Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи комунікацій в менеджменті

1.1 Поняття та види комунікацій в менеджменті

1.2 Значення та функції комунікацій в менеджменті

1.3 Механізм здійснення комунікацій

Розділ 2. Аналіз дослідження міжособових комунікацій підприємства

2.1 Загальна характеристика підприємства

2.2 Аналіз системи менеджменту на підприємстві

2.3 Аналіз формування та здійснення системи міжособових комунікацій

Розділ 3. Удосконалення міжособових комунікацій у менеджменті

3.1 Планування міжсобових комунікацій, як спосіб удосконалення системи менеджменту

3.2 Напрями налагодження комунікацій у менеджменті

Висновки і пропозиції

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Комунікації – це не тільки обмін інформацією, її змістом, а й різні форми зв’язків між людьми, засновані на будь-яких стосунках, які спрямовані на досягнення цілей організації. Це особлива форма впливу на співробітників підприємства та суб’єктів зовнішнього середовища. І, якщо вони реалізовані на високому професійному рівні, то їх ефективність в системі управління підприємством визначатиме якість управління підприємством визначатиме якість управлінських рішень.

Ступінь готовності керівництва фірми вирішувати складні проблеми в умовах ринкових відносин залежить від його досвіду, теоретичних знань і практичної діяльності, які можуть допомогти йому знайти найбільш ефективні методи управління, оволодіти вмінням раціонально організувати працю свою і підлеглих, найбільш повно мобілізувати їх творчу ініціативу, знайти оптимальні підходи до формування попиту споживачів. Тому доцільно спочатку розглянути, які існують види комунікацій, сутність їх процесів у досягненні певних цілей в управлінні підприємством.

В літературі розрізняють дві площини (рівня) комунікації: площина змісту і площина зв’язків або стосунків, тобто загальне уявлення психології комунікацій. Площина змісту належить до послання, яке подає відомості про становище речей чи про події; воно може бути важливим чи незначним і мати різне значення для одержувача і відправника.

До поняття змісту належить не тільки власне інформація, яка передається від відправника (джерела) до одержувача у явній формі, а й метакомунікація. Поняття “метакомунікація” визначає те, що читається між рядками і складає істинний зміст комунікації, або корисне з погляду тіньового змісту відомостей. Так, дуже часто виникає ситуація, коли на звернення підприємства-виробника до споживача про пропонування їм якого-небудь товару або встановити ділові контакти, він отримує відповідь приблизно в такій формі: “Ми з задоволенням будемо користуватися вашим товаром і/або встановимо з вами ділові контакти, але через деякий час, коли ми будемо мати можливість”. Очевидно, споживач уже одержав аналогічне замовлення і витратив свої кошти або ж керівництво (керівник) помилилося у виборі партнера, в оцінці його виробничих можливостей. Метакомунікація відіграє важливу роль у комерційних переговорах і діловому листуванні, розробці комунікаційної стратегії.

При проведенні переговорів чи конференцій потрібно намагатися використовувати змістовну площину, щоб виключити вплив симпатій і антипатій, оскільки часто голосують не за ту чи іншу пропозицію, а за того, хто її вносить, в результаті чого припускаються похибок у комунікації, оскільки використовуються різні підходи.

Як у закордонній, так і у вітчизняній економічній літературі немає повної розгорнутої класифікації. Французький економіст Б.Гурне виділяє формальні (офіційні) комунікації, які створюються керівництвом організації, та неформальні, які встановлюються на засадах особистих стосунків в організації. За М. Месконом розрізняють організаційні та міжособистісні (вербальні і невербальні) комунікації. Ф. І. Хміль доповнює їх трансакціями (дорослий, батько, дитя) та поділяє комунікації за формою на дигітальну і аналогову, причому остання за змістом поєднує два види комунікацій – вербальну і невербальну. О. П. Єгоршин дає класифікацію факторів, які впливають на ефективність комунікацій, зокрема виділяє такі групи ознак: види комунікацій (вербальні: усні, письмові; і невербальні: рухи тіла, параметри мови), способи забезпечення, типи особистості (екстраверт та інтроверт), індикатор модальності (візуальна, аудиальна, кінестична), трансактний аналіз.

При написанні даної курсової роботи використані дані статистичної і фінансової звітності. Дана робота складається з вступу, трьох розділів, висновків і пропозицій, списку використаних джерел.

Курсова робота містить 7 таблиць, 1 рисунок і 4 додатки.

Розділ 1. Теоретичні основи комунікацій в менеджменті

1.1 Поняття та види комунікацій в менеджменті

Предметом праці в управлінні організацією завжди виступає управлінська інформація.

Термін комунікація походить від латинського слова «communis», що в перекладі на українську мову означає «загальне», тобто той, хто передає інформацію, хоче встановити «загальність» з тим, хто її отримує.

Комунікації– це обмін інформацією за допомогою слів, літер, символів, жестів, за допомогою яких менеджер отримує інформацію для прийняття ефективних рішень і доведення їх до виконавців.

Основна роль комунікацій у поєднанні всіх функцій менеджменту, в досягненні бажаної поведінки окремих осіб чи колективу в організації.

Як стверджують більшість економістів світу, керівник будь-якої організації витрачає на комунікації від 50 до 90 відсотків свого часу тому, що у процесі передачі інформації виникають різні перешкоди, такі як спотворення, непорозуміння, уповільнення, ігнорування тощо.

Із-за недосконалих комунікацій деякі менеджери не досягають бажаних результатів, незважаючи на свою компетентність, технологічну освіченість і добрі наміри. Вони стають безпорадними, і доручена робота не виконується, оскільки вказівки передаються неправильні.

В загальному випадку процес комунікації стосується взаємодії між людьми взагалі. Для характеристики процесів комунікації між двома та більше особами застосовують термін “міжособові комунікації”.

Вирізняють 3 основні методи міжособових комунікацій:

1) усна комунікація;

2) письмова комунікація;

3) невербальна комунікація.

Усна комунікація– найбільш поширений метод обміну інформацією між людьми. До популярних форм усної комунікації відносяться: промови, групові дискусії, розмови по телефону, розповсюдження чуток тощо.

Переваги усної комунікації:

1) швидкість обміну інформацією;

2) хороший зворотній зв’язок завдяки безпосередньому контакту (можливість поставити запитання, уточнити повідомлення, виявити згоду чи незгоду тощо);

3) простота здійснення комунікації.

Недоліки усної комунікації:

1) використання для повідомлення неадекватних слів;

2) можливість пропустити у повідомлені суттєві деталі;

3) велика ймовірність забування почутої слухачем інформації;

4) викривлення повідомлення при його подальшій передачі.

Формами письмової комунікації виступають: накази; розпорядження, листи, звіти та інші засоби комунікації, які використовують письмові символи. Переваги письмової комунікації:

1) незмінність впродовж тривалого часу, може зберігатися;

2) матеріальність, помітність;

3) спроможність піддаватись перевірці;

4) ретельне формулювання, обміркованість, логіка і точність.

Письмові комунікації використовують, насамперед, за потреби найточніше передати зміст складної та об’ємної інформації.

Невербальна комунікація– це обмін інформацією без використання слів (натомість застосовуються різні символи). Функціями невербальної комунікації є: доповнення й заміна мови; відображення емоційного стану партнерів по комунікаційному процесу.

Класифікація невербальних засобів комунікації наведена в табл.1.

В залежності від статусу (санкціоновані чи несанкціоновані вищим керівництвом) розрізняють формальні та неформальні комунікації.

Формальні комунікації є наслідком ієрархії влади в організації, відповідають прямому ланцюгу команд і є частиною комунікацій, необхідних для виконання певної роботи в організації.

Неформальнікомунікації виникають спонтанно. Вони не санкціоновані менеджментом, підтримують формальні комунікації, заповнюють розриви у формальних комунікаціях і переслідують наступні цілі:

— задоволення потреб працівників організації у соціальній взаємодії;

— покращення результатів діяльності організації шляхом створення альтернативних, більш ефективних каналів обміну інформацією.

За характером спрямованості розрізняють 3 типи організаційних комунікацій:

— міжрівневі комунікації;

— горизонтальні або бокові комунікації;

— діагональні комунікації.

В межах міжрівневих комунікацій розрізняють: низхідні й висхідні.

Низхідні комунікації– це передача інформації з вищих рівнів управління на нижчі. Їх мета — спрямування, координація й оцінка діяльності підлеглих. За допомогою низхідних комунікацій підлеглим передається інформація про поточні завдання, рекомендовані процедури, прийняття рішень тощо.

Висхідні комунікації– це передача інформації з нижчих рівнів управління на вищі. Метою таких комунікацій є отримання керівниками інформації про стан справ на нижчих рівнях управління, а саме: про поточні проблеми працівників, хід виконання завдань тощо. Обмін інформацією по висхідній здійснюється у формі звітів, пропозицій, пояснювальних записок тощо. Висхідні комунікації мають тенденцію до більшого викривлення інформації проти низхідних.

Горизонтальні комунікації мають місце між членами однієї групи або працівниками одного рівня. Їх мета — прискорення й полегшення обміну інформацією в організації, координація і інтеграція різних функції. Горизонтальні комунікації можуть бути як формальними, так і неформальними.

Діагональні комунікації – це комунікації, які сполучають функції і рівні управління організації, проходять крізь них. Вони важливі, якщо члени організації не можуть здійснювати ефективний обмін інформацією іншими каналами. Всі зазначені типи комунікацій можуть мати різну конфігурацію. Способи поєднання окремих елементів, з яких вони складаються, конфігурацію цих елементів прийнято називати комунікаційними мережами.

В теорії управління розрізняють 5 базових типів комунікаційних мереж:

1) ланцюгова мережа;

2) Y- мережа;

3) розкладена мережа;

4) кільцева мережа;

5) мережа повного взаємозв’язку (багатоканальна).

Вибір типу комунікаційної мережі залежить від цілей, які ставить перед собою менеджер. На рис. представлені особливості відповідних типів комунікаційних мереж та оцінка їх ефективності залежно від необхідної швидкості передачі і точності повідомлення, наявності лідера і морального стану підлеглих. Мережа неформальних комунікацій отримала назву “виноградної лози”. В такій мережі розповсюджується неточна, неповна, не завжди перевірена інформація, яку прийнято називати “чутками”. Чутки є невід’ємним елементом системи комунікацій будь-якої організації. Неформальні комунікації набагато швидші, ніж канали формального зв’язку, і становлять для менеджера практичний інтерес, оскільки через них розповсюджується інформація, яку підлеглі вважають важливою. Знаючи зміст чуток, менеджер може вчасно виправити ситуацію як через канали формальних комунікацій, так і з використанням неформальних комунікаційних мереж.

Охарактеризовані особливості відповідних типів комунікаційних мереж залежно від необхідної швидкості передавання повідомлення, необхідної точності повідомлення, ймовірності наявності лідера, морального стану підлеглих. Мережа неформальних комунікацій отримала назву “виноградної лози”. По такій мережі розповсюджується неточна, неповна, не завжди перевірена інформація, яку прийнято називати “чутками”. Чутки є невід’ємним елементом системи комунікацій будь-якої організації. Інформація по мережі неформальних комунікацій розповсюджується набагато швидше, ніж по каналам формального зв’язку. Неформальні комунікаційні мережі мають практичний інтерес для менеджера, оскільки через них розповсюджується інформація, яку підлеглі вважають: а)важливою; б)такою, що викликає стурбованість.

Знаючи зміст чуток, менеджер може вчасно виправити ситуацію, як через канали формальних комунікацій, так і з використанням неформальних комунікаційних мереж.

1.2 Значення та функції комунікацій в менеджменті

Комунікації є невід'ємним атрибутом процесу управління. Вони зв'язують окремі елементи організації у єдине ціле, даючи можливість координувати їх дії, аналізувати успіхи та невдачі, виправляти допущені помилки, доручати нові завдання тощо; з'єднують її із зовнішнім середовищем – дозволяють отримувати інформацію про стан ринку та поведінку на ньому суб'єктів господарювання, повідомляти партнерів по бізнесу і споживачів про свої наміри та впливати на їх поведінку. Отже, організаційні комунікації мають відбуватися у різних напрямках – всередину організації і назовні, в межах одного управлінського рівня (горизонтальні) і між рівнями (вертикальні), здійснюватися по діагоналі, якщо у обговорення шляхів усунення проблеми включаються суміжні підрозділи, а також бути вільними від усяких обмежень і відбуватися неформальним чином (через поширення чуток). Різке ускладнення системи виробництва і збуту (по наявних підрахунках, складність господарських зв’язків зросла за останні 30 років у 150-200 разів), інформаційний вибух (кількість інформації, необхідної для вирішення об’єктивно виникаючих завдань, зростає по експоненті з періодом подвоєння біля 5 років), — вимагають вирішення проблеми переходу до нових технологій управління, буз яких неможливо забезпечити реалізацію іноваційних процесів, підвищення конкурентоздатності.

Функції комунікацій в менеджменті:

o Інформаційно – комунікативна – передбачає передання та приймання не лише готової інформації, а й такої, що формується, розвивається, а також передавання та приймання значень;

o Регулятивно – комунікативна – коли спілкування регулює поведінку людей та їхню спільну діяльність, а також способи впливу один на одного: переконання, навіювання, наслідування та ін.

o Афективно – комунікативна – йдеться про те, що розмаїття людських емоцій виникає й виявляється саме під час спілкування.

Якщо спілкування розглядається як діяльність, то виокремлюють такі його функції:

Використання цієї класифікації допомагає зрозуміти, що особистості психологічної природи спілкування безпосередньо впливають на його перебіг та формування його культури. Всі функції спілкування спостерігаються у житті й виявляються, як правило, в єдності, доповнюючи одна одну.

1.3 Механізм здійснення комунікацій

Комунікаційним називають процес, у ході якого дві чи більше особи обмінюються і осмислюють отриману інформацію, мета якої полягає в мотивуванні певної поведінки чи впливу на неї. Отже, елементами комунікаційного процесу в першу чергу є особи, що обмінюються інформацією – відправник та отримувач. При цьому ставиться мета забезпечити розуміння отримувачем йнформації, яка є предметом обміну.

У сучасній теорії менеджменту виділяють таку елементи процесу обміну інформацією:

1. Відправник ( особа, яка генерує ідею або здирає інформацію та передає її );

2. Повідомлення ( інформація, закодована певним чином за допомогою символів );

3. Канал ( засіб передачі інформації );

4. Отримувач ( адресат, особа, чкій призначена інформація і яка певним чином інтерпритує її );

5. Зворотній зв'язок ( реакція ). Цей елемент часто залишається поза увагою, а одностороннє спілкування є, як правило, малоефективним, хоча загальновизнано, що будь – яка система функціонує ефективно за умови існування налагодженого зворотнього зв'язку.

Для пояснення механізму здійснення крмунікацій пропонувалося багато моделей. На жаль, значна кількість теоретиків та практиків менедженту недооцінили значення етапів розуміння, сприйняттч повідомлення в комунікаційному процесі, поділяючи, таким чином, підхід так званої «конвеєрної» теорії комунікацій. При цьому не беруть до уваги, чи зрозумів отримувач суть повідомлення, тобто, з поля зору випадає надзвичайно важливий аспект комунікаційного процесу, а саме: деформація інформації у процесі передачі. Практика звідчить, що такий однобічний тип комунікації є неефективним.

Найпростіші теорії комунікації передбачають взаємодію трьох елементів (складників): відправника (того, хто надсилає повідомленя), самого повідомлення та адресата (того, хто сприймає). Один з найперших теоретиків у галузі комунікацій С. Е. Осгуд доповнив модель концепцію зворотнього зв'язку. Він довів, що повідомлення ніколи не сприймається в чистій формі, а завжди по – різному інтерпритується його отримувачами.

Однією з найбільш простих, доступних і розповсюджених моделей комунікаційного механізму є модель, запропонована теоретиком комунікацій Раймондом Россом. Вона ілюструє цей процес за допомогою вичерпного та зрозумілого набору термінів і охоплює основні елементи комунікаційного механізму.

Обмінюючись інформацією, відправник та адресат здійснюють свої дії реалізацією кількох взаємопов'язаних етапів, що є складним процесом: кожний з етапів є точкою, в якій суть повідомлення може бути викревлена або повністю втрачена. Ці етапи в теорії менеджменту формуються так:

v Зародження ідеї;

v Кодування та вибір каналу;

v Передача інформації;

v Декодування (переведення символів відправника у думки отримувача).

Отже, при проектуванні та експлуатації комунікаційних систем необхідно враховувати наявність багатьох джерел деформації інформаційних потоків (мова, сприйняття, статус керівника та підлеглого тощо). У теорії передачі інформації це явище називається шумами, до яких належать все те, що спотворює суть повідомлення. Менеджери повинні пам'ятати, що шуми присутні завжди, і на кожному етапі процесу обміну інформацією відбувається певне викревлення суті повідомлення. Тому необхідно умовою ефективних комунікацій в організації є забезпечення надійного зворотнього зв'язку, адже будь – яка система, в тому числі і комунікаційна. Може ефективно функціонувати лише за умови наявності ефективного зворотнього зв'язку. При цьому відправник та адресат муняються ролями, і відправник має можливість впевнитись у правильності інтерпритації свого повідомлення.

Розділ 2. Аналіз дослідження міжособових комунікацій підприємства

2.1 Загальна характеристика підприємства

Згідно закону «Про реформування сільськогосподарських підприємств» КСП АК «Бучанський» був реформований 06.03.2000 р. На чотири підприємства: ТОВ «Рено», ТОВ «Промінь», ТОВ «Новий шлях», СТОВ «Бучанське».

Місце розташування СТОВ «Бучанське»: юридична адреса – Київська область, Києво – Святошинський район, с. Тарасівка, вул. Шпімне 3/29; адреса здійснення діяльності щодо якої подається звіт (фактична адреса): Київська область, смт. Гостомель, вул. Молодіжна 9.

СТОВ «Бучанське» розташоване в південній частині Київського Полісся. Відстань до обласного центру 30 км. На території господарства розташований населений пункт Гостомель.

Господарство знаходиться в зоні із сприятливими умовами для вирощування різних видів сільськогосподарських культур. Середньорічна температура повітря 7°C, максимальна — 38°C, мінімальна — -34°C; клімат – помірно-континентальний і він є сприятливим для вирощування високих врожаїв районованих сільськогосподарських культур.

Тривалість вегетаційного періоду — 200 днів. Строки настання перших осінніх заморозків – 1 декада жовтня, строки закінчення весняних приморозків – 3 декада квітня.

Середньорічна кількість опадів – 575 мм, в тому числі у вегетаційний період – 310 мм, товщина снігового покриву – від 3 до 11 см.

Рельєф місцевості – малохвиляста рівнина, яка пересічена ярами, що дає змогу на всіх полях розміщувати просапні культуриі ефективно використовувати сільськогосподарську техніку невисокої потужності. Торф′яники, заплави річок осушені – використовуються для вирощування кормових культур.

Загальна площа земель СТОВ «Бучанське» становить 748 га, в тому числі: рілля – 665 га, багаторічні насадження – 83 га.

Землі господарства – це різного виду чорноземи, причому економічна оцінка його грунтів значно вища, ніж в середньому по району, що свідчить про наявність додаткових можливостей для одержання вищих врожаїв.

Отже, господарство СТОВ «Бучанське» розташоване не далеко від баз постачання і ринку збуту продукції. Таке зручне місце розташування сприяє організацію виробництва сільськогосподарської продукції з незначним терміном зберігання (овочі, молоко тощо).

Комунікації підприємства досить розвиненні, зокрема, є гарні шляхи з сполученням територіальними центрами, а 60% внутрішньогосподарські шляхи має тверде покриття.

Питанням організації бухгалтерського обліку на підприємстві належить до компетенції його власника (власників).

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Формування облікової політики – одне з найважливіших питань організації бухгалтерського обліку на кожному підприємстві. У нормативних документах, які регулюють облік відповідних об′єктів, передбачено декілька варіантів вирішення певних облікових питань. Кожне підприємство, виходячи з конкретних умов своєї роботи, вибирає найбільш прийнятний для себе варіант.

Облікова політика– цесукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності. Сукупність кожної з складових облікової політики полягає в наступному. Принципи – це основні, базові положення цієї політики , те, на основі чого будується ця політика. Методи – це способи вирішення конкретних завдань, які постають перед підприємством при веденні бухгалтерського обліку. Процедура – встановлений порядок ведення бухгалтерського обліку.

Підприємствам надано право самотійно визначити облікову політику, з урахуванням вимог національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку. При виборі облікової політики враховують:

· Галузеві особливості або вид діяльності підприємства;

· Організаційно – правову форму підприємства;

· Рівень кваліфікації облікового апарату та забезпечення його комп′ютерною та іншою обчислювальною технікою;

· Системи стимулювання працівників за позитивні наслідки господарської діяльності підприємства в цілому та його структурних підрозділів;

· Обсяг діяльності та ін. (додаток №2 «Наказ про облікову політику»)

Для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство самостійно обирає форми його організації (бухгалтерська служба, ведення обліку аудиторською фірмою та ін.). Підприємство має право:

Ø визначати облікову політику підприємства;

Ø обирати форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації з них з додержанням єдиних засад, встановлених законодавством, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних;

Ø розробляти систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначати права працівників на підписання бухгалтерських документів;

Ø затверджувати правила документообороту і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку;

Ø виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які зобов’язані вести бухгалтерський облік, з наступним включенням їх показників до фінансової звітності підприємства.

Між виробничими підрозділами і управлінським центром є диспетчерський зв'язок, що створює можливість для оперативного спілкування в процесі вирішення господарських ситуацій. Розвиненість комунікації забезпечує своєчасний обмін інформації, а отже, впливає на оперативність управлінських рішень.

Природні умови в яких знаходиться господарство СТОВ «Бучанське» характеризується помірно континентальним кліматом і є сприятливими для вирощування високих врожаїв районованих сільськогосподарських культур.

Поряд із землею і засобами виробництва у сільському господарстві необхідним виробничим фактором є праця. Носіями здатності працювати є трудові ресурси, які приймають участь у створенні продукту. Основою збільшення виробництва сільськогосподарської продукції і підвищення матеріального добробуту населення є раціональне використання трудових ресурсів галузі. Вони є головною складовою частиною продуктивних сил сільського господарства, а праця – вирішальним фактором сільськогосподарського виробництва.

Розглянемо забезпеченість СТОВ «Бучанське» трудовими ресурсами та рівень їх використання. Адже рівень забезпечення сільськогосподарського виробництва трудовими ресурсами, рівномірного і раціонального використання значною міроюОсновним джерелом надходження коштів на підприємстві є реалізація овочів, картоплі. Господарство працює з фірмою «КРАФТ Фудз Україна» по вирощуванні чіпсової картоплі. Реалізація картоплі є основним джерелом надходження коштів.Господарство СТОВ «Бучанське» прибуткове завдяки галузі рослинництва. Галузь тваринництва в господарстві – збиткова. Високі ціни на корма, електроенергію, техніку і низькі ціни на реалізовану сільськогосподарську продукцію (молоко, м′ясо) – є основними факторами збитковості господарства.

Кожного року СТОВ «Бучанське» у банку «АВАЛЬ» бере кредити на суму 400 — 500 тис. грн. Також фірма «КРАФТ Фудз Україна» надає товарний кредит у сумі 600 тис. грн. Завдяки цим коштам, виручкою господарство закуповує всі необхідні матеріали та сировину, техніку, обладнання для ведення прибуткового господарства.

Господарство працює на основі статуту, який затверджений Києво – Святошинською Райдержадміністрацією Київської області. (Додаток №1).

Прибуток = виручка – повна собівартість продукції (1.1)

Рівень рентабельності = прибуток ÷ повна собівартість продукції * 100% (1.2)

Норма рентабельності = прибуток ÷ ∑ середньорічних основних і оборотних фондів * 100% (1.3)

Показником економічної ефективності сільськогосподарського виробництва, який свідчить про те, що господарство одержує прибуток від своєї діяльності є рентабельність. Рівень рентабельності, який визначається в цілому по господарству, називається сукупним рівнем рентабельності. Отже, прибутковість даного підприємства дозволяє стверджувати, що воно є рентабельним, що в свою чергу характеризує використання витрат виробництва за аналізований період.

2.2 Аналіз системи менеджменту на підприємстві

Найважливішими елементами організаційного механізму системи менеджменту на підприємстві є: мета, принципи, функції, методи, кадри, техніка і технологія, інформація, організаційна структура управління та ін.

Якщо в цій системі якийсь елемент виявиться малоефективним, то вплив недосконалості цього елемента буде відчувати вся система управління і, відповідно, вона буде менш результативною. Тому дуже важливо періодично звіряти міру відповідності один одному елементів системи менеджменту і в разі потреби вносити корективи. Економічний механізм управління ґрунтується на системі економічних законів, принципів, методів управління і таких важелів виробництва, як ціна, прибуток, фонди стимулювання, розвиток відносин власності, маркетингу та ін. До організаційного механізму належать:

v функції управління;

v організаційні структури управління;

v кадри управління;

v управлінські рішення;

v техніка і технологія управління;

v наукова організація управлінської праці; правові основи управління; В управлінні підприємництвом головну роль відіграє економічний механізм, який значно впливає на формування і функціонування складових організаційного механізму. У практичній діяльності вони невіддільні один від одного і реалізуються у формі загального управління підприємством, управління виробництвом, управління персоналом.

При побудові структури системи управління необхідно дотримуватися певних принципів, бо структура є основою системи управління . Вона встановлює ті певні зв'язки між підрозділами , без яких не може функціонувати управління. Один з принципів побудови структури — це визначення ліній влади.

Організаційна структура управління – склад та підпорядкованість органів управління. Базою для побудови організаційної структури управління є організаційна структура виробництва та функцій управління. Організаційну структуру господарства СТОВ «Бучанське» можна розглянути на рис. 2.1.

Структура системи управління набуває ієрархічної форми. В кожній посадові інструкції визначено функції, обов'язки, права і відповідальність працівника, що займає певну посаду.

Безпосередньо комерційному директорові підпорядковуються: головний бухгалтер, зам. головного бухгалтера, економіст, начальник відділу маркетингу, інженер з охорони праці та техніки безпеки, інспектор по кадрам, начальник відділу виробничо — технічного забезпечення та групи по ремонту обладнання.

В свою чергу головному бухгалтеру та його заміснику підпорядковуються один бухгалтер, економісту підпорядковуються начальники всіх структурних підрозділів у межах його прав, що передбачені посадовою інструкцією. За погодженням з комерційним директором вимагати від структурних підрозділів оперативні та зведені дані з питань перелічених в посадовій інструкції.

Інженеру підпорядковуються транспорті бригади, автопарк у межах його прав, що передбачені посадовою інструкцією, існуючі в організації структурні підрозділи. Він має право зупиняти роботу дільниць, машин, механізмів у разі порушення, які становлять загрозу життю або здоров'ю працюючих.

Начальнику відділу виробничо-технічного забезпечення підпорядковуються інженери, прибиральниця, та група по ремонту обладнання.

Взагалі відповідальність — це обов'язок виконувати поставлені задачі і відповідати за їх задовільне вирішення . Чіткий розподіл відповідальності є важливим принципом організації. Будь-яка діяльність працівника в організації характеризується функціями (що він може робити), обов'язками (що повинен робити) і відповідністю (за що повинен відповідати). Функції і обов'язки можуть співпадати, але відповідальність і обов'язки іноді в практиці управління не відповідаючи одне одному. Це буває тоді, коли роботу виконує один, а відповідає за неї інший. Такий стан речей не можна приймати за норму. Відповідальність повинна чітко відповідати обов'язкам працівника, саме з цією метою розробляються посадові інструкції.

Так комерційний директор несе персональну відповідальність за:

1) виконання покладених на Товариство завдань і здійснення функцій;

2) стан та діяльність підприємства;

3) формування та виконання фінансових планів;

4) раціональне розміщення кадрів;

5) зберігання, облік та раціональне використання товарно-матеріальних цінностей;

6) за додержання порядку ведення і достовірності бухобліку та статистичної звітності, за правилами застосування чинного законодавства в господарській діяльності;

9) дотримання трудової, виконавчої дисципліни, трудового законодавства;

10) забезпечення безпечних умов праці, дотримання ЗУ "Про охорону праці", вимог правил протипожежної безпеки та нормативних актів по виробничій санітарії;

11) ступінь відповідальності інших працівників встановленим посадовим інструкціям, які затверджуються Генеральним директором.

В той же час як обов'язки комерційного директора не передбачені посадовою інструкцією, очевидно вони визначаються умовами контракту.

Проаналізуємо права, обов'язки і відповідальність кожної посадової особи. Розподіл обов'язків означає визначення масштабу повноважень і міри відповідальності по кожній посаді .

Обов'язки та відповідальність головного бухгалтера, замісника , бухгалтера та економіста майже однакові, їх посадові інструкції різняться тільки за визначенням функцій та прав визначених посадових осіб.

Обов'язки:

§ знати накази, вказівки, розпорядження та інші керівні документи по встановленню системи Internet, основи організації праці, економіки та ін.;

§ знати постанови, накази, методично-нормативні акти та інструкції по веденню бухобліку, обліку грошових коштів, матеріальних цінностей та ін.;

§ знати і виконувати вимоги інструкцій з охорони праці в обсязі роботи, що виконується. Знати свої права і обов'язки в основах законодавства про охорону праці;

§ додерження обов'язків з охорони праці передбачених правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства;

§ негайно повідомляти про небезпеку своєму керівництву або іншій посадовій особі за положенням.

Відповідальність:

Права бухгалтера:

o доповідати головному бухгалтеру про всі виявлені недоліки у межах своєї компетенції;

o вносити пропозиції щодо вдосконалення роботи, пов'язаної з обов'язками передбаченими даною посадовою інструкцією.

Права економіста:

Ø за погодженням з комерційним директором вимагати від структурних підрозділів оперативні та зведені дані з питань перелічених в посадовій інструкції;

Ø вносити пропозиції щодо виконання роботи, пов'язаної з обов'язками передбаченими даною посадовою інструкцією.

Отже, згідно з посадовими інструкціями даних посадових осіб, відповідальність і обов'язки відповідають одне одному, тому що відповідальність передбачається за якість і вчасність виконання покладених на особу даною посадовою інструкцією обов'язків та за порушення правил безпеки, що є загальною вимогою для кожної посадової особи.

До обов'язків начальника відділу виробничо — технічного забезпечення та групи по ремонту обладнання входить: систематичний контроль виконання трудового розпорядку; забезпечення належного утримання службових та виробничих приміщень; вчасно доводити до працівників накази та розпорядження, вказівки директора; повідомляти керівника підприємства та інженера з охорони праці про кожний нещасний випадок; забезпечувати робочі місця плакатами, попередженнями , знаками безпеки; при виявленні недоліків пограбуванні, пошкодженні техніки виїздити до місця події.

Несе відповідальність за додержання головних вимог техніки безпеки та охорони праці, якості та вчасності виконання робіт.

Має право: вносити пропозиції з питань, що відносяться до компетенції відділу; здійснювати добір та розміщення кадрів, надання пропозицій щодо заохочення працівників та накладення на них стягнень у відповідності з діючим законодавством; організовувати роботу відділу на виконання поставлених задач та дотримання високої якості роботи; створити сприятливі умови для забезпечення високопродуктивної праці; забезпечити працівників інструментом та робочим одягом. Отже, як показує аналіз, відповідальність і обов'язки в практиці управління даної організації співпадають, а права співпадають з функціями і обов'язками.

Іншим принципом побудови структури організації є поєднання повноважень і відповідальності. Влада і відповідальність завжди існують разом. Вони нерозривні, але вони повинні бути і сумісними. Ця сумісність виявляється в обсягах влади і мірі відповідальності, відповідальності області влади і області відповідальності. Дія цього принципу повинна зупиняти зловживання владою і мотивувати серйозне відношення керівника до проблем, що вирішує і до людей, які виконують завдання. Не можна реалізувати повноваження і не нести відповідальності або уникати її, не можливо відповідати за те, що не входить у ваші повноваження. Повноваження являють собою обмежене право використовувати ресурси організації і спрямовувати зусилля деяких її співробітників на виконання певних завдань. Тому права кожної посадової особи чітко визначені.

Засобом за допомогою якого керівництво встановлює відношення між рівнями повноважень, є делегування. Неможливо зрозуміти організаційний процес без попереднього розуміння делегування і пов'язаних з ним повноважень і відповідності.

Делегування — це передача задач і повноважень особі, яка бере на себе відповідність за її виконання . Ніхто не може делегувати більше влади або відповідності ніж він сам має. Коли делегується влада і відповідальність підлеглому для виконання певної роботи, начальник не звільняється відповідальності перед вищим керівництвом за виконання. Відповідальність означає, що працівник відповідає за результати виконання завдання перед тим, хто делегує йому повноваження. Обсяг відповідальності — одна з причин високих посадових окладів у адміністративно-управлінського апарату.

Аналізуючи ступінь делегування повноважень в Товаристві на основі вище розглянутих прав, обов'язків і відповідності посадових осіб в цій організації, бачимо, що генеральний директор делегує повноваження комерційному директорові , що виражається в наданні права діяти від імені Отже, делегування лінійних повноважень створює ієрархію рівнів управління організації.

2.3 Аналіз формування та здійснення системи міжособових комунікацій

Формування та здійснення системи міжособових комунікацій охоплює:

Ø пошук та визначення перешкод на шляху до ефективної комунікації;

Ø розробку та реалізацію засобів ліквідації таких перешкод;

Фактори, що виступають перешкодами: фільтрація, тобто ситуація коли підлеглий говорить те, що бажає почути його керівник. Вона є наслідком (функцією):

а) конфлікту поміж сферами компетенції

б) конфлікту поміж сферами інтересів, потреб відправника та отримувача інформації

в) висоти структури організації

г) досвіду попередніх негативних комунікацій

Вибіркове сприйняття /отримувач інформації краще сприймає таку, яка відповідає його досвіду, потребам, мотивації і іншим характеристикам. Зацікавленість отримувача інформації визначається його очікуваннями, отже і визначає характер декодування інформації/.

Семантичні перешкоди – одні і ті самі слова мають різну суть для різних людей; вік,освіта, культурне середовище тощо значно впливають на ефективність комунікацій.

Поганий зворотній зв’язок, культурні розбіжності поміж відправником та отримувачем інформації, інформаційні перевантаження – є наслідком відсутності можливостей ефективно реагувати на всю інформацію. Виникає потреба відсіювати менш важливу інформацію і залишати більш важливу.

Для підвищення ефективності комунікації менеджер має вирішувати 2 проблеми:

Ø має удосконалювати свої повідомлення

Ø має удосконалювати механізми розуміння того, що інші передають йому в процесі комунікації

Методи вирішення цих проблем:

регулювання інформаційних потоків

встановлення кращого зворотнього зв’язку на закладі:

а) формулювання запитань до слухача в процесі комунікації

б) повторення всього або частини повідомлення

в) передавання однієї тієї ж інформації в різних варіантах (за допомогою голосу)

використання емпатії – це здатність поставити себе на місце співбесідника

заохочення взаємної довіри

спрощення мови повідомлення

розвиток здібностей ефективно слухати

Стиль та стратегія міжособових комунікацій. (стр.182 Мескон)

Це манера поведінки однієї особи в процесі обміну інформації з іншою. Ця манера головним чином залежить від ступіню обізнаності як однієї, так і іншої сторони про інформацію, яка є предметом комунікації.

“АРЕНА” – у ньому формуються найбільш ефективні комунікації. В межах “Арени” утворюються сприятливі можливості длявзаєморозуміння. Чим більше таке поле, тим ефективнішими є комунікації.

“ТЕМНА ПЛЯМА” – отримувач гарно обізнаний, а відправник має невиразне уявлення про інформацію. Це ставить відправника у вкрай невигідне становище; йому важко зрозуміти поведінку і рішення отримувача інформації. У цьому випадку відправник буде намагатися уникати комунікації та руйнувати їх.

“ФАСАД” – відправнику відома, а отримувачу невідома інформація. Проблема цього поля – поверховість комунікацій, що пов’язана:

а) з тим, що відправник може не передавати ту інформацію, яку він вважає потенційно шкідливою для взаємовідносин з отримувачем

б) з тим, що відправник побоюється, що та інформація може зруйнувати його владу. Особливу шкоду при цьому “Фасад” спричиняє у ситуації, коли підлеглий обізнаний, а начальник ні.

“НЕВИЗНАЧЕНІСТЬ” — ні відправник, ні отримувач не обізнані. Тут комунікації найбільш неефективні.

Для підвищення комунікацій застосовуються дві стратегії:

стратегія “експозиції” — /розкриття/ — яка вимагає аби відправник був більш відкритим та свідомим у доведенні інформації до отримувача

стратегія “зворотнього зв’язку” – стосується налагодження гарного зворотнього зв’язку. При цьому необхідно:

а) згода однієї сторони результативно слухати

б) згода другої сторони результативно викладати незрозумілу для першої інформацію

Існує багато підходів і настанов щодо підвищення ефективності комунікації.

10 настанов ефективної комунікації Амереканської Асоціації Менеджменту

1. прояснюйте свої ідеї перед початком комунікації

2. з’ясовуйте дійсну мету комунікації

3. приймайте до уваги всі елементи середовища комунікації як фізичні, так і людські (запитання типу: Що сказати, кому, як і коли сказати? завжди впливають на ефективність комунікацій)

4. спробуйте отримати допомогу від інших в процесі комунікацій (консультації з іншими особами)

5. слідкуйте за інтонаціями голосу при передаванні інформації так само ретельно як і за змістом повідомлення

6. передавайте як умога більше корисної інформації (Люди запам’ятовують такі повідомлення, які є короисними для них!)

7. відслідковуйте процес комунікації (звертайте увагу на зворотній зв’язок через запам’ятовування, роз’ясненя)

8. підтверджуйте свої слова конкретними діями (коли менеджер вступає в протиріччє з самим собою, говорячи одне, а думаючи про друге і роблячи третє, він дискридитує свої власні вказівки)

9. враховуйте, що сучасні комунікації впливають і на майбутні комунікації

10. намагайтеся бути гарними слухачами (більше слухайте, менше говоріть).

Розділ 3. Удосконалення міжособових комунікацій у менеджменті

3.1 Планування міжсобових комунікацій, як спосіб удосконалення системи менеджменту

Міжособистісні комунікації перебувають у центрі діяльності будь-якого менеджера. За даними досліджень, менеджери проводять більше половини свого робочого часу в спілкуванні з іншими людьми. У менеджерів вищої ланки відсоток робочого часу, зайнятий спілкуванням, доходить до 80%. Ясно, що за таких умов відсутність навичок міжособистісних комунікацій різко знижує ефективність професійної діяльності менеджера.

Будь-яке спілкування починається з того, що в одного з учасників комунікації з'являється бажання виразити певну думку. Так виникає зміст повідомлення, що посилає одна людина іншій, причому вербальна інформація може бути цілком конкретною, але існує безліч способів передати її, користуючись різноманітними видами невербального спілкування. Ефективність комунікацій зменшується, або виникають труднощі при спілкуванні у людей, які мають різний рівень знань, тобто бракує компетенції в обговорюваній області. Виявляється, людина майже ніколи не може абсолютно точно виразити свою думку або почуття — цьому перешкоджають “комунікативні шуми”. Термін «шум» використовується в теорії комунікацій майже в тому ж значенні, що, наприклад, в електроніці — це все, що приводить до “перекручування” вихідного. сигналу (у нашому випадку — змісту повідомлення). Джерела комунікативних шумів різноманітні. Особливо слід зазначити культурологічний шум. Процес спілкування має виражене забарвлення як національної, так і професійної культури. Незнання певних правил спілкування (наприклад, невірне використання жесту) може привести до повного перекручування змісту повідомлення. Погане знання мови також може призвести до “перекручування” змісту повідомлення

Людина, яка бажає поліпшення навичок комунікацій, повинна опановувати мистецтвом керування своїми невербальними сигналами та мистецтвом читання “сигналів” співрозмовника. Дослідження показують, що невербальні елементи становлять більше половини всіх елементів при міжособистісному спілкуванні. Кожній людині необхідно пам'ятати, що в процесі спілкування у неї працюють певні “ментальні фільтри” (заздалегідь сформовані установки та переконання). Наприклад, якщо колега попередить вас, що у вас мають бути переговори з дуже розумним і жорстким партнером, то ви, мабуть, під час переговорів будете проявляти особливу обережність, підозрюючи підступ навіть там, де його насправді немає — це і є дія ментального фільтра. Аналогічну роль грають емоційні фільтри, тобто ті емоції, які вами володіли безпосередньо перед актом комунікації. Так, негативні емоції змушують нас дивитися на все, що відбувається через “темні окуляри”, а позитивні емоції — через “рожеві” окуляри. Таким чином, під впливом всієї сукупності комунікативних шумів зміст повідомлення, яке передається, може істотно спотворюватися. Потім повідомлення сприймається адресатом (іншою стороною) і на цьому етапі можуть додатися нові шуми (згадайте хоча б тріск у слухавці).

Але нехай повідомлення в тій або іншій формі все-таки дійшло до адресата, який має сприйняти його зміст. При сприйнятті повідомлення адресат буде виходити із власного життєвого та професійного досвіду, який може суттєво відрізнятися від досвіду відправника повідомлення. Це означає, що додадуться додаткові шуми, тепер уже пов'язані з людиною, яка приймає повідомлення. Джерела шумів практично не відрізняються від тих, що були перераховані при описі процесу передачі повідомлення. Розглянемо приклад, який демонструє виникнення інформаційного шуму. Демонстрація проводиться у вигляді гри: троє добровольців виходять з аудиторії. Членам групи, які залишилися, зачитується спеціально написана розповідь. Читати її треба повільно, з коментарями; можна пояснити і при ньому розповідь зачитують ще раз, але вже швидко, скоромовкою, не підкреслюючи основної думки. Особливо важливо, щоб спочатку випробуваний не розумів, навіщо та що читають. Після завершення читання випробуваного просять запросити другого учасника експерименту і переказати йому почуте, потім запрошують третього учасника і другий учасник вправи переказує третьому учаснику почуту інформацію. Слухачі спостерігають, як наростає інформаційний шум. По закінченні гри (коли третій випробуваний розповість, що він почув) розповідь зачитується знову, і група обговорює динаміку та причини наростання інформаційних шумів.

Кожна людина має певні комунікаційні навички: слухання, читання, мовні навички, навички письма. На ефективність комунікацій впливають вербальні і невербальні чинники. До вербальних ми відносимо такі види комунікацій як телефонна розмова, голосовий зв’язок, нарада, переговори, доповідь, презентація, лист, звіт. До невербальних комунікацій можна віднести жест, вираз обличчя, позу, інтонацію, гучність голосу.

Серед факторів, що впливають на ефективність спілкування, першими виділяються навички вербальних комунікацій. На якість вербальних комунікацій досить сильно впливає також тип особистості людини. Визначення типу особистості є широко розповсюдженою технікою. На практиці використовуються різні класифікації наприклад з 1980р. на теренах пострадянського простору відома «модель А», яку розробила А. Аугустінавічюте. Вона, як і інші класифікації базується на типології особистості швейцарського психолога К.Г. Юнга. На його думку кожна людина унікальна, але в поведінці різних людей є спільні риси. В своїй роботі «Психологічні типи» К. Юнг пропонує такі виміри: екстраверсія-інтроверсія (поновлення енергії): екстраверт здобуває енергію із зовнішнього світу, інтроверт поповнює енергію із свого внутрішнього світу; мислення-почуття (прийняття рішень): людина логічного типу приймає рішення спираючись на логіку, об’єктивні міркування, людина почуттів приймає рішення “серцем”, спираючись на суб’єктивні цінності; відчуття-інтуїція (збір інформації): людина відчуттів збирає інформацію за допомогою п’яти органів відчуттів, спираючись на реалії, людина інтуїтивного типу отримує інформацію переважно за допомогою “шостого відчуття” і віддає перевагу можливостям; раціональність-ірраціональність (спосіб життя): людина раціонального типу веде “розпланований”, впорядкований спосіб життя, людина ірраціонального типу віддає перевагу гнучкому довільному способу життя. Ось деякі рекомендації щодо спілкування із представниками деяких типів особистості

Спілкуючись з людиною, яка відноситься до сенсорного типу, рекомендують бути точним у викладенні фактів, спиратися на минулий досвід, треба достеменно знати свою справу, підтверджувати свою думку за допомогою документів. Спілкуючись з людиною, яка відноситься до інтуїтивного типу, рекомендують зосереджуватися на ситуації в цілому, використовувати уявлення цієї людини, будувати свою поведінку на реакції співрозмовника. Спілкуючись з людиною, яка відноситься до логічного типу, рекомендують під час дискусії використовувати логічні висновки, зберігати спокій, аналізувати різні варіанти з всіма “за” та “проти”. Спілкуючись з людиною, яка відноситься до етичного типу (людина почуттів), рекомендують з самого початку спілкування намагатися встановити дружні стосунки, демонструвати інтерес до того, про що говорить ваш співрозмовник , налаштовуватися на пошук компромісів. К.Юнг стверджує, немає поганих типів, ми всі різні. Ефективне спілкування збільшує взаємо порозуміння між партнерами, якщо воно максимально вільне від перекручування. Знання типу особистості партнера по спілкуванню допоможе в процесі спілкування і досягнення порозуміння. Ця техніка не є абсолютною гарантією успіху, але вона дає вам ще одну можливість його домогтися. Вмінням визначати тип особистості повинен володіти кожний керівник, щоб мати можливість ефективно здійснювати комунікації із своїми підлеглими, колегами, партнерами, тощо.

3.2 Напрями налагодження комунікацій у менеджменті

При налагодженні міжособових комунікацій слід урахувати роль комунікативних бар'єрів — психологічних перешкод на шляху поширення і прийняття інформації, які виникають з різних причин: упередженість, соціальні, політичні, моральні, професійні та інші відмінності між людьми і, зокрема, між джерелом інформації та її адресатом (одержувачем).

Існуючі міжособові бар'єри ефективної комунікації пов'язані із сприйняттям; систематичними бар'єрами; невербальними перешкодами; неякісним зворотнім зв'язком і невмінням слухати. Чималі труднощі в налагодженні ефективної комунікації виникають через сематичні бар'єри: різне розуміння і тлумачення слів, текстів, інотацій.

Часто причиною комунiкацiйних бар'єрiв є недооцiнка важливостi комунiкацiї i неправильнi психологiчнi установки окремих працiвникiв.

Недолiки психологічної установки проявляються у стереотипi мислення — надмiрно спрощеному поглядi окремих категорiй людей або спецiальних груп при розглядi явищ чи процесiв, упереджених міркувань, неправильному вiдношеннi до чогось, недостатнiй увазi i втраті інтересу.

Обмiн iнформацією вiдбуваеться належним чином через погану структуру повiдомлень (неправильний вибiр слiв, помилка в органiзацii повiдомлення, неправильна оцiнка спроможного одержувача зрозумiти повiдомлення та ін.), а також недостатню увагу до невербальних комунiкaцiй.

Грiфiн вважае, що комунiкативний процес можуть перервати або ж стати його бар' єрами такі чинники: iндивiдуальнi та органiзацiйнi.

Щоб досягти успiху в мiжособових комунiкацiях, менеджер повинен мати чiтке уявлення про перешкоди на шляху обмiну iнформацiею в органiзацiї i про методи удосконалення такого обмiну.

Найпростiшою перешкодою в органiзацiйних комунiкацiях є перекручення повідомлень:

1. Ненавмисно, в силу труднощiв у мiжособових вiдносинах;

2. Свiдоме перекручення iнформацii, коли хто-не6удь не згоден iз

повiдомленням i змiнюе його в cвоїх iнтересах;

3. Внаслiдок фiльтрацii, передачi iнформацii з одного рiвня на iнший

тiльки тих повiдомлень, якi його стосуються.

У комунiкацiйному процесi часто мають мiсце iнформацiйнi перевантаження. Керiвник, зайнятий переробкою iнформацiї, що надiйшла, та необхiднiстю пiдтримувати iнформацiйнi обмiни, не в змозi ефективно реагувати на всю iнформацiю.

Труднощi в налагодженнi комунiкацii iнодi виникають через недосконалу структуру управлiння: зайва кiлькiсть iерархiчних ступенiв, нечiткий розподiл обов' язкiв, прав i вiдповiдальностi управлiнського персоналу тощо.

Оскiльки комунiкацii можуть бути перерванi дуже 6агатьма чинниками, то менеджери повинні за допомогою різних методів підвищувати ефективнiсть комунiкацiй. Цьому сприяють три органiзацiйнi навички домагання мети (перевiрка того, чи повiдомлення одержали та зрозумiли), регулювання iнформацiйних потокiв( одержувач перевiряе чи немае перевантаження iнформацiею) та розумiння цiнностей рiзних зас06iв комунiкацiй(наприклад, коли менеджер готуcrься звiльнити пiдлеmого, про це потрiбно повiдомити його персонально).

Для удосконалення комунiкацiй в органiзацiях слiд чiтко визначити проблему iнформацii: кожного структурного пiдроздiлу i кожного робочого мiсця, регулювати iнформацiйнi потоки вiдповiдно до вирiшуваних задач. Управлiнська дiяльнiсть має набувати бiльш органiзованого характеру: повиннi чiтко плануватись масові органiзацiйнi заходи (збори, наради), зустрiчi з пiдлеглими, ветеранами працi, керiвниками iнших пiдприємств i органiзацiй. Слiд вiдновити подекуди забуту практику встановлення скриньок для пропозицій, ведення внутрiшнього друкованого органу: багатотиражних газет, iнформацiйних бюлетенiв та iн. Наприклад, американськi компанii: розробляють i впроваджують рiзнi системи збору пропозицiй, створюють спецiальнi групи для апеляцii:, органiзовують опитування, слiдкують за вiдносинами мiж спiвробiтниками тощо.

На сьогоднiшнiй день знаходять застосування нові комунiкацiйнi технологii, оскiльки аудiовiзуальнi засоби вступили в стадiю кардинальних змiн. Це пов'язане iз успiхами в галузях телекомунiкацiй, кабельного телебачення, супутникових систем зв' язку тощо.

Великi комунiкативнi можливостi для пiдпри€мства i менеджменту вiдкриваються за умов приєднання пiдприємства та органiзацiї до системи Internet — самої глобальної iнформацiйної сiтки у cвіті, якою нинi користується бiльша половина людства. За допомогою Internet можна приймати та вiдправляти пошту, брати участь у телеконференцiях, обмiнюватись файлами, вести одночасно розмову з декiлькома сотнями людей, здiйснювати пошук iнформацii:, використовувати обчислювальнi потужностi суперкомп'ютерiв та iн.

Висновки і пропозиції

Отже, підсумовуючи все вищесказане, можна зробити такі висновки:

Комунікація – це процес передавання інформації від однієї особи до іншої (інших). Комунікаціями (спілкуванням) пронизана вся система управління організацією. Метою комунікації є розуміння, осмислення переданої інформації.

Комунікаційним називають процес, у ході якого дві чи більше особи обмінюються і осмислюють отриману інформацію, мета якої полягає в мотивуванні певної поведінки чи впливу на неї. Отже, елементами комунікаційного процесу в першу чергу є особи, що обмінюються інформацією – відправник та отримувач.

Комунікації є невід'ємним атрибутом процесу управління. Вони зв'язують окремі елементи організації у єдине ціле, даючи можливість координувати їх дії, аналізувати успіхи та невдачі, виправляти допущені помилки, доручати нові завдання тощо; з'єднують її із зовнішнім середовищем – дозволяють отримувати інформацію про стан ринку та поведінку на ньому суб'єктів господарювання, повідомляти партнерів по бізнесу і споживачів про свої наміри та впливати на їх поведінку. Отже, організаційні комунікації мають відбуватися у різних напрямках – всередину організації і назовні, в межах одного управлінського рівня (горизонтальні) і між рівнями (вертикальні), здійснюватися по діагоналі, якщо у обговорення шляхів усунення проблеми включаються суміжні підрозділи, а також бути вільними від усяких обмежень і відбуватися неформальним чином (через поширення чуток

Для того, щоб комунікація відбулася, необхідно, як мінімум наявність двох людей. Тому кожний з учасників повинен володіти всіма або деякими здібностями: бачити, чути, відчувати, сприймати запах і смак. Ефективна комунікація вимагає від кожної із сторін визначених навиків і умінь.

Спілкування потрібно розглядати не тільки як відправлення і прийом інформації, оскільки ми маємо справу з відношенням двох індивідів, кожний з яких є активним суб'єктом — взаємне інформування їх припускає налагодження спільної діяльності. Тому в комунікативному процесі відбувається не тільки рух інформації, але і активний обмін нею.

У специфічно людському обміні інформацією особливу роль для кожного учасника спілкування грає значущість інформації, оскільки люди не просто обмінюються словами, а прагнуть при цьому виробити загальний сенс. А це можливо за умови, що інформація не тільки прийнята, але і зрозуміла осмислена.

Список використаної літератури.

1. Андрушків Б.М., Кузьмин О.Е.// Основи менеджменту — Львів// світ, 1995. -296 с.

2. Аппенянский А.И.// Человек и бизнес. Путь совершенства.-М.// Барс, 1995.-228с.

3. Бавыкин В. // Новый менеджмент.-М.// Экономика, 1997.-368с.

4. Бреддик У.// Менеджмент в организации// Учебное пособие. — М.: Инфра-М, 1997. — 344с.

5. Вейлл Питер.// Искусство менеджмента. –М. Новости, 1993. -221с.

6. Веснін В.Р. Основи менеджменту. — М., — 1997.

7. Вудкок М. , Френсис Д.// Раскрепощенный менеджер. -М. Дело, 1991. — 320с.

8. Галькевич Р.С. Набоков В.І. Основи менеджменту. — М., — 1998.

9. Герасименко В. // Ценовая политика фирмы. — 1995.-192с.

10. Герчикова И.Н. //Менеджмент: Учебник. — М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1995. — 480с.

11. Гравин В. Дятлов В.// Основы кадрового менеджмента — М 1996. — 608с.

12. Доблаев В.Л. Теория организации. — М.: Институт молодежи,1995.

13. Дмитренко Г. //Освіта. 1995. — 16 вересня, с.15.

14. Енциклопедичний словник бізнесмена: Менеджмент, маркетинг, інформатика. /під заг. Ред. М.І. мадаванова.-К.: Техніка, 1993.-856с.

15. Зигерд В., Ланг Л.// Руководство без конфликтов: сокр. пер. с нем. -М.: Экономика,1990.-335с.

16. Инновационный менеджмент / под ред. С.Д. Ильенковой, — М.:ЮНИТИ, 1997.

17. Коротков С. //Концепция менеджмента.: Учебное пособие. — 1996.-304с.

18. Кохно П.А., Мікрюков В.А., Коморов С.Е. Менеджмент. — М., Фінанси і статистика, 1993.

19. Ленд П.Е. Менеджмент — мистецтво управляти. — М., — 1995.

20. Кнорринг В.И.// Искусство управления М БЕК, 1997. — 288 с.

21. Ладанов И.Д.// Психология управления рыночными структурами: преобразующее лидерство. — М.: УЦ Перспектива, 1997. — 321с.

22. Ладанов И. Д. // Практический менеджмент. -М. 1995. -491 с.

23. Лукашевич В. // Основы менеджмента в торговле.: Учебное пособие. — 1996.-191с.

24. Майталь Ш. // Экономика для менеджеров Учебник. — пер. с англ. — 0М.: Инфра-М, 1993. — 306с.

25. Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф.// Основы менеджмента: Учебник. — пер. с англ. — М.: Дело, 1994. — 702с.

26. Непроизводственная сфера в условиях перехода к рыночной экономике. — К.: Наукова думка, 1993.-196с.

27. Основы менеджмента и маркетинга / Под ред. Р. Садегорова.- Минск.: Высшая шк. 1995.-382с.

28. Паркинсон С.Н. Рустамджи М.К. // Искуство управления /пер. с англ. К. Савельева.-М.:Агенство ФАИР,1997. -272с.

29. Практична психологія менеджменту: Як зробити кар’єру. Як будувати організацію: науково практичний посібник.-К.: Україна, 1994.-399с.

30. Радугин А. // Введение в менеджмент. — Воронеж.: Высш. шк., 1995. 0-195с.

31. Розенберг Д. // Бизнес. Маркетинг. Терминологический словарь. — 1997. -469с.

32. Румянцева К.Р.// Менеджмент в организации. — М.: УЦ Перспектива, 1997. — 321с.

33. Секреты умелого руководителя сост. И.В. Липсиу.-М.: Экономика,1991.-320с.

34. Словарь-справочник менеджмента — М.:1996.-608с.

35. Таранов П.С. Золотая книга руководителя.-М.: Агенство ФАИР, 1997.-496с.

36. Фатхутдинов Р. П.Система менеджмента.-М.:АО Бизнес-школа, 1996.-367с.

37. Чубаков Г. Стратегия ценообразования в маркетинговой политике предприятия.-1996.-224с.

38. Хеддервик К. Финансовый и экономический анализ деятельности предприятий.-М.: Финансы и статистика, 1996.-663с.

39. Ховард К., Коротков О. Принципы менеджмента: управление в системе цивилизованного предпринимательства: Учеб. пособие. — М.: Инфра-М, 1996. — 224с.

40. Хоскинг А. Курс предпринимательства: Пер. с англ. — М.: Международные отношения, 1993. — 352с.

41. Шекня С.В. Управление персоналом современной организации: учеб. пособие.-М.: Бизнес школа /Интел синтез, 1996.-300с.