Вступ.

1. Вихідні положення теоретичної системи Л. Вальраса.

2. Л.Вальрас. Створення моделі загальної економічної рівноваги.

3. Концепція економічної рівноваги Вальраса.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Проблема рівноваги — не лише теоретична проблема. Порушення пропорцій між секторами і галузями економічних систем відбувається нерідко через прорахунки, помилкові висновки тих, на кого покладено прийняття визначальних рішень. Глибокі потрясіння економічного організму з метою відновлення зруйнованих зв'язків, наприклад, шляхом навмисного використання методів "шокової терапії", не обов'язково веде до бажаних результатів.

Основоположником теорії загальної економічної рівноваги вважається Леон Вальрас. Хоч його і називають інколи "чистим теоретиком", Вальрас не обмежився теоретичними дослідженнями, а застосував свої розробки на практиці. В центрі уваги Вальраса знаходилась загальнотеоретична проблема — проблема загальної економічної рівноваги. її основний зміст можна звести до відповідей на три питання:

1. Чи досягається рівновага насправді?

2. Чи є ця рівновага (якщо вона досягається) стійкою?

3. Які умови стійкості рівноваги?

Вальрас виходив з того, що рішення проблеми може бути досягнуто за допомогою математичного апарату. Побудувавши досить складну систему взаємозв'язаних рівнянь, він доводить, що система рівноваги може бути досягнута як якийсь "ідеал", до якого прагне конкурентний ринок.

Теорія загальної рівноваги — аналізу взаємної залежності всіх виробничих та споживчих одиниць, які складають національну економіку (а якщо розглядається міжнародна торгівля — світову економіку в цілому) — є стрижнем сучасної економічної теорії.

1. Вихідні положення теоретичної системи Л. Вальраса

Одним із основоположників математичної школи в економічній теорії був впливовий швейцарський економіст, фундатор маржиналізму, праці якого дали поштовх багатьом напрямкам сучасної економічної теорії, Леон Вальрас (1834—1910). Основні ідеї вченого знайшли відображення у працях: "Теорій грошей" (1886), "Нарис соціальної економії. Теорія розподілу суспільного багатства" (1896), "Нариси прикладної політичної економії. Теорія виробництва суспільного багатства" (1898) та ін. Світову славу швейцарському досліднику принесла теорія загальної економічної рівноваги, викладена у праці "Елементи чистої політичної економії або теорія суспільного багатства", яка була опублікована двома частинами у 1874 та 1877 pp.

Видатний швейцарський економіст Марі Еспрі Леон Вальрас (1834—1910) народився у Франції. Батько Огюст Вальрас був професором філософії, цікавився економічними та математичними дослідженнями. Саме він привернув увагу сина до праці А. Курно "Дослідження математичних принципів теорії багатства", в якій було сформульоване поняття ринкової рівноваги, та наштовхнув його на ряд цікавих економічних ідей.

В молоді роки Леон Вальрас захоплювався класичною літературою та філософією. Два роки підряд він намагався вступити до Політехнічної школи, але не проходив за конкурсом. У 1854 р. як вільний слухач Л. Вальрас навчався у Паризькому гірничому інституті, але, проваливши іспити за перший курс, так і не отримав ніякого диплома.

Протягом 1858—1860 pp. вчений займався дослідженнями в галузі економіки, заробляючи на життя журналістикою. У 1860 р. він взяв участь у Міжнародній конференції з питань оподаткування, яка проходила в Лозанні (Швейцарія). Його блискучий виступ сприяв тому, що вчений був запрошений на посаду позаштатного, а згодом — штатного професора Лозаннського університету. З 1870 по 1892 р. Л. Вальрас очолював кафедру політичної економії у цьому навчальному закладі.

У 1874 р. у Лозанні вийшла праця вченого "Елементи чистої політичної економії або теорія суспільного багатства", в якій він блискуче довів, що за допомогою математичного аналізу можна виявити умови загальної ринкової рівноваги, що ставив під сумнів А. Курно.

У 1896 р. вчений опублікував працю "Нариси соціальної економії. Теорія розподілу суспільного багатства", в якій знайшли відображення проблеми економічної ролі держави, оподаткування та націоналізації землі. 1898 р. пов'язаний з виходом у світ праці Л. Вальраса "Нариси прикладної політичної економії. Теорія виробництва суспільного багатства", присвяченої проблемам фінансів, грошового обігу, банківської діяльності та ін. У 1896 р. було здійснене третє видання "Елементів чистої політичної економії", доповнене статтею "Про граничну продуктивність", а у 1899 р. вийшло четверте видання книги, яке сьогодні є основним.

У Лозанні Л. Вальрас заснував наукову школу, яка згодом отримала назву "лозаннської". Серед його учнів та послідовників був видатний італійський економіст В. Парето, якому Л. Вальрас передав кафедру, коли залишив викладацьку діяльність.

Помер учений у 1910 р. в Кларені недалеко від Лозанни[3, c. 56-58].

Вихідні положення теоретичної системи Л. Вальраса:

І. Аналіз структури загальної системи економічних наук (рис. 1), до складу якої вчений включав:

чисту економічну теорію (позитивну теорію ринкового господарства), яка досліджує цінність в "гіпотетичних умовах абсолютної конкуренції", є "теорією мінової цінності та обміну"1, подібною до природничих наук, які використовують метод та мову математики. У центрі чистої економічної теорії, на думку Л. Вальраса, знаходиться модель загальної економічної рівноваги;

прикладну економічну теорію (нормативну теорію розподілу), яка вивчає фундаментальні проблеми суспільного виробництва, виходячи з того, що національне багатство має бути "добре збалансованим і справедливо розподіленим, щоб не допустити занепаду моральності та економічного безладу";

соціальну економічну теорію (прикладну теорію або теорію політики), яка аналізує різноманітні способи і форми привласнення багатства. Виходячи з того, що "теорія власності — це, головним чином, наука моралі", вчений стверджував, що соціальна економіка є наукою, "спрямованою на розподіл суспільного багатства", яка має на меті "наміри віддати кожному те, що йому належить.

II. Теорія цінності. Аналізуючи досягнення попередників, Л. Вальрас виокремив три основні теорії цінності:

теорію цінності англійської школи А. Сміта, Д. Рікардо та інших економістів, які "вказували на походження цінності у праці";

теорію цінності французької школи Ж.Б. Сея та його послідовників, які "вказували на походження цінності в корисності";

За задумом Л. Вальраса "Елементи чистої політичної економії" (1874— 1877) стали першою частиною "Елементарного дослідження з політичної і соціальної економії", до складу якого ввійшли також праці "Нариси з соціальної економії" (1896) та "Нариси з прикладної політичної економії" (1898). "Елементи чистої політичної економії" складаються з восьми розділів:

І розділ присвячений проблемам предмета, завдань та структури економічної науки;

II розділ містить теоретичне обґрунтування кривих попиту та поняття граничної корисності;

у III розділі викладається "теорія взаємного обміну великої кількості товарів";

IV розділ присвячений теорії виробництва та механізму визначення вартості "продукуючих служб";

у V розділі досліджуються зміни рівноваги "економіки, яка розширюється", а також "теорія капіталізації кредиту";

VI розділ присвячений аналізу ролі грошей в економіці;

у VII і VIII розділах аналізуються умови та наслідки економічного прогресу, проблеми монополізації економіки, оподаткування тощо.

Зазначаючи, що перший підхід є занадто вузьким, оскільки він "відмовляє у цінності тим речам, які нею володіють", вчений вважав другий підхід занадто широким, посилаючись на те, що він "приписує цінність тим речам, які нею не володіють". Відстоюючи третій підхід, Л. Вальрас наголошував на тому, що "цінність породжується рідкісністю, і всі речі, які є рідкісними (нехай це буде що завгодно, окрім праці), будуть мати мінову цінність і будуть достойні і варті обміну…"[6, c. 87-90].

Як і всі маржиналісти, вчений вважав основою цін товарів їх граничну корисність, стверджуючи, що остання прямо пропорційна інтенсивності потреби і обернено пропорційна кількості певного блага. Водночас, на відміну від представників австрійської школи маржиналізму, Л. Вальрас здійснив спробу поєднати у теорії цін принцип граничної корисності з дослідженням взаємодії попиту і пропозиції та врахуванням витрат виробництва.

Використовуючи зазначений підхід, швейцарський дослідник сформулював основний закон обігу, згідно з яким споживач досягає максимальної вигоди за умов, коли граничні

III. Модель загальної економічної рівноваги, описана у вигляді цілісної системи чітких кількісних залежностей.

Модель загальної економічної рівноваги Л. Вальраса у математичній формі відбиває взаємозв'язок ринків товарів, послуг, факторів виробництва за умов вільної конкуренції (рис. 2).

Вона є статичною, схожою на своєрідний одномоментний знімок національного господарства з заданими ресурсами, потребами і технологіями. Водночас аналіз економіки як абстрактної, далекої від реальності системи, в якій діють суверенні раціональні індивіди, зорієнтовані на максимізацію своїх цільових функцій, дав ученому можливість виявити суттєві риси ринкової економіки.

Вальрас сміливо обіймає своїми формулами всі галузі економічного світу — це щось на зразок системи всесвіту Лапласа… Це замкнутий кругообіг, в якому одна і та сама кількість рідини, що витікає через один кран, вливається через інший… Ми знаходимо тут дещо подібне до знаменитої "економічної таблиці" Кене, але більш наближеної до дійсності[9, c. 75-76].

Вихідні теоретичні припущення моделі загальної ринкової рівноваги Л. Вальраса:

· всі економічні суб'єкти поділяються на дві взаємопов'язані групи, які постійно змінюють ролі покупців і продавців:

· домашні господарства, які є власниками і продавцями виробничих послуг (землі, праці, капіталу) та покупцями споживчих товарів;

· фірми, які є виробниками і продавцями споживчих товарів і послуг та покупцями виробничих послуг (факторів виробництва).

· кожен економічний агент прагне максимізувати власну вигоду;

· економіка функціонує як замкнена система взаємодії виробництва і споживання, пов'язаних через:

· ринок факторів виробництва (виробничих послуг);

· ринок споживчих товарів і послуг.

· передбачається існування "ринку, досконало організованого з погляду конкуренції, — подібно до того, як в механіці допускається існування машини без тертя"1. Відтак усі економічні суб'єкти мають справу з однією і тією самою системою цін, яка задається екзогенно. У цінах міститься необхідна інформація, яка є однаково доступною для всіх учасників угод. Всі зміни в економіці відбуваються миттєво. Головним регулюючим механізмом виступають коливання структури рівноважних цін;

· ринковий попит є функцією граничної корисності, заданою певною кількістю товарів і послуг, які реалізуються на ринку; ринкова пропозиція, задана функцією граничної продуктивності виробничих факторів.

Стан загальної ринкової рівноваги за Л. Вальрасом визначається трьома умовами, дві з яких відображають рівність пропорцій обміну, а третя характеризує рівновагу у сфері виробництва:

· на ринку виробничих послуг попит і пропозиція рівні, встановлюються постійні та стійкі ціни;

· на ринку споживчих товарів і послуг попит і пропозиція рівні, реалізація здійснюється на основі постійних і стійких цін;

· ціни продажу товарів відповідають витратам на їх виробництво, виражених у продуктивних послугах.

Зазначені умови вчений відобразив за допомогою системи рівнянь (блоків моделі), які у спрощеному варіанті мають такий вигляд:

Таким чином, у моделі Л. Вальраса:

функції (1) і (2) описують поведінку споживачів;

функція (3) описує поведінку фірм;

функція (4) описує попит на фактори з боку фірм;

функції (5) і (6) є балансовими рівностями для всієї системи[1, c. 103-105].

Не намагаючись вивести точні математичні умови існування рівноваги, Л. Вальрас продемонстрував можливий механізм її досягнення, довівши:

· що рівновага в економіці не зводиться до рівноваги обміну і передбачає взаємозв'язок і взаємозалежність виробництва, споживання і доходів усіх економічних суб'єктів;

· рівноважні ціни формуються в результаті взаємодії всіх ринків;

· визначення цін на кінцеві товари і виробничі послуги може бути лише одночасним, а не почерговим у тому чи іншому напрямку;

· існує взаємозв'язок і взаємозумовленість всіх цін як регулюючих інструментів на всіх ринках;

· часткова рівновага (рівновага частини окремих ринків) не гарантує загальної рівноваги для економіки із заданою кількістю ринків;

· системна рівновага може бути досягнута як певний "ідеал", до якого 1 прагне конкурентна ринкова економіка;

· ринкова економіка є в принципі стійкою і стабільною системою, в якій і діють сили, здатні вирівнювати відхилення, що виникають (рис. 3).

Підкреслюючи вагомість теоретичних здобутків ученого, його наступники вказували на ряд обмежень, пов'язаних із статичністю моделі загальної j економічної рівноваги, абстрагуванням від факторів економічної динаміки, 1 нововведень та економічного зростання, неврахуванням фактора часу, процесів циклічності та ознак невизначеності економічного середовища; ігноруванням психології, очікувань економічних агентів тощо.

Вальрас запропонував нам картину системи в цілому; але це надто загальна картина, і навряд чи вона дає щось, крім впевненості в тому, що все якось само собою влаштується. …Він не сформулював закони зміни системи загальної рівноваги. Він міг формулювати умови, що стосуються цін, встановлених з урахуванням заданих ресурсів і заданих переваг; але він не пояснив, що трапиться, якщо смаки чи ресурси зміняться[4, c. 69-71].

Незважаючи на те, що Л. Вальрас не зміг повністю подолати математичні труднощі власної моделі, у 1933 р. лауреати Нобелівської премії К. Ерроу (1972) і М. Дебре (1983) довели існування єдності цін, які урівноважують конкуренцію попиту і пропозиції на всіх ринках. Модель Ерроу-Дебре стала основою подальших досліджень неокласиків, спрямованих на математичне обґрунтування соціально-економічних відносин та взаємозв'язків суб'єктів господарювання.

Вальрас першим знайшов одну із цих систем рівнянь, а саме ту, яка стосується вільної конкуренції, і це капітальне відкриття. Звичайно, наука уже розвинулась і буде безперервно розвиватись у майбутньому, але це ніскільки не применшить важливості відкриття Вальраса, так само, як прогрес небесної механіки не применшив "Принципів" Ньютона.

Теоретична система Л. Вальраса справила значний вплив на подальший розвиток економічної науки, започаткувавши нові напрямки економічних досліджень:

пов'язавши рівень ринкової ціни з граничною корисністю блага і трактуючи господарські зв'язки як функціональні, а не причинно-наслідкові залежності, вчений став засновником маржиналізму та неокласики застосувавши математичний апарат до аналізу економічних явищ і процесів, Вальрас відкрив еру математизації економічної науки, став одним із засновників математичної школи в політичній економії;

Вальрасу ми зобов'язані концепцією економічної системи і теоретичним апаратом, яким уперше в історії нашої науки ефективно охоплена чиста логіка взаємозв'язків і взаємозалежностей кількісних економічних показників. Обґрунтувавши теорію загальної економічної рівноваги як універсального засобу аналізу економічної системи в цілому, вчений започаткував макроекономічне моделювання, став першовідкривачем нового напрямку економічних досліджень, пов'язаних з вивченням системи міжгалузевих зв'язків, динаміки економічного зростання, суспільного добробуту тощо[7, c. 86-87].

2. Л.Вальрас. Створення моделі загальної економічної рівноваги

Швейцарський економіст-математик Леон Вальрас (1834- 1910) прагнув відповістити на запитання: як ринки й сектори економіки функціонують у найбільш загальному (чистому) виді? На основі яких принципів установлюється взаємодія цін, витрат, обсягів попиту та пропозиції на різних ринках? Чи приймає цю взаємодію форми "рівноважності" або ринковий механізм, діє у зворотному напрямку? Чи є ця рівновага (якщо воно досяжно) стійкою?

Як відомо, економіка — надзвичайно складна й багатогранна система, що охоплює різні сектори й ринки. Як вони функціонують у найбільш загальному виді? Наскільки стійкі багатоаспектні параметри економіки На основі яких принципів установлюється взаємодія цін, витрат, обсягів попиту та пропозиції на різних ринках? Чи приймає цю взаємодію форму "рівноважності" або ринковий механізм діє у зворотному напрямку Знайти відповіді на ці питання спробував швейцарський економіст-математик Леон Вальрас (1834 — 1910.).

На відміну від Маршалла Вальрас зайнявся не прикладний, а загальнотеоретичною проблемою — проблемою загальної економічної рівноваги. Її основний зміст можна звести до трьох питань:

1.) чи досяжне ринкова рівновага на ділі;

2.) чи є ця рівновага (якщо воно досяжно) стійким;

3.) які умови стійкості рівноваги Вальрас виходив з того, що рішення проблеми може бути досягнуте з використанням математичного апарата. Побудувавши досить складну систему взаємозалежних рівнянь, він доводить, що система "рівноважності" може бути досяжна як якийсь "ідеал", до якого прагне конкурентний ринок.

Увесь економічний світ Вальрас розділив на дві більші групи: фірми й домогосподарства. Фірми виступають на ринку факторів як покупці й на ринку споживчих товарів як продавці. Домашні господарства — власники факторів виробництва — виступають у ролі їхніх продавців і в той же час як покупці споживчих товарів

Вальрас виходив з того, що рішення проблеми може бути досягнуте за допомогою використання математичного апарата. Увесь економічний світ він розділив на Дві більші групи: фірми й домогосподарства. Фірми виступають на ринку факторів як покупці й на ринку споживчих товарів як продавці. Домашні господарства — власники факторів виробництва — виступають у ролі їхніх продавців і в той же час як покупці споживчих товарів. Ролі продавців і покупців постійно міняються. У процесі обміну витрати виробників товарів перетворюються в доходи домогосподарств, а всі витрати домогосподарств — у доходи виробників (фірм).

Ціни економічних факторів залежать від розмірів виробництва, попиту, а виходить, від цін на вироблені товари. У свою чергу, ціни на товари, що випускаються в суспільстві, залежать від цін на фактори виробництва. Останні повинні відповідати витратам фірм. У той же час доходи фірм повинні сполучатися з витратами домогосподарств[10, c. 115-117].

Побудувавши досить складну систему взаємозалежних рівнянь, Вальрас доводить, що система рівноважності може бути досяжна як якийсь "ідеал", до якого прагне конкурентний ринок. Положення, що одержало назву закону Вальраса, говорить: у стані рівноваги ринкова ціна дорівнює граничним витратам. Таким чином, вартість суспільного продукту дорівнює ринкової вартості використаних на його випуск виробничих факторів; сукупний попит дорівнює сукупній пропозиції; ціна й обсяг виробництва не збільшуються й не зменшуються.

Побудована на основі цієї теоретичної концепції модель Вальраса є модель загальної економічної рівноваги, свого роду одномоментний знімок національного господарства в "чистому" виді. Що стосується стану рівноваги, то воно, по Вальрасу, припускає наявність трьох умов:

• по-перше, попит та пропозиція факторів виробництва рівні; на них установлюється постійна й стійка ціна;

• по-друге, попит та пропозиція товарів (і послуг) також з і реалізуються на основі постійних, стійких цін;

• по-третє, ціни товарів відповідають витратам виробництва.

Рівновага є стійкою, тому що на ринку діють сили (насамперед , ціни на фактори виробництва й на товари), що вирівнюють відхилення й відновлюють "рівноважність". Передбачається, що "невірні" ціни поступово виключаються, тому що цьому сприяє повна воля конкуренції.

На думку деяких дослідників в області історії економічної думки, Л.Вальрас є найбільшим економістом дев'ятнадцятого сторіччя. Таке визнання він заслужив за розробку системи загальної ринкової рівноваги, що одержала назву замкнутої моделі економічної рівноваги, викладеної в його основній роботі "Елементи чистої політичної економії" (1874).

Вальрас зробив спробу створення замкнутої математичної моделі загальної економічної рівноваги на базі принципу суб'єктивної корисності й посилки, що всі економічні суб'єкти виробництва діляться на дві групи: власники продуктивних послуг (землі, праці й капіталу) і підприємців. Економічні зв'язки між ними Вальрас виразив через систему взаємозалежних рівнянь, але для простоти викладу можна проілюструвати хід його міркувань за допомогою схеми[2, c. 134-136].

Під домогосподарствами маються на увазі власники факторів виробництва (праці, капіталу, землі) під підприємствами — покупці факторів виробництва й одночасно виробники товарів і послуг. Як бачимо, у Вальраса власники продуктивних послуг є одночасно продавцями зазначених послуг і покупцями предметів споживання а підприємці — покупцями продуктивних послуг і продавцями споживчих продуктів. Таким чином, виробництво й споживання виявляються зв'язаними за допомогою двох взаємодіючих ринків: ринків продуктивних послуг (або факторів виробництва) і споживчих продуктів.

Пропозиція продуктивних послуг і попит на продукти погоджуються в такий спосіб: пропозиція продуктивних послуг розглядаються як функція ринкових цін на ці послуги, а попит на продукти — як функція цін продуктивних послуг (тому що вони визначають доходи власників факторів виробництва) і цін цих продуктів.

Безумовно, ринки факторів виробництва й продуктів взаємозалежні, але звідки треба, що вони перебувають у стані рівноваги? Щоб відповістити на дане запитання, давайте простежимо рух ресурсів і продуктів у натуральній і грошовій формі. Почнемо з домогосподарств. Власники факторів виробництва продають їх на ринку ресурсів, одержуючи дохід, що являє собою ні що інше, як ціни факторів виробництва. З отриманими доходами вони йдуть на ринок продуктів, обмінюючи їх на необхідні товари й послуги. Зверніть увагу на те, що в схемі Вальраса домогосподарства повністю витрачають свої доходи, тобто сума отриманих доходів дорівнює сумі споживчих витрат, у силу чого нагромадження відсутнє. Підприємства ж, у свою чергу, також пов'язані з ринком ресурсів і продуктів. Однак те, що для домогосподарств є доходами (ціни факторів виробництва), для підприємств є витратами, тобто виплатами власникам факторів виробництва, які вони покривають за рахунок валового виторгу від продажів товарів і послуг на ринку продуктів. Коло замкнулося. У моделі Вальраса ціни з виробництва дорівнюють витратам підприємств, які дорівнюють валовому виторгу підприємств, а останні, у свою чергу, дорівнюють споживчим витратам домогосподарств. Інакше кажучи, рівноважний з ринків означає, що попит та пропозиція продуктивних послуг рівні, існує постійна стійка ціна на ринку продуктів, і продажна ціна продуктів дорівнює витратам, які являють собою ціни факторів виробництва[5, c. 91-93].

Модель Вальраса, хоча і є логічно завершеною, носить надто абстрактний характер, тому що виключає багато важливих елементів реального економічного життя.

Крім відсутності нагромадження, до числа надмірних спрощень варто віднести:

— статичність моделі (з незмінність запасу й номенклатури продуктів, а також незмінність способів виробництва й споживчих переваг),

— припущення про існування з конкуренції й ідеальної інформованості суб'єктів виробництва.

Іншими словами, проблеми економічного росту, нововведень, зміни споживчих смаків, економічних циклів залишилися за межами моделі Вальраса. Заслуга Вальраса скоріше в постановці проблеми, чим у її рішенні. Вона дала поштовх економічної думки до пошуку моделей динамічної рівноваги й економічного росту. Розвиток ідей Вальраса ми знаходимо в роботах американського економіста В.Леонтьева, чия алгебраїчна теорія аналізу моделі "витрати — випуск" у сорокові роки двадцятого століття дала можливість чисельного рішення більших систем рівнянь, що одержали назву "балансових". Однак першим економістом, що досліджував питання динамічного розвитку в рамках неокласичної теорії з'явився Й.Шумпетер.

У цій моделі ролі продавців і покупців постійно міняються. Всі витрати виробників товарів перетворюються в доходи домашніх господарств, а всі витрати домашніх господарств — у доходи виробників (фірм.).

Ціни факторів залежать від обсягів виробництва, від попиту, а виходить, від цін на вироблені товари. У свою чергу, ціни на товари залежать від факторних цін.

Для нормального функціонування системи повинне встановлюватися відповідність між попитом та пропозицією (факторів і товарів.). Ціни факторів повинні відповідати витратам фірм; доходи фірм — "сполучатися" з витратами домашніх господарств.

Стан рівноваги припускає наявність трьох умов:

— по-перше, попит та пропозиція факторів виробництва рівні; на них установлюється постійна й стійка ціна;

— по-друге, попит та пропозиція товарів (і послуг) з і реалізуються на основі постійних, стійких цін;

— по-третє, ціни товарів відповідають витратам виробництва.

Перші дві умови припускають рівність пропорцій обміну. Третя умова виражає рівновага в сфері виробництва.

Рівновага є стійким, тому що на ринку діють сили, що вирівнюють відхилення й відновлюють "рівноважність". Проміжні, "невірні" ціни поступово виключаються. Цьому сприяє розвиток вільної конкуренції[8, c. 141-143].

3. Концепція економічної рівноваги Вальраса

Весь економічний світ Вальрас розподілив на дві великі групи: фірми і домашні господарства. Фірми виступають на ринку факторів як покупці і на ринку споживчих товарів як продавці. Домашні господарства — власники факторів виробництва — виступають у ролі їх продавців і водночас покупців споживчих товарів (рис. 1).

У цій моделі ролі продавців і покупців постійно змінюються. Всі витрати виробників товарів перетворюються у доходи домашніх господарств, а всі витрати домашніх господарств — у доходи виробників (фірм).

Ціни факторів залежать від обсягів виробництва, від попиту, а отже, від цін на товари, які виробляються. У свою чергу ціни на товари залежать від факторних цін.

Для нормального функціонування системи має встановлюватися відповідність між попитом і пропозицією (факторів і товарів). Ціни факторів мають відповідати витратам фірм; доходи фірм —."поєднуватися" з витратами домашніх господарств.

Стан рівноваги передбачає наявність трьох умов:

— по-перше, попит і пропозиція факторів виробництва однакові, на них установлюються постійні і стійкі ціни;

— по-друге, попит і пропозиція товарів (і послуг) однакові і реалізуються на основі постійних стійких цін;

— по-третє, ціни товарів відповідають витратам виробництва.

Перші дві умови передбачають рівність пропорцій обміну. Третя умова виражає рівновагу у сфері виробництва.

Рівновага є стійкою, тому що на ринку діють сили, які вирівнюють відхилення і відновлюють її. Проміжні, "неправильні" ціни поступово виключаються. Цьому сприяє розвиток вільної конкуренції.

Відзначимо деякі ідеї і положення, що покладені в основу теорії загальної економічної рівноваги (за Вальрасом):

— всяке ринкове господарство прагне до рівноваги у вигляді тенденції;

— існує принцип взаємозалежності основних елементів ринкової економіки, який забезпечує єдність системи і впливає на реалізацію прагнень до рівноваги;

— вихідним пунктом аналізу рівноваги є аналіз обміну продуктами між виробниками і споживачами, який здіснюється на основі взаємови-гідності та еквівалентності.

Рівновага в економіці не зводиться до ринкової рівноваги, але вона може бути досягнута лише через ринковий механізм, через обмін. Основним інструментом у цьому механізмі є ціна. Вирівнювання попиту і пропозиції товарів відбувається через "намацування", пошук взаємоприйнятних цін, які виступають у вигляді цін рівноваги[11, c. 154-156].

Рівновага цін установлюється у точці рівноваги між корисністю товару і витратами на його виробництво. Ціна виступає як регулятор пропозицій обміну. Вона забезпечує поєднання ступеня корисності споживної вартості з рівнем витрат. Для покупця ціна виступає як критерій оцінки корисності певного товару стосовно корисності інших товарів. Для продавця корисність ціни визначається співвідношенням виручки і витрат, необхідних для виробництва товару.

Вальрас підрахував, що ціни на споживчі товари залежать від цін факторів (ренти, процента, заробітної плати). У свою чергу ціна фак-торів виробництва залежить від цін споживчих товарів (продуктів харчування, одягу, взуття, транспортних засобів). Між учасниками обмінних операцій має дотримуватися принцип рівнозначних угод. Ціна однієї підсистеми залежить від цін іншої підсистеми. Кількість грошей, які сплачуються за фактори виробництва, має відповідати кількості грошей, які сплачуються за споживчі товари. Рівновага на ринках факторів виробництва узгоджується з рівновагою на ринках споживчих товарів.

На ринку встановлюється одна ціна для рівнозначних товарів. Ця ціна вирівнює пропоновану кількість з потребою кількості; пропозиція узгоджується з раннім попитом, попит відповідає пропозиції. Ціна товарів відповідає витратам, їх граничній корисності.

З моделі Вальраса випливають такі висновки.

1. Існує взаємозв'язок і взаємозумовленість цін (регулюючі інструменти) не лише на ринку товарів, але і на всіх інших ринках. Ціни на споживчі товари встановлюються у взаємозв'язку і взаємодії з цінами на фактори виробництва, ціни на робочу силу — з урахуванням і під впливом цін на продукти і т. п. Рівноважні ціни встановлюються у результаті взаємодії всіх ринків (ринку товарів, ринку праці, грошового ринку).

2. Математично доводиться можливість існування рівноважних цін одночасно і на всіх ринках. До цієї рівноваги "прагне" ринкова економіка. Але "ідеал" існує лише у теорії. Повна рівновага всіх цін на всіх ринках існує як теоретична абстракція.

3. Із теорії економічної рівноваги, якої теоретично можна досягнути, випливає висновок про відносну стійкість системи ринкових відносин. "Намацування" рівноважних цін відбувається на всіх ринках і в остаточному підсумку приводить до рівноваги попиту і пропозиції на всіх ринках.

4. Рівновага в економіці не зводиться до рівноваги обміну, до ринкової рівноваги. Із теоретичної концепції Вальраса випливає принцип взаємозв'язку і взаємозалежності основних елементів ринкової економіки. Це вихідне положення для розуміння взаємозв'язку виробництва, споживання, доходів на макрорівні.

На теорію загальної економічної рівноваги опираються вчення про динаміку економічного росту, концепція загального добробуту, побудова системи міжгалузевих зв'язків[6, c. 133-135].

Висновки

У ринковій економіці ціни визначають обсяг продукції, що випускається, а обсяг випуску значною мірою визначає ціна. Ціни споживчих товарів і послуг залежать від цін факторів виробництва. А ціни ресурсів від цін споживчих благ, на які встановлюється платоспроможний попит. Взаємозв'язок в економіці обертається своєрідним циклом, якому можна записати у вигляді системи рівнянь.

Першим, хто узявся за побудову моделі загальної рівноваги, зі швейцарський економіст Леон Вальрас (18341910). Він описав взаємозв'язок ринків у вигляді системи рівнянь.

Створена Л. Вальрасом модель загальної економічної рівноваги відображує взаємозв'язок ринків готової продукції з ринками факторів виробництва в умовах ринкового механізму господарювання з досконалою конкуренцією, яка приводить до загальної рівноваги ринків. Остання ж дозволяє зрозуміти, що визначення цін на продукти, що виробляються, і цін факторів виробництва може бути тільки одночасним, а не почерговим у тому порядку, коли часткова рівновага на певній кількості ринків не гарантує загальної рівноваги для всієї економіки з даною кількістю ринків.

Спрощенними у рівняннях Л. Вальраса є такі моделі: задані функції граничної корисності, що означало задану первинну кількість товарів і послуг, які реалізуються на ринку; задані функції граничної продуктивності, що означало припущення ідентичних витрат, тобто їх постійну віддачу; зміна цін прямо залежить від величини перевищення попиту над пропозицією. Можливо, з урахуванням цієї специфіки вальрасівського моделювання та інших моделей М. Фрідмен заявляв: "Модель служить логічним втілення напівправди; ніщо не нове під місяцем". Правила застосування моделі не можуть ігнорувати важливої напівправди: "Історія ніколи не повторюється". Не дуже високо оцінював "картину системи" Л. Вальраса Дж. Хікс: "Очевидно, що багато хто з економістів, можливо, більшість із тих, хто серйозно вивчав праці Л. Вальраса, відчули деяку безплідність його підходу. Дійсно, сказали б вони, Л. Вальрас запропонував нам картину системи, але це картина в цілому, і навряд чи вона дає щось, крім упевненості в тому, що все само по собі нормалізується. Я вважаю,— продовжував Хікс, — що причина безплідності його ідей у тому, що він ще не дійшов до формулювання законів змін системи загальної рівноваги. Він зміг сформулювати умови стосовно цін, але не пояснив, що трапиться, коли зміняться смаки і ресурси".

Внесок Л. Вальраса в економічну науку великий. Йому ми завдячуємо концепцією економічної системи і теоретичним апаратом, який вперше в історії економіки охопив логіку взаємозв'язків і взаємозалежностей кількісних економічних показників. В. Леонтьев дав таку оцінку Л. Вальрасу і його послідовникам: "Центральнаідея системи поглядів, що нині називається економічною наукою, прикувала увагу Л.Вальраса і В. Парето, які після значного вдосконалення і уточнення переклали її на сувору математичну мову і назвали "теорією загальної рівноваги". Входячи до складу неокласичної теорії, вона є стержнем економічної освіти…"

Список використаної літератури

1. Андреюк Н. Мікроекономіка: Навч. посібник для студ. вузів/ Наталія Андреюк,. — К.: Кондор, 2004. – 174 с.

2. Базілінська О. Мікроекономіка: Навчальний посібник/ Олена Базілінська, Оксана Мініна; За ред. Олени Базілінської; М-во освіти і науки України. — 2-ге вид., перероб. і доп.. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 349 с.

3. Ватаманюк Остап З. Мікроекономіка: Навч. посіб.. — Л. : Інтелект-Захід, 2004. — 176с

4. Вініченко І. І. Мікроекономіка: Навч. посібник для студ. вузів/ І. І. Вініченко, Н. В. Дацій, С. О. Корецька; М-во освіти і науки України, ГУ "ЗІДМУ". — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 265 с.

5. Гончарова Н.М. Мікроекономіка: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Міжрегіональна академія управління персоналом. — К. : МАУП, 2005. — 304 с.

6. Горобчук Т. Мікроекономіка: Навчальний посібник/ Тетяна Горобчук,; М-во освіти і науки України, Житомирський інженерно-технологічний ун-т. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 271 с.

7. Задоя А. Мікроекономіка: Курс лекцій та вправи: Навч. посібн./ Анатолій Задоя,. — К.: Знання, 2001. — 211 с.

8. Кириленко В. Мікроекономіка: Навчальний посібник для економ. спец. студ. вузів/ Володимир Кириленко,. — К.: Таксон, 2003. — 334 с.

9. Косік А. Мікроекономіка: Навчальний посібник/ Алла Косік, Галина Гронтковська,; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 415 с.

10. Лісовицький В. Мікроекономіка: Навчальний посібник/ Володимир Лісовицький,. — 3-є вид., доп. та переробл.. — К.: Кондор, 2007. — 163 с.

11. Мікроекономіка: Опорний конспект лекцій/ В.Базилевич, В.Лук'янов, Н.Писаренко, Н.Квіцинська; М-во освіти України, Київ. держ.торг.-екон. ун-т. — К.: Четверта хвиля, 2001. — 246 с.