Вступ

Актуальність теми. Розвиток системи ринкових відносин, соціально-економічні перетворення та інтеграційні зрушення, що відбуваються в сучасній Україні, надають особливої ваги розв’язанню проблеми організаційно-правового регулювання страхового захисту, наявність потреби в якому та реальна можливість її задоволення характеризують ступінь розвитку економіки країни. Закон України “Про страхування” викладено в новій редакції. Новий Закон спрямовано на вдосконалення державного регулювання відносин у сфері страхування та створення в Україні ринку страхових послуг, який відповідав би європейським стандартам. Ним посилено страховий захист майнових інтересів підприємств, установ, організацій і громадян, запроваджено нові види обов’язкового страхування, порядок та правила проведення яких визначаються Кабінетом Міністрів України.

Правові аспекти формування та розвитку системи страхових послуг в Україні вивчали як зарубіжні вчені (Дж. Гі, Дж. Садлер, Р. Стефенсон), так і вітчизняні (В. Бабенко, В. Базилевич, С. Осадець) вчені.

Приділяючи належну увагу їх практичній і науковій діяльності, слід зазначити, що всі роботи сконцентровано головним чином на недоліках у галузі страхової політики. Не розглядаються належним чином такі важливі питання, як правовий вплив держави на розвиток страхового ринку в Україні.

Метою роботи є багатовекторний аналіз основних правових документів, які регламентують розвиток діючої системи страхової діяльності в Україні, з’ясування підходів щодо її вдосконалення.

1. Основні напрямки розвитку страхування в Україні

Страхування — одна з найбільших сфер, що динамічно розвиваються в українському бізнесі. Обсяги операцій на ринку страхових послуг неухильно ростуть. Разом з тим за роки ринкових перетворень не вдалося повною мірою  сформувати стійкий, що відповідав би  сучасним потребам суспільства ринок страхових послуг. Подальший розвиток страхування в Україні вимагає уточнення його ролі у рішенні соціально-економічних завдань держави. Не всі завдання вдається вирішувати успішно. На розвиток страхування негативно впливають:

• існуючий рівень платоспроможності й попиту громадян і юридичних осіб на страхові послуги;
• використання не повною мірою ринкового механізму в області страхування й, зокрема , нерозвиненість обов’язкового страхування, без чого не може активно розвиватися ринок добровільного страхування;
• відсутність надійних інструментів довгострокового розміщення страхових резервів;
• обмеження конкуренції в деяких секторах ринку страхових послуг і на територіях, зокрема, шляхом створення афілійованих і вповноважених страхових організацій;
• відсутність системи заходів по вдосконалюванню законодавства про податки й збори в сфері ринку страхових послуг;
• низький рівень капіталізації страхових організацій, нерозвиненість національного перестрахувального ринку, що приводять до неможливості страхування великих ризиків без значної участі іноземних перестрахувальних компаній і необґрунтованому відтоку значних сум страхової премії за кордон;
• інформаційна закритість ринку страхових послуг, що створює проблеми для потенційних страхувальників у виборі стійких страхових організацій;
• недосконалість правового й організаційного забезпечення державного страхового нагляду.

Негативно позначаються на стані економіки значні витрати, пов’язані з ліквідацією наслідків стихійних лих, аварій і катастроф, які покриваються за рахунок бюджетних коштів і коштів громадян і юридичних осіб. Через недолік засобів компенсація збитків найчастіше відбувається вибірково, у результаті чого майнові інтереси громадян і юридичних осіб у більшій мірі ущемляються. Зростають також втрати від підприємницьких ризиків. Не повною мірою відповідають потребам громадян накопичувальні види довгострокового особистого страхування  [6, c. 31-32].

Проблема взаємодії держави і страхового ринку для України є, на наш погляд, однією з ключових для розвитку страхування. Саме вона визначає динаміку ринку та його перспективи. Тому визначимо завдання, які має вирішити держава в галузі розвитку страхування. Активність держави повинна відповідати трьом головним викликам сучасності. Перший виклик – це посилення нормативної та іншої практики держави. Воно буде продовжувати чинити тиск на страхові компанії. В результаті лідери витримають, а страховий ринок очиститься від ненадійних гравців і тих, які його дискредитують.

У цих умовах розвиток страхової справи повинен бути націлений на розробку й реалізацію заходів по задоволенню потреб у страховому захисті громадян, організацій і держави, що сприяють розширенню підприємницької діяльності й акумулюванню довгострокових інвестиційних ресурсів для розвитку економіки держави.

Основними завданнями розвитку страхової справи є:

• формування законодавчої бази ринку страхових послуг;
• розвиток обов’язкового й добровільного видів страхування;
• створення ефективного механізму державного регулювання й нагляду за страховою діяльністю;
• стимулювання перекладу заощаджень населення в довгострокові інвестиції з використанням механізмів довгострокового страхування життя;
• поетапна інтеграція національної системи страхування з міжнародним страховим ринком.

При існуючому рівні платоспроможного попиту на послуги добровільного страхування пріоритетним є обов’язкове страхування, що дозволить створити страховий захист для потенційно ризикових груп населення, юридичних осіб, а також значно знизити витрати держави на відшкодування збитку потерпілим у результаті стихійних лих, аварій і катастроф.

З метою припинення практики прийняття нормативних правових актів, що містять декларативні норми про обов’язковість страхування, необхідно створити законодавчу основу обов’язкового страхування на території України. Система обов’язкового страхування повинна передбачати ефективний захист майнових інтересів держави від стихійних лих, аварій і катастроф при мінімальних витратах бюджетних засобів. Для цього необхідно провести інвентаризацію відповідних об’єктів, визначити їхня вартість, ризики, від яких буде надаватися страховий захист, і форми страхування, а також вишукати джерела здійснення страхового захисту.

Обов’язкове страхування повинне ґрунтуватися на принципі формування страхових резервів для компенсації збитку й відшкодування збитків застрахованим особам і виключати фінансування заходів, спрямованих на приховання фактів безгосподарності організацій за рахунок засобів страхувальників. Прийняття законодавчих актів повинне здійснюватися на основі попереднього фінансово-економічного пророблення, що підтверджує можливість рішення проблем страхового захисту в обов’язковій формі й на пропонованих умовах. Розвиток обов’язкового страхування припускає:

• посилення контролю за проведенням обов’язкового державного страхування, у тому числі обов’язкового страхування;
• введення видів обов’язкового страхування об’єктів, підданих значним ризикам і збиткам, громадян і юридичних осіб, яким заподіяний істотний збиток у результаті стихійних лих, аварій і катастроф (страхування відповідальності власників транспортних засобів, страхування виробничих об’єктів від аварій техногенного характеру, страхування майна від пожеж і стихійних лих, страхування на випадок заподіяння шкоди в результаті великих аварій при переміщенні небезпечних вантажів) [4, c. 78-79].

З метою забезпечення страхових виплат по обов’язковому страхуванню можуть створюватися централізовані гарантійні фонди (страхові резерви).

Розвиток підприємництва припускає здійснення страхування відповідальності при виробництві товарів, виконанні робіт, наданні послуг, у результаті яких може бути заподіяна шкода третім особам, а також здійснення страхування професійної відповідальності лікарів, ріелторів, аудиторів, арбітражних керуючих та ін. Введення страхування відповідальності окремих категорій виробників товарів і виконавців робіт (послуг) дозволить здійснювати ефективний контроль за їхньою діяльністю, забезпечити захист прав споживачів послуг, особливо в тих сферах народного господарства, де відсутні чіткі й ефективні механізми державного контролю й нагляду (наприклад, при іпотечному житловому кредитуванні, придбанні нерухомості, передачі її в лізинг і її заставу). Розвиток страхування сприятливо вплине на підприємницьку активність громадян.

У той же час залучення інвестиційних ресурсів в економіку зажадає подальшого розвитку страхування фінансових і підприємницьких ризиків, розвитку страхових технологій у сфері промислових, транспортних, будівельних і сільськогосподарських ризиків.

Основа ринку страхових послуг і резерв його розвитку — добровільне страхування. Пріоритетними напрямками в розвитку добровільного особистого страхування повинні стати страхування життя й пенсійне страхування.

Страхування життя є важливою сферою страхової справи, традиційним і постійним джерелом значних інвестиційних ресурсів, що сприяють успішному росту економіки. Демографічна ситуація, що характеризується збільшенням частки населення старших вікових груп, і перехід на накопичувальну систему в пенсійному страхуванні, що включає самостійне формування громадянами свого пенсійного фонду, припускають розширення участі страхових компаній у здійсненні пенсійного страхування.

Стимулом для розвитку довгострокового страхування життя повинне стати створення системи гарантій страхувальникам і застрахованим громадянам в одержанні накопичених сум по договорах страхування. Крім жорсткості нормативних вимог до фінансової стійкості страховиків, повинна бути уведена спеціалізація страхових організацій, що виключає здійснення одним страховиком особистого страхування (страхування життя й пенсій) і майнового страхування. У цих цілях повинна бути розроблена класифікація видів страхової діяльності, визначені особливості організації й здійснення страхування життя й пенсій [2, c. 28-29].

З метою забезпечення фінансової стійкості страхових операцій по окремих видах страхування страховики можуть поєднуватися в прості товариства. Розвиток страхування життя веде не тільки до спеціалізації страховиків, але й до створення інституту актуаріїв і необхідності законодавчого встановлення основ актуарної діяльності, пов’язаної з розрахунками страхових тарифів, страхових резервів, аналізом і прогнозуванням інвестиційних програм.

Необхідно виробити заходи щодо розширення сфери й обсягів добровільного медичного страхування й добровільного страхування від нещасних випадків. Зазначені види страхування повинні стати важливим елементом «соціального пакета», надаваного роботодавцями своїм співробітникам. Це припускає вдосконалювання законодавства, що регулює відношення при здійсненні даних видів страхування, а також законодавства про податки й збори.

Подальший розвиток добровільного медичного страхування вимагає формування правових основ, що враховують специфіку даного виду страхування, що сприяють удосконалюванню норм, що регулюють взаємодію суб’єктів медичного страхування, що відбивають особливості оподатковування операцій по медичному страхуванню.

Важливий напрямок розвитку страхування — удосконалювання системи обов’язкового медичного страхування громадян в Україні. У першу чергу необхідно перейти до страхового принципу в здійсненні даного виду страхування й інших видів страхування, що мають соціальну спрямованість і  системи, що доповнює, обов’язкового соціального страхування й соціального забезпечення.

Страхування повинне відігравати значну роль у пенсійній реформі.

У перспективі має бути сформувати законодавчу основу діяльності страхових організацій, що є елементом системи обов’язкового пенсійного страхування.

Участь страховиків поряд з недержавними пенсійними фондами в обов’язковому пенсійному страхуванні з урахуванням специфіки правового регулювання страхування припускає дотримання встановлених законодавством єдиних принципів діяльності суб’єктів даної системи страхування.

Після вживання заходів по розвитку обов’язкового й добровільного страхування значно зростуть обсяги страхових операцій, а виходить, підвищиться відповідальність страхових організацій за виконання прийнятих зобов’язань по договорах страхування. Таке положення вимагає вживання законодавчих заходів, спрямованих на збільшення мінімального розміру статутного капіталу страховиків, формування якого здійснюється в грошовій формі. Розмір статутного капіталу повинен відповідати не тільки зростаючим обсягам зобов’язань, але й рівню, що дозволяє російським страховим організаціям конкурувати на міжнародному ринку страхових послуг.

Варто виробити заходи для економічного стимулювання засновників страхових організацій і капіталізувати отриманий прибуток для підвищення розмірів статутних капіталів. З метою підвищення конкурентоспроможності російських страхових організацій і у зв’язку із вступом України у Всесвітню торговельну організацію необхідно вжити законодавчих заходів, спрямовані на збільшення базового мінімального розміру статутного (складового) капіталу українських страховиків, формованого в грошовій формі [1, c. 144].

З метою підвищення місткості ринку страхових послуг необхідно розробити заходу щодо стимулювання співстрахування й перестрахування.

Більшість страховиків не мають у своєму розпорядженні значні фінансові засоби й не можуть здійснювати страхування великих ризиків, однак, передавши частину ризиків перестрахувальнику, страхова компанія може гарантувати виконання своїх зобов’язань перед клієнтами. Однак для забезпечення таких гарантій необхідно виробити законодавчі норми, що встановлюють ліміти зобов’язань страховика, стандартні положення договорів перестрахування, а також визначити правила ділового обороту російського ринку перестрахування.

Стимулювати розвиток страхування й перестрахування треба шляхом створення спеціалізованих страхових об’єднань, розширення участі українських страховиків у міжнародних системах перестрахування й договорах співстрахування, формування гарантійних фондів і застосування інших економічно виправданих заходів, спрямованих на підвищення потенціалу національних інвесторів ринку страхових послуг.

Зазначені міри дозволять також упорядкувати трансграничне перестрахування й запобігти необґрунтованому відтоку валютних засобів за кордон.

Необхідно продовжити подальше вдосконалювання оподатковування страхових операцій. Режим оподатковування операцій по довгостроковому страхуванню повинен стати стимулом для формування фізичними і юридичними особами ефективного захисту від найбільш значимих ризиків. Ці питання варто розглядати в руслі аналізу практики застосування Податкового кодексу України і положень бухгалтерського обліку в умовах переходу на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку й фінансової звітності.

У перспективі перелік соціальних податкових відрахувань повинен містити в собі витрати громадян на страхування найбільше життєво важливих майнових інтересів (пов’язаних з життям і здоров’ям, володінням, користуванням, розпорядженням житловими приміщеннями й домашнім майном). Доцільно розширити перелік витрат організацій по різних видах страхування відповідальності, що включаються у витрати, прийняті до відрахування при вирахуванні податку на прибуток організацій [10, c. 106-107].

Одне із пріоритетних завдань розвитку національної системи страхування вдосконалювання інвестиційної політики, що передбачає вироблення й реалізацію заходів по створенню сприятливого інвестиційного клімату в країні, що забезпечує розширення напрямків інвестування засобів страховиків. З метою залучення інвестицій для розвитку економіки країни й надання страхувальникам можливості використання надійних форм збереження їхніх заощаджень, вкладених у страхування, доцільно координувати напрямку вкладень фінансових засобів страхових організацій з урахуванням видів страхування й термінів дії договорів, установлювати нормативи їхніх вкладень, розділяти інвестиційні потоки на страхування життя й інші види страхування, а також стимулювати довгострокові інвестиції.

Порядок розміщення засобів, отриманих у результаті здійснення обов’язкових видів страхування, а також особистого страхування громадян, повинен мінімізувати ризики їхнього інвестування. Проблеми розвитку страхового ринку повинні стати об’єктом уваги органів, що здійснюють контроль за страховою діяльністю на ринку страхових послуг і антимонопольне регулювання [13, c. 19].

2. Напрямки вдосконалення державної політики в галузі ефективного функціонування страхового ринку

Ефективне функціонування ринку страхових послуг припускає створення рівних умов діяльності для всіх страхових організацій на території України, для чого необхідно забезпечити:

• посилення контролю за діями органів державної влади всіх рівнів, що обмежують конкуренцію на ринку страхових послуг;
• відпрацьовування системи проведення відкритих конкурсів страхових організацій, приваблюваних для здійснення страхування за рахунок бюджетних засобів;
• моніторинг діяльності страхових організацій, що займають домінуюче положення й перешкоджають доступу на ринок інших страхових організацій;
• державний контроль за концентрацією капіталу на ринку страхових послуг;
• удосконалювання форм статистичного обліку й звітності страхових організацій, у тому числі з метою проведення аналізу конкурентного середовища на федеральному й регіональному ринках страхових послуг і визначення домінуючого положення страхових організацій на таких ринках.

Важлива умова конкуренції на ринках фінансових послуг — виключення державної участі в статутних капіталах страховиків.

Розвиток ринку страхових послуг повинне базуватися на прийнятті рішень, що передбачають насамперед  підвищення якості функціонування національної страхової системи при конкуренції зі страховиками, капітал яких сформований за участю іноземних інвесторів. Процес лібералізації ринку страхових послуг у середньостроковій перспективі повинен ґрунтуватися на тім, що страхування є найважливішим інструментом формування довгострокових, найбільш важливих для розвитку російської економіки внутрішніх інвестиційних ресурсів.

Лібералізація ринку страхових послуг повинна бути націлена на інтеграцію української страхової системи у світову страхову систему й створення механізмів, що перешкоджають відтоку національних капіталів.

Рішення про характер і умови доступу іноземних страхових компаній на український ринок, прийняті в ході переговорів про приєднання України до Всесвітньої торговельної організації, будуть мати стратегічне значення, а тому повинні враховувати темпи росту української економіки й розвитку страхування [14, c. 17].

Основним принципом інтеграції України в міжнародні фінансові й торговельні організації є поетапна лібералізація ринку страхових послуг відповідно до  пріоритетів і рівнем розвитку окремих секторів даного ринку. У цих цілях, насамперед , необхідно забезпечити:

• формування адекватної міжнародним вимогам нормативної правової бази;
• приведення положень бухгалтерського обліку й звітності у відповідність із міжнародними стандартами;
• фінансову стійкість компаній, що працюють на національному ринку страхових послуг;
• створення інфраструктури ринку страхових послуг з обслуговування страхувальників, застрахованих і інших зацікавлених осіб, включаючи захист їхніх прав;
• створення сприятливих макроекономічних умов, що характеризуються невисоким і відносно стабільним рівнем інфляції, зниженням рівня економічної злочинності й т.д.

У міру формування умов для розвитку ринку страхових послуг, використання ринкових механізмів страхування в пенсійній реформі й впровадження системи гарантій при здійсненні пенсійного страхування й страхування життя будуть прийматися рішення про доцільність допуску страхових компаній за участю іноземного капіталу до здійснення страхування життя й добровільного пенсійного страхування.

У середньостроковій перспективі допуск до участі на ринку страхових послуг повинні мати страхові організації — резиденти України, що підкоряються вимогам законодавства про страхування. Крім того, з метою підвищення капіталізації ринку страхових послуг сферою діяльності російських страхових компаній повинен залишатися ринок обов’язкового страхування (включаючи державне), що є частиною системи страховий зашиті, ринок страхування майна, пов’язаного зі здійсненням поставок або виконанням підрядних робіт для державних потреб, а також майна державних і муніципальних організацій. Потім будуть прийматися рішення про порядок і строки допуску іноземних організацій до здійснення окремих видів обов’язкового страхування [13, c. 21-22].

Державний нагляд за страховою діяльністю в Україні здійснюється на принципах законності, гласності, організаційної єдності нагляду й забезпечує проведення єдиної державної політики в області страхування. У сферу державного нагляду за страховою діяльністю повинні входити розробка планів розвитку страхового бізнесу, аналіз фінансового становища засновників (акціонерів, учасників, афілійованих осіб) і їхніх часток у статутному капіталі страхової організації, порядок реорганізації й ліквідації страхових організацій, їхня платоспроможність і фінансова стійкість. Зазначені положення повною мірою  відповідають міжнародному досвіду й стандартам страхового нагляду.

Удосконалювання державного страхового нагляду за діяльністю страхових організацій і інших професійних учасників ринку страхових послуг, а також захист прав і інтересів його суб’єктів припускають:

• підвищення надійності системи страхування за допомогою встановлення однакових вимог і стандартів надання страхових послуг, застосовуваних у міжнародній практиці;
• установлення правил, нормативів і показників платоспроможності й фінансової стійкості на основі звітності, складеної відповідно до міжнародних стандартів ціноутворення страхових послуг;
• фінансове оздоровлення страхової компанії, включаючи обов’язкове збільшення капіталу й застосування примусових заходів щодо керування її активами.

Для рішення завдань розвитку ринку страхових послуг у першочерговому порядку необхідно розробити й здійснити заходу щодо вдосконалювання й розвитку законодавства, що регулює страхування, і, зокрема , забезпечити:

• створення правових основ діяльності суспільств взаємного страхування;
• удосконалювання законодавства про податки й збори;
• установлення основ обов’язкового страхування, а також визначення їхніх пріоритетних видів;
• удосконалювання здійснення державного нагляду за страховою діяльністю на території України.

Рішення зазначених завдань дозволить продовжити роботу з модифікації основ законодавчого регулювання страхування, що повинне відповідати зростаючому рівню розвитку страхової справи, і зажадає в середньостроковій перспективі здійснення кодифікації законодавства в області страхування.

Реалізація подібних заходів дозволить:

• підвищити рівень захищеності організацій і громадян від різних груп ризиків, підняти якість і розширити спектр пропонованих страхових послуг;
• залучити в українську економіку значні інвестиційні ресурси;
• вирішити першочергові завдання в області розвитку страхування в Україні й зміцнення системи державного нагляду за страховою діяльністю;
• створити структурні основи для розвитку добровільного страхування;
• сформувати систему правових основ страхового захисту майнових інтересів населення, організацій і держави, дотримання прав і гарантій майнової безпеки окремої особистості й сфери підприємництва.

Висновки

Отже, з метою вдосконалення моделі державного регулювання страхового ринку в економічній системі України треба: сформувати низку теоретико-методологічних підходів до прогнозування розвитку страхового ринку в системі державного управління національною економікою; обґрунтувати роль страхування у забезпеченні безпеки національної економічної системи; обґрунтувати антимонопольну (конкурентну) політику та механізм її реалізації на страховому ринку України; вивчити досвід функціонування моделі наддержавного регулювання страхування в ЄС.

У зв’язку зі здійсненням заходів по вдосконалюванню оподатковування страхових операцій, розвитком довгострокового страхування життя й пенсійного страхування й введенням нових видів обов’язкового страхування відбудеться подальший ріст числа договорів страхування, розмірів страхових виплат і, як наслідок, ріст обсягу фінансових засобів у системі страхування й надання більше широкому колу громадян і юридичних осіб страхового захисту.

Здійснення заходів по розвитку страхування й удосконалюванню регулювання відносин у цій сфері будуть сприяти збільшенню загального обсягу страхових премій і обсягу страхових виплат. Ріст обсягу страхових премій дозволить страховикам акумулювати додаткові фінансові засоби, які послужать джерелом інвестування фінансових засобів в економіку країни.

Список використаних джерел

1. Бородіна Н.З. Ставки пенсійного страхування — напрями вдосконалення // Актуальні проблеми економіки. — 2010. — № 12. — С. 142-148
2. Закревський В. Система загальнообов’язкового державного соціального страхування в Україні. Проблеми та шляхи розвитку/ Закревський В. //Україна: аспекти праці. — 2008. — № 5. — C. 27 — 35
3. Закревський В. Система соціального страхування: шляхи і методи вдосконалення // Праця і зарплата. — 2004. — № 10. — С. 4-6
4. Керунова В. Суспільно-економічні питання вдосконалення системи соціального страхування // Економіка України. — 2010. — № 12. — С. 78-84
5. Лисунь Г. Щодо удосконалення загальних засад реалізації державної політики в сфері страхової діяльності // Право України. — 2008. — № 7.- С.108-113
6. Лукович В. Шляхи впровадження загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування в Україні // Україна: аспекти праці. — 2011. — № 3. — С. 31-39
7. Максимчук В. Накопичувальна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування/ Володимир Максимчук //Справочник кадровика. — 2005. — № 4. — C. 64-66
8. Мастюгіна, Г. Добровольна участь у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування // Вісник податкової служби України. — 2012. — № 23 (червень) : Вкладка. — С. 51-53
9. Мних М. Проблеми та напрями вдосконалення державної політики в галузі страхування // Економіка. Фінанси. Право. — 2000. — № 8. —  С. 27-30
10. Приказюк Н.В. Державне регулювання страхового ринку України: тенденції та перспективи розвитку // Фінанси України. — 2010. — № 7. — С. 101-108
11. Про заходи щодо вдосконалення системи загальнообов’язкового державного соціального страхування: Указ від 11.07.05/ Україна. Президент //Урядовий кур’єр. — 2005. — 19 липня. — C. 13
12. Про стан і перспективи загальнообов’язкового державного соціального страхування та напрямки його реформування //Профспілкові вісті. — 2007. — 2 лютого. — C. 10
13. Рудик В. Фінансове забезпечення системи державного обов’язкового пенсійного страхування в Україні і напрямки його покращення в сучасних умовах // Україна: аспекти праці. — 2012. — № 4. — С. 18-25
14. Стожок Л. Напрями вдосконалення системи державного пенсійного страхування в Україні //Україна: аспекти праці. — 2006. — № 1. — C. 13-18
15. Фурман В. Вплив державної політики і системи регулювання на діяльність страховиків в Україні // Економіст. — 2004. — № 10.- С.44-47