Вступ.

Розділ І. Інвестиційна діяльність в туристичній індустрії

1.1. Загальна характеристика розвитку туризму.

1.2. Потенційні ресурси і джерела інвестицій.

1.3. Комерційна спроможність інвестиційних проектів.

1.4. Інвестиції у визначні пам'ятки.

Розділ ІІ. Напрямки інвестування в туристичну галузь України.

Розділ ІІІ. Шляхи вирішення та перспективи розвитку туристичної індустрії та інвестиційної діяльності в регіонах України.

Висновки.

Додатки.

Список використаної літератури.

Вступ

Серед обширу напрямів і галузей індустрії відпочинку і розваг — без сумніву, однієї з найприбутковіших у світі, туризм посідає одне з чільних місць. Справді сьогодні, це не просто мандрівки, змістовний і приємний відпочинок. В першу чергу, туризм — категорія економічна, яка формує бюджети багатьох країн.

Актуальність теми. У ході розгляду даної теми були висвітлені такі актуальні питання, як проблеми інвестування в туристичну галузь, стан використання туристичних ресурсів України, нормативні шляхи вдосконалення регулювання розвитку туризму й курортів. Дослідження стосувалися як туристичного, так і рекреаційного потенціалу України.

Сталий та всебічний розвиток регіонів безпосередньо пов'язаний з підвищенням їхньої економічної активності, яка потребує відповідного ресурсного забезпечення. Ведучи мову про ресурси, маємо на увазі не лише природний потенціал, а й фінансову підтримку, якої потребують як державні підприємства, так і приватний бізнес, зокрема у сфері надання рекреаційних послуг та туризму, який може (за певних умов) здійснювати значний вплив на розвиток території.

Об'єктивно сьогодні держава не має реальної можливості задоволення усіх наявних потреб рекреаційно-туристичного комплексу за рахунок бюджетних коштів. Тому виникає конча потреба пошуку інших механізмів залучення фінансових потоків, головні з-поміж яких — інвестування, кредитування, створення відповідних фондів тощо.

Дослідження питань, які стосуються функціонування рекреаційно-туристичної галузі і, зокрема, можливостей залучення до її розвитку інвестиційних ресурсів, здійснюються низкою фахівців та практиків, серед яких слід виділити В. Квартальнова [8,9], В. Федорченка, В. Цибуха[22], О. Бейдика, А. Амошу, Н. Коніщеву та інших. Розглядають ці проблеми і в регіональному аспекті, насамперед такі українські вчені, як М Долішній, В. Кравців, В. Євдокименко, М. Крачило, І. Школа[16], В. Руденко. Роботи цих авторів містять досить глибокий аналіз розвитку рекреаційно-туристичної індустрії і трансформаційних процесів, які в ній відбуваються, можливості залучення інвестицій, формування інвестиційного клімату і таке інше. Низку рекомендацій було успішно впроваджено у практику господарювання. Водночас суспільство очікує від науки конкретних пропозицій щодо пошуку джерел фінансування туристичних об'єктів, їх диверсифікації, наукового обґрунтування розбудови рекреаційних територій та відповідей на нові практичні запитання, що постійно виникають. Отже, зважаючи на дедалі більшу кількість запитів на довгострокове фінансування впровадження інноваційних проектів і розвитку інфраструктури у сфері туризму, існує незадоволена потреба у розширенні способів залучення капітальних вкладень та визначенні їх пріоритетів у регіональному контексті, що підштовхує до нових наукових пошуків.

Метоюнашої роботи є визначення проблем, які перешкоджають надходженню інвестицій у розвиток туристичної галузі, вивчення можливостей залучення довгострокових капіталовкладень у рекреаційно-туристичний комплекс регіону, а також спроба визначити, якому з фінансових інструментів (кредитуванню чи інвестуванню) слід давати перевагу в умовах розвитку ринку рекреації на прикордонних територіях. Водночас одне із завдань роботи — пошук інших джерел фінансових ресурсів, які могли б виступити альтернативою названим вище.

Предметом роботиє дослідження проблеми інвестування туристичної галузі, а об’єктом виступає – стан ефективного інвестування в Україні та його основні напрями.

Розділ І. Інвестиційна діяльність в туристичній індустрії

1.1. Загальна характеристика розвитку туризму

Туризм здійснює суттєвий вплив на економіку і розвиток регіону, сприяє надходженню валюти в країну, створенню нових робочих місць, поліпшенню інфраструктури і т. п. Для отримання максимальної користі від туризму кожна держава розробляє туристичну політику, яка є одним з напрямків соціально-економічної політики держави.

Туристична політика держави, як відомо, базується на стратегії і тактиці. Головна ціль туристичної стратегії держави —це. створення високоефективного конкурентоспроможного туристичного комплексу, що забезпечує широкі можливості для обслуговування українських і іноземних громадян, а також значний внесок в розвиток економіки країни. Для реалізації цієї цілі пропонується цілий ряд заходів, серед яких і залучення інвестицій в сферу туризму.

Виходячи з цих передумов, туристична індустрія — сукупність готелів і інших засобів розміщення, ресторанів, засобів транспорту, об'єктів громадського харчування, об'єктів і засобів розваг, об'єктів пізнавального, лікувального, оздоровчого, спортивного, релігійно-культового, ділового й іншого призначення, організацій, що здійснюють туроператорську і турагентську діяльність, а також організацій, що надають туристично-екскурсійні послуги і послуги гідів-псревізників.

Зазначимо, що початок індустрії туризму приблизно в такій самій структурі відносин учасників був характерний ще в середні століття у сфері організації паломництва з країн Європи до святих місць. Так, для того, щоб бажаючий міг здійснити паломництво, потрібно було звернутися до посередників, отримати дозвіл Папи Римського, потім звернутися в спеціалізовану компанію, яка підбирала і комплектувала групи паломників, що відправляються на Святу Землю, споряджала кораблі і здійснювала доставку цих груп на місце призначення, надавала розміщення, харчування, провідників, охорону і т. п. Кожний паломник (прочанин, пілігрим, богомолець) вносив в компанію необхідну і достатню суму грошей за організацію подорожі, що звільняло його від необхідності брати в подорож з собою великі суми грошей, боячись бути обкраденим. По суті ці всі елементи туристичної діяльності в її сучасному розумінні, включаючи питання фінансування, є і мало відрізняються від методів оформлення подорожі і в теперішній час.

Туріндустрія має унікальну структуру. Вона характеризується наявністю цілого ряду окремих елементів, включаючи різні галузі обслуговування: невеликі ресторани, мотелі і готелі, будинки відпочинку, пральні, магазини, що продають вироби місцевих ремісників і предметами мистецтва і т. п. Таким чином, інвестиції уряду в інфраструктуру, а іноді і в дорогу матеріально-технічну базу туризму стимулює інвестування численних підприємств малого бізнесу. Туристична індустрія є досить капіталомісткою галуззю через високу вартість нерухомості і обладнання. Так, капітал в індустрію гостинності залучається на довгий період часу і повертається досить повільно, а сама структура інвестицій в цьому секторі подібна на інвестиції в промисловість, що вимагає великих затрат[1].

Початкові інвестиції в туризм притягають все більше вкладень в майбутньому у допоміжні і підтримуючі галузі господарства. Сюди входять великі інвестиції в головні готелі, ресторани, торгові центри, порти, аеропорти, транспортні засоби і т. п. їхні інвестиції скуповуються тільки через декілька років. Туроператори і певною мірою турагенти вимагають великої кількості оборотних засобів для оплати послуг готелів, транспортних компаній тощо, перед туристичним сезоном. Капітал тут, як правило, затримується на короткий проміжок часу і часто використовується для спекуляцій на валютному ринку.

Оскільки в створенні продукту туристичної індустрії беруть участь різні її сектори, то компанії одного сектора зацікавлені у фінансуванні інших структур. Наприклад, туроператори можуть фінансувати розвиток готельних комплексів на курортах, куди вони відправляють своїх клієнтів. Авіакомпанії можуть гарантувати фінансову безпеку туроператорів, які широко використовують їх послуги.

Осучаснена завдяки туризму інфраструктура регіону використовується також і місцевими жителями. Індустрія туризму охоплює багато підприємств малого бізнесу, які підтримують індустрію, виручка від туризму швидко розподіляється серед найширших верств населення приймаючого регіону. Таким чином все суспільство отримує економічну користь.

Наступний позитивний аспект розвитку туризму полягає в тому, що туристи змушені платити податки, як і більшість населення. Оскільки туристи в основному приїжджають з інших регіонів, то їх витрати для приймаючої країни являють собою розширену податкову базу. На додаток до звичайного податку з продажів туристи іноді платять і непрямі податки. Збори в аеропортах, в'їзні мита, збори з викликів — це лише декілька прикладів обкладення туристів податками.

Крім цих випадків, звичайні податки, що збираються як з подорожуючих, так і з місцевих жителів, підвищуються внаслідок туристичних витрат. Таким чином, туризм підвищує доходи регіону, зайнятість, інвестиції і т. п.

Але тим не менше існують обмеження, до якого часу уряд приймаючого регіону може максимізувати прибуток від інвестицій. Ці обмеження бувають двох типів: соціальні і економічні. Соціальні обмеження виникають завдяки збільшенню податків, що збираються з місцевих жителів при розвитку туристичної індустрії в регіоні. А економічні обмеження подаються у формі потенційних витрат невикористаних можливостей (альтернативних витрат), які виникають внаслідок розвитку туристичної індустрії. Вони заслуговують уважного дослідження з тим, щоб досягти більш глибшого розуміння проблеми оптимізації, яка стоїть перед урядом приймаючої країни.

Поряд з позитивними наслідками від інвестицій в туризм не слід забувати про негативний вплив від розвитку останнього, про так звану монокультуру (однонаправленість) туризму. В конкурентній боротьбі за землю, ресурси, капітал туризму тіснить сільське господарство і інші традиційні джерела доходів місцевих жителів. Більш висока заробітна плата в індустрії туризму приманює робітників, що негативно впливає на сільське господарство через відток робочої сили. В результаті знижуються обсяги сільськогосподарської продукції, в той час як обсяги споживання ростуть завдяки численним туристичним відвідуванням.

Одночасно порушується або повністю руйнується традиційний зміст життя і природний ландшафт в центрах масового туризму. Монокультура туризму сама підриває основи свого існування, тому уряд та інвестори повинні постійно підраховувати економічну ефективність від здійснення інвестицій, тобто вираховують їх доцільність.

Різнонаправленість — це основа економічної стабільності. Коли одна галузь переживає різкий економічний спад, інша процвітає, і таким чином знижується можливість кризи. Відповідно замість того, щоб сприяти диверсифікації економіки, туризм часом заміщує інші галузі, а іноді і навпаки.

При здійсненні інвестицій в туристичну індустрію слід звернути увагу, що туризм по суті своїй — явище сезонне. Тому повна залежність регіону від одного сектора індустрії небажана. Тим більше, що попит на туризм і подорожі значною мірою залежить від доходів і смаків туристів.

Крім того, розвиток туризму породжує певні соціальні і додаткові витрати на підтримку навколишнього середовища. Досить бурхливий розвиток туризму і повна залежність від нього ставить таку дилему: якщо припинити подальший розвиток, це загрожує економічним спадом; якщо не обмежувати туризм в подальшому розвитку, то природні і культурні ресурси країни збідніють і знеціняться. В цьому випадку рішення, як правило, прийняти досить важко[2].

Іноді уряди країн дивляться на туризм досить оптимістично. Вони втілюють в життя активні інвестиційні програми, спрямовані на розвиток туризму і носять пріоритетний характер. З'являються нові місця для відпочинку туристів, модернізуються старі, що прийшли в занепад: в них інвестуються гроші. Наприклад, Лівенворт (Вашингтон), старе містечко лісорубів і шахтарів, пережило справжнє відродження, коли трансформувалося в баварське селище і т. п.

Часом інвестиції у туризм породжують ріст темпів інфляції. Туристи вкладають свої гроші, зароблені в іншому регіоні або країні, в економіку даного туристичного регіону. Підвищуються ціни на товари першої необхідності: продукти, одяг, житло, транспорт. Як правило, в туристичних регіонах особливо стрімко ростуть ціни на землю (наприклад, південне узбережжя Криму). Ціна, яку туристи можуть заплатити за своє проживання під час відпустки в туристичному регіоні, може різко знизити попит на житло самих місцевих жителів. Місцеві жителі (які мають відносно невеликі доходи) просто витісняються з ринку житла в районах з розвинутою туріндустрією.

Отже, до переваг від інвестицій у туристичну індустрію для кожної країни, регіону можна віднести:

• збільшення готівкового потоку в регіон, в тому числі надходження іноземної валюти;

• ріст валового національного продукту (ВНП);

• створення нових робочих місць;

• реформування структури відпочинку, яка може бути використана як туристами, так і місцевими жителями;

• залучення капіталу, в тому числі й іноземного;

• збільшення податкових надходжень приймаючого регіону.

Недоліки розвитку туризмупроявляються в тому, що туризм:

• впливає на ріст цін на місцеві товари та послуги, на земельні й інші природні ресурси і нерухомість;

• сприяє відтоку грошей за кордон при туристичному імпорті;

• викликає екологічні та соціальні проблеми;

• може нанести збитки розвитку інших галузей і т. д.

Типові інвестиційні проекти в туристичній індустрії.

Реалізація інвестиційних програм може бути як на стадії утворення підприємства, так і після декількох років його діяльності. Інвестиційні проекти за видами можна умовно поділити на декілька груп:

• розробка й впровадження продукту інтелектуальної власності;

• розробка й впровадження технічних засобів і елементів ноу-хау (інновації);

• реконструкція й будівництво;

• підготовка кадрів і ін.

Потенційно можливі інвестиційні проекти за групами наведені на блок-схемі (рис. 1.1).

Даний перелік досить приблизний і неповний. У ряді випадків при диверсифікації діяльності туристичної фірми предметом інвестицій можуть бути будь-які інші, не пов'язані безпосередньо з туризмом проекти:

• розробка й впровадження малих підприємств;

• організація підсобних господарств;

• організація філіалів або представництв;

• організація нетрадиційних форм туризму та інше.

Як правило, інвестиційні проекти, що пов'язані з розробкою й впровадженням інтелектуального продукту, реалізуються в більшості випадків на початковому етапі функціонування фірми, а більш капіталомісткі проекти — у міру накопичення фінансових ресурсів[3].

1.2. Потенційні ресурси і джерела інвестицій

На сьогоднішній час державна підтримка в Україні практично не передбачає цільових інвестицій в її розвиток. Більш розповсюдженою формою інвестицій є підтримка його на місцевому або регіональному рівнях за рахунок місцевих бюджетів або спеціального податку та за рахунок зацікавлених фірм.

Цілий ряд інтелектуальних інвестиційних програм фінансується різними закордонними фондами та банками: Європейським банком реконструкції та розвитку, фондом підтримки малого та середнього підприємництва, деякими доброчинними фондами. В рамках цих інвестицій проводиться, в основному, підготовка та підвищення кваліфікації кадрів, проведення спеціалізованих конференцій, симпозіумів, семінарів та ін. Проте цільове фінансування капіталоємних проектів за рахунок даних джерел практично не використовується.

Загалом потенційні джерела інвестування можна поділити на 4 групи:

• власні засоби;

• кредитні засоби;

• цільове бюджетне фінансування;

• інші джерела (закордонні фонди, доброчинні кошти тощо).

Структура джерел фінансування подана на рис. 1.2.

Проте урядом України передбачено пільгове інвестування різних

програм в рамках підтримки малого підприємництва. Але отримати такі пільги досить проблематично. Для цього слід підготувати бізнес-план, техніко-економічне обґрунтування, отримати відповідний висновок експертів, і тільки після цього дані матеріали направляються на конкурс інвестиційних проектів з пільговими кредитами.

Аналогічні дії слід виконувати для участі у зарубіжних інвестиційних конкурсах.

Звичайно, що найнадійнішим джерелом фінансування є власний капітал. Але, як показує досвід, капіталомісткі проекти реалізуються, в основному, на базі запозичених коштів (або залучені плюс власні)[4].

Найкращим кредитним капіталом для інвестицій є безпроцентний кредит (позика). Дана форма фінансування може бути реалізована тільки за рахунок кредитних засобів засновників (акціонерів) згідно з рішенням вищого органу управління — загальних зборів. Така ж форма може бути досягнута через облігаційну позику, якщо законом для даної організаційно-правової форми передбачений випуск облігацій.

Однією з форм залучення інвестора є переуступка йому пакета акцій (частки) підприємства туристичної індустрії, що відповідає розміру його інвестиційного внеску, закритому акціонерному товариству або товариству з обмеженою відповідальністю або продаж пакету акцій на пільгових умовах відкритому акціонерному товариству.

Залучення інвестора може бути реалізовано також на інших умовах, декларованих в інвестиційному договорі:

■ пайової власності після реалізації проекту;

■ відсотків з майбутніх прибутків;

■ квоти місць (при будівництві об'єктів розміщення туристів);

■ пільгове надання туристичних послуг і т. д.

Для більш швидкого накопичення власних коштів під великі інвестиційні проекти доцільно використовувати принцип прискореної амортизації у відповідності з новими нормативно-правовими актами.

Згідно з рішенням Загальних зборів на реалізацію інвестиційних проектів можуть бути направлені дивіденди акціонерів або прибуток учасників (капіталізація прибутку).

Найбільш жорсткими умовами фінансування інвестиційного проекту є банківський кредит, в тому числі іпотечний кредит під заставу майна, землі, обладнання і т. д. У ряді випадків доцільно скористуватися формою лізингу.

Існує також можливість використання податкового інвестиційного кредиту у вигляді відстрочки по оплаті податків, обов'язкових платежів і зборів.У кожному конкретному випадку умови жорсткого кредитування слід використовувати тільки тоді, коли вичерпані всі можливості отримання більш "м'яких" форм фінансування, що описані вище[5].

1.3. Комерційна спроможність інвестиційних проектів

Реалізація інвестиційного проекту в Україні пов'язана зі значним ступенем ризику. Для отримання будь-якого (тим більше пільгового) кредиту, залучення інвестора, а також власної впевненості у правильно вибраній стратегії інвестицій доцільно виконати розрахунки комерційної спроможності проекту або його техніко-економічне обґрунтування.

Оцінка ефективності інвестиційного проекту — це математичне завдання пошуку оптимального рішення в умовах великої кількості невизначеностей, до яких належать:

• політична, соціальна і економічна нестабільність;

• високий рівень інфляції;

• непередбачувані зміни цінової структури інвестиційного ринку;

• недостатній правовий захист інтересів інвестора і його капіталу;

• непередбачувані зміни нормативно-правової бази та ін.

В цих умовах доцільна реалізація інвестиційних проектів з мінімальним терміном окупності, що мінімізує ризик інвестора.

Перед тим, як приступити до оцінки комерційної спроможності інвестиційного проекту, слід провести дослідження динаміки поведінки основних факторів невизначеності на вибраному відрізку часу. Це необхідно для більшої вірогідності прогнозування ситуації з урахуванням вищевказаних факторів. У кінцевому підсумку, методом оцінки чутливості факторів визначається одна конкретна залежність при різних варіаціях інших змінних — в даній ситуації це зміна інфляції у часі. Цим досягається поступовий вихід із стадії невизначеності для програмування конкретних вихідних даних і умов інвестиційних завдань.

Основні вихідні (початкові) дані:

• фінансові затрати у часі (графік кредитування проекту);

• розміри процентів по кредиту й графік погашення кредиту;

• прогноз інфляції на весь період реалізації проекту;

• вибір стабільної розрахункової грошової одиниці;

• визначення терміну "життя" проекту;

• визначення величини оборотних коштів на впровадження в дію проекту;

• потенційно можливі доходи від реалізації проекту;

• сумарні витрати;

• податки, обов'язкові платежі та збори;

• величина резерву фінансових коштів на непередбачувані витрати і ін.

Бажаний кінцевий результат: забезпечення максимального прибутку при мінімальному терміні окупності проекту.

При наявності всіх вихідних (базових) даних завдання вирішується класичним методом — прогнозуванням надходжень та витрат грошових засобів у часі. Для цього вибраний час реалізації проекту розбивають на етапи (місяці, квартали, роки).

Для здійснення співвимірності величин у часі доцільно вибрати стабільну грошову одиницю (долар, німецьку марку та ін.). Вибір такої стабільної одиниці не означає відхід від прогнозованої інфляції, тим більше так званої внутрішньої інфляції самої стабільної грошової одиниці.

При наступних розрахунках слід врахувати не тільки специфіку багатофакторної моделі вихідних даних, але і багатоваріантну (варіаційну) структуру самого розрахунку. Якщо вибраний часовий період розрахунку більше одного року, то можуть проводитися коректування за рахунок переоцінки основних коштів та сум амортизаційних відрахувань. Ці складові є ще однією невизначеністю, тому що в Україні періодичність переоцінки основних фондів нерегулярна, що впливає на темпи росту індексів балансової вартості активів. Це ж стосується і податкової системи України[6].

Оцінку комерційної спроможності інвестиційного проекту згідно з вимогами інвестора або кредитора проводять комплексно:

1) за ліквідністю (фінансовим станом);

2) за ефективністю інвестування.

Термін погашення кредиту доцільно вибрати таким чином, щоб розрахуватися з кредиторами тільки за рахунок власного майбутнього прибутку, не використовуючи нових позик. В іншому випадку зростання зовнішньої заборгованості збільшує рівень інвестиційного ризику. Слід зазначити, що такий ризик може додатково обумовлюватися:

• більш високими (у порівнянні з прогнозованими) темпами інфляції;

• збільшенням періоду обертання оборотного капіталу;

• більш низька, ніж прогнозувалася, рентабельність туристичного продукту чи послуг;

• збільшення часу інвестиційної фази проекту (будівництва, монтажу обладнання, вводу в експлуатацію й ін.);

• збільшенням частки амортизаційних відрахувань у поточних затратах і ін.

Як уже вказувалося вище, отримані багатоваріантні розрахунки в стабільній грошовій одиниці слід прив'язувати до національної валюти в гривнях за той же період розрахунку, тобто реалізувати "двовалютний" розрахунок.

Слід також враховувати певний запас фінансування (5-10%) для непередбачуваних ситуацій.

Виконання багатоваріантних розрахунків оцінки комерційної спроможності інвестиційного проекту доцільно провести на комп'ютері з використанням пакетів прикладних програм.

Рекомендуються варіанти отриманих розрахунків подати незалежним експертам, що підвищить об'єктивність оцінки й довіри до проекту.

Наведемо приклад розрахунку комерційної ефективності інвестиційного проекту.

Потрібно провести оцінку доцільності інвестиційних внесків засновників зі створення туристичної фірми.

Вихідні (базові, початкові) дані:

• організаційно-правова форма майбутнього підприємства — акціонерне товариство закритого типу;

• форма власності — приватна, пайова;

• основні фонди — орендні;

• основний вид діяльності — туристичні послуги;

• додатковий вид діяльності: організація дозвілля, індивідуальне транспортне обслуговування, бронювання білетів та ін.;

• формування обігових коштів за рахунок інвестиційної позики засновників;

• дивіденди по акціям за перші два роки роботи підприємства капіталізуються;

• покриття збитків — солідарне;

• пільги по податках: на землю, на ПДВ, на рекламу.

Схема розрахунку наведена у Додатку 1. Якщо рентабельність даного проекту у результаті розрахунку складає 20-35% при терміні окупності затрат до одного року, тобто організація такої туристичної фірми ефективна, то інвестиційні внески її засновників мають достатньо високу ліквідність[7].

1.4. Інвестиції у визначні пам'ятки

Для того щоб залучити туристів, місце призначення повинно відповідати туристичним основам вартості, зручності і своєчасності. Туристи, як і інші споживачі, зважують ціни і переваги місць призначення, а також вкладення часу, зусиль і ресурсів та можливий прибуток в освіті, досвіді, розвагах, згадках. Зручність включає: час переїзду від аеропорту до місця розміщення, відсутність мовного бар'єра, чистоту і санітарію, доступ до цікавих місць (пляжі, атракціони, розваги) і особливі потреби (люди старшого покоління, інваліди, діти, дієти, медичне обслуговування, факс і інші види комунікацій, прокат автомобілів). Своєчасність включає фактори, які являють собою ризик для туризму: політична нестабільність, коливання курсу валют, безпека і санітарні умови.

Крім того, постійно розробляються події — життєво важливий компонент у залученні туристів. Невеликі або сільські місця призначення організовують який-небудь фестиваль, щоб заявити про себе. Міські газети і приміські щотижневики часто публікують список подій, фестивалів та свят. Те ж саме роблять державні і місцеві туристичні фірми, впевнюючись, що у ресторанах, готелях, аеропортах, а також залізничних та автобусних станціях є такі календарі подій. Майже в кожній європейській країні тепер є, як і в Сполучених Штатах, телефонний номер 900, по якому можна взнати список майбутніх подій. Наприклад, у більшої частини міст США є літні програми подій. Фестивалі біля озера Мілуокі з червня по вересень приваблюють туристів як з регіону, так і всієї країни.

Інвестиції в туризм бувають як відносно невеликими (фестивалі, події), так і мультинаціональними (вартість інфраструктури стадіонів, транзитних систем, аеропортів і центрів для проведення з'їздів). Незважаючи на вартість, ті, хто планує обновлення міста, хочуть розмістити туризм в самому центрі міста. Можливість зосередити атракціони, зручності і послуги у зручному, досяжному місці необхідна, щоб зробити такі місця особливо бажаними для відпочиваючих[8].

Раніше в країнах централізовано планових економік уряди контролювали, планували і спрямовували розвиток туризму. Туризм необхідний для того, щоб заробити тверду валюту для торгівлі і розвитку економіки; крім того, він служить національним інтересам. Розвиток туризму залежить від суспільних інвестицій, які, в свою чергу, залежать від приватних інвестицій і ринкових механізмів, які у змозі відповідати бажанням і потребам клієнтів, що змінюються. Тепер ці країни заохочують приватні інвестиції через спільні підприємства, купівлю нерухомості іноземцями і таймшер з індивідуальними інвесторами. Нова мексиканська Рівьєра — приклад вдалого поєднання приватних і державних інвестицій в туризм — від готелів, ресторанів і курсів гри в гольф аж до створення магазинів.

Туризм у світовому господарстві все більше і більше будується на партнерстві державного та приватного секторів або спільної розробки планування, фінансування і втілення проекту в життя. Повноваження держави необхідні для того, щоб очистити, розвинути і знизити ціни на землю, а також робити інвестиції в інфраструктуру. Необхідно надавати субсидії або податкові пільги для приватних інвестицій в готелі, центри для з'їздів і конференцій, транзит і паркування.

Туристична індустрія від авіаліній до готелів — джерело надходжень коштів в бюджет: доходи від палива, оренди "диванних" податків, податків на продаж йдуть на підтримку капітального будівництва інфраструктури, що має відношення до туризму, і на інші суспільні потреби.

Проте для залучення туристів одних інвестицій замало. Необхідно розширити сферу послуг, особливо суспільну безпеку, контроль за дорожнім рухом і скупченням людей, швидку допомогу, санітарні служби і прибирання вулиць. Слід також займатися внутрішнім розвитком туризму, що розрахований на власних жителів і бізнес: роздрібних торговців, туристичні агентства, ресторани, фінансові інститути, державний і приватний транзит, розміщення, міліцію і посадових осіб. Необхідно інвестувати найм на роботу і тренінг, ліцензування і спостереження за бізнесом, що має відношення до туризму. Так, сінгапурські таксисти відомі своєю професійною підготовкою, яка включає екзамен з англійської мови, програми безпеки і вміння орієнтуватися. Проте деякі надають перевагу невеликим інвестиціям в інфраструктуру туризму, незважаючи навіть на те, що таксі в аеропорту і транзит — це перше, з чим зіштовхуються туристи в новому місці призначення.

Отже, туризм є найбільш демократичною та інтернаціональною сферою суспільної діяльності, що бурхливо розвивається. Водночас він є однією з найприбутковіших галузей світової економіки. Потужний імпульс його розвиткові було дано на Першій всесвітній конференції "Туризм як впливова сила збереження миру", що відбулася у жовтні 1988 р. у канадському місті Ванкувер, зібравши 500 делегатів з 65 країн світу. На конференції вперше пролунав заклик до поширення і пропаганди туризму як гаранта миру й безпеки, який впливає на громадян різних країн, їхню економіку, культурну спадщину, традиції, релігію та ремесла. Цей заклик був закріплений у так званому "Кредо мирного мандрівника".

Сьогодні туризм займає у світовій системі господарства провідні позиції: на нього припадає близько 10% виробленого у світі валового продукту та близько 30% світової торгівлі послугами, а також ним акумульовано близько 7% світових капіталовкладень. Кількість міжнародних туристичних мандрівок постійно зростає, збільшившись з 25 млн. у 1950 році до 675 млн. 1998 році. За прогнозами ВТО, до 2020 року кількість туристичних поїздок розшириться ще майже втричі та досягне 1,6 млрд. При цьому доходи від готельно-туристичних послуг підвищуватимуться прискореними темпами і можуть зрости з 445 млрд. дол. у 1998 р. до приблизно 2 трлн. дол. у 2020 р[9].

На фоні бурхливого розвитку світового туризму закономірно постає питання про місце нашої держави на світовому ринку туристичних послуг. Україна має всі об'єктивні передумови для інтенсивного розвитку внутрішнього та іноземного туризму: особливості географічного положення та рельєфу, сприятливий клімат, багатство природного, історико-культурного та туристично-рекреаційного потенціалів, який вимагає інвестування.

Оцінка ефективності від залучення реальних інвестицій в туристичну індустрію

Проаналізувавши теорію та практичний досвід визначення ефективності капіталовкладень у розвинутих капіталістичних країнах, ми можемо зробити висновок, що невизначеність ринкової ситуації зумовила наявність великої кількості різноманітних пропозицій щодо оцінки ефективності інвестиційного капіталу. І це зрозуміло, адже об'єктивно існуюча невизначеність ринкової ситуації у майбутньому не дає можливості звести робочу формулу по визначенню, наприклад норми прибутку, до єдиного вигляду, який би не потребував додаткового врахування численних факторів. Адже сьогодні найвищі прибуток та його норма можуть зашкодити завтрашньому прибутку, а звідси й необхідність урахування великої кількості додаткових параметрів, як кількісних, так і якісних (вплив аналізу фактора часу на ефективність інвестиційних рішень; життєвий цикл капіталу; певні аспекти ціноутворення; методичні основи оцінки економічної ефективності інвестиційних проектів і заходів науково-технічного прогресу; оцінка ефективності інвестиційних проектів за умов ризику та невизначеності; критерії ефективності інвестицій у період трансформації економіки на ринкові відносини і т. п.). Тому виникає необхідність подальшого доопрацювання робочих формул та методики їх застосування щодо оцінки ефективності інвестиційного капіталу з урахуванням конкретних умов періоду трансформації економіки і, зокрема, інвестиційних процесів у різних галузях народного господарства. Більш детально з вищеназваними методиками можна ознайомитися у монографії А. Ф. Гойка "Методи оцінки ефективності інвестицій та пріоритетні напрями їх реалізації".[10]

Можна сказати, що методичною основою економічної оцінки ефективності інвестиційних проектів і заходів НТП є аналітичний апарат, що базується на порівнянні доходів і витрат з урахуванням альтернативних можливостей вкладання капіталу в інші фінансові активи. Вихідні дані для розрахунку ефективності включають: розгорнуту у часі виробничу програму, ціни на продукцію, прямі та накладні витрати, структуру інвестиційних витрат, розгорнутий у часі процес фінансування, можливі варіанти джерел надходження інвестиційних коштів тощо. При цьому повинні враховуватися фактор ризику, загальний рівень інфляції, величина процентної ставки на позичковий капітал та інші фактори товарно-грошових відносин в умовах ринку.

Заключним та найбільш відповідальним розділом бізнес-плану є оцінка ефективності здійснення інвестиційного проекту. Саме у цьому розділі бізнес-плану визначається доцільність здійснення проекту, розробляється ефект від його здійснення для підприємств як туристичної індустрії, так і ряду інших галузей економіки (ініціатори проекту), період окупності та повернення інвестиційних коштів.

Основоположними принципами оцінки ефективності реалізації проекту за підручником професора А. А. Мазаракі та ін. "Економіка торговельного підприємства" є:

1. Проведення оцінки на основі очікуваних фінансових результатів реалізації проекту — додаткового грошового потоку, який підприємство одержує від його реалізації.

2. Урахування фактора часу при оцінюванні вартісних показників проекту. Це досягається шляхом зведення до теперішньої вартості потоку інвестиційних витрат (відповідно графіка фінансування проекту) та грошових потоків від здійснення інвестицій (які отримуються в окремі періоди корисного використання об'єкта інвестування).

3. Диференціація ставки дисконтування, яка використовується при оцінюванні теперішньої вартості фінансових результатів окремих інвестиційних проектів, з урахуванням різного ступеня ризику та ліквідності проекту. При порівнянні двох інвестиційних проектів з різними ступенями ризику вища ставка дисконтування (розмір премії за ризик) має використовуватися для проекту з більш високим рівнем ризику.

Аналогічно при порівнянні двох інвестиційних проектів з різними періодами інвестування та можливістю дострокового виходу з проекту (наприклад, шляхом продажу незавершеного будівництва) більш низька ставка дисконтування має використовуватись в менш ліквідному проекті (надбавка за низьку ліквідність).

4. Варіація ставки відсотку, який використовується для дисконтування залежно від мети оцінки та особливостей інвестиційного проекту. При формуванні базового розміру ставки дисконтування можуть використовуватись: очікуваний рівень інфляції, середньоринкова депозитна або кредитна ставка, альтернативна норма прибутковості поточної господарської діяльності і таке інше.

Оцінка ефективності здійснення проекту реальних інвестицій підприємств туристичної індустрії проводиться на основі розрахунку та аналізу таких показників ефективності проекту:

1. Чиста теперішня вартість проекту (ЧТВ), яка дорівнює різниці між величиною теперішньої вартості грошового потоку від реалізації проекту та інвестиційними витратами на проект:

ЧТВ = ТВГП — ТВІ,

де ТВГП — теперішня вартість грошового потоку від інвестицій; ТВІ — теперішня вартість інвестицій.

Цей показник ефективності характеризує абсолютний ефект, який підприємство отримує в результаті інвестування.

Критерієм вибору найбільш ефективного проекту є максимальне позитивне значення чистої теперішньої вартості.

2. Рентабельність проекту (індекс прибутковості) — Р_п, яка
характеризує відносний ефект інвестування у вигляді розміру
грошового потоку на одиницю інвестицій в проект.

Розрахунок рентабельності проекту здійснюється за формулою:

При виборі варіанту інвестування перевага надається проекту, який забезпечує найбільш високу рентабельність інвестицій.

Проекти, рентабельність яких менша одиниці, визнаються неефективними.

1. Строк окупності інвестицій, який характеризує проміжок
часу, впродовж якого віддача від інвестицій досягає значення обсягу
інвестицій.

Для визначення строку окупності інвестицій використовують формулу:

де ТВГП_се — середнійрозмір грошового потоку (зведений до теперішньої вартості), який отримується впродовж одного часового періоду (місяця, кварталу, року).

Одиниці виміру часового періоду для розрахунку значення ТВГП_се визначають одиниці виміру показника оцінки строку окупності інвестицій (відповідно, в місяцях, кварталах або роках).

Показник терміну окупності має недолік, пов'язаний з тим, що він не враховує періоду функціонування інвестицій і на нього не впливає віддача від інвестицій, яка одержується після терміну окупності. У зв'язку з цим даний показник використовується не як критерій вибору, а у вигляді обмеження при прийнятті рішення про інвестування з урахуванням прийнятих (нормативних) критеріїв (наприклад, терміну одержання кредитних ресурсів).

2. Внутрішня норма рентабельності (перевірочний дисконт),
що визначається як така ставка дисконту, при якій забезпечується
рівність між теперішньою вартістю грошового потоку від проекту
та вартістю інвестицій, тобто дисконтна ставка при g, при якій
ТВГП = ТВІ або ЧТВ = 0.

Цей показник ефективності інвестицій розраховується для порівняння норми прибутковості даного інвестиційного проекту з нормою прибутковості альтернативних інвестиційних рішень або з ціною капіталу, що використовується для фінансування проекту. Для визнання проекту ефективним значення перевірочного дисконту за проектом має бути більшим або рівним базі порівняння.

Визначення величини внутрішньої норми рентабельності здійснюється шляхом розв'язання наступного рівняння відносно

Розділ ІІ. Напрямки інвестування в туристичну галузь України

Окрім чудових рівнинних і гірських природних ландшафтів, значна частина яких збереглася у первозданному вигляді, Україна приваблює туристів численними пам‘ятками культури і архітектури. Зокрема, до списку всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО включено Софійський собор та Києво-Печерську лавру у Києві, історичний центр м. Львова, а також фортецю у м. Кам’янець-Подільський.

Незважаючи на все ще слаборозвинену туристичну інфраструктуру, Україну щороку відвідують понад 12 млн. іноземних туристів. За оцінками експертів, кількість відпочиваючих в Криму, на узбережжі Чорного моря, зросла у 2004 році у півтора рази. В іншому центрі туризму – горах Карпатах розпочато ряд інвестиційних проектів, спрямованих на розвиток інфраструктури як для зимового, так і літнього відпочинку. Якщо раніше основним їх джерелом був місцевий капітал, то тепер капіталовкладення надходять з країн Європи – Польщі, Чехії, Австрії, Словаччини, Німеччини та ін.

Становлення України на міжнародному туристичному ринку засвідчила 4-а рейтингова позиція серед європейських країн-учасниць найбільшої туристичної виставки світу ITB-2005 у Берліні. Український стенд випередив експозиції таких країн як Італія, Іспанія та Туреччина. Всього у виставці ІТВ-2005 взяло участь 10 тис. учасників.

Сьогодні для багатьох країн туризм вже став провідним джерелом доходів. Україна за умови залучення інвестицій, також може зробити туризм дуже прибутковою справою. З огляду на це, у 1999 році Указом Президента України № 973/99 було схвалено Основні напрями розвитку туризму до 2010 року. Відповідно до цього Указу було створено Державну програму розвитку туризму на 2002 – 2010 роки, затверджену постановою Уряду від 29 квітня 2002 р[12].

На розвиток туризму в Україні впливає кілька чинників. Зокрема, це недостатність методичної та організаційної підтримки підприємництва туристичної галузі та невеликі обсяги інвестицій у розвиток її матеріальної бази. Рівень комфорту більшості готелів, пансіонатів та будинків відпочинку України не відповідає світовим стандартам. У незадовільному стані перебуває сервісна та інформаційна інфраструктура галузі. Безперечно, стримує розвиток туризму низька якість автомобільних доріг.

Державна програма, насамперед, і має розв’язати ці та інші проблеми українського туризму. Передбачено створити умови для залучення іноземних і вітчизняних інвестиційних та кредитних коштів для розвитку матеріально-технічної бази туристичної галузі шляхом розробки і впровадження механізмів залучення та розподілу позабюджетних коштів. До 2010 року планується розробити і виконати проект інвестиційної програми розбудови інфраструктури туризму.

Паралельно з цим проектом вестиметься робота над створенням і виконанням комплексних програм розвитку туристичних центрів України. 27 вересня ц.р. буде відкрито новий інформаційно-туристичний центр у Кам’янці-Подольському. А у Сумській області, з метою налагодження співпраці між працівниками галузі, буде організовано екскурсію для керівників туристичних організацій області „Козацькому роду нема переводу”.

В Україні сьогодні реалізовується цілеспрямована політика щодо створення нових туристичних маршрутів, зокрема екстремального, культурно-пізнавального, мисливського та рибальського, підводного, релігійного, спортивно-оздоровчого спрямувань. Наприклад, у Чернівецькій області п’ятий рік поспіль проводиться Молодіжний фестиваль „Буковинські туристичні екстремальні ігри”. А Київська облдержадміністрація задля розвитку кільтурно-пізнавального туризму цього року видала 2-й випуск путівника „По давніх кордонах Русі. Туристичні маршрути Київської області”.

Розвиток сільського туризму сприятиме залученню незайнятого населення та зменшенню рівня безробіття у сільській місцевості. У липні цього року розпорядженням Уряду № 373-р було затверджено План заходів щодо державної підтримки розвитку сільського туризму на 2006 – 2010 роки.

Відповідно до Плану будуть розроблені регіональні програми розвитку сільського туризму, які передбачатимуть здійснення будівельних робіт, реконструкції та модернізації об’єктів соціальної інфраструктури у сільській місцевості. Вдосконалено систему дорожніх знаків, що інформуватимуть про туристичні маршрути, інфраструктуру та об’єкти, які було б цікаво відвідати туристам.

На розвиток туризму загалом вплинуть позитивні зміни у транспортній галузі. Зокрема у наступному році планується облаштувати транспортні коридори і шляхи сполучень туристичною інфраструктурою та системою інформаційного забезпечення туристів у транспортній мережі. На виконання цих завдань буде забезпечено функціонування на автомобільних шляхах системи надання оперативної технічної допомоги, доступ туристів до засобів зв'язку. Також планується видавати карти, путівники та довідники для автотуристів та вжити посилених заходів щодо встановлення громадського порядку та безпеки дорожнього руху на туристичних маршрутах.

Серед подальших завдань галузі слід також відзначити роботу над створенням оптимальних нормативно-правових засад розвитку туристичної та курортно-рекреаційної галузі та її інфраструктури, зокрема шляхом формування стратегії українських курортів. Проведення досліджень туристичного ринку, підготовки і поширення інформації про Україну і її туристичні можливості на зовнішньому та внутрішньому туристичних ринках. Організацію обліку туристичних ресурсів України, забезпечення їх раціонального використання та охорони. Представлення України у міжнародних туристських організаціях і на туристичних заходах.

Впровадження послідовної державної політики стосовно розвитку туристичної сфери вже дає відповідні результати. Впродовж 6 місяців 2006 року. Україну відвідали 7,5 млн. іноземних туристів, що на 8,5% більше, ніж за перше півріччя попереднього року. На кінець цього року очікується 19,6 млн. в’їзних туристів, тож приріст становитиме 11%.

Минулого року Україна отримала гран-прі на міжнародній туристичній виставці “Holiday World“, що проходила у Празі. Відтак, сталий розвиток туристично-рекреаційної сфери буде поглиблюватись. За оцінками фахівців лише за наступний рік кількість туристичних потоків зросте на 10 – 15%, при чому 45% складатимуть туристи з країн Західної Європи. Пізнаючи унікальну природу України, її багату історію, самобутню культуру іноземці зовсім по-іншому сприйматимуть нашу країну. А це стимулюватиме зовнішню інвестиційну діяльність та створюватиме позитивний імідж нашої держави у світовому співтоваристві[13].

Зрозуміло, що виведення України до числа передових туристичних держав світу є завданням комплексним і вимагає системних зусиль від усіх гілок влади. Для цього необхідно буде вирішити певні законодавчі проблеми, узгодити роботу усіх учасників туристичного ринку та через системне фінансування, політичну та ідеологічну підтримку забезпечити сталий розвиток туризму. Здійснення у повній мірі вищезгаданих заходів не тільки допоможе розвитку туристичної галузі, але й сприятиме зміцненню економіки всієї країни, а значить і підвищенню добробуту українців

За попередніми підсумками, упродовж 2004 року до України надійшло понад 1,5 млрд. дол. США прямих іноземних інвестицій. Проти відповідного періоду минулого року обсяги інвестицій зросли майже в усіх регіонах[14]. Як свідчить статистика, станом на 1.01.2004 року серед регіонів провідні місця за обсягами отримання інвестицій утримували місто Київ — 2123,4 млн. дол. США, області: Дніпропетровська — 598,4 млн. дол., Київська — 473,7 млн. дол., Запорізька — 442,0 млн. дол., Донецька — 434,2 млн. дол., Одеська — 361,7 млн. дол. У зазначені регіони було спрямовано майже 2/3 від загального обсягу інвестицій.

Аналіз даних засвідчує, що левова частка капіталовкладень (як у вигляді грошових внесків, так і у формі рухомого й нерухомого майна) потрапляє на промислово розвинені території, змінюючи виробництво та індустріалізацію окремих регіонів[15].

Протягом липня 2006 року українські готелі збільшили обсяг реалізації послуг на 33,8%, а туристичні агентства – на 12,5%. Такі дані наводить Державний комітет статистики України.Як повідомляється, об’єм послуг, наданих готелями та іншими об’єктами для короткотермінового проживання в Україні, в липні 2006 року склав 302,2 млн. гривень, що на 33,8% перевищує аналогічні показники липня 2005 року.

Загалом, за даними Держкомстату, протягом січня – липня поточного року обсяг послуг, наданих готелями виріс на 38,6% в порівнянні з аналогічним періодом 2005 року, і склав 1,095 млрд. гривень.

Окрім того, за даними Держкомстату, в липні 2006 року об’єм реалізації послуг, наданих туристичними агентствами, склав 182,8 млн. гривень, що на 12,5% більше, ніж в липні 2005 року.

Протягом січня – липня 2006 року обсяг наданих туристичних послуг зріс на 17,01% до 587,4 млн. гривень.

Розділ ІІІ. Шляхи вирішення та перспективи розвитку туристичної індустрії та інвестиційної діяльності в регіонах України

Туристична індустрія є однією з важливих напрямків для розвитку економіки регіонів України.

Розвиток галузі туризму впливає на розвиток інших галузей економіки, збільшенню надходжень до державного бюджету, створенню нових робочих місць.

За останні роки в індустрії туризму України відбулися позитивні зміни: удосконалення та розширення управління сферою туризму, підвищення ефективності роботи туристичних комплексів, більше уваги приділяється рекламі туристичних комплексів на комп’ютерних сайтах, розвивається система професійної туристичної освіти.

Система управління туризмом не є відокремленою, а існує як важливий елемент регіональної системи управління. Тому слід звернути увагу на вирішення питань, пов’язаних з туристичним комплексом в регіонах: відсутність потрібного фінансування, потреба у відповідному кваліфікаційному рівні освіти спеціалістів туристичної галузі, недостатній рівень реклами туристичних баз та неефективне управління туристичною галуззю.

Іноземні інвестиції в прямій та портфельній формах є активними, зростаючими за обсягами процесами. Розвиток інформаційних технологій створює передумови для подальшого розширення інтеграційних процесів у світовій економіці. Особливого значення, зокрема для України, набуває питання придбання іноземними інвесторами корпоративних прав, отримання можливості впливу на діяльність підприємств. Ці процеси є неоднозначними з точки зору інтересів національної економіки, та підприємств-резидентів, потребують їх адекватного врахування в інвестиційному управлінні.

Проблема іноземних підприємницьких інвестицій на мікрорівні торкається насамперед таких підприємств-резидентів:

1) підприємств, акції (корпоративні права) якого купуються іноземними інвесторами;

2) підприємств, які входять в зовнішнє оточення (середовище) тих підприємств, акції яких стали об’єктами іноземного інвестування (такими підприємствами можуть бути постачальники, дистрибутори, конкуренти). Щодо кожної інвестиційної угоди можна визначити коло прямих та опосередкованих суб’єктів (підприємств), інтереси яких нею зачіпаються[16].

Менеджери підприємств повинні здійснювати моніторинг зовнішнього середовища підприємства, враховувати зміни в ньому через прийняття відповідних управлінських рішень. Зокрема, потрібно виявляти для своїх підприємств можливі позитивні та негативні моменти отримання іноземним інвестором корпоративних прав у певному підприємстві-резиденті. Зміни в структурі власників відбуваються постійно, багато з них практично не впливають на діяльність підприємств, але є й такі, що можуть дуже суттєво вплинути на подальшу роботу підприємств. Серед останніх можуть бути зміни, пов’язані з приходом іноземних інвесторів.

Прихід іноземного інвестора – це одночасно й шанси, й загрози для кола підприємств – «зацікавлених осіб». Для кожного представника останніх зазначені плюси та мінуси будуть мати різні виміри. Якщо обходитися без персоналізації, то в цілому для економіки-реципієнта можна назвати такі позитивні можливості (шанси):

— зростання інвестиційних ресурсів, що є важливим фактором зростання ділової активності (безпосередній позитивний поштовх можуть, зокрема, отримати окремі представники з групи «зацікавлених осіб»);

— привнесення в економіку позитивного досвіду менеджменту, зокрема в області маркетингового управління;

— сприяння поширенню ефективних корпоративних правил, форм взаємодії інвесторів у рамках корпоративних підприємств;

— отримання переваг споживачами продукції (за рахунок можливого підвищення якості продукції, сервісу та інших факторів);

— підтримка системи торгівлі цінними паперами, фондового ринку країни.

Щодо загроз, пов’язаних з приходом іноземного інвестора, придбання ним корпоративних прав, то їх в цілому можна визначити таким чином:

— загроза приходу недобросовісного інвестора, тобто такого, який реально на буде розвивати підприємство;

— загроза зміни конфігурації взаємовідносин з іншими підприємствами (заміна постачальників, в тому числі можлива заміна постачальників-резидентів на нерезидентів, заміна сервісних фірм тощо);

— загроза зміни умов конкуренції на ринку, зокрема зменшення рівня конкурентності;

— загроза формування стратегічної залежності національної економіки від впливових іноземних фірм.

Регулювання зазначених питань значною мірою виходить за межі можливостей підприємств-резидентів. Їх можливості – моніторинг, прогнозування, вдосконалення власних стратегій.

Туристична галузь діє у відриві від природного середовища, тим самим гальмує її перетворення у ефективну галузь економіки.

Якщо кожен санаторій, який використовує в своїй діяльності земельну ділянку, природні ресурси буде спроможний захистити природне середовище, саме тоді відбудеться перетворення туристичної сфери в один з пріоритетних напрямів регіонального розвитку.

Наступним кроком, повинна виступати реклама туристичної сфери, завдяки якої зросте інтерес до туристичних комплексів України з боку українських та іноземних громадян, що призведе до необхідного інвестування в розвиток туризму України.

Великим недоліком є достатньо низький рівень кваліфікації спеціалістів туристичної галузі. Рішення зазначеної проблеми пов’язана з необхідністю підвищення якості навчання в даній галузі. Необхідною умовою підвищення якості підготовки менеджерів з туризму є узгодженість навчальних програм, раціональність дисциплін, закріплення теорії на практиці, створення центрів перепідготовки на підвищення кваліфікації працівників туристичної сфери.

Створення високоефективної туристичної індустрії в регіонах сприятиме економічному та соціальному розвитку регіонів, збереженню навколишнього середовища, залученню інвестицій, створенню нових робочих місць.

Таким чином саме комплексний підхід дозволить аналізувати туристичну індустрію, забезпечить можливість уникнути помилок, сприятиме формуванню розвитку туризму, посилить його вплив на економічний розвиток регіонів та України в цілому[17].

Висновки

Інвестиційна політика з сфері туризму держави – це мобілізація і концентрація інвестиційних ресурсів на рішенні пріоритетних задач соціально–економічного розвитку, а також надання інвестиційної допомоги стагніруючим галузям і територіям.

Туризм є одним з найпопулярніших видів відпочинку. Подорожуючи люди пізнають світ – історію, культуру, звичаї своєї Батьківщини та інших країн. А отже, не лише відпочивають, а й збагачуються духовно.

Недостатній обсяг інвестицій у туризм. Приватні інвестиції в рекреаційну сферу часто носять «дикий» характер і частіше шкодять загальному розвитку туристичного потенціалу (наприклад, захоплення й забудова прибережних зон, заповідних земель і т.д.).

Необхідна чітка реалізація на практиці ідеї розвитку українського туризму в цілому, а не однієї компанії окремо. Інвестування в окрему організацію не буде мати такого ефекту при загальному негативному стані відрости. Так само проблемою є те, що більшість компаній орієнтовані насамперед на виїзний туризм, а не на розвиток внутрішнього туризму безпосередньо в Україні.

Гальмує розвиток галузі й відстала індустрія внутрішнього туризму — готелі, ресторани, кафе, транспорт, курортно-рекреаційні установи.

Культурна інфраструктура — музеї, заповідники, театри, галереї — фактично не є частиною туристичної інфраструктури.

Розвиток туріндустрії не скоординовано зі збереженням і актуалізацією культурно-історичної спадщини країни.

В української туріндустрії практично не працюють європейські стандарти якості й асортиментів надання послуг, функціонування інституцій, підготовки туркадрів, законодавства щодо туризму. Саме через цього якість послуг часто досить невисоко, хоч ціни й перевищують середньоєвропейські.

Таким чином, можна визначити загальні причини, що перешкоджають залученню іноземних інвестицій, головні з яких:

• відсутність якісної інформації про туристичні регіони;

• нерозвиненість загальної інфраструктури, особливо в рекреаційних територіях;

• корумпованість фіскальних та регуляторних органів;

• відсутність стабільної політичної та економічної ситуації;

• низький рівень законодавчого та інституційного забезпечення інвестиційної діяльності;

• втручання місцевих органів влади та організацій контролю у туристичний бізнес.

Ефективним способом залучення зовнішніх інвестицій у розвиток рекреаційної сфери могли б бути й кошти від продажу цінних паперів, фінансові позики, іпотека, лізинг тощо.

Як підсумок, можна сказати, що виникає необхідність формування робочих груп для скоординованої діяльності по спільному рішенню проблем як законодавчого, так і загальнонаціонального характеру. При чітко побудованій системі вдосконалення загального туризму України вдасться уникнути багатьох вищеперелічених проблем і вивести вітчизняну туристичну галузь на рівень світових стандартів.

Отже, проведені дослідження дають підстави зробити висновки про те, що способи залучення фінансових ресурсів у сферу надання туристично-рекреаційних послуг використовуються не досить ефективно.

Список використаної літератури

1. Бабарицька В. Менеджмент туризму. Туроперейтинг : Понятійно-термінологічні основи. Сервісне забезпечення турпродукту: Навчальний посібник/ Вікторія Бабарицька, Оксана Малиновська,. -К.: Альтерпрес, 2004. -286 с.

2. Бриггс С. Маркетинг в туризме/ Сьюзен Бриггс,; Пер. с англ. М. Ю. Зарицкой. -2-е англ. изд.. -К.: Знання-Прес, 2005. -358 с.

3. Герасимчук М. Резерви ринку інвестицій // Урядовий кур'єр. – 2002. – 20 груд.

4. Гойка А.Ф. Методи оцінки ефективності інвестицій та пріоритетні напрями їх реалізації. — К., 1999. – 322 с.

5. Губський Б. В. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі. — К.: Наукова думка, 1998. — 390 с.

6. Іваськів В. Щоб усі шляхи вели в Україну: Про особливості і можливості туристичної галузі // Діловий вісник. -1999. -№ 10. — С. 16-17

7. Інвестиційна привабливість галузей // Урядовий кур'єр. — 2005. — №1. — 6 січня. — С 12.

8. Квартальнов В. Иностранный туризм/ Валерий Квартальнов,; Рос. международ. академия туризма. -М.: Финансы и статистика, 1999. -306 с.

9. Квартальнов В. Стратегический менеджмент в туризме : Современный опыт управления/ Валерий Квартальнов,; Пpедисл. Ю.П.Анискина; Рос. международ. академия туризма. -М.: Финансы и статистика, 2000. -489 с.

10. Кифяк В. Організація туристичної діяльності в Україні/ Василь Кифяк,; Ред. О. В. Вілінська. -Чернівці: Книги-ХХІ, 2003. -298 с.

11. Кобржицкий В. Туристический менеджмент в Украине: вчера, сегодня, завтра // Персонал. -1999. -№ 1. — С. 52-56.

12. Лебедєва В. Туристична галузь: погляд з регіону // Віче. -2005. -№ 3. — С. 53-55

13. Мальська М. Основи туристичного бізнесу : Навчальний посібник/ Марта Мальська, Володимир Худо, Валерій Цибух,; Львівський нац. ун-т ім. І.Франка. -К.: Центр навчальної літератури, 2004. -271 с.

14. Мальська М. Планування діяльності туристичних підприємств : Навчальний посібник/ Марта Мальська, Ореста Бордун,. -К.: Знання, 2005. -241 с.

15. Мельниченко С. Туристична галузь — суттєве джерело поповнення коштів державного бюджету // Фінанси України. -2001. -№ 2. — С. 63-68

16. Менеджмент туристичної індустрії : Навчальний посібник/ Ігор Школа, Тетяна Ореховська, Ілля Козьменко,; За ред. І. М. Школи. -Чернівці, 2003. -594 с.

17. Омельченко А.В. Інвестиційне право. Навчальний посібник. — К.: Атіка, 1999. — 176 с.

18. Папирян Г. Международные экономические отношения : Маркетинг в туризме/ Геворк Папирян,; Рос. международ. академия туризма. -М.: Финансы и статистика, 2000. -156 с.

19. Пересада А.А. Інвестиційний процес в Україні. К., Видавництво "Лібра" ТОВ, 1998.

20. Пересада А.А.. Управління інвестиційним процесом. — К.: Лібра, 2002.

21. Федоренко В.Г. Інвестиційний менеджмент: Навч. посібник. — К.: МАУП, 1999. — 184 с.

22. Цибух В.І. Державне регулювання у сфері туризму в Україні // Статистика України. -2005. -№ 1. — С. 60-89

---

[1] Бриггс С. Маркетинг в туризме/ Сьюзен Бриггс,; Пер. с англ. М. Ю. Зарицкой. -2-е англ. изд.. -К.: Знання-Прес, 2005. – 67-68с

[2] Іваськів В. Щоб усі шляхи вели в Україну: Про особливості і можливості туристичної галузі // Діловий вісник. -1999. -№ 10. — С. 16-17

[3] Інвестиційна привабливість галузей // Урядовий кур'єр. — 2005. — №1. — 6 січня. — С 12

[4] Мельниченко С. Туристична галузь — суттєве джерело поповнення коштів державного бюджету // Фінанси України. -2001. -№ 2. — С. 63

[5] Герасимчук М. Резерви ринку інвестицій // Урядовий кур'єр. – 2002. – 20 груд.

[6] Бабарицька В. Менеджмент туризму. Туроперейтинг : Понятійно-термінологічні основи. Сервісне забезпечення турпродукту: Навчальний посібник/ Вікторія Бабарицька, Оксана Малиновська,. -К.: Альтерпрес, 2004. -189-190с/

[7] Менеджмент туристичної індустрії : Навчальний посібник/ Ігор Школа, Тетяна Ореховська, Ілля Козьменко,; За ред. І. М. Школи. -Чернівці, 2003. – 502-503 с.

[8] Кифяк В. Організація туристичної діяльності в Україні/ Василь Кифяк,; Ред. О. В. Вілінська. -Чернівці: Книги-ХХІ, 2003. -97-98с

[9] Цибух В.І. Державне регулювання у сфері туризму в Україні // Статистика України. -2005. -№ 1. — С. 60-89

[10] Гойка А.Ф. Методи оцінки ефективності інвестицій та пріоритетні напрями їх реалізації. — К., 1999. – с. 17

[11] 12. Мальська М. Основи туристичного бізнесу : Навчальний посібник/ Марта Мальська, Володимир Худо, Валерій Цибух,; Львівський нац. ун-т ім. І.Франка. -К.: Центр навчальної літератури, 2004. -164-168 с.

[12] Лебедєва В. Туристична галузь: погляд з регіону // Віче. -2005. -№ 3. — С. 53-55

[13] Кобржицкий В. Туристический менеджмент в Украине: вчера, сегодня, завтра // Персонал. -1999. -№ 1. — С. 52-56

[14] Інвестиційна привабливість галузей // Урядовий кур'єр. — 2005. — №1. — 6 січня. — С 12

[15] www.kmu.gov.ua/control/publish

[16] Лебедєва В. Туристична галузь: погляд з регіону // Віче. -2005. -№ 3. — С. 53-55

[17] Кифяк В. Організація туристичної діяльності в Україні/ Василь Кифяк,; Ред. О. В. Вілінська. -Чернівці: Книги-ХХІ, 2003. -79-80с