Всі юристи за родом своєї діяльності вивчають, тлумачать, застосовують насамперед правові норми — в цьому полягають їхні повноваження. Однак вони ж для оцінки поведінки суб’єктів правових відносин і правильного вирішення виникаючих колізій постійно звертаються і до етичним критеріям, оскільки в їх основі лежать норми моралі.

Взагалі, мораль — це найважливіший соціальний інститут, одна з форм суспільної свідомості. При цьому головне в моралі — це уявлення про добро і зло, про чесне і безчесному. Мораль має два аспекти: внутрішній і зовнішній.

Внутрішній аспект моралі виражає глибину усвідомлення індивідом свого власного «Я»; це міра відповідальності, духовності, громадського обов’язку, ступінь обов’язки особи перед суспільством. Внутрішній аспект моралі по-іншому називають внутрішнім законодавством, все це становить поняття «совість». Зовнішній аспект моралі висловлює конкретні форми зовнішнього прояву якостей, що складають внутрішній аспект моралі, вчинки людини.

Співвідношення між правом і мораллю включає в себе чотири компоненти: 1) єдність, 2) відмінність, 3) взаємодія, 4) протиріччя.

1. Єдність права і моралі виражається в наступних рисах:

• право і мораль є різновиду соціальних норм, т. Е. У них одна і та ж нормативна основа;
• і право, і мораль переслідують одні й ті ж цілі та завдання: соціалізація суспільства;
• і право, і мораль мають один і той же об’єкт регулювання — суспільні відносини; вимоги права і моралі до суспільних відносин збігаються. Однак право і мораль регулюють суспільні відносини у різному обсязі;
• право і мораль як нормативних явищ визначають межі належних і можливих вчинків суб’єктів суспільних відносин;
• право і мораль як філософські категорії представляють собою надбудовні явища, що робить їх соціально однотипними в даному суспільстві;
• і право, і мораль виступають в якості фундаментальних загальноісторичних цінностей, показників соціального і культурного прогресу суспільства. Взагалі, право — це зведена в закон мораль.

2. Різниця права і моралі полягає в наступних характеристиках:

• у права і моралі різні способи встановлення, формування. Правові норми створюються або санкціонуються, скасовуються, змінюються або доповнюються тільки державою, т. К. Право висловлює державну волю суспільства. Норми моралі в свою чергу виникають і розвиваються спонтанно, в процесі практичної діяльності людей. При цьому мораль носить неофіційний (недержавний) характер;
• у права і моралі різні методи їх забезпечення. За правовими нормами стоїть апарат державного примусу, потенційного та можливого. При цьому юридичні норми, закріплені в законах, носять загальнообов’язковий характер. Мораль же спирається на силу громадської думки. Порушення норм моралі не тягне за собою втручання каральних державних органів;
• у права і моралі різні форми зовнішнього вираження, фіксації. Правові норми закріплюються в юридичних актах держави, вони групуються, систематизуються. Моральні норми у свою чергу не мають подібних чітких форм вираження, не враховуються, не обробляються, а виникають і існують у свідомості людей;
• у права і моралі різні характер і спосіб їх впливу на свідомість і поведінку людей. Право регулює взаємовідносини між суб’єктами з погляду їх юридичних прав і обов’язків, а мораль підходить до людських вчинків з позицій моральних цінностей;
• у права і моралі різні характер і порядок відповідальності за порушення відповідно правових і моральних норм. Протиправні дії тягнуть за собою юридичну відповідальність, яка носить процесуальний характер.