Надання послуг комерційними банками

ВСТУП

Актуальність дослідження. Важко переоцінити роль банків і в організації грошового обігу в країні: через їх установи проходить значна частка наявної грошової маси, тимчасово акумулюються вільні кошти, провадиться величезна кількість розрахунків між господарюючими суб’єктами, а також — підприємствами, організаціями, установами, громадянами — з одного боку, та державними органами — з іншого. Великий вплив справляють банки і на проведення дієвої антиінфляційної політики. Досить сказати, що грошово-кредитну політику в державі розробляє і значною мірою реалізує Національний банк України (НБУ). Він є емісійним центром країни, регулює кількість грошей, що знаходяться в обігу, формує державні валютні резерви, підтримує курс національної грошової одиниці — гривні. З огляду на це можна вести мову про тісний взаємозв’язок між грошовою і фінансовою безпекою банківської системи. Основним ресурсом будь-якого банку є його фінанси і від того, як він ними розпоряджається залежить успішність його діяльності.

Банківська система України на даному етапі розвитку ще не досягла високого рівня платоспроможності — баланси більшості великих банків містять ненадійні кредити, а баланси підприємств, відповідно, містять борги без перспектив їхньої оплати. Сьогодні чимало банків є прихованими банкрутами. Навіть частина досить великих банків практично недієздатні. Банки змушені функціонувати в інфляційному середовищі з недосконалим податковим і фінансовим законодавством.

До особливостей стану банківської системи України на сучасному етапі, що негативно впливають на її діяльність і розвиток, можна також віднести високу вартість фінансового посередництва, недостатній для країн із ринковою економікою розвиток фінансової інфраструктури, відсутність стимулів для заощадження коштів і розміщення кредитів, невирішеність питань діяльності небанківських фінансових посередників і об’єднань, інституційного розвитку банківської системи. Не вирішені також питання, пов’язані з банківською таємницею, із захистом клієнтури. Певна невизначеність у сфері зовнішньоекономічної діяльності комерційних банків викликає труднощі у фінансуванні міжнародних операцій. Тому особливе значення має дослідження банківських послуг та аналіз особливостей їх документаційного забезпечення.

Головною метою даної роботи є дослідження основних послуг сучасних комерційних банків та їх документаційного забезпечення.

Предмет дослідження – функції та послуги комерційних банків.

Об’єкт дослідження – документаційне забезпечення послуг комерційного банку.

Головні завдання дослідження:

висвітлити сутність сучасного комерційного банку, сутність його функцій;
охарактеризувати основні види банківських послуг;
проаналізувати особливості документаційного забезпечення послуг за окремим видами.

Структура роботи: робота складається із вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури.

Ключеві слова: «банк», «клієнт», «операції», «лізинг», «гарантія», «факторинг», «реквізит», «бланк», «чек», «звіт», «декларація».

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ НАДАННЯ ПОСЛУГ КОМЕРЦІЙНИМИ БАНКАМИ

У першому розділі розглянемо поняття та різновиди послуг комерційного банку; особливості проведення окремих банківських послуг.

Ключеві слова: «банк», «клієнт», «операції», «лізинг», «гарантія», «факторинг».

1.1. Аналітичний огляд джерел за темою дослідження

Відповідно до закону України «Про банки і банківську діяльність» банки — це установи, функцією яких є кредитування суб’єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове та розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій.

У Законі України «Про банки і банківську діяльність» [1] цей Закон визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків.

Метою цього Закону є правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків, створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника.

У підручнику «Банківські операції» А.М. Мороз, М.І. Савлук [2] викладена методика здійснення банківських операцій, пов’язаних із формуванням ресурсів, готівковими і безготівковими розрахунками, кредитуванням, вексельним обігом, емісією та розміщенням цінних паперів, інвестиційною діяльністю, купівлею і продажем іноземної валюти, нетрадиційними банківськими послугами. Розглянуто питання створення, реєстрації і ліцензування комерційних банків, забезпечення їх фінансової стійкості.

У підручнику А.П.Голуб «Гроші, кредит, банки» [10] наведено матеріал, який є основою для формування у майбутніх фахівців системи базових знань з теорії і практики використання грошей та кредиту, розуміння закономірностей функціонування грошового ринку, принципів реалізації грошової і фінансово-кредитної політики в умовах розвитку світових інтеграційних процесів. Особлива увага приділяється таким питанням, як еволюція теорії грошей, кредиту, банківської системи, становлення ринку цінних паперів.

У навчальному посібнику А.О.Єпіфанов, Н.Г.Маслюк, І.В.Сало «Операції комерційних банків» [11] висвітлені теоретичні питання з організації діяльності та основних операцій комерційних банків.

У навчально-методичному посібнику Л.М.Кідрацька «Бухгалтерський облік і прийняття рішень в банках» [13] наведено програму дисципліни «Бухгалтерський облік і прийняття рішень в банках», стисло схарактеризовано кожну її тему, подано розгорнутий тематичний план викладу матеріалу з розподілом його в часі та за видами занять (лекційні, практичні, самостійні, індивідуальні).До кожної теми вміщено головні теоретичні відомості з тлумаченнями ключових понять, запропоновано комплекс різноманітних дидактичних матеріалів: теми для рефератів і дискусій, добірки вправ для самоконтролю, список рекомендованої літератури.

1.2. Поняття послуг комерційного банку

Відповідно до закону України «Про банки і банківську діяльність» [1] банки — це установи, функцією яких є кредитування суб’єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове та розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій.

Комерційні банки можуть створюватися на акціонерних та пайових засадах. Засновниками та учасниками комерційних банків можуть виступати юридичні та фізичні особи. Причому частка будь-кого із них не повинна перевищувати 35% статутного фонду банку, який формується лише за рахунок грошових коштів. З метою захисту інтересів вкладників та забезпечення фінансової стійкості банку законодавством встановлюється мінімальний розмір статутного фонду. Крім статутного комерційний банк створює також резервний та страховий фонди, кошти яких у разі потреби використовуються на покриття збитків у діяльності банку.

Основними операціями комерційних банків є [6, С. 73]:

1) залучення і розміщення грошових вкладів та кредитів;

2) розрахункове та касове обслуговування клієнтів;

3) операції з цінними паперами;

4) видавання поручительств, гарантій та інших зобов’язань;

5) факторингові операції;

6) лізинг;

7) довірчі операції;

8) надання консультаційних послуг тощо.

Таким чином, універсальним інститутом, що спеціалізується на наданні комплексу ділових послуг є комерційні банки, послуги яких охоплюють не лише традиційні кредитно-депозитні операції, але й розповсюджуються на задоволення потреб клієнтів в консалтингових, інвестиційних, лізингових, довірчих та інших послугах. Банківська послуга сьогодні суттєво переростає межі виключно фінансової сфери, хоча завжди носить опосередковано фінансовий характер і направлена на оптимізацію фінансових результатів від господарської діяльності.

Загалом комерційні банки в умовах ринкової економіки слід розглядати як самостійні суб’єкти господарювання, що виробляють і реалізують власний продукт із метою отримання прибутку. Тому важливим є правильне розуміння суті банківського продукту і його специфіки.

Комерційний банк здійснює свою діяльність у сфері послуг, тому банківський продукт — це, по суті, комплекс послуг банку для своїх клієнтів. Послугам властиві чотири унікальні характеристики, які відрізняють їх від товарів. Їх ще можна назвати «чотири Н-послуги». Це: Невідчутність, Невіддільність, Ненадійність якості, Незбереженість [11, С. 104].

Невідчутність послуги означає, що її не можна продемонструвати, тому що в основі своїй вона абстрактна, не має матеріальної субстанції, її не можна побачити, спробувати і оцінити до тих пір, поки клієнт її не отримає. Тому, оскільки немає відчутних характеристик послуги до початку її покупки, ступінь невизначеності зростає.

Невіддільність. Виробництво, продаж та споживання послуги відбу-вається одночасно. Невіддільність послуг означає, що їх неможливо відокремити від джерела їхнього здійснення, незалежно від того, надає послугу машина чи людина. Контакт із споживачем часто розглядається як невід’ємна частина надання послуги. Якість кінцевого продукту-послуги залежить як від постачальника послуги, так і від споживача.

Непостійність якості. Послуги є нестандартними і дуже різноманітними. Залежно від постачальників, від часу і місця надання послуг їхня якість коливається в досить широких межах. Оскільки послуги пов’язані з людьми, які їх надають, можна говорити про широкий діапазон якості, що залежить від кваліфікації окремих виконавців.

Постачальники послуг не однаковою мірою здібні й талановиті, вони відрізняються ставленням до виконання своїх обов’язків, тому якість обслуговування буде різною в кожному відділенні банку, не зважаючи на єдину технологію продажу послуги.

Незбереженість. Послуги не можна виробляти наперед і зберігати з метою подальшої реалізації: немає споживача послуги — немає самої послуги. Це зумовлюється попередньою характеристикою послуги — невіддільністю: виробництво і постачання здійснюється одночасно.

Поряд з перерахованими характеристиками, що притаманні всім видам послуг, банківський продукт має свої специфічні особливості [4, С. 23].

По-перше, надання банківських послуг пов’язане з використанням грошей в різних формах (готівковій, бухгалтерських записів або платіжно-розрахункових документів.

По-друге, абстрактні банківські послуги набувають реальних рис через майнові договірні відносини.

По-третє, купівля-продаж більшості банківських послуг характеризується тривалістю в часі. Як правило, угода не обмежується одноразовим актом, встановлюються більш чи менш тривалі стосунки клієнта з банком.

Всі ці специфічні властивості банківського продукта вимагають від споживачів досить високої економічної культури, викликають необхідність роз’яснення суті послуги клієнту, посилюють значення такого чинника, як довіра клієнтів. Адже клієнт, довіряючи банку свої гроші, укладає угоду, перебіг якої для нього початково неконтрольований. Як наслідок, невідчутний характер банківської послуги як би подовжується: це невідчутні дії з невідчутними активам.

1.3. Різновиди послуг комерційного банку

Специфіка функціонування банківських установ полягає в тому, що їхнім продуктом є надання різноманітних послуг шляхом проведення активних, пасивних і комісійно-посередницьких операцій з метою задоволення якоїсь потреби. Тому серцевину продукту, його сутність складає спрямованість на розв’язання певної проблеми.

Банківські послуги можна охарактеризувати як виконання певних дій в інтересах клієнта. У дійсності клієнт одержує не продукт як такий, наділений певним набором властивостей, а здатність задовольнити якусь свою потребу. Наприклад, клієнт розміщуючи кошти на рахунку «до запитання», одержує можливість задовольнити свої потреби в розрахункових послугах, послугах інкасації, безготівковому переказі коштів тощо. Для банку величезне значення має представлення і поширення не властивостей свого продукту, а реальної користі й вигоди від нього для клієнта.[4, С.28]

Якщо задоволення якоїсь потреби є змістом банківського продукту, то за формою він являє собою певний набір властивостей, що дають змогу реалізувати цю потребу. Так, строковий депозит — це послуга, яка повинна задовольняти потребу вкладника в одержанні доходу від своїх коштів, водночас за формою він може бути депозитним сертифікатом, на якому зазначені вкладена сума, відсоток, термін погашення та інші умови.

Отже, банківську послугу можна визначити, з одного боку — з погляду маркетингу — як форму задоволення потреб клієнта, а з іншого — з погляду організації виробництва — як певний порядок (регламент) взаємозв’язаних організаційних, інформаційних, фінансових та юридичних заходів, прив’язаних до місця та часу виконання і об’єднаних у єдину технологію. Кожний із цих заходів, прив’язаний до місця і часу виконання, здійснення якого неможливе без конкретного виконавця, визначимо банківською операцією.

Інакше кажучи, власне, «послуга» — це кінцевий результат, готовий продукт, «товар» банку, тоді як «операції» — це свого роду виробничий процес

Класифікацію цього процесу доцільно проводити з урахуванням особливостей формування й розміщення ресурсів банку, що зводяться до здійснення трьох основних груп операцій: пасивних, активних і комісійно-посередницьких.[7. C. 43]

Пасивні операції полягають у залученні тимчасово вільних грошових коштів для формування своїх ресурсів. При проведенні активних операцій банки розміщують сформовані ними ресурси з метою отримання прибутку. Комісійно-посередницькі операції проводяться банком за дорученням і на користь клієнта за певну плату. Щодо останніх, то йдеться, власне, не про формування і розміщення ресурсів, а про переміщення вже наявних у банку коштів клієнта за його розпорядженням або про проведення інших операцій, безпосередньо не пов’язаних із рухом грошей (про так звані позабалансові послуги).

Кожна із цих груп операцій, що здійснюються банком, передбачає певну ступінь втягнення в них клієнтів, а отже, і певну частку пропонованих їм послуг. Це випливає з аналізу послуг банків за схемою «клієнт-банк-клієнт», оскільки саме наявність клієнта і визначає трансформацію операцій банку в його послуги.

Отже, в результаті здійснення трьох названих вище груп операцій, комерційні банки надають клієнтам різноманітні послуги, які у сукупності і становлять банківський продукт [5, C. 125].

Розглянемо окремі види банківських послуг.

1.4. Особливості проведення окремих банківських послуг

До комісійних належать послуги, за надання яких банк стягує з клієнта плату у вигляді комісії, а сам не сплачує ніяких комісій при їх наданні. Це збереження цінностей у власному депозитарії, ведення реєстрів власників цінних паперів, розміщення цінних паперів, емітованих клієнтами за їх дорученням тощо. Гонорарними називаються послуги, за надання яких банк отримує від клієнтів обумовлену наперед плату. Це лізинг, трастові, консультаційні та деякі інші послуги. До спредових відносять послуги, чисті доходи від яких формуються як різниця між комісією, отриманою від клієнта, та комісією, сплаченою при організації даної послуги. Прикладом такої послуги є видача клієнтам готівки за рахунок купленої в інших банків або в установі НБУ. Спред виникає лише тоді, коли банк використовує сторонніх (третіх) осіб при наданні послуг клієнтам. До балансових належать послуги, що обліковуються на балансових рахунках (кредитні, інвестиційні, валютні операції). Ці послуги, у свою чергу, можуть бути активними та пасивними. Послуги, що не обліковуються на балансових рахунках, відносять до позабалансованих (гарантії, поручительства, консультації), їх надання не супроводжується вкладенням або залученням коштів.

Ринок банківських послуг в Україні перебуває на стадії формування. Найбільшим попитом користуються послуги розрахунково-касового характеру. Проте з розвитком ринкових відносин з’являється попит і на такі послуги, як лізинг,факторинг,гарантії,трастовіпослуги.Швидко розвивається попит на послуги банків у сфері обігу цінних паперів: купівля-продаж цінних паперів за заявками клієнтів, розміщення емісії цінних паперів тощо [12, С. 145].

Лізингові послуги полягають у здаванні в оренду на тривалий строк предметів довгострокового користування; Як правило, протягом строку дії договору про лізинг орендар сплачує орендодавцю повну вартість взятого в оренду майна. Отже, лізинг можна розглядати як різновид довгострокового кредиту, що надається в майновій формі і погашається у розстрочку. Він виник у 50-ті роки XX ст. паралельно з розвитком системи прискорення амортизаційних списувань.

Лізингова послуга виникає так. На прохання клієнта банк закуповує нове майно (устаткування, транспортні засоби, сільськогосподарську, обчислювальну техніку тощо) і бере на себе практично всі зобов’язання власника, включаючи відповідальність за збереження майна, внесення строкових платежів, оплату майнових податків. Клієнт, на прохання якого було куплено майно, укладає з банком строковий договір оренди, в якому визначається розмір орендної плати і періодичність її внеску та інші умови.
Орендна плата складається з двох величин: вартості майна і комісійної винагороди за лізингові послуги, що дорівнює проценту за кредит.
Дохід банку від лізингових послуг включає: лізинговий процент, залишкову вартість майна до моменту закінчення строку оренди, податкові пільги, пов’язані з інвестуванням в обладнання [14, С. 256].

Плата за лізингову послугу нижча від позичкового процента, тому клієнту вигідніше користуватися лізингом, ніж брати грошову позичку для оренди дорогого обладнання. Банк має можливість установлювати оплату за лізингову послугу нижче за позичковий процент за рахунок того, що оренда надає йому право користування інвестиційними пільгами при оплаті податків, тобто він ділиться з клієнтами одержаною вигодою у формі зниження процента. У міжнародній банківській практиці досить поширений лізинг із залученням коштів (оренда інвестиційного типу). При здійсненні такої лізингової операції банк організовує одержання довгострокової позички в одного або кількох кредиторів на суму до 80% вартості зданих в оренду активів. За організацію позички він одержує від орендаря додаткову винагороду. Крім того, ця операція дає можливість банку скоротити базу оподаткування за рахунок віднесення процента за взятий кредит на витрати своєї діяльності.

Факторинг – банківська послуга, яка виникла в банківській практиці в 50-ті роки XX ст. Він являє собою купівлю банком у клієнта права на вимогу боргу (без права зворотної вимоги до клієнта). Як правило, банк купує дебіторські рахунки, пов’язані з постачанням товарів або наданням послуг.
Факторингова послуга оформляється укладанням між банком і клієнтом спеціального договору. При цьому функціями банку є не тільки стягнення боргів, а й обслуговування боргу: аналіз платоспроможності боржників, інкасування, залікові операції, прийняття на себе ризику несплати тощо. Клієнт, що продав дебіторські рахунки, одержує, від банку гроші (готівка, переказ, оплата чека тощо) у розмірі 80-90% суми рахунків. Залишені 10-20% суми банк тимчасово стягує у вигляді компенсації ризику до погашення всієї купленої дебіторської заборгованості. Після повернення боргу банк повертає стягнену суму клієнту [10, С. 26].

За факторні послуги банк стягує з клієнта плату, яка включає комісію за послуги з обслуговування боргу і позичковий процент. Комісія нараховується від усієї суми куплених у клієнта дебіторських рахунків, а позичковий процент – від суми наданого клієнту авансу. У зв’язку зі швидким обігом дебіторських рахунків і викликаною цим нетривалістю строку користування авансом (позичкою) дохід банку від позичкового процента менший, ніж комісійні платежі.

Гарантія – це зобов’язання гаранта, що видається на прохання іншої особи (принципала), за яким гарант зобов’язується сплатити кредитору принципала відповідно до умов гарантійного зобов’язання певну грошову суму. Гарант має право зажадати від принципала в порядку регресу відшкодування сплачених за гарантією сум, якщо інше не передбачене договором гарантії з принципалом. Видаючи гарантію, банк повинен переконатися у платоспроможності клієнта, оскільки видача гарантії, по суті, має кредитний характер. Банки беруть на себе зобов’язання при несплаті клієнтом у строк належних платежів здійснити їх за рахунок власних ресурсів. Банківська гарантія може надаватися і під відповідне забезпечення, тобто супроводжуватися відповідною заставою майна. Банківські гарантії можуть бути спрямовані на виконання клієнтом своїх зобов’язань за торговельними та фінансовими угодами: тендерна гарантія; гарантія виконання контракту; гарантія надання кредиту і виставлення акредитива; гарантія платежу; акцептування та звалювання векселів тощо [11, С. 125].

Трастові послуги засновані на довірчих правовідносинах, коли одна особа-засновник передає своє майно у розпорядження іншої особи – довірительному власнику, для управління в інтересах третьої особи-бенефіціара. Отже, у зазначених правовідносинах беруть участь три сторони:

— довіритель майна (засновник);

— довірительний власник (траст);

— бенефіціар – особа, на користь та в інтересах якої надаються довірчі послуги.

Ним може бути сам довіритель майна або третя особа.
Банки, виконуючи функції трасту, можуть:

обслуговувати облігаційні послуги;
здійснювати тимчасове управління справами компаній на випадок їх реорганізації чи ліквідації;
надавати послуги депозитарію (зберігання акцій, за якими акціонери передали право голосу уповноваженим представникам);
здійснювати розпорядження активами;
інвестувати кошти клієнта у визначені ним види активів;
управляти коштами благодійних фондів;
зберігати цінності.

За надання довірчих послуг банк стягує плату, розмір якої установлюється в договорі між банком та клієнтом.

Надалі дослідимо особливості документаційного забезпечення банківських послуг.

Отже розглянувши перший розділ можна зробити такий висновок: відповідно до закону України «Про банки і банківську діяльність» [1] банки — це установи, функцією яких є кредитування суб’єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове та розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій.

Комерційний банк здійснює свою діяльність у сфері послуг, тому банківський продукт — це, по суті, комплекс послуг банку для своїх клієнтів.

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ДОКУМЕНТАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАДАННЯ ПОСЛУГ КОМЕРЦІЙНИМИ БАНКАМИ

У другому розділі розглянемо особливості документаційного забезпечення, надання послуг комерційними банками; Склад банківської документації та особливості документування окремих окремих банківських послуг.

Ключеві слова: «реквізит», «бланк», «чек», «звіт», «декларація», «клієнт».

2.1. Склад банківської документації

Усі банківські операції документально підтверджуються. Документи, які засвідчують операції, називаються первинними.

Банківські документи — це письмове розпорядження клієнта чи відповідального працівника банку на про ведення грошово-розрахункової або іншої операції банку [11, С. 163].

Під банківською документацією потрібно розуміти сукупність документів, що використовують банки і які є письмовим свідоцтвом виконання операцій та підставою для відображення в бухгалтерському обліку.

Для спрощення оформлення документи уніфікують: розробляють форми документів, які можна використовувати для різних операцій. Наприклад, бланками платіжних доручень оформляють перекази грошових коштів, одержання розрахункових чекових книжок, оплату за товари або послуги тощо.

Документи за змістом операцій поділяються на:

— касові;

— меморіальні;

— позабалансові.

Касовими документами оформлюються операції з приймання і видачі готівки. Вони діляться на приходні та видаткові. До приходних належать оголошення на внесення готівки в касу банку, приходний касовий ордер тощо; до видаткових — грошовий чек на отримання готівки і видатковий касовий ордер.

Меморіальні документи використовуються для безготівкових перерахувань за рахунками. Це розрахункові документи, що надаються банку клієнтами (платіжні доручення, вимоги-доручення, розрахункові чеки), меморіальні ордери .

До позабалансових документів належать приходні та видаткові позабалансові ордери. Цими документами оформлюються приймання та видача коштовностей і документів, що зберігаються в касі та сховищі.

Форми документів, що підприємства подають банкам, а також документів, що вони отримують від банків на підтвердження виконання відповідних операцій, включені в уніфіковану систему грошово-розрахункової документації. Вони затверджені Правлінням НБУ і стандартизовані. Для складання документів використовуються стандартні бланки встановленого зразка, виготовлені друкарським способом. Широко застосовується складання грошово-розрахункових документів на електронно-обчислювальних машинах (з аналогічним розташуванням усіх даних, передбачених стандартною формою друкарського бланку за певною операцією).

Велике значення має стандартизація документів. Усі документи, на підставі яких здійснюються операції і бухгалтерські записи, містять необхідні дані, що їх характеризують. Дані, які є елементами документа, називаються реквізитами.

Обов’язковими реквізитами банківських документів є [14, С. 183]:

■ назва установи банку;

■ дата;

■ зміст операції;

■ сума;

■ підписи відповідальних осіб.

Інші реквізити документа залежать від виду операції. Наприклад, при розрахункових операціях у документах вказуються назва та місце знаходження платника і постачальника, а також банків, які їх обслуговують; номери балансових і позабалансових рахунків, за якими відображають операції; сума цифрами і літерами; коди опрацювання інформації; печатка і підписи посадових осіб клієнта, які відповідають за проведення операцій, та інші дані.

Реквізити в документах розміщені у відповідній послідовності: довідкові дані розміщені зліва, бухгалтерські і статистичні — справа. Таке розміщення реквізитів полегшує перенесення з них інформації в облікову систему. Кількість грошово-розрахункових документів, що подають у банк клієнти, і тих, що банк оформляє самостійно, повинна бути достатньою для відображення операцій за всіма особовими рахунками, а також для додатків до витягів із особових рахунків. Усі примірники документів, як правило, заповнюють на друкарських машинках в один прийом під копірку або шляхом розмноження оригіналів. Чеки, оголошення на внесок готівкою, квитанції та прихідні і видаткові ордери за вкладами заповнюють власноручно.

Для забезпечення схоронності грошової готівки бланки деяких документів виготовлені на високоякісному папері із захисною сіткою від виправлень і підчисток та з друкованою нумерацією. Вони називаються бланками суворої звітності. До таких бланків відносяться, наприклад, бланки чекових книжок, бланки ощадних книжок та ін. Використання таких бланків контролюється банком шляхом їх обліку на позабалансовому рахунку в умовній одиниці.

Грошово-розрахункові документи підписують посадові особи, яким надано це право.

При наведенні довідок, проведенні ревізій та обстежень зручно користуватися документами, які зберігаються згідно з визначеними правилами. Для цього документи, за якими протягом дня велися записи, у визначеній послідовності групують та брошурують. Так, меморіальні документи підкладаються в порядку зростання номерів балансових рахунків, які дебетовані, касові документи розподіляються на прихідні і видаткові.

Для правильного формування та брошурування документів потрібно врахувати деякі особливості [9, С. 104]:

■ різні строки зберігання документів;

■ є документи, які мають зберігатися окремо для зручності їх подальшої перевірки;

■ документи зі складним проведенням мають декілька записів (а не один) за дебетом рахунків тощо.

Довідки за документами видаються з дозволу головного бухгалтера або його заступника. Вилучення документів здійснюється тільки з дозволу керівника установи банку на письмові вимоги судових і слідчих органів, органів контролю, арбітражу або вищої установи банку на підставі акта вилучення. З документів, які вилучені, знімається копія. Копія разом з актом щодо вилучення і розпискою особи, яка отримала оригінал документа, зберігаються замість оригіналу.

2.2. Особливості документування окремих банківських послуг

Розглянемо особливості документування касових операцій.

Для отримання готівки з розрахункового рахунка в касу підприємства, бухгалтер виписує та подає в установу банку чек (бланк сурової звітності), в якому зазначається дата, назва підприємства, особа, яка отримує готівку, сума цифрами і прописом, та підписи службових осіб підприємства, які мають право підпису (директор і головний бухгалтер). На зворотному боці чеку вказується цільове призначення коштів, які отримуються, та паспортні дані особи, що отримує готівку.

Надходження грошей в касу оформляються прибутковими касовими ордерами , які виписуються і реєструються бухгалтером. Нумерація прибуткових і видаткових касових ордерів ведеться по порядку, починаючи з 1 січня і до кінця року. До передачі в касу прибутковий касовий ордери реєструється бухгалтером у журналі реєстрації прибуткових і видаткових касових документів. Ніякі підчистки або виправлення в касових документах не допускаються.

Облік касових операцій ведеться в Касовій книзі . Листки Касової книги мають бути завчасно пронумеровані, прошнуровані й опечатані сургучною або мастичною печаткою. Кількість листків у Касовій книзі засвідчується підписами керівника підприємства і головного бухгалтера і скріпляється печаткою. Записи в Касовій книзі ведуться в двох примірниках через копіювальний папір. Другий (відривний) листок книги служить звітом касира, який наприкінці дня разом з доданими документами надається бухгалтеру (під розписку в касовій книзі) для перевірки правильності записів і виведених залишків грошових коштів на кінець дня.

Документування кредитних операцій.

До складу кредитної справи звичайно входять наступні документи.

Кредитна заявка.

Клієнт, що звертається до банку за одержанням кредиту, подає заявку, де містяться вихідні відомості про необхідну позичку: ціль, розмір кредиту, вид і термін позички, забезпечення.

2. Фінансовий звіт, що включає баланс банку і рахунок прибутків і збитків за останні 3 роки. Баланс складається на кінець року і показує структуру активів, зобов’язань і капіталу компанії. Звіт про прибутки і збитки охоплює річний період і дає докладні зведення про прибутки і витрати компанії, чистий прибуток, його розподіл.
Звіт про рух касових надходжень заснований на зіставленні балансів компанії на дві дати, що дозволяє визначити зміни різноманітних статей і рух фондів. Звіт дає картину використання ресурсів, часу звільнення фондів і утворення дефіциту касових надходжень .
4. Внутрішні фінансові звіти характеризують більш детальне фінансове положення компанії, зміни її потреб в ресурсах протягом року (щоквартально, щомісячно).
5. Внутрішні управлінські звіти. Впорядкування балансу потребує багато часу. Банку можуть знадобитися дані оперативного обліку, що містяться в записках і звітах, підготовлених для керівництва компанії. Ці документи стосуються операцій й інвестицій, зміни дебіторської й кредиторської заборгованості, продажу, розміру запасів .
6. Прогноз фінансування. Прогноз містить оцінки майбутніх продаж, витрат на виробництво продукції, дебіторської заборгованості, оборотності запасів, потреби в готівці, капіталовкладеннях . Є два види прогнозу: оцінний баланс і касовий бюджет. Перший включає прогнозний варіант балансових рахунків і рахунок прибутків та збитків на майбутній період, другий прогнозує надходження і витрату готівки (по тижнях, місяцях, кварталах).
7. Податкові декларації. Це важливе джерело додаткової інформації. Там можуть міститися зведення, не включені в інші документи. Крім того, вони можуть характеризувати позичальника, якщо буде виявлено, що він ухиляється від сплати податків із частини прибутку.
8. Бізнес-плани. Багато кредитних заявок пов’язані з фінансуванням починаючих підприємств, що ще не мають фінансових звітів й іншої документації. У цьому випадку рекомендується надавати докладний бізнес-план, що повинен містити зведення про цілі проекту, методи ведення операцій і т.д.
Звіт про інтерв’ю з клієнтом.
Доповідна записка про вивчення кредитоспроможності й оцінку ризику.
Кредитна угода

Являє собою розгорнутий документ, що підписується обома сторонами кредитної угоди і містить докладний виклад усіх умов позички. Його основні розділи:

— свідчення і гарантії;

— характеристика кредиту;

— зобов’язальні умови;

— забороняючі умови;

— невиконання умов кредитної угоди;

— санкції у випадку порушення умов.

Результати моніторингу виконання кредитної угоди.

Документування розрахункових операцій.

Бланки розрахункових документів мають відповідати таким вимогам:

обов’язкова наявність усіх елементів (рамки, лінії, текстові елементи), передбачених відповідними формами;
розміщення елементів на бланках розрахункових документів, призначених для заповнення реквізитів, має відповідати формам, установленим згаданою раніше «Інструкцією»;
усі текстові елементи бланків виконуються українською мовою.

Відповідальність за правильність заповнення всіх реквізитів розрахункового документа, зокрема номерів рахунків і кодів банків, суми податку на додану вартість і кодів бюджетної класифікації, несе клієнт, представник якого подав документ до банку.

Банки перевіряють такі реквізити розрахункових документів:

банк платника:
«Платник», «Код платника», «Рахунок платника», «Код банку платника», а також відбиток печатки та відповідність підписів платника наявним зразкам;
банк одержувача:
«Одержувач», «Код одержувача», «Рахунок одержувача», «Код банку одержувача», а також відбиток печатки і «Підписи одержувача», якщо вони передбачені формою документа;
банк стягувача:
«Стягувач», «Код стягувача», «Банк стягувача», а також, якщо це передбачено формою документа, відбиток печатки та підписи стягувача.

Банки повертають розрахункові документи без виконання у таких випадках:

у разі незаповнення хоча б одного реквізиту з передбачених формою документа;
коли бракує супровідних документів, надання яких передбачено «Інструкцією»;
коли порушено інші вимоги «Інструкції».

Розрахунковий документ (за винятком розрахункового чека) виписується в кількості примірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків (але не менше ніж у двох), з використанням електронно-обчислювальних, друкарських машин (далі — технічні засоби) та копіювального чи самокопіювального паперу.

Якщо використання копіювального (самокопіювального) паперу неможливе, то на всіх тотожних примірниках розрахункового документа в правому верхньому ріжку проставляють їхні порядкові номери (наприклад, 1, 2, 3, …).

Дозволяється заповнення розрахункового документа від руки (кульковою ручкою, чорнилом темного кольору).

Перший примірник розрахункового документа (незалежно від способу його виготовлення) має містити відбиток печатки (коли наявність печатки передбачено) та підписи (підпис) відповідальних осіб (особи), які оформили документ.

Якщо під час перевірки банком платника розрахункового документа платника—фізичної особи виникають сумніви щодо ідентичності його підпису в документі і в картці зі зразком підпису та відбитком печатки, що зберігається в банку, працівник банку може вимагати пред’явлення документа, що засвідчує особу платника.

Під час підписування розрахункового документа не дозволяється використання факсиміле, а також виправлення та заповнення розрахункового документа за кілька заходів.

Банк не має права робити виправлення в розрахунковому документі клієнта за винятком випадків, обумовлених нормативно-правовими актами Національного банку.

Клієнт, виходячи із власних технічних можливостей та можливостей банку, може подавати розрахункові документи як на паперових носіях, так і у вигляді розрахункових документів в електронному вигляді, використовуючи програмно-технічний комплекс «клієнт — банк». Спосіб подання документів клієнтом обумовлюється в договорі про розрахунково-касове обслуговування між банком та клієнтом.

Якщо закінчення строку пред’явлення розрахункового документа в банк припадає на неробочий день, то останнім днем строку вважається перший робочий день, наступний за неробочим.

Розрахункові документи приймаються банками без обмеження їх максимальної або мінімальної суми, крім випадків, передбачених чинним законодавством та нормативно-правовими актами Національного банку.

Банки приймають до виконання тільки розрахункові документи:

своїх клієнтів, що подають їх у банк у порядку, обумовленому договорами про розрахунково-касове обслуговування цих клієнтів;

клієнтів інших банків або органів державного казначейства, якщо документи надсилають безпосередньо інші банки або органи державного казначейства.

Розрахункові документи на примусове списання коштів, що оформлені державними виконавцями або податковими органами, на яких є відбиток штампу банку, що їх обслуговує, та підпис відповідального виконавця, також приймаються до виконання, якщо їх надсилає в банк платника безпосередньо державний виконавець або податковий орган.

Розрахункові документи, оформлені своїми клієнтами, банк приймає протягом часу, визначеного в договорах про розрахунково-касове обслуговування цих клієнтів, а оформлені клієнтами інших банків або органів державного казначейства, — протягом операційного дня.

Банк платника на всіх примірниках прийнятих розрахункових документів і на їх реєстрах обов’язково заповнює реквізити «Дата надходження» та «Дата виконання», а банк стягувача — «Дата інкасування» (якщо ці реквізити передбачені формою документа), засвідчуючи їх відбитком штампу банку та підписом відповідального виконавця.

На документах, прийнятих банком після закінчення операційного часу, крім того, ставиться штамп «Вечірня».

Якщо дата складання розрахункового документа (реєстра) збігається з датою його виконання (списання банком коштів за цим документом), то реквізит «Дата надходження» може не заповнюватися.

Розрахункові документи, що надійшли до банку протягом операційного часу, він виконує в день їх надходження, а ті, що надійшли після операційного часу, — наступного робочого дня. Розрахункові документи платника на списання коштів з його рахунків, що надійшли до банку після операційного часу, він може виконувати в день їх надходження, якщо це обумовлено договором про розрахунково-касове обслуговування.

Якщо розрахункові документи надійшли до банку протягом операційного часу і на час надходження для їх виконання на рахунку платника бракує коштів, у день надходження такі документи виконуються частково або повертаються.

Якщо розрахункові документи надійшли до банку після операційного часу, вони виконуватимуться наступного робочого дня і якщо на початок наступного операційного дня на рахунку платника буде недостатньо коштів для їх виконання, такі документи в цей день також виконуються частково або повертаються.

Розрахункові документи (платіжні вимоги, розрахункові чеки тощо), надані клієнтом банку, що його обслуговує, для інкасування, надсилаються цим банком до банку платника в день їх надходження або, якщо документи надійшли після операційного часу, — наступного робочого дня.

2.3. Перспективи розвитку документування банківських послуг в інформаційному середовищі

Банки повинні використовувати у своїй діяльності найновітніші інформаційні технології і на цій основі розширювати сферу банківських послуг, а також підвищувати їх якість. У комп’ютеризації банки бачать інструмент, який дасть змогу вирішити стратегічні задачі розвитку банківського бізнесу.

Використання автоматизованих банківських систем (АБС) дозволяє банкам скоротити витрати на обслуговування клієнтів, контролювати виконання банківських операцій у реальному масштабі часу, що значною мірою сприяє підвищенню якості прийняття оперативних, тактичних, а іноді і стратегічних фінансових рішень.

Автоматизація банківської діяльності обумовлена такими необхідностями [9, С. 117]:

покращення обслуговування клієнтів, надання їм широкого спектра банківських послуг та залучення нових клієнтів;
зменшення операційних витрат банку та прискорення виконання банківських операцій;
покращення управління банком та підвищення його конкурентоспроможності;
розширення банку та збільшення сегмента банківського ринку.

Нині інформаційні технології поширюються на всі аспекти банківського бізнесу, забезпечуючи [15, С. 194]:

клірингові операції;
торговельні та маркетингові операції;
управління готівковими коштами;
кредитні і депозитні операції;
операції з валютою;
використання електронних грошей і банкоматів;
банківські операції по телефону і обслуговування вдома;
використання електронної пошти і канцелярії;
безпаперовий документообіг всередині банку і при взаємодії центр-філіалу та банк-клієнта;
фондовий ринок та операції з цінними паперами;
аналіз інвестицій і фінансового ринку;
автоматизація розрахунків у торговельних установах з використанням пластикових карток;
міжнародні міжбанківські телекомунікаційні системи (SWIFT, SHAPS та ін.).

Інформаційне забезпечення (позамашинне та внутрімашинне) — це сукупність уніфікованих форм первинних документів, систем класифікації і кодування та методів їх застосування в банківській діяльності, а також файли даних, що зберігаються у базі даних і використовуються для автоматизованого вирішення функціональних задач.

Автоматизована банківська система повинна забезпечувати:

автоматизацію внутрібанківської діяльності, і насамперед внутрiбанкiвських операцій, пов’язаних з обробкою платiжних та інших документів у тих пiдроздiлах банкiвської установи, які працюють безпосередньо з клiєнтами;
автоматизацію виконання мiжбанкiвських розрахунків та інших зовнiшньобанкiвських операцій;
автоматизацію фінансових операцій в межах міжнародного банківського бізнесу.

Зрозуміло, що автоматизація цих процесів повинна доповнювати одна одну і бути взаємозв’язаними. Автоматизація кожного з них має свою специфіку й особливості і є доволі складною проблемою з високим рівнем автономності.

Зосередимо увагу на автоматизації внутрібанківської діяльності на рівні комерційних банків. Огляд АБС показав, що вона відрізняються одна від одної як за структурою, так і за набором функціональних задач. Зараз немає типової структури АБС, якою б керувались банки при розробці своїх систем, практично відсутні елементи стандартизації та уніфікації банківських технологій.

Вивчення структур різних банківських систем та проведене певне їх узагальнення дають змогу виділити такі основні функціональні підсистеми АБС: операційний день банку (ОДБ), управління кредитними ресурсами (Кредити), управління валютними операціями (Валютні операції), управління депозитами (Депозити), управління цінними паперами (Цінні папери), управління касою (Каса), внутрібанківський облік (Внутрішній облік), управління розрахунками з використанням пластикових карток (Карткові операції), звітність, аналіз діяльності банку (Аналіз).

Охарактеризуємо коротко кожну із перелічених підсистем з точки зору документування.

Базовою підсистемою, що має обов’язково функціонувати в кожному комерційному банку, є «Операційний день банку» (ОДБ). Основні функції цієї підсистеми такі:

Введення та обробка клієнтських платіжних документів.
Створення та ведення особових рахунків клієнтів та масивів нормативно-довідкової інформації.
Робота з картотеками.
Обробка особових та балансових рахунків.
Ведення аналітичного і синтетичного обліку, формування балансу за кожний банківський день та відповідних вихідних форм.

Сервісні функції: відкриття, закриття та протоколювання банківського дня, встановлення лімітів, бізнес-правил для філій банку тощо.

В межах підсистеми «Управління кредитними ресурсами банку» працівники кредитного відділу банку мають можливість виконувати такі основні функції:

аналіз фінансового стану позичальника, визначення його кредитоспроможності та оцінка ризику при кредитуванні;
формування та облік кредитних договорів;
ведення та коригування розпоряджень на оплату кредитів;
ведення та коригування строкових зобов’язань на погашення кредиту;
ведення та коригування процентних ставок та графіків оплати процентів по кредитному договору;
нарахування процентів по кредиту та облік їх сплати;
облік та контроль погашення кредитної заборгованості;
аналіз кредитного портфеля, класифікація кредитів та визначення розміру резервування.

Підсистема «Управління кредитними ресурсами» має бути інтегрована з іншими функціональними підсистемами банку, зокрема з ОДБ, у якій виконують бухгалтерські проведення при наданні кредиту та при погашенні суми основного боргу і відсотків по ньому.

У комерційних банках, що мають дозвіл на виконання операцій з іноземною валютою, має функціонувати підсистема «Управління валютними операціями». В межах цієї підсистеми обов’язково повинен функціонувати комплекс задач «Валютний операційний день», що забезпечує введення та обробку валютних платіжних документів, відкриття та закриття валютних рахунків, конвертацію валют, ведення рахунків покриття, формування балансу та інші операції з іноземною валютою.

Підсистема «Управління депозитами» має забезпечувати автоматизацію робіт, пов’язаних з обслуговуванням фізичних та юридичних осіб, що відкрили депозитні (вкладні) рахунки в банку. В ній повинні вестись депозитні (вкладні) рахунки клієнтів банку. Основними завданнями підсистеми є: облік операцій з готівкою, облік безготівкових операцій, облік цінних бланків, нарахування відсотків за депозитними рахунками, а також формування звітних форм щодо роботи з депозитними вкладами.

Комерційні банки можуть виконувати такі операції з цінними паперами:

випускати і продавати власні акції;
купувати, продавати і зберігати цінні папери (акції, облігації, векселі тощо);
проводити операції з цінними паперами за дорученням клієнтів.

У підсистемі «Управління цінними паперами» виділяються такі основні напрями автоматизації робіт:

Автоматизація обліку операцій з власними акціями банку.
Автоматизація обліку операцій з державними цінними паперами.
Автоматизація обліку операцій з іншими цінними паперами (акціями підприємств, векселями, сертифікатами ).
Автоматизація депозитарної та реєстраторської діяльності.
Автоматизація управління портфелем цінних паперів моделювання та прогнозування стану фондового ринку.

Підсистема «Каса» необхідна для обліку готівки та організації роботи обмінних пунктів. Ця підсистема являє собою міні-банк, що має свій баланс, рахунки і документацію, у якій відображаються готівкові кошти. В підсистемі виконуються такі основні функції:

ведення довідника касових символів;
ведення та обробка прибуткових касових документів;
ведення та обробка видаткових касових документів;
формування та ведення касового журналу;
формування звітних форм з обліку роботи каси.

Підсистема може працювати в одній локальній мережі з підсистемою «Операційний день банку» або може бути територіально віддаленою і взаємодіяти з банком за допомогою електронної пошти.

У підсистемі «Звітність банку» формується бухгалтерська, фінансова та статистична звітність про діяльність комерційного банку. Джерелом інформації для цієї підсистеми є база даних, сформована в ОДБ. У кожному комерційному банку встановлено АРМ-Статзвітність, який є програмним продуктом НБУ. За допомогою цього АРМу формується вся статистична звітність комерційних банків у вигляді окремих файлів показників і передається у репозитарій статистичної звітності в НБУ, де ці показники обробляються і де формуються необхідні звітні форми.

Отже банківські документи — це письмове розпорядження клієнта чи відповідального працівника банку на про ведення грошово-розрахункової або іншої операції банку.

Банківська документація- сукупність документів, що використовують банки і які є письмовим свідоцтвом виконання операцій та підставою для відображення в бухгалтерському обліку.

Інформаційне забезпечення — це сукупність уніфікованих форм первинних документів, систем класифікації і кодування та методів їх застосування в банківській діяльності, а також файли даних, що зберігаються у базі даних і використовуються для автоматизованого вирішення функціональних задач.

ВИСНОВКИ

До послуг, які можуть надавати банки, відносять послуги по управлінню активами інших суб’єктів ринку, консалтингові, гарантійні, посередницькі, довірчі та інші послуги. Характерним у наданні банківських послуг є те, що цей вид діяльності не супроводжується значними змінами в активах чи пасивах банку. Для збільшення обсягу консалтингових чи посередницьких послуг банку немає потреби залучати додаткові фінансові ресурси та нарощувати обсяг своїх активів. Специфіка всіх операцій банку полягає в тому, що навіть суттєве збільшення активів і пасивів банку не супроводжується різким збільшенням прибутку, а зменшення активів та пасивів банку не призводить до значних втрат, оскільки збільшення обсягу активів пов’язано із залученням додаткових коштів і збільшенням витрат по залученню коштів, а зменшення активів приводить до зменшення витрат по залученню коштів.

Усі банківські операції документально підтверджуються. Документи, які засвідчують операції, називають первинними. Сукупність документів, на підставі яких банки здійснюють бухгалтерський облік та контроль, становить банківську документацію. Форми документів та порядок їх застосування визначаються окремими нормативно-правовими актами Національного банку України. Наприклад, до касових документів належать заява на переказ готівки, приходний касовий ордер, грошовий чек, видатковий касовий ордер; до меморіальних – платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, меморіальний ордер; до позабалансових – приходний позабалансовий та видатковий позабалансовий ордери.

Первинні документи, як на паперових носіях, так і у вигляді електронних записів, можуть мати й інші додаткові реквізити залежно від виду операції. Внесення виправлень до первинних документів не допускається, крім випадків, встановлених нормативно-правовими актами Національного банку України. Порядок вивіряння, формування і зберігання документів банк визначає самостійно, згідно з його внутрішніми положеннями та нормативно-правовими актами.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Україна. Закони. Про банки і банківську діяльність [Текст]: Закон України від 20.09.2001 №2740-III / Верховна Рада України.- офіц..вид.- К.: «Парламент», 2001.-30 с.
Мороз, А.М. Банківські операції [Текст]: підручник : — 2-ге вид., випр. і доп./ А.М. Мороз, М. І. Савлук, М. Ф. Пуховкіна та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. А. М. Мороза. — К.: КНЕУ, 2002. — 476 с.
Кириченко,О.А Банківський менеджмент [Текст]: навч. посіб. / О.А. Кириченко, І.В. Гіленко, С.Л. Роголь. та ін.; За ред. О.А. Кириченка. — 3-тє вид., перероб. і доп. — К.: Знання-Прес, 2002. — 438 с.
Банки и банковские операции [Текст]: учебник для вузов /Под ред. Е.Ф Жукова -М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 2004. — 471с.
Банки и банковское дело /Под ред. И.Т. Балабанова. -СПб.: Изд-во «Питер», 2000. -256с.: ил. /Серия «Краткий курс»/.
Банківська діяльність. Біржі. Цінні папери [Текст]: Збірник нормативних актів. -К.: Фірма «Торговий дім», 2001. -48с.
Банківська діяльність : збірник тестів і завдань [Текст]: навч. посібник / В. Л. Ортинський, І. С. Керницький, З. Б. Живко ; М-во освіти і науки України. – К.: Алерта, 2009. – 112 с.
Мороз,А.М. Банківські операції [Текст]: підручник /A.M. Мороз, M.I. Савлук, М.Ф. Пуховкіна ; За ред. A.M. Мороза. -К.: КНЕУ, 2006. -384с.
Головко, А.Т. Система банківського менеджменту [Текст]: навчальний посібник / А. Т. Головко,В. І. Грушко, М. П. Динесенко. – Київ: Фірма «ІНКОС», 2004. – 480 с.
Голуб, А. Гроші, кредит, банки [Текст]: підручник / А. Голуб, Л. Сеиенюк. -Львів: Центр Європи, 2002. -312с.
Єпіфанов, А.О. Операції комерційних банків [Текст]: навчальний посібник / А. О. Єпіфанов, Н. Г.Маслюк, І. В. Сало. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2007. – 523 с.
Заєць,О.В. Інструментарій банківської справи [Текст]: навчальний посібник / О.В. Заєць, П. Є.Житній. – Луганськ, СНУ, 2000. – 352 с.
Кіндрацька Л.М. Бухгалтерський облік і прийняття рішень в банках [Текст]: навч.-метод, посібник для самост. вивч. дисц. —К.: КНЕУ, 2004. -404с.
Кіндрацька, Л. М. Фінансовий та управлінський облік у банках [Текст]: підручник / Л. М. Кіндрацька ; М-во освіти і науки України, Держ. вищ. навч. заклад «Київський нац. екон. ун-т ім. В. Гетьмана». – К. : КНЕУ, 2008. – 816 с.
Колодізєв, О.М Фінансовий менеджмент у банках: концептуальні засади, методологія прийняття рішень у банківській сфері [Текст]: навчальний посібник / О. М. Колодієв. – X.: ВД «ІНЖЕК», 2004. – 408 с.
Операції комерційних банків [Текст]: Курс лекцій. /За ред. В.Т. Коцовської, Т.Р. Ричаківської. -Львів: Центр Європи, 2003. -280с.
Парасій–Вергуненко, І.М. Концептуальні засади стратегічного аналізу в банках [Текст] // Фінанси України. – 2004. – № 8. – C. 111 – 118
Перехожев, В.А. Анализ доходности банковских продуктов: методология и методика [Текст] // Банковские услуги. – 2003. – № 7. – С. 22 – 30
Поддерьогін, І.О. Аналіз банківської діяльності [Текст]: навчальний посібник. – К.: «Ника–Центр», 2001. – 678 с.
Рибай, О. Операції Ощадного банку України [Текст]: Курс лекцій / О. Рибай, Г.П. Табачук, Л.М. Хміль. — Львів: ЛБК, 2002. — 74с.

referat-ok.com.ua

Надання послуг комерційними банками

Документування кредитних операцій.

Розділи