Згідно зі ст. 17 Конституції України оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності покладається на Збройні сили України. Держава забезпечує соціальний захист громадян, які перебувають на службі у Збройних силах України та в інших військових формуваннях.

Ця проблема набуває стратегічного змісту і подвійного значення, коли йдеться про оборону країни, боєздатність військових частин і війська в цілому, забезпечення конституційно визначених прав та свобод громадян України. її вирішення повинно базуватися насамперед на правових науково обґрунтованих дослідженнях з подальшим їх упровадженням у практичну діяльність правоохоронних органів. Саме крізь призму цього складного та закономірного процесу розвитку правової держави необхідно розглядати проблеми правового забезпечення діяльності правоохоронних органів у Збройних силах України.

Разом із тим сьогодні науково-методичне забезпечення діяльності правоохоронних органів у Збройних силах не достатньою мірою відповідає зростаючим потребам. Без відповідного наукового дослідження залишається низка важливих питань.

Основною проблемою, яка привертає увагу криміналістів, залишається розроблення окремих методик розслідування злочинів. Натомість поза межами досліджень учених-криміналістів України тривалий час залишалась методика розслідування військових злочинів. Саме тому професор А. Іщенко підкреслює нагальну потребу формування методик розслідування військових злочинів [1, 102].

Особливий резонанс у суспільстві викликають військові злочини, пов’язані з насильством серед військовослужбовців, ухиленням від військової служби, розкраданням військового майна та хабарництвом.

Згідно зі статистичними зведеннями Головного управління військових прокуратур Генеральної прокуратури України за 2010 р. в усіх військових формуваннях зареєстровано 1 005 злочинів, що на 17 % більше, ніж за аналогічний період 2009 р. (859). З 290 до 327 збільшилась кількість тяжких та особливо тяжких злочинів, вчинених військовослужбовцями.

Кількість військових злочинів збільшилася з 442 до 551, або на 25 %, серед яких найбільш поширеними залишаються нестатутні взаємовідносини між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості (зросли з 121 до 146, або на 21 %) та злочини, пов’язані з ухиленням від військової служби (з 90 до 114, або на 27 %). Зокрема, від нестатутних взаємовідносин постраждала 231 особа, у 2009 р. — 267.

В умовах кризових явищ в Україні порівняно з аналогічним періодом 2009 р. більш поширеними стали злочини, пов’язані з незаконним заволодінням військовим майном та розкраданням бюджетних коштів (з 89 до 134, або на 51 %).

Підтриманню належної дисципліни серед особового складу не сприяє нехтування нормами законів та моралі самими офіцерами, які зобов’язані бути для підлеглих зразком з усіх питань несення військової служби. Натомість серед військовослужбовців, які вчинили злочини, кожен четвертий — офіцер.

Вкрай небезпечними та такими, що руйнують засади соціальної справедливості, законності, підтримання військової дисципліни та боєготовності у військах, є непоодинокі факти хабарництва — найбільш небезпечного прояву корупції. У 2010 р. за фактами одержання хабарів військовими службовими особами розслідувано та направлено до суду 39 кримінальних справ.

Не слід забувати, що хабарництво відрізняється низкою обставин, які суттєво ускладнюють його розслідування:

1) високою латентністю (на думку експертів, латентність хабарництва становить від 95 до 98 %);

2) складним механізмом злочину;

3) труднощами виявлення предмета хабарництва як обов’язкової ознаки його складу;

4) відсутністю традиційних слідів злочину, які є більше інформативними у криміналістичному розумінні;

5) систематичністю епізодів його вчинення, що в межах ст. 22 КПК України вимагатиме від слідчого з’ясування всіх фактів одержання хабарів певною посадовою особою та прийняття за кожним із цих епізодів правового рішення. Разом із тим давання хабара може мати й одномоментну дію, що не менше ускладнюватиме процес збирання доказів;

6) відсутністю очевидців події злочину, конфіденційністю, що значно ускладнює механізм слідоутворення в його ідеальній основі. В умовах конфіденційності ускладнюється процес фіксації дій хабародавця й хабарника;

7) зацікавленістю хабароодержува- ча й хабародавця, а за наявності й посередника у приховуванні цієї протиправної події через страх кримінальної відповідальності за це, її розголосу та нівелювання очікуваного результату давання хабара тощо.

Похідною діяльності основних фігурантів події хабарництва є кругова порука між ними та наближеними з обох сторін особами, зацікавленими у приховуванні події злочину (родичі, близькі друзі, підлеглі та вищі керівники, які також можуть очікувати свою долю від хабара тощо).

Окремо можна розглядати приховування хабарництва командуванням серед підлеглих військових службових осіб з метою показової дисципліни та правопорядку в конкретній військовій частині тощо.

Хабар може бути передано також і за законні дії військової службової особи, що унеможливлює отримання очікуваних доказів шляхом огляду документів.

Гносеологічну основу пізнання явища насильницької та іншої злочинності серед військовослужбовців, на нашу думку, становить характеристика основних елементів механізму їх девіантної поведінки.

Саме це і зумовило міжгалузевий підхід у дослідженні науковцями цієї, безумовно, складної та багатопланової проблеми.

На початку 90-х років українськими вченими М. Хавронюком та В. Шамраєм в українській правовій літературі вперше здійснено спробу комплексно розглянути проблему забезпечення законності у військових формуваннях України. Поряд із кримінально-правовими, адміністративно-правовими та управлінськими аспектами авторами приділено увагу також і проблемам нестатутних взаємовідносин, ухиленням від військової служби, незаконного заволодіння військовим майном, їх суті та змісту, поведінкового сприйняття військовослужбовцями особливостей військової служби, забезпечення прав і свобод військовослужбовців [2; 3].

Вагомим внеском у наукове забезпечення дослідження та попередження злочинності серед військовослужбовців стали дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук С. Дячука та О. Зархіна, присвячені відповідно питанням кримінально-правової оцінки діяння особи, що віддала чи виконала протиправний наказ, а також проблемам нагляду військового прокурора за розслідуванням злочинів [4; 5].

Комплексному дослідженню нормативно-правових актів, які регулюють суспільні відносини у сфері формування, розвитку та функціонування Збройних сил України, теоретичним аспектам військового права як комплексної галузі у системі права України, а також теоретичним і практичним проблемам реалізації конституційно-правового статусу військовослужбовців в умовах проведення військової реформи, присвячені праці М. Прохоренка, П. Богуцького та В. Пашинського [6; 7; 8].

В умовах демократизації українського суспільства, реформування Збройних сил України, вдосконалення українського законодавства неабияке значення відіграли дослідження В. Чумака, С. Тюріна з питань дисциплінарної відповідальності військовослужбовців, а також В. Бугаєва, М. Туркота і В. Базова з питань їх кримінальної відповідальності [9; 10; 11; 12; 13].

Вагомою складовою міжгалузевого наукового забезпечення дослідження в Україні насильницької злочинності серед військовослужбовців у 1999 р. стала дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук О. Ткачука, присвячена судовому розгляду кримінальних справ про порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями Збройних сил України. Дослідник вперше в Україні проаналізував найхарактерніші ознаки діяльності військових судів України щодо здійснення правосуддя та предмет доказування у кримінальних справах, пов’язаних зі злочинами проти порядку підлеглості та військової ввічливості, діяльність військових прокурорів та захисників- адвокатів як під час судового слідства, так і під час судових дебатів, визначив, які проблеми виникають у процесі обґрунтування та мотивування обвинувальних вироків військових судів і запропонував рекомендації щодо їх вирішення [14].

Більш конкретне висвітлення питань судового слідства щодо зазначеної категорії кримінальних справО. Ткачук запропонував у монографії «Судове слідство у кримінальних справах про насильство серед військовослужбовців». Автором висвітлено тактику та методику дослідження доказів, проаналізовано предмет доказування, подано пропозиції щодо вдосконалення механізмів реалізації завдань кримінально-процесуального права України [15].

Комплексне наукове дослідження проблем боротьби із порушеннями статутних правил взаємовідносин серед військовослужбовців у 2001 р. виконано В. Бондарєвим — «Нестатутні взаємовідносини серед військовослужбовців Збройних Сил України: кримінологічний аналіз та попередження». У дослідженні автором розкрито кримінально-правову та кримінологічну сутність, особливості нестатутних взаємовідносин, сформульовано власне бачення боротьби з нестатутними взаємовідносинами як специфічною формою насильницької злочинності серед військовослужбовців, викладено пропозиції щодо вдосконалення законодавства у цій сфері [16].

У 2006 р. нами завершено дослідження основ методики розслідування злочинів, пов’язаних з порушенням статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості [17]. Поряд зі структурою та змістом методики розслідування окремого виду злочину в праці важливе місце також відведено і науковим основам розслідування нестатутних взаємовідносин між військовослужбовцями, що ґрунтуються на засадах психології, кримінального права та процесу, кримінології тощо, та є науковим підґрунтям, необхідним для викладення широкого кола питань, пов’язаних з побудовою окремої методики розслідування нестатутних взаємовідносин між військовослужбовцями.

Серед українських вчених-криміналістів не існує єдиної думки про доцільність використання кримінально-правової характеристики конкретного виду злочину у формуванні окремої методики його розслідування. На нашу думку, повноцінне криміналістичне дослідження порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями можливе лише за умов аналізу норм закону про кримінальну відповідальність за цей злочин.

Саме тому криміналістичне дослідження практичного досвіду військових прокуратур та судів з питань розслідування і судового розгляду злочинів, вчинених військовослужбовцями, подальше формування їх криміналістичної характеристики, розроблення відповідної окремої методики розслідування вимагатимуть від дослідників з’ясування кримінально- правової основи розслідування, однією зі складових якої є кримінально-правова характеристика злочину.

Логічним завершенням комплексного міжгалузевого дослідження в Україні проблем насильницької злочинності серед військовослужбовців і нестатутних взаємовідносин зокрема стало виконане М. Карпенком дисертаційне дослідження з проблем кримінальної відповідальності за порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості. Автор розкриває витоки, історію кримінально-правових проблем порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями, сучасний стан цієї проблеми, з’ясовує суспільну небезпечність зазначеного діяння, досліджує об’єктивні та суб’єктивні ознаки цього злочину [18].

Отже, у формуванні окремих методик розслідування військових злочинів неабияке значення матимуть дослідження їх кримінально-правової характеристики. З цих же міркувань доцільно підкреслити важливість досліджень М. Сенька та В. Бодаєвського, присвячених актуальним проблемам кримінальної відповідальності військовослужбовців відповідно за самовільне залишення військової частини або місця служби, а також за корисливі посягання на військове майно (ст. 410 КК України) [19; 20].

Проблема створення окремих методик розслідування військових злочинів не залишила байдужими науковців Науково-дослідного інституту Національної академії прокуратури України, де серед інших планових завдань виконується розробка методики розслідування злочинів, пов’язаних із незаконним заволодінням військовим майном військовими службовими особами. Крім того, аспірантом академіїА. Воєводою виконується дисертаційне дослідження «Основні положення методики розслідування злочинів, пов’язаних з порушенням правил водіння або експлуатації військових машин».

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

1. Іщенко А. В., Красюк І. П., Матвієнко В. В. Проблеми криміналістичного забезпечення розслідування злочинів : моногр. — К., 2002. — 212 с.
2. Хавронюк М. І. Військові злочини : навч. посіб. — К., 1995. — 156 с.
3. Шамрай В. О. Військові формування та військова служба (організаційно-правові та управлінські аспекти) : моногр. — К., 1998. — 225 с.
4. Дячук С. І. Юридична природа виконання наказу ; кримінально-правова оцінка діяння особи, що віддала чи виконала протиправний наказ : автореф. дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право». — К., 2000. — 16 с.
5. Зархін О. О. Проблеми нагляду військового прокурора за розслідуванням злочинів : автореф. дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.10 «Судоустрій; прокуратура та адвокатура». — Х., 2002. — 20 с.
6. Прохоренко М. М. Система військового законодавства України : автореф. дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень». — Х.,2005. — 20 с.
7. Богуцький П. П. Військове право у системі права України : автореф. дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень». — О., 2009. — 23 с.
8. Пашинський В. Й. Конституційно-правовий статус військовослужбовців в Україні : автореф. дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституційне право». — К., 2007. — 19 с.
9. Чумак В. В. Законодавче регулювання підстав дисциплінарної відповідальності військовослужбовців. (Науково-теоретичний та прикладний аспекти) : автореф. дис. … канд. юрид. наук : спец. 20.02.03 «Військове право; військові аспекти міжнародного права». — Хмельницький, 1998. — 20 с.
10. Тюрін С. С. Дисциплінарна відповідальність військовослужбовців Збройних Сил України : автореф. дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; банківське право». — О., 1998. — 18 с.Бугаєв В. О. Військові злочини і покарання : автореф. дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право». — О., 2001. — 21 с.
11. Туркот М. С. Кримінальна відповідальність за зловживання військовою службовою особою владою або службовим становищем : автореф. дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право». — Х., 2007. — 20 с.
12. Базов В. П. Кримінальна відповідальність за порушення законів та звичаїв війни (аналіз складу злочину) : автореф. дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право». — Х., 2009. — 21 с.
13. Ткачук О. С. Судовий розгляд кримінальних справ про порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями Збройних Сил України : автореф. дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза». — К., 1999. — 20 с.
14. Ткачук О. С. Судове слідство у кримінальних справах про насильство серед військовослужбовців : моногр. — К., 2007. — 172 с.
15. Бондарєв В. В. Нестатутні взаємовідносини серед військовослужбовців Збройних Сил України : кримінологічний аналіз та попередження : дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право». — К., 2001. — 236 с.
16. Давиденко В. С. Розслідування насильницьких злочинів, вчинених військовослужбовцями : проблеми тактики та методики : моногр. — К., 2010. — 272 с.
17. Карпенко М. І. Кримінальна відповідальність за порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості : автореф. дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право». — Запоріжжя, 2010. — 16 с.
18. Сенько М. М. Кримінальна відповідальність за самовільне залишення військової частини або місця служби : автореф. дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право». — К., 2005. — 20 с.
19. Бодаєвський В. П. Кримінальна відповідальність військовослужбовців за корисливі посягання на військове майно (ст. 410 КК України) : автореф. дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право». — Запоріжжя, 2010. — 16 с.