Вступ.

Розділ 1. Національна бібліотека України ім. Вернадського як головний науково-інформаційний центр держави.

1.1. Основні етапи розвитку НБУВ.

1.2. Законодавство України про НБУВ.

Розділ 2. Документні ресурси НБУВ.

2.1. Організація бібліотечного фонду НБУВ

2.1.1.Видова структура фонду.

2.1.2 Джерела комплектування.

2.2 Документні ресурси спеціалізованих фондівНБУВ.

2.3. Бібліотечно-архівні колекції у фондах НБУВ

2.4. Розвиток мережевих інформаційних ресурсів.

3. Основні напрями науково-видавничої діяльності Національної бібліотеки України імені В.Вернадського.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. Входження незалежної України до світового наукового та інформаційного простору актуалізує питання всебічного збагачення, збереження та захисту інтелектуально-духовного потенціалу суспільства, що є гарантом динамічного розвитку країни. Документально-інформаційна підтримка національних інтересів держави в збереженні й якісному відтворенні вітчизняного наукового потенціалу стає одним з пріоритетних напрямів діяльності її Національної бібліотеки.

Інформаційна база дослідження. Певні аспекти організації універсального фонду наукової літератури Бібліотеки було розглянуто фахівцями ще в 20-х рр., наприклад, у доповідях і наукових матеріалах В.О.Кордта, публікаціях М.І.Сагарди, Ю.О.Меженка, В.Ф.Іваницького. Зокрема, підсумкам анкетування українських бібліотек, в яких може бути більш-менш значна кількість книжок наукового характеру, присвячено статтю Я.Л.Маяковського, де вперше зроблено спробу з’ясувати галузевий розподіл наукових книжкових фондів країни, вичерпний огляд існуючих класифікацій творів друку за соціальним призначенням того часу дано в аналітичній публікації Д.А.Балики.

Помітний внесок у дослідження історії формування документних фондів НБУВ зробили автори колективної монографії, в якій відбито історію Бібліотеки періоду 1919-1977 рр., що вийшла друком 1979 р. Повніше, із встановленням справжньої дати заснування Бібліотеки, ґрунтовним висвітленням особистого внеску її фундаторів, комплектування і організацію фондів у контексті загального розвитку НБУВ 1918-1941 рр. розглянуто в монографії Л.А.Дубровіної та О.С.Онищенка (1998).

Мета дослідженняполягає у вивченні історії формування фонду НБУВ, створенні на підставі історико-бібліотекознавчого та типолого-книгознавчого аналізу фахово обгрунтованої стратегії подальшого формування фонду наукової літератури НБУВ як бази документного фонду універсальної наукової бібліотеки загальнодержавного рівня.

Основними завданнямидослідження є:

— дослідити історію створення документного фонду НБУВ через призму розвитку системи документопостачання;

— розглянути основні етапи розвитку системи документопостачання НБУВ у контексті змісту і складу фондів;

— охарактеризувати сучасну організаційно-функціональну та видову структуру документного фонду НБУВ;

— здійснити типолого-книгознавче дослідження структури й змісту системи наукових видань у структурі фонду НБУВ, як специфічного документного відбитку еволюції наукового знання і розвитку вітчизняної науки;

— вивчити динаміку й тенденції розвитку сучасного наукового книговидання України як головного чинника документозабезпечення фонду вітчизняної наукової літератури НБУВ;

— на підставі аналізу надбань світового і вітчизняного фахового досвіду охарактеризувати стратегію формування фонду наукової літератури (ФНЛ) універсальної наукової бібліотеки загальнодержавного рівня в ХХІ ст.

Об′єктом дослідженняє інтегрований документний фонд НБУВ як сукупність усіх різноманітних книжкових, журнальних, газетних та інших друкованих і недрукованих джерел інформації, що, незалежно від віку та носія, кумулюються і запроваджуються Бібліотекою до суспільного, наукового й культурного обігу.

Предмет дослідження– історія формування, реалії та перспективи розвитку фонду наукової літератури як сукупності всіх видів писемної, друкованої ймашиночитаної наукової інформації, що, завдяки своїй історико-культурній та науково-інформаційній, освітній і пізнавальній цінності, є (чи була) об′єктом фондотворення бібліотеки, зокрема НБУВ.

Хронологічні межідослідження охоплюють весь період розвитку Бібліотеки в 1918-1999 рр. Для розв’язання проблем, пов’язаних із розробкою фахово обґрунтованої стратегії формування ФНЛ НБУВ, особливу увагу приділено сучасному періоду (1990-1999 рр.) і перспективам розвитку бібліотечної галузі та книговидавничої справи України.

Методологічною основоюроботи є комплексний підхід до дослідження предмету, який ґрунтується на принципах історизму та наукової об′єктивності, використано історико-порівняльний, історико-бібліотекознавчий, системний підхід і книгознавчий аналіз. Для реалізації дослідницьких завдань застосовувалися такі спеціальні методи: історико-статистичний, моделювання.

Наукова новизна дослідженняполягає в тому, що:

із залученням широкої джерельної бази, вперше досліджено історію розвитку системи документопостачання НБУВ, яка сформувала особливості сучасного ФНЛ;

проаналізовано динаміку розвитку діючого документного фонду НБУВ (1965-1999 рр.) із використанням спеціально розробленої методики;

у межах типолого-книгознавчого дослідження структури й змісту системи наукових творів, на основі аналізу документного потоку (1990-1999 рр.), залучаючи ґрунтовну інформаційну базу, запропоновано визначити документально-джерелознавчі видання та внутрішню класифікацію окресленої групи видань.

Джерельною базою дослідженняє законодавчі акти, архівні матеріали з фондів Інституту рукопису НБУВ, відомчого архіву НБУВ, опубліковані праці про діяльність НБУВ, спеціальні дослідження, присвячені різним періодам розвитку установи, наукові праці з історії та теорії книгознавства, бібліотекознавства, документознавства, матеріали фахових науково-практичних конференцій.

Розділ 1. Національна бібліотека України ім. Вернадського як головний науково-інформаційний центр держави

1.1. Основні етапи розвитку НБУВ

Заснована 2(15) серпня 1918 року як Національна бібліотека Української держави, імені В.І. Вернадського — з 1988.

Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського до 1988 року назва Центральна Наукова Бібліотека Академії Наук УРСР, до 1965 Державна Публічна Бібліотека АН УРСР. Статус національної бібліотеки надано 5 квітня 1996 року указом Президента України.

Найбільша бібліотека України, головний науково-інформаційний центр держави. Входить до числа десяти найбільших національних бібліотек світу.

У 1980 її фонди нараховували понад 10 млн назв, у тому числі 516 інкунабул, близько 300 000 рукописів, понад 6 500 книг церковнослов'янським шрифтом 15 — 16 ст. Найповніша в Україні збірка комплектів газет і журналів (понад 119 тис.).

Національна бібліотека України імені В.І.Вернадського має функції державного книгосховища. 1964 у відділі бібліотеки, де зберігалися видання і матеріали періоду української державності (1917 — 1920), вибухла пожежа, що тривала кілька днів. Кола українських дисидентів приписували цю дію шовіністові Погружальському, що свідомо виконав цей злочин при мовчазній згоді органів безпеки. Будинок Національної бібліотеки України споруджено за планами архітекторів В. Осьмака і П. Альошина на Володимирській вулиці. З 1976 будується нове приміщення для бібліотеки.

Перший етап (1918-1920) – організаційний, коли в умовах політичної нестабільності та відсутності сталого приміщення співробітниками Бібліотеки всіма можливими засобами добирали фонд, починали відпрацьовувати основні ланки системи документопостачання.

Наступний етап охоплює 1921-1948 рр. і характеризується встановленням радянської системи видавничої та бібліотечної діяльності, законодавчим регулюванням і впровадженням планової системи книгопостачання, наукового опрацювання й розкриття фондів. У середині виокремленого періоду можна виділити два підетапи.

Перший — охоплює 20-ті роки. Книги, журнали, газети та інші матеріали потрапляли до Бібліотеки як обов’язкові примірники; у спосіб купівлі цілих бібліотек, збірок і окремих книжок в Україні; передплати з-за кордону іноземних книжок та журналів, дарунків від установ і окремих осіб; передавання — декретами й наказами радянської влади та розпорядженням інших офіційних установ; міжнародного і внутрішньодержавного книгообміну; цілеспрямованої збирацької діяльності. Систематичне комплектування іноземної НЛ здійснюється вже з кінця 1922 р. Збирання книг для Бібліотеки організовують зарубіжні вчені. Так потрапляють до її фондів комплекти нових наукових періодичних видань, наукові монографії, збірники. Сформована система документопостачання сприяла зростанню масива, зокрема і НЛ, та формуванню його складної організаційної структури.

Другий підетап охоплює 30-40-ві рр. Ще з початку 30-х років, унаслідок переорієнтування установи на масового читача, значно виросла передплата та закупівля літератури суспільно-політичного, пропагандистського характеру, проводилося систематичне вилучення “ідеологічно шкідливих” видань. За таких обставин почалося й обмеження у комплектуванні іноземною НЛ з орієнтуванням на прискіпливий ідеологічний аналіз і протиставлення радянської та буржуазної науки. Функціонування системи документопостачання не припинилося й за часів Великої Вітчизняної війни та в перші роки після неї.

Виокремлення наступного, третього, етапу розвитку Бібліотеки 1948-1964 рр., зумовлено перетворенням Бібліотеки АН УРСР на Державну публічну бібліотеку УРСР, яке разом із розширенням основних функцій установи привнесло зміни у стабільну за джерелами, але обмежену в якісному виборі систему документопостачання. Це, зокрема, вплинуло на поточне комплектування фондів, які поповнюють значно більшою кількістю примірників сільськогосподарської, природничо-наукової, виробничо-технічної літератури, а також науково-популярними виданнями. З 1951 р. за спеціальним рішенням до Бібліотеки надходять по два примірники авторефератів та по одному — дисертацій, захист яких відбувся в наукових установах та вищих навчальних закладах України.

Четвертий етап (1965–1991) — майже вичерпного комплектування україно-, російськомовних наукових видань, що вийшли друком на території колишнього СРСР та фінансово забезпеченого вибіркового – іноземних НВ. На початку цього періоду Бібліотека, не відмовляючися від універсальності фондів, зменшила обсяг комплектування за рахунок деяких типів видань (зокрема, матеріалів патентної та нормативно-технічної документації) і малоцінної в науковому відношенні літератури. Комплектування закордонних НВ диференціюється так: із соціалістичних країн надходять книги, наукові журнали, збірники праць наукових установ цих країн, довідники, енциклопедії, інші видання наукового характеру; з капіталістичних країн Бібліотека поповнюється переважно виданнями універсального характеру: енциклопедіями, довідниками, монографіями та періодикою загальнонаукового комплексного характеру, фундаментальними працями з пріоритетних галузей знань.

П’ятий, останній, з виокремлених етапів, охоплює 1991-1999 рр., коли на формування ДФ НБУВ кардинально вплинули процеси державотворення в Україні, становлення ринкових відносин, інноваційні процеси розвитку наукового знання, матеріальних форм фіксації документальної інформації[12, c. 5-18].

З наданням Бібліотеці статусу національної в 1996 р. відбувається розширення її функцій. До першочерговості традиційного інформаційного забезпечення науково-дослідної тематики академічних установ, повнота та обсяг якого регулюються диференційованим відбором творів друку з урахуванням профілю наукових розвідок, додається завдання формування головної загальнодержавної наукової колекції світової літератури, забезпечення доступу до світових інформаційних джерел і задоволення на цьому підґрунті потреб населення в зарубіжній інформації.

Перелік джерел комплектування українськими виданнями й творами друку країн ближнього зарубіжжя залишається традиційним, але змінюється ефективність окремих ланок. МКО залишається одним з найважливіших джерел поповнення ДФ НБУВ виданнями країн СНД і Балтії. Одним із шляхів гарантованого отримання наукової літератури країн СНД стає обмін НВ, зокрема і періодичними, між бібліотеками академій наук – членів Міжнародної асоціації академій наук. Поповнення фонду сучасної НЛ відбувається також за рахунок участі НБУВ у спеціальних програмах, зокрема, Міжнародної асоціації розвитку співробітництва з науковцями країн СНД. МКО є також вагомим джерелом комплектування закордонною НЛ, який ускладнюється за умов політичних та економічних перетворень у країнах Східної Європи, обмежених можливостей Бібліотеки сплачувати митні збори та інших чинників. У цей період саме як дарунок від співвітчизників й громадян іноземних держав, наукових та благодійних організацій і фондів надходить переважна кількість іноземної НЛ. Загальні процеси інформатизації та комп’ютеризації суспільства приводять до формування якісно нової групи фондів, зокрема і наукових творів, на нових непаперових машиночитаних носіях (комп’ютерні файли, оптичні диски тощо). З’являються й починають апробовуватися фахово обгрунтовані пропозиції щодо багатоаспектного використання можливостей мережі Інтернет як одного із найсучасніших засобів документозабезпечення та, певною мірою, документопостачання.

Обсяг фондів — близько 15 млн. одиниць зберігання. Це унікальне зібрання джерел інформації, що включає книги, журнали, продовжувані видання, карти, ноти, образотворчі матеріали, рукописи, стародруки, газети, документи на нетрадиційних носіях інформації. Бібліотека має найповніше в державі зібрання пам'яток слов'янської писемності та рукописних книг, архіви та книжкові колекції видатних діячів української й світової науки та культури. Складові фондів — бібліотечно-архівна колекція "Фонд Президентів України", архівний примірник творів друку України з 1917 р., архівний фонд Національної академії наук України[13, c. 8-11].

Пошуковий апарат Бібліотеки має в своєму складі систему бібліотечних каталогів та картотек і фонд довідково-бібліографічних видань обсягом 200 тисяч примірників. Цей фонд включає документи нормативного характеру (закони, укази, постанови тощо), енциклопедії, тлумачні словники, довідники, бібліографічні посібники. Систему бібліотечних каталогів і картотек утворюють генеральний алфавітний каталог, читацькі алфавітний і систематичний каталоги та понад 30 каталогів і картотек підрозділів бібліотеки. З 1994 р. наповнюється електронний каталог, з 1998 — загальнодержавна реферативна база даних "Україніка наукова".

У локальних інформаційних мережах Бібліотеки знаходиться 400 комп'ютерів; на Інтернет-порталі — 3,3 млн. бібліографічних і 200 тис. реферативних записів, а також 50 тис. повних текстів документів; у Інтранет-середовищі — 500 тис. публікацій. Пошук у електронних ресурсах здійснюється програмним модулем WWW-ІSІS (ЮНЕСКО).

Універсальними інформаційними ресурсами Бібліотеки користується близько 500 тис. читачів, яким щорічно видається до 5 млн. документів. Щодня Бібліотеку відвідує 2 тис. науковців, фахівців, аспірантів і студентів. Їх інформаційне обслуговування здійснюється в 16 галузевих та спеціалізованих залах основного бібліотечного комплексу, а також у 6 залах філії, де розміщено найбільше в Україні зібрання газет, фонди рукописів, стародруків і рідкісних видань, естампів і репродукцій, нотних видань, зібрання юдаїки, а також значна частина Архівного фонду Національної академії наук України. Інтернет-портал Бібліотеки щодня відвідують понад 5 тис. користувачів. Особлива категорія абонентів — інформаційні служби органів державної влади, серед яких Верховна Рада України, Адміністрація Президента України і Кабінет Міністрів України.

Бібліотека — науково-дослідний інститут у галузі науково-інформаційної діяльності, бібліотекознавства та суміжних наук. Вона має аспірантуру і спеціалізовану раду по захисту кандидатських і докторських дисертацій, видає журнал "Бібліотечний вісник", проводить щорічні міжнародні наукові конференції.

У Бібліотеці понад 40 підрозділів, що згруповані за напрямами їх діяльності в інститути (бібліотекознавства, української книги, рукопису, архівознавства, біографічних досліджень), центри (консервації і реставрації, культурно-просвітницький, комп'ютерних технологій, науково-видавничий), Фонд президентів України і Службу інформаційно-аналітичного забезпечення органів державної влади. В Бібліотеці працюють понад 900 співробітників, з них бібліотечних — 65%, наукових — 20% і допоміжних — 15%. Серед науковців 2 академіки НАН України і член-кореспондент НАН України[5, c. 9-10].

1.2. Законодавство України про НБУВ

Бібліотеку засновано 2(15) серпня 1918 року як Національну бібліотеку Української держави в м. Києві на підставі "Ухваленого Радою Міністрів Закону про утворення Фонду "Національної Бібліотеки Української Держави".

Указом Президента України від 5 квітня 1996 року N 244/96 "Про надання Центральній науковій бібліотеці імені В. І. Вернадського статусу національної" Бібліотеку визначено як провідний науковий та культурний центр, розпорядженням Президента України від 2 грудня 2003 року N 396/2003-рп "Про заходи щодо вдосконалення діяльності Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського" та Постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 р. N 1085 "Про затвердження Державної програми розвитку діяльності Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського на 2005-2010 роки" — як головний науково-інформаційний центр держави.

Міністерством освіти і науки України Бібліотеку внесено до Державного реєстру наукових установ, яким надається підтримка держави (Свідоцтво N 0072 Серія НВ від 18 лютого 2003 р.).

Бібліотека перебуває у віданні Національної академії наук України[16].

Розділ 2. Документні ресурси НБУВ

2.1. Організація бібліотечного фонду НБУВ:

2.1.1.Видова структура фонду

Фонди загального збереження НБУВ містять універсальне за галузевим та жанровим охопленням зібрання НВ, що вийшли друком здебільшого в ХХ ст. Фундаментальні монографії, збірники наукових праць, матеріали і тези доповідей та повідомлень наукових конференцій, автореферати дисертацій, самі дисертації, наукові довідники й енциклопедії, препринти, наукові джерелознавчі та періодичні видання майже з усіх галузей знань з превалюванням природничо-технічних, суспільно-політичних та соціально-економічних НВ – найвагоміша частина ДФ НБУВ, джерельна база для подальшого розвитку наукової думки України. Більшість з цих видань – українською і російською мовами. Решта – англійською, німецькою, французькою, польською, італійською та багатьма іншими мовами народів світу.

Окремий комплекс — видання на непаперових машиночитаних носіях інформації, а саме — електронні версії наукових журналів, окремих видань, повнотекстові політематичні, концептографічні бази даних, що мають у своєму складі первинну та вторинну наукову інформацію, мікрофільмовані наукові видання, копії тощо[11, c. 7-9].

2.1.2 Джерела комплектування

Щорічно до фондів надходять 160-180 тис. документів (книг, журналів, газет тощо). Бібліотека комплектується всіма українськими виданнями, отримує примірник дисертацій, які захищаються на території України, веде міжнародний книгообмін з понад 1500 науковими закладами і бібліотеками 80 країн світу. До Бібліотеки як депозитарію документів і матеріалів ООН в Україні надсилаються публікації цієї організації та її спеціалізованих установ. З 1998 р. здійснюється цілеспрямоване комплектування електронними документами, з 2005 — архівування науково-інформаційних ресурсів Інтернет.

Постійними джерелами цілеспрямованого поповнення фонду є передплата, купівля у книжкових магазинах та на аукціонах, книгообмін; повнота поточного комплектування забезпечується надходженням обов’язкових примірників творів друку. Завдяки цьому Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського має унікальний за змістом і універсальний за видовим складом фонд, що включає документи від зародження писемності (клинописні тексти ІІІ тис. до н.е.) до актуальних вітчизняних та зарубіжних наукових видань сьогодення.

В основу фонду Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського покладено великі книжкові зібрання XVІІІ-XІX ст. — фундаментальні бібліотеки Київської духовної академії, Київського університету св. Володимира, Hіжинського історико-філологічного інституту, Кременецького ліцею, ряду монастирів, ліквідованих чи реорганізованих наукових установ, товариств, навчальних закладів, націоналізованих книжкових складів і магазинів, великих приватних колекцій, які відрізнялися не лише чисельністю рідкісних і цінних видань, а й системністю та цілеспрямованим відбором літератури. У перші роки існування бібліотека придбала ретельно підібрані колекції з різних галузей науки, що належали видатним ученим — академікам В.С. Іконникову, М.І. Петрову, П.А. Тутковському, професорам І.В. та М.В. Лучицьким, С.Т. Голубєву, Ю.А. Кулаковському, В.О. Караваєву, К.Л. Якубовському, письменнику й освітньому діячеві Б.Д. Грінченку, відомому історику М.М. Бантиш-Каменському. Ця традиція постійно підтримується. Серед особистих колекцій, що в різний час надійшли до фондів бібліотеки, крім названих, особливо цінними є книжкові зібрання академіків А.Ю. Кримського, Ю.М. Соколова, Ю.С. Ліпатова, членів-кореспондентів С.І. Маслова, П.М. Попова, письменника Є.М. Кротевича.

Виняткове науково-культурне значення має одне з найбагатших зібрань стародавніх пам'яток слов'янської писемності, рукописних книг XІ—XVІІІ ст., історичних документів XVІ—XVІІІ ст. Серед них — сім аркушів "Київських глаголичних листків" (X ст.) — однієї з найдавніших глаголичних пам'яток старослов'янської писемності, фрагменти "Сліпченського Апостола" — рукопису XІІ ст. на пергамені, "Оршанське Євангеліє" XІІІ ст., "Сербський Апостол" XІV ст., "Києво-Печерський патерик" (1553-1554), славнозвісне "Пересопницьке Євангеліє" (1556-1561), що за красою та багатством оформлення не має рівних собі серед українських рукописів. Сьогодні ця духовна святиня українського народу набула значення ще й політичного символу нації — на "Пересопницькому Євангеліє" під час інавгурації присягають Президенти України[1, c. 210-211].

2.2 Документні ресурси спеціалізованих фондівНБУВ

У фондах знаходиться велике зібрання стародавніх слов'янських книг, друкованих кирилицею (понад 8000 томів). Тут представлено перші друковані книги з Московської, Львівської, Острозької, Київської, Почаївської, Віленської, Унівської, Hовгород-Сіверської друкарень. Серед них всесвітньо відомі московське (1564 р.) і львівське (1574 р.) видання "Апостола" першодрукаря Івана Федорова, віленське "Євангеліє" П. Мстиславця (1575 р.), Острозька "Біблія" (1581 р.), славнозвісна "Граматика" Мелетія Смотрицького; одна з перших київських друкованих книг — "Лексіконъ славеноросскій" Памви Беринди (1627 р.) та багато інших рідкісних видань східнослов'янських друкарень. Широко представлено рідкісні видання XVІІІ-XX ст., друковані гражданським шрифтом — "Енеїда" І.П. Котляревського 1798 р., Шевченківський Кобзар 1840 р., прижиттєві видання творів М.В. Ломоносова, О.С. Пушкіна, Л. Глібова, І. Карпенка-Карого, Лесі Українки, П.А. Грабовського, що давно вже стали раритетами.

Серед зарубіжних стародруків — пам'ятки західноєвропейського книгодруку XV—XVІ ст., у тому числі колекція з 524 інкунабулів, книг початкового періоду книгодрукування, виданих до 1500 року. Окрасою колекції є "Трактат" Матвія Краківського — книга, видана у Майнці 1459—1460 рр. ще за життя І. Гутенберга, "Історія тварин" Арістотеля (Венеція, Й. Кельнський, Й. Мантен, 1476) та слов'янський інкунабул "Октоїх", виданий у Чорногорії 1494 р. Стародруки, що побачили світ протягом першої половини XVІ століття, об'єднано в колекцію палеотипів, яка нараховує 2,5 тис. примірників. Представлено видання найбільш відомих європейських друкарів Й. Фробена, Й. Бадіуса Асцезія, А. Торрезано, Й. Амербаха, Ф. Джунти, Я. Галлера, М. Шарфенберга, Й. Шьонспергера та ін. Бібліотека має також видання відомих європейських видавничих фірм XV—XVІІ століть — Альдів, Етьєнів, Плантенів, Ельзевірів.

Зібрання друкованих образотворчих матеріалів у фондах Hаціональної бібліотеки України імені В.І. Вернадського налічує понад 250 тис. прим. Представлено кращі взірці світового образотворчого мистецтва, які репродуційовані у книгах, альбомах, журналах, а також листівки, гравюри, плакати, портрети, лубки, велику колекцію документальних фотографій, що зберігають риси старого Києва, Парижа, Лондона, пам'ятки архітектури, інтер'єри дореволюційних будинків тощо. Особливою цінністю альбомного фонду є колекція так званих "кунстбухів" — збірників гравюр, за якими навчались учні іконописної школи Києво-Печерської лаври у XVІІ—XVІІІ ст. У фонді естампної графіки широко представлено репродукції західно-європейської та вітчизняної гравюри XVІІІ—XІX століть, твори сучасних українських графіків. Унікальною є колекція українських плакатів з 1904 р. до наших днів; з них 200 плакатів збереглися лише у фондах бібліотеки.

У єдиному в Україні спеціалізованому фонді картографічних видань, де зосереджено також і літературу з геодезії, геології, географії, інших наук про Землю, зібрано 42 тис. вітчизняних та зарубіжних картографічних матеріалів з XVІ ст., у тому числі понад 5 тис. довідкових видань. У складі фонду значна кількість рідкісних документів, як друкованих, так і рукописних. Серед них справжніми перлинами є твори знаменитих фламандських географів-картографів XVІ ст.: атлас Авраама Ортелія "Theatrum orbіs terrarum", виданий у середині XVІ ст., атласи Гергарда Кремера (Меркатора) "Atlas ou representatіon du Monde Unіversel…" і "Appendіx Atlantіs oder ander Theіl…". Широко та змістовно відображено територію України. Предметом особливої уваги є такі раритети, як рукописний "Атлас реки Днепра", складений 1784 р., "Карта Киевской губернии" 1784 р., "Генеральная карта Российской Империи" 1734 р.

Особливе місце серед фондів спеціалізованих профілів посідає фонд зарубіжної Україніки, який складається з двох рівноцінних частин, кожна з яких унікальна за своїм складом і змістом, має певне призначення і свого користувача. Першою складовою частиною згаданого фонду є одне з найбільших в Україні (понад 8 тис. книг і близько 8 тис. часописів) зібрань творів друку, виданих поза Україною; а другою — близько 16 тис. творів репресованих, а згодом реабілітованих авторів, які в різний час вилучалися з основного книгосховища або й відразу потрапляли до відділу спеціального збереження[6, c. 251-253].

Hадзвичайно інформативним є фонд бібліотекознавчої літератури — найбільше в державі за обсягом і унікальне за змістом, науковим та культурним значенням зібрання документів з питань бібліотекознавства, бібліографознавства, книгознавства, наукознавства та інформатики. Фонд включає понад 20 тисяч вітчизняних і зарубіжних монографій, фахових періодичних видань, матеріалів наукових і науково-практичних конференцій, навчальних посібників, нормативно-інструктивних та методичних документів, звітів про науково-дослідні роботи та бібліотечно-бібліографічну діяльність книгозбірень Особливий інтерес для спеціалістів-бібліотекознавців становить одне з найповніших зібрань документів, що відображають становлення та розвиток бібліотечної справи в Україні у 20-ті — 30-ті рр. XX ст., а також ретельно підібраний масив сучасних вітчизняних і зарубіжних видань з питань автоматизації бібліотечних та інформаційних процесів.

У газетному фонді зберігається близько 200 тис. річних комплектів газет. Найдавнішими виданнями в цьому фонді є: "Санкт-Петербургские ведомости" 1732 р. і "Gazeta Warszawska" 1760 р. Серед раритетів особливу цінність має часопис "Харьковские известия" 1818 р., що вважається першопочатком української періодики, а також перша україномовна газета "Хлібороб", яка вийшла 12 листопада 1905 р. у м.Лубнах на Полтавщині та започаткувала суто національну періодику. Підвищеним попитом користуються газети періоду громадянської війни, зокрема фронтові газети, а також газети 20-х — 30-х рр. і періоду Великої Вітчизняної війни. Бібліотека отримує всі газети, що видаються в Україні, включаючи багатотиражні видання підприємств, установ, колективних господарств, навчальних закладів, газети партій, конфесій, громадських об'єднань. Щодня до Фонду надходить близько 2 тис. примірників різних газет. Щорічно Фонд зростає на 3 тис. одиниць зберігання (комплектів).

До 1917 р. в Україні видавалося 1200 назв газет. У фонді Відділу зберігається четверта їх частина — близько 320 назв. З київської періодики наявні повні комплекти таких видань, як "Киевлянин", "Киевская мысль", "Киевское слово" та ін. Значним є зібрання часописів 1918-40 рр. Знаходяться в фонді Відділу й газети періоду Великої Вітчизняної війни, серед яких часописи, що виходили на окупованій території. Крім обов'язкового примірника українських газет, зберігається центральна преса республік колишнього СРСР (російськомовні видання), а також газети країн соціалістичного табору (з 1955 р.).

Значною є колекція часописів політичних партій, рухів, громадських об'єднань, релігійних конфесій, що почали видаватися на початку 90-х років, а також газет, які друкували болгарська, вірменська, грецька, єврейська, кримськотатарська, німецька меншини в України.

Цінна інформативна частина фондів — багаторічні комплекти дореволюційних, повні комплекти сучасних вітчизняних та зарубіжних наукових журналів, 70-тисячне зібрання службових видань різних дореволюційних відомств і установ, зокрема департаментів, міністерств, комісій, комітетів, товариств[16].

Виключно важливу наукову, культурну і громадську цінність становить найбільш повне в Україні зібрання архівного примірника друку України з 1917 р. (700 тис. прим.), зібрання всіх видань установ Національної академії наук, включаючи видруковані на замовлення та малотиражні, значна частина Архівного фонду Академії, а також близько 100-тисячний масив докторських і кандидатських дисертацій з усіх галузей знань, що були захищені в Україні.

Єдиним в Україні є 500-тисячне зібрання публікацій Організації Об'єднаних Hацій (ООН) та її спеціалізованих установ (з 1969 р.). Hаціональна бібліотека України імені В.І. Вернадського, яка є депозитарієм публікацій ООH, щорічно одержує майже 15 тис. документів: статути, договори, правила процедур, звіти про засідання, резолюції та рішення, покажчики офіційних матеріалів, публікації з різних проблем науки, техніки, культури, переважно англійською та російською мовами.

Унікальним є 160-тисячний довідково-бібліографічний фонд бібліотеки. Вітчизняні та зарубіжні енциклопедії, загальні та галузеві довідники і бібліографічні покажчики, національні бібліографії зарубіжних країн, бібліографічні, реферативні, оглядово-аналітичні видання органів інформації, міжнародних інформаційних центрів дають змогу виконувати бібліографічні, фактографічні, адресні та інші довідки з будь-якої галузі знань, залучаючи світовий документний потік[6, c. 264-266].

2.3. Бібліотечно-архівні колекції у фондах НБУВ

У фондах Інституту рукопису нараховується понад 400 колекцій документів ІІІ-XX ст., архівів діячів вітчизняної науки, літератури і мистецтва XІX-XX ст., серед яких архіви В.І. Вернадського, А.М. Лазаревського, Б.Д. Грінченка, В.Б. Антоновича, О.І. Левицького, В.С. Іконникова, А.І. Кандиби, М.К. Зерова. Зберігаються в цих фондах і матеріали з рукописної спадщини Т.Г. Шевченка, П.П. Гулака-Артемовського, Г.Ф. Квітки-Основ'яненка, І.Я. Франка, Лесі Українки, М.М. Коцюбинського, Панаса Мирного, М.П. Старицького, М.Л. Кропивницького, М.Т. Рильського, П.Г. Тичини та ін. У фондах Інституту рукопису зберігаються також архіви вчених НАН України.

Дуже цінна частина зібрань Hаціональної бібліотеки України імені В.І. Вернадського — її близько 220-тисячні фонди нотних видань — найбагатше нотосховище в Україні. Основу цього фонду становить колекція Разумовських, бібліотека й архів музичного товариства ім. М.Д. Леонтовича, музичні видання з особистих зібрань видатних діячів музичної культури. Саме тут зосереджено кращі надбання музичної культури України та Росії кінця XVІІ — першої половини XІX ст., музична класика різних епох і народів, клавіри вітчизняних опер та інструментальної музики, всі види нотної продукції, довідкові видання, звукозаписи. Серед них багато унікальних, єдиних у всьому світі.

Серед раритетних та унікальних матеріалів — нотні колекції трьох останніх століть. Так XVІІІ століття представлено нотозібранням родини Розумовських (останнього гетьмана Лівобережної України та його нащадків), XІX століття представлено зібранням матеріалів І.І.Гаврушкевича (більше 500 одиниць збереження) — музиканта-аматора, який залишив свій плідний слід у історії музичного побутування на Чернігівщині. Кінець XІX та початок XX століття представлені зібранням грамплатівок (більш 500 одиниць), серед яких є перші записи найвидатніших виконавців світового рівня. XX століття представлено колекцією грамплатівок С.Маслова (більш 1700 одиниць), та рукописними і копійованими матеріалами українських композиторів, переданими Міністерством культури з бібліотек Музфонду та Спілки композиторів України. Більшість з цих нот ще не надруковано (біля 1400 одиниць збереження). У фонді Залу зберігається також унікальне зібрання матеріалів українського фольклору.

Сьогодні до фондів нотних видань надходять наукові монографії, музична періодика, довідкова література з питань музикознавства та музичної культури, нотні видання. Поширюється комплектування за допомогою приватних осіб та установ[8, c. 1-3].

2.4. Розвиток мережевих інформаційних ресурсів

Розвиток Бібліотеки як комплексної бібліотечно-інформаційної, наукової та культурно-просвітницької установи зі статусом науково-дослідного інституту залежить від її кадрового потенціалу. Специфіка діяльності НБУВ потребує від співробітників високого теоретичного рівня, а дедалі складніші завдання — безперервного відтворення наукових кадрів. Від того, як вирішується питання їх підготовки, залежить майбутнє Національної бібліотеки України і значною мірою доля ряду напрямів наукових досліджень у галузі бібліотечної справи.

Розвиткові наукового потенціалу Бібліотеки та стабілізації молодих кадрів сприяє відкриття при ній у 1993 р. Спеціалізованої вченої ради по захисту кандидатських та докторських дисертацій і аспірантури (за спеціальностями: 07.00.08 — книгознавство, бібліотекознавство, бібліографознавство, 05.13.06 — автоматизовані системи управління та прогресивні інформаційні технології). Це зумовлено необхідністю розбудови в Україні власної системи підготовки наукових кадрів з відповідних спеціальностей для бібліотечної галузі. Головна бібліотека України з її великим обсягом і досвідом НДР спроможна зайняти в цій ланці провідне місце. За даними на 1 січня 1998 р. в Бібліотеці працює 11 докторів і 56 кандидатів наук. Загальна кількість тих, хто займається науково-дослідною та науково-інформаційною роботою, перевищує 200 осіб.

За час свого функціонування Спеціалізована вчена рада провела захист п'яти докторських та 18 кандидатських дисертацій, у т.ч. відповідно 1 і 12 — захищено співробітниками НБУВ. У цілому з 1993 р. співробітниками НБУВ захищено 3 докторських і 17 кандидатських дисертацій.

Аспірантуру НБУВ закінчили 12 осіб. На 01.01.98 р. в ній навчається 16 аспірантів (зокрема 11 — представники інших бібліотек та установ). 35 співробітників працюють над дисертаціями як пошуковці.

За результатами наукових розробок, тематика яких має національне значення, у НБУВ за 1996-2004 pp. опубліковано 92 наукові праці загальним обсягом 642,75 вид. арк.[2, c. 115-116].

Крім того, опубліковано 857 статей у наукових журналах, обсягом 266 друк, арк.Основні труднощі в організації досліджень НБУВ — це потреба в сучасній комп'ютерній техніці, матеріально-технічному забезпеченні практичної реалізації програми збереження книжкових фондів, створенні страхового фонду цінних і рідкісних видань, стабільності фінансування формування інформаційної бази Бібліотеки.

Зважаючи на її новий статус та функції національної, передбачається розбудова діяльності установи як національного центру за всіма напрямами — науковим, науково-інформаційним, методичним.

Перспективним завданням для НБУВ є розв'язання ключових для інформатизації бібліотек проблем. Йдеться про створення власної національної інформаційної бази, стандартизацію інформаційного забезпечення, вдосконалення бібліотечно-інформаційних класифікацій як інструмента лінгвістичного забезпечення автоматизованої бібліотечно-інформаційної системи.

Одним з важливих напрямів діяльності НБУВ буде сприяння консолідації зусиль бібліотек усіх систем і відомств у створенні УБР, зведених ЕК, налагодженні корпоративної каталогізації, розв'язанні проблем забезпечення повноти й збереженості Національного бібліотечного фонду, розробки нової законодавчої та нормативної бази бібліотечної галузі.

Основоположні принципи формування масиву наукової літератури НБУВ були закладені під час її заснування. За висловом одного з авторів концепції створення Національної бібліотеки Української Держави (жовтень 1918 р.) В.О.Кордта, “одним з найважливіших і серйозних завдань кожної культурної держави є заохочення та розповсюдження освіти, наук і мистецтв серед своїх громадян, а першою умовою для досягнення цієї мети потрібно вважати наявність й доступність необхідної наукової літератури у найширшому обсязі”. Майбутня установа розглядалася як центральне книгосховище, що містить найбільше зібрання творів всесвітньої наукової літератури, котрі необхідні сучасникам та прийдешнім поколінням для винятково наукових і загальноосвітніх цілей. Найголовнішим завданням було визначено: вибрати в галузі окремих наук найцінніші для розвитку науки видання, а саме такі, що: вважалися класичними; відбивали історичний шлях науки; репрензентували найзначніші її розробки, напрями та аспекти формування сучасного наукового знання.

Наукова спадщина багатьох століть представлена рукописними, друкованими і машиночитаними науковими творами, які кумульовано, збережено й введено до суспільного та наукового обігу НБУВ. Історичні особливості створення її документних фондів, сучасний розвиток матеріальних форм фіксації і розповсюдження інформації, зокрема наукової, зумовили жанрове й видове розмаїття наукових видань, що представлені в складі її історико-культурних і сучасних фондів загального збереження. Тому, система наукових видань у структурі документного фонду бібліотеки в історичній ретроспекції і сучасному контексті його організації та наукового освоєння вперше стає предметом спеціального дослідження.

Водночас сьогодні гостро відчувається невідповідність між швидким розвитком наукового знання, зафіксованого в документній формі, і обмеженими можливостями фахівців для його пошуку та освоєння. Це вимагає від універсальної наукової бібліотеки державного рівня вирішення завдання максимальної відповідності структури фонду наукової літератури структурі сучасного знання й запровадження інформаційного потенціалу науки до суспільного обігу[1, c. 210-212].

3. Основні напрями науково-видавничої діяльності Національної бібліотеки України імені В.Вернадського

Науково-дослідна робота — невід'ємна частина діяльності Національної бібліотеки України. Статус науково-дослідної установи, наданий їй у 1971 p., стимулював участь співробітників у розробках фундаментального й прикладного характеру. З роками внесок Бібліотеки в розвиток бібліотекознавства, бібліографознавства та книгознавства збільшується. Сьогодні головна всеукраїнська бібліотека є багатопрофільним науково-дослідним центром, єдиною в Україні науковою установою, яка в комплексі розробляє проблеми названих дисциплін, а також національної бібліографії і біографістики, документознавства, архівознавства, інформатизації, збереження, консервації та реставрації бібліотечних фондів. Тематика більшості досліджень НБУВ має загальнодержавне значення.

Бібліотека здійснює підготовку бібліотечних кадрів вищої кваліфікації через аспірантуру, докторантуру, організацію Спеціалізованої ученої ради із захисту кандидатських і докторських дисертацій, випускає щорічно за результатами своїх наукових розробок близько 20 назв наукових, бібліографічних та методичних видань.

Національна бібліотека України за своїм статусом є науково-дослідним інститутом НАН України з проблем бібліотекознавства, бібліографознавства, книгознавства, інформатики, документознавства й архівознавства, наукового опису рукописів, української біографістики, збереження, консервації та реставрації документів, автоматизації бібліотечно-бібліографічних процесів, розробки, вивчення і впровадження сучасних технологій бібліотечно-інформаційного забезпечення науки й управлінських структур.

Комплексне вирішення наукових завдань забезпечується структурою НБУВ. До неї входять: Фонд Президентів України, Служба інформаційно-аналітичного забезпечення (СІАЗ) органів законодавчої, виконавчої та судової влади. Архівний фонд НАН України, п'ять науково-дослідних інститутів (бібліотекознавства, української книги, рукопису, архівознавства, біографічних досліджень), чотири центри (консервації і реставрації, бібліотечно-інформаційних технологій, культурно-просвітницький, редакційно-видавничий)[10, c. 6-7].

Новим структурним підрозділом Бібліотеки є Фонд Президентів України (створений у 1996 p.), де збираються, зберігаються та впроваджуються в науковий і культурний обіг документе матеріали, що відображають політичну й державну діяльність, життя президентів України.

Розгортається робота комплексної аналітичної, прогностично-консультаційної системи для інформаційного забезпечення органів державної влади.

СІАЗ на основі документних матеріалів та електронних потоків інформації здійснює аналіз: політичних, соціально-економічних процесів в Україні; ставлення до суспільного життя в ній державних структур та громадської думки країн СНД і далекого зарубіжжя; державотворчого законодавчого процесу в зарубіжних країнах і зіставлення його з практикою законотворчості в нашій республіці; позицій політичних партій, громадських рухів, релігійних об'єднань у питаннях суспільного життя і державотворення; відбиття в загальноукраїнських та регіональних періодичних виданнях, у пресі СНД ситуації в Україні та її міжнародного становища.

Головним напрямом діяльності Інституту бібліотекознавства є розвиток фундаментальних і прикладних досліджень з метою теоретичного, методичного й організаційного забезпечення функціонування наукової бібліотеки та основних її напрямів — формування фонду, організації каталогів, документно-інформаційного обслуговування читачів.

Інститут української книги розробляє проблеми книгознавства, теоретичні, методичні та організаційні аспекти національної бібліографії.

Інститут рукопису забезпечує процес збирання, зберігання і введення до наукового й культурного обігу найцінніших рукописних пам'яток і рукописної спадщини українського народу та народів, які проживають на території України, а також колекційних рукописних матеріалів інших країн і народів. Його наукова (дослідна, методична, практична й інформаційна) робота пов'язана з теоретичною і науково-практичною розробкою проблем писемного джерела в усіх його виявах, властивостях і сутностях; з вивченням основних закономірностей розвитку писемної культури України та світової історико-культурної спадщини.

Інститут архівознавства розробляє проблеми архіво- й документознавства, археографії, історії та організації архівної справи за матеріалами, які утворюються в результаті діяльності Національної академії наук України; формує, організовує наукове використання архівного фонду НАН, здійснює нормативно-методичне забезпечення ведення діловодства та роботи академічних наукових і науково-технічних архівів установ та організацій.

Інститут біографічних досліджень здійснює наукові дослідження в галузі теорії і практики національної біографі-стики; збирає, науково опрацьовує та систематизує біографічні матеріали про видатних діячів української історії й культури; створює комп'ютерні банки даних біографічної інформації; готує Український біографічний словник (УБС), окремі біографічні та біобібліографічні хронологічні, тематичні, регіональні словники й довідники; координує біографічні дослідження в Україні.

Центр консервації і реставрації досліджує сучасні технології консервації та реставрації книг і рукописів, аналізує екологію сховищ та її вплив на зберігання й використання фондів, комплексно обстежує їх фізичний стан, вивчає процеси старіння паперу та розробляє рекомендації щодо подовження термінів використання документів; виконує операції з консервації й реставрації друкованих видань і рукописів та оправ документів; розробляє і поширює інструктивно-методичну документацію та навчальні матеріали з питань організації збереження бібліотечних фондів, запроваджує прогресивні технології консервації Ґ реставрації документів.

Культурно-просвітницький центр організовує культурно-просвітницьку діяльність НБУВ, застосовуючи різні форми й методи: виставки книжкові та образотворчого мистецтва, лекційно-масові заходи, екскурсійне обслуговування, інформаційно-рекламну роботу тощо; здійснює науково-методичне забезпечення цієї функції НБУВ і впроваджує результати в практику.

Центр бібліотечно-інформаційних технологій розробляє і запроваджує автоматизовані інформаційні технології формування фонду й обслуговування читачів. У перспективі — створення комп'ютерного бібліотечного центру, що інтегруватиме документні ресурси найбільших книгозбірень країни та включення їх до світового інформаційного простору.

Редакційно-видавничий центр має свою поліграфічну базу, на якій здійснює видання наукових праць співробітників Бібліотеки. До його складу входить і редакція журналу «Бібліотечний вісник» (заснований у 1993 p., періодичність — 6 номерів на рік)[15, c. 8-12].

У 1993-1997 pp. учені НБУВ працювали за всіма напрямами її наукової діяльності. Йдеться про створення української національної бібліографії та української біографістики, побудову, розвиток і запровадження комп'ютерних технологій бібліотечної діяльності (сучасних технологій обробки й пошуку інформації, обслуговування читачів, інформаційно-аналітичного забезпечення органів державної влади); історико-кодикологічні та джерелознавчі дослідження рукописних фондів.

Вивчалися і проблеми збереження, консервації й реставрації бібліотечних фондів, формування і використання інформаційних ресурсів, удосконалення бібліотечно-бібліографічної класифікації, каталогізації, інформаційно-пошукових мов з метою забезпечення

сумісності інформаційних ресурсів на загальнодержавному й міжнародному рівнях.

Вчена рада Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського (НБУВ) — є колегіальним дорадчим органом управління науковою діяльністю Бібліотеки.

Вчена рада:

• обговорює основні напрями наукової діяльності НБУВ і рекомендує їх до затвердження Відділенням історії, філософії та права та Президією НАН України;
• аналізує стан реалізації наукових досліджень, їх матеріально-технічного та фінансового забезпечення, підготовки наукових кадрів;
• ухвалює програми та проекти науково-дослідних робіт, річний звіт про наукову роботу Бібліотеки;
• затверджує:
  • результати атестації наукових працівників;
  • теми дисертацій здобувачів та аспірантів, їх наукових керівників (консультантів);
• розглядає питання:
  • координації та наукового співробітництва з іншими організаціями і установами;
  • проведення нарад і конференцій; міжнародного наукового співробітництва;
  • науково-видавничої діяльності;
  • висування видатних наукових праць для присудження премій та медалей;
  • обрання наукових працівників за конкурсом;
  • порушення клопотань про присвоєння працівникам Бібліотеки вчених та почесних звань;
  • висування кандидатів у дійсні члени (академіки) і члени-кореспонденти Національної академії наук України;
  • інші питання, які передбачені статутом НБУВ.

Стисло охарактеризуємо тематику та основні результати науково-дослід-них робіт, які НБУВ виконувала відповідно до плану відомчих досліджень.

Інститут бібліотекознавства завершив дослідження теми «Інформаційно-функціональна модель наукової бібліотеки» (1993-1995 pp., наук, керівник — д.і.н. М.Слободяник) й працює над темою «Формування і використання інформаційних ресурсів наукової бібліотеки: технологія та організація» (розрахована на 1996-1998 -pp.; наук, керівник — к.і.н. А.Бровкін).

За напрямом наукового дослідження інформаційно-функціональної мо-делі (ІФМ) наукової бібліотеки розроблено теоретичні основи її розвитку як установи нового типу, складової частини системи наукових комунікацій, тісно пов'язаної з наукою.

Побудовано ІФМ, на підґрунті якої всебічно проаналізовано розвиток основних функцій наукової бібліотеки; досліджено основні параметри моделі в її розвитку, взаємодії і взаємозалежності; проаналізовано динаміку бібліотечної технології та обґрунтовано на засадах бібліотекознавства перспективні напрями інформатизації вітчизняних бібліотек; розроблено перспективну структуру наукової бібліотеки.

У рамках практичної реалізації поновлено профіль комплектування НБУВ; удосконалено версію внутрішньосистемного формату бібліографічного запису на основі UNІMARC, проведено комплекс робіт, спрямованих на вдосконалення робочих таблиць ББК для наукових бібліотек відповідно до сучасного рівня знання; внесено зміни в організацію обслуговування читачів і технологічні цикли «Шлях книги» та «Шлях вимоги».

Результати дослідження широко відображалися в наукових працях та 65 статтях.

Метою розробки другої теми є створення теоретико-методичних засад формування і використання інформаційних ресурсів наукової бібліотеки із забезпеченням ефективного застосування традиційних і освоєння новітніх інформаційних технологій та прогресивних форм організації бібліотечної діяльності.

Отримано такі суттєві результати:

— визначено й теоретично обґрунтовано напрями розвитку системи комплектування НБУВ, зокрема здійснено інформаційно-аналітичне, технологічне забезпечення процесів комплектування та економічне обґрунтування використання джерел комплектування в сучасних соціально-економічних умовах. Окреслені напрями дають змогу реалізувати стратегію максимально повного комплектування вітчизняних документів і вибіркового формування колекції світової літератури;

— підготовлено робочий варіант першої версії «Рубрикатора НБУВ», в основі якого — Робочі таблиці класифікації НБУВ, укладені на базі повного варіанта таблиць ББК для наукових бібліотек, а також методичні рішення для відображення в каталогах нових тем і проблем, відсутніх у таблицях ББК. Рубрикатор включає розділи природничих, технічних, соціогуманітарних наук;

— підготовлено до друку перше видання таблиць територіальних типових поділів «Рубрикатора НБУВ», фактично першого в Україні прикладу тримовного варіанта таблиці бібліотечної класифікації для наукових бібліотек;

— завершено розробку інформаційної технології каталогізації серіальних видань на ППП Allegro;

— розроблено і введено в експлуатацію програму підготовки каталогізаційних даних про нові надходження НБУВ для Інтернет;

— відпрацьовано методику аналізу великих масивів каталогізаційної інформації, однієї з необхідних процедур для підтримки ЕК у робочому стані.

У межах розділу теми «Організаційно-технологічне й методичне забезпечення діяльності бібліотек НДУ» вивчався стан бібліотечно-інформаційних ресурсів мережі академічних бібліотек у період реорганізації НАН, виявлялися бібліотеки установ новоутворених та перепідпорядкованих, подвійного підпорядкування; уточнювалися тематика наукових досліджень установ, згідно з якою комплектуються фонди бібліотек, дані про колекції й приватні бібліотеки вчених, що входять до складу бібліотек НДУ. Паралельно вивчалися інформаційні ресурси інших підрозділів установ, наявність автоматизованих БД, можливість отримання інформації з зарубіжних інформаційних центрів через Інтернет[10, c. 12-14].

Практичною реалізацією результатів дослідження стало видання довідника «Бібліотеки Національної академії наук України» (К., 1996), поповнення автоматизованої БД «Бібліотеки НАН України».

Створюється інструктивно-методична база з питань організації роботи бібліотек НДУ.

Дослідження, спрямовані на створення української національної бібліографії, здійснювалися в рамках тем «Українська національна бібліографія: історія, методологія, проблеми реалізації» (строк виконання 1993-1995 pp.) та «Україномовна книга (1798-1916): Каталог фондів НБ України імені В.І.Вернадського» (термін виконання 1996-1998 pp., наук, керівник акад. НАН України П.Тронько).

За результатами НДР розроблено концепцію національної бібліографії України, теоретичні та методичні основи українського бібліографічного репертуару (УБР)3, створюється система покажчиків серії «Національна бібліографія України» на базі автоматизації процесів їх підготовки4..

Співробітники сектора нотних видань розробляють підтему «Музична україніка: введення до наукового й культурного обігу». Визначено критерії добору й шляхи комплектування та "побудови БД документів музичної україніки, готується бібліографічний покажчик «Український музичний репертуар у фондах НБУВ». Відділ зарубіжної україніки працює над створенням анотованого каталогу свого фонду.

Послідовно реалізуючи проект НДР «Україномовна книга. 1798-1916», Інститут української книги нині розглядає його як базу для розробки проекту зведеного каталогу україномовної книги (перший етап УБР) з подальшим визначенням кола бібліографічних джерел (другий етап), призначених для суцільного виявлення україномовної книжки. Кінцева мета цього проекту — побудова на основі єдиних теоретичних, методичних та організаційних принципів цілісної системи інформації про сукупний документний масив Українського бібліографічного репертуару.

У наступні роки Бібліотека в контексті серії «Національна бібліографія України» планує послідовний випуск системи покажчиків УБР в автоматизованому режимі:

— україномовна книга 1798-1916. Вип. 3-4;

— україномовна книга 1917-1923;

— твори друку всіма мовами, видані на території сучасної України, 1798-1923;

— серія каталогів нотних та карто

графічних видань, видань образотворчого мистецтва;

— каталог зарубіжної україніки.

Розробка оптимального варіанта

УБР передбачає, насамперед, підготовку каталогів україномовної книги бібліотек держави, основних фондотримачів. Тільки в такий спосіб може гарантуватися задоволення потреб суспільства в бібліографічній інформації про сукупний документний масив.

Виняткова складність проблеми потребує державної уваги до проекту, чіткого розподілу робіт між установа-ми-учасницями згідно з програмою та планом робіт. Для успішної реалізації проекту УБР на нинішньому етапі необхідно: організувати єдиний координаційний центр на базі НБУВ; створити на цій основі головну редакційну колегію та методичну раду; чітко розподілити конкретні завдання й обсяг робіт між бібліотеками, відповідними науковими установами та організаціями[2, c. 115].

Висновки

Проведене історико-бібліотекознавче дослідження витоків та подальшої реалізації ідеї створення всеукраїнської бібліотеки національного рівня з універсальним науковим документним фондом доводить, що НБУВ розроблено систему науково-обгрунтованого формування універсального фонду наукових творів, яке забезпечується розгалуженою гнучкою системою документопостачання і є одним з головних чинників документально-інформаційного забезпечення наукових, освітніх, культурних, виробничих та управлінських потреб країни.

1. Основоположні принципи формування масиву НЛ у структурі документного фонду НБУВ були визначені при її заснуванні 1918 р.: різноманітність і повнота ДФ з відображенням досягнень різних галузей науки й культури всіх країн світу. Створена впродовж багатьох років розгорнута система документопостачання ДФ НБУВ сприяла його активному формуванню та якісно-кількісному зростанню, забезпечивши виконання головної типологічної функції національної бібліотеки – формування фонду вітчизняних видань, фахово обгрунтованого вибіркового – іноземних видань, зокрема і наукових. За умов трансформації системи документопостачання, виокремлено п’ять етапів розвитку документного фонду НБУВ з пріоритетним висвітленням джерел і засобів комплектування наукових видань.

2. Історичними чинниками, що вплинули на особливості формування фонду наукової літератури НБУВ, визначено такі:

— створення НБУВ як головної всеукраїнської бібліотеки з універсальним фондом літератури з усіх галузей знань як результат цілеспрямованої збирацької діяльності в перші роки функціонування книгозбірні;

існування України впродовж майже 70 років у складі СРСР, що гарантувало її головній бібліотеці вичерпне комплектування україно- та російськомовної наукової книги за рахунок одержання відповідної частки оплатного і безоплатного примірника творів друку, але ідеологічно обмежувало відбір іноземної наукової літератури;

входження незалежної України до світового наукового та інформаційного простору, що актуалізувало завдання максимального охоплення національного документного потоку й науково-обгрунтованого відбору найціннішої іноземної наукової літератури;

інформатизація суспільства, що зумовлює сучасний рівень розвитку матеріальних форм фіксації і розповсюдження наукової інформації, створення нових форм та методів комплектування НВ, можливостей задоволення потреб споживачів у науковому знанні, зокрема, за умов використання глобальних комп’ютерних мереж.

Історичні особливості створення документних фондів НБУВ, сучасний розвиток матеріальних форм фіксації і розповсюдження інформації, зокрема й наукової, зумовили видове і жанрове розмаїття наукових творів, представлених у складі її історико-культурних та сучасних фондів загального збереження. Формування й опрацювання їх здійснюється на засадах спеціальних методів, потребує кардинального підходу для визначення як об’єктів фондоформування.

4. За формою оприлюдненої інформації, співвідношенням теоретичного та практичного матеріалу НВ та неопубліковані документи, що містять наукову інформацію і є об’єктом фондотворення НБУВ, розподілено на непередбачені ДСТом два підвиди: 1) науково-дослідні видання і неопубліковані документи; 2) джерелознавчо-документальні видання.

До науково-дослідних належать видання та неопубліковані документи, що висвітлюють теоретичні проблеми науки і результати наукових досліджень, в них переважає теоретичний матеріал. Основна соціальна функція цих видань полягає в забезпеченні первинною науковою інформацією суспільства.

У джерелознавчо-документальних виданнях емпіричний, дослідно-практичний матеріал подається безпосередньо в документах, опрацювання яких міститься у текстологічній підготовці, науковому редагуванні й коментуванні. Соціальна функція таких видань полягає в забезпеченні ознайомлення суспільства зі змістом наукової спадщини та раніше не опублікованими документами в матеріалами, що становлять виняткову історичну цінність.

Такий розподіл закладає основи для вдосконалення системи обліку, організації довідково-пошукового апарату та фондоформування ФНЛ НБУВ.

Класифікація видань зумовлюється специфікою науки, своєрідністю притаманних їй і відбитих у виданнях і документах наукових досліджень, але загальносвітова тенденція до розширення читацької адреси НВ не лише гуманітарної тематики поступово виявляється і в науковому книговиданні сучасної України. Аналіз основних тенденцій розвитку книговидання наукової літератури в країні 1990-1999 рр. доводить, що на фоні зменшення тиражів НВ, розширюється їх тематика, галузеве ранжування відповідає світовим тенденціям збільшення видань соціогуманітарного характеру. Розмаїття й непересічна наукова цінність ДДНВ, що вийшли друком у 90-х рр., дали можливість автору запропонувати оновлене визначення цього терміну і внутрішню класифікацію означеної групи видань.

Аналітико-статистичний моніторинг надходжень до діючого ДФ НБУВ у 1995-1999 рр. довів, що кумуляція всього розмаїття типів і видів наукових творів у межах ДФ формує через нього специфічний багаторівневий, не обмежений хронологічно відбиток наукового знання. Результати моніторингу свідчать, що наукові видання і документи є дійсною основою фонду сучасної літератури Бібліотеки, в складі якого переважають видання соціогуманітарного спрямування. Наукові видання з природничих і технічних наук також достатньо представлені для задоволення наукових і загальноосвітніх потреб споживачів. Проте, сучасний інтенсивний світовий розвиток цих дисциплін вимагає подальшого вдосконалення критеріїв відбору літератури із залученням провідних учених. Окрім того, потребують заповнення існуючі лакуни іноземної наукової класики, літератури країн Сходу, видань з проблем розвитку міжгалузевого наукового знання.

Стратегію формування фонду наукової літератури універсальної наукової бібліотеки загальнодержавного рівня орієнтовано на досягнення вичерпного видового охоплення масиву наукових видань, репрезентативної відповідності галузевої структури фонду цих видань структурі сучасного наукового знання та інформаційним потребам споживачів, а її реалізація стає одним з найактуальніших завдань і НБУВ, і всіх універсальних і спеціальних наукових бібліотек України.

Список використаної літератури

1. Воскобойнікова-Гузєва О. В. Наукові твори в структурі документного фонду НБУВ: типолого-книгознавче дослідження структури і змісту // Наук. праці Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського / НАН України; НБУВ. — К., 2000. — Вип. 3. — С.208-217.
2. Воскобойнікова-Гузєва О. В. Наукові видання у фонді НБУВ як об'єкт бібліотекознавчого дослідження // Бібліотека. Наука. Культура. Інформація: Наук. праці НБУВ / НАН України; НБУВ. — К., 1999. — Вип.1. — С.106-116.
3. Воскобойнікова-Гузєва О. В. Формування та розвиток системи документопостачання НБУВ (1918-1997 рр.) // Бібл. вісн. – 1998 . — № 6 . – С.16-22.
4. Врублевський В. З історії заснування та становлення національної бібліотеки України : (1918-1923) //Київська старовина. — 1998. — № 6. — C. 44-52
5. Горовий В. Процес вдосконалення бібліотечного обслуговування користувачів у контексті впровадження електронних технологій //Наукові праці Національної бібліотеки імені В.Вернадського. — Київ, 2002. — Вип. 8. — C. 7-13
6. Документальні ресурси спеціалізованих фондів: проблеми використання і обслуговування: Статті //Наукові праці Національної бібліотеки імені В.Вернадського. — Київ, 2002. — Вип.9. — C. 221-474
7. Зотова В. Організаційні засади формування довідково-бібліографічної служби в Національній бібліотеці ім.В.Вернадського //Вісник Книжкової палати. — 2002. — № 12. — С.29-30.
8. Костів Л. Найкраща бібліотека України 2000 року пристосовується до умов нового тисячоліття: (Національна бібліотека України імені В.І.Вернадського //Книжковий огляд. — 2001. — № 7. — C. 1-3
9. Онищенко О. В.І. Вернадський та його внесок у заснування та розвиток Національної бібліотеки Української держави //Бібліотечний вісник. — 2003. — № 2. — C. 2-9
10. Онищенко О. Наукова діяльність Національної бібліотеки України імені В.Вернадського //Бібліотечний вісник. — 1998. — № 3. — C. 6-14
11. Онищенко О. Національній бібліотеці України імені В.І.Вернадського-80 років //Бібліотечний вісник. — 1999. — № 1. — C. 6-10
12. Онищенко О. Національна бібліотека України імені В.І.Вернадського в 1918-1998 рр.:основні етапи розвитку //Бібліотечний вісник. — 1998. — № 5. — C. 5-18
13. Онищенко О. Основні підсумки наукової діяльності Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського //Бібліотечний вісник. — 2002. — № 3. — C. 2-16
14. Сіра І. Технологічні аспекти обслуговування користувачів НБУВ: сучасний стан/ Ірина Сіра //Наукові праці Національної бібліотеки імені В.Вернадського. — Київ, 2002. — Вип.8. — C. 104-109
15. Солонська Н. Наукові праці Національної бібліотеки імені В.Вернадського //Вісник Книжкової палати. — 2002. — № 10. — С.8-12
16. www.nbuv.gov.ua- Національна бібліотека ім. В. І. Вернадського.