Вступ

Актуальність теми. В жорстких умовах ринкової конкуренції, різноманітті форм і методів конкурентної боротьби особливої актуальності набуває необхідність дослідження механізмів взаємодії суб’єктів ринку та новітніх тенденцій в ринковому середовищі. З метою отримання максимального ефекту від інтеграції, та вироблення ефективної конкурентної стратегії необхідно ретельно дослідити природу конкуренції, та окремих її форм, що домінують у сучасних умовах.

Ми розглядаємо основні аспекти використання стратегічної маркетингової діяльності з метою забезпечення довгострокової конкурентоспроможноcті виробничого підприємства.

Ця проблема є дуже актуальною в наш час. Тому що зараз слово «конкуренція», як поштовх для покращення багатьох компаній, перегони на ринку, прагнення бути першою в якійсь галузі. Стратегічна маркетингова спрямованість одна із багатьох складових довгосторокової конкурентоспроможності.

На сучасному етапі розвитку економіки конкурентна боротьба набуває глобального характеру Вона точиться як на мікрорівні, зокрема на рівні підприємств, так і на рівні галузей в межах держави, на рівні країн у міжнародному масштабі. В умовах економічних криз проблема конкуренції загострюється. Розуміння сутності та динаміки цього процесу у різних школах економічної думки дає можливість системно й цілісно будувати стратегію суб’єкта ринкових відносин на різних рівнях його функціонування, що й зумовлює актуальність обраного дослідження.

Актуальність даної теми полягає в тому, що розвиток монополістичної конкуренція в Україні зазнає певні проблеми, які виникають на шляху здійснення підприємницької діяльності. Ринок монополістичної конкуренції повинен бути присутній в кожній країні, оскільки дає можливість розвитку економіки, бо кількість виробників може збільшуватися в різні періоди часу за наявності невисоких бар’єрів входу на ринок та вільного вибору споживача серед наявних товарів, які відрізняються своєю диференціації, що досягається за рахунок якості, умов надання послуг, місце розташування та використанням інтелектуальних активів фірми. Монополістична конкуренція включає такі галузі промисловості як легка, харчова. Ринок України має певні проблеми, щодо існування та розвитку монополістичної конкуренції.

Однією із важливих особливостей останніх десятиліть є загострення конкурентної боротьби і в межах окремих держав, і між державами, чому сприяють такі фактори генезису конкуренції, як глобалізація й науково-технічний прогрес.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання формування та розвитку конкуренції знаходимо у різних економічних теоріях. Основні підходи до методології дослідження даного питання закладені в працях таких зарубіжних економістів як А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс, А. Маршалл, Дж. Хікс, Й. Шумпетер, Д. Робінсон, Ф. Хайєк, І. Ансофф, М. Портер.

Різним аспектам проблеми конкурентоспроможності і міжнародної конкурентоспроможності, зокрема, присвячено праці вітчизняних економістів, таких як Буркинский Б.В., Діленко В.А., Іспірян Г.І., Макогон Ю.В., Скударь Г.М., Чернега О.Б., Андріанов В.Д., Голубков Є.П., Горбашко О.А., Зав’ялов П.С., Портер М., Фатхутдинов Р.А., Юданов А.Ю. Г. Азоєв, А. О. Гудзинський, В. Галушко, В. Геєць, О. Шпичак, С. Кваша та інших вчених.

Однак в науковій економічній літературі все ще тривають активні дискусії з питань теоретичного і методичного забезпечення оцінки конкурентноспроможності різних об’єктів. Однак існує цілий ряд проблем у сфері дослідження конкуренції та конкурентоспроможності, а тому доцільно проаналізувати розвиток теоретичних поглядів щодо їх формування та розвитку.

Метою роботи є дослідження теоретичних засад розвитку монополістичної конкуренції для підвищення результативності механізму управління її формуванням.

Виходячи з мети дослідження, ми поставили перед собою наступні завдання:

— розглянути монополістичну конкуренцію і плюралізм методології;

— охарактеризувати функції монополістичної конкуренції    ;

— дослідити поліморфізм монополістичної конкуренції;

— виявити особливості функціонування монополістичної конкуренції в сучасній економічній системі       ;

— розглянути національні моделі монополістичної конкуренції;

— дослідити регіонально-галузеві особливості функціонування монополістичної конкуренції ;

— проаналізувати специфіку монополістичної конкурентної боротьби в Україні.

Об’єктом дослідження – є особливості ринкової конкуренції, форми і методи конкурентної боротьби.

Предметом дослідження – виступає монополістична конкуренція в умовах сучасного ринку.

Теоретичну основу дослідження становлять праці класиків економічної теорії, сучасних вітчизняних і закордонних учених економістів, досягнення й прогнози науково-дослідницьких установ з проблем конкуренції.

Методологічну основу дослідження становлять загальнонаукові методи пізнання: абстрактно-теоретичний, історичний і логічний, порівняльно-аналітичний, системно-структурний, конкретно-економічний на основі сполучення макро- і мікроекономічного рівнів аналізу в розвитку конкуренції.

Інформаційною базою дослідження послужили дані монографічних і періодичних видань, електронних засобів інформації, довідкові матеріали Держкомстату України, дані інформаційних агентств.

Теоретична значимість дослідження полягає в розробці цілісної концепції становлення й подальшого розвитку монополістичної конкуренції в сучасній економіці України. Виконане дослідження істотно доповнює раніше розроблені положення щодо аналізу конкуренції з позиції економічної теорії. Дане дослідження можна також розглядати як деякий внесок в розвиток економічної теорії по вибраній проблематиці.

Практична значимість дослідження полягає в тому, що основні положення дослідження можуть бути використані при вивченні подальших змін у відносинах конкуренції й структури конкурентних відносин у ринковій економіці України, а також для розробки прогнозів розвитку конкуренції на перспективу.

Структура роботи. Дослідження складається із вступу, трьох розділів, 9 підрозділів, висновку, списку використаної літератури. Поставлені в роботі мета й завдання дослідження визначили її структуру.

Розділ 1. Теоретико-методологічного аналіз монополістичної конкуренції

1.1. Поняття та сутність монополістичної конкуренції: плюралізм теоретико-методологічних підходів

В умовах соціокультурної трансформації українського суспільства відбувається усвідомлення в суспільній свідомості необхідності конкуренції як невід’ємного атрибуту ринкового суспільства. Тому, на наш погляд, важливим для сьогодення є осмислення і визначення сутності конкуренції та її ролі в суспільному житті.

Перш за все слід відзначити, що конкуренції — це «улюблене дитя ринку». Вільна конкуренція сприяє не тільки розвитку індивідуалізму, але й відчуттю особистої свободи, відповідальності та ініціативи особистості. Ринкова економіка гарантує перш за все свободу споживача, що виражається у свободі споживацького вибору на ринку. Але існує і свобода підприємця, оскільки суб’єкт господарської діяльності сам визначає, що, як і для кого і в якій кількості виробляти, а також визначає способи і ціну реалізації своєї продукції.

Найбільш яскраво конкуренція простежується в матеріально-виробничій сфері суспільства. Конкуренція розуміється як змагальність господарюючих суб’єктів тоді, коли їх самостійні дії ефективно обмежують можливість кожного із них однобічно впливати на загальні умови обороту товарів на відповідному товарному ринку.

Конкуренцію можна розглядати як боротьбу фірм (як суб’єктів конкуренції) за обмежений обсяг платоспроможного попиту споживачів, що ведеться фірмами на доступних їм сегментах ринку.

Конкуренція розуміється як «центр тяжіння» всієї системи ринкового господарства [2, 31]. Продавці і покупці конкурують між собою, щоб досягти кожний своєї мети за рахунок конкурентів (продавці — більш високого прибутку; покупці — більш високої якості). Ціна, що встановилася під час конкурентної боротьби, виконує функцію регулювання попиту і пропозиції.

Конкуренція для Ф.Хайєка — це перш за все ефективний спосіб направлення невідомих ресурсів на невідомі цілі. Конкуренція необхідна для виявлення, розповсюдження й ефективного використання нових, що до нього часу були недоступними, даних про переваги ресурси, й технології [3,17].

У конкурентному суспільстві перед багатими відкриті більш широкі можливості, ніж перед бідними. Проте, бідна людина тут є більш вільною, ніж та, яка живе в більш комфортних умовах у державі із запланованою економікою, підкреслював Хайєк, і «хоч в умовах конкуренції вірогідність для бідняка несподівано розбагатіти менша, ніж для людини, яка унаслідувала певну власність, все ж таки це можливо, причому конкурентне суспільство є єдиним, де це залежить тільки від людини і ніякі власті не можуть перешкодити їй відчути щастя» [4, 82].

В умовах жорсткої конкурентної боротьби вільним підприємцям нічого не залишається, як запропоновувати нововведення, щоб процвітати і вижити.

Сміт виділяв такі умови конкуренції: 1) конкуренти повинні діяти незалежно та не в змові; 2) число конкурентів повинно бути достатнім, щоб виключити надмірні доходи; 3) суб’єкти ринку повинні володіти достатнім знанням про ринкові можливості; 4) на основі цих знань має базуватися свобода дій суб’єктів ринку; 6) необхідно достатньо часу, щоб обсяг та спрямованість потоку ресурсів стали відповідати бажанню власників.

Конкуренцію він визначав як процес реакції на нову силу та спосіб досягнення нової рівноваги. Він помітив, що чим чисельніші економічні суперники, тим швидше між ними виникатиме боротьба за переваги через підвищення чи пониження цін: «Якщо весь капітал виявився розподіленим серед двадцяти торгівців, то їх конкуренція була б набагато сильнішою, а можливість змови між ними з метою підвищення цін набагато меншою» [1, с. 252;503]. Без дії централізованого управління існують суворі правила поведінки, згідно з якими вільна конкуренція на ринках урівноважує галузеву норму прибутку та встановлює оптимальний розподіл ресурсів між галузями. Модель досконалої конкуренції повністю виключає будь-який свідомий контроль над ринковими процесами та забезпечує максимальне задоволення потреб. В подальшому, ідея цінового регулювання ринку за допомогою конкуренції набула розвитку у праці Д. Рікардо «Принципи політичної економії та оподаткування». Вчений відмітив, що вирішальне значення у встановленні балансу цін відіграє конкуренція.

Слід зазначити, що до кінця XIX ст. поняття конкуренції не зосереджувало на собі особливу та системну увагу. Цей термін у всій структурі класичної та неокласичної економічної теорії довго трактувалося як щось очевидне. Поступово склалася детально розроблена концепція досконалої конкуренції, яка після першої світової війни була прийнята в загальній теоретичній літературі.

Дж. Кернс, англійський економіст, один з останніх представників класичної школи, відійшов від концепції запропонованої А. Смітом. Він визначив стан вільної конкуренції, як такий при якому товари обмінюються пропорційно затратам (праці та капіталу) на їх виробництво.

Наступним етапом розвитку концепції конкуренції є аналітичний підхід до цієї проблеми із застосуванням математичних методів. Значні уточнення були зроблені французьким економістом А. Курно. У своїй роботі «Дослідження математичних принципів теорії багатства» він дослідив, що вплив конкуренції досягає своєї межі, коли кожне окреме виробництво Dk стає не відчутним не тільки відносно загального виробництва D=F(p), але також відносно до похідної F’(p), отже окремо взяте виробництво може бути вилучене із Z і це не призведе до помітної зміни ціни на товар [2, с. 279]. Ринкова конкуренція є недосконалою до тих пір, поки ціна перевищує граничні витрати фірми і ця різниця наближається до нуля, коли число конкурентів наближається до нескінченості.

Трактування конкуренції представника неокласичної школи політекономії А. Маршалла дещо відрізнялося від його сучасників і було близьким до її визначення А. Смітом. Його основне твердження полягало в тому, що «сили попиту і пропозиції діють вільно, не існує об’єднання торговців з обох сторін, кожен виступає самостійно внаслідок чого розгортається вільна конкуренція, тобто покупці безперешкодно конкурують з покупцями, так само як продавці безперешкодно конкурують з продавцями. Проте, хоча кожен виступає сам за себе, припускається, що його інформованість про діяльність інших є достатньою» [3, с. 1150—1205]. Тим самим він обґрунтував механізм автоматичного встановлення рівноваги на ринку за допомогою досконалої (чистої) конкуренції та дії законів граничної корисності та граничної продуктивності. У дослідженнях економістів, які працювали до А. Маршалла, тривалість періоду стійкості рівноваги на ринку не відігравала явної ролі, оскільки основна класична теорія — це теорія довгострокового періоду. В ній не приділялося особливої уваги на період, протягом якого тільки частина ресурсів є рухомою. У роботі Маршалла була запропонована теорія аналізу часткової та дов-гострокової стійкої рівноваги на ринку

Концепція досконалої конкуренції була повністю сформована в роботі одного із засновників Чиказької школи економіки Ф. Найта «Ризик, невизначеність та прибуток». У своєму дослідженні він спробував аналітично побудувати суспільство досконалої конкуренції та протиставити цю ідеальну досконалу конкуренцію фактам повсякденного життя. Умовами існування досконалої конкуренції Ф. Найт вважав: повну обізнаність усієї сукупності учасників ринку щодо цін; повну мобільність усіх економічних ресурсів; необмежену подільність товарів та їх однорідність; незалежність дій суб’єктів ринку, яка виключає всі форми таємних змов, будь-яку монополію чи тенденцію до монополії [4, с. 172—193].

Підсумовуючий висновок у дослідженні досконалої конкуренції заробив лауреат Нобелівської премії Дж. Стіглер. Він запропонував термін «ринкова конкуренція», оскільки вважав, що досконала ринкова конкуренція буде існувати при наявності невизначено великої кількості торговців (з яких жоден не контролює значної частки попиту чи пропозиції), що діють незалежно на досконалому ринку. Досконалий ринок — це ринок, де торговці мають повну інформацію про всі ціни попиту і пропозиції. Проте досконалий ринок не може бути ідентифікований терміну «конкуренція», оскільки досконалий ринок може існувати і при монополії, в умовах якої легше досягнути стану повної поінформованості [2, с. 290].

Підтвердженням значимості цієї категорії слугують слова К. Маркса, який у своїй праці «Капітал» писав: «Жодна категорія економіки, навіть сама перша — наприклад, визначення вартості, — не стає дійсною по іншому як через вільну конкуренцію» [5, с. 70].

На початку ХХ ст. змінилися сталі погляди на конкуренцію, яка розглядалася лише як цінова, та її роль в економіці через неспроможність існуючої моделі розкрити суть конкурентної діяльності. Критики досконалої конкуренції дотримуються позиції, що вона є нереалістичною та дає емпірично недосконалу модель реального світу порівняно з концепціями недосконалої та монополістичної конкуренції [6]. Вони вказували на елементи монополії, що існували в економіці, й не знаходили їх відображення у концепції цінової конкуренції. Важливу роль у формуванні цієї позиції відіграв англійський економіст П. Саффа. Він стверджував, що ситуація монополії типовіша для ринку, порівняно із ситуацією конкуренції.

Дослідженню процесів ціноутворення в умовах монополізації економіки поклали дві, практично одночасно опубліковані праці — «Теорії монополіс-тичної конкуренції» (1933) Е. Чемберліна та «Економічна теорія недосконалої конкуренції» (1933) Дж. Робинсон.

Прояв об’єктивних процесів у господарській діяльності: зниження витрат виробництва або задоволення потреб споживачів. Суперництво при цьому виступає як видима її частина, предмет розгляду в економічних доктринах.

Вклад американського економіста Е. Чемберліна полягає в тому, що він був першим, хто ввів в економічну теорію поняття «монополістичної конкуренції». Це було викликом традиційній економічній науці, згідно положень якої конкуренція і монополія — взаємовиключні поняття. Згідно з поглядом Чемберліна, більшість економічних ситуацій являють собою явища, що включають і конкуренцію, і монополію. Він зробив висновок, що ціни — не вирішальний інструмент конкуренції, оскільки у створенні попиту акцент робиться на рекламу, якість товару, обслуговування споживачів. Це означає, що в умовах монополістичної конкуренції еластичність попиту за ціною падає при зростанні еластичності попиту за якістю [7, с. 35].

Дж. Робинсон (1903—1983), англійський економіст, представниця кембріджської школи в політичній економії, як і Чемберлін, у своїй найвідомішій праці «Економічна теорія недосконалої конкуренції» (1933), досліджувала ті ж проблеми — зрушення в механізмі ринкової конкуренції, монополізацію ринку, механізм монополістичного ціноутворення [8, с. 148]. Як прихильниця кейнсеанства, вона позитивно оцінювала роль державних регуляторів ринку. Дж. Робинсон відкрила явище «недосконалості» конкуренції. Про це, на її думку, свідчить те, що конкуренція між фірмами в другій половині 30-х років ХХ ст., тобто після Великої депресії, істотно відрізняється від «досконалої» конкуренцією ХІХ ст. Дані відмінності були пов’язані з активним розвитком нецінової конкуренції, зокрема поширенням маркетингу і проникненням маркетингової ідеології у діяльність підприємців, а головне — способів антимонопольного регулювання та норм антимонопольного законодавства у країнах зі сформованою ринковою економікою.

В подальших дослідженнях категорії конкуренції виділявся її макро- і мікроекономічний аспект, враховувалися її функції та прояви у сучасній економічній системі.

Конкуренція — це суперечлива категорія. З одного боку існує твердження, що без конкуренції ринок не існує, а з іншого боку — конкурентним є той ринок, на якому учасники (фірми) не ведуть між собою конкурентної боротьби. Відповідно, якщо конкурентна боротьба існує, такий ринок не вважається повністю конкурентним. Більш того, чим сильніша конкуренція, тим повніше формуються умови для її обмеження [5, 205].

Таблиця 1.1

Типи ринків та їх основні характеристики

Тип ринку	Кількість суб´єктів ринку		Одно­рідність продукції	Заміню-ваність товарів	Взаємоза-мінюва- ність суб´єктів ринку	Вхід- вихід на ринок	Частки суб´єктів на ринку
	Продавців	Покупців
Доскона­ла конку­ренція	Багато	Багато	Однорідна	Повна	Немає	Вільний	Рівні і невеликі
Монопо­лістична конку­ренція	Обмежена	Багато	Диферен­ційована	Високий ступінь	Незначна	Обмеже­ний	Домінуюче підприємство і підприємства-аутсайдери з малими частка­ми на ринку
Оліго-полія	Декілька	Багато	Однорідна або диферен­ційована	Високий ступінь	Значна	Обмеже­ний	Крупні, приблизно рівні
Моно­полія	Один	Багато	Однорідна	Немає	Немає	Заблоко­ваний	100%
Моно-псонія	Багато	Один	Незначно диференці­йована або однорідна	Незначна	Немає	Заблоко­ваний	100%

Як ми пересвідчилися, конкуренція — це багатофакторне й суперечливе явище. Конкуренція, перш за все, є результатом відповідної обмеженості, дефіцитності економічних ресурсів і життєвих благ. В умовах ринкової економіки саме конкуренція поряд з існуванням приватної власності забезпечує необхідний суспільно-економічний порядок.

Конкуренція виступає стимулом розвитку людської активності. У суспільстві, фундаментом якого є ринкові відносини, саме конкуренція змушує людину бути активним суб’єктом, навіть попри її волю. Оскільки в такому середовищі, на думку деяких дослідників, діє головний закон конкуренції: «якщо ти не усунеш суперника, то він усуне тебе» [5, 209-210].

Взагалі прояви активності розглядають на психічному, особистісному, поведінковому і соціальному рівнях [6,31].

Важливою особливістю конкуренції є те, що вона спонукає суб’єктів взаємодії до активності, до діяльного перетворення навколишнього соціального середовища.

Монополістична конкуренція (monopolistic competition) – існує на ринку, коли багато продавців продають диференційований продукт і є можливим вхід на ринок інших продавців [8, с. 355]. Попит на продукцію кожної фірми має від’ємний нахил, що створює для кожного продавця можливості певного контролю за цінами. Хоча продукти унікальні, між ними є достатньо однакових рис, що робить можливим об’єднувати товари у товарні групи.

На відміну від досконалої конкуренції, монополістична припускає, що кожна фірма продає особливий тип товару, що відрізняється якістю, оформленням, престижністю, завдяки чому в споживача складаються нецінові преваги (політичні, естетичні, фізіологічні). В умовах монополістичної конкуренції фірма виготовляє не однакову, а диференційовану продукцію і тим самим стає своєрідним «монополістом» своєї марки товару (наприклад, шоколад «Снікерс» має інші смакові властивості, ніж звичайний молочний шоколад, а зубна паста «Колгейт» відрізняється від «Фтородента» і запахом, і складом, і репутацією).

На ринку монополістичної конкуренції продукція може бути диференційована також і за умовами післяпродажного обслуговування (для товарів тривалого користування), за близькістю до покупців, за інтенсивністю реклами. Таким чином, фірми на цьому ринку вступають у своєрідне суперництво не стільки через ціни, скільки за допомогою різноманітної  диференціації продукції.

У всіх сферах змагання фірм в умовах диференціації товару не усуває монополістичної влади фірми над своїм видом товару, що дозволяє підприємству підвищувати (або знижувати) ціну на нього незважаючи на  конкурентів, хоча ця влада обмежена наявністю виробників аналогічних продуктів і вільного входу в галузь.

Модель ринку монополістичної конкуренції характеризується множиною реально існуючих ринків. Її характеристики достатньо точно відповідають більшості галузей сфери обслуговування (у якості прикладів можна назвати мережу ресторанів, станцій технічного обслуговування, сферу банківських послуг, у виробничих галузях — це виробництво одягу, безалкогольних напоїв, прального порошку, обчислювальної техніки, комп’ютерів).

Монопольність у такій моделі полягає в тому, що кожна фірма в умовах диференціації продукції володіє в деякій мірі монопольною владою над своїм товаром; вона може підвищувати і понижувати ціну на нього поза залежністю від дій конкурентів, хоча ця влада й обмежується наявністю виробників аналогічних товарів. Крім того на монополістичних ринках поряд із дрібними і середніми фірмами існують достатньо великі.

При такій моделі ринку фірми будуть намагатися розширювати свої переваги шляхом індивідуалізації своєї продукції. Це відбувається насамперед за допомогою товарних знаків, найменувань і рекламної компанії, що однозначно виділяють розходження товарів.

Монополістична конкуренція відрізняється від досконалої поліполії за такими ознаками:

• для учасників ринку не існує повної прозорості ринку, і вони діють не завжди відповідно до економічних принципів;
• підприємства намагаються розширити свою область преваг шляхом індивідуалізації своєї продукції;
• доступ до ринку для нових продавців при монополістичній конкуренції ускладнений у силу наявності преваг;
• єдиний продавець (монополіст). — Реалізований продукт унікальний, тому покупець змушений сплачувати встановлену монополістом ціну (або відмовитися від покупки даного товару);
• повний контроль монополіста над ціною товару й обсягом продаж.

Таким чином, можна зробити висновок, що саме конкурентне середовище найбільш придатне для творчості і нововведень, а конкуренція стимулює пробудження закладених природою людського новаторства та прагнення до перетворення, стимулює розвиток і зміну форм конкуренції з урахуванням соціально-економічних умов, що змінюються.

Сутність конкуренції у суспільстві можна визначити через такі її характеристики:

1. Конкуренція — це соціальне явище, оскільки це явище міжсуб’єктних відносин (міжособистісних, групових, міждержавних тощо).
2. Конкуренція є виявом протистояння соціальних суб’єктів, тобто активного зіткнення їх оцінок, принципів, думок, характерів, еталонів поведінки.
3. Конкуренція уособлює прагнення людей до самоствердження, ствердження принципів і тенденцій соціального розвитку, які вони захищають.
4. Конкуренція відтворює і деструктивні тенденції міжсуб’єктних відносин на рівні вчинків, дій, а також на емоційному рівні.
5. Конкуренція може розглядатися як одна із форм комунікації у суспільстві.
6. Конкуренція може виступати одночасно у протистоянні сторін і як захисна реакція, і як відповідна реакція.
7. За результатами дії конкуренції в суспільстві її можна розглядати як інтегруючу силу і як дезінтегруючу силу.
8. Конкуренцію можна розглядати як процес, у такому розумінні вона являє собою ситуацію або розвиток дій на шляху пошуку способів реалізації стабілізації суспільних відносин.
9. З етичної точки зору конкуренція — це спосіб прояву й виявлення суперечностей, які виникають у процесі міжсуб’єктної взаємодії за формою, прийнятною або неприйнятною суспільством.
10. Вільна конкуренція (як принцип і як факт) може слугувати прикладом одного з ефективних механізмі соціальної регуляції.

Існування конкуренції в суспільстві призводить до таких результатів: до безперервного оновлення оцінок ринку та вивчення ринкової ситуації з метою догодити споживачеві; до більш швидкої появи та розвитку нових галузей і технологій у результаті динамізму конкурентного ринку. Тобто, оцінюються та задовольняються не тільки нагальні потреби, але й передбачаються майбутні запити.

Щоб відповідати на нові виклики ринкової конкуренції, її суб’єкти вимушені користуватися останніми досягненнями інформаційних і комунікаційних технологій, які забезпечують швидкий і простий обмін інформацією навіть через кордони держав. А це все, у свою чергу, стимулює появу ще більш досконалих технологій. Тобто конкуренція заохочує і сприяє у інноваційному процесові, який все частіше стає обов’язковою умовою успіху в конкурентній боротьбі.

Конкуренція призводить до утворення стратегічних союзів, які дозволяють повною мірою мобілізувати власні сили та використовувати ефект спільних дій з партнерами. Конкуренція веде її суб’єктів або до швидкої та гнучкої адаптації, до умов ринкової ситуації, що різко змінюється, або ж до виходу за її межі. Конкуренція спричиняє зміни мотивів поведінки й діяльності людини, примушує її або займати активну позицію, або відбраковує її із свого середовища.

1.2. Функціонально-змістова характеристика монополістичної конкуренції

Конкуренція призводить до вдосконалення трудових навичок її суб’єктів, підвищення їх кваліфікації тощо.

На мою думку, в цілому  все це призводить до соціально-економічного та технологічного прогресу суспільства.

Негативними наслідками конкуренції в суспільстві можна назвати такі:

—         конкуренція сприяє соціальному розшаруванню в суспільстві, створює несприятливі умови для тих, хто програв у конкурентній боротьбі (безробіття, банкрутство фірм, тощо);

—         ЗА умови високої власнісної диференціації в суспільстві, нерівних стартових можливостей для ведення конкурентної боротьби вона, у свою чергу, призводить до нерівномірного розподілу доходів між громадянами суспільства;

—         конкуренція сприяє виникненню економічних криз [5, 207];

—         конкуренція виступає одним із факторів монополізації економіки.

Негативні наслідки конкуренції можуть призвести до дестабілізації суспільства при відсутності певної зовнішньої регуляції і, можливо, привести суспільство до стану хаосу.

Зміст конкуренції, її сутність і роль можна розглянути через призму її основних функцій.

Єдиної думки з приводу функцій конкуренції немає. Зазначимо також, що переважно виокремлюються функції конкуренції в ринковій економіці, але й тут не склалася єдина думка з цього питання. Одні автори як найбільш важливу функцію виділяють «визначення вартості товару» [10, 95], функціями конкуренції є «внутрігалузеве вирівнювання вартості та вирівнювання цін на одні й ті ж товари» [10, 96]. Також виділяються такі функції, як «створення діючих стимулів розвитку народного господарства» [11, 53] і «формування механізму відбору найбільш ефективних рішень» [11, 53].

Існують такі значущі за класифікацією Ульриха Блюма функції конкуренції:

— «управлінська й керівництва, тобто завдання координації планів підприємництва, а також розподіл факторів виробництва, рідкісних ресурсів і матеріалів (товарів);

— стимулювання, тобто завдання використання ресурсів у взаємозв’язку із збільшенням прибутку;

— функція розподілу — розподіл платні за принципом еквівалентності вкладу;

— свободи конкуренції, тобто обмеження господарської влади, перешкоджання політично-економічним монопольним утворенням;

— структурно-політична — досягнута через економічне зростання та споживацькі пільги, що змінюються, зміна політичної, економічної, соціальної структури» [2, 250].

Хайтун С.Д. виокремлює такі еволюційні функції конкуренції: функцію фільтра, що прибирає її непридатні новації, підтримує більш ефективні з них; друга функція ринкової конкуренції — «забезпечення перманентного стресового тиску на членів соціуму активацією прогресивного самозбирання. Створюючи стресовий тиск на учасників ринку як відносно відстала, що не диктує їм свої новації, конкуренція стимулює в них власні уявні та поведінкові самозбирання, індивідуальні та колективні» [12, 107].

Найважливішими функціями конкуренції є такі:

—         Зіставлення (порівняльна): конкуренція є універсальним інструментом і способом зіставлення ефективності суб’єктів конкуренції та пропонованих ними об’єктів, виявлення й стимулювання найбільш дієздатних з них.

—         Селективна функція: впливає на «вимивання» з ринку корпорацій, що неспроможні забезпечити не гірший, ніж у суперників рівень ціни та якості продукції. Реалізація цієї функції підвищує загальний рівень ефективності виробництва. Здійснюється відбір найбільш ефективних, пристосованих до потреб ринку капіталів, змушуючи товаровиробника постійно здійснювати економію виробничих ресурсів, знижувати ціни на пропоновані товари та пропонувати їх нецінові параметри.

—         Функція забезпечення: конкуренція забезпечує функціонування основних ринкових регуляторів (ціни, норми прибутку, рівень заробітної платні).

—         Функція зв’язку: історичний досвід показує, що в умовах домінування ринкових відносин конкуренція виступає основним засобом суспільного зв’язку між виробником і споживачем.

—         Функція регулювання: конкуренція пов’язана із забезпеченням збалансованого соціально-економічного розвитку, зокрема забезпечення балансу структури суспільних потреб структурі суспільного виробництва. Конкуренція є важливим фактором розподілу ресурсів, формування ринкової ціни товарів і послуг, умов їх обігу, організації підприємницької діяльності. Забезпечує отримання економічного прибутку.

—         Контролююча функція конкуренції виявляється в обмеженні та контролі економічної сили окремих суб’єктів господарювання. Конкуренція виступає своєрідним контролером підприємницької діяльності, своєчасного оновлення виробничих ресурсів, складу власників капіталу.

—         Генеруюча функція: конкуренція генерує дійові стимули для підтримання ініціативного й активного характеру діяльності, необхідності науково-технічного оновлення існуючої виробничої бази, культивує розвиток ринкових відносин у повсякденній практиці суб’єктів конкуренції.

—         Стимулююча функція конкуренції виявляється в тому, що вона є основним стимулом, найбільш дійовим двигуном людської активності та діяльності, особливо в ринкових умовах, і часто навіть проти волі окремих індивідуумів, але для блага усього суспільства.

Конкуренція стимулює виробництво нововведень, наукові дослідження, сприяє і є стимулом завоювання частини ринку. Конкуренція може стимулювати демонополізацію економіки, розвиток НТП.

Однак слід враховувати той факт, що «стимулюючим засобом конкуренція може бути далеке не в усіх галузях людської діяльності. Там, де поставлене перед людьми завдання просте (наприклад, при випуску масової продукції) і тільки вимагає чіткого виконання необхідних функцій, роль конкуренції досить велика і появляється виграш за рахунок додаткового стимулювання. Але як тільки завдання ускладнюється, і якість роботи стає більш важливою, конкуренція вже приносить менше користі. При вирішенні інтелектуальних завдань робота за принципом кооперації здійснюється більш якісно, ніж у тих випадках, коли члени групи конкурують один з одним» [13, 50].

—         Захисна функція конкуренції виявляється в тому, що вона часто протистоїть монопольним тенденціям у суспільно-економічному житті держави, а, отже, стоїть на сторожі ринкового порядку та свободи підприємницької діяльності. Ця захисна функція конкуренції переважно виявляється під впливом регулюючої політики держави. Також конкуренція захищає інтереси, перш за все економічні, суб’єктів конкуренції, сприяє вільному вибору їх діяльності.

—         Конкуренція може виконувати функцію каталізатора, зокрема виконуючи роль своєрідного джерела розвитку здібностей у спільній діяльності членів певної групи.

—         Дезінтегруюча функція конкуренції є негативною, з неї витікають негативні на слідки для соціального розвитку, з якими суспільство при наявності оптимальних умов для саморегуляції в змозі справитися.

Ознаки монополістичної конкуренції можна сформулювати таким чином:

1) ринок складається з відносно великої кількості продавців, кожен з яких володіє невеликою (але не нескінченно малою) часткою ринку;

2) товар кожного продавця є недосконалим замінником товарів інших фірм;

3) встановлюючи ціни, продавці не враховують реакцію конкурентів;

4) ринок не має бар’єрів для входу та виходу.

Монополістична конкуренція має ознаки як і монополії, так і досконалої конкуренції. На ринку монополістичної конкуренції кожна фірма контролює ціну на свій товар (ознака монополії) і водночас є багато фірм, що постачають схожий товар (ознака досконалої конкуренції).

Продавці, визначаючи ціни на свої товари та обсяги продажу, не враховують реакцію своїх конкурентів. Малоймовірно, щоб якийсь конкурент мав збитки або втратив значну частку ринку при зменшенні ціни реалізації будь-якою фірмою, оскільки він має унікальний товар, на який є досить сталий попит.

На ринку є умови для вільного входу і виходу. Вхід на ринок нових фірм не заблокований, але більш складний, ніж за умов досконалої конкуренції, оскільки треба мати відповідний розмір капіталу, ноу-хау, та певний термін для визнання покупцями товарів нових торгових мереж. Крім того, кількість вільних місць на ринках та можливих місць для будівництва магазинів також обмежена, що є додатковим бар’єром на шляху нових підприємців.

Крива попиту окремої фірми в умовах монополістичної конкуренції має спадний характер. її еластичність вища, ніж еластичність кривої попиту галузі, оскільки на ринку продаються товари-субститути інших фірм. Спадний характер кривої попиту дає фірмі можливість одержати економічний прибуток, мінімізувати збитки та перебувати в ситуації закриття у короткостроковому періоді. 

У довгостроковому періоді будь-яка фірма, що виробляє товар на ринку з монополістичною конкуренцією, може збільшити своє виробництво. Можуть з’явитися нові фірми, яких приваблює економічний прибуток. Фірма, збільшуючи випуск, буде оцінювати майбутні прибутки, керуючись правилом MR = LMC.

Фірма в умовах монополістичної конкуренції в пошуках максимального прибутку фактично повинна маніпулювати трьома змінними чинниками: ціною, диференціюванням продукту та рекламно-пропагандистською діяльністю.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що конкуренція є універсальним принципом соціального розвитку і зумовлена широким спектром соціокультурних чинників.

1.3. Поліморфізм монополістичної конкуренції

Монополістична конкуренція є не тільки найбільш поширеною, але і найбільш важко досліджуваною формою галузевих структур. Для подібної галузі не може бути побудовано абстрактної моделі, як це можна зробити у випадках чистої монополії і чистої конкуренції. Багато чого, тут, залежить від конкретних деталей, що характеризують продукцію і технологію, а також від природи стратегічного вибору, наявного у фірм. Тому наше теоретико-методологічне завдання в даному випадку зводиться до виявлення й опису спільних моментів і найбільш характерних закономірностей такої економічної структури як монополістична конкуренція.

В умовах монополістичної конкуренції кожна фірма випускає свій власний продукт, а усі разом — товари однієї товарної групи. Товар, що випускається кожною фірмою, декілька відрізняється від товарів тієї ж групи, що випускаються іншими фірмами. Це, як правило, товари (або послуги) групи одного призначення — прохолодні напої, ліки, бензин різних марок і т.п. Товари групи є близькими замінниками, але відрізняються один від іншого якістю виконання, упаковуванням, дизайном, товарним знаком, післяпродажним обслуговуванням і т.п. І майже не різняться ціною. Кожна фірма є єдиним виробником свого товару й в цьому змісті монополістом [8, c. 3].

Економічна ефективність потребує потрійної рівності — ціни, граничних витрат і середніх витрат. Рівність ціни і граничних витрат необхідна для досягнення ефективного використання ресурсів. Рівність ціни з мінімальними середніми валовими витратами припускає високу виробничу ефективність, використання найбільше ефективної (або — найменш витратної) технології. Дана рівність означає, що споживачі одержать найбільший обсяг продукції по найнижчій ціні, яку будуть припускати існуючі витрати.

Ринки з абсолютною конкуренцією бажані, оскільки вони економічно ефективні — поки не існує побічних негативних наслідків (наприклад, екологічних), і нічого не перешкоджає нормальній діяльності ринку, сумарний надлишок споживачів та виробників максимальний. Монополістична конкуренція в дечому подібна до конкуренції, проте чи є вона ефективною ринковою структурою? Щоб відповісти на це запитання, порівняймо тривалу рівновагу в монополістичній конкурентній галузі з тривалою рівновагою в абсолютно конкурентній галузі.

По-друге, зауважу, що на рис. 1.3 монополістично конкурентна фірма функціонує з надлишковою продуктивністю; її рівень виробництва нижчий від того, який мінімізує середні витрати. Вхід нових фірм на ринок зводить прибутки до нуля, як на ринку з абсолютною конкуренцією, так і на ринку з монополістичною конкуренцією. На ринку з абсолютною конкуренцією крива попиту на товар фірми — це горизонтальна лінія, так що точка нульового прибутку збігається з точкою мінімальних середніх витрат, як показано на рис. 1.4.

Проте на ринку з монополістичною конкуренцією крива попиту похило спрямована донизу, так що точка нульового прибутку перебуває зліва від точки мінімальних середніх витрат. Ця надлишкова продуктивність не дає ефекту, оскільки середні витрати можна було б зменшити лише за меншої кількості фірм [7, c. 92-94].

На ринках із монополістичною конкуренцією не досягаються ні ефективне використання ресурсів, ні виробнича ефективність. Монополістичний елемент викликає деяке недовикористування ресурсів для виробництва товарів в умовах цієї ринкової структури. Ціна перевищує граничні витрати в умовах рівноваги в довгостроковому періоді, указуючи, таким чином, на те, що додаткові одиниці цього товару суспільство оцінює вище, ніж альтернативні продукти, що із використанням тих же ресурсів можна було б зробити.

Більш того, у протилежність фірмам, що діють в умовах чистої конкуренції, на рис. 1.3 ми помічаємо, що в умовах монополістичної конкуренції фірми роблять декілька менший, чим найбільше ефективний обсяг продукції. Виробництво спричиняє за собою більш високі витрати на одиницю продукції, чим досяжний мінімум. Це, у свою чергу, означає встановлення ціни декілька більш високої, чим відбулося б в умовах чистої конкуренції. Споживачі не виграють від найбільшого обсягу виробництва і найменшої ціни, що, припустимо, спостерігаються при наявних витратах.

Дійсно, в умовах монополістичної конкуренції фірми змушені встановлювати більш високу в порівнянні з конкурентною ціною в довгостроковому періоді, для того щоб отримати нормальний прибуток. Інакше кажучи, якщо кожна фірма була б в змозі робити оптимальний із погляду ринку обсяг продукції, менше число фірм могло б робити той же самий сукупний обсяг продукції і продукт міг би бути проданий споживачам по більш низькій ціні.

Галузі з монополістичною конкуренцією достатньо часто переповнені фірмами, що завантажені не цілком, тобто діють, не досягаючи оптимальної потужності Типовими прикладами цього служать багато видів підприємств роздрібної торгівлі, наприклад 30 або 40 бензозаправних станцій, що розміщаються в місті середнього розміру й діють із надлишковою виробничою потужністю. Недозавантажені підприємства і споживачі, покарані за це недовантаження перевищуючими конкурентний рівень цінами, — усе це складають витрати монополістичної конкуренції [5, c. 73-74].

Якщо монопольна фірма дістає економічний прибуток, те це неминуче буде спокушати нових потенційних продавців конкурувати з монополістом шляхом виробництва аналогічного товару. Підтримка чистої монополії вимагає існування розумів, що запобігали би конкуренцію нових продавців з монополією. Цими умовами є бар’єри для входу в галузь.

Бар’єри для входу в галузь – це обмежувач, що запобігає появі нових продавців на ринку монопольної фірми. Бар’єри для входу на ринок необхідні для підтримки монопольної влади в тривалому періоді. Якби вхід на монополістичні ринки був вільний, то прибутки, одержувані монополістами, залучили би безліч нових виробників і продавців. Унаслідок цього, пропозиція на цих ринках зросло б, і монопольний контроль над ціною зник би, тому що ринки стали б конкурентними.

Якщо фірми будуть послідовно знижувати середні витрати виробництва й одержувати прибутку шляхом розширення виробництва, щоб задовольнити довгостроковий ринковий попит, то, зрештою, як основний постачальник затвердиться лише одна фірма. Щоб скористатися перевагою низьких витрат великого виробництва і досягти більш низьких середніх витрат, винна домінувати одна фірма. Домінуюча фірма завжди могла б робити по більш низьких середніх витратах, чим будь-яка нова фірма, що входити в галузь. Вона могла б тимчасово знизити ціну і продовжувати отримувати прибуток. Таким чином, вона може використовувати свій контроль над ціною, щоб виштовхнути з галузі будь-якого суперника.

Ринок з монополістичною конкуренцією має дві важливі особливості. По-перше, фірми конкурують між собою, торгуючи диференційованими товарами, які можуть легко замінятися один одним, однак вони не є абсолютними замінниками. Інакше кажучи, перехресна еластичність попиту за ціною значна, проте не безмежна.

По-друге, вхід на ринок і вихід з нього — вільні: для нових фірм з їх власними марками товару увійти до ринку нескладно і так само легко залишити ринок існуючим на ньому фірмам, товари яких стали неприбутковими [9, c. 4].

З наявності такої кількості числа фірм витікає декілька важливих ознак монополістичної конкуренції.  По-перше, кожна фірма володіє невеликою долею усього ринку, тому вона має дуже обмежений контроль над ринковою ціною. Крім того, наявність порівняно великої кількості фірм до того ж гарантує, що таємна змова, погоджені дії фірм із метою обмеження обсягу виробництв і штучного підвищення цін, майже неможливий. Нарешті, при численності фірм у галузі немає відчуття взаємної залежності між ними; кожна фірма визначає свою політику, не враховуючи можливу реакцію з боку конкуруючих із нею фірм. І це дуже прийнятий спосіб дії фірми в умовах ринку, на котрому її конкуренти дуже чисельні. Зрештою, збільшення продажів на 10 або 15 %, що фірма Х може здійснити шляхом зменшення ціни, поширюється настільки слабко на її 20, 40 або 60 конкурентів, що вплив на їхні продажі буде практично непримітним. Реакцію конкурентів можливо не враховувати, тому що вплив дій однієї фірми на кожного з її численних суперників настільки малий, що в цих конкурентів не буде причини реагувати на дії фірми.

Тобто, монополістична конкуренція розуміє таку ринкову ситуацію, при котрій щодо велике число невеликих виробників пропонує схожу, але не ідентичну продукцію [6, c. 56].

Розділ 2. Особливості функціонування монополістичної конкуренції в сучасній економічній системі

2.1. Монополістична конкуренція в умовах зростаючої інтернаціоналізації

Монополістичну конкуренцію не треба плутати з монополістичним ринком. Ці терміни досить співзвучні, але відображають вони зовсім різні ситуації на ринку. Монополістична конкуренція — це такий рівень конкуренції, де значна кількість продавців пропонує подібний, але неоднаковий продукт; вони переконують продавців, що саме їхні продукти з новими, поліпшеними властивостями є найдешевшими і найпотрібнішими. Характерні ознаки монополістичної конкуренції такі:

1)       кожна фірма володіє порівняно невеликою часткою всього ринку, тому можливість контролю над ринковою ціною невелика;

2)       наявність порівняно великої кількості фірм практично унеможливлює таємні змови, тобто узгоджені дії фірм з метою обмеження обсягу виробництва чи штучного підвищення цін;

3)       значна кількість фірм у галузі виключає їхню взаємозалежність. Кожна фірма визначає свою поведінку, незважаючи на можливі відповідні заходи конкурентів. Вплив дій однієї фірми на кожного з численних суперників незначний, відтак у конкурентів немає причин реагувати на дії фірми.

Ця особливість є наслідком все-таки відносно невеликого числа продавців на ринку з монополістичною конкуренцією. Наприклад, якщо окремий виробник черевиків, аби продати більше товару, знижує свою ціну на 20% за пару взуття, то ймовірно, що приріст обсягу його продажу відбудеться за рахунок багатьох, а не кількох продавців. Як наслідок, малоймовірно, що частка на ринку якогось конкурента відчутно не знизиться через зменшення продажної ціни будь-якою іншою фірмою. Отже, у конкурентів немає причин, щоб відреагувати на це зміною своєї політики, оскільки рішення першої фірми змінити ціну не вплине значною мірою на їхні можливості діставати прибуток;

4)       на ринку є умови для вільного входу, і легко заснувати нову фірму або залишити ринок. Вигідна кон’юнктура на ринку з монополістичною конкуренцією притягує нових продавців. Однак вхід у ринок не настільки легкий, яким він був би за досконалої конкуренції, тому що нові продавці часто відчувають труднощі зі своїми новими для покупців торговельними марками й послугами. Уже діючі фірми із стійкою репутацією можуть зберегти свою перевагу над новими виробниками. Для приваблення покупців фірми намагаються надати продуктові унікальних якостей — реальних чи уявних, що називають диференціацією продукту. Якщо цей процес буде успішним, він дасть змогу фірмі створювати постійне коло споживачів, які віддаватимуть перевагу її продукту, а не продуктам фірм-конкурентів. Справжні відмінності зазвичай включають функціональні можливості продукту, дизайн, якість тощо. Реклама – спроба фірм збільшити попит на їхній товар.

Послуги та умови продажу продукту є важливими чинниками його реальної диференціації. Це — ввічливість і уважність працівників магазину, репутація фірми, можливість купівлі у кредит тощо. Диференціація відбувається також на основі місця розташування і доступності. Власники малих крамниць розташовують їх недалеко від житла покупців, у найлюдніших місцях, деякі крамниці працюють цілодобово.

Уявні відмінності продукту створюють за допомогою реклами, упакування, використання торгових знаків і марок. Наприклад, коли марку джинсів чи парфумів пов’язують з ім’ям якоїсь знаменитості, це може істотно вплинути на попит покупців. За умов монополістичної конкуренції виробники, незважаючи на значну кількість фірм, все ж таки певною мірою контролюють ціну на свій продукт. Покупці віддають перевагу конкретним продавцям продукту й у певних межах платять вищу ціну за цей продукт. Продавці та покупці не пов’язані випадком, як на ринку досконалої конкуренції.

Отже, в умовах монополістичної конкуренції економічне суперництво зосереджується не лише на ціні, а й на нецінових чинниках продажу продукту. Оскільки продукт диференціюють, то зі плином часу він змінюється відповідно до реклами, моди та інших  форм стимулювання збуту.

Монополістична конкуренція як система організації ринку має істотні недоліки. Вона не забезпечує ефективного використання продукції, а витрати на одиницю продукції більші, ніж за умов досконалої конкуренції. Тому для отримання нормального прибутку такі фірми змушені встановлювати ціну, вищу за конкурентну. Галузі з монополістичною конкуренцією переповнені фірмами, які нераціонально використовують виробничі потужності. Це насамперед підприємства роздрібної торгівлі: крамниці у містах, бензозаправні станції, перукарні, хімчистки, магазини одягу тощо. Через недовантаженість потужностей підприємств потерпають споживачі, які змушені платити ціну, що перевищує конкурентний рівень. Одночасно диференціація продукту забезпечує споживачам величезну різноманітність продуктів та їх поліпшення у перспективі.

В багатьох галузях із монополістичною конкуренцією ціна й обсяг виробництва не занадто сильно відрізняються від тих, що існують як результат чистої конкуренції. Високо еластичний характер кривої попиту кожної фірми гарантує те, що результати є майже конкурентними. Більш того, диференціація продукту, що характерна для монополістичної конкуренції, означає, що покупці можуть вибирати з ряду різновидів одного й того же самого базового продукту. Це сприяє кращої реалізації різноманітних смаків споживачів. Фактично існує альтернатива між випуском нових марок товарів і виробництвом старого продукту з мінімальними середніми витратами. Ніж сильніше диференціація продукту (чим менше еластична крива попиту), тим далі ліворуч від мінімальних середніх витрат буде знаходитися крива виробництва. Але чим більше диференціація продукту , тим більша ймовірність того, що будуть повністю задоволені різноманітні споживчі смаки. Чим гостріше проблема надлишку виробничої потужності, тим ширше діапазон споживчого вибору.

Ринок монопольної конкуренції продавців аналогічний цілком конкурентному ринку в тому розумінні, що на ньому також багато нових підприємств і проникнення на ринок нових підприємств не обмежено. Але він відрізняється від цілком конкурентного ринку тим, що ринкова продукція диференційована: кожна фірма продає особливий тип або варіант товару, який відрізняється за якістю, оформленням або престижністю, і кожне підприємство є монопольним виробником своєї марки товару. Монопольна влада, яку має підприємство, залежить від успіху в диференціації свого продукту порівняно з продуктами інших підприємств [21, c. 3-4].

В умовах монополістичної конкуренції фірми-учасники використовують методи цінової та нецінової конкуренції. В обох випадках можна говорити про часто недобросовісну конкуренцію, тобто такі дії що порушують загальноприйняті норми й правила. Якщо говорити про цінову конкуренцію, то це може бути політика демпінгу, цінова дискримінація і т.д. Стосовно нецінової конкуренції можна відмітити неправомірне використання товару іншого виробника, антирекламу, підкуп працівників, посадових осіб як з боку постачальника, так і з боку споживача, неправомірне збирання та розголошення комерційної таємниці та інше. На сьогоднішній день наявність відповідних законодавчих актів та відповідальності, як адміністративної так і кримінальної, не стримує деяких підприємців від використання методів несумлінної конкуренції, наслідки якої можуть бути різними, але в будь-якому випадку втрат зазнає і суспільство.

Окремо варто згадати такий метод боротьби з конкурентами як реклама. У сучасному суспільстві рекламні засоби набувають все більших масштабів та значення, і тому майже неможливо виділити підприємство, яке б не використовувало рекламу. Особливо це стосується ринків монополістичної конкуренції, де вдала рекламна кампанія може значно збільшити загальну частку ринку окремого економічного суб’єкту та збільшити попит саме на його продукцію.

При монополістичній конкуренції ринок містить велику кількість покупців та продавців, при чому останні змінюють окремі характеристики товарів і, відповідно, їх ціну. Продавці можуть розмножити характеристики і якість самого товару, його стилю чи супроводжуючого обслуговування, що призводить до виникнення деякого діапазону цін. Покупці готові платити різні суми, беручи до уваги відмінні якості товару. Продавці намагаються індивідуалізувати пропозицію для різних споживчих сегментів, і за винятком ціни, широко використовують для цього торгові марки, рекламу та персональний продаж. Наприклад, компанії Danone’s Lea і Perrins та деякі інші марки скляної тари змагаються з багатьма національними та іноземними марками, що відрізняються по ціновим та неціновим факторам. Оскільки на ринку діє багато конкурентів, кожна окрема компанія попадає під менший вплив маркетингових стратегій інших конкурентів, ніж на олігополістичних ринках.

Ціна впливає на:

а) заняття визначеної частки ринку і конкурентну боротьбу на ринку;

б) обсяг продажу і готівковий виторг;

в) обсяг прибутку;

г) репутацію фірми;

ґ) відносини з торговими посередниками (як вони залежать від ціни, так і впливають на неї);

д) відносини з покупцями;

е) питання фінансової стабільності фірми, прийняття рішень про ціновий ризик.

При монополістичній конкуренції актуальними є такі цінові стратегії:

—  встановлення цін за географічним принципом;

—  встановлення цін у межах товарної номенклатури;

— стратегія цін на додаткові товари;

—  психологічна модифікація цін [4, c. 59-60].

При встановленні ціни на продукцію підприємства необхідно аналізувати ціни на продукцію конкурентів, порівняльні характеристики новизни і якості продукції, додаткові послуги, гарантії, що надаються підприємством-виробником, а також враховувати можливість зниження її собівартості.

Ситуації, в які потрапляє фірма при вході на ринок монополістичної конкуренції:

а) фірма має економічний прибуток;

б) фірма має нормальний прибуток;

в) фірма зазнає збитків, вона не може цілком покрити постійні витрати.

На прибуток і ціни в умовах монополістичної конкуренції впливає також реклама.

Плюси і мінуси реклами

Докази за рекламу	Докази проти реклами
Інформує про продукт	Може ввести до помилки
Дає зв’язок з виробником	Відволікає ресурси
Дає можливість розширення виробництва і збільшення збуту: при зростанні попиту знижується ціна	Сприяє забрудненню навколишнього середовища
Знижує ціни	Породжує велику кількість не реалізованої продукції
Сприяє послабленню монополії	Маніпулює свідомістю суспільства
Сприяє стимулюванню більш високого рівня споживчих витрат	Створює необґрунтоване інформаційне напруження в суспільстві
	Може мати мету — виманювання грошей (шахрайство)
	Продукція може мати низьку якість

В умовах монополістичної конкуренції криві попиту окремої фірми стають частиною кривої попиту галузі в цілому. Обсяг валової продукції в монополістичній конкуренції більший, ніж в умовах монополії.

Монополістичну конкуренцію зближують з досконалою такі риси, як безліч продавців і покупців, значна свобода входу на ринок, а відрізняє неоднорідність, диференційованість продукції. Ця неоднорідність є настільки ж сильною, як і однорідність при досконалій конкуренції. Продукція характеризується різноманітним асортиментом товарів, характером дизайну, ергономіки, якістю упакування. Все це різноманіття відрізняється в підсумку товарними знаками.

На відміну від олігополістичного ринку, підприємства на ринку монополістичної конкуренції не є взаємозалежними, якщо їх частки на ринку порівняні за розміром. їхня поведінка на ринку ближче до поведінки досконало конкурентних підприємств, ніж до поведінки олігопольного типу. Персоніфікованість продукції надає право підприємствам на таких ринках використовувати певний ступінь ринкової влади при встановленні цін.

Попит на товари підприємства на ринку монополістичної конкуренції не є абсолютно еластичним, оскільки прихильні до марки покупці будуть купувати товар, навіть якщо його ціна трохи вища, ніж в аналогів. Таким чином, дуже істотним детермінантом ринкової влади в умовах монополістичної конкуренції служить не цінова політика інших продавців, а ступінь прихильності покупців конкретній марці товару. Індикатором ринкової влади служить цінова еластичність попиту на товар підприємства. За інших рівних умов еластичність попиту тим нижча (відповідно, ринкова влада продавця вища), чим більше впевненість покупців в унікальності і значимості споживчих властивостей товару.

Отже, на ринках монополістичної конкуренції саме унікальність комбінації споживчих властивостей в очах покупців — основний фактор конкурентоздатності товару. Цінова конкуренція відходить на другий план, поступаючись першим місцем неціновій конкуренції, що використовує такі інструменти, як рекламні кампанії, конкуренція сервісу, гарантійне і післягарантійне обслуговування, конкуренція асортименту (що особливо актуально для підприємств торгівлі, суспільного харчування, масових послуг та ін.), місце розташування і т.д.

Найбільш вагомим інструментом нецінової конкуренції, що робить продукцію, вироблену в умовах монополістичної конкуренції, більш дорогою, є витрати на рекламу.

Якщо досконалий конкурент не витрачає кошти на рекламу через те, що її можливий ефект в значній мірі дістанеться іншим, а монополісту реклама не дуже потрібна через відсутність суперників, то для монополістичного конкурента реклама слугує одним з основних знарядь в боротьбі за існування. За рахунок витрат на рекламу він може збільшити свою долю на ринку.

Ціни на ринку монополістичної конкуренції нижчі, ніж на монопольному. Є в наявності достатня кількість конкурентів, що проводять власну політику, незважаючи на реакцію конкурентів.  Попит повинен бути достатньо еластичним, щоб можна було розширити продажі і отримати прибуток. Фірма, що йде на зниження цін, не повинна мати перевагу в частці ринку [3, c. 44-45].

У період становлення ринкових відносин в Україні особливо актуальним стає питання про стимулювання конкурентного ринкового середовища й розвиток сектору малого підприємництва. Переваги великої кількості конкуруючих фірм очевидні. Це й рішення проблеми зайнятості, і поліпшення купівельної спроможності споживачів, що у свою чергу призведе до формування й росту середнього класу, і поповнення доходів бюджету. Крім того, стимулювання конкуренції в наш час сприяє росту науково-технічного потенціалу, оскільки основна частина науково-технічних досягнень припадає на сектор малого підприємництва.

У той же час на противагу всім недолікам монополістичної конкуренції варто відзначити, що вітчизняні великі підприємства поки що недостатньо сильні для того, щоб повноцінно конкурувати на світовому ринку. А їхній розвиток є визначальним в оцінці конкурентоспроможності країни, оскільки маючи значний капітал, дані підприємства здатні впровадити інновації, що не завжди може бути «по кишені» малим підприємствам, а також розподілити інноваційні витрати на більший обсяг випуску продукції протягом тривалого проміжку часу. Це сприяє зниженню середніх витрат на одиницю продукції, що є одним з факторів підвищення конкурентоспроможності даних підприємств. Адже інноваційна сфера – це типовий приклад спільності інтересів малого й великого підприємництва. Тому не можна говорити винятково про стимулювання малого бізнесу, повністю ігноруючи інтереси великих підприємств [11, с. 52].

Незважаючи на безумовну перевагу у вигляді значної диференціації благ в умовах монополістичної конкуренції, дана ринкова структура має найважливіший недолік – завищені ціни на продукцію. Виробники не зацікавлені у зменшенні цін або підвищенні якості. Тому має місце цінова дискримінація зі сторони учасників монополістичної конкуренції стосовно потенційних споживачів, що і є головною суспільною шкодою.

Однак не слід забувати що ключовим словом у визначенні «монополістична конкуренція» є саме конкуренція. А це значить що кількість наявних виробників достатня для забезпечення на ринку саме конкуренції. Куди більш проблемними, особливо в Україні, є питання не самої ринкової структури, а скоріше методів врегулювання (стримування та стимулювання) підприємницької діяльності та розвиток культури бізнесу.

2.2. Національні моделі монополістичної конкуренції, проблеми та недоліки у функціонуванні

Монополістична конкуренція — вид конкуренції, що може виникнути за великої кількості продавців, що реалізують диференційовану продукцію на ринку з вільним входом та виходом для нових виробників. Прикладом ринків з монополістичною конкуренцією у США є ринки трикотажу, жіночого одягу, взуття, ювелірних виробів. Докладніше ознаки монополістичної конкуренції можна сформулювати таким чином: 1) ринок складається з відносно великої кількості продавців, кожен з яких володіє невеликою (але не нескінченно малою) часткою ринку; 2) товар кожного продавця є недосконалим замінником товарів інших фірм; 3) встановлюючи ціни, продавці не враховують реакцію конкурентів; 4) ринок не має бар’єрів для входу та виходу.

Випадок, коли в галузі діє лише один монопольний виробник, зустрічається дуже рідко, порівняно з ситуацією олігополії, коли існує невелика кількість фірм, що виробляють даний вид продукції, кожна з яких може впливати на ціни. При цьому товари не є абсолютно однаковими, а відмінюються певними характеристиками. На такому ринку розвивається монополістична конкуренція.

Великий внесок в розвиток теорії монополістичної конкуренції зробив Пол Кругман. Незалежно від особливостей національних моделей конкурентної політики в усіх країнах забороненими є дії, що стосуються горизонтальної фіксації цін, змови про частку ринку, домовленостей про взаємний продаж, пов’язаних продажів тощо. В усіх країнах світу постійно відбувається пошук оптимального співвідношення формально-юридичних та економіко-аналітичних методів та інструментів захисту економічної конкуренції в умовах підвищення міжнародної конкурентоспроможності національних економік.

Монополістична фірмова конкуренція та створення сфери конкурентного ціноутворення мають усі можливості для розвитку в умовах України. До таких ринків можна віднести ринок комп’ютерної техніки.

Сучасна теорія монополістичної конкуренції зосереджена на моделях, котрі досліджують два взаємопов’язаних аспекти – роль диференціації продукту та визначення оптимального числа фірм на окремих ринках товарів і послуг [15, c. 346].

Просторові моделі монополістичної конкуренції відрізняються від класичних тим, що аналізують конкуренцію на локальних ринках або обмеженому ринковому сегменті. Вони надають деякі результати, відмінні від класичних моделей. Зокрема, наслідком розміщення фірм у досить обмеженому просторі, може стати зменшення диференціації: щоб перетягнути до себе частину покупців, кожна фірма намагатиметься відтворити продукт, подібний до продукту конкурента. Якщо ж зони обслуговування фірм не мають спільних точок, імітація втрачає сенс, диференціація збільшується. Зміна характеру конкуренції, пов’язана з диференціацією продукції, може впливати на стан довгострокової рівноваги монополістичного конкурента: як і монополіст, він матиме можливість одержувати економічний прибуток.

На ринку монополістичної конкуренції фірма обирає оптимальний обсяг випуску продукції за тим же сценарієм, що й у випадках з монополістичним та олігополістичним ринком. Бо вона мас можливість впливати на ціну зміною випуску продукту. Проте крива попиту, яка є ціноутворюючою, має більш пологий нахил, ніж на олігополістичному ринку.

Крім цього, монополістична конкуренція породжує ще одну проблему, з якою не зустрічаються фірми на інших ринках. Справа в тому, що різноманітність продукту (диференціація) обходиться дорожче, ніж виробництво стандартизованого продукту, якщо намагатись виробляти всі види благ, то тоді були б неминучими високі витрати.

Проте споживачі бажають як різноманітності продукту, так і низьких цін на них. Чи роблять ринкові економіки правильний вибір між великою різноманітністю і низькими витратами?

Господарська практика стверджує, що часто-густо марно витрачаються ресурси для виробництва множини практично ідентичних марок виробів. Чим більший сукупний ринок, тим менш коштовним виявляється забезпечення на ньому будь-якого заданого рівня різноманітності.

Основною рисою ринку монополістичної конкуренції є диференціація продукції. Суб´єкти ринку, як і при досконалій конкуренції, численні, де кожний з них займає на ринку незначну частку, проте вони володіють деякою ринковою владою завдяки диференціації продукції і сегментації відповідного товарного ринку.

З одного боку, фірми конкурують, продаючи диференційовані товари, які мають високу норму заміщення один одним, але не абсолютно взаємозамінні. Але, з іншого, проникнення на ринок нових компаній не обмежене, вони без ускладнень можуть вийти на ринок зі своїми товарами, а при потребі –  вийти з нього, якщо їхні товари втратили попит. Ця специфіка ринку монополістичної конкуренції зумовлює великий діапазон цін  — від помірних до дуже високих. При цьому специфікою таких цін є те, що вони, здебільшого, перевищують ціни, обґрунтовані рівнем витрат виробництва.

Прикладом монополістичної конкуренції в Україні є ринок міжнародних пасажирських авіаперевезень. Послуги, що пропонують його суб’єкти, мають високу норму заміщення, проте, не є абсолютно ідентичними. На цьому ринку конкурують великі оператори – «Українські авіалінії», «Аеросвіт», низка дрібніших національних компаній, а також велика кількість іноземних фірм: «Брітіш Ервей» (British Airways),   «Люфтганза» (Lufthansa) тощо. Діапазон цін на послуг широкий: від помірних – до високих. Двері для нових фірм на цьому ринку відкриті, а в разі неефективності капіталовкладень будь-яка з них має змогу згорнути свою діяльність.

Монополістичну конкуренцію зближують із досконалою такі риси, як безліч продавців і покупців, значна свобода входу на ринок, а відрізняє неоднорідність, диференційованість продукції. Ця неоднорідність така ж сильна, як і однорідність при досконалій конкуренції. Продукція характеризується широким асортиментом товарів, характером дизайну, якістю упаковки. Все це різноманіття розрізняється у підсумку товарними знаками.

На відміну від олігополістічного ринку підприємства на ринку монополістичної конкуренції не є взаємозалежними, якщо їх частки на ринку порівнянні за розміром. їх поведінка на ринку ближче до поведінки цілком конкурентних підприємств, чим до поведінки олігопольного типу. Персоніфікованість продукції дає право підприємствам на таких ринках використовувати певний ступінь ринкової влади при призначенні цін.

Існує й інша модель монополістичної конкуренції, коли на ринку присутні одно—два підприємства, що займають домінуюче становище, і значна кількість невеликих за ринковою часткою підприємств — аутсайдерів. У цьому випадку для системи відносин «домінуюче підприємство — аутсайдери» буде характерна модель, що наближається до монопольного ринку, а для конкуренції аутсайдерів між собою — модель досконалої конкуренції або перший вид монополістичної конкуренції. Останнє значною мірою залежить від характеру продукції — ступеня її стандартизованості або, навпаки, такої можливості.

Попит на товари підприємства на ринку монополістичної конкуренції такого виду не є абсолютно еластичним, оскільки покупці, що прихильні до певної марки, придбаватимуть товар, навіть якщо його ціна дещо вища, ніж у аналогів. Таким чином, вельми істотним детермінантом ринкової влади в умовах монополістичної конкуренції слугує не цінова політика інших продавців, а ступінь прихильності покупців до конкретної марки товару. Індикатором ринкової влади служить цінова еластичність попиту на товар підприємства.

Вивчення типів ринків має велике значення не тільки для визначення стану ринкової економіки, але і для вироблення правильної стратегії розвитку конкуренції, проведення ефективної антимонопольної політики.

По мірі розвитку економіки і зростання багатства людей підвищення різноманітності стає більш ефективним, оскільки зростає попит на всі блага. В дуже бідній країні для задоволення попиту на багатьох ринках може виявитися досить продукції тільки одної (монопольної) фірми.

Під час розширення споживчого попиту відкриваються можливості для надходження більшої кількості фірм, і ринкові структури еволюціонують у бік монополістичної конкуренції, забезпечуючи споживачам вигоди від різноманітності. Такого роду виграш може бути отриманий від використання переваг міжнародної торгівлі.

Отже, на ринках монополістичної конкуренції саме індивідуальність споживчих властивостей на погляд покупців — основний чинник конкурентоспроможності товару. Цінова конкуренція відходить на другий план, поступаючись першим місцем неціновій конкуренції, що використовує такі інструменти, як реклама, конкуренція сервісу і асортименту, гарантійне і післягарантійне обслуговування.

2.3. Регіонально-галузеві особливості функціонування монополістичної конкуренції

Формування монополістично конкурентної ринкової структури в Україні потребує врахування, поряд із загальноприйнятими в світі принципами, формами і методами, специфічних особливостей цього процесу у країнах з перехідною економікою.

В сучасних умовах найбільшого поширення набули такі типи ринкової структури як монополістична конкуренція та олігополія. Тобто сучасна конкурентна модель є різновидом так званої «розумної конкуренції» [27]. Справа у тому, що потужні фірми завжди прагнули і будуть прагнути до монополістичного становища на ринку. Тому ефективне функціонування сучасної ринкової системи обов’язково передбачає свідоме державне регулювання, стимулювання «усвідомленої», розумної конкуренції.

Це регулювання здійснюється шляхом обмеження (а іноді і законодавчі заборони) тих масштабів концентрації і централізації капіталу, за якими розпочинається монополія, тобто розумна конкуренція — це свідомо підтримуваний державним регулюванням рівень конкуренції, який стає на перешкоді монополізації економіки.

Для забезпечення високою рівня доходу фірмі за умов монополістичної конкуренції необхідно розгортати нецінову конкуренцію, широко застосовуючи рекламу. Зміст нецінової конкуренції полягає у прагненні досягти переваг над конкурентами за рахунок широкого використання досягнень НТП (підвищення якості реалізованих товарів, пошук нових товарів і оригінальними параметрами, розширення обсягу післяпродажного обслуговування товарів, збільшення гарантійного періоду, створення умов надання споживчого кредиту тощо).

Важливо відзначити, що реклама як засіб маркетингової стратегії фірми має свої позитиви і недоліки, з точки зору інтересів споживача і суспільства. Отже, монополістична конкуренція вимагає від підприємців постійного і невпинною пошуку усе нових і нових можливостей для збільшення доходу, нових шляхів пристосування до специфічних вимог даного ринку [17, c. 163].

Ймовірність того, що легке входження в галузь монополістичної конкуренцією буде сприяти різновиду продукції і поліпшенню продукту є, можливо, основною рисою монополістичної конкуренції, яка може компенсувати повністю чи частково (витрати), пов’язані з цією ринковою структурою. Тут дійсно існують дві досить явні обставини:

Диференціація продукту в якийсь даний момент часу в будь-який момент споживачу буде запропоновано широкий перелік типів, марок і ступенів якості любого даного продукту. Порівняно із чистою конкуренцією це для споживача є певними перевагами. Діапазон вільного вибору розширюється, а різновиди і відтінки споживчих смаків задовольняються виробниками найбільш повно. Проте, швидке збільшення асортименту продуктів певних типів може досягти такого рівня, коли споживач почне лякатися, розумний вибір стане важким і покупки будуть віднімати багато часу. Наприклад, помада фірми “Ревлон” налічує 157 тонів, з яких 41 є рожевим. Також негативним є те, що споживачі, які зіткнулися з великою кількістю подібних товарів, можуть почати надавати перевагу якості товару по ціні.

Покрашення продукту на протягом певного часу (вдале поліпшення продукту однією фірмою зобов’язує конкурентів погоджуватись, або, якщо вони можуть це зробити, перевищити тимчасову ринкову перевагу цієї фірми, інакше їм не уникнути збитків. Також, прибутки, отримані від вдалого покращання продукту, можуть бути використані для фінансування подальшого його покрашення. Проте, зміна продукту в більшості випадків є другорядною, тобто незначні зовнішні зміни в продукті які не збільшують його довговічності, ефективності чи корисності. Більш екзотична тара, ярке упакування чи “наведення блиску” складають найчастіше головні напрямки змін продукту) [5, c. 102].

Розділ 3. Специфіка монополістичної конкурентної боротьби в Україні

3.1. Аналіз стану монополістичної конкуренції у сфері торгівлі України

Відмітною особливістю економічної системи, заснованої на ринкових засадах, є вільна конкуренція. Торгівля є однією з перших галузей господарства національної економіки України, з якої почався процес демонополізації економіки з поступовою заміною адміністративної управлінської вертикалі на горизонтальні зв’язки між ринковими структурами. Основний результат економічної реформи торгівлі в Україні – це багатоукладність форм власності і можливість розвитку торгівлі на основі конкуренції. В умовах фінансової кризи, падіння обсягів виробництва і зниження купівельної спроможності населення створюються об’єктивні умови для посилення  конкуренції між торгівельними підприємствами, що робить тему дослідження актуальною.

Поняття конкурентоспроможності,  яке розкриває внутрішній зміст і напрям дій господарюючих суб’єктів, є відправним моментом побудови моделей конкуренції. Основними чинниками конкуренції між торговельними підприємствами різних форм власності є  асортиментні, структурні і масштабні відмінності,  засобами конкурентної боротьби — рівень сервісу, асортимент товарів, ціни.  Покупці швидко звикають до певного рівня торговельного сервісу і в результаті виникає так звана «лояльність покупців», засобом досягнення якої є позиціювання  — створення образу продавця, відмінного від іміджу конкурентів [2, с.8-9].

Достатньо високий рівень конкуренції спостерігається серед підприємств оптової та роздрібної торгівлі, табл.3.1

Таблиця 3.1. Рівень конкуренції в окремих сферах економічної діяльності в Україні протягом 2011-2013 рр.

Сфери економічної діяльності	Частка підприємств в обсязі реалізації, % до загального
	Ринки з конкурентною структурою			Олігопольні ринки			Ринки  з ознаками домінування та  монополізовані
	2011	2012	2013	2011	2012	2013	2011	2012	2013
Торгівля і посередництво	90,2	83,8	96,0	2,8	1,4	2,0	7,0	14,8	2,0
Гірничо-металургійний комплекс	59,6	69,0	81,6	16,9	17,0	9,4	23,5	14,0	9,0
Агропромисловий комплекс	67,0	60,3	53,0	17,6	25,7	26,9	15,4	14,0	20,1
Машинобудування	55,0	41,4	50,2	16,1	27,8	6,9	28,9	30,8	42,9
Паливно-енергетичний комплекс	20,1	20,3	23,3	12,0	29,2	21,5	67,9	50,5	55,2
Транспорт і зв’язок	13,6	15,6	15,4	2,2	2,7	2,1	84,2	81,7	82,5
Економіка в цілому	53,9	54,3	55,4	11,6	15,3	13,6	34,5	30,4	31,0

Протягом 2011-2013 рр. кількість ринків з конкурентною структурою у торгівлі збільшилася з 90,2 до 96,0%%.  Це найвищий рівень серед галузей національної економіки, середня по яких складає 55,4%.

Для галузі торгівлі найбільш характерними є риси монополістичної конкуренції: на ринку функціонує значна кількість малих і середніх підприємств, жодне з яких не має значної частки в загальному обсязі продажу; їх диференціація забезпечується застосуванням різних форм і методів конкурентної боротьби, що  дає змогу  деякою  мірою  впливати  на  ціну;  бар’єри  входу  в галузь і виходу з неї незначні [3].

У 2012 р. на ринку діяли понад 83 тисячі підприємств оптової та роздрібної торгівлі. На ринку монополістичної конкуренції, який вважався високо конкурентним, останнім часом спостерігається підвищення рівня ринкової концентрації. Однак ця тенденція не завжди має антиконкурентний характер, оскільки у деяких  випадках вона пов’язана з поширенням нових, більш прогресивних форм господарювання та появою нових форм каналів просування товарів, що у результаті призводить не до послаблення, а навпаки, до загострення конкуренції. Саме у торгівельній галузі у середині 90-их років почали з’являтися такі нові сучасні форми господарювання та організації торгівлі, такі як супермаркети, гіпермаркети, торгівельні центри, просування товарів через сітьовий маркетинг та електрону мережу тощо. Загострення конкуренції у цій галузі може призвести у найближчі роки до виділення лідерів та поглинання ними малих компаній, або зникнення з ринку за причин неконкурентоспроможності, тобто не здатності конкурувати з підприємствами-гігантами представників малого бізнесу.

Аргументами на користь цієї тези є матеріали  табл. 3.2 та табл.3.3.

Таблиця 3.2

 Роздрібна торгівельна мережа України, кількість одиниць*

Найменування	2008	2009	2010	2011	2012	Зміни, 2008 до 2012 (+;–)
Всього магазинів, у т.ч.	77885	62350	58328	55804	54581	–23304
продовольчі, з них: –універсами, супермаркети; –гіпермаркети;	52095	38422 652 38	34719 754 56	21891 904 59	29577 986 108	–22518 +986 +108
непродовольчі, з них:	25790	23928	23609	23913	25004	–787
–універмаги;	120	27	22	20	14	–106
магазини самообслуговування, з них: –продовольчі; –непродовольчі	4471 3417 1054	2238 1563 675	2512 1806 706	2675 1975 700	3627 2601 1026	–844 –816 –28

* автором на основі [10, c.143]

Порівняно з 2008 роком кількість одиниць магазинів роздрібної торгівлі скоротилася на 23304, в основному за рахунок  продовольчих магазинів – на 22518 одиниць, але, водночас спостерігається  збільшення торгівельної площі магазинів на 885 м², магазинів, які почали з’являтися з 2001 р. під назвою супермаркетів та на 566 м² гіпермаркетів. За шість років зменшилася кількість магазинів самообслуговування – на 844, але торгівельна площа зросла на 1551 м².

Таблиця 3.3. Роздрібна торгівельна мережа України (торгова площа об’єктів торгівлі), тис.м^2*

Найменування	2008	2009	2010	2011	2012	Зміни 2008 до 2012 (+;–)
Всього магазинів, у т.ч.	7029	5896	5976	6359	6847	–182
продовольчі, з них: –універсами;супермаркети; –гіпермаркети;	4545	3578 536 148	3576 639 270	3677 814 302	3744 885 566	–801 +885 +566
непродовольчі, з них:	2484	2318	2400	2682	3103	+619
–універмаги;	233	125	111	106	82	–151
магазини самообслуговування, з них: –продовольчі; –непродовольчі	535 347 188	650 490 160	989 812 177	1281 1005 276	2086 1629 457	+1551 +1282 +269

* автором на основі [10, c.144]

Розрахуємо середню площу магазинів за видами спеціалізації (табл.3.4).

Таблиця 3.4. Середня площа магазинів у системі роздрібної торгівлі, м²/од.*

Найменування	2008	2009	2010	2011	2012	Зміни (+;–)
Всього магазинів, у т.ч.	90,2	94,6	102,5	113,9	125,4	+35,2
продовольчі	87,2	93,1	103,0	168,0	126,6	+38,9
непродовольчі	96,3	96,9	101,7	112,2	124,1	+27,8
магазини самообслуговування	119,7	290,4	393,7	478,9	575,1	+455,4

* автором на основі [10, c.145]

Середня площа магазинів за спеціалізацією збільшилася у цілому на 35,2 м², але найбільше зростання спостерігається серед магазинів самообслуговування. Якщо за 2008 р. вона складала 119,7 м² то на кінець 2012 р. – 575,1 м², тобто зростання відбулося на 455,4 м². Це також підтверджує наше припущення стосовно зміни форм торгівельних відносин та появи нових форм у вигляді супер– та гіпермаркетів (площа яких за визначенням Державного комітету статистики є не менш ніж 400 м²  [10]) та зменшення кількості невеликих точок роздрібної торгівлі, що відбулося унаслідок загострення конкурентної боротьби та неспроможності малих форм господарювання вижити у цих умовах.

В Україні набувають підвищеного розвитку формати західного зразка, зокрема: гіпермаркети;  супермаркети; дисконти; Саsh & Саrrу. Разом з тим присутні традиційні формати, які були успадковані з минулих часів: гастрономи, універсами та павільйони. Останні поступово витісняються, але в найближчому майбутньому не будуть витіснені повністю, оскільки мають перевагу у наявності звичних для українського споживача активних комунікаційних процесів «продавець-покупець».

Одним з основних напрямків розвитку галузі стає пропозиція комфорту, тобто обслуговування, зручності, зрозумілості та чіткості, а також, перш за все, задоволення при придбанні товару. Тому прогнозується активний розвиток формату самообслуговування – в першу чергу супермаркетів та гіпермаркетів, а також дисконтних магазинів, які працюють у форматі самообслуговування і орієнтуються на споживачів з низькою купівельною спроможністю, що складають основну частку населення країни.

На український ринок  виходять нові гравці, у тому числі іноземні оператори: «Real» (Меtго, Німеччина), «Патерсон та Рамсторг» (Росія), «Carrefour та Аuchan» (Франція), «Теsco» (Великобританія), «Migros» (Туреччина) [11]. Посилення конкуренції створюватиме цінність для споживача, який матиме вибір ціни, якості, асортименту, місця придбання та іміджу, що максимально відповідатиме його потребам. Пріоритетними регіонами розвитку роздрібної торгівлі є Донецька, Дніпропетровська області, Харків, Одеса, Львов та Київ.

Географічно ринок роздрібної торгівлі України характеризується:

− нерівномірністю розвитку – зокрема, східний регіон акумулює в собі більшу кількість торгових об’єктів мереж роздрібної торгівлі, ніж західний, що свідчить також про його більшу насиченість та менший потенціал розширення;

− наявністю досить великої кількості регіональних ритейлерів зі своїми лідерами;

− тенденціями до виокремлення загальнонаціональних гравців наприклад, корпорація «Fozzy Group».

Найбільшою регіональною мережею у східних областях України є «АТБ- маркет». Конкурують з нею ЗАТ «КС Трейдинг» (мережа «Пік») і ТВГ Rainford.

Лідером за темпами розвитку торговельних мереж в Україні виступає Київ, що обумовлено вищим, порівняно з рештою України, рівнем доходів мешканців столиці. Більша частина мереж міста належить національним операторам (корпорація «Fozzy Group», ДП «Квіза-Трейд», «Фуршет»). Найбільш відвідуваними є супермаркети «Сільпо», «Фуршет», «Велика кишеня». Мережа торгових об’єктів корпорації «Fozzy Group» у Києві складається з 28 супермаркетів «Сільпо», 22 дискаунтерів «Фора», 2-х гіпермаркетів «Фоззі». «Велика кишеня» налічує більше 10 об’єктів у столиці. Крім вітчизняних ритейлерів активно розвивають свої мережі і великі міжнародні компанії. Іноземні торговельні компанії представлені «Metro», «Патерсон та Рамсторг», «Перехресток» та ін.

У західному регіоні країни продуктовий ритейл найкраще розвинений у містах Львові та Луцьку. Головними гравцями на ринку роздрібної торгівлі у Західному регіоні України є:  ТзОВ «Торгова компанія «Інтермаркект» – представлена мережею супермаркетів «Арсен» (у Львові), мережею дисконтних магазинів «Барвінок» (у складі 13 магазинів у Львівській та Волинській областях), мережею магазинів-складів типу Cash & Carry (у м. Львові), магазинами «Інтермаркет» (у м. Львові).

Згідно дослідженню ринку роздрібної торгівлі продовольчими товарами, проведеному Антимонопольним комітетом України, встановлено зловживання монопольним положенням торгівельних мереж на регіональних товарних  ринках [12]. Воно полягало, зокрема, в нав’язуванні постачальникам торгівельних мереж дискримінаційних умов постачання готової продукції, а також нав’язування ним договорів, що мають ознаки дискримінації, а саме: консультаційних, маркетингових і інших платних послуг.

Серед порушень зазначено наступні умови, що суперечать справедливим правилам і звичаям торгівлі: встановлення несправедливих умов постачання товару, зокрема, покладання на постачальників комерційних ризиків, пов’язаних з реалізацією товарів, істотне відстрочення оплати поставленої готової продукції, не визначення всіх істотних умов постачання товарів, встановлення надмірно великих штрафів за низькі обороти реалізації товару, що поставляється. За думкою експертів, після кризи на ринку закріпляться найбільші торговельні мережі, які вчасно оптимізували витрати та всіма силами наразі намагаються утриматися на ринку [13].

Представники малого бізнесу зтикаються з певними труднощами, що ставить перепони у їх роботі та потребує великих зусиль для їх подолання, серед яких можна виділити, перш за все, обмежений доступ до фінансування. У малих підприємств бракує вільних коштів для оновлення матеріально-технічної бази, розширення асортименту та підтвердження якості. Діяльність малих підприємств, як правило, побудована на старих схемах роботи. Обмежені можливості допомоги кадрам щодо адаптації до нових форм роботи шляхом підвищення кваліфікації та професійного навчання негативно впливає на розвиток кадрового потенціалу. Саме тому багато невеликих магазинів вимушені припинити свою діяльність. Але доцільно було б запропонувати не конкурентну боротьбу за виживання на ринку, а співпрацю між великими торгівельними корпораціями та представниками малого бізнесу, яка б була побудована на розробці рекламної компанії останніми стосовно продукції торгівельних гігантів. Надання товарів на умовах товарного кредиту та реалізація його через роздрібну торгівельну мережу невеликих торгових точок допомогло б:

• розширити географію просування товарних запасів торгових корпорацій;
• здійснити соціальні дослідження стосовно побажань покупців певного району;
• зробити аналіз фінансової спроможності споживачів за районами міста;
• збільшити товарообіг, та, як наслідок власні прибутки;
• зробити підбір товарного асортименту у торгівельних точках міста, які були обрані для реалізації їх продукції з урахуванням платоспроможності покупця, традицій місцевості, демографічної політики та вікового цензу тощо;
• заощадити власні кошти, що були б потрібні у разі відкриття нових торгівельних точок.

Окрім того торгівельні корпорації можуть співпрацювати з представниками малого бізнесу шляхом проведення маркетингових і соціологічних досліджень, надання консалтингових послуг, послуг з перевезення та зберігання продукції. Здійснення перерахованих вище видів діяльності безпосередньо самими корпораціями вимагає вкладення значних коштів на утримання великої кількості штатних фахівців, на створення матеріально-технічної бази для реалізації цих завдань та її постійного оновлення. Малі підприємства спеціалізуються на таких видах діяльності, які і є для них основними. Таким чином, їх співпраця з великими торгівельними корпораціями допомогла б існуванню здорової конкуренції, основаної на взаємних вигодах.

Особливості економічного розвитку країн з перехідною економікою можуть підвищувати ймовірність виникнення економічних криз або завадити швидкому виходу з криз, якщо такі мають місце.

В країнах з перехідною економікою, зокрема в Україні, де існує тенденція до монополістичної конкуренції і концентрації, знижується ефективність банківських операцій, оскільки, по-перше, на відміну від немонополістичної, монополістична конкуренція веде до зниження рівня банківських кредитів; по-друге, банки-монополісти отримують вищу банківську маржу за рахунок запровадження вищих відсоткових ставок за позиками й нижчих ставок за депозитами; по-третє, такий тип конкуренції і концентрації може бути джерелом зловживань усередині банківського сектору.

Розвиток конкуренції особливо важливий для тих країн з перехідною економікою, де інституційні й структурні елементи колишньої економічної системи руйнували ринкові стимули, а отже, знижували ефективність дисциплінарних ринкових механізмів [9].

В 2012р. в промисловості України діяло 39,982 підприємство. Майже половину промислового виробництва забезпечували 100 найкрупніших.

Повчальним є порівняльний аналіз конкурентного середовища України і США. Наприклад, в Україні в 2012 частка 100 найкрупніших підприємств складала 48,6 %, а в США в 1992р. – 31,8%.

Коефіцієнт концентрації CR 1, CR 3, CR 5 (ринкові частки одного, трьох, п’яти і т.д. найкрупніших учасників ринку) згідно із станні 12 Закону Украйни «Про захист економічної конкуренції» є юридичними фактами для визначення домінування (монопольної влади) суб’єктів господарювання на ринках. Більш конкретно такими фактами є CR 1 більше 35%, CR 3 більше 50%, CR 5 більше 70%.

Частка монопольного сектора на вітчизняному ринку була оцінена експертами Антимонопольного комітету приблизно в 40%. Також були розраховані коефіцієнти CR 1, CR 3, CR 5 для 350 загальнодержавних й 1,327 регіональних ринків [7, с.388].

3.2. Державне регулювання монополістичної конкуренції

Монополістична конкуренція – це тип ринку, на якому за умови неоднорідної пропозиції  діє велика кількість невеликих постачальників при більшій кількості споживачів.

Проводячи конкурентну політику, держава переслідує мету створення конкурентних відносин на внутрішніх і міжнародних ринках, удосконалення правил конкуренції, її інституційного забезпечення. При оцінці державної політики, яка регулює конкуренцію, виділяються такі її основні елементи [274]:

1)       Антимонопольна політика, що визначає засоби, методи контролю і обмеження існуючих природних, державних монополій; умови кваліфікації домінуючого положення на ринку і відповідні санкції держави (аж до примусового розкрупнення підприємств-монополістів); порядок контролю за злиттям і поглинанням підприємств, а також за ходом приватизації з метою попередження появи нових монопольних структур; межі державного втручання у зовнішню торгівлю; умови прямого контролю за цінами і заробітною платою (в екстрених випадках); системи заохочення створення і функціонування конкуруючих виробництв і підприємств; квотування і ліцензування певних видів діяльності; заходи щодо стимулювання малого бізнесу шляхом надання податкових пільг, дотацій та пільгових кредитів; спрощення умов організації бізнесу у даній галузі.

2)       Фінансова політика стимулювання конкуренції, що полягає у регулюванні обсягів та умов надання кредитів, депозитні ставки, систему оподаткування, динаміку і розміри доходів суб’єктів ринку, норми рентабельності виробництва і реалізації продукції.

3)       Регулювання експорту та імпорту продукції на основі ліцензування і квотування, зміни митної політики.

4)       Участь держави у виробництві і реалізації продукції за рахунок підтримання певних часток державної власності в галузевих підприємствах, державних капітальних вкладень, державних замовлень тощо.

5)       Державна стандартизація продукції, технологій, умов безпеки і екологічності виробництва, охорона навколишнього середовища.

6)       Регулювання видобутку корисних копалин, цін на сировину, матеріали, енергію, воду, землю.

7)       Патетно-ліцензійна політика, яка законодавче закріплює виключні права на відкриття, винаходи, ноу-хау тощо.

8)       Соціальний захист споживачів за допомогою законодавче закріплених прав споживачів.

Негативні моменти, що на сучасному етапі впливають на конкурентне середовище в Україні [13, с. 41]: надмірна частка монополізованих ринків в Україні (більше 30%); високий рівень концентрації української економіки (100 найбільших підприємств дають майже половину промислового виробництва, а тому числі 10 найбільших — близько 20%); нерівність умов конкуренції на багатьох ринках України; численність порушень законодавства про захист економічної конкуренції з боку суб’єктів господарювання та владних структур. Тому завданнями уряду є реалізація спеціальних програм підтримки вільного підприємництва, подолання монополізму та захисту ринку від недобросовісної конкуренції.

В Україні існує проблема неефективності функціонування товарних ринків. Її ознаками, зокрема, є зростання цін, що не може бути пояснено впливом інших чинників, низький рівень продуктивності праці, недостатня інноваційна спрямованість національної економіки.  Слід зазначити, що саме економічна конкуренція забезпечує встановлення цін на рівні, наближеному до граничних витрат, найбільш повне використання наявних ресурсів та спонукає до створення нових товарів, робіт і послуг, способів їх виробництва і розповсюдження. Втім, згідно з даними проведених Антимонопольним комітетом України опитувань, як істотний чинник впливу на свою господарську діяльність конкуренцію визначили лише від 25 до 49 відсотків керівників підприємств промисловості, будівництва, роздрібної торгівлі, транспорту, сфери нефінансових послуг, в сільському господарстві рівень конкуренції з вітчизняними виробниками як високий чи дуже високий оцінили лише близько 12 відсотків опитаних [3].

Ринок монополістичної конкуренції складається з багатьох фірм, що пропонують свої товари за цінами, що коливаються у великому діапазоні. Продукція не цілком взаємозамінна й розрізняється не тільки за фізичними характеристиками, якістю, оформленням, але й за споживчими перевагами. Різниця між виробами виправдує широкий діапазон цін. В умовах монополістичної конкуренції фірма визначає ціну на вироблену продукцію, враховуючи структуру споживчого попиту, ціни, які встановлені конкурентами, а також власні витрати виробництва.

Негативний вплив на вступ нових суб’єктів господарювання на товарні ринки та закріплення на них має невиправдано велика кількість, ускладненість та завищена вартість дозвільних і контрольних процедур, необхідних для початку, здійснення та припинення господарської діяльності. Це в багатьох випадках є наслідком необґрунтованого розширення сфери застосування та надмірної вартості платних адміністративних та інших послуг, що надаються державними органами, поширення практики суміщення управлінських і контрольних функцій із здійсненням господарської діяльності. Негативно впливає на привабливість вступу на товарні ринки в Україні високий рівень незворотних витрат, пов’язаних із виходом з ринку, величина якого перевищує значення відповідного показника для країн Східної Європи та Центральної Азії [3].

Державними органами недостатньою мірою забезпечується виконання завдань, передбачених частиною першою статті 4 Закону України «Про захист економічної конкуренції», яка передбачає, що державна політика у сфері розвитку економічної конкуренції та обмеження монополізму в господарській діяльності, здійснення заходів щодо демонополізації економіки, фінансової, матеріально — технічної, інформаційної, консультативної та іншої підтримки суб’єктів господарювання, які сприяють розвитку конкуренції, здійснюється уповноваженими органами державної влади, органами місцевого самоврядування та органами адміністративно-господарського управління та контролю.

Відповідно до ст. 18 ГКУ держава здійснює антимонопольно-конкурентну політику і сприяє розвиткові змагальності у сфері господарювання на основі загальнодержавних програм, що затверджуються Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України.

Антимонопольна діяльність є одним з найважливіших видів державного регулювання господарської діяльності, базовою складовою процесу соціально-економічних реформ, що здійснюються в Україні.

Державна політика у сфері економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності та захисту суб’єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції здійснюється уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

Органам державної влади та органам місцевого самоврядування, їх посадовим особам забороняється приймати акти і вчиняти дії, які усувають конкуренцію або необґрунтовано сприяють окремим конкурентам у підприємницькій діяльності чи запроваджують обмеження на ринку, не передбачене законодавством. Законом можуть бути встановлені винятки з цього правила з метою забезпечення національної безпеки, оборони чи інших загальносуспільних інтересів.

Правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання визначаються ГКУ, законами України «Про захист економічної конкуренції», «Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про Антимонопольний комітет», «Про природні монополії» та підзаконними актами.

Державне регулювання конкуренції та монополізму здійснюється з метою:

— задоволення потреб населення як кінцевих споживачів, що досягається шляхом захисту прав споживачів як економічно слабшої сторони у відносинах з товаровиробниками;

— забезпечення свободи конкуренції, що сприяє розвитку суперництва між товаровиробниками за найвигідніші умови виробництва та продажу товарів і відповідно забезпечує розширення їх асортименту, покращення якості тощо;

— сприяння підприємництву, що забезпечує появу на ринку нових суб’єктів господарювання, нових товарів та покращення умов їх реалізації (з врахуванням інтересів спиживачів).

— захисту національного товаровиробника, що відповідає інтересам національної економіки та сприяє економічній самостійності України.

Державне регулювання економічної конкуренції забезпечується за допомогою системи заходів, що здійснюються уповноваженими органами і спрямовані на попередження недобросовісної конкуренції та монополістичних зловживань, їх усунення та застосування заходів відповідальності до порушників відповідно до встановлених державою правил у сфері економічної конкуренції. Система цих заходів складається з:

— нормативного регулювання;

— контролю за станом ринку і дотриманням її учасниками встановлених державою правил щодо забезпечення економічної конкуренції з метою попередження порушень, відновлення стану ринку у разі порушення зазначених правил і вжиття відповідних заходів до порушників.

Нормативне регулювання здійснюється, насамперед, Верховною Радою України у формі актів вищої юридичної сили:

Конституції України (ч. 4 ст. 13 передбачає забезпечення державою соціальної спрямованості економіки України, відповідно до п. 8 ст. 92 виключно законами України визначаються правила конкуренції та антимонопольного регулювання, згідно з п. 24 ст. 85 і п. 14 ст. 106 голова Антимонопольного комітету призначається та звільняється Президентом за згодою Верховної Ради України);

Господарського кодексу України — глава 2 (ст. 18 “Обмеження монополізму та сприяння змагальності у сфері господарювання”), глава 3 “Обмеження монополізму та захист суб’єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції” (статті 25-41), глава 28 “Відповідальність суб’єктів господарювання за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства” (статті 251-257). Проте, слід зазначити, що положення ГК містять менш ґрунтовні положення щодо антимонопольного регулювання, ніж спеціальний Закон — “Про захист економічної конкуренції”;Цивільного кодексу України — ст. 13, відповідно до якої межі здійснення цивільних прав включають і необхідність дотримання вимог антимонопольно-конкурентного законодавства;

Законів:

“Про захист економічної конкуренції” від 11 січня 2001 p.; встановлює основні засади регулювання економічної конкуренції з метою її захисту від недобросовісної конкуренції та монополістичних зловживань; передбачає відповідальність за певні види таких порушень та засоби попередження монополізації товарних ринків;

“Про захист від недобросовісної конкуренції” від 07.06.1996 р. встановлює відповідальність за певні види та прояви недобросовісної конкуренції;

“Про Антимонопольний комітет” від 26 листопада 1993 р.-визначає правове становище антимонопольних органів на чолі з Антимонопольним комітетом України, його склад, основні функції, компетенцію;

“Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16.04.1991 p.,- закріплюючи рівність правового становища вітчизняних та іноземних суб’єктів господарювання на ринках України, з метою захисту інтересів вітчизняних товаровиробників, передбачає можливість застосування заходів дискримінаційного характеру щодо нерезидентів у відповідь на аналогічні дії урядів їх країн щодо українських виробників;

інші закони.

На підставі та у відповідність з актами вищої юридичної сили приймаються підзаконні нормативно-правові акти, серед яких Укази Президента (зокрема, від 19.11.2001 р. № 1097/2001 “Про Основні напрями конкурентної політики на 2002-2004 роки), постанови Уряду (в т. ч. від 28.02.2002 р. № 219 “Про затвердження Порядку надання Кабінету Міністрів України дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб’єктів господарювання”), відомчі акти;

Крім того, нормативне регулювання відносин у сфері економічної конкуренції здійснюється міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України (норми таких договорів мають пріоритет перед нормами національного законодавства, якщо останнє встановлює інші, ніж міжнародні договори, правила); наприклад, укладений між державами — учасницями СНД Договір про проведення узгодженої антимонопольної політики (25.01.2000 p.), ратифікований Законом України від 16.01.2003 р.

Спеціальним відомством, на яке покладається здійснення державної політики в сфері економічної конкуренції, є Антимонопольний комітет, що виконує складні функції, в тому числі регулятивну, яка полягає у прийнятті на підставі названих законів і у межах наданих повноважень відомчих нормативно-правових актів з певних питань у сфері конкуренції; контрольну, спрямовану на забезпечення та здійснення контролю за станом товарних ринків і дотриманням її учасниками встановлених державою в цій сфері правил; розслідувально-юрисдикційну, що проявляється через процедуру виявлення порушень, встановлення їх складу, особи порушника та застосування до нього тих форм господарсько-правової відповідальності, що віднесені до компетенції антимонопольних органів.

На виконання регулятивних функцій Антимонопольним комітетом України прийнята низка нормативно-правових актів:

Про затвердження Тимчасових правил розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України: Розпорядження АМК України від 19.04.1994 р. № 5-р, з наступними змінами;

Про затвердження Положення про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб’єктів господарювання (Положення про концентрацію): Розпорядження АМК України від 19.02.2002 р. № 33-р;Про затвердження Положення про порядок подання заяв до  Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на узгоджені дії суб’єктів господарювання (Положення про узгоджені дії): Розпорядження АМК України від 19.02.2002 р. № 26-р;

Про затвердження Тимчасових вимог до узгоджених дій суб’єктів господарювання для загального звільнення від попереднього одержання дозволу органів Антимонопольного комітету України на узгоджені дії суб’єктів господарювання: Розпорядження АМК України від 19.02.2002 р. № 27-р;Про Положення про територіальне відділення  Антимонопольного комітету України: Розпорядження АМК України від 19.02.2002 р. № 27-р;

Про затвердження Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб’єктів господарювання на ринку: Розпорядження АМК України від 05.03.2002 р. № 49-р;

Про Положення про порядок проведення перевірок додержання законодавства про захист економічної конкуренції: Розпорядження АМК України від 25.12.2001 р. № 182-р та ін.

Правовий статус антимонопольних органів визначається вищезгаданими законами, насамперед Законом України “Про Антимонопольний комітет України”, та Положенням про територіальне відділення Антимонопольного комітету України, затвердженим розпорядженням АМК України від 19.02.2002 р. № 27-р.

До системи антимонопольних органів входять:

— Антимонопольний комітет України, що утворюється у складі Голови, призначеного на строк до семи років Президентом України за погодженням з Верховною Радою України, десяти державних уповноважених, з числа яких призначається два перших заступники та три заступники Голови, адміністративних колегій, а також структурних підрозділів апарату, що забезпечує організаційну, технічну, аналітичну, інформаційно-довідкову та іншу роботу по забезпеченню діяльності АМК. Формами роботи АМК є засідання — як вищий колегіальний орган і постійно діючі та тимчасові адміністративні колегії АМК, що створюватися для розгляду окремих справ про порушення конкурентного (антимонопольного) законодавства з державних уповноважених та голів територіальних відділень;

— створені АМК територіальні відділення в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (у разі необхідності можуть створюватися і в інших адміністративно-територіальних

одиницях); забезпечують реалізацію завдань АМК на відповідних територіях на підставі затверджених АМК положень [6, c. 17].

— Антимонопольний комітет України, його територіальні відділення є юридичними особами, мають рахунки в установах банку, печатки із зображенням Державного Герба та свого найменування.

— Антимонопольний комітет України відповідно до покладених на нього завдань:

контролює дотримання антимонопольно-конкурентного законодавства:

— у процесі економічної концентрації (зокрема, при створенні, реорганізації, ліквідації суб’єктів господарювання, створенні об’єднань підприємств, вступі одного або кількох суб’єктів господарювання в об’єднання, при перетворенні органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю в об’єднання суб’єктів господарювання, придбанні чи набутті будь-яким іншим способом у власність, одержанні в управління (користування) часток (акцій, паїв), активів (майна) у вигляді цілісних майнових комплексів суб’єктів господарювання або їх структурних підрозділів, оренді цілісних майнових комплексів суб’єктів господарювання або їх структурних підрозділів, набутті будь-яким іншим способом контролю господарської діяльності);

— при здійсненні господарської діяльності суб’єктами господарювання, насамперед монополістів та монопольних утворень, та при реалізації повноважень органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю щодо суб’єктів господарювання;

— здійснює інші дії щодо контролю за дотриманням антимонопольно-конкурентного законодавства відповідно до встановлених повноважень;

— розробляє й організовує виконання превентивних заходів, спрямованих на запобігання порушенням антимонопольно-конкурентного законодавства;

— розглядає справи про порушення антимономольно-конкурентного законодавства та приймає рішення за результатами розгляду в межах своїх повноважень;

— звертається до суду (господарського суд) з позовами (заявами) у зв’язку з порушенням антимонопольно-конкурентного законодавства, надсилає правоохоронним органам матеріали про порушення законодавства, що містять ознаки злочину;

— дає рекомендації органам державної влади, установам, органам місцевого самоврядування, суб’єктам господарювання та їх об’єднанням щодо вжиття заходів, спрямованих на: а) обмеження монополізму, розвиток підприємництва і конкуренції, б) запобігання порушенням конкурентного (антимонопольного) законодавства шляхом усунення причин їх вчинення та умов, що їм сприяють; в) припинення дій (бездіяльності), що містять ознаки порушень конкурентного (антимонопольного) законодавства; г) усунення наслідків цих порушень у визначені Комітетом строки;

— дає роз’яснення та висновки рекомендаційного характеру щодо відповідності дій суб’єктів господарювання (на підставі наданої ними інформації) положенням Закону “Про захист економічної конкуренції” (статей 6, 10 та 13) з метою запобігання порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, підвищення передбачуваності його застосування;

— бере участь: а) у розробці проектів актів законодавства, що регулюють питання розвитку конкуренції, конкурентної політики та демонополізації економіки; з метою їх внесення у встановленому порядку на розгляд відповідних органів; б) в укладанні міждержавних угод; в) розробці реалізації міжнародних проектів та програм, а також здійснює співробітництво з державними органами і неурядовими організаціями іноземних держав та міжнародними організаціями з питань, що належать до компетенції Антимонопольного комітету України;

— узагальнює практику застосування антимонопольно-конкурентного законодавства, розробляє пропозиції щодо його удосконалення;

— затверджує кошторис доходів і видатків Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень;

— систематично інформує населення України про свою діяльність.

Антимонопольний комітет України в межах наданої йому компетенції має право:

— визначати межі товарного ринку, а також монопольне становище суб’єктів господарювання на ньому;

— видавати суб’єктам господарювання обов’язкові для виконання рішення про припинення порушень антимонопольного законодавства та про відновлення початкового становища, про примусовий поділ монопольних утворень;

— видавати органам влади, органам місцевого самоврядування, органам адміністративно-господарського управління та контролю обов’язкові для виконання рішення про скасування або зміну прийнятих ними неправомірних актів, про припинення порушень і розірвання укладених ними угод, що суперечать антимонопольно-конкурентному законодавству, забороняти або дозволяти створення монопольних утворень органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, а також суб’єктами господарювання;

— вносити до органів влади обов’язкові для розгляду подання щодо скасування ліцензій, припинення операцій зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів господарювання у разі порушення ними антимонопольного законодавства;

— накладати штрафи, застосовувати інші санкції у випадках, передбачених законом;

— приймати нормативно-правові акти відповідно до його компетенції, зокрема, з питань антиконкурентних узгоджених дій, зловживань монопольним (домінуючим) становищем на ринку, дискримінації органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, провадження у заявах про надання дозволу на економічну концентрацію суб’єктів господарювання, контролю за економічною концентрацією суб’єктів господарювання, провадження у справах про порушення антимонопольно-конкурентного законодавства, порядку виконання, перевірки, перегляду та оскарження рішень органів Антимонопольного комітету України, а також недобросовісної конкуренції, обов’язкові для виконання органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, суб’єктами господарювання, контролювати їх виконання, надавати роз’яснення щодо їх застосування;

— здійснювати інші дії, передбачені законодавством про Антимонопольний комітет України.

Ринки монополістичної конкуренції найбільш поширені у сучасній ринковій економіці. Даний тип ринкової структури охоплює виробництво одягу і взуття, косметики, електроприладів, ліків, персональних комп’ютерів, канцелярських товарів, кондитерських виробів і ласощів, тканини, роздрібну торгівлю, підприємства харчової промисловості, побутового обслуговування тощо.

Мета державного регулювання економічної конкуренції:

— захист прав споживачів як економічно слабшої сторони у відносинах з товаровиробниками;

— забезпечення свободи конкуренції, що стимулює розвиток суперництва між товаровиробниками за споживачів і відповідно — сприяє вдосконаленню виробництва та продажу товарів, розширенню їх асортименту, покращення якості, оптимізації ціни тощо;

— сприяння підприємництву, що забезпечує безперешкодний вибір та втілення заохочуваної законодавством господарської діяльності, а в кінцевому підсумку — пожвавлення конкуренції на ринку

Форми та засоби державного регулювання економічної конкуренції:

— нормативно-правового регулювання;

— надання в передбачених законом випадках дозволів на економічну концентрацію та/або узгоджені дії (у разі, якщо позитивний ефект від цього є більшим, ніж негативні наслідки), погодження установчих документів та угод, що опосередковують ці процеси;

• контроль за станом ринку та дотриманням її учасниками встановлених державою правил щодо забезпечення економічної конкуренції з метою попередження порушень, відновлення стану ринку у разі порушення зазначених правил;

— виявлення порушень у сфері економічної конкуренції та застосування до порушників передбачених законом санкцій [4, c. 70].

3.3. Оптимізація механізму функціонування монополістичної конкуренції в Україні

Ринок   монопольної   конкуренції є особливим тому,  що  ринкова  продукція диференційована: кожна фірма продає особливий тип або варіант  товару,  який відрізняється за якістю, оформленням або престижністю, і кожне  підприємство є монопольним виробником своєї  марки  товару.  Монопольна  влада,  яку  має підприємство, залежить від успіху в диференціації свого  продукту порівняно з продуктами інших підприємств.

Для споживачів, суспільства, держави неприйнятними (небажаними) є негативні прояви конкуренції та монополізму. В зв’язку з цим держана втручається в економічне життя з метою обмеження або недопущення недобросовісної конкуренції, підтримання конкурентного середовища на товарних ринках, а також заохочення позитивних проявів монополізму та конкуренції.

Здійснюючи господарську діяльність, як монополісти, так і конкуренти прагнуть одного — забезпечити собі найвигідніші умови виробництва та продажу товарів на тому чи іншому рийку, використовуючи при цьому насамперед позитивні риси конкуренції та монополізму. Однак деякі з учасників економічної конкуренції зловживають своїми можливостями, ігноруючи публічні інтереси та приватні інтереси окремих учасників ринкових відносин. Меті забезпечення збалансованого врахування цих інтересів у сфері економічної конкуренції відповідає державне її регулювання.

Як показує практика, в реальному житті умови, притаманні досконалої конкуренції і чистої монополії, рідко дотримуються. Чисту монополію і досконалу конкуренцію можна розглядати як ідеальні ринкові структури, що знаходяться на протилежних полюсах. Реальні ж ринкові структури займають проміжне положення, поєднуючи в собі окремі риси і чистої монополії, і конкуренції. Одна з таких ринкових структур – монополістична конкуренція, для опису якої корисно знати як представлену вище теоретичну модель ринку досконалої конкуренції, так і модель чистої монополії. Монополістична конкуренція – Ринкова структура, де превалюють риси досконалої конкуренції і є окремі елементи, характерні для чистої монополії. Особливості монополістичної конкуренції:

1. У галузі функціонує досить значна кількість невеликих фірм, але чисельно їх менше, ніж за досконалої конкуренції. Фірми створюють схожу, але не однакову продукцію. З цього випливає, що:

• окремій фірмі належить лише невелика частка ринку даного товару;
• ринкова влада окремої фірми обмежена, отже, контроль ринкової ієни товару окремою фірмою теж обмежений;
• відсутня можливість змови фірм і картелізації галузі (створення галузевого картелю), так як досить велике кількість конкуруючих на ринку фірм;
• кожна фірма практично незалежна у своїх рішеннях і не враховує реакцію інших конкуруючих фірм при зміні ціни свого товару.

2. Реалізовується в галузі продукт носить диференційований характер. При монополістичної конкуренції фірми на ринку мають можливість випускати товар, несхожий з виробленим конкурентами. Диференціація продукції приймає такі форми:

• різна якість продукції, тобто товари можуть розрізнятися по безлічі параметрів;
• різні послуги та умови, пов’язані з продажем продукту (якість обслуговування);
• розбіжності в розміщенні та доступності товарів (наприклад, невеликий магазин у житловому мікрорайоні може конкурувати з супермаркетом, незважаючи на більш вузький асортимент пропонованих товарів);
• заходи щодо стимулювання збуту (реклама, торгові марки і знаки) і упаковка створюють найчастіше уявні відмінності, які нав’язуються споживачам.

Косметика, парфумерія, фармацевтична продукція, побутова техніка, послуги і т. п. – приклади диференційованої продукції. Фірми, виробляючи диференційований продукт, мають можливість у певних межах змінювати ціну продаваного товару, і крива попиту окремої фірми має, як у випадку з монополією, «падаючий» характер. Кожна фірма-монополіст контролює невелику частку галузевого ринку. Однак диференціація продукції призводить до того, що єдиний ринок розпадається на окремі, відносно самостійні частини (сегменти ринку). І на такому сегменті частка окремої, можливо навіть маленької, фірми може бути дуже великою. З іншого боку, товари, продавані конкурентами, є близькими замінниками даного, значить попит на продукцію окремої фірми досить еластичний і не знижується так різко, як у випадку монополії.

3. Свобода входу в галузь (на ринок) і виходу з неї. Оскільки в умовах монополістичної конкуренції фірми зазвичай невеликі за розміром, то найчастіше немає фінансових проблем при вступі на ринок. З іншого боку, при монополістичної конкуренції можуть виникнути додаткові витрати, пов’язана з необхідністю виділити свій товар (наприклад, витрати на рекламу), що може стати перешкодою для входу нових фірм. Існування вільного входу фірм в галузь призводить до того, що в результаті конкурентної боротьби стає типовою ситуація, коли підприємства в довгостроковому періоді не отримують економічних прибутків, функціонуючи в точці беззбитковості.
4. Існування нецінової конкуренції. Ситуація відсутності економічного прибутку, функціонування в точці беззбитковості в довгостроковому періоді не може довго задовольняти підприємця. Прагнучи отримати економічний прибуток, він буде намагатися знайти резерви збільшення виручки. Можливості цінової конкуренції в умовах монополістичної конкуренції обмежені, і основний резерв тут – нецінова конкуренція. Нецінова конкуренція побудована на використанні переваг окремих фірм в технічному рівні, дизайні, надійності експлуатації вироблених ними виробів. Вирішальну роль відіграють такі параметри виробленої продукції, як екологічність, енергоємність, ергономічні та естетичні якості, безпека в експлуатації. У рамках реалізації нецінової конкуренції існує кілька методів:

• диференціація продукції, пов’язана з появою в даний момент часу значної кількості типів, видів, стилів одного і того ж товару;
• поліпшення якості товару з плином часу, що необхідно через існування конкуренції в галузі;
• реклама. Особливість даної форми нецінової конкуренції полягає в тому, що йде пристосування споживчих смаків до вже існуючих видах продукції. Мета реклами – збільшення частки фірми на ринку цього товару. Кожна фірма-монополістичний конкурент для успішної діяльності повинна враховувати не тільки ціну товару і можливості її зміни, зміни самого продукту, але і можливості рекламно-пропагандистської компанії.

Монополістична конкуренція – досить часто зустрічається тип реальних ринкових структур. Така структура ринку характерна для харчової промисловості, виробництва взуття та одягу, меблевої промисловості, роздрібної торгівлі, книговидання, багатьох видів послуг і ряду інших галузей. У Росії стан ринку в цих сферах однозначно можна характеризувати як монополістичну конкуренцію, особливо враховуючи той факт, що диференціація продукції в цих галузях дуже велика.

В умовах монополістичної конкуренції фірми виробляють менший, ніж найбільш ефективний з точки зору оптимізації розподілу ресурсів, обсяг продукції. За оптимального обсягу виробництва ціна рівноваги перевищує граничні витрати.

Ціноутворення за умов монополістичної конкуренції має подвійний характер. З одного боку, воно зазнає впливу об’єктивних чинників – витрат виробництва і збуту. З іншого боку, на рівень цін впливає суб’єктивний чинник. Ціна відображає якість товару, престиж торгівельної марки. Саме суб’єктивний чинник відіграє більш суттєву роль у можливості маніпулювати цінами, здійснювати політику з формування власного ізольованого мікроринку.

Для ефективного розвитку ринка монополістичної конкуренції в Україні потрібно здійснити певні зміни, що стосуються таких дій як:  проведення структурної демонополізації, пов’язаної із змінами відносин власності; пріоритетність відкриття ринків для зовнішньої конкуренції; розширення сфери державного регулювання.

Тому для розвитку ринку монополістичної конкуренції в Україні необхідно здійснити комплекс заходів, які попередньо були визначені для підвищення ефективності функціонування конкурентних позицій економіки. Отже, на відміну від конкурентної фірми і монополії, для максимізації прибутку фірма – монополістичний конкурент повинна враховувати наступні чинники: обсяг випуску, ціну, зміну продукту та рекламну діяльність.

Висновки

Отже, від початку формування поняття «кон­куренція» до сучасності багато науковців приділяли увагу дослідженню змісту цієї категорії. В процесі ево­люції теоретичні підходи до визначення конкуренції набували ознак багатовекторності та багатоаспектності. Це зумовлено змінами суспільного розвитку, які при­зводять до загострення економічної конкуренції й по­повнюють її сутність новими характеристиками. Розу­міння сутнісно-змістовних ознак конкуренції, чинників, що її формують, змін, які відбуваються в національній економіці під впливом зовнішнього і внутрішнього се­редовища, має важливе значення для прийняття на дер­жавному і місцевому рівнях виважених управлінських рішень та посилення ринкових позицій.

Основні ознаки монополістичної конкуренції: значна кількість фірм у галузі, які мають невеликий контроль над цінами; взаємозалежність фірм відсутня ,а змова практично неможлива; продукт диференційований; в економічному суперництві використовують цінову й нецінову конкуренцію; входження в ринок є відносно легким.

У короткостроковому періоді фірми за умов монополістичної конкуренції можуть отримати економічні прибутки або зазнавати збитків. Легке входження фірм у галузь і вихід з неї забезпечують нормальний прибуток у довгостроковому періоді.

За монополістичної конкуренції ціна перевищує граничні витрати, що свідчить про недосяжність розподільної ефективності, ціна перевищує мінімальні середні витрати, що вказує на досяжність соціальної ефективності за монополістичної конкуренції, стан довгострокової рівноваги досягається в точці, в якій фірми мають нульові прибутки, як в умовах досконалої конкуренції, однак ціна перевищує величину граничних витрат.

Диференціація продукту є знаряддям, за допомогою якого фірми в умовах монополістичної конкуренції можуть нейтралізувати тенденцію до зменшення економічних прибутків у довгостроковому періоді. Диференціація продукту забезпечує споживачеві широкий вибір продуктів та їх покращення.

Реклама є спробою фірм збільшити попит на їхній товар. Традиційний і сучасний погляди на рекламу різняться між собою економічними функціями реклами: переконує вона покупця чи його інформує; посилює монополію чи конкуренцію; знижує чи підвищує ефективність використання ресурсів. За монополістичної конкуренції реклама може привести тільки до тимчасового збільшення прибутків. Щоб максимізувати прибуток, монополістично-конкурентна фірма комбінує з цінами, диференціацією продукту і рекламою.

Таким чином, конкуренція виникла, насамперед, між товаровиробниками з боку пропозиції. Вона виникає в об’єктивно властивих товарному виробництву умовах господарської самостійності товаровиробників, її рушійною силою, як і невгасимим стимулом розвитку виробництва, є економічні інтереси. Тому конкуренція в повсякденному економічному житті проявляється на ринку як протистояння між власниками товарів або бажаючими їх придбати.

У більш глибокому розумінні конкуренція являє собою загальну властивість, об’єктивну закономірність і спосіб спонтанного саморегулювання товарного виробництва.

Як ми з’ясували, відмітні ознаки монополістичної конкуренції:

а) існує достатньо велика кількість фірм, що обмежує контроль над ціною, відсутня взаємна залежність і таємна змова фактично неможлива;

б) продукти характеризуються реальними та уявними розходженнями й умовами їхнього продажу;

в)економічне суперництво спричиняє за як цінову, так і нецінову конкуренцію;

г) вступ у галузь є відносно легким.

Деякі галузі роздрібної торгівлі і галузі, де ефект масштабу незначний, наближаються до монополістичної конкуренції. Підприємства в умовах монопольної конкуренції можуть отримувати прибутки або нести втрати у короткостроковому періоді. Легке входження і масовий вихід підприємств обумовлюють тенденцію до отримання ними нормального прибутку у довгостроковому періоді.

У довгочасному періоді стан рівноваги виробника, що діє в умовах монопольної конкуренції, є менш суспільне бажаним, ніж становище підприємства, що діє в умовах чистої конкуренції. За монопольної конкуренції ціна перевищує граничні витрати, що означає недорозподіл ресурсів для нового продукту, ціна перевищує також мінімальні середні валові витрати, а це вказує на те, що споживачі не отримують товар за найменшу ціну, яку допускають умови витрат.

За монопольної конкуренції диференціація продукту забезпечує можливість для підприємства компенсувати поступове наближення до нуля економічних прибутків у довгочасному періоді. Шляхом зміни товару і видатків на рекламу підприємство може збільшити попит на свій товар у більшій мірі, ніж зростуть його витрати.

Ринок торгівлі є високо конкурентним порівняно з іншими галузями національної економіки, але останнім часом спостерігається підвищення рівня ринкової концентрації в Україні, значно посилюється конкуренція між національними мережами супермаркетів. У сфері торгівлі поширена локальна і регіональна конкуренція, оскільки конкурувати торговельні підприємства можуть лише в певній зоні обслуговування. Регіони України значно різняться концентрацією торгівельних мереж, відбувається розширення столичних торгівельних мереж на регіональні ринки.

Торгівельні підприємства використовують цінові і переважно нецінові  методи конкурентної боротьби, оскільки основним вподобанням покупців є задоволення при придбанні товару. Результатом внутрішньогалузевої конкуренції є: витіснення великими торгівельними корпораціями невеликих магазинів, активний процес поділу ринку між операторами, проникнення іноземного капіталу на український ринок. Іноземні оператори мають розвинені торгівельні технології та великий досвід розбудови торгівельних мереж, доступ до більш дешевих та довгострокових фінансових ресурсів дає їм можливість демпінгувати ціни протягом тривалого періоду та робить прийнятним більш тривалий термін окупності інвестицій.

Перспективи розвитку конкурентних відносин у торгівлі пов’язані з їх інтенсифікацією. До факторів, посилюючих інтенсифікацію, слід віднести: створення нових організаційних структур,  низькі бар’єри вступу в галузь і виходу з неї, проникнення на український ринок іноземних операторів, збільшення розміру торгівельних площ. Послаблючими інтенсивність конкуренції факторами є: скорочення кількості підприємств роздрібної торгівлі, низький рівень забезпеченості населення торговельною площею порівняно з розвиненими країнами, тіньова торгівля, недобросовісна конкуренція, зловживання з боку суб’єктів господарювання, що займають монопольне положення на окремих товарних ринках тощо.

Для поширення здорової конкуренції між великими і дрібними операторами на ринку доцільно активніше використовувати франчайзинг – це метод побудови мережі, при якій всі її учасники працюють під однією торгівельною маркою і по загальній системі. Він дає можливість залишатися незалежним підприємцем і при цьому користуватися всіма перевагами ефекту масштабу і крупного гравця на ринку.

Список використаної літератури

1. Агапова И.И. История экономической мысли. Курс лекций / Агапова И. И. — М.: Издательство ЭКМОС, 1998. — 248 с.
2. Азоев Г.Л. Конкуренция: анализ, стратегия и практика / Азоев Г. Л. — М.: Центр экономики и маркетинга, 1996. — 208 с.
3. Базелінська О. Мікроекономіка: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл.. — К. : Центр навчальної літератури, 2004. — 350с.
4. Базилевич В. Мікроекономіка: Підручник / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка / Віктор Дмитрович Базилевич (ред.). — К. : Знання, 2007. — 677с.
5. Борисенко З. Монопольне становище підприємців на ринку/ З. Борисенко //Статистика України. — 2002. — № 3. — C. 8-11.
6. Воробйова, Н.П. Управління рекламною діяльністю підприємств ресторанного господарства: автореф. дис… канд. екон. наук: 08.00.04 [Текст] / Н.П. Воробйова; Донец. нац. ун-т економіки і торгівлі ім. М. Туган- Барановського. — Донецьк, 2008. — 19 с.
7. Гончарова Н. Мікроекономіка: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Міжрегіональна академія управління персоналом. — К. : МАУП, 2005. — 304с.
8. Загорна, Т. О. Управління торговельною маркою в умовах конкуренції [Текст] / Т.О. Загорна; Макіївський економіко- гуманітарний ін-т. — Донецьк : Норд-Пресс, 2006. — 223с.
9. Загорна, Т.О. Управління конкурентним потенціалом торговельної марки: Автореф. дис… канд. екон. наук: 08.06.01 [Текст] / Т.О. Загорна; Донец. держ. ун-т економіки і торгівлі ім. М.Туган-Барановського. — Донецьк, 2005. — 19 с.
10. Задорожная Н. Предприятие на монопольном рынке/ Н.Задорожная //Экономика предприятия. — 2001. — № 1 . — C. 70-96
11. Задоя А.О. Мікроекономіка: Курс лекцій та вправи: Навч. посіб. – К.: Т-во „Знання”, КОО, 2002. – 211 с.
12. Кемпбелл Р. Макконел К., Стенли Л. Брю. Экономикс: принципы, проблемы и политика. – Республика, 1992.
13. Коган А. В творческой лаборатории Карла Маркса (План экон. исслед. 1857—1859 гг. и «Капитал») / Альберт Коган. — М.: Мысль, 1983. — 174 с.
14. Конкуренція в Україні: Аналітична доповідь щодо стану, тенденцій і проблем розвитку економічної конкуренції в Україні у 2000 — 2005 роках [Електронний ресурс]. — К.: Антимонопольний комітет України, Центр комплексних досліджень з питань антимонопольної політики, ДУ «Інститут економіки та прогнозування» НАН України, 2006. – 37 с.
15. Косік А.Ф., Гронтковська Г.Е. Мікроекономіка. Практикум. Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 404 с.
16. Косік А.Ф., Гронтковська Г.Е. Мікроекономіка: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 416 с.
17. Кулішов В.В. Мікроекономіка: Основи теорії і практикум: Навчальний посібник. 2-ге вид., стер. – Львів: «Магнолія плюс», 2006.–331с.
18. Маршалл А. Принципы политической экономии / Альфред Маршалл. — М.: Директ-Медиа, 2012. — 2127 с.
19. Мікроекономіка і макроекономіка: Підруч. Для студентів екон. спец. закл. освіти: У 2 ч. / С.Будаговська, О.Кілієвич, І.Луніна та ін.; За заг.ред. С.Будаговської. – К.: Видавництво Соломії Павличко “Основи”, 2001. – 517 с.
20. Найт Ф.Х. Риск, неопределенность и прибыль / Френк Найт; пер. с анг. — М.: Дело, 2003. — 360 с.
21. Нарижна Л. Мікроекономіка: навч. посібник для підгот. до екзамену та складання модулій з курсу / Донбаська держ. машинобудівна академія — Краматорськ, 2007. — 112с.
22. Пилипенко В. Мікроекономіка. Курс лекцій: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.. — Суми : ВВП «Мрія» ТОВ, 2007. — 284с.
23. Портер М. Конкуренция / Майкл Портер; пер. с англ. — С.Пб.: Вильямс, 2002. — 495 с.
24. П’ятницька, Г.Т. Формування стратегії розвитку підприємств ресторанного господарства: автореф. дис… д-ра екон. наук: 08.00.04 [Текст] / Г.Т. П’ятницька; Київ. нац. торг.-екон. ун-т. — К., 2008. — 43 с.
25. Радкевич, Л. А. Стратегічний аналіз конкуренції торговельних марок на ринку заморожених овочів та фруктів: [монографія] [Текст] / Л.А. Радкевич / Донецький національний ун-т економіки і торгівлі ім. Михайла Туган-Барановського. — Донецьк : Вебер, Донецька філія, 2009. — 139c.
26. Рубин Ю.Б. Теория и практика предпринимательской конкуренции: [учеб. для студ. вузов] / Рубин Ю. Б. — [7-е изд.]. — М.: Маркет ДС, 2008. — 608 с.
27. Самуельсон П. Монополистическая конкуренция — революция в теории / Пол Самуельсон // Вехи экономической мысли. Теория фирмы; под ред. В.М. Гальперина. — С.Пб.: Экономическая школа, 1999. — Т. 2. — 536 с.
28. Саніахметова Н. Дискримінаційні зловживання монопольним (домінуючим) становищем суб’єкта господарювання на ринку //Підприємництво, господарство і право. — 2003. — № 2. — C. 3-5
29. Саніахметова Н. Зловживання монопольним (домінуючим) становищем суб’єкта господарювання на ринку: поняття та види //Підприємництво, господарство і право. — 2003. — № 1. — C. 3-5
30. Сміт А. Добробут націй. Дослідження про природу і причини добробуту націй / Адам Сміт. — К.: Port-Royal, 2001. — 594 с.
31. Стасюк І. Мікроекономіка: Навч. посібник для студ. екон. спец.. — Л. : Афіша, 2004. — 230с.
32. Стиглер Дж. Совершенная конкуренция / Джордж Стиглер // Вехи экономической мысли. Теория фирмы; под ред. В.М. Гальперина. — С.Пб.: Экономическая школа, 1999. — Т. 2. — 536 с.
33. Управління конкурентоспроможністю підприємства: навч. посіб. / [Клименко С. М., Омельяненко Т. В., Барабась Д. О. та ін.]. — К.: КНЕУ, 2008. — 520 с.
34. Фатхутдинов Р.А. Управление конкурентоспособностью организации / Фатхутдинов Р. А. — М.: Эксмо, 2005. — 544 с.
35. Хайек Ф. Дорога к рабству / Фридрих Хайек; пер. с англ. — М.: Новое издательство, 2005. — 264 с.
36. Хайек Ф. О свободе / Ф. Хайек, М. Фридмен. — М.: Социум; Три квадрата, 2003. — 182 с.
37. Чемберлин Э. Теория монополистической конкуренции / Эдвард Чемберлин. — М.: Экономическое наследие, 1996. — 375 с.
38. Эрхард Л. Благосостояние для всех / Людвиг Эрхард; пер. с нем. — М.: Дело, 2001. — 335 с.
39. Юданов А.Ю. Конкуренция: теория и практика: [учеб.- практич. пособие] / Юданов А. Ю. — М.: Акалис, 1996. — 272 с.