна програма складалася з інваріантної та варіативної частин. Інваріантна складова включала цикли гуманітарної (15—20 %), природничо-наукової фундаментальної (40 %) і професійної підготовки (15 %). Варіативна складова становить 30 % і поділяється на цикл за вибором навчального закладу (~18 %) і цикл дисциплін на вибір студента (~12 %). Таким чином, у традиційній системі тільки 12 % навчального часу дається на вибір студента для поглиблення його знань у вузькій сфері певної спеціальності[8, c. 2-3].

За кредитно-модульної системи студент має змогу обирати для послідовного вивчення усі навчальні дисципліни (інваріантну і варіативну частини), керуючись лише своїми інтелектуально-фізичними можливостями, й послідовністю їх вивчення (структурно-логічні схеми). Таким чином, кредитна система, з одного боку, дає змогу максимально демократизувати, диференціювати та індивідуалізувати навчальний процес, а з іншого — зобов'язує якісно засвоїти зміст вищої освіти й тим самим забезпечити визнання результатів навчання різними навчальними закладами і країнами. Навчившись обирати для послідовного засвоєння нормативну частину навчальних дисциплін і виконувати свої зобов'язання, студент тим самим готується до ще відповідальнішого вибору циклу навчальних дисциплін варіативної частини. До речі, її можна не ділити за способами вибору (навчальним закладом і студентом), університет має запропонувати максимальну кількість дисциплін на вибір і забезпечити демократичну процедуру вибору їх студентами залежно від їхніх уподобань, життєвих намірів та інтелектуальних можливостей.

Для безпосереднього управління процесом навчання студентів надзвичайно важливим є модуль, тобто логічно завершений елемент знань з конкретної дисципліни. Якщо в кредитах визначають оптимальний час повного навчального навантаження студента для засвоєння змісту навчальної дисципліни чи курсу, то модуль як одиниця вимірювання змісту дає можливість змоделювати більш продуктивну технологію навчання, яка дозволяє засвоювати зміст навчального предмета не за семестрами, а логічно завершеними частинами — модулями. Кількість змістових одиниць модуля співвідноситься з виділеним часом на їх засвоєння, впродовж якого суб'єкти навчання спроможні реалізувати психолого-педагогічні та кібернетичні вимоги до цілісного процесу засвоєння модульної сукупності знань і тим самим досягти оптимального ефекту в навчанні[10, c. 4-5].

Модульна технологія передбачає, згідно з кількістю виділених кредитів на вивчення предметів, поділ навчальної дисципліни на певну кількість логічно завершених частин-модулів, визначення сукупності елементів знань модуля у структурних взаємозв'язках, а також визначення найголовніших, знань, тобто тих, які треба засвоїти. Особлива увага при цьому приділяється освітньо-професійній програмі, яка має максимально диференціювати зміст (навчальні дисципліни) професійної підготовки (ядро освітньо-професійної програми). Слід також на науково-дидактичних засадах оптимально інтегрувати дисципліни загальнопрофесійного та тематичного (ті, які забезпечують вивчення дисциплін ядра) спрямування, створюючи міждисциплінарні курси, максимально інтегрувати дисципліни гуманітарної підготовки. Наприклад, міждисциплінарний курс "філософія" (філософія, релігієзнавство, логіка, етика, естетика). Дидактична інтеграція навчальних дисциплін дасть змогу зменшити кількість елементів знань, збільшити час на вивчення міждисциплінарного курсу і кожної його субдисципліни, повніше використовувати можливості модульного навчання, що підвищить якість засвоєння, підсилить відповідальність викладачів за результати їхньої діяльності, розширити діапазон їхньої теоретико-методичної підготовки та забезпечити якіснішу підготовку фахівців. Модульна система змінює навчальну технологію, що розглядається як цілісний алгоритм організації ефективного засвоєння знань, умінь і навичок. Модуль як цілісна сукупність взаємопов'язаних знань має певну протяжність у часі (аудиторне навчання і самостійна робота). Оптимальна кількість часу модуля дає змогу реалізувати психологічні вимоги до засвоєння знань (сприймання, розуміння, запам'ятовування, узагальнення й систематизація, застосування), педагогічні вимоги (планування, мотивація, цільові настанови, організація засвоєння, оцінювання) і кібернетичні вимоги (планування, організація, мотивація, контроль). Основна увага в модульній технології навчання зосереджується на психолого-педагогічному забезпеченні організації засвоєння знань з урахуванням кібернетичних умов і паралельно відпрацьовуються ефективні підходи до контролю й оцінювання засвоєних знань.

До психолого-педагогічного забезпечення модульної технології належать: складання модульних навчальних програм і модульного планування; модульний розподіл навчальних дисциплін і визначення оптимального часу на засвоєння кожного модуля; структурування й генералізація навчального матеріалу кожного модуля, навчальної дисципліни, міждисциплінарних курсів; підготовка модульних посібників і підручників; визначення системи контрольних параметрів з кожної навчальної дисципліни; напрацювання адекватних до генералізованої структури знань, умінь і навичок, матеріалів для проведення контролю й оцінювання за допомогою комп'ютерних технологій.

Викладач вищої школи підходить до вивчення матеріалу в дискретно-неперервному полі за програмою, яка складається з логічно завершених частин-модулів із структурованим змістом та цілісним навчально-управлінським циклом кожного модуля. Якщо модуль регулює в навчальній технології змістову компоненту з урахуванням кількості елементів знань модуля, рівня їх складності, методів навчання, то кредит передусім впливає на вибір форми навчання (колективна, групова, дрібногрупова чи індивідуальна)[13, c. 52-54].

Проблеми інноваційної перебудови навчального процесу передбачають перехід до здійснення нових форм і методів навчання у вищій школі, коли викладач намагається використовувати лекцію передусім як психологічно-педагогічну технологію спільної освітньої діяльності. Звичайно, всі ті вимоги щодо високого науково-теоретичного і соціально-культурного рівня мають забезпечити не лише теоретичні знання (теорії, закони, закономірності, поняття тощо), а і впорядкувати соціально-унормовану (проекти, плани, програми, технології, методики) та культурно-ціннісну інформацію (ідеї, ідеали, переконання, мотиви, оцінки). На перший план у сучасній лекції виступають проблемні запитання для створення відповідного психологічного клімату та одержання оперативного зворотного зв'язку, щоб бути в курсі розуміння студентами змісту та налагодити професійну роботу з психоемоційним настроєм аудиторії, розкритися як науковець, педагог і громадянин.

Запровадження кредитно-модульної технології навчання змінює і саму лекцію як основну форму і метод навчання в сучасній вищій школі.

Лектор і нині, на початку третього тисячоліття, є основною ланкою, головним суб'єктом в системі вищої освіти, хоча це твердження піддається критиці не тільки з боку маститих вчених і відомих експертів у галузі освіти, а й з боку самих студентів[5, c. 3].

Висновки

Освіта України в цілому і вища школа, зокрема, не можуть стояти осторонь, поза межами європейської інтеграції. Упродовж шести років освітнє співтовариство мобілізується задля спільної мети – формування загальноєвропейського освітнього простору. Зона європейської вищої освіти повинна базуватися на спільних фундаментальних принципах і підходах в організації вищої освіти. Відкрита зона європейської вищої освіти несе багато нових позитивних спільних перспектив, і разом з тим зберігає повагу до національних особливостей функціонування освіти в кожній окремій країні. Країни Європи докладають максимум зусиль для ліквідації бар’єрів і вироблення таких умов викладання та навчання, які б розширили мобільність студентів та посилили б співробітництво суб’єктів вищої школи. На думку представників багатьох університетів, завдання полягає у запровадженні системи академічних кредитів, що сприятиме підвищенню мобільності студентів у межах спільного освітнього простору, слугуватиме засобом їх передачі вищим навчальним закладом. У більшості європейських країн один кредит складає 25 (астрономічних) годин навчального навантаження, а 60 кредитів є максимальним річним навантаженням студента. Спільна система кредитів та можливість їх перезарахування у країнах-учасницях Болонської декларації дасть можливість взаємовизнавати дипломи, що в свою чергу сприятиме трудовій міграції.

Модульне навчання — альтернативний напрямок навчання, що виходить із діяльнісного і активізую чого підходу, що активізує, до педагогічного процесу. Сутність модульного навчання складається в більше самостійній або повністю самостійній роботі із запропонованою індивідуальною навчальною програмою — модулем, що охоплює одну концептуально автономну одиницю навчального матеріалу або сферу діяльності. Модуль містить у собі цільову програму дій, банк інформації й методичні рекомендації з досягнення поставленої мети. При цьому визначальній є діяльність студента по засвоєнню навчального матеріалу. Роль викладача може варіюватися від інформаційно-контролюючої до консультативно-координуючої. Засвоєння модуля передбачається на використанні пропонованої інформації (самостійна робота), а також одного або декількох видів аудиторних занять (лекції, практичні, лабораторні, семінарські заняття) і спрямоване на формування здатностей, знань і вмінь, сформульованих у програмі модуля.

Список використаної літератури

1. Болюбаш Я. Програма проведення педагогічного експерименту щодо впровадження кредитно — модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах III — IV рівнів акредитації // Освіта.- 2004. — 11 лютого.- С. 4.

2. Болюбаш Я. Тимчасове положення про організацію навчального процесу в кредитно — модульній системі підготовки фахівців // Освіта.- 2004. – 11 лютого.- С. 4 — 5.

3. Гамзюк М. Навчання за кредитно — модульною системою: Перші підсумки // Освіта.- 2004. — 10 листопада.- № 48.- С. 2.

4. Жовта І. Українські вищі навчальні заклади впроваджують кредитно — модульну систему підготовки студентів // Освіта України.- 2004. – 27 січня.- С. 5 – 6.

5. Кредитно — модульна система в навчальному процесі наступного навчального року проходитиме експеримент// Освіта України.- 2003.- № 35.- С. 3.

6. Лозинський О. Концептуальні засади кредитно — модульної системи організації навчального процесу та особливості формування навчальної програми підготовки фахівця // Вища школа.- 2004.- № 1.- С. 66 — 68.

7. Луцик Д. Без слова музики нема… : Про кредитно — модульну систему організації навчального процесу та дещо інше // Освіта.- 2004. — 14 квітня.- С. 6.

8. Павленко А. До Європейського простору вищої освіти // Економіст.- 2003.- № 12.- С. 2 — 3.

9. Програма проведення педагогічного експерименту щодо впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у внз III — IV рівнів акредитації // Освіта.- 2004. — 11 лютого.- № 8.- С. 4.

10. Рудавський Ю. Кредитно-модульна система організації навчального процесу як необхідна умова інтеграції вищої тенічної освіти в Україні в європейський освітній простір // Аудиторія.- 2004. -26 березня.- Ч. 10.- С. 4 — 5.

11. Сікорський П. Експериментальне положення про кредитно — модульну технологію навчання у вищих навчальних закладах// Освіта.- 2004. — 14 квітня.- С. 4 — 5.

12. Стоцько З. Впровадження кредитно — модульної системи в інституті інженерної механіки та транспорту Національного університету "Львівська політехніка"// Вища школа.- 2004.- № 1.- С. 63 — 65.

13. Якименко Ю. Кредитно — модульна система як важлива складова інтеграції вищої освіти України до загальноєвропейського освітнього простору// Вища школа.- 2004.- № 1.- С. 50 — 62.