Вступ.

1. Сутність прихованого, фіктивного та умисного банкрутства.

2. Мотиви та цілі приховання банкрутства.

3. Вирішення питання та необхідність удосконалення вітчизняного законодавства щодо прихованого, фіктивного та умисного банкрутства.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Формування економіки України, побудованої на принципах ринкових відносин, потребує створення нових, невідомих або мало відомих українському суспільству правових інститутів, що регулюють правовідносини в цій сфері життя держави.

Одним із таких інститутів є інститут банкрутства і як похідні – фіктивне банкрутство та умисне доведення до банкрутства.

Однак, з іншого боку, складність самого явища – кримінального банкрутства, динамічна зміна кримінальної практики в економічній сфері, значні розходження, поєднані з плюралізмом дослідницьких підходів у різних країнах, обумовлених методологією та національними особливостями, не дозволяють розраховувати на остаточне вирішення цього завдання в принципі. Це пов’язано не з недосконалістю механізмів наукового пізнання чи неефективною організацією наукового спілкування, а з природою самої проблеми. Слід зауважити, що терміни "неплатоспроможність", "неспроможність" і "банкрутство" у різних державах вживаються в різних значеннях. У більшості з них банкрутство є частковою неспроможністю, її кримінальним видом. Крім того, термін "банкрутство" має вузьке й суто спеціальне значення, яке описує окремий випадок неспроможності, коли неплатоспроможний боржник навмисно вчиняє кримінальне діяння, що наносить збитки кредиторам. Інакше кажучи, банкрутство – це кримінально-правовий бік неспроможності.

Фіктивне банкрутство — завідомо неправдива офіційна заява громадянина — засновника або власника суб'єкта господарської діяльності, а також службової особи суб'єкта господарської діяльності, а так само громадянина — суб'єкта підприємницької діяльності про фінансову неспроможність виконання вимог з боку кредиторів і зобов'язань перед бюджетом.

1. Сутність прихованого, фіктивного та умисного банкрутства

Нерідко підприємства, які фактично є фінансово неспроможними, з певних мотивів приховують це. У такому разі можна говорити про приховане банкрутство. Проте окремі суб'єкти господарювання, маючи певну мету, можуть навмисне оголосити себе банкрутами, не будучи такими. Ідеться про фіктивне банкрутство. Щоб запобігти зазначеним негативним проявам, Кримінальний кодекс України встановив покарання підприємцям, які вдаються до зазначених зловживань.

Приховане банкрутство: навмисне приховання факту стійкої фінансової неспроможності через подання недостовірних даних, якщо це завдало матеріальних збитків кредиторам, карається позбавленням волі на строк до двох років або штрафними санкціями до 300 мінімальних розмірів зарплати з позбавленням права здійснювати певну діяльність протягом п'яти років.

Об'єктивно факт приховання банкрутства визначається такими двома ознаками:

• надання кредитору неправдивих даних про фінансовий стан неплатоспроможного боржника;

• причинний зв'язок між поданням таких даних та збитками, що їх зазнав кредитор.

Мотиви та цілі приховання банкрутства:

• надія на поліпшення фінансового стану або на виконання фінансових зобов'язань особами, які, у свою чергу, є боржниками даної особи;

• спроба одержати банківський кредит для покриття фінансової заборгованості або для привласнення одержаних коштів з наступною ліквідацією підприємства;

• прагнення отримати вигідне замовлення на виробництво товарів, робіт, послуг від держави чи інших замовників і т.д.

Суб'єкти прихованого банкрутства:

• засновники підприємства;

• власники;

• посадові особи.

Мінімальне стягнення в разі виявлення факту прихованого банкрутства застосовується: якщо банкрутство є наслідком банкрутства іншої юридичної особи або воно настало внаслідок порушення іншими підприємствами законодавства (монополізація ринку цін, недобросовісна конкуренція, махінації з фінансовими ресурсами);

• якщо воно є наслідком дії форс-мажорних обставин.

Максимальні санкції застосовуються, якщо банкрутство сталося через невміння вести ефективну фінансово-господарську діяльність, брак належної кваліфікації керівництва, халатності, крадіжок, різного роду зловживань, прорахунків в оцінюванні ринків збуту і т.д.[4, c. 106-108]

Принагідно наведемо цікаву аналогію, з «Руської Правди» Ярослава (перша систематизована кодифікація права Київської Русі). В цьому документі значна увага приділяється врегулюванню спірних моментів між кредитором і боржником. У ньому, зокрема, зазначено, «коли банкрутство купця станеться через нещасливу пригоду, а не через його недбальство, тобто коли потоне корабель, або пропаде товар під час війни, або від вогню, то кредитори не можуть жадати конкурсу негайно — не можуть взяти його в неволю чи продати: купцеві дається право сплачувати свої борги частками, бо шкода від Бога, а він сам не винен; коли ж він позбавиться свого майна внаслідок пияцтва, або залізши в карні справи, або взагалі знищить його своєю непорадністю, то він віддається на волю кредиторів — вони можуть йому дати «прольонгату» або негайно його продати разом з усім майном».

У рамках дослідження прихованого та фіктивного банкрутства можна розглядати також документ, виданий 1582 року Генріхом III. У ньому визначалася різниця між «нещасною» та «зловмисною» неспроможністю. Зміст документа зводився ось до чого: «Ми одержали багато скарг на справи про неспроможність і банкрутство, які почастішали в нашій державі порівняно з попереднім часом; ті з них, які виникають в результаті збитків, заподіяних внаслідок заворушень в країні, або внаслідок корабельних аварій, крадіжок чи інших нещасних випадків — варті співчуття; інші — заслуговують на покарання, оскільки робляться зі злим наміром тими, хто, не зазнавши ніякої шкоди, приховує своє майно, обтяжує його вдаваними заставами, перевозить за кордон, а потім і сам тікає». Цитований уривок стосується фіктивного банкрутства, поширеного, як бачимо, ще за часів середньовіччя.

Фіктивне банкрутство, що полягає в явно неправдивій заяві громадянина — засновника або власника підприємства, а також посадової особи певного підприємства про фінансову неспроможність виконання зобов'язань перед кредиторами та бюджетом, карається штрафом від 300 до 500 мінімальних зарплат з позбавленням права здійснювати відповідну діяльність до 5 років. Ті самі дії, якщо вони завдали великого матеріального збитку кредиторам або державі, караються позбавленням волі до трьох років з конфіскацією майна.

Великий матеріальний збиток — це збиток, який в 50 і більше разів перевищує розмір неоподаткованого мінімуму. Збиток виникає через неповернення боргів, несплату відсотків та податків.

Цілі повідомлення неправдивої інформації можуть бути різними:

• порушення справи про банкрутство чи санація підприємства в рамках провадження справи про банкрутство;

• приховання незаконного витрачання коштів;

• ліквідація, реорганізація чи приватизація підприємства з метою зміни форми власності;

• уведення в оману незалежного аудитора з метою одержання необ'єктивного висновку про фінансовий стан підприємства.

Доведення до банкрутства. Новим законодавством про банкрутство введено положення про відповідальність за умисне банкрутство. Умисне банкрутство — це свідоме доведення суб'єкта підприємницької діяльності до стійкої фінансової неплатоспроможності, яка виникає внаслідок того, що власник або посадова особа підприємства з корисливих міркувань вдається до протиправних дій або не виконує чи неналежно виконує свої службові обов'язки, завдаючи істотної шкоди державним або громадським інтересам чи законним правам власників і кредиторів.

Умисне доведення до банкрутства, коли це завдало істотної шкоди державним чи громадським інтересам або таким, що їх захищає закон, правам та інтересам кредиторів, — карається штрафом від 500 до 800 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади або здійснювати певну діяльність на строк до 5 років. Ті ж дії, якщо вони завдали великої матеріальної шкоди, караються позбавленням волі на строк до 5 років з конфіскацією майна.

У Російській Федерації, наприклад, проблематиці умисного банкрутства присвячена стаття 196 Кримінального кодексу, де воно визначається як умисне створення чи збільшення неплатоспроможності підприємства, що здійснюється керівництвом в особистих інтересах або в інтересах третіх осіб. Найбільш відомою справою щодо умисного банкрутства в Росії є кримінальна справа проти керівництва Челябінського тракторного заводу, який був промисловим гігантом радянської індустрії. Керівництво підприємства протягом кількох років зумисне передавало найбільш ліквідні основні засоби заводу на баланс інших суб'єктів господарювання за цінами, нижчими від ринкових. Засновувалися, виділялися та відокремлювалися нові юридичні особи, які не відповідали за боргами тракторного заводу. Усе це робилось для того, щоб не сплачувати борги кредиторам, у тому числі державі та персоналу. Як наслідок, потужне підприємство стало банкрутом. За такої ситуації контроль над заводом практично за безцінь може перейти до інших власників, наприклад через процедуру санації[7, c. 124-126].

2. Мотиви та цілі приховання банкрутства

У практиці господарювання досить часто можна зіткнутися з підприємствами, які фактично є фінансово-неспроможними, однак, з певних мотивів приховують цю обставину. В даному випадку можна говорити про наявність прихованого банкрутства. З іншого боку, ряд суб'єктів господарювання, переслідуючи певні цілі, можуть зумисне оголосити себе банкрутами, не будучи такими. При цьому має місце фіктивне банкрутство. Для багатьох державних підприємств характерною є ситуація, коли службові особи зловмисно або за своєї халатності доводять суб'єкт господарювання до фінансової кризи та до банкрутства. Для запобігання вказаних негативних проявів Кримінальним кодексом України встановлено покарання, якщо підприємці чи відповідальні службові особи вдаються до них.

Приховане банкрутство: навмисне приховання факту стійкої фінансової неспроможності через подання недостовірних даних, якщо це завдало матеріальних збитків кредиторам, карається позбавленням волі на строк до 2 років або штрафними санкціями до 300 мінімальних розмірів зарплати з позбавленням права займатися певною діяльністю протягом 5 років.

Об'єктивно факт приховання банкрутства визначається такими двома ознаками:

— надання кредитору неправдивих даних про фінансовий стан неплатоспроможного боржника;

— причинний зв'язок між подачею таких даних та збитками, що їх зазнав кредитор.

Мотиви та цілі приховання банкрутства:

— надія на поліпшення фінансового стану або на виконання фінансових зобов'язань особами, які, у свою чергу, є боржниками даної особи,

— спроба одержати банківський кредит для покриття заборгованості чи привласнення одержаних коштів з наступною ліквідацією підприємства,

— прагнення отримати вигідне замовлення на виробництво товарів, робіт, послуг від держави чи інших замовників і т.д.

Суб'єктами прихованого банкрутства можуть бути засновники підприємства, власники, посадові особи.

Мінімальне стягнення у разі виявлення факту прихованого банкрутства застосовується:

— якщо прихована фінансова неспроможність є наслідком банкрутства іншої юридичної особи або настала внаслідок порушення законодавства контрагентами (монополізація ринку цін, недобросовісна конкуренція, махінації з фінансовими ресурсами);

— якщо вона є наслідком дії форс-мажорних обставин.

Максимальні санкції застосовуються, якщо фінансова неспроможність є наслідком невміння вести ефективну фінансово-господарську діяльність, недостатньої кваліфікації керівництва, недбалості, крадіжок, різного роду зловживань, прорахунків щодо оцінки ринків збуту і т.д.

У цьому контексті можна згадати дуже цікаві принципи врегулювання суперечок між кредитором і боржником з "Руської Правди" Ярослава (перша систематизована кодифікація права Київської Русі). Там, зокрема, зазначено, "коли банкрутство купця станеться через нещасливу пригоду, а не через його недбальство, тобто коли потоне корабель, або пропаде товар під час війни, або від вогню, то кредитори не можуть жадати конкурсу негайно — не можуть взяти його в неволю чи продати: купцеві дається право сплачувати свої борги частками, бо шкода від Бога, а він сам не винен; коли ж він позбавиться свого майна внаслідок пияцтва, або залізши в карні справи, або взагалі знищить його своєю непорадністю, то він віддається на волю кредиторів — вони можуть йому дати "прольонгату" або негайно його продати разом з усім майном"[2, c. 53-55].

Фіктивним банкрутством можна назвати ситуацію, коли підприємство фактично не є банкрутом, однак запевняє про свою фінансову неспроможність. У зв'язку з цим Кримінальним кодексом передбачено, що явно неправдива заява громадянина — засновника або власника підприємства, а також посадової особи даного підприємства про фінансову неспроможність виконання зобов'язань перед кредиторами та бюджетом карається штрафом від 300 до 500 мінімальних зарплат з позбавленням права займатися даною діяльністю до 5 років. Ті самі дії, якщо вони завдали великого матеріального збитку кредиторам або державі, караються позбавленням волі до З років з конфіскацією майна.

Великий матеріальний збиток — це збиток, який перевищує в 50 і більше разів розмір неоподаткованого мінімуму. Збиток виникає внаслідок неповернення боргів, несплати відсотків та податків.

Цілі повідомлення неправдивої інформації можуть бути різними:

— порушення справи про банкрутство чи санація підприємства в рамках провалення справи про банкрутство,

— ліквідація, реорганізація чи приватизація підприємства з метою приховання незаконного витрачання коштів,

— надання недостовірних даних аудитору з метою одержання необ'єктивного висновку про фінансовий стан підприємства.

Доведення до банкрутства. Новим законодавством про банкрутство запроваджене положення про відповідальність за умисне банкрутство. Умисне банкрутство — це умисне доведення суб'єкта підприємницької діяльності до стійкої фінансової неплатоспроможності через здійснення з корисливих мотивів власником або посадовою особою підприємства протиправних дій або через невиконання чи неналежне виконання своїх службових обов'язків, що завдало істотної шкоди державним або громадським інтересам чи законним правам власників і кредиторів.

Умисне доведення до банкрутства, якщо це завдало істотної шкоди державним чи громадським інтересам або правам та інтересам кредиторів, що охороняються законом, — карається штрафом від п'ятисот до восьмисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади або здійснювати певну діяльність на строк до 5-ти років. Ті самі дії, якщо вони завдали великої матеріальної шкоди, — караються позбавленням волі на строк до 5 років з конфіскацією майна.

На ці та інші фактори й обставини слід звертати увагу власникам та фінансовим службам вітчизняних підприємств під час провадження фінансово-господарської діяльності[5, c. 68-70].

3. Вирішення питання та необхідність удосконалення вітчизняного законодавства щодо прихованого, фіктивного та умисного банкрутства

Перехід України на шлях ринкових перетворень обумовив необхідність удосконалення вітчизняного законодавства. Нині актуальним є питання запобігання таким злочинним проявам, які ущемляють інтереси не тільки окремих громадян і юридичних осіб, а й гальмують подальший розвиток цивілізованих ринкових відносин в державі. Зокрема, йдеться про умисні банкрутства.

Закон України від 14 травня 1992 р. «Про банкрутство» поклав початок нормативному регулюванню важливого елемента ринкового механізму — інституту неспроможності суб'єктів підприємницької діяльності. Протягом дії цього Закону стало очевидним, що більшість суб'єктів господарювання мали можливість, використовуючи механізм банкрутства, умисно ставати банкрутами. Для запобігання зазначеному негативному явищу в 1994 р. до Кримінального кодексу України введено статті: «Приховування банкрутства» (ст. 156 ) і «Фіктивне банкрутство» (ст. 156 ). У свою чергу практика виявила низку проблем при застосуванні названого Закону, визначила шляхи удосконалення останнього і з 1 січня 2000 р. набрала чинності нова його редакція «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а КК доповнено новою ст. 156 «Доведення до банкрутства».

Проект нового Кримінального кодексу України також зберігає існуючі норми про умисне банкрутство. На проблему такого банкрутства звернуто увагу і Президентом України Л.Д.Кучмою, який, зокрема, вказав на необхідність «ефективних інструментів упередження навмисного і фіктивного банкрутства, що застосовується в злочинних цілях недобросовісними керівниками окремих підприємств і організацій», а також «законодавчого врегулювання питання про кримінальну відповідальність за навмисне банкрутство та легалізацію злочинних коштів» .

Отже, проблема умисних банкрутств існує. Проте з введенням норм про умисні банкрутства до КК ні в спеціальних юридичних, ні в інших періодичних виданнях з даної категорії справ мало повідомлень правоохоронних органів або публікацій.

У ст. 156 «Фіктивне банкрутство» знайшло відображення традиційне уявлення про банкрутство як про злісне, обманне, коли воно полягає у штучному збільшенні пасиву або зменшенні активу боржника (підробка, приховання майна, відчуження його у невигідних угодах, дарування, імітування або підтвердження неіснуючих боргів) .

Поняття «фіктивний» походить від слів «фіктивність», «фікція» — умисно створене, вигадане становище, будування, що не відповідають дійсності й використовуються з певною метою .

При фіктивному банкрутстві господарське і фінансове становище суб'єкта підприємницької діяльності такі, що він має можливість провадити виробничу і комерційну діяльність. По-перше, на момент вчинення злочину він може бути платоспроможним, тобто здатним задовольняти вимогу кредиторів і виконувати зобов'язання перед бюджетом, незалежно від основних засобів, що у нього є. Це означає, що наявність даного складу необхідна, щоб у підприємств були грошові кошти, достатні для виконання зобов'язань. По-друге, суб'єкт підприємницької діяльності може не мати оборотних засобів, проте мати основні, які хоч і належать до менш ліквідної частини активів, але важливі для фінансового маневрування підприємства, і воно могло б їх реалізувати, щоб розрахуватися з кредиторами[6, c. 139-142].

Важливе значення має визначення у складі фіктивного банкрутства поняття неправдивої заяви. Необхідно підкреслити, що існує найбільша імовірність подачі такої заяви до арбітражного суду на підставі п. 2 ст. 6 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». У такій заяві боржником викладаються обставини, які підтверджують його неплатоспроможність, відомості про наявність майна, в тому числі грошей, дебіторської заборгованості тощо. Крім заяви, подаються й інші документи, які підтверджують його неплатоспроможність. Згідно зі ст. 11 зазначеного Закону арбітражним судом вводиться процедура розпорядження майном боржника і призначається його розпорядник, а для визначення фінансового становища може бути призначена експертиза. Арбітражний суд може зобов'язати боржника подати аудиторський висновок, відсутність якого не є підставою для припинення провадження у справі і зобов'язує заявника подати у офіційні друковані органи оголошення про порушення справи про банкрутство. Крім того, згідно зі ст. 13 названого Закону розпорядник майна, з метою забезпечення майнових інтересів кредиторів, не тільки має право аналізувати фінансове становище боржника, залучати для забезпечення своїх повноважень спеціалістів, а й зобов'язаний аналізувати його господарську й інвестиційну діяльність, становище на товарних ринках, а також виявляти ознаки фіктивного банкрутства і доведення до нього.

Отже, неправдива заява про фінансову неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності подається в арбітражний суд, де під час провадження, при виконанні обов'язків розпорядником майна, можливе виявлення даного факту. Проте названий Закон містить лише вказівку на те, що державний орган з питань банкрутства готує за запитами суду, прокуратури або іншого уповноваженого органу висновок про наявність ознак прихованого, фіктивного банкрутства або доведення до нього щодо державних підприємств або підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25 відсотків. На мій погляд, вказівка в Законі на повідомлення правоохоронних органів про факти зловживання при банкрутстві суб'єктів господарювання незалежно від форми власності сприяла б координації діяльності суду з правоохоронними органами, оскільки найактуальнішою і недостатньо врегульованою залишається проблема банкрутства, яка багато в чому пов'язана зі злочинністю[3, c. 72-74].

Вважаю, що поданням неправдивої заяви суб'єкта підприємницької діяльності арбітражному суду не вичерпується можливість вчинення такого злочину як фіктивне банкрутство. Неправдива заява може бути надіслана суб'єктом господарювання і на адресу кредитора. Так, можлива ситуація, коли кредитор надсилає суб'єкту підприємницької діяльності претензію в порядку ст. 6 Арбітражного процесуального кодексу України з вимогою сплатити суму основного боргу за поставлений, але не оплачений товар, а також пеню за прострочку оплати. Суб'єкт підприємницької діяльності у своїй відповіді вказує, що задовольнити претензію не має можливості через відсутність грошових коштів. У свою чергу кредитор вимушений звертатися за стягненням заборгованості до арбітражного суду| Вже при розгляді даної справи може з'ясуватися, що на момент відправлення відповіді на претензію у суб'єкта підприємницької діяльності малися на розрахунковому рахунку грошові кошти, достатні для погашення заборгованості, що підтверджується довідкою банку, який здійснює обслуговування його рахунку. Таким чином, надіслання відповіді на претензію, що містить неправдиві відомості, повинно розцінюватися як наперед неправдива заява про фінансову неспроможність, яка має на меті лише відкласти можливість звернення кредитора до арбітражного суду.

У диспозиції складу фіктивного банкрутства, крім кредитора, названа й держава. Отже, уданому разі від імені останньої виступають органи стягнення, а винна особа надає неправдиві відомості зі сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів. Відповідно до ст. 9 Закону «Про систему оподаткування» платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані: вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність, а також подавати до державних органів декларації, бухгалтерську звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням та сплатою податків і зборів у встановлені законом терміни. Зокрема, Закон «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлює порядок і строки сплати податків до бюджету, відповідальність за правильність нарахування, своєчасність податків і додержання законодавства про оподаткування. Так, ст. 16 даного Закону передбачає, що платники податків подають до податкового органу декларацію про прибуток за звітний квартал, розраховану наростаючим підсумком з початку звітного фінансового року. Порядок сплати податків та інших обов'язкових платежів суб'єктами підприємницької діяльності — юридичними особами регламентується й іншими законами, декретами Кабінету міністрів України та інструкціями Мінюсту, а також Головної податкової адміністрації України, у яких подаються роз'яснення з питань застосування відповідних нормативних актів.

При поданні суб'єктом названої діяльності звітних документів, що свідчать про фінансову неспроможність, в них може йтися про майнове і фінансове становище суб'єкта господарювання без відображення його фінансово-господарської діяльності. Така інформація може бути підставою для проведення перевірки податковим органом, у ході якої можливе виявлення невідповідності вказаних у звітних документах даних, із справжнім фінансовим і господарським становищем суб'єкта підприємницької діяльності.

Отже, подання звітних документів, які перекручують справжнє фінансове становище суб'єкта господарювання, що підтвердилося під час перевірки, можна вважати неправдивою заявою. Проте, вважаю, у даному разі мають місце ознаки декількох злочинних дій, які потребують самостійної кримінально-правової оцінки. З одного боку, це подання податковому органу неправдивої інформації, що становить об'єктивну сторону складу злочину за ст. 156 (фіктивне банкрутство), а з іншого — об'єктивну сторону злочину за ст. 148 (ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів). Оскільки дане ухилення пов'язане або з посадовим підлогом або з підробкою документів, то в цьому разі додаткової кваліфікації за ст. 172 КК не вимагається, оскільки склад фіктивного банкрутства передбачає вчинення злочинних дій, пов'язаних з поданням неправдивої інформації, а, отже, — і документів з неправдивими відомостями[4, c. 116-118].

Таким чином, у наявності ідеальна сукупність злочинів, за якою однією дією особи вчинено декілька злочинів, передбачених різними статтями Особливої частини КК України. Оскільки безпосереднім об'єктом ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів є фінансова діяльність держави щодо формування прибуткової частини бюджетів, визначений нею порядок сплати фізичними і юридичними особами податків, зборів, інших обов'язкових платежів»6, а фіктивного банкрутства — додержання суб'єктами господарювання договірної і фінансової дисципліни, то очевидно, що у даному разі страждають дві різні групи суспільних відносин, два об'єкта злочинного посягання. Врешті-решт, є не один, а два злочини .

У зв'язку з цим не викликає сумніву те, що практичні працівники, застосовуючи кримінально-правові норми, які передбачають відповідальність за вчинення злочинів у сфері оподаткування, залишають без уваги норму про фіктивне банкрутство. Виправданням цьому є помилковий висновок, що подання неправдивих відомостей охоплюється нормою про ухилення від сплати податків. Додатковим аргументом може бути й те, що ст. 148 має вже досить сувору санкцію, тому немає необхідності обтяжувати слідство ще однією нормою, яка встановлює окреме покарання. Проте суть не у суворості покарання за скоєння тих чи інших злочинних дій, а у незастосуванні існуючих норм кримінального закону.

Як результат — норми про злочинні банкрутства, зокрема фіктивні, які містить чинний КК. України, невиправдано вважаються «мертвими». Проте очевидно, що проблема умисних банкрутств існує, а кримінально-правові норми про них належать до латентних злочинів, або так званих «штучно-латентних», шляхом приховування їх на всіх етапах встановлення, розслідування і розкриття, а також засудження винного чи його притягнення до іншої, передбаченої законом, відповідальності[1].

Висновки

У випадках, передбачених законом, суб'єкт підприємництва — боржник, його засновники (учасники), власник майна, а також інші особи несуть юридичну відповідальність за порушення вимог законодавства про банкрутство, зокрема фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне доведення до банкрутства.

Фіктивним банкрутством визнається завідомо неправдива заява суб'єкта підприємництва до суду про нездатність виконати зобов'язання перед кредиторами та державою. Встановивши факт фіктивного банкрутства, тобто фактичну платоспроможність боржника, суд відмовляє боржникові у задоволенні заяви про визнання банкрутом і застосовує санкції, передбачені законом.

Умисним банкрутством визнається стійка неплатоспроможність суб'єкта підприємництва, викликана цілеспрямованими діями власника майна або посадової особи суб'єкта підприємництва, якщо це завдало істотної матеріальної шкоди інтересам держави, суспільства або інтересам кредиторів, що охороняються законом.

Приховування банкрутства, фіктивне банкрутство або умисне доведення до банкрутства, а також неправомірні дії у процедурах неплатоспроможності, пов'язані з розпорядженням майном боржника, що завдали істотної шкоди інтересам кредиторів та держави, тягнуть за собою кримінальну відповідальність винних осіб відповідно до закону.

Список використаної літератури

1. Про методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства: Наказ Мінекономіки України від 17 січня 2001 р. № 10.

2. Єлецьких С. Фінансова санація та банкрутство підприємств: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення курсу (для студ. спец. 7.050107, 7.050106, 7.050104 усіх форм навчання) / Донбаська держ. машинобудівна академія. — Краматорськ, 2006. — 176с.

3. Копилюк О. І., Штангрет А. М. Фінансова санація та банкрутство підприємств: Навч. посіб. / Українська академія друкарства. — 2.вид. — Л. : УАД, 2005. — 150с.

4. Кондрашихін А. Фінансова санація та банкрутство підприємств : навч. посіб. / Андрій Кондрашихін, Тарас Пепа, Валерія Федорова, ; М-во освіти і науки України. — К. : Центр навчальної літератури, 2007. — 203 с.

5. Корецька С. Фінансова санація та банкрутство підприємств: Навч. посібник / Гуманітарний ун-т "Запорізький ін-т держ. та муніципального управління". — Запоріжжя : ГУ "ЗІДМУ", 2005. — 159с.

6. Терещенко О. Фінансова санація та банкрутство підприємств: Навч. посіб. / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2000. — 412с.

7. Череп А. Фінансова санація та банкрутство суб’єктів господарювання : підручник / Алла Череп,. — К. : Кондор, 2006. — 376 с.