Вступ.

1. Проблема захисту громадян на сучасному етапі становлення економіки

2. Державна підтримка в Україні та за кордоном.

3. Тест

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

На всіх етапах розвитку нашої цивілізації найвищою її цінністю споконвіку була і завжди лишатиметься людина. Бо саме вона є творцем і головною рушійною силою цієї цивілізації.

Основні права і свободи пересічної людини конституційне підтверджені майже у всіх цивілізованих країнах світу. Але не зважаючи на це, все частіше у різних куточках планети об'єднуються сильні, розумні, небайдужі люди для спільної боротьби.

Наприкінці другого тисячоліття людство пережило один з найбурхливіших етапів свого розвитку: науково-технічна революція, підкорення космосу, планетарний інформаційний вибух, початок ери високих технологій і багато інших доленосних надбань людства, враховуючи логіку самовдосконалення, мали б, якщо не зняти саме питання боротьби за права людини, то хоча б знизити напругу. На превеликий жаль цього не відбулося. Сьогодні навіть розвиненим західним демократіям нема чим хвалитися, не кажучи вже про країни, в яких бурхливі соціально-економічні і політичні перетворення тільки загострили це болюче питання.

Українській Незалежності минуло 15 років: триває стрімка розбудова державних, політичних і громадських інститутів, формується фінансова, ділова і творча еліта країни, піднімається з колін селянство. Але саме ці та інші позитивні процеси спровокували загострення проблеми захисту прав людини в Україні.

1. Проблема захисту громадян на сучасному етапі становлення економіки

Конституція України юридично ліквідувала всі нормативні перешкоди на шляху до забезпечення прав і свобод людини і громадянина, проголосивши, що норми Конституції України є нормами прямої дії і що звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Конституція України на відміну від конституцій ряду інших країн закріпила обов’язки людини і громадянина, але лише ті з них, які мають принципове значення для забезпечення прав і свобод: обов’язок неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (ст.68); обов’язок захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (ст.65), обов’язок сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом та ін.

Відповідно до загальноприйнятих норм міжнародного права, громадянин будь-якої держави, перебуваючи поза її межами, в разі порушення своїх прав та свобод може розраховувати на дипломатичний захист країни свого громадянства, зазначила з парламентської трибуни Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Ніна Карпачова.

Цей універсальний принцип, втілений у конституціях більшості країн світу, став наріжним каменем побудови взаємовідносин між державою та її громадянами. За її словами, для України проблема захисту прав громадян за кордоном набула особливої гостроти одразу ж після набуття нею незалежності. У результаті лібералізації візового та прикордонного режиму різко зросли міграційні потоки через українську територію з одного боку, дедалі більша кількість громадян України з різною метою почала виїздити за межі країни, з іншого — зріс потік іноземців, які прибували на нашу територію. Значною мірою ці процеси відбувались стихійно, через брак відповідної законодавчої бази та належного досвіду у сфері контролю за міграційними процесами на державному рівні. Не існувало і ефективних механізмів захисту прав великої кількості громадян України, які часто опиняються за кордоном у кризових ситуаціях, підкреслила Ніна Карпачова. За її даними, нині за кордоном працюють понад 5 млн. громадян України, тобто, кожен п'ятий працездатний українець шукає собі роботу за межами нашої держави. Більшість з них працевлаштувалися в Росії, країнах Західної Європи та Північної Америки. Ця проблема змушує державу по-новому оцінити її роль у захисті прав та свобод громадян.

Ситуація ускладнюється тим, що більшість громадян України перебуває за кордоном у статусі нелегальних мігрантів.

Як наслідок, зростає кількість звернень до органів державної влади України, зокрема, до Міністерства закордонних справ, в яких громадяни, що потрапляють у кризові ситуації за кордоном, просять надати їм допомогу та сприяти у захисті. Багато таких звернень надходить до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини.

Після розпаду Радянського Союзу і утворення на його теренах незалежних держав швидкими темпами досягнення "розвинутого соціалізму" почали розграбовуватися тими самими будівниками, хто в часи більшовицького розбою грабував народ. Надбане, за рахунок знищених репресіями, розстрілами, голодоморами, а також надлюдських зусиль тих що залишилися жити і яких було загнано в колгоспи, ГУЛАГ, на індустріальні будови соціалістичних п'ятирічок, людське добро в черговий раз було пограбоване.

Основна частина людей після утворення незалежної держави, вкладаючи усю надію на покращання свого життя, на справедливість, добро знову залишилася обманутою старою гвардією та її підростаючими цинічно наглими представниками молодого авангарду — комсомолу. На початок 90-х років всі матеріальні блага належали в майже рівній мірі усьому нородові, а протягом декількох років український народ залишився без нічого. Розкрали, розпродали підприємства, організації; розвалили і пропили майно колгоспів, а людей залишили без роботи і надії на майбутнє. Ті, хто звик тільки розраховувати на свої сили — завжди знаходять вихід, тим більше, що огороджений колючим дротом кордон був відкритий, — почали пошуки заробітку за кордоном, як і в часи попередніх трудових міграцій. Це основна причина трудової міграції. Друга причина — наступ світової глобалізації.

Як зазначає у своїй праці соціолог І. Прибиткова "Ринок праці України та його міграційний потенціал: суспільний портрет за результатами соціологічних досліджень." — "Міграція робочої сили в сучасному світі нарівні із рухом капіталів‚ товарів‚ технологій‚ інформації є однією з основних складових процесів глобалізації. Міжнародна трудова міграція сьогодні стала невід'ємною частиною світової економіки. Україна вже включилась в модернізаційні світові процеси, і притаманні їм тенденції й протиріччя не змогли обійти нашу країну. Особливо ж вони виявилися тісно пов'язаними з інтеграцією України в сучасний світовий міграційний порядок. Потоки українських трудових мігрантів спрямовані сьогодні у більшість європейських і не тільки європейських країн. Учасники моніторингового соціологічного опитування‚ що його було проведено Інститутом соціології НАН України‚ ранжують свої уявлення про процес глобалізації наступним чином. Передусім вони пов'язують глобалізацію з можливістю використовувати в розвинених країнах світу дешеву робочу силу українських гастарбайтерів‚ перевагами об'єднання міжнародних зусиль в боротьбі з тероризмом‚ відпливом інтелекту в заможні країни Заходу‚ надією громадян України знайти роботу за кордоном‚ шансом для нашої молоді отримати освіту на Заході‚ імпульсом для швидкого розвитку економічно відсталих країн тощо." [1]

На сьогодні Україна продукує найбільше трудових мігрантів серед країн-донорів пострадянського простору. Цей показник особливо тривожний на тлі депопуляції українського етносу — низької народжуваності й високої смертності.

На кінець 2004 року, за різними джерелами, за кордоном перебувало понад 7 млн. громадян України. Основна кількість наших мігрантів зосереджена в країнах Європи та Америки: Аргентина — 100 тис., Бразилія — 150 тис., Великобританія — 70 тис., Греція — 200 тис., Ізраїль — 150 тис., Іспанія — 400 тис., Італія — понад 500 тис., Канада — 150 тис., Придністров'я (Республіка Молдова) — 50 тис. із 350, які проживають там постійно, ФРН — 200 тис., Польща — понад 400 тис. (за рік кордон перетинають близько 6 млн.), Португалія — 200 тис., Росія — 3 млн., Словаччина — 50 тис., США — 500 тис., Туреччина — 30 тис., Франція — 40 тис., Чехія — 400 тис. З усієї кількості громадян України за кордоном легалізовано владою країн перебування близько 500 тис., решта — на нелегальному становищі. [2]

В основі міграційних процесів лежить цілий комплекс причин, головні з яких — соціально-економічні. Масова трудова міграція українців, як зазначалося вище, стала наслідком злочинної політики в Україні, яка була спрямована на витіснення соціально активних громадян за межі країни.

Міграційні процеси мають глибокі наслідки, один із найнегативніших — втрата висококваліфікованої робочої сили, передусім наукових кадрів. У зв'язку з виїздом науковців та висококваліфікованих спеціалістів втрати України становлять понад мільярд доларів США на рік. (Для довідки: підготовка фахівця з вищою освітою технічного й природничого профілів коштує Україні близько 10 тис. доларів США, а в розвинених країнах ці затрати більші в 10 разів.) Таким чином, Україна інвестує свій живий капітал в економіку практично всіх розвинених країн світу.

Трудова міграція — глобальне світове явище, вона позначається як на країнах-донорах, так і на країнах-реципієнтах. Демографічна ситуація в Україні як у країні-донорі значно гірша, ніж в інших країнах-донорах. По-перше, частка трудових мігрантів з України у відсотковому відношенні до кількості населення — найвища серед інших країн. По-друге, в Україні відбувається сталий процес неухильного зменшення населення через різке скорочення народжуваності та зростання смертності. Тому утворений у нашому суспільстві демографічний вакуум неминуче заповнюють іммігранти з третіх країн зі стабільним природним приростом населення, які є традиційними постачальниками робочої сили у світі. Але вони — носії інших звичаїв і культурних традицій, іншого менталітету, й через засилля іммігрантів можуть відбуватися незворотні процеси в нашій культурі, у світогляді, в усьому суспільному єстві. [3]

На парламентських слуханнях у Верховній Раді України "Стан та проблеми правового і соціального статусу сучасної української трудової міграції", які відбулися 17 листопада 2004 року, наводилася цифра, за даними Міністерства праці та соціальної політики України, а цю цифру підтримує більшість експертів, які працюють в означеній сфері, нині за кордоном працюють до 3 мільйонів наших співвітчизників. Наведена цифра обґрунтовується даними, розрахованими на підставі статистичної та адміністративної інформації про чисельність та економічну активність населення, даними консульських установ щодо громадян України, які перебувають за кордоном, і даними суб'єктів господарської діяльності, що займаються посередництвом у працевлаштуванні громадян України за кордоном. Також для проведення цього аналізу Міністерства праці та соціальної політики України співпрацювали з об'єднаннями роботодавців інших країн, особливо тих, де працює значна кількість наших громадян, та об'єднаннями професійних спілок.

Окрім застосування економічних важелів, пов'язаних із створенням привабливого ринку праці, державне регулювання трудових міграцій громадян України здійснюється шляхом застосування таких адміністративних механізмів, як приєднання до багатосторонніх міжнародних правових актів щодо захисту прав трудящих-мігрантів, укладення двосторонніх міждержавних угод щодо трудових міграцій, створення сприятливих умов для переміщення трудових мігрантів через кордон та перебування у країні працевлаштування, а також створення сприятливих умов для працевлаштування громадян України за її межами шляхом розвитку агенцій з посередництва у працевлаштуванні за кордоном.

Трудові міграції є складовою міжнародного ринку праці, який постійно генерує умови для міжнародного перерозподілу працездатного населення. Правові аспекти цих переміщень врегульовує низка міжнародних договорів з питань соціального захисту трудящих-мігрантів. [4]

Одним із найбільших досягнень у гарантуванні прав і свобод є передбачена Конституцією система організаційно-правових гарантій, з-поміж яких особливо значна роль відведена Президентові України, Верховній Раді України, органам виконавчої влади та місцевого самоврядування, судам, прокуратурі та Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини.

Поряд з національними гарантіями Конституція передбачила можливість використання і міжнародно-правових гарантій. Відповідно до ст. 55 Конституції України кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звернутися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом чи учасницею яких є Україна.

Додатковою гарантією захисту прав і свобод людини є також міжнародні механізми захисту прав людини, до яких долучилася Україна. Важливим кроком у цьому напрямі стала ратифікація 17 липня 1997 р. Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р. Відтепер громадяни України отримали можливість звертатися щодо захисту своїх порушених прав до Європейського суду з прав людини. до того ж, приєднавшись у 1990 р. до Факультативного протоколу до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 р., Україна також визнала і компетенцію Комітету ООН з прав людини щодо розгляду індивідуальних скарг громадян України на порушення їх прав та свобод, гарантованих цим пактом.

2. Державна підтримка в Україні та за кордоном

З огляду на динаміку міграційних процесів, зокрема, потоків трудової міграції з України, питання захисту прав та інтересів українських трудящих-мігрантів за кордоном набуло, без перебільшення, державного значення.

За повідомленням Міністерства закордонних справ України крім зазначених Угод Україною укладені угоди про взаємне працевлаштування громадян з урядами Республіки Польща, Литовської Республіки, Республіки Молдова, Республіки Білорусь, Латвійської Республіки, Словацької Республіки, Республіки Вірменія, Соціалістичної Республіки В'єтнам.

Україною також укладені двосторонні угоди у сфері соціального забезпечення з Болгарією, Латвією, Литвою, Монголією, Румунією, Словаччиною, Угорщиною, Чехією, Білоруссю, Вірменією, В'єтнамом, Грузією, Естонією, Молдовою.

Протягом 2004 року Верховною Радою України ратифіковано Угоду між Україною та Великою Соціалістичною Народною Лівійською Арабською Джамагирією про співпрацю у сфері працевлаштування, підписано Угоду між Кабінетом Міністрів України та Урядом Азербайджанської Республіки про трудову діяльність і соціальний захист громадян України, які тимчасово працюють на території Азербайджану, та громадян АР, які тимчасово працюють на території України.

На даний час МЗС України проводиться активний переговорний процес з метою укладення двосторонніх угод у сфері працевлаштування громадян України за кордоном з Аргентиною, Грецією, Грузією, Ізраїлем, Туреччиною, Іраном, Ірландією, Іспанією, Італією, Кіпром, Конго, Румунією, Сербією та Чорногорією, Тунісом, Угорщиною, Фінляндією, Чехією та Німеччиною. Також ведуться переговори щодо укладення з Республікою Польща Угоди про тимчасове працевлаштування громадян України для сезонних робіт в Польщі.

Аспекти пов'язані з громадянством

Щодо питання надання членам української діаспори за кордоном можливості отримувати українське громадянство, не виходячи з громадянства іншої країни, слід зазначити, що Конституція України чітко визначає, що в Україні існує єдине громадянство — громадянство держави Україна (ст. 4 Конституції України).

Крім того, принцип єдиного громадянства закладено у Законі України "Про громадянство України", який відповідає положенням Конституції як Основного Закону найвищої юридичної сили (ст. 8 Конституції). Тобто, якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.

З метою зміцнення зв'язків українців, які проживають за межами України, з історичною батьківщиною, у 2004 році Верховною Радою України був прийнятий Закон України "Про правовий статус закордонних українців", який набув чинності у жовтні 2004 р.

На виконання цього Закону Кабінетом Міністрів України створено Національну комісію з питань закордонних українців, затверджено зразок "Посвідчення закордонного українця" та форму заяви на отримання такого статусу, відкрито рахунок в Укрексімбанку для оплати послуг за видачу посвідчення.

Основним завданням Комісії, серед іншого, є прийняття рішень про надання закордонним українцям (іноземним громадянам чи особам без громадянства українського походження або походженням з України) такого статусу і видача відповідного посвідчення або рішень про відмову чи припинення дії такого статусу.

Надання тій чи іншій особі статусу "закордонного українця" наділяє її під час перебування на території України тими ж правами і обов'язками, що і громадян України, за окремими виключеннями, передбаченими Конституцією України, законами чи міжнародними договорами України.

Одним із найбільш суттєвих прав, згідно із Законом, є право закордонних українців — громадян тих держав, з якими Україна має візовий режим, на безкоштовне оформлення багаторазової візи для в'їзду в Україну без відповідного запрошення на період до 5 років на підставі посвідчення закордонного українця, а також право на імміграцію в Україну поза межами квот на імміграцію.

На сьогоднішній день закордонними дипломатичними установами України розпочато прийом заяв про надання статусу закордонного українця. [6]

У березні 2005 року Міністр закордонних справ України Борис Тарасюк відкрив при МЗС України Центр допомоги українських громадянам за кордоном, філії якого працюють у представництвах МЗС на території нашої держави та в консульствах за її межами (у Португалії, Іспанії, Італії). Центр співпрацює з українськими правничими структурами, збирає інформацію та проводить моніторинг щодо проблемних питань захисту прав трудящих-мігрантів громадян України, аналізує міжнародне і національне право держав світу, насамперед тих, де спостерігається порушення основних прав наших громадян.

Тут можна отримати правові консультації, зокрема щодо надання допомоги українським працівникам-мігрантам при укладанні (розірванні) трудових контрактів з іноземними працедавцями чи посередницькими структурами в Україні; консультації щодо порядку оподаткування, страхування та пенсійного забезпечення працівників у державі перебування; роз'яснення правил ввезення на територію держави працевлаштування особистого майна, в'їзду членів та рідних працівника; порядку відшкодування збитків працівникові, завданих під час роботи та виплати компенсацій у зв'язку з каліцтвом чи смертю працівника. [7]

У разі бажання громадянина або юридичної особи України, з метою організації належного захисту прав та інтересів наших співвітчизників за кордоном, дипломатичною установою можуть залучатися можливості Центру. Такі можливості полягають у наступному:

— сприяння в отриманні інформації, необхідної для виконання адвокатами своїх обов'язків, від правоохоронних, судових та інших органів держав перебування;

— надання, при необхідності, інформації про діяльність адвокатських об'єднань на запити громадян України в державах перебування;

— направлення до об'єднань звернень та наявних матеріалів, отриманих від українських трудящих-мігрантів, або таких, що їх стосуються, з метою надання їм правової допомоги;

— сприяння налагодженню зв'язків з іноземними партнерами щодо захисту прав та інтересів громадян України;

— сприяння встановленню та підтриманню контактів з органами юстиції та правоохоронними органами країни перебування у питннях захисту прав громадян України трудящих-мігрантів.

3. Тест

Дати визначення поняттю «Батьківство»:

а) соціально-правовий статус чоловіка;

б) соціально-правовий стан жінки;

в) стан чоловіка під дією алкоголю.

Правильна відповідь – а).

Висновки

Особливістю Конституції України є те, що нею передбачено створення і закріплення дійового механізму захисту прав і свобод людини. Це стосується, головне, організації і здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (ст.6). Саме на судову владу, як зазначено, покладається функція захисту конституційних прав і свобод. За чинною Конституцією каральна функція суду поступається функції правозахисній, праворегулюючій. Відповідно до перехідних положень Конституції України та Закону України “Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини” від 17 липня 1997 р. рішення про надання санкції на арешт, тримання під вартою і затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, а також щодо проведення огляду та обшуку житла або іншої власності особи з 28 червня 2001 р. прийматимуться виключно судами України.

Важливою ланкою в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина є Конституційний Суд України, який здійснює судовий конституційний контроль та захист основ конституційного ладу, основних прав і свобод людини і громадянина, забезпечення верховенства права і прямої дії Конституції на всій території України.

Здійснюючи конституційний контроль, Конституційний Суд України справляє значний вплив на діяльність органів державної влади в сфері додержання та захисту прав людини і громадянина, передусім у сфері нормотворчості (законодавства), приймаючи рішення про невідповідність тих чи інших правових актів або їх окремих положень Конституції, даючи тлумачення конституційних норм при розгляді конкретних справ і здійснюючи офіційне тлумачення Конституції і законів України, яке стає обов’язковим для всіх суб’єктів права.

Запровадження спеціального інституту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини є новацією у державно-правовій системі захисту прав і свобод людини у нашій країні. У Конституції України закріплюється право особи звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого (ст.55) і визначається, що через нього здійснюється парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина (ст.101). Статус, функції та компетенція Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини закріплені у конституційному Законі України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, прийнятому Верховною Радою України 23 грудня 1997 р. При розробці цього закону було враховано позитивний досвід інституту омбудсмана (Уповноваженого з прав людини) європейських країн. Віднині цей інститут являє собою універсальний інструмент виявлення і сприяння усуненню порушень прав і свобод людини і громадянина в Україні. Усвідомити природу, функції та мандат нового для України демократичного інституту позасудового захисту прав і свобод людини неможливо без аналізу подібних правозахисних інституцій у демократичних країнах світу.

Список використаної літератури

1. Рабінович П. М. Права людини і громадянина у Конституції України (до інтерпретації вихідних конституційних положень). — X., 1997. — 64 с.

2. Тацій В. Утвердження і забезпечення прав та свобод людини — головний конституційний обов'язок демократичної, правової, соціальної держави // Вісник Академії правових наук України. — 2000. — № 4.

3. Геллнер Зрнест. Условия свободи. Гражданское общество и его исторические соперники. «А. Б. Маріонет». — М., 1995.

4. Права человека: Учебник для вузов / Отв. ред. Е. А. Лукашева. — М., 1999.

5. Братасюк М. Подолання правового нігілізму в сучасній Україні як проблема збереження гуманістичного сенсу права // Українська наука: минуле, сучасне, майбутнє. Щорічник / За заг. ред. проф. Б. Лановика. — Тернопіль, 1998.

6. Тодика Ю. Роль Конституції України в становленні громадянського суспільства // Вісник Академії правових наук. — 1999. — № 2.

7. Пейн Томас. Права людини / Пер. з англ. Ігор Савчак. — Л., 2000. — 288 с.