Вступ

Трансфер технологій, тобто їх передача від одного носія іншому, став невід’ємною частиною світового економічного процесу, а робота організацій наукового сектора в світі все більше і більше оцінюється з погляду економічно ефективного використання технологій на світовому ринку. Як відзначає один з найвідоміших фахівців в області комерціалізації технологій D.W.Gibson, потреба в передачі технологій є відносно новим явищем і широко обговорюється фахівцями.

Дослідженням проблем трансферу технологій присвячені праці вітчизняних та зарубіжних вчених, зокрема Андрощука Г., Мокія О., Соловйова В., Федулової Л., Капиці Ю., Полтеровича В, Шугурової І. Однак дотепер системного вивчення трансферу технологій з позицій інституціонального підходу не проводилося.

Реалії сучасного світу змушують країни вирішувати нові завдання, пов’язані з питаннями відкритої економіки, підвищенням конкурентоспроможності в умовах глобалізації, розвитку науково-технологічної сфери тощо.

Мета роботи — проаналізувати особливості міжнародного трансферу технологій з точки зору створення умов для його ефективності через механізм інституціонального впливу.

1. Основні аспекти міжнародного трансферу технологій

В сучасному світі приріст валового продукту в першій десятці розвинених країн приблизно на 75-80% визначається інноваційною економікою побудованої на унікальних технологіях. Ефективність здійснення інноваційного процесу визначається ефективністю його інструмента — трансферу технологій. Розвинені країни, використовуючи трансфер технологій, прагнуть змінити свої позиції і структуру своєї присутності на міжнародному ринку, здійснюючи тим самим вплив на структуру виробництва товарів і послуг національного сектора економіки.

Трансфер технологій є одним із провідних напрямків науково-технічної політики всіх розвинених країн світу та забезпечує їхній прискорений розвиток. Особливість міжнародного трансферу технологій у необхідності сполучення двох абсолютно несхожих областей: науку та бізнес з врахуванням умов міжнародного співробітництва. При цьому основа комерційного успіху трансферу технологій полягає в забезпеченні науково-інноваційної сфери та особливо сфери трансферу технологій.

Варто зазначити, що в рамках глобального інноваційного процесу вже вироблена модель трансферу технологій, що є об’єктивною реальністю. Зміст її полягає в кооперації інтелектуальної, фінансової і виробничої сфери на всіх стадіях створення та комерціалізації інновації. Трансфер технологій сьогодні значною мірою інтернаціоналізований, а благополуччя національних економік багато в чому залежить від ступеня реалізації їхніх технологій на міжнародному ринку. Для здійснення просування технологій необхідна ефективна інфраструктура трансферу, що відповідно до міжнародних стандартів є не просто «передатну ланку», а діяльність по розпізнаванню конкурентних ідей і розробок, пошуку їхнього фінансування й доведення до замовника або покупця [10].

У здійсненні технологічного прогресу країни-лідери покладаються на власні інноваційні можливості, які еволюційно розвиваються, «наздоганяючі» ж починають, головним чином, зі скорочення технологічного відставання (технологічний розвив) шляхом   трансферу   технологій.    «Лідери»   створюють   зразки,   «наздоганяючі»   інституціональні механізми, щоб їх наздогнати як у технології, так й в соціальній здатності [4]. Технологічна (здатність ефективного використання технологічного знання) і соціальна (здатність країни здійснювати технологічний або організаційний прогрес) здатності розглядаються на рівні індивідів і на рівні інститутів. Вони дуже динамічні, можуть як втрачатися при довгій незатребуваності, так і акумулюватися.

Інституціональна інфраструктура інноваційного розвитку — це сукупність установ й інститутів, що забезпечують технологічний трансфер[5]. Інфраструктура являє собою комплекс ринкових та інноваційних інститутів та елементів.

Трансфер технологій прийнятий розглядати у двох зрізах[2]:

1)       передача результатів науково-дослідної діяльності в промисловість («комерціалізація технологій»);

2)       транснаціональний трансфер — передача технологій з одного інституціонального середовища в інше («імпорт технологій»).

Останнє ставить важливу проблему, що полягає в здатності споживачів нової технології адаптувати їх до іншого інституціонального середовища. Будь-які технології — від найпростіших до самих передових — вписані в соціальний контекст того суспільства, у якому вони застосовуються. Для трансферу технологій необхідним є відповідне соціальне середовище, ефективне посередництво у вигляді спеціалізованих агентств, коли нові знання та організаційні форми мають можливість органічно адаптуватися до місцевих економічних, політичних та культурних інститутів і є гармонійними до них. На макрорівні ця проблема описується в термінах конгруентності пануючих у країні-імпортері неформальних норм, на основі яких функціонує імпортований інститут.

Ми пропонуємо удосконалити схему інституційних факторів інноваційної діяльності для випадку міжнародного трансферу технологій (рис.1).

Аналіз досвіду провідних закордонних фірм показує, що ринкова інфраструктура трансферу технологій має досить складну інституціональну структуру. До неї входить: університетська лабораторія; неприбутковий венчурний фонд; фірма венчурного капіталу, що фінансує початок виробництва; невелика інноваційна компанія, що одержує основну частину прибутку (або швидко розоряється) у перші роки появи нового продукту на ринку; велика компанія, що робить відповідний продукт у масових кількостях.

Крім того, для механізму трансферу необхідним є дотримання специфічних принципів маркетингу технологій, які засновані на специфічності продукту передачі: необхідність захисту прав власності, забезпечення супроводу технології тощо.

Основні причини низької ефективності трансферу технологій полягають у наступному: вчені-розробники, як правило, не знають ринку і навряд чи навіть віддалено представляють, як отримані ними наукові результати можуть бути трансформовані в ринковий продукт; економічні агенти ринку (менеджери компаній) практично не знайомі з характером сучасної науки, структурою і найважливішими напрямками її діяльності, проривними досягненнями, вони не завжди можуть судити про вірогідність наукових результатів, пропонованих для реалізації, і їхньої технологічної ефективності; держава (в особі політиків і технічних експертів), покликана встановлювати правила трансферу технологій, слабко уявляє собі реальну атмосферу життя наукових лабораторій, умови проведення досліджень і розробки технологій, можливі наслідки впровадження прийнятих законодавчих положень для виробництва наукового знання і його комерціалізації.

2. Аналіз трансферу міжнародних технологій та перспективи їх розвитку

Посилення глобальної конкуренції, зростання технологічного рівня виробничих процесів та поява принципово нових продуктів сприяють поширенню процесів валоризації наукових знань і технологій, які і стали основним чинником інтенсифікації процесів трансферу технологій на всіх рівнях світогосподарської системи.

Проведений економіко-статистичний аналіз міжнародного трансферу технологій в країнах ОЕСР та в Україні довів, що через недосконалість статистичного моніторингу цього процесу в Україні неможливо   провести    комплексний    порівняльний     аналіз   міжнародних   технологічних  платежів.

Державний статистичний моніторинг має забезпечити надійну інформаційну базу для оцінки міжнародного трансферу технологій в Україні, визначення напрямків і заходів по його регулюванню, контролю за ходом виконання програм і аналізу одержаних результатів. Основним джерелом даних про надання (отримання) технологій є статистичне спостереження за діяльністю українських підприємств (організацій).

В Україні законодавча база спрямована на досягнення світового рівня та міжнародної конкурентоспроможності, що надасть змогу збільшити частку підприємств, що впроваджують інновації (рис. 2) та, відповідно, обсяг відвантаженої промислової продукції, в т.ч. відвантаженої на експорт.

Конкурентоспроможність економіки, методи її виміру та визначення   зв’язку із динамікою зростання на різних етапах економічного циклу вже не перше десятиліття перебувають у центрі уваги економістів та політиків, адже в залежності від якості тих чи інших оцінок та ступеня їх відповідності реальній економічній ситуації визначається ґрунтовність стратегічних рішень на макро- та мікрорівні.

Сучасні оцінки загальної конкурентоспроможності країни або її економіки мають велику палітру визначень, а методологія обрахунку інтегрованого показника конкурентоспроможності  країни базується на композиції  широкого  спектру економічних характеристик різних країн і їх ієрархічному співставленні.

Таблиця 1. Індекси патентної активності економічно розвинутих країн у 2009 році

Розділи міжнародної патентної класифікації	Країни
	Бельгія	Німеччина	Іспанія	Франція	Велико-британія	Греція	Ірландія	Люксем-бург	Монако	Нідерлан-ди	Португа-лія	Японая	США
Ліки та медикаменти для терапевтичних, стоматологічних та гігієнічних цілей А61К	1,23	0,72	1,13	1,27	1,25	3,28	2,9	1,98	2,06	0,52	0,94	0,44	1,48
Транспортування B60-В68	0,52	1,53	1,97	1,43	1,09	1,04	0,5	0,57	1,17	0,52	1,08	0,8	0,64
Мікроструктурні технології; нанотехнології B81-B82	3,63	1,45	0	0	1,36	0	0	0	0	0	0	0,44	1,01
Органічна хімія C 07, A01 N	1,46	0,93	1,22	0,88	1,45	0,29	0,71	0,27	1,66	0,81	1,52	0,67	1,2
Органічні макромолекулярні сполуки C08	2,36	1,08	0,12	0,76	0,54	0	0,42	0,53	0	1,13	0,75	1,25	1,08
Загальне машинобудування F16-F17	0,43	1,54	2,11	1,16	1,05	0	0,72	2,17	6,75	0,41	2,32	1,03	0,7
Прилади І (вимір; випробування; оптика, фотографія; кінематографія) G01-G03	1,1	0,92	0,21	0,78	0,99	0,2	0,73	1,27	1,13	1	0,26	1,21	1,12
Прилади ІІ (годинники та інші вимірювачі часу; управління, регулювання; вимірювання, обчислення; контрольні прилади; сигналізація) G04-G08	0,52	0,72	0,54	0,82	1,18	0,64	1,64	0,58	0	1,2	0	1,08	1,33
Ядерна фізика і техніка та галузі, що мають до них відношення G21	4,41	1,17	0	1,84	2,45	0	0	0	0	0,89	0	0,54	1,02
Електричне обладнання Н01, Н02, Н05	0,68	0,96	0,73	1,07	0,56	1,01	0,36	0,45	0,94	1,26	0,22	1,66	0,77
Електронні схеми загального призначення і техніка електричного зв‘язку Н03 Н04	0,23	0,63	0,17	1,22	0,89	0,14	1,26	0,33	0	1,6	0,75	1,15	1,01

На сьогодні США продовжують займати провідне місце у світі за витратами на сферу науково-дослідних та дослідно-конструкторських розробок (НДДКР). Доля фінансування з Федерального бюджету у загальних витратах на наукові дослідження і розробки складає в США близько 28%.

Близько половини усіх фундаментальних досліджень США виконують американські університети, причому більшість із них фінансується Федеральним урядом.

Переважна частина НДДКР США, виконаних за рахунок Федерального бюджету, відноситься до Міністерства оборони. Частка цього відомства загалом у федеральному фінансуванні НДДКР сягає рівня приблизно 60%.

Досліджуючи інноваційну політику Великобританії, слід вказати, що починаючи з 1980-х рр., уряд Великобританії проводить активну політику розвитку науково-технічного потенціалу економіки за допомогою підтримки і заохочення інвестицій у науково-технічну сферу, зокрема, в галузі високих технологій [5].

За останні роки керівництво країни спланувало кроки, спрямовані на вдосконалення системи державного стимулювання науково-дослідної та дослідно-конструкторської діяльності, включаючи підвищення бюджетних асигнувань на дослідницьку діяльність та застосування її на практиці (до 6,3 млрд фунт. ст., або до 2,5 % ВВП у 2014 р. [6].

Важливим інструментом стимулювання технологічного розвитку промисловості визнане використання державного замовлення. Прямі й побічні результати науково-дослідних та конструкторських розробок, виконані на замовлення урядових організацій, як правило, використовуються приватними фірмами для освоєння випуску нових товарів і послуг.

Одним із ключових інститутів у сфері НДДКР та інноваційної діяльності у Великобританії є наукові парки. На сьогодні в країні існує понад 100 наукових парків, в яких зосереджено близько 3000 компаній (у тому числі 450 іноземних), кількість зайнятих працівників у компаніях складає 68 000 чол. Наукові парки розташовані на території площею 1,5 млн м², їх діяльність спрямована на підтримку високотехнологічного бізнесу в таких пріоритетних галузях національної економіки, визначених урядом, як біомедицина, фармацевтика, інформаційні технології та технології з використання альтернативних джерел енергії.

До пріоритетних напрямів економічної політики Федеративної Республіки Німеччина належить сприяння інноваційному та технологічному розвитку країни як через формування ефективної системи державної підтримки наукової та інноваційної діяльності, так і шляхом заохочення недержавних інвестицій [7].

За рівнем витрат на науково-дослідні та експериментально-конструкторські розробки (НДЕКР), які становлять 2,5% ВВП, Німеччина посідає одне з провідних місць серед економічно розвинених країн. Видатки з Федерального бюджету на НДЕКР збільшилися на 3 млрд євро (до 12 млрд євро у 2010 р.). Більшість галузей економіки та німецьких підприємств самостійно вкладає значні інвестиції в наукову та інноваційну  діяльність. Передусім це стосується провідних німецьких корпорацій, інвестиції яких у розвиток науки та інновацій перевищують загальноєвропейську практику щодо спрямування 10 % інвестицій в інноваційну сферу. Так, сумарні витрати німецьких компаній на НДЕКР у 2009 р. становили 45,7 млрд євро (понад 70% інвестицій у країні).

Досвід розвинених країн свідчить про те, що прискорення та зростання ефективності зростання науково-технічного прогресу стали активним фактором впливу на економічний розвиток. За даними Світового банку, для подвоєння обсягу виробництва на душу населення, що існував у 1790 р., Великобританії потрібно було 58 років, США – 47 (за точку відліку взято 1939 р.). Після Другої світової війни Японія подвоїла виробництво на душу населення за 37 років. За нею багато країн досягли аналогічних результатів ще швидше: Бразилія – за 18 років, Індонезія – за 17, Південна Корея – за 14, а Китай – за 10 років [8].

У 2000 р. Європейський Союз взяв курс на створення до 2010 р. найбільш конкурентоспроможності у світі динамічної економіки, заснованої на знаннях. Розроблена нова ринкова програма по конкурентоспроможності й інноваціями поєднує три робочі підпрограми [5]:

Entrepreneurship and Innovation Programme — EIP (Програма підприємництва й інновацій);

Information Communication Technologies Policy Support Programme (Програма підтримки політики у сфері інформаційно-комунікаційних технологій);

Intelligent Energy Europe Programme (Програма інтелектуальних ресурсів Європи).

У рамках EIP створена нова Європейська мережа підтримки підприємництва (Enterprise Europe Network -EEN), що поєднує 250 регіональних консорціумів (центри трансферу, бізнес-інноваційні центри та ін.). Участь у роботі нової Європейської мережі можуть взяти центри із країн, які не входять до ЄС (треті країни), але без фінансування з боку Євросоюзу [5].

В ЄС створена сьома рамкова програма НДДКР ЄС (2007 — 2013). На відміну від шостої програми, що концентрувала зусилля на створенні й структуруванні єдиного інноваційного простору, у сьомій програмі основний акцент зроблений на стратегічних напрямах з урахуванням інтересу приватного бізнесу [3].

Також в ЄС створена програма «Еврика», важливим напрямом діяльності якої стала підготовка управлінських кадрів для міжнародних проектів. Крім того, «Еврика» доповнює діяльність ЄС у сфері стандартизації. У зв’язку з розширенням ЄС «Еврика» передбачає співробітництво з установами країн Центральної і Східної Європи. У цей час у програмі бере участь 37 країн та ЄС. Учасниками є 15 країн ЄС, а також Ісландія, Швейцарія, Туреччина, Ізраїль, Хорватія, Чехія, Естонія, Угорщина, Латвія, Литва, Польща, Румунія, Росія, Словаччина, Словенія, Кіпр, Сан-Марино, Сербія, Чорногорія, Україна, Монако (Албанія й Болгарія представлені тільки організаціями) [3].

Доцільним є аналіз прогнозу фінансового забезпечення науки провідних країн світу (табл. 2)

Таблиця 2. Основні показники науково-технічного розвитку частин або країн світу [2]

Частини або країни світу	Фінансуван­ня, %	Прогноз видатків на НДДКР до ВВП, %
		2020 р.	2030 р.
1. США	28,0	3,00	3,10
2. Європейські країни	20,0	—	—
3. ЄС	—	2,40	2,50
4. Азіатські країни	45,0	—	—
5. Японія	12,0	3,50	3,50
6. Китай	20,0	—	—
7. Індія	—	2,40	2,50
8. Росія	—	2,25	2,30

Ситуація у сфері інноваційної діяльності в Україні суттєво відрізняється від тієї, що існує в розвинутих країнах. Це стосується цілого блоку питань, серед яких: джерела фінансування, комерціалізація дослідженої організації інноваційної діяльності (створення технопарків або технополісів), правові аспекти. Наслідки тривалої кризи призвели до того, що в Україні інноваційний розвиток регіонів знаходиться на низькому рівні. Інноваційному розвитку перешкоджають: недостатнє фінансування науково-дослідних робіт, відсутність дієвого інструменту державного управління науково-технічним та інноваційним розвитком регіонів, нерозвиненість дієвої законодавчої бази; недостатність і неефективність фінансування освіти, науки й інноваційного бізнесу; несформованість механізмів стимулювання інвестиційних процесів у сфері високих технологій.

Висновки

У переважній більшості випадків технологія виступає одним з розвинених факторів виробництва, які мають більшу здатність до міжнародної мобільності в порівнянні з основними. При цьому з’являється також певна нематеріальна компетенція національних економік, пов’язана зі здатністю формувати інституціональну інфраструктуру, яка дозволяє зайняти найбільш привабливу нішу в глобальному розподілі праці або сформувати взаємовигідні транснаціональні інноваційні ланцюжки. Безпосередньо саме матеріальне виробництво, що лежить в основі традиційної моделі економіки, всі частіше переноситься за межі тріади економічно розвинених країн (Євросоюз, Японія, США). Конкурентоздатність усе більше залежить від уміння управляти взаємозв’язками між виробниками (партнерами), маркетинговою мережею і процесом розробки нових продуктів. Найбільш успішними в цій ситуації стають країни, де існує найбільш розвинена наукова, освітня, технологічна, фінансова та особливо інституціональна інфраструктури, яка впливає на всі інші і передбачає порівняння різних інституціональних траєкторій з метою проведення відповідної політики.

Наш науковий пошук викладений у роботах показав, що сьогодні у світовій практиці найпоширенішими методами трансферу технологій є: продаж патентів, ліцензій, ноу-хау, інжиніринг, промислова кооперація, передача технологій у рамках спільних підприємств, створення нових високотехнологічних підприємств, технічна допомога, франчайзинг та лізинг. Як видно з цього всі ці методи передбачають отримання прибутку від здійснення таких господарських операцій, що дає змогу стверджувати, що фактично, вони є методами комерціалізації трансферу технологій.

Список використаної літератури

1. Денисюк В. Міжнародний трансфер технологій: сучасний зміст, аналіз закордонної та національної статистики // Економіст. — 2005. — № 2. — С. 42-48
2. Корсунь В. Трансфер технологій та їх комерціалізація в Україні через міжнародне співробітництво або Конкурентоздатна Україна на світовому ринку / В. Корсунь // Наука та інновації. — 2007. — № 6. — С. 99-107
3. Пабат О. В. Міжнародний трансфер технологій та економічна безпека держави: економіко-правові аспекти // Економіка АПК. — 2011. — № 3. — С. 133-136
4. Падучак Б.М. Обмежувальні умови в договорах про трансфер технологій / Б. М. Падучак // Наука та інновації. — 2008. — № 4. — С. 95-101
5. Проблеми врегулювання трансферу технологій в Україні відповідно до міжнародно-правових норм та законодавства ЄС // Євроінформ. — 2006. — № 1. — С. 94-107
6. Терехов В.І. Франчайзинг як форма міжнародного трансферу технологій // Актуальні проблеми економіки. — 2007. — № 7. — С. 90- 97
7. Федірко О. А. Інститути технологічного трансферу як головна ланка національних інноваційних систем // Актуальні проблеми економіки. — 2006. — № 12. — С. 138 — 150
8. Фесенко М. Інформаційно-технологічний чинник трансформації системи міжнародних відносин // Політика і час. — 2007. — № 4. — С. 52-55
9. Фролова З.В. Развитие трансфера технологий в области технико- и финансовоемких производств Украины // Актуальні проблеми економіки. — 2011. — № —  С. 26-31
10. Хаустов В. Механізми трансферу технологій на національному та міжнародному рівнях // Економіст. — 2009. — № 1. — С. 37-41
11. Чабан В. Г. Трансфер технологій в аграрному секторі // Економіка АПК. — 2005. — № 12.- С.33-37
12. Яковенко С.І. Інформаційні технології й реінжиніринг у процесах організації, трансформації та управління корпораціями // Актуальні проблеми економіки. — 2005. — № 10. — С. 222 — 235